Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Солопова проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Йонко Грозєв (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Андре Потоцький (<…>), судді,

та Лів Тігерштедт (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 06 червня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою, поданою 12 квітня 2018 року до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявницю, якій було надано правову допомогу, представляв п. Г.В. Токарев - юрист, який практикує у м. Харкові.

3. Про заяву було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

4. 23 квітня 2018 року Суд застосував тимчасовий захід відповідно до правила 39 Регламенту Суду, вказавши органам влади негайно надати заявниці лікування відповідно до встановленого діагнозу та згідно зі встановленим протоколом лікування. Того дня справі було надано статус пріоритетної відповідно до правила 41 Регламенту Суду.

5. Відомості про заявницю та відповідна інформація щодо заяви наведені у таблиці в додатку.

6. Заявниця стверджувала, що не отримувала належної медичної допомоги під час тримання під вартою.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

7. Заявниця скаржилась на ненадання їй належної медичної допомоги під час тримання під вартою. Вона посилалась на статтю 3 Конвенції, яка передбачає таке:

Cтаття 3

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

8. Уряд вважав заяву передчасною, оскільки кримінальна справа щодо злочинної недбалості лікарів ще розглядалась.

9. Суд вважає, що зазначене Урядом провадження не можна вважати ефективним засобом юридичного захисту у розумінні Конвенції (див. рішення у справі "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункти 69 і 70, від 28 березня 2006 року), а тому заява не може бути відхилена як передчасна.

10. Суд зазначає, що заявниця страждала на серйозне онкологічне захворювання, як зазначено у таблиці в додатку, що впливало на її повсякденну діяльність.

11. Суд повторює, що "належність" медичної допомоги залишається найбільш важким елементом для визначення (див. рішення у справі "Блохін проти Росії" [ВП] (Blokhin v. Russia) [GC], заява № 47152/06, пункт 137, ЄСПЛ 2016). У цьому контексті зрозуміло, що органи влади повинні забезпечити оперативність і точність постановки діагнозу та лікування (див. рішення у справах "Похлєбін проти України" (Pokhlebin v. Ukraine), заява № 35581/06, пункт 62, від 20 травня 2010 року, та "Горбуля проти Росії" (Gorbulya v. Russia), заява № 31535/09, пункт 62, від 06 березня 2014 року, з подальшими посиланнями), а у випадку, коли це викликано медичним станом, - регулярність і систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів з метою ефективного лікування захворювань ув’язненої особи або запобігання їхньому ускладненню (див., inter alia, рішення у справах "Ухань проти України" (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункт 74, від 18 грудня 2008 року, та "Колесникович проти Росії" (Kolesnikovich v. Russia), заява № 44694/13, пункт 70, від 22 березня 2016 року з подальшими посиланнями). Суд підкреслює, що медична допомога, яка надається в установах виконання покарань, має бути належною та відповідати тому рівню допомоги, яку державні органи зобов’язалися надавати для всього населення. Проте це не означає, що кожному затриманому має гарантуватись лікування на тому самому рівні, що й у найкращих медичних закладах поза межами установ виконання покарань (див. рішення у справах "Коновальчук проти України" (Konovalchuk v. Ukraine), заява № 31928/15, пункт 52, від 13 жовтня 2016 року, та "Садретдінов проти Росії" (Sadretdinov v. Russia), заява № 17564/06, пункт 67, від 24 травня 2016 року, з подальшими посиланнями).

12. Суд зазначає, що під час тримання під вартою заявниця не залишилася повністю без медичної допомоги. Вона отримала певні лікарські засоби та пройшла низку обстежень. Однак Суд не може погодитися з аргументом Уряду, що надана заявниці медична допомога була своєчасною та достатньою. Він також зазначає, що лікування заявниці розпочалося із затримкою, надавалося лише частково та, як вбачається, не відповідало національним керівним принципам щодо лікування. Таким чином, розглянувши всі надані матеріали, Суд виявив недоліки у лікуванні заявниці, наведені та перераховані у таблиці в додатку. Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі (див. рішення у справах "Невмержицький проти України" (Nevmerzhitsky v. Ukraine), заява № 54825/00, пункти 103-105, ЄСПЛ 2005-II (витяги), згадане рішення у справі "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), пункти 104-106, "Логвиненко проти України" (Logvinenko v. Ukraine), заява № 13448/07, пункти 68-78, від 14 жовтня 2010 року, "Сергій Антонов проти України" (Sergey Antonov v. Ukraine), заява № 40512/13, пункти 76-90, від 22 жовтня 2015 року, та "Півторак проти України" (Pivovarnik v. Ukraine), заява № 29070/15, пункти 37-46, від 06 жовтня 2016 року). З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі заявниця не отримала вичерпної та належної медичної допомоги під час тримання під вартою.