На підставі вивчення доповідних записок про роботу господарських судів України у першому півріччі 2009 року Вищий господарський суд України здійснив узагальнення порушених у доповідних записках питань щодо застосування у вирішенні спорів деяких норм Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) і вважає за доцільне довести відповіді на зазначені питання до відома господарських судів України.

1. Чи вправі господарський суд виходячи з вимог частини другої статті 4 ГПК не застосовувати чинний акт органу місцевого самоврядування, який прийнято щодо конкретної юридичної особи з порушенням законодавства України?

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Наведене стосується й актів органів місцевого самоврядування як нормативних, так і ненормативного характеру (індивідуальної дії). Сама по собі чинність відповідного акта на час вирішення спору господарським судом не зобов'язує останній керуватися цим актом, якщо він не відповідає законодавству України.

2. Чи вправі господарський суд, який вирішив спір в адміністративній справі за правилами адміністративного судочинства, після створення відповідного окружного суду адміністративної юрисдикції розглядати заяви (клопотання) про роз'яснення судового рішення, відстрочку виконання рішення, перегляд його за нововиявленими обставинами тощо, а також пов'язані з такими рішеннями скарги на дії, бездіяльність органів Державної виконавчої служби?

Після початку діяльності окружних адміністративних судів повноваження місцевих господарських судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції припинено. Тому згадані заяви (клопотання, скарги) в разі їх надходження до господарських судів мають передаватися ними (разом з матеріалами відповідних справ) на розгляд адміністративних судів за встановленими підвідомчістю та підсудністю.

3. Чи всі випадки виключної підсудності справ, визначені статтею 16 ГПК, підлягають переважному застосуванню перед частиною третьою статті 17 ГПК у разі залучення судом іншого відповідача чи заміни неналежного відповідача, або ж у такому разі переважному застосуванню перед частиною третьою статті 17 ГПК підлягає тільки частина четверта статті 16 ГПК?

У підпункті 27.5 пункту 27 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 N 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" зазначено: "Якщо господарський суд, який прийняв справу до свого провадження з додержанням правил підсудності, залучив іншого відповідача чи замінив неналежного відповідача і у зв'язку з цим справа стала підсудною іншому господарському суду, питання про підсудність визначається за правилом частини третьої статті 17 ГПК, за винятком випадків, коли наслідком змін на стороні відповідача стає виключна підсудність справи". Тобто, в контексті порушеного питання, переважному застосуванню перед частиною третьою статті 17 ГПК підлягають усі частини статті 16 цього Кодексу.

4. Чи можна розцінювати усне клопотання, вчинене в ході судового розгляду, про відвід судді (колегії суддів) як заявлення відводу суду в розумінні статті 20 ГПК?

За імперативним приписом частини четвертої статті 20 ГПК відвід повинен заявлятися у письмовій формі. Якщо відвід заявлено усно, господарський суд має запропонувати заявникові викласти його в письмовій формі (за необхідності надавши йому потрібний для цього час), а в разі відмови від заявлення відводу в такій формі - продовжити розгляд справи по суті.

За тією ж нормою ГПК відвід повинен заявлятися до початку вирішення спору, а після цього - лише у разі, якщо про підставу відводу заявник дізнався після початку розгляду справи по суті.

5. Чи повинні надсилатися сторонам у справі ухвали, винесені головою господарського суду або заступником голови господарського суду з питання про відвід судді?

Відповідно до статті 87 ГПК рішення та ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який брав участь у судовому процесі, третім особам не пізніше п'яти днів після їх прийняття або вручаються їм під розписку, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Будь-яких винятків з цього загального правила процесуальним законом не встановлено.

6. Чи зобов'язаний господарський суд на вимогу заявника надавати йому копії документів зі справи на підставі Закону України "Про доступ до судових рішень"?

Законом України "Про доступ до судових рішень" не передбачено видачі копій наявних у справі господарського суду документів, окрім копій судових рішень, що виготовляються та видаються судом особі, яка не бере (не брала) участі у справі, якщо судове рішення безпосередньо стосується її прав, свобод, інтересів чи обов'язків (стаття 9 названого Закону) .

Право сторін на зняття копій матеріалів справи закріплено процесуальним законом (частина друга статті 22 ГПК) .

7. Чи можна вважати, що пунктом 1 частини першої статті 65 ГПК передбачено безумовне право господарського суду при порушенні провадження у справі здійснити заміну неналежного відповідача на належного без згоди позивача?

Чи є обов'язком господарського суду ініціювання заміни неналежного відповідача належним?

Згідно з пунктом 1 статті 65 ГПК у підготовці справи до розгляду суддя в необхідних випадках вирішує питання про, зокрема, заміну неналежного відповідача.

Втім, зазначена норма обов'язково застосовується господарським судом у сукупності з приписом частини третьої статті 24 названого Кодексу, за яким заміна первісного відповідача належним відповідачем допускається лише за згодою позивача.

Здійснення такої заміни є правом, а не обов'язком суду. В будь-якому разі він повинен з'ясувати думку позивача з цього приводу. Якщо позивач не погоджується із заміною первісного позивача належним відповідачем, то суд у залежності від конкретних обставин справи може:

1) відповідно до частини першої статті 24 ГПК за своєю ініціативою залучити до участі у справі іншого відповідача, який є належним;

2) розглянути справу згідно з поданим позовом.

В останньому випадку позивач не позбавляється права на звернення з позовом до належного відповідача, оскільки склад сторін у відповідному спорі буде інший, ніж у попередньому.

8. Чи є підставою для відводу судового експерта обставини, наведені в частині шостій статті 31 ГПК, якщо проведення судової експертизи доручалося експертній установі?

Обставини, наведені в частині шостій статті 31 ГПК, є підставою для відводу судового експерта незалежно від того, чи доручалося проведення судової експертизи конкретній особі (особам), чи експертній установі, але в останньому випадку, зрозуміло, припис цієї статті може бути реалізований лише якщо суд має документально підтверджені відомості про конкретну особу (осіб), яка проводитиме експертизу.

9. Чи є у господарського суду підстави для повернення позовних заяв з доданими до них незасвідченими в установленому порядку копіями документів або суд має залишати такі заяви без розгляду?

Відповідно до частини другої статті 36 ГПК письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Подання позивачем письмових доказів у незасвідчених належним чином копіях не визначається названим Кодексом як підстава для повернення позовної заяви. Тому господарський суд, прийнявши таку заяву, повинен ухвалою (про порушення провадження у справі або іншою) зобов'язати позивача подати у визначений судом термін оригінали (за необхідності) або належним чином засвідчені копії письмових доказів. У разі неподання позивачем без поважних причин витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, господарський суд залишає позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.

10. Яким чином має діяти господарський суд, якщо у нього під час розгляду справи виникли сумніви щодо автентичності перекладу виданих іноземною юридичною особою довіреностей, на яких проставлено апостиль, а клопотання про призначення судової експертизи з цього приводу від сторін у справі не надійшло?

Відповідно до статті 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" документи, видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом.

Способом оформлення іноземних офіційних документів є проставляння апостиля - спеціального штампа, який проставляється на офіційних документах, які надходять від держав - учасниць Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Гаага, 05.10.61).

За наявності сумнівів в автентичності перекладу будь-яких документів, на яких проставлено апостиль, господарський суд вправі згідно зі статтею 41 ГПК призначити експертизу для роз'яснення відповідних питань, в тому числі й за відсутності клопотань сторін з цього приводу.

11. Чи може звернутися до господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів особа, яка не належить до числа тих, що зазначені в статті 1 ГПК? Які процесуальні дії має вчинити господарський суд у разі відповідного звернення?

За змістом статті 1 ГПК звертатися до господарського суду для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення, вправі:

- підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні);

- громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності;

- у випадках, передбачених законодавчими актами України, - державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Отже, в разі звернення до господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів (розділ V-1 ГПК) особи, яка не належить до кола осіб, зазначених у статті 1 ГПК, у прийнятті такої заяви має бути відмовлено на підставі згаданої норми процесуального права.

12. Чи вправі господарський суд вживати запобіжний захід у вигляді накладення арешту на майно стосовно громадянина, який, маючи статус суб'єкта підприємницької діяльності, у спірних правовідносинах виступає як приватна фізична особа?

За змістом частини першої статті 1 ГПК громадянин - суб'єкт підприємницької діяльності належить до кола осіб, які можуть бути учасниками провадження, зокрема, за заявами про вжиття запобіжних заходів. Отже, для вирішення порушеного питання визначальним є суб'єктний склад учасників відповідного провадження і характер правовідносин, тобто господарський суд не вправі вживати відповідних запобіжних заходів стосовно громадянина, який хоча й має статус суб'єкта підприємницької діяльності, проте у спірних правовідносинах виступає як приватна фізична особа.

13. Яким чином має обчислюватися державне мито з апеляційної скарги, в якій порушується питання не про скасування рішення суду першої інстанції, а про його зміну в певній частині?

У відповідних випадках державне мито має обчислюватися й сплачуватися на загальних підставах за ставкою, передбаченою підпунктом "г" пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 7-93 "Про державне мито".

14. Яким чином має здійснюватися сплата державного мита в разі звернення до господарського суду кількох позивачів до одного або кількох відповідачів з позовною заявою немайнового характеру, коли сума позову відсутня, а долю вимог кожного з позивачів визначити неможливо?

У наведеній ситуації якщо предмет позову за вимогами кількох позивачів є одним і тим же, можлива сплата державного мита одним чи кількома з них у загальному розмірі, передбаченому підпунктом "б" пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 7-93 "Про державне мито".

15. Які дії слід вчиняти господарському суду у разі встановлення суттєвої недоплати суми державного мита при поданні позову?

Згідно з частиною першою статті 46 ГПК державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

За змістом пункту 4 частини першої статті 63 названого Кодексу неподання доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі є підставою для повернення позовної заяви незалежно від того, чи є сума недоплати "суттєвою".

Якщо факт недоплати суми державного мита з'ясовано судом у процесі розгляду прийнятої позовної заяви, суд у залежності від конкретних обставин справи може:

1) зобов'язати позивача доплатити необхідну суму державного мита, подавши суду відповідні докази у встановлений ним термін, та за необхідності - відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК) , і в такому разі неподання позивачем без поважних причин витребуваних доказів може бути підставою для залишення позову без розгляду (пункт 5 частини першої статті 81 ГПК) ;

2) стягнути відповідну суму державного мита за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 названого Кодексу.

16. Чи може господарський суд вирішити питання про повернення суми витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу?

Відповідно до пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 N 1258 "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів" (з подальшими змінами) повернення внесених для оплати зазначених витрат здійснюється у випадках та у розмірі, передбачених процесуальним законодавством, у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).

Відтак у вирішенні питань, пов'язаних з поверненням сум витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, господарському суду слід виходити з вимог статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 7-93 "Про державне мито" і розділу IV Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 N 15.

17. Як повинен діяти місцевий господарський суд, якщо після передачі йому справи на розгляд апеляційною чи касаційною інстанцією або на новий розгляд касаційною інстанцією розпочав діяльність окружний адміністративний суд, а справа розглядається за правилами адміністративного судочинства?

У відповідній ситуації господарський суд має керуватися абзацом п'ятим пункту 6 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким адміністративні справи, провадження в яких було відкрито місцевими та апеляційними господарськими судами до початку діяльності відповідного адміністративного суду, розглядаються і вирішуються цими судами відповідно до абзацу першого цього пункту.

18. Яким чином має діяти господарський суд після визначення достатнього для відповідної справи терміну, про який ідеться в частині другій статті 15 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах?

Частиною другою статті 15 названої Конвенції (Гаага, 15.11.65) передбачено, що за заявою Договірної Держави суддя може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку документа (про виклик до суду нерезидента - сторони у справі) в разі, якщо з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній і який становить щонайменше шість місяців.

Визначивши відповідний термін, суд на підставі частини першої статті 77 ГПК відкладає провадження у справі, що розглядається. У продовженні строку вирішення спору в такому разі немає необхідності з огляду на положення частини третьої статті 4 ГПК, за яким якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору; це правило стосується й процесуальних строків.

З цього приводу див. також пункт 12 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році".

19. Чи можливе об'єднання в одну справу кількох однорідних справ, розгляд яких здійснюється різними суддями одного господарського суду?

Передбачене частиною другою статті 58 ГПК об'єднання кількох однорідних справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу ставиться законом у залежність від того, чи здійснюється розгляд відповідних справ одним і тим же суддею господарського суду. Таке об'єднання відбувається на загальних підставах.

20. Якщо позови подано одним і тим же позивачем до одного й того ж відповідача та про той же предмет, але з посиланням на різні законодавчі акти, то чи можна зробити висновок про тотожність таких позовів та застосувати в зв'язку з цим приписи пункту 2 частини першої статті 62 ГПК?

За змістом пункту 2 частини першої статті 62 і пункту 2 частини першої статті 80 ГПК не допускається розгляд господарським судом двох чи більше справ зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет чи з тих же підстав.

При цьому за змістом абзацу другого підпункту 3.7 пункту 3 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 18.09.97 N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" підставою позову є ті обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача, а не законодавчі чи інші нормативно-правові акти, на які він посилається.

21. Яким чином має вирішуватися питання про прийняття судом першої інстанції до розгляду справи, переданої йому судом касаційної інстанції на новий розгляд: зі стадії вирішення питання про прийняття позовної заяви чи зі стадії порушення провадження у справі та підготовки її до розгляду?

Чи допускається вилучення зі справи позовної заяви і доданих до неї документів, якщо після передачі справи на новий розгляд місцевий господарський суд дійшов висновку про необхідність застосування приписів статей 62 або 63 ГПК?

Згідно з пунктом 3 статті 111-9 ГПК касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень, передбачених частиною другою статті 111-10 цього Кодексу.

Таким чином, питання про те, з якої стадії повинен здійснюватися новий розгляд справи необхідно вирішувати в залежності від підстав скасування рішення місцевого суду та вказівок суду касаційної інстанції.

За наявності підстав для відмови у прийнятті позовної заяви або для її повернення і відповідно - для повернення позовної заяви з доданими до неї матеріалами (документами) їх вилучення зі справи та заміна належним чином завіреними копіями здійснюється з додержанням вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами).

22. Чи можливе вжиття заходів до забезпечення позову за заявою відповідача у справі?

Згідно з частиною першою статті 66 ГПК господарський суд має право вживати заходів до забезпечення позову, зокрема, за заявою сторони у справі. Отже, право на звернення з відповідною заявою має не лише позивач, а й відповідач (з урахуванням вимог частин першої і третьої статті 21 та частини першої статті 22 ГПК) , а також і треті особи (частина третя статті 26 і частина п'ята статті 27 названого Кодексу) .

23. Який процесуальний документ має бути ухвалений за результатами розгляду клопотання про забезпечення позову у разі, коли таке клопотання розглядалося в тому судовому засіданні, в якому справу розглянуто по суті з прийняттям рішення у ній?

У зазначеному випадку стислий зміст заяви (клопотання) про забезпечення позову, мотиви задоволення (повного чи часткового) або відхилення такої заяви та висновок з розглянутого питання можуть міститися в рішенні господарського суду, прийнятому по суті справи.

24. Якщо заява про вжиття заходів до забезпечення позову надійшла після порушення провадження у справ і до проведення судового засідання в останній, то чи може така заява бути розглянута без проведення судового засідання та протягом якого строку?

У пункті 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 N 02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" зазначено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення; отже найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК) .

Втім, не виключається можливість вжиття заходів до забезпечення позову й після порушення провадження у справі. Стаття 67 ГПК передбачає лише винесення ухвали про забезпечення позову і не містить припису про обов'язковість проведення у зв'язку з цим судового засідання; відтак відповідне питання вирішується самим господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи. Строк розгляду заяви про вжиття заходів до забезпечення позову процесуальним законом не встановлено; отже, суду слід виходити з того, що цей строк має бути розумно необхідним для ефективного запобігання тим негативним явищам, про які йдеться у пункті 3 згаданого роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України.

25. Як розуміти вживане у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття "розгляд... справи упродовж розумного строку"?

Стосовно діяльності господарських судів України зазначене поняття слід розуміти насамперед як необхідність дотримання установлених процесуальним законом строків вирішення спору, розгляду апеляційних та касаційних скарг, заяв про перегляд за нововиявленими обставинами, інших заяв та звернень, для яких ГПК установлено строки їх розгляду (вирішення) судом.

26. Які дії має вчинити господарський суд у разі коли до нього подано заяву про вирішення спору в більш тривалий строк, ніж встановлено частиною першою статті 69 ГПК, але не всі сторони у справі підписали таку заяву?

Згідно з частиною четвертою статті 69 ГПК за клопотанням обох сторін чи клопотанням однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішено у більш тривалий строк, ніж встановлено частиною першою цієї статті.

Відповідне клопотання (заява) має адресуватися господарському суду і викладатися в письмовій формі та підписуватися або усіма сторонами у справі, або однією з них, але в останньому випадку воно має бути погоджене з іншою стороною (сторонами) у цій справі. Форму такого погодження законом не встановлено, й відтак вона може бути письмовою (що є більш бажаним) або усною; в останньому випадку факт такого погодження має бути обов'язково відображений в протоколі судового засідання.

У наведеній в питанні ситуації суду слід в судовому засіданні з розгляду справи з'ясувати думку сторони (сторін), яка не підписала відповідну заяву, щодо можливості продовження строку вирішення спору; в разі відповідного заперечення спір має вирішуватися у строк, передбачений частиною першою статті 69 ГПК, якщо за необхідності цей строк не буде продовжено згідно з приписами частини третьої згаданої статті.

27. Відповідно до частини четвертої статті 78 ГПК про прийняття відмови позивача від позову господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі. Чи потрібно в зв'язку з цим у резолютивній частині ухвали зазначати про прийняття відмови від позову або достатньо про це зазначити в мотивувальній частині?

За змістом наведеної норми про прийняття відмови позивача від позову і про припинення провадження у справі має зазначатися в резолютивній частині відповідної ухвали. Остання мотивується посиланням, крім частини четвертої статті 78 ГПК, на пункт 4 частини першої статті 80 цього Кодексу.

28. Чи може бути припинено провадження у справі, якщо позов подано до структурного підрозділу юридичної особи? Чи повинен суд здійснювати в такому разі заміну неналежного відповідача належним - відповідною юридичною особою?

У вирішенні цих питань господарський суд насамперед має з'ясувати належними засобами доказування наявність у зазначеного як відповідача структурного підрозділу права представляти юридичну особу як сторону зі справи. Коло таких повноважень визначається установчими документами юридичної особи, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Якщо структурний підрозділ наділено відповідними повноваженнями, господарський суд, залучивши у порядку, встановленому статтею 24 ГПК, до участі в справі юридичну особу як відповідача, розглядає спір по суті, а за відсутності цих повноважень позовні матеріали або справа надсилаються за підсудністю до господарського суду за місцезнаходженням юридичної особи (стаття 17 ГПК) .

Відповідні правові позиції відображено також у роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 28.07.94 N 02-5/492 "Про участь у судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб".

29. Чи підлягає припиненню господарським судом провадження у справі за позовом про стягнення заборгованості за договором за наявності у такому договорі третейської угоди про передачу спорів, які можуть виникнути за договором, на вирішення третейського суду?