1. Правова система ipLex360
  2. Законодавство
  3. Директива


02009L0138 - UA - 13.01.2019 - 009.001
Цей текст слугує суто засобом документування і не має юридичної сили. Установи Союзу не несуть жодної відповідальності за його зміст. Автентичні версії відповідних актів, включно з їхніми преамбулами, опубліковані в Офіційному віснику Європейського Союзу і доступні на EUR-Lex.
ДИРЕКТИВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ 2009/138/ЄС
від 25 листопада 2009 року
про започаткування та ведення діяльності у сфері страхування та перестрахування
(Платоспроможність II)
(нова редакція)
(Текст стосується ЄЕП)
(ОВ L 335, 17.12.2009, с. 1)
Зі змінами, внесеними:
Офіційний вісник
сторінка дата
ДИРЕКТИВОЮ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ 2011/89/ЄС Текст стосується ЄЕП від 16 листопада 2011 року L 326 113 08.12.2011
ДИРЕКТИВОЮ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ 2012/23/ЄС Текст стосується ЄЕП від 12 вересня 2012 року L 249 1 14.09.2012
ДИРЕКТИВОЮ РАДИ 2013/23/ЄС від 13 травня 2013 року L 158 362 10.06.2013
ДИРЕКТИВОЮ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ 2013/58/ЄС Текст стосується ЄЕП від 11 грудня 2013 року L 341 1 18.12.2013
ДИРЕКТИВОЮ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ 2014/51/ЄС від 16 квітня 2014 року L 153 1 22.05.2014
ДИРЕКТИВОЮ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) 2016/2341
Текст стосується ЄЕП від 14 грудня 2016 року
L 354 37 23.12.2016
РЕГЛАМЕНТОМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) № 2017/2402
від 12 грудня 2017 року
L 347 35 28.12.2017
ДИРЕКТИВОЮ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) 2018/843
Текст стосується ЄЕП від 30 травня 2018 року
L 156 43 19.06.2018
З виправленнями, внесеними:
Виправленням, ОВ L 219, 25.07.2014, с. 66 (2009/138/ЄС)
ДИРЕКТИВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ 2009/138/ЄС
від 25 листопада 2009 року про започаткування та ведення діяльності у сфері страхування та перестрахування (Платоспроможність II) (нова редакція)
(Текст стосується ЄЕП)
ЗМІСТ
РОЗДІЛ I ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ЗАПОЧАТКУВАННЯ ТА ВЕДЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ СТРАХУВАННЯ ТА ПЕРЕСТРАХУВАННЯ
ГЛАВА I Предмет, сфера застосування, терміни та означення
СЕКЦІЯ 1 Предмет та сфера застосування
СЕКЦІЯ 2 Виключення зі сфери застосування
Підсекція 1 Загальні положення
Підсекція 2 Види страхування, інші ніж страхування життя
Підсекція 3 Страхування життя
Підсекція 4 Перестрахування
СЕКЦІЯ 3 Терміни та означення
ГЛАВА II Започаткування діяльності
ГЛАВА III Наглядові органи та загальні правила
ГЛАВА IV Умови, що регулюють ведення діяльності
СЕКЦІЯ 1 Відповідальність адміністративних, управлінських або наглядових органів
СЕКЦІЯ 2 Система управління
СЕКЦІЯ 3 Публічне розкриття інформації
СЕКЦІЯ 4 Істотна участь
СЕКЦІЯ 5 Професійна таємниця, обмін інформацією та стимулювання конвергенції у сфері нагляду
СЕКЦІЯ 6 Обов’язки аудиторів
ГЛАВА V Здійснення страхування життя та видів страхування, інших ніж страхування життя
ГЛАВА VI Правила щодо оцінювання активів та зобов’язань, технічних резервів, власних коштів, вимоги до капіталу платоспроможності, мінімальної вимоги до капіталу та правила інвестування
СЕКЦІЯ 1 Оцінювання активів та зобов’язань
СЕКЦІЯ 2 Правила щодо технічних резервів
СЕКЦІЯ 3 Власні кошти
Підсекція 1 Визначення власних коштів
Підсекція 2 Класифікація власних коштів
Підсекція 3 Прийнятність власних коштів
СЕКЦІЯ 4 Вимога до капіталу платоспроможності
Підсекція 1 Загальні положення щодо вимоги до капіталу платоспроможності, розрахованої з використанням стандартної формули або внутрішньої моделі
Підсекція 2 Стандартна формула для розрахування вимоги до капіталу платоспроможності
Підсекція 3 Повні та часткові внутрішні моделі для розрахування вимоги до капіталу платоспроможності
СЕКЦІЯ 5 Мінімальна вимога до капіталу
СЕКЦІЯ 6 Інвестиції
ГЛАВА VII Страхові та перестрахові компанії, які перебувають у скрутному становищі або в ситуації невідповідності
ГЛАВА VIII Право на заснування та свобода надання послуг
СЕКЦІЯ 1 Заснування страхових компаній
СЕКЦІЯ 2 Свобода надання послуг: страхові компанії
Підсекція 1 Загальні положення
Підсекція 2 Страхування відповідальності перед третіми особами, що виникає внаслідок використання моторного транспортного засобу
СЕКЦІЯ 3 Компетенція наглядових органів держави-члена ведення діяльності
Підсекція 1 Страхування
Підсекція 2 Перестрахування
СЕКЦІЯ 4 Статистична інформація
СЕКЦІЯ 5 Режим договорів філій, щодо яких триває ліквідаційна процедура
ГЛАВА IX Філії, які засновані на території Співтовариства і які належать страховим та перестраховим компаніям із головними офісами за межами Співтовариства
СЕКЦІЯ 1 Започаткування діяльності
СЕКЦІЯ 2 Перестрахування
ГЛАВА X Дочірні компанії страхових і перестрахових компаній, які регулюються законами третьої країни, і набуття часток участі такими компаніями
РОЗДІЛ II ОСОБЛИВІ ПОЛОЖЕННЯ ЩОДО СТРАХУВАННЯ ТА ПЕРЕСТРАХУВАННЯ
ГЛАВА I Застосовне право та умови договорів прямого страхування
СЕКЦІЯ 1 Застосовне право
СЕКЦІЯ 2 Обов’язкове страхування
СЕКЦІЯ 3 Загальне благо
СЕКЦІЯ 4 Умови договорів страхування та розміри страхових премій
СЕКЦІЯ 5 Інформація для володільців страхових полісів
Підсекція 1 Види страхування, інші ніж страхування життя
Підсекція 2 Страхування життя
ГЛАВА II Особливі положення щодо видів страхування, інших ніж страхування життя
СЕКЦІЯ 1 Загальні положення
СЕКЦІЯ 2 Співстрахування у Співтоваристві
СЕКЦІЯ 3 Асистанс
СЕКЦІЯ 4 Страхування судових витрат
СЕКЦІЯ 5 Медичне страхування
СЕКЦІЯ 6 Страхування від нещасних випадків на робочому місці
ГЛАВА III Особливі положення щодо страхування життя
ГЛАВА IV Особливі правила щодо перестрахування
РОЗДІЛ III НАГЛЯД ЗА СТРАХОВИМИ ТА ПЕРЕСТРАХОВИМИ КОМПАНІЯМИ У СКЛАДІ ГРУПИ
ГЛАВА I Нагляд за групою: терміни та означення, випадки та сфера застосування і рівні
СЕКЦІЯ 1 Терміни та означення
СЕКЦІЯ 2 Випадки та сфера застосування
СЕКЦІЯ 3 Рівні
ГЛАВА II Фінансовий стан
СЕКЦІЯ 1 Групова платоспроможність
Підсекція 1 Загальні положення
Підсекція 2 Вибір методу розрахування та загальні принципи
Підсекція 3 Застосування методів розрахування
Підсекція 4 Методи розрахування
Підсекція 5 Нагляд за груповою платоспроможністю страхових і перестрахових компаній, які є дочірніми компаніями страхової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу
Підсекція 6 Нагляд за груповою платоспроможністю груп із централізованим управлінням ризиками
СЕКЦІЯ 2 Концентрація ризику та внутрішньогрупові операції
СЕКЦІЯ 3 Управління ризиками та внутрішній контроль
ГЛАВА III Заходи для сприяння нагляду за групою
ГЛАВА IV Треті країни
ГЛАВА V Страхові холдингові компанії зі змішаною діяльністю
РОЗДІЛ IV РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ ТА ЛІКВІДАЦІЯ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ
ГЛАВА I Сфера застосування, терміни та означення
ГЛАВА II Заходи з реструктуризації
ГЛАВА III Ліквідаційна процедура
ГЛАВА IV Загальні положення
РОЗДІЛ V ІНШІ ПОЛОЖЕННЯ
РОЗДІЛ VI ПЕРЕХІДНІ ТА ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
ГЛАВА I Перехідні положення
СЕКЦІЯ 1 Страхування
СЕКЦІЯ 2 Перестрахування
СЕКЦІЯ 3 Страхування та перестрахування
ГЛАВА II Прикінцеві положення
ДОДАТОК I КЛАСИ ВИДІВ СТРАХУВАННЯ, ІНШИХ НІЖ СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ
A. Класифікація ризиків за класами страхування
B. Опис дозволів, що надаються для більш ніж одного класу страхування
ДОДАТОК II КЛАСИ СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ
ДОДАТОК III ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ КОМПАНІЙ
A. Форми страхових компаній, що здійснюють види страхування, інші ніж страхування життя:
B. Форми страхових компаній, що здійснюють страхування життя:
C. Форми перестрахових компаній:
ДОДАТОК IV СТАНДАРТНА ФОРМУЛА ДЛЯ РОЗРАХУВАННЯ ВИМОГИ ДО КАПІТАЛУ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ (SCR)
1. Розрахування базової вимоги до капіталу платоспроможності
2. Розрахування модуля андеррайтингового ризику для видів страхування, інших ніж страхування життя
3. Розрахування модуля андеррайтингового ризику для страхування життя
4. Розрахування модуля ринкового ризику
ДОДАТОК V ГРУПИ КЛАСІВ ЗА ВИДАМИ СТРАХУВАННЯ, ІНШИМИ НІЖ СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ, ДЛЯ ЦІЛЕЙ СТАТТІ 159
ДОДАТОК VI
Частина A Скасовані Директиви з переліком подальших змін до них (як зазначено у статті 310)
Частина B Перелік кінцевих термінів транспозиції до національного права (як зазначено у статті 310)
ДОДАТОК VII КОРЕЛЯЦІЙНА ТАБЛИЦЯ
РОЗДІЛ I
ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ЗАПОЧАТКУВАННЯ ТА ВЕДЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ СТРАХУВАННЯ ТА ПЕРЕСТРАХУВАННЯ
ГЛАВА I
Предмет, сфера застосування, терміни та означення
Секція 1
Предмет та сфера застосування
Стаття 1. Предмет
Ця Директива встановлює правила стосовно:
(1) започаткування та ведення діяльності за принципом самозайнятості у сфері прямого страхування та перестрахування на території Співтовариства;
(2) нагляду за групами страхових і перестрахових компаній;
(3) реструктуризації та ліквідації страхових компаній, що здійснюють пряме страхування.
Стаття 2. Сфера застосування
1. Ця Директива застосовується до страхових компаній, що здійснюють пряме страхування життя, і до страхових компаній, що здійснюють види страхування, інші ніж страхування життя, які мають осідок або мають намір створити осідок на території держави-члена.
Вона застосовується також до перестрахових компаній, які здійснюють виключно перестрахування і які мають осідок або мають намір створити осідок на території держави-члена, за винятком випадків, зазначених у розділі IV.
2. У контексті видів страхування, інших ніж страхування життя, ця Директива застосовується до видів діяльності, які належать до класів, визначених у частині A додатка I. Для цілей першого підпараграфа параграфа 1 види страхування, інші ніж страхування життя, включають діяльність, яка полягає в наданні допомоги особам, що потрапили у скрутне становище під час подорожі, перебуваючи далеко від дому або постійного місця проживання. Це включає прийняття на себе, на умовах попередньої сплати страхової премії, зобов’язання щодо негайного надання допомоги вигодонабувачу згідно з договором асистансу, якщо така особа перебуває у скрутному становищі у зв’язку з настанням випадкової події, у випадках і на умовах, визначених у договорі.
Така допомога може включати надання вигід у грошовій або натуральній формі. Надання вигід в натуральній формі також може здійснюватися з допомогою персоналу та обладнання особи, яка їх надає.
Діяльність з надання допомоги (асистанс) не охоплює сервісне обслуговування, технічне обслуговування, післяпродажне обслуговування чи просту вказівку або надання допомоги в якості посередника.
3. У контексті страхування життя ця Директива застосовується:
(a) до зазначених нижче видів діяльності зі страхування життя, якщо вони здійснюються на договірній основі:
(i) страхування життя, що являє собою страхування з виплатою тільки у випадку дожиття до визначеного віку, страхування з виплатою тільки у випадку смерті, страхування з виплатою тільки у випадку дожиття до визначеного віку або смерті до досягнення визначеного віку, страхування життя з поверненням страхових премій, страхування життя до шлюбу, страхування життя до народження дитини;
(ii) ануїтети;
(iii) додаткове страхування, яке оформлюють на додаток до страхування життя, зокрема страхування на випадок заподіяння шкоди здоров’ю особи, у тому числі втрати працездатності, страхування на випадок смерті в результаті нещасного випадку та страхування на випадок непрацездатності в результаті нещасного випадку або хвороби;
(iv) види безперервного медичного страхування, що не підлягають анулюванню, які наразі існують в Ірландії та Сполученому Королівстві;
(b) до зазначених нижче операцій, якщо вони здійснюються на договірній основі, тією мірою, якою вони підлягають нагляду з боку органів, відповідальних за нагляд за особистим страхуванням:
(i) операції, у рамках яких створюються асоціації страхувальників із метою спільної капіталізації їхніх внесків із подальшим розподілом накопичених таким чином активів між учасниками, які дожили до визначеного віку, або між спадкоємцями померлих учасників (тонтини);
(ii) операції з поверненням капіталу на основі актуарних розрахунків, у рамках яких в обмін на попередньо погоджений одноразовий платіж або періодичні платежі приймаються зобов’язання з визначеним строком дії та сумою;
(iii) управління колективними пенсійними фондами, що включає управління інвестиціями, зокрема активами, що являють собою резерви організацій, які здійснюють виплати у випадку смерті або дожиття до визначеного віку чи у випадку припинення або скорочення діяльності;
(iv) операції, зазначені у пункті (iii), якщо вони супроводжуються страхуванням, яке покриває консервацію капіталу або виплату мінімальних процентів;
(v) операції, які здійснюються страховими компаніями, що здійснюють страхування життя, як-от компаніями, зазначеними у главі 1 розділу 4 книги IV французького Кодексу законів про страхування (Code des assurances);
(c) операції, що стосуються тривалості життя людини, які встановлені або передбачені законодавством про соціальне страхування, тією мірою, якою їх здійснюють або ними управляють страхові компанії, що здійснюють страхування життя, на власний ризик згідно із законодавством держави-члена.
Секція 2
Виключення зі сфери застосування
Підсекція 1
Загальні положення
Стаття 3. Системи, встановлені законом
Без обмеження статті 2(3)(c), ця Директива не застосовується до страхування в рамках встановленої законом системи соціального забезпечення.
Стаття 4. Виключення зі сфери застосування у зв’язку з розміром
1. Без обмеження статті 3 і статей 5-10, ця Директива не застосовується до страхової компанії, яка відповідає всім зазначеним нижче умовам:
(a) валовий річний дохід від підписаних премій компанії не перевищує 5 млн євро;
(b) загальний обсяг технічних резервів компанії, з урахуванням сум відшкодування за договорами перестрахування та від суб’єктів спеціального призначення, як зазначено у статті 76, не перевищує 25 млн євро;
(c) якщо страхова компанія входить до групи, загальний обсяг технічних резервів компанії, що визначається з урахуванням сум відшкодування за договорами перестрахування та від суб’єктів спеціального призначення, не перевищує 25 млн євро;
(d) діяльність компанії не включає в себе страхування або перестрахування, що покриває ризики, пов’язані зі страхуванням відповідальності, кредитів і поруки, крім випадків, коли вони становлять собою додаткові ризики у розумінні статті 16(1);
(e) діяльність компанії не включає в себе операції з перестрахування в обсязі, що перевищує 0,5 млн євро її валового доходу від підписаних премій або 2,5 млн євро її технічних резервів, з урахуванням сум відшкодування за договорами перестрахування та від суб’єктів спеціального призначення, або становить більше 10% її валового доходу від підписаних премій чи більше 10% її технічних резервів, з урахуванням сум відшкодування за договорами перестрахування та від суб’єктів спеціального призначення.
2. У разі перевищення будь-якої із сум, визначених у параграфі 1, протягом трьох послідовних років, ця Директива застосовується починаючи з четвертого року.
3. Як відступ від параграфа 1, ця Директива застосовується до всіх компаній, які мають намір отримати авторизацію на здійснення діяльності зі страхування та перестрахування, якщо очікується, що їхній валовий річний дохід від підписаних премій або обсяг технічних резервів, з урахуванням сум відшкодування за договорами перестрахування та від суб’єктів спеціального призначення, перевищить будь-яку із сум, визначених у параграфі 1, протягом наступних п’яти років.
4. Ця Директива не застосовується до страхових компаній, для яких наглядовий орган перевірив виконання всіх зазначених нижче умов:
(a) жодне з порогових значень, визначених у параграфі 1, не було перевищене протягом трьох попередніх послідовних років; та
(b) не очікується перевищення жодного з порогових значень, визначених у параграфі 1, протягом наступних п’яти років.
Упродовж усього періоду, поки відповідна страхова компанія здійснює діяльність згідно зі статтями 145-149, параграф 1 цієї статті не застосовується.
5. Параграфи 1 і 4 не перешкоджають будь-якій компанії подавати заяву про надання авторизації або зберігати авторизацію згідно із цією Директивою.
Підсекція 2
Види страхування, інші ніж страхування життя
Стаття 5. Операції
У контексті видів страхування, інших ніж страхування життя, ця Директива не застосовується до таких операцій:
(1) операції з поверненням капіталу, як означено у праві кожної держави-члена;
(2) операції ощадних установ і установ взаємодопомоги, у яких виплати відрізняються залежно від обсягу доступних ресурсів і внески учасників визначаються на основі фіксованої ставки;
(3) операції, що здійснюються організаціями, які не є юридичними особами, з метою надання їхнім учасникам взаємного покриття без будь-якої сплати премій або формування технічних резервів; або
(4) операції з експортного кредитного страхування за рахунок або під гарантії держави чи у випадку, коли держава виступає страховиком.
Стаття 6. Асистанс
1. Ця Директива не застосовується до діяльності з асистансу, яка відповідає всім зазначеним нижче умовам:
(a) асистанс надається у випадку поломки дорожнього транспортного засобу або дорожньо-транспортної пригоди з його участю, якщо така поломка або ДТП стається на території держави-члена компанії, яка надає страхове покриття;
(b) відповідальність за асистанс обмежується такими операціями:
(i) надання технічної допомоги на місці поломки, для чого компанія, яка надає страхове покриття, у більшості випадків використовує власний персонал і обладнання;
(ii) транспортування транспортного засобу до найближчого або найбільш відповідного розташування для здійснення ремонту з можливим супроводом, зазвичай за допомогою тих самих засобів асистансу, водія та пасажирів до найближчого розташування, з якого вони можуть продовжити свою поїздку з використанням інших видів транспорту; та
(iii) у випадках, коли це передбачено державою-членом розташування головного офісу компанії, яка надає страхове покриття, транспортування транспортного засобу, можливо, у супроводі водія та пасажирів, до місця їх проживання, пункту відправлення або початкового пункту призначення на території тієї самої держави; та
(c) асистанс не надається компанією, яка підпадає під дію цієї Директиви.
2. У випадках, зазначених у пунктах (i) та (ii) параграфа 1(b), умова, згідно з якою дорожньо-транспортна пригода або поломка повинна статися на території держави-члена компанії, яка надає страхове покриття, не застосовується, якщо вигодонабувач є членом організації, яка надає страхове покриття, і технічна допомога або транспортування транспортного засобу надається при пред’явленні карти члена, без сплати будь-яких додаткових премій, подібною організацією у відповідній країні на основі взаємної угоди, або, у випадку Ірландії та Сполученого Королівства, якщо операції з асистансу надаються одною організацією, яка здійснює діяльність в обох державах.
3. Ця Директива не застосовується в разі здійснення операцій, зазначених у пункті (iii) параграфа 1(b), якщо дорожньо-транспортна пригода або поломка сталася на території Ірландії або, у випадку Сполученого Королівства, на території Північної Ірландії і транспортний засіб, можливо, у супроводі водія та пасажирів, транспортують до місця їх проживання, пункту відправлення або початкового пункту призначення на будь-якій із зазначених територій.
4. Ця Директива не застосовується до операцій з асистансу, які здійснюються Автомобільним клубом Великого Герцогства Люксембург, якщо дорожньо-транспортна пригода або поломка дорожнього транспортного засобу сталася за межами території Великого Герцогства Люксембург і асистанс включає в себе транспортування транспортного засобу, з яким сталася така дорожньо-транспортна пригода або поломка, можливо, у супроводі водія та пасажирів, до місця їх проживання.
Стаття 7. Товариства взаємного страхування
Ця Директива не застосовується до товариств взаємного страхування, які здійснюють види страхування, інші ніж страхування життя, і які уклали з іншими товариствами взаємного страхування угоду, яка передбачає повне перестрахування виданих ними страхових полісів або згідно з якою перестрахова компанія повинна виконувати зобов’язання, що виникають за такими полісами, замість компанії-цедента. У такому випадку перестрахова компанія підпадає під дію правил цієї Директиви.
Стаття 8. Установи
Ця Директива не застосовується до зазначених нижче установ, які здійснюють види страхування, інші ніж страхування життя, крім випадків внесення змін до їхніх установчих документів або положень застосовного права, що стосуються сфери компетенції:
(1) у Данії - "Falck Danmark";
(2) у Німеччині - такі напівпублічні установи:
(a) Організація медичного страхування поштової служби (Postbeamtenkrankenkasse),
(b) Організація медичного страхування працівників Федеральної залізниці (Krankenversorgung der Bundesbahnbeamten);
(3) в Ірландії - Рада добровільного медичного страхування (Voluntary Health Insurance Board);
(4) в Іспанії - Консорціум страхової компенсації див. зображення
Підсекція 3
Страхування життя
Стаття 9. Операції та види діяльності
У контексті страхування життя ця Директива не застосовується до таких операцій і видів діяльності:
(1) операції ощадних установ і установ взаємодопомоги, у яких виплати відрізняються залежно від обсягу доступних ресурсів і які вимагають, щоб кожен із їхніх учасників сплачував внески за відповідною фіксованою ставкою;
(2) операції, що здійснюються організаціями, іншими ніж компанії, зазначені у статті 2, мета яких полягає у здійсненні виплат найманим працівникам або самозайнятим особам, які належать до компанії або групи компаній чи до професії або групи професій, у випадку смерті або дожиття до визначеного віку або у випадку припинення чи обмеження діяльності, незалежно від того, чи зобов’язання, які виникають за такими операціями, у будь-який момент часу повністю покриваються розрахунковими резервами;
(3) пенсійна діяльність компаній пенсійного страхування, передбачена в Законі про пенсійне забезпечення працівників (TyEL) та в інших пов’язаних актах фінського законодавства, за умови, що:
(a) компанії пенсійного страхування, які, згідно з фінським правом, уже зобов’язані мати окремі системи бухгалтерського обліку та управління для їхньої пенсійної діяльності, з 01 січня 1995 року створюють окремі юридичні особи для здійснення зазначеної діяльності; та
(b) органи Фінляндії в недискримінаційний спосіб дозволяють всім громадянам і компаніям держав-членів здійснювати, згідно з фінським законодавством, діяльність, визначену у статті 2, яка стосується зазначеного в ній звільнення, шляхом володіння або участі в наявній страховій компанії або групі чи шляхом створення або участі в новій страховій компанії або групі, включно з компаніями пенсійного страхування.
Стаття 10. Організації, компанії та установи
У контексті страхування життя ця Директива не застосовується до таких організацій, компаній та установ:
(1) організації, які зобов’язуються здійснювати виплати тільки у випадку смерті, якщо сума таких виплат не перевищує середній розмір витрат на поховання одного померлого або якщо такі виплати здійснюються в натуральній формі;
(2) Союз страхування економічний організацій Німеччини (Versorgungsverband deutscher Wirtschaftsorganisationen) у Німеччині, крім випадків внесення змін до його установчих документів стосовно сфери компетенції;
(3) Консорціум страхової компенсації див. зображення в Іспанії, крім випадків внесення змін до його установчих документів стосовно сфери діяльності або компетенції.
Підсекція 4
Перестрахування
Стаття 11. Перестрахування
У контексті перестрахування ця Директива не застосовується до діяльності з перестрахування, яка здійснюється або повністю гарантується урядом держави-члена, якщо такий уряд діє, з міркувань значного суспільного інтересу, у якості перестраховика останньої інстанції, у тому числі за обставин, коли така роль необхідна з огляду на ситуацію на ринку, за якої неможливо отримати достатнє комерційне покриття.
Стаття 12. Перестрахові компанії, які припиняють свою діяльність
1. Перестрахові компанії, які до 10 грудня 2007 року припинили укладати нові договори перестрахування та управляють виключно їхнім наявним портфелем для цілей припинення своєї діяльності, не підпадають під дію цієї Директиви.
2. Держави-члени повинні скласти перелік відповідних перестрахових компаній і передати такий перелік усім іншим державам-членам.
Секція 3
Терміни та означення
Стаття 13. Терміни та означення
Для потреб цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:
(1) "страхова компанія" означає страхову компанію, що займається прямим страхуванням життя або видами страхування, іншими ніж страхування життя, яка отримала авторизацію відповідно до статті 14;
(2) "кептивна страхова компанія" означає страхову компанію, що перебуває у власності фінансової компанії, іншої ніж страхова чи перестрахова компанія або група страхових чи перестрахових компаній у розумінні статті 212(1)(c), або нефінансової компанії, мета якої полягає в наданні страхового покриття винятково для ризиків компанії чи компаній, яким вона належить, або компанії чи компаній у складі групи, учасницею якої вона є;
(3) "страхова компанія третьої країни" означає компанію, яка, якби її головний офіс був розташований у Співтоваристві, потребувала би авторизації в якості страхової компанії відповідно до статті 14;
(4) "перестрахова компанія" означає компанію, яка отримала авторизацію відповідно до статті 14 на здійснення діяльності з перестрахування;
(5) "кептивна перестрахова компанія" означає перестрахову компанію, що перебуває у власності фінансової компанії, іншої ніж страхова чи перестрахова компанія або група страхових чи перестрахових компаній у розумінні статті 212(1)(c), або нефінансової компанії, мета якої полягає в наданні перестрахового покриття винятково для ризиків компанії чи компаній, яким вона належить, або компанії чи компаній у складі групи, учасницею якої вона є;
(6) "перестрахова компанія третьої країни" означає компанію, яка, якби її головний офіс був розташований у Співтоваристві, повинна був би отримати авторизацію в якості перестрахової компанії відповідно до статті 14;
(7) "перестрахування" означає одне з такого:
(a) діяльність, що полягає у прийнятті ризиків, переданих страховою компанією, страховою компанією третьої країни чи іншою перестраховою компанією або перестраховою компанією третьої країни;
(b) у випадку асоціації андеррайтерів, що відома як Lloyd’s, діяльність, що полягає у прийнятті ризиків, переданих будь-яким членом Lloyd’s, страховою або перестраховою компанією, іншою ніж асоціація андеррайтерів, що відома як Lloyd’s; або
(c) надання покриття перестраховою компанією установі, яка підпадає під дію Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/2341 (- 1);
(8) "держава-член розташування головного офісу" означає будь-що з такого:
(a) для видів страхування, інших ніж страхування життя - державу-члена, у якій розташований головний офіс страхової компанії, що покриває ризики;
(b) для страхування життя - державу-члена, у якій розташований головний офіс страхової компанії, що покриває зобов’язання; або
(c) для перестрахування - державу-члена, у якій розташований головний офіс перестрахової компанії;
(9) "держава-член ведення діяльності" означає державу-члена, іншу ніж держава-член розташування головного офісу, у якій страхова чи перестрахова компанія має філію або надає послуги; для страхування життя та видів страхування, інших ніж страхування життя, держава-член надання послуг, відповідно, означає державу-члена виконання зобов’язань або державу-член розташування ризику, якщо такі зобов’язання або ризик покриваються страховою компанією або філією, розташованою в іншій державі-члені;
(10) "наглядовий орган" означає національний орган або національні органи, які уповноважені законом або підзаконним нормативно-правовим актом здійснювати нагляд за страховими або перестраховими компаніями;
(11) "філія" означає агентство або філію страхової або перестрахової компанії, які розташовані на території держави-члена, іншої ніж держава-член розташування головного офісу;
(12) "організація" компанії означає її головний офіс або будь-яку з її філій;
(13) "держава-член розташування ризику" означає будь-що з такого:
(a) державу-члена, у якій розташоване майно, якщо страхування стосується будівель або будівель та їх вмісту, тією мірою, якою вміст покривається тим самим страховим полісом;
(b) державу-члена реєстрації, якщо страхування стосується будь-якого виду транспортних засобів;
(c) державу-члена, у якій володілець страхового поліса оформив поліс, у випадку полісів строком дії чотири місяці або менше, які покривають ризики, пов’язані з подорожжю або відпусткою, незалежно від відповідного класу;
(d) у всіх випадках, які прямо не визначені в підпунктах (a), (b) або (c), державу-члена, у якій розташовано:
(i) постійне місце проживання володільця страхового поліса; або
(ii) якщо володільцем страхового поліса є юридична особа, - організація такого володільця страхового поліса, на яку оформлений договір;
(14) "держава-член виконання зобов’язань" означає державу-члена, у якій розташовано будь-що з такого:
(a) постійне місце проживання володільця страхового поліса;
(b) якщо володільцем страхового поліса є юридична особа, - організація такого володільця страхового поліса, на яку оформлений договір;
(15) "материнська компанія" означає материнську компанію у розумінні статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС;
(16) "дочірня компанія" означає дочірню компанію у розумінні статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС, включно з її дочірніми компаніями;
(17) "тісні зв’язки" означає ситуацію, у якій дві або більше фізичних чи юридичних осіб пов’язані за допомогою контролю чи участі, або ситуацію, у якій дві або більше фізичних чи юридичних осіб пов’язані з однією і тією самою особою довготривалими відносинами контролю;
(18) "контроль" означає відносини між материнською та дочірньою компаніями, як визначено у статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС, або подібні відносини між будь-якою фізичною чи юридичною особою та компанією;
(19) "внутрішньогрупова операція" означає будь-яку операцію, у рамках якої страхова або перестрахова компанія прямо або опосередковано покладає виконання договірних або позадоговірних зобов’язань на платній або безоплатній основі на інші компанії у складі тієї самої групи або на будь-яку фізичну чи юридичну особу, що має тісні зв’язки з іншими компаніями, які належать до такої групи;
(20) "участь" означає володіння, пряме чи шляхом контролю, 20% або більше прав голосу чи капіталу компанії;
(21) "істотна участь" означає пряме чи опосередковане володіння, яке складає 10% чи більше капіталу або прав голосу компанії чи надає можливість здійснювати значний вплив на управління такою компанією;
(22) "регульований ринок" означає будь-що з такого:
(a) у випадку, коли ринок розташований у державі-члені, регульований ринок, як означено у статті 4(1)(14) Директиви 2004/39/ЄС; або
(b) у випадку, коли ринок розташований у третій країні, фінансовий ринок, який відповідає таким умовам:
(i) він визнаний державою-членом розташування головного офісу страхової компанії та відповідає вимогам, які можна порівняти з вимогами, встановленими в Директиві 2004/39/ЄC ; та
(ii) фінансові інструменти, якими торгують на такому ринку, мають порівнянну якість з інструментами, якими торгують на регульованому ринку або ринках у державі-члені розташування головного офісу;
(23) "національне бюро" означає національне страхове бюро, як означено у статті 1(3) Директиви 72/166/ЄЕС;
(24) "національний фонд гарантування" означає орган, зазначений у статті 1(4) Директиви 84/5/ЄЕС;
(25) "фінансова компанія" означає будь-якого з таких суб’єктів:
(a) кредитну установу, фінансову установу або компанію з надання додаткових банківських послуг у розумінні статті 4(1), (5) та (21) Директиви 2006/48/ЄС, відповідно;
(b) страхову компанію, перестрахову компанію або страхову холдингову компанію у розумінні статті 212(1)(f);
(c) інвестиційну фірму або фінансову установу у розумінні статті 4(1)(1) Директиви 2004/39/ЄС; або
(d) фінансову холдингову компанію змішаного типу у розумінні статті 2(15) Директиви 2002/87/ЄС;
(26) "суб’єкт спеціального призначення" означає будь-якого зареєстрованого або незареєстрованого суб’єкта господарювання, відмінного від наявної страхової або перестрахової компанії, який приймає на себе ризики від страхових або перестрахових компаній і який повністю фінансує свою експозицію до таких ризиків за рахунок надходжень від випуску боргових зобов’язань або будь-якого іншого механізму фінансування, якщо права на погашення осіб, які надають таке боргове фінансування або фінансовий механізм, є субординованими відносно зобов’язань із перестрахування такого суб’єкта господарювання;
(27) "великі ризики" означає:
(a) ризики, віднесені до класів 4, 5, 6, 7, 11 та 12 у частині A додатка I;
(b) ризики, віднесені до класів 14 і 15 у частині A додатка I, якщо володілець страхового поліса професійно займається промисловою чи комерційною діяльністю або однією з вільних професій і відповідні ризики пов’язані з такою діяльністю;
(c) ризики, віднесені до класів 3, 8, 9, 10, 13 і 16 у частині A додатка I, якщо володілець страхового поліса перевищує ліміти принаймні за двома з таких критеріїв:
(i) загальний баланс - 6,2 млн євро;
(ii) чистий оборот, у розумінні Четвертої Директиви Ради 78/660/ЄЕС від 25 липня 1978 року, що ґрунтується на статті 54(3)(g) Договору, про річну звітність певних типів компаній (- 2), - 12,8 млн євро;
(iii) середня чисельність працівників протягом фінансового року - 250 осіб.
Якщо володілець страхового поліса належить до групи компаній, для яких складається консолідована звітність у розумінні Директиви 83/349/ЄЕС, критерій, визначений у пункті (c) першого підпараграфа, застосовується на основі консолідованої звітності.
Держави-члени можуть додати до категорії, зазначеної у пункті (c) першого підпараграфа, ризики, застраховані професійними асоціаціями, спільними підприємствами або тимчасовими групами;
(28) "аутсорсинг" означає домовленість у будь-якій формі між страховою або перестраховою компанією та надавачем послуг, незалежно від того, чи є він суб’єктом під наглядом, згідно з якою надавач послуг, безпосередньо або шляхом передачі на зовнішній субпідряд, надає послугу, здійснює процес або діяльність, які в іншому випадку виконувалися би самою страховою або перестраховою компанією;
(29) "функція", у рамках системи управління, означає внутрішню здатність виконувати практичні завдання; система управління включає функцію управління ризиками, функцію комплаєнсу, функцію внутрішнього аудиту та актуарну функцію;
(30) "андеррайтинговий ризик" означає ризик втрат або негативної зміни вартості страхових зобов’язань внаслідок необґрунтованих припущень щодо формування цін і резервів;
(31) "ринковий ризик" означає ризик втрат або негативної зміни фінансового стану, які прямо чи опосередковано спричинені коливаннями рівня та волатильності ринкової вартості активів, зобов’язань і фінансових інструментів;
(32) "кредитний ризик" означає ризик втрат або негативної зміни фінансового стану, що спричинені коливаннями кредитоспроможності емітентів цінних паперів, контрагентів і будь-яких боржників, якого зазнають страхові та перестрахові компанії та який може проявлятися у формі ризику дефолту контрагента, ризику спреду або ризику ринкової концентрації;
(32a) "кваліфікований центральний контрагент" означає центрального контрагента, який був авторизований згідно зі статтею 14 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 648/2012 (- 3) або визнаний згідно зі статтею 25 зазначеного Регламенту;
(33) "операційний ризик" означає ризик втрат внаслідок неналежних або помилкових внутрішніх процесів, помилок персоналу або систем чи зовнішніх подій;
(34) "ризик ліквідності" означає ризик неможливості реалізації страховими і перестраховими компаніями інвестицій та інших активів з метою врегулювання своїх фінансових зобов’язань при настанні строку їх погашення;
(35) "ризик концентрації" означає всі експозиції до ризику, потенційні втрати за якими є достатньо великими, щоб загрожувати платоспроможності або фінансовому стану страхових і перестрахових компаній;
(36) "методи пом’якшення ризиків" означає всі методи, які дають змогу страховим і перестраховим компаніям передавати частину або всі свої ризики іншій стороні;
(37) "диверсифікаційний ефект" означає зниження ризикової експозиції страхових і перестрахових компаній та груп, пов’язане з диверсифікацією їхньої господарської діяльності, у результаті того, що негативні наслідки одного ризику можуть бути компенсовані більш сприятливими наслідками інших ризиків у разі, якщо такі ризики не повністю взаємопов’язані;
(38) "прогноз розподілу ймовірностей" означає математичну функцію, яка визначає ймовірність реалізації вичерпної множини взаємовиключних майбутніх подій;
(39) "величина ризику" означає математичну функцію, що визначає грошовий еквівалент встановленого прогнозу розподілу ймовірностей, яка монотонно зростає з підвищенням рівня експозиції до ризику, що лежить в основі такого прогнозу розподілу ймовірностей.
(40) "установа зовнішнього кредитного оцінювання" означає кредитне рейтингове агентство, зареєстроване чи сертифіковане згідно з Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1060/2009 (- 4), або центральний банк, що публікує кредитні рейтинги, які звільнені від застосування зазначеного Регламенту.
ГЛАВА II
Започаткування діяльності
Стаття 14. Принцип авторизації
1. Започаткування діяльності з прямого страхування або перестрахування, яка підпадає під дію цієї Директиви, вимагає попередньої авторизації.
2. Авторизація, зазначена в параграфі 1, надається наглядовими органами держави-члена розташування головного офісу:
(a) будь-якій компанії, яка заснувала головний офіс на території відповідної держави-члена; або
(b) будь-якій страховій компанії, яка після отримання авторизації згідно з параграфом 1 бажає розширити свою діяльність на весь клас страхування або класи страхування, інші ніж ті, які вже охоплюються авторизацією.
Стаття 15. Сфера дії авторизації
1. Авторизація згідно зі статтею 14 є дійсною на всій території Співтовариства. Вона дозволяє страховим і перестраховим компаніям здійснювати свою діяльність на такій території, а також включає право на заснування та свободу надання послуг.
2. Згідно зі статтею 14, авторизацію надають для певного класу прямого страхування, як визначено у частині A додатка I або в додатку II. Вона охоплює весь клас, крім випадків, коли заявник бажає охопити тільки окремі ризики, які належать до відповідного класу.
Ризики, включені до певного класу, не повинні включатися до будь-якого іншого класу, крім випадків, зазначених у статті 16.
Авторизація може надаватися для двох або більше класів, якщо національне право держави-члена дозволяє одночасно страхувати ризики, які належать до таких класів.
3. У контексті видів страхування, інших ніж страхування життя, держави-члени можуть надавати авторизацію для груп класів, визначених у частині B додатка I.
Наглядові органи можуть обмежити авторизацію, запитувану для одного з класів, операціями, які визначені у плані операцій, зазначеному у статті 23.
4. Компанії, які підпадають під дію цієї Директиви, можуть здійснювати діяльність з асистансу, зазначену у статті 6, тільки якщо вони отримали авторизацію для класу 18 в частині A додатка I, без обмеження статті 16(1). У такому разі до відповідних операцій застосовується ця Директива.
5. У контексті перестрахування авторизація надається на здійснення видів перестрахування, інших ніж перестрахування життя, перестрахування життя або всіх видів діяльності з перестрахування.
Заява про надання авторизації повинна розглядатися в контексті плану операцій, який повинен бути поданий згідно зі статтею 18(1)(c), і виконання умов, встановлених для авторизації державою-членом, у якій подано відповідну заяву.
Стаття 16. Додаткові ризики
1. Страхова компанія, яка отримала авторизацію для основного ризику, що належить до одного класу або групи класів, як визначено в додатку I, також може страхувати ризики, включені до іншого класу, без отримання авторизації для таких ризиків, за умови, що такі ризики відповідають усім зазначеним нижче умовам:
(a) вони пов’язані з основним ризиком;
(b) вони стосуються об’єкта, застрахованого від основного ризику; та
(c) вони охоплюються договором страхування основного ризику.
2. Як відступ від параграфа 1, ризики, віднесені до класів 14, 15 та 17 у частині A додатка I, не повинні вважатися додатковими ризиками до інших класів.
Однак страхування судових витрат, як визначено у класі 17, може розглядатися як додатковий ризик до класу 18 у разі виконання умов, встановлених у параграфі 1, і будь-якої із зазначених нижче умов:
(a) основний ризик пов’язаний виключно з асистансом, що надається особам, які потрапили у скрутне становище під час подорожі, перебуваючи далеко від дому або постійного місця проживання; або
(b) страхування стосується спорів або ризиків, які виникають з або у зв’язку з використанням морських суден.
Стаття 17. Організаційно-правова форма страхової або перестрахової компанії
1. Держава-член розташування головного офісу повинна вимагати, щоб кожна компанія, яка має намір отримати авторизацію згідно зі статтею 14, мала одну з організаційно-правових форм, визначених у додатку III.
2. Держави-члени можуть створювати компанії у формі, що регулюється публічним правом, за умови, що напрямом діяльності таких організацій є здійснення операцій зі страхування та перестрахування на умовах, еквівалентних умовам, на яких здійснюють діяльність компанії, що регулюються приватним правом.
3. Комісія може ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 301a стосовно переліків форм, визначених у додатку III, за винятком пунктів 28 і 29 кожної із частин A, B та C.
Стаття 18. Умови авторизації
1. Держава-член розташування головного офісу повинна вимагати від кожної компанії, яка має намір отримати авторизацію:
(a) для страхових компаній - обмежити напрями їхньої діяльності страхуванням та операціями, які прямо пов’язані з ним, з виключенням усіх інших видів комерційної діяльності;
(b) для перестрахових компаній - обмежити напрями їхньої діяльності перестрахуванням і пов’язаними операціями; така вимога може включати виконання функції та здійснення діяльності холдингової компанії в контексті діяльності у фінансовому секторі у розумінні статті 2(8) Директиви 2002/87/ЄС;
(c) подати план операцій згідно зі статтею 23;
(d) утримувати прийнятні основні власні кошти для покриття абсолютної нижньої межі мінімальної вимоги до капіталу, передбаченої у статті 129(1)(d);
(e) надати докази того, що компанія буде здатна в подальшому утримувати прийнятні власні кошти для покриття вимоги до капіталу платоспроможності, як передбачено у статті 100;
(f) надати докази того, що компанія буде здатна в подальшому утримувати прийнятні основні власні кошти для покриття мінімальної вимоги до капіталу, як передбачено у статті 128;
(g) надати докази того, що компанія буде здатна відповідати вимогам до системи управління, зазначеним у секції 2 глави IV;
(h) у контексті видів страхування, інших ніж страхування життя, - повідомити імена та адреси всіх представників із врегулювання вимог, призначених відповідно до статті 4 Директиви 2000/26/ЄС у кожній державі-члені, іншій ніж держава-член, у якій подана заява про надання авторизації, якщо ризики, які підлягають покриттю, віднесені до класу 10 у частині A додатка I до цієї Директиви, за винятком відповідальності перевізника.
2. Страхова компанія, яка має намір отримати авторизацію для розширення своєї діяльності на інші класи або для розширення сфери дії авторизації, що покриває тільки окремі ризики, які належать до одного класу, повинна подати план операцій згідно зі статтею 23.
Крім того, вона повинна надати докази того, що вона володіє прийнятними власними коштами для покриття вимоги до капіталу платоспроможності та мінімальної вимоги до капіталу, які передбачені в першому параграфі статті 100 і статті 128.
3. Без обмеження параграфа 2, страхова компанія, яка здійснює діяльність зі страхування життя та має намір отримати авторизацію для розширення своєї діяльності на ризики, визначені у класах 1 або 2 у частині A додатка I, як зазначено у статті 73, повинна довести, що вона:
(a) володіє прийнятними основними власними коштами для покриття абсолютної нижньої межі мінімальної вимоги до капіталу для страхових компаній, які здійснюють страхування життя, і абсолютної нижньої межі мінімальної вимоги до капіталу для страхових компаній, які здійснюють види страхування, інші ніж страхування життя, як зазначено у статті 129(1)(d);
(b) зобов’язується в подальшому покривати мінімальні фінансові зобов’язання, зазначені у статті 74(3).
4. Без обмеження параграфа 2, страхова компанія, яка здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, для ризиків, які віднесені до класів 1 або 2 у частині A додатка I, і має намір отримати авторизацію для розширення своєї діяльності на ризики страхування життя, як зазначено у статті 73, повинна довести, що вона:
(a) володіє прийнятними основними власними коштами для покриття абсолютної нижньої межі мінімальної вимоги до капіталу для страхових компаній, які здійснюють страхування життя, і абсолютної нижньої межі мінімальної вимоги до капіталу для страхових компаній, які здійснюють види страхування, інші ніж страхування життя, як зазначено у статті 129(1)(d);
(b) зобов’язується в подальшому покривати мінімальні фінансові зобов’язання, зазначені у статті 74(3).
Стаття 19. Тісні зв’язки
За наявності тісних зв’язків між страховою або перестраховою компанією та іншими фізичними або юридичними особами, наглядові органи повинні надавати авторизацію, тільки якщо такі зв’язки не перешкоджають ефективному виконанню їхніх наглядових функцій.
Наглядовий орган відмовляє в наданні авторизації, якщо закони, підзаконні нормативно-правові акти або адміністративні положення третьої країни, що регулюють діяльність однієї або більше фізичних чи юридичних осіб, з якими страхова або перестрахова компанія має тісні зв’язки, або труднощі, пов’язані із забезпеченням виконання таких інструментів, перешкоджають ефективному виконанню його наглядових функцій.
Наглядові органи повинні вимагати від страхових і перестрахових компаній надання їм інформації, яка є необхідною для здійснення моніторингу відповідності умовам, зазначеним у першому параграфі, на постійній основі.
Стаття 20. Головний офіс страхових і перестрахових компаній
Держави-члени повинні вимагати, щоб головні офіси страхових і перестрахових компаній були розташовані в тій самій державі-члені, що й їхні зареєстровані офіси.
Стаття 21. Умови страхових полісів і розміри страхових премій
1. Держави-члени не повинні вимагати попереднього затвердження або систематичного повідомлення загальних і спеціальних умов страхових полісів, розмірів страхових премій, технічних основ, які використовуються для розрахування розмірів страхових премій і технічних резервів, або форм та інших друкованих документів, які компанія має намір використовувати у своїх операціях із володільцями страхових полісів або компаніями, які виступають цедентами або ретроцедентами.
Однак для страхування життя та з виключною метою перевірки відповідності національним положенням щодо актуарних принципів держава-член розташування головного офісу може вимагати систематичного повідомлення технічних основ, які використовуються для розрахування розмірів страхових премій і технічних резервів. Така вимога не повинна бути передумовою для надання авторизації страховій компанії, що здійснює страхування життя.
2. Держави-члени не повинні зберігати або впроваджувати попереднє повідомлення або затвердження пропонованого підвищення ставок страхових премій, окрім як у рамках загальної системи контролю цін.
3. Держави-члени можуть проводити в компаніях, які мають намір отримати або отримали авторизацію для класу 18 у частині A додатка I, перевірки їхніх прямих або непрямих ресурсів у розрізі персоналу та обладнання, включно з кваліфікацією їхніх медичних працівників і якістю обладнання, доступного таким компаніям для виконання їхніх зобов’язань, які виникають із зазначеного класу.
4. Держави-члени можуть зберігати в силі або впроваджувати закони, підзаконні нормативно-правові акти або адміністративні положення, які вимагають затвердження установчого договору та статуту і надання будь-яких інших документів, необхідних для нормального здійснення нагляду.
Стаття 22. Економічні потреби ринку
Держави-члени не повинні вимагати, щоб будь-яка заява про надання авторизації розглядалася в контексті економічних потреб ринку.
Стаття 23. План операцій
1. План операцій, зазначений у статті 18(1)(c), повинен містити детальну інформацію або докази стосовно:
(a) характеру ризиків або зобов’язань, які пропонує покривати відповідна страхова або перестрахова компанія;
(b) виду угод про перестрахування, які перестрахова компанія пропонує укладати з компаніями-цедентами;
(c) керівних принципів перестрахування та ретроцесії;
(d) елементи основних власних коштів, які становлять абсолютну нижню межу мінімальної вимоги до капіталу;
(e) оцінок витрат на створення адміністративних служб і організацію забезпечення діяльності; фінансових ресурсів для покриття таких витрат і, якщо ризики, які підлягають покриттю, віднесені до класу 18 у частині A додатка I, ресурсів, які перебувають у розпорядженні страхової компанії для забезпечення обіцяного асистансу.
2. На додаток до вимог, визначених у параграфі 1, щодо перших трьох фінансових років план повинен містити зазначені нижче лементи:
(a) прогнозний баланс;
(b) оцінки майбутньої вимоги до капіталу платоспроможності, як передбачено в підсекції 1 секції 4 глави VI, на основі прогнозного балансу, зазначеного в пункті (a), а також метод розрахування, використаний для отримання таких оцінок;
(c) оцінки майбутньої мінімальної вимоги до капіталу, як передбачено у статтях 128 і 129, на основі прогнозного балансу, зазначеного в пункті (a), а також метод розрахування, використаний для отримання таких оцінок;
(d) оцінки фінансових ресурсів для покриття технічних резервів, мінімальної вимоги до капіталу та вимоги до капіталу платоспроможності;
(e) для видів страхування, інших ніж страхування життя, та перестрахування - також зазначені нижче елементи:
(i) оцінки витрат на управління, інших ніж витрати на започаткування діяльності, зокрема поточних загальних витрат і комісій;
(ii) оцінки страхових премій або внесків і вимог;
(f) для страхування життя - також план із визначенням детальних оцінок доходів і витрат, пов’язаних із прямим страхуванням, прийняттям і передачею ризиків на перестрахування.
Стаття 24. Акціонери та учасники з істотною участю
1. Наглядові органи держави-члена розташування головного офісу не повинні надавати компанії авторизацію на започаткування діяльності зі страхування та перестрахування, доки їм не нададуть інформацію про акціонерів або учасників, незалежно від того, чи вони є прямими чи непрямими, фізичними чи юридичними особами, що мають істотну участь у такій компанії, і про розмір такої участі.
Такі органи відмовляють у наданні авторизації, якщо, з огляду на потребу забезпечити надійне та розумне управління страховою або перестраховою компанією, вони не переконалися у кваліфікації акціонерів або учасників, які мають істотну участь.
2. Для цілей параграфа 1 враховуються права голосу, зазначені у статтях 9 та 10 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2004/109/ЄС від 15 грудня 2004 року про гармонізацію вимог щодо прозорості інформації про емітентів, цінні папери яких допущені до торгівлі на регульованому ринку (- 5), а також умови стосовно їх об’єднання, встановлені у статті 12(4) та (5) зазначеної Директиви .
Держави-члени не повинні враховувати права голосу або акції/частки, якими інвестиційні фірми або кредитні установи можуть володіти в результаті надання послуг з андеррайтингу фінансових інструментів та/або розміщення фінансових інструментів на підставі твердого зобов’язання, передбаченого в пункті (6) секції A додатка I до Директиви 2004/39/ЄС , за умови, що такі права, з одного боку, не реалізуються або іншим чином не використовуються для втручання в управління емітентом і, з іншого боку, відчужують протягом одного року після набуття.
Стаття 25. Відмова в наданні авторизації
Будь-яке рішення про відмову в наданні авторизації повинне містити повне обґрунтування та повідомлятися відповідній компанії.
Кожна держава-член повинна передбачити право на звернення до суду в разі відмови в наданні авторизації.
Таке право також може бути передбачене у випадках, коли наглядові органи не розглянули заяву про надання авторизації упродовж шести місяців з дати її отримання.
Стаття 25a. Повідомлення та публікація інформації про авторизації та відмови в наданні авторизації
Про кожну авторизацію або відмову в наданні авторизації необхідно повідомляти європейському наглядовому органу (Європейському органу зі страхування і професійних пенсій) (далі - EIOPA), створеному на підставі Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1094/2010 (- 6). Найменування кожної страхової або перестрахової компанії, якій була надана авторизація, вносять до переліку. EIOPA повинен опублікувати та оновлювати такий перелік на своєму вебсайті.
Стаття 26. Попередні консультації з органами інших держав-членів
1. Необхідно проводити консультації з наглядовими органами будь-якої іншої відповідної держави-члена, перш ніж надати авторизацію:
(a) дочірній компанії страхової або перестрахової компанії, авторизованої в такій державі-члені;
(b) дочірній компанії материнської компанії страхової або перестрахової компанії, авторизованої в такій державі-члені; або
(c) компанії, яка контролюється тією самою фізичною або юридичною особою, що контролює страхову або перестрахову компанію, авторизовану в такій державі-члені.
2. Необхідно проводити консультації з органами відповідної держави-члена, які відповідають за нагляд за кредитними установами або інвестиційними фірмами, перш ніж надати авторизацію страховій або перестраховій компанії, яка:
(a) є дочірньою компанією кредитної установи або інвестиційної фірми, авторизованої у Співтоваристві;
(b) є дочірньою компанією материнської компанії кредитної установи або інвестиційної фірми, авторизованої у Співтоваристві; або
(c) є компанією, яка контролюється тією самою фізичною або юридичною особою, що контролює кредитну установу або інвестиційну фірму, авторизовану у Співтоваристві.
3. Відповідні органи, зазначені у параграфах 1 і 2, повинні, зокрема, проводити консультації один з одним під час оцінювання придатності акціонерів або учасників, а також відповідності вимогам щодо професійної придатності та добросовісності всіх осіб, які фактично керують діяльністю компанії або виконують інші ключові функції в управлінні іншим суб’єктом, що входить до тієї самої групи.
Вони повинні обмінюватися будь-якою інформацією стосовно придатності акціонерів або учасників, а також відповідності вимогам щодо професійної придатності та добросовісності всіх осіб, які фактично керують діяльністю компанії або виконують інші ключові функції, що має значення для інших відповідних компетентних органів при наданні авторизації, а також при здійсненні регулярного оцінювання дотримання умов роботи.
ГЛАВА III
Наглядові органи та загальні правила
Стаття 27. Основна мета нагляду
Держави-члени повинні забезпечити, щоб наглядовим органам були надані необхідні засоби та щоб вони мали відповідні експертні знання, спроможність і повноваження для досягнення основної мети нагляду, а саме захисту володільців страхових полісів і вигодонабувачів.
Стаття 28. Фінансова стабільність і проциклічність
Без обмеження основної мети нагляду, визначеної у статті 27, держави-члени повинні забезпечити, щоб при виконанні своїх загальних обов’язків наглядові органи належним чином враховували потенційний вплив їхніх рішень на стабільність відповідних фінансових систем у Європейському Союзі, особливо в надзвичайних ситуаціях, беручи до уваги доступну у відповідний момент часу інформацію.
У періоди надзвичайних коливань на фінансових ринках наглядові органи повинні враховувати потенційний проциклічний ефект їхніх дій.
Стаття 29. Загальні принципи нагляду
1. Нагляд повинен ґрунтуватися на перспективному та ризик-орієнтованому підході. Він повинен включати постійну перевірку належного здійснення діяльності зі страхування або перестрахування та відповідності страхових або перестрахових компаній положенням щодо нагляду.
2. Нагляд за страховими та перестраховими компаніями повинен передбачати належне поєднання дистанційних заходів та виїзних інспекцій.
3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб вимоги, встановлені в цій Директиві, застосовувалися у спосіб, який є пропорційним характеру, масштабу та складності ризиків, характерних для діяльності страхової або перестрахової компанії.
4. Делеговані акти, а також регуляторні та імплементаційні технічні стандарти, ухвалені Комісією, повинні враховувати принцип пропорційності, щоб таким чином забезпечити пропорційне застосування цієї Директиви, особливо до малих страхових компаній.
Проекти регуляторних технічних стандартів, подані EIOPA згідно зі статтями 10-14 Регламенту (ЄС) № 1094/2010, проекти імплементаційних технічних стандартів, подані згідно зі статтею 15 зазначеного Регламенту, а також настанови та рекомендації, видані згідно зі статтею 16 зазначеного Регламенту, повинні враховувати принцип пропорційності, щоб таким чином забезпечити пропорційне застосування цієї Директиви, особливо до малих страхових компаній.
Стаття 30. Наглядові органи та сфера нагляду
1. Фінансовий нагляд за страховими та перестраховими компаніями, у тому числі за діяльністю, яку вони здійснюють через філії або на основі свободи надання послуг, є виключною відповідальністю держави-члена розташування головного офісу.
2. Фінансовий нагляд відповідно до параграфа 1 повинен поширюватися на всю діяльність страхової або перестрахової компанії та включати перевірку платоспроможності, створення технічних резервів, активів і прийнятних власних коштів згідно з правилами, які встановлені, або практиками, які застосовуються в державі-члені розташування головного офісу відповідно до положень, ухвалених на рівні Співтовариства.
У випадках, коли відповідна страхова компанія авторизована на покриття ризиків, віднесених до класу 18 у частині A додатка I, нагляд повинен охоплювати моніторинг технічних ресурсів, що перебувають у розпорядженні страхової компанії для цілей здійснення операцій з асистансу, які вона зобов’язалася здійснити, якщо моніторинг таких ресурсів передбачений правом держави-члена розташування головного офісу.
3. Якщо наглядові органи держави-члена розташування ризику або держави-члена виконання зобов’язань чи, у випадку перестрахової компанії, наглядові органи держави-члена ведення діяльності мають підстави вважати, що діяльність страхової або перестрахової компанії може вплинути на її фінансову стійкість, вони повинні повідомити про це наглядові органи держави-члена розташування головного офісу такої компанії.
Наглядові органи держави-члена розташування головного офісу повинні визначити, чи відповідна компанія відповідає пруденційним принципам, встановленим у цій Директиві.
Стаття 31. Прозорість та підзвітність
1. Наглядові органи повинні виконувати свої завдання на основі прозорості та підзвітності з належним забезпеченням захисту конфіденційної інформації.
2. Держави-члени повинні забезпечити розкриття такої інформації:
(a) тексти законів, підзаконних нормативно-правових актів, адміністративних правил і загальних настанов у сфері регулювання страхування
(b) загальні критерії та методи, у тому числі інструменти, розроблені згідно зі статтею 34(4), які використовуються у процесі наглядової перевірки, як визначено у статті 36;
(c) агреговані статистичні дані про ключові аспекти застосування пруденційного режиму;
(d) спосіб реалізації можливостей, передбачених у цій Директиві;
(e) цілі нагляду, а також його основні функції та заходи.
Інформація, розкрита згідно з першим підпараграфом, повинна бути достатньою для надання можливості порівняння підходів до нагляду, прийнятих наглядовими органами різних держав-членів.
Інформація може розкриватися в загальному форматі та підлягає регулярному оновленню. Інформація, зазначена в пунктах (a)-(e) першого підпараграфа, повинна бути доступна в єдиному електронному розташуванні в кожній державі-члені.
3. Держави-члени повинні передбачити прозорі процедури призначення та звільнення членів керівних і управлінських органів їхніх наглядових органів.
4. Без обмеження статті 35, статті 51, статті 254(2) і статті 256, Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a, які стосуються параграфа 2 цієї статті та визначають ключові аспекти розкриття агрегованих статистичних даних, а також зміст і дату публікації інформації, яка підлягає розкриттю.
5. Щоб забезпечити однакові умови застосування параграфа 2 цієї статті та без обмеження статті 35, статті 51, статті 254(2) і статті 256, EIOPA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення шаблонів і структури розкриття інформації, передбаченого в цій статті.
EIOPA повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 30 вересня 2015 року.
Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
Стаття 32. Заборона відхилення договорів перестрахування або договорів ретроцесії
1. Держава-член розташування головного офісу страхової компанії не повинна відхиляти договір перестрахування, укладений з перестраховою або страховою компанією, авторизованою згідно зі статтею 14, з підстав, які прямо пов’язані з фінансовою стійкістю такої перестрахової або страхової компанії.
2. Держава-член розташування головного офісу перестрахової компанії не повинна відхиляти договір ретроцесії, укладений перестраховою компанією з іншою перестраховою або страховою компанією, авторизованою згідно зі статтею 14, з підстав, які прямо пов’язані з фінансовою стійкістю такої перестрахової або страхової компанії.
Стаття 33. Нагляд за філіями, заснованими в іншій державі-члені
Держави-члени повинні передбачити, щоб у випадках, коли страхова або перестрахова компанія, авторизована в іншій державі-члені, здійснює свою діяльність через філію, наглядові органи держави-члена розташування головного офісу могли, поінформувавши наглядові органи держави-члена ведення діяльності, проводити, самостійно або за посередництва осіб, призначених із такою метою, виїзні перевірки щодо інформації, необхідної для забезпечення фінансового нагляду за такою компанією.
Органи відповідної держави-члена ведення діяльності можуть брати участь у таких перевірках.
Якщо наглядовий орган повідомив наглядовим органам держави-члена ведення діяльності, що він має намір провести виїзні перевірки згідно з першим параграфом і якщо такому наглядовому органу перешкоджають здійснювати своє право на проведення таких виїзних перевірок або якщо наглядові органи держави-члена ведення діяльності не здатні здійснити на практиці своє право на участь згідно з другим параграфом, наглядові органи можуть направити справу на розгляд EIOPA та звернутися до нього за допомогою згідно зі статтею 19 Регламенту (ЄС) № 1094/2010. У такому випадку EIOPA може діяти відповідно до повноважень, наданих йому на підставі зазначеної статті.
Згідно зі статтею 21 Регламенту (ЄС) № 1094/2010, EIOPA може брати участь у виїзних перевірках, якщо їх спільно проводять два або більше наглядових органів.
Стаття 34. Загальні наглядові повноваження
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб наглядові органи мали повноваження застосовувати запобіжні або коригувальні заходи для забезпечення дотримання страховими та перестраховими компаніями законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень, яких вони повинні дотримуватися в кожній державі-члені.
2. Наглядові органи повинні мати повноваження застосовувати будь-які необхідні заходи, у тому числі, у відповідних випадках, заходи адміністративного або фінансового характеру, до страхових або перестрахових компаній, а також до членів їхніх адміністративних, управлінських або наглядових органів.
3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб наглядові органи мали повноваження вимагати надання будь-якої інформації, необхідної для здійснення нагляду згідно зі статтею 35.
4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб наглядові органи мали повноваження розробляти, на додаток до розрахування вимоги до капіталу платоспроможності та у відповідних випадках, необхідні кількісні інструменти в рамках процесу наглядової перевірки для оцінювання здатності страхових або перестрахових компаній справлятися з можливими подіями або майбутніми змінами економічних умов, які можуть мати несприятливий вплив на їхній загальний фінансовий стан. Наглядові органи повинні мати повноваження вимагати проведення компаніями відповідних тестів.
5. Наглядові органи повинні мати повноваження проводити виїзні розслідування у приміщеннях страхових і перестрахових компаній.
6. Наглядові повноваження повинні здійснюватися своєчасно та на пропорційній основі.
7. Повноваження стосовно страхових і перестрахових компаній, зазначені в параграфах 1-5, також повинні бути доступні стосовно діяльності страхових і перестрахових компаній, переданої на аутсорсинг.
8. Повноваження, зазначені у параграфах 1-5 і 7, повинні здійснюватися, за необхідності, у порядку забезпечення виконання або, у відповідних випадках, через судові канали.
Стаття 35. Інформація, яку необхідно надавати для цілей нагляду
1. Держави-члени повинні вимагати, щоб страхові та перестрахові компанії надавали наглядовим органам інформацію, яка необхідна для цілей нагляду, враховуючи цілі нагляду, встановлені у статтях 27 і 28. Така інформація повинна щонайменше включати інформацію, необхідну для виконання таких дій у ході здійснення процесу, зазначеного у статті 36:
(a) оцінювання системи управління, яка використовується компаніями, діяльності, яку вони ведуть, принципів оцінювання, які застосовуються для цілей платоспроможності, ризиків, яких вони зазнають, і систем управління ризиками, а також структури капіталу, потреб у капіталі та управління ним;
(b) ухвалення будь-яких належних рішень за результатами здійснення наглядових прав і обов’язків.
2. Держави-члени повинні забезпечити наявність у наглядових органів таких повноважень:
(a) визначати характер, обсяг і формат інформації, зазначеної в параграфі 1, надання якої вони вимагають від страхових і перестрахових компаній у такі моменти часу:
(i) у попередньо визначені періоди;
(ii) при настанні попередньо визначених подій;
(iii) під час встановлення відомостей щодо стану страхової або перестрахової компанії;
(b) отримувати будь-яку інформацію про договори, укладені посередниками, або договори, укладені з третіми особами; та
(c) вимагати надання інформації від зовнішніх експертів, таких як аудитори й актуарії.
3. Інформація, зазначена в параграфах 1 і 2, повинна містити такі елементи:
(a) якісні або кількісні елементи чи будь-яке належне їх поєднання;
(b) історичні, поточні або перспективні елементи чи будь-яке належне їх поєднання;
(c) дані з внутрішніх або зовнішніх джерел чи будь-яке належне їх поєднання.
4. Інформація, зазначена в параграфах 1 і 2, повинна відповідати таким принципам:
(a) вона повинна відображати характер, обсяг і складність діяльності відповідної компанії та, зокрема, ризиків, характерних для такої діяльності;
(b) вона повинна бути доступною, повною в розрізі усіх суттєвих аспектів, порівнянною та узгодженою в часі; та
(c) вона повинна бути релевантною, надійною та зрозумілою.
5. Держави-члени повинні вимагати, щоб страхові та перестрахові компанії мали належні системи та структури для виконання вимог, встановлених у параграфах 1-4, а також задокументовану політику, затверджену адміністративним, управлінським або наглядовим органом страхової або перестрахової компанії, для постійного забезпечення належності наданої інформації.
6. Без обмеження статті 129(4), якщо попередньо визначені періоди, зазначені в параграфі 2(a)(i), коротші за один рік, відповідні наглядові органи можуть обмежити регулярне звітування для цілей нагляду у випадках, коли:
(a) надання такої інформації буде надмірно обтяжливим з огляду на характер, масштаб і складність ризиків, характерних для діяльності компанії;
(b) відповідну інформацію надають принаймні на щорічній основі.
Наглядові органи не повинні обмежувати регулярне звітування для цілей нагляду з періодичністю менше ніж один рік для страхових або перестрахових компаній, які входять до групи у розумінні статті 212(1)(c), крім випадків, коли компанія може довести наглядовому органу, що регулярне звітування для наглядових цілей із періодичністю менше ніж один рік є недоцільним з огляду на характер, масштаб і складність ризиків, характерних для діяльності групи.
Обмеження регулярного звітування для цілей нагляду надається тільки компаніям, які становлять не більше ніж 20% ринку страхування життя, видів страхування, інших ніж страхування життя, і перестрахування, відповідно, у державі-члені, де частка ринку видів страхування, інших ніж страхування життя, визначається на основі валового обсягу підписаних премій, а частка ринку страхування - на основі валового обсягу технічних резервів.
При визначенні того, які компанії мають право на такі обмеження, наглядові органи повинні надавати пріоритет найменшим компаніям.
7. Відповідні наглядові органи можуть обмежувати регулярне звітування для цілей нагляду або звільняти страхові та перестрахові компанії від звітування за окремими позиціями, якщо:
(a) надання такої інформації буде надмірно обтяжливим з огляду на характер, масштаб і складність ризиків, характерних для діяльності компанії;
(b) надання такої інформації не потрібне для дієвого нагляду за компанією;
(c) звільнення не підриває стабільність відповідних фінансових систем у Союзі; та
(d) компанія здатна надавати інформацію на ситуативній основі.
Наглядові органи не повинні звільняти від звітування за окремими позиціями страхові або перестрахові компанії, які входять до групи у розумінні статті 212(1)(c), крім випадків, коли компанія може довести наглядовому органу, що звітування за окремими позиціями є недоцільним з огляду на характер, масштаб і складність ризиків, характерних для діяльності групи, і з урахуванням мети забезпечення фінансової стабільності.
Звільнення від звітування за окремими позиціями надається тільки компаніям, які становлять не більше ніж 20% ринку страхування життя, видів страхування, інших ніж страхування життя, або перестрахування, відповідно, у державі-члені, де частка ринку видів страхування, інших ніж страхування життя, визначається на основі валового обсягу підписаних премій, а частка ринку страхування - на основі валового обсягу технічних резервів.
При визначенні того, які компанії мають право на таке звільнення, наглядові органи повинні надавати пріоритет найменшим компаніям.
8. Для цілей параграфів 6 і 7 у рамках процесу наглядової перевірки наглядові органи повинні оцінювати, чи надання інформації буде надмірно обтяжливим з огляду на характер, масштаб і складність ризиків, характерних для діяльності компанії, з урахуванням принаймні таких аспектів:
(a) обсягу страхових премій, технічних резервів і активів компанії;
(b) волатильності страхових вимог і виплат, які покриває компанія;
(c) ринкових ризиків, які виникають у зв’язку з інвестиціями компанії;
(d) рівня концентрації ризиків;
(e) загальної кількості класів страхування життя та видів страхування, інших ніж страхування життя, на покриття яких надана авторизація;
(f) можливого впливу управління активами компанії на фінансову стабільність;
(g) систем і структур компанії для надання інформації для цілей нагляду та задокументованої політики, зазначеної в параграфі 5;
(h) належності системи управління компанією;
(i) рівня власних коштів для покриття вимоги до капіталу платоспроможності та мінімальної вимоги до капіталу;
(j) чи є компанія кептивною страховою або перестраховою компанією, яка покриває тільки ризики, пов’язані з промисловою або комерційною групою, до якої вона належить.
9. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a, у яких визначається інформація, зазначена в параграфах 1-4 цієї статті, а також кінцеві строки подання такої інформації з метою забезпечення належного ступеня конвергенції звітування для цілей нагляду.
10. З метою забезпечення однакових умов застосування цієї статті EIOPA може розробляти проекти імплементаційних технічних стандартів щодо регулярного звітування для цілей нагляду стосовно шаблонів для подання інформації наглядовим органам, зазначеного в параграфах 1 і 2.
EIOPA повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 30 червня 2015 року.
Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
11. З метою підвищення узгодженості та послідовності застосування параграфів 6 і 7 EIOPA видає настанови згідно зі статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1094/2010 для подальшого уточнення методів, які необхідно використовувати при визначенні часток ринку, зазначених у третьому підпараграфі параграфів 6 і 7.
Стаття 36. Процес наглядової перевірки
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб наглядові органи перевіряли та оцінювали стратегії, процеси та процедури звітування, впроваджені страховими та перестраховими компаніями для дотримання законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень, ухвалених відповідно до цієї Директиви.
Такі перевірка та оцінювання повинні включати оцінювання якісних вимог до системи управління, оцінювання ризиків, яких зазнає або може зазнати відповідна компанія, а також оцінювання здатності відповідних компаній оцінити такі ризики з урахуванням середовища, у якому вони здійснюють свою діяльність.
2. Наглядові органи повинні, зокрема, перевіряти та оцінювати відповідність:
(a) вимогам до системи управління, включно з оцінюванням власного ризику та платоспроможності, як визначено в секції 2 глави IV;
(b) вимогам до технічних резервів, як визначено в секції 2 глави VI;
(c) вимогам до капіталу, як визначено в секціях 4 і 5 глави VI;
(d) правилам інвестування, як визначено в секції 6 глави VI;
(e) вимогам до якості та кількості власних коштів, як визначено в секції 3 глави VI;
(f) якщо страхова або перестрахова компанія використовує повну або часткову внутрішню модель - постійну відповідність вимогам до повних і часткових внутрішніх моделей, визначеним у підсекції 3 секції 4 глави VI.
3. Наглядові органи повинні мати належні інструменти моніторингу, які дають їм змогу виявляти погіршення фінансових умов у страховій або перестраховій компанії та здійснювати моніторинг усунення такого погіршення.
4. Наглядові органи повинні оцінити належність методів і практик страхових та перестрахових компаній, призначених для виявлення можливих подій або майбутніх змін економічних умов, які можуть негативно вплинути на загальний фінансовий стан відповідної компанії.
Наглядові органи повинні оцінити здатність компаній справлятися з такими можливими подіями або майбутніми змінами економічних умов.
5. Наглядові органи повинні мати необхідні повноваження, щоб вимагати від страхових і перестрахових компаній усунення вразливостей або недоліків, виявлених у процесі наглядової перевірки.
6. Перевірки та оцінювання, зазначені в параграфах 1, 2 і 4, повинні проводитися на регулярній основі.
Наглядові органи повинні встановити мінімальну періодичність та обсяг таких перевірок і оцінювань з урахуванням характеру, обсягу та складності діяльності відповідних страхових або перестрахових компаній.
Стаття 37. Надбавка на капітал
1. За результатами процесу наглядової перевірки наглядові органи за виняткових обставин можуть встановити надбавку на капітал для страхової або перестрахової компанії шляхом ухвалення рішення із зазначенням підстав. Така можливість існує тільки в зазначених нижче випадках:
(a) наглядовий орган дійшов висновку, що профіль ризику страхової або перестрахової компанії істотно відхиляється від припущень, які лежать в основі вимоги до капіталу платоспроможності, розрахованої з використанням стандартної формули згідно з підсекцією 2 секції 4 глави VI та:
(i) вимога щодо використання внутрішньої моделі відповідно до статті 119 є неприйнятною або була неефективною; або
(ii) поки триває розроблення часткової або повної внутрішньої моделі відповідно до статті 119;
(b) наглядовий орган дійшов висновку, що профіль ризику страхової або перестрахової компанії істотно відхиляється від припущень, які лежать в основі вимоги до капіталу платоспроможності, розрахованої з використанням внутрішньої моделі згідно з підсекцією 3 секції 4 глави VI, у зв’язку з недостатнім відображенням деяких кількісно вимірюваних ризиків, і модель не вдалося адаптувати для кращого відображення відповідного профілю ризику в належний строк;
(c) наглядовий орган дійшов висновку, що система управління страхової або перестрахової компанії суттєво відхиляється від стандартів. встановлених у секції 2 глави IV, що такі відхилення перешкоджають здатності компанії належним чином виявляти, здійснювати моніторинг, управляти та звітувати про ризики, яких вона зазнає або може зазнати, і що застосування інших заходів саме собою, ймовірно, не дасть змоги достатнім чином виправити недоліки в належний строк;
(d) страхова або перестрахова компанія застосовує узгоджувальне коригування, зазначене у статті 77b, коригування на волатильність, зазначене у статті 77d, або перехідні заходи, зазначені у статтях 308c та 308d, і наглядовий орган дійшов висновку, що профіль ризику такої компанії істотно відхиляється від припущень, які лежать в основі таких коригувань і перехідних заходів.
2. За обставин, визначених у пунктах (a) і (b) параграфа 1, надбавку на капітал необхідно розраховувати таким чином, щоб забезпечити дотримання компанією статті 101(3).
За обставин, визначених у параграфі 1(c), надбавка на капітал повинна бути пропорційною до істотних ризиків, які виникають із недоліків, що призвели до ухвалення рішення наглядового органу про встановлення надбавки.
За обставин, визначених у параграфі 1(d), надбавка на капітал повинна бути пропорційною до істотних ризиків, які виникають із відхилення, вказаного в зазначеному параграфі.
3. У випадках, визначених у пунктах (b) і (c) параграфа 1, наглядовий орган повинен забезпечити, щоб страхова або перестрахова компанія докладала всіх зусиль для усунення недоліків, які призвели до застосування надбавки на капітал.
4. Надбавка на капітал, зазначену в параграфі 1, принаймні раз на рік переглядається наглядовим органом і скасовується, якщо компанія усуває недоліки, які призвели до її застосування.
5. Вимога до капіталу платоспроможності, включно з надбавкою на капітал, замінює неналежну вимогу до капіталу платоспроможності.
Незважаючи на перший підпараграф, вимога до капіталу платоспроможності не повинна включати надбавку на капітал, застосовану згідно з параграфом 1(c), для цілей розрахування маржі ризику, зазначеної у статті 77(5).
6. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a для детального визначення обставин, за яких може бути застосована надбавка на капітал.
7. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a для детального визначення методологій розрахування надбавок на капітал.
8. З метою забезпечення однакових умов застосування цієї статті EIOPA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів стосовно процедур ухвалення рішень про встановлення, розрахування або скасування надбавок на капітал.
EIOPA повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 30 вересня 2015 року.
Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
Стаття 38. Нагляд за функціями та діяльністю, переданими на аутсорсинг
1. Без обмеження статті 49, держави-члени повинні забезпечити, щоб страхові та перестрахові компанії, які передають на аутсорсинг функцію або діяльність зі страхування чи перестрахування, вжили необхідних заходів для забезпечення виконання таких умов:
(a) надавач послуг повинен співпрацювати з наглядовими органами страхової або перестрахової компанії у зв’язку з функцією або діяльністю, переданою на аутсорсинг;
(b) страхові та перестрахові компанії, їхні аудитори та наглядові органи повинні мати ефективний доступ до даних, пов’язаних із функціями або діяльністю, переданими на аутсорсинг;
(c) наглядові органи повинні мати ефективний доступ до господарських приміщень надавача послуг і повинні мати змогу здійснювати такі права доступу.
2. Держава-член, у якій розташований надавач послуг, повинна дозволяти наглядовим органам страхової або перестрахової компанії проводити, самостійно або за посередництва осіб, призначених ними з такою метою, виїзні інспекції у приміщеннях надавача послуг. Наглядовий орган страхової або перестрахової компанії повинен повідомити належний орган держави-члена надавача послуг до проведення виїзної інспекції. У випадку суб’єкта, який не перебуває під наглядом, належним органом є наглядовий орган.
Наглядові органи держави-члена страхової або перестрахової компанії можуть делегувати проведення таких виїзних інспекцій наглядовим органам держави-члена, у якій розташований надавач послуг.
Якщо наглядовий орган повідомив належному органу держави-члена надавача послуг, що він має намір провести виїзну інспекцію згідно із цим параграфом, або якщо він проводить виїзну інспекцію згідно з першим підпараграфом і при цьому такий наглядовий орган не здатний на практиці здійснити своє право на проведення такої виїзної інспекції, наглядовий орган може направити справу на розгляд до EIOPA та звернутися до нього за допомогою згідно зі статтею 19 Регламенту (ЄС) № 1094/2010. У такому випадку EIOPA може діяти відповідно до повноважень, наданих йому на підставі зазначеної статті.
Згідно зі статтею 21 Регламенту (ЄС) № 1094/2010, EIOPA може брати участь у виїзних перевірках, якщо їх спільно проводять два або більше наглядових органів.
Стаття 39. Передача портфеля
1. За умов, встановлених національним правом, держави-члени повинні дозволяти страховим і перестраховим компаніям, головні офіси яких розташовані на їхній території, повністю або частково передавати їхні портфелі договорів, укладених на підставі права на заснування або свободи надання послуг, компанії, що здійснює акцепт, яка має осідок у Співтоваристві.
Таку передачу дозволяють, тільки якщо наглядові органи держави-члена розташування головного офісу компанії, що здійснює акцепт, підтверджують, що з урахуванням передачі компанія, що здійснює акцепт, володіє необхідними прийнятними власними коштами для покриття вимоги до капіталу платоспроможності, зазначеної в першому параграфі статті 100.
2. У випадку страхових компаній застосовуються параграфи 3-6.
3. Якщо філія пропонує передати весь або частину її портфеля договорів, необхідно провести консультації з державою-членом, у якій розташована така філія.
4. За обставин, зазначених у параграфах 1 і 3, наглядові органи держави-члена розташування головного офісу страхової компанії, що здійснює передачу, дозволяють таку передачу після отримання згоди від органів держав-членів, у яких були укладені договори на підставі права на заснування або свободи надання послуг.
5. Органи держав-членів, з якими були проведені консультації, повинні надати свій висновок або згоду органам держави-члена розташування головного офісу страхової компанії, що здійснює передачу, упродовж трьох місяців із моменту отримання запиту на проведення консультацій.
Відсутність відповіді упродовж зазначеного періоду від органів, з якими проводилися консультації, вважається мовчазною згодою.
6. Інформація про передачу портфеля, дозволену згідно з параграфами 1-5, повинна бути опублікована до або після надання дозволу, як встановлено національним правом держави-члена розташування головного офісу, держави-члена розташування ризику або держави-члена виконання зобов’язань.
Такі передачі автоматично набувають чинності для володільців страхових полісів, застрахованих осіб і будь-якої іншої особи, що має права або обов’язки, які виникають з переданих договорів.
Перший і другий підпараграфи цього параграфа не впливають на право держав-членів надавати володільцям страхових полісів можливість скасування договорів упродовж визначеного строку після передачі.
ГЛАВА IV
Умови, що регулюють ведення діяльності
Секція 1
Відповідальність адміністративних, управлінських або наглядових органів
Стаття 40. Відповідальність адміністративного, управлінського або наглядового органу
Держави-члени повинні забезпечити, щоб остаточна відповідальність за дотримання відповідною компанією законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень, ухвалених відповідно до цієї Директиви, покладалася на адміністративний, управлінський або наглядовий орган страхової або перестрахової компанії.
Секція 2
Система управління
Стаття 41. Загальні вимоги до управління
1. Держави-члени повинні вимагати, щоб усі страхові та перестрахові компанії мали ефективну систему управління, яка забезпечує розумне та пруденційне управління діяльністю.
Така система повинна принаймні включати належну та прозору організаційну структуру з чітким і належним розподілом обов’язків та ефективною системою забезпечення передачі інформації. Вона повинна включати в себе дотримання вимог, встановлених у статтях 42-49.
Система управління підлягає регулярній внутрішній перевірці.
2. Система управління повинна бути пропорційною характеру, обсягу та складності операцій страхової або перестрахової компанії.
3. Страхові або перестрахові компанії повинні мати задокументовані політики, які принаймні стосуються управління ризиками, внутрішнього контролю, внутрішнього аудиту та, у відповідних випадках, аутсорсингу. Вони повинні забезпечувати реалізацію таких політик.
Такі задокументовані політики підлягають перегляду принаймні на щорічній основі. Вони підлягають попередньому затвердженню адміністративним, управлінським або наглядовим органом і повинні бути адаптовані у зв’язку з будь-якою суттєвою зміною у відповідній системі або сфері.
4. Страхові та перестрахові компанії повинні вживати розумних заходів для забезпечення безперервності та регулярності здійснення їхньої діяльності, включно з розробленням планів реагування на надзвичайні ситуації. З цією метою компанія повинна використовувати належні та пропорційні системи, ресурси та процедури.
5. Наглядові органи повинні мати належні засоби, методи та повноваження для перевірки системи управління страхових і перестрахових компаній та оцінювання нових ризиків, виявлених такими компаніями, які можуть негативно вплинути на їхню фінансову стійкість.
Держави-члени повинні забезпечити наявність у наглядових органів необхідних повноважень, щоб вимагати удосконалення та зміцнення системи управління для забезпечення відповідності вимогам, визначеним у статтях 42-49.
Стаття 42. Вимоги щодо професійної придатності та добросовісності осіб, які фактично керують діяльністю компанії або виконують інші ключові функції
1. Страхові та перестрахові компанії повинні забезпечити, щоб усі особи, які фактично керують діяльністю компанії або виконують ніші ключові функції, постійно відповідали таким вимогам:
(a) їхня професійна кваліфікація, знання та досвід є достатніми для здійснення надійного та розумного управління (професійна придатність); та
(b) вони мають добру репутацію та доброчесність (добросовісність).
2. Страхові та перестрахові компанії повинні повідомляти наглядовий орган про всі зміни у складі осіб, які фактично керують діяльністю компанії або відповідають за інші ключові функції, з наданням усієї інформації, необхідної для оцінювання професійної придатності та добросовісності будь-яких нових осіб, призначених з метою управління компанією.
3. Страхові та перестрахові компанії повинні повідомляти наглядовому органу, якщо будь-кого з осіб, зазначених у параграфах 1 і 2, було замінено у зв’язку з тим, що він/вона більше не відповідає вимогам, зазначеним у параграфі 1.
Стаття 43. Підтвердження доброї репутації
1. Якщо держава-член вимагає від своїх громадян підтвердження доброї репутації, підтвердження відсутності попереднього банкрутства чи обох таких підтверджень, така держава-член повинна приймати як достатній доказ стосовно громадян інших держав-членів витяг із судового реєстру або, за його відсутності, еквівалентний документ, що засвідчує виконання таких вимог, виданий компетентним судовим або адміністративним органом у державі-члені розташування головного офісу або в державі-члені, з якої походить іноземний громадянин.
2. Якщо держава-член розташування головного офісу або держава-член, з якої походить відповідний іноземний громадянин, не видає документ, зазначений у параграфі 1, він може бути замінений заявою під присягою або, у державах-членах, у яких відсутні положення щодо заяви під присягою, офіційною заявою, зробленою відповідним іноземним громадянином перед компетентним судовим або адміністративним органом чи, у відповідних випадках, перед нотаріусом у державі-члені розташування головного офісу або в державі-члені, з якої походить такий іноземний громадянин.
Такий орган або нотаріус видає свідоцтво, що засвідчує справжність заяви під присягою або офіційної заяви.
Заява про відсутність попереднього банкрутства, зазначена в першому підпараграфі, також може бути зроблена перед компетентним професійним або торговим органом у відповідній державі-члені.
3. Документи та свідоцтва, зазначені в параграфах 1 і 2, повинні бути надані протягом не більше ніж трьох місяців із дати їх видачі.
4. Держави-члени повинні призначити органи та організації, компетентні видавати документи, зазначені в параграфах 1 і 2, і невідкладно повідомити про це інші держави-члени та Комісію.
Держави-члени також повинні повідомити інші держави-члени та Комісію про органи або організації, до яких повинні подаватися зазначені в параграфах 1 і 2 документи на підтвердження заяви про ведення зазначеної у статті 2 діяльності на території такої держави-члена.
Стаття 44. Управління ризиками
1. Страхові та перестрахові компанії повинні мати дієву систему управління ризиками, що включає стратегії, процеси та процедури звітування, необхідні для виявлення, вимірювання, моніторингу, управління та звітування, на постійній основі, на індивідуальному та агрегованому рівнях, про ризики, яких вони зазнають або можуть зазнати, а також про їхні взаємозалежності.
Така система управління ризиками повинна бути дієвою та належним чином інтегрованою в організаційну структуру та в процеси вироблення й ухвалення рішень страхової або перестрахової компанії, з належним урахуванням осіб, які фактично керують діяльністю компанії або виконують інші ключові функції.
2. Система управління ризиками повинна покривати ризики, які повинні бути враховані при розрахуванні вимоги до капіталу платоспроможності, як визначено у статті 101(4), а також ризики, які не враховані або не повністю включені при її розрахуванні.
Система управління ризиками повинна охоплювати принаймні такі сфери:
(a) андеррайтинг та формування резервів;
(b) управління активами та зобов’язаннями;
(c) інвестиції, зокрема деривативи та подібні зобов’язання;
(d) управління ризиками ліквідності та концентрації;
(e) управління операційним ризиком;
(f) перестрахування та інші методи пом’якшення ризиків.
Задокументована політика управління ризиками, зазначена у статті 41(3), повинна включати політики, які стосуються пунктів (a)-(f) другого підпараграфа цього параграфа.
Якщо страхові або перестрахові компанії застосовують узгоджувальне коригування, зазначене у статті 77b, або коригування на волатильність, зазначене у статті 77d, вони повинні розробити план забезпечення ліквідності, що містить прогнози вхідних і вихідних грошових потоків за активами та зобов’язаннями, до яких застосовуються такі коригування.
2a. Що стосується управління активами та зобов’язаннями, страхові та перестрахові компанії повинні регулярно оцінювати:
(a) чутливість їхніх технічних резервів і прийнятних власних коштів до припущень, які лежать в основі екстраполяції строкової структури відповідних безризикових процентних ставок, зазначеної у статті 77a;
(b) у разі застосування узгоджувального коригування, зазначеного у статті 77b:
(i) чутливість їхніх технічних резервів і прийнятних власних коштів до припущень, які лежать в основі розрахування узгоджувального коригування, у тому числі розрахування основного спреду, зазначеного у статті 77c(1)(b), а також потенційний вплив примусового продажу активів на їхні прийнятні власні кошти;
(ii) чутливість їхніх технічних резервів і прийнятних власних коштів до змін у складі зарезервованого портфеля активів;
(iii) вплив зниження узгоджувального коригування до нуля;
(c) у разі застосування коригування на волатильність, зазначеного у статті 77d:
(i) чутливість їхніх технічних резервів і прийнятних власних коштів до припущень, які лежать в основі розрахування коригування на волатильність, у тому числі розрахування основного спреду, а також потенційний вплив примусового продажу активів на їхні прийнятні власні кошти;
(iii) вплив зниження коригування на волатильність до нуля.
Страхові та перестрахові компанії повинні щорічно надавати наглядовому органу оцінки, зазначені в пунктах (a), (b) і (c) першого підпараграфа, у складі інформації, яку повідомляють згідно зі статтею 35. Якщо зниження узгоджувального коригування або коригування на волатильність до нуля може призвести до невідповідності вимозі до капіталу платоспроможності, компанія також повинна надавати аналіз заходів, які вона може застосувати в такій ситуації для відновлення рівня прийнятних власних коштів, які покривають вимогу до капіталу платоспроможності, або для зниження профілю ризику з метою відновлення відповідності вимозі до капіталу платоспроможності.
У разі застосування коригування на волатильність, зазначеного у статті 77d, задокументована політика управління ризиками, зазначена у статті 41(3), повинна включати політику щодо критеріїв застосування коригування на волатильність.
3. Що стосується інвестиційного ризику, страхові та перестрахові компанії повинні довести дотримання ними положень секції 6 глави VI.
4. Страхові та перестрахові компанії повинні передбачити функцію управління ризиками, яка повинна бути структурована таким чином, щоб сприяти впровадженню системи управління ризиками.
4a. Щоб уникнути надмірної залежності від установ зовнішнього кредитного оцінювання при використання зовнішньої оцінки кредитоспроможності для розрахування технічних резервів і вимоги до капіталу платоспроможності, страхові та перестрахові компанії повинні оцінити належність таких зовнішніх кредитних оцінок у рамках управління ризиками шляхом застосування додаткових оцінок, коли це практично можливо, з метою уникнення будь-якої автоматичної залежності від зовнішніх оцінок.
З метою забезпечення однакових умов застосування цього параграфа EIOPA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів щодо процедур оцінювання зовнішніх кредитних оцінок.
EIOPA повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 30 червня 2015 року.
Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у другому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
5. Для страхових і перестрахових компаній, які використовують часткову або повну внутрішню модель, затверджену згідно зі статтями 112 і 113, функція управління ризиками повинна охоплювати такі додаткові завдання:
(a) розроблення та впровадження внутрішньої моделі;
(b) тестування та валідація внутрішньої моделі;
(c) документування внутрішньої моделі та будь-яких подальших внесених до неї змін;
(d) аналіз ефективності внутрішньої моделі та складання відповідних зведених звітів;
(e) інформування адміністративного, управлінського або наглядового органу про ефективність внутрішньої моделі, надання пропозицій щодо областей, які потребують покращення, і надання такому органу актуальної інформації про хід реалізації заходів із виправлення попередньо виявлених недоліків.
Стаття 45. Власне оцінювання ризиків та платоспроможності
1. У рамках системи управління ризиками кожна страхова та перестрахова компанія повинна проводити власне оцінювання ризиків і платоспроможності.
Таке оцінювання повинне включати принаймні зазначені нижче елементи:
(a) загальні потреби у платоспроможності з урахуванням конкретного профілю ризиків, затверджених лімітів толерантності до ризику та бізнес-стратегії компанії;
(b) відповідність, на постійній основі, вимогам до капіталу, як встановлено в секціях 4 і 5 глави VI, і вимогам щодо технічних резервів, як встановлено в секції 2 глави VI;
(c) істотність відхилення профілю ризику відповідної компанії від припущень, які лежать в основі вимоги до капіталу платоспроможності, як встановлено у статті 101(3), розрахованої з використанням стандартної формули згідно з підсекцією 2 секції 4 глави VI або часткової чи повної внутрішньої моделі згідно з підсекцією 3 секції 4 глави VI.
2. Для цілей параграфа 1(a) відповідна компанія повинна мати процеси, які є пропорційними характеру, масштабу та складності ризиків, характерних для її діяльності, і які дають їй змогу належним чином виявляти та оцінювати ризики, з якими вона стикається в короткостроковій та довгостроковій перспективі і яких вона зазнає або може зазнати. Компанія повинна продемонструвати методи, які використовуються для такого оцінювання.
2a. Якщо страхова або перестрахова компанія застосовує узгоджувальне коригування, зазначене у статті 77b, коригування на волатильність, зазначене у статті 77d, або перехідні заходи, зазначені у статтях 308c та 308d, вона повинна проводити оцінювання відповідності вимогам до капіталу, зазначене у параграфі 1(b), з урахуванням і без урахування таких коригувань і перехідних заходів.
3. У випадку, зазначеному в параграфі 1(c), коли використовується внутрішня модель, оцінювання повинне проводитися разом із повторним калібруванням, що перетворює внутрішні показники ризику згідно з величиною ризику та калібруванням вимоги до капіталу платоспроможності.
4. Власне оцінювання ризиків і платоспроможності повинне бути невід’ємною частиною бізнес-стратегії та повинне постійно враховуватися при ухваленні компанією стратегічних рішень.
5. Страхові та перестрахові компанії повинні проводити оцінювання, зазначене в параграфі 1, регулярно та без затримки після будь-якої істотної зміни їхнього профілю ризиків.
6. Страхові та перестрахові компанії повинні повідомляти наглядовому органу результати кожного власного оцінювання ризиків і платоспроможності у складі інформації, що повідомляється згідно зі статтею 35.
7. Власне оцінювання ризиків і платоспроможності не повинне слугувати для цілей розрахування вимоги до капіталу. Вимогу до капіталу платоспроможності необхідно коригувати тільки згідно зі статтями 37, 231-233 і 238.
Стаття 46. Внутрішній контроль
1. Страхові та перестрахові компанії повинні мати дієву систему внутрішнього контролю.
Така система повинна принаймні включати адміністративні процедури та процедури бухгалтерського обліку, механізм внутрішнього контролю, належні механізми звітування на всіх рівнях компанії та функцію комплаєнсу.
2. Функція комплаєнсу повинна включати в себе консультування адміністративного, управлінського або наглядового органу з питань дотримання законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень, ухвалених відповідно до цієї Директиви. Вона також повинна включати оцінювання потенційного впливу будь-яких змін у правовому середовищі на операції відповідної компанії та визначення і оцінювання комплаєнс-ризику.
Стаття 47. Внутрішній аудит
1. Страхові та перестрахові компанії повинні передбачити ефективну функцію внутрішнього аудиту.
Функція внутрішнього аудиту повинна включати оцінювання належності та дієвості системи внутрішнього контролю та інших елементів системи управління.
2. Функція внутрішнього аудиту повинна бути об’єктивною та незалежною від операційних функцій.
3. Будь-які висновки або рекомендації внутрішнього аудиту повинні бути повідомлені адміністративному, управлінському або наглядовому органу, що повинен визначити, які заходи необхідно вжити за кожним висновком і рекомендацією внутрішнього аудиту, і повинен забезпечити виконання таких заходів.
Стаття 48. Актуарна функція
1. Страхові та перестрахові компанії повинні передбачити ефективну актуарну функцію з метою:
(a) координації розрахування технічних резервів;
(b) забезпечення належності використовуваних методологій і базисних моделей, а також припущень, які приймаються при розрахуванні технічних резервів;
(c) оцінювання достатності та якості даних, які використовуються при розрахуванні технічних резервів;
(d) порівняння найкращих оцінок із фактичними даними;
(e) інформування адміністративного органу, управлінського або наглядового органу про надійність і належність розрахування технічних резервів;
(f) нагляду за розрахуванням технічних резервів у випадках, визначених у статті 82;
(g) висловлювання думки про загальну політику андеррайтингу;
(h) висловлювання думки про належність механізмів перестрахування; та
(i) сприяння ефективному впровадженню системи управління ризиками, зазначеної у статті 44, зокрема, стосовно моделювання ризиків, що лежить в основі розрахування вимог до капіталу, визначених у секціях 4 і 5 глави VI, і стосовно оцінювання, зазначеного у статті 45.
2. Актуарну функцію повинні виконувати особи, які володіють знаннями актуарної та фінансової математики, що відповідають характеру, масштабу та складності ризиків, характерних для діяльності страхової або перестрахової компанії, і які здатні продемонструвати свій відповідний досвід згідно із застосовними професійними та іншими стандартами.
Стаття 49. Аутсорсинг
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб страхові та перестрахові компанії зберігали повну відповідальність за виконання всіх їхніх зобов’язань згідно із цією Директивою, коли вони передають на аутсорсинг функції або будь-які види діяльності зі страхування або перестрахування.
2. Аутсорсинг критичних або важливих операційних функцій або видів діяльності не повинен здійснюватися таким чином, щоб він призводив до будь-яких із зазначених нижче наслідків:
(a) істотне погіршення якості системи управління відповідної компанії;
(b) неналежне підвищення операційного ризику;
(c) погіршення здатності наглядових органів здійснювати моніторинг дотримання компанією своїх зобов’язань;
(d) негативний вплив на безперервне та задовільне обслуговування володільців страхових полісів.
3. Страхові та перестрахові компанії повинні своєчасно повідомляти наглядові органи, перш ніж передавати на аутсорсинг критичні або важливі функції чи види діяльності, а також про будь-які подальші істотні зміни, які стосуються таких функцій або видів діяльності.
Стаття 50. Делеговані акти та регуляторні технічні стандарти
1. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a для подальшого визначення:
(a) елементів систем, зазначених у статтях 41, 44, 46 і 47, зокрема сфер, які повинні охоплюватися політикою управління активами і зобов’язаннями та інвестування страхових і перестрахових компаній, як зазначено у статті 44(2);
(b) функцій, зазначених у статтях 44, 46, 47 і 48.
2. Щоб забезпечити послідовну гармонізацію стосовно цієї секції, EIOPA, згідно зі статтею 301b, розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для подальшого визначення:
(a) вимог, визначених у статті 42, і функцій, до яких вони застосовуються;
(b) умов передачі на аутсорсинг, зокрема, надавачам послуг, розташованим у третіх країнах.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, згідно зі статтями 10-14 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
3. Щоб забезпечити послідовну гармонізацію стосовно оцінювання, зазначеного у статті 45(1)(a), EIOPA, згідно зі статтею 301b, розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для подальшого визначення елементів зазначеного оцінювання.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, згідно зі статтями 10-14 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
Секція 3
Публічне розкриття інформації
Стаття 51. Звіт про платоспроможність і фінансовий стан: зміст
1. Держави-члени повинні, з урахуванням інформації, що вимагається в параграфі 3, і принципів, визначених у параграфі 4 статті 35, вимагати від страхових і перестрахових компаній щорічного публічного розкриття звіту про платоспроможність і фінансовий стан.
Такий звіт повинен містити зазначену нижче інформацію, у повному обсязі або у вигляді покликань на еквівалентну за характером і обсягом інформацію, публічно розкриту згідно з іншими правовими або регуляторними вимогами:
(a) опис діяльності та результатів роботи компанії;
(b) опис системи управління і оцінку її відповідності профілю ризику компанії;
(c) опис, окремо для кожної категорії ризику, схильності, концентрації, пом’якшення та чутливості до ризику;
(d) опис, окремо для активів, технічних резервів та інших зобов’язань, основ і методів, які використовуються для їх оцінювання, разом із поясненням будь-яких істотних відмінностей від основ і методів, які використовуються для їх оцінювання у фінансовій звітності;
(e) опис управління капіталом, що включає принаймні такі елементи:
(i) структуру та обсяг власних коштів, а також їхню якість;
(ii) суми вимоги до капіталу платоспроможності та мінімальної вимоги до капіталу;
(iii) варіант, визначений у статті 304, який використовується для розрахування вимоги до капіталу платоспроможності;
(iv) інформацію, яка дає змогу належним чином зрозуміти основні відмінності між припущеннями, які лежать в основі стандартної формули, і припущеннями, які лежать в основі будь-якої внутрішньої моделі, що використовується компанією для розрахування вимоги до капіталу платоспроможності;
(v) суму будь-якого відхилення від мінімальної вимоги до капіталу або будь-якого суттєвого відхилення від вимоги до капіталу платоспроможності протягом звітного періоду, навіть якщо воно потім було усунене, з поясненням його походження та наслідків, а також будь-яких вжитих відновлювальних заходів.
1a. У разі використання узгоджувального коригування, зазначеного у статті 77b, опис, зазначений у параграфі 1(d), повинен включати опис узгоджувального коригування та портфеля зобов’язань і зарезервованих активів, до яких застосовується узгоджувальне коригування, а також кількісну оцінку впливу змінення узгоджувального коригування до нуля на фінансовий стан компанії.
Опис, зазначений у параграфі 1(d), також повинен включати заяву про те, чи компанія використовує коригування на волатильність, зазначене у статті 77d, і кількісну оцінку впливу змінення коригування на волатильність до нуля на фінансовий стан компанії.
2. Опис, зазначений у пункті (e)(i) параграфа 1, повинен включати аналіз будь-яких суттєвих змін порівняно з попереднім звітним періодом і пояснення будь-яких істотних відмінностей у вартісній величині таких елементів у фінансовій звітності, а також стислий опис оборотності капіталу.
У розкритій інформації про вимогу до капіталу платоспроможності, зазначену в пункті (e)(ii) параграфа 1, необхідно окремо вказувати суму, розраховану згідно з підсекціями 2 і 3 секції 4 глави VI, і будь-яку надбавку на капітал, встановлену згідно зі статтею 37, або вплив конкретних параметрів, які зобов’язана використовувати страхова або перестрахова компанія згідно зі статтею 110, разом зі стислою інформацією про його обґрунтування відповідним наглядовим органом.
Однак, без обмеження будь-якого розкриття інформації, яке є обов’язковим згідно з будь-якими іншими правовими або регуляторними вимогами, держави-члени можуть передбачити, що, незважаючи на розкриття загальної вимоги до капіталу платоспроможності, зазначеної в параграфі 1(e)(ii), надбавку на капітал або вплив конкретних параметрів, які зобов’язана використовувати страхова або перестрахова компанія згідно зі статтею 110, не потрібно окремо розкривати протягом перехідного періоду, що закінчується не пізніше ніж 31 грудня 2020 року.
Розкриття вимоги до капіталу платоспроможності повинне супроводжуватися, якщо застосовно, зазначенням того, що її остаточна сума підлягає наглядовому оцінюванню.
Стаття 52. Інформація для Європейського органу зі страхування і професійних пенсій та його звіти
1. Без обмеження статті 35 Регламенту (ЄС) № 1094/2010, держави-члени повинні вимагати, щоб наглядові органи щорічно надавали EIOPA таку інформацію:
(a) середня надбавка на капітал для кожної компанії та розподіл надбавок на капітал, застосованих наглядовим органом протягом попереднього року, виміряних у відсотках від вимоги до капіталу платоспроможності та наведених окремо для:
(i) страхових та перестрахових компаній;
(ii) страхових компаній, які здійснюють страхування життя;
(iii) страхових компаній, які здійснюють види страхування, інші ніж страхування життя;
(iv) страхових компаній, які здійснюють як страхування життя, так і види страхування, інші ніж страхування життя;
(v) перестрахових компаній;
(b) для кожного елемента інформації, що підлягає розкриттю, визначеного в пункті (a) цього параграфа, частка надбавок на капітал, встановлених згідно зі статтею 37(1)(a), (b) і (c), відповідно;
(c) кількість страхових і перестрахових компаній, які користуються обмеженням регулярного звітування для цілей нагляду, і кількість страхових і перестрахових компаній, які користуються звільненням від звітування за окремими статтями, зазначеним у статті 35(6) і (7), разом з обсягом вимог до капіталу, страхових премій, технічних резервів і активів, відповідно, виміряним у відсотках від загального обсягу вимог до капіталу, страхових премій, технічних резервів і активів страхових і перестрахових компаній у державі-члені;
(d) кількість груп, які користуються обмеженням регулярного звітування для цілей нагляду, і кількість груп, які користуються звільненням від звітування за окремими статтями, зазначеним у статті 254(2), разом з обсягом вимог до капіталу, страхових премій, технічних резервів і активів, відповідно, виміряним у відсотках від загального обсягу вимог до капіталу, страхових премій, технічних резервів і активів усіх груп.
2. EIOPA повинен щорічно публічно розкривати таку інформацію:
(a) для всіх держав-членів у сукупності - загальний розподіл надбавок на капітал, виміряних у відсотках від вимоги до капіталу платоспроможності, для кожної з таких категорій компаній:
(i) страхових та перестрахових компаній;
(ii) страхових компаній, які здійснюють страхування життя;
(iii) страхових компаній, які здійснюють види страхування, інші ніж страхування життя;
(iv) страхових компаній, які здійснюють як страхування життя, так і види страхування, інші ніж страхування життя;
(v) перестрахових компаній;
(b) для кожної держави-члена окремо - розподіл надбавок на капітал, виміряних у відсотках від вимоги до капіталу платоспроможності, що охоплює всі страхові та перестрахові компанії у такій державі-члені;
(c) для кожного елемента інформації, що підлягає розкриттю, зазначеного в пунктах (a) і (b) цього параграфа, частка надбавок на капітал, встановлених згідно зі статтею 37(1)(a), (b) і (c), відповідно;
(d) для всіх держав-членів у сукупності - загальна кількість страхових і перестрахових компаній та груп, які користуються обмеженням регулярного звітування для цілей нагляду, і загальна кількість страхових і перестрахових компаній та груп, які користуються звільненням від звітування за окремими статтями, зазначеним у статті 35(6) і (7) та статті 254(2), разом з обсягом вимог до капіталу, страхових премій, технічних резервів і активів, відповідно, виміряним у відсотках від загального обсягу вимог до капіталу, страхових премій, технічних резервів і активів усіх страхових і перестрахових компаній та груп;
(e) для кожної держави-члена окремо - кількість страхових і перестрахових компаній та груп, які користуються обмеженням регулярного звітування для цілей нагляду, і загальна кількість страхових і перестрахових компаній та груп, які користуються звільненням від звітування за окремими статтями, зазначеним у статті 35(6) і (7) та статті 254(2), разом з обсягом вимог до капіталу, страхових премій, технічних резервів і активів, відповідно, виміряним у відсотках від загального обсягу страхових премій, технічних резервів і активів страхових і перестрахових компаній та груп у державі-члені.
3. EIOPA повинен надати інформацію, зазначену в параграфі 2, Європейському Парламенту, Раді та Комісії разом зі звітом, у якому описується ступінь конвергенції у сфері нагляду при використанні надбавок на капітал між наглядовими органами в різних державах-членах.
Стаття 53. Звіт про платоспроможність і фінансовий стан: застосовні принципи
1. Наглядові органи повинні дозволяти страховим та перестраховим компаніям не розкривати інформацію, якщо:
(a) внаслідок розкриття такої інформації конкуренти компанії отримають значну неправомірну перевагу;
(b) існують зобов’язання перед володільцями страхових полісів або інші відносини з контрагентами, які зобов’язують компанію зберігати секретність або конфіденційність інформації.
2. Якщо наглядовий орган дозволив не розкривати інформацію, компанії повинні зробити відповідну заяву у своєму звіті про платоспроможність і фінансовий стан із зазначенням причин.
3. Наглядові органи повинні дозволяти страховим і перестраховим компаніям використовувати або посилатися на інформацію, яка була публічно розкрита згідно з іншими правовими або регуляторними вимогами, тією мірою, якою така розкрита інформація є еквівалентною за характером і обсягом інформації, що вимагається згідно зі статтею 51.
4. Параграфи 1 і 2 не застосовуються до інформації, зазначеної у статті 51(1)(e).
Стаття 54. Звіт про платоспроможність і фінансовий стан: оновлення та додаткова інформація, що надається на добровільній основі
1. У разі будь-якої значної зміни, що істотно впливає на релевантність інформації, розкритої згідно зі статтями 51 і 53, страхові та перестрахові компанії повинні розкрити відповідну інформацію про характер і наслідки такої значної зміни.
Для цілей першого підпараграфа значними змінами вважаються принаймні такі ситуації:
(a) спостерігається невідповідність мінімальній вимозі до капіталу, і наглядові органи вважають, що компанія не зможе подати реалістичну схему короткострокового фінансування, або не отримують таку схему протягом одного місяця з дати виявлення невідповідності;
(b) спостерігається суттєва невідповідність вимозі до капіталу платоспроможності, і наглядові органи не отримують реалістичний план відновлення протягом двох місяців із дати виявлення невідповідності.
Що стосується пункту (a) другого підпараграфа, наглядові органи повинні вимагати, щоб відповідна компанія негайно розкрила обсяг невідповідності разом із поясненням її походження та наслідків, включно з будь-якими вжитими відновлювальними заходами. Якщо, незважаючи на застосування схеми короткострокового фінансування, яка спочатку вважалася реалістичною, невідповідність мінімальній вимозі до капіталу не була усунена протягом трьох місяців із моменту її виявлення, цей факт повинен бути розкритий наприкінці зазначеного періоду з поясненням його походження та наслідків, включно з будь-якими вжитими відновлювальними заходами, а також із будь-якими подальшими запланованими відновлювальними заходами.
Що стосується пункту (b) другого підпараграфа, наглядові органи повинні вимагати, щоб відповідна компанія негайно розкрила обсяг невідповідності разом із поясненням її походження та наслідків, включно з будь-якими вжитими відновлювальними заходами. Якщо, незважаючи на застосування плану відновлення, який спочатку вважався реалістичним, суттєва невідповідність вимозі до капіталу платоспроможності не була усунена протягом шести місяців із моменту її виявлення, цей факт повинен бути розкритий наприкінці зазначеного періоду з поясненням його походження та наслідків, включно з будь-якими вжитими відновлювальними заходами, а також із будь-якими подальшими запланованими відновлювальними заходами.
2. Страхові та перестрахові компанії можуть на добровільній основі розкривати будь-яку інформацію або пояснення стосовно їхньої платоспроможності та фінансового стану, розкриття яких не вимагається згідно зі статтями 51 і 53 та параграфом 1 цієї статті.
Стаття 55. Звіт про платоспроможність і фінансовий стан: політика та затвердження
1. Держави-члени повинні вимагати, щоб страхові та перестрахові компанії мали належні системи та структури для виконання вимог, встановлених у статтях 51 і 53 та статті 54(1), а також задокументовану політику для постійного забезпечення належності будь-якої інформації, розкритої згідно зі статтями 51, 53 і 54.
2. Звіт про платоспроможність і фінансовий стан підлягає затвердженню адміністративним, управлінським або наглядовим органом страхової або перестрахової компанії та публікується тільки після такого затвердження.
Стаття 56. Звіт про платоспроможність і фінансовий стан: делеговані акти та імплементаційні технічні стандарти
Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a для подальшого визначення інформації, яка підлягає розкриттю, і кінцевих строків щорічного розкриття інформації згідно із секцією 3.
З метою забезпечення однакових умов застосування цієї секції EIOPA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів щодо процедур, форматів і шаблонів.
EIOPA повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 30 червня 2015 року.
Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у другому параграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
Секція 4
Істотна участь
Стаття 57. Набуття
1. Держави-члени повинні вимагати, щоб будь-яка фізична або юридична особа чи такі особи, що діють спільно (далі - запропонований набувач), які ухвалили рішення набути, прямо чи опосередковано, істотну участь у страховій або перестраховій компанії або збільшити, прямо чи опосередковано, таку істотну участь у страховій або перестраховій компанії, у результаті чого частка належних їм прав голосу або капіталу досягне або перевищить 20%, 30% або 50% чи страхова або перестрахова компанія стане їх дочірньою компанією (далі - запропоноване набуття), спочатку повідомили в письмовій формі наглядові органи про страхову або перестрахову компанію, у якій вони мають намір набути або збільшити істотну участь, із зазначенням розміру відповідної частки участі та релевантної інформації, як вказано у статті 59(4). Держави-члени не зобов’язані застосовувати порогове значення в розмірі 30%, якщо, згідно зі статтею 9(3)(a) Директиви 2004/109/ЄС, вони застосовують порогове значення в одну третину.
2. Держави-члени повинні вимагати, щоб будь-яка фізична або юридична особа, яка ухвалила рішення відчужити, прямо або опосередковано, істотну участь у страховій або перестраховій компанії, спочатку повідомила про це в письмовій формі наглядові органи держави-члена розташування головного офісу із зазначенням розміру частки участі відповідної особи після запланованого відчуження. Така особа також повинна повідомити наглядові органи про рішення зменшити свою істотну участь так, що частка належних їй прав голосу або капіталу стане меншою за 20%, 30% або 50% чи страхова або перестрахова компанія перестане бути дочірньою компанією такої особи. Держави-члени не зобов’язані застосовувати порогове значення в розмірі 30%, якщо, згідно зі статтею 9(3)(a) Директиви 2004/109/ЄС, вони застосовують порогове значення в одну третину.
Стаття 58. Період оцінювання
1. Наглядові органи повинні невідкладно, але в будь-якому разі не пізніше двох робочих днів із моменту отримання повідомлення, що вимагається згідно зі статтею 57(1), а також після можливого подальшого отримання інформації, зазначеної в параграфі 2, підтвердити запропонованому набувачу їх отримання в письмовій формі.
Наглядовим органам надається не більше 60 робочих днів із дати письмового підтвердження отримання повідомлення та всіх документів, які держава-член вимагає додавати до повідомлення на підставі переліку, зазначеного у статті 59(4), (далі - період оцінювання) для проведення оцінювання, передбаченого у статті 59(1) (далі - оцінювання).
Наглядові органи повинні повідомити запропонованому набувачу дату закінчення періоду оцінювання в момент підтвердження отримання.
2. Наглядові органи можуть протягом періоду оцінювання, за необхідності, але не пізніше, ніж на п’ятидесятий робочий день періоду оцінювання, запитувати будь-яку додаткову інформацію, необхідну для завершення оцінювання. Такий запит повинен бути поданий у письмові формі із зазначенням необхідної додаткової інформації.
Період оцінювання тимчасово зупиняють на період між датою подання наглядовими органами запиту на отримання інформації та отриманням відповіді на такий запит від запропонованого набувача. Строк такого тимчасового зупинення не повинен перевищувати 20 робочих днів. Усі подальші запити наглядових органів про доповнення або уточнення інформації подаються ними на їх розсуд, проте вони не повинні призводити до тимчасового зупинення періоду оцінювання.
3. Наглядові органи можуть продовжити строк тимчасового зупинення, зазначений у другому підпараграфі параграфа 2, до 30 робочих днів, якщо запропонований набувач:
(a) розташований або його діяльність регулюється за межами Співтовариства; або
(b) є фізичною або юридичною особою, яка не підлягає нагляду згідно із цією Директивою, Директивою Ради 85/611/ЄЕС від 20 грудня 1985 року про узгодження законів, підзаконних нормативно-правових актів і адміністративних положень щодо інститутів колективного інвестування в переказні цінні папери (UCITS) (- 7), Директивою 2004/39/ЄС або Директивою 2006/48/ЄС.
4. Якщо наглядові органи після завершення оцінювання ухвалять рішення оскаржити запропоноване набуття, вони повинні, протягом двох робочих днів, але в межах періоду оцінювання, повідомити про це запропонованому набувачу в письмовій формі із зазначенням причин. Згідно з національним правом, відповідна інформація про причини ухвалення рішення може бути оприлюднена за запитом запропонованого набувача. Це не перешкоджає державі-члену надати наглядовому органу дозвіл на розкриття такої інформації за відсутності запиту з боку запропонованого набувача.
5. Якщо наглядові органи не подадуть письмове заперечення проти запропонованого набуття протягом періоду оцінювання, воно вважається схваленим.
6. Наглядові органи можуть встановити максимальний строк здійснення запропонованого набуття та продовжувати його у відповідних випадках.
7. Держави-члени не повинні встановлювати суворіші вимоги щодо повідомлення наглядових органів про пряме або непряме набуття прав голосу або капіталу, ніж вимоги, визначені в цій Директиві.
8. З метою забезпечення послідовної гармонізації стосовно цієї секції EIOPA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для встановлення вичерпного переліку інформації, зазначеної у статті 59(4), яку запропоновані набувачі повинні вказувати у своєму повідомленні, без обмеження статті 58(2).
Щоб забезпечити послідовну гармонізацію стосовно цієї секції та врахувати майбутні зміни, EIOPA, згідно зі статтею 301b, розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення коригування критеріїв, визначених у статті 59(1).
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому та другому підпараграфах, згідно зі статтями 10-14 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
9. З метою забезпечення однакових умов застосування цієї Директиви EIOPA може розробити проекти імплементаційних технічних стандартів щодо процедур, форматів і шаблонів для процесу консультацій між відповідними наглядовими органами, як зазначено у статті 60.
Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
Стаття 59. Оцінювання
1. При оцінюванні повідомлення, передбаченого у статті 57(1), та інформації, зазначеної у статті 58(2), наглядові органи, з метою забезпечення надійного та розумного управління страховою або перестраховою компанією, у якій пропонується набуття, і беручи до уваги ймовірний вплив запропонованого набувача на страхову або перестрахову компанію, оцінюють придатність запропонованого набувача та фінансову стійкість запропонованого набуття згідно з такими критеріями:
(a) репутація запропонованого набувача;
(b) репутація та досвід будь-якої особи, що керуватиме діяльністю страхової або перестрахової компанії в результаті запропонованого набуття;
(c) фінансова стійкість запропонованого набувача, зокрема, з урахуванням виду діяльності, що ведеться та передбачається у страховій або перестраховій компанії, у якій пропонується набуття;
(d) здатність страхової або перестрахової компанії відповідати та підтримувати відповідність пруденційним вимогам згідно із цією Директивою та, якщо застосовно, згідно з іншими директивами, зокрема Директивою 2002/87/ЄС, у тому числі, придатність структури групи, частиною якої вона стане, для здійснення ефективного нагляду, ефективного обміну інформацією між наглядовими органами та визначення розподілу обов’язків між наглядовими органами;
(e) наявність обґрунтованих підстав вважати, що у зв’язку із запропонованим набуттям здійснюється або планується спроба відмивання грошей або фінансування тероризму у розумінні статті 1 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2005/60/ЄС від 26 жовтня 2005 року про запобігання використанню фінансової системи для відмивання грошей та фінансування тероризму (- 8) або що запропоноване набуття може підвищити ризик таких дій.
2. Наглядові органи можуть заперечувати проти запропонованого набуття, тільки якщо для цього існують обґрунтовані підстави з урахуванням критеріїв, визначених у параграфі 1, або якщо інформація, надана запропонованим набувачем, є неповною.
3. Держави-члени не повинні встановлювати будь-які попередні умови стосовно рівня участі, яку необхідно набути, або дозволяти їхнім наглядовим органам перевіряти запропоноване набуття з точки зору економічних потреб ринку.
4. Держави-члени повинні оприлюднити перелік із зазначенням інформації, яка є необхідною для оцінювання і яка повинна бути надана наглядовим органам на момент подання повідомлення, зазначеного у статті 57(1). Інформація, що вимагається, повинна бути пропорційною і адаптованою до характеристик запропонованого набувача та запропонованого набуття. Держави-члени не повинні вимагати інформацію, яка не є релевантною для пруденційного оцінювання.
5. Незважаючи на статтю 58(1), (2) і (3), якщо наглядовий орган повідомлено про дві або більше пропозицій щодо набуття або збільшення істотної участі в одній страховій або перестраховій компанії, він повинен розглянути кандидатури запропонованих набувачів на недискримінаційній основі.
Стаття 60. Набуття регульованими фінансовими установами
1. Відповідні наглядові органи повинні співпрацювати один з одним на основі всебічних консультацій при проведенні оцінювання, якщо запропонований набувач є однією з таких осіб:
(a) кредитна установа, страхова або перестрахова компанія, інвестиційна фірма або управлінська компанія у розумінні пункту 2 статті 1 a Директиви 85/611/ЄЕС (далі - управлінська компанія UCITS), авторизована в іншій державі-члені або в секторі, іншому ніж той, у якому пропонується набуття;
(b) материнська компанія кредитної установи, страхової компанії або перестрахової компанії, інвестиційної фірми або управлінської компанії UCITS, авторизованої в іншій державі-члені або в секторі, іншому ніж той, у якому пропонується набуття; або
(c) фізична або юридична особа, яка контролює кредитну установу, страхову компанію або перестрахову компанію, інвестиційну фірму або управлінську компанію UCITS, авторизовану в іншій державі-члені або в секторі, іншому ніж той, у якому пропонується набуття.
2. Наглядові органи повинні без невиправданої затримки надавати один одному будь-яку інформацію, яка є істотною або релевантною для оцінювання. З цією метою наглядові органи повинні повідомляти один одному за запитом всю релевантну інформацію та повинні повідомляти з власної ініціативи всю істотну інформацію. У рішенні наглядового органу, що авторизував страхову або перестрахову компанію, у якій пропонується набуття, повинні зазначатися будь-які думки або зауваження, висловлені наглядовим органом, відповідальним за запропонованого набувача.
Стаття 61. Інформація, що її страхова або перестрахова компанія надає наглядовому органу
Як тільки їй стане про це відомо, страхова або перестрахова компанія повинна інформувати наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу про будь-яке набуття або відчуження часток участі в її капіталі, яке призводить до того, що частки участі стають більшими або меншими за будь-яке з порогових значень, зазначених у статті 57 та статті 58(1)-(7).
Принаймні один раз на рік страхова або перестрахова компанія також повинна повідомляти наглядовому органу держави-члена розташування головного офісу імена акціонерів і учасників, які мають істотну участь, і розмір відповідних часток участі, наприклад, згідно з інформацією, отриманою на річних загальних зборах акціонерів або учасників чи в результаті дотримання підзаконних нормативно-правових актів, що стосуються компаній, зареєстрованих на фондових біржах.
Стаття 62. Істотна участь, повноваження наглядового органу
Держави-члени повинні вимагати, щоб у випадках, коли вплив осіб, зазначених у статті 57, може негативно позначитися на надійному та розумному управлінні страховою або перестраховою компанією, наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу такої компанії, у якій планується набуття або збільшення істотної участі, вжив належних заходів для усунення такої ситуації. Такими заходами, наприклад, можуть бути судові заборони, санкції для директорів і керівників або тимчасове зупинення реалізації прав голосу, передбачених акціями/ частками, якими володіють відповідні акціонери або учасники.
Подібні заходи застосовуються до фізичних або юридичних осіб, які не виконують обов’язок щодо надання повідомлення, встановлений у статті 57.
У разі набуття частки участі, незважаючи на заперечення з боку наглядових органів, держави-члени повинні, незалежно від будь-яких інших санкцій, які можуть бути ухвалені, передбачити:
(1) тимчасове зупинення реалізації відповідних прав голосу; або
(2) визнання недійсними будь-яких відданих голосів або можливість їх анулювання.
Стаття 63. Права голосу
Для цілей цієї секції враховуються права голосу, зазначені у статтях 9 та 10 Директиви 2004/109/ЄС, а також умови стосовно їх об’єднання, встановлені у статті 12(4) та (5) зазначеної Директиви .
Держави-члени не повинні враховувати права голосу або акції/ частки, якими інвестиційні фірми або кредитні установи можуть володіти в результаті надання послуг з андеррайтингу фінансових інструментів та/або розміщення фінансових інструментів на підставі твердого зобов’язання, передбаченого в пункті 6 секції A додатка I до Директиви 2004/39/ЄС , за умови, що такі права, з одного боку, не реалізують або іншим чином не використовують для втручання в управління емітентом і, з іншого боку, відчужують протягом одного року після набуття.
Секція 5
Професійна таємниця, обмін інформацією та стимулювання конвергенції у сфері нагляду
Стаття 64. Професійна таємниця
Держави-члени повинні передбачити, щоб усі особи, що працюють або працювали на наглядові органи, а також аудитори та експерти, які діють від імені таких органів, були зобов’язані зберігати професійну таємницю.
Без обмеження випадків, які підпадають під дію кримінального права, жодна конфіденційна інформація, отримана такими особами під час виконання своїх службових обов’язків, не повинна бути розкрита будь-якій особі чи органу, крім як в узагальненій або агрегованій формі, що гарантує неможливість ідентифікації окремих страхових і перестрахових компаній.
Однак у випадках, коли страхова або перестрахова компанія була оголошена банкрутом або перебуває на стадії примусової ліквідації, конфіденційну інформацію, яка не стосується третіх осіб, залучених до спроб врятувати таку компанію, можна розкривати в цивільних чи комерційних провадженнях.
Стаття 65. Обмін інформацією між наглядовими органами держав-членів
Стаття 64 не перешкоджає обміну інформацією між наглядовими органами різних держав-членів. Така інформація підпадає під дію встановленого у статті 64 обов’язку щодо збереження професійної таємниці.
Стаття 65a. Співпраця з EIOPA
Держави-члени повинні забезпечити, щоб наглядові органи співпрацювали з EIOPA для цілей цієї Директиви згідно з Регламентом (ЄС) № 1094/2010.
Держави-члени повинні забезпечити, щоб наглядові органи невідкладно надавали EIOPA всю інформацію, необхідну для виконання його обов’язків, згідно з Регламентом (ЄС) № 1094/2010.
Стаття 66. Угоди про співпрацю з третіми країнами
Держави-члени можуть укладати угоди про співпрацю, у яких передбачений обмін інформацією з наглядовими органами третіх країн або з органами чи організаціями третіх країн, як означено у статті 68(1) і (2), тільки якщо на інформацію, яка підлягає розкриттю, поширюються гарантії збереження професійної таємниці, які є принаймні еквівалентними гарантіям, зазначеним у цій секції. Відповідний обмін інформацією повинен бути призначений для виконання наглядових завдань таких органів або організацій.
Якщо інформація, яка повинна бути розкрита третій країні державою-членом, походить з іншої держави-члена, вона не може бути розкрита без явної згоди наглядового органу такої держави-члена і, у відповідних випадках, повинна розкриватися виключно для цілей, для яких такий орган надав свою згоду.
Стаття 67. Використання конфіденційної інформації
Наглядові органи, які отримують конфіденційну інформацію згідно зі статтею 64 або 65, можуть використовувати її тільки в ході виконання своїх обов’язків і для таких цілей:
(1) для перевірки дотримання умов, які регулюють започаткування діяльності зі страхування або перестрахування, і сприяння моніторингу здійснення такої діяльності, особливо моніторингу технічних резервів, вимоги до капіталу платоспроможності, мінімальної вимоги до капіталу та системи управління;
(2) для застосування санкцій;
(3) у ході оскарження рішень наглядових органів в адміністративному порядку;
(4) у судових провадженнях згідно із цією Директивою.
Стаття 67a. Повноваження Європейського Парламенту з проведення розслідувань
Статті 64 та 67 не обмежують повноваження з проведення розслідувань, надані Європейському Парламенту згідно зі статтею 226 Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС).
Стаття 68. Обмін інформацією з іншими органами
1. Статті 64 та 67 не перешкоджають здійсненню будь-якої із зазначених нижче дій:
(a) обмін інформацією між кількома наглядовими органами однієї держави-члена при виконанні ними наглядових функцій;
(b) обмін інформацією при виконанні наглядових функцій між наглядовими органами та будь-якими зазначеними нижче суб’єктами, які розташовані в одній державі-члені:
(i) органи, відповідальні за нагляд за кредитними установами та іншими фінансовими організаціями, і органи, відповідальні за нагляд за фінансовими ринками;
(ii) органи, які беруть участь у ліквідації та банкрутстві страхових або перестрахових компаній та в інших подібних процедурах;
(iii) особи, відповідальні за проведення обов’язкових аудитів звітності страхових компаній, перестрахових компаній та інших фінансових установ;
(iv) органи, відповідальні за нагляд за зобов’язаними суб’єктами, визначеними в пунктах (1) і (2) статті 2(1) Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/849 (- 9), у розрізі відповідності зазначеній Директиві;
(c) розкриття органам, які здійснюють управління процедурами примусової ліквідації або гарантійними фондами, інформації, необхідної для виконання їхніх обов’язків.
Обміни інформацією, зазначені в пунктах (b) і (c), також можуть відбуватися між різними державами-членами.
Інформація, яку отримують такі органи, організації та особи, підпадає під дію встановленого у статті 64 обов’язку щодо збереження професійної таємниці.
2. Статті 64-67 не перешкоджають державам-членам дозволяти обмін інформацією між наглядовими органами та будь-якими зазначеними нижче суб’єктами:
(a) органи, відповідальні за нагляд за органами, які беруть участь у ліквідації та банкрутстві страхових і перестрахових компаній та в інших подібних процедурах;
(b) органи, відповідальні за нагляд за особами, які відповідають за проведення обов’язкових аудитів звітності страхових компаній, перестрахових компаній, кредитних установ, інвестиційних фірм та інших фінансових установ;
(c) незалежні актуарії страхових або перестрахових компаній, що здійснюють законний нагляд за такими компаніями, і органи, відповідальні за нагляд за такими актуаріями.
Держави-члени, які застосовують перший підпараграф, повинні вимагати дотримання принаймні таких умов:
(a) інформація повинна бути призначена для здійснення нагляду або законного нагляду, зазначеного в першому підпараграфі;
(b) отримана інформація підпадає під дію встановленого у статті 64 обов’язку щодо збереження професійної таємниці;
(c) якщо інформація походить з іншої держави-члена, вона не може бути розкрита без явної згоди наглядового органу, від якого вона походить, та, у відповідних випадках, повинна розкриватися виключно для цілей, для яких такий орган надав свою згоду.
Держави-члени повинні надати Комісії та іншим державам-членам найменування органів, осіб і організацій, які можуть отримувати інформацію згідно з першим і другим підпараграфами.
3. Статті 64-67 не перешкоджають державам-членам дозволяти, з метою зміцнення стабільності та цілісності фінансової системи, обмін інформацією між наглядовими органами та органами або організаціями, відповідальними за виявлення та розслідування порушень законодавства про компанії.
Держави-члени, які застосовують перший підпараграф, повинні вимагати дотримання принаймні таких умов:
(a) інформація повинна бути призначена для виявлення та розслідування порушень, як зазначено в першому підпараграфі;
(b) отримана інформація підпадає під дію встановленого у статті 64 обов’язку щодо збереження професійної таємниці;
(c) якщо інформація походить з іншої держави-члена, вона не може бути розкрита без явної згоди наглядового органу, від якого вона походить, та, у відповідних випадках, повинна розкриватися виключно для цілей, для яких такий орган надав свою згоду.
Якщо в державі-члені органи або організації, зазначені в першому підпараграфі, виконують своє завдання з виявлення або розслідування з допомогою осіб, призначених для цієї мети з огляду на їхню відповідну компетентність і не зайнятих у публічному секторі, можливість обміну інформацією, передбачена в першому підпараграфі, може бути розширена на таких осіб згідно з умовами, визначеними у другому підпараграфі.
На виконання пункту (c) другого підпараграфа, органи або організації, зазначені в першому підпараграфі, повинні повідомляти наглядовому органу, від якого походить така інформація, імена та точні обов’язки осіб, яким вона повинна бути надіслана.
4. Держави-члени повинні надати Комісії та іншим державам-членам найменування органів, осіб або організацій, які можуть отримувати інформацію згідно з параграфом 3.
Стаття 69. Розкриття інформації органам державного управління, відповідальним за фінансове законодавство
Статті 64 і 67 не перешкоджають державам-членам дозволяти, згідно з положеннями, встановленими законом, розкриття певної інформації іншим підрозділам їхніх центральних органів управління, відповідальними за законодавство про нагляд за кредитними установами, фінансовими установами, інвестиційними послугами, страховими або перестраховими компаніями, а також інспекторам, які діють від імені таких підрозділів.
Таке розкриття здійснюється, тільки якщо це необхідно для цілей пруденційного контролю. Однак держави-члени повинні передбачити, що інформація, отримана згідно зі статтею 65 і статтею 68(1), та інформація, отримана за результатами виїзної перевірки, зазначеної у статті 33, може розкриватися тільки за явною згодою наглядового органу, від якого походить така інформація, або наглядового органу держави-члена, у якій проводилася відповідна виїзна перевірка.
Стаття 70. Передача інформації центральним банкам, органам грошово-кредитного регулювання, органам оверсайта платіжних систем і Європейській раді із системних ризиків
1. Без обмеження статей 64-69, наглядовий орган може передавати зазначеним нижче суб’єктам інформацію, призначену для виконання їхніх завдань:
(a) центральним банкам Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), включно з Європейським Центральним Банком (ЄЦБ), та іншим органам із подібною функцією, які виступають у якості органів грошово-кредитного регулювання, якщо така інформація є релевантною для виконання їхніх відповідних встановлених законом завдань, у тому числі для реалізації грошово-кредитної політики та пов’язаного надання ліквідності, здійснення оверсайта платежів, систем клірингу та систем розрахунків за операціями із цінними паперами та забезпечення стабільності фінансової системи;
(b) у відповідних випадках, іншим національним органам публічної влади, відповідальним за оверсайт платіжних систем; та
(c) Європейській раді із системних ризиків (ESRB), створеній на підставі Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1092/2010 (- 10), якщо така інформація є релевантною для виконання її завдань.
2. У надзвичайній ситуації, у тому числі в надзвичайній ситуації, як зазначено у статті 18 Регламенту (ЄС) № 1094/2010, держав-члени повинні дозволяти наглядовим органам невідкладно надавати інформацію центральним банкам ЄСЦБ, включно з ЄЦБ, якщо така інформація є релевантною для виконання їхніх встановлених законом завдань, у тому числі для реалізації грошово-кредитної політики та пов’язаного надання ліквідності, здійснення оверсайта платіжних систем, систем клірингу та систем розрахунків за операціями із цінними паперами та забезпечення стабільності фінансової системи, а також ESRB, якщо така інформація є релевантною для виконання її завдань.
3. Зазначені органи або організації також можуть надавати наглядовим органам інформацію, яка може їм знадобитися для цілей статті 67. Отримана в такому контексті інформація підпадає під дію встановленого у цій секції обов’язку щодо збереження професійної таємниці.
Стаття 71. Конвергенція у сфері нагляду
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у повноваженнях наглядових органів був належним чином врахований вимір Європейського Союзу.
2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у ході виконання своїх обов’язків наглядові органи враховували конвергенцію наглядових інструментів і практик при застосуванні законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень, ухвалених згідно із цією Директивою. З цією метою держави-члени повинні забезпечити, щоб:
(a) наглядові органи брали участь у діяльності EIOPA;
(b) наглядові органи докладали усіх зусиль для дотримання настанов і рекомендацій, виданих EIOPA відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1094/2010, і вказували причини їх недотримання;
(c) національні повноваження, надані наглядовим органам, не перешкоджали виконанню їхніх обов’язків як членів EIOPA або згідно із цією Директивою.
Секція 6
Обов’язки аудиторів
Стаття 72. Обов’язки аудиторів
1. Держави-члени повинні принаймні забезпечити, щоб особи, авторизовані у розумінні Восьмої Директиви Ради 84/253/ЄЕС від 10 квітня 1984 року, що ґрунтується на статті 54(3)(g) Договору про затвердження осіб, відповідальних за проведення обов’язкових аудитів бухгалтерських документів (- 11), які проводять у страховій або перестраховій компанії обов’язковий аудит, зазначений у статті 51 Директиви 78/660/ЄЕС, статті 37 Директиви 83/349/ЄЕС або статті 31 Директиви 85/611/ЄЕС, або виконують будь-яке інше встановлене законом завдання, були зобов’язані оперативно повідомляти наглядові органи про будь-який факт або рішення, що стосується такої компанії, які стали їм відомі в ході виконання такого завдання і які спричинили будь-що із зазначеного нижче:
(a) істотне порушення законів, підзаконних нормативно-правових актів або адміністративних положень, які встановлюють умови, що регулюють авторизацію, або які безпосередньо регулюють здійснення діяльності страхових і перестрахових компаній;
(b) порушення безперервного функціонування страхової або перестрахової компанії;
(c) відмову засвідчувати звітність або оформлення звіту із застереженнями;
(d) невідповідність вимозі до капіталу платоспроможності;
(e) невідповідність мінімальній вимозі до капіталу;
Особи, зазначені в першому підпараграфі, також повинні повідомляти про будь-які факти та рішення, які стали їм відомі в ході виконання завдання, як описано в першому підпараграфі, у компанії, яка має тісні зв’язки, що виникають із відносин контролю, зі страховою або перестраховою компанією, у якій вони виконують таке завдання.
2. Добросовісне повідомлення наглядових органів особами, уповноваженими у розумінні Директиви 84/253/ЄЕС , про будь-який факт або рішення, зазначені в параграфі 1, не є порушенням будь-якого обмеження розкриття інформації, встановленого договором або будь-яким законодавчим, регуляторним чи адміністративним положенням, і не тягне за собою будь-якої відповідальності для таких осіб.
ГЛАВА V
Здійснення страхування життя та видів страхування, інших ніж страхування життя
Стаття 73. Здійснення страхування життя та видів страхування, інших ніж страхування життя
1. Страхові компанії не повинні бути авторизовані на одночасне здійснення страхування життя та видів страхування, інших ніж страхування життя.
2. Як відступ від параграфа 1, держави-члени можуть передбачити, що:
(a) компанії, авторизовані на здійснення страхування життя, можуть отримати авторизацію на здійснення видів страхування, інших ніж страхування життя, для ризиків, включених до класів 1 і 2 частини A додатка I;
(b) компанії, авторизовані виключно на страхування ризиків, включених до класів 1 і 2 частини A додатка I, можуть отримати авторизацію на здійснення страхування життя.
Однак управління кожним видом діяльності повинне здійснюватися окремо згідно зі статтею 74.
3. Держав-члени можуть передбачити, що компанії, зазначені в параграфі 2, повинні дотримуватися правил бухгалтерського обліку, які встановлені для страхових компаній, що здійснюють страхування життя, для всіх видів їхньої діяльності. До завершення координації в цьому аспекті держави-члени також можуть передбачити, щоб, що стосується правил припинення діяльності, діяльність, пов’язана з ризиками, які входять до класів 1 і 2 у частині A додатка I, що здійснюється такими компаніями, регулювалася правилами, застосовними до діяльності зі страхування життя.
4. Якщо страхова компанія, яка здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, має фінансові, комерційні або адміністративні зв’язки зі страховою компанією, що здійснює страхування життя, наглядові органи держави-члена розташування головного офісу повинні забезпечити, щоб звітність відповідних компаній не була викривлена угодами між такими компаніями або будь-якими домовленостями, що можуть вплинути на пропорційний розподіл витрат і доходів.
5. Компанії, які станом на зазначені нижче дати одночасно здійснювали страхування життя та види страхування, інші ніж страхування життя, що охоплені цією Директивою, можуть продовжувати одночасно здійснювати такі види діяльності за умови окремого управління кожним видом діяльності згідно зі статтею 74:
(a) 01 січня 1981 року - для компаній, авторизованих у Греції;
(b) 01 січня 1986 року - для компаній, авторизованих в Іспанії та Португалії;
(c) 01 січня 1995 року - для компаній, авторизованих в Австрії, Фінляндії та Швеції;
(d) 01 травня 2004 року - для компаній, авторизованих у Чеській Республіці, Естонії, на Кіпрі, у Латвії, Литві, Угорщині, на Мальті, у Польщі, Словаччині та Словенії;
(e) 01 січня 2007 року - для компаній, авторизованих у Болгарії та Румунії;
(ea) 01 липня 2013 року - для компаній, авторизованих у Хорватії;
(f) 15 березня 1979 року - для всіх інших компаній.
Держава-член розташування головного офісу може вимагати від страхових компаній припинення, упродовж строку, визначеного такою державою-членом, одночасного здійснення страхування життя та видів страхування, інших ніж страхування життя, якими вони займалися станом на дати, зазначені в першому підпараграфі.
Стаття 74. Відокремлення управління страхуванням життя та видами страхування, іншими ніж страхування життя
1. Окреме управління, зазначене у статті 73, повинне бути організоване таким чином, щоб страхування життя було відокремлене від видів страхування, інших ніж страхування життя.
Не повинна завдаватися шкода інтересам володільців страхових полісів, і, зокрема, прибуток від страхування життя повинен іти на користь володільців полісів страхування життя так, ніби страхова компанія, що здійснює страхування життя, здійснювала лише діяльність зі страхування життя.
2. Без обмеження статей 100 і 128, страхові компанії, зазначені у статті 73(2) і (5), повинні розраховувати:
(a) умовну мінімальну вимогу до капіталу для страхування життя, що стосується їхньої діяльності зі страхування життя або перестрахування, обчислену так, ніби відповідна компанія здійснювала лише таку діяльність, на основі окремої звітності, зазначеної в параграфі 6; та
(b) умовну мінімальну вимогу до капіталу для видів страхування, інших ніж страхування життя, для їхньої діяльності зі здійснення видів страхування або перестрахування, інших ніж страхування життя, або перестрахування, обчислену так, ніби відповідна компанія здійснювала лише таку діяльність, на основі окремої звітності, зазначеної в параграфі 6.
3. Страхові компанії, зазначені у статті 73(2) і (5), повинні як мінімум покривати зазначені нижче вимоги еквівалентною сумою елементів прийнятних основних власних коштів:
(a) умовну мінімальну вимогу до капіталу для страхування життя в разі здійснення страхування життя;
(b) умовну мінімальну вимогу до капіталу для видів страхування, інших ніж страхування життя, у разі здійснення видів страхування, інших ніж страхування життя.
Мінімальні фінансові зобов’язання, зазначені в першому підпараграфі та пов’язані зі страхуванням життя та видами страхування, іншими ніж страхування життя, не повинні покриватися за рахунок іншого виду діяльності.
4. Поки виконуються мінімальні фінансові зобов’язання, зазначені в параграфі 3, і за умови інформування наглядового органу, компанія може використовувати для покриття вимоги до капіталу платоспроможності, зазначеної у статті 100, явні елементи прийнятних власних коштів, які досі доступні для одного чи іншого виду діяльності.
5. Наглядові органи повинні аналізувати результати обох видів діяльності - страхування життя та видів страхування, інших ніж страхування життя - щоб переконатися у виконанні вимог параграфів 1-4.
6. Звітність повинна складатися таким чином, щоб у ній окремо відображалися джерела результатів діяльності зі страхування життя та видів страхування, інших ніж страхування життя. Усі доходи, зокрема страхові премії, виплати перестраховиків та доходи від інвестицій, і витрати, зокрема страхові виплати, доповнення до технічних резервів, перестрахові премії та операційні витрати, пов’язані зі страховою діяльністю, повинні відображатися з розподілом за походженням. Позиції, спільні для обох видів діяльності, повинні відображатися у звітності згідно з методами пропорційного розподілу, які підлягають затвердженню наглядовим органом.
Страхові компанії на основі звітності повинні підготувати звіт із чітким визначенням елементів прийнятних основних власних коштів, які покривають кожну умовну мінімальну вимогу до капіталу, як зазначено в параграфі 2, згідно зі статтею 98(4).
7. Якщо сума елементів прийнятних основних власних коштів для одного з видів діяльності недостатня для покриття мінімальних фінансових зобов’язань, зазначених у першому підпараграфі параграфа 3, наглядові органи повинні застосувати до дефіцитної діяльності заходи, передбачені в цій Директиві, незалежно від результатів іншого виду діяльності.
Як відступ від другого підпараграфа параграфа 3, такі заходи можуть передбачати надання дозволу на переведення явних елементів прийнятних основних власних коштів з одного виду діяльності до іншого.
ГЛАВА VI
Правила щодо оцінювання активів та зобов’язань, технічних резервів, власних коштів, вимоги до капіталу платоспроможності, мінімальної вимоги до капіталу та правила інвестування
Секція 1
Оцінювання активів та зобов’язань
Стаття 75. Оцінювання активів та зобов’язань
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб, якщо не визначено інше, страхові та перестрахові компанії оцінювали активи та зобов’язання таким чином:
(a) активи необхідно оцінювати за сумою, на яку їх можна обміняти між обізнаними охочими сторонами в рамках операції за принципом "витягнутої руки";
(b) зобов’язання необхідно оцінювати за сумою, за яку їх можна передати або врегулювати між обізнаними охочими сторонами в рамках операції за принципом "витягнутої руки".
При оцінюванні зобов’язань згідно з пунктом (b) не застосовується коригування на кредитоспроможність страхової або перестрахової компанії.
2. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a для встановлення методів і припущень, які повинні використовуватися при оцінюванні активів і зобов’язань, як встановлено в параграфі 1.
3. Щоб забезпечити послідовну гармонізацію стосовно оцінювання активів і зобов’язань, EIOPA, згідно зі статтею 301b, розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:
(a) тією мірою, якою делеговані акти, зазначені в параграфі 2, вимагають використання міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, ухвалених Комісією згідно з Регламентом (ЄС) № 1606/2002, - відповідності таких стандартів бухгалтерського обліку підходу до оцінювання активів і зобов’язань, як встановлено в параграфах 1 і 2;
(b) методів і припущень, які повинні використовуватися, якщо відсутні оголошені ринкові ціни або якщо міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, ухвалені Комісією згідно з Регламентом (ЄС) № 1606/2002, тимчасово або постійно не відповідають підходу до оцінювання активів і зобов’язань, встановленому в параграфах 1 і 2;
(c) методів і припущень, які повинні використовуватися при оцінюванні активів і зобов’язань, як встановлено в параграфі 1, якщо делеговані акти, зазначені в параграфі 2, дозволяють використовувати альтернативні методи оцінювання.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, згідно зі статтями 10-14 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
Секція 2
Правила щодо технічних резервів
Стаття 76. Загальні положення
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб страхові та перестрахові компанії сформували технічні резерви за всіма їхніми страховими та перестраховими зобов’язаннями перед володільцями страхових полісів і вигодонабувачами за договорами страхування або перестрахування.
2. Розмір технічних резервів повинен відповідати поточній сумі, яку страхові або перестрахові компанії мали би сплатити, якби їм довелося негайно передати свої страхові та перестрахові зобов’язання іншій страховій або перестраховій компанії.
3. Для розрахування технічних резервів необхідно використовувати інформацію, отриману з фінансових ринків, і загальнодоступні дані про андеррайтингові ризики, і вони повинні їм відповідати (узгодженість із ринком).
4. Технічні резерви повинні розраховуватися в розумний, надійний і об’єктивний спосіб.
5. Згідно з принципами, визначеними в параграфах 2, 3 і 4, і з урахуванням принципів, визначених у статті 75(1), розрахування технічних резервів повинне здійснюватися відповідно до статей 77-82 та 86.
Стаття 77. Розрахування технічних резервів
1. Розмір технічних резервів розраховується як сума найкращої оцінки та маржі ризику, як визначено в параграфах 2 і 3.
2. Найкраща оцінка відповідає середній величині майбутніх грошових потоків, зваженій на ймовірності їх реалізації, з урахуванням вартості грошей у часі (очікувана теперішня вартість майбутніх грошових потоків), з використанням строкової структури відповідних безризикових процентних ставок.
Розрахування найкращої оцінки повинне здійснюватися на основі актуальної і достовірної інформації та реалістичних припущень із використанням належних, застосовних і релевантних актуарних і статистичних методів.
У прогнозі грошових потоків, який використовується при розрахуванні найкращої оцінки, повинні бути враховані всі вхідні та вихідні грошові потоки, необхідні для врегулювання страхових і перестрахових зобов’язань упродовж усього строку їх дії.
Найкраща оцінка повинна розраховуватися на брутто-основі, без вирахування сум відшкодування за договорами перестрахування та від суб’єктів спеціального призначення. Такі суми розраховують окремо відповідно до статті 81.
3. Маржа ризику повинна бути такою, щоб забезпечити еквівалентність розміру технічних резервів сумі, яка необхідна була би страховим і перестраховим компаніям для взяття на себе та виконання страхових і перестрахових зобов’язань.
4. Страхові та перестрахові компанії повинні окремо визначати найкращу оцінку та маржу ризику.
Однак, якщо майбутні грошові потоки, пов’язані зі страховими або перестраховими зобов’язаннями, можуть бути надійно відтворені з використанням фінансових інструментів, для яких доступна надійна інформація про їхню ринкову вартість, розмір технічних резервів, пов’язаних із такими майбутніми грошовими потоками, необхідно визначати на основі ринкової вартості таких фінансових інструментів. У такому разі не вимагається окреме розрахування найкращої оцінки та маржі ризику.
5. Якщо страхові та перестрахові компанії окремо визначають найкращу оцінку та маржу ризику, маржу ризику необхідно розраховувати шляхом визначення вартості надання суми прийнятних власних коштів, яка дорівнює вимозі до капіталу платоспроможності, необхідній для забезпечення виконання страхових і перестрахових зобов’язань упродовж усього строку їх дії.
Ставка, яка використовується для визначення вартості надання такої суми прийнятних власних коштів (ставка вартості капіталу), повинна бути однаковою для всіх страхових і перестрахових компаній і підлягає періодичному перегляду.
Використовувана ставка вартості капіталу повинна дорівнювати додатковій процентній ставці понад відповідну безризикову процентну ставку, яку буде виплачувати страхова або перестрахова компанія, що утримує суму прийнятних власних коштів, як визначено в секції 3, яка дорівнює вимозі до капіталу платоспроможності, необхідній для забезпечення виконання страхових і перестрахових зобов’язань упродовж усього строку їх дії.
Стаття 77a. Екстраполяція строкової структури відповідних безризикових процентних ставок
При визначенні строкової структури відповідних безризикових процентних ставок, зазначеної у статті 77(2), повинна використовуватися інформація, отримана з відповідних фінансових інструментів, і вона повинна відповідати такій інформації. У ході такого визначення необхідно враховувати відповідні фінансові інструменти з такими строками погашення, для яких ринки фінансових інструментів і облігацій є місткими, ліквідними та прозорими. Для строків погашення, для яких ринки відповідних фінансових інструментів або облігацій більше не є місткими, ліквідними та прозорими, строкову структуру відповідних безризикових процентних ставок необхідно екстраполювати.
Екстрапольована частина строкової структури відповідних безризикових процентних ставок повинна ґрунтуватися на форвардних ставках, які плавно переходять від однієї форвардної ставки або набору форвардних ставок, що стосуються найтриваліших строків погашення, при яких відповідні фінансові інструменти та облігації можна відстежувати на місткому, ліквідному та прозорому ринку, до кінцевої форвардної ставки.
Стаття 77b. Узгоджувальне коригування для строкової структури відповідних безризикових процентних ставок
1. Страхові та перестрахові компанії можуть застосовувати узгоджувальне коригування до строкової структури відповідних безризикових процентних ставок для розрахування найкращої оцінки портфеля зобов’язань зі страхування життя або перестрахування, у тому числі ануїтетів за договорами страхування, іншого ніж страхування життя, або перестрахування, за умови попереднього затвердження наглядовими органами та в разі виконання таких умов:
(a) страхова або перестрахова компанія має зарезервований портфель активів, що складається з облігацій та інших активів з аналогічними характеристиками грошових потоків, для покриття найкращої оцінки портфеля страхових або перестрахових зобов’язань, і підтримує такий портфель упродовж усього строку дії зобов’язань, за винятком підтримання для цілей відтворення очікуваних грошових потоків між активами та зобов’язаннями в разі суттєвої зміни грошових потоків;
(b) портфель страхових або перестрахових зобов’язань, до якого застосовується узгоджувальне коригування, і зарезервований портфель активів ідентифікують, організують та управляють ними окремо від інших видів діяльності компаній, і зарезервований портфель активів не може використовуватися для покриття втрат від інших видів діяльності компаній;
(c) очікувані грошові потоки зарезервованого портфеля активів відтворюють кожен з очікуваних грошових потоків портфеля страхових або перестрахових зобов’язань у тій самій валюті, і будь-яка розбіжність не створює ризики, які є істотними порівняно з ризиками, характерними для діяльності зі страхування або перестрахування, до якої застосовується узгоджувальне коригування;
(d) договори, які лежать в основі портфеля страхових або перестрахових зобов’язань, не призводять до майбутніх виплат страхових премій;
(e) єдиними андеррайтинговими ризиками, пов’язаними з портфелем страхових або перестрахових зобов’язань, є ризик збільшення тривалості життя, ризик збільшення витрат, ризик перегляду та ризик збільшення рівня смертності;
(f) якщо андеррайтинговий ризик, пов’язаний із портфелем страхових або перестрахових зобов’язань, включає ризик збільшення рівня смертності, найкраща оцінка портфеля страхових або перестрахових зобов’язань підвищується не більше ніж на 5% за умов різкої зміни ризику збільшення рівня смертності, що калібрується згідно зі статтею 101(2)-(5);
(g) договори, які лежать в основі портфеля страхових або перестрахових зобов’язань, не передбачають додаткових можливостей для володільців страхових полісів або передбачають тільки можливість відмови від договору, при якій викупна сума не перевищує оцінену згідно зі статтею 75 вартість активів, які покривають страхові або перестрахові зобов’язання на момент реалізації можливості відмови від договору;
(h) грошові потоки зарезервованого портфеля активів є фіксованими і не можуть бути змінені емітентами активів або будь-якими третіми особами;
(i) страхові або перестрахові зобов’язання за договором страхування або перестрахування не розділяються на різні частини при формуванні портфеля страхових або перестрахових зобов’язань для цілей цього параграфа.
Незважаючи на пункт (h) першого підпараграфа, страхові або перестрахові компанії можуть використовувати активи, грошові потоки яких є фіксованими, за винятком залежності від інфляції, за умови, що такі активи відтворюють грошові потоки портфеля страхових або перестрахових зобов’язань, які залежать від інфляції.
Якщо емітенти або треті особи мають право змінювати грошові потоки активу таким чином, що інвестор отримує достатню компенсацію, що дає йому змогу отримати такі самі грошові потоки шляхом реінвестування в активи з еквівалентною або вищою кредитною якістю, право змінювати грошові потоки не впливає на прийнятність активу для зарезервованого портфеля згідно з пунктом (h) першого підпараграфа.
2. Страхова або перестрахова компанія, що застосовує узгоджувальне коригування до портфеля страхових або перестрахових зобов’язань, не повинна повертатися до підходу, який не включає узгоджувальне коригування. Якщо страхова або перестрахова компанія, яка застосовує узгоджувальне коригування, більше не може відповідати умовам, визначеним у параграфі 1, вона повинна невідкладно повідомити про це наглядовий орган і вжити необхідних заходів для відновлення відповідності таким умовам. Якщо компанія не може відновити відповідність таким умовам протягом двох місяців із дати виникнення невідповідності, вона повинна припинити застосування узгоджувального коригування до будь-якого зі своїх страхових або перестрахових зобов’язань і не повинна застосовувати узгоджувальне коригування протягом наступних 24 місяців.
3. Узгоджувальне коригування не повинне застосовуватися до страхових або перестрахових зобов’язань, якщо строкова структура відповідних безризикових процентних ставок для розрахування найкращої оцінки таких зобов’язань включає коригування на волатильність згідно зі статтею 77d або перехідний захід щодо безризикових процентних ставок згідно зі статтею 308c.
Стаття 77c. Розрахування узгоджувального коригування
1. Для кожної валюти узгоджувальне коригування, зазначене у статті 77b, розраховують згідно з такими принципами:
(a) узгоджувальне коригування повинне дорівнювати різниці між:
(i) річною фактичною ставкою, розрахованою як єдина ставка дисконтування, яка при застосуванні до грошових потоків портфеля страхових або перестрахових зобов’язань дає величину, що дорівнює вартості портфеля зарезервованих активів згідно зі статтею 75;
(ii) річною фактичною ставкою, розрахованою як єдина ставка дисконтування, яка при застосуванні до грошових потоків портфеля страхових або перестрахових зобов’язань дає величину, яка дорівнює значенню найкращої оцінки портфеля страхових або перестрахових зобов’язань, розрахованої з урахуванням вартості грошей у часі з використанням строкової структури базової безризикової процентної ставки;
(b) узгоджувальне коригування не повинне включати основний спред, що відображає ризики, які несе страхова або перестрахова компанія;
(c) незважаючи на пункт (a), основний спред повинен бути збільшений, якщо необхідно забезпечити, щоб узгоджувальне коригування для активів із кредитною якістю нижче інвестиційного класу не перевищувало узгоджувальні коригування для активів із кредитною якістю інвестиційного класу з таким самим строком дії та класом активів;
(d) використання зовнішніх кредитних оцінок при розрахуванні узгоджувального коригування повинне здійснюватися згідно зі статтею 111(1)(n).
2. Для цілей параграфа 1 основний спред повинен бути:
(a) рівним сумі:
(i) кредитного спреду, що відповідає ймовірності дефолту за активами;
(ii) кредитного спреду, що відповідає очікуваним втратам унаслідок зниження кредитного рейтингу активів;
(b) для експозицій центральних урядів і центральних банків держав-членів - не нижче 30% довгострокової середньої величини спреду перевищення безризикової процентної ставки за активами з тим самим строком дії, кредитною якістю та кредитним класом, які спостерігаються на фінансових ринках;
(c) для активів, інших ніж експозиції центральних урядів і центральних банків держав-членів - не нижче 35% довгострокової середньої величини спреду перевищення безризикової процентної ставки за активами з тим самим строком дії, кредитною якістю та кредитним класом, які спостерігаються на фінансових ринках.
Ймовірність дефолту, зазначена в пункті (a)(i) першого підпараграфа, повинна ґрунтуватися на довгостроковій статистиці дефолтів, яка є релевантною для активу в розрізі строку дії, кредитної якості та класу активів.
Якщо зі статистики дефолту неможливо отримати надійні дані про кредитний спред, зазначений у другому підпараграфі, основний спред повинен дорівнювати частці довгострокового середнього значення спреду перевищення безризикової процентної ставки, яка визначена в пунктах (b) та (c).
Стаття 77d. Коригування на волатильність для строкової структури відповідних безризикових процентних ставок
1. Держави-члени можуть вимагати попереднього затвердження наглядовими органами застосування страховими та перестраховими компаніями коригування на волатильність до строкової структури відповідних безризикових процентних ставок для розрахування найкращої оцінки, зазначеної у статті 77(2).
2. Для кожної відповідної валюти коригування на волатильність для строкової структури відповідних безризикових процентних ставок повинне ґрунтуватися на спреді між процентною ставкою, яку можна отримати з активів, включених у довідковий портфель у такій валюті, і ставками зі строкової структури відповідних безризикових процентних ставок у такій валюті.
Довідковий портфель у будь-якій валюті повинен бути репрезентативним у розрізі активів, які деноміновані в такій валюті і які страхові та перестрахові компанії інвестували для покриття найкращої оцінки страхових і перестрахових зобов’язань, деномінованих у такій валюті.
3. Розмір коригування на волатильність для безризикових процентних ставок повинен відповідати 65% скоригованого на ризик валютного спреду.
Скоригований на ризик валютний спред повинен бути розрахований як різниця між спредом, зазначеним у параграфі 2, і часткою такого спреду, що відповідає реалістичній оцінці очікуваних втрат або непередбаченого кредитного чи іншого ризику, пов’язаного з активами.
Коригування на волатильність застосовується тільки до відповідних безризикових процентних ставок у строковій структурі, які не отримані шляхом екстраполяції згідно зі статтею 77a. Екстраполяція строкової структури відповідних безризикових процентних ставок повинна ґрунтуватися на таких скоригованих безризикових процентних ставках.
4. Для кожної відповідної країни коригування на волатильність для безризикових процентних ставок, зазначених у параграфі 3, у валюті такої країни до застосування коефіцієнта в розмірі 65% повинне бути збільшене на різницю між скоригованим на ризик країновим спредом і подвійним скоригованим на ризик валютним спредом у випадках, коли така різниця є додатною і скоригований на ризик країновий спред перевищує 100 базисних пунктів. Збільшене коригування на волатильність застосовується для розрахування найкращої оцінки страхових і перестрахових зобов’язань за продуктами, проданими на ринку страхування у відповідній країні. Скоригований на ризик країновий спред розраховується так само, як і скоригований на ризик валютний спред для валюти відповідної країни, але на основі довідкового портфеля, що є репрезентативним у розрізі активів, які страхові та перестрахові компанії інвестували для покриття найкращої оцінки страхових і перестрахових зобов’язань за продуктами, проданими на ринку страхування у відповідній країні, і які деноміновані у валюті такої країни.
5. Коригування на волатильність не повинне застосовуватися до страхових зобов’язань, якщо строкова структура відповідних безризикових процентних ставок для розрахування найкращої оцінки таких зобов’язань включає узгоджувальне коригування згідно зі статтею 77b.
6. Як відступ від статті 101, вимога до капіталу платоспроможності не повинна покривати ризик втрат основних власних коштів унаслідок змін коригування на волатильність.
Стаття 77e. Технічна інформація, що надається Європейським органом зі страхування і професійних пенсій
1. EIOPA повинен принаймні щоквартально готувати та публікувати для кожної відповідної валюти таку технічну інформацію:
(a) строкову структуру відповідних безризикових процентних ставок для розрахування найкращої оцінки, зазначеної у статті 77(2), без будь-якого узгоджувального коригування або коригування на волатильність;
(b) для кожного відповідного строку дії, кредитної якості та класу активів - основний спред для розрахування узгоджувального коригування, зазначеного у статті 77c(1)(b);
(c) для кожного відповідного національного ринку страхування - коригування на волатильність для строкової структури відповідних безризикових процентних ставок, зазначене у статті 77d(1).
2. Щоб забезпечити однакові умови розрахування технічних резервів і основних власних коштів, Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, які визначають для кожної відповідної валюти технічну інформацію, зазначену в параграфі 1. Такі імплементаційні акти повинні використовувати зазначену інформацію.
Такі імплементаційні акти необхідно ухвалювати згідно з дорадчою процедурою, зазначеною у статті 301(2).
У разі існування належним чином підтвердженої нагальної необхідності, пов’язаної з доступністю строкової структури відповідних безризикових процентних ставок, Комісія ухвалює імплементаційні акти прямої дії відповідно до процедури, зазначеної у статті 301(3).
3. Якщо технічна інформація, зазначена в параграфі 1, ухвалюється Комісією згідно з параграфом 2, страхові та перестрахові компанії повинні використовувати таку технічну інформацію при розрахуванні найкращої оцінки згідно зі статтею 77, узгоджувального коригування згідно зі статтею 77c і коригування на волатильність згідно зі статтею 77d.
Що стосується валют і національних ринків, для яких коригування, зазначене в параграфі 1(c), не визначене в імплементаційних актах, зазначених у параграфі 2, для розрахування найкращої оцінки до строкової структури відповідних безризикових процентних ставок не повинне застосовуватися коригування на волатильність.
Стаття 77f. Перегляд заходів стосовно довгострокових гарантій і заходів стосовно ризику власного капіталу
1. EIOPA повинен, на щорічній основі до 01 січня 2021 року, звітувати перед Європейським Парламентом, Радою та Комісією про вплив застосування статей 77a-77e і 106, статті 138(4) і статей 304, 308c та 308d, у тому числі делегованих або імплементаційних актів, ухвалених відповідно до зазначених статей.
Наглядові органи повинні протягом зазначеного періоду щорічно надавати EIOPA таку інформацію:
(a) наявність довгострокових гарантій за страховими продуктами на їхніх національних ринках і поведінка страхових і перестрахових компаній як довгострокових інвесторів;
(b) кількість страхових і перестрахових компаній, які застосовують узгоджувальне коригування, коригування на волатильність, продовження періоду відновлення згідно зі статтею 138(4), підмодуль ризику власного капіталу на основі строків дії та перехідні заходи, визначені у статтях 308c та 308d;
(c) вплив на фінансовий стан страхових і перестрахових компаній узгоджувального коригування, коригування на волатильність, механізму симетричного коригування нарахувань на власний капітал, підмодуля ризику власного капіталу на основі строків дії та перехідних заходів, визначених у статтях 308c та 308d, на національному рівні та, в анонімізованій формі, для кожної компаній;
(d) вплив узгоджувального коригування, коригування на волатильність, механізму симетричного коригування нарахувань на власний капітал, підмодуля ризику власного капіталу на основі строків дії на інвестиційну поведінку страхових і перестрахових компаній, а також інформація про те, чи вони створюють неналежне послаблення вимог до капіталу;
(e) вплив будь-якого продовження періоду відновлення згідно зі статтею 138(4) на зусилля страхових і перестрахових компаній з відновлення рівня прийнятних власних коштів, які покривають вимогу до капіталу платоспроможності, або зі зниження профілю ризику для забезпечення дотримання вимоги до капіталу платоспроможності;
(f) у разі застосування страховими та перестраховими компаніями перехідних заходів, визначених у статтях 308c та 308d, - інформація про те, чи вони дотримуються планів поетапного впровадження, зазначених у статті 308e, а також про перспективи зниження залежності від таких перехідних заходів, включно із заходами, які були вжиті або, як очікується, будуть вжиті компаніями та наглядовими органами, з урахуванням регуляторного середовища у відповідній державі-члені.
2. EIOPA, у відповідних випадках, після консультацій з ESRB і проведення консультацій із громадськістю, повинен надати Комісії висновок щодо оцінювання застосування статей 77a-77e і 106, статті 138(4) і статей 304, 308c та 308d, у тому числі делегованих або імплементаційних актів, ухвалених відповідно до зазначених статей. Таке оцінювання повинне бути проведене стосовно наявності довгострокових гарантій за страховими продуктами, поведінки страхових і перестрахових компаній як довгострокових інвесторів і, у ширшому сенсі, фінансової стабільності.
3. На основі висновку, наданого EIOPA, як зазначено у параграфі 2, Комісія повинна подати до Європейського Парламенту та Ради звіт до 01 січня 2021 року або, у відповідних випадках, раніше. Такий звіт повинен, зокрема, зосереджуватися на впливі на:
(a) захист володільців страхових полісів;
(b) функціонування та стабільність європейських ринків страхування;
(c) внутрішній ринок і, зокрема, на конкуренцію та рівні умови на європейських ринках страхування;
(d) ступінь, до якого страхові та перестрахові компанії продовжують здійснювати діяльність як довгострокові інвестори;
(e) доступність і визначення цін ануїтетних продуктів;
(f) доступність і визначення цін продуктів, що конкурують;
(g) довгострокові інвестиційні стратегії страхових компаній стосовно продуктів, до яких застосовуються статті 77b і 77c, порівняно з такими стратегіями стосовно інших довгострокових гарантій;
(h) споживчий вибір і обізнаність споживачів про ризик;
(i) ступінь диверсифікації діяльності зі страхування та портфеля активів страхових і перестрахових компаній;
(j) фінансова стабільність.
Крім того, звіт повинен ґрунтуватися на досвіді наглядових органів, пов’язаному із застосуванням статей 77a-77e і 106, статті 138(4) і статей 304, 308c та 308d, у тому числі делегованих або імплементаційних актів, ухвалених відповідно до зазначених статей.
4. За необхідності звіт Комісії повинен супроводжуватися законодавчими пропозиціями.
Стаття 78. Інші елементи, які необхідно враховувати при розрахуванні технічних резервів
На додаток до статті 77, при розрахуванні технічних резервів страхові та перестрахові компанії повинні враховувати такі елементи:
(1) усі витрати, які будуть понесені при обслуговуванні страхових та перестрахових зобов’язань;
(2) інфляцію, включно з інфляцією витрат і страхових вимог;
(3) усі виплати володільцям страхових полісів і вигодонабувачам, у тому числі майбутні дискреційні бонуси, які страхові та перестрахові компанії очікують реалізувати, незалежно від того, чи такі виплати гарантовані договором, крім випадків, коли вони підпадають під дію статті 91(2).
Стаття 79. Оцінювання фінансових гарантій і можливостей, передбачених договорами страхування та перестрахування
При розрахуванні технічних резервів страхові та перестрахові компанії повинні враховувати вартість фінансових гарантій і будь-які договірні можливості, передбачені страховими або перестраховими полісами.
Усі припущення, прийняті страховими та перестраховими компаніями щодо ймовірності реалізації володільцями страхових полісів договірних можливостей, у тому числі дострокового припинення дії договору та відмови від договору, повинні бути реалістичними та ґрунтуватися на актуальній і достовірній інформації. У таких припущеннях повинен прямо або опосередковано враховуватися вплив, що його майбутні зміни фінансових і нефінансових умов можуть здійснювати на реалізацію таких можливостей.
Стаття 80. Сегментація
При розрахуванні своїх технічних резервів страхові та перестрахові компанії повинні сегментувати свої страхові та перестрахові зобов’язання за групами однорідних ризиків і як мінімум за видами діяльності.
Стаття 81. Відшкодування за договорами перестрахування та від суб’єктів спеціального призначення
Розрахування страховими та перестраховими компаніями сум відшкодування за договорами перестрахування та від суб’єктів спеціального призначення повинне відповідати статтям 76-80.
При розрахуванні сум відшкодування за договорами перестрахування та від суб’єктів спеціального призначення страхові та перестрахові компанії повинні враховувати різницю в часі між відшкодуванням і прямими платежами.
Результат такого розрахування повинен бути скоригований для врахування очікуваних втрат унаслідок дефолту контрагента. Таке коригування повинне ґрунтуватися на оцінюванні ймовірності дефолту контрагента та середніх втрат у зв’язку з ним (втрати у випадку дефолту).
Стаття 82. Якість даних і застосування приблизних значень, у тому числі індивідуальних підходів, при розрахуванні технічних резервів
Держави-члени повинні забезпечити, щоб страхові та перестрахові компанії мали внутрішні процеси та процедури для забезпечення належності, повноти та достовірності даних, які використовуються при розрахуванні технічних резервів.
Якщо за конкретних обставин страхові та перестрахові компанії мають недостатньо даних належної якості для застосування надійного актуарного методу до групи або підгрупи їхніх страхових і перестрахових зобов’язань або сум відшкодування за договорами перестрахування або від суб’єктів спеціального призначення, при розрахуванні найкращої оцінки можуть використовуватися належні приблизні значення, у тому числі індивідуальні підходи.
Стаття 83. Порівняння з фактичними даними
Страхові та перестрахові компанії повинні мати процеси та процедури для забезпечення регулярного порівняння найкращих оцінок і припущень, які лежать в основі розрахування найкращих оцінок, із фактичними даними.
Якщо в результаті порівняння виявляються систематичні відхилення між фактичними даними та розрахунками найкращих оцінок страхових і перестрахових компаній, відповідна компанія повинна належним чином скоригувати використовувані актуарні методи та/або прийняті припущення.
Стаття 84. Адекватність рівня технічних резервів
За запитом наглядових органів страхові та перестрахові компанії повинні довести адекватність рівня технічних резервів, а також застосовність і релевантність використаних методів та відповідність використаних базисних статистичних даних.
Стаття 85. Збільшення технічних резервів
Тією мірою, якою розрахування технічних резервів не відповідає статтям 76-83, наглядові органи можуть вимагати від страхових і перестрахових компаній збільшення розміру технічних резервів, щоб вони відповідали рівню, визначеному відповідно до зазначених статей.
Стаття 86. Делеговані акти і регуляторні та імплементаційні технічні стандарти
1. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a для встановлення:
(a) актуарних і статистичних методологій розрахування найкращої оцінки, зазначеної у статті 77(2);
(b) методологій, принципів і способів визначення строкової структури відповідних безризикових процентних ставок, яка повинна використовуватися для розрахування найкращої оцінки, зазначеної у статті 77(2);
(c) обставин, за яких технічні резерви повинні розраховуватися в цілому або як сума найкращої оцінки та маржі ризику, а також методів, які підлягають використанню у випадку, коли технічні резерви розраховуються в цілому, як зазначено у статті 77(4);
(d) методів і припущень, які повинні використовуватися при розрахуванні маржі ризику, у тому числі при визначенні суми прийнятних власних коштів, необхідних для забезпечення виконання страхових і перестрахових зобов’язань, і калібрування ставки вартості капіталу, як зазначено у статті 77(5);
(e) видів діяльності, за якими необхідно сегментувати страхові та перестрахові зобов’язання для розрахування технічних резервів, як зазначено у статті 80;
(f) стандартів, які підлягають дотриманню для забезпечення належності, повноти та достовірності даних, що використовуються при розрахуванні технічних резервів, і конкретних обставин, за яких доцільно використовувати приблизні значення, у тому числі індивідуальні підходи, для розрахування найкращої оцінки, як зазначено у статті 82;
(g) специфікацій, які стосуються вимог, визначених у статті 77b(1), у тому числі методів, припущень і стандартних параметрів, які повинні використовуватися при розрахуванні впливу різкої зміни ризику збільшення рівня смертності, зазначеного у статті 77b(1)(e);
(h) специфікацій, які стосуються вимог, визначених у статті 77c, у тому числі припущень і методів, які повинні застосовуватися при розрахуванні узгоджувального коригування і основного спреду;
(i) методів і припущень для розрахування коригування на волатильність, зазначеного у статті 77d, у тому числі формули для обчислення спреду, вказаного в параграфі 2 зазначеної статті.
2. Щоб забезпечити послідовну гармонізацію стосовно методів розрахування технічних резервів, EIOPA, згідно зі статтею 301b, розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:
(a) методологій, які повинні використовуватися при розрахуванні коригування на дефолт контрагента, зазначеного у статті 81, для врахування очікуваних втрат внаслідок дефолту контрагента;
(b) за необхідності, спрощених методів і способів розрахування технічних резервів для забезпечення пропорційності актуарних і статистичних методів, зазначених у пунктах (a) і (d), характеру, масштабу та складності ризиків, які беруть на себе страхові та перестрахові компанії, у тому числі кептивні страхові та перестрахові компанії.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, згідно зі статтями 10-14 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
3. З метою забезпечення однакових умов застосування статті 77b EIOPA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів щодо процедур затвердження застосування узгоджувального коригування, зазначеного у статті 77b(1).
EIOPA повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 31 жовтня 2014 року.
Комісії надано повноваження ухвалювати такі імплементаційні технічні стандарти згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
Секція 3
Власні кошти
Підсекція 1
Визначення власних коштів
Стаття 87. Власні кошти
Власні кошти являють собою суму основних власних коштів, зазначених у статті 88, і додаткових власних коштів, зазначених у статті 89.
Стаття 88. Основні власні кошти
Основні власні кошти складаються з таких елементів:
(1) перевищення активами зобов’язань, оцінених відповідно до статті 75 та секції 2;
(2) субординовані зобов’язання.
Сума перевищення, зазначена в пункті (1), зменшується на суму власних акцій, що їх утримує страхова або перестрахова компанія.
Стаття 89. Додаткові власні кошти
1. Додаткові власні кошти складаються з елементів, інших ніж основні власні кошти, які можуть бути залучені для поглинання збитків.
Додаткові власні кошти можуть включати зазначені нижче елементи, тією мірою, якою вони не є елементами основних власних коштів:
(a) неоплачений акціонерний капітал або початковий фонд, який ще не був залучений;
(b) акредитиви та гарантії;
(c) будь-які інші юридично обов’язкові зобов’язання, прийняті страховими та перестраховими компаніями.
У випадку взаємних асоціацій або асоціацій взаємного типу зі змінними внесками додаткові власні кошти також можуть включати будь-які майбутні вимоги, які така асоціація може пред’явити своїм членам у вигляді вимоги сплатити додаткові внески протягом наступних 12 місяців.
2. Якщо елемент додаткових власних коштів був сплачений або залучений, він розглядається як актив і більше не включається до елементів додаткових власних коштів.
Стаття 90. Затвердження додаткових власних коштів наглядовими органами
1. Суми елементів додаткових власних коштів, які повинні враховуватися при визначенні власних коштів, підлягають попередньому затвердженню наглядовими органами.
2. Сума, яку відносять до кожного елемента додаткових власних коштів, повинна відображати можливість поглинання збитків таким елементом і повинна ґрунтуватися на розумних та реалістичних припущеннях. Якщо елемент додаткових власних коштів має фіксовану номінальну вартість, сума такого елемента дорівнює його номінальній вартості, якщо вона належним чином відображає можливість поглинання збитків таким елементом.
3. Наглядові органи повинні затвердити будь-що із зазначеного нижче:
(a) грошову суму кожного елемента додаткових власних коштів;
(b) метод, за допомогою якого необхідно визначати суму кожного елемента додаткових власних коштів; у такому випадку затвердження наглядовими органами суми, визначеної згідно з таким методом, надається на визначений період часу.
4. Для кожного елемента додаткових власних коштів затвердження з боку наглядових органів повинне ґрунтуватися на оцінюванні:
(a) статусу відповідних контрагентів у розрізі їхньої платоспроможності та готовності платити;
(b) можливості стягнення коштів, з урахуванням правової форми елемента, а також будь-яких умов, які можуть перешкоджати успішній виплаті або залученню елемента;
(c) будь-якої інформації про результати попереднього залучення таких додаткових власних коштів страховими та перестраховими компаніями, тією мірою, якою таку інформацію можна надійно використовувати для оцінювання очікуваних результатів майбутніх залучень.
Стаття 91. Надлишкові кошти
1. Надлишковими коштами вважається накопичений прибуток, який не був наданий для розподілу між володільцями страхових полісів і вигодонабувачами.
2. В обсязі, дозволеному згідно з національним правом, надлишкові кошти не повинні розглядатися як страхові та перестрахові зобов’язання тією мірою, якою вони відповідають критеріям, визначеним у статті 94(1).
Стаття 92. Делеговані акти і регуляторні та імплементаційні технічні стандарти
1. Щоб забезпечити послідовну гармонізацію стосовно визначення власних коштів, EIOPA, згідно зі статтею 301b, розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення критеріїв затвердження наглядовими органами додаткових власних коштів згідно зі статтею 90.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, згідно зі статтями 10-14 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
1a. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a для визначення режиму участі, у розумінні третього підпараграфа статті 212(2), у фінансових і кредитних установах при визначенні власних коштів.
2. Участь у фінансових та кредитних установах, як зазначено в параграфі 1(b), включає:
(a) частки участі страхових та перестрахових компаній у:
(i) кредитних і фінансових установах у розумінні статті 4(1) і (5) Директиви 2006/48/ЄС;
(ii) інвестиційних фірмах у розумінні пункту 1 статті 4 (1) Директиви 2004/39/ЄС;
(b) субординовані вимоги та інструменти, зазначені у статті 63 і статті 64(3) Директиви 2006/48/ЄС, що їх страхові та перестрахові компанії утримують стосовно суб’єктів, визначених у пункті (a) цього параграфа, у яких вони мають частки участі.
3. З метою забезпечення однакових умов застосування статті 90 EIOPA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів щодо процедур затвердження наглядовими органами використання додаткових власних коштів.
EIOPA повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 31 жовтня 2014 року.
Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
Підсекція 2
Класифікація власних коштів
Стаття 93. Характеристики та особливості, які використовуються для класифікації власних коштів за рівнями
1. Елементи власних коштів класифікують за трьома рівнями. Класифікація таких елементів залежить від того, чи вони є елементами основних або додаткових власних коштів, і від того, наскільки вони володіють такими характеристиками:
(a) елемент доступний або може бути залучений на вимогу для повного поглинання збитків при безперервному здійсненні діяльності, а також у разі припинення діяльності (постійна доступність);
(b) у разі припинення діяльності загальна сума елемента є доступною для поглинання збитків і відшкодування елемента його володільцю не допускається, доки не будуть виконані всі інші зобов’язання, у тому числі страхові та перестрахові зобов’язання перед володільцями страхових полісів і вигодонабувачами за договорами страхування та перестрахування (субординація).
2. При оцінюванні того, наскільки елементи власних коштів володіють характеристиками, визначеними в пунктах (a) і (b) параграфа 1, зараз і в майбутньому, необхідно належним чином враховувати строк дії елемента, зокрема те, чи елемент має визначений строк. Якщо елемент власних коштів має визначений строк, потрібно враховувати відносний строк дії елемента порівняно зі строком дії страхових і перестрахових зобов’язань компанії (достатній строк дії).
Крім того, необхідно брати до уваги такі особливості:
(a) чи елемент є вільним від вимог або стимулів до погашення номінальної суми (відсутність стимулів до погашення);
(b) чи елемент є вільним від обов’язкових фіксованих платежів (відсутність обов’язкових витрат на обслуговування);
(c) чи елемент є вільним від обтяжень (відсутність обтяжень).
Стаття 94. Основні критерії класифікації за рівнями
1. Елементи основних власних коштів належать до першого рівня, якщо вони значною мірою володіють характеристиками, визначеними у статті 93(1)(a) і (b), з урахуванням особливостей, визначених у статті 93(2).
2. Елементи основних власних коштів належать до другого рівня, якщо вони значною мірою володіють характеристикою, визначеною у статті 93(1)(b), з урахуванням особливостей, визначених у статті 93(2).
Елементи додаткових власних коштів належать до другого рівня, якщо вони значною мірою володіють характеристиками, визначеними у статті 93(1)(a) і (b), з урахуванням особливостей, визначених у статті 93(2).
3. Будь-які елементи основних і додаткових власних коштів, які не охоплені параграфами 1 і 2, належать до третього рівня.
Стаття 95. Класифікація власних коштів за рівнями
Держави-члени повинні забезпечити, щоб страхові та перестрахові компанії класифікували елементи їхніх власних коштів на основі критеріїв, встановлених у статті 94.
З цією метою страхові та перестрахові компанії повинні керуватися переліком елементів власних коштів, зазначеним у статті 97(1)(a), якщо застосовно.
Якщо елемент власних коштів не входить до такого переліку, він повинен бути оцінений і класифікований страховими та перестраховими компаніями згідно з першим параграфом. Така класифікація підлягає затвердженню наглядовим органом.
Стаття 96. Класифікація окремих елементів власних коштів у сфері страхування
Без обмеження статті 95 і статті 97(1)(a), для цілей цієї Директиви застосовують такі класифікації:
(1) надлишкові кошти, які підпадають під дію статті 91(2), належать до першого рівня;
(2) акредитиви та гарантії, які перебувають у довірчому управлінні незалежного управителя в інтересах страхових кредиторів та які надані кредитними установами, авторизованими відповідно до Директиви 2013/48/ЄС, належать до другого рівня;
(3) будь-які майбутні вимоги, які взаємні асоціації судновласників або асоціації судновласників взаємного типу зі змінними внесками, що страхують виключно ризики, включені до класів 6, 12 та 17 в частині A додатка I, можуть пред’являти своїм членам у вигляді вимоги сплатити додаткові внески протягом наступних 12 місяців, належать до другого рівня.
Згідно з другим підпараграфом статті 94(2), будь-які майбутні вимоги, які взаємні асоціації або асоціації взаємного типу зі змінними внесками можуть пред’являти своїм членам у вигляді вимоги сплатити додаткові внески протягом наступних 12 місяців, що не охоплені пунктом (3) першого підпараграфа, належать до другого рівня, якщо вони значною мірою володіють характеристиками, визначеними у статті 93(1)(a) і (b), з урахуванням особливостей, визначених у статті 93(2).
Стаття 97. Делеговані акти та регуляторні технічні стандарти
1. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a, що встановлюють перелік елементів власних коштів, у тому числі елементів, зазначених у статті 96, які вважаються такими, що відповідають критеріям, визначеним у статті 94, що містить для кожного елемента власних коштів точний опис особливостей, які визначають його класифікацію.
2. Щоб забезпечити послідовну гармонізацію стосовно класифікації власних коштів, EIOPA, згідно зі статтею 301b, розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення методів, що їх повинні використовувати наглядові органи при затвердженні оцінки та класифікації елементів власних коштів, які не охоплені переліком, зазначеним у параграфі 1.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, згідно зі статтями 10-14 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
Комісія повинна регулярно переглядати та, у відповідних випадках, оновлювати перелік, зазначений у параграфі 1, з урахуванням ринкових змін.
Підсекція 3
Прийнятність власних коштів
Стаття 98. Прийнятність та ліміти, застосовні до елементів першого, другого та третього рівнів
1. Що стосується відповідності вимозі до капіталу платоспроможності, прийнятні суми елементів другого та третього рівня підпадають під дію кількісних лімітів. Зазначені ліміти повинні бути такими, щоб забезпечувати виконання принаймні таких умов:
(a) частка елементів першого рівня у прийнятних власних коштах перевищує одну третю загальної суми прийнятних власних коштів;
(b) прийнятна сума елементів третього рівня менша за одну третю загальної суми прийнятних власних коштів.
2. Що стосується відповідності мінімальній вимозі до капіталу, сума елементів основних власних коштів, які є прийнятними для покриття мінімальної вимоги до капіталу і які належать до другого рівня, підпадає під дію кількісних лімітів. Зазначені ліміти повинні бути такими, щоб як мінімум забезпечити, що частка елементів першого рівня у прийнятних основних власних коштах перевищує половину загальної суми прийнятних основних власних коштів.
3. Прийнятна сума власних коштів для покриття вимоги до капіталу платоспроможності, визначеної у статті 100, повинна дорівнювати сумі таких значень: суми елементів першого рівня, прийнятної суми елементів другого рівня та прийнятної суми елементів третього рівня.
4. Прийнятна сума основних власних коштів для покриття мінімальної вимоги до капіталу, визначеної у статті 128, повинна дорівнювати сумі таких значень: суми елементів першого рівня та прийнятної суми елементів основних власних коштів, які належать до другого рівня.
Стаття 99. Делеговані акти щодо прийнятності власних коштів
Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a, що встановлюють:
(a) кількісні ліміти, зазначені у статті 98(1) і (2);
(b) коригування, які повинні бути застосовані для відображення недостатньої оборотності елементів власних коштів, які можуть використовуватися тільки для покриття втрат, що виникають у зв’язку з певним сегментом зобов’язань або певними ризиками (відокремлені кошти).
Секція 4
Вимога до капіталу платоспроможності
Підсекція 1
Загальні положення щодо вимоги до капіталу платоспроможності, розрахованої з використанням стандартної формули або внутрішньої моделі
Стаття 100. Загальні положення
Держави-члени повинні вимагати, щоб страхові та перестрахові компанії утримували прийнятні власні кошти, які покривають вимогу до капіталу платоспроможності.
Вимогу до капіталу платоспроможності розраховують згідно зі стандартною формулою в підсекції 2 або з використанням внутрішньої моделі, як визначено в підсекції 3.
Стаття 101. Розрахування вимоги до капіталу платоспроможності
1. Вимогу до капіталу платоспроможності розраховують згідно з параграфами 2-5.
2. Вимогу до капіталу платоспроможності розраховують на основі припущення, що компанія здійснюватиме свою діяльність як діюча організація.
3. Вимогу до капіталу платоспроможності калібрують таким чином, щоб забезпечити врахування всіх кількісно вимірюваних ризиків, яких зазнає страхова або перестрахова компанія. Вона повинна охоплювати наявну діяльність, а також нову діяльність, яка очікується протягом наступних 12 місяців. Для наявної діяльності вона повинна покривати тільки неочікувані збитки.
Вона повинна відповідати вартості під ризиком основних власних коштів страхової або перестрахової компанії з довірчим рівнем 99,5% для періоду тривалістю один рік.
4. Вимога до капіталу платоспроможності повинна покривати принаймні такі ризики:
(a) андеррайтинговий ризик для видів страхування, інших ніж страхування життя;
(b) андеррайтинговий ризик для страхування життя;
(c) андеррайтинговий ризик для медичного страхування;
(d) ринковий ризик;
(e) кредитний ризик;
(f) операційний ризик.
Операційний ризик, зазначений у пункті (f) першого підпараграфа, включає правові ризики та не включає ризики, які виникають зі стратегічних рішень, а також репутаційні ризики.
5. При розрахуванні вимоги до капіталу платоспроможності страхові та перестрахові компанії повинні враховувати вплив методів пом’якшення ризиків за умови, що кредитний ризик та інші ризики, які виникають у зв’язку з використанням таких методів, належним чином відображені у вимозі до капіталу платоспроможності.
Стаття 102. Періодичність розрахування
1. Страхові та перестрахові компанії повинні розраховувати вимогу до капіталу платоспроможності принаймні раз на рік і повідомляти результат такого розрахування наглядовим органам.
Страхові та перестрахові компанії повинні утримувати прийнятні власні кошти, які покривають принаймні останню повідомлену вимогу до капіталу платоспроможності.
Страхові та перестрахові компанії повинні здійснювати постійний моніторинг суми прийнятних власних коштів і вимоги до капіталу платоспроможності.
Якщо профіль ризику страхової або перестрахової компанії істотно відхиляється від припущень, які лежать в основі останньої повідомленої вимоги до капіталу платоспроможності, відповідна компанія повинна без затримки перерахувати вимогу до капіталу платоспроможності та повідомити її наглядовим органам.
2. За наявності доказів істотної зміни профілю ризику страхової або перестрахової компанії з дати останнього повідомлення вимоги до капіталу платоспроможності, наглядові органи можуть вимагати, щоб відповідна компанія перерахувала вимогу до капіталу платоспроможності.
Підсекція 2
Стандартна формула для розрахування вимоги до капіталу платоспроможності
Стаття 103. Структура стандартної формули
Вимога до капіталу платоспроможності, розрахована на основі стандартної формули, повинна бути сумою таких елементів:
(a) базової вимоги до капіталу платоспроможності, як встановлено у статті 104;
(b) вимоги до капіталу для покриття операційного ризику, як встановлено у статті 107;
(c) коригування на спроможність технічних резервів і відстрочених податків поглинати збитки, як встановлено у статті 108.
Стаття 104. Структура базової вимоги до капіталу платоспроможності
1. Базова вимога до капіталу платоспроможності складається з окремих модулів ризику, агрегованих згідно з пунктом (1) додатка IV.
Вона повинна складатися принаймні з таких модулів ризику:
(a) андеррайтинговий ризик для видів страхування, інших ніж страхування життя;
(b) андеррайтинговий ризик для страхування життя;
(c) андеррайтинговий ризик для медичного страхування;
(d) ринковий ризик;
(e) ризик дефолту контрагента.
2. Для цілей пунктів (a), (b) і (c) параграфа 1 страхові або перестрахові операції відносять до модуля андеррайтингового ризику, який найкраще відображає технічний характер базисних ризиків.
3. За допомогою коефіцієнтів кореляції для агрегації модулів ризику, зазначених у параграфі 1, а також калібрування вимог до капіталу для кожного модуля ризику отримують загальну вимогу до капіталу платоспроможності, яка відповідає принципам, визначеним у статті 101.
4. Кожен із модулів ризику, зазначених у параграфі 1, калібрують з використанням величини вартості під ризиком із довірчим рівнем 99,5% для періоду тривалістю один рік.
У відповідних випадках у структурі кожного модуля ризику необхідно враховувати диверсифікаційні ефекти.
5. Для всіх страхових і перестрахових компаній повинні використовуватися однакові структура та специфікації, як для розрахування базової вимоги до капіталу платоспроможності, так і для спрощених розрахунків, як встановлено у статті 109.
6. Що стосується ризиків, які виникають у результаті катастроф, у відповідних випадках для розрахування модулів андеррайтингового ризику для страхування життя, видів страхування, інших ніж страхування життя, і медичного страхування можуть використовуватися географічні специфікації.
7. За умови затвердження наглядовим органом страхові та перестрахові компанії можуть замінити піднабір параметрів у рамках структури стандартної формули параметрами, які є специфічними для відповідної компанії, при розрахуванні модулів андеррайтингового ризику для страхування життя, видів страхування, інших ніж страхування життя, і медичного страхування.
Такі параметри підлягають калібруванню на основі внутрішніх даних відповідної компанії або даних, які прямо стосуються операцій такої компанії, з використанням стандартизованих методів.
У ході затвердження наглядові органи повинні перевірити повноту, достовірність і відповідність використаних даних.
Стаття 105. Розрахування базової вимоги до капіталу платоспроможності
1. Базову вимогу до капіталу платоспроможності розраховують згідно з параграфами 2-6.
2. Модуль андеррайтингового ризику для видів страхування, інших ніж страхування життя, повинен відображати ризик, який виникає із зобов’язань за видами страхування, іншими ніж страхування життя, у розрізі покритих небезпек і процесів, які використовуються в ході здійснення діяльності.
Він повинен враховувати невизначеність результатів страхових і перестрахових компаній, пов’язаних із наявними страховими та перестраховими зобов’язаннями, а також із новою діяльністю, яка очікується протягом наступних 12 місяців.
Його розраховують, згідно з пунктом (2) додатка IV, як комбінацію вимог до капіталу для принаймні таких підмодулів:
(a) ризик втрат або несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань внаслідок коливань строків, частоти та серйозності страхових випадків, а також строків і сум врегулювання страхових вимог (ризик недостатності страхових премій і резервів для видів страхування, інших ніж страхування життя);
(b) ризик втрат або несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань внаслідок істотної невизначеності припущень для ціноутворення та формування резервів у зв’язку з надзвичайними або винятковими подіями (катастрофічний ризик для видів страхування, інших ніж страхування життя).
3. Модуль андеррайтингового ризику для страхування життя повинен відображати ризик, який виникає із зобов’язань зі страхування життя, у розрізі покритих небезпек і процесів, які використовуються в ході здійснення діяльності.
Його розраховують, згідно з пунктом (3) додатка IV, як комбінацію вимог до капіталу для принаймні таких підмодулів:
(a) ризик втрат або несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань унаслідок змін рівня, тенденції або волатильності показників смертності, коли зростання показників смертності призводить до зростання вартості страхових зобов’язань (ризик збільшення рівня смертності);
(b) ризик втрат або несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань унаслідок змін рівня, тенденції або волатильності показників смертності, коли зниження показників смертності призводить до зростання вартості страхових зобов’язань (ризик збільшення тривалості життя);
(c) ризик втрат або несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань унаслідок змін рівня, тенденції або волатильності показників втрати працездатності, захворюваності та шкоди здоров’ю (ризик непрацездатності та шкоди здоров’ю);
(d) ризик втрат або несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань унаслідок змін рівня, тенденції або волатильності витрат, пов’язаних з обслуговуванням договорів страхування або перестрахування (ризик збільшення витрат на страхування життя);
(e) ризик втрат або несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань унаслідок коливань рівня, тенденції або волатильності показників перегляду, які застосовуються до ануїтетів, унаслідок змін правового середовища або стану здоров’я застрахованих осіб (ризик перегляду);
(f) ризик втрат або несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань унаслідок змін рівня, тенденції або волатильності показників дострокового припинення дії, розірвання, поновлення та відмови від страхових полісів (ризик дострокового припинення дії договорів);
(g) ризик втрат або несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань унаслідок істотної невизначеності припущень щодо ціноутворення та формування резервів у зв’язку з надзвичайними або нестандартними подіями (катастрофічний ризик для страхування життя).
4. Модуль андеррайтингового ризику для медичного страхування повинен відображати ризик, який виникає з андеррайтингу зобов’язань із медичного страхування, незалежно від того, чи він здійснюється на тій самій технічній основі, що й страхування життя, у розрізі покритих небезпек і процесів, які використовуються в ході здійснення діяльності.
Він повинен охоплювати щонайменше такі ризики:
(a) ризик втрат або несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань унаслідок змін рівня, тенденції або волатильності витрат, пов’язаних з обслуговуванням договорів страхування або перестрахування;
(b) ризик втрат або несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань внаслідок коливань строків, частоти та серйозності страхових випадків, а також строків і сум врегулювання страхових вимог на момент формування резервів;
(c) ризик втрат або несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань унаслідок істотної невизначеності припущень щодо ціноутворення та формування резервів стосовно спалахів масштабних епідемій, а також незвичайної кумуляції ризиків за таких надзвичайних обставин.
5. Модуль ринкового ризику повинен відображати ризик, який виникає з рівня волатильності ринкових цін фінансових інструментів, що впливають на вартість активів і зобов’язань компанії. Він повинен належним чином відображати структурну невідповідність активів і зобов’язань, зокрема, у розрізі строків їх дії.
Його розраховують, згідно з пунктом (4) додатка IV, як комбінацію вимог до капіталу для принаймні таких підмодулів:
(a) чутливість вартості активів, зобов’язань і фінансових інструментів до змін строкової структури процентних ставок або волатильності процентних ставок (ризик процентної ставки);
(b) чутливість вартості активів, зобов’язань і фінансових інструментів до змін рівня або волатильності ринкових цін на пайові цінні папери (ризик власного капіталу);
(c) чутливість вартості активів, зобов’язань і фінансових інструментів до змін рівня або волатильності ринкових цін на нерухомість (майновий ризик);
(d) чутливість вартості активів, зобов’язань і фінансових інструментів до змін рівня або волатильності кредитних спредів відносно строкової структури безризикових процентних ставок (ризик спреду);
(e) чутливість вартості активів, зобов’язань і фінансових інструментів до змін рівня або волатильності обмінних курсів валют (валютний ризик);
(f) додаткові ризики для страхової або перестрахової компанії, які виникають у зв’язку з відсутністю диверсифікації портфеля активів або високою схильністю до ризику дефолту одного емітента цінних паперів або групи пов’язаних емітентів (ризик ринкової концентрації).
6. Модуль ризику дефолту контрагента повинен відображати можливі втрати внаслідок неочікуваного дефолту або погіршення кредитоспроможності контрагентів і боржників страхових і перестрахових компаній протягом наступних 12 місяців. Модуль ризику дефолту контрагента повинен охоплювати договори, які пом’якшують ризик, такі як угоди про перестрахування, сек’юритизація та деривативи, дебіторську заборгованість посередників, а також будь-які інші кредитні експозиції, які не охоплені підмодулем ризику спреду. Він повинен належним чином враховувати заставне або інше забезпечення, утримуване страховою або перестраховою компанією або від її імені, а також пов’язані з ним ризики.
Для кожного контрагента модуль ризику дефолту контрагента повинен враховувати загальну експозицію до ризику контрагента відповідної страхової або перестрахової компанії стосовно такого контрагента, незалежно від правової форми його договірних зобов’язань перед такою компанією.
Стаття 106. Розрахування підмодуля ризику власного капіталу: механізм симетричного коригування
1. Підмодуль ризику власного капіталу, розрахований згідно зі стандартною формулою, повинен включати симетричне коригування нарахувань на власний капітал, яке застосовується для покриття ризику, що виникає внаслідок змін курсу акцій.
2. Симетричне коригування стандартних нарахувань на власний капітал, каліброване згідно зі статтею 104(4), що покриває ризик, який виникає внаслідок змін курсу акцій, повинне ґрунтуватися на функції поточного рівня відповідного індексу акцій і середньозваженого значення такого індексу. Середньозважене значення розраховується за відповідний період часу, який повинен бути однаковим для всіх страхових і перестрахових компаній.
3. Симетричне коригування стандартних нарахувань на власний капітал, що покриває ризик, який виникає внаслідок змін курсу акцій, не повинне призводити до застосування нарахувань на власний капітал, розмір яких більше ніж на 10 процентних пунктів нижчий або більше ніж на 10 процентних пунктів вищий за стандартні нарахування на власний капітал.
Стаття 107. Вимога до капіталу для покриття операційного ризику
1. Вимога до капіталу для покриття операційного ризику повинна відображати операційні ризики, тією мірою, якою вони не відображені в модулях ризику, зазначених у статті 104. Така вимога підлягає калібруванню згідно зі статтею 101(3).
2. Для договорів страхування життя, за якими інвестиційний ризик несуть володільці страхових полісів, при розрахуванні вимоги до капіталу для покриття операційного ризику необхідно враховувати суму річних витрат, пов’язаних із такими страховими зобов’язаннями.
3. Для страхових і перестрахових операцій, інших ніж операції, зазначені в параграфі 2, при розрахуванні вимоги до капіталу для покриття операційного ризику необхідно враховувати обсяг таких операцій у розрізі зароблених премій і технічних резервів, утримуваних за такими страховими та перестраховими зобов’язаннями. У такому разі вимога до капіталу для покриття операційного ризику не повинна перевищувати 30% базової вимоги до капіталу платоспроможності, що стосується таких страхових і перестрахових операцій.
Стаття 108. Коригування на спроможність технічних резервів і відстрочених податків поглинати збитки
Зазначене у статті 103(c) коригування на спроможність технічних резервів і відстрочених податків поглинати збитки повинне відображати потенційну компенсацію неочікуваних збитків шляхом одночасного зниження технічних резервів або відстрочених податків, або і того, й іншого.
Таке коригування повинне враховувати ефект пом’якшення ризиків, забезпечений майбутніми дискреційними виплатами за договорами страхування, тією мірою, якою страхові та перестрахові компанії можуть встановити, що зниження таких виплат може використовуватися для покриття неочікуваних збитків у разі їх виникнення. Ефект пом’якшення ризиків, забезпечений майбутніми дискреційними виплатами, не повинен перевищувати суму технічних резервів і відстрочених податків, які стосуються таких майбутніх дискреційних виплат.
Для цілей другого параграфа розмір майбутніх дискреційних виплат за несприятливих умов необхідно порівнювати з розміром таких виплат за базисних припущень, використаних при розрахуванні найкращої оцінки.
Стаття 109. Спрощення стандартної формули
Страхові та перестрахові компанії можуть використовувати спрощений розрахунок для конкретного підмодуля або модуля ризику, якщо це обґрунтовано з огляду на характер, масштаб і складність ризиків, з якими вони стикаються, і якщо вимога, щоб усі страхові та перестрахові компанії застосовували стандартизований розрахунок, була би непропорційною.
Спрощені розрахунки підлягають калібруванню згідно зі статтею 101(3).
Стаття 109a. Гармонізовані технічні вхідні дані для стандартної формули
1. Для цілей розрахування вимоги до капіталу платоспроможності згідно зі стандартною формулою європейські наглядові органи через Спільний комітет розробляють проекти імплементаційних технічних стандартів щодо розподілу кредитних оцінок установ зовнішнього кредитного оцінювання за об’єктивною шкалою рівнів кредитної якості із застосуванням рівнів, визначених згідно зі статтею 111(1)(n).
Спільний комітет європейських наглядових органів повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 30 червня 2015 року.
Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
2. Щоб забезпечити однакові умови застосування цієї статті та для цілей спрощення розрахування модуля ринкового ризику, зазначеного у статті 105(5), спрощення розрахування модуля ризику дефолту контрагента, зазначеного у статті 105(6), оцінювання методів пом’якшення ризиків, зазначених у статті 101(5), і розрахування технічних резервів, EIOPA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів щодо:
(a) переліків регіональних урядів і місцевих органів, експозиції яких розглядаються як експозиції центрального уряду юрисдикції, на території якої вони створені, за умови відсутності різниці в рівні ризику між такими експозиціями у зв’язку зі спеціальними повноваженнями регіональних урядів і місцевих органів щодо збору доходів, і наявності спеціальних інституційних механізмів, у результаті дії яких знижується ризик дефолту;
(b) індексу акцій, зазначеного у статті 106(2), згідно з детальними критеріями, встановленими відповідно до статті 111(1)(c) та (o);
(c) коригувань, які застосовуються до валют, прив’язаних до євро, у підмодулі валютного ризику, зазначеному у статті 105(5), згідно з детальними критеріями коригувань для валют, прив’язаних до євро, для цілей спрощення розрахування підмодуля валютного ризику, як встановлено відповідно до статті 111(1)(p).
EIOPA повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 30 червня 2015 року.
Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
3. EIOPA повинен принаймні щоквартально публікувати технічну інформацію, у тому числі інформацію щодо симетричного коригування, зазначеного у статті 106.
4. Щоб забезпечити однакові умови застосування цієї статті та для цілей спрощення розрахування модуля андеррайтингового ризику для медичного страхування, зазначеного у статті 105(4), EIOPA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів з урахуванням наданих наглядовими органами відповідних держав-членів розрахунків стандартних відхилень у зв’язку зі спеціальними національними законодавчими інструментами держав-членів, які дозволяють розподіл страхових виплат, пов’язаних із ризиком для здоров’я, між страховими та перестраховими компаніями і які відповідають критеріям у параграфі 5 та будь-яким додатковим критеріям, встановленим делегованими актами.
EIOPA повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 30 червня 2015 року.
Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
5. Імплементаційні технічні стандарти, зазначені в параграфі 4, застосовуються тільки до національних законодавчих інструментів держав-членів, які дозволяють розподіл страхових виплат, пов’язаних із ризиком для здоров’я, між страховими та перестраховими компаніями і які відповідають таким критеріям:
(a) механізм розподілу вимог прозорий і повністю визначений до початку річного періоду, до якого він застосовується;
(b) механізм розподілу вимог, кількість страхових компаній, які беруть участь у системі вирівнювання ризиків для здоров’я (СВРЗ), і характеристики ризиків, пов’язаних із діяльністю, яка підпадає під дію СВРЗ, забезпечують, щоб для кожної компанії, яка бере участь у СВРЗ, волатильність річних збитків від діяльності, яка підпадає під дію СВРЗ, істотно знижувалася за допомогою СВРЗ у розрізі ризику недостатності страхових премій і резервів;
(c) медичне страхування, яке підпадає під дію СВРЗ, є обов’язковим і слугує частковою або повною альтернативою покриттю ризиків для здоров’я, яке надається встановленою законом системою соціального забезпечення;
(d) у випадку дефолту страхових компаній, які беруть участь у СВРЗ, один або більше урядів держав-членів гарантує повне задоволення вимог володільців страхових полісів у межах страхової діяльності, яка підпадає під дію СВРЗ.
Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a, що визначають додаткові критерії, яким повинні відповідати механізми, передбачені національними законодавчими інструментами, а також методологію та вимоги для розрахування стандартних відхилень, зазначених у параграфі 4 цієї статті.
Стаття 110. Суттєві відхилення від припущень, які лежать в основі розрахування за стандартною формулою
Якщо не доцільно розраховувати вимогу до капіталу платоспроможності згідно зі стандартною формулою, як визначено в підсекції 2, оскільки профіль ризику відповідної страхової або перестрахової компанії суттєво відхиляється від припущень, які лежать в основі розрахування за стандартною формулою, наглядові органи можуть, шляхом ухвалення рішення із зазначенням причин, вимагати, щоб відповідна компанія замінила піднабір параметрів, які використовуються при розрахуванні за стандартною формулою, параметрами, які є специфічними для такої компанії, при розрахуванні модулів андеррайтингового ризику для страхування життя, видів страхування, інших ніж страхування життя, і медичного страхування, як визначено у статті 104(7). Такі специфічні параметри повинні бути розраховані таким чином, щоб забезпечити дотримання компанією статті 101(3).
Стаття 111. Делеговані акти і регуляторні та імплементаційні технічні стандарти стосовно статей 103-109
1. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a, у яких передбачаються:
(a) стандартна формула згідно зі статтями 101 і 103-109;
(b) будь-які підмодулі, які необхідні або які точніше охоплюють ризики, включені у відповідні модулі ризику, зазначені у статті 104, а також будь-які подальші оновлення;
(c) методи, припущення та стандартні параметри, які підлягають калібруванню з довірчим рівнем, зазначеним у статті 101(3), і які повинні використовуватися при розрахуванні кожного модуля або підмодуля ризику, що входить до базової вимоги до капіталу платоспроможності, встановленої у статтях 104, 105 і 304, симетричне коригування та відповідний період часу, виражений у місяцях, як зазначено у статті 106, а також належний підхід до інтеграції методу, зазначеного у статті 304, до вимоги до капіталу платоспроможності, розрахованої згідно зі стандартною формулою;
(d) параметри кореляції, у тому числі, за необхідності, параметри, визначені в додатку IV, і процедури оновлення таких параметрів;
(e) якщо страхові та перестрахові компанії використовують методи пом’якшення ризиків, методи та припущення, які повинні використовуватися для оцінювання змін профілю ризику відповідної компанії та для коригування розрахування вимоги до капіталу платоспроможності;
(f) якісні критерії, яким повинні відповідати методи пом’якшення ризиків, зазначені в пункті (e), щоб забезпечити ефективну передачу ризику третій особі;
(fa) метод і параметри, які повинні використовуватися при оцінюванні вимоги до капіталу для покриття ризику дефолту контрагента у випадку експозицій кваліфікованих центральних контрагентів; такі параметри повинні забезпечувати узгодженість із підходом до таких експозицій у випадку кредитних і фінансових установ у розумінні статті 4(1)(1) і (26) Регламенту (ЄС) № 575/2013 ;
(g) методи та параметри, які повинні використовуватися при оцінюванні вимоги до капіталу для покриття операційного ризику, визначеної у статті 107, включно з відсотком, зазначеним у статті 107(3);
(h) методи та коригування, які повинні використовуватися для відображення обмеженого обсягу диверсифікації ризиків страхових і перестрахових компаній стосовно відокремлених коштів;
(i) метод, який повинен використовуватися при розрахуванні коригування на спроможність технічних резервів і відстрочених податків поглинати збитки, як встановлено у статті 108;
(j) піднабір стандартних параметрів у модулях андеррайтингового ризику для страхування життя, видів страхування, інших ніж страхування життя, і медичного страхування, які можуть бути замінені специфічними для компанії параметрами, як визначено у статті 104(7);
(k) стандартизовані методи, які повинні використовуватися страховою або перестраховою компанією для розрахування специфічних для компанії параметрів, зазначених у пункті (j), а також будь-які критерії, що стосуються повноти, достовірності та відповідності використовуваних даних, які повинні бути дотримані до затвердження наглядовими органами, і процедура такого затвердження;
(l) спрощені розрахунки, передбачені для певних підмодулів і модулів ризику, а також критерії, яким зобов’язані відповідати страхові та перестрахові компанії, у тому числі кептивні страхові та перестрахові компанії, щоб мати право користуватися кожним із таких спрощень, як визначено у статті 109;
(m) підхід, який повинен використовуватися до пов’язаних компаній у розумінні статті 212 при розрахуванні вимоги до капіталу платоспроможності, зокрема, при розрахуванні підмодуля ризику власного капіталу, зазначеного у статті 105(5), з урахуванням ймовірного зниження волатильності вартості таких пов’язаних компаній, що виникає зі стратегічного характеру таких інвестицій і впливу компанії-учасника на такі пов’язані компанії;
(n) способи використання зовнішніх кредитних оцінок установ зовнішнього кредитного оцінювання при розрахуванні вимоги до капіталу платоспроможності згідно зі стандартною формулою і розподіл зовнішніх кредитних оцінок за шкалою рівнів кредитної якості, зазначений у статті 109a(1), що має узгоджуватися з використанням зовнішніх кредитних оцінок установ зовнішнього кредитного оцінювання при розрахуванні вимог до капіталу для кредитних установ, як означено у статті 4(1)(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, і фінансових установ, як означено у статті 4(1)(26) зазначеного Регламенту;
(o) детальні критерії для індексу акцій, зазначеного у статті 109a(2)(c);
(p) детальні критерії коригувань для валют, прив’язаних до євро, для цілей спрощення розрахування підмодуля валютного ризику, зазначеного у статті 109a(2)(d);
(q) умови категоризації регіональних урядів і місцевих органів, зазначених у статті 109a(2)(a).
2. З метою забезпечення однакових умов застосування цієї статті EIOPA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів щодо процедур затвердження наглядовими органами специфічних для компанії параметрів, зазначених у пункті (k) параграфа 1.
EIOPA повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 31 жовтня 2014 року.
Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
3. До 31 грудня 2020 року Комісія повинна провести оцінювання відповідності методів, припущень і стандартних параметрів, які використовуються при розрахуванні вимоги до капіталу платоспроможності за стандартною формулою. Зокрема, у ході такого оцінювання необхідно враховувати показники будь-якого класу активів і фінансових інструментів, поведінку інвесторів у такі активи та фінансові інструменти, а також тенденції розвитку міжнародних стандартів у сфері фінансових послуг. Перегляд окремих класів активів може бути пріоритетним. Комісія повинна подати Європейському Парламенту і Раді звіт, який, у відповідних випадках, супроводжується пропозиціями про внесення змін до цієї Директиви або до делегованих чи імплементаційних актів, ухвалених відповідно до цієї Директиви.
4. Щоб забезпечити послідовну гармонізацію стосовно вимоги до капіталу платоспроможності, EIOPA, згідно зі статтею 301b, розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення кількісних лімітів і критеріїв прийнятності активів, якщо відповідні ризики належним чином не охоплені підмодулем.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, згідно зі статтями 10-14 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
Такі регуляторні технічні стандарти застосовуються до активів, які покривають технічні резерви, за винятком активів, утримуваних у зв’язку з договорами страхування життя, інвестиційний ризик за якими несуть володільці страхових полісів. Вони повинні переглядатися Комісією з урахуванням змін стандартної формули та змін на фінансових ринках.
Підсекція 3
Повні та часткові внутрішні моделі для розрахування вимоги до капіталу платоспроможності
Стаття 112. Загальні положення щодо затвердження повних і часткових внутрішніх моделей
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб страхові або перестрахові компанії могли розрахувати вимогу до капіталу платоспроможності з використанням повної або часткової внутрішньої моделі, затвердженої наглядовими органами.
2. Страхові та перестрахові компанії можуть використовувати часткові внутрішні моделі для розрахування одного або більше зазначених нижче елементів:
(a) одного або більше модулів або підмодулів ризику, які входять до базової вимоги до капіталу платоспроможності, як визначено у статтях 104 і 105;
(b) вимоги до капіталу для покриття операційного ризику, як визначено у статті 107;
(c) коригування, зазначеного у статті 108.
Крім того, часткове моделювання може застосовуватися до всієї діяльності страхових і перестрахових компаній або тільки до одного або більше основних структурних підрозділів
3. У будь-якій заяві на затвердження страхові та перестрахові компанії повинні як мінімум надати документальні докази того, що внутрішня модель відповідає вимогам, визначеним у статтях 120-125.
Якщо заява на таке затвердження стосується часткової внутрішньої моделі, вимоги, визначені у статтях 120-125, повинні бути адаптовані для врахування обмеженої сфери застосування моделі.
4. Наглядові органи повинні ухвалити рішення за заявою протягом шести місяців з моменту отримання повної заяви.
5. Наглядові органи повинні надати затвердження за заявою, тільки якщо вони переконані, що системи виявлення, вимірювання, моніторингу, управління та звітування про ризик страхової або перестрахової компанії є належними та, зокрема, що внутрішня модель відповідає вимогам, зазначеним у параграфі 3.
6. У рішенні наглядових органів про відхилення заяви на використання внутрішньої моделі повинні вказуватися підстави, на яких воно ґрунтується.
7. Після затвердження наглядовими органами використання внутрішньої моделі від страхових та перестрахових компаній може вимагатися, шляхом ухвалення рішення із зазначенням підстав, надання наглядовим органам оцінки вимоги до капіталу платоспроможності, визначеної згідно зі стандартною формулою, як визначено в підсекції 2.
Стаття 113. Особливі положення щодо затвердження часткових внутрішніх моделей
1. У випадку часткової внутрішньої моделі наглядові органи надають затвердження, тільки якщо така модель відповідає вимогам, визначеним у статті 112, і таким додатковим умовам:
(a) причина обмеження сфери застосування моделі належним чином обґрунтована компанією;
(b) отримана в результаті вимога до капіталу платоспроможності більш належно відображає профіль ризику компанії і, зокрема, відповідає принципам, визначеним у підсекції 1;
(c) її структура відповідає принципам, визначеним у підсекції 1, щоб забезпечити можливість повної інтеграції часткової внутрішньої моделі до стандартної формули для розрахування вимоги до капіталу платоспроможності.
2. При оцінюванні заяви на використання часткової внутрішньої моделі, що охоплює тільки певні підмодулі конкретного модуля ризику або окремі структурні підрозділи страхової або перестрахової компанії в контексті певного модуля ризику, або будь-яке поєднання і того, і іншого, наглядові органи можуть вимагати від страхових і перестрахових компаній надання реалістичного перехідного плану розширення сфери застосування моделі.
У перехідному плані повинен бути визначений спосіб, у який страхові та перестрахові компанії планують розширити сферу застосування моделі на інші підмодулі або структурні підрозділи, щоб забезпечити охоплення моделлю більшої частини їхніх страхових операцій у контексті такого конкретного модуля ризику.
Стаття 114. Делеговані акти та імплементаційні технічні стандарти стосовно внутрішніх моделей для розрахування вимоги до капіталу платоспроможності
1. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a, у яких визначаються:
(a) адаптації, які необхідно застосувати до стандартів, визначених у статтях 120-125, з огляду на обмежену сферу застосування часткової внутрішньої моделі;
(b) спосіб, у який часткову внутрішню модель повністю інтегрують до стандартної формули для розрахування вимоги до капіталу платоспроможності, зазначеної у статті 113(1)(c), і вимоги щодо використання альтернативних методів інтеграції.
2. З метою забезпечення однакових умов застосування цієї статті EIOPA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів щодо процедур:
(a) затвердження внутрішньої моделі згідно зі статтею 112; та
(b) затвердження значних змін до внутрішньої моделі та змін до політики змінення внутрішньої моделі, зазначеної у статті 115.
EIOPA повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 31 жовтня 2014 року.
Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
Стаття 115. Політика змінення повних і часткових внутрішніх моделей
У рамках процесу початкового затвердження внутрішньої моделі наглядові органи повинні затвердити політику змінення моделі страхової або перестрахової компанії. Страхові та перестрахові компанії можуть змінювати свою внутрішню модель згідно з такою політикою.
Політика повинна включати специфікацію незначних і значних змін внутрішньої моделі.
Значні зміни внутрішньої моделі, а також зміни до такої політики завжди підлягають попередньому затвердженню наглядовими органами, як встановлено у статті 112.
Незначні зміни внутрішньої моделі не підлягають попередньому затвердженню наглядовими органами тією мірою, якою вони розроблені згідно з такою політикою.
Стаття 116. Обов’язки адміністративних, управлінських або наглядових органів
Адміністративні, управлінські або наглядові органи страхових і перестрахових компаній повинні схвалити заяву на затвердження наглядовими органами внутрішньої моделі, зазначену у статті 112, а також заяву на затвердження будь-яких подальших значних змін, внесених до такої моделі.
Адміністративний, управлінський або наглядовий орган несе відповідальність за впровадження систем, які забезпечують належну роботу внутрішньої моделі на постійній основі.
Стаття 117. Повернення до стандартної формули
Після отримання затвердження згідно зі статтею 112 страхові та перестрахові компанії не повинні повертатися до розрахування всієї вимоги до капіталу платоспроможності або її частини згідно зі стандартної формулою, як визначено в підсекції 2, окрім як за належним чином обґрунтованих обставин і за умови затвердження наглядовими органами.
Стаття 118. Невідповідність внутрішньої моделі
1. Якщо після отримання затвердження використання внутрішньої моделі від наглядових органів страхові та перестрахові компанії більше не відповідають вимогам, визначеним у статтях 120-125, вони повинні невідкладно представити наглядовому органу план відновлення відповідності протягом розумного періоду часу або довести, що невідповідність має незначний вплив.
2. У разі невиконання страховими та перестраховими компаніями плану, зазначеного в параграфі 1, наглядові органи можуть вимагати, щоб страхові та перестрахові компанії повернулися до розрахування вимоги до капіталу платоспроможності згідно зі стандартною формулою, як визначено в підсекції 2.
Стаття 119. Суттєві відхилення від припущень, які лежать в основі розрахування за стандартною формулою
Якщо не доцільно розраховувати вимогу до капіталу платоспроможності згідно зі стандартною формулою, як визначено в підсекції 2, оскільки профіль ризику відповідної страхової або перестрахової компанії суттєво відхиляється від припущень, які лежать в основі розрахування за стандартною формулою, наглядові органи можуть, шляхом ухвалення рішення із зазначенням підстав, вимагати, щоб відповідна компанія використовувала внутрішню модель для розрахування вимоги до капіталу платоспроможності або відповідних модулів ризику, які входять до її складу.
Стаття 120. Перевірка використання
Страхові та перестрахові компанії повинні довести, що внутрішня модель широко використовується та відіграє важливу роль у їхній системі управління, зазначеній у статтях 41-50, зокрема:
(a) у їхній системі управління ризиками, як встановлено у статті 44, і в їхніх процесах вироблення й ухвалення рішень;
(b) у їхніх процесах оцінювання та розподілу економічного капіталу та капіталу платоспроможності, включно з оцінюванням, зазначеним у статті 45.
Крім того, страхові та перестрахові компанії повинні довести, що частота розрахування вимоги до капіталу платоспроможності з використанням внутрішньої моделі відповідає частоті використання ними внутрішньої моделі для інших цілей, охоплених першим параграфом.
Адміністративний, управлінський або наглядовий орган відповідає за забезпечення постійної відповідності структури та функціонування внутрішньої моделі і забезпечення того, щоб внутрішня модель продовжувала належним чином відображати профіль ризику відповідних страхових і перестрахових компаній.
Стаття 121. Стандарти статистичної якості
1. Внутрішня модель та, зокрема, розрахування прогнозу розподілу ймовірностей, який лежить в її основі, повинні відповідати критеріям, визначеним у параграфах 2-9.
2. Методи, які використовуються для розрахування прогнозу розподілу ймовірностей, повинні ґрунтуватися на належних, застосовних і релевантних актуарних і статистичних методах та повинні узгоджуватися з методами, які використовуються для розрахування технічних резервів.
Методи, які використовуються для розрахування прогнозу розподілу ймовірностей, повинні ґрунтуватися на актуальній і достовірній інформації та реалістичних припущеннях.
Страхові та перестрахові компанії повинні бути здатні обґрунтувати наглядовим органам припущення, які лежать в основі їхньої внутрішньої моделі.
3. Дані, які використовуються для внутрішньої моделі, повинні бути достовірними, повними та відповідними.
Страхові та перестрахові компанії повинні принаймні щорічно оновлювати набори даних, які використовуються при розрахуванні прогнозу розподілу ймовірностей.
4. Для розрахування прогнозу розподілу ймовірностей не повинен встановлюватись якийсь конкретний метод.
Незалежно від вибраного методу, здатність внутрішньої моделі ранжувати ризик повинна бути достатньою для забезпечення того, щоб вона широко використовувалася та відігравала важливу роль у системі управління страхових і перестрахових компаній, зокрема в їхній системі управління ризиками та процесах вироблення й ухвалення рішень, а також у розподілі капіталу згідно зі статтею 120.
Внутрішня модель повинна охоплювати всі істотні ризики, яких зазнають страхові та перестрахові компанії. Внутрішні моделі повинні принаймні охоплювати ризики, визначені у статті 101(4).
5. Що стосується диверсифікаційних ефектів, страхові та перестрахові компанії можуть враховувати у своїй внутрішній моделі залежності в межах категорій ризику та між ними за умови, що наглядові органи переконані, що система, яка використовується для вимірювання диверсифікаційних ефектів, є належною.
6. Страхові та перестрахові компанії можуть повністю враховувати у своїй внутрішній моделі вплив методів пом’якшення ризиків за умови, що кредитний ризик та інші ризики, які виникають у зв’язку з використанням методів пом’якшення ризиків, належним чином відображені у внутрішній моделі.
7. Страхові та перестрахові компанії повинні ретельно оцінювати у своїй внутрішній моделі конкретні ризики, пов’язані з фінансовими гарантіями та будь-якими договірними можливостями, якщо вони є істотними. Вони також повинні оцінювати ризики, пов’язані з можливостями володільців страхових полісів і договірними можливостями страхових і перестрахових компаній. З цією метою вони повинні враховувати вплив, що його майбутні зміни фінансових і нефінансових умов можуть здійснювати на реалізацію таких можливостей.
8. У своїй внутрішній моделі страхові та перестрахові компанії можуть враховувати майбутні управлінські дії, здійснення яких вони можуть обґрунтовано очікувати за певних обставин.
У випадку, визначеному в першому підпараграфі, відповідна компанія повинна враховувати час, необхідний для здійснення таких дій.
9. У своїй внутрішній моделі страхові та перестрахові компанії повинні враховувати всі виплати володільцям страхових полісів і вигодонабувачам, які вони очікують здійснити, незалежно від того, чи такі виплати гарантовані договором.
Стаття 122. Стандарти калібрування
1. Страхові та перестрахові компанії можуть використовувати інший період часу або іншу величину ризику, ніж ті, що визначені у статті 101(3), для цілей внутрішнього моделювання за умови, що результати внутрішньої моделі можуть використовуватися такими компаніями для розрахування вимоги до капіталу платоспроможності у спосіб, що надає володільцям страхових полісів і бенефіціарам рівень захисту, еквівалентний рівню, визначеному у статті 101.
2. Якщо можливо, страхові та перестрахові компанії повинні визначати вимогу до капіталу платоспроможності безпосередньо на основі прогнозу розподілу ймовірностей, отриманого за допомогою внутрішньої моделі таких компаній, з використанням величини вартості під ризиком, визначеної у статті 101(3).
3. Якщо страхові та перестрахові компанії не можуть визначити вимогу до капіталу платоспроможності безпосередньо на основі прогнозу розподілу ймовірностей, отриманого за допомогою внутрішньої моделі, наглядові органи можуть дозволити використання приблизних значень у процесі розрахування вимоги до капіталу платоспроможності за умови, що такі компанії можуть довести наглядовим органам, що володільцям страхових полісів надається рівень захисту, еквівалентний рівню, визначеному у статті 101.
4. Наглядові органи можуть вимагати, щоб страхові та перестрахові компанії застосовували свою внутрішню модель до відповідних еталонних портфелів і використовували припущення, які ґрунтуються на зовнішніх, а не на внутрішніх даних, для перевірки калібрування внутрішньої моделі та відповідності її специфікації загальноприйнятій ринковій практиці.
Стаття 123. Розподіл прибутків та збитків
Страхові та перестрахові компанії повинні принаймні щорічно розглядати причини та джерела прибутків і збитків кожного основного структурного підрозділу.
Вони повинні продемонструвати, як класифікація ризиків, вибрана у внутрішній моделі, пояснює причини та джерела прибутків і збитків. Класифікація ризиків та розподіл прибутків і збитків повинні відображати профіль ризику страхових і перестрахових компаній.
Стаття 124. Стандарти валідації
Страхові та перестрахові компанії повинні мати регулярний цикл валідації моделі, який включає моніторинг ефективності внутрішньої моделі, перевірку постійної відповідності її специфікації та тестування її результатів на основі фактичних даних.
Процес валідації моделі повинен включати ефективний статистичний процес валідації внутрішньої моделі, що дає змогу страховим і перестраховим компаніям продемонструвати їхнім наглядовим органам відповідність отриманих у результаті вимог до капіталу.
Статистичні методи, які застосовуються, повинні забезпечувати перевірку відповідності прогнозу розподілу ймовірностей у порівнянні не тільки з фактичними даними про збитки, а й з усіма суттєвими новими даними та інформацією, які його стосуються.
Процес валідації моделі повинен включати аналіз стабільності внутрішньої моделі та, зокрема, перевірку чутливості результатів внутрішньої моделі до змін основних базисних припущень. Він також повинен включати оцінювання достовірності, повноти та відповідності даних, які використовуються у внутрішній моделі.
Стаття 125. Стандарти документування
Страхові та перестрахові компанії повинні документувати структуру та операційні характеристики їхніх внутрішніх моделей.
Документація повинна демонструвати дотримання статей 120-124.
Вона повинна містити детальний опис теорії, припущень і математичних та емпіричних основ внутрішньої моделі.
У документації повинні бути вказані будь-які умови, за яких внутрішня модель не працює ефективно.
Страхові та перестрахові компанії повинні документувати всі значні зміни їхніх внутрішніх моделей, як визначено у статті 115.
Стаття 126. Зовнішні моделі та дані
Використання моделі або даних, отриманих від третьої особи, не повинне вважатися підставою для звільнення від виконання будь-яких вимог до внутрішньої моделі, визначених у статтях 120-125.
Стаття 127. Делеговані акти стосовно статей 120-126
Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a стосовно статей 120-126 для сприяння кращому оцінюванню профілю ризику та управлінню діяльністю страхових і перестрахових компаній у контексті використання внутрішніх моделей на всій території Союзу.
Секція 5
Мінімальна вимога до капіталу
Стаття 128. Загальні положення
Держави-члени повинні вимагати, щоб страхові та перестрахові компанії утримували прийнятні основні власні кошти для покриття мінімальної вимоги до капіталу.
Стаття 129. Розрахування мінімальної вимоги до капіталу
1. Мінімальну вимогу до капіталу розраховують згідно з такими принципами:
(a) вона повинна розраховуватися у чіткий та простий спосіб і таким чином, щоб забезпечити можливість аудиту розрахування;
(b) вона повинна відповідати сумі прийнятних основних власних коштів, нижче якої володільці страхових полісів зазнають неприйнятного рівня ризику, якщо страховим і перестраховим компаніям дозволять продовжувати їхні операції;
(c) лінійна функція, зазначена в параграфі 2, яка використовується для розрахування мінімальної вимоги до капіталу, підлягає калібруванню за вартістю під ризиком основних власних коштів страхової або перестрахової компанії з довірчим рівнем 85% для періоду тривалістю один рік;
(d) вона повинна мати абсолютну нижню межу в розмірі:
(i) 2500000 євро - для страхових компаній, які здійснюють види страхування, інші ніж страхування життя, включно з кептивними страховими компаніями, крім випадку, коли покриваються всі або окремі ризики, включені в один із класів 10-15, визначених у частині A додатка I; у такому випадку вона повинна становити не менше 3700000 євро;
(ii) 3700000 євро - для страхових компаній, які здійснюють страхування життя, включно з кептивними страховими компаніями;
(iii) 3600000 євро - для перестрахових компаній, крім випадку кептивних перестрахових компаній; у такому випадку мінімальна вимога до капіталу повинна становити не менше 1200000 євро;
(iv) сума значень, визначених у пунктах (i) та (ii) - для страхових компаній, як зазначено у статті 73(5).
2. Згідно з параграфом 3, мінімальну вимогу до капіталу розраховують як лінійну функцію набору або піднабору таких змінних: технічні резерви, підписані премії, капітал під ризиком, відстрочені податки та адміністративні витрати компанії. Використовувані змінні повинні бути виміряні без урахування перестрахування.
3. Без обмеження параграфа 1(d), мінімальна вимога до капіталу не повинна бути нижчою за 25% та вищою за 45% вимоги до капіталу платоспроможності компанії, розрахованої згідно з підсекцією 2 або 3 секції 4 глави VI та з урахуванням будь-якої надбавки на капітал, встановленої згідно зі статтею 37.
Держави-члени повинні дозволяти їхнім наглядовим органам, протягом періоду, що завершується не пізніше 31 грудня 2017 року, вимагати від страхової або перестрахової компанії застосування відсотків, зазначених у першому підпараграфі, виключно до вимоги до капіталу платоспроможності компанії, розрахованої згідно з підсекцією 2 секції 4 глави VI.
4. Страхові та перестрахові компанії повинні розраховувати мінімальну вимогу до капіталу принаймні щоквартально та повідомляти результати такого розрахування наглядовим органам.
Для цілей розрахування меж, зазначених у параграфі 3, компанії не зобов’язані розраховувати вимогу до капіталу платоспроможності на щоквартальній основі.
Якщо будь-яка з меж, зазначених у параграфі 3, визначає мінімальну вимогу до капіталу компанії, компанія повинна надати наглядовому органу інформацію, що містить належне обґрунтування цього факту.
5. Комісія повинна, до 31 грудня 2020 року, подати Європейському Парламенту і Раді звіт про правила держав-членів і практики наглядових органів, ухвалені відповідно до параграфів 1-4.
У такому звіті, зокрема, повинні розглядатися використання та рівень верхньої та нижньої меж, визначених у параграфі 3, а також будь-які проблеми, з якими стикаються наглядові органи та компанії при застосуванні цієї статті.
Стаття 130. Делеговані акти
Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a, що визначають розрахування мінімальної вимоги до капіталу, зазначеної у статтях 128 і 129.
Стаття 131. Перехідні положення щодо дотримання мінімальної вимоги до капіталу
Як відступ від статей 139 та 144, якщо страхові або перестрахові компанії дотримуються нормативної маржі платоспроможності, зазначеної у статті 28 Директиви 2002/83/ЄС, статті 16a Директиви 73/239/ЄЕС або статті 37, 38 чи 39 Директиви 2005/68/ЄС, відповідно, станом на 31 грудня 2015 року, але не утримують достатні прийнятні основні власні кошти для покриття мінімальної вимоги до капіталу, відповідні компанії повинні виконати вимоги статті 128 до 31 грудня 2016 року.
Якщо відповідна компанія не виконає вимоги статті 128 упродовж періоду, визначеного в першому параграфі, авторизацію компанії відкликають згідно із застосовними процесами, передбаченими національним законодавством.
Секція 6
Інвестиції
Стаття 132. Принцип розсудливої особи
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб страхові та перестрахові компанії інвестували всі свої активи згідно з принципом розсудливої особи, як вказано в параграфах 2, 3 і 4.
2. Що стосується всього портфеля активів, страхові та перестрахові компанії повинні інвестувати тільки в активи та інструменти, ризики за якими відповідна компанія може належним чином виявити, виміряти, здійснювати їх моніторинг, управляти ними, контролювати та звітувати про них, а також належним чином врахувати при оцінюванні своїх загальних потреб у платоспроможності згідно з пунктом (a) другого підпараграфа статті 45(1).
Усі активи, зокрема активи, які покривають мінімальну вимогу до капіталу та вимогу до капіталу платоспроможності, повинні бути інвестовані таким чином, щоб забезпечити безпеку, якість, ліквідність і прибутковість портфеля в цілому. Крім того, місцезнаходження таких активів повинне бути таким, щоб забезпечити їх доступність.
Активи, утримувані для покриття технічних резервів, також повинні бути інвестовані у спосіб, який відповідає характеру та строку дії страхових і перестрахових зобов’язань. Такі активи повинні бути інвестовані з максимальним урахуванням інтересів володільців страхових полісів і вигодонабувачів, беручи до уваги будь-які розкриті цілі полісів.
У разі виникнення конфлікту інтересів страхові компанії або суб’єкт, який управляє їхнім портфелем активів, повинні забезпечити здійснення інвестицій із максимальним урахуванням інтересів володільців страхових полісів і вигодонабувачів.
3. Без обмеження параграфа 2, до активів, утримуваних у зв’язку з договорами страхування життя, інвестиційний ризик за якими несуть володільці страхових полісів, застосовуються другий, третій і четвертий підпараграфи цього параграфа.
Якщо передбачені договором виплати безпосередньо прив’язані до вартості паїв у компаніях колективного інвестування в обігові цінні папери (UCITS), як означено в Директиві 85/611/ЄЕС , або до вартості активів, які входять до внутрішнього фонду, утримуваного страховими компаніями, що зазвичай поділений на паї, технічні резерви стосовно таких виплат повинні бути максимально точно представлені такими паями або, якщо паї не визначені, такими активами.
Якщо передбачені договором виплати безпосередньо прив’язані до індексу курсу акцій або до будь-якого іншого референтного значення, крім значень, вказаних у другому підпараграфі, технічні резерви стосовно таких виплат повинні бути максимально точно представлені паями, які, як вважається, відображають референтне значення, або, якщо паї не визначені, активами з належним рівнем безпеки та ліквідності, що максимально точно відповідають активам, на яких ґрунтується конкретне референтне значення.
Якщо виплати, зазначені у другому та третьому підпараграфах, включають гарантію результативності інвестицій або будь-яку іншу гарантовану виплату, активи, утримувані для покриття відповідних додаткових технічних резервів, підпадають під дію параграфа 4.
4. Без обмеження параграфа 2, стосовно активів, інших ніж активи, охоплені параграфом 3, застосовуються другий-п’ятий підпараграфи цього параграфа.
Використання деривативних інструментів можливе тією мірою, якою вони сприяють зниженню ризиків або ефективному управлінню портфелем.
Інвестиції та активи, які не допущені до торгів на регульованому фінансовому ринку, повинні утримуватися в розумних обсягах.
Активи повинні бути належним чином диверсифіковані таким чином, щоб уникнути надмірної залежності від будь-якого конкретного активу, емітента, групи суб’єктів господарювання або географічного регіону та надмірного накопичення ризиків у портфелі в цілому.
Інвестиції в активи, випущені тим самим емітентом або емітентами, що належать до однієї групи, не повинні наражати страхові компанії на надмірну концентрацію ризику.
Стаття 133. Свобода інвестицій
1. Держави-члени не повинні вимагати, щоб страхові та перестрахові компанії інвестували в певні категорії активів.
2. Держави-члени не повинні встановлювати для інвестиційних рішень страхової або перестрахової компанії чи її інвестиційного менеджера будь-які вимоги щодо попереднього затвердження або систематичного повідомлення.
3. Ця стаття не обмежує вимоги держав-членів, які обмежують типи активів або референтні значення, до яких можуть бути прив’язані виплати за страховим полісом. Будь-які зазначені правила повинні застосовуватися, тільки якщо інвестиційний ризик несе володілець страхового поліса, який є фізичною особою, і вони не повинні бути більш обмежувальними, ніж правила, визначені в Директиві 85/611/ЄЕС .
Стаття 134. Місцезнаходження активів та заборона застави активів
1. Для страхових ризиків, розташованих у Співтоваристві, держави-члени не повинні вимагати, щоб активи, утримувані для покриття технічних резервів, пов’язаних із такими ризиками, були розташовані у Співтоваристві або в будь-яких конкретних державах-членах.
Крім того, стосовно відшкодування за договорами перестрахування від компаній, які авторизовані згідно із цією Директивою або головний офіс яких розташований у третій країні, режим платоспроможності якої вважається еквівалентним згідно зі статтею 172, держави-члени не повинні вимагати, щоб активи, які забезпечують таке відшкодування, були розташовані у Співтоваристві.
2. Держави-члени не повинні зберігати або впроваджувати для формування технічних резервів систему брутто-резервування, яка вимагає застави активів для покриття незароблених премій і резервів за неврегульованими вимогами, якщо перестраховик є страховою або перестраховою компанією, авторизованою згідно із цією Директивою.
Стаття 135. Делеговані акти та регуляторні технічні стандарти стосовно якісних вимог
1. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a, у яких визначаються якісні вимоги в таких сферах:
(a) виявлення, вимірювання, моніторинг і управління ризиками, які виникають з інвестицій, зазначених у першому підпараграфі статті 132(2);
(b) виявлення, вимірювання, моніторинг і управління конкретними ризиками, які виникають з інвестицій у деривативні інструменти й активи, зазначені у другому підпараграфі статті 132(4), а також визначення ступеня, до якого використання таких активів кваліфікується як таке, що сприяє зниженню ризику або ефективному управлінню портфелем, як зазначено у третьому підпараграфі статті 132(4).
2. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a цієї Директиви для доповнення цієї Директиви шляхом встановлення специфікацій для обставин, за яких може бути застосоване пропорційне додаткове нарахування на капітал у разі порушення вимог, передбачених у статті 5 або 6 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2017/2402 (- 12), без обмеження статті 101(3) цієї Директиви.
3. Щоб забезпечити послідовну гармонізацію стосовно параграфа 2 цієї статті, EIOPA, згідно зі статтею 301b, розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення методологій розрахунку пропорційного додаткового нарахування на капітал, вказаного у зазначеній статті.
Комісію уповноважено доповнювати цю Директиву шляхом ухвалення регуляторних технічних стандартів, зазначених у цьому параграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
ГЛАВА VII
Страхові та перестрахові компанії, які перебувають у скрутному становищі або в ситуації невідповідності
Стаття 136. Виявлення страховими та перестраховими компаніями погіршення фінансових умов та повідомлення про нього
Страхові та перестрахові компанії повинні мати процедури для виявлення погіршення фінансових умов і повинні негайно повідомляти наглядові органи про таке погіршення.
Стаття 137. Невідповідність технічних резервів
Якщо страхова або перестрахова компанія не відповідає положенням секції 2 глави VI, наглядові органи держави-члена розташування головного офісу можуть заборонити вільне розпорядження її активами, повідомивши про свої наміри наглядові органи держав-членів ведення діяльності. Наглядові органи держави-члена розташування головного офісу повинні визначити активи, до яких застосовується зазначений захід.
Стаття 138. Невідповідність вимозі до капіталу платоспроможності
1. Страхові та перестрахові компанії повинні негайно повідомити наглядовий орган у разі виявлення невідповідності вимозі до капіталу платоспроможності, або якщо існує ризики виникнення невідповідності протягом наступних трьох місяців.
2. Упродовж двох місяців із моменту виявлення невідповідності вимозі до капіталу платоспроможності відповідна страхова або перестрахова компанія повинна подати на затвердження наглядовому органу реалістичний план відновлення.
3. Наглядовий орган повинен вимагати від відповідної страхової або перестрахової компанії вжиття необхідних заходів для досягнення, протягом шести місяців із моменту виявлення невідповідності вимозі до капіталу платоспроможності, відновлення рівня прийнятних власних коштів, як покривають вимогу до капіталу платоспроможності, або зниження профілю ризику з метою забезпечення відповідності вимозі до капіталу платоспроможності.
Наглядовий орган може, якщо це доцільно, продовжити такий період іще на три місяці.
4. У винятково несприятливих ситуаціях, які впливають на страхові та перестрахові компанії, що становлять значну частку ринку або видів діяльності, які зазнали впливу, згідно із заявою EIOPA, та, у відповідних випадках, після консультацій з ESRB, наглядовий орган може продовжити для компаній, що зазнали впливу, період, визначений у другому підпараграфі параграфа 3, не більше ніж на сім років, з урахуванням усіх релевантних факторів, у тому числі середнього строку дії технічних резервів.
Без обмеження повноважень EIOPA відповідно до статті 18 Регламенту (ЄС) № 1094/2010, для цілей цього параграфа EIOPA повинен, за запитом відповідного наглядового органу, оголосити про виникнення винятково несприятливих ситуацій. Відповідний наглядовий орган може подати запит, якщо страхові або перестрахові компанії, що становлять значну частку ринку або видів діяльності, які зазнали впливу, навряд чи відповідатимуть одній із вимог, визначених у параграфі 3. Винятково несприятливі ситуації мають місце, коли страхові або перестрахові компанії, що становлять значну частку ринку або видів діяльності, які зазнали впливу, зазнають значного або несприятливого впливу однієї або більше таких умов:
(a) непередбачене, різке та стрімке падіння на фінансових ринках;
(b) тривале збереження низьких процентних ставок;
(c) катастрофічна подія зі значним впливом.
EIOPA повинен, у співпраці з відповідним наглядовим органом, регулярно оцінювати, чи триває дія умов, зазначених у другому підпараграфі. EIOPA повинен, у співпраці з відповідним наглядовим органом, оголосити про припинення винятково несприятливої ситуації.
Відповідна страхова або перестрахова компанія повинна кожні три місяці подавати наглядовому органу звіт про прогрес, у якому визначаються вжиті заходи та досягнутий прогрес у контексті відновлення рівня прийнятних власних коштів, які покривають вимогу до капіталу платоспроможності, або зі зниження профілю ризику для забезпечення дотримання вимоги до капіталу платоспроможності.
Продовження строку, зазначене в першому підпараграфі, повинне бути скасоване, якщо, згідно зі звітом про прогрес, не було досягнуто значного прогресу у відновленні рівня прийнятних власних коштів, які покривають вимогу до капіталу платоспроможності, або зниження профілю ризику з метою забезпечення відповідності вимозі до капіталу платоспроможності в період між датою виявлення невідповідності вимозі до капіталу платоспроможності та датою подання звіту про прогрес.
5. За виняткових обставин, якщо наглядовий орган вважає, що фінансовий стан відповідної компанії ще більше погіршиться, він також може обмежити або заборонити вільне розпорядження активами такої компанії. Такий наглядовий орган повинен поінформувати наглядові органи держав-членів ведення діяльності про будь-які вжиті ним заходи. Такі органи повинні, за запитом наглядового органу держави-члена розташування головного офісу, вжити тих самих заходів. Наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу повинен визначити активи, до яких застосовуються зазначені заходи.
Стаття 139. Невідповідність мінімальній вимозі до капіталу
1. Страхові та перестрахові компанії повинні негайно повідомити наглядовий орган у разі виявлення невідповідності мінімальній вимозі до капіталу, або якщо існує ризик виникнення невідповідності протягом наступних трьох місяців.
2. Упродовж одного місяця з моменту виявлення невідповідності мінімальній вимозі до капіталу відповідна страхова або перестрахова компанія повинна подати на затвердження наглядовому органу короткострокову реалістичну схему фінансування для відновлення, протягом трьох місяців із моменту виявлення, прийнятних основних власних коштів принаймні до рівня мінімальної вимоги до капіталу або для зниження її профілю ризику з метою забезпечення відповідності мінімальній вимозі до капіталу.
3. Наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу також може обмежити або заборонити вільне розпорядження активами страхової або перестрахової компанії. Він повинен поінформувати про це наглядові органи держав-членів ведення діяльності. За запитом наглядового органу держави-члена розташування головного офісу такі органи повинні вжити тих самих заходів. Наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу повинен визначити активи, до яких застосовуються зазначені заходи.
Стаття 140. Заборона вільного розпорядження активами, розташованими на території держави-члена
Держави-члени повинні вжити заходів, які необхідні для забезпечення їхньої здатності, згідно з національним правом, забороняти вільне розпорядження активами, розташованими на їхній території, за запитом, у випадках, передбачених у статтях 137-139 і статті 144(2), держави-члена розташування головного офісу компанії, що повинна визначити активи, до яких застосовуються такі заходи.
Стаття 141. Наглядові повноваження в разі погіршення фінансового стану
Незважаючи на статті 138 і 139, якщо платоспроможність компанії продовжує погіршуватися, наглядові органи повинні мати повноваження вживати всіх заходів, необхідних для захисту інтересів володільців страхових полісів у випадку договорів страхування або зобов’язань, які виникають із договорів перестрахування.
Такі заходи повинні бути пропорційними та, відповідно, відображати рівень і тривалість погіршення платоспроможності відповідної страхової або перестрахової компанії.
Стаття 142. План відновлення та схема фінансування
1. План відновлення, зазначений у статті 138(2), і схема фінансування, зазначена у статті 139(2), повинні принаймні включати детальні дані або підтвердження щодо:
(a) оцінок витрат на управління, зокрема поточних загальних витрат і комісій;
(b) оцінок доходів і витрат, пов’язаних із прямим страхуванням, прийняттям і передачею ризиків на перестрахування;
(c) прогнозного балансу;
(d) оцінок фінансових ресурсів для покриття технічних резервів, вимоги до капіталу платоспроможності та мінімальної вимоги до капіталу;
(e) загальної політики перестрахування.
2. Якщо наглядові органи вимагали подання плану відновлення, зазначеного у статті 138(2), або схеми фінансування, зазначеної у статті 139(2), згідно з параграфом 1 цієї статті, вони повинні утримуватися від видачі свідоцтва згідно зі статтею 39, поки, на їхню думку, права володільців страхових полісів або договірні зобов’язання перестрахової компанії перебувають під загрозою.
Стаття 143. Делеговані акти та регуляторні технічні стандарти стосовно статті 138(4)
1. Комісія повинна ухвалити делеговані акти згідно із статтею 301a, які доповнюють види винятково несприятливих ситуацій і визначають фактори та критерії, що їх повинен враховувати EIOPA при оголошенні винятково несприятливих ситуацій і наглядові органи при визначенні продовження періоду відновлення згідно зі статтею 138(4).
2. Щоб забезпечити послідовну гармонізацію стосовно статті 138(2), статті 139(2) і статті 141, EIOPA, згідно зі статтею 301b, розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення плану відновлення, зазначеного у статті 138(2), і фінансової схеми, зазначеної у статті 139(2), а також, у контексті статті 141, для належного запобігання проциклічному ефекту.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, згідно зі статтями 10-14 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
Стаття 144. Відкликання авторизації
1. Наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу може відкликати авторизацію, надану страховій або перестраховій компанії, у таких випадках:
(a) відповідна компанія не користується авторизацією упродовж 12 місяців, прямо відмовляється від авторизації або не здійснювала діяльність протягом більше ніж шести місяців, якщо тільки відповідна держава-член не передбачила припинення дії авторизації у таких випадках;
(b) відповідна компанія більше не відповідає умовам авторизації;
(c) відповідна компанія допускає серйозне невиконання обов’язків згідно з підзаконними нормативно-правовими актами, які до неї застосовуються.
Наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу повинен відкликати авторизацію, надану страховій або перестраховій компанії, якщо вона не відповідає мінімальній вимозі до капіталу і наглядовий орган вважає, що подана схема фінансування є явно неналежною або відповідна компанія не виконала затверджену схему протягом трьох місяців з моменту виявлення невідповідності мінімальній вимозі до капіталу.
2. У разі відкликання або припинення дії авторизації наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу повинен повідомити про це наглядові органи інших держав-членів і такі органи повинні вжити належних заходів для запобіганню початку нових операцій страховою або перестраховою компанією на їхній території.
Наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу повинен, спільно з такими органами, вжити всіх необхідних заходів для захисту інтересів застрахованих осіб і, зокрема, повинен обмежити вільне розпорядження активами страхової компанії згідно зі статтею 140.
3. Будь-яке рішення про відкликання авторизації повинне містити повне обґрунтування та повідомлятися відповідній страховій або перестраховій компанії.
ГЛАВА VIII
Право на заснування та свобода надання послуг
Секція 1
Заснування страхових компаній
Стаття 145. Умови заснування філії
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб будь-яка страхова компанія, яка має намір заснувати філію на території іншої держави-члена, повідомила про це наглядові органи держави-члена розташування її головного офісу.
Будь-яке постійне представництво компанії на території держави-члена повинне розглядатися як її філія, навіть якщо таке представництво за своєю формою є не філією, а просто офісом, яким управляє власний персонал компанії або незалежна особа, що має постійні повноваження діяти від імені компанії на правах агента.
2. Держави-члени повинні вимагати, щоб кожна страхова компанія, яка пропонує заснувати філію на території іншої держави-члена, вказала в повідомленні, передбаченому в параграфі 1, таку інформацію:
(a) державу-член, на території якої вона пропонує заснувати філію;
(b) план операцій, у якому принаймні визначені передбачені види діяльності та структурна організація філії;
(c) ім’я особи, яка володіє достатніми повноваженнями створювати для страхової компанії зобов’язання перед третіми особами або, у випадку Lloyd’s, перед відповідними андеррайтерами та представляти її або їх у відносинах з органами та судами держави-члена ведення діяльності (далі - уповноважений агент);
(d) адресу в державі-члені ведення діяльності, за якою можна отримати або на яку можна доставити документи, у тому числі всі повідомлення для уповноваженого агента.
Що стосується Lloyd’s, у випадку будь-якого судового провадження в державі-члені ведення діяльності, що виникає з прийнятих зобов’язань, режим для застрахованих осіб повинен бути не менш сприятливим, ніж у випадку, коли судове провадження ініційоване проти звичайних суб’єктів господарювання.
3. Якщо страхова компанія, що здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, планує, щоб її філія покривала ризики, визначені у класі 10 в частині A додатка I, за винятком відповідальності перевізника, вона повинна надати заяву про те, що вона стала членом національного бюро та національного фонду гарантування в державі-члені ведення діяльності.
4. У разі зміни будь-яких даних, які повідомлено відповідно до пункту (b), (c) або (d) параграфа 2, страхова компанія повинна надати письмове повідомлення про таку зміну наглядовим органам держави-члена розташування головного офісу та держави-члена розташування філії принаймні за один місяць до впровадження такої зміни, щоб наглядові органи держави-члена розташування головного офісу та держави-члена розташування філії могли виконати їхні відповідні обов’язки згідно зі статтею 146.
Стаття 146. Повідомлення інформації
1. Крім випадків, коли наглядові органи держави-члена розташування головного офісу мають підстави сумніватися в належності системи управління, фінансового стану страхової компанії або у відповідності уповноваженого агента вимогам щодо професійної придатності та добросовісності згідно зі статтею 42, беручи до уваги заплановану діяльність, вони повинні, упродовж трьох місяців після отримання всієї інформації, зазначеної у статті 145(2), повідомити таку інформацію наглядовим органам держави-члена ведення діяльності та повідомити про це відповідну страхову компанію.
Наглядові органи держави-члена розташування головного офісу також повинні засвідчити, що страхова компанія відповідає вимозі до капіталу платоспроможності та мінімальній вимозі до капіталу, які розраховані згідно зі статтями 100 і 129.
2. Якщо наглядові органи держави-члена розташування головного офісу відмовляються надати інформацію, зазначену у статті 145(2), наглядовим органам держави-члена ведення діяльності, вони повинні повідомити про причини такої відмови відповідну страхову компанію протягом трьох місяців після отримання всієї відповідної інформації.
Така відмова або бездіяльність підпадає під дію права на звернення до суду в державі-члені розташування головного офісу.
3. Перш ніж філія страхової компанії розпочне свою діяльність, наглядові органи держави-члена ведення діяльності повинні, якщо застосовно, упродовж двох місяців із моменту отримання інформації, зазначеної в параграфі 1, повідомити наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу про умови, згідно з якими необхідно здійснювати таку діяльність у державі-члені ведення діяльності в інтересах загального блага. Наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу повинен повідомити зазначену інформацію відповідній страховій компанії.
Страхова компанія може заснувати філію та почати здійснювати діяльність із дати, у яку наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу отримав таке повідомлення або, у разі неотримання повідомлення, з моменту завершення періоду, передбаченого в першому підпараграфі.
Секція 2
Свобода надання послуг: страхові компанії
Підсекція 1
Загальні положення
Стаття 147. Попереднє повідомлення держави-члена розташування головного офісу
Будь-яка страхова компанія, яка має намір уперше здійснювати діяльність в одній або більше держав-членів на основі свободи надання послуг, повинна спочатку повідомити про це наглядові органи держави-члена розташування головного офісу із зазначенням характеру ризиків або зобов’язань, які вона пропонує покривати.
Стаття 148. Повідомлення від держави-члена розташування головного офісу
1. Упродовж одного місяця з моменту отримання повідомлення, передбаченого у статті 147, наглядові органи держави-члена розташування головного офісу повинні повідомити зазначену нижче інформацію державі-члену або державам-членам, на території яких страхова компанія має намір здійснювати діяльність на основі свободи надання послуг:
(a) свідоцтво, яке засвідчує, що страхова компанія відповідає вимозі до капіталу платоспроможності та мінімальній вимозі до капіталу, які розраховані згідно зі статтями 100 і 129;
(b) класи страхування, які авторизована пропонувати страхова компанія;
(c) характер ризиків або зобов’язань, які пропонує покривати відповідна страхова компанія в державі-члені ведення діяльності;
Водночас наглядові органи держави-члена розташування головного офісу повинні повідомити відповідну страхову компанію про направлення такого повідомлення.
2. Держави-члени, на території яких страхова компанія, що здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, має намір, на основі свободи надання послуг, покривати ризики, які належать до класу 10 у частині A додатка I, за винятком відповідальності перевізника, можуть вимагати від страхової компанії надання такої інформації:
(a) найменування та адреса представника, зазначеного у статті 18(1)(h);
(b) заява про те, що вона стала членом національного бюро та національного фонду гарантування в державі-члені ведення діяльності.
3. Якщо наглядові органи держави-члена розташування головного офісу не надають інформацію, зазначену в параграфі 1, у строк, встановлений у зазначеному параграфі, вони повинні повідомити про причини такої відмови страхову компанію упродовж того самого строку.
Така відмова або бездіяльність підпадає під дію права на звернення до суду в державі-члені розташування головного офісу.
4. Страхова компанія може починати здійснювати діяльність із дати, у яку її повідомили про направлення повідомлення, передбаченого в першому підпараграфі, параграфа 1.
Стаття 149. Зміни характеру ризиків або зобов’язань
Будь-які зміни, що їх страхова компанія має намір внести до інформації, зазначеної у статті 147, підпадають під процедуру, передбачену у статтях 147 і 148.
Підсекція 2
Страхування відповідальності перед третіми особами, що виникає внаслідок використання моторного транспортного засобу
Стаття 150. Обов’язкове страхування відповідальності перед третіми особами, що виникає внаслідок використання моторного транспортного засобу
1. Якщо страхова компанія, що здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, через організацію, розташовану в одній державі-члені, покриває ризик, інший ніж відповідальність перевізника, який належить до класу 10 у частині A додатка I і який розташований в іншій державі-члені, держава-член ведення діяльності повинна вимагати, щоб така компанія стала членом її національного бюро та національного фонду гарантування і брала участь у їх фінансуванні.
2. Фінансовий внесок, зазначений у параграфі 1, повинен стосуватися лише ризиків, інших ніж відповідальність перевізника, які належать до класу 10 у частині A додатка I і покриваються шляхом надання послуг. Такий внесок розраховують на тій самій основі, що й для страхових компаній, які здійснюють види страхування, інші ніж страхування життя, і покривають такі ризики через організацію, розташовану в такій державі-члені.
Розрахування здійснюють з урахуванням доходу страхової компанії від премій, отриманих за страхування зазначеного класу ризиків у державі-члені ведення діяльності, або кількості покритих на її території ризиків, які належать до зазначеного класу.
3. Держава-член ведення діяльності може вимагати, щоб страхова компанія, яка надає послуги, дотримувалася правил у такій державі-члені, які стосуються покриття підвищених ризиків, тією мірою, якою вони застосовуються до страхових компаній, що здійснюють види страхування, інші ніж страхування життя, заснованих у такій державі.
Стаття 151. Заборона дискримінації осіб, які пред’являють вимоги
Держава-член ведення діяльності повинна вимагати від страхової компанії, що здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, забезпечення того, щоб особи, які пред’являють вимоги, що виникають із подій, які сталися на її території, не були поставлені в менш сприятливе становище внаслідок того, що компанія покриває ризик, інший ніж відповідальність перевізника, що належить до класу 10 в частині A додатка I, шляхом надання послуг, а не через організацію, розташовану в такій державі.
Стаття 152. Представник
1. Для цілей, зазначених у статті 151, держава-член ведення діяльності повинна вимагати, щоб страхова компанія, що здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, призначила представника, що є резидентом або має осідок на її території, який повинен збирати всю необхідну інформацію щодо вимог і повинен мати достатні повноваження, щоб представляти компанію перед особами, які понесли збитки і які можуть пред’явити вимоги, у тому числі з питань, пов’язаних із виплатами за такими вимогами, а також щоб представляти її або, за необхідності, забезпечувати представництво її інтересів перед судами та органами такої держави-члена у зв’язку з такими вимогами.
Такий представник також може бути зобов’язаний представляти страхову компанію, що здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, перед наглядовими органами держави-члена ведення діяльності в ході перевірки наявності та дійсності полісів страхування відповідальності, що виникає внаслідок використання моторного транспортного засобу.
2. Держава-член ведення діяльності не повинна вимагати від такого представника здійснення інших дій, ніж ті, що визначені в параграфі 1, від імені страхової компанії, яка здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, і яка його призначила.
3. Призначення представника саме по собі не становить відкриття філії для цілей статті 145.
4. Якщо страхова компанія не призначила представника, держави-члени можуть надати свою згоду на те, щоб представник із врегулювання вимог, призначений згідно зі статтею 4 Директиви 2000/26/ЄС, взяв на себе виконання функції представника, зазначеної в параграфі 1 цієї статті.
Секція 3
Компетенція наглядових органів держави-члена ведення діяльності
Підсекція 1
Страхування
Стаття 153. Мова
Наглядові органи держави-члена ведення діяльності можуть вимагати надання їм інформації, яку вони уповноважені вимагати стосовно діяльності страхових компаній, що працюють на території такої держави-члена, офіційною мовою або мовами такої держави.
Стаття 154. Попереднє повідомлення та попереднє затвердження
1. Держави-члени ведення діяльності не повинні ухвалювати положення, які вимагають попереднього затвердження або систематичного повідомлення загальних і спеціальних умов страхових полісів, розмірів страхових премій або, у випадку страхування життя, технічних основ, які використовуються для розрахування розмірів страхових премій і технічних резервів, або форм та інших документів, які страхова компанія має намір використовувати у своїх операціях із володільцями страхових полісів.
2. Держава-член ведення діяльності повинна вимагати від страхової компанії, яка пропонує здійснювати страхову діяльність на її території, тільки несистематичного повідомлення умов страхових полісів та інших документів для цілей перевірки дотримання її національних положень стосовно договорів страхування, і така вимога не повинна бути передумовою для здійснення діяльності страховою компанією.
3. Держава-член ведення діяльності не повинна зберігати або впроваджувати попереднє повідомлення або затвердження пропонованого підвищення ставок страхових премій, окрім як у рамках загальної системи контролю цін.
Стаття 155. Страхові компанії, які не відповідають правовим положенням
1. Якщо наглядові органи держави-члена ведення діяльності встановлюють, що страхова компанія, яка має філію або здійснює діяльність на основі свободи надання послуг на її території, не відповідає правовим положенням, застосовним до неї в такій державі-члені, вони повинні вимагати, щоб відповідна страхова компанія усунула таку невідповідність.
2. Якщо відповідна страхова компанія не вживає необхідних заходів, наглядові органи держави-члена ведення діяльності повинні повідомити про це компетентні органи держави-члена розташування головного офісу.
Наглядові органи держави-члена розташування головного офісу повинні, за першої можливості, вжити всіх належних заходів, щоб забезпечити усунення відповідною страховою компанією такої невідповідності.
Наглядові органи держави-члена розташування головного офісу повинні повідомити про вжиті заходи наглядові органи держави-члена ведення діяльності.
3. Якщо, незважаючи на заходи, вжиті державою-членом розташування головного офісу, або у зв’язку з недостатністю або відсутністю таких заходів у відповідній державі-члені, страхова компанія продовжує порушувати правові положення, які діють у державі-члені ведення діяльності, наглядові органи держави-члена ведення діяльності можуть, повідомивши наглядові органи держави-члена розташування головного офісу, вжити належних заходів для запобігання подальшим порушенням або для застосування штрафних санкцій за них, у тому числі, у випадку крайньої необхідності, позбавлення такої компанії можливості подальшого укладення нових договорів страхування на території держави-члена ведення діяльності.
Крім того, наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу або держави-члена ведення діяльності може передати це питання на розгляд EIOPA і звернутися до нього по допомогу відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1094/2010. У такому випадку EIOPA може діяти відповідно до повноважень, наданих йому на підставі зазначеної статті.
Держави-члени повинні забезпечити можливість вручення на їхній території правових документів, необхідних для застосування таких заходів до страхових компаній.
4. Параграфи 1, 2 і 3 не впливають на повноваження відповідних держав-членів вживати належних надзвичайних заходів для запобігання порушенням або для застосування штрафних санкцій за них на їхній території. Таке повноваження повинне включати позбавлення страхових компаній можливості подальшого укладення нових договорів страхування на їхній території.
5. Параграфи 1, 2 і 3 не впливають на повноваження держав-членів застосовувати штрафні санкції за порушення на їхній території.
6. Якщо страхова компанія, яка вчинила порушення, має організацію або володіє майном у відповідній державі-члені, наглядові органи такої держави-члена можуть, згідно з національним правом, застосовувати національні адміністративні санкції, передбачені за таке порушення, шляхом звернення стягнення на таку організацію або майно.
7. Будь-який захід, прийнятий згідно з параграфами 2-6, що передбачає обмеження здійснення страхової діяльності, повинен бути належним чином обґрунтований і доведений до відома відповідної страхової компанії.
8. Страхові компанії повинні за запитом надати наглядовим органам держави-члена ведення діяльності всі документи, які від них вимагають для цілей параграфів 1-7, тією мірою, якою страхові компанії, головний офіс яких розташований у такій державі-члені, зобов’язані діяти таким чином.
9. Держави-члени повинні повідомити Комісію та EIOPA про кількість і типи випадків, які призвели до відмов згідно зі статтями 146 і 148 або у яких були вжиті заходи згідно з параграфами 3 і 4 цієї статті.
Стаття 156. Реклама
Страхові компанії з головними офісами в державах-членах можуть рекламувати їхні послуги за допомогою усіх доступних засобів комунікації в державі-члені ведення діяльності відповідно до правил, які регулюють форму та зміст такої реклами і які ухвалені в інтересах загального блага.
Стаття 157. Податки на страхові премії
1. Без обмеження будь-якої подальшої гармонізації, кожен договір страхування оподатковується виключно непрямими податками та квазіподатковими платежами зі страхових премій в державі-члені розташування ризику або в державі-члені виконання зобов’язань.
Для цілей першого підпараграфа рухоме майно, яке міститься в будівлі, розташованій на території держави-члена, за винятком товарів у режимі комерційного транзиту, повинне розглядатися як ризик, розташований у такій державі-члені, навіть якщо будівля та її вміст не покриваються одним страховим полісом.
У випадку Іспанії з договору страхування стягуються додаткові платежі, встановлені законом на користь Консорціуму страхової компенсації Іспанії див. зображення за виконання ним своїх функцій, пов’язаних із відшкодуванням збитків, що виникають у зв’язку з надзвичайними подіями, які сталися у такій державі-члені.
2. Право, застосовне до договору згідно зі статтею 178 цієї Директиви та згідно з Регламентом (ЄС) № 593/2008, не впливає на застосовні механізми оподаткування.
3. Кожна держава-член повинна застосовувати свої національні положення до страхових компаній, які покривають ризики або зобов’язання, розташовані на її території, для вжиття заходів із метою забезпечення стягнення непрямих податків і квазіподаткових платежів, які підлягають сплаті згідно з параграфом 1.
Підсекція 2
Перестрахування
Стаття 158. Перестрахові компанії, які не відповідають правовим положенням
1. Якщо наглядові органи держави-члена ведення діяльності встановлюють, що перестрахова компанія, яка має філію або здійснює діяльність на основі свободи надання послуг на її території, не відповідає правовим положенням, застосовним до неї в такій державі-члені, вони повинні вимагати, щоб відповідна перестрахова компанія усунула таку невідповідність. Водночас вони повинні повідомити про такі висновки наглядові органи держави-члена розташування головного офісу.
2. Якщо, незважаючи на заходи, вжиті державою-членом розташування головного офісу, або у зв’язку з недостатністю таких заходів, перестрахова компанія продовжує порушувати правові положення, застосовні до неї в державі-члені ведення діяльності, наглядові органи держави-члена ведення діяльності можуть, повідомивши наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу, вжити належних заходів для запобігання подальшим порушенням або для застосування штрафних санкцій за них, у тому числі, у випадку крайньої необхідності, позбавлення такої перестрахової компанії можливості подальшого укладення нових договорів перестрахування на території держави-члена ведення діяльності.
Крім того, наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу або держави-члена ведення діяльності може передати це питання на розгляд EIOPA і звернутися до нього по допомогу відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1094/2010. У такому випадку EIOPA може діяти відповідно до повноважень, наданих йому на підставі зазначеної статті.
Держави-члени повинні забезпечити можливість вручення на їхній території правових документів, необхідних для застосування таких заходів до перестрахових компаній.
3. Будь-який захід, вжитий згідно з параграфами 1 і 2, що передбачає обмеження здійснення перестрахової діяльності, повинен бути обґрунтований і доведений до відома відповідної перестрахової компанії.
Секція 4
Статистична інформація
Стаття 159. Статистична інформація про транскордонну діяльність
Кожна страхова компанія повинна повідомляти компетентному наглядовому органу держави-члена розташування головного офісу, окремо для операцій, здійснених на основі права на заснування, і операцій, здійснених на основі свободи надання послуг, суму страхових премій, вимог і комісій, без вирахування перестрахування, у кожній державі-члені таким чином:
(a) для видів страхування, інших ніж страхування життя - з розподілом за видами діяльності згідно з відповідним делегованим актом;
(b) для страхування життя - з розподілом за видами діяльності згідно з відповідним делегованим актом.
Що стосується класу 10 у частині A додатка I, за винятком відповідальності перевізника, відповідна компанія повинна також повідомити такому наглядовому органу періодичність пред’явлення вимог та їхню середню суму.
Наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу повинен надати інформацію, зазначену в першому та другому підпараграфах, у розумний строк і в агрегованій формі наглядовим органам кожної відповідної держави-члена за їхнім запитом.
Секція 5
Режим договорів філій, щодо яких триває ліквідаційна процедура
Стаття 160. Ліквідація страхових компаній
У разі ліквідації страхової компанії зобов’язання, які виникають із договорів, підписаних через філію або на основі свободи надання послуг, повинні бути виконані так само, як зобов’язання, які виникають з інших договорів страхування такої компанії, незалежно від громадянства застрахованих осіб і вигодонабувачів.
Стаття 161. Ліквідація перестрахових компаній
У разі ліквідації перестрахової компанії зобов’язання, які виникають із договорів, підписаних через філію або на основі свободи надання послуг, повинні бути виконані так само, як зобов’язання, які виникають з інших договорів перестрахування такої компанії.
ГЛАВА IX
Філії, які засновані на території Співтовариства і які належать страховим та перестраховим компаніям із головними офісами за межами Співтовариства
Секція 1
Започаткування діяльності
Стаття 162. Принцип авторизації та умови
1. Держави-члени повинні надати доступ до діяльності, зазначеної в першому підпараграфі статті 2(1), будь-якій компанії з головним офісом, розташованим за межами Співтовариства, на умовах авторизації.
2. Держава-член може надати авторизацію, якщо компанія виконує принаймні такі умови:
(a) вона має право здійснювати страхову діяльність згідно з її національним правом;
(b) вона засновує філію на території держави-члена, у якій подана заява про надання авторизації;
(c) вона зобов’язується відкрити за місцем управління філії рахунки, пов’язані з діяльністю, яку вона там здійснює, і зберігати там усі записи, пов’язані зі здійсненням операцій;
(d) вона призначає загального представника, що підлягає затвердженню наглядовими органами;
(e) вона володіє в державі-члені, у якій подано заяву про надання авторизації, активами в сумі, що дорівнює принаймні половині абсолютної нижньої межі, встановленої у статті 129(1)(d) стосовно мінімальної вимоги до капіталу, і розміщує одну четверту суми такої абсолютної нижньої межі в якості забезпечення;
(f) вона зобов’язується покрити вимогу до капіталу платоспроможності та мінімальну вимогу до капіталу згідно з вимогами, зазначеними у статтях 100 і 128;
(g) вона повідомляє ім’я та адресу представника із врегулювання вимог, призначеного в кожній державі-члені, іншій ніж держава-член, у якій подана заява про надання авторизації, якщо ризики, які підлягають покриттю, віднесені до класу 10 у частині A додатка I до цієї Директиви, за винятком відповідальності перевізника;
(h) вона подає план операцій згідно з положеннями статті 163;
(i) вона виконує вимоги щодо управління, встановлені в секції 2 глави IV.
3. Для цілей цієї глави "філія" означає постійне представництво компанії на території держави-члена, як зазначено в параграфі 1, яка отримує авторизацію в такій державі-члені і яка здійснює страхову діяльність.
Стаття 163. План операцій філії
1. У плані операцій філії, зазначеному у статті 162(2)(h), повинні бути визначені:
(a) характер ризиків або зобов’язань, які пропонує покривати компанія;
(b) керівні принципи перестрахування;
(c) оцінки майбутньої вимоги до капіталу платоспроможності, як встановлено в секції 4 глави VI, на основі прогнозного балансу, а також метод розрахунку, використаний для отримання таких оцінок;
(d) оцінки майбутньої мінімальної вимоги до капіталу, як встановлено в секції 5 глави VI, на основі прогнозного балансу, а також метод розрахунку, використаний для отримання таких оцінок;
(e) стан прийнятних власних коштів і прийнятних основних власних коштів компанії відносно вимоги до капіталу платоспроможності та мінімальної вимоги до капіталу, як зазначено в секціях 4 і 5 глави VI;
(f) оцінки витрат на створення адміністративних служб і організацію забезпечення діяльності, фінансові ресурси для покриття таких витрат і, якщо ризики, які підлягають покриттю, віднесені до класу 18 у частині A додатка I, ресурси, доступні для забезпечення асистансу;
(g) інформація про структуру системи управління.
2. На додаток до вимог, визначених у параграфі 1, щодо перших трьох фінансових років план операцій повинен містити зазначені нижче елементи:
(a) прогнозний баланс;
(b) оцінки фінансових ресурсів для покриття технічних резервів, мінімальної вимоги до капіталу та вимоги до капіталу платоспроможності;
(c) для видів страхування, інших ніж страхування життя:
(i) оцінки витрат на управління, інших ніж витрати на започаткування діяльності, зокрема поточних загальних витрат і комісій;
(ii) оцінки страхових премій або внесків і вимог;
(d) для страхування життя - план із визначенням детальних оцінок доходів і витрат, пов’язаних із прямим страхуванням, прийняттям і передачею ризиків на перестрахування.
3. У контексті страхування життя держави-члени можуть вимагати від страхових компаній систематичного повідомлення технічних основ, які використовуються для розрахування розмірів страхових премій і технічних резервів, однак така вимога не повинна бути передумовою для здійснення діяльності страховою компанією, що здійснює страхування життя.
Стаття 164. Передача портфеля
1. Згідно з умовами, встановленими в національному праві, держави-члени повинні дозволяти філіям, заснованим на їхній території, які підпадають під дію цієї глави, передавати всі або частину їхніх портфелів договорів компанії, що здійснює акцепт, заснованій у тій самій державі-члені, якщо наглядові органи такої держави-члена або, у відповідних випадках, держави-члена, зазначеної у статті 167, підтвердять, що з урахуванням передачі компанія, що здійснює акцепт, володіє необхідними прийнятними власними коштами для покриття вимоги до капіталу платоспроможності, зазначеної в першому параграфі статті 100.
2. Згідно з умовами, встановленими в національному праві, держави-члени повинні дозволяти філіям, заснованим на їхній території, які підпадають під дію цієї глави, передавати всі або частину їхніх портфелів договорів страховій компанії з головним офісом в іншій державі-члені, якщо наглядові органи такої держави-члена підтвердять, що з урахуванням передачі компанія, що здійснює акцепт, володіє необхідними прийнятними власними коштами для покриття вимоги до капіталу платоспроможності, зазначеної в першому параграфі статті 100.
3. Якщо, згідно з умовами, встановленими в національному праві, держава-член дозволяє філіям, заснованим на її території, які підпадають під дію цієї глави, передавати всі або частину їхніх портфелів договорів філії, яка підпадає під дію цієї глави та заснована на території іншої держави-члена, вона повинна забезпечити, щоб наглядові органи держави-члена компанії, що здійснює акцепт, або, у відповідних випадках, держави-члена, зазначеної у статті 167, підтвердили, що:
(a) з урахуванням передачі компанія, що здійснює акцепт, володіє необхідними прийнятними власними коштами для покриття вимоги до капіталу платоспроможності;
(b) така передача дозволена правом держави-члена компанії, що здійснює акцепт; та
(c) відповідна держава-член дала згоду на передачу.
4. За обставин, зазначених у параграфах 1-3, держава-член, у якій розташована філія, що здійснює передачу, дозволяє таку передачу після отримання згоди від наглядових органів держави-члена розташування ризику або держави-члена виконання зобов’язань, якщо вона відмінна від держави-члена, у якій розташована філія, що здійснює передачу.
5. Наглядові органи держав-членів, з якими були проведені консультації, повинні надати свій висновок або згоду наглядовим органам держави-члена розташування головного офісу філії, що здійснює передачу, упродовж трьох місяців із моменту отримання запиту. Відсутність відповіді від органів, з якими проводилися консультації, упродовж зазначеного періоду вважається еквівалентною позитивному висновку або мовчазній згоді.
6. Інформація про передачу, дозволену згідно з параграфами 1-5, повинна бути опублікована, як встановлено національним правом держави-члена розташування ризику або держави-члена виконання зобов’язань.
Такі передачі автоматично набувають чинності для володільців страхових полісів, застрахованих осіб і будь-яких інших осіб, які мають права або обов’язки, що виникають з переданих договорів.
Стаття 165. Технічні резерви
Держави-члени повинні вимагати, щоб компанії сформували достатні технічні резерви для покриття страхових і перестрахових зобов’язань, прийнятих ними на їхній території, які розраховані згідно із секцією 2 глави VI. Держави-члени повинні вимагати, щоб компанії оцінили активи та зобов’язання згідно зі секцією 1 глави VI і визначити обсяг власних коштів згідно із секцією 3 глави VI.
Стаття 166. Вимога до капіталу платоспроможності та мінімальна вимога до капіталу
1. Кожна держава-член повинна вимагати від філій, заснованих на її території, наявності суми прийнятних власних коштів, що включає елементи, зазначені у статті 98(3).
Вимогу до капіталу платоспроможності та мінімальну вимогу до капіталу розраховують згідно з положеннями секцій 4 і 5 глави VI.
Однак для цілей розрахування вимоги до капіталу платоспроможності та мінімальної вимоги до капіталу для страхування життя та видів страхування, інших ніж страхування життя, необхідно враховувати тільки операції, здійснені відповідною філією.
2. Прийнятна сума основних власних коштів, необхідна для покриття мінімальної вимоги до капіталу та абсолютної нижньої межі такої мінімальної вимоги до капіталу, встановлюється згідно зі статтею 98(4).
3. Прийнятна сума основних власних коштів повинна бути не меншою за половину абсолютної мінімальної межі, яка вимагається згідно зі статтею 129(1)(d).
Депозит, розміщений згідно зі статтею 162(2)(e), повинен зараховуватися до таких прийнятних основних власних коштів для покриття мінімальної вимоги до капіталу.
4. Активи, які покривають вимогу до капіталу платоспроможності, повинні утримуватися на території держави-члена, у якій здійснюється діяльність, у розмірі до суми мінімальної вимоги до капіталу, а сума, яка її перевищує, - на території Співтовариства.
Стаття 167. Пільги для компаній, авторизованих у більш ніж одній державі-члені
1. Будь-яка компанія, яка подала заяву про надання авторизації або отримала авторизацію в більш ніж одній державі-члені, може подати заяву на отримання зазначених ниже пільг, які можуть надаватися тільки в сукупності:
(a) вимога до капіталу платоспроможності, зазначена у статті 166, розраховується відносно всієї діяльності, яку вона здійснює на території Співтовариства;
(b) депозит, який вимагається згідно зі статтею 162(2)(e), розміщується тільки в одній із таких держав-членів;
(c) активи, які покривають мінімальну вимогу до капіталу, розташовуються, згідно зі статтею 134, у будь-якій із держав-членів, у якій вона здійснює свою діяльність.
У випадках, зазначених у пункті (a) першого підпараграфа, для цілей відповідного розрахування необхідно враховувати тільки операції, здійснені всіма філіями, заснованими на території Співтовариства.
2. Заява на отримання пільг, передбачених у параграфі 1, повинна подаватися до наглядових органів відповідної держави-члена. У такій заяві повинен бути вказаний орган держави-члена, який у майбутньому здійснюватиме нагляд за платоспроможністю всієї діяльності філій, заснованих на території Співтовариства. Необхідно надати обґрунтування того, чому компанія вибрала саме такий орган.
Депозит, зазначений у статті 162(2)(e), повинен бути розміщений у відповідній державі-члені.
3. Пільги, передбачені в параграфі 1, можуть бути надані, тільки якщо наглядові органи всіх держав-членів, у яких була подана заява, погодилися на їх надання.
Такі пільги починають діяти з моменту повідомлення вибраним наглядовим органом іншим наглядовим органам, що він здійснюватиме нагляд за станом платоспроможності всієї діяльності філій на території Співтовариства.
Вибраний наглядовий орган повинен отримати від інших держав-членів інформацію, необхідну для здійснення нагляду за загальною платоспроможністю філій, заснованих на їхній території.
4. За запитом однієї або більше відповідних держав-членів пільги, надані відповідно до параграфів 1, 2 і 3, повинні бути одночасно скасовані всіма відповідними державами-членами.
Стаття 168. Бухгалтерський облік, пруденційна та статистична інформація, компанії, які перебувають у скрутному становищі
Для цілей цієї секції застосовуються стаття 34, стаття 139(3), а також статті 140 і 141.
Що стосується застосування статей 137-139, якщо компанія має право на отримання пільг, передбачених у статті 167(1), (2) і (3), наглядовий орган, відповідальний за перевірку платоспроможності філій, заснованих на території Співтовариства, у контексті всієї їхньої діяльності, має такий самий статус, що й наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу компанії, заснованої у Співтоваристві.
Стаття 169. Відокремлення видів страхування, інших ніж страхування життя, і страхування життя
1. Філії, зазначені в цій секції, не повинні одночасно здійснювати страхування життя та види страхування, інші ніж страхування життя, в одній державі-члені.
2. Як відступ від параграфа 1, держави-члени можуть передбачити, щоб зазначені в цій секції філії, які станом на відповідну дату, зазначену в першому підпараграфі статті 73(5), одночасно здійснювали обидва напрями діяльності в державі-члені, могли продовжувати їх там здійснювати за умови окремого управління кожним напрямом діяльності згідно зі статтею 74.
3. Будь-яка держава-член, яка, згідно з другим підпараграфом статті 73(5), вимагає, щоб компанії, засновані на її території, припинили одночасно здійснювати напрями діяльності, які вони здійснювали станом на відповідну дату, зазначену в першому підпараграфі статті 73(5), також застосували цю вимогу до зазначених у цій секції філій, які засновані на її території та одночасно здійснюють там обидва напрями діяльності.
Держави-члени можуть передбачити, щоб зазначені в цій секції філії, головні офіси яких одночасно здійснювали обидва напрями діяльності і які станом на відповідні дати, зазначені в першому підпараграфі статті 73(5), здійснювали в державі-члені виключно діяльність зі страхування життя, могли продовжувати здійснювати там свою діяльність. Якщо компанія має намір здійснювати на такій території види страхування, інші ніж страхування життя, вона може здійснювати страхування життя тільки через дочірню компанію.
Стаття 170. Відкликання авторизації компаній, авторизованих у більш ніж одній державі-члені
У разі відкликання авторизації органом, зазначеним у статті 167(2), такий орган повинен повідомити наглядові органи інших держав-членів, у яких компанія здійснює діяльність, і такі органи повинні вжити належних заходів.
Якщо підставою для такого відкликання є недостатня загальна платоспроможність, зафіксована державами-членами, які погодилися на запит, зазначений у статті 167, держави-члени, які надали свою згоду, також повинні відкликати їхню авторизацію.
Стаття 171. Угоди з третіми країнами
Співтовариство може за допомогою угод, укладених, згідно з Договором, з однією або більше третіх країн, погодитися на застосування положень, відмінних від положень, передбачених у цій секції, щоб забезпечити, на умовах взаємності, належний захист володільців страхових полісів і застрахованих осіб у державах-членах.
Секція 2
Перестрахування
Стаття 172. Еквівалентність стосовно перестрахових компаній
1. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a, у яких вказуються критерії оцінювання еквівалентності режиму платоспроможності третьої країни, який застосовується до перестрахової діяльності компаній із головним офісом у такій третій країні, режиму, встановленому в розділі I.
2. Якщо критерії, ухвалені згідно з параграфом 1, були виконані третьою країною, Комісія може, згідно зі статтею 301a, а також за допомогою EIOPA згідно зі статтею 33(2) Регламенту (ЄС) № 1094/2010, ухвалити делеговані акти, які визначають, що режим платоспроможності такої третьої країни, який застосовується до перестрахової діяльності компаній із головним офісом у такій третій країні, еквівалентний режиму, встановленому в розділі I цієї Директиви.
Такі делеговані акти підлягають регулярному перегляду з метою врахування будь-яких значних змін режиму нагляду, встановленого в розділі I, і режиму нагляду у третій країні.
EIOPA повинен опублікувати та оновлювати на своєму вебсайті перелік усіх третіх країн, зазначених у першому підпараграфі.
3. Якщо, згідно з параграфом 2, режим платоспроможності третьої країни був вважається еквівалентним режиму, встановленому в цій Директиві, до договорів перестрахування, укладені з компаніями, головний офіс яких розташований у такій третій країні, застосовується такий самий підхід, як і до договорів перестрахування, укладених із компаніями, авторизованими згідно із цією Директивою.
4. Як відступ від параграфа 2 і навіть якщо критерії, ухвалені згідно з параграфом 1, не були виконані, Комісія може на обмежений період, згідно зі статтею 301a, а також з допомогою EIOPA згідно зі статтею 33(2) Регламенту (ЄС) № 1094/2010, ухвалити делеговані акти, які визначають, що режим платоспроможності такої третьої країни, який застосовується до перестрахової діяльності компаній із головним офісом у такій третій країні, тимчасово еквівалентний режиму, встановленому в розділі I, якщо така третя країна відповідає принаймні таким критеріям:
(a) вона зобов’язалася перед Союзом встановити та застосовувати режим платоспроможності, який може бути оцінений як еквівалентний згідно з параграфом 2, до завершення такого обмеженого періоду, а також брати участь у процесі оцінювання еквівалентності;
(b) вона ухвалила робочу програму для виконання зобов’язання, зазначеного в пункті (a);
(c) вона виділила достатні ресурси для виконання зобов’язання, зазначеного в пункті (a);
(d) вона має режим платоспроможності на основі ризиків і встановлює кількісні та якісні вимоги до платоспроможності та вимоги щодо звітування для цілей нагляду та прозорості;
(e) вона уклала письмові домовленості щодо співпраці та обміну конфіденційною наглядовою інформацією з EIOPA та наглядовими органами;
(f) вона має незалежну систему нагляду; та
(g) вона встановила обов’язки щодо збереження професійної таємниці для всіх осіб, які діють від імені її наглядових органів, зокрема щодо обміну інформацією з EIOPA та наглядовими органами.
Будь-які делеговані акти про тимчасову еквівалентність повинні враховувати звіти Комісії згідно зі статтею 177(2). Такі делеговані акти підлягають регулярному перегляду на основі звітів відповідної третьої країни про прогрес, які щорічно подаються до Комісії та оцінюються нею. EIOPA повинен допомагати Комісії в оцінюванні таких звітів про прогрес.
EIOPA повинен опублікувати та оновлювати на своєму вебсайті перелік усіх третіх країн, зазначених у першому підпараграфі.
Комісія може ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 301a, які уточнюють умови, встановлені в першому підпараграфі.
5. Обмежений період, зазначений у першому підпараграфі параграфа 4, завершується 31 грудня 2020 року або в дату, у яку, згідно з параграфом 2, режим нагляду такої третьої країни буде визнаний еквівалентним режиму, встановленому в розділі I, залежно від того, яка із цих дат настане раніше.
Такий період може бути продовжений до одного року, якщо це необхідно EIOPA та Комісії для проведення оцінювання еквівалентності для цілей параграфа 2.
6. До договорів перестрахування, укладених із компаніями, головний офіс яких розташований у третій країні, режим нагляду якої був визнаний тимчасово еквівалентним згідно з параграфом 4, повинен застосуватися такий самий режим, як і той, що визначений у параграфі 3. Стаття 173 також застосовується до перестрахових компаній, головний офіс яких розташований у третій країні, режим нагляду якої був визнаний тимчасово еквівалентним згідно з параграфом 4.
Стаття 173. Заборона застави активів
Держави-члени не повинні зберігати або впроваджувати для формування технічних резервів систему брутто-резервування, яка вимагає застави активів для покриття незароблених премій і резервів за неврегульованими вимогами, якщо перестраховик є страховою або перестраховою компанією третьої країни, розташованою у країні, режим платоспроможності якої вважається еквівалентним режиму, встановленому в цій Директиві, згідно зі статтею 172.
Стаття 174. Принцип та умови здійснення перестрахової діяльності
Держава-член не повинна застосовувати до перестрахових компаній третіх країн, які започатковують або здійснюють перестрахову діяльність на її території, положення, які призводять до надання більш сприятливого режиму, ніж режим, наданий перестраховим компаніям, головний офіс яких розташований у такій державі-члені.
Стаття 175. Угоди з третіми країнами
1. Комісія може подавати до Ради пропозиції щодо укладення угод з однією або більше третіх країн стосовно методів здійснення нагляду за:
(a) перестраховими компаніями третіх країн, які здійснюють перестрахову діяльність у Співтоваристві;
(b) перестраховими компаніями Співтовариства, які здійснюють перестрахову діяльність на території третьої країни.
2. Угоди, зазначені в параграфі 1, зокрема, повинні бути спрямовані на забезпечення, на умовах еквівалентності пруденційного регулювання, ефективного доступу перестрахових компаній до ринку на території кожної договірної сторони та взаємного визнання наглядових правил і практик у сфері перестрахування. Вони також повинні бути спрямовані на забезпечення:
(a) здатності наглядових органів держав-членів отримувати інформацію, необхідну для здійснення нагляду за перестраховими компаніями, головні офіси яких розташовані у Співтоваристві і які здійснюють діяльність на території відповідних третіх країн;
(b) здатності наглядових органів третіх країн отримувати інформацію, необхідну для здійснення нагляду за перестраховими компаніями, головні офіси яких розташовані на їхній території і які здійснюють діяльність у Співтоваристві.
3. Без обмеження статті 300(1) і (2) Договору, Комісія повинна, за підтримки Європейського комітету зі страхування та професійних пенсій, вивчити результати укладення угод, зазначеного в параграфі 1 цієї статті, і ситуацію, що склалася.
ГЛАВА X
Дочірні компанії страхових і перестрахових компаній, які регулюються законами третьої країни, і набуття часток участі такими компаніями
Стаття 176. Інформація держав-членів для Комісії та EIOPA
Наглядові органи держав-членів повинні інформувати Комісію, EIOPA та наглядові органи інших держав-членів про надання будь-якої авторизації прямій або непрямій дочірній компанії, одна або більше материнських компаній якої регулюються законодавством третьої країни.
Така інформація також повинна містити дані про структуру відповідної групи.
У разі набуття компанією, яка регулюється законодавством третьої країни, частки участі у страховій або перестраховій компанії, авторизованій у Союзі, унаслідок чого така страхова або перестрахова компанія перетворюється на дочірню компанію такої компанії третьої країни, наглядові органи держави-члена розташування головного офісу повинні повідомити про це Комісію, EIOPA та наглядові органи інших держав-членів.
Стаття 177. Режим для страхових і перестрахових компаній Співтовариства у третіх країнах
1. Держави-члени повинні інформувати Комісію та EIOPA про будь-які загальні труднощі, з якими стикаються їхні страхові та перестрахові компанії при створені своїх осідків і функціонуванні у третій країні або здійсненні діяльності у третій країні.
2. Комісія повинна періодично надавати Раді звіт, що вивчає режим, наданий у третіх країнах страховим або перестраховим компаніям, авторизованим у Співтоваристві, у розрізі:
(a) заснування у третіх країнах страхових і перестрахових компаній, авторизованих у Співтоваристві:
(b) набуття часток участі у страхових і перестрахових компаніях третіх країн;
(c) здійснення страхової або перестрахової діяльності такими заснованими компаніями;
(d) транскордонне здійснення страхової або перестрахової діяльності з території Співтовариства у третіх країнах.
Комісія повинна подавати такі звіти до Ради разом із будь-якими відповідними пропозиціями або рекомендаціями.
РОЗДІЛ II
ОСОБЛИВІ ПОЛОЖЕННЯ ЩОДО СТРАХУВАННЯ ТА ПЕРЕСТРАХУВАННЯ
ГЛАВА I
Застосовне право та умови договорів прямого страхування
Секція 1
Застосовне право
Стаття 178. Застосовне право
Будь-яка держава-член, яка не підпадає під дію Регламенту (ЄС) № 593/2008, повинна застосовувати положення зазначеного Регламенту, щоб визначити право, що застосовується до договорів страхування, які підпадають під дію статті 7 зазначеного Регламенту.
Секція 2
Обов’язкове страхування
Стаття 179. Пов’язані обов’язки
1. Страхові компанії, які здійснюють види страхування, інші ніж страхування життя, можуть пропонувати та укладати договори обов’язкового страхування згідно з умовами, визначеними в цій статті.
2. Якщо держава-член встановлює обов’язок оформити страхування, договір страхування не вважатиметься таким, що відповідає цьому обов’язку, крім випадків, коли він відповідає особливим положенням щодо такого страхування, встановленим відповідною державою-членом.
3. Якщо держава-член встановлює обов’язкове страхування і страхова компанія зобов’язана повідомити наглядовим органам про будь-яке припинення дії покриття, таке припинення може бути застосоване до постраждалих третіх осіб тільки за обставин, встановлених такою державою-членом.
4. Кожна держава-член повинна повідомити Комісії про ризики, які підлягають обов’язковому страхуванню згідно з її законодавством, із зазначенням такої інформації:
(a) особливі правові положення щодо такого страхування;
(b) дані, які повинні бути вказані у свідоцтві, що його страхова компанія, яка здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, повинна видати застрахованій особі, якщо відповідна держава-член вимагає підтвердження виконання обов’язку оформити страхування.
Держава-член може вимагати, щоб дані, зазначені в пункті (b) першого підпараграфа, включали заяву страхової компанії про те, що договір відповідає особливим положенням щодо такого страхування.
Комісія повинна опублікувати дані, зазначені в пункті (b) першого підпараграфа, в Офіційному віснику Європейського Союзу.
Секція 3
Загальне благо
Стаття 180. Загальне благо
Ні держава-член розташування ризику, ні держава-член виконання зобов’язань не повинні перешкоджати володільцю страхового поліса укладати договір зі страховою компанією, авторизованою згідно з умовами статті 14, якщо таке укладення договору не суперечить правовим положенням щодо захисту загального блага в державі-члені розташування ризику або в державі-члені виконання зобов’язань.
Секція 4
Умови договорів страхування та розміри страхових премій
Стаття 181. Види страхування, інші ніж страхування життя
1. Держави-члени не повинні вимагати попереднього затвердження або систематичного повідомлення загальних і спеціальних умов страхових полісів, розмірів страхових премій або форм та інших друкованих документів, які страхова компанія має намір використовувати у своїх операціях із володільцями страхових полісів.
Держави-члени можуть вимагати несистематичного повідомлення таких умов страхових полісів та інших документів тільки для цілей перевірки відповідності національним положенням стосовно договорів страхування. Такі вимоги не повинні бути передумовою для здійснення діяльності страховою компанією.
2. Держава-член, яка робить страхування обов’язковим, може вимагати, щоб страхові компанії повідомляли її наглядовому органу загальні та спеціальні умови такого страхування до їх поширення.
3. Держави-члени не повинні зберігати або впроваджувати обов’язок попереднього повідомлення або затвердження пропонованого підвищення ставок страхових премій, окрім як у рамках загальних систем контролю цін.
Стаття 182. Страхування життя
Держави-члени не повинні вимагати попереднього затвердження або систематичного повідомлення загальних і спеціальних умов страхових полісів, розмірів страхових премій, технічних основ, які використовуються для розрахування розмірів страхових премій і технічних резервів, або форм та інших друкованих документів, які страхова компанія, що здійснює страхування життя, має намір використовувати у своїх операціях із володільцями страхових полісів.
Однак держава-член розташування головного офісу, з виключної метою перевірки відповідності національним положенням щодо актуарних принципів, може вимагати систематичного повідомлення технічних основ, які використовуються для розрахування розмірів страхових премій і технічних резервів. Такі вимоги не повинні бути передумовою для здійснення діяльності страховою компанією.
Секція 5
Інформація для володільців страхових полісів
Підсекція 1
Види страхування, інші ніж страхування життя
Стаття 183. Загальна інформація для володільців страхових полісів
1. Перш ніж укласти договір страхування, інший ніж договір страхування життя, страхова компанія, що здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, повинна повідомити володільцю страхового поліса зазначену нижче інформацію:
(a) право, застосовне до договору, якщо сторони не мають вільного вибору;
(b) наявність у сторін вільного вибору застосовного права та право, пропоноване страховиком.
Страхова компанія також повинна повідомити володільця страхового поліса про механізми врегулювання скарг володільців страхових полісів стосовно договорів, у тому числі, у відповідних випадках, про наявність органу з врегулювання скарг, без обмеження права володільця страхового поліса на звернення до суду.
2. Обов’язок, зазначений у параграфі 1, застосовується, тільки якщо володілець страхового поліса є фізичною особою.
3. Детальні правила імплементації параграфів 1 і 2 встановлюються державою-членом розташування ризику.
Стаття 184. Додаткова інформація у випадку видів страхування, інших ніж страхування життя, які пропонуються на основі права на заснування або свободи надання послуг
1. Якщо види страхування, інші ніж страхування життя, пропонуються на основі права на заснування або свободи надання послуг, перш ніж приймати будь-яке зобов’язання, володільцю страхового поліса необхідно повідомити, у якій державі-члені розташований головний офіс або, у відповідних випадках, філія, з якими укладатиметься договір.
Будь-які документи, видані володільцю страхового поліса, повинні містити інформацію, зазначену в першому підпараграфі.
Обов’язки, встановлені в першому та другому підпараграфах, не застосовуються до великих ризиків.
2. У договорі або в будь-якому іншому документі, яким надається покриття, а також у пропозиції щодо страхування, якщо вона є юридично зобов’язальною для володільця страхового поліса, необхідно вказати адресу головного офісу або, у відповідних випадках, філії страхової компанії, яка здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, і надає покриття.
Держави-члени можуть вимагати, щоб у документах, зазначених у першому підпараграфі цього параграфа, також вказувалися ім’я та адреса представника страхової компанії, що здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, як зазначено у статті 148(2)(a).
Підсекція 2
Страхування життя
Стаття 185. Інформація для володільців страхових полісів
1. Перш ніж укласти договір страхування життя, володільцю страхового поліса повинна бути надана принаймні інформація, визначена в параграфах 2-4.
2. Необхідно надати таку інформацію про страхову компанію, що здійснює страхування життя:
(a) найменування та організаційно-правова форма компанії;
(b) назва держави-члена, у якій розташований головний офіс і, у відповідних випадках, філія, яка укладає договір;
(c) адреса головного офісу і, у відповідних випадках, філії, яка укладає договір;
(d) конкретне покликання на звіт про платоспроможність і фінансовий стан, як встановлено у статті 51, що забезпечує володільцю страхового поліса легкий доступ до такої інформації.
3. Необхідно надати таку інформацію про зобов’язання:
(a) визначення кожної страхової виплати та кожної можливості;
(b) строк дії договору;
(c) способи припинення дії договору;
(d) способи сплати страхових премій і тривалість здійснення платежів;
(e) способи нарахування та розподілу бонусів;
(f) інформація про викупну та оплачену вартість, а також ступінь їх гарантованості;
(g) інформація про страхові премії для кожної страхової виплати, як основної, так і додаткової, у відповідних випадках;
(h) для страхових інвестиційних полісів - визначення паїв, до яких прив’язані виплати;
(i) інформація про характер базисних активів для інвестиційних полісів;
(j) механізми застосування періоду обдумування;
(k) загальна інформація про механізми оподаткування, застосовні до відповідного типу страхового поліса;
(l) механізми врегулювання скарг володільців страхових полісів стосовно договорів, у тому числі, у відповідних випадках, про наявність органу з врегулювання скарг, без обмеження права на звернення до суду;
(m) право, застосовне до договору, якщо сторони не мають вільного вибору, або, якщо сторони можуть вільно вибирати застосовне право, право, яке пропонує страхова компанія, що здійснює страхування життя.
4. Крім того, повинна бути надана конкретна інформація, щоб забезпечити належне розуміння ризиків, які лежать в основі договору і які приймає володілець страхового поліса.
5. Упродовж усього строку дії договору володільцю страхового поліса необхідно повідомляти про будь-яку зміну зазначеної нижче інформації:
(a) умов страхового поліса, як загальних, так і спеціальних;
(b) найменування страхової компанії, що здійснює страхування життя, її організаційно-правової форми, адреси головного офісу і, у відповідних випадках, філії, яка уклала договір;
(c) усієї інформації, вказаної в пунктах (d)-(j) параграфа 3, у разі зміни умов страхового поліса або внесення змін до положень права, застосовних до договору;
(d) щорічно - інформації про стан нарахування бонусів.
Якщо у зв’язку з пропозицією укласти або укладенням договору страхування життя страховик надає дані щодо суми потенційних платежів, які значно вищі за визначені в договорі платежі, страховик повинен надати володільцю страхового поліса зразок розрахунку за допомогою якого був визначений розмір потенційного кінцевого платежу, що відображає основу для розрахування страхових премій із використанням трьох різних процентних ставок. Це положення не застосовується до строкового страхування та строкових договорів. Страховик повинен повідомити володільця страхового поліса у чіткий і зрозумілий спосіб, що зразок розрахунку є лише моделлю обчислення на основі умовних припущень і що володілець страхового поліса не повинен пред’являти будь-які договірні вимоги на основі зразка розрахунку.
У випадку страхування з участю у прибутках страховик повинен щорічно повідомляти володільця страхового поліса в письмовій формі про статус страхових вимог володільця страхового поліса, включно з участю у прибутках. Більше того, якщо страховик надав дані про потенційні майбутні зміни участі у прибутках, він повинен повідомити володільця страхового поліса про різницю між фактичними змінами та початковими даними.
6. Інформація, зазначена в параграфах 2-5, повинна бути чітко та точно надана в письмовій формі офіційною мовою держави-члена виконання зобов’язань.
Однак така інформація може бути надана іншою мовою за запитом володільця страхового поліса, якщо це дозволено правом держави-члена або якщо володілець страхового поліса може вільно вибирати застосовне право.
7. Держава-член виконання зобов’язань може вимагати від страхових компаній, що здійснюють страхування життя, надання інформації на додаток до тієї, що зазначена в параграфах 2-5, тільки якщо це необхідно для належного розуміння володільцем страхового поліса істотних елементів зобов’язань.
8. Детальні правила імплементації параграфів 1-7 встановлюються державою-членом виконання зобов’язань.
Стаття 186. Період розірвання договору
1. Держави-члени повинні передбачити, щоб володільцям страхових полісів, які укладають індивідуальні договори страхування життя, було надано період тривалістю 14-30 днів з моменту їх повідомлення про укладення договору, протягом якого можна розірвати договір.
Надання володільцями страхових полісів повідомлення про розірвання договору має наслідком їх звільнення від будь-яких майбутніх зобов’язань, які виникають із договору.
Інші правові наслідки та умови розірвання договору повинні бути визначені правом, застосовним до договору, зокрема, стосовно механізмів повідомлення володільця страхового поліса про укладення договору.
2. Держави-члени можуть вирішити не застосовувати параграф 1 у таких випадках:
(a) якщо строк дії договору становить шість місяців або менше;
(b) якщо у зв’язку зі статусом володільця страхового поліса або обставинами, за яких укладений договір, володілець страхового поліса не потребує спеціального захисту.
Якщо держави-члени використовують можливість, визначену в першому підпараграфі, вони повинні закріпити це в їхньому праві.
ГЛАВА II
Особливі положення щодо видів страхування, інших ніж страхування життя
Секція 1
Загальні положення
Стаття 187. Умови страхових полісів
Загальні та спеціальні умови страхових полісів не повинні включати будь-які умови, які необхідно виконувати в кожному індивідуальному випадку для покриття ризиків за конкретних обставин.
Стаття 188. Скасування монополій
Держави-члени повинні забезпечити скасування монополій на започаткування діяльності зі здійснення певних видів страхування, наданих організаціям, заснованим на їхній території та зазначеним у статті 8.
Стаття 189. Участь у національних схемах гарантування
Держави-члени ведення діяльності можуть вимагати, щоб страхові компанії, які здійснюють види страхування, інші ніж страхування життя, на тих самих умовах, що й страхові компанії, які здійснюють види страхування, інші ніж страхування життя, авторизовані на їхній території, приєднувалися та брали участь у будь-якій схемі гарантування виплат застрахованим особам і постраждалим третім особам за страховими вимогами.
Секція 2
Співстрахування у Співтоваристві
Стаття 190. Операції співстрахування у Співтоваристві
1. Ця секція застосовується до операцій співстрахування у Співтоваристві, які є операціями співстрахування одного або більше ризиків, що належать до класів 3-16 у частині A додатка I, і які відповідають таким умовам:
(a) відповідний ризик є великим ризиком;
(b) відповідний ризик покривається одним договором за рахунок загальної страхової премії та протягом того самого періоду двома або більше страховими компаніями, кожна з яких діє в якості співстраховика, а одна виступає в якості страхової компанії-лідера;
(c) відповідний ризик розташований у Співтоваристві;
(d) для цілей покриття ризику страхова компанія-лідер вважається страховою компанією, що покриває весь ризик;
(e) принаймні один зі співстраховиків бере участь у договорі через головний офіс або філію, які засновані в державі-члені, іншій ніж держава-член страхової компанії-лідера;
(f) страхова компанія-лідер повністю бере на себе роль лідера в рамках практики співстрахування та, зокрема, визначає умови страхування та рейтинги.
2. Статті 147-152 застосовуються тільки до страхової компанії-лідера.
3. Операції співстрахування, які не відповідають умовам, визначеним у параграфі 1, підпадають під дію положень цієї Директиви, за винятком положень цієї секції.
Стаття 191. Участь у співстрахуванні у Співтоваристві
Право страхових компаній на участь у співстрахуванні у Співтоваристві не підпадає під дію будь-яких положень, крім положень цієї секції.
Стаття 192. Технічні резерви
Розмір технічних резервів повинен визначатися різними співстраховиками згідно з правилами, закріпленими їхньою державою-членом розташування головного офісу, або, за відсутності таких правил, згідно із загальноприйнятою практикою у відповідній державі.
Однак технічні резерви повинні принаймні дорівнювати технічним резервам, визначеним страховиком-лідером згідно з правилами держави-члена розташування його головного офісу.
Стаття 193. Статистичні дані
Держави-члени розташування головного офісу повинні забезпечити, щоб співстраховики вели статистичні дані, що відображають обсяг операцій співстрахування у Співтоваристві, у яких вони беруть участь, а також залучених держав-членів.
Стаття 194. Режим, який застосовується до договорів співстрахування в рамках ліквідаційної процедури
У разі ліквідації страхової компанії зобов’язання, які виникають з участі в договорах співстрахування у Співтоваристві, повинні бути виконані так само, як зобов’язання, які виникають з інших договорів страхування такої компанії, незалежно від громадянства застрахованих осіб і вигодонабувачів.
Стаття 195. Обмін інформацією між наглядовими органами
Для цілей імплементації цієї секції наглядові органи держав-членів повинні, у рамках співпраці, зазначеної в секції 5 глави IV розділу I, надавати один одному всю необхідну інформацію.
Стаття 196. Співпраця у сфері імплементації
Комісія та наглядові органи держав-членів повинні тісно співпрацювати для цілей вивчення будь-яких труднощів, які можуть виникнути в ході імплементації цієї секції.
У ході такої співпраці вони повинні, зокрема, розглянути будь-які практики, які можуть свідчити, що страхова компанія-лідер не бере на себе роль лідера в рамках практики співстрахування або що ризики явно не вимагають участі двох або більше страховиків у їх покритті.
Секція 3
Асистанс
Стаття 197. Діяльність, подібна до туристичного асистансу
Держави-члени можуть передбачити положення щодо асистансу для осіб, що потрапили у скрутне становище за обставин, які відмінні від зазначених у статті 2(2), відповідно до цієї Директиви.
Якщо держава-член передбачає такі положення, вона повинна розглядати відповідну діяльність як таку, що належить до класу 18 у частині A додатка I.
Другий параграф жодним чином не впливає на можливості класифікації, встановлені в додатку I для видів діяльності, які явно належать до інших класів.
Секція 4
Страхування судових витрат
Стаття 198. Сфера застосування цієї секції
1. Ця секція застосовується до страхування судових витрат, зазначеного у класі 17 у частині A додатка I, згідно з яким страхова компанія в обмін на сплату страхової премії зобов’язується оплатити витрати, пов’язані із судовим провадженням, і надати інші послуги, прямо пов’язані зі страховим покриттям, зокрема:
(a) забезпечення відшкодування збитків, шкоди або тілесного ушкодження застрахованої особи шляхом позасудового врегулювання або в рамках цивільного чи кримінального провадження;
(b) захист або представництво інтересів застрахованої особи в цивільному, кримінальному, адміністративному або іншому провадженні чи у зв’язку із будь-яким позовом, поданим проти такої особи.
2. Ця секція не застосовується до будь-чого з указаного нижче:
(a) страхування судових витрат, якщо таке страхування стосується спорів або ризиків, які виникають з або у зв’язку з використанням морських суден.
(b) діяльність, що здійснюється страховою компанією, яка забезпечує покриття цивільно-правової відповідальності з метою захисту або представництва інтересів застрахованої особи у зв’язку з будь-яким тілесним ушкодженням або провадженням, якщо така діяльність одночасно здійснюється у власних інтересах такої страхової компанії в рамках такого покриття;
(c) у разі ухвалення державою-членом відповідного рішення - діяльність зі страхування судових витрат, що здійснюється будь-яким страховиком-асистансом і відповідає таким умовам:
(i) відповідна діяльність здійснюється в державі-члені, іншій ніж держава-член постійного проживання застрахованої особи;
(ii) відповідна діяльність передбачена договором, який покриває виключно асистанс, що надається особам, які потрапили у скрутне становище під час подорожі, перебуваючи далеко від дому або постійного місця проживання.
Для цілей пункту (c) першого підпараграфа в договорі необхідно чітко вказати, що відповідне покриття обмежується обставинами, зазначеними у вказаному пункті, і є додатковим до асистансу.
Стаття 199. Окремі договори
Покриття судових витрат повинне регулюватися договором, який є окремим від договору, складеного для інших класів страхування, або окремим розділом єдиного страхового поліса, у якому вказані характер покриття судових витрат та, на вимогу держави-члена, сума відповідної страхової премії.
Стаття 200. Управління вимогами
1. Держава-член розташування головного офісу повинна забезпечити, щоб страхова компанія прийняла, згідно з варіантом, вибраним державою-членом, або за власним вибором, якщо це погоджено державою-членом, принаймні один із методів управління вимогами, визначених у параграфах 2, 3 і 4.
Незалежно від вибраного рішення, інтереси осіб із покриттям судових витрат вважаються такими, що мають еквівалентний ступінь захисту згідно із цією секцією.
2. Страхові компанії повинні забезпечити, щоб жоден працівник, що займається управлінням вимогами щодо судових витрат або наданням юридичних консультацій щодо них, одночасно здійснював аналогічну діяльність в іншій компанії, яка має фінансові, комерційні або адміністративні зв’язки з першою страховою компанією та здійснює діяльність, яка належить до одного або більше класів страхування, визначених у додатку I.
Композитні страхові компанії повинні забезпечити, щоб жоден працівник, який займається управлінням вимогами щодо судових витрат або наданням юридичних консультацій щодо них, одночасно здійснював аналогічну діяльність, пов’язану з іншим класом страхування, що його здійснюють такі компанії.
3. Страхова компанія повинна доручати управління вимогами в рамках страхування судових витрат компанії, яка є окремою юридичною особою. Така компанія повинна бути вказана в окремому договорі або в окремому розділі, зазначеному у статті 199.
Якщо компанія, яка є окремою юридичною особою, має зв’язки з іншою страховою компанією, що здійснює один або більше класів страхування, зазначених у частині A додатка I, працівники компанії, що є окремою юридичною особою, які займаються управлінням вимогами або наданням юридичних консультацій у зв’язку з таким управлінням, не повинні одночасно здійснювати таку саму або подібну діяльність у такій іншій страховій компанії. Держави-члени можуть встановлювати такі самі вимоги для членів адміністративного, управлінського або наглядового органу.
4. У договорі має бути передбачено, що застраховані особи можуть доручити ведення справи адвокату за власним вибором або, тією мірою, якою це дозволено національним правом, будь-які іншій особі з належною кваліфікацією з моменту пред’явлення такими застрахованими особами вимоги за таким договором.
Стаття 201. Вільний вибір адвоката
1. У будь-якому договорі страхування судових витрат необхідно чітко передбачити такі положення:
(a) у разі звернення до адвоката або іншої особи з належною кваліфікацією згідно з національним правом із метою захисту, представництва або здійснення дій в інтересах застрахованої особи у випадку тілесного ушкодження або провадження така застрахована особа має право на вільний вибір такого адвоката або іншої особи;
(b) застрахована особа може вільно вибирати адвоката або, за власним вибором і тією мірою, якою це дозволено національним правом, будь-яку іншу особу з належною кваліфікацією для здійснення дій у її інтересах у разі виникнення конфлікту інтересів.
2. Для цілей цієї секції "адвокат" означає будь-яку особу, що має право займатися професійною діяльністю за одним із напрямів, встановлених у Директиві Ради 77/249/ЄЕС від 22 березня 1977 року про сприяння юристам у ефективному здійсненні права на свободу надання послуг (- 13).
Стаття 202. Виняток із права на вільний вибір адвоката
1. Держава-член може передбачити виняток зі статті 201(1) для страхування судових витрат у разі виконання всіх таких умов:
(a) страхування обмежується випадками, що виникають внаслідок використання дорожніх транспортних засобів на території відповідної держави-члена;
(b) страхування пов’язане з договором про надання асистансу у випадку поломки дорожнього транспортного засобу або дорожньо-транспортної пригоди з його участю;
(c) ні страхова компанія, що здійснює страхування судових витрат, ні страховик-асистанс не здійснює страхування відповідальності будь-якого класу;
(d) вжито заходів, щоб юридичні консультації та представництво інтересів кожної зі сторін у спорі здійснювалися повністю незалежними адвокатами, якщо такі сторони застраховані від судових витрат однією страховою компанією.
2. Виняток, передбачений у параграфі 1, не впливає на застосування статті 200.
Стаття 203. Арбітраж
Держави-члени повинні, з метою врегулювання будь-якого спору між страховою компанією, що здійснює страхування судових витрат, і застрахованою особою та без обмеження права на оскарження в судовому органі, яке може бути передбачене національним правом, передбачити арбітраж або будь-які процедури, які забезпечують порівнянні гарантії об’єктивності.
У договорі страхування повинне бути передбачене право застрахованої особи на застосування таких процедур.
Стаття 204. Конфлікт інтересів
У разі виникнення конфлікту інтересів або розбіжностей у зв’язку з врегулюванням спору страховик судових витрат або, у відповідних випадках, відділ врегулювання вимог повинен повідомити застраховану особу про право, зазначене у статті 201(1), і про можливість застосування процедури, зазначеної у статті 203.
Стаття 205. Скасування спеціалізації на страхуванні судових витрат
Держав-члени повинні скасувати всі положення, які забороняють страховій компанії одночасне здійснення на їхній території страхування судових витрат та інших класів страхування.
Секція 5
Медичне страхування
Стаття 206. Медичне страхування як альтернатива соціальному забезпеченню
1. Держави-члени, у яких договори, що покривають ризики, віднесені до класу 2 у частині A додатка I, слугують частковою або повною альтернативою покриттю ризиків для здоров’я, яке надається встановленою законом системою соціального забезпечення, можуть вимагати, щоб:
(a) такі договори відповідали особливим правовим положенням, ухваленим відповідною державою-членом для захисту загального блага в рамках відповідного класу страхування;
(b) загальні та спеціальні умови такого страхування були повідомлені наглядовим органам відповідної держави-члена перед застосуванням.
2. Держави-члени можуть вимагати, щоб система медичного страхування, зазначена в параграфі 1, працювала на технічній основі, подібній до страхування життя, у разі виконання всіх таких умов:
(a) сплачені премії розраховують на основі таблиць захворюваності та інших статистичних даних, релевантних для держави-члена розташування ризику, згідно з математичними методами, які використовуються у сфері страхування;
(b) сформовано резерв на збільшення віку;
(c) страховик може скасувати договір тільки протягом фіксованого періоду, визначеного державою-членом розташування ризику;
(d) договором передбачена можливість підвищення розміру страхових премій або зниження розміру платежів навіть для чинних договорів;
(e) договором передбачено, що володільці страхових полісів можуть замінити їхній наявний договір новим договором, що відповідає параграфу 1, який пропонується тією самою страховою компанією або тією самою філією, з урахуванням набутих ними прав.
У випадку, зазначеному в пункті (e) першого підпараграфа, необхідно враховувати резерв на збільшення віку і проведення нового медичного обстеження може вимагатися тільки для збільшення покриття.
Наглядові органи відповідної держави-члена повинні публікувати таблиці захворюваності та інші релевантні статистичні дані, зазначені в пункті (a) першого підпараграфа, і передавати їх наглядовим органам держави-члена розташування головного офісу.
Страхові премії повинні бути достатніми, з огляду на обґрунтовані актуарні припущення, щоб страхові компанії могли виконати всі свої зобов’язання, беручи до уваги всі аспекти їхнього фінансового стану. Держава-член розташування головного офісу повинна вимагати повідомлення технічних основ для розрахування розміру страхових премій її наглядовим органам до розповсюдження продукту.
Третій і четвертий підпараграфи також застосовуються в разі внесення змін до наявних договорів.
Секція 6
Страхування від нещасних випадків на робочому місці
Стаття 207. Страхування від нещасних випадків на робочому місці
Держави-члени можуть вимагати, щоб будь-яка страхова компанія, яка на власний ризик пропонує обов’язкове страхування від нещасних випадків на робочому місці на їхній території, дотримувалася особливих положень їхнього національного права щодо такого страхування, за винятком положень щодо фінансового нагляду, що є виключною відповідальністю держави-члена розташування головного офісу.
ГЛАВА III
Особливі положення щодо страхування життя
Стаття 208. Заборона примусового відступлення частини діяльності з андеррайтингу
Держави-члени не повинні вимагати від страхових компаній, що здійснюють страхування життя, відступлення частини своєї діяльності з андеррайтингу, зазначеної у статті 2(3), організації або організаціям, визначеним у національному праві.
Стаття 209. Страхові премії за новими видами страхування
Страхові премії за новими видами страхування повинні бути достатніми, з точки зору обґрунтованих актуарних припущень, щоб дати змогу страховим компаніям, що здійснюють страхування життя, виконати їхні зобов’язання та, зокрема, сформувати достатні технічні резерви.
З цією метою можуть враховуватися всі аспекти фінансового стану страхової компанії, що здійснює страхування життя, за винятком надходжень від ресурсів, інших ніж страхові премії та отримані від них доходи, які надходять систематично та постійно таким чином, що в довгостроковій перспективі можуть поставити під загрозу платоспроможність відповідної компанії.
ГЛАВА IV
Особливі правила щодо перестрахування
Стаття 210. Обмежене перестрахування
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб страхові та перестрахові компанії, які укладають договори обмеженого перестрахування або здійснюють дільність з обмеженого перестрахування, були здатні належним чином виявляти, вимірювати, здійснювати моніторинг, контролювати та звітувати про ризики, які виникають з таких договорів або діяльності.
2. Комісія може ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 301a, що уточнюють положення, зазначені в параграфі 1 цієї статті, стосовно моніторингу, управління та контролю ризиків, які виникають з обмеженого перестрахування.
3. Для цілей параграфів 1 і 2 обмежене перестрахування означає перестрахування, у рамках якого явні максимальні потенційні збитки, виражені як максимальний переданий економічний ризик, що виникає при передачі істотного андеррайтингового ризику та часового ризику, перевищують розмір страхової премії протягом усього строку дії договору на обмежену, але істотну суму, і при цьому присутня одна з указаних нижче ознак:
(a) явне та суттєве врахування вартості грошей у часі;
(b) наявність договірних положень для вирівнювання економічних результатів діяльності сторін із часом для досягнення цільової передачі ризику.
Стаття 211. Суб’єкти спеціального призначення
1. Держави-члени повинні дозволяти заснування на їхній території суб’єктів спеціального призначення за умови попереднього затвердження з боку наглядових органів.
2. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a, що визначають такі критерії для затвердження наглядовими органами:
(a) сфера дії авторизації;
(b) обов’язкові умови, які повинні бути вказані в усіх укладених договорах;
(c) вимоги щодо професійної придатності та добросовісності осіб, які керують діяльністю суб’єкта спеціального призначення, як зазначено у статті 42;
(d) вимоги щодо професійної придатності та добросовісності акціонерів або учасників, які мають істотну участь у суб’єкті спеціального призначення;
(e) надійні адміністративні процедури та процедури бухгалтерського обліку, належні механізми внутрішнього контролю та вимоги щодо управління ризиками;
(f) вимоги до бухгалтерського обліку, пруденційної та статистичної інформації;
(g) вимоги до платоспроможності.
2a. З метою забезпечення однакових умов застосування статті 211(1) та (2) EIOPA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів щодо процедур затвердження наглядовими органами для цілей заснування суб’єктів спеціального призначення, а також форматів і шаблонів, які повинні використовуватися для цілей пункту (f) параграфа 2.
EIOPA повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 31 жовтня 2014 року.
Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
2b. З метою забезпечення однакових умов застосування статті 211(1) та (2) EIOPA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів щодо процедур співпраці та обміну інформацією між наглядовими органами у випадках, коли суб’єкт спеціального призначення, який приймає ризик від страхової або перестрахової компанії, заснований у державі-члені, іншій ніж держава-член, у якій авторизована страхова або перестрахова компанія.
Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
3. Суб’єкти спеціального призначення, авторизовані до 31 грудня 2015 року, підпадають під дію права держави-члена, яка надала авторизацію відповідному суб’єкту спеціального призначення. Однак нова діяльність, яку суб’єкт спеціального призначення розпочав здійснювати після зазначеної дати, підпадає під дію параграфів 1, 2 і 2a.
РОЗДІЛ III
НАГЛЯД ЗА СТРАХОВИМИ ТА ПЕРЕСТРАХОВИМИ КОМПАНІЯМИ У СКЛАДІ ГРУПИ
ГЛАВА I
Нагляд за групою: терміни та означення, випадки та сфера застосування і рівні
Секція 1
Терміни та означення
Стаття 212. Терміни та означення
1. Для цілей цього розділу застосовують такі терміни та означення:
(a) "компанія-учасниця" означає компанію та материнську компанію чи іншу компанію, що володіє часткою участі, або компанію, пов’язану з іншою компанією, як визначено у статті 12(1) Директиви 83/349/ЄЕС;
(b) "пов’язана компанія" означає дочірню компанію або іншу компанію, часткою участі у якій володіє відповідна компанія, або компанію, пов’язану з іншою компанією, як визначено у статті 12(1) Директиви Ради 83/349/ЄЕС;
(c) "група" означає групу компаній, що:
(i) складається із компанії-учасниці, її дочірніх компаній та суб’єктів, у яких компанія-учасниця або її дочірні компанії володіють часткою, а також компаній, пов’язаних між собою відносинами, як визначено у статті 12(1) Директиви Ради 83/349/ЄЕС; або
(ii) заснована на встановленні, у договірному або іншому порядку, міцних і сталих фінансових відносин між такими компаніями і може включати взаємні асоціації або асоціації взаємного типу за умови, що:
- одна з таких компаній фактично здійснює, шляхом централізованої координації, домінуючий вплив на рішення, включно з фінансовими рішеннями, інших компаній, які входять до групи; та
- встановлення та припинення таких відносин для цілей цього розділу підлягає попередньому затвердженню органом нагляду за групою,
компанія, яка здійснює централізовану координацію, вважається материнською компанією, а інші компанії вважаються дочірніми компаніями;
(d) "орган нагляду за групою" означає наглядовий орган, який відповідає за нагляд за групою, як визначено згідно зі статтею 247;
(e) "колегія органів нагляду" означає постійну та одночасно гнучку структуру для співпраці, координації та сприяння у виробленні рішень стосовно нагляду за групою;
(f) "страхова холдингова компанія" означає материнську компанію, яка не є фінансовою холдинговою компанією змішаного типу і основна діяльність якої полягає в набутті та утриманні часток участі в дочірніх компаніях, де такі дочірні компанії є виключно або переважно страховими чи перестраховими компаніями або страховими чи перестраховими компаніями третіх країн і принаймні одна з таких дочірніх компаній є страховою або перестраховою компанією;
(g) "страхова холдингова компанія зі змішаною діяльністю" означає материнську компанію, іншу ніж страхова компанія, страхова компанія третьої країни, перестрахова компанія, перестрахова компанія третьої країни, страхова холдингова компанія або фінансова холдингова компанія змішаного типу, серед дочірніх компаній якої є принаймні одна страхова або перестрахова компанія;

................
Перейти до повного тексту