Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Сичов проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста, Голова,

п. І.Кабрал Баррето,

п. В.Буткевич,

п. А.Мулароні,

пані Е.Фура-Сандстрьом,

пані Д.Йочєнє,

п. Д.Поповіч, судді,

та пан С.Нейсміт, заступник Секретаря Секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 20 вересня 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 4773/02), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) громадянином України Сичовим Віктором Григоровичем (далі - заявник) 12 березня 2001 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений Уповноваженим - пані Валерією Лутковською.

3. 7 вересня 2004 року Суд визнав заяву частково прийнятною та вирішив направити на комунікацію з Урядом скаргу, яка стосувалась невиконання рішень, винесених на користь заявника, та відсутності ефективних засобів захисту з цього приводу. Відповідно до п. 3 ст. 29 Конвенції Суд вирішив, що прийнятність та суть скарги будуть розглядатись разом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1941 році та проживає в м. Горлівка Донецької області.

5. 14 вересня 1999 року Центрально-Міський районний суд м. Горлівки стягнув з шахти ім. Леніна (державного підприємства, далі - ДП) на користь заявника 10 798,45 грн (приблизно 1800 ЄВРО) заборгованості з одноразової допомоги. Рішення вступило в законну силу та було направлене на виконання до відділу державної виконавчої служби Центрально-Міського районного управління юстиції м. Горлівка (далі - відділ державної виконавчої служби). 5 жовтня 1999 року відділом державної виконавчої служби було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

6. 31 жовтня 2000 року Центрально-Міський районний суд м. Горлівки, посилаючись на рішення Донецького арбітражного суду (далі - арбітражний суд) від 21 лютого 1998 року, відповідно до якого підприємство-боржник було визнане банкрутом, зобов'язав державного виконавця направити виконавчі листи на виконання до ліквідаційної комісії підприємства-боржника. Відповідно до згаданого вище рішення арбітражного суду до складу ліквідаційної комісії входили кредитори підприємства-боржника, представники Пенсійного фонду та Фонду державного майна, Державної податкової адміністрації та представники декількох державних підприємств.

7. 17 листопада 2000 року заявник був проінформований Донецьким обласним управлінням юстиції про неможливість передачі виконавчого листа до ліквідаційної комісії, оскільки фактично така комісія не була створена.

8. 26 січня 2001 року суддя арбітражного суду на запит заявника проінформував його про те, що не був складений ліквідаційний баланс, який мав бути складений відповідно до законодавства про банкрутство. Суд, однак, встановив, що національне законодавство не встановлює конкретного строку для цього, тому жодних санкцій за бездіяльність ліквідаційної комісії не передбачалось.

9. 8 лютого 2001 року арбітражний суд зобов'язав ліквідаційну комісію скласти ліквідаційний баланс.

10. 26 лютого 2001 року на зборах кредиторів було підтверджено той факт, що ліквідаційний баланс був складений.

11. 20 березня 2001 року арбітражний суд на запит Державного підприємства "Ордена Жовтневої революції" зупинив провадження у справі про банкрутство до закінчення перевірки в порядку нагляду постанови суду від 21 грудня 1998 року.

12. 27 березня 2001 року виконавчий лист був направлений до новоствореної ліквідаційної комісії підприємства.

13. 2 липня 2001 року наглядова інстанція скасувала постанову суду від 21 грудня 1998 року та направила справу на новий розгляд.

14. 29 серпня 2001 року Господарський суд Донецької області (колишній арбітражний суд Донецької області) виніс ухвалу, якою роботу ліквідаційної комісії було продовжено та був призначений новий ліквідатор. Проте виконавчі листи були повернуті без виконання до державної виконавчої служби.

15. Державний виконавець поновив виконавче провадження у справі заявника. Неодноразово у 2001 та 2002 роках виконавець накладав арешт на майно неплатоспроможного боржника. У 2002 році заявнику частинами було виплачено 7533,55 грн (приблизно 1245 грн).

16. 28 грудня 2002 року Міністерство палива та енергетики визначило, що деякі шахти, включаючи ДП Шахту ім. Леніна були реорганізовані, а їх правонаступником було визнано ДП "Артемвугілля". Відповідно, державний виконавець вжив заходів для заміни сторони виконавчого провадження у справі заявника. Виконавче провадження було поновлене 20 травня 2003 року, і державний виконавець наклав арешт на банківські рахунки ДП "Артемвугілля".

17. 29 листопада 2004 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки рішення, винесене на користь заявника, було виконане у повному обсязі. У своєму листі від 28 січня 2005 року заявник стверджував, що підприємство досі не сплатило йому 927 грн (приблизно 155 ЄВРО).

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

1. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року

18. Відповідно до ст. 22 Закону (Закон України "Про відновлення боржника або визнання його банктуром") рішення про створення ліквідаційної комісії приймається Господарським судом України.

19. Відповідно до ст. 24 Закону Господарський суд призначає ліквідатора та членів ліквідаційної комісії. Господарський суд також розглядає скарги на дії чи бездіяльність ліквідатора та членів ліквідаційної комісії та виконує інші зобов'язання, які закріплені у Законі.

20. Ст. 25 Закону передбачає, що ліквідатор здійснює нагляд над майном підприємства-банкрута, керує ліквідаційною комісією та спрямовує діяльність ліквідаційної процедури.

21. Відповідно до ст. 32 Закону після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до арбітражного суду звіт та ліквідаційний баланс.

2. Закон України "Про державну виконавчу службу" від 24 березня 1998 року

22. Стаття 11 Закону передбачає відповідальність державного виконавця за будь-які протизаконні дії під час виконання службових обов'язків, наприклад, компенсацію за шкоду, заподіяну під час виконання рішень. Відповідно до ст. 13 Закону дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до вищестоящої особи або до суду.

3. Укази Президента

23. Указом Президента від 15 грудня 1999 року було створено Міністерство палива та енергетики, яке стало правонаступником Міністерства вугільної промисловості, яке раніше було відповідальним за діяльність державних підприємств вугільної промисловості.

24. 14 квітня 2000 року Президент своїм Указом затвердив Положення про Міністерство палива та енергетики.

25. Відповідно до Указів від 25 травня та 6 липня 2004 року Кабінет Міністрів України був зобов'язаний посилити свою діяльність, пов'язану з підтримкою вугільної промисловості. Наприклад, своїм Указом від 6 липня 2004 року Президент зобов'язав Міністерство сприяти у виплаті компенсації, яка надається державою за затримку виплати заробітної плати.

4. Постанови Кабінету Міністрів України

26. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів "Про управління державною власністю" державні підприємства не мають права передавати своє майно до управління інших підприємств або приватних осіб.

27. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів N 397-р від 19 липня 2002 року держава повинна була погашати заборгованість шахтарям з відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю в результаті нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Міністерство палива та енергетики виділило 10 000 000 грн з державного бюджету для цієї мети.

28. Відповідно до Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України та Всеукраїнським об'єднанням роботодавців та працівників і профспілками від 19 квітня 2004 року, держава мала вжити заходів для виплати компенсації за затримку у виплаті заробітної плати для осіб, зайнятих у вугільній промисловості, до 1 листопада 2004 року.

5. Накази Міністерства палива та енергетики

29. Наказом N 449 від 2 серпня 2004 року Міністерство палива та енергетики реорганізувало ДП "Артемвугілля".

30. Відповідно до наказу N 256 Міністерства палива та енергетики Заступник Міністра був відповідальним за управління та діяльність державних підприємств вугільної промисловості. В Міністерстві був створений для цього спеціальний департамент.

31. Відповідно до наказу N 598 від 15 жовтня 2002 року Міністерство палива та енергетики мало право у межах своєї компетенції вносити зміни до статуту підприємств та призначати керівників цих підприємств, так само як і інструктувати їх щодо здійснення ними окремих повноважень.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ П. 1 СТ. 6 КОНВЕНЦІЇ

32. Заявник скаржився на невиконання рішення Центральноміського районного суду м. Горлівки від 14 вересня 1999 року, винесеного на його користь. Він посилався на п. 1 ст. 6 Конвенції, який передбачає таке:

"Кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав і обов'язків (...) має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом (...)".

33. Уряд не погодився з цим аргументом заявника.

II. ПРИЙНЯТНІСТЬ

1. Твердження заявника про те, що рішення не було виконане у повному обсязі

34. У своєму листі від 28 січня 2005 року заявник стверджував, що держава не сплатила йому 927 грн (приблизно 155 ЄВРО), які були присуджені йому відповідно до рішення від 14 вересня 1999 року.

35. Суд зазначає, що відповідно до документів, наданих Урядом, рішення було повністю виконане у листопаді 2004 року, коли шахта перерахувала присуджену заявнику суму на його банківський рахунок.

36. Уряд України стверджував, що аргументи заявника не підтверджуються жодними доказами. Це означає, що ця частина скарги є необґрунтованою у світлі п. 3 ст. 35 Конвенції та має бути відхилена відповідно до п. 4 ст. 35 Конвенції.

2. Статус жертви заявника

37. Уряд наполягав на тому, що оскільки рішення від 26 квітня 2000 року було виконане національними органами у повному обсязі, заявник не може більше вважатись жертвою порушення своїх прав відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції. Уряд також запропонував визнати заяву неприйнятною або викреслити її з реєстру справ Суду.

38. Заявник не погодився з цим.

39. Суд зазначає, що це питання вже розглядалось у попередніх справах (див. рішення у справі "Войтенко проти України" від 6 червня 2004 року, заява N 18966/02, п. 35; рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року, заява N 60750/00, п. 34). У цих справах Суд встановив, що заявник може і далі вважатись жертвою стверджуваного порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції з приводу тривалого періоду, протягом якого рішення залишалось невиконаним. У зв'язку з цим аргументи Уряду мають бути відхилені.

3. Вичерпання національних засобів захисту

A. Аргументи сторін

40. Уряд зазначав, що заявник не вичерпав національних засобів захисту, як це вимагається п. 1 ст. 35 Конвенції. Уряд стверджував, що заявник не оскаржував до арбітражного суду бездіяльність ліквідаційної комісії та не звертався до будь-яких національних судів зі скаргою на державного виконавця у зв'язку з невиконанням рішення, винесеного на його користь. З цього приводу Уряд надав деякі приклади справ, у яких заявники успішно оскаржували дії чи бездіяльність державного виконавця.

41. Заявник оскаржував такі аргументи Уряду, стверджуючи, що у цій конкретній ситуації він не мав ефективних національних засобів захисту. Він зазначав, що невиконання рішення, винесеного на його користь, було спричинено нестачею коштів у державного підприємства та недостатнім бюджетним асигнуванням для виплати заробітних плат та інших виплат для робітників вугільної промисловості. Отже, заявник стверджував, що оскарження бездіяльності державної виконавчої служби до національних судів було безуспішним та не ефективним.