Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Логвиненко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (<…>), Голова,

Мартіньш Мітс (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

а також Лів Тігерштедт (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 25 квітня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено в той день:

1. Справу було розпочато за заявою, поданою 12 липня 2016 року до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявника представляли п. М.О. Тарахкало, пані А.Л. Ющенко, пані О.О. Проценко, пані О.Р. Чилутян та п. Д.І. Мазурок - юристи, які практикують у м. Києві.

3. Про заяву було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

4. Деталі заяви та відповідна інформація про заявника наведені у таблиці в додатку .

5. Заявник стверджував, що не отримував належної медичної допомоги під час тримання під вартою. Заявник також висунув інші скарги за положеннями Конвенції.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

6. Заявник скаржився, здебільшого, на ненадання йому належної медичної допомоги під час тримання під вартою. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає таке:

Стаття 3

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

7. Суд зазначає, що заявник страждав на серйозні захворювання, які зазначені у таблиці в додатку, що впливало на його повсякденну діяльність.

8. Суд повторює, що "належність" медичної допомоги залишається найбільш важким елементом для визначення (див. рішення у справі "Блохін проти Росії" [ВП] (Blokhin v. Russia) [GC], заява № 47152/06, пункт 137, ЄСПЛ 2016). У цьому контексті зрозуміло, що органи влади повинні забезпечити оперативність і точність постановки діагнозу та лікування (див. рішення у справах "Похлєбін проти України" (Pokhlebin v. Ukraine), заява № 35581/06, пункт 62, від 20 травня 2010 року, та "Горбуля проти Росії" (Gorbulya v. Russia), заява № 31535/09, пункт 62, від 06 березня 2014 року, з подальшими посиланнями), а у випадку, коли це викликано медичним станом,- регулярність і систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів з метою ефективного лікування захворювань ув’язненої особи або запобігання їхньому ускладненню (див., inter alia, рішення у справах "Ухань проти України" (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункт 74, від 18 грудня 2008 року, та "Колесникович проти Росії" (Kolesnikovich v. Russia), заява № 44694/13, пункт 70, від 22 березня 2016 року, з подальшими посиланнями). Суд підкреслює, що медична допомога, яка надається в установах виконання покарань, має бути належною та відповідати тому рівню допомоги, яку державні органи зобов’язалися надавати для всього населення. Проте це не означає, що кожному затриманому має гарантуватись лікування на тому самому рівні, що й у найкращих медичних закладах поза межами установ виконання покарань (див. рішення у справах "Садретдінов проти Росії" (Sadretdinov v. Russia), заява № 17564/06, пункт 67, від 24 травня 2016 року, та "Коновальчук проти України" (Konovalchuk v. Ukraine), заява № 31928/15, пункт 52, від 13 жовтня 2016 року, з подальшими посиланнями).

9. Розглянувши всі надані матеріали, Суд виявив недоліки у лікуванні заявника, наведені у таблиці в додатку. Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі (див. рішення у справах "Невмержицький проти України" (Nevmerzhitsky v. Ukraine), заява № 54825/00, пункти 103-105, ЄСПЛ 2005-II (витяги), та "Сергій Антонов проти України" (Sergey Antonov v. Ukraine), заява № 40512/13, пункти 76-90, від 22 жовтня 2015 року). Беручи до уваги свою практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі заявник не отримав вичерпної та належної медичної допомоги під час тримання під вартою.

10. Отже, ця скарга є прийнятною та свідчить про порушення статті 3 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

11. Заявник також скаржився на відсутність у його розпорядженні ефективних національних засобів юридичного захисту у зв’язку з його скаргою на якість медичної допомоги під час тримання під вартою. Його скарга має розглядатись за статтею 13 Конвенції, яка передбачає таке:

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі...".

12. Суд неодноразово встановлював відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту у зв’язку зі скаргами на якість медичної допомоги під час тримання під вартою (див., серед багатьох інших джерел, згадане рішення у справі "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), пункти 113-116, та рішення у справах "Коваль проти України" (Koval v. Ukraine), заява № 65550/01, пункти 93-98, від 19 жовтня 2006 року, і "Савінов проти України" (Savinov v. Ukraine), заява № 5212/13, пункт 58, від 22 жовтня 2015 року). У згаданих справах Суд встановив, що жоден із запропонованих Урядом правових механізмів не становив ефективний засіб юридичного захисту для запобігання чи припинення стверджуваним порушенням або надання заявникам адекватного та достатнього відшкодування у зв’язку з їхніми скаргами за статтею 3 Конвенції.