Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Соколовський та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>), Голова,

Ладо Чантурія (<…>),

Аня Сайбер-Фор (<…>), судді,

та Енн-Марі Дуге (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

з огляду на:

заяви (№ 44047/09, № 57142/11, № 2087/12, № 9462/12 та № 53941/12), які подали у різні дати, зазначені в таблицях у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадяни України, відомості щодо яких наведені в таблицях у додатку (далі - заявники),

рішення повідомити про заяви Уряд України (далі - Уряд),

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 30 червня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Ця справа стосується стверджуваного жорстокого поводження з заявниками працівників міліції та стверджувано неефективного розслідування їхніх відповідних скарг. Крім того, вона стосується інших скарг за усталеною практикою Суду (стаття 3 Конвенції (умови тримання під вартою) та пункт 1 статті 5 Конвенції (законність тримання під вартою)).

2. Деталі та відповідні факти щодо заявників наведені в таблицях у додатку.

3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

4. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ ТА НЕПРОВЕДЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

5. Заявники скаржилися на жорстоке поводження з ними працівників міліції та непроведення належного розслідування їхніх відповідних скарг. Вони посилалися на статті 3 і 13 Конвенції.

6. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що зазначені скарги мають розглядатися лише за статтею 3 Конвенції (див., серед інших джерел, рішення у справі "Баришева проти України" (Barysheva v. Ukraine), заява № 9505/12, пункт 45, від 14 березня 2017 року). Це положення передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

А. Прийнятність

1. Заяви, подані п. А. Соколовським, п. Р. Коковим та п. О. Ковалем (№ 44047/09), п. С. Пекничем (№ 2087/12), п. Л. Лиманцем (№ 9462/12) та п. М. Ротарьом (№ 53941/12)

7. Уряд не надав жодних зауважень щодо прийнятності зазначених скарг заявників.

2. Заява № 57142/11, подана п. А. Липовченком

8. Уряд стверджував, що ці скарги слід розглядати як подані поза межами встановленого шестимісячного строку, який має обчислюватися з дня винесення останньої постанови прокуратури про відмову у порушенні кримінальної справи за скаргами заявника на жорстоке поводження, тобто з 13 листопада 2008 року. Уряд також стверджував, що у будь-якому випадку ця скарга була явно необґрунтованою.

9. Заявник заперечив.

10. Насамперед Суд зазначає стосовно заперечення Уряду у зв’язку з шестимісячним строком, що ця заява була подана 01 вересня 2011 року протягом шести місяців з дати закінчення кримінального провадження щодо заявника (14 квітня 2011 року). Суд також зазначає, що подібні заперечення вже відхилялися в інших справах проти України (див., наприклад, рішення у справах "Каверзін проти України" (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункт 90-99, від 15 травня 2012 року, "Буглов проти України" (Buglov v. Ukraine), заява № 28825/02, пункт 63, від 10 липня 2014 року, та "Зякун проти України" (Zyakun v. Ukraine), заява № 34006/06, пункт 35, від 25 лютого 2016 року). Суд не вбачає жодних підстав відходити від цих висновків у цій справі, і тому вважає, що ця скарга не може бути відхилена у зв’язку з недотриманням шестимісячного строку.

11. Щодо тверджень Уряду про явну необґрунтованість скарг заявника, то беручи до уваги всі документи у матеріалах справи, зокрема медичні документи, що підтверджують наявність у заявника тілесних ушкоджень, Суд не вважає їх цілком безпідставними. Суд також зазначає, що ці скарги порушують питання фактів і права за Конвенцією, вирішення яких вимагає розгляду по суті. Тому Суд відхиляє заперечення Уряду у зв’язку з цим.

3. Загальний висновок Суду щодо усіх заяв

12. Суд зазначає, що скарги заявників за статтею 3 Конвенції не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

В. Суть

13. Заявники стверджували, що було порушено як матеріальний, так і процесуальний аспекти статті 3 Конвенції у кожній з їхніх відповідних справ.

14. Уряд не подав жодних зауважень щодо суті заяви № 57142/11, поданої п. А. Липовченком. Стосовно решти заяв Уряд заперечив проти точки зору заявників, стверджуючи про відсутність порушень статті 3 Конвенції.

15. Розглядаючи факти цих справ у контексті встановлених у його практиці загальних принципів (див., в якості нещодавнього прикладу, рішення у справі "Буїд проти Бельгії" [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81-90 та 114-123, ЄСПЛ 2015), Суд вважає, що на національному рівні заявники висунули правдоподібні скарги на жорстоке поводження. Ці скарги призвели до виникнення зобов’язання національних органів влади провести ефективне офіційне розслідування для встановлення походження тілесних ушкоджень заявників та, у разі потреби, психологічної травми, а також встановлення та покарання винних осіб, якщо твердження заявників про жорстоке поводження виявляться правдивими.

16. Водночас з огляду на прогалини у доказовій базі, а також суперечності у матеріалах справи на національному рівні та у фактичних доводах сторін (див. деталі в таблицях у додатку), Суд вважає неможливим встановити поза розумним сумнівом, що тілесні ушкодження заявників були отримані у стверджуваний спосіб. Суд вважає, що складнощі у встановленні суті тверджень заявників про жорстоке поводження спричинені непроведенням органами влади ефективного розслідування їхніх скарг (див., зокрема, рішення у справах "Тімофєєві проти Латвії" (Timofejevi v. Latvia), заява № 45393/04, пункт 81, від 11 грудня 2012 року, з подальшими посиланнями, та "Баришева проти України" (Barysheva v. Ukraine), заява № 9505/12, пункт 55, від 14 березня 2017 року).

17. З наявних у Суду документів вбачається, що проведені на національному рівні розслідування не свідчили про серйозні спроби встановити відповідні факти (див. конкретні відомості в таблицях у додатку).

18. Суд зазначає, що у згаданій справі "Каверзін проти України" (Kaverzin v. Ukraine), пункти 173-180, він встановив, що небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження з боку працівників правоохоронних органів становило системну проблему у розумінні статті 46 Конвенції. З огляду на обставини цих заяв і свою попередню практику Суд вважає, що вони є ще одним прикладом такого незабезпечення оперативного та ретельного розслідування.

19. Цих висновків достатньо для встановлення Судом, що заявники зазнали жорстокого поводження, яке має бути кваліфіковане як нелюдське та таке, що принижує гідність.

III. ІНШІ СКАРГИ ЗА УСТАЛЕНОЮ ПРАКТИКОЮ СУДУ

А. Заява № 2087/12, подана п. С. Пекничем

20. Пан С. Пекнич також скаржився за пунктом 1 статті 5 Конвенції на те, що приблизно з 14 год. 40 хв. 15 січня 2011 року до 17 год. 30 хв. 17 січня 2011 року його було свавільно позбавлено свободи.

21. Уряд заперечив проти цієї точки зору, стверджуючи, що заявник залишався на свободі до офіційного затримання 17 січня 2011 року о 17 год. 30 хв.

22. Розглядаючи факти цієї справи у контексті встановлених у його практиці загальних принципів (див., серед інших джерел, рішення у справі "Креанге проти Румунії" [ВП] (<...>) [GC], заява № 29226/03, пункти 84 та 88-92, від 23 лютого 2012 року), Суд вважає версію подій заявника більш правдоподібною, узгодженою та логічною, ніж версію національних органів влади та Уряду, причому останній не надав задовільних і переконливих доказів для спростування тверджень заявника (див. розділ "С" у таблиці 3 у додатку). Отже, Суд доходить висновку, що протягом періоду, стосовно якого скаржився заявник, тримання його під вартою у відділі міліції як підозрюваного у справі про торгівлю наркотичними засобами було незадокументованим і невизнаним (див., для порівняння, рішення у справах "Бєлоусов проти України" (Belousov v. Ukraine), заява № 4494/07, пункти 83 і 84, від 07 листопада 2013 року, "Зякун проти України" (Zyakun v. Ukraine), заява № 34006/06, пункт 48, від 25 лютого 2016 року, та "Белей проти України" [Комітет] (Beley v. Ukraine) [Committee], заява № 34199/09, пункти 47-59, від 20 червня 2019 року).

23. Суд повторює, що, як встановлено в його численній практиці, невизнане тримання особи під вартою є абсолютним запереченням фундаментально важливих гарантій, закріплених статтею 5 Конвенції, та вказує на найбільш серйозне порушення цього положення (див., серед інших джерел, рішення у справах "Смолік проти України" (Smolik v. Ukraine), заява № 11778/05, пункти 45-48, від 19 січня 2012 року, "Гриненко проти України" (Grinenko v. Ukraine), заява № 33627/06, пункти 74-78, від 15 листопада 2012 року, та згадане рішення у справі "Бєлоусов проти України" (Belousov v. Ukraine), пункт 85).

24. Розглянувши всі надані матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг.

25. Отже, ця скарга є прийнятною та свідчить про порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.

В. Заява № 53941/12, подана п. М. Ротарєм

26. Пан М. Ротарь також скаржився за статтею 3 Конвенції на те, що умови тримання його під вартою у Харківському СІЗО № 27 були нелюдськими та такими, що принижують гідність (див. розділ "С" у таблиці 5 у додатку).

27. Суд посилається на встановлені у його практиці принципи щодо неналежних умов тримання під вартою (див., наприклад, рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" [ВП] (<...>) [GC], заява № 7334/13, пункти 96-101, ЄСПЛ 2016). Суд нагадує, зокрема, що при встановленні того, чи є умови тримання такими, "що принижують гідність" у розумінні статті 3 Конвенції, серйозний брак простору у в’язничних камерах вважається дуже впливовим чинником та може становити порушення як сам собою, так і в сукупності з іншими недоліками (див. згадане рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" (<...>), пункти 122-141, та рішення у справі "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), заяви № 42525/07 та № 60800/08, пункти 149-159, від 10 січня 2012 року).

28. У керівній справі "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункти 110-112, від 28 березня 2006 року (та нещодавню практику див. в рішенні у справі "Бекетов проти України" [Комітет] (Beketov v. Ukraine) [Committee], заява № 44436/09, пункти 125-130, від 19 лютого 2019 року), Суд встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

29. Розглянувши всі надані матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі умови тримання заявника під вартою були неналежними.

30. Отже, скарги заявника за статтями 3 та 13 Конвенції є прийнятними та свідчать про порушення цих положень.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

31.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".

32. З огляду на наявні в нього документи та свою практику Суд вважає за доцільне присудити заявникам суми, зазначені у таблицях в додатку. Він відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

33. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1.Вирішує об’єднати заяви.

2.Оголошує заяви прийнятними.

3.Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції щодо усіх скарг на жорстоке поводження працівників міліції, висунутих усіма заявниками.

4.Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку зі скаргою, висунутою у заяві № 2087/12.

5.Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку зі скаргою на умови тримання під вартою, висунутою у заяві № 53941/12.

6.Постановляє, що:

упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

7.Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 03 вересня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.