Закон України № 928-VIII "Про Державний бюджет України на 2016 рік" (далі - Закон № 928-VIII) був прийнятий 25 грудня 2015 року та набрав чинності 1 січня 2016 року.

Певні положення Закону № 928-VIII є такими, що істотно порушують принцип поділу влади в Україні, гарантії незалежності суддів та створюють загрозу ефективній роботі судової системи в цілому.

З метою забезпечення конституційного порядку в сфері функціонування судової влади в Україні, забезпечення гарантій незалежності суддів, недопущення звуження змісту та обсягу наявних прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, а також реалізуючи повноваження, надане пунктом 1 частини першої статті 150 Конституції України, статтями 39, 40, 71 і 82 Закону України "Про Конституційний Суд України", пунктом 5 частини другої статті 38 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI року "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI), Пленум Верховного Суду України вважає, що положення пункту 11 Прикінцевих положень Закону № 928-VIII у частині визначення порядку застосування норм і положень Закону № 2453-VI мають бути перевірені на предмет їх відповідності положенням статей 1, 3, 6, частини першої статті 8, частини першої статті 129 Конституції України.

Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава; людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно з абзацом другим пункту 5.3 Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, ухвалюючи Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Кодексу при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет. Ця рекомендація ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному Рішенні, відповідно до яких: стаття 38 Кодексу конкретизує вимоги частини другої статті 95 Конституції України щодо змісту закону про Держбюджет; у сукупності вказані статті Кодексу і Конституції України визначають вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет - встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обоє 'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзаци четвертий, п'ятий, шостий, восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення). У зв'язку з цим Конституційний Суд України дійшов висновку, що "зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України" (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення).

Крім того, запровадження зазначеною нормою пункту 61 розділу II Закону порядку, згідно з яким розміри посадових окладів суддів установлюються Кабінетом Міністрів України, суперечить пункту 14 статті 92 Конституції України, відповідно до якого статус суддів визначається виключно законами України. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади (частина перша статті 113 Конституції України) і в межах своєї компетенції має право видавати постанови і розпорядження (частина перша статті 117 Конституції України) (абзац п'ятий пункту 7.2 Рішення).

Натомість пунктом 11 Прикінцевих положень Закону № 928-VIII установлено, що норми і положення, зокрема, Закону № 2453-VI (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 41-45, ст. 529) застосовуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України.

Тобто законодавчий орган - Верховна Рада України - надала вищому органу в системі органів виконавчої влади - Кабінету Міністрів України - право самостійно визначати, у тому числі й скорочувати, обсяг фінансування видатків на утримання окремої самостійної гілки влади - судової.

Викладене законодавче положення суперечить статті 6 Конституції України стосовно здійснення органами законодавчої, виконавчої та судової влади своїх повноважень у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України, а також порушує гарантії незалежності суддів при здійсненні ними правосуддя та підкорення їх лише Закону (частина перша статті 129 Основного Закону).

Верховний: Суд України в цілому не заперечує, що в певних умовах фінансування судів може визначатись органами державної влади, проте не порушуючи положень чинного законодавства України, зокрема з дотриманням приписів статті 6 Конституції, тобто уникаючи втручання виконавчої гілки влади в судову та враховуючи позицію судової влади щодо наявних потреб у фінансуванні судів та суддів.

Також згідно з частиною першою статті 133 Закону № 2453-VI суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Однак указані положення Закону № 928-VIII наділяють Кабінет Міністрів України повноваженнями встановлювати порядок та розміри фінансування судів, зокрема і розмір суддівської винагороди, власними підзаконними нормативно-правовими актами.

Отже, Законом № 928-VIII найвищому органу виконавчої влади надано право втручатись у діяльність судової влади й тим самим впливати на функціонування цієї гілки в цілому та втручатись у діяльність кожного окремого суду й судді. Тобто положеннями Закону № 928-VIII, які виконують функцію звичайних похідних і допоміжних актів правотворчості (прикінцеві положення), сформовано окреме правило, яке зобов'язує самостійну владу - судову - фактично бути залежною від іншої.

Однак згідно з принципом поділу влад судова влада є самостійною (частина перша статті 6 Конституції України). Порушення її самостійності суперечить загальній системі державного устрою України. Руйнування побудованого на такому устрої розподілу основоположних функцій держави між окремими гілками влади призведе до правової невизначеності. Крім того, порушення самостійності судової влади, юридична залежність її від виконавчої створює загрозу ефективності судового захисту прав і свобод людини й громадянина, гарантованого Конституцією України. Зазначене суперечить конституційному постулату про те, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави та відповідальність останньої перед людиною за свою діяльність (частина друга статті 3 Конституції України). Наслідком цього є втрата Україною статусу правової держави (стаття 1 Основного Закону України) та гальмування процесу формування громадянського суспільства.

Установлення положень, що регулюють фінансування судової системи є виключним повноваженням Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу, що відповідає за прийняття бюджету держави. Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (стаття 92 Конституції України).

Саме Верховна Рада України як єдиний орган, що наділений вказаним виключним повноваженням, правомочна при настанні певних умов, дотримуючись законодавчо-визначених, передусім регламентних, процедур, вдаватися до коректив Держаївного бюджету, виходячи із засад утвердження й забезпечення прав і свобод людини й недопущення порушеним балансу між функціями законодавчої, виконавчої та судової влади

Надання такого повноваження органу виконавчої влади є прямим порушенням статті 6 Конституції України, Закону № 245З-VI та загального принципу взаємодії органів державної влади, що призводить до порушення системи стримувань і противаг.

Із цього приводу Конституційний Суд України зазначиш, що "державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову", які урівноважують одна одну системою стримувань і противаг (абзац, четвертий пункту 3 мотивувальної частини рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002).

Поділ державної влади є структурною диференціацією трьох рівнозначних основних функцій держави: законодавчої, виконавчої, судової. Він відображає функціональну визначеність кожного з державних органів, передбачає не тільки розмежування їх повноважень, а й їх взаємодію, систему взаємних стримувань та противаг, які мають на меті забезпечення їх співробітництва як єдиної державної влади.

За приписом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади зобов 'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтями 113, 116, 117 Основного Закону України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України, постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України; забезпечує виконання і законів України; видає постанови і розпорядження виключно в межах своєї компетенції.

Неухильне додержання органами державної влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади, є запорукою їх єдності та важливою передумовою стабільності і злагоди в державі (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 квітня 2008 року N 4-рп/2008). (абзаци другий-четвертий пункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 вересня 2009 року № 19-рп/2009).

Відповідно до Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт б частини першої статті 92).

Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечувати проведення політики, зокрема, у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116 Основного Закону України). Зазначене свідчить, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями щодо встановлення розмірів пенсій.

Таким чином, закріплюючи в пункті 10 Постанови [Кабінету Міністрів України "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" від 28 травня 2008 року N530] граничні розміри пенсійного забезпечення для окремих категорій громадян, Кабінет Міністрів України втрутився у сферу виключної компетенції законодавця всупереч положенням частини другої статті 6, частини другої статті 8, частини другої статті 19, пункту 3 частини першої статті 85, пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України.

На підставі наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку про невідповідність Конституції України (неконституційність) пункту 10 Постанови (абзац перший, третій, четвертий і п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 8 вересня 2009 року № 19-рп/2009).

Указане вище Рішення Конституційного Суду України від 8 вересня 2009 року розтлумачує закріплений Основним Законом України принцип поділу влад, закладаючи принцип розмежування повноважень кожної з них, взаємодію органів державної влади та неможливість підзаконними нормативно-правовими актами встановлювати розмір фінансування певних категорій громадян. Так, згаданим Рішенням розглядається конституційність норми закону, що надає повноваження саме Кабінету Міністрів України щодо встановлення розміру фінансування певних категорій громадян.

Виходячи із закріпленого статтею 3 Конституції України постулату щодо визнання людини найвищою соціальною цінністю, Пленум Верховного Суду України наголошує, що закріплення виключно на законодавчому рівні розміру фінансування окремих категорій громадян у сформованій позиції Конституційного Суду України дає підстави стверджувати, що зазначена правова позиція має бути застосована і до фінансування судової влади -виключно законами з неможливістю встановлювати порядок і розмір фінансування на розсуд Кабінету Міністрів України. Це відповідатиме статті 6 Конституції України.

Питання поділу влади та розмежування її функцій також закріплено в міжнародних стандартах судочинства. Зокрема, Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС) розглянула питання легітимності й підзвітності судової влади та належних відносин між трьома гілками влади в сучасній демократичній державі, а також їх обов'язків стосовно одна одної та суспільства в цілому. Так, відповідно до пункту 10 Висновку КРЄС від 16 жовтня 2015 року № 18 судова влада повинна бути незалежною для виконання своєї ролі стосовно інших гілок державної влади, суспільства в цілому і сторін у судовому процесі. Незалежність суддів не є прерогативою чи привілеєм і надається їм не для захисту власних інтересів, а в інтересах принципу верховенства права й усіх, хто прагне та очікує справедливості. Незалежність - це фундаментальна вимога, яка дає змогу судовій владі охороняти демократію й права людини.

КРЄС рекомендувала розширити адміністративну та фінансову автономії суду, щоб захистити його незалежність (пункт 22 Висновку КРЄС № 18).

Прийнято вважати, що в кінцевому рахунку відповідно до конституційних положень прийняття рішень про фінансування системи правосуддя та оплату праці суддів повинно входити до компетенції законодавчої гілки влади. Проте слід завжди дотримуватися європейських стандартів. КРЄС прийняла рекомендації про фінансування судової влади. Судова система має пояснювати свої потреби парламенту і, якщо це доречно, міністерству юстиції (пункт 51 зазначеного Висновку).

Одна з ймовірних проблем полягає в тому, що судова влада, яка не завжди розглядається як окрема гілка влади у країні, має специфічні потреби для виконання покладених на неї завдань та збереження своєї незалежності. На жаль, економічні аспекти можуть переважати в дискусіях, що стосуються важливих структурних змін судової влади та її ефективності. Хоча жодна з країн не може ігнорувати свою загальну фінансову спроможність при визначенні рівня послуг, який вона може підтримувати; судова влада та суди як одна з необхідних гілок влади країни мають високий пріоритет щодо виділення ресурсів (пункт 9 Висновку КРЄС № 2).

У будь-якому разі важливо, щоб судді були відповідальними за всі адміністративні рішеним, що безпосередньо впливають на виконання судових функцій (пункт 13 Висновку КРЄС № 2).

Європейські стандарти організації судової влади в цілому успішно впроваджено в українське законодавство, у тому числі в аспекті закріплення самостійного бюджетного коду (програмної класифікації) для фінансування судової гілки влади.

Отже, закріплення пунктом 11 Прикінцевих положень Закону № 928-VIII повноважень Кабінету Міністрів Укргіїни встановлювати фінансування для судів, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України, є неприйнятним.

Водночас у пункті 10 Висновку КРЄС № 2 зазначено, що хоча КРЄС не може не враховувати економічну нерівність між країнами, забезпечення належного фінансування судів вимагає активнішої участі самих судів у процесі підготовки бюджету. Тому КРЄС погодилася, що важливим є те, щоб порядок прийняття парламентом бюджету судової влади включав процедуру врахування точки зору судових установ.

Таким чином, положеннями Закону № 928-VIII у частині визначення порядку застосування норм і положень Закону № 2453-VI порушується принцип поділу державної влади, закріплений статтею 6 Основного Закону України, що призводить до втрати Україною статусу правової держави (стаття 1 Конституції України) та фактичної неможливості держави відповідати перед людиною за свою діяльність (стаття 3 Основного Закону України).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам. Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності и однозначності правової норми и забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).