Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича - суддя-доповідач,

Козюбри Миколи Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мартиненка Петра Федоровича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

за участю представника Президента України - суб'єкта права на конституційне подання - Носова Владислава Васильовича, Постійного представника Президента України в Конституційному Суді України; представників Верховної Ради України: Селіванова Анатолія Олександровича - Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України, Барабаша Олександра Леонідовича - члена Правління Асоціації народних депутатів України попередніх скликань,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 року N 2790-XII в редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус народного депутата України" від 25 вересня 1997 року N 548/97-ВР.

Приводом для розгляду справи згідно зі статтею 39 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про статус народного депутата України" в редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус народного депутата України" від 25 вересня 1997 року.

Підставою для розгляду справи відповідно до статей 71, 75 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про статус народного депутата України" в редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус народного депутата України" від 25 вересня 1997 року.

Заслухавши суддю-доповідача Євграфова П.Б., пояснення Носова В.В., Селіванова А.О., Барабаша О.Л. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Верховна Рада України 25 вересня 1997 року прийняла Закон України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус народного депутата України", згідно з яким окремі положення Закону України "Про статус народного депутата України", зокрема статей 2, 3, частин першої, другої статті 4, частини четвертої статті 12, частини другої статті 24, частини третьої статті 29, частини першої статті 30, частин першої, другої, сьомої, одинадцятої, тринадцятої, шістнадцятої статті 32, частин першої, другої, третьої статті 34, статті 35, викладено в новій редакції або до них внесено відповідні зміни.

2. Президент України вважає, що положення частини другої статті 24, частини першої статті 30, частин першої, другої, сьомої, тринадцятої та шістнадцятої статті 32 Закону України "Про статус народного депутата України" в редакції, затвердженій Законом України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус народного депутата України" від 25 вересня 1997 року (далі - Закон), суперечать положенням статті 8, частини другої статті 19, статті 24, частин другої та третьої статті 34, частини першої статті 64, пункту 34 частини першої та частини другої статті 85 Конституції України.

За змістом частини другої статті 24 Закону "народний депутат має право із залученням при необхідності своїх помічників-консультантів, представників об'єднань громадян, контрольних органів здійснювати контроль за розглядом одержаних пропозицій, заяв і скарг у державних органах та органах об'єднань громадян, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування та брати особисту участь у їх розгляді". Це положення, на думку суб'єкта права на конституційне подання, закріплює за народним депутатом України ширші повноваження у здійсненні контрольних функцій на відміну від тих, що визначені пунктом 34 частини першої статті 85 та статтею 86 Конституції України.

У поясненні Голови Верховної Ради України до Конституційного Суду України зазначається, що "запроваджувана Законом редакція частини другої статті 24 Закону України "Про статус народного депутата України" не змінила змісту чинної частини цієї норми, а лише замінила слова "референтів-консультантів" на "помічників-консультантів", визначивши осіб, які відповідно до своїх законних повноважень допомагають здійснювати контроль, як це передбачено частиною четвертою статті 76 Конституції України". А тому, як стверджується у поясненні, оспорюване Президентом України положення нової редакції частини другої статті 24 Закону України "Про статус народного депутата України" не суперечить Конституції України.

3. Конституційний Суд України, вирішуючи цей спір, вважає, що відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України "органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України". Зокрема, Верховна Рада України здійснює парламентський контроль у межах, визначених Конституцією України (пункт 33 частини першої статті 85). Головним у цьому питанні є не те, що слова "референтів-консультантів" замінено словами "помічників-консультантів", а саме відповідність положенням Конституції України змісту частини другої статті 24 Закону.

Народні депутати України представляють Український народ у Верховній Раді України - єдиному органі законодавчої влади в Україні (стаття 75, частина перша статті 76 Конституції України). Вони мають спеціальний правовий статус (пункт 21 частини першої статті 92 Конституції України), а їх повноваження, в тому числі щодо здійснення контролю за діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб тощо, визначаються Конституцією та законами України (частина четверта статті 76 Конституції України).

Надання народним депутатам України повноважень здійснювати контроль за розглядом одержаних пропозицій, заяв і скарг у державних органах та органах об'єднань громадян, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування та брати особисту участь у цьому розгляді, як це передбачається частиною другою статті 24 Закону, суперечить Конституції України з таких підстав:

Діяльність народних депутатів України у здійсненні конституційних повноважень у Верховній Раді України (частина четверта статті 76, частина перша статті 78, пункт 34 частини першої статті 85, статті 86, 87, частина перша статті 93 Конституції України тощо) пов'язана з їх діяльністю у виборчих округах. Цей взаємозв'язок повноважень Верховної Ради України здійснювати парламентський контроль і повноважень народних депутатів України з питань контролю визначається насамперед Конституцією України. Здійснення Верховною Радою України парламентського контролю можливе лише за безпосередньої участі в ньому народних депутатів України. Тому некоректним є протиставлення парламентського контролю Верховної Ради України контролю, який відповідно до своїх повноважень мають здійснювати народні депутати України.

Водночас здійснення Верховною Радою України парламентського контролю має певні особливості.

За Конституцією України формою здійснення повноважень народного депутата України з питань контролю є запит. Так, відповідно до частини першої статті 86 Конституції України "народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності".

Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що народний депутат України може реалізувати своє право на запит (контрольні повноваження) до відповідного органу чи посадової особи лише на сесії Верховної Ради України, тобто на її пленарних засіданнях (частина друга статті 84 Конституції України), а в окремих випадках тільки за її рішенням, прийнятим за встановленою Конституцією України процедурою (пункт 34 частини першої статті 85).

4. Верховна Рада України здійснює парламентський контроль у різних організаційно-правових формах, але тільки у межах, визначених Конституцією України (пункт 33 частини першої статті 85). Зокрема, це - контроль за виконанням Державного бюджету України (пункт 4 частини першої статті 85), за діяльністю Кабінету Міністрів України (пункт 13 частини першої статті 85); заслуховування щорічних доповідей Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні (пункт 17 частини першої статті 85); висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади (пункт 25 частини першої статті 85); розгляд у встановленому порядку питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняття резолюції недовіри йому (частина перша статті 87).

Відповідно до Конституції України Верховна Рада України здійснює й інші контрольні повноваження, в тому числі шляхом створення тимчасових спеціальних комісій для попереднього розгляду питань (частина третя статті 89), а для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, - тимчасових слідчих комісій (частина четверта статті 89) тощо.

Здійснення контрольних функцій безпосередньо народним депутатом України у зазначеній сфері можливе в порядку, встановленому статтею 86, та на основі інших положень Конституції України. Це відповідає положенням статті 6 Конституції України, згідно з якими державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Закон України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року N 393/96-ВР регламентує порядок розгляду пропозицій, заяв і скарг органами державної влади і місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян, засобами масової інформації, посадовими особами (розділ II). Згідно із Законом України "Про звернення громадян" контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян відповідно до своїх повноважень здійснюють народні депутати України (стаття 28). Однак частина друга статті 24 Закону від 25 вересня 1997 року встановлює порядок вирішення цих питань, який не випливає з Конституції України.