Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Малахова та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч (<…>), Голова,

Енн Пауер-Форд (<…>),

Хелена Єдерблом (<…>), судді,

а також Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря cекції,

після обговорення за зачиненими дверима 19 листопада 2013 року

постановляє таке рішення, що було ухвалене у той день:

1. Справу розпочато за 250 заявами, поданими до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянами України та юридичними особами, зареєстрованими в Україні. Їхні дані наведені у доданих таблицях (далі - заявники).

2. У заявах №№ 55551/09, 23720/11, 23883/11, 36094/11 і 12636/13 заявники померли під час провадження справи у Суді. Їхні найближчі родичі висловили бажання підтримувати заяви.

3. У заяві № 7508/11 рішення було ухвалено на користь померлого батька заявниці. Заявниця стверджує, що вона є законною спадкоємицею батька.

4. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. Назар Кульчицький.

5. 26 квітня 2013 року заяви було комуніковано Уряду.

6. 25 жовтня 2013 року Суд був проінформований, що п. Віктор Герасимович Погорілий, заявник за заявою № 50491/11, помер 29 травня 2012 року. Дружина заявника, пані Надія Василівна Погоріла, висловила бажання підтримувати заяву померлого чоловіка.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. У дати, зазначені у доданих таблицях, національні суди і комісії з трудових спорів ухвалили рішення, відповідно до яких заявники мали право на різні суми відшкодування або на вчинення певних дій на їхню користь. Рішення набрали законної сили і підлягали виконанню. Однак заявники не домоглися своєчасного виконання цих рішень.

8. Деякі заявники також подали скарги щодо фактичних та правових питань, не пов’язаних з вищезгаданими питаннями невиконання рішень.

I. ЩОДО СТАТУСУ (LOCUS STANDI) ПАНІ НАДІЇ ВАСИЛІВНИ ПОГОРІЛОЇ (ДРУЖИНИ ЗАЯВНИКА У ЗАЯВІ № 50491/11)

9. Суд зазначає, що заява № 50491/11 стосується права власності, яке, в принципі, підлягає передачі спадкоємцям, і що у цій справі є найближчі родичі померлого заявника, які бажають підтримати заяву. За цих обставин Суд вважає, що пані Надія Василівна Погоріла, дружина померлого заявника, має право брати участь у цьому провадженні замість нього (див., з-поміж інших джерел, рішення від 14 грудня 2006 року у справі "Миронов проти України" (Mironov v. Ukraine), заява № 19916/04, п. 12).

II. СТАТУС ЗАЯВНИКІВ У ЗАЯВАХ №№ 55551/09, 7508/11, 23720/11, 23883/11, 36094/11 і 12636/13

10. У своїх зауваженнях до заяви № 12636/13 Уряд повідомив Суд, що заявниця, пані Валентина Мельникова, померла 21 жовтня 2011 року, після подання заяви. Уряд стверджував, що дочка заявниці, пані Тетяна Васько, яка виявила бажання підтримувати заяву своєї покійної матері, не могла вимагати визнання статусу жертви внаслідок невиконання рішення суду, ухваленого на користь пані Валентини Мельникової, оскільки вона не стала її правонаступницею. Уряд не надавав зауважень щодо статусу інших заявників.

11. Суд нагадує, що концепція статусу "жертви" у статті 34 Конвенції має тлумачитися самостійно і незалежно від концепцій національного законодавства, так як, наприклад, здатність ініціювати або брати участь у судових провадженнях (див. рішення Комісії від 6 квітня 1995 року у справі "Федерація митних службовців Греції, Гьялуріс та інші проти Греції" (Greek Federation of Customs Officers, Gialouris and others v. Greece), заява № 24581/94, DR 81-В, с. 127). Суд нагадує, що заява може підтримуватись від імені померлої людини особою з відповідним статусом, наприклад, родичем або спадкоємцем майна (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Ахмет Садік проти Греції" (Ahmet Sadik v. Greece), Звіти по Рішеннях та Ухвалах (Reports of Judgments and Decisions) 1996-V, п. 26; рішення від 8 листопада 2005 року "Замула та інші проти України" (Zamula and Others v. Ukraine), заява № 10231/02, п. 34. Таким чином, зауваження Уряду про відсутність у пані Тетяни Васько, дочки заявниці у заяві № 12636/13, права підтримувати її заяву мають бути відхилені.

12. Суд вважає, що спадкоємці або найближчі родичі заявників у заявах №№ 55551/09, 7508/11, 23720/11, 23883/11, 36094/11 і 12636/13 (див. пункти 2 і 3 вище) мають право брати участь у провадженні замість заявників (див., серед інших джерел, рішення від 14 грудня 2006 року у справі "Миронов проти України" (Mironov v. Ukraine), заява № 19916/04, п. 12)

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 6 І 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

13. Заявники скаржилися на тривале невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, а також на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг. Вони посилалися, прямо або по суті, на пункт 1 статті 6 і статтю 13 Конвенції та на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

А. Заяви, наведені в Додатку 1

14. З огляду на подібність заяв, наведених у Додатку 1, в світлі основного юридичного питання, що розглядається, Суд вважає за доцільне об’єднати їх.

15. У своїх зауваженнях щодо 2 заяв стосовно одного і того ж боржника, державного відкритого акціонерного товариства "Содовий завод", Уряд доводив, що заявники не зазнали суттєвої шкоди, оскільки суми, присуджені їм за рішеннями національних судів, були меншими за 1147 грн (близько 110 євро), прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2013 рік".

16. Суд зазначає, що рішення національних судів по цих 2 заявах були ухвалені в 2005 році та стосувалися заборгованості по заробітній платі. У той час мінімальна заробітна плата становила близько 300 грн, а найнижча сума, про яку йдеться, складає 868 грн. Суд також зазначає, що рішення залишаються невиконаними протягом необґрунтовано довгого періоду часу тривалістю у 8 років. Беручи до уваги вищевказане, Суд, таким чином, відхиляє зауваження Уряду щодо прийнятності цих заяв.

17. Суд зазначає, що скарги заявників, наведені в Додатку 1, не є явно необґрунтованими у значенні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд далі зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Таким чином, вони мають бути визнані прийнятними.

18. Суд вважає, що рішення, ухвалені на користь заявників, не були виконані своєчасно, відповідальність за що несуть державні органи.

19. Беручи до уваги усталену судову практику з цього питання (див. рішення від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколаєвич Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), заява № 40450/04, пункти 56-58 і 66-70), Суд вважає, що в заявах, наведених у Додатку 1, було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції і статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь заявників. Суд також вважає, що мало місце порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

Б. Заява № 35772/11 (Додаток 1, справа № 161)

20. У заяві № 35772/11 заявники, п. Олексій Зоря та пані Валентина Зоря (чоловік і дружина), скаржаться на тривале невиконання рішення суду Донецького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2010 року. Національний суд частково задовольнив позов заявників та зобов’язав державні органи видати п. Олексію Зорі свідоцтво про народження з правильною датою його народження і компенсувати йому судові витрати в сумі 1378 грн (еквівалент 138 євро). У той же час позов пані Валентини Зорі було відхилено. Рішення Донецького окружного адміністративного суду залишається невиконаним.

21. У своїх зауваженнях Уряд повідомив Суду, що пані Валентина Зоря не була стягувачем за остаточним рішенням, що підлягає виконанню, і тому вона не може стверджувати про свій статус жертви внаслідок стверджуваних порушень Конвенції.

22. Суд погоджується з Урядом і оголошує цю заяву, в частині скарг пані Валентини Зорі, неприйнятною відповідно до підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції.

23. Також Суд вважає, що рішення на користь п. Олексія Зорі не було виконане вчасно, відповідальність за що несли державні органи.

24. Беручи до уваги усталену судову практику з цього питання (див. рішення від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколаєвич Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), заява № 40450/04, пункти 56-58 і 66-70), Суд вважає що у частині заяви № 35772/11, поданої п. Олексієм Зорею, було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з тривалим невиконанням рішення, ухваленого на користь заявника. Суд також вважає, що було порушення статті 13 Конвенції з огляду на те, що заявник не мав ефективних національних засобів юридичного захисту для відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

В. Заяви, наведені в Додатку 2

25. Суд вважає, що заяви, наведені у Додатку 2, мають бути об’єднані, зважаючи на спільність їхнього фактичного та юридичного підґрунтя.

1. Заяви №№ 10406/09 і 1516/11

26. Суд зазначає, що у заявах №№ 10406/09 та 1516/11 рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, залишалися невиконаними протягом певного періоду часу, відповідальність за що несли державні органи. У заявах №№ 10406/09 і 1516/11 рішення були повністю виконані протягом 10 місяців (заява № 10406/09 ) і 6 місяців (заява № 1516/11) з дати, коли вони стали підлягати виконанню.

27. Суд зазначає, що в кожному випадку строк невиконання не був достатнім для заявлення обґрунтованих скарг за Конвенцією. Крім того, слід зазначити, що заборгованість за судовими рішеннями не стосувалася основних засобів для існування заявників і не було жодних інших особливих, нагальних обставин, які б могли привести до висновку, що затримка у виконанні суду судових рішень була необґрунтованою.

28. Отже, заяви №№ 10406/09 та 1516/11 є повністю необґрунтованими відповідно до пункту 3 статті 35 Конвенції та мають бути відхилені відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції (див. ухвалу від 15 жовтня 2005 року у справі "Солошенко проти України" (Soloshenko v. Ukraine), заява № 3952/04).

2. Заява № 22841/11

29. У своїх зауваженнях Уряд стверджував, що боржник за судовим рішенням, про яке йдеться, був приватною юридичною особою. Він стверджував, що держава була відповідальною за невиконання [рішень], винесених на користь заявників, тільки в частині дій Державної виконавчої служби України, в той час, як заявники не оскаржували в національних судах стверджувану бездіяльність державних виконавців щодо виконання їхніх рішень. Він також стверджував, що 11 липня 2012 року боржника було ліквідовано без правонаступника внаслідок банкрутства і що заявник не оскаржував бездіяльність ліквідатора боржника в національних судах. Уряд стверджував, що, беручи до уваги зазначене вище, ця заява є неприйнятною як повністю необґрунтована. Заявник не погодився.

30. Суд бере до уваги зауваження Уряду, доходить таких же висновків і оголошує заяву неприйнятною відповідно до пункту 3 статті 35 Конвенції.

3. Заява № 12865/12

31. Суд зазначає, що у заяві № 12865/12 затримка у виконанні стосувалася виплати порівняно невеликої суми (565 грн - еквівалент 56 євро), і заявник не надав жодних аргументів чи доказів того, що затримка у виплаті такої суми мала значний вплив на його особисте життя. Раніше Суд виявляв відсутність "суттєвої шкоди" у справах, коли сума, про яку йдеться, складала близько 500 (п’ятсот) євро або менше (див., наприклад, рішення від 24 січня 2012 року у справі "Гурурян проти Вірменії" (Gururyan v. Armenia), заява № 11456/05, рішення від 12 квітня 2011 року у справі "Штефанеску проти Румунії" (<…>), заява № 11774/04). Суд вважає, що в цій справі заявник не зазнав суттєвої шкоди в результаті невиконання остаточних судових рішень.

32. Суд також зазначає, що "повага до прав людини", як це визначено у Конвенції та Протоколах до неї, не вимагає розгляду цієї скарги по суті, оскільки проблема невиконання остаточних рішень вже розглядалася в пілотному рішенні Суду проти України, ухваленому у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (див. рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), зазначене вище) і в ряді інших справ, розглянутих проти України, які, більш того, розглядаються тепер відповідно до "усталеної судової практики".

33. Крім того, Суд зазначає, що справа заявника була належним чином розглянута національним судом в значенні підпункту "б" пункту 3 статті 35 Конвенції з ухваленням рішення на користь заявника.

34. З огляду на вищевикладене Суд доходить висновку, що заява № 12865/12 повинна бути відхилена як неприйнятна відповідно до підпункту "б" пункту 3 статті 35 Конвенції.

4. Заява № 21465/11

35. У заяві № 21465/11 компанія-заявник оскаржує тривале невиконання рішення, ухваленого Київським апеляційним господарським судом 15 лютого 2010 року.

36. У своїх зауваженнях Уряд відзначає, що ця заява є ідентичною заяві № 2198/11, за якою Суд встановив порушення і присудив заявнику компенсацію за тривале невиконання того ж рішення (див. рішення від 26 липня 2012 року у справі "Харук та інші проти України" (Kharuk and others v. Ukraine) [Комітет], заява № 703/05 і 115 інших заяв, Додаток 2, справа № 13 у списку прийнятних справ).

37. Суд погоджується з Урядом і оголошує заяву № 21465/11 неприйнятною відповідно до підпункту "б" пункту 2 статті 35 Конвенції (по суті ідентична заяві № 2198/11).

5. Заяви №№ 14960/11 і 31247/11

38. Боржником у рішеннях по заявах №№ 14960/11 і 31247/11 була приватна компанія "Енерговугілля". До 30 липня 2010 року компанія була захищена державою від кредиторів (виконавче провадження щодо боржника мало бути зупинене), оскільки воно було включене до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" від 2005 року. Ці заяви було подано 22 лютого 2011 року (заява № 14960/11) і 4 травня 2011 року (заява № 31247/11), тобто більш ніж через шість місяців з дати, коли компанія була виключена з реєстру, тобто після того, як припинилась відповідальність Уряду за тривале невиконання судового рішення. Суд, таким чином, відхиляє заяви №№ 14960/11 і 31247/11 як неприйнятні відповідно до пункту 1 статті 35 Конвенції.

6. Заява № 23463/11

39. У заяві № 23463/11 заявник скаржиться на відмову державних органів виплатити йому пенсію і деякі окремі надбавки до неї, в розмірі, встановленому Галицьким районним судом м. Львова.

40. У зауваженнях Уряд, надаючи копії відповідних документів, довів, що відповідне рішення було належним чином виконане до 1 січня 2008 року, коли Указ Президента України № 926, який слугував юридичною підставою для нарахування надбавок до пенсії заявника, втратив чинність. Суд зазначає, що Уряд надав деякі відповідні докази на підтримку своїх тверджень.

41. Враховуючи вищезазначене, Суд доходить висновку, що заява повинна бути визнана неприйнятною як повністю необґрунтована відповідно до підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції.

7. Заява № 25639/11

42. У заяві № 25639/11 заявник оскаржує тривале невиконання рішення, ухваленого Приморським районним судом м. Одеси 23 грудня 2008 року.

43. У своїх зауваженнях стосовно цієї заяви Уряд повідомив Суд, що рішення Приморського районного суду м. Одеси було скасовано Одеським апеляційним адміністративним судом 6 грудня 2011 року (копія рішення надавалася). Уряд запропонував оголосити заяву № 25639/11 неприйнятною ratione personae, оскільки заявник не мав остаточного рішення, ухваленого на його користь, яке б підлягало виконанню. Тому, він не міг ані скаржитися на тривале невиконання судового рішення, ані заявляти, що був жертвою стверджуваних порушень його прав, передбачених Конвенцією.

44. Суд зазначає, що відповідно до Цивільного процесуального кодексу України рішення суду першої інстанції підлягає виконанню, якщо воно не оскаржується протягом встановленого для оскарження строку, або якщо суд першої інстанції навмисно допускає негайне виконання у резолютивній частині рішення. У цьому випадку державні органи оскаржили рішення суду першої інстанції і тому це рішення не підлягало виконанню. Під час апеляційного провадження відповідне рішення було скасоване судом вищої інстанції. Скасування було залишено в силі судом касаційної інстанції.

45. Тому Суд погоджується з доводом Уряду про те, що рішення Приморського районного суду м. Одеси не підлягало виконанню, тому заява повинна бути визнана неприйнятною відповідно до підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції.

IV. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

46. Деякі заявники подали інші скарги за Конвенцією, які Суд ретельно розглянув. У світлі всіх наявних матеріалів та настільки, наскільки вони охоплюються його компетенцією, Суд доходить висновку, що вони не розкривають жодних ознак порушень прав і свобод, передбачених Конвенцією чи протоколами до неї.

47. Таким чином, ці скарги є повністю необґрунтованими та мають бути відхилені відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

48.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або Протоколів до неї і якщо національне законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

49. У цій справі Суд вважає розумним та справедливим (див. рішення від 6 червня 2013 року у справі "Кононова та інші проти України" (Kononova and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 11770/03 та 89 інших заяв, п. 24, рішення від 20 червня 2013 року у справі "Цибулько та інші проти України" (Tsibulko and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 65656/11 та 249 інших заяв, п. 19, рішення від 20 червня 2013 року у справі "Писарський та інші проти України" (Pysarskyy and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 20397/07 та 164 інші заяви, п. 24) присудити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику в Додатку 1 (п. Олексію Зорі у заяві № 35772/11). Зазначена сума є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

50. Суд також зазначає, що держава-відповідач має виконати рішення, які залишаються невиконаними.

51. Суд вважає за належне призначити пеню, виходячи з граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1.Вирішує об’єднати заяви, наведені у Додатку 1.

2.Оголошує прийнятними скарги заявників, наведені у Додатку 1 (у заяві № 35772/11 лише п. Олексій Зоря, перший заявник), за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту відносно цих скарг, а решту скарг у заявах оголошує неприйнятними.

3.Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

4.Постановляє, що було порушення статті 13 Конвенції.

5.Постановляє, що:

(а) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які підлягають виконанню, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю, за заявами, наведеними у Додатку 1 (у заяві № 35772/11 лише першому заявнику, п. Олексію Зорі), ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;

(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

6.Вирішує об’єднати заяви, наведені у Додатку 2, та оголосити їх неприйнятними.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 12 грудня 2013 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.