1. Затвердити такі, що додаються:

Національний план дій з відновлюваної енергетики на період до 2030 року;

план заходів з виконання Національного плану дій з відновлюваної енергетики на період до 2030 року.

2. Органам державної влади, відповідальним за виконання плану заходів, затвердженого цим розпорядженням, подавати кожного півріччя до 20 числа місяця, що настає за звітним періодом, Міністерству енергетики інформацію про хід його виконання.

3. Міністерству енергетики подавати щороку до 25 січня Кабінетові Міністрів України узагальнений звіт про хід виконання Національного плану дій з відновлюваної енергетики на період до 2030 року та плану заходів з його виконання.

4. Визнати таким, що втратило чинність, розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 902 "Про Національний план дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року" (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2298).

Перед Україною, як і перед іншими державами світу, зважаючи на глобальні зміни клімату, забруднення навколишнього природного середовища та зменшення біорізноманіття, актуальним постало питання сталого розвитку - розвитку, що дає змогу задовольнити потреби сучасного покоління без шкоди для майбутніх поколінь.

Усвідомлюючи нагальну потребу у запобіганні зміні клімату, Україна стала однією з перших європейських держав, що ратифікувала Паризьку угоду.

14 липня 2016 р. прийнято Закон України "Про ратифікацію Паризької угоди".

Кабінет Міністрів України розпорядженням від 30 липня 2021 р. № 868 схвалив Оновлений національно визначений внесок України до Паризької Угоди (Офіційний вісник України, 2021 р., № 62, ст. 3956).

Україна визначила ціль до 2030 року скоротити викиди парникових газів до рівня 35 відсотків порівняно з 1990 роком. Серед основних заходів досягнення такого показника зазначено розвиток відновлюваних джерел енергії.

Використання відновлюваних джерел енергії є одним із найбільш важливих напрямів енергетичної політики України, спрямованої на заощадження традиційних паливно-енергетичних ресурсів, поліпшення стану навколишнього природного середовища, запобігання зміні клімату, забезпечення енергетичної незалежності та енергетичної безпеки держави. Збільшення частки відновлюваних джерел в енергетичному балансі України сприятиме процесу декарбонізації економіки, необхідному для виконання міжнародних зобов’язань України щодо скорочення викидів парникових газів, та зменшенню наслідків запровадження Європейським Союзом прикордонного вуглецевого податку Carbon Border Adjustment Mechanism (CBAM).

Національна економічна стратегія України на період до 2030 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2021 р. № 179 (Офіційний вісник України, 2021 р., № 22, ст. 1015), визначає одним з ключових орієнтирів в економічній політиці України декарбонізацію економіки (підвищення енергоефективності, розвиток відновлюваних джерел енергії, розвиток циркулярної економіки та синхронізація з ініціативою "Європейський зелений курс").

Також розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 квітня 2023 р. № 373 схвалено Енергетичну стратегію України на період до 2050 року (Офіційний вісник України, 2023 р., № 47, ст. 2575), яка, зокрема, визначає індикативні показники майбутнього розвитку відновлюваної енергетики. Серед них - досягнення частки 27 відсотків енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії, до 2030 року у валовому кінцевому споживанні енергії, 70 відсотків енергії з відновлюваних джерел у загальному первинному постачанні енергії до 2050 року та наближення до кліматичної нейтральності до 2060 року.

Стратегією енергетичної безпеки, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2021 р. № 907 (Офіційний вісник України, 2021 р., № 64, ст. 4071), визначені стратегічні цілі забезпечення енергетичної безпеки держави та завдання з їх досягнення:

стимулювання імпортозаміщення, зокрема шляхом розвитку біоенергетики, вітроенергетики, обґрунтованого нарощування видобутку енергетичних ресурсів;

здійснення комплексу заходів з розширення використання локальних альтернативних видів палива, сприяння заміщенню використання традиційного палива на транспорті використанням електричної енергії та біопалива, здійснення обґрунтованого підвищення частки відновлюваних джерел енергії з урахуванням вимог забезпечення операційної безпеки систем енергозабезпечення та впливу на цінові параметри енергетичного ринку;

запобігання посиленню залежності України від зовнішніх постачальників, забезпечення належного рівня диверсифікації енергетичних ресурсів та технологій, зокрема через економічно обґрунтоване зростання частки відновлюваних джерел енергії та місцевих джерел енергії в енергетичному балансі України.

Водночас збройна агресія Російської Федерації проти України має суттєвий негативний вплив на енергетичну галузь України. Цілеспрямовані ракетні удари та атаки безпілотними літальними апаратами на об’єкти критичної енергетичної інфраструктури призвели до виникнення дефіциту генеруючих потужностей, балансових та мережевих обмежень, наслідком чого вимушено обмежується електропостачання значної кількості споживачів.

Повномасштабна збройна агресія також суттєво вплинула на функціонування галузі відновлюваної енергетики. Так, станом на початок 2022 року загальний обсяг встановленої потужності об’єктів відновлюваної електроенергетики за "зеленим" тарифом становив більше 9,5 ГВт (10,1 ГВт з урахуванням об’єктів, окупованих до 24 лютого 2022 р.), а обсяг інвестицій в галузь понад 12 млрд. доларів США.

Унаслідок вторгнення Російської Федерації на територію України у 2022 році було окуповано близько 25 відсотків встановленої потужності відновлюваної енергетики. Особливо складна ситуація з вітровими електростанціями - 75 відсотків або близько 1,25 ГВт з них розташовані на окупованих територіях Херсонської та Запорізької областей (з урахуванням потужностей, окупованих до 2022 року, - 1,4 ГВт). Також близько 14 відсотків сонячних електростанцій перебувають в окупації - понад 0,6 ГВт.

Але навіть в таких умовах частка відновлюваних джерел енергії залишається значною - у 2023 році близько 10 відсотків електричної енергії було вироблено з використанням енергії сонячного випромінювання та енергії вітру. Враховуючи обсяги виробництва електричної енергії великими гідроелектростанціями, ця частка досягла 20,3 відсотка (більше, ніж в довоєнний період).

Загалом протягом 2022-2023 років в Україні введено понад 650 МВт нових потужностей відновлюваної енергетики, з яких:

371 МВт - сонячні електростанції (з яких 287 МВт приватними домогосподарствами);

227 МВт - вітрові електростанції;

50 МВт - об’єкти біоенергетики (біомаса та біогаз);

1 МВт - малі гідроелектростанції.

Збільшення доступної потужності генерації, зокрема за рахунок будівництва та введення в експлуатацію нових генеруючих потужностей з використанням відновлюваних джерел енергії, є важливим з огляду на необхідність мінімізації часу та потужності споживачів електричної енергії, які необхідно обмежувати, та заміщення пошкоджених або знищених генеруючих потужностей у довгостроковій перспективі.

Водночас розвиток відновлюваної енергетики в Україні повинен забезпечуватися з урахуванням цілей та підходів, визначених Європейським Союзом, у тому числі шляхом повної імплементації законодавства Європейського Союзу у сфері відновлюваних джерел енергії.

Наприкінці 2021 року Україна в рамках Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (рішенням Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства від 30 листопада 2021 р. № 2021/14/МС-ЕпС) взяла на себе зобов’язання щодо імплементації четвертого енергетичного пакета "Чиста енергія для європейців" (охоплює законодавство Європейського Союзу у сфері енергоефективності, відновлюваних джерел енергії, управління та дизайну ринку електричної енергії, правил безпеки постачання електричної енергії тощо), який включає Директиву (ЄС) 2018/2001 Європейського Парламенту та Ради від 11 грудня 2018 р. про стимулювання використання енергії з відновлюваних джерел (далі - Директива RED II).

У жовтні 2023 р. Європейський Союз схвалив Директиву (ЄС) 2023/2413 Європейського Парламенту та Ради від 18 жовтня 2023 р. про внесення змін до Директиви (ЄС) 2018/2001, Регламенту (ЄС) 2018/1999 та Директиви 98/70/ЄС щодо сприяння використанню енергії з відновлюваних джерел, а також скасування Директиви Ради (ЄС) 2015/652, якою оновлено положення Директиви RED II, і Директива отримала умовну назву - Директива RED III. Враховуючи майбутній вступ України до Європейського Союзу, Україною також повинні бути імплементовані положення Директиви RED III та відповідних делегованих регламентів, що є більше за поточні вимоги Директиви RED II для держав - сторін Енергетичного Співтовариства.

Серед основних положень Директиви RED III є:

збільшення загальноєвропейської цілі щодо частки енергії, виробленої в відновлюваних джерел у загальному кінцевому споживанні до мінімум 42,5 відсотка до 2030 року з індикативним збільшенням до 45 відсотків;

проведення скоординованого картографування територій, придатних для розгортання проектів з відновлюваної енергетики;

затвердження до 2026 року планів територій, що будуть зонами прискорення впровадження об’єктів відновлюваної енергетики. Зокрема, держави - члени Європейського Союзу повинні визначити земельні, внутрішні водні та морські райони, де не очікується, що впровадження певного типу або конкретних видів генерації з відновлюваних джерел матиме значний вплив на навколишнє природне середовище;

спрощення процедури надання дозволів на планування, будівництво та введення в експлуатацію об’єктів відновлюваної енергетики;

впровадження транскордонних проектів з розвитку відновлюваної енергетики;

забезпечення щонайменше 29 відсотків частки енергії з відновлюваних джерел енергії у транспортному секторі до 2030 року.

Тримаючи курс на посилення енергетичної незалежності, на декарбонізацію економіки та на виконання взятих Україною міжнародних зобов’язань, Кабінет Міністрів України розпорядженням від 1 жовтня 2014 р. № 902 затвердив Національний план дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року та план заходів з його реалізації (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2298). Згаданий документ чітко визначив національну індикативну ціль України - збільшення частки енергоносіїв, вироблених з відновлюваних джерел енергії, у структурі загального кінцевого енергоспоживання у 2020 році до рівня не менш як 11 відсотків. Зокрема, за окремими напрямами використання енергії з відновлюваних джерел передбачалося досягти таких показників:

відновлювані джерела енергії в системах теплопостачання і холодопостачання - 12,4 відсотка;

відновлювані джерела енергії в електроенергетиці - 11 відсотків;

відновлювані джерела енергії у транспортному секторі - 10 відсотків.

Відповідно до розрахунків частки енергії, виробленої з відновлюваних джерел, у кінцевому споживанні в Україні у 2020 році Україна досягла таких показників:

відновлювані джерела енергії в системах теплопостачання і холодопостачання - 9,3 відсотка;

відновлювані джерела енергії в електроенергетиці - 13,9 відсотка;

відновлювані джерела енергії у транспортному секторі - 2,5 відсотка.

На кінець 2020 року Національний план дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року в частині розвитку сонячної енергетики перевиконано майже втричі. Водночас показники розвитку інших альтернативних джерел енергії значно нижчі, ніж передбачено зазначеним Планом дій в частині вітроенергетики, - на 40 відсотків, в частині біоенергетики - на 80 відсотків.

Як результат, загальна частка відновлюваних джерел енергії станом на кінець 2020 року становила 9,2 відсотка.

Розвиток відновлюваних джерел енергії протягом 2015-2024 років здійснюється за рахунок створення державою правових, організаційних та економічних засад.

Національний план дій з відновлюваної енергетики на період до 2030 року є стратегічним документом, який визначає розвиток галузі у 2025-2030 роках та є складовою Національного плану з енергетики та клімату на період до 2030 року, схваленого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 червня 2024 р. № 587 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 63, ст. 3775), в частині сектору відновлюваних джерел енергії.

Цей Національний план дій визначає, що частка енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії, у структурі валового кінцевого споживання енергії повинна становити не менше 27 відсотків у 2030 році.

Показники розвитку відновлюваної енергетики на період до 2030 року отримано шляхом проведення моделювання з використанням прогнозних показників економічного розвитку держави, можливості відповідної інфраструктури, доступності енергії для населення, попиту на електричну енергію тощо в рамках підготовки Національного плану з енергетики та клімату на період до 2030 року, схваленого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 червня 2024 р. № 587.

Під час формування національної індикативної цілі у відновлюваній енергетиці до 2030 року, крім наявних тенденцій розвитку сфери та потенційного впливу на неї наявних і запланованих політик та заходів, було враховано планові показники та завдання, зафіксовані в державних стратегічних документах та документах, які розроблялися паралельно з цим Національним планом дій:

рішення Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства від 15 грудня 2022 р. № 2022/02/MC-EnC, яким для України було схвалено ціль із формування частки відновлюваних джерел енергії у валовому кінцевому споживанні енергії у 2030 році на рівні 27 відсотків;

показники Енергетичної стратегії України на період до 2050 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 квітня 2023 р. № 373 (Офіційний вісник України, 2023 р., № 47, ст. 2575);

показники розвитку відновлюваної електроенергетики, визначені у Звіті з оцінки відповідності (достатності) генеруючих потужностей для покриття прогнозованого попиту на електричну енергію та забезпечення необхідного резерву у 2023 році, розробленому оператором системи передачі НЕК "Укренерго" та затвердженому постановою НКРЕКП від 20 лютого 2024 р. № 337;

стратегічна ціль із формування частки генерації з відновлюваних джерел енергії в загальному виробництві електричної енергії на рівні не менше 25 відсотків у 2030 році, визначена Національною економічною стратегією на період до 2030 року, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2021 р. № 179 (Офіційний вісник України, 2021 р., № 22, ст. 1015);

стратегічні цілі Концепції реалізації державної політики у сфері теплопостачання, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 р. № 569 (Офіційний вісник України, 2017 р., № 70, ст. 2127), щодо досягнення частки використання альтернативних джерел енергії (відновлювані джерела енергії та вторинні енергетичні ресурси) у виробництві теплової енергії об’єктами у сфері теплопостачання у 2025 році - 30 відсотків, у 2035 році - 40 відсотків;

цілі Національної транспортної стратегії України на період до 2030 року, яка схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 травня 2018 р. № 430 (Офіційний вісник України, 2018 р., № 52, ст. 1848) та передбачає збільшення рівня застосування альтернативних видів палива (біопаливо або його суміш з традиційним паливом) та електричної енергії (виробленої як з традиційних, так і з відновлюваних джерел) до 50 відсотків до 2030 року, та положення Директиви RED II, якою визначено обов’язкову ціль щодо використання відновлюваної енергії у транспортному секторі кожною країною на рівні не менше 14 відсотків до 2030 р.;

положення міжнародних договорів у сфері збереження біорізноманіття, стороною яких є Україна, таких як Конвенції про охорону біологічного різноманіття від 1992 року, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Конвенції про охорону біологічного різноманіття", Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин, Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі, резолюцій і рішень їх керівних органів та угод, укладених в їх рамках, стосовно забезпечення розвитку відновлюваної енергетики, зокрема розбудови її інфраструктури, з дотриманням вимог щодо уникнення або мінімізації негативного впливу на біорізноманіття, середовища існування видів та природні екосистеми, у тому числі шляхом ретельного вибору та планування їх місця розташування і проведення належної оцінки впливу на довкілля.

Інформація про національні індикативні цілі відновлюваних джерел енергії у валовому кінцевому споживанні енергії та окремо в кожному його секторі наведена в додатку 2, а відповідна розрахункова траєкторія зростання частки енергії з відновлюваних джерел - в додатку 3.

Також виробництво та використання енергії з відновлюваних джерел енергії повинне враховувати обов’язкові вимоги в галузі охорони навколишнього природного середовища, охорони біологічного різноманіття, охорони мігруючих видів диких тварин, екологічної безпеки та санітарних норм.

Крім того, розвиток відновлюваної енергетики повинен здійснюватися з урахуванням пріоритету вимог екологічної безпеки, визначених Законами України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про охорону земель" та "Про природно-заповідний фонд України", забезпечення збереження та розвитку природоохоронних територій та об’єктів, визначених Законом України "Про національну інфраструктуру геопросторових даних" (території та об’єкти природно-заповідного фонду, їх функціональні та охоронні зони, території, зарезервовані з метою наступного заповідання, території та об’єкти екомережі, території Смарагдової мережі, водно-болотні угіддя міжнародного значення, біосферні резервати програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера", об’єкти всесвітньої спадщини ЮНЕСКО).

Для виробництва електричної енергії в умовах України доцільно використовувати такі види відновлюваних джерел: енергія вітру, енергія сонячного випромінювання, енергія потоку річок, енергія біомаси, термальна енергія Землі.

Зростання обсягів встановленої потужності та обсягів виробництва електричної енергії об’єктами відновлюваної електроенергетики протягом 2014-2023 років в Україні здійснювалося завдяки створенню державою правових, організаційних та економічних стимулів, а саме запровадженню моделі фіксованого "зеленого" тарифу (feed-in tariff) Законом України "Про альтернативні джерела енергії".

Водночас система підтримки за моделлю "зеленого" тарифу через відсутність зворотних зв’язків та ринкового механізму ціноутворення не сформувала сталого підходу до розвитку відновлюваної енергетики в Україні. Стрімке, більш ніж втричі протягом 2019-2021 років, зростання обсягів виробництва електричної енергії з відновлюваних джерел енергії створило ряд економічних і технічних викликів, пов’язаних як з відсутністю сталої фінансової системи оплати виробленої електричної енергії, так і з обмеженими можливостями Об’єднаної енергетичної системи України до інтеграції об’єктів відновлюваної електроенергетики.

Це призвело до значного збільшення виплат виробникам електричної енергії за "зеленим" тарифом та спричинило проблеми на ринку електричної енергії (обґрунтованість тарифів, дії учасників ринку тощо) і зростання обсягу субсидіювання, яке реалізоване через покладення спеціальних обов’язків на компанії - державне підприємство "Гарантований покупець" та НЕК "Укренерго", що сформувало заборгованість державного підприємства "Гарантований покупець" перед виробниками за "зеленим" тарифом.

Також частиною третьою статті 8 Закону України "Про альтернативні джерела енергії" визначено, що Кабінет Міністрів України має право передбачити у державному бюджеті видатки на фінансову підтримку учасників ринку електричної енергії, на яких покладено спеціальні обов’язки із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, відповідно до бюджетних запитів Міненерго, сформованих на підставі розрахунків, наданих НКРЕКП.

Однак відповідні пропозиції жодного разу не були включені до державного бюджету, що також вплинуло на збільшення заборгованості на ринку.

Крім фінансових викликів мали місце ризики технічного характеру, пов’язані із складністю забезпечення операційної безпеки Об’єднаної енергетичної системи України в умовах суттєвої частки відновлюваних джерел енергії. В Об’єднаній енергетичній системі України бракувало гнучких (маневрених) генеруючих потужностей, які необхідні для забезпечення інтеграції об’єктів відновлюваної енергетики, особливо з непрогнозованим графіком виробництва електричної енергії, що залежить від погодних умов. У підсумку це призводило до неекономічних режимів функціонування енергосистеми, в тому числі обмежень за командою оператора системи передачі відпуску електричної енергії об’єктами відновлюваної енергетики, які повинні бути в повному обсязі компенсовані за "зеленим" тарифом.

З метою врегулювання проблемних питань у сфері відновлюваної енергетики тодішнє Мінекоенерго в жовтні 2019 р. розпочало публічні дискусії з усіма заінтересованими сторонами, залучивши як медіатора Центр вирішення спорів та переговорів Секретаріату Енергетичного Співтовариства, за результатами яких досягнуто компромісних домовленостей, викладених в Меморандумі про взаєморозуміння щодо врегулювання проблемних питань у сфері відновлюваної енергетики в Україні (далі - Меморандум). Ключовими з них є:

з боку інвесторів - добровільна згода на зниження розмірів "зелених" тарифів, посилення відповідальності за небаланси, обмеження строків введення в експлуатацію сонячних електростанцій за моделлю "зеленого" тарифу;

з боку держави - забезпечення стабільної поточної оплати за вироблену електричну енергію, погашення накопиченої заборгованості та сприяння подальшому розвитку галузі на конкурентних та ринкових засадах.

Умови Меморандуму були імплементовані Законом України від 21 липня 2020 р. № 810-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення умов підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії", яким внесено відповідні зміни до Законів України "Про режим іноземного інвестування", "Про альтернативні джерела енергії", "Про ринок електричної енергії", "Про оренду державного та комунального майна".

Ураховуючи складну ситуацію в галузі, Україна не пішла на одностороннє зниження "зелених" тарифів, а досягла врегулювання цього питання шляхом тривалих переговорів з інвесторами, пошуку компромісів та укладення Меморандуму, який став основою відповідного закону.

Після прийняття Закону України від 21 липня 2020 р. № 810-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення умов підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії" рівень розрахунків державного підприємства "Гарантований покупець" з виробниками за "зеленим" тарифом суттєво покращився. Також було розпочато погашення заборгованості перед виробниками за "зеленим" тарифом за рахунок залучення НЕК "Укренерго" кредитних коштів та випуску облігацій під гарантії держави.

З метою забезпечення подальшого розвитку відновлюваної енергетики на конкурентних засадах з урахуванням кращих світових практик, зокрема запровадження системи аукціонів з розподілу квоти підтримки, Верховною Радою України було прийнято Закон України від 21 липня 2020 р. № 810-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії", яким внесено відповідні зміни до Законів України "Про альтернативні джерела енергії", "Про ринок електричної енергії", "Про регулювання містобудівної діяльності".

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 27 грудня 2019 р. № 1175 "Про запровадження конкурентних умов стимулювання виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 10, ст. 388), якою затверджені Порядок проведення аукціонів з розподілу квоти підтримки і Порядок відбору операторів електронних майданчиків для проведення аукціонів з розподілу квоти підтримки та визначено державне підприємство "Прозорро. Продажі" адміністратором електронної торгової системи, у якій проводитимуться аукціони.

Водночас, враховуючи складну фінансово-економічну ситуацію в галузі та те, що державним підприємством "Гарантований покупець" було укладено попередні договори купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом на обсяг встановленої потужності об’єктів відновлюваної енергетики більш як 10 ГВт, які мали б бути введені в експлуатацію протягом 2020-2022 років, початок проведення аукціонів з розподілу квоти підтримки (далі - аукціони) було відтерміновано.

Існуюча на той час модель підтримки для виробників за "зеленим" тарифом та переможців аукціонів передбачала, що усі виробники, які працюють за укладеними з державним підприємством "Гарантований покупець" договорами, є членами балансуючої групи гарантованого покупця, який є стороною, відповідальною за баланс для таких виробників та зобов’язаний викуповувати усю відпущену електричну енергію такими виробниками.

Значний обсяг встановленої потужності об’єктів відновлюваної енергетики, сконцентрований у межах однієї балансуючої групи, із перспективами його збільшення за такої моделі не міг оперативно реагувати на режими роботи енергосистеми та цінові сигнали ринку, забезпечуючи взаємну вигоду для оператора системи передачі та виробників електричної енергії з альтернативних джерел щодо балансування енергосистеми. Це було підставою для фінансових втрат державного підприємства "Гарантований покупець" та збільшення вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, що є невід’ємною складовою тарифу на послугу з передачі електричної енергії, який сплачується усіма споживачами. Також незалученість виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії до участі в ринку електричної енергії (в тому числі - балансуючому) на конкурентних умовах ускладнювало та збільшувало вартість балансування режимів роботи енергосистеми.

Тому першим кроком було прийняття Верховною Радою України Закону України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування", яким надано можливість виробникам, які отримують державну підтримку та входять до балансуючої групи гарантованого покупця, виходити із балансуючої групи і продавати електричну енергію на ринку за вільними цінами без втрати права на "зелений" тариф (можливість повернутися до балансуючої групи гарантованого покупця). Водночас можливість виходу виробників електричної енергії з відновлюваних джерел з балансуючої групи гарантованого покупця створювала одночасні ризики зменшення доходів таких виробників під час реалізації такої енергії на ринкових умовах без отримання державної підтримки.

З метою забезпечення подальшого стабільного розвитку відновлюваної енергетики на конкурентних ринкових засадах, які відповідають європейській практиці, у 2023 році Верховною Радою України було прийнято Закон України від 30 червня 2023 р. № 3220-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення та "зеленої" трансформації енергетичної системи України", основною метою якого є удосконалення умов розвитку відновлюваної енергетики в Україні.

Для подальшого розвитку відновлювальної енергетики на ринкових засадах згаданим Законом передбачено:

стимулювання розвитку сегмента прямих договорів купівлі-продажу електричної енергії між виробником електричної енергії з альтернативних джерел енергії та споживачами (далі - прямі договори) як фізичних, так і віртуальних;

встановлення законодавчих основ для створення і функціонування реєстру гарантій походження електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел (вимоги Директиви RED II), а також визначення НКРЕКП уповноваженим органом видачі зазначених гарантій;

визначення нового учасника ринку - "активний споживач", його прав та обов’язків;

запровадження механізму самовиробництва (модель Net billing) для стимулювання розвитку малої розподіленої генерації з відновлюваних джерел енергії активними споживачами. Побутові та непобутові споживачі мають право встановлювати генеруючі установки з відновлюваних джерел енергії для покриття власного споживання з можливістю продажу надлишків електричної енергії електропостачальнику на ринкових засадах;

визначення нового учасника ринку - "агрегатор", діяльності з "агрегації", термінів "агрегована група" та "агрегована електроустановка";

продовження до кінця 2023 року граничного строку введення в експлуатацію об’єктів електроенергетики або черг їх будівництва (пускових комплексів), що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії (крім енергії сонячного випромінювання), суб’єктами господарювання, які уклали договори купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом до 31 грудня 2019 р.;

надання права експорту електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, гарантованим покупцем;

надання можливості виробникам електричної енергії з відновлюваних джерел енергії, яким встановлено "зелений" тариф, виходити із балансуючої групи гарантованого покупця, здійснювати самостійний продаж електричної енергії на ринку електричної енергії та отримувати ринкову премію (модель feed-in premium);

підвищення гнучкості аукціонної моделі підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії з урахуванням провідного світового досвіду, а саме:

надання підтримки за результатами аукціону з розподілу квот шляхом викупу електричної енергії за механізмом ринкової премії (модель контрактів на різницю) замість фіксованого тарифу;

спрощення вимог до учасників аукціонів;

проведення аукціонів на будівництво об’єктів відновлюваної енергетики разом з установками зберігання енергії;

визначення окремих годин доби, протягом яких може надаватися підтримка за результатами проведення аукціону;

визначення профілів навантажень об’єктів відновлюваної енергетики, щодо яких за результатами аукціону набуто право на підтримку.

З метою реалізації положень законодавчих актів щодо розвитку відновлюваної енергетики на ринкових засадах Кабінетом Міністрів України та НКРЕКП прийнято ряд нормативно-правових актів, ключовими з яких є:

постанова Кабінету Міністрів України від 1 березня 2024 р. № 232 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 травня 2018 р. № 420 і від 27 грудня 2019 р. № 1175" (Офіційний вісник України, 2024 р., № 25, ст. 1616), яка врегульовує питання удосконалення аукціонної моделі підтримки об’єктів відновлюваної енергетики;

постанова Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2024 р. № 227 "Про запровадження гарантій походження електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії" (Офіційний вісник України, 2024 р., № 26, ст. 1653), якою затверджені Порядок видачі, обігу та погашення гарантій походження електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії, і Порядок визначення екологічної цінності електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії;

постанова НКРЕКП від 24 січня 2024 р. № 178 "Про внесення змін до деяких постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", якою, зокрема, імплементовано механізм ринкової премії;

постанова НКРЕКП від 29 грудня 2023 р. № 2651 "Про затвердження Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої активними споживачами, та розрахунків за неї";

постанова НКРЕКП від 27 грудня 2023 р. № 2624 "Про затвердження Порядку формування та ведення реєстру об’єктів електроенергетики та електроустановок споживачів (у тому числі активних споживачів), що використовують альтернативні джерела енергії для виробництва електричної енергії".

Таким чином, в Україні було запроваджено ринковий механізм стимулювання розвитку відновлюваної енергетики, зокрема замість моделі фіксованих платежів за "зеленим" тарифом (модель feed-in tariff) запроваджені модель ринкової премії (модель feed-in premium) для існуючих виробників за "зеленим" тарифом та модель контрактів на різницю (модель contract for difference) для майбутніх переможців аукціонів.

Відповідно до моделей ринкової премії (модель feed-in premium) та контрактів на різницю (модель contract for difference) виробники електричної енергії з відновлюваних джерел енергії безпосередньо можуть виступати як учасники ринку, самостійно продаючи електричну енергію, оптимізуючи свої доходи від виробництва та зменшуючи свої небаланси. Одночасно такі виробники мають право на отримання від гарантованого покупця надбавки у вигляді різниці між "зеленим" тарифом або аукціонною ціною та розрахунковою ринковою ціною. Для переможців аукціонів у разі, коли розмір розрахункової ринкової ціни перевищує розмір аукціонної ціни, виробник сплачуватиме відповідну різницю гарантованому покупцю. Крім того, виробники електричної енергії з відновлюваних джерел енергії вмотивовані створювати нові окремі балансуючі групи, що матимуть можливість управляти небалансами власного портфеля об’єктів в режимі реального часу і для уникнення небалансів впроваджувати нові підходи та технології прогнозування, установки зберігання енергії та заходи з управління попитом, сприяючи зусиллям оператора системи передачі щодо балансування енергосистеми.

На сьогодні все більше підприємств впроваджують політики та стратегії розвитку, що мають у своїй основі соціальну відповідальність та збереження навколишнього природного середовища, і заінтересовані у купівлі електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії. Для цього таким споживачам необхідно одержати підтвердження, що спожита електрична енергія вироблена з відновлюваних джерел енергії.

Високий попит на "зелену" електричну енергію створює умови для розвитку сегмента прямих договорів різних типів, у тому числі фізичних прямих договорів, договорів "з рукавом", в яких електропостачальник діє як посередник між виробником електричної енергії та споживачем (застосовуються у разі, коли споживач електричної енергії розташований на певній відстані від виробника електричної енергії і лінії електропередачі споживача не можуть бути безпосередньо приєднаними до електричної мережі виробника електричної енергії), та віртуальних договорів. Покупцем електричної енергії відповідно до таких договорів є приватний споживач, а не держава в особі гарантованого покупця.

Ураховуючи початок переговорів про вступ України до Європейського Союзу, вимоги щодо регулювання прямих договорів повинні бути гармонізовані з вимогами щодо прямих договорів в Європейському Союзі та вимогами щодо їх фінансової та банківської привабливості.

Законодавчими актами також передбачено фінансовий механізм стимулювання розвитку відновлюваної електроенергетики, а саме можливість укладення віртуальних контрактів на різницю між споживачем, електропостачальним або трейдером та виробником електричної енергії з відновлюваних джерел енергії.

Механізмом, що дає змогу задовольнити таку потребу, є запровадження гарантій походження електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії, визначення в законодавстві способів врахування гарантій походження для зниження екологічних податків та можливостей продажу електричної енергії за прямими договорами.

Статтею 19 Директиви RED II передбачено, що для цілей підтвердження кінцевим споживачам частки або кількості енергії з відновлюваних джерел в енергетичному балансі постачальника енергії та в обсязі енергії, що постачається споживачам за договорами, пропонованими в контексті споживання енергії з відновлюваних джерел, держави-члени повинні забезпечити можливість гарантування походження енергії з відновлюваних джерел у розумінні зазначеної Директиви згідно з об’єктивними, прозорими і недискримінаційними критеріями.

Держави-члени або призначені компетентні органи повинні розробити дієвий механізм для забезпечення того, що гарантії походження видаються, передаються та скасовуються в електронній формі і що вони є достовірними, надійними та захищеними від шахрайства. Держави-члени та призначені компетентні органи повинні забезпечити, щоб встановлені ними вимоги відповідали стандарту CEN-EN 16325.

В Європейському Союзі операції з міждержавної передачі гарантій походження здійснюються з використанням центру Асоціації органів емітентів, яка об’єднує 34 операторів європейських систем сертифікації з 27 країн, які є уповноваженими компетентними органами з видачі гарантій походження.

Згідно з вимогами Асоціації органів емітентів, кожна країна, яка хоче долучитися до європейської системи обміну гарантіями походження, повинна заповнити власний протокол домену, в якому буде зазначено, як саме забезпечується виконання вимог правил EECS (European Energy Certificate System, далі - EECS), що базуються на положеннях Директиви RED II та стандарті CEN-EN 16325.

Процедура приєднання до Асоціації органів емітентів займає близько одного року (стандартний розрахунок для будь-якої країни). Значну частину цього часу займає забезпечення виконання правил EEСS, що є обов’язковою умовою для взаємного визнання гарантій походження між Україною та ЄС.

Відповідно до вимог Законів України "Про альтернативні джерела енергії", "Про ринок електричної енергії" держателем Реєстру гарантій походження електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії, є НКРЕКП.

НКРЕКП проводиться робота щодо впровадження системи видачі гарантій походження, забезпечення відповідності цієї системи походження правилам EEСS, що є обов’язковою умовою для визнання українських гарантій походження в країнах Європейського Союзу.

30 травня 2024 р. за рішенням загальних зборів Асоціації органів емітентів Україна в особі НКРЕКП набула офіційного статусу члена Асоціації. Це ключовий крок для започаткування роботи української системи гарантій походження відновлюваної електроенергії за принципами та правилами Європейського Союзу. Вступ до Асоціації органів емітентів також є умовою для міжнародної торгівлі гарантіями походження.

За результатами домовленостей, досягнутих під час 21-го засідання Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства, на розгляд сторін надіслано проект Дорожньої карти щодо взаємного визнання гарантій походження, виданих Договірними Сторонами Енергетичного Співтовариства.

Відповідно до проекту зазначеної Дорожньої карти пропозиція про визнання Європейською Комісією гарантій походження, виданих певною Договірною Стороною (третьою країною у термінології Директиви RED II), у тому числі Україною, може бути зроблена лише після того, як Європейський Союз переконається, що ця Договірна Сторона виконує, як мінімум, такі умови:

третя країна має функціонуючу налаштовану систему видачі гарантій походження, яка є сумісною з відповідними системами Європейського Союзу;

третя країна має нормативно-правову базу, яка забезпечує сумісність системи видачі гарантій походження з відповідною системою ЄС, вимоги до якої визначені статтею 19 Директиви RED II, та включає відстеження, облік видачі гарантій походження, запобігання шахрайству, а також забезпечення відповідності національних вимог європейському стандарту CEN-EN 16325;

існує пряма торгівля електричною енергією/енергоносіями між Європейським Союзом і відповідною третьою країною.

Міненерго та НКРЕКП ведеться робота з Європейськими партнерами щодо визнання українських гарантій походження у державах - членах Європейського Союзу.

Питання створення системи видачі гарантій походження електричної енергії та забезпечення їх визнання в країнах Європейського Союзу є актуальним для споживачів, насамперед експортерів, з огляду на майбутнє запровадження механізму регулювання викидів вуглецю на кордоні з Європейським Союзом (CBAM), а також для ефективного виконання прямих договорів.

Запровадження гарантій походження дасть змогу збільшити попит на електричну енергію з альтернативних джерел енергії, дохід виробників енергії з відновлюваних джерел енергії, які продають електричну енергію на ринку, за рахунок реалізації гарантій походження та зменшити обсяг витрат гарантованого покупця, необхідних для сплати надбавки виробникам з альтернативних джерел (за рахунок отримання коштів за реалізацію гарантій походження на обсяг електричної енергії, яка реалізується за "зеленим" тарифом або аукціонною ціною).

Ураховуючи тенденції до будівництва споживачами енергії об’єктів відновлюваної енергетики для покриття власного споживання, гарантії походження електричної енергії з відновлюваних джерел енергії повинні також видаватися споживачам на електричну енергію, яка не відпущена в мережу. Також питання запровадження системи видачі гарантій походження є важливим у контексті майбутнього розвитку водневої енергетики в частині підтвердження походження електричної енергії з відновлюваних джерел енергії під час виробництва відновлюваного водню.

У процесі забезпечення подальшого розвитку відновлюваної електроенергетики важливо враховувати географічний потенціал території України та особливості енергосистеми.

Постійні атаки на енергосистему України та втрата значної частини маневреної генерації гостро поставила питання перегляду підходів до майбутньої трансформації енергетичного сектору України, зокрема розбудови об’єктів відновлюваної енергетики. Так, до 2022 року переважна більшість, близько 60 відсотків, об’єктів відновлюваної енергетики була побудована у п’яти південних областях (Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська, Миколаївська, Одеська). У наступні 10 років пріоритет розвитку відновлюваної енергетики повинен надаватися регіонам із недостатньо розвинутими потужностями відновлюваної енергетики та енергодефіцитним регіонам. Цьому сприятиме проведення аукціонів із визначеними регіонами (областями), що передбачено Законом України "Про альтернативні джерела енергії".

Пріоритетність розвитку відновлюваної електроенергетики в окремих регіонах буде визначатися кожен рік, зокрема в процесі формування пропозицій щодо затвердження річних квот підтримки відновлюваної енергетики та графіка проведення аукціонів на наступний рік, а також індикативних прогнозних показників річних квот підтримки на чотири роки, що настають за роком, на який встановлюється річна квота підтримки відповідно до вимог Закону України "Про альтернативні джерела енергії".

Формування відповідних пропозицій буде здійснюватися з урахуванням міжнародних зобов’язань України щодо розвитку відновлюваної енергетики, Енергетичної стратегії України, звіту з оцінки відповідності (достатності) генеруючих потужностей та плану розвитку системи передачі, стану реалізації проектів будівництва об’єктів відновлюваної енергетики та ситуації на ринку.

Для цього необхідно реалізувати вимоги Директиви RED III щодо визначення зон розвитку відновлюваної енергетики та затвердження планів розвитку відповідних зон, а також зон розвитку мережевої інфраструктури та установок зберігання енергії.

Планується, що виробництво електричної енергії з відновлюваних джерел енергії збільшиться до 43894 ГВт• год у 2030 році. В перерахунку на натуральні величини це 3374 тис. тонн нафтового еквівалента.

Станом на початок 2024 року потужність об’єктів малої гідроенергетики (менше 10 МВт) становила 193 МВт. Через незначну питому вагу в загальному енергобалансі мала гідроенергетика нині не може істотно впливати на структуру енергозабезпечення країни. Проте природний потенціал її розвитку на сьогодні повною мірою не реалізовано. Україна має значний потенціал використання ресурсів малих річок, зокрема у західних регіонах.

У разі використання гідропотенціалу малих річок України можна досягти значної економії паливно-енергетичних ресурсів, причому розвиток малої гідроенергетики сприятиме децентралізації загальної енергетичної системи, що дасть змогу розв’язати ряд проблем в енергопостачанні віддалених і важкодоступних районів сільської місцевості, а також підвищити стійкість енергосистеми.

Мікро-, міні- та малі гідроелектростанції можуть стати потужною основою енергозабезпечення для регіонів західної частини України.

Для вирішення питань розвитку малої гідроенергетики Україна має достатній науково-технічний потенціал і значний досвід в галузі проектування і розроблення конструкцій гідротурбінного обладнання. Вітчизняні підприємства мають необхідне виробниче оснащення для таких гідроелектростанцій вітчизняним обладнанням.

Програма розвитку гідроенергетики на період до 2026 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 р. № 552 (Офіційний вісник України, 2016 р., № 60, ст. 2065), визначає основні напрями розвитку гідроенергетики, перспективні проекти нового будівництва та реконструкції великих гідрогенеруючих потужностей. Однак дана Програма потребує перегляду та актуалізації з урахуванням наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України.

Середньорічна кількість енергії сонячного випромінювання, яка надходить щороку на територію України, коливається в межах від 1070 кВт• год на 1 кв. метр в північній частині України до 1400 кВт• год на 1 кв. метр і вище у південній частині України.

Перетворення сонячної енергії в електричну в умовах України доцільно здійснювати насамперед з використанням фотоелектричних пристроїв. Наявність значних запасів сировини, промислової та науково-технічної бази для виготовлення фотоелектричних пристроїв може задовольнити повністю не тільки потреби вітчизняних споживачів, але і представляти для експортних поставок більше двох третин виробленої продукції.

Фотоелектричне обладнання може ефективно експлуатуватися протягом усього року, проте максимально ефективно - протягом семи місяців на рік (з квітня по жовтень) в південних регіонах та п’яти місяців на рік (з травня по вересень) - у північних.

На сьогодні сонячна енергетика в Україні розвивається найшвидшими темпами - встановлена потужність сонячних електростанцій (з урахуванням генеруючих установок приватних домогосподарств) на початок 2024 року становить 7327 МВт, або майже 90 відсотків загальної встановленої потужності об’єктів відновлюваної енергетики (без урахування об’єктів, розташованих на тимчасово окупованих територіях). За період повномасштабного вторгнення було втрачено близько 0,6 ГВт потужностей сонячної енергетики.

Ураховуючи те, що показники Національного плану дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року в частині сонячної енергії перевиконано більш як втричі, подальше стимулювання державою розвитку цього сектору відновлюваної енергетики на стороні виробника здійснюватиметься в мінімальних обсягах. Водночас реалізація проектів сонячної енергетики може здійснюватися на ринкових засадах.

Передбачається помірне зростання встановленої потужності об’єктів сонячної енергетики, які виробляють електричну енергію для відпуску в мережу. Водночас зростання встановлених потужностей сонячної енергетики планується за рахунок встановлення генеруючих установок активними споживачами, в тому числі приватними домогосподарствами, а також у майбутньому громадськими енергетичними спільнотами та спільнотами споживачів відновлюваної енергії з метою забезпечення передусім власного споживання. Цьому сприятиме запровадження державних програм підтримки активних споживачів в рамках механізму самовиробництва.

Планується, що виробництво електричної енергії з енергії сонячного випромінювання може бути збільшено до 13471 ГВт• год у 2030 році (загальною потужністю 12,2 ГВт, з яких 7,2 ГВт виробників та 5 ГВт активних споживачів).

Україна має значний потенціал подальшого розвитку вітроенергетики. Найбільш перспективними для цього є південні та південно-східні регіони країни, де середня швидкість вітру на висоті осі ротора сучасних вітрових електроустановок сягає від 7 метрів за секунду і вище. На початок 2024 року встановлена потужність об’єктів вітроенергетики становила 512 МВт (без урахування об’єктів, розташованих на тимчасово окупованих територіях). За період повномасштабного вторгнення було втрачено близько 1,4 ГВт потужностей вітрової енергетики.

Перевагою вітрових електростанцій є достатньо рівномірний профіль генерації протягом року та вищий коефіцієнт використання встановленої потужності взимку, що є актуальним для енергосистеми в умовах зростання споживання електричної енергії протягом опалювального періоду.

Ураховуючи зазначене та невиконання цілей Національного плану дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року в частині вітроенергетики, цей Національний план дій передбачає інтенсивний розвиток генерації з використанням енергії вітру.

Існуючі об’єкти вітроенергетики побудовані на землі. Водночас Україна має значний технічно-досяжний потенціал розвитку морської (офшорної) вітроенергетики на мілководних територіях великих акваторій - Азовського та Чорного морів, затоки Сиваш, водосховищ Дніпровського каскаду гідроелектростанцій, лиманів. На сьогодні цей потенціал ще не використовується.

На основі досвіду більшості європейських країн з впровадження вітроелектростанцій в Україні може бути збільшено виробництво електричної енергії шляхом використання більш потужних вітроустановок та введення в експлуатацію нових потужностей наземних вітрових електростанцій до 17455 ГВтгод у 2030 році (загальною потужністю 6,214 ГВт). Виробництво електричної енергії морськими (офшорними) вітровими електростанціями прогнозується на рівні до 271 ГВт• год у 2030 році (загальна потужність 100 МВт).

Галузь біоенергетики в Україні має значний потенціал для розвитку. Це обумовлено особливостями клімату, потенціалом аграрного сектору і наявністю необхідної робочої сили. Найбільший енергетичний потенціал в Україні мають такі види біомаси, як сільськогосподарські залишки (первинні - утворені в полі у процесі збирання врожаю, вторинні - утворені на підприємствах під час переробки врожаю, гній тварин) та енергетичні рослини (для отримання твердого біопалива та біогазу).

Динаміка збільшення виробництва електричної енергії з використанням біомаси та біогазу відстає від виробництва електричної енергії з використанням інших відновлюваних джерел енергії - встановлена електрична потужність об’єктів електроенергетики з використанням біомаси та біогазу на початок 2024 року становила 319 МВт (без урахування об’єктів, розташованих на тимчасово окупованих територіях).

На початок 2024 року в Україні діяло 68 установок загальною електричною потужністю 135 МВт, якими виробляється енергія з біогазу та які працюють за "зеленим" тарифом.

Одним із шляхів розвитку біогазових технологій є виробництво біогазу з побутових відходів, яких щороку в Україні утворюється близько 10 млн. тонн.

В Україні існує майже 5,5 тис. звалищ та полігонів побутових відходів. Найбільше їх налічується в Вінницькій (741), Полтавській (675) та Чернігівській (659) областях.

Крім того, на початок 2024 року в Україні діяло 24 об’єкти електроенергетики загальною електричною потужністю 178 МВт, які виробляють електричну енергію з біомаси за "зеленим" тарифом. Враховуючи суттєве недосягнення цілей Національного плану дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року в частині розвитку біоенергетики, цей Національний план дій передбачає інтенсивний розвиток генерації електричної енергії з використанням біомаси та біогазу.

При цьому потенційним напрямом збільшення частки відновлюваних джерел енергії в електроенергетиці є використання біоенергетики на існуючих об’єктах традиційної генерації, зокрема теплоелектростанцій та теплоелектроцентралей, шляхом їх переобладнання. Крім того, потенційним напрямом використання біоенергетики є використання біометану на новій високоманевреній генерації або теплоелектроцентралях та когенераційних установках, які використовують природний газ.

Також до переліку інвестиційних проектів із значними інвестиціями, що реалізуються на території України у сферах переробної промисловості відповідно до Закону України "Про державну підтримку інвестиційних проектів із значними інвестиціями в Україні", включено проекти з виробництва біоетанолу, який призначений для використання як компонент палива, виробництва біогазу і біометану (зокрема скрапленого або стисненого).

З урахуванням досвіду з впровадження біоенергетичних установок європейськими країнами із схожим потенціалом біоенергетики в Україні шляхом будівництва та введення в експлуатацію нових потужностей біогенерації виробництво електричної енергії з біомаси може бути збільшено до 3850 ГВт• год у 2030 році (загальною потужністю близько 876 МВт).

Бар’єром для розвитку виробництва електричної та теплової енергії з біомаси є нестабільність цін на біопаливо, ненадійність ланцюгів його постачання та низька якість біопалива.

Вирішенням цих викликів може бути створення єдиного конкурентного та прозорого ринку твердого біопалива. Про це свідчить міжнародний досвід торгівлі біопаливом. Зокрема, спостерігається тенденція переходу торгівлі біопаливом на спеціалізовані майданчики, які забезпечують прозорість, відкритість та конкурентні умови для формування ринкових цін на біопаливо.

Крім того, необхідно привести українську термінологію щодо біоенергетики у відповідність із законодавством Європейського Союзу, зокрема визначень "біопаливо", "біорідина", "паливо з біомаси" тощо. Також необхідна імплементація Європейського законодавства в частині визначення критеріїв сталості та викидів парникових газів.

Україна має потенціал розвитку геотермальної енергетики. Це обумовлено термогеологічними особливостями рельєфу та особливостями геотермальних ресурсів країни. Проте на відміну від інших відновлюваних джерел енергії темпи нарощування виробничих потужностей геотермальної енергетики в Україні здійснюються значно повільніше. Це пояснюється додатковими початковими капітальними вкладеннями, що включають не тільки затрати на енергетичне обладнання для перетворення геотермальних джерел енергії, а також і витрати на бурильні роботи.

Україна має достатню ресурсну базу і розвинуті геотермальні технології для вилучення та освоєння таких видів геотермальних джерел енергії:

субгеотермальні - тепло верхніх шарів Землі до глибини 500 метрів, яке використовується за допомогою теплонасосних установок;

гідротермальні - тепло глибинних підземних термальних вод і парагідротерм, яке використовується за допомогою тепло- і електрогенеруючих установок;

петротермальні - тепло перегрітих "сухих" гірських порід, яке використовується за допомогою свердловинних теплообмінників або шляхом створення штучних підземних проникних колекторів.

Найбільш сприятливими геотермічними умовами для освоєння гідротермальних ресурсів характеризуються Передкарпатський (Львівська, Івано-Франківська, частково Чернівецька області) та Закарпатський (Закарпатська область) прогини, Дніпровсько-Донецька западина (Чернігівська, Полтавська, Сумська, Харківська, Дніпропетровська області), Степовий Крим та узбережжя Чорного моря (Херсонська та Одеська області).

На сьогодні найбільшого розвитку в Україні набув напрям використання тепла верхніх шарів Землі за допомогою теплонасосних установок. В Україні є достатньо геотермальних родовищ з високим температурним потенціалом (120-180°С), що дає змогу використовувати геотермальне тепло також для виробництва електричної енергії.

Під час розрахунку кількості можливих обсягів споживання низькотемпературних геотермальних ресурсів в геокліматичних умовах різних регіонів України необхідно врахувати, що інтенсивна їх експлуатація може призвести до зниження температури ґрунтового масиву та швидкого виснаження. Для кожного регіону України існує певна максимальна інтенсивність видобування геотермальної енергії, яку можна підтримувати тривалий час. Необхідно підтримувати такий рівень використання геотермальної енергії, який дав би змогу експлуатувати джерело енергетичних ресурсів без шкоди для навколишнього природного середовища. Також, залежно від геологічних особливостей району, виробництво геотермальної енергії може призводити до викидів парникових газів та інших речовин, які шкідливі для здоров’я та навколишнього природного середовища, з підземних рідин та інших надр. Доцільно здійснювати використання геотермальних джерел, які мають незначний вплив на довкілля та приводять до скорочення викидів парникових газів порівняно з викопними видами палива.

З урахуванням поточної ситуації, умов і наявного потенціалу в Україні може бути забезпечено виробництво електричної енергії геотермальними установками шляхом введення в експлуатацію нових потужностей в обсязі 210 ГВт• год у 2030 році (загальною потужністю 40 МВт).

З 2014 року в Україні завдяки моделі "зеленого" тарифу здійснюється стрімке зростання генеруючих установок приватних домогосподарств, які виробляють електричну енергію з енергії сонячного випромінювання. Так, за останні п’ять років сумарна потужність таких установок зросла майже у 10 разів і станом на початок 2024 року становила 1493 МВт (близько 54 тис. одиниць), або 17,3 відсотка усієї потужності об’єктів відновлюваної електроенергетики, що працюють за моделлю "зеленого" тарифу (без урахування об’єктів, що розташовані на тимчасово окупованих територіях). У п’ятірку лідерів за встановленою потужністю входять області:

Дніпропетровська - 216 МВт;

Закарпатська - 138 МВт;

Тернопільська - 120 МВт;

Івано-Франківська - 115 МВт;

Київська - 95 МВт.

Водночас інші види відновлюваних джерел енергії практично не використовуються споживачами. На початок 2024 року приватними домогосподарствами встановлено 31 кВт генеруючих установок з використанням енергії вітру та 245 кВт комбінованих вітро-сонячних установок.

При цьому модель "зеленого" тарифу для приватних домогосподарств не стимулювала власників таких електростанцій використовувати вироблену електричну енергію для власного споживання. Суттєва різниця між розміром "зеленого" тарифу та ринковою ціною спонукала власників електростанцій до максимізації відпуску дорогої електричної енергії в мережу з метою отримання прибутку.

Подальше стале збільшення кількості сонячних електростанцій приватних домогосподарств за моделлю "зеленого" тарифу, визначеного Законом України "Про альтернативні джерела енергії", складно було реалізувати через обмежені ресурси тарифу на послуги з передачі електричної енергії. Крім того, існуюча модель "зеленого" тарифу не давала змоги досягти ключової цілі стимулювання розвитку відновлюваної генерації споживачами для покриття власного споживання.

Цей Національний план дій передбачає подальший розвиток генерації з відновлюваних джерел енергії активними споживачами більшою мірою з використанням енергії сонячного випромінювання в рамках нової схеми підтримки - механізму самовиробництва (модель Net Billing), яка враховує кращі світові практики, орієнтована на покриття власного споживання та не призводить до появи перехресного субсидіювання за рахунок інших споживачів.

З метою стимулювання активних споживачів встановлювати генеруюче обладнання, яке виробляє електричну енергію з відновлюваних джерел, за механізмом самовиробництва Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 7 червня 2024 р. № 673 "Про затвердження Порядку надання фінансової державної підтримки фізичним особам, які встановлюють у власних домогосподарствах генеруючі установки, що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії" (Офіційний вісник України, 2024 р., № 58, ст. 3424), якою передбачено впровадження програми доступного (безвідсоткового) кредитування фізичних осіб для придбання та встановлення генеруючого обладнання з метою виробництва електричної енергії у власних домогосподарствах.

Зазначена програма передбачає стимулювання фізичних осіб до встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок встановленою потужністю від 1 до 10 кВт разом із гібридними інверторами, що здатні працювати як в автономному, так і синхронному із зовнішньою мережею режимі, та установками зберігання енергії ємністю від 1 кВт• год на кожен 1 кВт встановленої потужності генеруючої установки.

Також з метою збільшення частки відновлюваних джерел енергії у системах виробництва електричної енергії та тепла об’єднаннями співвласників багатоквартирних будинків та житлово-будівельними кооперативами, а також здійснення заходів щодо підвищення енергоефективності та енергетичної безпеки житлового сектору державною установою "Фонд енергоефективності" (далі - Фонд енергоефективності) було запроваджено програму "Грін Дім".

За програмою "Грін Дім" об’єднанню співвласників багатоквартирного будинку і житлово-будівельному кооперативу надається фінансування на відшкодування 70 відсотків вартості обладнання та матеріалів (теплові насоси - джерело теплової енергії - ґрунт, вода або повітря (для потреб опалення та гарячого водопостачання); сонячні електростанції), а також на сертифікацію енергетичної ефективності будинку.

Активно реалізуються проекти із встановлення сонячних електростанцій разом з установками зберігання енергії закладами, зокрема медичними закладами та закладами освіти, державної та комунальної форми власності шляхом використання енергосервісних контрактів відповідно до статті 17 Закону України "Про енергетичну ефективність".

Водночас суб’єкти господарювання приватної форми власності активно встановлюють сонячні електростанції на власних об’єктах з метою покриття власного споживання та підвищення надійності електропостачання.

Передбачається розвиток генеруючих установок, що виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, та/або установок зберігання енергії в рамках громадських енергетичних об’єднань та спільнот споживачів відновлюваної енергії відповідно до положень статті 16 Директиви (ЄС) 2019/944 Європейського Парламенту і Ради від 5 червня 2019 р. про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та статті 22 Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/2001 від 11 грудня 2018 р. про стимулювання використання енергії з відновлюваних джерел.

Також розвитку виробництва електричної енергії з відновлюваних джерел енергії сприятиме імплементація положень частини третьої статті 10 Директиви (ЄС) 2024/1275 Європейського Парламенту і Ради від 24 квітня 2024 р. про енергетичну ефективність будівель в частині визначення вимог для обов’язкового встановлення фотоелектричних модулів на дахах будівель.

Інші заходи щодо розвитку розподіленої генерації з відновлюваних джерел енергії, у тому числі активними споживачами, визначатимуться Стратегією розвитку розподіленої генерації.

В умовах зростання обсягів виробництва електричної енергії сонячними і вітровими електростанціями з негарантованим графіком відпуску електричної енергії Об’єднана енергетична система України має гостру потребу в додаткових балансуючих потужностях та заходах з підвищення гнучкості енергосистеми.

Збалансування роботи енергосистеми в умовах зростання обсягів відновлюваної генерації можна досягти за рахунок забезпечення її ринкової та технічної інтеграції в енергосистему, насамперед сприяння переходу об’єктів відновлюваної енергетики до функціонування в ринку електричної енергії на загальних з традиційною генерацією засадах, зокрема:

вихід об’єктів відновлюваної енергетики, щодо яких встановлено "зелений" тариф, із балансуючої групи гарантованого покупця;

проведення аукціонів в рамках моделі контрактів на різницю;

розвиток прямих договорів купівлі-продажу електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії.

Технічній інтеграції відновлюваних джерел енергії з негарантованим графіком виробництва електричної енергії в енергосистему сприятиме:

розширення пропускної спроможності міждержавних перетинів з об’єднанням енергетичних систем держав - членів Європейського Союзу (Об’єднана енергетична система Європи), що сприятиме балансуванню енергосистеми за рахунок міждержавних перетоків електричної енергії;

будівництво високоманевреної генерації, у тому числі газотурбінних установок або газопоршневих двигунів, з можливістю швидкого пуску/зупину;

будівництво нової мережевої інфраструктури, підстанцій та міждержавних перетинів;

добудова гідроакумулюючих електростанцій;

розвиток та будівництво установок зберігання енергії.

Цільовим сценарієм Звіту з оцінки відповідності (достатності) генеруючих потужностей для покриття прогнозованого попиту на електричну енергію та забезпечення необхідного резерву у 2023 році, затвердженого постановою НКРЕКП від 20 лютого 2024 р. № 337, визначена необхідність будівництва у максимально стислі строки до 2030 року високоманевреної генерації з можливістю швидкого пуску/зупину в обсязі щонайменше 906 МВт та установок зберігання енергії в обсязі 656 МВт.

Введення потужностей маневреної генерації є необхідним чинником для забезпечення стабільності роботи Об’єднаної енергетичної системи України під час впровадження об’єктів відновлюваної енергетики, які потребують балансування.

Кабінетом Міністрів України постановою від 10 липня 2019 р. № 677 "Про затвердження Порядку проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом" (Офіційний вісник України, 2019 р., № 61, ст. 2126) з метою залучення інвестицій у будівництво високоманевреної генерації передбачено створення умов для проведення конкурсів в обсягах потужності, визначених Звітом з оцінки відповідності (достатності) генеруючих потужностей для покриття прогнозованого попиту на електричну енергію та забезпечення необхідного резерву.

Для оптимального розміщення потужностей маневреної генерації повинні бути розглянуті майданчики з готовими схемами підключення до електричних і газових мереж.

Однією з перспективних технологій, що дасть змогу підвищити гнучкість Об’єднаної енергетичної системи України, є установки зберігання енергії, які можна використовувати для підтримання частоти (первинне регулювання) та перенесення потужності з періоду її "профіциту" в періоди її "дефіциту" (вторинне, третинне регулювання).

Енергетичною стратегією України на період до 2050 року визначено, що розвиток відновлюваних джерел енергії повинен включати в себе комплекс заходів з будівництва установок зберігання енергії.

Верховною Радою України було прийнято Закон України від 15 лютого 2022 р. № 2046-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо розвитку установок зберігання енергії", яким передбачається врегулювання правових, економічних та організаційних засад функціонування установок зберігання енергії в ринку електричної енергії.

З метою забезпечення можливості функціонування установок зберігання енергії в ринку електричної енергії прийнято зміни до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 р. № 309, Кодексу систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 р. № 310, Кодексу комерційного обліку, затвердженого постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 р. № 311, та інших нормативно-правових актів.

Законом України "Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів" передбачено надання стимулу для розвитку установок зберігання енергії, а саме до 1 січня 2025 р., розрахунок плати за приєднання до електричних мереж оператора системи передачі та операторів систем розподілу установок зберігання енергії передбачає лише складову плати за створення електричних мереж лінійної частини приєднання.

Залученню інвестицій у потужності маневреної генерації та/або установки зберігання енергії сприятиме рішення про запровадження спеціальних аукціонів для придбання оператором системи передачі допоміжної послуги з надання резервів регулювання частоти та активної потужності (а саме автоматичних резервів), строк надання якої може становити від двох до п’яти років з відстроченням початку надання такої допоміжної послуги до трьох років, прийняте постановою НКРЕКП від 26 червня 2024 р. № 1172.

На сьогодні в Україні вже розпочато процес реалізації проектів із будівництва установок зберігання енергії, зокрема першу установку зберігання енергії в Україні потужністю 1 МВт та ємністю 2,25 МВт• год у травні 2021 р. введено в експлуатацію в м. Енергодарі на території Запорізької теплоелектростанції.

Активний розвиток балансуючих потужностей та установок зберігання енергії надасть енергосистемі необхідну гнучкість та стійкість, що є важливим у контексті стабілізації роботи Об’єднаної енергетичної системи України в умовах постійних обстрілів, втрати маневреної генерації та її синхронізації з Об’єднаною енергетичною системою Європи.

Водночас це дасть змогу посилити спроможність енергетичної системи щодо інтеграції нових потужностей з відновлюваних джерел енергії і створити технічну можливість для подальшої декарбонізації української енергетики відповідно до міжнародних зобов’язань України.

З метою забезпечення технічної інтеграції відновлюваних джерел енергії в енергосистему цей Національний план дій передбачає введення в експлуатацію нових потужностей високоманевреної генерації з можливістю швидкого пуску/зупину в обсязі 906 МВт та установок зберігання енергії в обсязі 656 МВт у 2030 році.

Для виробництва теплової енергії з відновлюваних джерел енергії в умовах України доцільно використовувати енергію біомаси, енергію сонячного випромінювання, аеротермальну, гідротермальну та геотермальну енергію.

В Україні біомаса, що використовується для виробництва теплової енергії, - це переважно деревна біомаса (тріска, деревні відходи, дрова), а також агровідходи (солома, лушпиння соняшника).

Частка теплової енергії з біомаси в Україні становить близько 98 відсотків усієї відновлюваної теплової енергії.

Теплова енергія з біомаси переважно виробляється в індивідуальному секторі (побутові котли і печі), а також у комунальних, промислових котельнях, теплоелектроцентралях.

У 2020 році валове кінцеве споживання енергії з відновлюваних джерел енергії у системах теплопостачання та холодопостачання становило 2869 тис. тонн нафтового еквівалента, а саме:

енергія біомаси - 2816 тис. тонн нафтового еквівалента:

тверда - 2797 тис. тонн нафтового еквівалента;

біогаз - 19 тис. тонн нафтового еквівалента;

термальна енергія Землі за рахунок теплових насосів - 52 тис. тонн нафтового еквівалента:

аеротермальна - 36 тис. тонн нафтового еквівалента;

геотермальна - 10 тис. тонн нафтового еквівалента;

гідротермальна - 6 тис. тонн нафтового еквівалента;

енергія сонячного випромінювання - 1 тис. тонн нафтового еквівалента.

Для стимулювання виробництва тепла з відновлюваних джерел енергії Верховною Радою України прийнято Закон України від 21 березня 2017 р. № 1959-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про теплопостачання" щодо стимулювання виробництва теплової енергії з альтернативних джерел енергії", яким передбачено встановлення стимулюючого тарифу на теплову енергію з альтернативних джерел. Тариф на теплову енергію з альтернативних джерел встановлюється на рівні 90 відсотків діючого тарифу на теплову енергію з газу (а у разі його відсутності - на рівні середньозваженого тарифу на теплову енергію з газу в розрізі регіонів).

При цьому через волатильність цін на природний газ та встановлення тарифу нижче виробничої собівартості необхідно надати право виробникам теплової енергії з альтернативних джерел енергії обирати спосіб розрахунку тарифів, а саме встановлення на загальних засадах.

Збільшення обсягів виробництва відновлюваної теплової енергії пов’язано з розвитком біоенергетики. За оцінками Інституту відновлюваної енергетики Національної академії наук, технічно досяжний потенціал сектору біоенергетики становить близько 38,2 млн. тонн нафтового еквівалента на рік, у тому числі твердої біомаси - 35,3 млн. тонн нафтового еквівалента на рік, біогазу - 1609 тис. тонн нафтового еквівалента на рік.

Водночас для цього повинні бути створені умови щодо забезпечення об’єктів теплоенергетики паливом.

На сьогодні ринок твердого біопалива є проблемним через нестабільність цін на біопаливо, низьку його якість та ненадійність постачання.

Механізмом для організації ринку біопалива в Україні повинно стати використання електронної платформи, на якій здійснюватимуть торгівлю біопаливом всі заінтересовані виробники та споживачі, як це здійснюється у Литві на біржі Baltpool.

Запровадження біржі дасть змогу створити в Україні прозорий та конкурентний ринок біопалива, сприятиме зниженню цін на біопаливо, забезпечить генеруючі потужності біопаливом, стимулюватиме залучення іноземних інвестицій в біоенергетику України.

Крім наявної деревної біомаси перспективним відновлюваним джерелом для виробництва теплової енергії є енергетичні рослини, які вирощуються на малопродуктивних землях та можуть бути стійкі до посушливих умов та потребувати меншої кількості або повної відмови від використання хімічних засобів захисту рослин.

Вирощування енергетичних рослин не повинно витісняти традиційне вирощування сільськогосподарських культур та призводити до трансформації лісів, водно-болотних угідь, торфовищ тощо, зокрема в сільськогосподарські землі, що негативно впливає на навколишнє природне середовище та збільшує емісії парникових газів. Виробництво біопалива, біомаси та іншої відповідної сільськогосподарської сировини для виробництва енергії не повинно перешкоджати цілям охорони навколишнього природного середовища, збереженню природоохоронних територій та об’єктів, цінних екосистем, видів біоти тощо.

В Україні налічується понад 500 тис. гектарів земель, що потребують консервації. За умови вирощування на них енергетичних рослин за середньої їх врожайності 11,5 млн. тонн на рік можна заміщувати до 2,7 млрд. куб. метрів природного газу на рік, одночасно відновлюючи родючість ґрунтів. Станом на початок 2024 року під енергетичні культури було задіяно лише 6,5 тис. гектарів малопродуктивних земель.

Ще одним потенційним відновлюваним джерелом для виробництва теплової енергії може стати біометан для заміщення використання природного газу.

Виробництво відновлюваної теплової енергії також доцільно нарощувати за рахунок впровадження геліоколекторів, особливо у південних областях України, де кількість сумарної сонячної радіації становить 1300-1400 кВт• год на кв. метр. Технічно досяжний потенціал сонячної енергії для виробництва тепла становить, за різними оцінками, 14,5-17 млрд. кВт• год на рік.

Крім того, в умовах проведення переговорів про вступ до Європейського Союзу необхідно запровадити механізм видачі гарантій походження теплової енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії, відповідно до вимог Директиви RED III.

До 2030 року планується, що частка енергії з відновлюваних джерел у валовому кінцевому споживанні енергії в системах теплопостачання та холодопостачання становитиме 33 відсотки відповідно до додатка 2. В перерахунку на натуральні величини це 7400 тис. тонн нафтового еквівалента відповідно до додатка 3. Водночас структура споживання відновлюваної енергії в секторі за видами джерел наведена в додатку 4.

В умовах України використання енергії з відновлюваних джерел в транспортному секторі доцільно здійснювати за рахунок електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії, рідких та газоподібних біопалив, водню, виробленого з використанням електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії.

У 2020 році валове кінцеве споживання енергії з відновлюваних джерел енергії у транспортному секторі становило 95 тис. тонн нафтового еквівалента (148 тис. тонн нафтового еквівалента з урахуванням мультиплікаторів згідно з Директивою 2009/28/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2009 р.), а саме:

біоетанол/етилтретбутиловий ефір, вироблений з біоетанолу, - 51,1 тис. тонн нафтового еквівалента;

електрична енергія з відновлюваних джерел енергії - 43,9 тис. тонн нафтового еквівалента (97 тис. тонн нафтового еквівалента з урахуванням мультиплікаторів), у тому числі:

споживана електрична енергія з відновлюваних джерел енергії залізничним транспортом - 35,4 тис. тонн нафтового еквівалента (88,5 тис. тонн нафтового еквівалента з урахуванням мультиплікатора згідно з Директивою 2009/28/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2009 р.);

споживана електрична енергія з відновлюваних джерел енергії іншими видами транспорту - 8,5 тис. тонн нафтового еквівалента.

На цей час в країні поступово зростають темпи купівлі електротранспорту - станом на початок 2024 року в Україні зареєстровано понад 98 тис. електромобілів і близько 28 тис. гібридних автомобілів.

Розвитку галузі сприяли зміни до Податкового кодексу України та Митного кодексу України щодо стимулювання розвитку галузі екологічного транспорту в Україні, які набрали чинності 1 січня 2022 р. у зв’язку з прийняттям Верховною Радою України Законів України від 15 липня 2021 р. № 1660-IX "Про внесення змін до розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України щодо стимулювання розвитку галузі екологічного транспорту в Україні" та від 15 липня 2021 р. № 1661-IX "Про внесення зміни до пункту 4 розділу XXI "Прикінцеві та перехідні положення" Митного кодексу України щодо стимулювання розвитку галузі екологічного транспорту в Україні".