Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Іванов і Кашуба проти України"

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Жорж Раварані (<…>), Голова,

Марко Бошняк (<…>),

Петер Пацолай (<…>), судді,

та Андреа Там’єтті (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 08 січня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за двома заявами (№ 12258/09 та № 54754/10), які 20 лютого 2009 року та 10 вересня 2010 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) двоє громадян України, п. Олександр Вікторович Іванов (далі - перший заявник) та п. Володимир Михайлович Кашуба (далі - другий заявник) відповідно.

2. Першого заявника, якому була надана правова допомога, представляв п. Ігор Караман, який на той час був юристом, практикуючим у м. Києві. У 2017 році п. Караман поінформував Суд, що більше не може представляти заявника. Другого заявника, якому була надана правова допомога, представляв п. Тарас Калмиков - юрист, який практикує у м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. Іван Ліщина, з Міністерства юстиції України.

3. Заявники скаржилися за статтею 3 Конвенції на ненадання їм належної медичної допомоги під час тримання під вартою. Другий заявник також скаржився за статтею 3 Конвенції на неналежні умови тримання його під вартою у Ладижинській виправній колонії № 39 та за статтею 13 Конвенції на відсутність у його розпорядженні ефективного національного засобу юридичного захисту у зв’язку з його скаргами за статтею 3 Конвенції.

4. 02 січня 2012 року про заяву № 12258/09 було повідомлено Уряд. 02 липня 2015 року та 18 лютого 2017 року про скарги у заяві № 54754/10 було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

5. Уряд заперечив проти розгляду заяв комітетом. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його.

6. 08 січня 2018 року другий заявник помер. 25 січня 2018 року його син, п. Павло Володимирович Кашуба, висловив бажання взяти участь у провадженні Суду.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

A. Заява № 12258/09 "Іванов проти України"

7. Перший заявник, п. Олександр Вікторович Іванов, є громадянином України, який народився у 1956 році. Наразі він відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі у Житомирській виправній колонії № 8 (далі - Житомирська виправна колонія).

1. Події, що передували справі

8. 17 березня 1996 року заявник був затриманий за підозрою у вчиненні умисного вбивства та інших злочинів. 23 березня 1996 року він був поміщений до Одеського слідчого ізолятора (далі - СІЗО).

9. 19 лютого 1997 року Одеський обласний суд визнав заявника винним у вчиненні умисного вбивства при обтяжуючих обставинах та інших злочинів і обрав йому покарання у виді смертної кари. 10 липня 1997 року Верховний Суд України залишив без змін цей вирок і він набрав законної сили.

10. Після визнання у грудні 1999 року Рішенням Конституційного Суду України смертної кари неконституційною та внесення у лютому 2000 року змін до Кримінального кодексу України 04 жовтня 2000 року Одеський обласний суд замінив покарання заявника у виді смертної кари на довічне позбавлення волі.

11. 29 травня 1999 року заявника перевели до Житомирської виправної колонії.

2. Медична допомога

12. 27 березня 1996 року під час тримання під вартою в Одеському СІЗО у заявника були виявлені антитіла до ВІЛ. Згідно з його медичною карткою цей результат був підтверджений додатковими тестами 29 березня та 01 квітня 1996 року. Заявнику було рекомендовано пройти клінічне імунологічне обстеження.

13. Згідно з твердженнями заявника після зазначеного тесту жодних подальших обстежень не проводилось і медична допомога не надавалась.

14. У медичній картці заявника є запис лікаря-дерматовенеролога від 19 квітня 1996 року, що він був ВІЛ-інфікованим. Відповідно до іншого запису від 31 серпня 1998 року він отримав медичну консультацію щодо "питань про ВІЛ-інфекцію". Пізніше у жовтні 2008 року у медичній картці заявника було зроблено запис, що він страждав на ВІЛ упродовж десяти років та мав гепатит В.

15. Згідно з твердженнями Уряду 20 лютого, 27 березня, 17 квітня, 03 червня, 11 червня, 09 вересня та 05 листопада 1997 року і 23 січня, 05 березня, 17 березня, 04 червня, 07 липня, 19 вересня та 10 грудня 1998 року заявник проходив планові медичні огляди у СІЗО. Під час цих оглядів він не висував жодних скарг щодо стану здоров’я. Тест на ВІЛ-інфекцію від 11 січня 1999 року не виявив ВІЛ-інфекцію у крові заявника. У матеріалах справи наявна медична довідка від 14 січня 1999 року, згідно з якою за результатами тесту на ВІЛ-інфекцію у заявника були виявлені антитіла до ВІЛ. Йому було рекомендовано пройти розширене клінічне імунологічне обстеження. У матеріалах справи немає інформації, чи була виконана ця рекомендація.

16. 31 травня 1999 року після переведення заявника до Житомирської виправної колонії його оглянула комісія лікарів медичної частини виправної колонії. Огляд показав, що заявник, вочевидь, був здоровим.

17. 25 грудня 2007 року за результатами аналізу крові у заявника були виявлені антитіла до вірусу гепатиту С.

18. 06 травня 2008 року заявник здав аналіз на визначення кількості клітин CD-4 (білі кров’яні тільця), результат якого становив 175 клітин на мм-3.

19. 25 червня 2008 року після планового медичного огляду лікарем-інфекціоністом заявнику було діагностовано другу стадію ВІЛ-інфекції (кількість клітин CD-4 становила 176). Йому було призначено курс антиретровірусної терапії (далі - АРТ).

20. 13 липня 2008 року заявник здав ще один аналіз на визначення кількості клітин CD-4, результат якого становив 296 клітин на мм-3.

21. Згідно з наданою Урядом медичною карткою заявника у листопаді 2008 року його оглянув лікар з Житомирського обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом (далі - центр боротьби зі СНІДом). Заявнику було діагностовано ВІЛ-інфекцію (друга клінічна стадія) та гепатит С у стадії ремісії.

22. Згідно з твердженнями Уряду 01 березня 2009 року виправна колонія отримала відповідні медичні препарати від Державного департаменту з питань виконання покарань, і заявник почав курс АРТ.

23. 07 жовтня 2009 року заявник був оглянутий медичною комісією та йому було діагностовано ВІЛ-інфекцію (друга клінічна стадія), хронічний гепатит (тип захворювання вказано не було), хронічний гастрит, холецистит, ішемічну хворобу серця та гіпертонію другого ступеня.

24. 27 серпня 2010 року заявник пройшов плановий огляд лікарем-інфекціоністом, який діагностував у нього ВІЛ-інфекцію (друга клінічна стадія) та хронічний гепатит С з мінімальною активністю.

25. 19 грудня 2011 року заявник пройшов плановий щоквартальний медичний огляд лікарями центру боротьби зі СНІДом. Йому було діагностовано ВІЛ-інфекцію (друга клінічна стадія, кількість CD-4 - 437 клітин) та хронічний гепатит С з мінімальною активністю. Йому було рекомендовано продовження курсу АРТ та лікування гепатопротекторами протягом двадцяти днів двічі на рік.

26. Сторони не повідомили Суд про лікування, яке надавалося заявнику після грудня 2011 року.

B. Заява № 54754/10 "Кашуба проти України"

27. Другий заявник, п. Володимир Михайлович Кашуба, був громадянином України, який народився у 1958 році. Станом на момент його смерті (08 січня 2018 року - див. пункт 6) він відбував покарання у виді довічного позбавлення волі у Ладижинській виправній колонії № 39 (далі - Ладижинська виправна колонія).

1. Події, що передували справі

28. 07 вересня 2000 року другий заявник був затриманий за підозрою у вчиненні розбою при обтяжуючих обставинах та умисного вбивства. 14 вересня 2000 року він був поміщений до Луцького СІЗО.

29. 04 січня 2001 року Волинський обласний суд визнав заявника винним у вчиненні розбою при обтяжуючих обставинах і умисного вбивства та обрав йому покарання у виді довічного позбавлення волі. Тим самими вироком заявника визнали особливо небезпечним для суспільства. 24 травня 2002 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника.

30. 08 вересня 2001 року заявник був переведений до Вінницького СІЗО.

31. 22 лютого 2007 року він був переведений до Ладижинської виправної колонії.

2. Медична допомога

32. Після прибуття до Луцького СІЗО у вересні 2000 року другий заявник був оглянутий працівниками медичної частини СІЗО та взятий на диспансерний облік як особа, яка перенесла туберкульоз (далі - ТБ).

33. Після прибуття до Вінницького СІЗО у вересні 2001 року заявника оглянули працівники медичної частини СІЗО та взяли на диспансерний облік як особу, яка перенесла ТБ.

34. Згідно з твердженнями заявника у березні 2003 року він пройшов медичний огляд і йому було діагностовано ТБ.

35. Заявник стверджував, що у травні 2003 року він отримував певне лікування ТБ. З червня по серпень 2003 року він не отримував жодного лікування. У вересні 2003 року його лікування було відновлено та йому було призначено спеціальну дієту. Сторони не уточнили характер цього лікування.

36. 18 листопада 2003 року заявник був оглянутий лікарем-фтизіатром та йому було діагностовано клінічно вилікуваний туберкульоз. 30 березня 2004 року його оглянув ще один лікар-фтизіатр та діагностував спонтанно вилікуваний ТБ та туберкулому верхньої частки лівої легені. Сторони не зазначили, чи було заявнику призначено лікування та чи отримував він його упродовж зазначеного періоду часу.

37. Згідно з твердженнями заявника з березня 2004 року по листопад 2006 року лікар-фтизіатр оглядав його вісім разів. Упродовж цього періоду йому діагностували туберкулому верхньої частки лівої легені, а пізніше залишкові зміни ТБ верхньої частки лівої легені (категорія 5.1). Йому призначили певне лікування, характер якого сторонами зазначений не був.

38. 22 лютого 2007 року після прибуття до Ладижинської виправної колонії заявника оглянули працівники медичної частини колонії та взяли його на диспансерний облік як особу, яка мала залишкові зміни верхньої частки лівої легені у вигляді щільних вогнищевих тіней, категорія 5.1.

39. Згідно з твердженнями заявника з 27 лютого 2007 року йому надавалося лікування та спеціальне дієтичне харчування у зв’язку з ТБ. Сторони не зазначили характер та тривалість цього лікування.

40. 03 вересня 2007 року, 29 лютого та 01 вересня 2008 року, 1 березня та 01 вересня 2009 року і 26 лютого 2010 року заявнику призначалися сезонні курси протирецидивного лікування та спеціальна дієта. Сторони не зазначили характер цього лікування.

41. Згідно з твердженнями Уряду з квітня 2008 року по квітень 2014 року заявника понад п’ятнадцять разів оглядав лікар виправної колонії у зв’язку з ТБ. Йому діагностували залишкові зміни ТБ верхньої частки лівої легені у вигляді щільних вогнищевих тіней (категорія 5.1) та хронічний бронхіт у стадії нестійкої ремісії. Йому призначили лікування. Сторони не зазначили характер цього лікування.

3. Умови тримання другого заявника під вартою

42. Другий заявник зазначав, що під час проведення регулярних обшуків його камери, прогулянок та по дорозі до душових кімнат його змушували перебувати у зігнутому положенні із заведеними за спину руками у наручниках. Він надав такий опис зазначених подій.

43. Перед тим, як відчинити двері камери, заявника просили зігнутися, завести руки за спину та просунути їх у маленький отвір у дверях камери, щоб одягти на них наручники. Потім охоронці відчиняли двері, виводили засуджених з камери та проводили обшук ув’язнених та камер. Під час обшуку заявник та інші ув’язнені стояли у зігнутому положенні. Після закінчення обшуку заявника заводили назад до камери, знімали наручники та дозволяли розігнутися лише після зачинення дверей камери.

44. Для прогулянки заявника виводили з камери у зігнутому положенні із заведеними за спину руками у наручниках. Його та інших ув’язнених примушували перебувати у цьому положенні по дорозі до майданчика для прогулянок та назад. Ув’язнених супроводжувала група охоронців виправної колонії з собаками. Інколи ця процедура супроводжувалася побиттям гумовими кийками.

45. Згідно з розпорядком дня виправної колонії заявнику дозволялося приймати душ один раз на тиждень. Дорогою до душових кімнат та назад його змушували йти у зігнутому положенні із заведеними за спину руками у наручниках. Вода у душовій кімнаті інколи була холодною, а саме прийняття душу тривало п’ять хвилин. Душова кімната була неосвітленою, з маленьким вікном, без електричного освітлення. Опалення у душовій кімнаті не було, і зимою температура була близько 7-8 -oC.

46. Заявнику видавали 100 грам мила на місяць на гігієнічні потреби. Решту необхідних йому засобів гігієни він отримував від своєї матері.

47. Заявнику доводилося прати та сушити свій одяг у камері, яка внаслідок цього була вогкою. Відчинити вікно та провітрити камеру зимою було неможливо, оскільки опалення було занадто слабким і в камері одразу ставало холодно.

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

48. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні (пункт 1 правила 42 Регламенту Суду ).

II. ПОПЕРЕДНЄ ПИТАННЯ (ЗАЯВА № 54754/10 - "КАШУБА ПРОТИ УКРАЇНИ")

49. Перш за все, Суд зазначає, що другий заявник помер під час розгляду його заяви Судом. Уряд стверджував, що син заявника не мав locus standi, щоб підтримати заяву, з огляду на те, що права, закріплені статтею 3 Конвенції, були суто особистими та не могли бути передані іншій особі.

50. Суд визнав, що у випадках, коли заявник помирав після подання заяви, його близькі родичі чи спадкоємці фактично могли підтримати заяву за умови наявності в них достатнього інтересу у справі (див. рішення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" [ВП] (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Campeanu v. Romania) [GC], заява № 47848/08, пункт 97, ЄСПЛ 2014, та наведені у ньому посилання).

51. З огляду на зазначене Суд визнає, що син другого заявника, п. Павло Володимирович Кашуба (див. пункт 6), має законний інтерес підтримати заяву від імені померлого заявника. Тому за його клопотанням Суд продовжить розгляд справи. Проте для зручності Суд посилатиметься у цьому рішенні на п. Володимира Михайловича Кашубу як на заявника або другого заявника.

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

52. Перший заявник скаржився на ненадання йому до березня 2009 року жодного лікування ВІЛ, гепатиту С та інших захворювань. Другий заявник скаржився на те, що захворів на ТБ під час перебування у слідчому ізоляторі та на ненадання йому належної медичної допомоги. Він також скаржився на неналежні умови тримання його під вартою у Ладижинській виправній колонії.

Заявники посилалися на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

A. Стверджуване порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з наданою заявникам медичною допомогою під час тримання під вартою

1. Прийнятність

(a) Заява № 12258/09 "Іванов проти України"

i. Відповідність критерію ratione temporis

53. Перш за все, Суд зазначає, що ця скарга стосується лікування першого заявника в Одеському СІЗО з 27 березня 1996 року. Проте Конвенція набрала чинності для України 11 вересня 1997 року. Отже, події, які передували цій даті, не підпадають під юрисдикцію ratione temporis Суду, внаслідок чого відповідна частина заяви має бути визнана неприйнятною відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції. Тим не менш, для оцінки контексту та оскаржуваної ситуації в цілому Суд врахує відповідні факти, які передували даті набрання чинності Конвенції для України (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Мілановіч проти Сербії" (<...>), заява № 44614/07, пункт 78, від 14 грудня 2010 року).

ii. Вичерпання національних засобів юридичного захисту

54. Уряд доводив, що перший заявник не вичерпав ефективні національні засоби юридичного захисту у зв’язку з його скаргою на ненадання йому медичної допомоги. Уряд вважав, що він повинен був звертатися зі скаргами на стан свого здоров’я до прокуратури.

55. Перший заявник доводив, що він постійно скаржився на проблеми зі здоров’ям лікарям та до Державного департаменту з питань виконання покарань, але безрезультатно.

56. Суд зазначає, що він уже розглянув та відхилив подібні заперечення, визнавши неефективним наведений Урядом засіб юридичного захисту (див., наприклад, рішення у справах "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункт 69, від 28 березня 2006 року, "Буглов проти України" (Buglov v. Ukraine), заява № 28825/02, пункт 74, від 10 липня 2014 року, та "Сокіл проти України" (Sokil v. Ukraine), заява № 9414/13, пункт 38, від 22 жовтня 2015 року). Суд не вбачає підстав відходити від зазначеного висновку у цій справі і тому вважає, що ця скарга не може бути відхилена через невичерпання національних засобів юридичного захисту.

iii. Інші підстави для неприйнятності

57. Суд зазначає, що частина цієї скарги щодо періоду після 11 вересня 1997 року не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

(b) Заява № 54754/10 "Кашуба проти України"

58. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

2. Суть

(a) Доводи сторін

i. Заява № 12258/09 "Іванов проти України"

59. Заявник доводив, що він почав проходити курс АРТ зі значною затримкою, що завдало йому психологічного стресу, оскільки його життя перебувало під загрозою з 1996 до 2009 року. Уряд не надав будь-якого переконливого пояснення цієї затримки. Заявник також доводив, що під час тримання його під вартою в Одеському СІЗО планові огляди не проводились. Він також стверджував, що не отримував жодного лікування гепатиту С, а Уряд не надав чіткого документального підтвердження, що він такого лікування не потребував.

60. Уряд стверджував, що заявник знаходився під постійним наглядом лікарів, йому своєчасно та правильно встановлювались діагнози і надавалось лікування у зв’язку з ВІЛ-інфекцією та гепатитом С.

ii. Заява № 54754/10 "Кашуба проти України"

61. Заявник скаржився на неотримання під час відбування свого покарання належної медичної допомоги у зв’язку з туберкульозом. Він також доводив, що з червня по серпень 2003 року він взагалі не отримував жодного лікування.

62. Уряд доводив, що у період тримання заявника під вартою з вересня 2000 року йому було діагностовано залишкові зміни ТБ, які доводили, що він не страждав на серйозну форму хвороби та одужав. Він також стверджував, що заявник регулярно проходив огляди, отримував протирецидивне лікування та перебував під постійним наглядом працівників медичної частини виправної колонії.

(b) Оцінка Суду

63. Суд неодноразово наголошував, що відсутність належної медичної допомоги під час тримання під вартою може становити поводження, що суперечить статті 3 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах "Хумматов проти Азербайджану" (Hummatov v. Azerbaijan), заяви № 9852/03 та № 13413/04, пункти 112-122, від 29 листопада 2007 року, "Ухань проти України" (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункти 77-83, від 18 грудня 2008 року, та "Петухов проти України" (Petukhov v. Ukraine), заява № 43374/02, пункти 91-98, від 21 жовтня 2010 року).

64. Інші відповідні принципи, встановлені Судом у його практиці щодо статті 3 Конвенції та надання медичної допомоги під час тримання під вартою, наведені в рішенні у справі "Сергій Антонов проти України" (Sergey Antonov v. Ukraine), заява № 40512/13, пункти 70-75, від 22 жовтня 2015 року.

65. У низці справ Суд розглядав питання ненадання належної медичної допомоги особам з ВІЛ та туберкульозом в установах виконання покарань України (див., наприклад, рішення у справах "Кац та інші проти України" (Kats and Others v. Ukraine), заява № 29971/04, пункти 106-109, від 18 груд­ня 2008 року, "Похлєбін проти України" (Pokhlebin v. Ukraine), заява № 35581/06, пункти 63-67, від 20 травня 2010 року, "Салахов та Іслямова проти України" (Salakhov and Islyamova v. Ukraine), заява № 28005/08, пункти 134-138 та 145, від 14 березня 2013 року, згадані рішення у справах "Сергій Антонов проти України" (Sergey Antonovv. Ukraine), пункти 76-90, "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), пункти 104-106, рішення у справах "Яковенко проти України" (Yakovenko v. Ukraine), заява № 15825/06, пункти 97-102, від 25 жовтня 2007 року, "Кондратьєв проти України" (Kondratyev v. Ukraine), заява № 5203/09, пункт 72, від 15 грудня 2011 року, та "Кушнір проти України" (Kushnir v. Ukraine), заява № 42184/09, пункти 142-149, від 11 грудня 2014 року).