Велика палата Конституційного Суду України у складі суддів:

Шевчука Станіслава Володимировича - головуючого,

Городовенка Віктора Валентиновича,

Запорожця Михайла Петровича,

Касмініна Олександра Володимировича - доповідача,

Колісника Віктора Павловича,

Кривенка Віктора Васильовича,

Лемака Василя Васильовича,

Мельника Миколи Івановича,

Мойсика Володимира Романовича,

Саса Сергія Володимировича,

Тупицького Олександра Миколайовича,

Шаптали Наталі Костянтинівни,

розглянула на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" від 18 січня 2018 року № 2268-VIII (Відомості Верховної Ради України, 2018 р., № 10, ст. 54).

Заслухавши суддю-доповідача Касмініна О.В. та дослідивши матеріали справи, Велика палата Конституційного Суду України

1. До Конституційного Суду України звернулися 47 народних депутатів України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" від 18 січня 2018 року № 2268-VIII(далі - Закон).

Автори клопотання вважають, що Закон "порушує конституційний правопорядок, принципи верховенства права, недопустимості звуження об'єму та змісту прав і свобод громадян, в тому числі, територіальних громад на місцеве самоврядування, а його прийняття Верховною Радою України відбулося з порушенням конституційної процедури розгляду та ухвалення законів та з спотворенням результатів голосування". На думку народних депутатів України, положення частини другої статті 1, частини третьої статті 7, частини другої статті 9, пункту 2 статті 13 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону суперечать приписам частини другої статті 8, частини другої статті 19, пункту 9 частини першої статті 85 та пунктів 19, 31частини першої статті 106 Конституції України.

У конституційному поданні також стверджується, що всупереч статтям 6, 8, 17, 19, 64, 92 Конституції України статті 5, 6, 8 Закону чітко не визначають обсягу повноважень відповідних органів державної влади та їх посадових осіб (про які йдеться у зазначених положеннях), а також способу здійснення таких повноважень; пунктами 1, 2, 5, 6 частини шостої статті 12 Закону, за умов відсутності введення в Україні воєнного або надзвичайного стану, встановлено ряд обмежень прав і свобод людини, що суперечить статтям 9, 17, 30, 64 Конституції України; підпунктом "д" підпункту З пункту 4 статті 13 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону запроваджено безстрокову дію Закону України "Про військово-цивільні адміністрації" від 3 лютого 2015 року № 141-VIII (далі - Закон № 141), який передбачає припинення повноважень органів місцевого самоврядування у разі утворення Президентом України військово-цивільної адміністрації, що, на думку народних депутатів України, суперечить положенням частини другої статті 5, статей 7, 22, 38, частини першої статті 140 Конституції України.

Автори клопотання стверджують також про невідповідність Закону статтям 6, 8, 19, 84, 91, 93 Конституції України у зв'язку з порушенням Верховною Радою України встановленої Основним Законом України процедури його розгляду та ухвалення.

Обґрунтовуючи свої твердження, народні депутати України посилаються на юридичні позиції Конституційного Суду України, викладені в рішеннях від 23 грудня 1997 року № 7-зп, від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002, від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002, від 7 квітня 2004 року № 9-рп/2004, від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007, від 1 квітня 2008 року № 4-рп/2008, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, та практику Європейського суду з прав людини.

2. Велика палата Конституційного Суду України, розглядаючи питання про відкриття конституційного провадження у справі у зв'язку з постановленням Третьою колегією суддів Другого сенату Конституційного Суду України Ухвали від 17 травня 2018 року про відмову у відкритті конституційного провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини першої статті 62 Закону України "Про Конституційний Суд України", виходить з такого.

2.1. Відповідно до частини третьої статті 51 Закону України "Про Конституційний Суд України" у конституційному поданні щодо конституційності акта (його окремих положень) зазначаються акт (його конкретні положення), що належить перевірити на відповідність Конституції України, та конкретні положення Конституції України, на відповідність яким належить перевірити акт (його окремі положення), а також обґрунтування тверджень щодо неконституційності акта (його окремих положень).

Народні депутати України, стверджуючи про неконституційність окремих положень Закону та його в цілому, обмежились цитуванням оспорюваних положень Закону, Конституції України, юридичних позицій Конституційного Суду України та викладають твердження без наведення аргументів. Отже, зазначене не може вважатися обґрунтуванням тверджень щодо неконституційності оспорюваного акта.

Суб'єкт права на конституційне подання зазначає, що Закон не відповідає статті 8 Конституції України, "оскільки порушує принцип правової визначеності, а його норми можуть довільно тлумачитись, що призводить до порушення основоположних прав людини і громадянина, які гарантовані Конституцією України". Однак обґрунтування тверджень щодо неконституційності Закону автори клопотання не навели.

На думку народних депутатів України, положення статті 5, пунктів 1-4, 6 частини першої статті 6, пункту 2 частини першої статті 8 Закону наділяють органи державної влади та їх посадових осіб невизначеним колом повноважень та не встановлюють способу їх здійснення, тому Закон не відповідає положенням статей 6, 8, 17, 19, 64, 92 Конституції України, а його застосування призведе до обмеження прав і свобод громадян. На підтвердження наведеного у конституційному поданні цитуються зазначені положення Закону, статті 6, 8, 17, 19, 64, 92 Конституції України та юридичні позиції Конституційного Суду України щодо забезпечення принципу поділу державної влади, а також висловлюються припущення стосовно можливості обмеження конституційних прав громадян внаслідок запровадженого Законом правового регулювання. Проте цитування Конституції України, юридичних позицій Конституційного Суду України та висловлені припущення не можуть вважатися обґрунтуванням у розумінні частини третьої статті 51 Закону України "Про Конституційний Суд України".