27 лютого 2008 року в рішення були внесені зміни відповідно до правила 81 Реґламенту Суду

Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Козинець проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (C.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 13 листопада 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 75520/01), поданою до Суду 16 травня 2001 року громадянином України паном Валерієм Юрійовичем Козинцем (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані 3.Бортновською, пані В.Лутковською та паном Ю.Зайцевим.

3. 13 травня 2004 року Суд вирішив направити на комунікацію Уряду скарги за статтями 3 та 13 Конвенції щодо стверджуваного неналежного поводження зі сторони працівників податкової міліції відносно заявника, неадекватного розслідування національними органами скарг заявника та щодо відсутності ефективних засобів національного захисту за цими скаргами. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1959 році та проживає у м. Харкові, Україна.

A. Кримінальне провадження

5. На той час заявник був директором та, за його твердженням, власником компанії "Пасаж", яка здійснювала операції з обміну валют. 16 серпня 1996 року податковою міліцією було здійснено перевірку пункту обміну цієї компанії, вилучено деякі документи й готівку та накладено фінансові санкції.

6. 28 квітня 1998 року заявника було викликано до податкової міліції Державної податкової інспекції м. Харкова для отримання документів, які були вилучені працівниками податкової міліції. Як стверджував заявник, о 9 годині ранку, коли він зайшов до кабінету пана С. - начальника податкової міліції Державної податкової інспекції м. Харкова - та запитав, коли йому повернуть відповідні документи, пан С. почав бити заявника та зламав диктофон, який знаходився в кишені заявника. За твердженням заявника, в цей час в кабінеті пана С. знаходилось ще декілька людей. Як стверджує заявник, пан С. наказав своїм підлеглим не випускати заявника до 11 години ранку. Об 11 годині ранку заявник вийшов з приміщення податкової міліції.

7. Того ж дня заявник звернувся з відповідною скаргою до відділу по боротьбі з корупцією Державної податкової інспекції в Харківській області. Заявника направили на медичне обстеження, а його скаргу було направлено до прокуратури.

8. 29 квітня 1998 року за результатами медичного огляду у заявника було виявлено легкі тілесні ушкодження, зокрема синець на черевній стінці. Жодних ушкоджень голови виявлено не було.

9. З 30 квітня до 23 травня 1998 року заявник проходив курс лікування в нейрохірургічному відділенні лікарні N 4. Було встановлено, що заявник мав струс мозку, також виявлено численні синці на його голові.

10. 11 червня 1998 року додатковою медичною експертизою було встановлено, що заявник мав середньої тяжкості тілесні ушкодження (включаючи ушкодження голови), що спричинили тимчасовий розлад здоров'я.

11. 18 серпня 1998 року фінансові санкції щодо компанії "Пасаж" були зняті.

12. Відповідно до висновку медичної експертизи від 1 вересня 1998 року курс медичного лікування заявника в період з 30 квітня до 8 червня 1998 року був пов'язаний з ушкодженням голови, яке він міг отримати 28 квітня 1998 року або пізніше. У висновку також зазначалося, що оскільки за результатами медичного огляду від 29 квітня 1998 року в заявника не було виявлено ушкоджень голови, неможливо встановити зв'язок між подією від 28 квітня 1998 року та лікуванням заявника в зв'язку зі струсом мозку.

13. 2 вересня 1998 року прокуратура м. Харкова відмовила в порушенні кримінальної справи проти пана С. у зв'язку з відсутністю складу злочину. Зокрема, пан С., пан Ш. та пан П. (працівники податкової міліції, які знаходились в кабінеті під час подій, що розглядаються) і пан Ж. (охоронець) засвідчили, що до заявника не застосовували заходів фізичного впливу. Пан С. та пан Ш. зазначили, що заявник намагався здійснити аудіозапис розмови з паном С. На пропозицію останнього віддати йому диктофон, заявник кинув його на підлогу та наступив на нього. Пан Г. (співробітник заявника, який супроводжував заявника до податкової міліції) засвідчив, що він бачив через вікно, як заявника бив пан С. Було встановлено, що пан Г. фізично не міг бачити події, які розглядаються. У будь-якому випадку його свідчення були відхилені, оскільки він був "зацікавленою особою".

14. 24 листопада 1998 року готівка, вилучена в 1996 році, була повернута заявнику.

15. 1 грудня 1998 року прокуратура м. Харкова відмовила заявнику в порушенні кримінальної справи за обвинуваченням працівників податкової міліції, які 16 серпня 1996 року здійснювали перевірку.

16. 29 грудня 1998 року прокуратура Харківської області скасувала постанову від 2 вересня 1998 року та порушила кримінальну справу з метою розслідування обставин події, що мала місце 28 квітня 1998 року. Було зазначено, що заявник отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, але не було встановлено походження цих ушкоджень. Таким чином, необхідно було провести більш ретельне розслідування.

17. 9 та 19 квітня 1999 року було проведено дві додаткові медичні експертизи. За висновками цих експертиз було встановлено, що у зв'язку з недостатністю інформації неможливо встановити, чи ушкодження голови заявника були нанесені в період з 28 до 30 квітня 1998 року. Синці на черевній стінці могли бути отримані заявником внаслідок удару, що міг бути нанесений за три чи п'ять днів до 29 квітня 1998 року.

18. 21 квітня 1999 року прокуратура м. Харкова закрила кримінальну справу в зв'язку з відсутністю доказів того, що заявник був побитий паном С.

19. 14 січня 2000 року прокуратура Харківської області скасувала постанову від 21 квітня 1999 року, зокрема в зв'язку з тим, що лікарі, які оглядали заявника, не були допитані, та направила справу на додаткове розслідування до прокуратури Київського району м. Харкова.

20. Постановою від 18 лютого 2000 року слідчий прокуратури Київського району м. Харкова відмовив заявнику у визнанні його потерпілим у цій справі в зв'язку з відсутністю доказів того, що йому було нанесено тілесні ушкодження середньої тяжкості.

21. 29 червня 2000 року слідчий прокуратури Київського району м. Харкова закрила кримінальну справу на підставі того, що легкі тілесні ушкодження могли бути отримані заявником до 28 квітня 1998 року. Також не було доказів того, що такі ушкодження були нанесені паном С. Зокрема, немає жодних медичних документів, в яких було б зазначено, коли саме заявник отримав ушкодження голови. Працівники податкової міліції надали пояснення, відповідно до яких пан С. не бив заявника, а єдиний свідок, який давав протилежні пояснення (пан Г.), не міг фізично бачити події, які відбувались в кабінеті, і це було підтверджено під час відтворення обстановки та обставин події.

22. 11 січня 2001 року Київський районний суд м. Харкова скасував постанову від 29 червня 2000 року та зобов'язав поновити розслідування у справі. Суд наголосив, що розслідуванням не було встановлено, звідки у заявника з'явилися тілесні ушкодження.

23. 5 квітня 2001 року заявника було визнано потерпілим у стверджуваному злочині.

24. 23 квітня 2001 року заявник звернувся з заявою про компенсацію матеріальної шкоди з пана С. для її розгляду в ході кримінального провадження.

25. 14 серпня 2001 року прокуратурою Харківської області було відмовлено в порушенні кримінальної справи проти пана С. за обвинуваченням у перевищенні влади у зв'язку з відсутністю складу злочину.

26. 20 вересня 2001 року за результатами судово-медичної експертизи було складено висновок, в якому зазначалось, що 29 квітня 1998 року у заявника був синець на черевній стінці, який він міг отримати 28 квітня 1998 року.

27. 3 жовтня 2001 року прокуратура Київського району м. Харкова закрила кримінальну справу за фактом отримання тілесних ушкоджень середньої тяжкості у зв'язку з відсутністю доказів.

28. 10 жовтня 2001 року прокуратурою Харківської області було скасовано постанову від З жовтня 2001 року та повернуто справу на додаткове розслідування.

29. 12 листопада 2001 року Червонозаводський районний суд м. Харкова скасував постанову від 14 серпня 2001 року.

30. Висновками нової медичної експертизи від 27 червня 2002 року було підтверджено, що 29 квітня 1998 року у заявника був синець на черевній стінці, який він міг отримати 28 квітня 1998 року.

31. 27 серпня 2002 року прокуратурою м. Харкова було закрито кримінальну справу на підставі того, що неможливо встановити з достатньою ймовірністю, що тілесні ушкодження були нанесені заявнику паном С. Більше того, тілесні ушкодження (синці на черевній стінці) були віднесені до легких, і в такому разі, відповідно до статті 27 Кримінально-процесуального кодексу, заявник мав подати скаргу безпосередньо до суду в порядку приватного обвинувачення.

32. 21 жовтня 2002 року прокуратура м. Харкова відмовила в порушенні кримінальної справи за обвинуваченням пана С. у вчиненні крадіжки у зв'язку з відсутністю складу злочину. Зазначалось, що диктофон заявника був пошкоджений в результаті суперечки, що мала місце 28 квітня 1998 року між заявником та паном С. Проте заявник спровокував пана С., намагаючись здійснити аудіозапис їхньої розмови.

33. Листами від 2 жовтня, 6 та 20 листопада і 18 грудня 2002 року та 2 січня 2003 року прокуратура Харківської області повідомляла заявника про те, що кримінальну справу було закрито на законних підставах.

B. Інші провадження

34. У березні 2001 року заявник звернувся до Червонозаводського районного суду м. Харкова з позовом до прокуратури Харківської області про захист честі, гідності і ділової репутації. Заявник зазначив, що він подавав до різних державних органів численні скарги про порушення, які були переадресовані до прокуратури Харківської області. У відповідь на скарги, що направлялись на адресу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, народного депутата пана Л. та Генеральної прокуратури, прокуратура Харківської області надала неправдиву інформацію щодо дій працівників податкової міліції відносно компанії заявника та щодо розслідування кримінальної справи, порушеної за заявою заявника.

35. 2 жовтня 2001 року судом було задоволено позовні вимоги заявника.

36. 21 лютого 2002 року апеляційний суд Харківської області скасував рішення суду від 2 жовтня 2001 року та відхилив позов заявника як необґрунтований.

37. 1 жовтня 2002 року колегією з трьох суддів Верховного Суду України було відхилено касаційну скаргу заявника.

38. Невизначеної дати заявник звернувся до Печерського районного суду з позовною заявою до Генеральної прокуратури України, стверджуючи про незаконну відмову в розгляді його скарг. 27 січня 2004 року суд повернув позов заявника в зв'язку з недотриманням останнім процесуальних вимог законодавства.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

1. Конституція України від 1996 року

39. У відповідних положеннях Конституції України зазначено:

Стаття 28

"Кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню..."

2. Кримінально-процесуальний кодекс від 1961 року

40. Стаття 4 Кодексу передбачає, що суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.

41. Відповідно до статті 27 Кримінально-процесуального кодексу справа про нанесення легких тілесних ушкоджень розглядається за скаргою потерпілої особи безпосередньо судом. Досудове розслідування в таких справах не здійснюється.

42. Відповідно до статті 215 Кодексу постанова слідчого про закриття справи може бути оскаржена прокуророві або до суду.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ З ТА 13 КОНВЕНЦІЇ

43. Заявник скаржився на те, що його було піддано катуванню працівником податкової міліції всупереч статті 3 Конвенції. Він також скаржився за статтею 6 на неналежне розслідування, проведене національними органами в цій справі. Заявник також скаржився за статтею 13 Конвенції у зв'язку з відсутністю ефективних засобів захисту.

44. Суд вважає за належне дослідити скаргу заявника на неадекватне розслідування за його скаргами про неналежне поводження в світлі процесуального аспекту статті 3 Конвенції.

45. У відповідних статтях зазначається:

Стаття З

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

A. Щодо прийнятності

46. Уряд зазначив, що заявник не вичерпав ефективні національні засоби юридичного захисту в зв'язку зі стверджуваним порушенням статті 3 Конвенції, оскільки він не оскаржував до суду постанову від 27 серпня 2002 року про закриття кримінальної справи.

47. Заявник стверджував, що в його справі не було ефективних національних засобів юридичного захисту, які можна було вичерпати.

48. Суд зазначає, що зауваження Уряду тісно пов'язані зі скаргами заявника за статтями 3 та 13 Конвенції. У цьому зв'язку Суд буде їх розглядати разом із зауваженнями по суті скарги заявника.

B. Щодо суті

1. Зауваження сторін

49. Уряд зазначив, що твердження заявника про те, що його було побито працівником податкової міліції, не підтверджувались жодними доказами. Незважаючи на те, що заявник насправді отримав тілесні ушкодження, було неможливим стверджувати, "поза розумним сумнівом", що вони були нанесені паном С. Уряд посилався на висновки медичних експертиз, відповідно до яких заявник отримав легкі тілесні ушкодження, які йому могли бути нанесені за 3 чи 5 днів до тих подій, які були предметом спору. Жодна із експертиз не встановила, що тілесні ушкодження були нанесені 28 квітня 1998 року. Щодо свідчень пана Г., який стверджував про те, що він бачив, як заявника бив пан С., Уряд також зазначив, що пан Г. фізично не міг бачити події, які відбувались в кабінеті, через вікно, оскільки вікна були закриті жалюзі. Більше того, Уряд зазначив, що розслідування у справі заявника проводилось незалежним органом, який здійснив розслідування в повному обсязі та вжив всіх необхідних заходів. Таким чином, процесуальний аспект статті 3 Конвенції не було порушено і заявник мав у своєму розпорядженні ефективні національні засоби захисту відповідно до статті 13 Конвенції.

50. Заявник заперечив зауваження Уряду. Він зазначив, що слідчі не виконали рішення суду від 11 січня та 12 листопада 2001 року та не провели ефективне розслідування в його справі. Він також зазначив, що відтворення обстановки та обставин події відбулось за відсутності пана Г. Більше того, свідчення пана Г. не були взяті до уваги, оскільки він був "зацікавленою особою", в той час свідчення працівників податкової міліції були долучені до матеріалів справи, незважаючи на те, що вони були підлеглими пана С. Також інформація про ушкодження голови заявника не була взята до уваги і розслідування у цьому зв'язку не проводилось.

2. Оцінка Суду

a. Щодо стверджуваного жорстокого поводження

51. Суд нагадує, що стаття 3 Конвенції захищає одну із фундаментальних цінностей демократичного суспільства. Вона в абсолютних твердженнях забороняє будь-яке катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання, незалежно від обставин справи чи поведінки потерпілого (див., серед інших, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (Labita v. Italy) [GC], N 26772/95, п. 119, ECHR 2000-IV). Суд також встановлював, що розрізнення між "катуванням" та "нелюдським чи таким, що принижує гідність, поводженням" було введено для того, щоб "позначити особливий рівень жорстокості умисного нелюдського поводження, що призводить до тяжких і жорстоких страждань" (див. рішення у справі "Ірландія проти Великобританії" (Ireland v. the United Kingdom), рішення від 18 січня 1978 року, Серія А, N 25, п. 167).

52. Відповідно до статті 3 Конвенції поводження визнається нелюдським при досягненні мінімального рівня жорстокості. Оцінка цього мінімального рівня є відносною: вона залежить від всіх обставин справи, таких, як тривалість такого поводження, його фізичні та психічні наслідки, а також, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілої особи (див. рішення у справі "Валашінас проти Литви" (Valasinas v. Lithuania), N 44558/98, пп. 100-101, ECHR 2001-VIII). Суд зважав поводження за "нелюдське", оскільки, inter alia, воно було умисним, застосовувалось впродовж кількох годин поспіль і призводило або до справжніх тілесних ушкоджень, або до гострих фізичних чи душевних страждань. Поводження, на його думку, було "таким, що принижує гідність", якщо воно мало на меті викликати в потерпілих почуття страху, муки і меншовартості, а відтак принизити та зневажити їх (див. рішення у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), N 30210/96, п. 92, ECHR 2000-XI).