Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Селівона Миколи Федосовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Пшеничного Валерія Григоровича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича - суддя-доповідач,

розглянув на пленарному засіданні справу про надання Конституційним Судом України висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" (реєстраційний N 3207-1), поданого народними депутатами України А.С. Матвієнком, В.Л. Мусіякою, А.І. Мартинюком, О.О. Морозом, Ю.Г. Ключковським та іншими, вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

Приводом для розгляду справи відповідно до статті 159 Конституції України стало надходження згідно з Постановою Верховної Ради України "Про деякі питання порядку підготовки законопроектів про внесення змін до Конституції України до розгляду Верховною Радою України" від 11 липня 2003 року N 1116-IV проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" для надання висновку щодо його відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

Підставою для розгляду справи є необхідність висновку Конституційного Суду України щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України для його розгляду Верховною Радою України.

Заслухавши суддю-доповідача Шаповала В.М. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Голова Верховної Ради України згідно з Постановою Верховної Ради України "Про деякі питання порядку підготовки законопроектів про внесення змін до Конституції України до розгляду Верховною Радою України" направив до Конституційного Суду України для надання висновку щодо відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України проект Закону України "Про внесення змін до Конституції України", поданий 161 народним депутатом України (А.С. Матвієнком, В.Л. Мусіякою, А.І. Мартинюком, О.О. Морозом, Ю.Г. Ключковським та іншими), яким пропонується внести зміни до статей 29, 59, 78, 81, 82, 85, 88, 89, 90, 92, 94, 97, 98, 106, 111, 112, 113, 114, 115, 116, 118, 121, 122, 126, 128, 133, 136, 140, 141, 142, 143, 150 Конституції України.

Внесення змін до Конституції України, як зазначено у пояснювальній записці до названого проекту Закону України, викликано необхідністю переходу від президентсько-парламентської республіки до парламентсько-президентської.

2. Оцінюючи проект Закону України "Про внесення змін до Конституції України" (далі - Законопроект) на предмет його відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України, Конституційний Суд України виходить з такого.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить "внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції". Вимоги щодо таких змін визначають, зокрема, статті 157 і 158 Конституції України.

Стаття 158 Конституції України (частина перша) встановлює, що законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України.

Законопроект, яким пропонується внести зміни до статей 29, 59, 78, 81, 82, 85, 88, 89, 90, 92, 94, 97, 98, 106, 111, 112, 113, 114, 115, 116, 118, 121, 122, 126, 128, 133, 136, 140, 141, 142, 143, 150 Конституції України, Верховною Радою України нинішнього скликання не розглядався. До цього положення зазначених статей Конституції України не змінювалися. Отже, вимог статті 158 Конституції України додержано.

3. Відповідно до частини першої статті 157 Конституції України Основний Закон держави не може бути змінений, якщо зміни, зокрема, спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що запропоновані в Законопроекті зміни до статей 29, 59, 78, 81, 82, 85, 88, 89, 90, 92, 94, 97, 98, 106, 111, 112, 113, 114, 115, 116, 118, 121, 122, 126, 128, 133, 136, 140, 141, 142, 143, 150 Конституції України не спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України і в цьому відношенні вимог частини першої статті 157 Конституції України додержано.

4. Перевіряючи зміст Законопроекту щодо додержання встановлених у частині першій статті 157 Конституції України вимог про неприпустимість змін, які передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, Конституційний Суд України виходить з відповідної оцінки кожного з його положень.

4.1. У Законопроекті пропонується частину третю статті 29 Конституції України викласти в такій редакції:

"У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сорока восьми годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сорока восьми годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою" (тут і далі текст Законопроекту подається згідно з оригіналом).

Стаття 29 Конституції України закріплює право кожної людини на свободу та особисту недоторканність і визначає, що арешт або тримання під вартою можливі лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом (частини перша і друга).

Відповідно до запропонованої редакції частини третьої статті 29 Конституції України має бути скорочений з сімдесяти двох до сорока восьми годин граничний строк тримання особи під вартою без вмотивованого рішення суду, коли такий захід застосовано у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити. Ці зміни спрямовані на посилення конституційних гарантій права людини на свободу та особисту недоторканність.

Виходячи з наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що запропоновані зміни до частини третьої статті 29 Конституції України є такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.2. У Законопроекті пропонується доповнити статтю 59 Конституції України частиною третьою такого змісту:

"Порядок та способи надання правової допомоги визначаються законом".

Стаття 59 Конституції України закріплює право кожного на правову допомогу і визначає можливість надання цієї допомоги безоплатно, вільність у виборі захисника своїх прав, діяльність адвокатури для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах. Крім того, в частині першій зазначеної статті прямо вказується на необхідність передбачити законом випадки, коли правова допомога надається безоплатно.

Доповнення статті 59 Конституції України положенням про те, що порядок та способи надання правової допомоги визначаються законом, є таким, що не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.3. У Законопроекті пропонується така редакція статті 78 Конституції України:

"Стаття 78. Народний депутат України здійснює свої повноваження на постійній основі.

Народний депутат України не може мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші посади (у тому числі на безоплатній основі) в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, утворених цими органами закладах, підприємствах, установах та організаціях, займатися підприємницькою діяльністю або іншою оплачуваною діяльністю (крім викладацької, наукової, творчої), входити до складу керівного або наглядового органу підприємства, товариства або організації, що має на меті одержання прибутку. Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом.

У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, народний депутат України у двадцятиденний строк припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про складення повноважень народного депутата України.

Повноваження народного депутата України визначаються Конституцією та законами України".

У Законопроекті пропонуються зміни, якими передбачено встановлення на конституційному рівні ширшого кола видів діяльності і посад, що несумісні з мандатом народного депутата України.

Конституційний Суд України вважає, що зазначені зміни мають на меті конкретизацію правового статусу народного депутата України і є такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

У Законопроекті пропонується доповнити статтю 78 частиною четвертою, що за змістом є тотожною частині четвертій статті 76 Конституції України, вилучення якої з тексту відповідної статті в Законопроекті не передбачено.

4.4. У Законопроекті пропонуються зміни до статті 81 Конституції України.

4.4.1. Передбачається в частині другій (підстави дострокового припинення повноважень народного депутата України) пункт 1 викласти в такій редакції:

"1) складення повноважень за його особистою заявою або у разі невиконання вимог частини третьої статті 78";

після пункту 4 доповнити частину новим пунктом такого змісту:

"5) нездійснення ним без поважних причин депутатських повноважень протягом чотирьох місяців".

Встановлення таких додаткових підстав дострокового припинення повноважень народного депутата України, як невиконання вимог частини третьої статті 78 в редакції Законопроекту і нездійснення народним депутатом України своїх повноважень протягом чотирьох місяців, не скасовує і не обмежує прав і свобод людини і громадянина. Тому Конституційний Суд України оцінює запропоновані зміни як такі, що відповідають вимогам частини першої статті 157 Конституції України.

4.4.2. Пропонується така редакція частини третьої статті:

"Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4, 5 частини другої цієї статті, приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України".

Пропонується також доповнити статтю частиною шостою такого змісту:

"У разі смерті народного депутата України його повноваження припиняються з дня видачі свідоцтва про смерть".

З переліку підстав дострокового припинення повноважень народного депутата України, що відбувається за рішенням Верховної Ради України, виключено пункти 2, 6 про припинення повноважень у разі набрання законної сили обвинувальним вироком щодо народного депутата України та у разі його смерті.

Зазначені зміни стосовно дострокового припинення повноважень народного депутата України за рішенням Верховної Ради України не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.4.3. Пропонується після частини третьої доповнити статтю частиною четвертою такого змісту:

"У разі виходу або невходження народного депутата України, обраного за виборчим списком політичної партії (виборчого блоку партій), зі складу парламентської фракції даної партії (виборчого блоку партій) його повноваження припиняються достроково за рішенням суду".

У Висновку Конституційного Суду України у справі про внесення змін до статті 81 Конституції України від 4 липня 2001 року N 2-в/2001 визначено, що запропоноване у відповідному законопроекті положення "У разі виходу народного депутата України, обраного за виборчим списком політичної партії, блоку політичних партій, зі складу фракції даної партії, блоку партій, його повноваження припиняються достроково на підставі закону" відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

Доповнення у Законопроекті до статті 81 Конституції України по суті є тотожним наведеному вище положенню. Воно не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.5. У Законопроекті пропонується частину п'яту статті 82 Конституції України викласти в такій редакції:

"Організація і порядок діяльності Верховної Ради України встановлюються Конституцією України та регламентом Верховної Ради України".

Нова редакція частини п'ятої статті 82 Конституції України передбачає визначення порядку і організації діяльності парламенту, зокрема, не законом про регламент Верховної Ради України, а Регламентом Верховної Ради України, тобто актом, який не потребує підписання і офіційного оприлюднення Президентом України відповідно до статті 94 Конституції України. Із запропонованою зміною пов'язана зміна частини третьої статті 88 Конституції України, що міститься у Законопроекті: "Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України".

Зазначені зміни частини п'ятої статті 82 і частини третьої статті 88 Конституції України є такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.6. У Законопроекті передбачаються зміни до статті 85 Конституції України (повноваження Верховної Ради України).

4.6.1. Пропонується така редакція пунктів 3, 12, 18, 19, 20, 21, 24, 25, 27 і 29 частини першої та доповнення цієї частини пунктом 37:

"3) прийняття законів України та їх тлумачення";

"12) призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністра України, звільнення з посади та прийняття відставки Прем'єр-міністра України; затвердження за поданням Прем'єр-міністра України персонального складу Кабінету Міністрів України; затвердження на посадах або звільнення з посад окремих членів Кабінету Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України";

"18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України;

19) призначення та звільнення членів Ради Національного банку України;

20) призначення та звільнення членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

21) призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії України за поданням Президента України";

"24) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державної прикордонної служби України, Голови Служби безпеки України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України; надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Кабінетом Міністрів України Голови Державної митної служби України, Голови Державної податкової адміністрації України, Голови Фонду державного майна України;

25) призначення на посаду та звільнення з посади Генерального прокурора України за поданням Президента України";

"27) обрання суддів";

"29) утворення і ліквідація адміністративно-територіальних одиниць, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів у порядку, визначеному законом";

"37) висловлення недовіри особам, які призначаються на посади за згодою Верховної Ради України, що має наслідком їхню відставку із займаних посад".

Пропозиція стосовно надання Верховній Раді України повноваження тлумачити закони пов'язана з пропозицією щодо зміни статті 150 Конституції України в частині вилучення з кола повноважень Конституційного Суду України офіційного тлумачення законів України. Водночас у Законопроекті не передбачаються зміни до статті 147 Конституції України і тим самим зберігається положення її частини другої про те, що Конституційний Суд України дає офіційне тлумачення, зокрема, законів України.

У Висновку Конституційного Суду України від 14 березня 2001 року N 1-в/2001 були визнані такими, що не відповідають вимогам частини першої статті 157 Конституції України, запропоновані зміни до пункту 3 частини першої статті 85 та статті 150 Конституції України, за якими Верховній Раді України пропонувалося надати повноваження офіційно тлумачити закони України, а Конституційний Суд України позбавити цього повноваження.

Отже, запропоновані зміни до пункту 3 частини першої статті 85 та пункту 2 частини першої статті 150 Конституції України передбачають обмеження права індивіда звертатися до Конституційного Суду України і тим самим права на судовий захист, встановленого частиною першою статті 55 Конституції України.

Інші зміни до частини першої статті 85 Конституції України і доповнення цієї частини новим пунктом 37 фактично стосуються переррозподілу повноважень між органами державної влади, порядку призначення та звільнення певних посадових осіб. Зазначені зміни не скасовують і не обмежують права і свободи людини і громадянина.

При цьому частина з таких пропозицій уже була предметом розгляду Конституційним Судом України.

Зокрема, розглядалося питання щодо порядку призначення та звільнення Прем'єр-міністра України (з тією відмінністю, що законопроектом про внесення змін до Конституції України передбачалося попереднє надання згоди на призначення його на посаду та звільнення з посади Президентом України, а не призначення його за поданням Президента України, звільнення з посади та прийняття відставки Прем'єр-міністра України); затвердження за поданням Прем'єр-міністра України персонального складу Кабінету Міністрів України; затвердження на посадах або звільнення з посад окремих членів Кабінету Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України. Згідно з Висновком Конституційного Суду України від 16 жовтня 2002 року N 1-в/2002 зазначені зміни не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.6.2. У Законопроекті пропонується частину другу статті 85 Конституції України викласти в такій редакції:

"Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції та законів України віднесені до її відання".

Конституційний Суд України вважає, що запропонована редакція частини другої статті 85 Конституції України не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Водночас Конституційний Суд України виходить з того, що конституційний лад демократичної, правової держави має одним з головних принципів здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Новелізація Конституції України положенням про можливість Верховної Ради України шляхом прийняття законів визначати власні повноваження як єдиного органу законодавчої влади не відповідала б закріпленому в частині першій статті 6 Конституції України принципу поділу влади. Організація і здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову не є самоціллю, а покликана забезпечувати права і свободи людини і громадянина. Це, зокрема, випливає зі змісту статті 3 Конституції України.

4.7. У Законопроекті пропонується нова редакція частини другої статті 89 Конституції України:

"Комітети Верховної Ради України здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України, та за дорученням Верховної Ради України здійснюють контроль за виконанням законів і постанов Верховної Ради України".

Питання щодо доповнення частини другої статті 89 Конституції України положенням про те, що комітети Верховної Ради України "здійснюють парламентський контроль у межах та в порядку, встановлених законами України", вже було предметом розгляду Конституційним Судом України, і ці зміни у Висновку Конституційного Суду України від 14 березня 2001 року N 1-в/2001 були визнані такими, що не відповідають вимогам частини першої статті 157 Конституції України.

Пропоновані зміни, згідно з якими здійснення комітетами Верховної Ради України контрольних функцій можливе за дорученням Верховної Ради України, суттєво відрізняються від попередніх редакцій і узгоджуються з іншими положеннями статті 89 Конституції України (наприклад, створення тимчасових спеціальних комісій, тимчасових слідчих комісій). Створення спеціальної чи слідчої комісії або доручення здійснити відповідну перевірку певному комітету є питанням доцільності. З урахуванням викладеного Конституційний Суд України вважає, що запропонована редакція частини другої статті 89 Конституції України має бути визнана такою, що не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.8. У Законопроекті передбачаються зміни до статті 90 Конституції України.

4.8.1. Частину другу пропонується викласти в такій редакції:

"Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України:

1) якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання Верховної Ради України не можуть розпочатися;

2) якщо впродовж шістдесяти днів після складення повноважень (відставки) Кабінету Міністрів України Верховна Рада України не затвердила новий склад Кабінету Міністрів України.

Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України Президент України приймає після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками, керівниками депутатських фракцій і груп".

Питання щодо підстав дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України саме в такій редакції було предметом розгляду Конституційного Суду України, який визнав, що такі зміни не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина (Висновок Конституційного Суду України від 16 жовтня 2002 року N 1-в/2002).

Положення про необхідність попередніх консультацій щодо дострокового припинення повноважень Верховної Ради України є новою (третьою) частиною статті 90 Конституції України. Це положення також не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.8.2. У Законопроекті пропонується нова редакція частини четвертої статті 90 Конституції України:

"Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені в останні шість місяців строку повноважень Президента України, а також протягом одного року після ініціювання та розгляду Верховною Радою України питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту".

Ця частина, з урахуванням попереднього доповнення до статті 90 Конституції України, має бути частиною п'ятою цієї статті.

Аналізовані доповнення повинні розглядатися в контексті "стримувань і противаг", що характеризують взаємовідносини між Верховною Радою України і Президентом України.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що запропоновані зміни до статті 90 Конституції України є такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.9. У Законопроекті передбачено зміни до статті 92 Конституції України.

Пропонується в частині першій пункти 9, 21 викласти в новій редакції і доповнити цю частину новими пунктами 23, 24 і 25:

"9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності";

"21) статус народного депутата України";

"23) порядок укладання, виконання та денонсації міжнародних договорів України;

24) засади законодавчої діяльності та основні вимоги до закону;

25) статус, організація і порядок діяльності Рахункової палати України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини".

Пропонується нова редакція пункту 1 частини другої:

"1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади митної справи; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи".

Аналогічні зміни до статті 92 Конституції України, а саме до пункту 21 її частини першої, вже розглядалися Конституційним Судом України і були визнані такими, що відповідають вимогам статті 157 Конституції України. Зазначалося також, що Верховна Рада України може приймати закони й з інших, крім перелічених у статті 92, питань, які потребують законодавчого врегулювання, але в межах повноважень, передбачених Конституцією України (Висновок Конституційного Суду України від 14 березня 2001 року N 1-в/2001.

Пропоновані зміни, що містяться у Законопроекті, по-перше, передбачають включення до переліку питань, які відповідно до статті 92 Конституції України визначаються виключно законами України: порядку укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України, засад законодавчої діяльності та основних вимог до закону; статусу, організації і порядку діяльності Рахункової палати (саме таку назву, на відміну від пункту 25 аналізованої статті, містить запропонована редакція статті 98), Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; по-друге, передбачають вилучення з переліку законодавчого регулювання питань щодо порядку та організації діяльності Верховної Ради України; по-третє, питання засад митної справи перенесено з частини першої статті 92 до переліку питань, які встановлюються виключно законами, в її частині другій.

Конституційний Суд України вважає зазначені зміни до статті 92 Конституції України такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.10. У Законопроекті передбачено зміни до статті 94 Конституції України.

Пропонується нова редакція частини третьої:

"У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути офіційно оприлюднений Головою Верховної Ради України за його підписом";

Частину четверту пропонується замінити трьома частинами такого змісту:

"Якщо під час повторного розгляду закон буде прийнятий не менш як 300 народними депутатами України, Президент України зобов'язаний його негайно підписати.

Закон про внесення змін до Конституції України, прийнятий Верховною Радою України, у встановленому цією Конституцією порядку має бути підписаний Президентом України не пізніше наступного дня після отримання та офіційного оприлюднення.

У випадку непідписання закону Президентом України він має бути офіційно оприлюднений Головою Верховної Ради України за його підписом".

Пропоновані зміни до статті 94 Конституції України аналогічного змісту, за винятком положення про обов'язковість підписання Президентом України законів про внесення змін до Конституції України та відмінності щодо кількості голосів народних депутатів України, необхідних для подолання вето Президента України під час повторного розгляду закону, вже розглядалися Конституційним Судом України і були визнані такими, що відповідають вимогам статті 157 Конституції України (Висновок Конституційного Суду України від 16 жовтня 2002 року N 1-в/2002.

Новела щодо обов'язку Президента України підписати прийнятий Верховною Радою закон про внесення змін до Конституції України не пізніше наступного дня після його отримання також не стосується питання скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина. Отже, запропоновані зміни до статті 94 Конституції України є такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Проте викликає зауваження формулювання, за яким зазначені закони мають бути підписані "не пізніше наступного дня після отримання та офіційного оприлюднення". Таке формулювання уможливлює оприлюднення закону без підписання. Крім того, не вирішено питання про порядок підписання та оприлюднення законів про внесення змін до розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" Конституції України, які мають затверджуватися всеукраїнським референдумом.

4.11. У Законопроекті пропонується така редакція частини другої статті 97 Конституції України:

"Поданий звіт має бути оприлюднений Кабінетом Міністрів України".

Аналогічне питання було предметом розгляду Конституційним Судом України, і ця зміна визнана такою, що не суперечить вимогам статті 157 Конституції України (Висновок Конституційного Суду України від 16 жовтня 2002 року N 1-в/2002.

4.12. Статтю 98 Конституції України пропонується викласти в новій редакції:

"Стаття 98. Контроль за надходженням та використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата".

Пропозиція щодо розширення повноважень Рахункової палати шляхом надання їй функції контролю за формуванням прибуткової частини Державного бюджету України розглядалася Конституційним Судом України і була визнана такою, що не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина (Висновок Конституційного Суду України від 16 жовтня 2002 року N 1-в/2002).

4.13. У Законопроекті передбачено зміни до статті 106 Конституції України.

4.13.1. Пропонується в частині першій пункти 12, 13, 14 виключити, а пункти 8, 9, 10, 11, 15, 16, 25 і 30 викласти в новій редакції:

"8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених частиною другою статті 90 Конституції України;

9) вносить подання Верховній Раді України про призначення Прем'єр-міністра України;

10) вносить подання Верховній Раді України про призначення на посаду та звільнення з посади Генерального прокурора України;

11) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України та за наявності згоди Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Державної прикордонної служби України, Голову Служби безпеки України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України";

"15) утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства;

16) зупиняє з мотивів невідповідності Конституції України (неконституційності) чи законам України дію нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) цих актів, а в разі їх невідповідності законам України - до Генерального прокурора України";

"25) нагороджує державними нагородами в порядку, визначеному законом";

"30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України, крім законів про внесення змін до Конституції України, прийнятих відповідно до Розділу XIII Конституції України".

Зазначені зміни корелюють зі змінами до статті 85 Конституції України і відповідають вимогам її статті 157. Проте існує неузгодженість пункту 16 аналізованої статті з частиною другою статті 137 Конституції України.

4.13.2. Частину четверту пропонується викласти в такій редакції:

"Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 3, 4, 5, 8, 11, 15, 17, 21, 22, 23, 24 цієї статті, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання".

Наведена редакція містить зміни до пунктів, де визначено повноваження Президента України, в межах яких видані акти потребують скріплення підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання, і є такою, що не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.14. У Законопроекті пропонується частину шосту статті 111 Конституції України викласти в такій редакції:

"Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання рішення Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину".

Аналогічні по суті зміни вже досліджувалися Конституційним Судом України і були визнані такими, що відповідають вимогам статті 157 Конституції України (Висновок Конституційного Суду України від 16 жовтня 2002 року N 1-в/2002. З огляду на це Конституційний Суд України вважає, що зміни до частини шостої статті 111 не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.15. У Законопроекті передбачено статтю 112 Конституції України викласти в такій редакції:

"Стаття 112. У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108, 109, 110, 111 цієї Конституції період до обрання і вступу на пост новообраного Президента України покладається на Голову Верховної Ради України.

У разі неможливості виконувати свої обов'язки Головою Верховної Ради України за станом здоров'я або коли на час дострокового припинення повноважень Президента України посада Голови Верховної Ради України є вакантною, виконання обов'язків Президента України покладається на Прем'єр-міністра України.

Особа, яка виконує обов'язки Президента України до вступу на пост новообраного Президента України, не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6, 8, 10, 11, 15, 16, 19, 22, 23, 24, 25, 27 статті 106 Конституції України".

Аналогічні зміни, за винятком певних відмінностей у визначенні обсягу повноважень посадової особи, яка виконує обов'язки Президента України до вступу на посаду новообраного Президента України, були предметом розгляду Конституційним Судом України і визнані такими, що відповідають вимогам статті 157 Конституції України (Висновок Конституційного Суду України від 16 жовтня 2002 року N 1-в/2002. Отже, запропоновані зміни не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Конституційний Суд України також звертає увагу на те, що пропоновані зміни до частини першої статті 112 Конституції України містять редакційні неточності.

4.16. У Законопроекті пропонується нова редакція частин другої і третьої статті 113 Конституції України:

"Кабінет Міністрів України відповідальний та підконтрольний перед Верховною Радою України і підзвітний їй у межах, передбачених Конституцією України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України".

Зміни стосовно відповідальності Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою України були предметом розгляду Конституційним Судом України і визнані такими, що відповідають вимогам статті 157 Конституції України (Висновок Конституційного Суду України від 16 жовтня 2002 року N 1-в/2002. Положення про інші межі підконтрольності і підзвітності Кабінету Міністрів України Верховній Раді України також не зачіпає прав і свобод людини і громадянина.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що пропоновані зміни до статті 113 Конституції України є такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.17. У Законопроекті пропонується нова редакція статті 114 Конституції України:

"Стаття 114. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.

Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України.

За поданням Президента України на посаду Прем'єр-міністра України призначається представник політичної партії (виборчого блоку партій), яка (який) має у Верховній Раді України найбільшу кількість народних депутатів України.

У разі відмови політичної партії (виборчого блоку партій), що має найбільшу кількість народних депутатів України, від висунення кандидатури на посаду Прем'єр-міністра України або відхилення Верховною Радою України запропонованої нею (ним) кандидатури право на висунення кандидатури на посаду Прем'єр-міністра України належить другій за кількістю народних депутатів України політичній партії (виборчому блоку партій).

У разі відхилення Верховною Радою України двох попередньо запропонованих Президентом України кандидатур на посаду Прем'єр-міністра України має бути запропоновано Президентом України представника парламентської коаліції, якщо така буде створена на основі більшості народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Кандидатури на посади міністрів закордонних справ, внутрішніх справ, оборони України, у питаннях надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи попередньо узгоджуються Прем'єр-міністром України з Президентом України".

Аналогічні зміни до Конституції України розглядалися Конституційним Судом України, який визнав їх такими, що відповідають вимогам статті 157 Конституції України (Висновок Конституційного Суду України від 16 жовтня 2002 року N 1-в/2002.

Конституційний Суд України вважає запропоновані у Законопроекті зміни до статті 114 такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.18. У Законопроекті пропонується нова редакція статті 115 Конституції України:

"Стаття 115. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України в день її першого пленарного засідання.

Прем'єр-міністр України має право заявити Верховній Раді України про свою відставку. Відставка Прем'єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.

Член Кабінету Міністрів України має право заявити про свою відставку Прем'єр-міністрові України.

Кабінет Міністрів України, відставку якого прийнято Верховною Радою України, або в разі прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри, а так само у разі складення ним повноважень перед новообраною Верховною Радою України, за дорученням Верховної Ради України продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України, але не довше ніж шістдесят днів.

У випадку дострокового припинення повноважень Верховної Ради України Кабінет Міністрів України, який був відправлений у відставку, продовжує виконання своїх обов'язків до обрання нового складу Верховної Ради України, а в разі отримання від новообраної Верховної Ради України відповідного доручення - до сформування новообраною Верховною Радою України нового складу Кабінету Міністрів України, але не довше шістдесяти днів з дня першого пленарного засідання новообраної Верховної Ради України".

Подібні зміни до частин першої і третьої статті 115 Конституції України вже були предметом розгляду Конституційним Судом України і визнані такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина (Висновок Конституційного Суду України від 16 жовтня 2002 року N 1-в/2002.

У другій частині статті пропонується адресувати заяву Прем'єр-міністра України про відставку не Президентові України, а Верховній Раді України.

Нова редакція частин четвертої і п'ятої, які пропонуються на заміну частин третьої та четвертої чинної редакції цієї статті, спрямована на забезпечення стабільності функціонування Кабінету Міністрів України у разі дострокового припинення повноважень Верховної Ради України.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що всі запропоновані зміни до статті 115 Конституції України не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.19. У Законопроекті пропонуються зміни до статті 116 Конституції України.

Пункт 10 викласти в такій редакції:

"10) утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України органи виконавчої влади, крім міністерств, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади".

Доповнити пунктами 11 і 12 такого змісту:

"11) призначає за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, крім випадків, передбачених Конституцією України, припиняє повноваження цих осіб на посадах;

12) виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України".

Подібна редакція пунктів 10 і 12 вказаної статті вже розглядалася Конституційним Судом України і була визнана такою, що не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина (Висновок Конституційного Суду України від 16 жовтня 2002 року N 1-в/2002).

Пункт 11, що містить пропозицію уповноважити Кабінет Міністрів України призначати за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, крім випадків, передбачених Конституцією України, і припиняти повноваження цих осіб на посадах, не впливає на права і свободи людини і громадянина.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що запропоновані зміни до статті 116 Конституції України є такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.20. Законопроект містить нову редакцію статті 118 Конституції України:

"Стаття 118. Виконавчу владу в Автономній Республіці Крим здійснює Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, а в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.

Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Кабінетом Міністрів України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Кабінет Міністрів України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь.

Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили не менш як дві третини депутатів від складу відповідної ради, Кабінет Міністрів України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації".

Запропонована в Законопроекті редакція частин четвертої, п'ятої, сьомої, восьмої та дев'ятої статті 118 Конституції України передбачає, зокрема, надання Кабінету Міністрів України повноважень щодо призначення на посаду та звільнення з посади голів місцевих державних адміністрацій, скасування їх рішень. Ці повноваження в чинній Конституції України віднесені до компетенції Президента України.

Зазначені пропозиції розглядалися Конституційним Судом України і були визнані такими, що відповідають вимогам статті 157 Конституції України (Висновок Конституційного Суду України від 16 жовтня 2002 року N 1-в/2002).

З огляду на викладене Конституційний Суд України вважає, що запропонована редакція статті 118 Конституції України не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.21. У Законопроекті пропонується доповнити статтю 121 Конституції України, яка визначає функції прокуратури України, пунктом 5 такого змісту:

"5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, а також за додержанням законів органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування".

Конституційний Суд України вважає, що доповнення статті 121 Конституції України має на меті посилення захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні. Але ці зміни не узгоджено з пунктом 9 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України. Крім того, запропоноване загальне положення щодо нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина потребує законодавчої конкретизації.

Конституційний Суд України визнає зазначені зміни такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.22. У Законопроекті пропонується нова редакція частини першої статті 122 Конституції України:

"Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України. Висловлення недовіри Генеральному прокуророві України Верховною Радою України має наслідком його відставку з посади".

Наведена редакція зумовлена передбаченим Законопроектом перерозподілом повноважень між Верховною Радою України і Президентом України.

Запропоновані зміни не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина і є такими, що відповідають вимогам статті 157 Конституції України.

4.23. У Законопроекті передбачено виключити частину четверту статті 126 Конституції України, відповідно до якої судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.

Ця пропозиція безпосередньо пов'язана зі зміною пункту 27 частини першої статті 85, згідно з яким до повноважень Верховної Ради України належить обрання суддів (за чинною Конституцією України - "обрання суддів безстроково").

Вилучення частини четвертої статті 126 Конституції України кореспондується з новою редакцією частини першої статті 128, яку містить Законопроект: "Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України строком на 10 років, з правом повторного обрання, в порядку, встановленому законом".

У частині першій статті 126 Конституції України встановлено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Саме як відповідна гарантія чинною Конституцією України передбачено, що судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше. Періодичне строкове переобрання суддів може призвести до зниження рівня гарантованої Конституцією України незалежності суддів. Конституційний Суд України також вважає, що за змістом Законопроекту існує невизначеність щодо статусу суддів, які відповідно до чинної Конституції України обрані безстроково.

Скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина за змістом нової редакції статті 126, частини першої статті 128 Конституції України не передбачається.

4.24. У Законопроекті міститься нова редакція статті 133 Конституції України:

"Стаття 133. Адміністративно-територіальними одиницями України є: Автономна Республіка Крим; області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська; міста Київ та Севастополь, райони, громади (сільські, селищні, міські).

Громадою визнається адміністративно-територіальна одиниця, до якої входять жителі одного або декількох населених пунктів з відповідною територією, має визначені межі та управління якою здійснюється органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, визначений законом".

Запропоновані зміни спрямовані на реформування системи адміністративно-територіального устрою України: з переліку адміністративно-територіальних одиниць вилучаються райони в містах (але про ці одиниці йдеться в частині сьомій статті 140 і частині першій статті 142); як адміністративно-територіальну одиницю визначено громаду (сільську, селищну, міську). Конституційний Суд України вважає, що ці зміни не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.25. У Законопроекті пропонується нова редакція частини третьої статті 136 Конституції України:

"Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою Автономної Республіки Крим за погодженням із Прем'єр-міністром України".

Така пропозиція зумовлена перерозподілом повноважень між відповідними органами і не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.26. У Законопроекті запропоновано нову редакцію статті 140 Конституції України:

"Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом і гарантована законом можливість жителів громади, органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції України і законів.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Розмежування повноважень між державою і місцевим самоврядуванням, підстави і порядок взаємного делегування повноважень встановлюються законом.

Повноваження, закріплені за державними органами влади і органами місцевого самоврядування, не можуть дублюватися.

Місцеве самоврядування здійснюється жителями громади в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: ради громад та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси громад (сільських, селищних, міських), є районні та обласні ради, їх виконавчі органи.

Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Ради громад можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна".

Запропоновані зміни пов'язані з новим визначенням громади в пропозиціях до статті 133 Конституції України, з необхідністю змінювати назви як органів місцевого самоврядування, так і відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина в новій редакції статті 140 Конституції України не передбачається.

4.27. У Законопроекті пропонуються зміни до статті 141 Конституції України.

Частини першу і другу викласти в такій редакції:

"До складу ради громад входять депутати, які обираються жителями відповідної громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.

Жителі громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають строком на чотири роки голову відповідної громади, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях".

Частину четверту викласти в такій редакції:

"Голова районної та голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий орган ради".

Конституційний Суд України вважає зазначені зміни такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.28. Пропонується нова редакція частин першої і другої статті 142 Конституції України:

"Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громад (сільських, селищних, міських), районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Громади (сільські, селищні, міські) можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби".

Запропоновані зміни пов'язані з новим визначенням громади в пропозиціях до статті 133 Конституції України, з необхідністю змінювати назви як органів місцевого самоврядування, так і відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина за змістом нової редакції статті 142 Конституції України не передбачається.