Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Бідашко і Сагайдак проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<...>), Голова,

Йован Ілієвський (<...>),

Маттіас Гуйомар (<...>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<...>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 20 травня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

4. Заявники скаржилися на надмірну тривалість тримання під вартою під час досудового розслідування. Заявники висунули також інші скарги за положеннями Конвенції.

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

6. Заявники скаржилися, головним чином, на те, що тримання їх під вартою під час досудового розслідування було необґрунтовано тривалим. Вони посилалися на пункт 3 статті 5 Конвенції, який передбачає таке:

"3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має … бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання".

A. Прийнятність

7. Стосовно заяви № 64973/19 Уряд стверджував, що з 02 грудня 2016 року по 30 березня 2017 року заявник не оскаржував ухвали суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, тому він не вичерпав доступний йому національний засіб юридичного захисту.

8. Суд зазначає, що з огляду на скаргу заявника на необґрунтовано тривале тримання під вартою під час досудового розслідування процедура оскарження, на яку посилається Уряд, не може вважатися ефективним засобом юридичного захисту для таких скарг, оскільки вона стосується судових рішень, якими було санкціоновано перше тримання заявника під вартою під час досудового розслідування, а також його подальше тримання під вартою протягом менше одного року. Суд повторює, що заявник дотепер утримується під вартою більше чотирьох років, і його тримання під вартою досі триває.

9. Тому Суд відхиляє зауваження Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту та доходить висновку, що з огляду на зазначені обставини заявник був позбавлений можливості звернутися за згаданим засобом юридичного захисту.

10. Суд далі зазначає, що скарги заявника за пунктом 3 статті 5 Конвенції не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції, також вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

B. Суть

11. Суд зауважує, що загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження, гарантовані пунктом 3 статті 5 Конвенції, були викладені у низці його попередніх рішень (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах "Кудла проти Польщі" [ВП] (Kudla v. Poland) [GC], заява № 30210/96, пункт 110, ЄСПЛ 2000-XI, та "Маккей проти Сполученого Королівства" [ВП] (McKay v. the United Kingdom) [GC], заява № 543/03, пункти 41-44, ЄСПЛ 2006-X, з подальшими посиланнями).

12. У керівних справах "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, від 10 лютого 2011 року, та "Ігнатов проти України" (Ignatоv v. Ukraine), заява № 40583/15, від 15 грудня 2016 року, Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

13. Розглянувши всі надані матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тривалість тримання заявників під вартою під час досудового розслідування була надмірною.

14. Отже, ці скарги свідчать про порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.

15. Заявники подали інші скарги, які також порушували питання за Конвенцією з огляду на відповідну усталену практику Суду (див. таблицю у додатку). Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд доходить висновку, що ці скарги також свідчать про порушення Конвенції з огляду на висновки у рішеннях у справах "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, від 30 березня 2004 року, щодо скарги на надмірну тривалість кримінального провадження та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим, "Тимошенко проти України" (Tymoshenko v. Ukraine), заява № 49872/11, від 30 квітня 2013 року, та "Котій проти України" (Kotiy v. Ukraine), заява № 28718/09, від 05 березня 2015 року, щодо скарги за пунктом 5 статті 5 Конвенції на відсутність відшкодування за тривале тримання під вартою.