Це рішення набуває статусу остаточного відповідно до обставин, що зазначені в пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Двойних проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 18 вересня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена за заявою (N 72277/01), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Миколою Олександровичем Двойних (далі - заявник) 25 січня 2001 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) було представлено його Уповноваженим - паном Ю.Зайцевим.

3. З травня 2005 року Суд визнав заяву частково прийнятною і вирішив направити скарги заявника щодо статей 3 та 13 Конвенції на комунікацію Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції він вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

4. 1 квітня 2006 року ця справа була передана новоутвореній п'ятій секції (пункт 5 правила 25 та пункт 1 правила 52).

5. Заявник народився у 1947 році та мешкає у м. Сімферополь.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

А. Перебування заявника під вартою з 19 червня 1999 року по 9 лютого 2000 року

6. 19 червня 1999 року заявника було заарештовано за підозрою у зловживанні посадовим становищем та розкраданні колективного майна.

7. 23 червня 1999 року заявника було поміщено до Сімферопольського слідчого ізолятора N 15 (далі - СІЗО м. Сімферополя).

8. 9 лютого 2000 року заявника було звільнено з-під варти під підписку про невиїзд. За словами заявника, його було звільнено через поганий стан здоров'я.

9. 21 лютого 2000 року заявника було госпіталізовано з діагнозом гіпертонії другої стадії, гіпертензії та в зв'язку з іншими захворюваннями органів кровообігу. Заявник перебував на лікуванні до 3 березня 2000 року.

Б. Перебування заявника під вартою з 23 березня по 1 грудня 2000 року, його стан здоров'я та медичне лікування

10. 23 березня 2000 року прокуратурою вирішено заарештувати заявника за тією ж підозрою у зловживанні посадовим становищем та розкраданні колективного майна. 24 березня 2000 року заявника було поміщено до СІЗО м. Сімферополя.

11. Того ж дня заявника було оглянуто фельдшером, терапевтом та дерматовенерологом, які зазначили у медичній картці, що була надана Урядом, що заявник не мав скарг щодо стану його здоров'я. Фельдшер вказав, що заявник страждає на серцево-судинне захворювання та має бути оглянутий лікарем. Терапевт зазначив, що заявник страждає на серцево-судинне захворювання та стенокардію. Дерматовенеролог дійшов висновку, що заявник є здоровим.

12. Відповідно до цієї ж медичної картки 20 вересня 2000 року заявника було оглянуто терапевтом та дерматовенерологом, які зазначили, що заявник не мав скарг щодо стану його здоров'я. 24 березня, 24 вересня та 27 листопада 2000 року були проведені флюорографічні обстеження заявника, відповідно до яких жодних патологічних змін органів грудної клітки не виявлено.

13. У своєму листі до голови Залізничного районного суду м. Сімферополя від 29 березня 2000 року заявник просив змінити незаконний запобіжний захід та звільнити його з-під варти. Заявник стверджував, що він страждає на захворювання органів кровообіг, виразку шлунка та аденому простати і потребує невідкладної медичної допомоги, яку він не зможе отримати в СІЗО м. Сімферополя. Такі ж звернення заявник надіслав 17 квітня та 15 травня 2000 року до Генерального прокурора України та голови Центрального районного суду м. Сімферополя відповідно.

14. 30 березня 2000 року адвокат заявника оскаржив до Залізничного районного суду м. Сімферополя постанову прокуратури від 23.03.2000. 28 квітня 2000 року своєю постановою суд залишив без розгляду скаргу адвоката, оскільки кримінальну справу проти заявника було направлено на розгляд до Центрального районного суду м. Сімферополя. Суд також зазначив, що ця постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

15. Уряд зауважив, що 27 листопада 2000 року заявник звернувся по медичну допомогу і був негайно оглянутий лікарем. За результатами огляду було встановлено діагноз: гостра респіраторна вірусна інфекція, у зв'язку з чим заявнику було надано медичну допомогу. 29 листопада 2000 року повторний огляд не виявив жодних симптомів цієї хвороби.

16. 1 грудня 2000 року заявника було звільнено з СІЗО м. Сімферополя.

17. 13 лютого 2003 року заявник потрапив до лікарні, де йому було зроблено операцію на черевній порожнині. Згідно з медичною документацією за 2003 рік, яку надав заявник, він страждав від низки судинних та шлункових захворювань.

В. Умови тримання заявника під вартою з 23 березня по 1 грудня 2000 року

1. Твердження заявника щодо фактів

18. Заявник зазначав, що він тримався під вартою в камерах площею близько 14 кв.м, де одночасно перебувало 16-17 осіб і деякі з них хворіли на туберкульоз та СНІД. Відповідно він стверджував, що спати доводилось по черзі, оскільки на одне спальне місце припадало декілька осіб. Природне світло та свіже повітря фактично не надходило через недостатній розмір вікон та ставні на них. Електричне світло було недостатнім і було ввімкнене 24 години на добу. Камери були брудними та кишіли паразитами, тарганами та блощицями. Гарячої води не було взагалі, а тиск холодної був достатнім лише для камер, що знаходилися не вище четвертого поверху. Не було також і опалення в камерах.

19. Заявник стверджував, що його щоденні прогулянки тривали 35-40 хвилин в приміщенні без даху, площа якого не перевищувала площу камери. Заявник також зазначав, що він був неспроможний купувати ліки та їжу поза СІЗО, а якість їжі, що надавалася в СІЗО, була незадовільною.

20. Також заявник повідомив, що декілька годин він перебував разом з близько 54 особами у спеціальних камерах для осіб з етапів площею близько 12 кв.м. Більшість з цих осіб курили, а в камерах не було доступу до свіжого повітря та природного світла.

2. Твердження Уряду щодо фактів

21. Уряд повідомив, що з 24 березня по 6 квітня 2000 року заявник перебував у камерному приміщенні N 78 загальною площею 12 кв.м, де разом з ним утримувалося від 7 до 9 осіб; з 6 квітня по 5 травня 2000 року - у камерному приміщенні N 159 загальною площею 18,1 кв.м, де утримувалося від 8 до 12 осіб; з 10 липня по 29 серпня 2000 року - у камерному приміщенні N 79 загальною площею 44 кв.м, в якому утримувалося 20 осіб. Уряд визнав існування на той час проблеми переповнення в СІЗО м. Сімферополя. Однак Уряд стверджував, що всі камери були обладнані необхідною кількістю індивідуальних спальних місць, відгородженими санвузлами, столами, стільцями, електричним освітленням тощо. Вікна в камерах дозволяли мати доступ до денного світла та свіжого повітря. Загалом умови тримання заявника відповідали правилам гігієни та санітарії. Уряд також надав фотографії деяких камер СІЗО м. Сімферополя, що були зроблені у липні 2004 року.

22. Уряд також повідомив, що заявник мав щоденну прогулянку тривалістю одна година та безперервний восьмигодинний сон.

Г. Судовий розгляд справи та винесення вироку щодо заявника

23. 14 липня 2000 року Центральний районний суд м. Сімферополя визнав заявника винним у зловживанні посадовим становищем та розкраданні колективного майна та засудив його до чотирьох років позбавлення волі в колонії посиленого режиму з конфіскацією всього його майна та позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими функціями, протягом трьох років.

24. 29 серпня 2000 року Верховний Суд Автономної Республіки Крим залишив вирок від 14.07.2000 без змін.

25. Того ж дня на підставі письмової заяви заявника наказом начальника СІЗО м. Сімферополя заявника було зараховано до складу відділення господарського обслуговування установи. Згідно з інформацією, наданою Урядом, заробітну платню заявник витрачав повністю на купівлю їжі та інших предметів повсякденного вжитку.

26. У невизначену дату голова Верховного Суду Автономної Республіки Крим подав протест до Президії цього ж суду, вимагаючи перегляду вироку.

27. 1 грудня 2000 року Президія задовольнила протест та частково змінила рішення від 14.07.2000 та 29.08.2000. Заявника було визнано винним у зловживанні посадовим становищем та засуджено до трьох років позбавлення волі. Президією також було позбавлено заявника права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими функціями, протягом трьох років. Проте заявника було звільнено від подальшого відбування покарання через захворювання органів кровообігу та через те, що він перестав вважатися суспільно небезпечним.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

А. Конституція України

28. Відповідно до ч. 2 та 3 статті 8 норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

29. Відповідно до ч. 2 та 4 статті 55 кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

30. Частина 3 статті 63 передбачає, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Б. Закон України "Про попереднє ув'язнення" 1993 року (далі - Закон) (станом на період з 19 червня 1999 року до 1 грудня 2000 року)

31. Відповідно до статті 1 Закону попереднє ув'язнення є запобіжним заходом щодо обвинуваченого, підсудного, підозрюваного у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили. Тримання осіб, взятих під варту, відповідно до завдань кримінального судочинства здійснюється на принципах неухильного додержання Конституції України, вимог Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув'язненими.

32. Згідно з статтею 4 засуджені можуть бути залишені для роботи з господарського обслуговування слідчого ізолятора за їх письмовою згодою.

33. Стаття 7, зокрема, передбачає, що особи, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, підлягають обшуку, медичному огляду, дактилоскопуванню і фотографуванню; їх ознайомлюють з правами, обов'язками та вимогами режиму. Речі, які є при них, а також передачі і посилки, що надходять на їх ім'я, підлягають огляду, а листування - перегляду. їм забороняється мати при собі гроші та цінні речі. Вилучені у них при доставленні в місця попереднього ув'язнення гроші зараховуються на їх особові рахунки, а цінні речі і предмети здаються на зберігання.

34. Відповідно до статті 9 особи, взяті під варту, мають право:

(a) на захист відповідно до кримінально-процесуального законодавства;

(b) знайомитися з правилами тримання під вартою;

(c) на щоденну прогулянку тривалістю одна година;

(d) одержувати два рази на місяць передачі або посилки вагою до восьми кілограмів та без обмежень грошові перекази і передачі;

(e) купувати протягом місяця за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої необхідності на суму до одного мінімального розміру заробітної плати та без обмежень письмове приладдя, газети, книги через торговельну мережу на замовлення;

(f) користуватися власним одягом і взуттям, мати при собі документи і записи, що стосуються кримінальної справи;

(g) користуватися телевізорами, одержаними від родичів або інших осіб, настільними іграми, газетами і книгами з бібліотеки місця попереднього ув'язнення та придбаними через торговельну мережу;

(h) відправляти в індивідуальному порядку релігійні обряди і користуватися релігійною літературою та властивими їх віруванню предметами релігійного культу, виготовленими з малоцінних матеріалів, якщо при цьому не порушується встановлений у місцях попереднього ув'язнення порядок, а також не обмежуються права інших осіб;

(i) на восьмигодинний сон в нічний час, під час якого не допускається залучення до участі в процесуальних та інших діях, за винятком невідкладних випадків;

(j) звертатись із скаргами, заявами та листами до державних органів і службових осіб у порядку, встановленому статтею 13 цього Закону.

35. Відповідно до статті 11 особам, взятим під варту, забезпечуються побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Норма площі в камері для однієї взятої під варту особи не може бути менше 2,5 квадратних метри. Особам, взятим під варту, надаються безплатно за єдиними нормами, встановленими Кабінетом Міністрів України, харчування, індивідуальне спальне місце, постільні речі та інші види матеріально-побутового забезпечення. В необхідних випадках їм видається одяг і взуття встановленого зразка. Медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я та Порядку, що визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань, Службою безпеки України і Міністерством охорони здоров'я України.

36. Стаття 17 передбачає, що особи, взяті під варту, можуть залучатися до роботи за їх згодою. Праця таких осіб оплачується за тарифними ставками (окладами), що діють у народному господарстві. Із заробітку ув'язнених за виконавчими документами можуть провадитися відрахування. Взяті під варту особи можуть залучатися без оплати їх праці лише до робіт, пов'язаних із створенням належних санітарно-побутових умов і впорядкуванням місця попереднього ув'язнення. До таких робіт ці особи залучаються почергово у вільний від проведення слідчих дій час і не більш як на дві години протягом дня.

37. Відповідно до статті 22 нагляд за додержанням законодавства в місцях попереднього ув'язнення здійснюють прокурори. Постанови і вказівки прокурорів щодо додержання встановлених законодавством Порядку і умов тримання осіб, взятих під варту, підлягають обов'язковому виконанню адміністрацією місць попереднього ув'язнення.

В. Виправно-трудовий кодекс 1970 року (далі - Кодекс) (станом на період з 19 червня 1999 року до 1 грудня 2000 року)

38. Відповідно до статті 24 осіб, уперше засуджених на строк не більше п'яти років, у виняткових випадках може бути за їх згодою залишено в слідчому ізоляторі для роботи по господарському обслуговуванню.

III. ДОПОВІДЬ ЄВРОПЕЙСЬКОГО КОМІТЕТУ ПО ЗАПОБІГАННЮ ТОРТУРАМ ТА НЕЛЮДСЬКОМУ АБО ТАКОМУ, ЩО ПРИНИЖУЄ ГІДНІСТЬ, ПОВОДЖЕННЮ ЧИ ПОКАРАННЮ 2000 РОКУ (ДАЛІ - ЄКПТ)

39. Візит делегації ЄКПТ до України відбувся з 10 по 26 вересня 2000 року, впродовж якого делегація відвідала, зокрема, ізолятор тимчасового тримання N 15 м. Сімферополя. Делегація зазначила, що "умови тримання знаходились у загрозливій ситуації"; зокрема спостереження, зроблені у Сімферопольському СІЗО N 15, доводять це. Було також зазначено, що значне переповнення є головним недоліком СІЗО. Делегація ЄКПТ наголосила, що українській владі необхідно "збільшити площу на одного засудженого з 2,5 кв.м до щонайменш 4 кв.м" (п. 59).

40. Необхідні частини доповіді ЄКПТ передбачають наступне (наголос ЄКПТ):

"86. Сімферопольський СІЗО N 15, що розташований у місті, був побудований на початку XIX століття, він має 2200 місць у 210 камерах. На час візиту у слідчому ізоляторі розміщалося 2500 осіб, 177 із яких жінки і 155 неповнолітні. У той час, коли більша частина ув'язнених була під слідством, близько 600 осіб були засуджені, включаючи 30 засуджених до довічного позбавлення волі.

Ув'язнені трималися у двох блоках, один з яких відносився до початку XIX століття, а інший - до більш пізнішого часу, побудований у 1973 році.

87. У житлових приміщеннях для жінок і неповнолітніх (чоловічої і жіночої статі) матеріальні умови, говорячи про денне світло, штучне освітлення, чистоту і меблювання, були найкращими. Зокрема, ЄКПТ привітав той факт, що металеві жалюзі з вікон були зняті незадовго перед візитом, що призвело не тільки до покращення денного освітлення, але й набагато покращилась вентиляція.

Однак залишилась більшість недоліків. Зокрема, рівень населеності був перевищений у багатьох камерах (наприклад, 9 жінок на площі 16 кв.м, 24 жінки - на 35 кв.м) і більш того, не усі жінки мали власні ліжка.

88. Інший спецконтингент (чоловіки, більшість із яких під слідством) знаходився у жахливих матеріальних умовах. Ці ув'язнені тіснилися у надто переповнених спальних приміщеннях (наприклад, 22 чоловіка на площі у 18 кв.м, 32 - на 26 кв.м), фактично без денного світла, із недостатнім штучним освітленням та неналежною вентиляцією. Повітря було настільки удушливим, що більшість ув'язнених вимушена була залишатись у натільній білизні. Більш того, установа не могла забезпечити окремі ліжка для кожного ув'язненого; унаслідок чого у багатьох спальних приміщеннях ув'язнені мали спати по черзі.

У той час, коли деякі спальні приміщення були свіжо викрашені, багато інших були брудними і кишіли тарганами і іншими паразитами. Туалети у камерах (як правило, частково відокремлені) були у надто незадовільному стані.

89. Чоловіки мали великий дефіцит основних предметів для підтримки особистої гігієни (лише 80 грамів мила на місяць проти 200 г для жінок і 400 г для неповнолітніх). Також їм не надавався туалетний папір, який призначався лише для жінок і неповнолітніх. Практично, у цьому плані ув'язнені залежали від їх сімей.

До того ж, як і у Бучі, умови для прання речей були незадовільними: усі ув'язнені вимушені були це робити у холодній воді у камерах.

90. Стосовно діяльності, було докладено зусиль на забезпечення освітянської діяльності для неповнолітніх (середня освіта), зокрема за допомогою місцевої влади, яка надавала підручники, та вчителів, які за власним бажанням приходили до СІЗО у вільний час. Персонал працював з неповнолітніми у соціальній сфері, що включала навчання стосовно норм поведінки і правил суспільного життя. Крім цього, неповнолітні не мали інших форм організованої корисної діяльності (спорт, культурна діяльність тощо).

Інша частина спецконтингенту не займалася організованою діяльністю. Крім сотні ув'язнених, які займалися у хорі, інші ув'язнені не мали роботи чи організованої спортивної діяльності. На практиці, єдиний час, що вони проводили поза камерами, - це година прогулянки щодня в умовах, що не дозволяли у повній мірі виконувати фізичні вправи (площа дворів для прогулянок коливалася від 10 до 25 кв.м).

91. Підсумовуючи викладене, більшість ув'язнених була закрита протягом майже цілої доби у переповнених, шкідливих для здоров'я камерах без будь-якої запропонованої діяльності. За таких умов позбавлення волі у Сімферопольському СІЗО може бути лише досвідом, зведеним до нуля.

92. Досягнення постійних покращень ситуації у Сімферопольському СІЗО N 15, звичайно, потребує часу. Насамперед це залежить від значного зменшення переповненості. Факти, зібрані делегацією, ще раз демонструють важливість та негайність імплементації рекомендацій, що викладені у п. 59 цієї доповіді.

Проте для подолання деяких самих значних недоліків можливо і необхідно негайно вжити заходів.

93. Стосовно матеріальних умов, ЄКПТ рекомендує вжити заходів, щоб забезпечити:

- усіх ув'язнених (чоловіків і жінок) відповідною кількістю предметів особистої гігієни та миючих засобів для спальних приміщень, а також відповідними умовами для прання одягу;

- кожного ув'язненого окремим ліжком чи спальним місцем;

- щоб матеріальні умови обох блоків якомога скоріше досягли рівня умов у жіночій секції та секції для неповнолітніх, що стосується доступу денного світла (зняття жалюзі з вікон), штучного освітлення, вентиляції та чистоти.

Що стосується організованої діяльності, ЄКПТ рекомендує надати високого пріоритету розвитку програм діяльності для неповнолітніх, щоб надати їм змогу оволодіти повною програмою освіти, виховання та іншої активної діяльності з метою використання їх потенціалу для соціальної реінтеграції; фізичне виховання має стати важливою частиною такої програми.

Стосовно дорослих ув'язнених, ЄКПТ рекомендує використовувати шляхи для забезпечення їх мінімальною спортивною активністю. Є аксіомою той факт, що коли зменшується переповнення, необхідно впроваджувати більш повну програму діяльності ув'язнених. У цьому відношенні ЄКПТ приділяє увагу довгостроковій меті стосовно діяльності, що викладена у параграфах 130 і 33 доповідей відповідно 1998 та 1999 років та стосується усіх СІЗО країни.

Останнє, ЄКПТ рекомендує переглянути проекти двориків для прогулянок з метою їх розширення".

41. Що стосується медичної допомоги особам, що трималися в СІЗО м. Сімферополя, делегація ЄКПТ зазначила:

"104. Візит 2000 року ще раз висвітлив крайню невідповідність домовленостей щодо постачання необхідних медикаментів (наприклад, у колонії N 52 на час візиту не було у складі медикаментів. У СІЗО N 15 спостерігалася недостатня кількість та різноманітність медикаментів і не було ліків для лікування туберкульозу). Не дивлячись на внески Департаменту з питань виконання покарань із свого бюджету, тюрми розраховували, головним чином, на гуманітарну допомогу і сім'ї засуджених.

Як неодноразово наголошував ЄКПТ, це вирішення проблеми не є задовільним і є нестерпним, коли йдеться про лікування деяких хвороб, таких як туберкульоз. Комітет має наголосити ще раз, що це відповідальність держави забезпечувати, щоб незалежно від економічних обставин особи, позбавлені волі, мали доступ до основних елементів медичного обслуговування, включаючи забезпечення медикаментами, яких потребує їх стан здоров'я...

106. У Сімферопольському СІЗО N 15 були забезпечені повні посади десяти медичних лікарів (терапевтів, спеціалістів пневмології, психіатрії, гінекології та дерматології, а також стоматолог). Проте залишалася вільною одна посада терапевта. Більше того, гінеколог був консультантом із іншої лікарні, і багато жінок не мали доступу до цього спеціаліста, тому що не могли заплатити за консультації. Така ситуація є неприйнятною. Щодо фельдшерів, було зайнято 8 посад із 12.