ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу, зокрема його статтю 53(1),

Беручи до уваги пропозицію Європейської Комісії,

Беручи до уваги висновок Європейського Центрального Банку (-1),

_________

(-1) OВ C 272, 13.11.2009, с. 1.

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету (-2),

__________

(-2) OВ C 18, 19.01.2011, с. 90.

Діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою (-3),

__________

(-3) Позиція Європейського Парламенту від 11 листопада 2010 року (ще не опубліковано в Офіційному віснику) та рішення Ради від 27 травня 2011 року.

Оскільки:

(1) Керуючі альтернативними інвестиційними фондами (КАІФи) є відповідальними за управління значними обсягами інвестованих активів у Союзі, відповідають за значні обсяги торгівлі на ринках фінансових інструментів та можуть здійснювати важливий вплив на ринки і компанії, у які вони інвестують.

(2) Вплив КАІФів на ринки, на яких вони провадять свою діяльність, в основному є сприятливим, проте нещодавні фінансові труднощі підкреслили, яким чином діяльність КАІФів може також слугувати поширенню чи посиленню ризиків через фінансову систему. Нескоординовані національні заходи реагування ускладнюють ефективне управління цими ризиками. Таким чином, метою цієї Директиви є встановлення спільних вимог, що регулюватимуть надання КАІФам дозволів на здійснення обумовленої діяльності та здійснення нагляду за КАІФами з метою забезпечення узгодженого підходу до пов’язаних ризиків і їхнього впливу на інвесторів і ринки в Союзі.

(3) Нещодавні труднощі на фінансових ринках підкреслюють, що багато стратегій КАІФу є вразливими до деяких або декількох важливих ризиків щодо інвесторів, інших учасників ринку та ринків. Щоб виробити всеосяжні та спільні домовленості для нагляду, необхідно встановити рамки, що дають змогу опрацювати такі ризики з урахуванням розмаїтого спектру інвестиційних стратегій і технік, які використовують КАІФи. Таким чином, цю Директиву необхідно застосовувати до КАІФів, що управляють усіма типами фондів, які не охоплює Директива Європейського Парламенту і Ради 2009/65/ЄС від 13 липня 2009 року про узгодження законів, підзаконних нормативно-правових актів і адміністративних положень щодо інститутів спільного інвестування в обігові цінні папери (UCITS) (-4), незалежно від правового чи договірного способу, яким на КАІФи було покладено цю відповідальність. Дозвіл, наданий КАІФам відповідно до цієї Директиви, не повинен бути підставою отримання права управляти UCITS у розумінні Директиви 2009/65/ЄС.

__________

(-4) ОВ L 302, 17.11.2009, с. 32.

(4) Метою цієї Директиви є передбачити внутрішній ринок для КАІФів і гармонізовані жорсткі регулятивні і наглядові рамки для діяльності в межах Союзу всіх КАІФів, у тому числі тих, зареєстрований офіс яких знаходиться у державі-члені (КАІФи з ЄС), і тих, зареєстрований офіс яких знаходиться у третій країні (КАІФи з третьої країни). Оскільки практичні наслідки та можливі труднощі, що випливають з гармонізованих регулятивних рамок і внутрішнього ринку для КАІФів з третьої країни, які провадять діяльність з управління та/чи реалізації на території Союзу, та КАІФів з ЄС, які управляють альтернативними інвестиційними фондами (АІФами) третьої країни, є невизначеними та їх важко передбачити в зв’язку з недостатнім відповідним попереднім досвідом, то необхідно передбачити механізм перегляду. Передбачається, що після завершення дворічного перехідного періоду гармонізований паспортний режим застосовуватимуть до КАІФів з третьої країни, які провадять діяльність з управління та/чи реалізації на території Союзу, та КАІФів з ЄС, які управляють АІФами з третьої країни, після набуття чинності делегованим актом Комісії з цього питання. Передбачається, що гармонізований режим протягом наступного трирічного перехідного періоду співіснуватиме з національними режимами держав-членів з урахуванням певних мінімальних гармонізованих умов. Після такого трирічного періоду співіснування передбачається, що дію національних режимів буде припинено з набуттям чинності подальшим делегованим актом Комісії.

(5) Через 4 роки після завершення строку, виділеного на транспозицію цієї Директиви, Комісія повинна проаналізувати застосування та сферу дії цієї Директиви, беручи до уваги її цілі, та оцінити, чи спричинив гармонізований підхід Союзу будь-яку поточну серйозну дестабілізацію на ринку та чи діє ця Директива ефективно, зважаючи на принципи внутрішнього ринку та рівні умови діяльності.

(6) Сферу дії цієї Директиви необхідно обмежити суб’єктами, що управляють АІФами у межах звичайної діяльності - незалежно від того, чи АІФ є закритого типу, чи відкритого, незалежно від організаційно-правової форми АІФу і незалежно від того, зареєстрований АІФ на біржі - із залученням капіталу кількох інвесторів з метою інвестування такого капіталу на користь таким інвесторам згідно з визначеною інвестиційною політикою.

(7) Інвестиційні підприємства, такі як сімейні офіси, які інвестують приватний капітал інвесторів без залучення зовнішнього капіталу, не слід розглядати як АІФи відповідно до цієї Директиви.

(8) Суб’єкти, яких не розглядають як КАІФи згідно з цією Директивою, виходять за межі її дії. Тому цю Директиву не потрібно застосовувати до холдингових компаній, як визначено в цьому документі. Проте не потрібно виключати зі сфери її дії керуючих фондами прямих інвестицій або КАІФи, що управляють АІФами, чиї акції допущено до торгів на регульованому ринку. Крім того, цю Директиву не потрібно застосовувати до управління пенсійними фондами; схем участі працівників або накопичення заощаджень; наднаціональних установ; національних центральних банків; національних, регіональних і місцевих урядів і органів або установ, що управляють фондами, які підтримують системи соціального та пенсійного забезпечення; спеціальних установ сек’юритизації; або страхових угод та спільних підприємств.

(9) Інвестиційні компанії, які отримали дозвіл згідно з Директивою Європейського Парламенту і Ради 2004/39/ЄС від 21 квітня 2004 року про ринки фінансових інструментів (-5), і кредитні установи, які отримали дозвіл згідно з Директивою Європейського Парламенту і Ради 2006/48/ЄС від 14 червня 2006 року щодо започаткування і провадження діяльності кредитних установ (-6), не зобов’язані отримувати дозвіл згідно з цією Директивою для надання інвестиційних послуг, таких як управління індивідуальним інвестиційним портфелем, у зв’язку з АІФами. Проте інвестиційні компанії повинні мати можливість, безпосередньо чи опосередковано, пропонувати паї чи акції АІФів інвесторам у Союзі чи розміщувати у них такі паї чи акції лише тією мірою, якою паї чи акції можна реалізовувати відповідно до цієї Директиви. Здійснюючи транспозицію цієї Директиви в національне право, держави-члени повинні враховувати регулятивну ціль такої вимоги та забезпечувати, щоб інвестиційні компанії, які засновано в третій країні й відповідно до застосовного національного права можуть надавати інвестиційні послуги в сфері АІФів, також підпадали під сферу дії такої вимоги. Надання інвестиційних послуг такими суб’єктами в сфері АІФів ніколи не повинно вважатися де-факто порушенням цієї Директиви шляхом перетворення КАІФу у суто формального суб'єкта незалежно від того, чи його засновано в Союзі, чи в третій країні.

__________

(-5) OJ В 145, 30.4.2004, с. 1.

(-6) OJ В 177, 30.06.2006, с. 1.

(10) Ця Директива не регулює АІФи. Таким чином, необхідно мати можливість здійснювати регулювання АІФів та нагляду за ними на національному рівні. Було б несумірно регулювати структури чи склад портфелів АІФів, якими управляють КАІФи, на рівні Союзу, та було б важко забезпечити таку всеосяжну гармонізацію, зважаючи на дуже різні типи АІФів, якими управляють КАІФи. Таким чином, ця Директива не перешкоджає державам-членам ухвалювати національні вимоги щодо АІФів, заснованих на їхній території, чи продовжувати застосування їх. Те, що держава-член може встановлювати вимоги, додаткові до застосовних в інших державах-членах, щодо АІФів, заснованих на її території, не повинно перешкоджати реалізації прав КАІФів з офіційними дозволами згідно з цією Директивою в інших державах-членах реалізовувати професійним інвесторам у Союзі певні АІФи, які засновано за межами держави-члена, що встановлює додаткові вимоги, та які, таким чином, не підпадають під дію таких додаткових вимог та не мають потреби дотримуватися їх.

(11) У декількох положеннях цієї Директиви передбачено, щоб КАІФи забезпечували дотримання вимог, за які, в певних фондових структурах, КАІФи не є відповідальними. Прикладом таких фондових структур є фондові структури, в яких відповідальність за призначення депозитарію покладено на АІФ чи інший суб’єкт, що діє від імені АІФу. У таких випадках КАІФ не має остаточного контролю за тим, чи депозитарій призначено насправді, якщо тільки управління АІФом не є внутрішнім. Оскільки ця Директива не регулює АІФи, то у ній не може бути передбачено вимогу до АІФу призначати депозитарій. У випадках неспроможності КАІФу забезпечити дотримання застосовних вимог АІФу або іншого суб’єкта, що діє від його імені, компетентні органи повинні вимагати від КАІФу вжити необхідних заходів для виправлення ситуації. Якщо, незважаючи на такі заходи, вимоги однаково не дотримано, й оскільки це стосується КАІФу з ЄС або КАІФу з третьої країни з офіційними дозволами, що управляють АІФом з ЄС, КАІФ повинен подати у відставку як керуючий таким АІФом. Якщо КАІФ не подає у відставку, компетентні органи держави-члена його місцезнаходження повинні вимагати такої відставки, а реалізація в Союзі відповідного АІФу повинна більше не бути дозволена. Таку саму заборону необхідно застосовувати до КАІФів з третьої країни з офіційним дозволами, що реалізовують АІФи третьої країни в Союзі.

(12) Якщо інакше безпосередньо не передбачено, у тих випадках, коли в цій Директиві йдеться про інтереси інвесторів АІФу, мова йде про інтереси інвесторів у їхній особливій ролі як інвесторів АІФу, а не їхні індивідуальні інтереси.

(13) З урахуванням передбачених винятків і обмежень цю Директиву необхідно застосовувати до всіх КАІФів з ЄС, що управляють АІФами з ЄС чи АІФами з третьої країни, незалежно від того, чи їх реалізовують у Союзі, до КАІФів з третьої країни, що управляють АІФами з ЄС, незалежно від того, чи їх реалізовують у Союзі, та до КАІФів з третьої країни, що реалізовують АІФи з ЄС чи АІФи з третьої країни в Союзі.

(14) У цій Директиві встановлено вимоги щодо того, яким способом КАІФи повинні управляти АІФами, за які вони відповідають. Для КАІФів з третьої країни це обмежено лише управлінням АІФами з ЄС та іншими АІФами, паї чи акції яких також реалізовують професійним інвесторам у Союзі.

(15) Офіційний дозвіл КАІФів з ЄС, згідно з цією Директивою, охоплює управління АІФами з ЄС у державі-члені місцезнаходження КАІФу. З урахуванням подальших нотифікаційних вимог, він також охоплює реалізацію професійним інвесторам на території Союзу АІФів з ЄС, якими управляє КАІФ, та управління АІФами з ЄС, які засновано в державах-членах, відмінних від держави-члена місцезнаходження КАІФу. У цій Директиві також передбачено умови, на яких КАІФи з ЄС з офіційними дозволами мають право реалізовувати АІФи з третьої країни професійним інвесторам у Союзі та умови, на яких КАІФ з третьої країни може отримати дозвіл на управління АІФами з ЄС і/або реалізацію АІФів професійним інвесторам у Союзі з паспортом. Протягом періоду, який вважають перехідним, державичлени повинні також мати можливість дозволяти КАІФам з ЄС реалізовувати лише на їхній території АІФи з третьої країни та/або дозволяти КАІФам з третьої країни управляти АІФами з ЄС і/або реалізовувати лише на своїй території АІФи професійним інвесторам з дотриманням національного права, за умови виконання певних мінімальних умов згідно з цією Директивою.

(16) Цю Директиву не потрібно застосовувати до КАІФів, що управляють АІФами, єдиними інвесторами яких є самі КАІФи або їхні материнські компанії, їхні дочірні компанії або інші дочірні компанії інших материнських компаній, і якщо такі інвестори самі не є АІФами.

(17) Крім того, у цій Директиві передбачено полегшений режим для КАІФів, якщо сукупна вартість АІФів під управлінням падає нижче порогового рівня 100 мільйонів євро, та для КАІФів, які управляють тільки АІФами, щодо яких не застосовано фінансовий важіль (леверидж), які не надають інвесторам прав на погашення протягом п’ятирічного періоду, якщо сукупна вартість АІФів під управлінням падає нижче порогового рівня 500 мільйонів євро. Хоча малоймовірно, що діяльність таких КАІФів, взятих окремо, матиме значні наслідки для фінансової стабільності, існує ймовірність, що нагромадження призведе до виникнення системних ризиків внаслідок їх діяльності. Відповідно, такі КАІФи не повинні проходити повну процедуру офіційного дозволу, але повинні підлягати реєстрації в державі-члені свого місцезнаходження і повинні, з-поміж іншого, надавати своїм компетентним органам актуальну інформацію щодо головних інструментів, торгівлю якими вони провадять, та щодо основних потенційних інвестиційних втрат і найважливіших концентрацій АІФів, якими вони управляють. Проте для того, щоб мати змогу скористатися правами, наданими за цією Директивою, необхідно дозволити таким меншим КАІФам отримувати статус КАІФів, що підлягають процедурі прилучення, передбаченій цією Директивою. Таке звільнення не повинно обмежувати здатність держав-членів встановлювати суворіші вимоги до тих КАІФів, які не надали згоди.

(18) Жоден КАІФ не повинен мати можливість управляти АІФами з ЄС та/чи реалізовувати їх професійним інвесторам у Союзі, якщо йому не було надано офіційний дозвіл згідно з цією Директивою. КАІФ, якому було надано дозвіл згідно з цією Директивою, повинен відповідати умовам для надання дозволу, встановленим у цій Директиві, за будь-яких обставин.

(19) Щойно це буде дозволено за цією Директивою, КАІФ з третьої країни, що має намір управляти АІФами з ЄС та/чи реалізовувати АІФи у Союзі з паспортом, або КАІФ з ЄС, що має намір управляти АІФами з третьої країни в Союзі з паспортом, повинен також отримати офіційний дозвіл згідно з цією Директивою. Принаймні протягом перехідного періоду держава-член повинна також мати можливість дозволяти КАІФові з третьої країни реалізовувати АІФи з третьої країни в такій державі-члені та дозволяти КАІФові з ЄС реалізовувати АІФи з третьої країни в такій державі-члені за умови виконання мінімальних умов, викладених у цій Директиві.

(20) Залежно від їхньої правової форми, необхідно надати АІФам можливість перебувати на зовнішньому або внутрішньому управлінні. Внутрішнім управлінням АІФами необхідно вважати ситуацію, коли функції управління виконує керівний орган чи будь-який інший внутрішній ресурс АІФу. Якщо правова форма АІФу дозволяє внутрішнє управління та якщо керівний орган АІФу вирішує не призначати зовнішнього КАІФу, АІФ стає також і КАІФом і, таким чином, повинен дотримуватися усіх вимог до КАІФів за цією Директивою та отримати офіційний дозвіл як КАІФ. Проте КАІФ, що є АІФом з внутрішнім управлінням, не може отримати офіційний дозвіл як зовнішній керуючий іншими АІФами. Зовнішнім управлінням АІФом необхідно вважати ситуацію, коли АІФом або від імені АІФу керуючим призначено зовнішню юридичну особу, яка внаслідок такого призначення є відповідальною за управління АІФом. Якщо для управління певним АІФом призначено зовнішній КАІФ, такий КАІФ не повинен вважатися таким, що надає інвестиційну послугу з управління портфелями, як визначено в пункті (9) статті 4(1) Директиви 2004/39/ЄС, а радше з управління спільним портфелем згідно з цією Директивою.

(21) Управління АІФами повинно означати принаймні надання послуг з управління інвестиціями. Отримання єдиним КАІФом, якого призначають відповідно до цієї Директиви, офіційного дозволу провадити управління портфелем повинне завжди бути неможливим без надання при цьому послуг з управління ризиками - і навпаки. З дотриманням умов, викладених у цій Директиві, необхідно все ж не перешкоджати залученню КАІФу, який має офіційний дозвіл, до діяльності з адміністрування і реалізації АІФу чи залученню до діяльності, пов’язаної з активами АІФу. Необхідно не перешкоджати зовнішньому КАІФові надавати також послуги з управління портфелями інвестицій з повноваженнями, наданими інвесторами на довірчий основі з урахуванням особливостей кожного клієнта, в тому числі портфелями, що належать пенсійним фондам та установам трудового пенсійного забезпечення, які охоплює Директива Європейського Парламенту і Ради 2003/41/ЄС від 3 червня 2003 року про діяльність та нагляд установ трудового пенсійного забезпечення (-7), чи надавати непрофільні послуги з інвестиційного дорадництва, відповідального зберігання й адміністрування стосовно паїв інститутів спільного інвестування та отримання і передання доручень. Відповідно до офіційного дозволу, обумовленого Директивою 2009/65/ЄС, зовнішньому КАІФові повинно бути дозволено управляти UCITS.

__________

(-7) L 235, 23.09.2003, с. 10.

(22) Необхідно забезпечити, щоб діяльність КАІФів підпадала під контроль за якістю управління. КАІФами необхідно управляти та організовувати таким чином, щоб мінімізувати конфлікти інтересів. Організаційні вимоги, встановлені за цією Директивою, повинні не обмежувати системи і контрольні органи, встановлені в національному законодавстві для реєстрації осіб, які працюють у КАІФі або на нього. (23) Необхідно передбачити застосування мінімальних вимог до капіталу для забезпечення безперервності та планомірності управління АІФами, що здійснює КАІФ, і покриття потенційного ризику настання професійної відповідальності КАІФів щодо всієї діяльності, що вони провадять, в тому числі управління АІФами в межах делегованих повноважень. КАІФи повинні вільно обирати, чи покривати потенційні ризики професійної відповідальності додатковими власними коштами, чи відповідним страхуванням професійної відповідальності.

(24) Для того, щоб запобігти потенційно негативному впливу недосконало розроблених структур винагороди на розумне управління ризиками і контроль ризикової поведінки осіб, необхідно встановити чіткий обов’язок для КАІФів розробляти і підтримувати для тих категорій персоналу, професійна діяльність яких має матеріальний вплив на профілі ризику АІФів, якими вони управляють, політики і практики винагороди, що є узгодженими з розумним і дієвим управлінням ризиками. Такі категорії персоналу повинні принаймні охоплювати вищу ланку керівництва, осіб, які беруть на себе ризики, осіб, які виконують функції контролю, та будь-якого працівника, який отримує загальну винагороду, що ставить його на той самий щабель винагороди, що і вищу ланку керівництва та осіб, які беруть на себе ризики.

(25) У принципах, що регулюють політики винагороди, повинно бути визнано, що КАІФи можуть застосовувати такі політики у різний спосіб відповідно до їхнього розміру та розміру АІФів, якими вони управляють, їхньої внутрішньої організації та природи, обсягу та складності їхньої діяльності.

(26) Принципи щодо розумних політик винагороди, викладені в Рекомендації Комісії 2009/384/ЄС від 30 квітня 2009 року щодо політик винагороди у секторі фінансових послуг (-8), є узгодженими з принципами цієї Директиви та доповнюють їх.

__________

(-8) OВ L 120, 15.05.2009, с. 22.

(27) Для того, щоб сприяти нагляду за оцінюванням політик і практик винагороди, європейський наглядовий орган (Європейський орган з цінних паперів і ринків), створений відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1095/2010 (-9) (ESMA), повинен забезпечувати наявність настанов щодо розумних політик винагороди у секторі КАІФу. Європейський наглядовий орган (Європейський орган банківського нагляду), створений відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1093/2010 (-10), повинен допомагати йому у виробленні таких настанов.

__________

(9) OВ L 331, 15.12.2010, с. 84.

(10) OВ L 331, 15.12.2010, с. 12.

(28) Положення про винагороду не повинні перешкоджати повній реалізації фундаментальних прав, гарантованих договорами, зокрема статтею 153(5) ДФЄС (Договору про функціонування ЄС), загальних принципів національного договірного та трудового права, застосовного законодавства щодо прав акціонерів і їх залучення та загальних обов’язків адміністративних і наглядових органів відповідної установи, а також права, у застосовних випадках, соціальних партнерів укладати та вводити в дію колективні договори згідно з національним правом і традиціями.

(29) Надійне та об’єктивне оцінювання вартості активів є вкрай важливим для захисту інтересів інвестора. КАІФи застосовують різні методики та системи для оцінювання вартості активів, залежно від активів і ринків, у які вони переважно інвестують. Доцільно визнавати такі відмінності, однак вимагати від КАІФів в усіх випадках запровадження процедур оцінювання вартості, що дозволять належно оцінювати вартість активів АІФів. Процеси оцінювання вартості активів і розраховування вартості чистих активів повинні бути функційно незалежними від управління портфелем, а політика КАІФу щодо винагороди та інші заходи повинні забезпечувати запобігання конфліктам інтересів і неналежному впливу на працівників. З урахуванням певних умов КАІФи повинні мати можливість призначити зовнішнього оцінювача для виконання функції оцінювання вартості.

(30) З урахуванням суворих обмежень та вимог, у тому числі існування об’єктивних причин, КАІФ повинен мати можливість делегувати виконання деяких своїх функцій від свого імені згідно з цією Директивою для того, щоб підвищити ефективність ведення свого бізнесу. На таких самих умовах необхідно також дозволяти субделегування. Проте КАІФи повинні залишатися відповідальними за належне виконання делегованих функцій і дотримання цієї Директиви за будь-яких обставин.

(31) Суворі обмеження та вимоги щодо делегування завдань КАІФами необхідно застосовувати до делегування функцій управління, викладених у додатку I. Делегування допоміжних завдань, таких як адміністративні чи технічні функції, які виконує КАІФ як частину своїх управлінських завдань, не повинно підлягати спеціальним обмеженням і вимогам, викладеним у цій Директиві.

(32) Останні події підкреслюють вкрай важливу потребу відокремити функції зберігання активів від функцій управління та розмежувати активи інвестора й активи керуючого. Хоча КАІФи управляють АІФами за різними бізнес-моделями та механізмами для, з-поміж іншого, зберігання активів, суттєвим є призначення для виконання депозитарних функцій щодо АІФів депозитарію, відокремленого від КАІФу.

(33) Положення цієї Директиви щодо призначення та завдань депозитарію необхідно застосовувати до всіх АІФів під управлінням КАІФу, що підпадають під дію цієї Директиви, і, таким чином, до всіх бізнес-моделей АІФу. Проте їх необхідно адаптувати до особливостей різних бізнес-моделей. Для деяких бізнес-моделей деякі завдання депозитарію є більш актуальними, ніж для інших, залежно від типу активів, в які інвестують АІФи, і завдань, що пов’язані з такими активами.

(34) Для всіх АІФів, які не мають прав погашення, період реалізації яких становить 5 років з дати початкового інвестування, і які, відповідно до їхньої основної інвестиційної політики, загалом не інвестують в активи, що повинні перебувати на депозитарному зберіганні згідно з цією Директивою, або загалом інвестують в активи емітентів чи незареєстровані на біржі компанії для того, щоб потенційно отримати контроль над такими компаніями згідно з цією Директивою, як-от фонди прямих інвестицій, фонди венчурного капіталу та фонди нерухомості, держави-члени повинні мати можливість дозволяти призначення нотаріуса, юриста, реєстратора або іншого суб’єкта для виконання депозитарної діяльності. У таких випадках функції депозитарію повинні становити частину професійної або комерційної діяльності, у зв’язку з якою призначений суб’єкт підлягає обов’язковій професійній реєстрації, яку визнано законом, або підпадає під дію правових чи регулятивних положень або правил професійної поведінки та може надати достатні фінансові та професійні гарантії для уможливлення дієвої реалізації відповідних депозитарних функцій та виконання зобов’язань, передбачених такими функціями. Це враховує сучасну практику для певних фондів закритого складу. Проте для всіх інших АІФів депозитарій повинен бути кредитною установою, інвестиційною компанією чи іншим суб’єктом, що є дозволеним за Директивою 2009/65/ЄС, зважаючи на важливість функції депозитарного зберігання. Тільки для АІФів з третьої країни, депозитарієм також може бути кредитна установа чи будь-який інший суб’єкт того ж виду, що і суб’єкти, про які йдеться у цій преамбулі, допоки він підлягає дійсному пруденційному регулюванню і нагляду, які мають таку саму силу, як право Союзу, і мають дійсну чинність.

(35) Зареєстрований офіс або філію депозитарію слід розташовувати в тій самій країні, що й АІФ. АІФ з третьої країни повинен мати можливість засновувати депозитарій у відповідній третій країні тільки за виконання певних додаткових умов. На підставі критеріїв, викладених у делегованих актах, Комісія повинна мати повноваження ухвалювати імплементаційні інструменти, зазначаючи, що пруденційне регулювання і нагляд у третій країні мають таку саму силу, як право Союзу, і мають дійсну чинність. Крім того, у випадку, коли компетентні органи не дійшли згоди щодо правильного застосування інших додаткових умов, необхідно застосовувати процедуру посередництва, викладену в статті 19 Регламенту (ЄС) № 1095/2010. Як альтернатива, для АІФів з третьої країни необхідно забезпечити також можливість створення депозитарію у державі-члені свого місцезнаходження чи в референтній державі-члені КАІФу, що управляє АІФом.

(36) Комісію закликають вивчати можливості висунення відповідної горизонтальної законодавчої пропозиції, що роз’яснює обов’язки та відповідальність депозитарію і регулює право депозитарію в одній державі-члені на надання своїх послуг у іншій державі-члені.

(37) Депозитарій повинен відповідати за належний моніторинг грошових потоків АІФу і, зокрема, за забезпечення коректного віднесення грошових коштів інвестора і коштів, що належать або АІФові, або КАІФові, що діє від імені АІФу, на рахунки, відкриті на ім’я АІФу або на ім’я КАІФу, що діє від імені АІФу, або на ім’я депозитарію, що діє від імені АІФу з метою відповідального зберігання активів АІФу, в тому числі депозитарне зберігання фінансових інструментів, які можна зареєструвати на рахунку фінансових інструментів, відкритому в облікових книгах депозитарію, та всіх фінансових інструментів, які можна фізично передати депозитарію, і за верифікацію перебування у власності АІФу чи КАІФу від імені АІФу всіх інших активів. Коли депозитарій забезпечує віднесення грошових коштів інвестора на готівкові рахунки, він повинен враховувати принципи, викладені в статті 16 Директиви Комісії 2006/73/ЄС від 10 серпня 2006 року про імплементацію Директиви Європейського Парламенту і Ради 2004/39/ЄС щодо організаційних вимог до інвестиційних фірм і умов діяльності для них, а також термінів, означених для цілей такої Директиви (-11).

_________

(-11) OВ L 241, 02.09.2006, с. 26.

(38) Депозитарій повинен діяти чесно, добросовісно, професійно, незалежно та в інтересах АІФу або інвесторів АІФу.

(39) У депозитарія повинна бути можливість делегувати відповідальне зберігання активів третій особі, яка, в свою чергу, повинна мати можливість делегувати таку функцію. Проте делегування і субделегування повинні бути об’єктивно обґрунтованими та відповідати суворим вимогам щодо відповідності третьої особи, якій доручено делеговану функцію, та щодо належних умінь, старанності та сумлінності, які повинен застосовувати депозитарій для вибору, призначення та перегляду такої третьої особи.

(40) Третя особа, якій делегують зберігання активів, повинна мати можливість вести спільний окремий рахунок для кількох АІФів, так званий "спільний рахунок".

(41) Уповноваження оператора системи ведення операцій з цінними паперами на депозитарне зберігання активів, що відповідає цілям Директиви Європейського Парламенту і Ради 98/26/ЄС від 19 травня 1998 року про завершеність операцій у платіжних системах і системах ведення операцій з цінними паперами (-12), чи уповноваження систем ведення операцій з цінними паперами третьої країни на надання подібних послуг не повинно вважатися делегуванням функцій депозитарного зберігання.

__________

(-12) L 166, 11.06.1998, с. 45.

(42) Суворі обмеження та вимоги, яким підлягає делегування завдань депозитарієм, необхідно застосовувати щодо делегування його конкретних функцій як депозитарію, зокрема моніторингу грошового потоку, відповідального зберігання активів і функцій нагляду. Делегування допоміжних завдань, що пов’язані з його депозитарною діяльністю, як-от адміністративними чи технічними функціями, що їх депозитарій виконує під час своє депозитарної діяльності, не підлягає спеціальним обмеженням і вимогам, викладеним у цій Директиві.

(43) Ця Директива також враховує той факт, що багато АІФів, зокрема хедж-фонди, наразі вдаються до послуг первинного брокера. Ця Директива забезпечує збереження для АІФів можливості вдаватися до послуг первинних брокерів. Проте жоден первинний брокер не повинен бути призначений депозитарієм, за винятком випадків, коли він відокремив виконання ним депозитарних функцій функційно та ієрархічно від своїх завдань як первинного брокера, і при цьому належним чином здійснюється ідентифікація конфліктів інтересів, управління ними та повідомлення про них інвесторів АІФу, оскільки первинні брокери діють як контрагенти АІФів і тому не можуть водночас діяти в найкращих інтересах АІФу, як вимагається від депозитарію. Депозитарії повинні мати можливість делегувати завдання з депозитарного зберігання одному або більше первинним брокерам чи іншим третім особам. Крім делегованих завдань з депозитарного зберігання, необхідно дозволити первинним брокерам надавати АІФові послуги первинного брокерування. Такі послуги первинного брокера не повинні становити частину домовленості щодо делегування.

(44) Депозитарій повинен відповідати за втрати, які несуть КАІФ, АІФ та інвестори. У цій Директиві розмежовано втрату фінансових інструментів на депозитарному зберіганні та будь-які інші втрати. У разі втрати, що не є втратою фінансових інструментів на депозитарному зберіганні, депозитарій повинен нести відповідальність у випадку наявності умислу або недбалості. Якщо депозитарій утримує активи на депозитарному зберіганні і при цьому такі активи втрачено, відповідальність покладається на депозитарія, за винятком випадків, коли він зможе довести, що втрата виникла внаслідок настання зовнішньої події поза межами його розумного контролю, наслідків якої не можна було б уникнути попри вжиття усіх розумних зусиль, спрямованих на це. У цьому контексті депозитарій повинен, наприклад, не мати можливості покликатися на внутрішні ситуації, такі як акт шахрайства працівника, з метою зняття з себе відповідальності.

(45) Якщо депозитарій делегує завдання з депозитарного зберігання, а фінансові інструменти, що перебувають на депозитарному зберіганні у третьої особи, втрачено, відповідальність повинна бути покладена на депозитарія. Проте, якщо депозитарій має явний дозвіл на зняття з себе відповідальності на підставі договірного передання такої відповідальності такій третій особі відповідно до письмової угоди між депозитарієм і АІФом чи КАІФом, що діє від імені АІФу, за якою таке зняття є об’єктивно обґрунтованим, і якщо третю особу може бути притягнуто до відповідальності за втрату на підставі угоди між депозитарієм і третьою особою, депозитарій повинен мати можливість зняти з себе відповідальність, якщо він може довести, що він задіяв належні вміння, старанність та сумлінність і що конкретні вимоги щодо делегування виконано. Шляхом установлення вимоги договірного передання відповідальності третій особі ця Директива має на меті надати такій угоді зовнішньої дії, що зробить третю особу безпосередньо відповідальною перед АІФом або інвесторами АІФу за втрату фінансових інструментів на депозитарному зберіганні.

(46) Крім того, якщо право третьої країни вимагає, щоб певні фінансові інструменти перебували на депозитарному зберіганні у місцевого суб’єкта, але немає жодного місцевого суб’єкта, який би відповідав усім вимогам щодо делегування депозитарних функцій, депозитарій повинен мати можливість зняти з себе відповідальність за умови, що: правила чи установчі документи відповідного АІФу чітко передбачають таке зняття відповідальності; інвесторів належним чином повідомили про таке зняття та обставини, що обґрунтовують зняття, до здійснення ними інвестування; АІФ чи КАІФ від імені АІФу доручив депозитарію делегувати зберігання таких фінансових інструментів місцевому суб’єкту; є письмова угода між депозитарієм і АІФом чи КАІФом, що діє від імені АІФу, у якій чітко передбачено таке зняття; та є письмова угода між депозитарієм і третьою особою, за якою відповідальність депозитарію чітко передано такій третій особі та надано можливість АІФові чи КАІФові, що діє від імені АІФу, подати позовну заяву проти третьої особи щодо втрати фінансових інструментів чи депозитарію подати таку позовну заяву від їхнього імені.

(47) Ця Директива не повинна обмежувати будь-які майбутні законодавчі інструменти щодо депозитарію в Директиві 2009/65/ЄС, оскільки UCITS та АІФи відрізняються як інвестиційними стратегіями, яких вони дотримуються, так і типом інвесторів, на яких вони зорієнтовані.

(48) КАІФ повинен щодо кожного з АІФів з ЄС, якими він управляє, і кожного з АІФів, яких він реалізовує в Союзі, надавати щорічний звіт за кожен фінансовий рік не пізніше ніж через 6 місяців після завершення фінансового року згідно з цією Директивою. 6-місячний період не повинен обмежувати право держав-членів установлювати коротший період.

(49) З огляду на те, що КАІФ має можливість скористатись фінансовим важелем (левериджем) і, за певних умов, посилювати накопичення системного ризику чи невпорядкованість ринків, необхідно вводити особливі вимоги до КАІФів, що використовують леверидж. Інформацію, необхідну для виявлення таких ризиків, моніторингу їх та реагування на них, не було зібрано в узгоджений спосіб на території всього Союзу та не було розповсюджено між державами-членами з метою визначення потенційних джерел ризику для стабільності фінансових ринків у Союзі. Щоб виправити ситуацію, необхідно застосувати особливі вимоги до КАІФів, що на рівні АІФу використовують леверидж у значних масштабах. Такі КАІФи зобов’язані розкривати інформацію щодо загального рівня використовуваного левериджу, левериджу, що виникає внаслідок запозичення грошових засобів чи цінних паперів, і левериджу, що виникає внаслідок інвестування в похідні фінансові інструменти, повторного використання активів і основних джерел левериджу в їхніх АІФах. Інформацією, яку отримали компетентні органи, необхідно обмінюватися з іншими органами в Союзі, ESMA та Європейською радою із системних ризиків (ESRB), створеною на підставі Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1092/2010 від 24 листопада 2010 року про макропруденційний нагляд Європейського Союзу за фінансовою системою та про створення Європейської ради із системних ризиків (-13) з метою сприяти колективному аналізу впливу левериджу АІФів, якими управляють КАІФи, на фінансову систему в Союзі, а також спільному реагуванню. Якщо один або більше АІФів, якими управляє КАІФ, потенційно можуть становити істотне джерело ризику невиконання контрагентом обов’язків для кредитної установи чи інших системно значущих установ у інших державах-членах, таку інформацію також необхідно донести до відповідних органів.

__________

(-13) OВ L 331, 15.12.2010, с. 1.

(50) Щоб забезпечити належне оцінювання ризиків, які виникають через використання левериджу КАІФом стосовно АІФів, якими він управляє, КАІФ повинен довести, що межі використання левериджу для кожного АІФу, яким він управляє, є розумними та що він дотримується таких обмежень за будь-яких обставин. Якщо під загрозу може бути поставлена стабільність і доброчесність фінансової системи, компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу повинні мати можливість накласти обмеження на рівень левериджу, який КАІФ може використовувати в АІФах під його управлінням. Необхідно інформувати ESMA та ESRB про будь-які заходи, вжиті у цьому зв'язку.

(51) Також вважається за необхідне дозволяти ESMA, після врахування рекомендації ESRB, встановлювати, що леверидж, який використовує КАІФ або група КАІФів, створює істотний ризик для стабільності та доброчесності фінансової системи, та надавати рекомендації компетентним органам із зазначенням заходів із виправлення ситуації, яких необхідно вжити.

(52) Необхідно забезпечити, щоб компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу, компанії, за якими здійснюють контроль АІФи, якими управляє КАІФ, та працівники таких компаній отримували певну інформацію, необхідну таким компаніям для оцінювання того, як такий контроль вплине на їхню ситуацію.

(53) Якщо КАІФи управляють АІФами, що здійснюють контроль за емітентом, акції якого допущено до торгів на регульованому ринку, інформацію загалом необхідно розкривати згідно з Директивою Європейського Парламенту і Ради 2004/25/ЄС від 21 квітня 2004 року про пропозиції щодо поглинання (-14) і Директивою Європейського Парламенту і Ради 2004/109/ЄС від 15 грудня 2004 року про гармонізацію вимог до прозорості щодо інформації про емітентів, цінні папери яких допущено до торгів на регульованому ринку (-15). Необхідно застосовувати спеціальні вимоги до КАІФів, що управляють АІФами, які здійснюють контроль над незареєстрованою на біржі компанією. Щоб забезпечити прозорість щодо контрольованої компанії, необхідно застосовувати посилені вимоги до прозорості, розкриття інформації та звітування. Крім того, щорічні звіти відповідного АІФу необхідно доповнювати інформацією про контрольовану компанію, або таку додаткову інформацію необхідно включати до щорічного звіту контрольованої компанії. Таку інформацію необхідно надавати представникам працівників або, за їх відсутності, самим працівникам, а також інвесторам відповідного АІФу.

____________

(14) OВ L 142, 30.04.2004, с. 12.

(15) OB L 390, 31.12.2004, с. 38.

(54) У випадках, коли АІФи отримують контроль над деякими компаніями згідно з цією Директивою, до працівників таких компаній застосовують особливі інформаційні вимоги. Проте в більшості випадків КАІФ не має контролю над АІФом, якщо це не АІФ з внутрішнім управлінням. Крім того, не існує, відповідно до загальних принципів корпоративного права, прямого зв’язку між акціонерами та представниками працівників або, за їх відсутності, самими працівниками. З таких причин жодні вимоги щодо безпосереднього інформування представників працівників або, за їх відсутності, самих працівників не можуть бути застосовані згідно з цією Директивою до акціонера чи його керуючого, а саме АІФу та КАІФу. Що стосується вимог стосовно інформування таких представників працівників або, за їх відсутності, самих працівників, ця Директива повинна передбачати обов’язок відповідного КАІФу докладати всіх можливих зусиль для забезпечення того, щоб рада директорів відповідної компанії розкривала відповідну інформацію представникам працівників або, за їх відсутності, самим працівникам.

(55) Комісію закликають вивчити потребу внесення і можливості внесення змін і доповнень до вимог до інформації та її розкриття, застосовних у випадках контролю над незареєстрованими на біржі компаніями або емітентами, передбаченими в цій Директиві, на загальному рівні, незалежно від типу інвестора.

(56) Якщо КАІФ управляє одним або більше АІФами, які набувають контроль над незареєстрованою на біржі компанією, КАІФ повинен надати компетентним органам держави-члена свого місцезнаходження інформацію щодо фінансування придбання. Такий обов’язок надавати інформацію щодо фінансування також стосується КАІФу, якщо він управляє АІФами, що набувають контроль над емітентом акцій, які допущено до торгів на регульованому ринку.

(57) Якщо КАІФ управляє одним або більше АІФами, що набувають контроль над незареєстрованою на біржі компанією, або емітентом, необхідно протягом дворічного періоду після набуття АІФами контролю над компанією, по-перше, не дозволяти КАІФові сприяти будь-якому розподілу, зменшенню капіталу, погашенню акцій і/або придбанню власних акцій компанією згідно з цією Директивою, підтримувати таке або надавати вказівки щодо такого; по-друге, щоб, допоки КАІФ уповноважений голосувати від імені АІФів на засіданнях керівних органів компанії, він не голосував на користь розподілу, зменшення капіталу, погашення акцій і/або придбання власних акцій компанією згідно з цією Директивою; та по-третє, щоб у будь-якому разі, КАІФ докладав усіх зусиль для запобігання розподілу, зменшенню капіталу, погашенню акцій і/або придбанню власних акцій компанією згідно з цією Директивою. Під час транспозиції цієї Директиви в національне право держави-члени повинні враховувати регулятивну ціль положень секції 2 глави V цієї Директиви і звертати належну увагу у цьому контексті на потребу забезпечення рівних умов діяльності для АІФів з ЄС і АІФів з третьої країни під час набуття контролю над компаніями, які засновано в Союзі.

(58) Вимоги до нотифікації та розкриття та конкретні запобіжні заходи проти розпродажу активів у разі контролю над незареєстрованою на біржі компанією або емітентом повинні підпадати під дію загального винятку для контролю над малими і середніми підприємствами та слугувати механізмом спеціального призначення для цілей придбання нерухомості, володіння або управління нею. Крім того, такі вимоги не мають на меті оприлюднення внутрішньої інформації, що б поставило КАІФ в невигідне положення порівняно з потенційними конкурентами, такими як фонди суверенного добробуту, чи конкурентами, які можуть прагнути витіснити компанію, яку поглинають, з бізнесу шляхом використання інформації на свою користь. Обов’язки повідомляти та розкривати інформацію необхідно, таким чином, застосовувати відповідно до умов і обмежень щодо конфіденційної інформації, викладених у Директиві Європейського Парламенту і Ради 2002/14/ЄС від 11 березня 2002 року про встановлення загальних рамок для інформування та консультування працівників у Європейському Співтоваристві (-16), та без обмеження Директив 2004/25/ЄС і 2004/109/ЄС. Це означає, що держави-члени повинні забезпечити, щоб в рамках обмежень і умов, установлених національним правом, представників працівників і будь-кого, хто їм допомагає, не уповноважували розкривати працівникам і третім особам будь-яку інформацію, яка впливає на законні інтереси компанії та конфіденційність надання якої чітко обумовлена. Проте держави-члени повинні мати можливість уповноважувати представників працівників і будь-кого, хто їм допомагає, передавати конфіденційну інформацію працівникам і третім особам, зв’язаним зобов’язанням дотримуватися конфіденційності. Держави-члени повинні забезпечувати, щоб відповідні КАІФи не вимагали повідомлення інформації радою директорів представникам працівників або, якщо такі відсутні, самим працівникам, якщо характер такої інформації є таким, що, згідно з об’єктивними критеріями, завдасть серйозної шкоди функціонуванню їхньої компанії або обмежуватиме його. Вимоги до нотифікації і розкриття та конкретні запобіжні заходи проти розпродажу активів необхідно також застосовувати без обмеження будь-яких суворіших правил, ухвалених державами-членами.

__________

(-16) 80, 23.03.2002, с. 29.

(59) У цій Директиві також встановлено умови, відповідно до яких КАІФи з ЄС можуть реалізовувати паї чи акції АІФів з ЄС професійним інвесторам у Союзі. Таку реалізацію слід дозволяти КАІФам з ЄС тільки за умови, що КАІФ дотримується цієї Директиви і реалізацію здійснюють із застосуванням паспорта, при чому зазначене не впливає на право КАІФів, розмір яких не сягає порогових рівнів, передбачених у цій Директиві, реалізовувати АІФи. У держав-членів повинна бути можливість дозволяти КАІФам, розмір яких не сягає таких порогових рівнів, реалізовувати АІФи з дотриманням національних положень.

(60) Необхідно забезпечувати можливість реєстрації паїв або акцій АІФу на регульованому ринку в Союзі, чи пропонування або розміщення їх третіми особами, що діють від імені КАІФу, тільки у певній державі-члені за умови, що самому КАІФові, який управляє АІФом, дозволено реалізовувати паї або акції АІФу у такій державі-члені. Крім того, інше національне право і право Союзу, таке як Директива Європейського Парламенту і Ради 2003/71/ЄС від 4 листопада 2003 року про проспекти, що підлягають опублікуванню під час пропонування цінних паперів громадськості або допущення їх до торгів (-17), і Директива 2004/39/ЄС, також можуть регулювати розподіл АІФів серед інвесторів у Союзі.

__________

(-17) OB L 345, 31.12.2003, с. 64.

(61) Багато КАІФів з ЄС наразі управляють АІФами з третьої країни. Доцільно дозволити КАІФам з ЄС з офіційними дозволами управляти АІФами з третьої країни без їх реалізації в Союзі та без установлення для них суворих вимог як до депозитарію та вимог щодо щорічного звіту, передбачених у цій Директиві, оскільки такі вимоги включено з метою захисту інвесторів Союзу.

(62) Після набуття чинності делегованим актом, який ухвалила Комісія у цьому зв'язку, що, як правило, враховуючи рекомендацію ESMA, відбувається через 2 роки після завершення строку, передбаченого для транспозиції цієї Директиви, КАІФи з ЄС з офіційними дозволами, що мають намір реалізовувати АІФи з третьої країни професійним інвесторам у державі-члені свого місцезнаходження та/чи інших державах-членах, слід дозволити здійснення такої діяльності з паспортом остільки, оскільки вони дотримуються цієї Директиви. Таке право повинно підпадати під дію процедур нотифікації та умов щодо третьої країни АІФу з такої країни.

(63) Протягом перехідного періоду, що, як правило, враховуючи рекомендацію ESMA, завершується ухваленням делегованого акту через 3 роки після запровадження паспорта для КАІФів з третьої країни, відповідні держави-члени повинні дозволяти також і КАІФам з ЄС, що мають намір реалізовувати АІФи з третьої країни в певних державах-членах, але без паспорта, здійснювати таку реалізацію, проте тільки за умови, що вони дотримуються цієї Директиви, за винятком вимог до депозитарію. Такі КАІФи з ЄС повинні, однак, забезпечувати призначення одного або більше суб’єктів для виконання обов’язків депозитарію. Крім того, з метою контролю системних ризиків та відповідно до міжнародних стандартів необхідно забезпечити наявність належних домовленостей про співпрацю між компетентними органами держави-члена місцезнаходження КАІФу та наглядовими органами третьої країни, у якій засновано АІФ з третьої країни, для того, щоб забезпечити ефективний обмін інформацією, що дозволяє компетентним органам держави-члена місцезнаходження КАІФу виконувати свої обов’язки згідно з цією Директивою. Домовленості про співпрацю не повинні використовуватись як бар’єр для запобігання реалізації АІФів з третьої країни у державі-члені. Крім того, третя країна, в якій засновано АІФ з третьої країни, повинна бути поза списком некооперативних країн і територій Групи з розробляння фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF).

(64) Після набуття чинності делегованим актом, який ухвалила Комісія у цьому зв'язку, що, як правило, враховуючи рекомендацію ESMA, відбувається через 2 роки після завершення строку, виділеного на транспозицію цієї Директиви, основним принципом цієї Директиви повинно бути те, що КАІФ з третьої країни користується правами, наданими цією Директивою, такими як реалізація паїв чи акцій АІФів на території Союзу з паспортом, за умови дотримання ним цієї Директиви. Це повинно забезпечувати рівні умови діяльності для КАІФів з ЄС і КАІФів з третьої країни. Таким чином, у цій Директиві передбачено надання офіційних дозволів, застосовних до КАІФів з третьої країни, що стане застосовним після набуття чинності делегованим актом, ухваленим Комісією у цьому зв'язку. Щоб забезпечити дотримання такої відповідності, компетентні органи держави-члени повинні в обов'язковому порядку забезпечити дотримання цієї Директиви. Для таких КАІФів з третьої країни компетентними наглядовими органами повинні бути компетентні органи референтної держави-члени, як визначено у цій Директиві.

(65) Таким чином, якщо КАІФ з третьої країни має намір управляти АІФами з ЄС і/або реалізовувати АІФи в Союзі з паспортом, необхідно також вимагати від нього дотримання цієї Директиви так, щоб на нього розповсюджувалися ті самі обов’язки, що й на КАІФів з ЄС. За дуже виняткових обставин, якщо та тією мірою, якою дотримання положення цієї Директиви є несумісним з дотриманням законодавства, під дію якого підпадає КАІФ з третьої країни чи АІФ з третьої країни, який реалізовують у Союзі, КАІФ з третьої країни повинен мати можливість бути звільненим від зобов’язання дотримуватися відповідного положення цієї Директиви, якщо він може довести, що: неможливо поєднувати дотримання положення цієї Директиви з дотриманням обов’язкового положення в законодавстві, під дію якого підпадає КАІФ з третьої країни чи АІФ з третьої країни, який реалізовують в Союзі; право, під дію якого підпадає КАІФ з третьої країни чи АІФ з третьої країни, передбачає рівнозначне правило, що має таку саму регулятивну ціль і пропонує такий самий рівень захисту для інвесторів відповідного АІФу; при цьому КАІФ з третьої країни чи АІФ з третьої країни дотримується такого рівнозначного правила.

(66) Крім того, КАІФ з третьої країни, який має намір управляти АІФами з ЄС і/або реалізовувати АІФи у Союзі з паспортом, повинен дотримуватися певної процедури отримання офіційного дозволу і певних конкретних вимог щодо третьої країни КАІФу з такої країни та, у відповідних випадках, третьої країни АІФу з такої країни.

(67) ESMA повинен надавати рекомендацію щодо визначення референтної держави-члена та, за необхідності, звільнення від вимог, що стосується сумісності з рівнозначним правилом. Необхідно застосовувати спеціальні вимоги щодо обміну інформацією між компетентними органами референтної держави-члена та компетентними органами держав-членів ведення управління АІФом. Крім того, необхідно застосовувати процедуру посередництва, передбачену в статті 19 Регламенту (ЄС) № 1095/2010, у разі незгоди між компетентними органами держав-членів щодо визначення референтної держави-члена, застосування звільнення від вимог у разі несумісності дотримання цієї Директиви з дотриманням рівнозначних правил третьої країни та оцінювання щодо виконання конкретних вимог до третьої країни КАІФу з такої країни та, у відповідних випадках, третьої країни АІФу з такої країни.

(68) ESMA повинен на щорічній основі здійснювати колегіально-аналітичне оцінювання наглядової діяльності компетентних органів стосовно надання ними офіційних дозволів КАІФам з третьої країни та здійсненням ними нагляду за такими КАІФами з метою подальшого підвищення узгодженості результатів нагляду, згідно зі статтею 30 Регламенту (ЄС) № 1095/2010.

(69) Протягом перехідного періоду, що, як правило, враховуючи рекомендацію ESMA, завершується ухваленням делегованого акту через 3 роки після запровадження паспорту для КАІФів з третьої країни, відповідні держави-члени повинні дозволяти КАІФу з третьої країни, що має намір реалізовувати АІФи лише у певних державах-членах і без такого паспорта, здійснювати таку діяльність, проте тільки за умови, що виконано певні мінімальні умови. На такі КАІФи з третьої країни повинні розповсюджуватися, принаймні, правила, подібні до застосовних до КАІФів з ЄС, що управляють АІФами з ЄС, щодо розкриття інформації інвесторам. Для того, щоб сприяти моніторингу системного ризику, на такі КАІФи з третьої країни повинні розповсюджуватися обов’язки із звітування перед компетентними органамами держави-члена, в якій відбувається реалізація АІФів. Таким чином, такі КАІФи повинні дотримуватися вимог щодо прозорості, що встановлено в цій Директиві, та обов’язків КАІФів, що управляють АІФами, що набувають контроль над незареєстрованими на біржі компаніями та емітентами. Крім того, з метою контролю системних ризиків та відповідно до міжнародних стандартів необхідно забезпечити наявність належних домовленостей про співпрацю між компетентними органами держав-членів, у яких реалізовують АІФи, у застосовних випадках, компетентними органами відповідних АІФів з ЄС і наглядовими органами третьої країни, у якій засновано КАІФ з третьої країни і, у застосовних випадках, наглядовими органами третьої країни, у якій засновано АІФ з третьої країни, щоб забезпечити ефективний обмін інформацією, що дає змогу компетентним органам відповідних держав-членів виконувати свої обов’язки згідно з цією Директивою. Домовленості про співпрацю не слід використовувати як бар’єр для запобігання реалізації в державі-члені фондів з третьої країни. І останнє, третя країна, в якій засновано КАІФ з третьої країни або АІФ з третьої країни, повинна бути поза списком некооперативних країн і територій, що його укладає FATF.

(70) Ця Директива не повинна впливати на поточну ситуацію, за якої професійний інвестор, заснований в Союзі, може інвестувати в АІФи за своєю власною ініціативою незалежно від того, де засновано КАІФ і/або АІФ.

(71) Держави-члени повинні мати можливість надавати дозвіл на реалізацію всіх або певних типів АІФів, якими управляють КАІФи, дрібним інвесторам на своїй території. Якщо держава-член дозволяє реалізацію певних типів АІФу, держава-член, щоб визначити, чи необхідно розглядати конкретний АІФ як тип АІФу, що може бути реалізований дрібним інвесторам на її території, повинна здійснювати оцінювання на індивідуальній основі. Без обмеження інших застосовних інструментів права Союзу держави-члени повинні в таких випадках мати змогу накладати суворіші вимоги на АІФи і КАІФи як передумову для реалізації дрібним інвесторам, ніж у випадку АІФів, що їх реалізовують професійним інвесторам на їхній території, незалежно від того, чи такі АІФи реалізовують усередині країни, чи на транскордонній основі. Якщо держава-член дозволяє реалізацію АІФів дрібним інвесторам на своїй території, така можливість повинна бути доступна незалежно від держави-члена, в якій засновано КАІФ, що управляє АІФами, і держави-члени повинні не вводити суворіші чи додаткові вимоги до АІФів з ЄС, що засновані в іншій державі-члені та реалізовують на транскордонній основі, аніж до АІФів, що реалізовують усередині країни. Крім того, КАІФи, інвестиційні компанії з офіційними дозволами за Директивою 2004/39/ЄС та кредитні установи з офіційними дозволами за Директивою 2006/48/ЄС, що надають інвестиційні послуги роздрібним клієнтам, повинні враховувати будь-які додаткові вимоги під час оцінювання того, чи є певний АІФ прийнятним або придатним для індивідуального роздрібного клієнта або чи є він як фінансовий інструмент складним, чи нескладним.

(72) Необхідно роз’яснити повноваження і обов’язки компетентних органів, відповідальних за імплементацію цієї Директиви, та посилити механізми, необхідні для забезпечення дієвої транскордонної співпраці у сфері нагляду. За певних обставин компетентні органи держав-членів ведення управління КАІФом повинні мати можливість уживати безпосередніх заходів для здійснення нагляду за дотриманням положень, за які вони відповідають. Щодо інших положень компетентним органам держав-членів ведення діяльності повинно за певних обставин бути дозволено клопотати про вжиття компетентними органами держави-члена місцезнаходження заходів та втручатися, якщо жодних таких заходів не вжито.

(73) У цій Директиві передбачено загальну координаційну роль для ESMA та можливість застосування зобов’язальних процедур посередництва під головуванням ESMA для врегулювання суперечок між компетентними органамами.

(74) ESMA повинен розробляти проекти регулятивних технічних стандартів щодо змісту домовленостей про співпрацю, які повинні укласти держава-член місця знаходження чи референтна держава-член КАІФу і відповідні наглядові органи третьої країни, та щодо процедур обміну інформацією. Проекти регулятивних технічних стандартів повинні забезпечувати надання на підставі таких домовленостей про співпрацю всієї необхідної інформації для надання компетентним органам держав-членів місцезнаходження і держав-членів ведення діяльності можливості здійснювати свої наглядові та слідчі повноваження за цією Директивою. ESMA також повинен сприяти у переговорах щодо домовленостей про співпрацю та їх укладенні. Наприклад, ESMA повинен мати можливість виконувати цю роль шляхом забезпечення стандартного формату для таких домовленостей про співпрацю.

(75) Держави-члени повинні встановлювати правила щодо санкцій, застосовних щодо порушень цієї Директиви, та забезпечувати їх виконання. Санкції повинні бути дієвими, пропорційними та стримувальними.

(76) Ця Директива поважає фундаментальні права та дотримується принципів, визнаних, зокрема, в Договорі про функціонування Європейського Союзу та Хартії фундаментальних прав Європейського Союзу (Хартія), зокрема право на захист персональних даних, визнане в статті 16 Договору про функціонування Європейського Союзу та в статті 8 Хартії. Будь-який обмін інформацією або її передання компетентні органи повинні здійснювати відповідно до правил передавання персональних даних, як встановлено в Директиві Європейського Парламенту і Ради 95/46/ЄС від 24 жовтня 1995 року про захист фізичних осіб стосовно опрацювання персональних даних і про вільний рух таких даних (-18). Будь-який обмін інформацією або її передання ESMA повинен здійснювати відповідно до правил передавання персональних даних, як встановлено в Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 45/2001 від 18 грудня 2000 року про захист фізичних осіб стосовно опрацювання персональних даних установами та органами Співтовариства і про вільний рух таких даних (-19), які повинні бути повністю застосовні щодо опрацювання персональних даних для цілей цієї Директиви.

__________

(-18) OВ L 281, 23.11.1995, с. 31.

(-19) OВ L 8, 12.01.2001, с. 1.

(77) Для того, щоб забезпечити уніфіковані умови для імплементації цієї Директиви, необхідно наділити Комісію виконавчими повноваженнями. Здійснення таких повноважень повинно відповідати Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 182/2011 від 16 лютого 2011 року про встановлення правил та загальних принципів щодо механізмів здійснення державами-членами контролю за реалізацією Комісією виконавчих повноважень (-20).

__________

(-20) OB L 55, 28.02.2011, с. 13.

(78) Комісію необхідно наділити повноваженням ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 290 Договору про функціонування ЄС, якщо це чітко передбачено у цій Директиві. Зокрема, Комісію необхідно наділити повноваженням ухвалювати делеговані акти для визначення методів левериджу, як визначено у цій Директиві, в тому числі будь-яких фінансових і/або правових структур за участі третіх осіб, які перебувають під контролем відповідного АІФу, якщо такі структури розроблено спеціально для прямого чи опосередкованого створення левериджу на рівні АІФу. Зокрема для фондів прямих інвестицій і фондів венчурного капіталу це означає, що леверидж, що існує на рівні портфельної компанії, не призначений для залучення, коли йдеться про такі фінансові або правові структури.

(79) Необхідно також ухвалювати делеговані акти, щоб обумовити, як розраховувати пороги для спрощеного режиму та як працювати з КАІФами, вартість активів під управлінням яких, у тому числі будь-яких активів, набутих шляхом використання левериджу, в один і той самий календарний рік час від часу перевищує відповідний пороговий рівень або знижується за такий рівень; щоб обумовити обов’язки щодо реєстрації КАІФів, що знаходяться нижче порогових рівнів, і щодо надання інформації для дієвого моніторингу системного ризику, а також обов’язок таких КАІФів повідомляти відповідні компетентні органи, якщо вони більше не виконують умови застосування спрощеного режиму.

(80) Необхідно також ухвалювати делеговані акти для роз’яснення методів левериджу, у тому числі будь-яких фінансових і/або правових структур з залученням третіх осіб, що знаходяться під контролем відповідного АІФу, а також методу розрахування левериджу; для зазначення ризиків, які повинні покривати додаткові власні кошти чи страхове покриття професійної відповідальності, умов встановлення відповідності додаткових власних коштів або страхового покриття професійної відповідальності та способу визначення поточних коригувань додаткових власних коштів або страхового покриття професійної відповідальності. Необхідно також ухвалювати делеговані акти для визначення критеріїв, які повинні використовувати компетентні органи, щоб оцінити виконання КАІФами їхніх обов’язків щодо ведення ними бізнесу, їхнього обов’язку діяти в найкращих інтересах АІФів або інвесторів АІФів, якими вони управляють, та доброчесності ринку; мати та результативно використовувати ресурси і процедури, що необхідні для належного провадження їхньої комерційної діяльності; вживати всіх розумних заходів для уникнення конфліктів інтересів і, за умови невідворотності таких конфліктів, установлення таких конфліктів інтересів, управління ними, їх моніторингу і, у застосовних випадках, розкриття їх з метою запобігання їх негативному впливу на інтереси АІФів і їхніх інвесторів та забезпечення справедливого поводження з АІФами, якими вони управляють; дотримуватися всіх регулятивних вимог, застосовних щодо ведення їхньої комерційної діяльності з метою сприяння найкращим інтересам АІФів чи інвесторів АІФів, якими вони керують, та доброчесності ринку; та справедливо ставитися до всіх інвесторів АІФу.

(81) Необхідно також ухвалювати делеговані акти для визначення типу конфліктів інтересів, які повинні встановити КАІФи, а також розумних кроків, вжиття яких очікується від КАІФів у межах структур і організаційних та адміністративних процедур для виявлення конфліктів інтересів, запобігання їм, управління ними, їх моніторингу та розкриття. Необхідно також ухвалювати делеговані акти для встановлення служб управління ризиками, які необхідно застосовувати; відповідної частоти перегляду системи управління ризиками; способу функційного й ієрархічного відокремлення служби управління ризиками від операційних підрозділів, у тому числі служби управління портфелем; конкретних запобіжних заходів проти конфліктів інтересів; і вимоги до управління ризиками, які повинні виконувати КАІФи. Необхідно також ухвалювати делеговані акти для визначення систем і процедур управління ліквідністю, які повинні застосовувати КАІФи, а також узгодження інвестиційної стратегії, профілю ліквідності і політики погашення. Необхідно також ухвалювати делеговані акти для визначення вимог, яких повинні дотримуватися оригінатори, спонсори або первинні кредитори інструментів сек’юритизації для того, щоб КАІФові було дозволено інвестувати в такі інструменти, видані після 1 січня 2011 року.

(82) Необхідно також ухвалювати делеговані акти для встановлення вимог, яких повинні дотримуватися КАІФи під час інвестування в такі інструменти сек’юритизації; визначення адміністративних процедур і процедур ведення обліку, механізмів контролю й убезпечення для опрацювання електронних даних і належних механізмів внутрішнього контролю; визначення процедур для належного оцінювання вартості активів і розраховування вартості чистих активів на пай або акцію АІФу, професійних гарантій, які повинен мати змогу надати зовнішній оцінювач, і частоти оцінювання вартості, розрахованої для АІФів відкритого типу.

(83) Необхідно також ухвалювати делеговані акти для визначення умов, на яких необхідно ухвалювати делегування функцій КАІФові, і умов, на яких КАІФ делегував свої функції такою мірою, що він став суто формальним суб’єктом і його більше не можна вважати керуючим АІФу; що стосується депозитаріїв, для визначення критеріїв, що дозволяють оцінити, чи пруденційне регулювання і нагляд третіх країн, у яких засновано депозитарії, мають таку саму силу, як право Союзу, та мають дійсну чинність, даних, які необхідно включити до стандартної угоди, умов виконання депозитарних функцій, в тому числі типу фінансових інструментів, який необхідно включити до сфери обов’язків депозитарію з депозитарного зберігання, умов, на яких депозитарій може виконувати свої обов’язки з депозитарного зберігання фінансових інструментів, зареєстрованих центральним депозитарієм, та умов, відповідно до яких депозитарій повинен утримувати на відповідальному зберіганні фінансові інструменти, видані в іменній формі та зареєстровані емітентом чи реєстратором, обов’язків депозитаріїв щодо забезпечення належної сумлінності, обов’язку щодо розмежування, умов, відповідно до яких, й обставин, за яких фінансові інструменти, що перебували на депозитарному зберіганні, необхідно вважати втраченими, що потрібно розуміти як настання зовнішніх подій поза межами розумного контролю, наслідків яких неможливо було б уникнути попри вжиття всіх розумних зусиль, спрямованих на боротьбу з ними, та умов, на яких, й обставин, за яких є об’єктивна причина укласти угоду про зняття відповідальності. Необхідно також ухвалювати делеговані акти для визначення змісту та формату щорічного звіту, який КАІФи повинні надавати щодо кожного АІФу, яким вони управляють, та визначення обов’язків КАІФів з розкриття інформації інвесторам і вимог щодо звітування перед компетентними органами, а також частоту здійснення такого.

(84) Необхідно також ухвалювати делеговані акти, щоб визначити, коли належить вважати, що леверидж використовується на суттєвій основі, та принципів, які повинні застосувати компетентні органи під час розгляду введення обмежень на рівень левериджу, який КАІФ може застосовувати. Необхідно також ухвалювати делеговані акти для встановлення домовленостей про співпрацю стосовно КАІФів з третьої країни та/або АІФів з третьої країни, щоб розробити спільні рамки, що сприятимуть укладенню таких домовленостей про співпрацю з третіми країнами. Необхідно також ухвалювати делеговані акти, щоб обумовити зміст інформації щодо КАІФів, обмін якої відбувається між компетентними органами, і надання певної інформації ESMA.

(85) Залежно від рекомендацій ESMA з цього питання та критеріїв, викладених у цій Директиві, необхідно також ухвалити делегований акт для того, щоб розширити сферу дії паспорта на КАІФи з ЄС, що реалізовують АІФи з третьої країни в Союзі, і на КАІФи з третьої країни, що управляють АІФами та/або реалізовують їх у Союзі, а також необхідно ухвалити інший делегований акт, щоб припинити застосування національних режимів приватного розміщення у зв’язку з цим.

(86) Європейський Парламент і Рада повинні мати 3 місяці з дня нотифікації на висунення заперечень проти делегованого акту. За ініціативою Європейського Парламенту чи Ради необхідно надати можливість продовжити цей період на 3 місяці, коли питання виникають у значущих сферах. Необхідно також надати Європейському Парламенту і Раді також можливість інформувати інші установи про їхній намір не висувати заперечень. Таке завчасне ухвалення делегованих актів є особливо важливим за необхідності дотримання строків, наприклад для того, щоб дозволити державам-членам здійснити транспозицію делегованих актів протягом транспозиційного періоду, встановленого в цій Директиві, у відповідних випадках.

(87) У Декларації щодо статті 290 Договору про функціонування Європейського Союзу, долученій до Заключного акта Міжурядової конференції, на якій було ухвалено Лісабонський договір, учасники Конференції взяли до уваги намір Комісії провести консультації з експертами, призначеними державами-членами, щодо підготовлення проектів делегованих актів у сфері фінансових послуг, згідно з її усталеною практикою.

(88) Через 2 роки після завершення строку для транспозиції цієї Директиви, ESMA повинен видати висновок щодо функціонування паспорту, який на той час є чинним, і щодо функціонування національних режимів приватного розміщення. Він також повинен надати рекомендацію щодо розширення сфери дії паспорта на КАІФи з ЄС, що реалізовують АІФи з третьої країни в Союзі, і на КАІФи з третьої країни, що управляють АІФами та/або реалізовують АІФи у Союзі. Комісія повинна ухвалити делегований акт протягом 3 місяців з дати отримання такого висновку та рекомендації ESMA і з урахуванням критеріїв, перерахованих у цій Директиві, та її цілей щодо, з-поміж іншого, внутрішнього ринку, захисту інвесторів і дієвого моніторингу системного ризику, із зазначенням дати початку застосування правил, пов’язаних з розширенням сфери дії паспорта, передбаченого в цій Директиві, в усіх державах-членах.

(89) На саміті, що відбувся у квітні 2009 року в Лондоні, лідери G20 погодили, що наглядові або регуляторні органи повинні реєструвати хедж-фонди чи їхніх керуючих та вимагати від них розкриття належної інформації на постійній основі. Вони повинні підлягати контролю, щоб забезпечити ведення ними повноцінного управління ризиками. У червні 2010 року лідери G20 в Торонто знову підтвердили своє зобов’язання і також зобов’язалися пришвидшити впровадження суворих заходів для покращення прозорості та регуляторного контролю за хедж-фондами у міжнародно узгоджений і недискримінаційний спосіб. Щоб підтримати цілі G20, у червні 2009 року Міжнародна організація комісій з цінних паперів встановила на високому рівні принципи контролю за хедж-фондами для скерування розвитку міжнародно узгодженого регулювання в цій сфері. 16 вересня 2010 року Європейська Рада погодилась з необхідністю для Європи рішучіше просувати її інтереси та цінності на підставі взаємності та взаємної вигоди в контексті зовнішніх відносин Союзу і вживати заходів для, з-поміж іншого, убезпечення ширшого доступу європейського бізнесу на ринки та поглиблення регулятивної співпраці з великими торговельними партнерами. Комісія намагатиметься забезпечити виконання міжнародними партнерами Союзу цих зобов’язань у подібний спосіб.

(90) Через 3 роки після набуття чинності делегованим актом, відповідно до якого паспорт необхідно застосовувати до всіх КАІФів, ESMA повинна видати висновок щодо функціонування паспорту, який на той час є чинним, і щодо функціонування національних режимів приватного розміщення. Він також повинен видати рекомендацію щодо припинення дії таких національних режимів. Комісія повинна ухвалити делегований акт протягом 3 місяців з дати отримання висновку та рекомендації ESMA, беручи до уваги критерії, перераховані у цій Директиві, та її цілі щодо, з-поміж іншого, внутрішнього ринку, захисту інвесторів і дієвого моніторингу системного ризику, із зазначенням дати, на яку всі національні режими, про які йдеться у цій Директиві, повинні бути припинені в усіх держава-членах.

(91) Через 4 роки після завершення строку транспозиції цієї Директиви Комісія повинна, на підставі публічної консультації та в світлі обговорень з компетентними органами, розпочати аналіз застосування та сфери дії цієї Директиви. У межах такого аналізу необхідно вивчити досвід, отриманий під час застосування цієї Директиви, її вплив на інвесторів, АІФи або КАІФи, в Союзі та в третіх країнах, і ступінь досягнення цілей цієї Директиви, за необхідності, з внесенням пропозиції відповідних змін і доповнень. Такий аналіз повинен охоплювати загальний огляд функціонування правил, установлених у цій Директиві, та досвіду, набутого у їх застосуванні. У своєму аналізі Комісія повинна розглянути функції ESMA та компетентних органів Союзу із забезпечення дієвого нагляду за всіма КАІФами, що діють на ринках Союзу в контексті цієї Директиви, в тому числі, з-поміж іншого, - згідно з Регламентом (ЄС) № 1095/2010 - доручаючи ESMA подальше виконання наглядових обов’язків у сфері дозвільно-наглядової діяльності щодо КАІФів з третьої країни. У цьому контексті Комісія повинна оцінювати витрати та вигоди від доручення таких завдань ESMA.

(92) Метою цієї Директиви є встановити рамки, що уможливлять реагування на потенційні ризики, які можуть виникнути внаслідок управління КАІФами, та забезпечити дієвий моніторинг таких ризиків компетентними органами на території Союзу. Необхідно передбачити суворі регулятивні та наглядові рамки, що усувають всі прогалини у фінансовому регулюванні. У цьому зв'язку варто згадати про чинні вимоги щодо процесу комплексної юридичної перевірки, застосовні до професійних інвесторів згідно з відповідним регламентом, застосовним до таких інвесторів. Комісію закликають проаналізувати відповідне законодавство щодо професійних інвесторів, щоб оцінити необхідність суворіших вимог щодо процесу, який здійснюватимуть професійні інвестори Союзу, що інвестують за своєю власною ініціативою в фінансові продукти з третьої країни, такі як АІФи з третьої країни.

(93) На завершення аналізу Комісія повинна надати Європейському Парламенту і Раді звіт, в тому числі, за необхідності, запропоновані з урахуванням цілей цієї Директиви зміни і доповнення та потенційного впливу на інвесторів, АІФи або КАІФи, у Союзі та в третіх країнах.

(94) Оскільки ціль цієї Директиви, а саме забезпечення високого рівня захисту інвесторів шляхом встановлення спільних рамок для надання КАІФам дозволів та здійснення нагляду за ними, не може бути достатньою мірою досягнута державами-членами, про що свідчать недоліки в наявному національному регулюванні таких учасників та контролю за ними, а отже може бути краще досягнута на рівні Союзу, Союз може ухвалювати інструменти згідно з принципом субсидіарності, як зазначено у статті 5 Договору про Європейський Союз. Згідно з принципом пропорційності, як викладено в згаданій статті, ця Директива не виходить за межі необхідного для досягнення такої цілі.

(95) Таким чином, необхідно внести відповідні зміни і доповнення до директив 2003/41/ЄС і 2009/65/ЄС, Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1060/2009 від 16 вересня 2009 року про агентства кредитних рейтингів (-21) і Регламенту (ЄС) № 1095/2010,

__________

(-21) OВ L 302, 17.11.2009, с. 1.

УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

У цій Директиві встановлено правила щодо надання дозволів керуючим альтернативними інвестиційними фондами (КАІФам), які управляють альтернативними інвестиційними фондами (АІФами) та/або реалізовують їх у Союзі, їхньої поточної діяльності та прозорості.

1. З дотриманням параграфу 3 цієї статті і статті 3, цю Директиву застосовують до:

(a) КАІФів з ЄС, які управляють одним або більше АІФами, незалежно від того, чи такі АІФи є АІФами з ЄС, чи АІФами з третьої країни;

(b) КАІФів з третьої країни, які управляють одним або більше АІФами з ЄС;

(c) КАІФів з третьої країни, які реалізовують один або більше АІФів в Союзі, незалежно від того, чи такі АІФи є АІФами з ЄС, чи АІФами з третьої країни.

2. Для цілей параграфа 1 не має жодного значення:

(a) чи належить АІФ до відкритого типу, чи до закритого;

(b) чи утворено АІФ за договірним правом, правом довірчої власності, статутом, чи він має будь-яку іншу правову форму;

(c) правова структура КАІФу.

3. Цю Директиву не застосовують до таких суб’єктів:

(a) холдингових компаній;

(b) установ трудового пенсійного забезпечення, на які поширюється Директива 2003/41/ЄС, у тому числі, у застосовних випадках, офіційно уповноважених суб’єктів, що відповідають за управління такими установами, діють від їхнього імені та зазначені у статті 2(1) зазначеної Директиви, чи інвестиційних керуючих, призначених згідно зі статтею 19(1) зазначеної Директиви, якщо вони не управляють АІФами;

(c) наднаціональних установ, таких як Європейський Центральний Банк, Європейський інвестиційний банк, Європейський інвестиційний фонд, європейські фінансові інституції розвитку та двосторонні банки розвитку, Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, інших наднаціональних установ і подібних міжнародних організацій, якщо такі установи чи організації управляють АІФами та доки такі АІФи діють у суспільних інтересах;

(d) національних центральних банків;

(e) національних, регіональних і місцевих урядів і органів або установ, що управляють фондами, які підтримують системи соціального та пенсійного забезпечення;

(f) схем участі працівників або схем накопичення заощаджень працівників; (g) спеціальних установ сек’юритизації.

4. Держави-члени вживають необхідних заходів, щоб забезпечити дотримання КАІФами, зазначеними в параграфі 1, цієї Директиви за будь-яких обставин.

1. Цю Директиву не застосовують до КАІФів, допоки вони управляють одним або більше АІФами, єдиними інвесторами яких є КАІФ чи материнські компанії чи дочірні компанії КАІФу чи інші дочірні компанії таких материнських компаній, за умови, що жоден з таких інвесторів сам не є АІФом.

2. Без обмеження для застосування статті 46, лише параграфи 3 і 4 цієї статті застосовують щодо таких КАІФів:

(a) КАІФів, які, безпосередньо чи опосередковано, через компанію, з якою КАІФ пов’язаний спільним управлінням чи контролем, або через суттєву пряму чи опосередковану участь, управляють портфелями АІФів, що їх сумарна вартість активів під управлінням, у тому числі будь-які активи, набуті шляхом використання левериджу, не перевищує пороговий рівень 100 мільйонів євро; чи

(b) КАІФів, які, безпосередньо чи опосередковано, через компанію, з якою КАІФ пов’язаний спільним управлінням і контролем, або через суттєву пряму чи опосередковану участь, управляють портфелями АІФів, що їх сумарна вартість активів під управлінням не перевищує пороговий рівень 500 мільйонів євро, коли портфелі АІФів складаються з АІФів без левериджу, які не мають прав погашення, період реалізації яких становить 5 років з дати початкового інвестування в кожен АІФ.

3. Держави-члени пересвідчуються, що КАІФи, зазначені в параграфі 2, принаймні:

(a) підлягали реєстрації в компетентних органах держави-члена свого місцезнаходження;

(b) надавали свої ідентифікаційні дані та ідентифікаційні дані АІФів, якими вони управляють, компетентним органам держави-члена свого місцезнаходження під час реєстрації;

(c) надавали інформацію про інвестиційні стратегії АІФів, якими вони управляють, компетентним органам держави-члена свого місцезнаходження під час реєстрації;

(d) регулярно надавали компетентним органам держави-члена свого місцезнаходження інформацію щодо основних інструментів, торгівлю якими вони провадять, та щодо основних потенційних інвестиційних втрат і найважливіших концентрацій АІФів, якими вони управляють, щоб надати можливість компетентним органам здійснювати дієвий моніторинг системного ризику; і

(e) повідомляли компетентні органи держави-члена свого місцезнаходження, якщо вони більше не відповідають умовам, зазначеним у параграфі 2.

Цей параграф і параграф 2 застосовують без обмеження будь-яких суворіших правил, ухвалених державами-членами щодо КАІФів, зазначених у параграфі 2.

Держави-члени вживають необхідних заходів, щоб забезпечити, що, якщо умови, викладені у параграфі 2, більше не виконуються, відповідний КАІФ подавав заявку на отримання офіційного дозволу протягом 30 календарних днів згідно з відповідними процедурами, встановленими в цій Директиві.

4. На КАІФи, зазначені в параграфі 2, не розповсюджуються будь-які з прав, наданих за цією Директивою, допоки вони не оберуть прилучення до рамок цієї Директиви. Якщо КАІФи прилучаться до рамок, цю Директиву застосовують у повному обсязі.

5. Комісія ухвалює імплементаційні акти з метою визначення процедур для КАІФів, які обирають прилучення до рамок цієї Директиви відповідно до параграфа 4. Такі імплементаційні акти необхідно ухвалювати відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 59(2).

6. Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 та з дотриманням умов статей 57 і 58, інструменти, у яких визначає:

(a) як розраховувати порогові рівні, зазначені у параграфі 2, і поводження з КАІФами, які управляють АІФами, чиї активи під управлінням, у тому числі будь-які активи, набуті шляхом використання левериджу, в один і той самий календарний рік час від часу перевищує відповідний пороговий рівень або знижується за нього;

(b) обов’язок реєструватися та надавати інформацію, щоб мати змогу дієво моніторити системний ризик, як викладено в параграфі 3; і

(c) обов’язок повідомляти компетентні органи, як викладено в параграфі 3.

1. Для цілей цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:

(a) "АІФ(и)" означає інститут(и) спільного інвестування, в тому числі їхні інвестиційні підрозділи, що:

(i) залучають капітал низки інвесторів з метою його інвестування згідно з визначеною інвестиційною політикою на користь таких інвесторів; і

(ii) не потребують офіційного дозволу згідно зі статтею 5 Директиви 2009/65/ЄС;

(b) "КАІФ(и)" означає юридичну(і) особу(и), регулярна комерційна діяльність яких полягає в управлінні одним або більше АІФами;

(c) "філія" для КАІФу означає осередок провадження господарської діяльності, що є частиною КАІФу, не має правосуб’єктності та надає послуги, дозвіл на які отримав КАІФ; усі осередки ведення комерційної діяльності, які засновано КАІФом, зареєстрований офіс якого знаходиться в іншій державі-члені чи в третій країні, в одній державі-члені, необхідно вважати єдиною філією;

(d) "премія за успішне управління" означає частку від прибутків АІФу, яку нараховують КАІФові як компенсацію за управління АІФом, за винятком будь-якої частки від прибутків АІФу, яку нараховують КАІФові як дохід на будь-яку інвестицію, вкладену КАІФом в АІФ;

(e) "тісні зв’язки" означає ситуацію, за якої дві або більше фізичних чи юридичних осіб пов’язані:

(i) участю, а саме володінням, прямо або шляхом здійснення контролю, 20 % або більше прав голосу чи капіталу підприємства;

(ii) контролем, а саме відносинами між материнською компанією і дочірньою компанією, як зазначено в статті 1 Сьомої директиви Ради 83/349/ЄЕС від 13 червня 1983 року про консолідовану звітність (-22), чи подібними відносинами між фізичною або юридичною особою та підприємством; для цілей цього пункту дочірню компанію дочірньої компанії необхідно також вважати дочірньою компанією материнської компанії таких дочірніх компаній.

_________

(-22) ОВ L 193, 18.07.1983, с. 1.

Ситуацію, за якої двоє або більше фізичних чи юридичних осіб постійно пов’язані з тією самою особою відносинами контролю, необхідно також розглядати як "тісні зв’язки" між такими особами;

(f) "компетентні органи" означає національні органи держави-члена, які уповноважено правом або нормативно-правовим актом здійснювати нагляд за КАІФами;

(g) "компетентні органи" для депозитарію означає:

(i) якщо депозитарій є кредитною установою, уповноваженою за Директивою 2006/48/ЄС, компетентні органи, як визначено в пункті (4) статті 4 згаданої Директиви;

(ii) якщо депозитарій є інвестиційною компанією, уповноваженою за Директивою 2004/39/ЄC, компетентні органи, як визначено в пункті (22) статті 4(1) згаданої Директиви;

(iii) якщо депозитарій належить до категорії установ, зазначеної в пункті (с) першого підпараграфу статті 21(3) цієї Директиви, національні органи держави-члени її місцезнаходження, що уповноважені законом або підзаконним нормативно-правовим актом здійснювати нагляд за такими категоріями установи;

(iv) якщо депозитарій є суб’єктом, зазначеним у третьому підпараграфі статті 21(3) цієї Директиви, національні органи держави-члена, в якій такий суб’єкт має свій зареєстрований офіс, і які уповноважені законом чи підзаконним нормативно-правовим актом здійснювати нагляд за таким суб’єктом, або офіційний орган, що має компетенцію реєструвати такий суб’єкт чи здійснювати за ним нагляд відповідно до правил професійної поведінки, застосовних до нього;

(v) якщо депозитарій призначено як депозитарій АІФу з третьої країни згідно з пунктом (b) статті 21(5) цієї Директиви та не підпадає під сферу дії пунктів (і)-(iv) цього пункту, відповідні національні органи третьої країни, в якій депозитарій має свій зареєстрований офіс;

(h) "компетентні органи АІФу з ЄС" означає національні органи держави-члена, що уповноважені законом або підзаконним нормативно-правовим актом здійснювати нагляд за АІФами;

(i) "контроль" означає контроль, як це визначено в статті 1 Директиви 83/349/ЄС;

(j) "заснований" означає:

(i) для КАІФів "який має свій зареєстрований офіс у";

(ii) для АІФів "який отримав дозвіл чи зареєстровано в" або, якщо АІФ не має дозволу чи не зареєстровано, "який має свій зареєстрований офіс у";

(iii) для депозитаріїв "який має свій зареєстрований офіс або філію в";

(iv) для законних представників, що є юридичними особами, "який має свій зареєстрований офіс або філію в";

(v) для законних представників, що є фізичними особами, "який постійно проживає в";

(k) "АІФ з ЄС" означає:

(i) АІФ, який отримав офіційний дозвіл чи зареєстрований в державі-члені за застосовним національним правом;

(ii) АІФ, який не отримав офіційний дозвіл чи не зареєстрований в державі-члені, але який має зареєстрований офіс і/або головний офіс у державі-члені;

(l) "КАІФ з ЄС" означає КАІФ, який має свій зареєстрований офіс у державі-члені;

(m) "АІФ-фідер" означає АІФ, що:

(i) інвестує щонайменше 85% своїх активів у паї чи акції іншого АІФу ("АІФ-розпорядник");

(ii) інвестує щонайменше 85% своїх активів у більше ніж один АІФ-розпорядник, якщо такі АІФ-розпорядники мають ідентичні інвестиційні стратегії;

(iii) іншим чином ризикує щонайменше 85% своїх активів через інвестиції в такий АІФрозпорядник;

(n) "фінансовий інструмент" означає інструмент, як визначено в секції С додатку I до Директиви 2004/39/ЄС;

(o) "холдингова компанія" означає компанію з пакетом акцій у одній або більше інших компаній, комерційна ціль якої полягає у впровадженні бізнес-стратегії чи стратегій через свої дочірні компанії, асоційовані компанії чи частки участі з метою збільшення їхньої довгострокової вартості, та яка є компанією:

(i) яка провадить діяльність за власний рахунок та акції якої допущено до торгів на регульованому ринку в Союзі; або

(ii) основною ціллю заснування якої не є створення прибутку для її інвесторів шляхом вилучення інвестицій її дочірніх чи пов’язаних компаній, що підтверджує її річний звіт чи інші офіційні документи;

(p) "держава-член місцезнаходження АІФу" означає:

(i) державу-члена, в якій АІФ має офіційний дозвіл чи його зареєстровано відповідно до застосовного національного права, або, за наявності багатьох офіційних дозволів або реєстрацій, державу-члена, у якій АІФові надано офіційний дозвіл або зареєстровано вперше; або

(ii) якщо АІФові ані надано офіційний дозвіл, ані зареєстровано в державі-члені, державу-члена, в якій АІФ має свій зареєстрований офіс і/або головний офіс;

(q) "держава-член місцезнаходження КАІФу" означає державу-члена, в якій КАІФ має свій зареєстрований офіс; для КАІФів з третьої країни всі покликання на "державу-члена місцезнаходження КАІФу" у цій Директиві необхідно читати як покликання на "референтну державу-члена", як передбачено в главі VII;

(r) "держава-член ведення управління КАІФом" означає будь-яку державу-члена з таких:

(i) відмінну від держави-члена місцезнаходження державу-члена, в якій КАІФ з ЄС управляє АІФами з ЄС;

(ii) відмінну від держави-члена місцезнаходження державу-члена, в якій КАІФ з ЄС реалізовує паї чи акції АІФу з ЄС;

(iii) відмінну від держави-члена місцезнаходження державу-члена, в якій КАІФ з ЄС реалізовує паї чи акції АІФу з третьої країни;

(iv) відмінну від референтної держави-члена державу-члена, в якій КАІФ з третьої країни управляє АІФами з ЄС;

(v) відмінну від референтної держави-члена державу-члена, в якій КАІФ з третьої країни реалізовує паї чи акції АІФу з ЄС;

(vi) відмінну від референтної держави-члена державу-члена, в якій КАІФ з третьої країни реалізовує паї чи акції АІФу з третьої країни;

(vii) відмінну від держави-члена місцезнаходження державу-члена, в якій КАІФ з ЄС надає послуги, зазначені в статті 6(4);

(s) "початковий капітал" означає кошти, як зазначено в пунктах (а) і (b) першого підпараграфу статті 57 Директиви 2006/48/ЄС;

(t) "емітент" означає емітента у розумінні пункту (d) статті 2 (1) Директиви 2004/109/ЄС, якщо такий емітент має свій зареєстрований офіс в Союзі і якщо його акції допущено до торгів на регульованому ринку у розумінні пункту (14) статті 4(1) Директиви 2004/39/ЄС;

(u) "законний представник" означає фізичну особу, місце постійного проживання якої знаходиться в Союзі, чи юридичну особу, яка має свій зареєстрований офіс у Союзі, що вона, призначена безпосередньо КАІФом з третьої країни, діє від імені такого КАІФу з третьої країни у відносинах з установами, клієнтами, органами та контрагентами КАІФу з третьої країни в Союзі у межах зобов’язань КАІФу з третьої країни за цією Директивою;

(v) "леверидж" означає будь-який метод, яким КАІФ збільшує потенційні інвестиційні втрати АІФу, яким він управляє, як шляхом позичання грошових коштів або цінних паперів, так і через застосування левериджу, закладеного в операції з похідними фінансових інструментів, або внаслідок будь-яких інших дій.

(w) "управління АІФами" означає виконання принаймні функцій управління інвестиціями, зазначених у пункті 1(а) чи (b) додатку I, в одному чи більше АІФах;

(x) "реалізація" означає пряме чи непряме пропонування або розміщення за ініціативою КАІФу або від імені КАІФу паїв або акцій АІФу, що ними він керує, відповідно, інвесторам чи в інвесторів з постійним місцезнаходженням або зареєстрованим офісом в Союзі;

(y) "АІФ-розпорядник" означає АІФ, у який інший АІФ інвестує чи в якому має інвестиційно загрожені фінансові інструменти відповідно до пункту (m);

(z) "Референтна держава-член" означає державу-члена, визначену згідно зі статтею 37(4);

(aa) "АІФ з третьої країни" означає АІФ, що не є АІФом з ЄС;

(ab) "КАІФ з третьої країни" означає КАІФ, що не є КАІФом з ЄС;

(ac) "незареєстрована на біржі компанія" означає компанію, яка має свій зареєстрований офіс у Союзі та акції якої допущено до торгів на регульованому ринку у розумінні пункту (14) статті 4(1) Директиви 2004/39/ЄС;

(ad) "власні кошти" означає власні кошти, як зазначено в статтях 56-57 Директиви 2006/48/ЄС;

(ae) "материнська компанія" означає материнську компанію у розумінні статей 1 і 2 Директиви 83/349/ЄЕС;

(af) "первинний брокер" означає кредитну установу,, регульовану інвестиційну компанію чи іншого суб’єкта, що підлягає пруденційному регулюванню та поточному нагляду, що пропонує послуги професійним інвесторам, в основному, з фінансування чи проведення транзакцій з фінансовими інструментами як контрагент і що може також надавати інші послуги, такі як кліринг і розрахування за операціями, послуги зі зберігання, кредитування цінними паперами, індивідуальні технології та устатковання оперативної підтримки;

(ag) "професійний інвестор" означає інвестор, якого вважають професійним клієнтом чи, на запит, можуть вважати професійним клієнтом у розумінні додатку II до Директиви 2004/39/ЄС;

(ah) "істотна частка участі" означає пряму чи опосередковану участь у КАІФі, частка якої становить 10% або більше від капіталу чи прав голосу, згідно зі статтями 9 і 10 Директиви 2004/109/ЄС, беручи до уваги умови щодо об’єднання часток участі, встановлені в статті 12(4) та (5) зазначеної Директиви, чи яка уможливлює здійснення істотного впливу на управління КАІФу, де має місце така частка участі;

(ai) "представники працівників" означає представників працівників, як визначено в пункті (е) статті 2 Директиви 2002/14/ЄС;

(aj) "роздрібний інвестор" означає інвестора, що не є професійним інвестором;

(ak) "дочірня компанія" означає дочірнє підприємство, як визначено в статях 1 і 2 Директиви 83/349/ЄЕС;

(al) "наглядові органи" для АІФів з третьої країни означає національні органи третьої країни, які уповноважено законом або підзаконним нормативно-правовим актом здійснювати нагляд за АІФами;

(am) "наглядові органи" для КАІФів з третьої країни означає національні органи третьої країни, які уповноважено законом або підзаконним нормативно-правовим актом здійснювати нагляд за КАІФами;

(an) "спеціальні установи сек’юритизації" означає установи, єдина ціль яких полягає в здійсненні сек’юритизації чи сек’юритизацій у розумінні статті 1(2) Регламенту Європейського Центрального Банку (ЄС) № 24/2009 від 19 грудня 2008 року щодо статистики активів і пасивів фінансових корпорацій, залучених до транзакцій із сек’юритизацію (-23), та інших видів діяльності, що є необхідними для реалізації такої цілі;

__________

(-23) ОВ L 15, 20.01.2009, с. 1.

(ao) "UCITS" означає інститут спільного інвестування в обігові цінні папери, що отримав дозвіл згідно зі статтею 5 Директиви 2009/65/ЄС.

2. Для цілей пункту (ad) параграфа 1 цієї статті, статті 13-16 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2006/49/ЄС від 14 червня 2006 року про достатність капіталу інвестиційних компаній і кредитних установ (-24) застосовують mutatis mutandis.

__________

(-24) ОВ L 177, 30.06.2006, с. 201.

3. Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 та з дотриманням умов статей 57 і 58, інструменти, у яких визначає:

(a) методи використання левериджу, визначеного у пункті (v) параграфу 1, в тому числі будьякі фінансові й/або правові структури із залученням третіх осіб, що контролює відповідний АІФ; та

(b) способи розрахунку левериджу.

4. Європейський наглядовий орган (Європейський орган з цінних паперів і ринків) (ESMA) розробляє проекти регулятивних технічних стандартів для визначення типів КАІФів, якщо це зумовлено застосуванням цієї Директиви, і відповідає за забезпечення уніфікованих умов застосування цієї Директиви.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регулятивні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1095/2010.

1. Держави-члени забезпечують, щоб кожен АІФ, управління яким здійснюється в межах сфери застосування цієї Директиви, мав єдиний КАІФ, що повинен відповідати за забезпечення дотримання цієї Директиви. КАІФом повинен бути:

(a) зовнішній керуючий, який є юридичною особою, призначеною АІФом чи від імені АІФу, та який через таке призначення відповідає за управління АІФом (зовнішній КАІФ); чи

(b) якщо організаційно-правова форма АІФу дозволяє внутрішнє правління та якщо керівний орган АІФу вирішує не призначати зовнішнього КАІФу, сам АІФ, якому відтак необхідно надати офіційний дозвіл як КАІФові.

2. У випадках, коли зовнішній КАІФ не здатний забезпечити дотримання вимог цієї Директиви, за що відповідальним є АІФ чи інший суб’єкт від його імені, він повинен негайно повідомити компетентні органи держави-члена свого місцезнаходження та, у застосовних випадках, компетентні органи відповідного АІФу з ЄС. Компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу повинні вимагати від КАІФу вжити необхідних заходів для виправлення ситуації.

3. Якщо, попри вжиття заходів, згаданих у параграфі 2, вимоги однаково не дотримано і остільки, оскільки це стосується КАІФу з ЄС або АІФу з ЄС, компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу повинні вимагати його відставки як КАІФу такого АІФу. У такому разі реалізація АІФу в Союзі повинна бути припинена. Якщо це стосується КАІФу з третьої країни, що управляє АІФом з третьої країни, реалізація такого АІФу в Союзі повинна бути припинена. Компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу повинні негайно повідомити компетентні органи держав-членів ведення управління КАІФом.

1. Держави-члени забезпечують, щоб жодні КАІФи не управляли АІФами, якщо вони не отримали офіційного дозволу відповідно до цієї Директиви.

КАІФи, що отримали офіційний дозвіл відповідно до цієї Директиви, повинні виконувати умови для отримання такого офіційного дозволу, встановлені в цій Директиві, за будь-яких обставин.

2. Держави-члени повинні вимагати, щоб жодний зовнішній КАІФ не долучався до видів діяльності, відмінних від тих, що зазначено в додатку I до цієї Директиви, та додаткового управління UCITS, що підлягає дозвільній процедурі за Директивою 2009/65/ЄС.

3. Держави-члени повинні вимагати, щоб жодний АІФ з внутрішнім управлінням не долучався до видів діяльності, відмінних від внутрішнього управління таким АІФом згідно з додатком I.

4. Як відступ від параграфа 2, держави-члени можуть надавати офіційний дозвіл зовнішньому КАІФові на надання таких послуг:

(a) управління портфелями інвестицій, у тому числі тими, що знаходяться у власності пенсійних фондів і установ трудового пенсійного забезпечення згідно зі статтею 19(1) Директиви 2003/41/ЄС, відповідно до повноважень, наданими інвесторами на довірчій основі з урахуванням особливостей кожного клієнта;

(b) непрофільні послуги, що охоплюють:

(i) інвестиційне дорадництво;

(ii) відповідальне зберігання та адміністрування стосовно акцій чи паїв інститутів спільного інвестування;

(iii) отримання і передання замовлень щодо фінансових інструментів;

5. КАІФи не повинні отримувати офіційний дозвіл за цією Директивою на:

(a) надання лише послуг, зазначених у параграфі 4;

(b) надання непрофільних послуг, зазначених у пункті (b) параграфа 4, без дозволу на надання послуг, зазначених у пункті (а) параграфа 4;

(c) провадження тільки тих видів діяльності, що зазначені у пункті 2 додатку I; або

(d) надання послуг, зазначених у пункті 1(а) додатку I, без надання послуг, зазначених у пункті 1(b) додатку I, або навпаки.

6. Статтю 2(2) і статті 12, 13 і 19 Директиви 2004/39/ЄС застосовують щодо надання КАІФами послуг, зазначених у параграфі 4 цієї статті.

7. Держави-члени повинні вимагати, щоб КАІФи надавали компетентним органам держави-члена свого місцезнаходження інформацію, яку вони вимагають для моніторингу дотримання умов, зазначених у цій Директиві, за будь-яких обставин.

8. Інвестиційні компанії з офіційними дозволами за Директивою 2004/39/ЄС і кредитні установи з офіційними дозволами згідно з Директивою 2006/48/ЄС не зобов’язані отримувати офіційні дозволи за цією Директивою для надання інвестиційних послуг, таких як управління індивідуальним інвестиційним портфелем для АІФів. Проте інвестиційні компанії повинні, безпосередньо чи опосередковано, пропонувати паї чи акції АІФів інвесторам у Союзі чи розміщувати їх у них лише тією мірою, якою паї чи акції можна реалізовувати відповідно до цієї Директиви.

1. Держави-члени повинні вимагати, щоб КАІФи подавали заявку на отримання офіційного дозволу до компетентних органів держави-члена свого місцезнаходження.

2. Держави-члени повинні вимагати, щоб КАІФ, що подає заявку на отримання офіційного дозволу, надавав компетентним органам держави-члена свого місцезнаходження таку інформацію щодо КАІФу:

(a) інформацію про осіб, які дійсно провадять діяльність КАІФу;

(b) ідентифікаційні дані акціонерів або учасників КАІФу, безпосередніх чи опосередкованих, фізичних або юридичних осіб, що мають кваліфіковані частки, та про розміри таких часток;

(c) програму діяльності з викладенням організаційної структури КАІФу, у тому числі інформацію про те, яким чином КАІФ має намір виконувати свої зобов’язання за главами II, III, IV, і, у застосовних випадках, главами V, VI, VII і VIII;

(d) інформацію про політики і практики винагороди відповідно до статті 13;

(e) інформацію про механізми, розроблені для делегування і субделегування третім особам функцій, як зазначено в статті 20.

3. Держави-члени повинні вимагати, щоб КАІФ, що подає заявку на отримання офіційного дозволу, також надавав компетентним органам держави-члена свого місцезнаходження таку інформацію про АІФи, якими він має намір управляти:

(a) інформацію про інвестиційні стратегії, в тому числі типи базових фондів, якщо АІФ є фондом фондів, і політику КАІФу щодо використання левериджу, а також профілі ризику й інші характеристики АІФів, якими він управляє чи має намір управляти, в тому числі інформацію про держав-членів або треті країни, в яких засновано такі АІФи чи очікується їх заснування;

(b) інформацію про те, де засновано АІФ-розпорядника, якщо АІФ є АІФ-фідером;

(c) правила чи установчі документи кожного АІФу, яким має намір управляти КАІФ;

(d) інформацію про механізми, розроблені для призначення депозитарію згідно зі статтею 21 для кожного АІФу, яким має намір управляти КАІФ;

(e) будь-яку додаткову інформацію, зазначену в статті 23(1), щодо кожного АІФу, яким управляє або має намір управляти КАІФ.

4. Якщо управлінській компанії надано офіційний дозвіл відповідно до Директиви 2009/65/ЄС (управлінська компанія UCITS) і вона подає заявку на дозвіл як КАІФ за цією Директивою, компетентні органи повинні не вимагати від управлінської компанії UCITS надання інформації чи документів, які управлінська компанія UCITS вже надала під час подання заявки на отримання офіційного дозволу згідно з Директивою 2009/65/ЄС за умови, що така інформація чи документи є досі актуальними.

5. Компетентні органи повинні щоквартально повідомляти ESMA про офіційні дозволи, що надано чи відкликано згідно з цією главою.

ESMA веде центральний публічний реєстр, що містить ідентифікаційні дані кожного КАІФу, якому надано дозвіл за цією Директивою, список АІФів, якими управляють чи/та які реалізовують у Союзі такі КАІФи, і компетентних органів для кожного такого КАІФу. Реєстр повинен бути доступний в електронній формі.

6. Для того, щоб забезпечити узгоджену гармонізацію цієї статті, ESMA може розробити проекти регулятивних технічних стандартів для визначення інформації, яку необхідно надати компетентним органам під час подання заявки на отримання офіційного дозволу КАІФом, у тому числі програми діяльності.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регулятивні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1095/2010.

7. Для того, щоб забезпечити єдині умови для застосування цієї статті, ESMA може розробити проекти імплементаційних технічних стандартів, щоб визначити стандартні форми, зразки і процедури для надання інформації, передбаченої в першому підпараграфі параграфу 6.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статті 15 Регламенту (ЄС) № 1095/2010.

1. Компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу надають офіційний дозвіл тільки за умови, що:

(a) вони пересвідчилися, що КАІФ буде спроможний дотримуватися умов цієї Директиви;

(b) КАІФ має достатньо початкового капіталу і власних коштів згідно зі статтею 9;

(c) особи, які дійсно провадять діяльність КАІФу, мають достатньо добру репутацію і достатній досвід, в тому числі у сфері інвестиційних стратегій, яким слідують АІФи, що ними управляє КАІФ, при цьому імена таких осіб і кожної особи, яка перебирає їхні посади, негайно повідомлено компетентним органам держави-члена місцезнаходження КАІФу, а рішення про провадження управління КАІФом ухвалено щонайменше двома особами, які відповідають таким умовам;

(d) акціонери чи члени КАІФу, що мають кваліфіковані частки, є прийнятними, з урахуванням необхідності забезпечити раціональне та пруденційне управління КАІФом; та

(e) головний офіс і зареєстрований офіс КАІФу знаходяться в одній і тій самій державі-члені.

Офіційний дозвіл є дійсним для всіх держав-членів.

2. Повинні бути проведені консультації з відповідними компетентними органами інших залучених держав-членів до надання офіційних дозволів таким КАІФам:

(a) дочірній компанії іншого КАІФу, управлінської компанії UCITS, інвестиційної компанії, кредитної установи або страхової компанії, яким надано офіційний дозвіл в іншій державі-члені;

(b) дочірній компанії материнської компанії іншого КАІФу, управлінської компанії UCITS, інвестиційної компанії, кредитної установи або страхової компанії, яким надано офіційний дозвіл в іншій державі-члені; та

(c) компанії, яку контролюють ті самі фізичні чи юридичні особи, що контролюють інший КАІФ, управлінську компанію UCITS, інвестиційну компанію, кредитну установу або страхову компанію, яким надано дозвіл в іншій державі-члені.

3. Компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу повинні відмовляти в наданні офіційного дозволу, якщо дієвому виконанню їхніх функцій нагляду запобігає будь-що з такого:

(a) тісні зв’язки між КАІФом та іншими фізичними чи юридичними особами;

(b) закони, підзаконні нормативно-правові акти чи адміністративні положення третьої країни, що регулюють фізичних або юридичних осіб, з якими КАІФ має тісні зв’язки;

(c) труднощі, пов’язані з виконанням таких законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень.

4. Компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу можуть обмежувати сферу застосування офіційного дозволу, зокрема щодо інвестиційних стратегій АІФів, дозвіл на управління якими має КАІФ.

5. Компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу повинні повідомити заявника в письмовій формі протягом 3 місяців з дати подання повністю заповненої заявки, незалежно від того, чи було надано офіційний дозвіл. Компетентні органи можуть продовжити цей період на додатковий строк до трьох місяців, якщо вважають це необхідним через особливі обставини справи, і після того, як вони нотифікують КАІФ відповідним чином.

Для цілей цього параграфа заявку вважають повністю заповненою, якщо КАІФ подав принаймні інформацію, зазначену в пунктах (а)-(d) статті 7(2) і пунктах (а) та (b) статті 7(3).

КАІФи можуть розпочати управління АІФами з інвестиційних стратегій, описаних у заявці згідно з пунктом (а) статті 7(3), у державі-члені свого місцезнаходження відразу після отримання офіційного дозволу, але не раніше ніж за 1 місяць після подання будь-якої інформації, якої не вистачало та яка зазначена в пункті (е) статті 7(2) та пунктах (с), (d) та (е) статті 7(3).

6. Для того, щоб забезпечити узгоджену гармонізацію цієї статті, ESMA може розробляти проекти регулятивних технічних стандартів для встановлення:

(a) вимог, застосовних до КАІФів за параграфом 3;

(b) вимог, застосовних до акціонерів та учасників з кваліфікованою часткою участі, зазначених в пункті (d) параграфу 1;

(c) перешкод, що можуть завадити дієвому виконанню функцій нагляду компетентних органів.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регулятивні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1095/2010.

1. Держави-члени вимагають, щоб КАІФ, що є АІФом з внутрішнім управлінням, володів початковим капіталом розміром щонайменше 300 000 євро.

2. Якщо КАІФ призначено як зовнішнього керуючого АІФу, КАІФ повинен володіти початковим капіталом розміром щонайменше 125 000 євро.

3. Якщо вартість портфелів АІФів, якими управляє КАІФ, перевищує 250 мільйонів євро, КАІФ повинен надати додаткову суму власних коштів. Така додаткова сума власних коштів повинна дорівнювати 0,02 % від суми, на яку вартість портфелів КАІФу перевищує 250 мільйонів євро, але необхідна загальна сума початкового капіталу і додаткової суми повинна не перевищувати при цьому 10 мільйонів євро.

4. Для цілей параграфу 3, АІФи під управлінням КАІФу, у тому числі АІФи, щодо яких КАІФ делегував функції відповідно до статті 20, але за винятком портфелів АІФу, якими управляє КАІФ на підставі делегування, вважають портфелями КАІФу.

5. Безвідносно до параграфа 3, сума власних коштів КАІФу не повинна бути меншою за суму, що обумовлена в статті 21 Директиви 2006/49/ЄС.

6. Держави-члени можуть надати КАІФам офіційний дозвіл не надавати до 50% від додаткової суми власних коштів, зазначеної в параграфі 3, якщо вони користуються гарантією на таку саму суму, наданою кредитною установою чи страховою компанією, що має зареєстрований офіс у державі-члені чи в третій країні, в якій вона підлягає виконанню пруденційних правил, які компетентні органи вважають рівнозначними правилам, установленим в законодавстві Союзу.

7. Щоб покрити потенційні ризики професійної відповідальності, що виникають внаслідок діяльності, яку КАІФи можуть провадити відповідно до цієї Директиви, як АІФи з внутрішнім управлінням, так і зовнішні КАІФи повинні:

(a) мати додаткові власні кошти, необхідні для покриття потенційних ризиків відповідальності, які виникають внаслідок професійної недбалості; або

(b) мати страхове покриття професійної відповідальності для випадків, що виникають внаслідок професійної недбалості, сумірної з покритими ризиками.

8. Власні кошти, в тому числі будь-які додаткові власні кошти, як зазначено в пункті (а) параграфа 7, повинні бути інвестовані в ліквідні активи чи активи, що з легкістю в короткі строки конвертуються в готівку, при цьому вони повинні не містити спекулятивні позиції.

9. Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 і з дотриманням умов статей 57 і 58, заходи у зв’язку з параграфом 7 цієї статті, визначаючи:

(a) ризики, які додаткові власні кошти чи страхування професійної відповідальності обов'язково покривають;

(b) умови встановлення достатності власних додаткових коштів чи страхового покриття професійної відповідальності; та

(c) спосіб визначення поточних коригувань додаткових власних коштів чи страхового покриття професійної відповідальності.

10. За винятком параграфів 7 і 8 та делегованих актів, ухвалених на виконання параграфу 9, цю статтю не застосовують до КАІФів, що водночас є управлінськими компаніями UCITS.

1. Держави-члени повинні вимагати, щоб КАІФи, перед імплементацією, повідомляли компетентні органи держави-члена свого місцезнаходження про будь-які істотні зміни в умовах щодо початкового дозволу, зокрема істотні зміни в інформації, наданої відповідно до статті 7.

2. Якщо компетентні органи держави-члена місцезнаходження вирішують накласти обмеження щодо таких змін чи відхилити їх, вони повинні, протягом 1 місяця з дати отримання такого повідомлення, інформувати КАІФ. Компетентні органи можуть продовжити цей період на строк до 1 місяця, якщо вони вважають це за необхідне внаслідок особливих обставин справи, і після того, як вони нотифікують КАІФ відповідним чином. Зміни впроваджують, якщо відповідні компетентні органи не висувають заперечень проти змін протягом відповідного періоду оцінювання.

Компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу можуть відкликати офіційний дозвіл, наданий КАІФові, якщо такий КАІФ:

(a) не користується офіційним дозволом протягом 12 місяців, відкрито відмовляється від офіційного дозволу чи припинив діяльність, яку охоплює ця Директива, протягом попередніх 6 місяців, якщо відповідною державою-членом не передбачено для таких випадків втрату офіційними дозволами чинності;

(b) отримав офіційний дозвіл шляхом надання неправдивих свідчень чи у будь-який інший неправомірний спосіб;

(c) більше не відповідає умовам, на яких було надано офіційний дозвіл;

(d) більше не дотримується Директиви 2006/49/ЄС, якщо його офіційний дозвіл також охоплює надання послуг з довірчого управління портфелем, зазначеного в пункті (а) статті 6(4) цієї Директиви;

(e) серйозно чи систематично порушував положення, ухвалені на виконання цієї Директиви; чи

(f) підпадає під будь-який з випадків, у яких національне право, щодо питань, що не входять до сфери застосування цієї Директиви, передбачає відкликання.

1. Держави-члени забезпечують, щоб КАІФи за будь-яких обставин:

(a) діяли під час провадження своєї діяльності чесно, з належними уміннями, увагою та сумлінністю;

(b) діяли в найкращих інтересах АІФів чи інвесторів АІФів, якими вони управляють, та доброчесного ринку;

(c) мали та дієво використовували ресурси і процедури, що є необхідними для належного провадження ними комерційної діяльності;

(d) вживали всіх розумних заходів для уникнення конфліктів інтересів і, за умови невідворотності таких конфліктів, установлення таких конфліктів інтересів, управління ними, моніторингу їх та, у відповідних випадках, розкриття їх, щоб запобігти їх негативному впливу на інтереси АІФів та їхніх інвесторів і забезпечення добросовісного ставлення до АІФів, якими вони управляють;

(e) дотримувалися всіх регулятивних вимог, застосовних щодо провадження ними професійної діяльності для того, щоб сприяти найкращим інтересам АІФів чи інвесторів АІФів, якими вони управляють, та доброчесності ринку;

(f) забезпечували справедливе ставлення до всіх інвесторів АІФу.

Жодному інвестору АІФу не надають пільговий режим, якщо такий пільговий режим не передбачено у відповідних правилах чи установчих документах АІФу.

2. Кожен КАІФ, дозвіл якого також охоплює послуги з довірчого управління портфелем, згадані в пункті (а) статті 6(4):

(a) не допускається до інвестування всього або частини клієнтського портфелю у паї чи акції АІФів, якими він управляє, якщо він не отримає попередню загальну згоду від клієнта;

(b) що стосується послуг, зазначених в статті 6(4), підпадає під дію Директиви Європейського Парламенту і Ради 97/9/ЄС від 3 березня 1997 року про схеми компенсацій інвесторам (-25).

__________

(-25) OВ L 84, 26.03.1997, с. 22.

3. Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 та з дотриманням умов статей 57 і 58, інструменти, у яких визначає критерії, які повинні використовувати компетентні органи, щоб оцінити, чи виконують КАІФи свої обов’язки за параграфом 1.

1. Держави-члени вимагають, щоб КАІФи мали політики та практики винагороди для таких категорій персоналу, в тому числі вищої ланки керівництва, осіб, які беруть на себе ризики, виконують функції контролю, будь-яких працівників, які отримують загальну винагороду, що ставить їх на той самий щабель винагороди, що і вищу ланку керівництва, й осіб, які беруть на себе ризики, професійна діяльність яких істотно впливає на профілі ризику КАІФів чи АІФів, якими вони управляють, що є узгодженими з розумним та дієвим управлінням ризиками, сприяють такому управлінню та не заохочують до прийняття ризиків, які є несумісними з профілями ризику, правилами чи установчими документами АІФів, якими вони управляють.

КАІФи установлюють політики та практики винагороди відповідно до додатку II.

2. ESMA забезпечують наявність настанов щодо розумних політик винагороди, які відповідають додатку II. У настановах враховують принципи розумних політик винагороди, викладені в Рекомендації 2009/384/ЄС, розмір КАІФів та розмір АІФів, якими вони управляють, їхню внутрішню організацію та вид, масштаби та складність їхньої діяльності. ESMA тісно співпрацює з європейським наглядовим органом (Європейським органом банківського нагляду) (EBA).

1. Держави-члени повинні вимагати, щоб КАІФи вживали всіх розумних заходів для визначення конфліктів інтересів, що виникають в процесі управління АІФами між:

(a) КАІФом, у тому числі його керівниками, працівниками чи будь-якою особою, що безпосередньо чи опосередковано пов’язана з КАІФом контролем, і АІФом, яким управляє КАІФ, чи інвесторами такого АІФу;

(b) АІФом чи інвесторами такого АІФу та іншим АІФом чи інвесторами такого АІФу;

(c) АІФом чи інвесторами такого АІФу та іншим клієнтом КАІФу;

(d) АІФом чи інвесторами такого АІФу та UCITS, яким управляє КАІФ, чи інвесторами такого UCITS; чи

(e) двома клієнтами КАІФу.

КАІФи підтримують і застосовують дієві організаційні та адміністративні заходи з метою вжиття всіх розумних кроків, призначених для виявлення конфліктів інтересів, запобігання їм, управління ними і моніторингу їх, щоб запобігти їх негативному впливу на інтереси АІФів та їхніх інвесторів.

КАІФи розмежовують, у межах свого власного середовища ведення діяльності, завдання та обов’язки, які можна вважати несумісними одні з одними чи які потенційно можуть спричинити систематичні конфлікти інтересів. КАІФи оцінюють, чи умови ведення ними діяльності можуть охоплювати будь-які інші суттєві конфлікти інтересів, та розкривають їх зміст інвесторам АІФів.

2. Якщо організаційних заходів, вжитих КАІФом для виявлення конфліктів інтересів, запобігання їм, управління ними та їх моніторингу не достатньо, щоб забезпечити, з обґрунтованою впевненістю, відвернення ризиків завдання шкоди інтересам інвесторів, КАІФ повинен чітко розкрити загальний характер або джерела конфліктів інтересів інвесторам до початку комерційної діяльності від їхнього імені та розробити відповідні політики і процедури.

3. Якщо КАІФ від імені АІФу вдається до послуг первинного брокера, умови необхідно викласти у письмовій угоді. Зокрема, в такій угоді необхідно передбачати будь-яку можливість передання та повторного використання активів АІФу, і така можливість повинна відповідати правилам АІФу чи установчим документам. В угоді передбачають повідомлення депозитарію про угоду.

Під час вибору та призначення первинних брокерів, з якими необхідно укласти угоду, КАІФи застосовують усі належні вміння, старанність та сумлінність.

4. Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 та з дотриманням умов статей 57 і 58, інструменти, у яких визначає:

(a) типи конфліктів інтересів, як зазначено в параграфі 1;

(b) розумні кроки, вжиття яких очікують від КАІФів в розрізі структур і організаційних та адміністративних процедур для виявлення конфліктів інтересів, запобігання їм, управління ними, їх моніторингу та розкриття.

1. КАІФи функційно та ієрархічно відокремлюють служби управління ризиками від операційних одиниць, у тому числі від служб управління портфелем.

Функційне та ієрархічне відокремлення служб управління ризиками згідно з першим підпараграфом повинні переглядати компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу відповідно до принципу пропорційності на основі усвідомлення, що КАІФ повинен, у будь-якому разі, бути спроможним довести, що конкретні запобіжні заходи проти конфліктів інтересів дозволяють здійснювати управління ризиками незалежно і що процес управління ризиками відповідає вимогам цієї статті і є дієвим на постійній основі.

2. КАІФи упроваджують повноцінні системи управління ризиками для виявлення всіх ризиків, пов’язаних з інвестиційною стратегією кожного АІФу та на які наражається чи може наражатися кожний АІФ, вимірювання їх, управління ними та їх належного моніторингу. Зокрема, КАІФи не повинні винятково чи механістично покладатися на кредитні рейтинги, підготовлені агентствами кредитних рейтингів, як визначено в статті 3(l)(b) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1060/2009 від 16 вересня 2009 року про агентства кредитних рейтингів (-26), для оцінювання кредитоспроможності активів АІФів.

_________

(-26) OВ L 302, 17.11.2009, с. 1.

КАІФи переглядають системи управління ризиками з належною частотою принаймні раз на рік та допрацьовують їх у разі необхідності.

3. КАІФи принаймні:

(a) впроваджують відповідний задокументований і регулярно оновлюваний комплексний процес юридичної перевірки під час інвестування від імені АІФу, згідно з інвестиційною стратегією, цілями та профілем ризику АІФу;

(b) забезпечують, щоб ризики, пов’язані з кожною інвестиційною позицією АІФу, та їх загальний вплив на портфель АІФу можна було належним чином розпізнати, виміряти, ними можна було управляти та їх можна було моніторити на постійній основі, в тому числі шляхом застосування належних процедур стрес-тестування;

(c) забезпечують, щоб профіль ризику АІФу відповідав розміру, структурі портфеля та інвестиційним стратегіям і цілям АІФу, як установлено в правилах чи установчих документах АІФу, проспекті та документах-пропозиціях.

3a. Враховуючи характер, масштаби та складність діяльності АІФів, компетентні органи здійснюють моніторинг повноцінності процесів КАІФів з оцінювання кредитів, оцінюють використання покликань на кредитні рейтинги, як зазначено в першому підпараграфі параграфу 2, в інвестиційній політиці АІФів та, залежно від обставин, сприяють послабленню впливу таких покликань з метою зниження рівня однобокої та механістичної довіри до таких кредитних рейтингів.

4. КАІФи встановлюють максимальний рівень левериджу, який вони можуть використовувати від імені кожного АІФу, яким вони управляють, а також обсяг права на повторне використання застави чи гарантії, яка може бути надана за механізмом левериджу, враховуючи, з-поміж іншого:

(a) тип АІФу;

(b) інвестиційну стратегію АІФу;

(c) джерела левериджу АІФу;

(d) будь-які інші взаємозв’язки чи відповідні відносини з іншими установами фінансових послуг, що можуть бути джерелом системного ризику;

(e) необхідність обмеження потенційних інвестиційних втрат через будь-якого самостійного контрагента;

(f) міру забезпечення левериджу заставою;

(g) співвідношення активів та пасивів;

(h) масштаб, характер та обсяг управління КАІФом на відповідних ринках.

5. Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 та з дотриманням умов статей 57 і 58, інструменти, у яких визначає:

(a) системи управління ризиками, що розраховані для роботи КАІФів з ризиками, які вони переймають від імені АІФів, якими вони управляють;

(b) належну частоту переглядів системи управління ризиками;

(c) яким чином потрібно функційно та ієрархічно відокремити службу управління ризиками від операційних одиниць, у тому числі від служби управління портфелем;

(d) конкретні запобіжні заходи проти конфліктів інтересів, що зазначені в другому підпараграфі параграфа 1;

(e) вимоги, зазначені в параграфі 3.

Інструменти, у яких визначено системи управління ризиками, згадані в пункті (а) першого підпараграфа, повинні забезпечувати запобігання однобокому і механістичному покладанню КАІФів на кредитні рейтинги, як зазначено в першому підпараграфі параграфа 2, для оцінювання кредитоспроможності активів АІФів.

1. КАІФи, для кожного АІФу, яким вони управляють, що не є АІФом закритого типу без левериджу, застосовують належну систему управління ліквідністю та ухвалюють процедури, що надають їм змогу моніторити ризики ліквідності АІФу та забезпечувати, щоб профіль ліквідності інвестицій АІФу відповідав його базисним зобов’язанням.

КАІФи регулярно проводять стрес-тести, за нормальних і виняткових умов ліквідності, що надають їм змогу оцінити ризики ліквідності АІФів та моніторити ризики ліквідності АІФів відповідним чином.

2. КАІФи забезпечують узгодженість інвестиційної стратегії, профілю ліквідності та політики погашення для кожного АІФу, яким вони управляють.

3. Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 та з дотриманням умов статей 57 і 58, інструменти, у яких визначає:

(a) системи та процедури управління ліквідністю; і

(b) взаємну узгодженість інвестиційної стратегії, профілю ліквідності та політики погашення, зазначену в параграфі 2.

Щоб забезпечити міжсекторальну узгодженість та усунути неузгодженість між інтересами компаній, які трансформують кредити у реалізовні цінні папери, та оригінаторів у розумінні пункту (41) статті 4 Директиви 2006/48/ЄС, та КАІФами, які інвестують у такі цінні папери чи інші фінансові інструменти від імені АІФів, Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 та з дотриманням умов статей 57 і 58, інструменти, в яких встановлює вимоги у таких сферах:

(a) вимоги, яким повинні відповідати оригінатор, спонсор або первинний кредитор, для того, щоб КАІФу було дозволено інвестувати в цінні папери чи інші фінансові інструменти цього типу, випущені після 1 січня 2011 року від імені АІФів, у тому числі вимоги, що забезпечують, щоб оригінатор, спонсор або первинний кредитор зберегли чисту економічну частку не менше ніж 5 %;

(b) якісні вимоги, що їх повинні дотримуватися КАІФи, які інвестують у ці цінні папери чи інші фінансові інструменти від імені одного чи більше АІФів.

1. Держави-члени вимагають, щоб КАІФи використовували, за будь-яких обставин, належні та відповідні людські та технічні ресурси, що є необхідними для належного управління АІФами.

Зокрема, компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу, враховуючи також характер АІФів, якими управляє КАІФ, вимагають, щоб КАІФ мав раціональні адміністративні і облікові процедури, механізми контролю і убезпечення для опрацювання електронних даних та повноцінні механізми внутрішнього контролю, в тому числі, зокрема, правила проведення особистих транзакцій його працівниками чи володіння або управління інвестиціями з метою інвестування за свій власний рахунок та забезпечення принаймні того, щоб кожну транзакцію із залученням АІФів можливо було відтворити відповідно до її походження, її сторін, її характеру, часу і місця її проведення, а також щоб активи АІФів, якими управляє КАІФ, було інвестовано відповідно до правил чи установчих документів АІФу та чинних законодавчих положень.

2. Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 та з дотриманням умов статей 57 і 58, інструменти, у яких визначено процедури та механізми, зазначені в параграфі 1.

1. КАІФи забезпечують, щоб для кожного АІФу, яким вони управляють, було встановлено відповідні та узгоджені процедури з метою уможливлення належного та незалежного оцінювання вартості активів АІФу відповідно до цієї статті, застосовного національного права та правил чи установчих документів АІФу.

2. Правила, застосовні щодо оцінювання вартості активів та розраховування вартості чистих активів на пай або акцію АІФу, повинні бути встановлені в законодавстві країни, в якій засновано АІФ, та/або в правилах чи установчих документах АІФу.

3. КАІФи також забезпечують, щоб вартість чистих активів на пай або акцію АІФів розраховували та розкривали інвесторам відповідно до цієї статті, застосовного національного права і правил чи установчих документів АІФу.

Використовувані процедури оцінювання вартості повинні забезпечити, щоб вартість активів оцінювали і вартість чистих активів на пай або акцію розраховували принаймні один раз на рік.

Якщо АІФ є фондом відкритого типу, такі оцінювання вартості і розрахунки необхідно також здійснювати з частотою, що водночас відповідає активам, якими володіє АІФ, та частоті їх випущення і погашення.

Якщо АІФ є фондом закритого типу, такі оцінювання вартості і розрахунки необхідно також здійснювати у разі збільшення чи зменшення капіталу відповідного АІФу.

Інвесторів необхідно повідомляти про оцінювання вартості і розрахунки, як викладено у правилах чи установчих документах відповідного АІФу.

4. КАІФи забезпечують, щоб функцію оцінювання вартості виконував:

(a) зовнішній оцінювач, що є юридичною або фізичною особою, незалежною від АІФу, КАІФу чи будь-яких інших осіб, що мають тісні зв’язки з АІФом чи КАІФом; або

(b) сам КАІФ за умови, що завдання з оцінювання вартості є функційно незалежним від управління портфелем, і політика винагороди та інші заходи забезпечують згладжування конфліктів інтересів та запобігання неналежному впливу на працівників.

Депозитарій, призначений для АІФу, призначають зовнішнім оцінювачем такого АІФу тільки за умови, що він функційно та ієрархічно відмежував виконання своїх депозитарних функцій від своїх завдань зовнішнього оцінювача і здійснюється належна ідентифікація, управління, моніторинг та розкриття інвесторам АІФу потенційних конфліктів інтересів.

5. Якщо функцію оцінювання вартості виконує зовнішній оцінювач, КАІФ повинен показати, що:

(a) зовнішній оцінювач підлягає обов’язковій професійній реєстрації, яку визнано законом, або підпадає під дію правових чи регулятивних положень або правил професійної поведінки;

(b) зовнішній оцінювач може надати достатні професійні гарантії, щоб мати змогу ефективно виконувати відповідну функцію оцінювання вартості згідно з параграфами 1, 2 і 3; та

(c) призначення зовнішнього оцінювача відповідає вимогам статті 20(1) і (2) та делегованим актами, ухваленими на виконання статті 20(7).

6. Призначений зовнішній оцінювач не делегує функцію оцінювання вартості третій особі.

7. КАІФи повідомляють про призначення зовнішнього оцінювача компетентні органи держави-члена свого місцезнаходження, які натомість можуть вимагати призначити іншого зовнішнього оцінювача, якщо не дотримано умов, встановлених у параграфі 5.

8. Вартість оцінюють неупереджено та з усіма належними уміннями, старанністю та сумлінністю.

9. Якщо функцію оцінювання вартості виконує не незалежний зовнішній оцінювач, компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу можуть вимагати наявність у КАІФу власних процедур оцінювання вартості та/або оцінок вартості, верифікованих зовнішнім оцінювачем або, у відповідних випадках, аудитором.

10. КАІФи відповідають за належне оцінювання вартості активів АІФу, розрахування вартості чистих активів та опублікування такої вартості чистих активів. Таким чином, на відповідальність КАІФу перед АІФом та його інвесторами не впливає той факт, що КАІФ призначив зовнішнього оцінювача.

Незважаючи на перший підпараграф і безвідносно до будь-яких договірних механізмів, що передбачають інше, зовнішній оцінювач повинен відповідати перед КАІФом за будь-які втрати, понесені КАІФом унаслідок недбалості зовнішнього оцінювача чи навмисного невиконання своїх завдань.

11. Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 та з дотриманням умов статей 57 і 58, інструменти, у яких визначає:

(a) критерії щодо процедур належного оцінювання вартості активів та розраховування вартості чистих активів на пай чи акцію;

(b) професійні гарантії, які зовнішній оцінювач повинен мати змогу надати, щоб дійсно виконувати функцію оцінювання вартості;

(c) частоту оцінювання вартості, що її виконують АІФи відкритого типу, що відповідає водночас активам, якими володіє АІФ, та його політиці випуску і погашення.

1. КАІФи, що мають намір делегувати третім особам завдання з виконання функцій від свого імені, нотифікують компетентні органи держави-члена свого місцезнаходження перед набуттям домовленостями про делегування чинності. Повинні бути дотримані такі умови:

(a) КАІФ повинен мати змогу об’єктивно обґрунтувати всю свою структуру делегування;

(b) делегат повинен мати у розпорядженні достатньо ресурсів для виконання відповідних завдань, і особи, які дійсно провадять діяльність як делегати, повинні мати достатньо добру репутацію та достатній досвід;

(c) якщо делегування стосується управління портфелем чи управління ризиками, делеговані функції обов’язково покладати лише на підприємства, яким надано офіційні дозволи чи які зареєстровано для цілей управління активами та які підлягають нагляду, або, якщо таку умову виконати неможливо, лише на підставі попереднього схвалення компетентними органами державичлена місцезнаходження КАІФу;

(d) якщо делегування стосується управління портфелем або управління ризиками та делеговані функції обов’язково покладати лише на підприємство третьої країни, разом з вимогами пункту (с) обов’язковим є забезпечення співпраці між компетентними органами держави-члена місцезнаходження КАІФу та наглядовим органом підприємства;

(e) делегування не повинно перешкоджати дієвості нагляду КАІФу та, зокрема, не повинно перешкоджати веденню КАІФом діяльності чи управлінню АІФом у найкращих інтересах його інвесторів;

(f) КАІФ повинен бути спроможним засвідчити, що делегат є кваліфікованими і здатен взяти на себе обумовлені функції, що його було обрано з належною ретельністю та що КАІФ має змогу здійснювати дієвий моніторинг делегованої діяльності у будь-який час, надавати у будь-який час подальші інструкції делегату та відкликати, з негайним набуттям таким відкликанням чинності, делеговані повноваження, коли це в інтересах інвесторів.

КАІФ на постійній основі переглядає послуги, надані кожним делегатом.

2. Жодні функції управління портфелем чи управління ризиками не повинні бути покладені шляхом делегування на:

(a) депозитарій чи делегата депозитарію; або

(b) будь-який інший суб’єкт, інтереси якого можуть конфліктувати з інтересами КАІФу чи інвесторів АІФу, за винятком випадку, коли такий суб’єкт функційно та ієрархічно відмежував виконання своїх завдань з управління портфелем чи управління ризиками від своїх інших потенційно конфліктних завдань, і здійснюється належна ідентифікація, управління, моніторинг та розкриття інвесторам АІФу потенційних конфліктів інтересів.

3. На відповідальність КАІФу перед АІФом та його інвесторами не повинен впливати той факт, що КАІФ делегував функції третій особі, чи будь-яке подальше субделегування, а також КАІФ не повинен делегувати свої функції такою мірою, що, по суті, його більше не можна було вважати керуючим АІФом і такою мірою, що він стане суто формальним суб’єктом.

4. Третя особа може субделегувати будь-яку з функцій, яку делегували їй, за умови, що виконано такі умови:

(a) КАІФ дав згоду до здійснення субделегування;

(b) КАІФ повідомив компетентні органи держави-члена свого місцезнаходження до набуття домовленостями про субделегування чинності;

(c) умови, викладені в параграфі 1, з усвідомленням того, що всі покликання на "делегата" у відповідному контексті означають покликання на "субделегата".

5. Жодні функції з управління портфелем чи управління ризиками не повинні бути покладені шляхом субделегування на:

(a) депозитарій чи делегата депозитарію; або

(b) будь-який інший суб’єкт, інтереси якого можуть конфліктувати з інтересами КАІФу чи інвесторів АІФу, за винятком випадку, коли такий суб’єкт функційно та ієрархічно відмежував виконання своїх завдань з управління портфелем чи управління ризиками від своїх інших потенційно конфліктних завдань, і здійснюється належна ідентифікація, управління, моніторинг та розкриття інвесторам АІФу потенційних конфліктів інтересів.

Відповідна уповноважена особа на постійній основі переглядає послуги, надані кожною уповноваженою у межах субделегування особою.

6. Якщо уповноважена у межах субделегування особа в подальшому делегує будь-яку з функцій, які делегували їй, умови, викладені в параграфі 4, застосовують mutatis mutandis.

7. Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 та з дотриманням умов статей 57 і 58, інструменти, у яких визначає:

(a) умови виконання вимог, викладених у параграфах 1, 2, 4 і 5;

(b) умови, за яких КАІФ вважають таким, що делегував свої функції такою мірою, що став суто формальним суб’єктом і його більше не можна вважати керуючим АІФу, як зазначено в параграфі 3.

1. КАІФ для кожного АІФу, яким він управляє, забезпечує призначення єдиного депозитарію відповідно до цієї статті.

2. Призначення депозитарію засвідчують письмовою угодою. Угода, з-поміж іншого, регулює потік інформації, яку вважають необхідною для того, щоб депозитарій мав змогу виконувати свої функції для АІФу, депозитарієм якого його було призначено, як викладено в цій Директиві та інших відповідних законах, підзаконних нормативно-правових актах та адміністративних положеннях.

3. Депозитарій є:

(a) кредитною установою, що має зареєстрований офіс у Союзі та офіційний дозвіл відповідно до Директиви 2006/48/ЄС;

(b) інвестиційною компанією із зареєстрованим офісом у Союзі, що підпадає під вимоги щодо достатності капіталу згідно зі статтею 20(1) Директиви 2006/49/ЄС, у тому числі вимогам до капіталу для операційних ризиків, і має офіційний дозвіл відповідно до Директиви 2004/39/ЄС, а також надає допоміжні послуги з відповідального зберігання фінансових інструментів та управління ними в інтересах клієнтів згідно з пунктом (1) секції В додатку I до Директиви 2004/39/ЄС; такі інвестиційні компанії повинні в будь-якому разі мати власні кошти, розмір яких не є меншим за суму початкового капіталу, зазначену в статті 9 Директиви 2006/49/ЄС; або

(c) установою іншої категорії, що підлягає пруденційному регулюванню та поточному нагляду і яка, станом на 21 липня 2011 року, належить до категорій установ, визначених державами-членами як придатні для того, щоб бути депозитарієм за статтею 23(3) Директиви 2009/65/ЄС.

Лише для АІФів з третьої країни і без порушення пункту (b) параграфа 5 можливість бути депозитарієм також є у кредитної установи або будь-якого іншого суб’єкта того самого характеру, що й суб’єкти, зазначені в пунктах (а) і (b) першого підпараграфу цього параграфу, за умови, що виконано умови пункту (b) параграфа 6.

Крім того, держави-члени можуть дозволяти, щоб стосовно АІФів, які не мають прав погашення, період реалізації яких становить 5 років з дати початкового інвестування, та які, відповідно до їхньої базової інвестиційної політики, загалом не інвестують в активи, що їх обов'язково необхідно утримувати на відповідальному зберіганні згідно з пунктом (а) параграфу 8, чи які загалом інвестують в емітентів або незареєстровані на біржі компанії для того, щоб потенційно отримати контроль над такими компаніями відповідно до статті 26, депозитарієм міг бути суб’єкт, що виконує функції депозитарію як частину своєї професійної чи комерційної діяльності, у зв’язку з якою такий суб’єкт підлягає підлягає обов’язковій професійній реєстрації, яку визнано законом, або підпадає під дію правових чи регулятивних положень або правил професійної поведінки, та що має можливість надати достатні фінансові та професійні гарантії для уможливлення дієвого виконання ним відповідних депозитарних функцій та зобов’язань, передбачених такими функціями.

4. Для того, щоб уникнути конфліктів інтересів між депозитарієм, КАІФом та/чи АІФом та/чи його інвесторами:

(a) КАІФ повинен не діяти як депозитарій;

(b) первинний брокер, що діє як контрагент АІФу, повинен не діяти як депозитарій такого АІФу, якщо він функційно та ієрархічно не відмежував виконання своїх депозитарних функцій від своїх завдань первинного брокера і не здійснюється належна ідентифікація, управління, моніторинг та розкриття інвесторам АІФу потенційних конфліктів інтересів. Делегування депозитарієм такому первинному брокеру своїх завдань з відповідального зберігання згідно з параграфом 11 дозволено, якщо виконано відповідні умови.

5. Депозитарій засновують в одній з таких територій:

(a) для АІФів з ЄС - у державі-члені місцезнаходження АІФу;

(b) для АІФів з третьої країни - в третій країні, у якій АІФ засновано, або в державі-члені місцезнаходження КАІФу, що управляє АІФом, або в референтній державі-члені КАІФу, що управляє АІФом.

6. Без обмеження вимог, викладених у параграфі 3, призначення депозитарію, заснованого у третій країні, підлягає, за будь-яких обставин, таким умовам:

(a) компетентні органи держав-членів, на території яких передбачено реалізацію паїв або акцій АІФу з третьої країни, і, якщо відрізняється від зазначених, держави-члена місцезнаходження КАІФу, уклали угоди про співпрацю та обмін інформацією з компетентними органами депозитарію;

(b) депозитарій підлягає дієвому пруденційному регулюванню, в тому числі вимогам щодо мінімального капіталу, і нагляду, які мають таку саму силу як право Союзу і мають дійсну чинність;

(c) третю країну, в якій засновано депозитарій, не внесено до списку FATF як некооперативну країна чи територію.

(d) держави-члени, на території яких передбачено реалізацію паїв або акцій АІФу з третьої країни, і, якщо відрізняється від зазначених, держава-член місцезнаходження КАІФу, уклали з третьою країною, в якій засновано депозитарій, угоду, що повністю відповідає стандартам, установленим у статті 26 Типової конвенції ОЕСР про уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу, та забезпечує дієвий обмін інформацією щодо податкових питань, в тому числі будь-яких багатосторонніх податкових угод;

(e) депозитарій на підставі угоди відповідає перед АІФом або інвесторами АІФу за умовами параграфів 12 і 13 і безпосередньо погоджується дотримуватися вимог параграфа 11.

Якщо компетентний орган іншої держави-члена не погоджується з оцінкою компетентних органів держави-члена місцезнаходження КАІФу щодо застосування пунктів (а), (с) чи (е) першого підпараграфа, заінтересовані компетентні органи можуть передати питання до ESMA, що може діяти згідно з повноваженнями, покладеними на нього за статтею 19 Регламенту (ЄС) № 1095/2010.

На основі критеріїв, зазначених у пункті (b) параграфу 17, Комісія ухвалює імплементаційні акти, зазначаючи, що пруденційне регулювання та нагляд третьої країни мають таку саму силу як право Союзу та мають дійсну чинність. Такі імплементаційні акти необхідно ухвалювати відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 59(2).

7. Депозитарій загалом забезпечує здійснення належного моніторингу грошових потоків АІФу і, зокрема, забезпечує, щоб усі платежі, зроблені інвесторами чи від їхнього імені після підписання на паї чи акції АІФу було отримано і щоб усі грошові кошти АІФу було внесено на рахунки грошових коштів, відкриті на ім’я АІФу чи на ім’я КАІФу, що діє від імені АІФу, чи на ім’я депозитарію, що діє від імені АІФу, в установі, зазначеній у пунктах (а), (b) і (с) статті 18(1) Директиви 2006/73/ЄС, чи будь-якій іншій установі такого самого виду на відповідному ринку, де вимагають відкриття рахунків грошових коштів, за умови, що така установа підлягає дієвому пруденційному регулюванню та нагляду, які мають мають таку саму силу як право Союзу та мають дійсну чинність, а також відповідають принципам, викладеним у статті 16 Директиви 2006/73/ЄС.

Якщо рахунки грошових коштів відкрито на ім’я депозитарію, що діє від імені АІФу, жодні грошові кошти установи, зазначеної в першому підпараграфі, та жодні власні грошові кошти депозитарію не вносять на такі рахунки.

8. Активи АІФу чи КАІФу, що діє від імені АІФу, доручають депозитарію на відповідальне зберігання таким чином:

(a) фінансові інструменти, що їх можливо утримувати на депозитарному зберіганні:

(i) депозитарій утримує на депозитарному зберіганні всі фінансові інструменти, що їх можливо зареєструвати на рахунку фінансових інструментів, відкритому у книгах депозитарію, та всі фінансові інструменти, що їх можливо фізично передати депозитарію;

(ii) для таких цілей депозитарій забезпечує реєстрацію усіх тих фінансових інструментів, що їх можливо зареєструвати на відкритому у книгах депозитарію рахунку фінансових інструментів, у книгах депозитарію в межах окремих рахунків відповідно до принципів, викладених у статті 16 Директиви 2006/73/ЄС, які відкрито на ім’я АІФу чи КАІФу, що діє від імені АІФу, таким чином, щоб їх було можливо чітко визначити як такі, що належать АІФові відповідно до застосовного права за будь-яких обставин;

(b) інші активи:

(i) депозитарій верифікує, чи такі активи є власністю АІФу чи КАІФу, що діє від імені АІФу, та веде облік тих активів, щодо яких він пересвідчився, що вони є власністю АІФу чи КАІФу, що діє від імені АІФу;

(ii) оцінювання того, чи АІФові або КАІФові, що діє від імені АІФу, належить право власності, ґрунтується на інформації чи документах, які надає АІФ чи КАІФ, і, за наявності, на зовнішніх фактах;

(iii) депозитарій повинен підтримувати актуальність свого обліку.

9. Крім завдань, зазначених у параграфах 7 і 8, депозитарій:

(a) забезпечує відповідність здійснення продажу, випущення, викуплення, погашення і анулювання паїв або акцій АІФу застосовному національному праву і правилам чи установчим документам АІФу;

(b) забезпечує відповідність розраховування вартості паїв або акцій АІФу застосовному національному праву і правилам чи установчим документам АІФу, а також процедурам, установленим у статті 19;

(c) виконує доручення КАІФу за умови, що вони не конфліктують з застосовним національним правом чи правилами або установчими документами АІФу;

(d) забезпечує, щоб переказ винагороди на користь АІФу в транзакціях із залученням активів АІФу відбувався в межах звичайних строків;

(e) забезпечує відповідність використання доходу АІФу застосовному національному праву і правилам чи установчим документам АІФу.

10. У контексті своїх відповідних ролей, КАІФ та депозитарій повинні діяти чесно, добросовісно, професійно, незалежно та в інтересах АІФу й інвесторів АІФу.

Депозитарій провадить діяльність, що стосується АІФу чи КАІФу від імені АІФу, що може спричинити конфлікти інтересів між АІФом, інвесторами АІФу, КАІФом та самим депозитарієм, тільки за умови, що депозитарій функційно та ієрархічно відмежував виконання своїх завдань депозитарію від своїх інших потенційно конфліктних завдань, і здійснюється належна ідентифікація, управління, моніторинг та розкриття інвесторам АІФу потенційних конфліктів інтересів.

Активи, зазначені в параграфі 8, без попередньої згоди АІФу чи КАІФу, що діє від імені АІФу, депозитарій повторно не використовує.

11. Депозитарій не делегує третім особам свої функції, як описано в цій статті, крім тих функцій, які зазначені в параграфі 8.

Депозитарій може делегувати третім особам функції, зазначені в параграфі 8, за таких умов:

(a) завдання не делеговано з наміром уникнути виконання вимог цієї Директиви;

(b) депозитарій може довести, що є об’єктивна причина для делегування;

(c) депозитарій застосував усі належні вміння, старанність та сумлінність під час вибору та призначення будь-якої третьої особи, якій він хоче делегувати частини своїх завдань, та продовжує застосовувати всі належні вміння, старанність та сумлінність під час періодичного перегляду та поточного моніторингу будь-якої третьої особи, якій він делегував частини своїх завдань, та домовленостей третьої особи щодо питань, якій їй делеговано; та

(d) депозитарій забезпечує, щоб під час виконання завдань, які їй делеговано, третя особа за будьяких обставин відповідала таким умовам:

(i) третя особа має структури та досвід, що відповідають та є пропорційними характеру та складності активів АІФу чи КАІФу, що діє від імені АІФу, якому їх було доручено;

(ii) щодо завдань з депозитарного зберігання, зазначених у пункті (а) параграфу 8, третя особа підлягає дієвому пруденційному регулюванню, в тому числі вимогам до мінімального капіталу, і нагляду у відповідній юрисдикції, а також третя особа підлягає зовнішньому періодичному аудиту для забезпечення того, щоб фінансові інструменти перебували у її власності;

(iii) третя особа розмежовує активи клієнтів депозитарію та свої власні активи й активи депозитарію таким чином, щоб їх у будь-який час можна було чітко ідентифікувати як активи, що належать клієнтам певного депозитарію;

(iv) третя особа не використовує активи без попередньої згоди АІФу чи КАІФу, що діє від імені АІФу, та попередньої нотифікації депозитарію; та

(v) третя особа дотримується загальних обов’язків та заборон, викладених у параграфах 8 і 10.

Незважаючи на пункт (d)(ii) другого підпараграфу, якщо право третьої країни вимагає, щоб певні фінансові інструменти утримували на депозитарному зберіганні місцеві суб’єкти, а жоден місцевий суб’єкт не відповідає вимогам щодо делегування, встановленим у такому пункті, депозитарій може делегувати свої функції такому місцевому суб’єкту лише тією мірою, якою цього вимагає право третьої країни, та на період відсутності місцевого суб’єкта, який би відповідав вимогам щодо делегування, за умови дотримання таких вимог:

(a) інвестори відповідного АІФу повинні бути належним чином повідомлені про те, що таке делегування є необхідним у зв’язку з юридичними обмеженнями в праві третьої країни, а також про обставини, що обґрунтовують делегування, до здійснення ними інвестування; і

(b) АІФ чи КАІФ від імені АІФу зобов'язані віддати депозитарію вказівку делегувати відповідальне зберігання таких фінансових інструментів такому місцевому суб’єкту.

Третя особа може, в свою чергу, субделегувати такі функції, за умови дотримання таких самих вимог. У такому разі параграф 13 застосовують mutatis mutandis до відповідних сторін.

Для цілей цього параграфу надання послуг, як зазначено в Директиві 98/26/ЄС, у системах ведення операцій з цінними паперами, що обумовлені для цілей згаданої Директиви, чи надання подібних послуг у системах ведення операцій з цінними паперами третьої країни не вважається делегуванням їхніх функцій депозитарного зберігання.

12. Депозитарій повинен відповідати перед АІФом чи перед інвесторами АІФу за втрати, допущені депозитарієм або третьою особою, що їм делеговано депозитарне зберігання фінансових інструментів, що перебували на депозитарному зберіганні відповідно до пункту (а) параграфа 8.

У разі такої втрати фінансового інструменту, що перебував на депозитарному зберіганні, депозитарій повертає фінансовий інструмент такого самого типу чи відповідної суми АІФові чи КАІФові, що діє від імені АІФу, без неналежної затримки. Депозитарій не є відповідальним, якщо зможе довести, що втрата виникла внаслідок настання зовнішньої події поза межами його розумного контролю, наслідків якої не можна було б уникнути попри вжиття усіх обґрунтованих зусиль, спрямованих на боротьбу з нею.

Депозитарій також повинен відповідати перед АІФом чи перед інвесторами АІФу за всі інші втрати, яких вони зазнали внаслідок недбалого виконання чи навмисного невиконання належним чином депозитарієм своїх обов’язків відповідно до цієї Директиви.

13. На відповідальність депозитарію не впливає жодне делегування, зазначене в параграфі 11.

Незважаючи на перший підпараграф цього параграфа, у разі втрати фінансових інструментів, які третя особа утримувала на депозитарному зберіганні відповідно до параграфу 11, депозитарій може зняти із себе відповідальність, якщо зможе довести, що:

(a) усі вимоги щодо делегування його завдання з депозитарного зберігання, викладених у другому підпараграфі параграфа 11, виконано;

(b) за письмовою угодою між депозитарієм і третьою особою чітко передано відповідальність депозитарію такій третій особі та надано можливість АІФові чи КАІФові, що діє від імені АІФу, подати позов проти третьої особи щодо втрати фінансових інструментів чи депозитарію подати такий позов від їхнього імені; та

(c) у письмовій угоді між депозитарієм і АІФом чи КАІФом, що діє від імені АІФу, чітко передбачено зняття відповідальності з депозитарію та встановлено об’єктивну причину для передбачення такого зняття в угоді.

14. Крім того, якщо право третьої країни вимагає, щоб місцеві суб’єкти утримували на депозитарному зберіганні певні фінансові інструменти, а жоден місцевий суб’єкт не відповідає вимогам щодо делегування, встановленим у пункті (d)(ii) параграфу 11, депозитарій може зняти із себе відповідальність, якщо дотримані такі умови:

(a) у правилах чи установчих документах відповідного АІФу чітко передбачено таке зняття на умовах, викладених у цьому параграфі;

(b) інвесторів відповідного АІФу належним чином повідомили про таке зняття та про обставини, що обґрунтовують зняття, до здійснення ними інвестування;

(c) АІФ чи КАІФ від імені АІФу віддав депозитарію вказівку делегувати депозитарне зберігання таких фінансових інструментів місцевому суб’єкту;

(d) є письмова угода між депозитарієм і АІФом чи КАІФом, що діє від імені АІФу, за якою чітко дозволено таке зняття; та

(e) є письмова угода між депозитарієм і третьою особою, що недвозначно обумовлює передання відповідальності депозитарію такому місцевому суб’єкту та надає можливість АІФові чи КАІФові, що діє від імені АІФу, подати позов проти такого місцевого суб’єкта стосовно втрати фінансових інструментів чи депозитарію подати такий позов від їхнього імені.

15. Відповідальність перед інвесторами АІФу може бути ініційована безпосередньо чи опосередковано через КАІФ, залежно від правового характеру відносин між депозитарієм, КАІФом та інвесторами.

16. Депозитарій надає своїм компетентним органам, на запит, усю інформацію, яку він отримав під час виконання своїх обов’язків та яка може бути необхідною для компетентних органів АІФу чи КАІФу. Якщо компетентні органи АІФу чи КАІФу відрізняються від компетентних органів депозитарію, компетентні органи депозитарію без зволікань обмінюються з компетентними органами АІФу чи КАІФу отриманою інформацією.

17. Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 та з дотриманням умов статей 57 і 58, інструменти, у яких визначає:

(a) дані, які необхідно включити до письмової угоди, зазначеної в параграфі 2;

(b) загальні критерії для оцінювання того, чи пруденційне регулювання та нагляд третіх країн, як зазначено в пункті (b) параграфу 6, мають таку саму силу як право Союзу і дійсну чинність.

(c) умови виконання депозитарних функцій відповідно до параграфів 7, 8 і 9, у тому числі:

(i) тип фінансових інструментів, які необхідно включити до сфери обов’язків з депозитарного зберігання, покладених на депозитарій, відповідно до пункту (а) параграфа 8;

(ii) умови, з дотриманням яких депозитарій може виконувати свої обов’язки з депозитарного зберігання фінансових інструментів, зареєстрованих у центральному депозитарії; і

(iii) умови, на яких депозитарій повинен у утримувати на відповідальному зберіганні фінансові інструменти, випущені в іменній формі та зареєстровані в емітента чи реєстратора, відповідно до пункту (b) параграфа 8;

(d)обов’язки депозитаріїв щодо комплексної юридичної перевірки відповідно до пункту (с) параграфа 11;

(e) обов’язки щодо розмежування відповідно до пункту (d)(iii) параграфа 11;

(f) умови та обставини, за яких фінансові інструменти, що перебували на депозитарному зберіганні, необхідно вважати втраченими;

(g) що необхідно розуміти під зовнішніми подіями поза межами розумного контролю, наслідків яких не можна було б уникнути попри вжиття усіх обґрунтованих зусиль, спрямованих на відвернення їх відповідно до параграфа 12;

(h) умови, на яких, та обставини, за яких є об’єктивна причина укласти угоду про зняття відповідальності відповідно до параграфа 13.

1. КАІФ, щодо кожного з АІФів з ЄС, яким він управляє, та щодо кожного з АІФів, які він реалізовує в Союзі, надає річний звіт за кожний фінансовий рік не пізніше ніж через 6 місяців після закінчення фінансового року. Річний звіт надають інвесторам на запит. Річний звіт надають компетентним органам держави-члена місцезнаходження КАІФу та, у відповідних випадках, держави-члена місцезнаходження АІФу.

Якщо АІФ зобов’язаний оприлюднити річний фінансовий звіт відповідно до Директиви 2004/109/ЄС, інвесторам на запит необхідно надати лише таку додаткову інформацію, яку зазначено в параграфі 2, або окремо, або як додаткову частину річного фінансового звіту. В останньому випадку річний фінансовий звіт оприлюднюють не пізніше ніж через 4 місяці після завершення фінансового року.

2. Річний звіт містить принаймні таке:

(a) балансовий звіт або звіт про активи і пасиви;

(b) звіт про доходи і витрати за фінансовий рік;

(c) звіт про діяльність протягом фінансового року;

(d) будь-які істотні зміни в інформації, зазначеній у статті 23, протягом фінансового року, який охоплює звіт;

(e) загальну суму винагороди за фінансовий рік з розподілом на постійну та змінну частину винагороди, яку виплачує КАІФ своєму персоналу, кількість бенефіціарів, і, у відповідних випадках, премію за успішне управління, яку виплачує АІФ;

(f) сукупну суму винагороди, розподілену між вищою ланкою керівництва і членами персоналу КАІФу, дії якого істотно впливають на профіль ризику АІФу.

3. Бухгалтерську інформацію, надану у річному звіті, готують відповідно до стандартів бухгалтерського обліку держави-члена місцезнаходження АІФу чи відповідно до стандартів бухгалтерського обліку третьої країни, в якій засновано АІФ, та правил бухгалтерського обліку, встановлених у правилах чи установчих документах АІФу.

Аудит бухгалтерської інформації, наданої в річному звіті, проводять одна чи більше осіб, які уповноважено законом проводити аудит звітів відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2006/43/ЄС від 17 травня 2006 року про статутний аудит річної звітності та консолідованої звітності (-27). Звіт аудитора, в тому числі будь-які кваліфікаційні оцінки, повністю відтворюють у річному звіті.

__________

(-27) OВ L 157, 09.06.2006, с. 87.

Як відступ від другого підпараграфа, держави-члени можуть дозволяти КАІФам, які реалізовують АІФи з третьої країни, проводити аудит річних звітів таких АІФів з дотриманням міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, що діють в країні, в якій АІФ має свій зареєстрований офіс.

4. Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 та з дотриманням умов статей 57 і 58, інструменти, у яких визначає зміст і формат річного звіту. Такі інструменти повинні бути підлаштовані під тип АІФу, щодо якого їх застосовують.

1. КАІФи щодо кожного з АІФів з ЄС, яким вони управляють, і щодо кожного з АІФів, який вони реалізовують у Союзі, надають, відповідно до правил чи установчих документів АІФу, інвесторам АІФу до того, як вони інвестують в АІФ, таку інформацію, а також будь-які істотні зміни до неї:

(a) опис інвестиційної стратегії і цілей АІФу; інформацію про те, де засновано будь-який АІФ-розпорядник та де засновано базові фонди, якщо АІФ є фондом фондів; опис видів активів, у які АІФ може інвестувати, технологій, які він може застосовувати, та всіх пов’язаних ризиків; будь-які застосовні інвестиційні обмеження; обставини, за яких АІФ може застосовувати леверидж, дозволені види та джерела левериджу і пов’язані ризики, будь-які обмеження на застосування левериджу і будь-які домовленості щодо повторного використання застав і активів, а також максимальний рівень левериджу, який КАІФ має право застосовувати від імені АІФу;

(b) опис процедур, за допомогою яких АІФ може змінювати свою інвестиційну стратегію чи інвестиційну політику, або ж може змінювати одночасно обидві сфери;

(c) опис основних правових наслідків договірних відносин, укладених для цілей інвестування, в тому числі інформацію щодо юрисдикції, застосовного права та наявності чи відсутності будь-яких правових інструментів, що передбачають визнання та виконання рішень на території, де засновано АІФ;

(d) особу КАІФу, депозитарію АІФу, аудитора чи будь-яких інших постачальників послуг і опис їхніх обов’язків, а також прав інвесторів;

(e) опис виконання КАІФом вимог статті 9(7);

(f) опис будь-яких делегованих функцій управління, як зазначено в додатку I, покладених на КАІФ, та будь-якої функції відповідального зберігання, делегованої депозитарієм, ідентифікаційні дані будь-якого делегата та будь-які конфлікти інтересів, що можуть виникнути внаслідок таких делегувань;

(g) опис процедури АІФу для оцінювання вартості та методологія ціноутворення для оцінювання вартості активів, у тому числі методів, які використовують для оцінювання вартості активів, вартість яких важко встановити, згідно зі статтею 19;

(h) опис управління ризиками ліквідності АІФу, в тому числі права погашення як за звичайних, так і за виняткових обставин, та чинні домовленості з інвесторами про погашення;

(i) опис усіх виплат, податків, зборів та витрат, а також їхні максимальні суми, що безпосередньо чи опосередковано відносять на інвесторів;

(j) опис того, як КАІФ забезпечує добросовісне ставлення до інвесторів, і, в усіх випадках, коли інвестор отримує пільговий режим чи право на отримання преференційного режиму, опис такого пільгового режиму, типів інвесторів, які отримують такий пільговий режим, і, у відповідних випадках, їхні правові чи економічні зв’язки з АІФом чи КАІФом;

(k) останній річний звіт, зазначений у статті 22;

(l) процедури та умови для випущення та продажу паїв або акцій;

(m) найновішу вартість чистих активів АІФу чи найновішу ринкову ціну паю чи акції АІФу з дотриманням статті 19;

(n) у відповідних випадках, історію результатів діяльності АІФу;

(o) особу первинного брокера та опис будь-яких істотних домовленостей АІФу зі своїми первинними брокерами, а також спосіб, яким управляють конфліктами інтересів, що з ними пов’язані, і положення в угоді з депозитарієм про можливість передання та повторного використання активів АІФу, а також інформацію про будь-яке передання відповідальності первинному брокеру, що може мати місце;

(p) обставини способу, яким, і часу, коли інформацію, необхідну за параграфами 4 і 5, буде розкрито.

2. КАІФ повідомляє інвесторів до здійснення ними інвестування в АІФ про будь-які домовленості, досягнуті депозитарієм щодо зняття з себе відповідальності в договірному порядку згідно зі статтею 21(13). КАІФ також невідкладно повідомляє інвесторів про будь-які зміни щодо відповідальності депозитарію.

3. Якщо АІФ зобов’язаний видати проспект відповідно до Директиви 2003/71/ЄС чи відповідно до національного права, окремо чи як додаткову інформацію в проспекті необхідно розкривати лише таку інформацію, яку зазначено в параграфах 1 та 2, що є доповненням до інформації, яку містить проспект.

4. КАІФи, щодо кожного з АІФів з ЄС, яким вони управляють, та щодо кожного з АІФів, який вони реалізовують у Союзі, періодично розкривають інвесторам інформацію про:

(a) відсоток активів АІФу, до яких необхідно застосовувати спеціальні механізми, що виникають на підставі їхньої неліквідності;

(b) будь-які нові механізми управління ліквідністю АІФу;

(c) поточний профіль ризику АІФу та системи управління ризиками, які використовує КАІФ для управління такими ризиками.

5. КАІФи, що управляють АІФами з ЄС із застосуванням левериджу чи реалізовують у Союзі АІФи із застосуванням левериджу, регулярно розкривають щодо кожного такого АІФу інформацію про:

(a) будь-які зміни максимального рівня левериджу, який КАІФ може застосовувати від імені АІФу, а також будь-яке право на повторне використання застави або будь-якої гарантії, яку надають згідно з домовленістю про застосування левериджу;

(b) загальну суму левериджу, застосованого таким АІФом.

6. Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 та з дотриманням умов статей 57 і 58, інструменти, у яких визначає обов’язки КАІФу щодо розкриття інформації, зазначені в параграфах 4 і 5, у тому числі частоту розкриття, зазначену в параграфі 5. Такі інструменти повинні бути підлаштовані під тип КАІФу, щодо якого їх застосовують.

1. КАІФ регулярно звітує компетентним органам держави-члена свого місцезнаходження про основні ринки та інструменти, торгівлю якими він провадить від імені АІФів, якими він управляє.

Він надає інформацію про основні інструменти, торгівлю якими провадить, про ринки, членом яких є чи на яких активно торгує, та про основні потенційні інвестиційні втрати і найважливіші концентрації кожного з АІФів, яким управляє.

2. КАІФ, щодо кожного з АІФів з ЄС, яким управляє, і щодо кожного з АІФів, який він реалізовує в Союзі, надає компетентним органам держави-члена свого місцезнаходження інформацію про таке:

(a) відсоток активів АІФу, до яких необхідно застосовувати спеціальні механізми, що виникають на підставі їхньої неліквідності;

(b) будь-які нові механізми управління ліквідністю АІФу;

(c) поточний профіль ризику АІФу та системи управління ризиками, які використовує КАІФ для управління ринковими ризиками, ризиками ліквідності, ризиками невиконання контрагентом обов’язків та іншими ризиками, в тому числі операційними ризиками;

(d) інформацію про основні категорії активів, в які інвестував АІФ; та

(e) результати стрес-тестів, виконаних відповідно до пункту (b) статті 15(3) та другого підпараграфа статті 16(1).

3. КАІФ, на запит, надає компетентним органам держави-члена свого місцезнаходження такі документи:

(a) річний звіт кожного АІФу з ЄС, яким управляє КАІФ, та кожного АІФу, який він реалізовує в Союзі, за кожний фінансовий рік, відповідно до статті 22(1);

(b) на кінець кожного кварталу - детальний список усіх АІФів, якими управляє КАІФ.

4. КАІФ, який управляє АІФами із застосуванням левериджу на суттєвій основі, надає компетентним органам держави-члена свого місцезнаходження інформацію про загальний рівень левериджу, застосованого кожним АІФом, яким він управляє, розподіл на леверидж, що виникає на підставі позичання грошових коштів чи цінних паперів, та леверидж, закладений у фінансових деривативах, та міру, якою активи АІФу було повторно використано відповідно до домовленостей про застосування левериджу.

Така інформація повинна містити дані, що ідентифікують п’ять найбільших джерел запозичених грошових коштів чи цінних паперів для кожного з АІФів, яким управляє КАІФ, та суми левериджу, отримані від кожного такого джерела для кожного з таких АІФів.