Відповідно до статті 150 Конституції України, статей 13, 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" звертаюсь до Конституційного Суду України з клопотанням про визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закону України від 15 січня 2009 року N 890-VI "Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України" (опублікований у газеті "Голос України" від 21 березня 2009 р., N 51).

Положення названого Закону не відповідають Конституції України, виходячи з такого.

1. Відповідно до частини першої статті 1 Закону тимчасова слідча комісія Верховної Ради України є колегіальним тимчасовим органом Верховної Ради України, що утворюється із числа народних депутатів України, завданням якого є здійснення парламентського контролю шляхом проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес.

Частиною другою статті 4 Закону визначено підстави для утворення слідчої комісії, але перелік їх не є вичерпним. Так, за частиною другою статті 4 Закону такими підставами можуть бути повідомлення про порушення Конституції України, законів України органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими, службовими особами, керівниками (або посадовими особами, що виконують їх обов'язки) підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, що становлять суспільний інтерес, у тому числі повідомлення про обставини, які загрожують суверенітету, територіальній цілісності України або її економічним, науково-технічним, національно-культурним, соціальним інтересам, охороні довкілля; повідомлення про масове порушення прав, свобод і законних інтересів громадян, їх об'єднань або зловживання владою посадовими, службовими особами, що завдало істотної шкоди суспільним інтересам.

Водночас частиною третьою цієї ж статті визначено вичерпний перелік питань, з яких тимчасова слідча комісія не може утворюватися, а саме: з питання здійснення правосуддя судом; встановлення наявності чи відсутності вини особи у вчиненні злочину; яке є предметом діяльності спеціальної тимчасової слідчої комісії чи утвореної Верховною Радою України іншої тимчасової слідчої комісії.

Таким чином, Закон дає можливість утворювати тимчасові слідчі комісії з будь-яких питань, крім визначених частиною третьою статті 4 Закону.

Згідно з частиною четвертою статті 4 Закону про утворення тимчасової слідчої комісії Верховна Рада України приймає постанову, в якій визначає, зокрема, завдання тимчасової слідчої комісії і коло питань, що підлягають розслідуванню (пункт 2) .

Із наведених норм Закону випливає, що законодавець фактично уповноважує Верховну Раду України визначати такі підстави у кожному конкретному випадку на власний розсуд своєю постановою.

Це не відповідає Основному Закону держави з таких підстав.

Відповідно до пункту 33 частини першої статті 85 Конституції України Верховна Рада України здійснює парламентський контроль у межах, визначених Конституцією України та законом. За нормами Основного Закону держави парламент здійснює контрольні повноваження в різних організаційно-правових формах, у тому числі шляхом створення тимчасових слідчих комісій для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес. Про що йдеться, зокрема, у Рішенні Конституційного Суду України від 10 травня 2000 року N 8-рп/2000 (справа про статус народного депутата України). Проте при здійсненні парламентського контролю парламент має додержуватися основних засад здійснення державної влади, закріплених Конституцією України.Конституцією України встановлено, що повноваження Верховної Ради України обмежено лише тими, що віднесені до її відання Конституцією України (частина друга статті 85, Рішення Конституційного Суду України від 14 червня 2001 року N 8-рп/2001 у справі про доручення Генеральній прокуратурі України, від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004 у справі про Координаційний комітет, від 11 грудня 2007 року N 12-рп/2007 у справі про порядок припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України). Отже, повноваження тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, яка за частиною першою статті 1 Закону, що оскаржується, є колегіальним тимчасовим органом Верховної Ради України, є похідними від повноважень, віднесених Конституцією України до відання Верховної Ради України, і не можуть виходити за межі таких повноважень.

За статтею 89 Конституції України Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, утворює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України (частина третя) , висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду (частина четверта) , організація і порядок діяльності, зокрема, тимчасових слідчих комісій встановлюються законом (частина п'ята) .

Відтак, із Конституції України випливає, що законом, яким встановлюються організація і порядок діяльності тимчасових слідчих комісій, має бути чітко визначено підстави їх створення, тобто встановлено критерії визначення суспільного інтересу. При цьому такі підстави мають кореспондуватися з конституційно визначеними повноваженнями Верховної Ради України.

Саме такий підхід є необхідною умовою забезпечення передбаченого Конституцією України принципу законності, що розкривається, зокрема, у частині другій статті 6, за якою органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, частині другій статті 19, за якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Визначення ж завдань тимчасової слідчої комісії і кола питань, що підлягають розслідуванню, постановою Верховної Ради України за відсутності чітко встановлених законом критеріїв визначення суспільного інтересу, а отже і підстав її створення, порушує вищенаведені положення Конституції України та не відповідає закріпленому в частині першій статті 6 Конституції України принципу поділу влади.

Таким чином, слід дійти висновку, що зазначені положення статті 4 Закону не відповідають положенням статті 6, частини другої статті 19, пункту 33 частини першої, частини другої статті 85, частини п'ятої статті 89 Конституції України.

2. Частиною четвертою статті 1 Закону встановлено, що організація і порядок діяльності тимчасових слідчих комісій, спеціальної тимчасової слідчої комісії та тимчасових спеціальних комісій парламенту визначаються Конституцією України, Законом України "Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України" та іншими законами України, Регламентом Верховної Ради України та прийнятими відповідно до них постановами Верховної Ради України. Згідно з частиною першою статті 24 Закону спеціальна тимчасова слідча комісія діє на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені, зокрема, Регламентом Верховної Ради України та постановами Верховної Ради України.

Закріплення Законом можливості внормування організації і порядку діяльності тимчасових слідчих комісій, спеціальної тимчасової слідчої комісії та тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України постановами Верховної Ради України не відповідає частині п'ятій статті 89 Конституції України, за якою організація і порядок діяльності тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України встановлюються законом, частині другій статті 19 Конституції України, яка зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Слід також зауважити, що частина четверта статті 1, а також частина п'ята статті 4 Закону, за якою пропозиції щодо кількісного та персонального складу тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України подаються депутатськими фракціями відповідно до вимог законів України та Регламенту Верховної Ради України, вкотре закріплюють підхід, за яким Регламент Верховної Ради України приймається в іншій формі, ніж закон України.

Це не відповідає пункту 21 частини першої статті 92 Конституції України, низці рішень Конституційного Суду України, в яких висловлено правову позицію, що Регламент, який унормовує організацію і діяльність Верховної Ради України, має прийматися виключно як закон України за встановленою статтями 84, 93, 94 Конституції України процедурою його розгляду, ухвалення і набрання чинності (Рішення від 3 грудня 1998 року N 17-рп/98 у справі про утворення фракцій у Верховній Раді України, від 1 квітня 2008 року N 4-рп/2008 справі про Регламент Верховної Ради України, від 17 вересня 2008 року N 16-рп/2008 у справі про коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді України).

З огляду на викладене положення частини четвертої статті 1, частини першої статті 24 Закону не відповідають положенням частини п'ятої статті 89, частини другої статті 19 Конституції України, а положення частини п'ятої статті 4 Закону - пункту 21 частини першої статті 92 Конституції України.

3. Відповідно до частини першої статті 18 Закону тимчасова слідча комісія Верховної Ради України уповноважена самостійно визначати термін надання їй документів та інформації з питань, щодо яких проводиться розслідування, державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, керівниками (або посадовими особами, що виконують їх обов'язки) підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також об'єднаннями громадян. Як випливає з частини дев'ятої статті 23 Закону, такими ж правами наділяється і спеціальна тимчасова слідча комісія.

Такий підхід не відповідає визначеним статтею 19 Конституції України засадам правового порядку в Україні, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

4. За частиною першою статті 19 Закону посадові особи (крім Президента України та суддів Конституційного Суду України, суддів судів загальної юрисдикції), службові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівники (або посадові особи, що виконують їх обов'язки) підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян та окремі громадяни зобов'язані з'явитися на запрошення тимчасової слідчої комісії і дати правдиві показання чи пояснення про відомі їм обставини з питань, що є предметом розслідування, у порядку, встановленому законом. При цьому передбачено, що особи, запрошені для дачі показань як свідки, а також як експерти, перекладачі, попереджаються у письмовій формі (розпискою) про кримінальну відповідальність за вчинення ними певних дій, зазначених у частині другій статті 37 цього Закону. Частиною четвертою статті 19 Закону передбачено право слідчої комісії приймати рішення про застосування до посадової, службової, іншої особи, яка не з'являється на засідання тимчасової слідчої комісії без поважних причин, приводу, виконання якого забезпечується органами внутрішніх справ у встановленому законом порядку. Пунктом 3 частини першої статті 12 Закону тимчасовій слідчій комісії надається право в разі необхідності вилучати потрібні для розслідування документи з числа наданих чи отримувати їх копії, а у випадках, коли щодо цих документів надійшли відповідні запити суду або органу досудового слідства, - їх копії.

Як зазначалося вище, повноваження Верховної Ради України обмежуються лише тими, що віднесені до її відання Конституцією України (частина друга статті 85, Рішення Конституційного Суду України від 14 червня 2001 року N 8-рп/2001 у справі про доручення Генеральній прокуратурі України, від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004 у справі про Координаційний комітет, від 11 грудня 2007 року N 12-рп/2007 у справі про порядок припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України). Тож повноваження тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України як колегіального тимчасового органу Верховної Ради України (частина перша Закону) не можуть виходити за межі повноважень, віднесених Конституцією України до відання Верховної Ради України.Конституція України не наділяє Верховну Раду України повноваженнями щодо застосування до особи приводу, притаманними органам дізнання, слідства та суду, інших заходів примусового характеру.

Таким чином, закріплення за тимчасовими слідчими комісіями зазначених повноважень примусового характеру, які не віднесено Основним Законом держави до відання Верховної Ради України, є не чим іншим, як розширенням через прийняття Закону України "Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України" повноважень Верховної Ради України, що не відповідає частині другій статті 85 Конституції України. Можливість Верховної Ради України шляхом прийняття законів визначати власні повноваження як єдиного органу законодавчої влади не відповідає і закріпленому принципу поділу влади (частина перша статті 6 Конституції України, Висновок Конституційного Суду України від 30 жовтня 2003 року N 1-в/2003) .

За наведених обставин зазначені норми Закону не відповідають частині першій статті 6, частині другій статті 85 Конституції України.

Слід також звернути увагу на те, що загальний порядок проведення слідчих дій в Україні врегульовано Кримінально-процесуальним кодексом України, Законами України "Про прокуратуру", "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", "Про оперативно-розшукову діяльність", іншими законами України. Для здійснення таких дій утворено відповідні державні органи, запроваджено механізми узгодження їх діяльності, контролю за проведенням цих дій, забезпечення захисту прав людини і громадянина у процесі діяльності таких органів. Відсутність у Законі, що оспорюється, механізмів, а також шляхів запобігання паралельному розслідуванню та пов'язаному з ним збиранню матеріалів, вилученню документів тощо, які можуть бути потрібні як тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради України, так і спеціально уповноваженим державним слідчим органам, закріплення за тимчасовими слідчими комісіями функцій відповідних правоохоронних органів призведе до неправомірного розширення кола повноважень тимчасових слідчих комісій, створення умов для зловживань та порушень, насамперед, прав людини і громадянина, що не відповідає конституційному принципу непорушності прав людини (стаття 21 Конституції України) .