- Правова система ipLex360
- Законодавство
- Закон України
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про зайнятість населення
(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2013, № 24, ст.243)
( Із змінами, внесеними згідно із Законами
№ 406-VII від 04.07.2013, ВВР, 2014, № 20-21, ст.712
№ 1221-VII від 17.04.2014, ВВР, 2014, № 24, ст.886
№ 1556-VII від 01.07.2014, ВВР, 2014, № 37-38, ст.2004
№ 76-VIII від 28.12.2014, ВВР, 2015, № 6, ст.40
№ 245-VIII від 05.03.2015, ВВР, 2015, № 21, ст.140
№ 534-VIII від 17.06.2015, ВВР, 2015, № 32, ст.313
№ 909-VIII від 24.12.2015, ВВР, 2016, № 5, ст.47
№ 1436-VIII від 07.07.2016, ВВР, 2016, № 34, ст.589
№ 2058-VIII від 23.05.2017, ВВР, 2017, № 30, ст.323
№ 2148-VIII від 03.10.2017, ВВР, 2017, № 40-41, ст.383
№ 2249-VIII від 19.12.2017, ВВР, 2018, № 6-7, ст.43
№ 2462-VIII від 19.06.2018, ВВР, 2018, № 39, ст.285
№ 2745-VIII від 06.06.2019, ВВР, 2019, № 30, ст.119
№ 139-IX від 02.10.2019, ВВР, 2019, № 47, ст.310
№ 324-IX від 03.12.2019, ВВР, 2020, № 11, ст.63
№ 329-IX від 04.12.2019, ВВР, 2020, № 13, ст.67
№ 341-IX від 05.12.2019, ВВР, 2020, № 13, ст.68
№ 440-IX від 14.01.2020, ВВР, 2020, № 28, ст.188
№ 540-IX від 30.03.2020, ВВР, 2020, № 18, ст.123
№ 553-IX від 13.04.2020, ВВР, 2020, № 19, ст.126
№ 591-IX від 13.05.2020, ВВР, 2020, № 39, ст.294
№ 646-IX від 02.06.2020, ВВР, 2020, № 40, ст.316
№ 693-IX від 16.06.2020, ВВР, 2020, № 44, ст.382 - щодо введення в дію див.
пункт 1 розділу II
№ 720-IX від 17.06.2020, ВВР, 2020, № 47, ст.408
№ 1030-IX від 02.12.2020, ВВР, 2021, № 5, ст.37
№ 1150-IX від 28.01.2021, ВВР, 2021, № 23, ст.197
№ 1212-IX від 04.02.2021, ВВР, 2021, № 20, ст.177
№ 1217-IX від 05.02.2021, ВВР, 2021, № 19, ст.171
№ 1357-IX від 30.03.2021, ВВР, 2021, № 29, ст.234
№ 1414-IX від 27.04.2021, ВВР, 2021, № 28, ст.233
№ 1499-IX від 01.06.2021, ВВР, 2021, № 32, ст.258
№ 1667-IX від 15.07.2021
№ 2010-IX від 26.01.2022
№ 2040-IX від 15.02.2022
№ 2179-IX від 01.04.2022
№ 2220-IX від 21.04.2022
№ 2253-IX від 12.05.2022
№ 2438-IX від 19.07.2022 - щодо набрання чинності див.
пункт 2
№ 2471-IX від 28.07.2022
№ 2622-IX від 21.09.2022
№ 2623-IX від 21.09.2022
№ 2849-IX від 13.12.2022
№ 2982-IX від 20.03.2023
№ 3302-IX від 09.08.2023
№ 3257-IX від 14.07.2023
№ 4017-IX від 10.10.2024 )
( У тексті Закону слова "дитина-інвалід", "інвалід" та "інвалід з дитинства" в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами "дитина з інвалідністю", "особа з інвалідністю" та "особа з інвалідністю з дитинства" у відповідному відмінку і числі, крім частини першої статті 20, частин третьої і четвертої статті 24-1,
частини другої статті 26, частини третьої статті 27 згідно із Законом
№ 2249-VIII від 19.12.2017 )
( У тексті Закону слова "навчальний заклад" в усіх відмінках і числах замінено словами "заклад освіти" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом
№ 2745-VIII від 06.06.2019 )
( У тексті Закону слова "Фонду соціального захисту інвалідів" замінено словами "Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю" згідно із Законом
№ 1499-IX від 01.06.2021 )
( У тексті Закону слова "засоби масової інформації" у всіх відмінках і числах замінено словом "медіа" згідно із Законом
№ 2849-IX від 13.12.2022 )
Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
1) безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування;
2) безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи;
3) вакансія - вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа;
4) ваучер - документ встановленого зразка, що дає особі відповідно до цього Закону право на перепідготовку за робітничою професією, підготовку за спеціальністю для здобуття ступеня магістра на основі ступеня бакалавра або магістра, здобутого за іншою спеціальністю, підготовку на наступному рівні освіти (крім третього (освітньо-наукового/освітньо-творчого) рівня вищої освіти), спеціалізацію та підвищення кваліфікації у закладах освіти чи у роботодавця;
4-1) відряджені іноземні працівники - іноземці та особи без громадянства, направлені іноземним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт (послуг) на підставі договорів (контрактів), укладених між українським та іноземним суб’єктами господарювання;
5) вільно обрана зайнятість - реалізація права громадянина вільно обирати вид діяльності, не заборонений законом (зокрема такий, що не пов'язаний з виконанням оплачуваної роботи), а також професію та місце роботи відповідно до своїх здібностей і потреб;
6) державне регулювання зайнятості - формування і реалізація державної політики у сфері зайнятості населення з метою створення умов для забезпечення повної та продуктивної вільно обраної зайнятості і соціального захисту в разі настання безробіття;
7) зайнятість - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно;
8) зареєстрований безробітний - особа працездатного віку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, як безробітна і готова та здатна приступити до роботи;
8-3) іноземний найманий працівник - іноземець або особа без громадянства, який/яка працює за трудовим договором в українського роботодавця згідно із законодавством України;
9) конкурентоспроможність працівника - сукупність якостей особи, що характеризують її здатність працювати, рівень володіння знаннями, уміннями та навичками;
11) неповна зайнятість - зайнятість працівника на умовах робочого часу, що менший від норми часу, передбаченої законодавством, і може встановлюватися за договором між працівником і роботодавцем з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку;
12) нове робоче місце - робоче місце, яке створене у зв'язку із створенням нового суб'єкта господарювання (крім того, що створений шляхом припинення) або збільшенням штатної чисельності працівників за умови відсутності скорочення (зменшення) середньомісячної чисельності за попередні 12 місяців, а також створене шляхом модернізації або зміни технології виробництва, що потребують нових знань, навичок та вмінь працівника;
13) особи працездатного віку - особи віком від 16 років, які не досягли встановленого
статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку;
14) повна зайнятість - зайнятість працівника за нормою робочого часу, передбаченою згідно із законодавством, колективним або трудовим договором;
15) працевлаштування - комплекс правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи на працю;
16) працездатні особи - особи віком від 16 років, які проживають на території України і за станом здоров'я здатні до активної трудової діяльності;
17) продуктивна зайнятість - зайнятість, що дає змогу забезпечити ефективне суспільне виробництво та задовольнити потреби працівника на рівні не менше встановлених законодавством гарантій;
18) професійне навчання - набуття та удосконалення професійних знань, умінь та навичок особи відповідно до її здібностей, що забезпечує відповідний рівень професійної кваліфікації для професійної діяльності та конкурентоспроможності на ринку праці;
19) ринок праці - система правових, соціально-трудових, економічних та організаційних відносин, що виникають між особами, які шукають роботу, працівниками, професійними спілками, роботодавцями та їх організаціями, органами державної влади у сфері задоволення потреби працівників у зайнятості, а роботодавців - у найманні працівників відповідно до законодавства;
20) робоче місце - місце (приміщення), на якому працівник постійно чи тимчасово перебуває в процесі трудової діяльності і яке визначене, зокрема на підставі трудового договору (контракту);
21) соціальний захист у разі настання безробіття - комплекс заходів, що передбачений загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття та законодавством про зайнятість населення;
22) суб'єкт господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні, - зареєстрована в установленому законом порядку юридична особа, яка провадить господарську діяльність, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, а також фізична особа - підприємець, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні та/або за кордоном відповідно до цього Закону та інших актів законодавства;
23) трудова міграція - переміщення особи, пов'язане з перетинанням державного кордону або меж адміністративно-територіальної одиниці з метою виконання або пошуку роботи;
24) часткове безробіття - вимушене тимчасове скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв'язку із зупиненням (скороченням) виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) з причин економічного, технологічного характеру, виникнення надзвичайної ситуації, введення надзвичайного або воєнного стану, встановлення карантину без припинення трудових відносин;
25) профілювання - система оцінки ступеня мотивації до праці особи, яка шукає роботу, чи безробітного, попиту на їх професію на ринку праці, можливості працевлаштування, ризику тривалого безробіття та визначення обсягу і видів послуг, що надаватимуться з метою їх інтеграції до ринку праці;
26) суб’єкти ринку праці - особи, які шукають роботу, зареєстровані безробітні, працівники, роботодавці, що отримують послуги, передбачені цим Законом та
Законом України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
2. Терміни "
роботодавці ", "працівники", "особи, які забезпечують себе роботою самостійно", "
сторони соціального діалогу ", "молодь" та "
неформальне професійне навчання працівників",
"резидент Дія Сіті",
"гіг-контракт" та
"гіг-спеціаліст" вживаються у цьому Законі у значеннях, наведених у законах України
"Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності",
"Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування",
"Про соціальний діалог в Україні",
"Про основні засади молодіжної політики",
"Про професійний розвиток працівників",
"Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні".
Стаття 2. Законодавство України про зайнятість населення
2. У разі коли міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про зайнятість населення, застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 3. Право на зайнятість
1. Кожен має право на вільно обрану зайнятість.
2. Примушування до праці у будь-якій формі забороняється.
Добровільна незайнятість особи не може бути підставою для притягнення її до відповідальності.
3. Зайнятість населення забезпечується шляхом встановлення відносин, що регламентуються трудовими договорами (контрактами), провадження підприємницької та інших видів діяльності, не заборонених законом.
4. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, яких визнано в Україні біженцями, яким надано притулок в Україні, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, яким надано тимчасовий захист, а також ті, що одержали дозвіл на імміграцію в Україну, мають право на зайнятість на підставах і в порядку, встановлених для громадян України.
Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений строк, приймаються роботодавцями на роботу на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, виданого в порядку, визначеному цим Законом, якщо інше не передбачено законами та/або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Не можуть призначатися на посаду або займатися трудовою та іншою діяльністю в Україні іноземці та особи без громадянства, включені до переліку осіб, пов’язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, а також іноземці та особи без громадянства, до яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до
Закону України "Про санкції".
Стаття 4. Зайняте населення
1. До зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти та поєднують навчання з роботою.
До зайнятого населення також належать:
непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства;
батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, патронатні вихователі, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;
особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за нею відповідно до законодавства;
одинока мати (батько), яка (який) здійснює догляд за дитиною з інвалідністю, та один із батьків, прийомних батьків, батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу, усиновитель, опікун, піклувальник дитини з інвалідністю підгрупи А, які відповідно до
Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" мають право на призначення надбавки на догляд за дитиною.
Особи, зазначені в абзаці шостому цієї частини, мають право на отримання статусу зареєстрованого безробітного та одночасно отримання допомоги по безробіттю відповідно до законодавства";
2. До зайнятого населення не належать іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні і зайнятість яких пов'язана із забезпеченням діяльності іноземних посольств і місій або виконанням своїх професійних чи трудових обов'язків перед роботодавцем - нерезидентом.
Стаття 5. Гарантії у сфері зайнятості населення
1. Держава гарантує у сфері зайнятості:
1) вільне обрання місця застосування праці та виду діяльності, вільний вибір або зміну професії;
2) одержання заробітної плати (винагороди) відповідно до законодавства;
3) професійну орієнтацію з метою самовизначення та реалізації здатності особи до праці;
4) професійне навчання відповідно до здібностей та з урахуванням потреб ринку праці;
5) підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями;
6) безоплатне сприяння у працевлаштуванні, обранні підходящої роботи та одержанні інформації про ситуацію на ринку праці та перспективи його розвитку;
7) соціальний захист у разі настання безробіття;
8) захист від дискримінації у сфері зайнятості, необґрунтованої відмови у найманні на роботу і незаконного звільнення;
9) додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.
Стаття 6. Право особи на вибір місця, виду діяльності та роду занять
1. Кожен має право на вільний вибір місця, виду діяльності та роду занять, яке забезпечується державою шляхом створення правових, організаційних та економічних умов для такого вибору.
2. Реалізація права на вибір місця, виду діяльності та роду занять здійснюється шляхом самостійного забезпечення особою своєї зайнятості чи звернення з метою працевлаштування до роботодавця або за сприяння центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, чи суб'єкта господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні.
Стаття 7. Право особи на професійну орієнтацію
1. Кожен має право на професійну орієнтацію, яке забезпечується шляхом надання комплексу профорієнтаційних послуг з вибору або зміни професії, виду діяльності та інших профорієнтаційних послуг.
2. Особи мають право на безоплатні послуги з професійної орієнтації з метою обрання або зміни виду діяльності, місця роботи, режиму праці.
Стаття 8. Право особи на професійне навчання
1. Кожен має право на професійне навчання, яке реалізується шляхом первинної професійної підготовки, перепідготовки, спеціалізації і підвищення кваліфікації, стажування у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та закладах післядипломної освіти, безпосередньо на робочих місцях на виробництві чи у сфері послуг з метою здобуття особою відповідної кваліфікації або приведення її рівня у відповідність із вимогами сучасного виробництва та сфери послуг.
Стаття 9. Право особи на соціальний захист у разі настання безробіття
1. Кожен має право на соціальний захист у разі настання безробіття, що реалізується шляхом:
1) участі в загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття, яке передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття;
2) надання безоплатних соціальних послуг, зокрема, інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації з урахуванням попиту на ринку праці, сприяння у працевлаштуванні, зокрема, шляхом фінансової підтримки самозайнятості та реалізації підприємницької ініціативи відповідно до законодавства;
3) надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці;
4) надання додаткової гарантії зайнятості окремим категоріям населення, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.
Стаття 10. Право особи на трудову діяльність за кордоном
1. Громадяни України мають право займатися трудовою діяльністю за кордоном, якщо така діяльність не заборонена законодавством України та держави перебування.
2. Права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 11. Право особи на захист від проявів дискримінації у сфері зайнятості населення
1. Держава гарантує особі право на захист від будь-яких проявів дискримінації у сфері зайнятості населення залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов’язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому громадському об’єднанні, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їхніх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання.
2. Не вважається дискримінацією здійснення заходів щодо додаткового сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.
3. Забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії (прийом на роботу) зазначати вимоги, визначені частиною першою цієї статті, пропонувати роботу (зайнятість) лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі.
Обмеження щодо змісту оголошень (реклами) про вакансії (прийом на роботу) та відповідальність за порушення встановленого порядку їх розповсюдження регулюються
Законом України "Про рекламу".
Стаття 12. Право особи на доступ до інформації у сфері зайнятості населення
1. Кожен має право на безоплатне одержання інформації про пропонування і попит на робочу силу, зокрема про вільні робочі місця (посади), можливості та умови працевлаштування на території України і за кордоном, професійну орієнтацію, професійне навчання та інші послуги, передбачені законодавством.
2. Держава забезпечує доступ до інформації у сфері зайнятості населення через органи державної влади та медіа.
Стаття 13. Право особи на захист прав у сфері зайнятості населення
1. Кожен має право на оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичних осіб, що застосовують найману працю, а також дій або бездіяльності посадових осіб, що призвели до порушення права особи на зайнятість, відповідно до законодавства.
Стаття 14. Категорії громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню
1. До категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать:
1) один з батьків або особа, яка їх замінює і:
має на утриманні дитину (дітей) віком до шести років;
виховує без одного з подружжя дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю;
утримує без одного з подружжя особу з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) та/або особу з інвалідністю I групи (незалежно від причини інвалідності);
2) діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування;
3) особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування;
4) молодь, яка закінчила або припинила навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (протягом шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу;
5) особи, яким до настання права на пенсію за віком відповідно до
статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" залишилося 10 і менше років;
6) особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого
статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
7) особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;
8) учасники бойових дій, зазначені у пунктах 19-21 частини першої
статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту;
9) непрацюючі працездатні особи, які отримують державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям;
10) особи, стосовно яких згідно із
Законом України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей" встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення;
11) інші категорії громадян, визначені Кабінетом Міністрів України, з урахуванням ситуації на ринку праці, а також встановлення карантину, виникнення надзвичайної ситуації, введення надзвичайного або воєнного стану в країні.
Розділ II
ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ
Стаття 15. Принципи та мета, основні напрями державної політики у сфері зайнятості населення
1. Державна політика зайнятості населення базується на принципах:
1) пріоритетності забезпечення повної, продуктивної та вільно обраної зайнятості в процесі реалізації активної соціально-економічної політики держави;
2) відповідальності держави за формування та реалізацію політики у сфері зайнятості населення;
3) забезпечення рівних можливостей населення у реалізації конституційного права на працю;
4) сприяння ефективному використанню трудового потенціалу та забезпечення соціального захисту населення від безробіття.
2. Метою державної політики у сфері зайнятості населення є:
1) забезпечення рівних можливостей особам у реалізації їх права на працю;
2) сприяння підвищенню професійного рівня працездатного населення відповідно до суспільних потреб;
3) сприяння зайнятості населення, у тому числі в сільській місцевості та на депресивних територіях;
4) забезпечення економіки кваліфікованими кадрами;
5) збалансування попиту на робочу силу (створення належної кількості робочих місць) та її пропонування (створення умов для професійного розвитку, гідних умов для праці);
6) пріоритетність забезпечення повної та продуктивної вільно обраної зайнятості;
7) забезпечення соціального захисту осіб у разі настання безробіття;
8) посилення соціального та правового захисту громадян України, які працюють за кордоном, у тому числі шляхом активізації міжнародного співробітництва, укладення міжнародних договорів, що стосуються питань захисту прав трудових мігрантів.
3. Основними напрямами державної політики у сфері зайнятості населення є:
1) створення умов для розвитку економіки та сприяння створенню нових робочих місць;
2) задоволення попиту економіки у висококваліфікованих працівниках, формуванні і розвитку професійних кваліфікацій, сприяння розробленню професійних стандартів;
3) посилення мотивації до легальної і продуктивної праці;
4) активізація підприємницької ініціативи та самостійної зайнятості населення;
5) удосконалення системи професійного навчання з урахуванням інтересів особистості, потреб економіки та ринку праці;
6) сприяння підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання у професійному розвитку працівників;
7) збалансування попиту і пропонування щодо обсягу та рівня кваліфікації робочої сили на ринку праці шляхом системного прогнозування потреб економіки;
8) сприяння зайнятості громадян;
9) забезпечення створення рівних можливостей для реалізації суб'єктами господарювання інфраструктурних проектів та цільових програм, що фінансуються за рахунок державних коштів;
10) координація та контроль діяльності суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні;
11) повернення безробітних до продуктивної зайнятості;
12) міжнародне співробітництво у сфері забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном;
13) взаємодія органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, роботодавців та професійних спілок з метою забезпечення повної та продуктивної вільно обраної зайнятості, зокрема здійснення заходів щодо сприяння зайнятості населення;
14) забезпечення ефективного та цільового використання коштів, спрямованих на реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення;
15) здійснення заходів, що сприяють зайнятості громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці (частина перша статті 14 цього Закону);
16) заохочення роботодавців, які зберігають діючі та створюють нові робочі місця насамперед для громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці (частина перша статті 14 цього Закону);
17) забезпечення співпраці центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, інших посередників з працевлаштування та установ соціальної, професійної і трудової реабілітації осіб з інвалідністю, центрів соціальних служб для молоді;
18) захист внутрішнього ринку праці шляхом регулювання залучення до роботи іноземних працівників.
Стаття 16. Реалізація державної політики у сфері зайнятості населення
1. Держава забезпечує реалізацію політики у сфері зайнятості населення шляхом:
1) проведення податкової, кредитно-грошової, інвестиційної, бюджетної, соціальної, зовнішньоекономічної та інноваційної політики з метою розширення сфери застосування праці, забезпечення повної, продуктивної, вільно обраної зайнятості, підвищення рівня кваліфікації та конкурентоспроможності робочої сили;
2) визначення у загальнодержавних програмах економічного та соціального розвитку, програмах економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст показників розвитку ринку праці та зайнятості населення та їх оцінювання за результатами реалізації таких програм;
3) включення до системи регулювання ринку праці заходів щодо запровадження стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць;
4) сприяння підвищенню конкурентоспроможності робочої сили та зайнятості населення;
5) соціального захисту громадян у разі настання безробіття;
6) сприяння самозайнятості населення шляхом стимулювання відкриття власного бізнесу, в тому числі в сільських населених пунктах та на депресивних територіях;
7) розвитку сільського аграрного туризму, кластерів народних художніх промислів;
8) створення умов для забезпечення підвищення конкурентоспроможності робочої сили та її мобільності;
9) прогнозування та оцінки впливу на ринок праці політики у сфері зайнятості;
10) ведення переліку суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.
Стаття 17. Органи, що забезпечують формування та реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення
1. Формування та реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення забезпечують у межах своїх повноважень Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.
2. Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості населення є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
3. З метою реалізації державної політики зайнятості Кабінет Міністрів України розробляє і затверджує основні напрями реалізації державної політики у сфері зайнятості населення на середньостроковий період, у яких визначаються шляхи та способи розв'язання проблем зайнятості населення і передбачаються заходи з консолідації зусиль усіх сторін соціального діалогу, спрямованих на регулювання процесів, що відбуваються на ринку праці, для підвищення рівня зайнятості населення.
Основні напрями реалізації державної політики у сфері зайнятості населення розробляються на підставі основних прогнозних параметрів соціально-економічного розвитку України, державних, галузевих та регіональних програм у частині їх впливу на сферу зайнятості населення, на розвиток трудового потенціалу з визначенням механізму їх реалізації.
Координацію і контроль за виконанням основних напрямів реалізації державної політики у сфері зайнятості населення здійснюють центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізацію державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції.
Відповідальність за виконання основних напрямів реалізації державної політики у сфері зайнятості населення покладається на міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.
4. На період дії
карантину та/або виникнення надзвичайної ситуації, та/або введення надзвичайного стану Кабінет Міністрів України визначає особливості щодо:
відвідування територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції;
врахування вимог до наявності підходящої роботи під час надання статусу зареєстрованого безробітного, порядку реєстрації, перереєстрації безробітних.
Стаття 18. Територіальні та місцеві програми зайнятості населення
1. Територіальні та місцеві програми зайнятості населення спрямовані на реалізацію основних напрямів державної політики у сфері зайнятості населення в регіонах та є складовими програм їх соціально-економічного розвитку.
Основним завданням територіальних та місцевих програм зайнятості населення є виявлення перешкод на ринку праці, мобілізація наявних ресурсів для їх подолання та розвитку перспективних напрямів зайнятості.
2. Територіальні та місцеві програми зайнятості населення розробляються місцевими державними адміністраціями за участю профспілок, організацій роботодавців, їх об’єднань, інших громадських об’єднань (за їх згодою) та подаються на затвердження Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським радам.
3. У територіальних та місцевих програмах зайнятості населення визначаються основні показники ринку праці та заходи, спрямовані на збалансування попиту і пропонування робочої сили на територіальних ринках праці, соціального захисту безробітних, забезпечення зайнятості громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.
4. Координація роботи із здійснення заходів, передбачених програмами зайнятості населення, покладається на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, органи соціального діалогу у сфері зайнятості, Міністерство праці та соціального захисту населення Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи у сфері праці і соціального захисту обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та органи місцевого самоврядування.
Стаття 19. Органи соціального діалогу у сфері зайнятості
1. Для підготовки погоджених рішень щодо здійснення політики зайнятості можуть створюватися координаційні комітети сприяння зайнятості, ради з професійної орієнтації та інші органи соціального діалогу.
2. Порядок формування органів соціального діалогу у сфері зайнятості, повноваження та організація їх роботи визначаються відповідно до
статті 9 Закону України "Про соціальний діалог в Україні".
Стаття 20. Фінансування заходів щодо реалізації державної політики у сфері зайнятості населення
1. Фінансування заходів щодо реалізації державної політики у сфері зайнятості населення здійснюється за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та інших джерел відповідно до законодавства.
2. Для сприяння зайнятості зареєстрована безробітна особа раз на п’ять років має право на працевлаштування у роботодавця з компенсацією за неї витрат відповідно до цього Закону (крім професійного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації), якщо інше не передбачено положеннями цього Закону.
3. Компенсації, допомоги, інші виплати (далі - державна допомога) суб’єктам господарювання, передбачені цим Законом,
статтями 7 та
7-1 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", надаються з урахуванням положень
Закону України "Про державну допомогу суб’єктам господарювання".
Сума державної допомоги за цими та будь-якими іншими напрямами державної підтримки та/або допомоги (незалежно від її видів та джерел) сукупно не може перевищувати суму незначної державної допомоги, визначеної
Законом України "Про державну допомогу суб’єктам господарювання".
4. Державна допомога суб’єкту господарювання відповідно до цього Закону не надається у разі наявності одного з таких випадків:
1) суб’єкт господарювання має заборгованість:
із сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;
із сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування;
із виплати заробітної плати;
перед державним (місцевим) бюджетом понад 6 місяців;
2) суб’єкт господарювання визнаний у встановленому порядку банкрутом або стосовно нього порушено справу про банкрутство, або відкрито ліквідаційну процедуру;
3) суб’єкт господарювання визнає свою неспроможність своєчасно виконувати зобов’язання перед кредиторами через незадовільний стан фінансово-господарської діяльності.
Розділ III
ЦЕНТРАЛЬНИЙ ОРГАН ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ, ЩО РЕАЛІЗУЄ ДЕРЖАВНУ ПОЛІТИКУ У СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ ТА ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ
Стаття 21. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції
1. Діяльність центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, спрямовується і координується Міністром - керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
2. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи.
Територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах є юридичними особами публічного права.
До сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, можуть належати підприємства, установи та організації.
4. Послуги, що надаються територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, відповідно до покладених на них завдань є безоплатними.
Стаття 22. Завдання та функції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів
1. Основними завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів є:
1) реалізація державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції;
2) внесення пропозицій Міністру - керівнику центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, щодо формування державної політики у сфері зайнятості населення;
3) сприяння громадянам у підборі підходящої роботи;
4) надання роботодавцям послуг з добору працівників;
5) участь в організації проведення громадських та інших робіт тимчасового характеру;
6) сприяння громадянам в організації підприємницької діяльності, зокрема шляхом надання індивідуальних та групових консультацій;
7) участь у реалізації заходів, спрямованих на запобігання масовому вивільненню працівників, профілактика настання страхового випадку, сприяння мобільності робочої сили та зайнятості населення в регіонах з найвищими показниками безробіття, монофункціональних містах та населених пунктах, залежних від містоутворюючих підприємств;
8) організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці;
9) проведення професійної орієнтації населення;
10) додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян, які неконкурентоспроможні на ринку праці;
11) здійснення контролю за використанням роботодавцями та безробітними коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
2. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальні органи відповідно до покладених на них завдань:
2) забезпечують функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної системи, зокрема, формують базу даних про вільні робочі місця (посади) на підставі інформації, що надійшла від роботодавців, суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, з інших джерел (зокрема, з інформаційних ресурсів з пошуку роботи);
3) ведуть облік осіб, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, та наданих їм послуг;
4) здійснюють реєстрацію безробітних, ведуть облік наданих їм послуг;
5) організовують професійне навчання зареєстрованих безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці;
6) організовують роботу з присвоєння/підтвердження професійних та часткових професійних кваліфікацій, визнання результатів неформального та інформального навчання для зареєстрованих безробітних;
7) інформують населення, органи виконавчої влади та заклади освіти про попит та пропонування робочої сили на ринку праці, права та гарантії у сфері зайнятості населення та у разі настання безробіття;
8) здійснюють в установленому законодавством порядку збирання, опрацювання, подання та поширення адміністративних даних про попит та пропонування робочої сили на ринку праці, надання соціальних послуг населенню та роботодавцям;
9) аналізують показники попиту та пропонування робочої сили і вносять центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, пропозиції щодо прогнозування розвитку ринку праці;
10) беруть участь у розробленні основних напрямів реалізації державної політики у сфері зайнятості населення на середньостроковий період, територіальних програм зайнятості населення та їх виконанні;
11) сприяють працевлаштуванню безробітних на підприємствах, що залучаються до реалізації державних цільових програм та інфраструктурних проектів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
12) взаємодіють з роботодавцями з питань визначення поточної та перспективної потреби в робочій силі, професійного навчання населення та укомплектування вільних робочих місць;
13) ведуть перелік суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні;
14) здійснюють обмін інформацією з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), Пенсійним фондом України для забезпечення виконання вимог цього Закону та
Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття";
15) беруть участь у проведенні наукових досліджень з питань зайнятості населення, функціонування ринку праці та соціального захисту населення від безробіття, вивчають міжнародний досвід з метою запровадження інноваційних форм сприяння зайнятості населення, виступають замовником наукових робіт, досліджень і методичного забезпечення;
16) беруть участь у здійсненні міжнародного співробітництва для розв'язання проблем зайнятості населення, соціального захисту громадян від безробіття та трудової міграції;
17) видають роботодавцям дозволи на застосування праці іноземців та осіб без громадянства з веденням обліку таких дозволів;
18) проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, та Пенсійним фондом України. Таке розслідування здійснюється шляхом звіряння відомостей, поданих особою під час реєстрації, та/або даних, зазначених у документах страхувальника, з базою даних центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, а також шляхом інформаційного обміну з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, щодо знаходження за межами України осіб, які перебувають у статусі зареєстрованого безробітного або які бажають отримати статус зареєстрованого безробітного. У разі потреби розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення здійснюється шляхом проведення виїзних планових та позапланових перевірок страхувальників;
19) здійснюють контроль за використанням коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, застосовують в установленому законодавством порядку фінансові санкції та накладають адміністративні штрафи;
20) надають безоплатно консультації з питань працевлаштування (у тому числі осіб з інвалідністю) підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичним особам - підприємцям, а також фізичним особам, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю;
22) проводять аналіз ефективності реалізації заходів сприяння зайнятості населення на ринку праці;
23) проводять моніторинг результатів діяльності територіальних органів, ефективності їх роботи;
24) проводять аналіз та моніторинг результатів роботи кар’єрних радників, спеціалізованих кар’єрних радників, консультантів по роботі з роботодавцями.
Стаття 23. Єдина інформаційно-аналітична система центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції
1. Єдина інформаційно-аналітична система центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, функціонує для:
1) інформаційної підтримки реалізації державної політики у сфері зайнятості населення;
2) створення цілісної системи інформаційної взаємодії державних органів влади, що здійснюють заходи щодо сприяння зайнятості населення;
3) проведення моніторингу ринку праці, аналізу попиту та пропонування робочої сили;
4) забезпечення виконання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, покладених на нього функцій та завдань.
2. До Єдиної інформаційно-аналітичної системи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, включається інформація, що надійшла від його територіальних органів у процесі своєї діяльності, зокрема від громадян, роботодавців, суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, та органів державної влади.
3. Інформація з Єдиної інформаційно-аналітичної системи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, надається та використовується відповідно до законів України
"Про інформацію" та
"Про захист персональних даних".
4. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, під час здійснення верифікації та моніторингу державних виплат безоплатно отримує відомості з Єдиної інформаційно-аналітичної системи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в електронній формі на підставі договорів про обмін інформацією.
5. Відомості або інші персональні дані про особу з Єдиної інформаційно-аналітичної системи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, безоплатно надаються центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, для використання у статистичних цілях.
Розділ IV
СПРИЯННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ
Стаття 24. Соціальні послуги та заходи сприяння зайнятості населення
1. Перелік (види) соціальних послуг у сфері зайнятості визначається цим Законом та
статтею 7 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" і включає:
1) інформаційні послуги;
2) консультаційні послуги;
3) професійну орієнтацію;
4) професійне навчання;
5) індивідуальне планування працевлаштування;
6) послуги для роботодавців;
7) послуги з працевлаштування;
8) інші послуги, пов’язані із працевлаштуванням, передбачені порядком надання соціальних послуг суб’єктам ринку праці у сфері зайнятості.
Соціальні послуги суб’єктам ринку праці надаються кар’єрними радниками, спеціалізованими кар’єрними радниками, консультантами по роботі з роботодавцями у
порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
2. До заходів сприяння зайнятості населення належать:
1) професійна орієнтація та професійне навчання;
2) стимулювання створення нових робочих місць, працевлаштування безробітних;
3) сприяння самозайнятості населення, організації підприємницької діяльності;
4) сприяння забезпеченню молоді першим робочим місцем, проходженню стажування у роботодавця;
5) сприяння зайнятості осіб, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;
6) забезпечення участі безробітних у громадських роботах та інших роботах тимчасового характеру;
7) інші програми сприяння зайнятості населення, які запроваджуються окремими рішеннями Кабінету Міністрів України.
3. Індивідуальне планування працевлаштування полягає у визначенні переліку та послідовності надання соціальних послуг у сфері зайнятості, залучення до заходів сприяння зайнятості населення на ринку праці, на які має право зареєстрований безробітний з урахуванням результатів його профілювання, що відображається в індивідуальному плані працевлаштування.
Профілювання здійснюється відповідно до методики, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
Примірна форма, порядок складання та ведення індивідуального плану працевлаштування зареєстрованого безробітного затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
4. Порядок надання соціальних послуг та порядок реалізації заходів щодо сприяння зайнятості населення, передбачених цією статтею та
статтею 7 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", визначаються з урахуванням вимог
Закону України "Про адміністративну процедуру".
Стаття 24-1. Заходи сприяння зайнятості внутрішньо переміщених осіб
1. Термін "внутрішньо переміщені особи" вживається у значенні, наведеному в
Законі України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".
2. Заходи сприяння зайнятості запроваджуються для внутрішньо переміщених осіб з числа зареєстрованих безробітних.
До заходів сприяння зайнятості внутрішньо переміщених осіб, які працевлаштовуються за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, зазначених у частині першій цієї статті, належать:
1) компенсація зареєстрованому безробітному з числа внутрішньо переміщених осіб фактичних транспортних витрат на переїзд до іншої адміністративно-територіальної одиниці місця працевлаштування, а також витрат для проходження за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, попереднього медичного та наркологічного огляду відповідно до законодавства, якщо це необхідно для працевлаштування;
2) компенсація витрат роботодавця на оплату праці (але не вище двох розмірів мінімальної заробітної плати, установленої законом) за працевлаштування зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб на умовах строкових трудових договорів тривалістю не більше шести календарних місяців, за умови збереження гарантій зайнятості такої особи протягом періоду, що перевищує тривалість виплати у два рази.
Тривалість компенсації витрат роботодавця, який працевлаштовує внутрішньо переміщених осіб з числа категорій громадян, зазначених участині першій статті 14 цього Закону, понад шість місяців, але не більше дванадцяти календарних місяців, визначається рішенням регіональних координаційних комітетів сприяння зайнятості за погодженням з відповідними територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції;
3) компенсація витрат роботодавця, який працевлаштовує зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб строком не менше ніж на дванадцять календарних місяців, на перепідготовку та підвищення кваліфікації таких осіб. Розмір компенсації визначається Кабінетом Міністрів України в межах вартості навчання з перепідготовки та підвищення кваліфікації.
3. Фінансування заходів сприяння зайнятості, визначених цією статтею, здійснюється в межах коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (у разі працевлаштування особи з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних) після працевлаштування зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
4. У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до частини другої цієї статті, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої
статті 36 або пунктом 1 частини першої
статті 40 Кодексу законів про працю України, сума виплачених коштів повертається у повному обсязі до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залежно від джерела фінансування компенсації, крім випадку, коли на його робоче місце роботодавцем працевлаштовано іншого зареєстрованого безробітного за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості.
У разі якщо на місце звільненого працівника працевлаштовано зареєстрованого безробітного з числа внутрішньо переміщених осіб, виплата компенсації продовжується до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з урахуванням положень частини третьої цієї статті.
5.
Порядок здійснення заходів сприяння зайнятості, повернення коштів, спрямованих на фінансування таких заходів, у разі порушення гарантій зайнятості для осіб, зазначених у цій статті, визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 25. Сприяння зайнятості населення під час реалізації державних цільових програм, якими передбачено створення нових робочих місць, та інфраструктурних проектів
1. Ініціатор розроблення державних цільових програм, якими передбачається створення нових робочих місць, та інфраструктурних проектів визначає обсяги створення нових робочих місць відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України, та узгоджує обсяги працевлаштування безробітних на створені нові робочі місця з територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
2. Розпорядники коштів, зазначені у державних цільових програмах, якими передбачено створення нових робочих місць, та інфраструктурних проектах, подають до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, перелік роботодавців, які залучені до реалізації таких програм та проектів.
Такі роботодавці можуть укладати з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, договір про працевлаштування визначеної кількості безробітних під час реалізації відповідних програм та проектів.
3. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, проводить моніторинг працевлаштування безробітних на створені нові робочі місця під час реалізації державних цільових програм та інфраструктурних проектів і подає за його результатами дані центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, для інформування Кабінету Міністрів України.
Стаття 26. Стимулювання працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню
1. Роботодавцю, який працевлаштовує громадян, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 5, 7, 10 та 11 частини першої статті 14 цього Закону, та які перебувають у статусі зареєстрованого безробітного понад один місяць, за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, строком не менше ніж на два роки компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений, але не більше подвійного розміру мінімального страхового внеску. Загальна тривалість виплати компенсації становить 12 місяців.
2. Роботодавцю, який за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, працевлаштовує строком не менше ніж на один рік осіб, яким до настання права на пенсію за віком залишилося не більше п’яти років, осіб, зазначених у пунктах 6 і 8 частини першої статті 14 цього Закону, та які перебувають у статусі зареєстрованого безробітного понад один місяць, компенсуються 50 відсотків фактичних витрат на оплату праці, але не більше розміру мінімальної заробітної плати. Загальна тривалість виплати компенсації становить шість місяців.
3. Компенсації, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, виплачуються за рахунок коштів, передбачених у бюджеті Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (у разі працевлаштування особи з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних), у визначеному Кабінетом Міністрів України
порядку .
4. У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до частини першої або другої цієї статті, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої
статті 36 або пунктом 1 частини першої
статті 40 Кодексу законів про працю України, сума виплачених коштів повертається в повному обсязі до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залежно від джерела фінансування компенсації, крім випадку, коли на його робоче місце роботодавцем працевлаштовано іншого зареєстрованого безробітного за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості.
У разі якщо на місце звільненого працівника працевлаштовано зареєстрованого безробітного з числа осіб, зазначених у частині першій або другій цієї статті, виплата компенсації продовжується до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з урахуванням положень частини третьої цієї статті.
Стаття 26-1. Сприяння зайнятості зареєстрованих безробітних
1. Роботодавцю, що працевлаштовує особу, яка перебуває у статусі зареєстрованого безробітного понад шість місяців, за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, строком не менше ніж на два роки компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений, але не більше подвійного розміру мінімального страхового внеску. Загальна тривалість виплати компенсації становить 12 місяців.
2. Компенсація виплачується за рахунок коштів, передбачених у бюджеті Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (у разі працевлаштування особи з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних), у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку.
3. У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до частини першої цієї статті, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої
статті 36 або пунктом 1 частини першої
статті 40 Кодексу законів про працю України, сума виплачених коштів повертається в повному обсязі до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залежно від джерела фінансування компенсації, крім випадку, коли на його робоче місце роботодавцем працевлаштовано іншого зареєстрованого безробітного за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості.
У разі якщо на місце звільненого працівника працевлаштовано зареєстрованого безробітного з числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, виплата компенсації продовжується до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з урахуванням положень частини другої цієї статті.
Стаття 27. Сприяння самозайнятості населення, організації підприємницької діяльності та створенню нових робочих місць
1. Для стимулювання самозайнятості населення, підприємницької ініціативи центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, забезпечує надання безоплатних індивідуальних і групових консультацій з питань організації та провадження підприємницької діяльності із залученням на громадських засадах працівників органів державної влади у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, через свої територіальні органи сприяє безробітним у реалізації права на організацію підприємницької діяльності шляхом:
надання одноразової фінансової допомоги для організації підприємницької діяльності;
супроводження та консультування протягом двох років з дня державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця осіб, які отримали одноразову фінансову допомогу для організації підприємницької діяльності.
Порядок надання одноразової фінансової допомоги для організації підприємницької діяльності та її повернення, а також граничний розмір такої допомоги затверджуються Кабінетом Міністрів України.
2. Роботодавцю, який протягом 12 календарних місяців забезпечував створення нових робочих місць, працевлаштовував на них працівників і упродовж цього періоду щомісяця здійснював їм виплату заробітної плати в розмірі не менше ніж три мінімальні заробітні плати за кожну особу, протягом наступних 12 календарних місяців за умови збереження рівня заробітної плати в розмірі не менше ніж три мінімальні заробітні плати за кожну таку особу щомісяця за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених у бюджеті Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, компенсуються фактичні витрати у розмірі 50 відсотків суми нарахованого єдиного внеску за відповідну особу за місяць, за який він сплачений, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі зменшення штатної чисельності працівників та/або фонду оплати праці роботодавець втрачає право на компенсацію.
3. Суб’єктам малого підприємництва, які працевлаштовують зареєстрованих безробітних строком не менше ніж на два роки за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на нові робочі місця, компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений. Загальна тривалість виплати компенсації становить 12 місяців.
Компенсація виплачується за рахунок коштів, передбачених на такі цілі у бюджеті Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (у разі працевлаштування особи з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних), у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до абзацу першого цієї частини, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої
статті 36 або пунктом 1 частини першої
статті 40 Кодексу законів про працю України, сума виплачених коштів повертається у повному обсязі до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залежно від джерела фінансування компенсації, крім випадку, коли на його робоче місце роботодавцем працевлаштовано іншого зареєстрованого безробітного за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості.
Стаття 28.
Стаття 29. Розширення можливостей для підвищення конкурентоспроможності молоді
1. З метою набуття досвіду з виконання професійних завдань та обов’язків, удосконалення професійних знань, навичок та умінь, вивчення та засвоєння нових технологій, техніки, набуття додаткових компетентностей здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, які здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем кваліфікованого робітника, спеціальність за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, освітньо-професійний ступінь фахового молодшого бакалавра, ступені вищої освіти молодшого бакалавра або бакалавра та продовжують здобувати освіту на наступному рівні освіти, мають право у вільний від навчання час проходити стажування за професією (спеціальністю), за якою здобувається освіта, у роботодавця на умовах, визначених договором про стажування, строк якого не може перевищувати шести місяців.
У разі якщо в період стажування особа, зазначена у частині першій цієї статті, виконує професійні роботи, роботодавець за всі роботи, виконані відповідно до наданих завдань, здійснює виплату їй заробітної плати згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок. Запис про проходження стажування роботодавець вносить до трудової книжки (за наявності), яка в разі відсутності на вимогу працівника оформлюється згідно із законодавством.
Відомості про проходження стажування вносяться до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування в порядку, встановленому Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціального захисту населення.
Порядок укладення договору про стажування та типова форма договору про стажування затверджуються Кабінетом Міністрів України.
2. Заклади вищої, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної) освіти спільно з роботодавцями, територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, сприяють здобувачам освіти у доступі до інформації про можливість стажування та його проходження, про можливості працевлаштування у вільний від навчання час, після закінчення навчання та здобуття освіти.
3. Стажування проводиться під керівництвом працівника, визначеного роботодавцем.
Робота керівників стажування, призначених роботодавцем із числа його працівників, може оплачуватися роботодавцем за рахунок коштів, передбачених на підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів, додатково на строк стажування щомісяця у розмірах не менше 5 відсотків суми основної заробітної плати, яку вони отримують за основним місцем роботи.
4. Роботодавцю, який за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, працевлаштовує зареєстрованого безробітного, компенсуються 50 відсотків мінімальної заробітної плати за відповідну особу за місяць.
Компенсація надається за працевлаштування зареєстрованих безробітних із числа осіб:
віком до 25 років, які сумарно мають страховий стаж не більше 12 місяців;
віком до 35 років - на перше робоче місце;
звільнених із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби - на перше робоче місце після такого звільнення.
Загальна тривалість виплати компенсації становить не більше шести місяців, за умови збереження гарантій зайнятості особи протягом періоду, що перевищує виплати у два рази.
Особи, зазначені в абзацах другому - п’ятому цієї частини, можуть одноразово скористатися правом на працевлаштування у роботодавця з компенсацією за них частини витрат на оплату праці.
Компенсація виплачується за рахунок коштів, передбачених на такі цілі у бюджеті Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (у разі працевлаштування особи з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних), у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до цієї частини, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої
статті 36 або пунктом 1 частини першої
статті 40 Кодексу законів про працю України, сума виплачених коштів повертається у повному обсязі до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залежно від джерела фінансування компенсації, крім випадку, коли на його робоче місце роботодавцем працевлаштовано іншого зареєстрованого безробітного за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості.
У разі якщо на місце звільненого працівника працевлаштовано зареєстрованого безробітного з числа осіб, зазначених в абзацах другому - п’ятому цієї частини, виплата компенсації продовжується до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з урахуванням положень абзаців шостого і восьмого цієї частини.
Стаття 30. Розширення можливостей для підвищення конкурентоспроможності деяких категорій громадян
1. Право на одноразове отримання ваучера для підтримання конкурентоспроможності шляхом перепідготовки, за робітничою професією, підготовки за спеціальністю для здобуття ступеня магістра на основі ступеня бакалавра або магістра, здобутих за іншою спеціальністю, підготовки на наступному рівні освіти (крім третього (освітньо-наукового/освітньо-творчого) рівня вищої освіти), спеціалізації та підвищення кваліфікації за професіями і спеціальностями мають:
1) особи віком старше 45 років, страховий стаж яких становить не менше 15 років, до досягнення встановленого
статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку;
2) особи, звільнені з військової служби (крім військовослужбовців строкової служби), служби в органах внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України або Державної кримінально-виконавчої служби України у зв’язку із скороченням чисельності, штату або за станом здоров’я до досягнення ними встановленого
статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку, за наявності вислуги не менше 10 років, які не набули права на пенсію відповідно до
Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";
3) особи, звільнені з військової служби після участі у проведенні антитерористичної операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, до досягнення ними встановленого
статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку та за умови звернення протягом трьох років з дня звільнення;
4) внутрішньо переміщені особи працездатного віку за відсутності підходящої роботи;
5) особи, стосовно яких згідно із
Законом України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей" встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення;
6) особи з інвалідністю за відсутності підходящої роботи;
7) особи, які у період дії воєнного стану в Україні або окремих її територіях під час служби, трудової та іншої діяльності, проживання на відповідній території отримали поранення, контузію, каліцтво або захворювання внаслідок військової агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій та у період здійснення воєнних (бойових) дій або в районах, що піддавалися бомбардуванням, авіаударам та іншим збройним нападам, у разі наявності відповідних рекомендацій в індивідуальному реабілітаційному плані, незалежно від встановлення їм інвалідності.
Вибір професії (спеціальності) із затвердженого переліку, форми та місця навчання здійснюється особою.
2. Вартість ваучера встановлюється в межах вартості навчання, але не може перевищувати десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом.
Оплата ваучера здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття виходячи з його фінансових можливостей.
3.
Порядок видачі територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, ваучерів затверджується Кабінетом Міністрів України.
Перелік професій, спеціальностей, для навчання за якими може бути виданий ваучер, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
Стаття 31. Організація громадських та інших робіт тимчасового характеру
1. Громадські роботи є видом суспільно корисних оплачуваних робіт в інтересах територіальної громади, які організовуються для додаткового стимулювання мотивації до праці, матеріальної підтримки безробітних та інших категорій осіб і виконуються ними на добровільних засадах.
2. Громадські роботи, що відповідають потребам певної територіальної громади або задовольняють суспільні потреби територіальних громад, організовуються місцевими державними адміністраціями та/або виконавчими органами сільських, селищних, міських рад за участю територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на договірних засадах.
3. Види громадських робіт визначаються місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад за такими критеріями:
1) мають тимчасовий характер і для їх організації не можуть бути використані постійні робочі місця та вакансії;
2) можуть виконуватися на умовах неповного робочого дня;
3) мають економічну, соціальну та екологічну користь для регіону;
4) надають можливість тимчасового працевлаштування безробітних на роботи, що не потребують додаткової спеціальної, освітньої та кваліфікаційної підготовки.
4. З особами, які беруть участь у громадських роботах, укладаються на строк, що сумарно протягом року не може перевищувати 180 календарних днів, строкові трудові договори для працевлаштування на створені тимчасові робочі місця.
5. На осіб, які беруть участь у громадських роботах, поширюються державні соціальні гарантії, передбачені, зокрема, законодавством про працю та зайнятість населення і загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Оплата праці таких осіб здійснюється за фактично виконану роботу в розмірі, що не може бути меншим, ніж мінімальний розмір заробітної плати, та відповідно до положень угоди.
6. Фінансування організації громадських робіт здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів, роботодавців та інших не заборонених законодавством джерел.
У разі залучення зареєстрованих безробітних до громадських робіт в умовах воєнного стану, карантину або режиму надзвичайної ситуації чи надзвичайного стану фінансування організації таких робіт може здійснюватися на умовах фінансування та/або співфінансування за рахунок коштів, визначених абзацом першим цієї частини, та Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
7. Працівники у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного скорочення до 50 відсотків передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв'язку із зупиненням (скороченням) виробництва продукції мають право без припинення трудових відносин на участь у громадських роботах у межах строку зупинення (скорочення) виробництва.
8. Для додаткового стимулювання мотивації до праці та матеріальної підтримки безробітних та інших категорій осіб роботодавцями організовуються строком до шести місяців роботи, що носять тимчасовий характер. Для організації таких видів робіт тимчасового характеру не можуть бути використані постійні робочі місця та вакансії.
З безробітними, які залучаються до виконання робіт тимчасового характеру, укладаються трудові договори на строк, що сумарно протягом року не може перевищувати 180 календарних днів.
Фінансування організації робіт тимчасового характеру здійснюється за рахунок коштів роботодавців та інших не заборонених законодавством джерел.
9. Зареєстрованим безробітним, які брали участь у виконанні громадських робіт або інших робіт тимчасового характеру, після виконання таких робіт з дня, наступного за днем їх припинення, продовжується виплата допомоги по безробіттю у розмірах і в строки, встановлені законодавством.
10. Порядок організації громадських робіт та інших робіт тимчасового характеру затверджує Кабінет Міністрів України.
Розділ V
ПРОФЕСІЙНА ОРІЄНТАЦІЯ ТА ПРОФЕСІЙНЕ НАВЧАННЯ
Стаття 32. Професійна орієнтація населення
1. Професійна орієнтація населення - комплекс взаємопов'язаних економічних, соціальних, медичних, психологічних і педагогічних заходів, спрямованих на активізацію процесу професійного самовизначення та реалізацію здатності до праці особи, виявлення її здібностей, інтересів, можливостей та інших чинників, що впливають на вибір або зміну професії та виду трудової діяльності.
2. Професійна орієнтація населення здійснюється закладами освіти, закладами охорони здоров'я, реабілітаційними установами, медико-соціальними експертними комісіями, територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, центрами професійної орієнтації населення, молодіжними центрами праці, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, установами виконання покарань, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, що надають послуги з професійної орієнтації.
Стаття 33. Професійна орієнтація осіб, які звернулися до територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції
1. Професійна орієнтація осіб, які звернулися до територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, здійснюється шляхом:
1) професійного інформування, що полягає у наданні відомостей про трудову діяльність та її роль у професійному самовизначенні особи, інформації про стан ринку праці, зміст та перспективи розвитку сучасних професій, кваліфікацій, навичок, види, форми та умови проходження професійного навчання, можливості професійно-кваліфікаційного і кар’єрного зростання, що сприятиме формуванню професійних інтересів, намірів та мотивації особи щодо обрання або зміни виду трудової діяльності, професії, кваліфікації, роботи, виду та форми професійного навчання, розвитку навичок та набуттю нових компетентностей;
2) професійного консультування, спрямованого на оптимізацію професійного самовизначення особи на основі виявлення її індивідуально-психологічних характеристик, особливостей життєвих ситуацій, професійних інтересів, нахилів, стану здоров'я та з урахуванням потреби ринку праці;
3) проведення професійного відбору, що полягає у встановленні відповідності особи вимогам, які визначені для конкретних видів професійної діяльності та посад;
4) проведення професійної діагностики, яка полягає у застосуванні особами, які її проводять, комплексу послуг із виявлення та оцінювання індивідуально-психологічних особливостей, здібностей, інтересів, можливостей, навичок особи.
Стаття 34. Професійне навчання
1. Професійне навчання - набуття та удосконалення професійних знань, умінь та навичок особою відповідно до її покликання і здібностей, що забезпечує відповідний рівень професійної (повної або часткової) кваліфікації, компетентності для професійної діяльності та конкурентоспроможності на ринку праці.
2. Система професійного навчання охоплює:
1) осіб, які проходять первинну професійну підготовку в закладах освіти та інших установах, що здійснюють або забезпечують підготовку кваліфікованих робітників і фахівців;
2) працівників, які проходять первинну професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації впродовж трудової діяльності;
3) безробітних, які шукають роботу і потребують первинної професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.
3. Підвищення конкурентоспроможності працівників на ринку праці відповідно до вимог сучасного виробництва та сфери послуг здійснюється шляхом забезпечення ефективного функціонування та розвитку системи професійного навчання працівників, сприяння у проведенні їх професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання.
З цією метою роботодавець у порядку, передбаченому законодавством, колективним договором і угодами, періодично організовує для працівників професійне навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації.
4. Роботодавець має право укладати з працівниками або іншими особами, які не перебувають з ним у трудових відносинах, за їх згодою договори про направлення їх до закладів освіти для професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації.
Зазначеним договором на працівника або іншу особу, яка направляється на навчання, може бути покладено обов'язок відпрацювати на посаді відповідно до отриманої кваліфікації в такого роботодавця після закінчення навчання протягом погодженого сторонами строку, який повинен бути порівнянний з обов'язками, що взяв на себе роботодавець щодо оплати та строку навчання, але не більше ніж три роки.
5. У разі відмови працівника або іншої особи відпрацювати в роботодавця протягом погодженого з ним строку, звільнення з роботи до закінчення такого строку працівник або інша особа зобов'язані відшкодувати роботодавцю витрати, пов'язані з оплатою навчання, або їх частину пропорційно відпрацьованому строку на умовах, що визначаються договором. Працівник або інша особа не зобов'язані відшкодовувати роботодавцю витрати, пов'язані з навчанням, якщо вони не стали до роботи або були звільнені з роботи з таких підстав:
1) установлення інвалідності;
2) звільнення за ініціативою роботодавця, що не пов'язане з учиненням працівником протиправних дій;
3) призов на військову службу чи направлення на альтернативну (невійськову) службу;
4) за власною ініціативою у зв'язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства, колективних угод, колективного або трудового договору;
5) догляд за дитиною з інвалідністю та (або) особою з інвалідністю I групи (незалежно від причини інвалідності).
Стаття 35. Професійне навчання зареєстрованих безробітних
1. Професійне навчання зареєстрованих безробітних - професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації, спрямовані на здобуття та удосконалення професійних знань, умінь та навичок, забезпечення продуктивної зайнятості безробітних, підвищення їх професійної мобільності та конкурентоспроможності на ринку праці, що здійснюються за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
2. Професійне навчання зареєстрованих безробітних організовується територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на замовлення роботодавця або для самозайнятості, провадження підприємницької діяльності, забезпечення поточної та перспективної потреби ринку праці з урахуванням побажань та професійних потреб безробітних і здійснюється у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання.
Для підвищення конкурентоспроможності безробітних на ринку праці, сприяння їх самозайнятості територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, організовують професійне навчання за укрупненими (інтегрованими) робітничими професіями та іншими професіями, що користуються попитом на ринку праці.
Порядок відбору закладів освіти для організації професійного навчання зареєстрованих безробітних та/або їх проживання в період навчання за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
3. Організація професійного навчання безробітних здійснюється територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на договірних засадах з безробітними, роботодавцями, закладами освіти в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
Роботодавці - замовники кадрів беруть участь у визначенні змісту навчання, кваліфікаційній атестації безробітних, надають робочі місця для їх виробничого навчання, виробничої практики або стажування.
4. За безробітним, який проходить професійне навчання за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, зберігається виплата допомоги по безробіттю у розмірах і в строки, що встановлені відповідно до законодавства.
У разі відмови зареєстрованого безробітного після проходження ним професійного навчання за кошти Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття від працевлаштування за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, або від реєстрації підприємницької діяльності така особа не має права на отримання соціальних послуг (крім інформаційних, консультаційних та послуг із працевлаштування) та матеріального забезпечення відповідно до цього Закону та
Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" протягом 12 місяців.
5. Присвоєння/підтвердження професійних та часткових професійних кваліфікацій, визнання результатів неформального та інформального навчання для зареєстрованих безробітних здійснюються в акредитованих кваліфікаційних центрах за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Розділ VI
ПОСЛУГИ З ПОСЕРЕДНИЦТВА У ПРАЦЕВЛАШТУВАННІ
Стаття 36. Діяльність суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні
1. Діяльність суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, та інших суб'єктів господарювання, які здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні у інших роботодавців, регулюється цим Законом та іншими законодавчими актами України.
2. До послуг з посередництва у працевлаштуванні належать пошук роботи та сприяння у працевлаштуванні особи, добір працівників відповідно до замовлень роботодавців (у тому числі іноземних) у межах укладених з роботодавцями договорів (контрактів).
3. Перелік суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, та суб'єктів господарювання, які здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні у інших роботодавців, формується та ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в установленому Кабінетом Міністрів України
порядку .
4. Суб'єкти господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, та суб'єкти господарювання, які здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні у інших роботодавців, зобов'язані:
1) надавати громадянам повну та достовірну інформацію про попит роботодавця на робочу силу (вакансії), його вимоги щодо кваліфікації, досвіду роботи, про умови, характер та оплату праці;
2) співпрацювати з відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, підприємствами, установами та організаціями, профспілками та їх об'єднаннями, організаціями роботодавців та їх об'єднаннями;
3) забезпечувати захист інформації, що надійшла від громадян, які звертаються з метою працевлаштування, та дотримання правил використання і поширення такої інформації, встановлених законами України
"Про інформацію" та
"Про захист персональних даних", а також конфіденційність комерційної інформації роботодавців відповідно до закону;
4) подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції,
відомості про чисельність працевлаштованих ними осі б у
порядку , встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики.
5. Суб'єкти господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, не мають права:
1) свідомо здійснювати набір, працевлаштування або наймання працівників для робіт, пов'язаних з неприйнятними небезпеками і ризиками, а також для робіт, на яких ці працівники можуть стати жертвами зловживань чи дискримінації будь-якого характеру;
2) перешкоджати найманню залученого працівника безпосередньо роботодавцем, обмежувати професійну мобільність працівника, накладати санкції на працівника, який погодився на роботу в іншого роботодавця;
3) надавати працівників у розпорядження роботодавця для заміни його працівників, які проводять страйк або інші колективні дії.
Стаття 37. Діяльність суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні
1. Суб'єкти господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, співпрацюють з територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, шляхом:
1) укладення договорів про співпрацю за окремими напрямами діяльності, у тому числі для обміну даними про вільні робочі місця (вакансії);
2) проведення спільних заходів (проектів);
3) консультування з метою вдосконалення професійної практики та надання послуг роботодавцям і особам, що шукають роботу, в тому числі тих, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.
2. Суб'єктам господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, забороняється отримувати від громадян, яким надано зазначені послуги, гонорари, комісійні та інші винагороди. Оплата послуг з працевлаштування здійснюється виключно роботодавцем, якому надано такі послуги.
Стаття 38. Діяльність суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном
1. Суб’єкт господарювання має право надавати послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном після його включення до переліку суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, та в межах укладених зовнішньоекономічних договорів. Включення до такого переліку здійснюється на підставі поданої до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, декларації про провадження господарської діяльності у сфері посередництва у працевлаштуванні за кордоном у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
2. Для початку провадження діяльності з надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном та включення до переліку суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, такий суб’єкт господарювання має:
1) бути зареєстрованим у встановленому законодавством порядку за видом економічної діяльності з посередництва у працевлаштуванні;
2) мати укладений з іноземним роботодавцем зовнішньоекономічний договір (контракт) про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні, пошуку та добору працівників (далі - зовнішньоекономічний договір (контракт) та реєстраційні документи іноземного суб’єкта господарювання - роботодавця у державі місцезнаходження;
3) мати зареєстроване місце провадження господарської діяльності;
4) подати декларацію про провадження господарської діяльності у сфері посередництва у працевлаштуванні за кордоном.
3. Послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном надаються суб’єктами господарювання відповідно до укладеного зовнішньоекономічного договору (контракту).
Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається українською мовою та однією чи більше мовами, що використовуються в державі місцезнаходження роботодавця.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) зберігається у суб’єкта господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, протягом трьох років після закінчення строку його дії.
4. Суб’єкт господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, зобов’язаний:
1) надати громадянину до виїзду для працевлаштування за кордоном:
інформацію у письмовій формі про права та гарантії, які йому надаються за трудовим договором (контрактом), передбачені законодавством України та законодавством держави місцезнаходження роботодавця;
контактні дані консульських установ України у державі перебування;
проект трудового договору (контракту), завірений іноземним роботодавцем.
Одержання інформації та проекту трудового договору (контракту) підтверджується письмовим (електронним цифровим) підписом громадянина. Зазначені документи зберігаються у суб’єкта господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, протягом п’яти років;
2) вести облік громадян, які за його посередництва працевлаштовані за кордоном;
3) безоплатно надавати громадянам інформацію та консультації про переваги легального працевлаштування за кордоном, характер майбутньої роботи, умови та розмір оплати праці, умови проживання в державі перебування, наявність міжнародних договорів (угод) у сфері працевлаштування та соціального забезпечення, укладених між Україною та державою місцезнаходження роботодавця;
4) подавати до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, звітність про здійснення діяльності з надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном. Порядок, форма та строки подання такої звітності затверджуються Кабінетом Міністрів України;
5) повідомляти центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, про зміну даних, зазначених у переліку суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, протягом одного місяця з дня настання такої зміни;
6) у разі укладення нового або декількох зовнішньоекономічних договорів (контрактів) відомості про них та реєстраційні документи таких іноземних суб’єктів господарювання - роботодавців у державі місцезнаходження надсилаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, у місячний строк після їх укладення;
7) забезпечувати безперешкодний доступ до зареєстрованого місця провадження господарської діяльності з надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном представників центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, для здійснення державного контролю.
5. Суб’єкт господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні моряків, рибалок на судна, що плавають під Державним Прапором України або прапором іноземної держави, крім зобов’язань, визначених частиною третьою цієї статті, зобов’язаний перевіряти наявність у моряків, рибалок, які працевлаштовуються за його посередництва, кваліфікації, необхідної для виконання робіт, заявлених судновласником, та документів, що її підтверджують.
6. Суб’єктам господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, забороняється:
1) вимагати, зберігати чи використовувати інформацію про стан здоров’я громадянина або використовувати таку інформацію для визначення його придатності до роботи, якщо зазначена інформація не пов’язана безпосередньо з вимогами до конкретної професії, виду діяльності та якщо на це не одержано письмову згоду громадянина;
2) стягувати з громадян будь-які гонорари, комісійні, винагороди, інші види оплати послуг з посередництва у працевлаштуванні прямо чи опосередковано, повністю або частково. Оплата послуг з посередництва у працевлаштуванні здійснюється виключно роботодавцем, якому надано такі послуги;
3) пропонувати громадянам роботу, що має ознаки неформальної зайнятості, а також таку, що приховує справжню мету та предмет роботи, або залучати до роботи, яка не визначена трудовим договором (контрактом).
7. Перелік суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, формується та ведеться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, забезпечує вільний доступ до переліку суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, на своєму офіційному веб-сайті.
8. Суб’єкт господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, виключається з переліку суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, на підставі рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Підставою для прийняття рішення про виключення з переліку суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, є:
1) заява суб’єкта господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, про виключення з переліку суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном;
2) наявність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про державну реєстрацію припинення юридичної особи або державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця;
3) подання копії свідоцтва про смерть фізичної особи - підприємця;
4) неподання або порушення строків подання звітності, передбаченої пунктом 4 частини четвертої цієї статті, протягом трьох звітних періодів поспіль;
5) акт центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, складений за результатами проведення заходу державного контролю у зв’язку з невиконанням вимог про усунення порушень, передбачених частинами четвертою і шостою цієї статті;
6) встановлення факту надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном без укладеного зовнішньоекономічного договору (контракту);
7) неможливість проведення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, перевірки за зазначеним у переліку суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, місцем провадження господарської діяльності з надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном протягом шести місяців з дати, визначеної у рішенні про проведення перевірки;
8) встановлення особі у встановленому порядку статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, внаслідок працевлаштування за сприяння суб’єкта господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.
Стаття 38-1. Декларація про провадження господарської діяльності у сфері посередництва у працевлаштуванні за кордоном
1. Декларація про провадження господарської діяльності у сфері посередництва у працевлаштуванні за кордоном подається у паперовому чи електронному вигляді за
формою та у
порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. У декларації зазначається інформація про:
1) державну реєстрацію у встановленому законом порядку;
2) адресу місця провадження господарської діяльності;
3) керівника суб’єкта господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном (реквізити (за наявності) та номер паспорта громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
4) укладений зовнішньоекономічний договір (контракт) та реєстраційні документи іноземного суб’єкта господарювання - роботодавця у державі місцезнаходження.
2. Посадовим особам центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, забороняється вимагати від суб’єктів господарювання, що подають декларацію про провадження господарської діяльності у сфері посередництва у працевлаштуванні за кордоном, документи, не передбачені цим Законом.
3. Суб’єкт господарювання, що має намір надавати послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, включається до переліку суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом 10 робочих днів з дня подання декларації про провадження господарської діяльності у сфері посередництва у працевлаштуванні за кордоном.
4. Відмова в реєстрації декларації про провадження господарської діяльності у сфері посередництва у працевлаштуванні за кордоном не допускається.
5. Суб’єкт господарювання має право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в адміністративному порядку відповідно до
Закону України "Про адміністративну процедуру" та/або до адміністративного суду.
Стаття 39. Діяльність суб'єктів господарювання, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця
1. Суб’єкти господарювання - роботодавці, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, направляють працівників за умови, якщо це передбачено колективним договором такого роботодавця, та за наявності згоди первинної профспілкової організації і зобов’язані:
1) укласти договір з роботодавцем про застосування праці працівника;
2) виплачувати працівникові заробітну плату в розмірі, не нижчому, ніж розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом, та заробітної плати, яку отримує працівник у роботодавця за виконання такої ж роботи;
3) забезпечувати працівнику час роботи та відпочинку на умовах, визначених для працівників роботодавця, що передбачено умовами колективного договору та правилами внутрішнього трудового розпорядку;
4) нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на користь працівника;
5) не перешкоджати укладенню трудового договору між працівником та роботодавцем, у якого виконувалися ним роботи.
3. Суб'єкт господарювання може здійснювати наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні у фізичних осіб на підставі укладеного договору між суб'єктом господарювання та фізичною особою про надання послуг.
4. Суб'єкту господарювання заборонено направляти працівників на робочі місця до роботодавця, в якого:
1) протягом року скорочено чисельність (штат) працівників;
2) не дотримано нормативу чисельності працівників основних професій, задіяних у технологічних процесах основного виробництва;
3) залучаються працівники для виконання робіт у шкідливих, небезпечних та важких умовах праці, а також робіт за основними професіями технологічного процесу основного виробництва.
Стаття 40. Об'єднання суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні
1. Суб'єкти господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, можуть утворювати об'єднання (асоціації) відповідно до законодавства.
2. Об'єднання (асоціація) суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, має право:
1) надавати пропозиції щодо формування та реалізації державної політики у сфері зайнятості населення;
2) захищати права своїх членів та представляти їх інтереси в органах державної влади.
Стаття 41. Державне регулювання діяльності суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні
1. Державне регулювання діяльності суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, здійснюється, зокрема, шляхом:
1) ведення переліку таких суб'єктів господарювання;
2) правового забезпечення діяльності суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, що надають особам послуги з пошуку роботи та сприяння в працевлаштуванні, а також добору кадрів для роботодавців;
................Перейти до повного тексту