Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Заболотний та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>), Голова,

Ладо Чантурія (<…>),

Аня Сайбер-Фор (<…>), судді,

та Анна-Марія Дуге (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

з огляду на:

заяви (№ 19574/09, № 48353/09 та № 8297/10), які подали у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) троє громадян України - п. Юрій Миколайович Заболотний, п. Андрій Борисович Дроботенко та п. Валентин Володимирович Колійчук (далі - заявники),

рішення повідомити про заяви Уряд України (далі - Уряд),

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 30 червня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Ця справа стосується стверджуваного жорстокого поводження з заявниками з боку працівників міліції та стверджувано неефективного розслідування їхніх відповідних скарг. Крім того, вона стосується твердження одного із заявників про те, що умови тримання його під вартою були нелюдськими та такими, що принижують гідність, а також він не мав ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку з цією скаргою.

2. Деталі та відповідні факти щодо заявників наведені в таблицях у додатку.

3. Уряд представляв його Уповноважений - п. І. Ліщина.

4. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

5. Заявники скаржилися на жорстоке поводження з ними працівників міліції та на непроведення належного розслідування їхніх відповідних скарг. Вони посилалися на статті 3 і 13 Конвенції.

6. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що зазначені скарги мають розглядатися лише за статтею 3 Конвенції (див., серед інших джерел, рішення у справі "Баришева проти України" (Barysheva v. Ukraine), заява № 9505/12, пункт 45, від 14 березня 2017 року). Це положення передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

А. Прийнятність

1. Заява № 19574/09, подана п. Ю. Заболотним

7. Уряд стверджував, що скарги п. Заболотного слід відхилити, як подані поза межами встановленого шестимісячного строку. Уряд стверджував, що відповідний період мав обчислюватися з 27 лютого 2008 року, коли районний суд відмовив у задоволенні поданої заявником скарги на постанову про відмову у порушенні кримінальної справи за його скаргами на жорстоке поводження (див. деталі у розділі "В.2" таблиці 1 у додатку). В якості альтернативи Уряд зазначив, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, оскільки не подав суть своїх скарг на розгляд судів вищих інстанцій через власну процесуальну недбалість.

8. Заявник заперечив проти такої точки зору.

9. Розглядаючи доводи сторін у контексті встановлених у його практиці принципів (див., зокрема, рішення у справах "Каверзін проти України" (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункти 90-99 та 172-180, від 15 травня 2012 року, "Замфереско проти України" (Zamferesko v. Ukraine), заява № 30075/06, пункти 39-41, від 15 листопада 2012 року, та "Буглов проти України" (Buglov v. Ukraine), заява № 28825/02, пункт 63, від 10 липня 2014 року) Суд вважає, що у цій справі заявник надав органам державної влади належні можливості для розгляду його тверджень. Суд також вважає, що заявнику не можна дорікати за очікування, поки Верховний Суд України ухвалить рішення за результатами розгляду його касаційної скарги.

10. Отже, Суд відхиляє заперечення Уряду щодо недотримання правила шестимісячного строку та невичерпання національних засобів юридичного захисту.

2. Інші заяви

11. Уряд не подав заперечень щодо прийнятності зазначених скарг, висунутих в інших заявах, упродовж встановлених для цього строків.

3. Загальний висновок Суду щодо усіх заяв

12. Суд зазначає, що вказані скарги заявників за статтею 3 Конвенції не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

В. Суть

13. Заявники стверджували, що було порушено як матеріальний, так і процесуальний аспекти статті 3 Конвенції у кожній з їхніх відповідних справ.

14. Уряд заперечив проти цього твердження щодо скарг, висунутих у заявах № 19574/09 та № 8297/10. Стосовно заяви № 48353/09 протягом встановленого Судом строку не було отримано жодних зауважень.

15. Суд нагадує, що стосовно особи, яка позбавлена свободи, або взагалі, якій протистоять працівники правоохоронних органів, будь-яке застосування фізичної сили, яке не було викликано суворою необхідністю внаслідок власної поведінки особи, принижує людську гідність та є порушенням права, гарантованого статтею 3 Конвенції (див., серед інших джерел, рішення у справах "Ель-Масрі проти Колишньої Югославської Республіки Македонія" [ВП] (El-Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia) [GC], заява № 39630/09, пункт 207, ЄСПЛ 2012, та "Буїд проти Бельгії" [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункт 101, від 28 вересня 2015 року).

16. Розглядаючи факти цих справ у контексті встановлених у його практиці загальних принципів (див., серед інших джерел, згадане рішення у справі "Буїд проти Бельгії" (Bouyid v. Belgium), пункти 81-90 і 114-123), Суд вважає, що на національному рівні заявники висунули правдоподібні скарги на жорстоке поводження. Ці скарги призвели до виникнення зобов’язання національних органів влади провести ефективне офіційне розслідування для встановлення походження тілесних ушкоджень заявників та встановлення і покарання винних осіб, якщо твердження заявників про жорстоке поводження виявляться правдивими.

17. З наявних у Суду документів вбачається, що проведені на національному рівні розслідування не свідчили про серйозні спроби встановити відповідні факти (див. конкретні відомості в таблицях у додатку).

18. Суд зазначає, що у згаданій справі "Каверзін проти України" (Kaverzin v. Ukraine), пункти 173-180) він встановив, що небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів становило системну проблему у розумінні статті 46 Конвенції. З огляду на обставини цих заяв і свою попередню практику Суд вважає, що вони є ще одним прикладом такого незабезпечення оперативного та ретельного розслідування.

19. Суд також вважає, що наведені заявниками описи обставин стверджуваного жорстокого поводження з ними є детальними та послідовними, а результати розслідувань з огляду на їхні численні недоліки не спростували ці твердження. За цих обставин і з огляду на обов’язок держави надати переконливі пояснення щодо тілесних ушкоджень, яких особи зазнали, перебуваючи під контролем працівників міліції (див. згадане рішення у справі "Буїд проти Бельгії" (Bouyid v. Belgium), пункт 83, а також, наприклад, рішення у справах "Аднаралов проти України" (Adnaralov v. Ukraine), заява № 10493/12, пункт 45, від 27 листопада 2014 року, "Кулік проти України" (Kulik v. Ukraine), заява № 10397/10, пункт 59, від 19 березня 2015 року, та "Ярошовець та інші проти України" (Yaroshovets and Others v. Ukraine), заява № 74820/10 та 4 інші заяви, пункт 85, від 03 грудня 2015 року), Суд доходить висновку, що держава несе відповідальність за жорстоке поводження із заявниками.

20. Цих висновків достатньо для встановлення Судом, що заявники зазнали жорстокого поводження, яке має бути кваліфіковане як нелюдське та таке, що принижує гідність.

21. Отже, було порушено як процесуальний, так і матеріальний аспекти статті 3 Конвенції.

А. Заява № 19574/09, подана п. Ю. Заболотним

22. Пан Ю. Заболотний додатково скаржився на те, що визнання його винним у непокорі законним вимогам працівників міліції з подальшим триденним адміністративним арештом не підлягало оскарженню. Посилаючись на висновки Суду в рішенні у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, пункти 59-62, від 06 вересня 2005 року, він стверджував, що у його справі було порушено статтю 2 Протоколу № 7 до Конвенції.

23. Уряд стверджував, що ця скарга була подана поза межами встановленого шестимісячного строку.

24. Заявник заперечив проти тверджень Уряду, але не навів жодних конкретних аргументів.

25. Суд зазначає, що остаточне рішення у справі заявника було ухвалене Ленінським районним судом міста Вінниці 08 січня 2008 року, тобто більше ніж за шість місяців до подання цієї заяви (10 березня 2009 року). Тому він погоджується із запереченням Уряду.

26. З цього випливає, що ця частина зазначеної заяви була подана поза межами встановленого шестимісячного строку, і тому її слід відхилити як неприйнятну на підставі пунктів 1 та 4 статті 35 Конвенції.

В. Заява № 48353/09, подана п. А. Дроботенком

27. Пан А. Дроботенко скаржився на те, що умови тримання його під вартою у Херсонському СІЗО були нелюдськими та такими, що принижують гідність (див. деталі у розділі "С" таблиці 2 у додатку), і у нього не було ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку з його відповідною скаргою.

28. Уряд не подав жодних зауважень щодо цього питання протягом встановленого строку.

29. Суд посилається на встановлені у його практиці принципи щодо неналежних умов тримання під вартою (див., наприклад, рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" (<...>) [ВП], заява № 7334/13, пункти 96-101, ЄСПЛ 2016). Суд нагадує, зокрема, що під час встановлення того, чи є умови тримання такими, "що принижують гідність" у розумінні статті 3 Конвенції, серйозний брак простору у в’язничних камерах вважається дуже впливовим чинником та може становити порушення як сам собою, так і в сукупності з іншими недоліками (див. згадане рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" (<...>), пункти 122-141, та рішення у справі "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), заяви № 42525/07 та № 60800/08, пункти 149-159, від 10 січня 2012 року).

30. У керівній справі "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункти 110-112, від 28 березня 2006 року (нещодавню практику див. в рішенні у справі "Бекетов проти України" [Комітет] (Beketov v. Ukraine) [Committee], заява № 44436/09, пункти 125-130, від 19 лютого 2019 року), Суд встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

31. Розглянувши всі надані матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі умови тримання заявника під вартою були неналежними.

32. Суд також зазначає, що заявник не мав у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту щодо скарг на умови тримання його під вартою.

33. Отже, скарги заявника за статтями 3 та 13 Конвенції є прийнятними та свідчать про порушення цих положень.

34. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

35. З огляду на наявні в нього документи та свою практику Суд вважає за доцільне присудити заявникам суми, зазначені у таблицях в додатку. Він відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

36. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує неприйнятною скаргу за статтею 2 Протоколу № 7 до Конвенції, висунуту у заяві № 19574/09, а решту скарг у заявах - прийнятними.

3. Постановляє, що було порушено як процесуальний, так і матеріальний аспекти статті 3 Конвенції стосовно усіх скарг на жорстоке поводження працівників міліції, висунутих усіма заявниками.

4. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку зі скаргою на умови тримання під вартою, висунутою у заяві № 48353/09.

5. Постановляє, що було порушено статтю 13 Конвенції у поєднанні зі статтею 3 Конвенції у зв’язку зі скаргою на умови тримання під вартою, висунутою у заяві № 48353/09.

6. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

7. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 03 вересня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.