Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 4 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Котій проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Марк Віллігер (<…>), Голова,

Ангеліка Нуссбергер (<…>),

Боштьян M. Зупанчіч (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Вінсент А. Де Гаетано (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Алеш Пейхал (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 10 лютого 2015 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 28718/09), яку 23 травня 2009 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав люди і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Андрій Павлович Котій (далі - заявник).

2. Інтереси заявника представляв п. А. Бущенко - юрист, який практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на той час - п. Н. Кульчицький.

3. Заявник, зокрема, стверджував, що його затримання і тримання під вартою не відповідали пункту 1 статті 5 Конвенції, що у нього не було гарантованого права на відшкодування, передбаченого пунктом 5 статті 5 Конвенції і що слідчі органи всупереч статті 8 Конвенції втрутилися у його приватне та сімейне життя, а їх рішення обмежили його свободу пересування, що становило порушення статті 2 Протоколу № 4 .

4. 22 жовтня 2012 року про вищезазначені скарги було повідомлено Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

A. Події, що передували справі

5. Заявник народився у 1974 році.

6. У 2003 році заявник, його дружина та двоє дітей (відповідно 1992 та 1999 років народження) переїхали до Німеччини. З 2003 по 2008 рік заявник обіймав різні керівні посади у німецьких компаніях. Він також був співвласником та президентом товариства з обмеженою відповідальністю Л., зареєстрованого в Україні. Керував цим товариством директор, з яким було укладено договір.

7. 27 травня 2005 року заявник звернувся до офіційного представника Міністерства внутрішніх справ України в Німеччині з проханням про проведення перевірки законності певної фінансово-господарської діяльності директора товариства Л.

8. Листом від 8 липня 2005 року заявника було повідомлено, що Міністерство внутрішніх справ України не встановило у діях директора ознак будь-яких порушень.

B. Кримінальне провадження щодо заявника

9. 14 квітня 2008 року Головне управління МВС України у м. Києві порушило щодо заявника кримінальну справу у зв'язку з фінансовим шахрайством, яке, як стверджувалося, він вчинив у квітні 2005 року. Слідчий вказав, що заявник як співвласник та президент товариства Л. уклав договір купівлі-продажу автомобіля, отримав плату від покупця, але не передав автомобіль; заявнику допомагав директор товариства, який, як стверджувалося, не знав про злочинні наміри заявника. Слідчий встановив, що шахрайські дії заявника було підтверджено як потерпілою, так і показами свідків та вивченими документами. З-поміж осіб, які в якості свідків давали покази щодо специфіки підприємницьких та управлінських взаємозв'язків між заявником та товариством Л., слідчий також допитав мати заявника, яка стверджувала, що останній не проживає в Україні протягом кількох років, оскільки він та його родина переїхали до Німеччини.

10. 19 квітня 2008 року слідчий постановив оголосити заявника у розшук, вказавши, що останній не проживає за зареєстрованою в Україні адресою і його місцезнаходження невідоме.

11. У листопаді 2008 року заявник прибув до України у приватних справах.

12. За твердженнями заявника, 13 листопада 2008 року, коли він прибув до Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області для заміни свого закордонного паспорту на новий, його було затримано та доправлено до м. Києва.

13. О 01 год. 30 хв. 14 листопада 2008 року у приміщенні Шевченківського районного управління ГУ МВС у м. Києві слідчий допитав заявника у зв'язку з обвинуваченнями щодо нього. Допит було закінчено о 04 год. 17 хв. Під час допиту заявник, серед іншого, зазначив, що тимчасово не працює.

14. О 04 год. 20 хв. 14 листопада 2008 року слідчий, посилаючись на статті 106 та 115 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК), затримав заявника на сімдесят дві години за підозрою у вчиненні злочину. У протоколі затримання він послався на положення статті 106 КПК в якості підстави для затримання особи без санкції суду.

15. 17 листопада 2008 року Шевченківський районний суд м. Києва (далі - районний суд) розглянув подання слідчого про обрання заявникові запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Посилаючись на статтю 165-2 Кримінально-процесуального кодексу України , районний суд постановив, що для вирішення питання про обрання заявникові запобіжного заходу йому потрібно більш детально вивчити відомості про особу заявника, його місце роботи, місце проживання, про його сімейний стан та ризик його ухиляння від слідства та суду. Тому суд продовжив затримання заявника до десяти діб.

16. 20 листопада 2008 року слідчий порушив щодо заявника та директора товариства Л. ще одну кримінальну справу у зв'язку з тим, що вони за фіктивними документами взяли кредит у банку, а потім незаконно заволоділи цими коштами.

17. 24 листопада 2008 року районний суд знову розглянув подання слідчого про обрання заявникові запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. На судовому засіданні заявник стверджував, що до затримання він не знав про кримінальну справу або про те, що його було оголошено у розшук. Він стверджував, що не отримував від слідчого викликів. За результатами судового розгляду суд встановив відсутність доказів на підтвердження того, що заявник може ухилятися від слідства та суду, перешкоджати слідству або продовжувати будь-яку злочинну діяльність. Тому суд звільнив заявника з-під варти. Прокурор оскаржив цю постанову.

18. Того ж дня слідчий на підставі статті 151 КПК взяв у заявника підписку про невиїзд з місця свого проживання у м. Харкові, Україна.

19. 27 листопада 2008 року на підставі статті 178 КПК слідчий вилучив у заявника старий та новий закордонні паспорти.

20. 4 грудня 2008 року апеляційний суд м. Києва залишив апеляційну скаргу прокуратури без задоволення, а постанову від 24 листопада 2008 року - без змін, вказавши, що не було надано жодних доказів стосовно спроб заявника ухилятися від слідства та суду, і що сама лише серйозність обвинувачень не є достатньою підставою для тримання заявника під вартою.

21. 6 травня 2009 року заявник звернувся до прокурора зі скаргою на своє незаконне затримання та тримання під вартою, а також порушення слідчим процесуального законодавства. Заявник також стверджував, що внаслідок вжитих слідчим процесуальних заходів він не може бачитися зі своєю дружиною та дітьми, які проживають за межами України, а також не може займатися своєю професійною діяльністю. Заявник не отримав жодної відповіді на свою скаргу.

22. 6 липня 2009 року заявник оскаржив до районного суду постанови слідчого про порушення кримінальних справ щодо нього.

23. 31 липня 2009 року районний суд задовольнив скаргу заявника, встановивши, що наявної доказової бази недостатньо для порушення щодо нього кримінальної справи. Прокурор оскаржив цю постанову.

24. 21 серпня 2009 року апеляційний суд м. Києва скасував постанову від 31 липня 2009 року та повернув справу на новий розгляд до районного суду.

25. 3 листопада 2009 року районний суд залишив скаргу заявника без задоволення, встановивши, що постанови слідчого були законними. Заявник оскаржив цю постанову.

26. 4 грудня 2009 року апеляційний суд м. Києва залишив постанову від 3 листопада 2009 року без змін.

27. 8 грудня 2011 року слідчий закрив обидва провадження у кримінальних справах, встановивши, що обвинувачення щодо заявника не знайшли свого підтвердження і у його діях не було ознак складу злочину. Запобіжний захід (підписка про невиїзд) було скасовано.

28. 9 грудня 2011 року слідчий повернув заявнику вилучені закордонні паспорти.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Конституція від 28 червня 1996 року

29. У відповідній частині статті 29 Конституції зазначено:

"... У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою....

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. ...".

B. Кримінально-процесуальний кодекс України (далі - КПК) від 28 грудня 1960 року (у редакції, чинній станом на час події)

30. Відповідними положеннями цього Кодексу передбачено:

Стаття 106. Затримання органом дізнання підозрюваного у вчиненні злочину

"Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав:

(1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

(2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

(3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного.

Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз'яснення підозрюваному в порядку, передбаченому частиною другою статті 21 цього Кодексу, права мати побачення із захисником з моменту затримання. Протокол підписується особою, яка його склала, і затриманим.

Копія протоколу з переліком прав та обов'язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що стали підставою для затримання. ...

Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнання:

(1) звільняє затриманого - якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог, передбачених частинами першою і другою цієї статті;

(2) звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не зв'язаний з триманням під вартою;

(3) доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

У разі оскарження затримання до суду, скарга затриманого негайно надсилається начальником місця досудового ув'язнення до суду. Скарга розглядається суддею одночасно з поданням органу дізнання про обрання запобіжного заходу Якщо скарга надійшла після обрання запобіжного заходу, вона розглядається суддею протягом трьох діб з часу надходження. Якщо подання не надійшло або коли скарга надійшла після закінчення сімдесятидвогодинного строку після затримання, скарга на затримання розглядається суддею протягом п'яти діб з часу надходження.

Скарга розглядається з додержанням вимог, передбачених статтею 165-2 цього Кодексу. За результатами розгляду суддя виносить постанову про законність затримання чи про задоволення скарги і визнання затримання незаконним. ...

На постанову судді протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, або її захисником чи законним представником. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови суду.

Затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше сімдесяти двох годин. ...".

Стаття115. Затримання слідчим підозрюваного у вчиненні злочину

"Слідчий вправі затримати і допитати особу, підозрювану у вчиненні злочину за підставами і в порядку, передбаченими статтями 106, 106-1 і 107 цього Кодексу. ...".

Стаття148. Мета і підстави застосовування запобіжних заходів

"Запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.

Запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність ...".

Стаття149. Запобіжні заходи

"Запобіжними заходами є:

(1) підписка про невиїзд;

(2) особиста порука;

(3) порука громадської організації або трудового колективу;

(3-1) застава;

(4) взяття під варту;

(5) нагляд командування військової частини.

Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, передбачених статтями 106, 115, 165-2 цього Кодексу.".

Стаття151. Підписка про невиїзд

"Підписка про невиїзд полягає у відібранні від підозрюваного або обвинуваченого письмового зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого.

Якщо підозрюваний або обвинувачений порушить дану ним підписку про невиїзд, то вона може бути замінена більш суворим запобіжним заходом; про це підозрюваному або обвинуваченому повинно бути оголошено при відібранні від нього підписки про невиїзд ...".

Стаття165-2. Порядок обрання запобіжного заходу

"На стадії досудового розслідування справи запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, обирає орган дізнання, слідчий, прокурор.

Якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду. ...

Подання має бути розглянуто протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого.

Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою. Затримання в цьому випадку не може продовжуватися більше сімдесяти двох годин; а в разі коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, - не більше сорока восьми годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт.

Після одержання подання суддя вивчає матеріали кримінальної справи, представлені органами дізнання, слідчим, прокурором, допитує підозрюваного чи обвинуваченого, а при необхідності бере пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, і виносить постанову:

(1) про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає підстав;

(2) про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд вправі обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.

Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя вправі продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого - до п'ятнадцяти діб, про що виноситься постанова. У разі, коли така необхідність виникне при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затримувалася, суддя вправі відкласти його розгляд на строк до десяти діб і вжити заходів, спроможних забезпечити на цей період її належну поведінку або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк.".

Стаття178. Підстави для проведення виїмки

"Виїмка проводиться в тих випадках, коли слідчий має точні дані, що предмети чи документи, які мають значення для справи, знаходяться в певної особи чи в певному місці.

Виїмка проводиться за постановою слідчого. ...".

Стаття234. Оскарження дій слідчого

"Дії слідчого можуть бути оскаржені прокуророві...

Дії слідчого можуть бути оскаржені до суду ...

Скарги на дії слідчого розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено цим Кодексом.".

(Своїм рішенням від 30 січня 2003 року Конституційний Суд України визнав положення статті 236 такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним) у тій частині щодо унеможливлення розгляду судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого або прокурора стосовно приводів, підстав і порядку порушення кримінальної справи щодо певної особи).

C. Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 року (далі - Закон про порядок відшкодування шкоди)

31. Відповідні положеннями Закону про порядок відшкодування шкоди наведено в рішенні у справі "Таран проти України" (Taran v. Ukraine), заява № 3189/06, пп. 42 та 43, від 17 жовтня 2013 року.

D. Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадянин України" від 21 січня 1994 року (у редакції, чинній станом на час подій)

32. Відповідно до статті 6 Закону закордонний паспорт може бути вилучено у разі, якщо, серед іншого, щодо власника паспорта порушено кримінальну справу. Вилучення може бути здійснено, з-поміж інших органів влади, судом, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки.

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

33. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 5 Конвенції, що його затримання з 13 по 14 листопада 2008 року було незадокументованим та свавільним. Заявник також скаржився за пунктами 1 та 3 статті 5 Конвенції, що його затримання слідчим 14 листопада 2008 року і подальше тримання під вартою були незаконними, свавільними та не здійснювались на підставі обґрунтованої підозри, а також, що національні органи влади не навели достатніх та відповідних підстав для обґрунтування зазначеного періоду затримання.

34. Суд вважає за належне розглядати цю частину заяви виключно за пунктом 1 статті 5 Конвенції, у відповідній частині якого зазначено:

Стаття 5

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

…

(с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;".

А. Прийнятність

35. Уряд стверджував, що ці скарги є неприйнятними у зв'язку з невичерпанням національних засобів правового захисту. Уряд стверджував, що 8 грудня 2011 року кримінальне провадження щодо заявника було закрито з виправдувальних підстав (через відсутність складу злочину), а отже, заявник мав право подати цивільний позов про відшкодування шкоди згідно з Законом про порядок відшкодування шкоди.

36. Заявник не погодився з цим та стверджував, що вказаний Урядом засіб правового захисту не може вирішити порушених у його скарзі питань по суті.

37. Суд зазначає, що межі розгляду питання щодо дотримання заявником правила вичерпання національних засобів правового захисту обмежуються лише запереченнями Уряду (див. рішення у справі "Йорданов проти Болгарії" (Yordanov v. Bulgaria), заява № 56856/00, п. 76 з подальшими посиланнями, від 10 серпня 2006 року).

38. У цій справі Уряд не стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби правового захисту, які були доступні йому до звернення із заявою до Суду (23 травня 2009 року). Проте Уряд стверджував, що пізніше, станом на 8 грудня 2011 року, заявник міг подати цивільний позов про відшкодування шкоди на тій підставі, що кримінальне провадження щодо нього було закрито у зв'язку з відсутністю складу злочину. У зв'язку з цим Суд повторно зазначає, що питання про те, чи було вичерпано національні засоби правового захисту, зазвичай вирішується посиланням на дату, коли заяву було подано до Суду (див. рішення у справі "Бауманн проти Франції" (Baumann v. France), заява № 33592/96, п. 47, ECHR 2001-V (витяги)). У правила є винятки, які можуть обґрунтовуватися вагомими причинами, обумовленими конкретними обставинами, та умовами, за яких засіб правового захисту стає доступним для заявника, такими як умови застосування нових засобів правового захисту, наприклад, у справах щодо надмірної тривалості провадження (див. ухвали щодо прийнятності у справах "Бруско проти Італії" (Brusco v. Italy), заява № 69789/01, ECHR 2001-IX, "Ноголіца проти Хорватії" (Nogolica v. Croatia), заява № 77784/01, ECHR 2002-VIII, та "Харзиньський проти Польщі" (Charzyсski v. Poland), заява № 15212/03, п. 35, ECHR 2005-V). У цій справі Суд не вбачає вагомих підстав, які б виправдовували такий виняток. Суд вважає, що заявник міг вичерпати засіб правового захисту, що став доступним для нього через понад два з половиною роки після подання заяви до Суду, але не був зобов'язаний це робити. Більше того, не було наведено доказів того, що цей засіб правового захисту міг би врегулювати усі аспекти скарги заявника за статтею 5 Конвенції. Тому Суд відхиляє заперечення Уряду.

39. Суд також зазначає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

1. Доводи сторін

40. Щодо скарг заявника на позбавлення свободи до винесення слідчим постанови 14 листопада 2008 року, Уряд стверджував, що вони не підтверджуються жодними доказами, а отже є безпідставними. Що стосується затримання заявника з 14 по 24 листопада 2008 року на підставі постанов слідчого та районного суду, Уряд стверджував, що таке тримання базувалось на обґрунтованій підозрі щодо вчинення заявником злочину. Більше того, 17 листопада 2008 року районний суд надав додаткові підстави для продовження строку затримання заявника. Уряд стверджував, що затримання заявника відповідало пункту 1 статті 5 Конвенції.

41. Заявник стверджував, що його було затримано у Харкові 13 листопад 2008 року, етаповано до Києва, а потім допитано. Він стверджував, що його подальше затримання з 14 по 24 листопада 2008 року відповідно до постанов слідчого та суду не здійснювалося на підставі обґрунтованої підозри, було незаконним, свавільним та таким, що суперечить пункту 1 статті 5 Конвенції.

2. Оцінка Суду

42. Суд повторює, що будь-яке позбавлення свободи має бути законним (див., серед інших посилань, рішення у справах "Бенем проти Сполученого Королівства" (Benham v. the United Kingdom), від 10 червня 1996 року, п. 41, Reports 1996-III, та "Ассанідзе проти Грузії" (Assanidze v. Georgia) [ВП], заява № 71503/01, п. 171, ECHR 2004-ІІ). "Законність" тримання під вартою за національним законом є важливим, але не завжди вирішальним чинником. Окрім цього Суд також має переконатися, що тримання під вартою протягом періоду, який розглядається, відповідало меті пункту 1 статті 5 Конвенції, яка полягає в недопущенні свавільного позбавлення свободи (див. рішення у справі "Олексій Михайлович Захаркін проти України" (Oleksiy Mykhaylovych Zakharkin v. Ukraine), заява № 1727/04, п. 84, від 24 червня 2010 року). Для того, щоб позбавлення свободи можна було вважати несвавільним у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції, відповідності цього заходу вимогам національного закону недостатньо: застосування такого заходу має також бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення у справах "Нештяк проти Словаччини (<…>), заява № 65559/01, п. 74, від 27 лютого 2007 року; "Хайредінов проти України" (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 27, від 14 жовтня 2010 року, та "Корнєйкова проти України" (Korneykova v. Ukraine), заява № 39884/ п. 34, від 19 січня 2012 року). Більше того, за підпунктом "с" пункту 1 статті 5 "обґрунтована підозра" у вчиненні злочину означає існування фактів або інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (див. рішення у справі "Влох проти Польщі" (<…>), заява № 27785/95, п. 108, ECHR 2000-ХІ).

43. Заявник стверджував, що його затримання розпочалося 13 листопада 2008 року після його затримання у Харкові, коли він намагався поміняти свій закордонний паспорт на новий, і що після його затримання його було доправлено до Києва. Проте ці твердження не підтверджені жодними доказами. Тому Суд не має можливості встановити, чи мали місце заявлені факти, або визначити, зокрема, чи мало місце позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції (див., в якості протилежного прикладу, рішення у справі "Гриненко проти України" (Grinenko v. Ukraine), заява № 33627/06, п. 75, від 15 листопада 2012 року). Отже, Суд відхиляє цю частину скарги.