Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Дебелий та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяви (№ 7174/11, № 49391/12 та № 4173/13), які у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) троє громадян України - п. Андрій Миколайович Дебелий, п. Роман Анатолійович Корольов і п. Олександр Анатолійович Рафальський (далі - заявники),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скарги на стверджуване жорстоке поводження з боку працівників міліції та на непроведення на національному рівні ефективного розслідування тверджень щодо цього (усі заяви), на умови тримання під вартою та відсутність національних засобів юридичного захисту у зв’язку із скаргами щодо цього, а також на тривалість тримання під вартою під час досудового слідства (заява № 7174/11) і стверджуване незаконне позбавлення свободи (заява № 49391/12), та визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін;

після обговорення за зачиненими дверима 22 квітня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Заявники стверджують про жорстоке поводження з ними працівників міліції, а також про неефективність розслідування їхніх відповідних скарг за статтею 3 Конвенції. Крім того, деякі заявники також висунули інші скарги за усталеною практикою Суду (стаття 3, пункти 1 та 3 статті 5 та стаття 13 Конвенції).

2. Деталі та відповідні факти щодо заявників наведені в таблицях у додатку.

3. Уряд представляв його Уповноважений - п. І. Ліщина.

4. Пан О. Рафальський (заява № 4173/13) помер у жовтні 2016 року під час розгляду справи у Суді. Його мати, пані Тамара Михайлівна Рафальська, повідомила Суд про своє бажання підтримати заяву.

I. ПОПЕРЕДНЄ ЗАУВАЖЕННЯ ЩОДО ЗАЯВИ № 4173/13

5. Уряд стверджував, що скарги п. О. Рафальського на жорстоке поводження та непроведення ефективного розслідування стосувалися прав, які не могли бути передані іншій особі. Тому мати заявника, пані Т. Рафальська, не мала права підтримувати заяву замість нього.

6. Суд вважає, що хоча порушення Конвенції, на які скаржився заявник, безпосередньо не вплинули на його матір, після його смерті вона має право підтримувати заяву від його імені (див. рішення у справі "Кирпиченко проти України" (Kirpichenko v. Ukraine), заява № 38833/03, пункт 55, від 02 квітня 2015 року з подальшими посиланнями). Однак далі по тексту посилання робитиметься на п. О. Рафальського.

II. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

7. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ З БОКУ ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ ТА НЕПРОВЕДЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

8. Заявники скаржились на жорстоке поводження з ними працівників міліції та непроведення належного розслідування їхніх відповідних скарг. Вони посилалися на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

A. Прийнятність

1. Заява № 7174/11, подана п. А. Дебелим

9. Уряд зазначив, що розслідування висунутих п. А. Дебелим (заява № 7174/11) скарг на жорстоке поводження все ще триває. Тому він не вичерпав національні засоби юридичного захисту у зв’язку зі своїми скаргами.

10. Розглядаючи наявні документи та доводи сторін у контексті встановлених у практиці Суду принципів (див., зокрема, рішення у справах "Савін проти України" (Savin v. Ukraine), заява № 34725/08, пункт 57, від 16 лютого 2012 року, "Каверзін проти України" (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункти 91-98 та 172-180, від 15 травня 2012 року, та "Бєлоусов проти України" (Belousov v. Ukraine), заява № 4494/07, пункти 48-49 та 56-58, від 07 листопада 2013 року), Суд вважає, що п. А. Дебелий надав органам державної влади належні можливості для розгляду його тверджень про жорстоке поводження, і заперечення Уряду стосовно невичерпання національних засобів юридичного захисту слід відхилити.

2. Заява № 49391/12, подана п. Р. Корольовим

11. Уряд не висунув жодних заперечень у зв’язку з поданими зазначеним заявником скаргами за статтею 3 Конвенції.

3. Заява № 4173/13, подана п. О. Рафальським

12. Уряд стверджував, що п. О. Рафальський (заява № 4173/13) не повідомив Суд про те, що у 2008 році він подав аналогічну скаргу на розгляд Робочій групі ООН з питань свавільного затримання (далі - WGAD), яка 04 вересня 2009 року ухвалила висновок у його справі (див. деталі у розділі "A" (5-iv, 5-v) таблиці 3 у додатку). У зв’язку з цим його заява до Суду мала бути визнана неприйнятною, оскільки за своєю суттю була ідентичною заяві, поданій на розгляд до іншого міжнародного органу розслідування чи врегулювання у розумінні підпункту "b" пункту 2 статті 35 Конвенції. Крім того, заява була зловживанням правом на подання індивідуальної заяви відповідно до підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції, оскільки заявник умисно приховав цю інформацію від Суду, намагаючись таким чином ввести його в оману.

13. Заявник заперечив. Зокрема, він доводив, що провадження у WGAD стосувалося його стверджуваного свавільного затримання, тоді як провадження у Суді стосувалося жорстокого поводження з ним.

14. Розглядаючи питання у контексті встановлених у його практиці принципів (див., зокрема, ухвалу щодо прийнятності у справі "Фольгеро та інші проти Норвегії (<...>), заява № 15472/02, від 14 лютого 2006 року, для порівняння - ухвалу щодо прийнятності у справі "Перальді проти Франції" (Peraldi v. France), заява № 2096/05, від 07 квітня 2009 року, та рішення у справі "Гросс проти Швейцарії" [ВП] (Gross v. Switzerland) [GC], заява № 67810/10, пункт 28, ЄСПЛ 2014, з подальшими посиланнями), Суд вважає, що незважаючи на загальні факти, які стали підставою для подання цієї заяви та подання інформації до WGAD, скарга п. О. Рафальського на жорстоке поводження та твердження про непроведення ефективного розслідування у зв’язку з цим, висунуті за статтею 3 Конвенції, за своєю суттю не можуть вважатися ідентичними поданій до WGAD скарзі на його стверджуване свавільне затримання. Отже, ця заява не може бути визнана неприйнятною відповідно до підпункту "b" пункту 2 статті 35 Конвенції.

15. Окрім того, неповідомлення заявником Суду про провадження у WGAD не може вважатися введенням в оману або іншим чином становити зловживання правом на подання індивідуальної заяви у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції.

16. Отже, Суд відхиляє заперечення Уряду.

4. Загальний висновок щодо прийнятності

17. Суд також вважає, що інші аспекти зазначених скарг, поданих заявниками, не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції, та не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

B. Суть

18. Заявники стверджували, що стали потерпілими від жорстокого поводження працівників міліції, а їхні скарги не були належним чином розслідувані.

19. Уряд не подав жодних зауважень щодо суті заяви № 4173/13 (поданої п. О. Рафальським). Щодо інших двох заявників Уряд стверджував про відсутність порушення статті 3 Конвенції, водночас повторивши, що подана п. А. Дебелим (заява № 7174/11) скарга за матеріальним аспектом статті 3 Конвенції була передчасною.

20. Розглядаючи факти цієї справи у контексті встановлених у його практиці загальних принципів (див., в якості нещодавнього прикладу, рішення у справі "Буїд проти Бельгії" [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81-90 та 114-123, ЄСПЛ 2015), Суд вважає, що на національному рівні заявники висунули правдоподібні скарги на жорстоке поводження. Ці скарги призвели до виникнення зобов’язання національних органів влади провести ефективне офіційне розслідування для встановлення походження стверджуваних тілесних ушкоджень заявників, а також встановлення та покарання винних осіб, якщо твердження заявників про жорстоке поводження виявляться правдивими.

21. З наявних у Суду документів вбачається, що проведені на національному рівні розслідування не свідчили про серйозні спроби встановити відповідні факти (див. конкретні відомості в таблицях у додатку).

22. Суд зазначає, що у згаданій справі "Каверзін проти України" (Kaverzin v. Ukraine), пункти 173-180) він встановив, що небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів становило системну проблему для цілей статті 46 Конвенції. З огляду на обставини цих заяв і свою попередню практику Суд вважає, що ці заяви є ще одним прикладом такого незабезпечення оперативного та ретельного розслідування.

23. Суд також вважає, що наведені заявниками описи обставин стверджуваного жорстокого поводження з ними є детальними та послідовними. Тоді як деякі скарги не підтверджені медичними або іншими об’єктивними доказами, результати розслідувань з огляду на їхні численні недоліки не спростували скарги заявників, що вони стали потерпілими від жорсткого поводження з боку працівників міліції. За цих обставин і з огляду на обов’язок держави надати переконливі пояснення щодо тілесних ушкоджень, яких особи зазнали, перебуваючи під контролем працівників міліції (див. згадане рішення у справі "Буїд проти Бельгії" (Bouyid v. Belgium), пункт 83, а також, наприклад, рішення у справах "Аднаралов проти України" (Adnaralov v. Ukraine), заява № 10493/12, пункт 45, від 27 листопада 2014 року, "Кулік проти України" (Kulik v. Ukraine), заява № 10397/10, пункт 59, від 19 березня 2015 року, та "Ярошовець та інші проти України" (Yaroshovets and Others v. Ukraine), заява № 74820/10 та 4 інші заяви, пункт 85, від 03 грудня 2015 року), Суд доходить висновку, що держава несе відповідальність за жорстоке поводження із заявниками.

24. Цих висновків достатньо для встановлення Судом, що заявники зазнали жорстокого поводження, яке має бути кваліфіковане як нелюдське та таке, що принижує гідність.

25. Отже, Суд доходить висновку, що було порушено як процесуальний, так і матеріальний аспекти статті 3 Конвенції у зв’язку зі стверджуваним жорстоким поводженням із заявниками.

IV. ІНШІ СКАРГИ ЗА УСТАЛЕНОЮ ПРАКТИКОЮ СУДУ

26. Пан А. Дебелий (заява № 7174/11) та п. Р. Корольов (заява № 49391/12) подали інші скарги, які також порушували питання за статтею 3, пунктами 1 та 3 статті 5 та статтею 13 Конвенції з огляду на відповідну усталену практику Суду (див. деталі у розділах "B" і "C" таблиці 1 та розділі "B" таблиці 2).

27. Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

28. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд доходить висновку, що ці скарги свідчать про такі порушення:

(a) порушення статей 3 та 13 Конвенції (заява № 7174/11) у зв’язку з умовами тримання під вартою у Харківському слідчому ізоляторі (далі - СІЗО) та відсутністю національних засобів юридичного захисту щодо відповідної скарги у контексті висновків Суду в рішеннях у справах "Муршіч проти Хорватії" [ВП] (<...>) [GC], заява № 7334/13, пункти 122-141, ЄСПЛ 2016, "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункти 110-112, від 28 березня 2006 року, і в якості нещодавнього прикладу "Бекетов проти України" [Комітет] (Beketov v. Ukraine) [Committee], заява № 44436/09, пункти 125-130, від 19 лютого 2019 року;

(b) порушення пункту 1 статті 5 Конвенції (заява № 49391/12) у зв’язку з незадокументованим затриманням 07 квітня 2012 року у контексті висновків Суду в рішеннях у справах "Смолик проти України" (Smolik v. Ukraine), заява № 11778/05, пункти 45-48, від 19 січня 2012 року, "Гриненко проти України" (Grinenko v. Ukraine), заява № 33627/06, пункти 74-78, від 15 листопада 2012 року, і в згаданому рішенні у справі "Бєлоусов проти України" (Belousov v. Ukraine), пункт 85; і

(c) порушення пункту 3 статті 5 Конвенції (заява № 7174/11) у зв’язку з тривалістю тримання під вартою під час досудового слідства у контексті висновків Суду в рішеннях у справах "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 79-81, від 10 лютого 2011 року, та "Ігнатов проти України" (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15, пункти 40-42, від 15 грудня 2016 року.

V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

29.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

30. З огляду на наявні в нього документи та свою практику Суд вважає за доцільне присудити заявникам суми, зазначені у таблицях в додатку. Він відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

31. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1.Постановляє, що мати п. О. Рафальського, пані Т. Рафальська, має право продовжити це провадження від його імені.

2.Вирішує об’єднати заяви.

3.Оголошує заяви прийнятними.

4.Постановляє, що було порушено процесуальний та матеріальний аспекти статті 3 Конвенції у зв’язку зі скаргами на жорстоке поводження працівників міліції, висунутими у всіх заявах.

5.Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку зі скаргою на умови тримання під вартою, висунутою у заяві № 7174/11.

6.Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку зі скаргою на незадокументоване затримання, висунутою у заяві № 49391/12.

7.Постановляє, що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції у зв’язку зі скаргою на тривалість тримання під вартою під час досудового слідства, висунутою у заяві № 7174/11.

8.Постановляє, що було порушено статтю 13 Конвенції у поєднанні зі статтею 3 Конвенції у зв’язку зі скаргою, висунутою у заяві № 7174/11.

9.Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблицях в додатку, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

10.Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 27 травня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.