ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу, зокрема перший параграф його статті 118,

Беручи до уваги пропозицію Європейської Комісії,

Після передачі проекту законодавчого акта національним парламентам,

Діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою (- 1),

Оскільки:

(1) До Регламенту Ради (ЄС) № 207/2009 (- 2) неодноразово вносили істотні зміни та доповнення (- 3). Для чіткості та раціональності згаданий Регламент необхідно кодифікувати.

(2) За Регламентом Ради (ЄС) № 40/94 (- 4). кодифікованим у 2009 році як Регламент (ЄС) № 207/2009, було створено систему охорони торговельних марок, спеціально призначену для Союзу, яка забезпечувала охорону торговельних марок на рівні Союзу паралельно з охороною торговельних марок, доступною на рівні держав-членів, відповідно до національних систем торговельних марок, гармонізованих Директивою Ради 89/104/ЄЕС (- 5), яку було кодифіковано як Директиву Європейського Парламенту і Ради 2008/95/ ЄС (- 6).

(3) Бажано сприяти на всій території Союзу гармонійному розвитку економічної діяльності й постійному та виваженому розширенню шляхом завершення створення внутрішнього ринку, який належно функціонує та пропонує умови, подібні до тих, які діють на національному ринку. Щоб створити ринок такого виду та все більше перетворювати його на єдиний ринок, необхідно не лише усунути бар'єри для вільного руху товарів і послуг та ввести механізми, які забезпечуватимуть, що конкуренцію не буде спотворено, але й, крім того, необхідно встановити правові умови, які дадуть можливість підприємствам адаптувати свою діяльність як з виробництва і розповсюдження товарів, так і з надання послуг, до масштабу Союзу. Для таких цілей торговельні марки, які дозволяють вирізняти продукти та послуги підприємств шляхом використання ідентичних засобів на всій території Союзу, незважаючи на кордони, повинні бути серед правових інструментів, які підприємства мають у своєму розпорядженні.

(4) 3 метою реалізації зазначених цілей Союзу виникає необхідність виробити для Союзу механізми для торговельних марок, за допомогою яких підприємства зможуть з застосуванням однієї процедурної системи отримати торговельні марки ЄС, для яких надається єдина охорона та які діють на території всього Союзу. Принцип єдиного характеру торговельної марки ЄС, викладений таким чином, застосовують, якщо інше не передбачено у цьому Регламенті.

(5) Бар'єр територіальності прав, наданих власникам торговельних марок законодавством держав-членів, не можна усунути шляхом наближення законодавств. Щоб розгорнути без обмежень економічну діяльність на всьому внутрішньому ринку на користь підприємств, необхідно уможливити реєстрацію торговельних марок, які регулює єдине право Союзу, що прямо застосовується в усіх державах-членах.

(6) Досвід, набутий з моменту створення системи торговельних марок Союзу, показав, що підприємства із Союзу та з третіх країн прийняли систему, яка стала успішним та життєздатним доповненням до охорони торговельних марок на рівні держав-членів та її альтернативою.

(7) Однак право Союзу щодо торговельних марок не замінює право держав-членів щодо торговельних марок. Насправді, було б несправедливо вимагати від підприємств подавати заявку на реєстрацію їхніх торговельних марок як торговельних марок ЄС.

(8) Національні торговельні марки залишаються необхідними для тих підприємств, які не потребують охорони своїх торговельних марок на рівні Союзу або які не можуть отримати охорону на всій території Союзу, тоді як нема жодних перепон для національної охорони. Кожна особа, яка бажає отримати охорону торговельної марки, повинна мати право вирішувати, чи необхідна охорона торговельної марки лише як національної торговельної марки в одній державі-члені або кількох державах-членах, чи лише як торговельної марки ЄС, чи як така й інша.

(9) Права на торговельну марку ЄС можна отримати лише шляхом її реєстрації, а реєстрацію відхиляють, зокрема, якщо торговельна марка не є відмітною, якщо вона є незаконною або конфліктує з більш ранніми правами.

(10) Необхідно дозволити представляти позначення у будь-якій відповідній формі, використовуючи загальнодоступні технології, а отже необов'язково із застосуванням графічних засобів, якщо представлення є чітким, точним, самодостатнім, легкодоступним, зрозумілим, тривким та об'єктивним.

(11) Охорона, передбачена для торговельної марки ЄС, функція якої полягає, зокрема, у гарантуванні того, що торговельна марка є зазначенням походження, повинна бути абсолютною у разі ідентичності між маркою та позначенням і товарами або послугами. Охорону також застосовують у разі схожості марки і позначення та товарів або послуг. Поняття схожості необхідно тлумачити у зв'язку з імовірністю сплутання. Імовірність сплутання, оцінка якої залежить від численних елементів та, зокрема, визнання на ринку торговельної марки, асоціацій з використовуваним або зареєстрованим позначенням, які можуть виникнути, ступеня схожості між торговельною маркою і позначенням та між ідентифікованими товарами і послугами, повинна становити спеціальну умову отримання такої охорони.

(12) Щоб забезпечити правову визначеність та цілковиту відповідність принципу пріоритету, за яким зареєстрована більш рання торговельна марка має перевагу над пізніше зареєстрованими торговельними марками, необхідно передбачити, що реалізація прав, наданих торговельною маркою ЄС, не повинна обмежувати права власників, набуті до дати подання або дати пріоритету торговельної марки ЄС. Це відповідає статті 16(1) Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності від 15 квітня 1994 року.

(13) Сплутання комерційного джерела походження товарів або послуг може виникнути, якщо компанія використовує таке саме або схоже позначення як торговельну назву у такий спосіб, що виникає зв'язок між компанією, яка має цю назву, і товарами та послугами, які походять від такої компанії. Тому порушенням торговельної марки ЄС необхідно також вважати використання позначення як торговельної назви чи схожого позначення, якщо таке використовують для цілей вирізнення товарів або послуг.

(14) Щоб забезпечити правову визначеність та цілковиту відповідність конкретному законодавству Союзу, доцільно передбачити, щоб власник торговельної марки мав право забороняти третій особі використовувати позначення у порівняльній рекламі, коли така порівняльна реклама суперечить Директиві Європейського Парламенту і Ради 2006/114/ЄС (- 7).

(15) Щоб забезпечити охорону торговельної марки та дієво боротися з підроблюванням, а також відповідно до міжнародних зобов'язань Союзу у рамках Світової організації торгівлі (СОТ), зокрема статті V Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) про свободу транзиту, та щодо генеричних лікарських засобів, Декларації про Угоду ТРІПС і громадське здоров'я, ухваленої на Дохійській Конференції Міністрів країн-учасниць СОТ 14 листопада 2001 року, власник торговельної марки ЄС повинен мати право запобігати ввезенню третіми особами у ході торгівлі товарів на територію Союзу без випуску їх у вільний обіг у ньому, якщо такі товари походять з третіх країн та на них нанесено без дозволу торговельну марку, яка є ідентичною або по суті ідентичною торговельній марці ЄС, зареєстрованій для таких товарів.

(16) Для цієї цілі власникам торговельної марки ЄС необхідно дозволити запобігати ввезенню контрафактних товарів та їх поміщенню у всіх ситуаціях на митниці, у тому числі транзит, перевантаження, зберігання на складі, вільні зони, тимчасове зберігання, переробку на митній території або тимчасове ввезення, а також якщо такі товари не призначені для введення в обіг на ринку Союзу. Під час здійснення митного контролю митні органи повинні використовувати повноваження та процедури, встановлені у Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 608/2013 (- 8), також на прохання правовласників. Зокрема, митні органи повинні здійснювати відповідний контроль на підставі критеріїв аналізу ризиків.

(17) Щоб урегулювати необхідність забезпечити ефективний захист прав на торговельну марку та необхідність уникати перешкоджання вільному потоку торгівлі законними товарами, право власника торговельної марки ЄС повинно втратити свою силу, якщо у межах подальших проваджень, ініційованих у суді ЄС у справах торговельних марок ("суд ЄС у справах торговельних марок"), компетентному ухвалювати рішення по суті щодо того, чи порушено права на торговельну марку ЄС, декларант або власник товарів може довести, що власник торговельної марки ЄС не має права забороняти введення товарів в обіг у країні кінцевого призначення.

(18) У статті 28 Регламенту (ЄС) № 608/2013 передбачено, що правовласник повинен нести відповідальність за шкоду, завдану власнику товарів, якщо, між іншим, пізніше встановлено, що відповідні товари не порушують право інтелектуальної власності.

(19) Необхідно вжити належних заходів з метою забезпечення безперешкодного транзиту генеричних лікарських засобів. Щодо міжнародних непатентованих назв (МНН) як всесвітньо визнаних генеричних назв діючих речовин фармацевтичних препаратів надзвичайно важливим є враховувати чинні обмеження дії прав на торговельну марку ЄС. Відповідно, власник торговельної марки ЄС не повинен мати права перешкоджати ввезенню третьою особою товарів на територію Союзу без випуску їх у вільний обіг у ньому на підставі схожості МНН діючої речовини лікарських засобів з торговельною маркою.

(20) Щоб надати можливість власникам торговельних марок ЄС ефективно боротися з підробленням, вони повинні мати право забороняти нанесення торговельної марки, яка створює порушення, на товари та виконання підготовчих дій до нанесення.

(21) Виключні права, надані торговельною маркою ЄС, не повинні давати власнику право забороняти третім особам використання позначень або зазначень, які використовують добросовісно, а отже відповідно до чесних практик у промислових та комерційних справах. Щоб забезпечити рівні умови для торговельних назв і торговельних марок ЄС у разі виникнення конфліктів, зважаючи на те, що для торговельних назв регулярно надають необмежену охорону від застосування пізніших торговельних марок, таке використання необхідно вважати лише таким, що включає використання власного імені/прізвища третьої особи. Надалі необхідно дозволити використання описових або невідмітних позначень або зазначень загалом. Крім того, власник не повинен мати права перешкоджати добросовісному та чесному використанню торговельної марки ЄС для цілей ідентифікації чи віднесення товарів або послуг до такого власника. Використання торговельної марки третіми особами, щоб привернути увагу споживача до перепродажу непідроблених товарів, які спочатку було продано в Союзі власником торговельної марки ЄС або за його згоди, необхідно вважати добросовісним та чесним, якщо воно водночас відповідає чесним практикам у промислових та комерційних справах. Використання торговельної марки третіми особами для цілей художнього вираження необхідно вважати добросовісним та чесним, якщо воно водночас відповідає чесним практикам у промислових та комерційних справах. Крім того, цей Регламент необхідно застосовувати у спосіб, який забезпечує цілковиту повагу до фундаментальних прав і свобод, зокрема свободи вираження поглядів.

(22) З принципу вільного руху товарів випливає, що суттєвим є те, щоб власник торговельної марки ЄС не мав права забороняти її використання третьою особою у зв'язку з товарами, випущеними ним або за його згоди в обіг на території Європейського економічного простору під торговельною маркою, за винятком випадків, коли власник має законні підстави заперечувати проти подальшої комерціалізації товарів.

(23) Щоб забезпечити правову визначеність та захистити законно набуті права на торговельну марку, доцільно та необхідно встановити, без обмеження принципу незастосування пізнішої торговельної марки на противагу більш ранній торговельній марці, що власники торговельних марок ЄС не повинні мати права заперечувати проти використання пізнішої торговельної марки, якщо пізнішу торговельну марку було отримано у той час, коли більш ранню торговельну марку не можна було застосовувати на противагу пізнішій торговельній марці.

(24) Не існує жодного правомірного обґрунтування охорони торговельних марок ЄС або, на противагу їм, будь-якої торговельної марки, яку було зареєстровано до них, окрім фактичного використання торговельних марок.

(25) Для цілей рівності та правової визначеності використання торговельної марки ЄС у формі, що відрізняється елементами, які не змінюють відмітного характеру такої марки у тій формі, у якій її зареєстровано, повинно бути достатнім для збереження наданих прав незалежно від того, чи торговельну марку у використовуваній формі також зареєстровано.

(26) Торговельну марку ЄС необхідно вважати предметом власності, який існує окремо від підприємств, товари або послуги яких позначено нею. Відповідно, повинна існувати можливість передати її, надати її як забезпечення на користь третьої особи та зробити її предметом ліцензії.

(27) Необхідно вживати адміністративних заходів на рівні Союзу для імплементації щодо кожної торговельної марки права у сфері торговельних марок, установленого цим Регламентом. Таким чином, важливо, зберігаючи існуючу інституційну структуру та баланс повноважень Союзу, передбачити створення Офісу з інтелектуальної власності Європейського Союзу ("Офіс"), який буде незалежним у технічних питаннях та матиме правову, адміністративну і фінансову автономію. Для цього необхідно та доцільно, щоб Офіс був органом Союзу, який має правосуб'єктність та реалізовує повноваження, надані йому цим Регламентом, та функціонує у межах права Союзу, не послаблюючи компетенції установ Союзу.

(28) Охорону торговельної марки ЄС надають для конкретних товарів або послуг, характер і кількість яких визначають обсяг охорони, передбачений для власника торговельної марки. Таким чином, суттєвим є встановлення правил позначення та класифікації товарів і послуг у цьому Регламенті та забезпечення правової визначеності і раціонального адміністрування, вимагаючи достатньо чіткої і точної ідентифікації заявником товарів та послуг, охорона торговельної марки для яких є необхідною, щоб надати можливість компетентним органам і економічним операторам лише на підставі заявки визначати масштаб охорони, на отримання якої подано заявку. Використання загальних термінів необхідно тлумачити як таке, що охоплює всі товари і послуги, які чітко покриває буквальне значення терміну. Власникам торговельних марок ЄС, які на підставі практики Офісу до 22 червня 2012 року були зареєстровані для заголовку класу із системи класифікації, встановленої у Ніццькій угоді про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від 15 червня 1957 року, необхідно надати можливість адаптувати свої списки товарів і послуг, щоб забезпечити відповідність вмісту реєстру необхідному стандарту чіткості і точності згідно з судовою практикою Суду Європейського Союзу.

(29) Щоб уникнути зайвих затримок у реєстрації торговельних марок ЄС, доцільно встановити режим додаткового пошуку торговельних марок ЄС та національних торговельних марок, який повинен бути гнучким з огляду на потреби та переваги користувачів. Додатковий пошук торговельних марок ЄС та національних торговельних марок необхідно доповнити всеосяжними, швидкими та потужними пошуковими системами, надавши їх у безкоштовне користування громадськості у контексті співпраці між Офісом і центральними офісами з промислової власності держав-членів, у тому числі Офісом з інтелектуальної власності Бенілюксу.

(30) Необхідно забезпечити правовий захист осіб, на які поширюється рішення Офісу, у спосіб, який відповідає особливому характеру законодавства у сфері торговельних марок. Для цього необхідно передбачити положення про оскарження рішень різних підрозділів вироблення й ухвалення рішень Офісу. Апеляційна рада Офісу повинна ухвалювати рішення щодо оскарження. Рішення Апеляційної ради повинні, у свою чергу, підлягати перегляду у Загальному суді, який має повноваження скасувати або змінити опротестовуване рішення.

(31) Щоб забезпечити охорону торговельних марок ЄС, держави-члени повинні призначати, беручи до уваги свої власні національні системи, якомога обмеженішу кількість національних судів першої та другої інстанцій з юрисдикцією у справах щодо порушення та дійсності торговельних марок ЄС.

(32) Суттєвим є те, щоб рішення щодо дійсності та порушення торговельних марок ЄС мали силу на всій території Союзу та охоплювали таку територію, оскільки це єдиний спосіб запобігти ухваленню суперечливих рішень з боку судів та Офісу, а також забезпечити, щоб єдиний характер торговельних марок ЄС не було підірвано. Положення Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1215/2012 (- 9). застосовується до всіх судових позовів, пов'язаних з торговельними марками ЄС, якщо у цьому Регламенті не передбачено відступ від таких правил.

(33) Необхідно уникати ухвалення суперечливих рішень за позовами, які стосуються однакових дій та однакових сторін та подані на підставі торговельної марки ЄС і паралельної національної торговельної марки. Для цієї цілі, якщо позови подаються в одній державі-члені, спосіб, у який цього необхідно досягти, регулюється національними процесуальними положеннями, які не обмежуються цим Регламентом, а якщо позови подано в різних державах-членах, є доцільними положення, вироблені на підставі правил (lis pendens ) (заборона одночасного розгляду однієї і тієї ж справи у декількох інстанціях) та пов'язаних позовів відповідно до Регламенту (ЄС) № 1215/2012.

(34) З метою сприяння зближенню практик та розроблення спільних інструментів необхідно встановити відповідні рамки для співпраці між Офісом та офісами з промислової власності держав-членів, у тому числі з Офісом з інтелектуальної власності Бенілюксу, які визначають ключові сфери співпраці та надають можливість Офісу координувати відповідні спільні проекти, які становлять інтерес для Союзу та держав-членів, і фінансувати такі проекти у межах максимальної суми. Така співпраця повинна бути корисною для підприємств, які використовують системи торговельних марок у Європі. Для користувачів режиму Союзу, встановленого у цьому Регламенті, проекти, зокрема бази даних для цілей пошуку та консультацій, повинні забезпечити додаткові інклюзивні та ефективні інструменти, які є безкоштовними, для дотримання конкретних вимог, що виникають на підставі єдиного характеру торговельної марки ЄС.

(35) Бажано сприяти мирному, швидкому та ефективному врегулюванню суперечок, доручивши Офісу створення центру медіації, послугами якого може скористатися будь-яка особа для мирного врегулювання суперечок, пов'язаних із торговельними марками ЄС та зразками Співтовариства, за взаємною згодою.

(36) Установлення системи торговельних марок ЄС спричинило збільшення фінансового навантаження на центральні офіси з промислової власності та інші органи держав-членів. Додаткові витрати, пов'язані з розглядом більшої кількості проваджень щодо заперечень та проваджень щодо недійсності, ініційованих у зв'язку з торговельними марками або ініційованих власниками таких торговельних марок; з роз'яснювальною роботою щодо системи торговельних марок ЄС; а також з роботою, спрямованою на забезпечення захисту прав на торговельні марки ЄС. Таким чином, доцільно забезпечити компенсацію Офісом частини витрат, понесених державами-членами у зв'язку з роллю, яку вони відіграють у забезпеченні безперебійного функціонування системи торговельних марок ЄС. Виплата такої компенсації повинна ґрунтуватися на поданих державами-членами відповідних статистичних даних. Компенсація витрат не повинна здійснюватися у такому обсязі, який би призвів до дефіциту бюджету Офісу.

(37) Щоб гарантувати цілковиту автономію та незалежність Офісу, необхідним вважають надання автономного бюджету, надходження до якого в основному становлять збори, що сплачують користувачі системи. Проте бюджетну процедуру Союзу продовжують застосовувати, якщо йдеться про дотації, які надаються за рахунок загального бюджету Союзу. Крім того, Рахункова Палата повинна проводити аудит звітів.

(38) В інтересах раціонального фінансового управління необхідно уникати накопичення Офісом значних надлишків бюджету. Це не повинно обмежувати Офіс у підтримуванні фінансового резерву, який покриває його однорічні операційні витрати, для забезпечення безперервності його діяльності та виконання його завдань. Такий резерв необхідно використовувати лише для забезпечення безперервності виконання завдань Офісу, як зазначено у цьому Регламенті.

(39) Зважаючи на суттєву важливість сум зборів, які сплачують Офісу за функціонування системи торговельних марок ЄС та її взаємодоповнювальний зв'язок із системами національних торговельних марок, необхідно встановити суми таких зборів безпосередньо у цьому Регламенті у формі додатку. Суми зборів необхідно встановити на рівні, який забезпечуватиме: по-перше, достатність загалом доходу, який вони приносять, для збалансування бюджету Офісу; по-друге, співіснування системи торговельних марок ЄС і системи національних торговельних марок та їх взаємодоповнюваність, враховуючи також розмір ринку, який охоплюють торговельні марки ЄС, та потреби малих і середніх підприємств; по-третє, ефективний захист прав власників торговельних марок ЄС у державах-членах.

(40) Щоб забезпечити дієву, ефективну та оперативну експертизу і реєстрацію Офісом заявок на торговельні марки ЄС з застосуванням прозорих, ґрунтовних, чесних і справедливих процедур, Комісії необхідно делегувати повноваження ухвалювати акти відповідно до статті 290 Договору про функціонування Європейського Союзу для визначення деталей щодо процедур подання і розгляду заперечення та процедур, які регулюють внесення змін і доповнень до заявки.

(41) Щоб забезпечити анулювання торговельної марки ЄС або визнання її недійсною у дієвий та ефективний спосіб з застосуванням прозорих, ґрунтовних, чесних і справедливих процедур, Комісії необхідно делегувати повноваження ухвалювати акти відповідно до статті 290 Договору про функціонування Європейського Союзу для визначення процедур анулювання та визнання недійсності.

(42) Щоб уможливити дієвий, ефективний і повний перегляд рішень Офісу Апеляційною радою з застосуванням прозорої, ґрунтовної, чесної і справедливої процедури, у якій враховано принципи, встановлені у цьому Регламенті, Комісії необхідно делегувати повноваження ухвалювати акти відповідно до статті 290 Договору про функціонування Європейського Союзу для визначення офіційного змісту повідомлення про оскарження, процедури подання та розгляду оскарження, офіційного змісту та форми рішень Апеляційної ради та відшкодування збору за оскарження.

(43) Щоб забезпечити безперебійне, дієве й ефективне функціонування системи торговельних марок ЄС, Комісії необхідно делегувати повноваження ухвалювати акти відповідно до статті 290 Договору про функціонування Європейського Союзу для визначення вимог щодо деталей усних проваджень та детальних механізмів збору доказів, детальних механізмів повідомлення, засобів комунікації та форм, які використовуватимуть сторони провадження, правил, які регулюють обчислення та тривалість строків, порядку скасування рішення і виключення запису з реєстру, детальних механізмів відновлення проваджень та деталей щодо представництва в Офісі.

(44) Щоб забезпечити дієву і ефективну організацію Апеляційної ради, Комісії необхідно делегувати повноваження ухвалювати акти відповідно до статті 290 Договору про функціонування Європейського Союзу для визначення деталей організації Апеляційної ради.

(45) Щоб забезпечити дієву і ефективну реєстрацію міжнародних торговельних марок у спосіб, який цілком відповідає правилам Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків і марок, ухваленої у Мадриді 27 червня 1989 року, ("Мадридський протокол"), Комісії необхідно делегувати повноваження ухвалювати акти відповідно до статті 290 Договору про функціонування Європейського Союзу для визначення деталей щодо процедур подання і розгляду заперечення, у тому числі встановлення необхідних комунікацій із Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (ВОІВ), та деталей щодо процедури міжнародних реєстрацій на підставі базової заявки або базової реєстрації, пов'язаних з колективною маркою, сертифікаційною маркою або гарантійною маркою.

(46) Особливо важливим є надання Комісією відповідних консультацій у межах своєї підготовчої роботи, у тому числі на експертному рівні, та проведення таких консультацій згідно з принципами, встановленими в Міжінституційній угоді про кращу законотворчу діяльність від 13 квітня 2016 року (-10). Зокрема, щоб забезпечити рівну участь у підготовці делегованих актів, Європейський Парламент і Рада отримують усі документи одночасно з усіма експертами держав-членів і їхні експерти систематично отримують можливість доступу до засідань експертних груп Комісії, які займаються підготовкою делегованих актів.

(47) Щоб забезпечити однакові умови для імплементації цього Регламенту, Комісію необхідно наділити виконавчими повноваженнями для визначення деталей щодо заявок, запитів, сертифікатів, заяв, норм, повідомлень і будь-яких інших документів за відповідними процедурними вимогами, встановленими у цьому Регламенті, а також для визначення максимальних ставок, необхідних для проваджень витрат і фактично понесених витрат, деталей щодо публікацій в Бюлетені торговельних марок Європейського Союзу і Офіційному віснику Офісу, детальних механізмів обміну інформацією між Офісом і національними органами, детальних механізмів перекладу супровідних документів у межах письмових проваджень, точних видів рішень, які ухвалює єдиний член відділу розгляду заперечень або відділу виключення з реєстру, деталей обов'язку щодо повідомлення згідно з Мадридським протоколом і детальних вимог щодо заяви про територіальне поширення після міжнародної реєстрації. Такі повноваження необхідно реалізовувати згідно з Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 182/2011 (-11).

(48) Оскільки цілі цього Регламенту не можуть достатньою мірою бути досягнуті державами-членами, але їх можна, з огляду на його масштаб і наслідки, краще досягти на рівні Союзу, Союз може ухвалити інструменти згідно з принципом субсидіарності, як встановлено у статті 5 Договору про Європейський Союз. Згідно з принципом пропорційності, як встановлено у зазначеній статті, цей Регламент не виходить за межі необхідного для досягнення таких цілей,

УХВАЛИЛИ ЦЕЙ РЕГЛАМЕНТ:

1. Торговельну марку для товарів і послуг, яку зареєстровано відповідно до умов, викладених у цьому Регламенті, та у спосіб, передбачений у цьому Регламенті, далі іменують як "торговельна марка Європейського Союзу" ("торговельна марка ЄС").

2. Торговельна марка ЄС має єдиний характер. Вона має однакову силу на території всього Союзу: вона підлягає реєстрації, передачі або відмові та є предметом рішення про анулювання прав власника чи визнання її недійсною, а її використання підлягає забороні лише для всього Союзу. Цей принцип застосовується, якщо інше не передбачено у цьому Регламенті.

1. Створюється Офіс з інтелектуальної власності Європейського Союзу ("Офіс").

2. Усі покликання у праві Союзу на Офіс гармонізації внутрішнього ринку (торговельні марки і зразки) читають як покликання на Офіс.

Для цілі імплементації цього Регламенту компанії або фірми та інші юридичні установи вважають юридичними особами, якщо відповідно до права, що регулює їхню діяльність, вони є здатними від власного імені мати права й обов'язки всіх видів, укладати договори або вчиняти інші юридичні дії, бути позивачем та відповідачем у суді.

Торговельна марка ЄС може складатися з будь-яких позначень, зокрема слів, у тому числі власних імен та прізвищ, або зразків, літер, цифр, кольорів, форм товарів, або паковань товарів, або звуків, за умови, що такі знаки можуть:

(a) вирізняти товари або послуги одного підприємства з-поміж товарів або послуг інших підприємств; та

(b) бути позначені у Реєстрі торговельних марок Європейського Союзу ("Реєстр") у спосіб, який надає можливість компетентним органами та громадськості визначити чіткий і точний предмет охорони, наданої їх власнику.

Будь-яка фізична або юридична особа, у тому числі органи, створені відповідно до публічного права, може бути власником торговельної марки ЄС.

Торговельну марку ЄС отримують шляхом реєстрації.

1. Реєстрації не підлягають:

(a) знаки, які не відповідають вимогам статті 4;

(b) торговельні марки, які не мають розрізняльних ознак;

(c) торговельні марки, які складаються лише з позначень або зазначень, що можуть слугувати у торгівлі засобами визначення виду, якості, кількості, призначення, вартості, географічного походження або часу виробництва товарів чи надання послуг або інших властивостей товарів чи послуг;

(d) торговельні марки, які складаються лише з позначень або зазначень, що стали загальновживаними для сучасної мови або bona fide та усталених практик торгівлі;

(e) позначення, які складаються лише з:

(i) форми або іншої властивості, що випливає з характеру самих товарів;

(ii) форми або іншої властивості товарів, необхідної для отримання технічного результату;

(iii) форми або іншої властивості, що додає значної цінності товарам;

(f) торговельні марки, які суперечать публічному порядку або прийнятим принципам моралі;

(g) торговельні марки, які мають такий характер, що вводить в оману громадськість, наприклад, щодо характеру, якості та географічного походження товарів чи послуг;

(h) торговельні марки, використання яких не було дозволено компетентними органами та які буде відхилено згідно зі статтею 6ter Паризької конвенції про охорону промислової власності ("Паризька конвенція");

(i) торговельні марки, які містять відзнаки, емблеми або герби, відмінні від тих, що охоплює стаття 6ter Паризької конвенції , та які становлять суспільний інтерес, крім випадків, коли компетентний орган надав згоду на їх реєстрацію;

(j) торговельні марки, виключені з реєстрації відповідно до законодавства Союзу, національного права або міжнародних угод, сторонами яких є Союз і відповідна держава-член, що передбачають охорону назв місця походження та географічних зазначень;

(k) торговельні марки, виключені з реєстрації відповідно до законодавства Союзу або міжнародних угод, стороною яких є Союз, що передбачають охорону традиційних назв для вина;

(l) торговельні марки, виключені з реєстрації відповідно до законодавства Союзу або міжнародних угод, стороною яких є Союз, що передбачають охорону гарантованих традиційних особливостей;

(m) торговельні марки, які містять або відтворюють у своїх суттєвих елементах назву сорту рослин, раніше зареєстрованого відповідно до законодавства Союзу або національного права, або міжнародних угод, сторонами яких є Союз і відповідна держава-член, що передбачають охорону прав на сорти рослин, та які стосуються сортів рослин такого самого або близькоспорідненого виду.

2. Параграф 1 застосовується незважаючи на те, що підстави для неможливості реєстрації існують лише у частині Союзу.

3. Параграф 1(b), (c) і (d) не застосовується, якщо торговельна марка набула розрізняльних ознак щодо товарів чи послуг, на реєстрацію для яких подано заявку, внаслідок її використання.

1. У разі заперечення власника більш ранньої торговельної марки торговельна марка, на реєстрацію якої подано заявку, не підлягає реєстрації:

(a) якщо вона є ідентичною більш ранній торговельній марці і товари чи послуги, на реєстрацію торговельної марки для яких подано заявку, є ідентичними товарам чи послугам, для яких більш рання торговельна марка перебуває під охороною;

(b) якщо через ідентичність або схожість з більш ранньою торговельною маркою та ідентичність або схожість з товарами чи послугами, які охоплюють торговельні марки, існує ймовірність сплутання частиною громадськості на території, на якій більш рання торговельна марка перебуває під охороною; ймовірність сплутання охоплює ймовірність асоціації з більш ранньою торговельною маркою.

2. Для цілей параграфу 1 "більш рання торговельна марка" означає:

(a) такі види торговельних марок, дата подання заявки на реєстрацію яких є більш ранньою, ніж дата подання заявки на реєстрацію торговельної марки ЄС, враховуючи, за доцільності, пріоритет, заявлений для таких торговельних марок:

(i) торговельні марки ЄС;

(ii) торговельні марки, зареєстровані у державі-члені або, у ситуації з Бельгією, Нідерландами і Люксембургом, в Офісі з інтелектуальної власності Бенілюксу;

(iii) торговельні марки, зареєстровані відповідно до міжнародних угод, які діють у державах-членах;

(iv) торговельні марки, зареєстровані відповідно до міжнародних угод, які діють у Союзі;

(b) заявки на торговельні марки, про які йдеться у пункті (а), що підлягають реєстрації;

(c) торговельні марки, які на дату подання заявки на реєстрацію торговельної марки ЄС або, за доцільності, на дату пріоритету, заявленого для заявки на реєстрацію торговельної марки ЄС, є добре відомими у державі-члені у тому значенні, у якому слова "добре відомий" використовуються у статті 6bis Паризької конвенції .

3. У разі заперечення власником торговельної марки торговельну марку не реєструють, якщо агент або представник власника торговельної марки подає заявку на її реєстрацію на своє власне ім'я без згоди власника, крім випадків, коли агент чи представник обґрунтовує свої дії.

4. У разі заперечення власником незареєстрованої торговельної марки або іншого позначення, використовуваного у межах торгівлі, що має більше ніж просто місцеве значення, торговельну марку, на реєстрацію якої подано заявку, не реєструють, якщо і наскільки відповідно до законодавства Союзу або права держави-члена, що регулює такий знак:

(a) права на таке позначення було набуто до дати подання заявки на реєстрацію торговельної марки ЄС або до дати пріоритету, заявленого для заявки на реєстрацію торговельної марки ЄС;

(b) таке позначення надає своєму власнику право забороняти використання пізнішої торговельної марки.

5. У разі заперечення власником зареєстрованої більш ранньої торговельної марки у розумінні параграфу 2 торговельну марку, на яку подано заявку, не реєструють, якщо вона є ідентичною більш ранній торговельній марці або схожою на неї, незважаючи те, чи товари або послуги, заявку на торговельну марку для яких подано, є ідентичними товарам або послугам, для яких зареєстровано більш ранню торговельну марку, схожими чи несхожими з такими, якщо - у ситуації з торговельною маркою ЄС - торговельна марка має репутацію у Союзі або - у ситуації з більш ранньою національною торговельною маркою - торговельна марка має репутацію у відповідній державі-члені та якщо використання без належної підстави торговельної марки, на яку подано заявку, приносить несправедливу вигоду від розрізняльних ознак або репутації більш ранньої торговельної марки чи шкодить таким її ознакам або репутації.

6. У разі заперечення будь-якою особою, уповноваженою за відповідним правом реалізовувати права, що виникають на підставі назви місця походження або географічного зазначення, торговельну марку, на яку подано заявку, не реєструють, якщо відповідно до законодавства Союзу або національного права, що передбачає охорону назв місць походження або географічних зазначень:

(i) заявку на назву місця походження або географічне зазначення подано відповідно до законодавства Союзу або національного права до дати подання заявки на реєстрацію торговельної марки ЄС або дати пріоритету, заявленого для заявки, що підлягає подальшій реєстрації;

(ii) така назва місця походження або географічне зазначення надає право забороняти використання пізнішої торговельної марки.

1. Реєстрація торговельної марки ЄС надає власнику виключні права на неї.

2. Без обмеження прав власників, набутих до дати подання або дати пріоритету торговельної марки ЄС, власник такої торговельної марки ЄС має право перешкоджати всім третім особам, які не отримали його згоди, використовувати у межах торгівлі для товарів чи послуг будь-яке позначення, якщо:

(a) позначення є ідентичним торговельній марці ЄС та використовується для товарів чи послуг, що є ідентичними товарам чи послугам, для яких зареєстровано торговельну марку ЄС;

(b) позначення є ідентичним торговельній марці ЄС або схожим з нею та використовується для товарів чи послуг, що є ідентичними товарам чи послугам, для яких зареєстровано торговельну марку ЄС, або схожими з ними, якщо існує ймовірність сплутання частиною громадськості; ймовірність сплутання включає ймовірність асоціації позначення з торговельною маркою;

(c) позначення є ідентичним торговельній марці ЄС або схожим з нею, незважаючи на те, чи він використовується для товарів чи послуг, що є ідентичними товарам чи послугам, для яких зареєстровано торговельну марку ЄС, або схожими з ними, якщо торговельна марка ЄС має репутацію в Союзі і якщо використання без належної підстави такого позначення приносить несправедливу вигоду від розрізняльних ознак або репутації торговельної марки ЄС чи шкодить таким її ознакам або репутації.

3. За параграфом 2 забороні може підлягати, зокрема:

(a) нанесення позначення на товари чи паковання таких товарів;

(b) пропонування товарів, введення їх на ринок або зберігання їх для таких цілей під позначенням, або пропонування чи надання послуг під позначенням;

(c) імпортування або експортування товарів під позначенням;

(d) використання позначення як торговельної або корпоративної назви або частини торговельної або корпоративної назви;

(e) використання позначення в діловій документації та у рекламі;

(f) використання позначення в порівняльній рекламі у спосіб, що суперечить Директиві 2006/114/ЄС.

4. Без обмеження прав власників, набутих до дати подання або дати пріоритету торговельної марки ЄС, власник такої торговельної марки ЄС також має право перешкоджати всім третім особам ввозити товари у межах торгівлі на територію Союзу без випуску їх у вільний обіг у Союзі, якщо такі товари, у тому числі паковання, походять з третіх країн та носять без отримання дозволу торговельну марку, яка є ідентичною торговельній марці ЄС, зареєстрованій для таких товарів, або яку не можна вирізнити за її істотними аспектами від такої торговельної марки.

Право власника торговельної марки ЄС відповідно до першого підпараграфу втрачає свою силу, якщо у межах провадження щодо встановлення порушення торговельної марки ЄС, ініційованого згідно з Регламентом (ЄС) № 608/2013, декларант або власник товарів надає докази того, що власник торговельної марки ЄС не має права забороняти введення товарів в обіг у країні кінцевого призначення.

Якщо існує ризик, що паковання, етикетки, ярлики, засоби чи прилади безпеки або автентичності чи будь-які інші засоби, на які нанесено марку, можуть використовуватися для товарів чи послуг і таке використання становило б порушення прав власника торговельної марки ЄС за статтею 9(2) і (3), власник такої торговельної марки має право забороняти такі дії, якщо їх вчиняють у межах торгівлі:

(a) нанесення позначення, яке є ідентичним торговельній марці ЄС або схожим з нею, на паковання, етикетки, ярлики, засоби чи прилади безпеки або автентичності чи будь-які інші засоби, на які можна нанести марку;

(b) пропонування, введення в обіг, зберігання для таких цілей, імпортування або експортування паковань, етикеток, ярликів, засобів чи приладів безпеки або автентичності чи будь-яких інших засобів, на які нанесено марку.

1. Права, надані торговельною маркою ЄС, застосовують проти третіх осіб з дня публікації реєстрації торговельної марки.

2. Можна вимагати стягнення розумної компенсації у зв'язку з діями, які вчиняють після публікації заявки на торговельну марку ЄС, якщо такі дії після публікації реєстрації торговельної марки були б заборонені на підставі такої публікації.

3. Суд, який розглядає справу, не ухвалює рішення по суті такої справи до публікації реєстрації.

Якщо відтворення торговельної марки ЄС у словнику, енциклопедії чи схожому довідковому виданні залишає враження, що вона становить родову назву товарів чи послуг, для яких зареєстровано торговельну марку, видавець видання забезпечує на запит власника торговельної марки ЄС доповнення відтворення торговельної марки вказівкою про те, що це є зареєстрована торговельна марка, щонайпізніше у наступній редакції.

Якщо торговельну марку ЄС зареєстровано на ім'я агента або представника особи, яка є власником такої торговельної марки, без дозволу власника, останній має право заперечувати проти використання своєї марки таким агентом або представником, якщо він не надавав дозволу на таке використання, крім випадків, коли агент або представник обґрунтовує свої дії.

1. Торговельна марка ЄС не надає права власнику забороняти третій особі використовувати у межах торгівлі:

(a) ім'я чи адресу третьої особи, якщо така третя особа є фізичною особою;

(b) позначення або зазначення, що не є розрізняльними або стосуються виду, якості, кількості, призначення, вартості, географічного походження, часу виробництва товарів чи надання послуг або інших характеристик товарів чи послуг;

(c) торговельну марку ЄС для цілі ідентифікації товарів чи послуг як товарів чи послуг власника такої торговельної марки або віднесення до таких, зокрема якщо використання такої торговельної марки є необхідним для зазначення призначення продукту або послуги, зокрема як аксесуарів або запасних частин.

2. Параграф 1 застосовується лише, якщо використання третьою особою відповідає чесним практикам у промислових або комерційних справах.

1. Торговельна марка ЄС не надає права власнику забороняти її використання для товарів, випущених власником або за його згоди в обіг на території Європейського економічного простору під такою торговельною маркою.

2. Параграф 1 не застосовується, якщо існують законні підстави для власника заперечувати проти подальшої комерціалізації товарів, особливо якщо стан товарів змінився або погіршився після випуску їх в обіг.

1. У провадженні щодо порушення власник торговельної марки ЄС не має права забороняти використання пізніше зареєстрованої торговельної марки ЄС, якщо таку пізніше зареєстровану торговельну марку не було б визнано недійсною відповідно до статті 60(1), (3) або (4), статті 61(1) або (2) чи статті 64(2) цього Регламенту.

2. У провадженні щодо порушення власник торговельної марки ЄС не має права забороняти використання пізніше зареєстрованої національної торговельної марки, якщо таку пізніше зареєстровану національну торговельну марку не було б визнано недійсною відповідно до статті 8, або статті 9(1) або (2), або статті 46(3) Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/243 6 (-12),

3. Якщо власник торговельної марки ЄС не має права забороняти використання пізніше зареєстрованої торговельної марки відповідно до параграфу 1 чи 2, власник такої пізніше зареєстрованої торговельної марки не має права забороняти використання такої більш ранньої торговельної марки ЄС у провадженнях щодо порушення.

1. Дія торговельних марок ЄС регулюється виключно положеннями цього Регламенту. В іншому порушення торговельної марки ЄС регулюються національним правом щодо порушення національної торговельної марки відповідно до положень глави X.

2. Цей Регламент не перешкоджає поданню позовів щодо торговельної марки ЄС за правом держави-члена, зокрема, у сфері цивільно-правової відповідальності і недобросовісної конкуренції.

3. Процесуальні положення, які підлягають застосуванню, визначають відповідно до положень глави X.

1. Якщо протягом п'яти років після реєстрації власник не ввів у дійсне використання торговельну марку ЄС у Союзі у зв'язку з товарами або послугами, для яких її зареєстровано, або якщо таке використання було призупинено на п'ять років поспіль, торговельна марка ЄС підлягає санкціям, передбаченим у цьому Регламенті, якщо не існує вагомих підстав для такого невикористання.

У розумінні першого підпараграфу використанням є також:

(a) використання торговельної марки ЄС у формі, що вирізняється елементами, які не змінюють розрізняльну здатність такої марки у тій формі, у якій її зареєстровано, незалежно від того, чи торговельну марку у використовуваній формі також зареєстровано на ім'я власника;

(b) нанесення торговельної марки ЄС на товари або паковання товарів у Союзі лише для цілей експорту.

2. Використання торговельної марки ЄС за згодою власника вважається використанням її власником.

1. Якщо у статтях 20-28 не передбачено інше, до торговельної марки ЄС як до об'єкта власності необхідно ставитися у цілому та на всій території Союзу як до національної торговельної марки, зареєстрованої у державі-члені, у якій згідно з Реєстром:

(a) власник має місцезнаходження або місце проживання на відповідну дату;

(b) якщо пункт (а) не застосовується, знаходиться місце постійної діяльності власника на відповідну дату.

2. У ситуаціях, не передбачених у параграфі 1, державою-членом, зазначеною у згаданому параграфі, є держава-член, у якій розташовано місцезнаходження Офісу.

3. Якщо дві особи або більше осіб зазначені у Реєстрі як спільні власники, параграф 1 застосовується до спільного власника, зазначеного першим; в іншому разі він застосовується до спільних власників, що йдуть після нього, у порядку їх зазначення. Якщо параграф 1 не застосовується до жодного зі спільних власників, застосовується параграф 2.

1. Торговельну марку ЄС можна передавати окремо від будь-якої передачі підприємства у зв'язку з деякими або всіма товарами чи послугами, для яких її зареєстровано.

2. Передача всього підприємства охоплює передачу торговельної марки ЄС окрім випадків, коли відповідно до права, що регулює передачу, існує угода про протилежне або обставини чітко диктують інше. Це положення застосовується до договірного обов'язку передати підприємство.

3. Без обмеження параграфу 2, відступлення торговельної марки ЄС здійснюють у письмовій формі та обов'язково з підписами сторін договору окрім випадків, коли відступлення здійснюють на підставі судового рішення; в іншому разі відступлення є нікчемним.

4. На запит однієї зі сторін передачу вносять у Реєстр та опубліковують.

5. Заявка на реєстрацію передачі повинна містити інформацію для ідентифікації торговельної марки ЄС, нового власника, товарів та послуг, яких стосується передача, а також документи, які належним чином установлюють передачу відповідно до параграфів 2 і 3. Заявка може додатково містити, у відповідних випадках, інформацію для ідентифікації представника нового власника.

6. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає:

(a) деталі, які повинна містити заявка на реєстрацію передачі;

(b) вид документації, необхідної для встановлення передачі, враховуючи угоди, укладені зареєстрованим власником та його правонаступником;

(c) деталі щодо опрацювання заявок на часткову передачу, забезпечуючи уникнення збігу товарів і послуг у межах залишкової частини попередньої реєстрації та нової реєстрації і заведення окремих матеріалів для нової реєстрації, у тому числі нового реєстраційного номера.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

7. Якщо умови, застосовні до реєстрації передачі, як установлено у параграфах 1, 2 і 3 та імплементаційних актах, зазначених у параграфі 6, не виконано, Офіс повідомляє заявника про недоліки. Якщо недоліки не усунено протягом строку, встановленого Офісом, останній відхиляє заявку на реєстрацію передачі.

8. Можна подати одну заявку на реєстрацію передачі двох або більше торговельних марок за умови, що зареєстрований власник та правонаступник є однаковими у всіх випадках.

9. Параграфи 5-8 також застосовуються до заявок на торговельні марки ЄС.

10. У разі часткової передачі будь-яку заявку, подану первісним власником, що перебуває на розгляді щодо первісної реєстрації, вважають такою, що перебуває на розгляді щодо залишкової частини попередньої реєстрації та нової реєстрації. Якщо за таку заявку необхідно сплатити збори і такі збори сплатив первісний власник, новий власник не несе відповідальність за сплату будь-яких додаткових зборів за таку заявку.

11. Поки передачу не внесено у Реєстр, правонаступник не може користуватися правами, які виникають у зв'язку з реєстрацією торговельної марки ЄС.

12. Якщо існують строки, яких необхідно дотримуватися перед Офісом, правонаступник може подати відповідні заяви до Офісу після отримання Офісом запиту на реєстрацію передачі.

13. Усі документи, про які необхідно повідомляти власника торговельної марки ЄС згідно зі статтею 98, надсилають особі, зареєстрованій як власник.

1. Якщо торговельну марку ЄС зареєстровано на ім'я агента або представника особи, яка є власником такої торговельної марки, без дозволу власника, останній має право вимагати відступлення торговельної марки ЄС на свою користь, крім випадків коли такий агент або представник обґрунтовує свої дії.

2. Власник може відповідно до параграфу 1 цієї статті подати запит на відступлення:

(a) до Офісу згідно зі статтею 60(1)(b) замість заявки на визнання недійсності.

(b) до суду у справах торговельних марок Європейського Союзу ("суд у справах торговельних марок ЄС"), як передбачено у статті 123, замість зустрічного позову про визнання недійсності на підставі статті 128(1).

1. Торговельну марку ЄС можна, окремо від підприємства, надавати як забезпечення або вона може бути предметом речових прав.

2. На запит однієї зі сторін права, зазначені у параграфі 1, або передачу таких прав вносять у Реєстр та опубліковують.

3. Запис у Реєстрі, внесений відповідно до параграфу 2, виключають з реєстру або змінюють на запит однієї зі сторін.

1. Торговельна марка ЄС може бути предметом звернення стягнення.

2. Щодо процедури звернення стягнення на торговельну марку ЄС суди та органи держав-членів, визначені згідно зі статтею 19, мають виключну юрисдикцію.

3. На запит однієї зі сторін запис про звернення стягнення вносять у Реєстр та опубліковують.

4. Запис у Реєстрі, внесений відповідно до параграфу 3, виключають з Реєстру або змінюють на запит однієї зі сторін.

1. Єдине провадження щодо неплатоспроможності, до якого може бути залучено торговельну марку ЄС, є провадженням, відкритим у державі-члені, на території якої знаходиться центр основних інтересів боржника.

Однак якщо боржник є страховою компанією або кредитною установою, як визначено у Директиві Європейського Парламенту і Ради 2009/138/ЄС (- 13) і Директиві Європейського Парламенту і Ради 2001/24/ЄС (- 14) відповідно, єдиним провадженням щодо неплатоспроможності, до якого може бути залучено торговельну марку ЄС, є провадження, відкрите у державі-члені, на території якої надано дозвіл на здійснення діяльності такій компанії або установі.

2. У разі перебування торговельної марки ЄС у спільній власності параграф 1 застосовується до частки спільного власника.

3. Якщо торговельну марку ЄС залучено до провадження щодо неплатоспроможності, на запит компетентного національного органу запис про це вносять у Реєстр та опубліковують у Бюлетені торговельних марок Європейського Союзу, зазначеному у статті 116.

1. Торговельна марка може підлягати ліцензуванню для деяких або всіх товарів чи послуг, для яких її зареєстровано, на всій території Союзу або у його частині. Ліцензія може бути виключною або невиключною.

2. Власник торговельної марки ЄС може використати права, надані такою торговельною маркою, проти ліцензіата, який порушує будь-які положення свого ліцензійного договору щодо:

(a) його строку дії;

(b) форми, зазначеної під час реєстрації, у якій можна використовувати торговельну марку;

(c) обсягу товарів чи послуг, для яких видано ліцензію;

(d) території, на якій можна наносити торговельну марку; або

(e) якості виготовлених ліцензіатом товарів або наданих ліцензіатом послуг.

3. Без обмеження положень ліцензійного договору ліцензіат може ініціювати провадження щодо порушення торговельної марки ЄС, лише якщо її власник дав свою згоду на таке. Однак власник виключної ліцензії може ініціювати таке провадження, якщо власник торговельної марки після офіційного повідомлення самостійно не ініціював провадження щодо порушення протягом відповідного строку.

4. Ліцензіат, з метою відшкодування завданої йому шкоди, має право брати участь у провадженні щодо порушення, ініційованому власником торговельної марки ЄС.

5. На запит однієї зі сторін запис про надання або передачу ліцензії на торговельну марку ЄС вносять у Реєстр та опубліковують.

6. Запис у Реєстрі, внесений відповідно до параграфу 5, виключають з реєстру або змінюють на запит однієї зі сторін.

1. Стаття 20(5) і (6) та правила, ухвалені відповідно до неї і статті 20(8), застосовуються mutatis mutandis до реєстрації речового права або передачі речового права, як зазначено у статті 22(2), звернення стягнення, як зазначено у статті 23(3), залучення до провадження щодо неплатоспроможності, як зазначено у статті 24(3), а також до реєстрації ліцензії або передачі ліцензії, як зазначено у статті 25(5), за умови, що:

(a) вимога щодо ідентифікації товарів і послуг, яких стосується передача, не застосовується до запиту на реєстрацію речового права, звернення стягнення або провадження щодо неплатоспроможності;

(b) вимога щодо документів, які підтверджують передачу, не застосовується, якщо запит робить власник торговельної марки ЄС.

2. Заявка на реєстрацію прав, зазначених у параграфі 1, вважається поданою лише після сплати необхідного збору.

3. Заявка на реєстрацію ліцензії може охоплювати запит на внесення ліцензії у Реєстр як однієї або кількох:

(a) виключної ліцензії;

(b) субліцензії, якщо ліцензію надано ліцензіатом, ліцензію якого внесено у Реєстр;

(c) ліцензії, обмеженої лише частиною товарів чи послуг, для яких зареєстровано торговельну марку;

(d) ліцензії, обмеженої частиною території Союзу;

(e) тимчасової ліцензії.

Якщо подано запит на внесення ліцензії як ліцензії, зазначеної у пунктах (c), (d) і (e) першого підпараграфу, у заявці на реєстрацію ліцензії зазначають товари і послуги, частину території Союзу, для яких видано ліцензію, і строк, на який видано ліцензію.

4. Якщо умови, застосовні до реєстрації, як установлено у статтях 22-25, параграфах 1 і 3 цієї статті й інших застосовних правилах, ухвалених відповідно до цього Регламенту, не виконано, Офіс повідомляє заявника про недолік. Якщо недолік не усунено протягом строку, встановленого Офісом, останній відхиляє заявку на реєстрацію.

5. Параграфи 1 і 3 застосовуються mutatis mutandis до заявок на торговельні марки ЄС.

1. Правові дії, зазначені у статтях 20, 22 і 25, щодо торговельної марки ЄС мають наслідки для третіх осіб у всіх державах-членах лише після внесення таких дій у Реєстр. Проте така дія до внесення її у Реєстр має наслідки для третіх осіб, які набули прав на торговельну марку після дати вчинення такої дії, але які знали про дію на дату набуття прав.

2. Параграф 1 не застосовується для особи, яка набуває торговельну марку ЄС або право щодо торговельної марки ЄС шляхом передачі всього підприємства або будь-якого іншого універсального правонаступництва.

3. Наслідки для третіх осіб у правових діях, зазначених у статті 23, регулює право держави-члена, визначеної згідно зі статтею 19.

4. До набуття чинності спільними правилами для держав-членів у сфері банкрутства наслідки для третіх осіб у провадженнях щодо банкрутства або схожих провадженнях регулює право держави-члена, у якій вперше відкрито таке провадження у розумінні національного права або конвенцій, застосовних у цій сфері.

Статті 19-27 застосовуються до заявок на торговельні марки ЄС.

1. Реєстрацію, здійснену відповідно до статті 26(1), виключають з реєстру або змінюють на запит однієї з відповідних осіб.

2. Заявка повинна містити реєстраційний номер відповідної торговельної марки ЄС та деталі про право, на виключення з реєстру або зміну реєстрації якого подано запит.

3. Заявка на виключення з реєстру ліцензії, речового права або заходу примусового виконання вважається поданою лише після сплати необхідного збору.

4. Заявку доповнюють документами, які підтверджують, що зареєстрованого права більше не існує або що ліцензіат чи власник іншого права дає згоду на виключення з реєстру або зміну реєстрації.

5. Якщо вимоги щодо виключення з реєстру або зміни реєстрації не виконано, Офіс повідомляє заявника про недолік. Якщо недолік не усунено протягом строку, встановленого Офісом, останній відхиляє заявку про виключення з реєстру або зміну реєстрації.

6. Параграфи 1-5 цієї статті застосовуються mutatis mutandis до записів, внесених у матеріали відповідно до статті 26(5).

1. Заявку на торговельну марку ЄС подають в Офісі.

2. Офіс без зволікань видає заявнику квитанцію, яка повинна містити щонайменше номер матеріалів, представлення, опис або інші ідентифікаційні дані марки, характер та кількість документів і дату їх отримання. Квитанцію може бути видано в електронний спосіб.

1. Заявка на торговельну марку ЄС повинна містити:

(a) запит на реєстрацію торговельної марки ЄС;

(b) інформацію для ідентифікації заявника;

(c) список товарів чи послуг, запит на реєстрацію торговельної марки для яких подається;

(d) представлення марки, яке відповідає вимогам, установленим устатті 4(b).

2. За заявку на торговельну марку ЄС необхідно сплатити збір за подання заявки, що покриває один клас товарів чи послуг і, у відповідних випадках, збори за один клас або більше класів, що покривають кожний наступний клас товарів чи послуг, що йде після першого класу, і, у разі необхідності, збір за пошук.

3. Окрім вимог, зазначених у параграфах 1 і 2, заявка на торговельну марку ЄС повинна відповідати офіційним вимогам, установленим у цьому Регламенті й імплементаційних актах, ухвалених згідно з ним. Якщо в таких умовах передбачено, що торговельну марку необхідно представляти в електронному вигляді, Виконавчий директор може встановити формати та максимальний розмір такого електронного файлу.

4. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає деталі, які повинна містити заявка. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

Датою подання заявки на торговельну марку ЄС є дата подання документів, які містять інформацію, зазначену в статті 31(1), до Офісу заявником, який повинен сплатити збір за подання заявки протягом одного місяця з дня подання таких документів.

1. Товари і послуги, заявку на реєстрацію торговельної марки для яких подають, необхідно класифікувати відповідно системи класифікації, встановленої у Ніццькій угоді про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від 15 червня 1957 року ("Ніццька класифікація").

2. Заявник ідентифікує товари та послуги, щодо яких торговельна марка заявляється для охорони, достатньо чітко і точно, щоб надати можливість компетентним органам і економічним операторам лише на підставі цього визначити обсяг охорони, який заявляється.

3. Для цілей параграфу 2 загальні зазначення, які входять до заголовків класів Ніццької класифікації, або інші загальні терміни можна використовувати, якщо вони відповідають необхідним стандартам чіткості та точності, встановленим у цій статті.

4. Офіс відхиляє заявку щодо зазначень чи термінів, які не є чіткими і точними, якщо заявник не запропонує прийнятного формулювання у межах строку, встановленого Офісом для такої цілі.

5. Використання загальних термінів, у тому числі загальних зазначень заголовків класів Ніццької класифікації, необхідно тлумачити як таке, що охоплює усі товари і послуги, які чітко покриває буквальне значення зазначення або терміну. Використання таких термінів або зазначень не можна тлумачити таким чином, що права заявляються на товари чи послуги, які не можуть бути зрозумілі.

6. Якщо заявник подає запит на реєстрацію більш ніж одного класу, заявник групує товари і послуги за класами Ніццької класифікації, зазначаючи перед кожною групою номер класу, до якого належить така група товарів чи послуг, та подає їх у порядку класів.

7. Товари і послуги не можна вважати схожими між собою на підставі того, що вони відносяться до того самого класу за Ніццькою класифікацією. Товари і послуги не можна вважати несхожими між собою на підставі того, що вони відносяться до різних класів за Ніццькою класифікацією.

8. Власники торговельних марок ЄС, на які подано заявки до 22 червня 2012 року та які зареєстровано для всього класу відповідно до Ніццької класифікації, можуть заявити, що на дату подання у них був намір отримати охорону у зв'язку з товарами чи послугами, що виходять за межі тих, які охоплює буквальне значення найменування такого класу, за умови, що товари чи послуги, які так названо, містяться в алфавітному списку такого класу у редакції Ніццької класифікації, чинній на дату подання.

Заяву необхідно подати до Офісу до 24 вересня 2016 року, та у ній необхідно зазначити чітко, точно і конкретно товари і послуги, відмінні від тих, які чітко охоплює буквальне значення позначень заголовку класу, первісно закладене у намірі власника. Офіс вживає належних заходів для внесення відповідних змін чи доповнень до Реєстру. Можливість подання заяви відповідно до першого підпараграфу цього параграфу не обмежує застосування статті 18,статті 47(2), статті 58(1)(а) і статті 64(2).

Торговельні марки ЄС, щодо яких не подано жодної заяви протягом строку, зазначеного у другому підпараграфі, вважають такими, що поширюються з дня завершення такого строку лише на товари чи послуги, які чітко охоплює буквальне значення зазначень, що входять до заголовку відповідного класу.

9. Якщо внесено зміни або доповнення до реєстру, виключні права, надані торговельною маркою ЄС за статтею 9, не перешкоджають третій особі продовжувати використання торговельної марки для товарів чи послуг, якщо використання торговельної марки для таких товарів чи послуг:

(a) розпочалося до внесення змін або доповнень до реєстру; і

(b) не порушувало права власника, що ґрунтуються на буквальному значенні запису про товари і послуги у реєстрі, на той момент.

Окрім того, зміни чи доповнення до списку товарів чи послуг, внесених у реєстр, не надають власнику торговельної марки ЄС право подавати заперечення проти пізнішої торговельної марки або подавати заяву про визнання її недійсною, якщо:

(a) пізніша торговельна марка була або використана, або було подано заявку на реєстрацію такої торговельної марки, щодо товарів чи послуг до внесення змін до реєстру; та

(b) використання торговельної марки для таких товарів чи послуг не порушувало чи не порушувало б права власника, що ґрунтуються на буквальному значенні запису про товари і послуги у реєстрі, на той момент.

1. Особа, яка належним чином подала заявку на торговельну марку у будь-якій державі, що є стороною Паризької конвенції або Угоди про заснування Світової організації торгівлі, чи у зв'язку з такою державою, або її правонаступники отримують для цілі подання заявки на торговельну марку ЄС щодо такої самої торговельної марки для товарів чи послуг, які є ідентичними з тими, для яких подано заявку, або які входять до тих, для яких подано заявку, право пріоритету на шість місяців з дати подання першої заявки.

2. Кожне подання, яке є рівнозначним належному національному поданню за національним правом держави, у якій його здійснено, або за двосторонніми чи багатосторонніми угодами, визнають таким, що призводить до виникнення права пріоритету.

3. Належне національне подання означає будь-яке подання, яке є достатнім для встановлення дати подання заявки, незалежно від результату подання заявки.

4. Наступну заявку на торговельну марку, яка була предметом попередньої першої заявки у зв'язку з такими самими товарами чи послугами та яку подано у тій самій державі чи у зв'язку з нею, вважають першою заявкою для цілей визначення пріоритету за умови, що на дату подання наступної заявки попередню заявку було відкликано, залишено без дії або відхилено без проведення публічного ознайомлення та без збереження будь-яких прав і така попередня заявка не слугувала підставою для заявления права пріоритету. Після цього попередня заявка не може слугувати підставою для заявления права пріоритету.

5. Якщо перше подання здійснено у державі, яка не є стороною Паризької конвенції або Угоди про заснування Світової організації торгівлі, параграфи 1-4 застосовуються, лише якщо така держава, відповідно до опублікованих результатів, надає на підставі першого подання, яке здійснено в Офісі та регулюється умовами, рівнозначними тим, що встановлено у цьому Регламенті, право пріоритету рівнозначної сили. Виконавчий директор, за необхідності, звертається до Комісії з проханням розглянути запит, чи держава у розумінні першого речення надає такий взаємний режим. Якщо Комісія встановлює, що взаємний режим відповідно до першого параграфу надано, вона опубліковує повідомлення про таке в Офіційному віснику Європейського Союзу.

6. Параграф 5 застосовується з дня публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу повідомлення про встановлення надання взаємного режиму, якщо у повідомленні не зазначено більш ранню дату початку його застосування. Його припиняють застосовувати з дня публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу повідомлення Комісії про припинення надання взаємного режиму, якщо у повідомленні не зазначено більш ранню дату початку його застосування.

7. Повідомлення, зазначені у параграфах 5 і 6, також опубліковують в Офіційному віснику Офісу.

1. Заяви про пріоритет подають разом із заявкою на торговельну марку ЄС та вони містять дату, номер і країну попередньої заявки. Супровідну документацію для заяви про пріоритет подають протягом трьох місяців з дня подання.

2. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає вид документації, яку необхідно подати для заявления пріоритету попередньої заявки відповідно до параграфу 1 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

3. Виконавчий директор може встановити, що супровідна документація, яку заявник повинен подати для заяви про пріоритет, може охоплювати меншу кількість документів, ніж передбачено у специфікаціях, ухвалених відповідно до параграфу 2, за умови, що Офіс може отримати необхідну інформацію з інших джерел.

Право пріоритету діє так, що датою пріоритету вважається дата подання заявки на торговельну марку ЄС для цілей установлення, які права є переважними.

Заявка на торговельну марку ЄС, якій присвоєно дату подання, у державах-членах є рівнозначною належному національному поданню, у відповідних випадках із заявленим пріоритетом заявки на торговельну марку ЄС.

1. Якщо заявник торговельної марки ЄС здійснив показ товарів чи послуг під торговельною маркою, на яку подано заявку, на офіційній або офіційно визнаній міжнародній виставці, яка потрапляє під дію Конвенції про міжнародні виставки, підписаної у Парижі 22 листопада 1928 року, з останніми змінами від 30 листопада 1972 року, він може, якщо подає заявку протягом шести місяців з дати першого показу товарів чи послуг під торговельною маркою, на яку подано заявку, заявити про право пріоритету з такої дати у розумінні статті 36. Заяву про пріоритет подають разом із заявкою на торговельну марку ЄС.

2. Заявник, який бажає подати заяву про пріоритет відповідно до параграфу 1, надає докази показу товарів чи послуг під торговельною маркою, на яку подано заявку, протягом трьох місяців з дати подання.

3. Виставковий пріоритет, наданий у державі-члені або в третій країні, не подовжує строк пріоритету, встановлений у статті 34.

4. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає вид і деталі доказів, які необхідно надати для заявления виставкового пріоритету згідно з параграфом 2 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

1. Власник більш ранньої торговельної марки, зареєстрованої у державі-члені, у тому числі торговельної марки, зареєстрованої у країнах Бенілюксу або зареєстрованої за міжнародними угодами, які діють у державі-члені, що подає заявку на реєстрацію ідентичної торговельної марки як торговельної марки ЄС для товарів чи послуг, які є ідентичними з тими товарами чи послугами, для яких вже зареєстровано більш ранню торговельну марку, або які входять до них, може для торговельної марки ЄС заявити про старшинство більш ранньої торговельної марки у державі-члені, у якій або для якої її зареєстровано.

2. Заяви про старшинство подають разом із заявкою на торговельну марку ЄС або протягом двох місяців з дня подання заявки, та вони включають державу-члена або держави-члени, у яких або для яких зареєстровано марку, номер та дату подання відповідної реєстрації, товари і послуги, для яких зареєстровано марку. Якщо у заявці заявляють про старшинство однієї зареєстрованої більш ранньої марки або кількох таких марок, супровідну документацію для заяви про старшинство подають протягом трьох місяців з дня подання. Якщо заявник бажає подати заяву про старшинство після подання заявки, супровідну документацію для заяви про старшинство подають до Офісу протягом трьох місяців з дня отримання заяви про старшинство.

3. Єдиним результатом старшинства за цим Регламентом є те, що, якщо власник торговельної марки ЄС відмовляється від більш ранньої торговельної марки або не перешкоджає втраті нею сили, він вважається таким, що продовжує володіти такими самими правами, якими б він володів, якби більш рання торговельна марка була б і надалі зареєстрованою.

4. Старшинство, про яке заявляють для торговельної марки ЄС, втрачає свою силу, якщо більш ранню торговельну марку, про старшинство якої заявлено, визнають недійсною або анульованою. Якщо більш ранню торговельну марку анульовано, старшинство втрачає свою силу за умови, що анулювання набуло чинності до дати подання або дати пріоритету торговельної марки ЄС.

5. Офіс повідомляє Офіс з інтелектуальної власності Бенілюксу або центральний офіс відповідної держави-члена з промислової власності про чинні заяви про старшинство.

6. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає вид документації, яку необхідно подати, щоб заявити про старшинство національної торговельної марки або торговельної марки, зареєстрованої за міжнародними угодами, які діють у державі-члені, відповідно до параграфу 2 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

7. Виконавчий директор може встановити, що супровідна документація, яку заявник повинен подати для заяви про старшинство, може охоплювати меншу кількість документів, ніж передбачено у специфікаціях, ухвалених відповідно до параграфу 6, за умови, що Офіс може отримати необхідну інформацію з інших джерел.

1. Власник торговельної марки ЄС, який є власником більш ранньої ідентичної торговельної марки, зареєстрованої у державі-члені, у тому числі торговельної марки, зареєстрованої у країнах Бенілюксу, або більш ранньої торговельної марки з міжнародною реєстрацією, що діє у державі-члені, для товарів чи послуг, які є ідентичними тим товарам чи послугам, для яких було зареєстровано більш ранню торговельну марку, або які входять до них, може заявити про старшинство більш ранньої торговельної марки у державі-члені, у якій або для якої її зареєстровано.

2. Заяви про старшинство, подані відповідно до параграфу 1 цієї статті, повинні містити реєстраційний номер торговельної марки ЄС, ім'я та адресу її власника, державу-члена або держави-члени, у яких або для яких зареєстровано більш ранню марку, товари і послуги, для яких зареєстровано марку, і ті, щодо яких подано заяву про старшинство, та супровідну документацію, як передбачено у правилах, ухвалених відповідно до статті 39(6).

3. Якщо вимоги, що регулюють заявлення про старшинство, не виконано, Офіс повідомляє власника торговельної марки ЄС про недолік. Якщо недолік не усунено протягом строку, встановленого Офісом, останній відхиляє заяву.

4. Застосовується стаття 39(3), (4), (5) і (7).

1. Офіс перевіряє, чи:

(a) заявка на торговельну марку ЄС відповідає вимогам щодо встановлення дати подання згідно зі статтею 32;

(b) заявка на торговельну марку ЄС відповідає умовам та вимогам, зазначеним у статті 31(3);

(c) у відповідних випадках, збори за класи сплачено протягом визначеного строку.

2. Якщо заявка на торговельну марку ЄС не відповідає вимогам, зазначеним у параграфі 1, Офіс надсилає заявнику запит про необхідність усунути недоліки або погасити прострочену оплату протягом двох місяців з дня отримання повідомлення.

3. Якщо недоліки, встановлені згідно з параграфом 1(a), не усунено або прострочений платіж, встановлений згідно з параграфом 1(a), не погашено протягом цього строку, заявку не розглядають як заявку на торговельну марку ЄС. Якщо заявник виконує запит Офісу, Офіс визнає датою подання заявки дату усунення встановлених недоліків або погашення встановленого простроченого платежу.

4. Якщо недоліки, встановлені згідно з параграфом 1(b), не усунено протягом встановленого строку, Офіс відхиляє заявку.

5. Якщо прострочений платіж, встановлений згідно з параграфом 1(c), не погашено протягом встановленого строку, заявку вважають відкликаною, крім випадків, коли зрозуміло, для яких категорій товарів чи послуг призначено сплачену суму. За відсутності інших критеріїв для встановлення класів, для яких призначено суму, Офіс обирає класи у порядку класифікації. Заявку вважають відкликаною щодо тих класів, збори за які не було сплачено або було сплачено не в повному обсязі.

6. Невиконання вимог щодо заяви про пріоритет призводить до втрати права пріоритету заявки.

7. Невиконання вимог щодо заявлення про старшинство національної торговельної марки призводить до втрати згаданого права для заявки.

8. Якщо невиконання вимог, зазначених у параграфі 1(b) і (c), стосується лише деяких товарів чи послуг, Офіс відхиляє заявку або право пріоритету щодо таких товарів та послуг чи право на старшинство буде втрачено лише для них.

1. Якщо за статтею 7 торговельна марка є неприйнятною для реєстрації щодо деяких або всіх товарів чи послуг, охоплених у заявці на торговельну марку ЄС, заявку щодо таких товарів чи послуг відхиляють.

2. Заявку не відхиляють до того, як заявник отримає можливість відкликати заявку, внести зміни до неї або надати свої зауваги. Для цього Офіс повідомляє заявнику підстави для відмови в реєстрації та встановлює строк, протягом якого він може відкликати заявку, внести зміни до неї або надати свої зауваги. Якщо заявник не виправить підстави для відмови у реєстрації, Офіс відмовляє в реєстрації повністю або частково.

1. Офіс на прохання заявника торговельної марки ЄС під час подання заявки складає звіт Європейського Союзу про пошук ("звіт ЄС про пошук") із зазначенням тих виявлених більш ранніх торговельних марок ЄС або заявок на торговельну марку ЄС, які можна використати за статтею 8 проти реєстрації торговельної марки ЄС, на яку подано заявку.

2. Якщо на момент подання заявки на торговельну марку ЄС заявник звертається з проханням про підготовку центральними офісами з промислової власності держав-членів звіту про пошук та, за умови сплати відповідного збору за пошук протягом строку сплати збору за подання, Офіс без зволікань передає копію заявки на торговельну марку ЄС центральному офісу з промислової власності кожної держави-члена з промислової власності, який повідомив Офісу про своє рішення здійснити пошук у своєму власному реєстрі торговельних марок щодо заявок на торговельні марки ЄС.

3. Кожний із центральних офісів з промислової власності держав-членів, зазначених у параграфі 2, надає звіт про пошук, у якому зазначають будь-які більш ранні національні торговельні марки, заявки на національні торговельні марки або торговельні марки, зареєстровані за міжнародними угодами, які діють у відповідній державі-члені або відповідних державах членах, які було виявлено та які можна використати за статтею 8 проти реєстрації торговельної марки ЄС, на яку подано заявку, чи у якому повідомляє, що жодних таких прав не було виявлено в результаті пошуку.

4. Офіс після консультацій з Радою правління, передбаченою у статті 153 ("Рада правління"), визначає зміст звітів і процедури їх формування.

5. Офіс здійснює платіж на користь кожного центрального офісу з промислової власності за кожний звіт про пошук, наданий відповідно до параграфу 3. Суму платежу, яка повинна бути однаковою для кожного офісу, встановлює Бюджетний комітет шляхом ухвалення рішення трьома четвертими голосів представників держав-членів.

6. Офіс передає заявнику торговельної марки ЄС звіт ЄС про пошук та будь-які національні звіти про пошук, про надання яких він звернувся з запитом.

7. Після публікації заявки на торговельну марку ЄС Офіс повідомляє власників будь-яких більш ранніх торговельних марок ЄС або заявок на торговельні марки ЄС, зазначених у звіті ЄС про пошук, про публікацію заявки на торговельну марку ЄС. Останній пункт застосовується незважаючи на те, чи заявник звернувся з запитом надати звіт ЄС про пошук, окрім випадків, коли власник більш ранньої реєстрації або заявки звертається з проханням не надсилати йому повідомлення.

1. Якщо умови, яким повинна відповідати заявка на торговельну марку ЄС, виконано, заявку публікують для цілей статті 46 у тій частині, у якій її не було відхилено згідно зі статтею 42. Публікація заявки не обмежує інформацію, яку вже надали громадськості відповідно до цього Регламенту або актів, ухвалених згідно з цим Регламентом.

2. Якщо після публікації заявку відхилено відповідно до статті 42, рішення про її відхилення публікують після набуття ним чинності як остаточне.

3. Якщо публікація заявки містить помилку, яка виникла з вини Офісу, Офіс за власною ініціативою або на запит заявника виправляє помилку та публікує виправлення.

Правила, ухвалені відповідно до статті 49(3), застосовуються mutatis mutandis, якщо заявник звернувся з проханням про виправлення.

4. Стаття 46(2) також застосовується, якщо виправлення стосується списку товарів чи послуг або представлення марки.

5. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких встановлює деталі, які повинна містити публікація заявки. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

1. Будь-яка фізична або юридична особа та будь-яка група чи орган, що представляють виробників, постачальників послуг, торговців або споживачів, може подати до Офісу письмові зауваги для пояснення підстав, на яких відповідно до статей 5 і 7 торговельна марка не може бути зареєстрована ex officio.

Особи та групи або органи, зазначені у першому підпараграфі, не є сторонами провадження, яке розглядає Офіс.

2. Зауваги третіх осіб надають до завершення строку заперечення або, у разі подання заперечення проти торговельної марки, до ухвалення остаточного рішення щодо заперечення.

3.Подання, зазначене у параграфі 1, не обмежує права Офісу на повторну експертизу за абсолютними підставами за власною ініціативою у будь-який час до реєстрації, у разі доцільності.

4. Зауваги, зазначені у параграфі 1, повідомляють заявнику, який може прокоментувати їх.

1. Протягом трьох місяців після публікації заявки на торговельну марку ЄС повідомлення про заперечення проти реєстрації торговельної марки на підставі того, що вона не може бути зареєстрована відповідно до статті 8, може бути подане:

(a) власниками більш ранніх торговельних марок, зазначених у статті 8(2), а також ліцензіатами, уповноваженими власниками таких торговельних марок у значенні статті 8(1) і (5);

(b) власниками торговельних марок, зазначеними у статті 8(3);

(c) власниками більш ранніх торговельних марок, зазначених у статті 8(4), та особами, уповноваженими за відповідним національним правом на реалізацію цих прав;

(d) особами, уповноваженими за відповідним законодавством Союзу та національним правом на реалізацію прав, зазначених у статті 8(6).

2. Повідомлення про заперечення проти реєстрації торговельної марки можна також надати згідно з умовами, встановленими у параграфі 1, у разі публікації заявки зі змінами відповідно до другого речення статті 49(2).

3. Заперечення складають у письмовій формі та у ньому викладають підстави його подання. Воно вважається належно поданим лише після сплати збору за заперечення.

4. Протягом строку, встановленого Офісом, особа, яка подала заперечення, може надати факти, докази й аргументи на підтримку своєї позиції.

1. Під час розгляду заперечення Офіс запрошує сторони настільки часто, наскільки це необхідно, для надання протягом строку, встановленого Офісом, зауваг щодо повідомлень, отриманих від інших сторін або виданих ним самим.

2. Якщо заявник звертається з проханням про таке, власник більш ранньої торговельної марки ЄС, який подав повідомлення про заперечення, надає докази того, що протягом п'яти років до дати подання або дати пріоритету заявки на торговельну марку ЄС більш ранню торговельну марку ЄС було введено у дійсне використання у Союзі у зв'язку з товарами чи послугами, для яких її зареєстровано, та які він надає як обґрунтування свого заперечення, або докази наявності вагомих підстав для її невикористання за умови, що більш ранню торговельну марку ЄС було зареєстровано щонайменше за п'ять років до такої дати. За відсутності таких доказів заперечення буде відхилено. Якщо більш ранню торговельну марку ЄС використовували лише у зв'язку з частиною товарів чи послуг, для яких її зареєстровано, її вважають для цілей розгляду заперечення зареєстрованою лише для такої частини товарів чи послуг.

3. Параграф 2 застосовується до більш ранніх національних торговельних марок, зазначених у статті 8(2)(a), шляхом заміни використання у Союзі використанням у державі-членові, у якій передбачено охорону більш ранньої національної торговельної марки.

4. Офіс може, якщо вважає за доцільне, запропонувати сторонам врегулювати питання мирним шляхом.

5. Якщо під час розгляду заперечення виявляють, що торговельна марка не може бути зареєстрована для деяких або всіх товарів чи послуг, заявку на торговельну марку ЄС для яких подано, заявку щодо таких товарів чи послуг відхиляють. В іншому разі заперечення відхиляють.

6. Рішення про відхилення заявки опубліковують після набуття ним чинності як остаточне.

Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають деталі процедури для подання та розгляду заперечення, зазначеного у статтях 46 і 47.

1. Заявник може у будь-який час відкликати свою заявку на торговельну марку ЄС або обмежити список товарів чи послуг, який вона охоплює. Якщо заявку вже опубліковано, відкликання або обмеження також опубліковують.

2. В інших випадках заявку на торговельну марку ЄС може бути змінено, на запит заявника, лише шляхом виправлення імені та адреси заявника, помилок у формулюванні або копіюванні чи очевидних помилок за умови, що таке виправлення суттєво не змінює торговельну марку та не розширює список товарів чи послуг. Якщо зміни впливають на представлення торговельної марки або список товарів чи послуг і їх внесено після публікації заявки, заявку на торговельну марку опубліковують зі змінами.

3. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають деталі процедури, що регулює внесення змін до заявки.

1. Заявник може поділити заявку, заявивши, що деякі товари чи послуги, які охоплює первісна заявка, є предметом однієї або декількох виділених заявок. Товари чи послуги у виділеній заявці не повинні збігатися з товарами чи послугами, які залишаються в первісній заявці, або тими, які включено в інші виділені заявки.

2. Заява про поділ не допускається:

(a) якщо, у разі подання заперечення проти первісної заявки, така виділена заявка призведе до поділу товарів чи послуг, проти яких спрямовано заперечення, допоки рішення Відділу розгляду заперечень не набуде чинності як остаточне або провадження щодо заперечення не буде припинено;

(b) визначення Офісом дати подання, зазначеної у статті 32, та протягом строку подання заперечення, передбаченого в статті 46(1).

3. За заяву про поділ необхідно сплатити збір. Заява вважається поданою лише після сплати збору.

4. Якщо Офіс встановлює, що вимоги, передбачені у параграфі 1 та у правилах, ухвалених згідно з параграфом 9(a), не виконано, заявнику пропонується усунути недоліки протягом строку, визначеного Офісом. Якщо недоліки не усунено до завершення визначеного строку, Офіс відхиляє заяву про поділ.

5. Поділ стає дійсним з дня внесення запису про нього у матеріали, первісної заявки, що зберігаються в Офісі.

6. Усі запити і заявки, подані у зв'язку з первісною заявкою до дати отримання Офісом заяви про поділ, та всі збори, сплачені у зв'язку з нею до такої дати, вважаються поданими та сплаченими у зв'язку з виділеною заявкою чи виділеними заявками. Збори за первісну заявку, належно сплачені до дати отримання заяви про поділ, не підлягають поверненню.

7. Виділена заявка зберігає дату подання, будь-яку дату пріоритету та дату старшинства первісної заявки.

8. Якщо заява про поділ пов'язана із заявкою, яку вже опубліковано згідно зі статтею 44, поділ підлягає публікації. Виділена заявка підлягає публікації. Публікація не передбачає початку нового строку для подання заперечень.

9. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає:

(a) деталі, які повинна містити заява про поділ заявки, подана відповідно до параграфу 1;

(b) деталі опрацювання заяви про поділ заявки, забезпечуючи заведення окремих матеріалів, у тому числі присвоєння нового номера заявки, для виділеної заявки;

(c) деталі, які повинна містити публікація про виділену заявку згідно з параграфом 8;

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

1. Якщо заявка відповідає вимогам, установленим у цьому Регламенті, та не було надано жодного повідомлення про заперечення протягом строку, зазначеного у статті 46(1), або якщо будь-яке подане заперечення остаточно знято шляхом відкликання, відхилення чи у будь-який інший спосіб, торговельну марку та дані, зазначені у статті 111(2), вносять у Реєстр. Реєстрація підлягає публікації.

2. Офіс видає свідоцтво про реєстрацію. Таке свідоцтво може бути видано в електронній формі. Офіс видає засвідчені або незасвідчені копії свідоцтва за плату, якщо такі копії видано у формі, відмінній від електронної.

3. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає деталі, які повинно містити свідоцтво про реєстрацію, зазначене у параграфі 2 цієї статті, і форму такого свідоцтва. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

Торговельні марки ЄС реєструють на десятирічний строк з дня подання заявки. Реєстрацію може бути продовжено відповідно до статті 53 на додаткові строки у 10 років.

1. Реєстрацію торговельної марки ЄС продовжують на запит власника торговельної марки ЄС або будь-якої особи, чітко уповноваженої ним, за умови, що сплачено збори.

2. Офіс повідомляє власника торговельної марки ЄС та будь-яку особу, яка володіє зареєстрованим правом щодо торговельної марки ЄС, про завершення строку реєстрації щонайменше за шість місяців до такого завершення. Ненадання такої інформації не призводить до виникнення відповідальності Офісу та не перешкоджає завершенню строку реєстрації.

3. Запит на продовження подають за шість місяців до завершення строку реєстрації. Основний збір за продовження та, у відповідних випадках, один або більше зборів за кожний клас товарів чи послуг, що йде після першого класу, також сплачують протягом цього строку. У разі нездійснення цього запит можна подати та збори можна сплатити протягом наступних шести місяців після завершення строку реєстрації, за умови сплати додаткового збору за пізню сплату збору за продовження або за пізнє подання запиту на продовження протягом цього наступного строку.

4. Запит на продовження повинен містити:

(a) ім'я особи, що подає запит на продовження;

(b) реєстраційний номер торговельної марки ЄС, яка підлягає продовженню;

(c) якщо подано запит на продовження реєстрації лише для частини зареєстрованих товарів чи послуг, зазначення таких класів товарів і послуг, запит на продовження щодо яких подано, або таких класів товарів і послуг, запит на продовження щодо яких не подається, згруповані за класами Ніццької класифікації, із зазначенням перед кожною групою номеру класу за такою класифікацією, до якого належить така група товарів чи послуг, представлені у порядку класів такої класифікації.

Якщо внесено платіж, зазначений у параграфі 3, його вважають запитом на продовження за умови, що він містить усі дані для встановлення цілі платежу.

5. Якщо запит подано або збори сплачено лише у зв'язку з деякими товарами чи послугами, для яких зареєстровано торговельну марку ЄС, реєстрацію продовжують лише для таких товарів чи послуг. Якщо сплачених зборів не достатньо для покриття всіх класів товарів та послуг, на продовження реєстрації торговельної марки для яких подано запит, реєстрацію продовжують за умови, що зрозуміло, який клас або класи вони покривають. За відсутності інших критеріїв Офіс бере до уваги класи у порядку класифікації.

6. Продовження набуває чинності з дня, наступного після дня завершення строку дії чинної реєстрації. Продовження підлягає реєстрації.

7. Якщо запит на продовження подано протягом строків, зазначених у параграфі 3, але інші умови, що регулюють продовження, передбачене у цій статті, не виконані, Офіс повідомляє заявника про виявлені недоліки.

8. Якщо запит на продовження не подано або подано після завершення строку, зазначеного у параграфі 3, чи якщо збори не сплачено або сплачено лише після завершення відповідного строку, чи якщо недоліки, зазначені у параграфі 7, не усунено протягом такого строку, Офіс встановлює факт завершення строку реєстрації та повідомляє власника торговельної марки ЄС відповідно. Якщо встановлення є остаточним, Офіс виключає марку з реєстру. Виключення набуває чинності з дня, наступного після дати завершення строку дії чинної реєстрації. Якщо збори за продовження сплачено, але реєстрацію не продовжено, такі збори підлягають поверненню.

9. Можна подати один запит на продовження двох або більше торговельних марок після сплати необхідних зборів за кожну з торговельних марок за умови, що власники або представники є однаковими в усіх випадках.

1. Торговельна марка ЄС не підлягає зміні у Реєстрі протягом строку реєстрації або під час її продовження.

2. Проте, якщо торговельна марка ЄС містить ім'я та адресу власника, будь-яку її зміну, що не впливає суттєво на ідентичність первісно зареєстрованої торговельної марки, можна зареєструвати на запит власника.

3. Запит на зміну повинен містити елемент марки, який необхідно змінити, та змінену версію такого елемента.

Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає деталі, які повинен містити запит на зміну. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

4. Запит вважається поданим лише після сплати необхідного збору. Якщо збір не сплачено або сплачено не в повному обсязі, Офіс відповідно повідомляє про це заявника. Можна подавати один запит на зміну одного і того ж елемента у двох або більше реєстраціях одного власника. Необхідний збір сплачують за кожну реєстрацію, яка підлягає зміні. Якщо вимоги, що регулюють зміну реєстрації, не виконані, Офіс повідомляє заявника про недолік. Якщо недолік не усунено протягом строку, встановленого Офісом, останній відхиляє запит.

5. Публікація реєстрації зміни повинна містити представлення торговельної марки ЄС зі змінами. Треті особи, на права яких може вплинути зміна, можуть оскаржити реєстрацію такої зміни протягом трьох місяців після публікації. Статті 46 і 47 та правила, ухвалені відповідно до статті 48, застосовуються до публікації реєстрації зміни.

1. Запис про зміну імені або адреси власника торговельної марки ЄС, яка не є зміною торговельної марки ЄС відповідно до статті 54(2) та яка не виникає внаслідок повної або часткової передачі торговельної марки ЄС, вносять у реєстр на запит власника.

Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає деталі, які повинен містити запит на зміну імені або адреси відповідно до першого підпараграфу цього параграфу. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

2. Можна подавати один запит на зміну імені або адреси у двох або більше реєстраціях одного власника.

3. Якщо вимоги, що регулюють внесення запису про зміну, не виконано, Офіс повідомляє власника торговельної марки ЄС про недолік. Якщо недолік не усунено протягом строку, встановленого Офісом, останній відхиляє запит.

4. Параграфи 1, 2 і 3 також застосовуються до зміни імені або адреси зареєстрованого представника.

5. Параграфи 1-4 застосовуються до заявок на торговельні марки ЄС. Запис про зміну вносять у матеріали заявки на торговельну марку ЄС, які зберігаються в Офісі.

1. Власник торговельної марки може поділити реєстрацію, заявивши, що деякі товари чи послуги, які охоплює первісна реєстрація, повинні стати предметом однієї або декількох виділених реєстрацій. Товари чи послуги у виділеній реєстрації не повинні збігатися з товарами чи послугами, які залишаються в первісній реєстрації, або тими, які включені в інші виділені реєстрації.

2. Заява про поділ не допускається:

(a) якщо, у разі подання до Офісу заявки на анулювання прав або визнання недійсності щодо первісної реєстрації, така виділена заява призведе до поділу товарів чи послуг, проти яких спрямовано заявку на анулювання прав або визнання недійсності, допоки рішення Відділу виключення з реєстру не набуде чинності як остаточне або провадження щодо заперечення не буде припинено;

(b) якщо, у разі подання до суду у справах торговельних марок ЄС зустрічного позову щодо анулювання прав або визнання недійсності, така виділена заява призведе до поділу товарів чи послуг, щодо яких спрямовано зустрічна вимога, допоки інформацію про рішення суду у справах торговельних марок ЄС не буде внесено у Реєстр відповідно до статті 128(6).

3. Якщо вимоги, встановлені у параграфі 1 та відповідно до імплементаційних актів, згаданих у параграфі 8, не виконано, чи товари та послуги, що входять до виділеної реєстрації, збігаються з товарами та послугами, що залишаються у первісній реєстрації, Офіс пропонує власнику торговельної марки ЄС усунути недоліки протягом строку, який може бути встановлений Офісом. Якщо недоліки не усунено до завершення визначеного строку, Офіс відхиляє заяву про поділ.

4. Необхідно сплатити збір за заяву про поділ. Заява вважається поданою лише після сплати збору.

5. Поділ стає дійсним з дня внесення запису про нього у Реєстр.

6. Усі запити і заявки, подані у зв'язку з первісною реєстрацією до дати отримання Офісом заяви про поділ, та всі збори, сплачені у зв'язку з нею до такої дати, вважаються поданими та сплаченими у зв'язку з виділеною реєстрацією чи виділеними реєстраціями. Збори за первісну реєстрацію, належно сплачені до дати отримання заяви про поділ, не підлягають поверненню.

7. Виділена реєстрація зберігає дату подання, будь-яку дату пріоритету та дату старшинства первісної реєстрації.

8. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає:

(a) деталі, які повинна містити заява про поділ реєстрації відповідно до параграфу 1;

(b) деталі опрацювання заяви про поділ реєстрації, забезпечуючи заведення окремих матеріалів, у тому числі нового реєстраційного номера для виділеної реєстрації.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

1. Від торговельної марки ЄС для деяких чи всіх товарів або послуг, для яких її зареєстровано, можна відмовитися.

2. Власник торговельної марки заявляє Офісу про відмову у письмовій формі. Відмова стає дійсною лише після внесення запису про неї у Реєстр. Дійсність відмови від торговельної марки ЄС, про яку заявляють Офісу після подання заявки на анулювання такої торговельної марки відповідно до статті 63(1), передбачає остаточне відхилення чи відкликання заявки на анулювання.

3. Запис про відмову вносять лише за згодою власника права, пов'язаного з торговельною маркою ЄС, яку внесено до Реєстру. Якщо зареєстровано ліцензію, запис про відмову вносять у Реєстр, лише якщо власник торговельної марки ЄС доведе, що він повідомив ліцензіата про свій намір відмовитися. Запис про відмову вносять після завершення тримісячного строку з дня доведення власником Офісу того факту, що він повідомив ліцензіата про свій намір відмовитися, або до завершення такого строку, щойно він доведе, що ліцензіат надав свою згоду на відмову.

4. Якщо вимоги, що регулюють відмову, не виконано, Офіс повідомляє заявника про недоліки. Якщо недоліки не усунено протягом строку, встановленого Офісом, останній відхиляє внесення запису про відмову у Реєстр.

5. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає деталі, які повинна містити заява про відмову, здійснена відповідно до параграфу 2 цієї статті, і вид документації, необхідної для встановлення факту згоди третьої особи, передбаченої у параграфі 3 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

1. Права власника торговельної марки ЄС визнають такими, що підлягають анулюванню, після подання заяви до Офісу або на підставі зустрічного позову у межах провадження щодо порушення:

(а) якщо протягом п'яти років поспіль торговельну марку не було введено у дійсне використання у Союзі у зв'язку з товарами чи послугами, для яких її зареєстровано, та відсутні вагомі підстави її невикористання; однак жодна особа не може заявити, що права власника на торговельну марку ЄС необхідно анулювати, якщо у проміжку між завершенням п'ятирічного строку та поданням заяви або зустрічного позову було розпочато або відновлено дійсне використання торговельної марки; однак початок або відновлення використання протягом трьох місяців перед поданням заяви або зустрічного позову, що розпочалися не раніше, ніж після завершення безперервного п'ятирічного періоду невикористання, не беруть до уваги, якщо підготовка до початку або відновлення використання розпочалася після того, як власник дізнався про можливе подання заяви або зустрічного позову;

(b) якщо внаслідок дій або бездіяльності власника торговельна марка перетворилася у торгівлі на загальну назву продукту або послуги, для яких її було зареєстровано;

(c) якщо внаслідок використання торговельної марки її власником або за його згодою у зв'язку з товарами чи послугами, для яких її зареєстровано, торговельна марка може ввести в оману громадськість, зокрема щодо характеру, якості або географічного походження таких товарів чи послуг.

2. Якщо існують підстави для анулювання прав лише у зв'язку з деякими товарами чи послугами, для яких торговельну марку ЄС зареєстровано, то лише права власника щодо таких товарів чи послугами визнають такими, що підлягають анулюванню.

1. Торговельну марку ЄС визнають недійсною на підставі заяви до Офісу або зустрічного позову у межах провадження щодо порушення:

(a) якщо торговельну марку ЄС зареєстровано всупереч положенням статті 7;

(b) якщо заявник діяв недобросовісно, коли подавав заявку на торговельну марку.

2. Якщо торговельну марку ЄС зареєстровано з порушенням положень статті 7(1)(b), (c) або (d), її все одно можуть не визнати недійсною, якщо внаслідок її використання після реєстрації вона набула розрізняльних ознак для товарів чи послуг, для яких її було зареєстровано.

3. Якщо існують підстави для визнання недійсності лише для деяких товарів чи послуг, для яких торговельну марку ЄС зареєстровано, торговельну марку визнають недійсною лише для таких товарів чи послуг.

1. Торговельну марку ЄС визнають недійсною на підставі заяви до Офісу або зустрічного позову у межах провадження щодо порушення:

(a) якщо існує більш рання торговельна марка, як передбачено у статті 8(2), та умови, встановлені у параграфі 1 або 5 згаданої статті, виконано;

(b) якщо існує торговельна марка, як передбачено у статті 8(3), та умови, встановлені у згаданому параграфі, виконано;

(c) якщо існує більш раннє право, як передбачено у статті 8(4), та умови, встановлені у згаданому параграфі, виконано;

(d) якщо існує більш рання назва місця походження або географічне зазначення, як передбачено у статті 8(6), та умови, встановлені у згаданому параграфі, виконано.

Усі умови, передбачені у першому підпараграфі, необхідно виконати до дати подання або дати пріоритету торговельної марки ЄС.

2. Торговельну марку ЄС також визнають недійсною на підставі заяви до Офісу або зустрічного позову у межах провадження щодо порушення, якщо використання такої торговельної марки може бути заборонено на підставі іншого більш раннього права за законодавством Союзу або національного права, що регламентує її охорону, та, зокрема:

(а) права на ім'я;

(b) права на особисте зображення;

(c) авторського права;

(d) права промислової власності.

3. Торговельну марку ЄС не можна визнати недійсною, якщо власник права, зазначеного у параграфі 1 або 2, надає чітку згоду на реєстрацію торговельної марки ЄС до подання заяви про визнання недійсності або зустрічного позову.

4. Якщо власник одного з прав, зазначених у параграфі 1 або 2, раніше подав заявку на визнання недійсності торговельної марки ЄС або зустрічний позов у межах провадження щодо порушення, він не може подавати нову заяву про визнання недійсності або зустрічний позов на підставі іншого зі згаданих прав, які він міг використати для обґрунтування своєї першої заяви або зустрічного позову.

5. Застосовується стаття 59(3).

1. Якщо власник торговельної марки ЄС мовчазно допускав протягом п'яти років поспіль використання пізнішої торговельної марки ЄС у Союзі, знаючи про таке використання, він більше не має права на підставі більш ранньої торговельної марки подавати заяву про визнання недійсності пізнішої торговельної марки для товарів чи послуг, для яких використовували пізнішу торговельну марку, крім випадків, коли заявку на реєстрацію пізнішої торговельної марки ЄС була подана недобросовісно.

2. Якщо власник більш ранньої національної торговельної марки, зазначеної у статті 8(2), або іншого більш раннього позначення, зазначеного у статті 8(4), мовчазно допускав протягом п'яти років поспіль використання пізнішої торговельної марки ЄС у державі-члені, у якій більш рання торговельна марка або інше більш раннє позначення перебуває під охороною, знаючи про таке використання, він більше не має права на підставі більш ранньої торговельної марки або іншого більш раннього позначення подавати заяву про визнання недійсності пізнішої торговельної марки для товарів чи послуг, для яких використовували пізнішу торговельну марку, крім випадків, коли заявку на реєстрацію пізнішої торговельної марки ЄС була подана недобросовісно.

3. У випадках, передбачених у параграфах 1 і 2, власник пізнішої торговельної марки ЄС не має права заперечувати проти використання більш раннього права, навіть якщо таке право більше не можна протиставляти пізнішій торговельній марці ЄС.

1. Торговельну марку ЄС вважають такою, що не мала з дня подання заяви про анулювання або зустрічного позову сили, визначеної у цьому Регламенті, тією мірою, якою анульовано права власника. Більш ранню дату, коли виникла одна з підстав для анулювання, може бути встановлено у рішенні на запит однієї зі сторін.

2. Торговельну марку ЄС вважають такою, що не мала з самого початку сили, визначеної у цьому Регламенті, тією мірою, якою торговельну марку було визнано недійсною.

3. Відповідно до національних положень про заявлення вимог щодо відшкодування шкоди, завданої недбалістю або браком добросовісності з боку власника торговельної марки, або про неправомірне збагачення зворотна дія анулювання або визнання недійсності торговельної марки не впливає на:

(а) будь-яке рішення щодо порушення, яке набуло чинності як остаточне рішення та було виконано до ухвалення рішення про анулювання або недійсність;

(b) будь-який договір, укладений до ухвалення рішення про анулювання або недійсність, у частині, у якій його було виконано до ухвалення такого рішення; однак на підставі справедливості можна вимагати повернення сплачених за відповідним договором сум в обґрунтованому обставинами розмірі.

1. Заява про анулювання прав власника торговельної марки ЄС або визнання недійсності такої торговельної марки може бути подана до Офісу:

(a) якщо застосовуються статті 58 і 59, будь-якою фізичною або юридичною особою та будь-якою групою чи органом, створеними з метою представлення інтересів виробників, постачальників послуг, торговців або споживачів, які за умовами права, що регулює їхню діяльність, можуть від власного імені виступати позивачами та відповідачами;

(b) якщо застосовується стаття 60(1), особами, зазначеними у статті 46(1);

(c) якщо застосовується стаття 60(2), власниками раніше зареєстрованих прав, зазначених у згаданому положенні, або особами, які мають право за законодавством Союзу або правом відповідної держави-члена реалізовувати необхідні права.

2. Заяву подають у формі письмового обґрунтованого твердження. її вважають поданою лише після сплати збору.

3. Заява про анулювання або визнання недійсності є недопустимою, якщо заяву, яку подано щодо такого самого предмету та з такої самої причини й до якої залучено таких самих осіб, розглядали по суті Офіс або суд у справах торговельних марок ЄС, як зазначено у статті 123, і рішення Офісу або згаданого суду щодо такої заявки набуло сили як остаточне рішення.

1. Під час розгляду заяви на анулювання прав або визнання недійсності Офіс запрошує сторони настільки часто, наскільки це необхідно, для надання протягом строку, встановленого Офісом, зауваг щодо повідомлень, отриманих від інших сторін або виданих ним самим.

2. Якщо власник торговельної марки ЄС направляє відповідний запит, власник більш ранньої торговельної марки ЄС, який є стороною провадження щодо недійсності, надає докази того, що протягом п'яти років до дати подання заяви про визнання недійсності більш ранню торговельну марку було введено у дійсне використання у Союзі у зв'язку з товарами чи послугами, для яких її зареєстровано та які власник більш ранньої торговельної марки надає як обґрунтування своєї заявки, або докази наявності вагомих підстав для невикористання такої за умови, що більш ранню торговельну марку ЄС було зареєстровано щонайменше за п'ять років до такої дати. Якщо більш ранню торговельну марку ЄС було зареєстровано щонайменше за п'ять років до дати подання заявки на торговельну марку ЄС або до дати пріоритету заявки на торговельну марку ЄС, власник більш ранньої торговельної марки ЄС надає, крім того, докази виконання умов, установлених у статті 47(2), станом на таку дату. За відсутності таких доказів заяву про визнання недійсності буде відхилено. Якщо більш ранню торговельну марку ЄС використовували лише у зв'язку з частиною товарів чи послуг, для яких її зареєстровано, її вважають для цілей розгляду заяви про визнання недійсності зареєстрованою лише для такої частини товарів чи послуг.

3. Параграф 2 застосовується до більш ранніх національних торговельних марок, зазначених у статті 8(2)(a), шляхом заміни використання у Союзі використанням у державі-членові, у якій передбачено охорону більш ранньої національної торговельної марки.

4. Офіс може, якщо вважає за доцільне, запропонувати сторонам врегулювати питання мирним шляхом.

5. Якщо під час розгляду заяви про анулювання прав або визнання недійсності виявляють, що торговельна марка не мала бути зареєстрована для деяких або всіх товарів чи послуг, для яких її зареєстровано, права власника торговельної марки ЄС анулюють або таку марку визнають недійсною для таких товарів чи послуг. В іншому разі заяву про анулювання прав або визнання недійсності відхиляють.

6. Запис про рішення Офісу щодо заяви про анулювання прав або визнання недійсності вносять у Реєстр, щойно воно набуде сили як остаточне.

Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають деталі процедур, що регулюють анулювання й визнання недійсності торговельної марки ЄС, як зазначено у статтях 63 і 64, а також передачу торговельної марки ЄС, зареєстрованої на ім'я агента, як зазначено у статті 21.

1. Оскарженню підлягають рішення будь-яких підрозділів з підготовки й ухвалення рішень Офісу, зазначених у пунктах (a)-(d) статті 159 та, у відповідних випадках, у пункті (f) згаданої статті. Такі рішення набувають чинності лише з дати завершення строку оскарження, зазначеного у статті 68. Подання оскарження призупиняє дію рішення.

2. Рішення, якими не закривають провадження щодо однієї зі сторін, можна оскаржити лише разом з остаточним рішенням, якщо для такого рішення не передбачене окреме оскарження.

Будь-яка сторона провадження, на яку може вплинути рішення, може подати оскарження. Будь-які інші сторони провадження є сторонами провадження щодо оскарження за правом.

1. Повідомлення про оскарження подають у письмовій формі до Офісу протягом двох місяців з дня сповіщення рішення. Повідомлення вважають поданим лише після сплати збору за оскарження. Його подають мовою провадження, у якому ухвалено рішення, що є предметом оскарження. Протягом чотирьох місяців з дня сповіщення рішення повинен бути поданий письмовий виклад, у якому зазначають підстави оскарження.

2. У провадженнях inter partes (за участю кількох сторін) відповідач може в свою чергу звертатися за ухваленням рішення про скасування або зміну опротестовуваного рішення з питання, яке не було згадано в оскарженні. Такі подання втрачають свою силу, якщо заявник припиняє подальшу участь у провадженні.

1. Якщо сторона, яка подала заяву про оскарження, є єдиною стороною процедури, а підрозділ, рішення якого опротестовують, вважає оскарження допустимим та належно обґрунтованим, такий підрозділ вносить правки до свого рішення.

2. Якщо до рішення не внесено правки протягом місяця з дня отримання викладу підстав, заяву про оскарження передають Апеляційній раді без зволікань та без коментарів по суті справи.

1. Якщо оскарження є допустимим, Апеляційна рада розглядає, чи оскарження є правомірним.

2. У межах розгляду оскарження Апеляційна рада запрошує сторони настільки часто, наскільки це необхідно, для надання протягом строку, встановленого Апеляційною радою, зауваг щодо повідомлень, отриманих від інших сторін або виданих радою.

1. Після розгляду правомірності оскарження Апеляційна рада ухвалює рішення щодо оскарження. Апеляційна рада може реалізувати будь-яке повноваження у межах компетенції підрозділу, що є відповідальним за оскаржуване рішення, або передає справу такому підрозділу для подальшого розслідування.

2. Якщо Апеляційна рада передає справу на подальше розслідування підрозділу, рішення якого оскаржено, підрозділ керується ratio decidendi Апеляційної ради за умови, що факти є однаковими.

3. Рішення Апеляційної ради набувають чинності лише з дня завершення строку, зазначеного у статті 72(5) або, якщо позов подано до Загального Суду протягом такого строку, з дня відхилення такого позову або будь-якого оскарження рішення Загального суду, поданого до Суду.

1. До Загального Суду можна подавати позови проти рішень Апеляційної ради щодо оскаржень.

2. Позов можна подати на підставі браку компетенції, порушення суттєвих процедурних вимог, порушення Договору про функціонування Європейського Союзу, порушення цього Регламенту або будь-якої норми права, пов'язаної з їх застосуванням або перевищенням влади.

3. Загальний Суд має юрисдикцію скасовувати або змінювати опротестовуване рішення.

4. Позов може подати будь-яка сторона провадження в Апеляційні раді, на яку може вплинути її рішення.

5. Позов подають до Загального Суду протягом двох місяців з дня сповіщення про рішення Апеляційної ради.

6. Офіс вживає необхідних заходів, щоб виконати рішення Загального Суду або, у разі оскарження такого рішення, Суду Європейського Союзу.

Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають:

(a) офіційний зміст повідомлення про оскарження, зазначеного у статті 68, та процедуру подання і розгляду заяви про оскарження;

(b) офіційний зміст та форму рішень Апеляційної ради, як зазначено у статті 71;

(c) відшкодування збору за оскарження, зазначеного устатті 68.

1. Колективна марка Європейського Союзу ("колективна марка ЄС") є торговельною маркою ЄС, яку описують як таку, що застосовують для вирізнення товарів або послуг членів об'єднання, яке є власником марки, з-поміж товарів або послуг інших підприємств, та як таку, що здатна вирізнити їх. Об'єднання виробників, постачальників послуг або торговців, які згідно з правом, що регулює їхню діяльність, є здатними від власного імені мати права й обов'язки всіх видів, укладати договори або вчиняти інші правові дії, виступати позивачами та відповідачами, а також юридичні особи, які регулюються публічним правом, можуть подавати заявки на колективні марки ЄС.

2. Як відступ від статті 7(1)(c), позначення або зазначення, які можуть слугувати у торгівлі для визначення географічного походження товарів або послуг, можуть становити колективні марки ЄС у розумінні параграфу 1. Колективна марка ЄС не надає права власнику забороняти третій особі використовувати у межах торгівлі такі позначення або зазначення за умови, що вона використовує їх відповідно до чесних практик у комерційних та промислових справах; зокрема, таку марку не можна протиставляти третій особі, яка має право на використання географічної назви.

3. Глави I-VII та IX-XIV застосовуються до колективних марок ЄС, якщо у цій секції не передбачено інше.

1. Заявник колективної марки ЄС повинен подати норми, що регулюють використання, протягом двох місяців з дня подання заявки.

2. У нормах, що регулюють використання, визначають осіб, уповноважених на використання марки, умови членства в об'єднанні та, за наявності, умови використання марки, у тому числі санкції. Норми, що регулюють використання марки, зазначеної у статті 74(2), дозволяють будь-якій особі, товари або послуги якої походять з відповідного географічного регіону, стати членом об'єднання, яке є власником марки.

3. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає деталі, які повинні містити норми, зазначені у параграфі 2 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

1. Окрім підстав для відхилення заявки на торговельну марку ЄС, передбачених у статтях 41 і 42, заявку на колективну марку ЄС відхиляють, якщо положення статей 74 або 75 не виконано або якщо норми, які регулюють використання, суперечать публічному порядку або прийнятим принципам моралі.

2. Заявку на колективну марку ЄС також відхиляють, якщо громадськість може бути введено в оману щодо характеру або сутності марки, зокрема якщо існує ймовірність сприйняття її за щось інше, ніж колективна марка.

3. Заявку не відхиляють, якщо заявник унаслідок внесення змін до норм, що регулюють використання, дотримується вимог параграфів 1 і 2.

Якщо письмові зауваги щодо колективної марки ЄС подано до Офісу згідно зі статтею 45, такі зауваги можуть також ґрунтуватися на певних підставах, на яких заявка на колективну марку ЄС підлягає відхиленню згідно зі статтею 76.

Використання колективної марки ЄС будь-якою особою, яка має повноваження на її використання, повинно відповідати вимогам цього Регламенту, якщо інші умови, які Регламент встановлює щодо використання торговельних марок ЄС, виконано.

1. Власник колективної марки ЄС подає до Офісу будь-які норми, що регулюють використання, зі змінами.

2. Зміни не вносять у Реєстр, якщо норми зі змінами не відповідають вимогам статті 75 або охоплюють одну з підстав для відхилення, які зазначено у статті 76.

3. Письмові зауваги, зроблені відповідно до статті 77, також можна подати щодо норм, що регулюють використання, зі змінами.

4. Для цілей застосування цього Регламенту зміни до норм, що регулюють використання, набувають чинності лише з дня внесення зміни або доповнення у реєстр.

1. Положення статті 25(3) і (4) про права ліцензіатів застосовуються до кожної особи, яка має повноваження на використання колективної марки ЄС.

2. Власник колективної марки ЄС має право вимагати компенсації від імені осіб, які мають повноваження на використання марки, якщо їм була завдана шкода унаслідок несанкціонованого використання марки.

Окрім підстав для анулювання, передбачених у статті 58, права власника колективної марки ЄС анулюють на підставі заяви до Офісу або зустрічного позову у межах провадження щодо порушення, якщо:

(a) власник не робить належних кроків, щоб перешкоджати використанню марки у спосіб, що не відповідає, за наявності таких, умовам використання, встановленим у нормах, що регулюють використання, зміни до яких, у відповідних випадках, було внесено у реєстр;

(b) спосіб, у який власник використовував марку, спричинив можливість введення нею громадськості в оману у спосіб, зазначений у статті 76(2);

(c) зміну до норм, що регулюють використання марки, внесено у реєстр з порушенням положень статті 79(2), крім випадку, коли власник марки шляхом подальшої зміни норм, що регулюють використання, виконує вимоги таких положень.

Окрім підстав для визнання недійсності, передбачених у статтях 59 і 60, колективну марку ЄС, зареєстровану з порушенням положень статті 76, визнають недійсною на підставі заяви до Офісу або зустрічного позову у межах провадження щодо порушення, крім випадку, коли власник марки шляхом зміни норм, що регулюють використання, виконує вимоги таких положень.

1. Сертифікаційна марка ЄС є торговельною маркою ЄС, яку описують як таку, що застосовують для вирізнення товарів або послуг, які сертифіковано власником марки щодо матеріалу, способу виробництва товарів або надання послуг, якості, точності або інших характеристик, окрім географічного походження, з-поміж товарів і послуг, які не сертифіковано у такий спосіб, та як таку, що здатна вирізнити їх.

2. Будь-яка фізична або юридична особа, у тому числі установи, органи та суб'єкти, які регулюються публічним правом, можуть подавати заявки на сертифікаційні марки ЄС за умови, що така особа не провадить підприємницьку діяльність, що охоплює постачання товарів або надання послуг сертифікованого виду.

3. Глави I-VII та IX-XIV застосовуються до сертифікаційних марок ЄС, якщо у цій секції не передбачено інше.

1. Заявник сертифікаційної марки ЄС повинен подати норми, що регулюють використання сертифікаційної марки ЄС, протягом двох місяців з дня подання заявки.

2. У нормах, що регулюють використання, визначають осіб, уповноважених на використання марки, характеристики, які сертифікує марка, спосіб випробування сертифікаційним органом таких характеристик та нагляду за використанням марки. У таких нормах визначають також умови використання марки, у тому числі санкції.

3. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає деталі, які повинні містити норми, зазначені у параграфі 2 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, про яку йдеться зазначеної у статті 207(2).

1. Окрім підстав для відхилення заявки на торговельну марку ЄС, передбачених у статтях 41 і 42, заявку на сертифікаційну марку ЄС відхиляють, якщо умови, встановлені у статтях 83 і 84, не виконано або якщо норми, які регулюють використання, суперечать публічному порядку або прийнятим принципам моралі.

2. Заявку на сертифікаційну марку ЄС також відхиляють, якщо громадськість може бути введено в оману щодо характеру або сутності марки, зокрема якщо існує ймовірність сприйняття його за щось інше, ніж сертифікаційна марка.

3. Заявку не відхиляють, якщо заявник у результаті внесення змін до норм, що регулюють використання, дотримується вимог параграфів 1 і 2.

Якщо письмові зауваги щодо сертифікаційної марки ЄС подано до Офісу згідно зі статтею 45, такі зауваги можуть також ґрунтуватися на певних підставах, на яких заявка на сертифікаційну марку ЄС підлягає відхиленню згідно зі статтею 85.

Використання сертифікаційної марки ЄС будь-якою особою, яка має повноваження на її використання згідно з нормами, що регулюють використання та зазначені у статті 84, повинно відповідати вимогам цього Регламенту, якщо інші умови, які встановлено у цьому Регламенті щодо використання торговельних марок ЄС, виконано.

1. Власник сертифікаційної марки ЄС подає до Офісу будь-які норми, що регулюють використання, зі змінами і доповненнями.

2. Зміни і доповнення не вносять у Реєстр, якщо норми зі змінами і доповненнями не відповідають вимогам статті 84 або охоплюють одну з підстав для відхилення, які зазначено у статті 85.

3. Письмові зауваги, зроблені відповідно до статті 86, також можна подати щодо норм, що регулюють використання, зі змінами і доповненнями.

4. Для цілей цього Регламенту зміни і доповнення до норм, що регулюють використання, набувають чинності лише з дня внесення зміни або доповнення у Реєстр.

Як відступ від статті 20(1), сертифікаційну марку ЄС можна передавати лише особі, яка відповідає вимогам статті 83(2).

1. Лише власник сертифікаційної марки ЄС або будь-яка особа, конкретно уповноважена ним на таке, має право подати позов щодо порушення.

2. Власник сертифікаційної марки ЄС має право вимагати компенсації від імені осіб, які мають повноваження на використання марки, якщо їм завдана шкода унаслідок несанкціонованого використання марки.

Окрім підстав для анулювання, передбачених у статті 58, права власника сертифікаційної марки ЄС анулюють на підставі заявки до Офісу або зустрічного позову у межах провадження щодо порушення, якщо виконано будь-яку з таких умов:

(a) якщо власник більше не відповідає вимогам, установленим у статті 83(2);

(b) власник не робить належних кроків, щоб перешкоджати використанню сертифікаційної марки ЄС у спосіб, що не відповідає умовам використання, встановленим у нормах, що регулюють використання, зміни і доповнення до яких, у відповідних випадках, було внесено у Реєстр;

(c) спосіб, у який власник використовував сертифікаційну марку ЄС, спричинив можливість введення ним громадськості в оману у спосіб, зазначений у статті 85(2);

(d) зміну або доповнення до норм, що регулюють використання сертифікаційної марки ЄС, внесено у Реєстр з порушенням положень статті 88(2), крім випадку, коли власник марки шляхом подальшої зміни або подальшого доповнення норм, що регулюють використання, виконує вимоги такої статті.

Окрім підстав для визнання недійсності, передбачених у статтях 59 і 60, сертифікаційну марку ЄС, зареєстровану з порушенням статті 85, визнають недійсною на підставі заявки в Офіс або зустрічного позову у межах провадження щодо порушення, крім випадків, коли власник сертифікаційної марки ЄС, шляхом зміни або доповнення норм, що регулюють використання, виконує вимоги статті 85.

Без обмеження статті 139(2) конвертація заявки на сертифікаційну марку ЄС або зареєстрованої сертифікаційної марки ЄС не відбувається, якщо у національному праві відповідної держави-члена не передбачена реєстрація гарантійних або сертифікаційних марок згідно зі статтею 28 Директиви (ЄС) 2015/2436.

1. Рішення Офісу повинні містити мотиви, на яких вони ґрунтуються. Вони повинні ґрунтуватися лише на мотивах або доказах, які відповідні сторони мали можливість прокоментувати. Якщо Офіс веде усне провадження, то рішення може бути оголошено в усній формі. Після цього рішення повідомляють сторонам у письмовій формі.

2. У будь-якому рішенні, повідомленні або сповіщенні Офісу вказують підрозділ або відділ Офісу, а також прізвище та ім'я відповідального посадовця або відповідальних посадовців. Такий посадовець або такі посадовці підписують їх або скріплюють, замість підпису, друкованим чи тисненим відбитком печатки Офісу. Виконавчий директор може встановити можливість використання інших засобів ідентифікації підрозділу або відділу Офісу, а також імені відповідального посадовця або відповідальних посадовців, чи застосування відмінної від печатки ідентифікації, якщо рішення, повідомлення або сповіщення Офісу передають через факсимільний апарат або будь-які інші технічні засоби зв'язку.

3. Рішення Офісу, які можна оскаржувати, супроводжують письмовим повідомленням, у якому зазначають, що будь-яке повідомлення про оскарження необхідно подати у письмовій формі до Офісу протягом двох місяців з дня сповіщення відповідного рішення. У повідомленнях також звертають увагу сторін на положення, встановлені у статтях 66, 67 і 68. Сторони не можуть покликатися на ненадання Офісом будь-якого повідомлення про можливість провадження щодо оскарження.

1. У межах проваджень, які веде Офіс, він вивчає факти за власною ініціативою; проте у межах проваджень, пов'язаних з відносними підставами для відмови у реєстрації Офіс обмежений у такому вивченні вивченням фактів, доказів та аргументів, наданих сторонами, а також поданих клопотань. У межах проваджень щодо недійсності відповідно до статті 59 Офіс обмежує таке вивчення вивченням підстав та аргументів, наданих сторонами.

2. Офіс може не врахувати факти або докази, які відповідні сторони не надали вчасно.

1. Якщо Офіс вважає, що усне провадження буде доцільним, його проводять за ініціативою Офісу або на прохання будь-якої сторони провадження.

2. Усні провадження, які ведуть експерти, Відділ розгляду заперечень та Департамент, відповідальний за ведення Реєстру, не повинні бути відкритими.

3. Усні провадження, у тому числі винесення рішення, у Відділі анулювання та Апеляційній раді повинні бути відкритими, якщо підрозділ, який веде провадження, не ухвалює іншого рішення у тих випадках, коли допуск громадськості міг би мати серйозні та невиправдані несприятливі наслідки, зокрема для сторони провадження.

4. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають детальні умови усного провадження, у тому числі детальні умови використання мов згідно зі статтею 146.

1. У межах будь-якого провадження в Офісі засоби надання та отримання доказів охоплюють таке:

(a) заслуховування сторін;

(b) надсилання запитів на інформацію;

(c) надання документів та доказових фактів;

(d) заслуховування свідків;

(e) висновки експертів;

(f) письмові твердження, які надані під присягою, підтверджені або мають схожу силу відповідно до права держави, у якій зроблено твердження.

2. Відповідний підрозділ може доручити одному зі своїх членів провести експертизу наведених доказів.

3. Якщо Офіс вважає, що сторона, свідок або експерт повинні дати покази в усній формі, воно надсилає відповідній особі повістку, щоб та з'явилися в Офісі. Строк повідомлення, передбачений у такій повістці, становить щонайменше один місяць, якщо не буде погоджено коротший строк.

4. Сторони необхідно проінформувати про заслуховування свідка або експерта в Офісі. Вони мають право бути присутніми та ставити питання свідку або експерту.

5. Виконавчий директор визначає суму витрат, яку необхідно сплатити, у тому числі авансові платежі, у межах затрат на збір доказів, як зазначено у цій статті.

6. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають детальні умови збору доказів.

1. Офіс, як правило, повідомляє відповідних осіб про рішення, повістки, будь-які повідомлення чи інші сповіщення, які розпочинають відлік строку, або про які необхідно повідомити відповідних осіб згідно з іншими положеннями цього Регламенту чи актами, ухваленими згідно з цим Регламентом, або наказ щодо повідомлення про які видав Виконавчий директор.

2. Виконавчий директор може визначити, про які документи з обмеженим строком оскарження, відмінні від рішень, та процесуальні документи необхідно повідомляти рекомендованим листом зі сповіщенням про вручення.

3. Повідомлення можна здійснювати за допомогою різних засобів, у тому числі електронних засобів. Виконавчий директор визначає деталі щодо використання електронних засобів.

4. Якщо повідомлення необхідно здійснювати шляхом публічного сповіщення, Виконавчий директор визначає спосіб публічного сповіщення та встановлює початок одномісячного строку, після завершення якого документ вважають таким, про який повідомили.

5. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають детальні умови повідомлення.

Якщо Офіс виявить, що наслідком дії цього Регламенту або актів, ухвалених згідно з цим Регламентом, без ухвалення будь-якого рішення, є втрата права, він повідомляє про це відповідну особу згідно зі статтею 98. Остання може звернутися за ухваленням рішення у справі протягом двох місяців з моменту повідомлення, якщо вважає, що висновок Офісу є неправильним. Офіс ухвалює таке рішення, лише якщо не погоджується з особою, яка подає запит про таке; в іншому разі Офіс змінює свій висновок та інформує особу, яка подає запит про ухвалення рішення.

1. Повідомлення, адресовані Офісу, можна надсилати електронними засобами. Виконавчий директор визначає, якою мірою та за яких технічних умов такі повідомлення можна подавати в електронній формі.

2. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають правила щодо засобів зв'язку, у тому числі електронних засобів зв'язку, які повинні використовувати сторони провадження в Офісі, та форми, які повинно надати Офіс.

1. Строки встановлюють у повних роках, місяцях, тижнях або днях. Відлік починається з дня, наступного за днем, коли настала відповідна подія. Тривалість строків не повинна бути меншою ніж один місяць або більшою ніж шість місяців.

2. Виконавчий директор визначає до початку кожного календарного року дні, коли Офіс закритий для приймання документів або коли звичайну пошту не доставляють у місцевість, де розташований Офіс.

3. Виконавчий директор визначає тривалість перерви у разі загальної перерви у доставлянні пошти у державі-членові, у якій знаходиться Офіс, або у разі фактичного переривання підключення Офісу до електронних засобів зв'язку.

4. Якщо виняткова подія, як, наприклад, стихійне лихо або страйк, спричиняє переривання або порушення належного зв'язку між сторонами провадження і Офісом, Виконавчий директор може встановити, що для сторін провадження, місце проживання або місцезнаходження яких знаходить у відповідній державі-членові або які призначили представника, що провадить діяльність у відповідній державі-членові, усі строки, які в іншому разі завершилися б у день початку такої події або після нього, як визначено ним, продовжують до дати, яка повинна бути визначена ним. Визначаючи таку дату, він оцінює, коли виняткова подія може закінчитися. Якщо подія негативно впливає на місцезнаходження Офісу, у такому визначенні Виконавчого директора зазначають, що воно стосується всіх сторін провадження.

5. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають деталі розрахунку та тривалості строків.

1. Офіс виправляє будь-які лінгвістичні помилки або помилки транскрипції і очевидні огріхи у своїх рішеннях чи технічні помилки, які виникли з його вини у межах реєстрації торговельної марки ЄС або публікації реєстрації за власною ініціативою або на запит сторони.

2. Якщо власник звернувся з запитом про виправлення помилок у реєстрації торговельної марки ЄС або публікації реєстрації, стаття 55 застосовується mutatis mutandis.

3. Офіс опубліковує виправлення помилок у реєстрації торговельної марки ЄС та публікації реєстрації.

1. Якщо Офіс вніс запис у Реєстр або ухвалив рішення, що містить явну помилку, що виникла з вини Офісу, він забезпечує виключення запису з Реєстру або скасування рішення. Якщо у провадженні бере участь лише одна сторона і запис або дія негативно впливає на її права, виключення з Реєстру або скасування здійснюють, навіть якщо помилка не є очевидною для сторони.

2. Підрозділ, який вніс запис або ухвалив рішення, здійснює виключення з Реєстру або скасування, як зазначено у параграфі 1, ex officio або на запит однієї зі сторін провадження. Виключення запису з Реєстру або скасування рішення здійснюють протягом одного року з дня внесення запису у Реєстр або ухвалення рішення після консультацій зі сторонами провадження та будь-яким власником прав на відповідну торговельну марку ЄС, які внесено у Реєстр. Офіс веде облік усіх таких виключень або скасувань.

3. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають процедуру скасування рішення або виключення запису з Реєстру.

4. Ця стаття не обмежує право сторін на оскарження за статтями 66 і 72 або на можливість виправлення помилок та очевидних огріхів за статтею 102. Якщо оскаржують рішення Офісу, яке містить помилку, провадження щодо оскарження втрачає підставу після скасування Офісом свого рішення згідно з параграфом 1 цієї статті. В останньому випадку збір за оскарження відшкодовують оскаржувачу.

1. Заявник торговельної марки ЄС, або її власник, або будь-яка інша сторона провадження в Офісі, що попри застосування усієї належної обачності, якої вимагають обставини, не змогли дотриматися строку перед Офісом, відновлюють за заявкою свої права, якщо перешкода для дотримання безпосередньо спричинила, в силу дії положень цього Регламенту, втрату будь-якого права або засобів правового захисту.

2. Заяву подають у письмовій формі протягом двох місяців з моменту усунення перешкоди для дотримання строку. Невиконану дію необхідно завершити протягом цього строку. Заява є допустимою лише протягом року, який слідує відразу після завершення недотриманого строку. У разі неподання запиту на продовження реєстрації або несплати збору за продовження додатковий шестимісячний строк, передбачений у третьому реченні статті 53(3), вираховують з річного строку.

3. У заяві зазначають підстави, на яких вона ґрунтується, та викладають факти, на які вона опирається. її вважають поданою лише після сплати збору за відновлення прав.

4. Підрозділ, який має повноваження ухвалювати рішення щодо невиконаної дії, ухвалює рішення щодо заявки.

5. Ця стаття не застосовується до строків, зазначених у параграфі 2 цієї статті, статті 46(1) і (3) та статті 105.

6. Якщо заявник торговельної марки ЄС або її власник відновив свої права, він не може протиставляти свої права третій особі, яка добросовісно ввела в обіг товари або надавала послуги під маркою, що є ідентичною торговельній марці ЄС або схожою з нею, у період між втратою прав на заявку або торговельну марку ЄС і публікацією примітки про відновлення таких прав.

7. Третя особа, яка може скористатися положеннями параграфу 6, може ініціювати провадження третьої особи щодо рішення про відновлення прав заявника на торговельну марку ЄС або її власника протягом двох місяців з дня публікації примітки про відновлення таких прав.

8. Ніщо у цій статті не обмежує право держави-члена забезпечити відновлення початкового стану щодо строків, передбачених у цьому Регламенті, яких необхідно дотримуватися перед органами влади такої держави.

1. Заявнику торговельної марки ЄС, її власнику або будь-якій іншій стороні провадження в Офісі, що не дотрималися строку перед Офісом, можуть на запит продовжити провадження за умови, що на момент подання запиту невиконану дію завершено. Запит на продовження провадження є допустимим, лише якщо його подали протягом двох місяців після завершення недотриманого строку. Запит вважають поданим лише після сплати збору за продовження провадження.

2. Ця стаття не застосовується до строків, встановлених у статті 32, статті 34(1), статті 38(1), статті 41(2), статті 46(1) і (3), статті 53(3), статті 68, статті 72(5), статті 104(2) та статті 139, а також строків, встановлених у параграфі 1 цієї статті, або строків для заявлення старшинства відповідно до статті 39 після подання заявки.

3. Підрозділ, який має повноваження ухвалювати рішення щодо невиконаної дії, ухвалює рішення щодо заявки.

4. Якщо Офіс приймає заявку, наслідки недотримання строку вважають такими, що не настали. Якщо рішення було ухвалено у період між завершенням такого строку та поданням запиту на продовження провадження, підрозділ, який має повноваження ухвалювати рішення щодо невиконаної дії, переглядає рішення і, якщо власне завершення невиконаної дії достатньо, ухвалює інше рішення. Якщо після перегляду Офіс робить висновок, що початкове рішення не потребує змін, він підтверджує таке рішення у письмовій формі.

5. Якщо Офіс відхиляє заявку, збір підлягає відшкодуванню.

1. Провадження в Офісі переривають:

(a) у разі смерті або недієздатності заявника торговельної марки ЄС, її власника або особи, уповноваженої національним правом діяти від їхнього імені. Якщо така смерть або недієздатність не впливають на дозвіл представника, призначеного згідно зі статтею 120, провадження переривають лише за заявкою такого представника;

(b) якщо правові причини, що виникли внаслідок провадження щодо майна заявника торговельної марки ЄС або її власника, перешкоджають йому продовжити провадження в Офісі;

(c) у разі смерті або недієздатності представника заявника торговельної марки ЄС або її власника чи перешкоджання такому представнику, з правових причин, що виникли внаслідок провадження щодо його майна, продовжити провадження в Офісі.

2. Провадження в Офісі відновлюють, щойно буде встановлено особу, уповноважену на його продовження.

3. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають детальні умови відновлення провадження в Офісі.

За відсутності процесуальних положень у цьому Регламенті або в актах, ухвалених згідно з цим Регламентом, Офіс бере до уваги принципи процесуального права, які є загальновизнаними у державах членах.

1. Права Офісу на стягнення збору втрачають свою силу через чотири роки після завершення календарного року, у якому збір підлягав сплаті.

2. Права по відношенню до Офісу на повернення зборів або сум грошових коштів, переплачених понад суми збору, втрачають свою силу через чотири роки після завершення календарного року, у якому виникли такі права.

3. Строк, установлений у параграфах 1 і 2, переривають у ситуації, описаній у параграфі 1, в результаті надіслання запиту про сплату збору та у ситуації, описаній у параграфі 2, шляхом подання письмової обґрунтованої вимоги. У разі переривання строк починається негайно знову та закінчується щонайпізніше через шість років після завершення календарного року, у якому він початково розпочався, крім випадків, коли тим часом було відкрито судове провадження щодо виконання права; у такому разі строк закінчується не раніше, ніж через один рік після того, як судове рішення набуло сили як остаточне.

1. Сторона, що програє у провадженні щодо заперечення, провадженні щодо анулювання, провадженні щодо визнання недійсності або провадженні щодо оскарження, покриває збори, сплачені іншою стороною. Без обмеження статті 146(7) сторона, яка програє, покриває також необхідні у межах провадження витрати, понесені іншою стороною, у тому числі витрати на дорогу та проживання і винагороду представника у розумінні статті 120(1), у межах лімітів, установлених для кожної категорії витрат в імплементаційних актах, які ухвалюють відповідно до параграфу 2 цієї статті. Збори, які покриває сторона, що програла, обмежуються зборами, сплаченими іншою стороною за заперечення, заявку на анулювання або визнання недійсності торговельної марки ЄС та оскарження.

2. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає максимальні розміри витрат, які є необхідними у межах провадження та які фактично понесла сторона, що виграла. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, про яку йдеться зазначеної у статті 207(2).

Визначаючи суми витрат на дорогу та проживання, Комісія враховує відстань між місцем проживання або здійснення діяльності сторони, представника, свідка або експерта та місцем ведення усного провадження, процесуальний етап, на якому понесено витрати, та, коли йдеться про витрати на представництво у розумінні статті 120(1), необхідність забезпечити, щоб інша сторона не зловживала обов'язком покриття витрат з тактичних міркувань. Витрати на проживання розраховують відповідно до Положення про персонал для посадовців Союзу й Умов працевлаштування інших службовців Союзу, встановлених у Регламенті Ради (CEC, Євратом, ЄСВС) № 259/68 (- 15) ("Положення про персонал" й "Умови працевлаштування" відповідно).

Сторона, що програла, покриває витрати лише однієї протилежної сторони та, у відповідних випадках, лише одного представника.

3. Однак якщо кожна сторона отримує перемогу з деяких питань і програє в інших питаннях або якщо це необхідно з причин справедливості, Відділ розгляду заперечень, Відділ виключення з реєстру або Апеляційна рада ухвалює рішення про інший розподіл витрат.

4. Сторона, що припиняє провадження шляхом відкликання заявки на торговельну марку ЄС, заперечення, заявки на анулювання прав, заявки на визнання недійсності або оскарження, шляхом непродовження реєстрації торговельної марки ЄС чи шляхом відмови від торговельної марки ЄС, покриває збори та витрати, понесені іншою стороною, як передбачено у параграфах 1 і 3.

5. Якщо у справі не винесено рішення, то покриття витрат віддають на розсуд Відділу розгляду заперечень, Відділу анулювання або Апеляційної ради.

6. Якщо сторони домовилися у Відділі розгляду заперечень, Відділі анулювання або Апеляційній раді про розподіл витрат, що відрізняється від передбаченого у параграфах 1-5, відповідний підрозділ враховує таку угоду.

7. Відділ розгляду заперечень, Відділ анулювання чи Апеляційна рада встановлює суму витрат, які підлягають сплаті згідно з параграфами 1-6 цієї статті, якщо витрати, що підлягають сплаті, обмежуються зборами, сплаченими Офісу, та витратами на представництво. В усіх інших випадках канцелярія Апеляційної ради або член персоналу Відділу розгляду заперечень чи Відділу анулювання установлює на запит суму витрат, які підлягають відшкодуванню. Подання запиту допускається лише протягом двох місяців з дати набуття остаточної сили рішенням, заявку на яке було подано для встановлення суми витрат, та запит супроводжують рахунком і підтверджуючими доказами. Щодо витрат на представництво згідно зі статтею 120(1) достатньо запевнення представника, що витрати понесено. Щодо інших витрат достатньо встановлення їхньої правдоподібності. Якщо суму витрат встановлено згідно з першим реченням цього параграфу, витрати на представництво присуджують на рівні, встановленому в імплементаційному акті, ухваленому згідно з параграфом 2 цієї статті, незважаючи на те, чи їх справді понесено.

8. Рішення про встановлення суми витрат, у якому зазначають мотиви, на яких воно ґрунтується, може бути переглянуто у межах рішення Відділу розгляду заперечень, Відділу анулювання чи Апеляційної ради на запит, поданий протягом одного місяця з дня сповіщення про присудження витрат. Його вважають поданим лише після сплати збору за перегляд суми витрат. Відділ розгляду заперечень, Відділ анулювання або Апеляційна рада, у відповідному випадку, ухвалює рішення щодо запиту на перегляд рішення про встановлення суми витрат без усного провадження.

1. Будь-яке остаточне рішення Офісу про встановлення суми витрат може бути виконано примусово.

2. Виконання регулюють цивільно-процесуальні положення, що діють у державі, на території якої його здійснюють. Кожна держава-член призначає один орган, відповідальний за перевірку справжності рішення, зазначеного у параграфі 1, та повідомляє його контакти Офісу, Суду і Комісії. Такий орган додає наказ про виконання рішення до рішення, здійснюючи перевірку справжності рішення, що є єдиною формальністю.

3. Коли ці формальності завершено за заявкою відповідної сторони, остання може приступати до виконання згідно з національним правом, винісши питання безпосередньо на розгляд компетентного органу.

4. Виконання може бути призупинено лише на підставі рішення Суду. Однак суди відповідної країни мають юрисдикцію щодо розгляду скарг щодо виконання у неналежний спосіб.

1. Офіс веде Реєстр торговельних марок ЄС і підтримує його актуальність.

2. Реєстр містить такі записи про торговельні марки ЄС та реєстрації:

(a) дата подання заявки;

(b) номер заявки;

(c) дата публікації заявки;

(d) ім'я та адреса заявника;

(e) ім'я та робоча адреса представника, відмінного від представника, зазначеного у першому реченні статті 119(3);

(f) представлення марки із зазначенням її характеру та, у відповідних випадках, опис марки;

(g) зазначення товарів і послуг за їхніми назвами;

(h) деталі заяв про пріоритет відповідно до статті 35;

(i) деталі заяв про виставковий пріоритет відповідно до статті 38;

(j) деталі заяв про старшинство зареєстрованої більш ранньої торговельної марки, як зазначено у статті 39;

(k) заява про те, що марка набула розрізняльних ознак внаслідок її використання згідно зі статтею 7(3);

(l) зазначення того, що марка є колективною маркою;

(m) зазначення того, що марка є сертифікаційною маркою;

(n) мова, якою було подано заявку, та друга мова, яку заявник вказав у своїй заявці, відповідно до статті 146(3);

(o) дата реєстрації марки у Реєстрі та реєстраційний номер;

(p) заява про те, що заявка є результатом перетворення міжнародної реєстрації із зазначенням Союзу відповідно до статті 204 цього Регламенту разом з датою міжнародної реєстрації відповідно до статті 3(4) Мадридського Протоколу або датою запису про територіальне поширення на Союз після міжнародної реєстрації відповідно до статті 3ter (2) Мадридського Протоколу та, у відповідних випадках, датою пріоритету міжнародної реєстрації.

3. Реєстр містить також такі записи разом з датою внесення кожного такого запису:

(a) зміни імені, адреси або громадянства власника торговельної марки ЄС або зміни держави, у якій він проживає або має місцезнаходження чи місце постійної діяльності;

(b) зміни імені та робочої адреси представника, відмінного від представника, зазначеного у першому реченні статті 119(3);

(c) у разі призначення нового представника ім'я та робоча адреса такого представника;

(d) зміни і доповнення до марки відповідно до статей 49 і 54 та виправлення помилок;

(e) повідомлення про зміни до норм, що регулюють використання колективної марки, відповідно до статті 79;

(f) деталі заяви про старшинство зареєстрованої більш ранньої марки, як зазначено у статті 39, відповідно до статті 40;

(g) повна або часткова передача відповідно достатті 20;

(h) виникнення або передача речового права відповідно до статті 22 і характер речового права;

(i) звернення стягнення відповідно до статті 23 і провадження щодо неплатоспроможності відповідно до статті 24;

(j) надання або передача ліцензії згідно зі статтею 25 та, у відповідних випадках, тип ліцензії;

(k) продовження реєстрації відповідно до статті 53, дата набуття нею чинності та будь-які обмеження відповідно до статті 53(4);

(l) запис про встановлення завершення строку реєстрації відповідно до статті 53;

(m) заява про відкликання власником марки або відмову від марки згідно зі статтями 49 і 57 відповідно;

(n) дата подання та деталі заперечення відповідно до статті 46, заяви відповідно до статті 63, зустрічного позову про анулювання чи визнання недійсності відповідно до статті 128(4) або оскарження відповідно достатті 68;

(o) дата та зміст рішення щодо заперечення, щодо заяви або зустрічного позову відповідно до статті 64(6) або третього речення статті 128(6) чи щодо оскарження відповідно до статті 71;

(p) запис про отримання запиту на конвертацію відповідно до статті 140(2);

(q) запис про виключення з Реєстру представника, внесеного відповідно до пункту (e) параграфу 2 цієї статті;

(r) виключення з Реєстру старшинства національної торговельної марки;

(s) зміна у Реєстрі або виключення з Реєстру даних, зазначених у пунктах (h), (i) та (j) цього параграфу;

(t) заміна торговельної марки ЄС на міжнародну реєстрацію відповідно до статті 197;

(u) дата та номер міжнародних реєстрацій на підставі заявки на торговельну марку ЄС, яку було зареєстровано як торговельну марку ЄС, відповідно до статті 185(1);

(v) дата та номер міжнародних реєстрацій на підставі заявки на торговельну марку ЄС відповідно до статті 185(2);

(w) поділ заявки відповідно до статті 50 та поділ реєстрації відповідно до статті 56 разом з даними, зазначеними у параграфі 2 цієї статті, щодо виділеної реєстрації, а також список товарів і послуг первісної реєстрації зі змінами;

(x) скасування рішення або анулювання запису у Реєстрі відповідно достатті 103, якщо скасування або анулювання стосується опублікованого рішення або запису;

(y) повідомлення про зміни і доповнення до норм, що регулюють використання сертифікаційної марки ЄС, відповідно до статті 88.

4. Виконавчий директор може визначати дані, відмінні від тих, що зазначені у параграфах 2 і 3 цієї статті, які необхідно внести у Реєстр, відповідно до статті 149(4).

5. Реєстр можна вести в електронній формі. Офіс збирає, організовує, оприлюднює та зберігає дані, зазначені у параграфах 2 і 3, у тому числі будь-які персональні дані, для цілей, установлених у параграфі 8. Офіс забезпечує легкий доступ до Реєстру для публічного ознайомлення.

6. Власника торговельної марки ЄС повідомляють про будь-яку зміну у Реєстрі.

7. Офіс надає завірені та незавірені витяги з Реєстру на запит та після сплати збору.

8. Опрацювання даних щодо записів, зазначених у параграфах 2 і 3, у тому числі будь-яких персональних даних, здійснюють для цілей:

(a) адміністрування заявок та/або реєстрацій, як описано у цьому Регламенті та актах, ухвалених відповідно до нього;

(b) ведення відкритого реєстру для ознайомлення органами публічної влади та суб'єктами господарювання й їх інформування, щоб надати їм можливість реалізувати права, надані їм цим Регламентом, та проінформувати про наявність попередніх прав, які належать третім особам; і

(c) формування звітів та статистичних даних, які надають можливість Офісу оптимізувати свої операції та покращити функціонування системи.

9. Усі дані, у тому числі персональні дані, щодо записів у параграфах 2 і 3 вважаються такими, що становлять суспільний інтерес, та будь-яка третя особа може мати доступ до них. З причин правової визначеності записи у Реєстрі зберігають протягом невизначеного періоду часу.

1. Окрім обов'язку ведення Реєстру в розумінні статті 111, Офіс збирає та зберігає в електронній базі даних усі відомості, надані заявниками або будь-якою іншою стороною провадження відповідно до цього Регламенту або актів, ухвалених згідно з ним.

2. Електронна база даних може містити персональні дані, окрім тих, які внесено у Реєстр відповідно до статті 111, якщо цей Регламент або акти, ухвалені згідно з ним, вимагають надання таких відомостей. Збирання, зберігання та опрацювання таких даних слугує для цілей:

(a) адміністрування заявок та/або реєстрацій, як описано у цьому Регламенті та в актах, ухвалених відповідно до нього;

(b) доступу до інформації, необхідної для ведення відповідних проваджень у простіший та дієвіший спосіб;