Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Швентковський проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція),

засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), судді,

Станіслав Шевчук (Stanislav Shevchuk), суддя ad hoc,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря

секції, після обговорення за зачиненими дверима 7 липня 2009 року

постановляє таке рішення, ухвалене у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 27589/05), яку подав до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України пан Віктор Володимирович Швентковський (далі - заявник) 16 липня 2005 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев.

3. 30 квітня 2008 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити про заяву Уряду. Було також вирішено одночасно розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви (пункт 3 статті 29 Конвенції).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1949 році та проживає у м. Харкові, Україна.

5. 19 березня 2004 року Московський районний суд м. Харкова (далі - суд) частково задовольнив позов заявника та присудив йому 4643,42 грн заборгованості із заробітної плати та відшкодування за втрату заробітку, які мали бути сплачені державним підприємством "Серп і Молот".

6. Заявник не оскаржив це рішення в рамках існуючої процедури оскарження, проте 3 лютого 2005 року він подав на нього касаційну скаргу. 4 лютого 2005 року суд повернув касаційну скаргу заявника, оскільки відповідне рішення не було оскаржено в рамках існуючої процедури оскарження.

7. Заявник стверджує, що він отримав рішення від 4 лютого 2005 року, коли строк для подання апеляційної скарги на неї вже сплив. Заявник не надав Суду жодних документів на підтвердження того, що він звертався до національних судів за продовженням строку на подання апеляційної скарги на рішення від 4 лютого 2005 року.

8. 31 серпня 2004 року відділ державної виконавчої служби Московського районного управління юстиції м. Харкова відкрив виконавче провадження за рішенням від 19 березня 2004 року.

9. За наслідками порушеної щодо підприємства процедури банкрутства та ліквідації 10 жовтня 2007 року воно було ліквідовано та вилучено з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

10. У 2007 році заявник отримав 163,71 грн. Рішення залишається частково невиконаним.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

11. Відповідне національне законодавство викладено в рішеннях у справах "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), заява № 67534/01, пп. 16-19, від 27 липня 2004 року, та "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), заява № 18966/02, пп. 20-25, від 29 червня 2004 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

12. Посилаючись на статтю 17 Конвенції заявник скаржився на невиконання рішення, постановленого на його користь. Суд розглядатиме цю скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції, який передбачає таке:

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

A. Прийнятність

13. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав всі національні засоби юридичного захисту, як того вимагає пункт 1 статті 35 Конвенції. Зокрема, Уряд вважав, що заявник не скористався можливістю звернутись із заявою про визнання його кредитором у справі про банкрутство підприємства-боржника та не звертався до судів зі скаргами на дії щодо державної виконавчої служби щодо стверджуваного неналежного виконання рішення суду.

14. Заявник не погодився.

15. Суд зазначає, що аналогічні заперечення вже були відхилені у низці рішень, прийнятих Судом (див. ухвалу від 16 грудня 2003 року у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), заява № 29439/02, та рішення у справах "Сичов проти України" (Sychev v. Ukraine), заява № 4773/02, пп. 42-46, від 11 жовтня 2005 року, та "Трихліб проти України" (Trykhlib v. Ukraine), заява № 58312/00, пп. 38-43, від 20 вересня 2005 року). Суд вважає, що у цій справі це заперечення має бути відхилено з тих же підстав.