Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Гончарук та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>), Голова,

Мартіньш Мітс (<…>),

Лятіф Гусейнов (<…>), судді,

та Лів Тігерштедт (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 14 травня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяву було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. 07 грудня 2018 року у заяві № 55582/18 Суд застосовував тимчасовий захід відповідно до правила 39 Регламенту Суду і справі було надано статус пріоритетної відповідно до правила 41 Регламенту Суду. 22 березня 2019 року тимчасовий захід було скасовано.

4. Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

5. Заявники скаржилися за статтею 3 Конвенції на ненадання їм належної медичної допомоги під час тримання під вартою. Деякі заявники також висунули інші скарги за положеннями Конвенції.

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

6. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

7. Заявники скаржилися, головним чином, на ненадання їм належної медичної допомоги під час тримання під вартою. Вони посилалися на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

Стаття 3

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

8. Суд зазначає, що заявники страждали на серйозні захворювання, зазначені у таблиці в додатку, які вплинули на їхнє повсякденне життя. Отже, вони могли зазнати значного занепокоєння щодо того, чи була належною надана їм медична допомога.

9. Суд повторює, що "належність" медичної допомоги залишається найбільш важким елементом для визначення (див. рішення у справі "Блохін проти Росії" [ВП] (Blokhin v. Russia) [GC], заява № 47152/06, пункт 137, ЄСПЛ 2016). У цьому контексті зрозуміло, що органи державної влади повинні забезпечити оперативність і точність постановки діагнозу та лікування (див. рішення у справах "Горбуля проти Росії" (Gorbulya v. Russia), заява № 31535/09, пункт 62, від 06 березня 2014 року, та "Похлєбін проти України" (Pokhlebin v. Ukraine), заява № 35581/06, пункт 62, від 20 травня 2010 року, з подальшими посиланнями), а у випадку, коли це викликано медичним станом,- регулярність і систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів з метою ефективного лікування захворювань ув’язненої особи або запобігання їхньому ускладненню (див., inter alia, рішення у справах "Ухань проти України" (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункт 74, від 18 грудня 2008 року, та "Колесникович проти Росії" (Kolesnikovich v. Russia), заява № 44694/13, пункт 70, від 22 березня 2016 року, з подальшими посиланнями). Суд підкреслює, що медична допомога, яка надається в установах виконання покарань, має відповідати рівню допомоги, яку органи державної влади зобов’язалися надавати для всього населення. Проте це не означає, що кожному затриманому має гарантуватися медичне лікування на тому самому рівні, що й у найкращих медичних закладах поза межами установ виконання покарань (див., наприклад, рішення у справах "Садретдінов проти Росії" (Sadretdinov v. Russia), заява № 17564/06, пункт 67, від 24 травня 2016 року та "Коновальчук проти України" (Konovalchuk v. Ukraine), заява № 31928/15, пункт 52, від 13 жовтня 2016 року, обидва з подальшими посиланнями).

10. Розглянувши всі надані матеріали, Суд визначив недоліки у лікуванні заявників, наведені у таблиці в додатку. Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі (див. рішення у справах "Невмержицький проти України" (Nevmerzhitsky v. Ukraine), заява № 54825/00, пункти 103-105, ЄСПЛ 2005-II, "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункти 104-106, від 28 березня 2006 року, та "Логвиненко проти України" (Logvinenko v. Ukraine), заява № 13448/07, пункти 68-78, від 14 жовтня 2010 року). Беручи до уваги свою практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі заявники не отримали всебічної та належної медичної допомоги під час тримання під вартою.

11. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення статті 3 Конвенції.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ЗА УСТАЛЕНОЮ ПРАКТИКОЮ СУДУ

12. Заявники у заявах № 25837/18 та № 37975/18 подали скаргу за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективного національного засобу юридичного захисту у зв’язку з ненаданням належної медичної допомоги під час тримання під вартою, а заявник у заяві № 37975/18 також подав скаргу за статтею 3 Конвенції на неналежні умови тримання його під вартою, які також порушували питання за Конвенцією з огляду на відповідну усталену практику Суду (див. таблицю в додатку). Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні матеріали, Суд доходить висновку, що вони також свідчать про порушення Конвенції у контексті його висновків у рішеннях у справах "Двойних проти України" (Dvoynykh v. Ukraine), заява № 72277/01, пункт 72, від 12 жовтня 2006 року, "Барило проти України" (Barilo v. Ukraine), заява № 9607/06, пункти 104 і 105, від 16 травня 2013 року, та згадане рішення у справі "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), пункти 113-116.