- Правова система ipLex360
- Законодавство
- Конвенція
Конвенція
про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах
( Про приєднання до Конвенції із заявами та застереженнями
див. Закон
N 2052-III від 19.10.2000 )
( Практичне керівництво із застосування Конвенції
додатково див. у
Документі )
Дата приєднання: Дата набуття чинності: | 19.10.2000 01.12.2001 |
Держави, які підписали цю Конвенцію,
Бажаючи створити відповідні засоби, для того, щоб судові або несудові документи, які підлягають врученню за кордоном, були доведені до відома їх одержувачів у належний строк,
Піклуючись про поліпшення організації правової взаємодопомоги шляхом спрощення та прискорення процедури,
Вирішили укласти з цією метою Конвенцію і домовились про такі положення:
Стаття 1
Ця Конвенція застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.
Ця Конвенція не застосовується, якщо адреса особи, якій необхідно вручити документ, невідома.
Глава I. Судові документи
Стаття 2
Кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов'язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, і здійснення процесуальних дій відповідно до положень статей 3 - 6.
Кожна Держава організовує Центральний Орган згідно із своїм правом.
Стаття 3
Орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей.
До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.
Стаття 4
Якщо Центральний Орган вважає, що запит не відповідає положенням цієї Конвенції, то він безвідкладно інформує запитуючий орган і зазначає свої заперечення щодо прохання.
Стаття 5
Центральний Орган запитуваної Держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом:
a) у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території, або
b) в особливий спосіб, обумовлений запитуючим органом, якщо такий спосіб не є несумісним з законами запитуваної Держави.
З урахуванням положень пункту (b) частини першої цієї статті документ може завжди бути вручений шляхом безпосередньої доставки одержувачу, який приймає його добровільно.
Якщо документ має бути вручений відповідно до частини першої цієї статті, то Центральний Орган може вимагати, щоб документ був складений або перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуваної Держави.
Частина прохання, яка відповідає формуляру, доданому до цієї Конвенції, що містить короткий виклад суті документу, що підлягає врученню, вручається разом з документом.
Стаття 6
Центральний Орган запитуваної Держави або будь-який орган, який вона може призначити для цього, складає підтвердження відповідно до формуляра, доданого до цієї Конвенції.
У підтвердженні підтверджується факт вручення документу і зазначається спосіб, місце та дату вручення, а також особа, якій документ було вручено. Якщо документ не був вручений, в підтвердженні зазначаються причини, які перешкодили врученню.
Запитуючий орган може вимагати, щоб підтвердження, яке було складене не Центральним Органом або судовим органом, було скріплено підписом представника одного з цих органів.
Підтвердження направляється безпосередньо запитуючому органу.
Стаття 7
Типові умови формуляра, доданого до цієї Конвенції, у всіх випадках обов'язково мають бути складені французькою або англійською мовами. Вони можуть при цьому бути складені офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуючої Держави.
Відповідні пробіли заповнюються або мовою запитуваної Держави, або французькою чи англійською мовами.
Стаття 8
Кожна Договірна Держава може здійснювати вручення судових документів особам, які перебувають за кордоном, без застосування будь-якого примусу безпосередньо за допомогою своїх дипломатичних або консульських агентів.
Будь-яка Держава може заявити, що вона заперечує проти такого вручення на її території, крім випадків, коли документ підлягає врученню громадянину Держави походження цих документів.
Стаття 9
Кожна Договірна Держава може крім того використовувати консульські канали для передачі документів, які підлягають врученню, тим органам іншої Договірної Держави, які визначені останньою з цією метою.
Кожна Держава може, якщо цього вимагають надзвичайні обставини, використовувати з цією ж метою дипломатичні канали.
Стаття 10
Якщо запитувана Держава не заперечує, то ця Конвенція не обмежує:
a) можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном,
b) можливості для судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуючої Держави здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави,
c) можливості для будь-якої заінтересованої в судовому процесі особи здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави.
Стаття 11
Ця Конвенція не забороняє двом чи більше Договірним Державам домовлятися про встановлення з метою вручення судових документів інших шляхів передачі, ніж ті, які передбачені в попередніх статтях, і, зокрема, безпосередніх зносин між їх відповідними органами.
Стаття 12
Вручення судових документів, отриманих від Договірної Держави, не потребує оплати або відшкодування зборів або витрат в зв'язку з врученням, здійсненим запитуваною Державою.
Запитуючий орган сплачує або відшкодовує витрати, що виникли в зв'язку з:
a) виконанням роботи судовим працівником або особою, компетентною відповідно до закону запитуваної Держави,
b) використанням особливого способу вручення.
Стаття 13
Якщо прохання про вручення відповідає положенням цієї Конвенції, запитувана Держава може відмовити у виконанні такого прохання лише якщо вона вважає, що таке виконання порушить її суверенітет або безпеку.
Така держава не може відмовити у виконанні прохання про вручення лише з тієї причини, що відповідно до її внутрішнього права вона має виключну юрисдикцію стосовно предмета справи, або що її внутрішнє право не дозволяє проведення судового процесу, у зв'язку з яким направлене прохання.
У разі відмови Центральний Орган негайно інформує про це запитуючий орган із зазначенням причин відмови.
Стаття 14
Проблеми, які можуть виникнути в зв'язку з передачею судових документів для вручення, вирішуються по дипломатичних каналах.
Стаття 15
Якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі за кордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції, і якщо відповідач не з'явився, то судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що
a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території,
b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією, і що, в кожному з цих випадків, вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту.
Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя незалежно від положень частини першої цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови:
a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією,
b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців,
c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.
Незважаючи на положення попередніх частин, суддя може в термінових випадках прийняти рішення про застосування будь-яких тимчасових чи охоронних заходів.
Стаття 16
Коли документ про виклик до суду або аналогічний документ було передано за кордон для вручення відповідно до положень цієї Конвенції, і було винесено рішення проти відповідача, який не з'явився, то суддя має право звільнити цього відповідача від наслідків закінчення строку для оскарження рішення, у разі, якщо виконані наступні умови:
a) відповідач не з своєї вини не був поінформований про документ в час, необхідний для організації свого захисту, або про рішення в необхідний для оскарження строк, та
b) аргументи, надані відповідачем по суті, prima facie (на перший погляд) вбачаються небезпідставними.
Звернення про оскарження може бути прийняте лише протягом розумного строку після того, як відповідач дізнався про рішення.
Кожна Договірна Держава може заявити, що це звернення не буде розглядатися, якщо воно направлено після закінчення строку, визначеного в такій заяві, але який в будь-якому випадку не може бути меншим ніж один рік з дати постановлення рішення.
Ця стаття не застосовується до рішень щодо статусу і право- та дієздатності осіб.
Глава II. Позасудові документи
Стаття 17
Позасудові документи, видані органами влади та судовими працівниками однієї Договірної Держави можуть бути передані з метою вручення в іншу Договірну Державу способами та відповідно до положень цієї Конвенції.
Глава III. Загальні положення
Стаття 18
Кожна Договірна Держава може призначити інші органи влади на додаток до Центрального Органу і визначити обсяг їх компетенції.
Запитуючий орган, однак, в будь-якому випадку має право звернутися з проханням безпосередньо до Центрального Органу.
Федеративні держави мають можливість призначити більш ніж один Центральний Орган.
Стаття 19
Ця Конвенція не торкається дії положень внутрішнього права Договірної Держави, які дозволяють інші, ніж передбачені в попередніх статтях, способи передачі документів, які приходять із-за кордону для вручення на її території.
Стаття 20
Ця Конвенція не забороняє угод між двома чи більше Договірними Державами про незастосування:
a) обов'язкового надання двох примірників документів, які передаються, як це передбачено в частині другій статті 3,
b) вимог щодо мов у частині третій статті 5 та у статті 7,
c) положень частини четвертої статті 5,
d) положень частини другої статті 12.
Стаття 21
Кожна Договірна Держава під час здачі на зберігання свого документа про ратифікацію чи приєднання або пізніше інформує Міністерство закордонних справ Нідерландів про таке:
a) призначення органів відповідно до статей 2 та 18,
b) призначення органу, компетентного складати підтвердження відповідно до статті 6,
c) призначення органу, компетентного отримувати документи, які передаються консульськими каналами, відповідно до статті 9.
Кожна Договірна Держава в такий самий спосіб інформує Міністерство у разі необхідності про:
a) заперечення використання способів передачі, передбачених статтями 8 та 10,
b) заяви відповідно до частини другої статті 15 та частини третьої статті 16,
c) всі зміни щодо вищезгаданих призначень, заперечень та заяв.
Стаття 22
Стаття 23
................Перейти до повного тексту