Верховна Рада України постановляє:

1. Схвалити Заяву Верховної Ради України про необхідність забезпечення відповідальності осіб, винних у вчиненні найтяжчих злочинів за міжнародним правом на території України (додається).

2. Доручити Голові Верховної Ради України забезпечити невідкладне направлення тексту Заяви до парламентів та урядів іноземних держав, універсальних та регіональних міжнародних організацій, їх міжпарламентських асамблей.

3. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття.

Керуючись Статутом Організації Об’єднаних Націй та наголошуючи на зобов’язанні всіх держав-членів, передбаченому у статті 2 Статуту, утримуватися в їхніх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування проти територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-якої держави, або будь-яким іншим способом, несумісним із цілями Організації Об’єднаних Націй, а також розв’язувати свої міжнародні суперечки мирними засобами таким чином, щоб не наражати на загрозу міжнародний мир та безпеку і справедливість,

керуючись також іншими міжнародними договорами, стороною яких є Україна, зокрема, Гаазькими конвенціями 1899 та 1907 років, Женевськими конвенціями 1949 року та Додатковими протоколами до них, Конвенцією ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 року, Міжнародною конвенцією про боротьбу з фінансуванням тероризму 1999 року, Міжнародною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1969 року, Міжнародною конвенцією про захист усіх осіб від насильницьких зникнень 2006 року,

нагадуючи про Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року "Визначення агресії", яка визначає агресію як застосування сили державою проти суверенітету, територіальної цілісності або політичної незалежності іншої держави чи іншим чином, несумісним із Статутом ООН,

вітаючи діяльність Незалежної міжнародної комісії з розслідування порушень в Україні, створеної відповідно до Резолюції Ради ООН з прав людини A/HRC/RES/49/1 від 4 березня 2022 року,

беручи до уваги доповідь Незалежної міжнародної комісії з розслідування порушень в Україні від 15 березня 2023 року, згідно з якою вторгнення російських збройних сил на територію України є актом агресії проти України відповідно до визначення агресії, яке відображене в Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 3314 (XXIX), а також додатково встановлені Комісією факти вчинення російською владою масових воєнних злочинів у сфері прав людини та міжнародного гуманітарного права, а саме умисні вбивства, незаконне позбавлення волі, катування, зґвалтування, а також насильницьке переміщення та депортація дітей,

наголошуючи, що Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй визнала факт вчинення російською федерацією агресії проти України на порушення пункту 4 статті 2 Статуту Організації Об’єднаних Націй (резолюції ЕS-11/1 від 2 березня 2022 року "Агресія проти України", ES-11/2 від 24 березня 2022 року "Гуманітарні наслідки агресії проти України"),

відзначаючи, що Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй наголосила на необхідності забезпечення відповідальності за найтяжчі злочини за міжнародним правом, вчинені на території України, шляхом відповідних, справедливих і незалежних розслідувань та судового переслідування на національному чи міжнародному рівнях, а також забезпечення справедливості для всіх жертв і запобігання майбутнім злочинам (резолюція ES-11/6 від 23 лютого 2023 року "Принципи Статуту ООН, що лежать в основі всеохоплюючого, справедливого та сталого миру в Україні"),

зважаючи на Лондонську декларацію про покарання злочинів, учинених під час війни, від 13 січня 1942 року, яка стала першим етапом на шляху до створення міжнародно-правової системи для переслідування воєнних злочинів у Європі, Резолюцію Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй "Про підтвердження принципів міжнародного права, визнаних Статутом Нюрнберзького трибуналу" (A/RES/95 (1946), яка затвердила принципи міжнародного права, визнані Статутом та Рішенням Нюрнберзького трибуналу, та Нюрнберзькі принципи, розроблені Комісією міжнародного права ООН, що визначають, які діяння є воєнними злочинами, включно з принципом, відповідно до якого планування, підготовка, початок або ведення агресивної війни чи війни на порушення міжнародних угод, договорів або гарантій, а також участь у загальному плані чи змові з метою здійснення будь-яких дій є злочинами, які підлягають відповідальності згідно з міжнародним правом,

беручи до уваги Римський статут Міжнародного кримінального суду, а також нагадуючи, що Верховна Рада України, діючи від імені Українського народу як єдиний орган законодавчої влади України, визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду з метою притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, воєнні злочини, вчинені на території України, передбачені статтями 7 та 8 Римського статуту згідно з Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 2015 року № 145-VIII "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян",

поділяючи позицію Парламентської асамблеї Ради Європи, висловлену в її резолюціях № 2436 від 28 квітня 2022 року "Агресія російської федерації проти України: забезпечення відповідальності за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права та інші міжнародні злочини" та № 2482 від 26 січня 2023 року "Правові та правозахисні аспекти агресії російської федерації проти України", а також у рішеннях Європейського Парламенту № 2022/2655 (RSP) від 19 травня 2022 року "Про боротьбу з безкарністю за воєнні злочини в Україні" та 2022/3017 (RSP) від 19 січня 2023 року "Щодо створення трибуналу зі злочину агресії проти України", декларації Парламентської асамблеї НАТО "Підтримка України" та резолюції Парламентської асамблеї ОБСЄ "Агресивна війна російської федерації проти України та її народу, що також становить загрозу безпеці всього регіону ОБСЄ" (Бірмінгемська декларація № AS(22)DE),