Велике значення для профiлактики злочинностi серед неповнолiтнiх має процесуальна дiяльнiсть судiв, що здiйснюють провадження у кримiнальних справах. Ефективнi правовi заходи, якi суди застосовують щодо неповнолiтнiх, можуть реально сприяти попередженню вчинення ними нових злочинiв та виправленню пiдлiткiв. Здiйснюючи правосуддя, суди повиннi забезпечити захист гарантованих Конституцiєю України прав i свобод як пiдсудного неповнолiтнього, так й iнших учасникiв процесу.

Порядок провадження у справах про злочини неповнолiтнiх, як передбачено ст. 432 Кримiнально-процесуального кодексу України (далi - КПК), визначається загальними правилами КПК для провадження кримiнальних справ i, крiм того, додатковими нормами, викладеними у гл. 36 КПК "Особливостi провадження в справах про злочини неповнолiтнiх". У зазначенiй главi мiстяться норми, якими передбачено пiдвищення захищеностi прав неповнолiтнiх у кримiнальному судочинствi.

У багатьох країнах свiту (США, Великобританiї, Бельгiї, Францiї, Нiмеччинi та iн.), на вiдмiну вiд України, судочинство у справах про злочини неповнолiтнiх здiйснюється спецiалiзованими судами рiзних модифiкацiй

Правосуддя щодо неповнолiтнiх має бути складовою процесу нацiонального розвитку кожної країни. Вiдповiдно до ст. 9 Конституцiї чиннi мiжнароднi договори, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України, є частиною нацiонального законодавства України. Тому суди повиннi враховувати вимоги мiжнародних правових актiв, зокрема тих, якi стосуються здiйснення правосуддя щодо неповнолiтнiх. У мiжнародно-правових актах наголошується на необхiдностi особливого захисту дiтей та пiдлiткiв. Україною було пiдписано мiжнародний договiр вiд 29 листопада 1985 р., за яким вона взяла на себе зобов'язання виконувати Мiнiмальнi стандартнi правила ООН, що стосуються здiйснення правосуддя щодо неповнолiтнiх ("Пекiнськi правила"). У пр. 2.1 зазначених Правил пiдкреслюється необхiднiсть неупередженого їх застосування.

В iншому важливому мiжнародному документi - Конвенцiї про права дитини, прийнятiй 44-ю сесiєю Генеральної Асамблеї ООН у 1989 р. i ратифiкованiй Верховною Радою України 27 лютого 1991 р. (далi - Конвенцiя), мiститься гуманне положення щодо застосування до неповнолiтнього мiри запобiжного заходу. Вiдповiдно до ст. 37 Конвенцiї "арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здiйснюється згiдно з законом та використовується лише як крайнiй захiд i протягом якомога бiльш короткого вiдповiдного перiоду часу".

Основнi напрями державної полiтики України стосовно дiтей i заходи щодо її реалiзацiї центральними та мiсцевими органами виконавчої влади, органами мiсцевого самоврядування, органiзацiями, суспiльними iнститутами були визначенi в Нацiональнiй програмi "Дiти України" (затверджена Указом Президента вiд 18 сiчня 1996 р. № 63/96; далi - Нацiональна програма). Серед її основних завдань - здiйснення заходiв щодо профiлактики злочинностi, наркоманiї, алкоголiзму i курiння серед дiтей.

Виконання основних положень Нацiональної програми у 1996-2000 рр. активiзувало процеси практичного розв'язання проблем полiпшення становища дiтей i виконання положень Конвенцiї, а також сприяло деякому полiпшенню стану профiлактики пiдлiткової злочинностi. З метою вирiшення нагальних питань щодо покращення становища дiтей i захисту їхнiх прав Указом Президента України вiд 24 сiчня 2001 р. № 42/2001 "Про додатковi заходи щодо забезпечення виконання Нацiональної програми "Дiти України" на перiод до 2005 р." передбаченi вiдповiднi заходи. Соцiальна полiтика стосовно дiтей у 2001-2005 рр. спрямована насамперед на зменшення впливу на них негативних явищ, якi виникають пiд час реформування суспiльства. Незважаючи на певнi позитивнi зрушення - зменшення кiлькостi зареєстрованих злочинiв, вчинених неповнолiтнiми, - рiвень злочинностi серед пiдлiткiв залишається високим. Так, у 2002 р. засуджено 3235, або 16,1 % вiд неповнолiтнiх, якi ранiше вчиняли злочини i притягалися до кримiнальної вiдповiдальностi. Апеляцiйнi суди областей вiдмiчають негативну тенденцiю до послаблення контролю з боку мiлiцiї та комiсiй у справах неповнолiтнiх за поведiнкою засуджених, якi були звiльненi вiд вiдбування покарання з випробуванням. Ситуацiя зi злочиннiстю у дитячому середовищi вимагає удосконалення профiлактичної роботи, пошуку ефективних форм взаємодiї всiх заiнтересованих органiзацiй, дiяльнiсть яких спрямована на запобiгання втягненню пiдлiткiв у протиправну дiяльнiсть.Законом України вiд 24 сiчня 1995 р. "Про органи i служби у справах неповнолiтнiх та спецiальнi установи для неповнолiтнiх" (зi змiнами, внесеними згiдно iз законами вiд 11 грудня 1998 р., 8 липня 1999 р. i 3 квiтня 2003 р.), виходячи з положень Конституцiї України та Конвенцiї визначено правовi основи дiяльностi органiв i служб у справах неповнолiтнiх та спецiальних установ для неповнолiтнiх, на якi покладається здiйснення соцiального захисту i профiлактики правопорушень серед осiб, що не досягли 18-рiчного вiку. Цим же Законом (ст. 6) передбачено створення при судах iнституту судових вихователiв для здiйснення контролю за виконанням рiшень щодо неповнолiтнiх, який дiє згiдно з Положенням, яке затверджується Верховним Судом України, Мiнiстерством юстицiї України, Мiнiстерством освiти України. Але такий iнститут поки що практично не дiє.

Роз'яснення судам з питань застосування законодавства щодо кримiнальної вiдповiдальностi неповнолiтнiх наданi Пленумом Верховного Суду України в постановах:

а) вiд 26 червня 1981 р. № 5 (зi змiнами, внесеними постановами вiд 12 жовтня 1989 р. № 10, вiд 4 червня 1993 р. № 3, вiд 13 сiчня 1995 р. № 3 та вiд 3 грудня 1997 р. № 12) "Про практику застосування судами України законодавства в справах про злочини неповнолiтнiх i про втягнення їх у злочинну та iншу антигромадську дiяльнiсть" (далi - Постанова Пленуму Верховного Суду вiд 26 червня 1981 р. № 5);

б) вiд 23 грудня 1983 р. № 6 (зi змiнами, внесеними постановами вiд 28 березня 1986 р. № 4, вiд 12 жовтня 1989 р. № 10, вiд 4 червня 1993 р. № 3 та вiд 3 грудня 1997 р. № 12) "Про практику застосування судами України законодавства про вiдповiдальнiсть за втягнення неповнолiтнiх у злочинну та iншу антигромадську дiяльнiсть" (далi - постанова Пленуму Верховного Суду вiд 23 грудня 1983 р. № 6);

в) вiд 22 грудня 1995 р. № 21 (зi змiнами, внесеними постановою вiд 3 грудня 1997 р. № 12) "Про практику застосування судами примусових заходiв виховного характеру".

З часу прийняття зазначених постанов вiдбулися значнi змiни в правовiй сферi. 28 червня 1996 р. прийнято Конституцiю України, в якiй людина, її життя i здоров'я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються найвищою соцiальною цiннiстю (ст. 3). Держава гарантує утвердження й забезпечення прав i свобод людини. З 1 вересня 2001 р. набрав чинностi новий Кримiнальний кодекс України (далi - КК), значного оновлення зазнав КПК (законами вiд 21 червня 2001 р. № 2533-III та 12 липня 2001 р. № 2670-III до нього внесенi iстотнi змiни i доповнення). Змiни у законодавствi щодо неповнолiтнiх та поява нових питань, якi виникли в судовiй практицi, стали пiдставою для проведення узагальнення судової практики у справах про злочини неповнолiтнiх i втягнення їх у злочинну дiяльнiсть.

Значнi змiни вiдбуваються в злочинному середовищi серед неповнолiтнiх. Стан пiдлiткової злочинностi викликає занепокоєнiсть та зумовлює необхiднiсть пошуку нових засобiв для її попередження, вжиття додаткових заходiв з боку державних органiв i громадськостi, якi б сприяли поступовому зменшенню злочинних проявiв у середовищi неповнолiтнiх. Серед загальних заходiв профiлактики зазначених явищ важливе мiсце посiдає процесуальна дiяльнiсть органiв розслiдування, прокуратури i суду, що здiйснюють провадження у кримiнальних справах про злочини неповнолiтнiх. У цiй роботi необхiдно значно пiдвищити якiсть розслiдування i судового розгляду зазначеної категорiї кримiнальних справ.

Рiвень кримiналiзацiї у пiдлiтковому середовищi залишається високим (див. табл. 1). Кожний 12-й злочин iз числа розслiдуваних вчинено неповнолiтнiми. У минулому роцi неповнолiтнiми або за їх участю було вчинено 32 335 злочинiв, що на 10,7 % менше, нiж у попередньому. Порiвняно з 1993 р., тобто за 10 рокiв, кiлькiсть засуджених неповнолiтнiх збiльшилася на третину (+37,8 %). У структурi злочинностi серед неповнолiтнiх крадiжок стало менше, натомiсть збiльшилася кiлькiсть тяжких та особливо тяжких злочинiв.

В Українi кiлькiсть неповнолiтнiх вiком вiд 14 до 18 рокiв становить 3 029 636 осiб. У 2002 р. органами досудового слiдства закiнчено провадження у 15 034 справах щодо неповнолiтнiх, що на 8,6 % менше, нiж у попередньому роцi. У 2002 р. судами засуджено 20 104 особи, якi вчинили злочини у неповнолiтньому вiцi, що на 1,8 % бiльше, нiж у попередньому роцi. Коефiцiєнт судимостi неповнолiтнiх - 66 осiб на 10 тис. населення у вiцi вiд 14 до 18 рокiв. Високий рiвень злочинностi неповнолiтнiх свiдчить про неналежну органiзацiю профiлактичної роботи серед цiєї категорiї осiб.

За вчинення злочинiв до кримiнальної вiдповiдальностi притягнуто 26 611 неповнолiтнiх. Рiзниця мiж кiлькiстю осiб, притягнутих до кримiнальної вiдповiдальностi, i тих, якi були засудженi, пояснюється в основному тим, що стосовно 4228 неповнолiтнiх справи було закрито судом iз застосуванням до них примусових заходiв виховного характеру.

Визначальною особливiстю останнiх рокiв є змiна структури злочинностi неповнолiтнiх у бiк корисливих та насильницьких дiянь. Серед них найбiльш поширеними залишаються крадiжки, потiм - грабежi. У 2002 р. вiдмiчено зростання кiлькостi проявiв цього виду злочину на 3,2 %. У структурi пiдлiткової злочинностi понад двi третини становлять тяжкi та особливо тяжкi злочини. Неповнолiтнiми у 2002 р. вчинено 213 умисних вбивств, завдано 294 умисних тяжких тiлесних ушкодження, вчинено 109 згвалтувань, 784 розбiйних напади, 2383 грабежi та 529 проявiв незаконного заволодiння автомобiлями. У злочинному середовищi серед неповнолiтнiх спостерiгається високий рiвень органiзованостi. Двi третини пiдлiткiв щорiчно вчиняють злочини у складi групи. За участю дорослих вчинила злочини третина (6489) засуджених неповнолiтнiх. За втягнення неповнолiтнiх у злочинну дiяльнiсть до кримiнальної вiдповiдальностi минулого року було притягнуто 2646 осiб.

Як свiдчить судова практика, бiльшiсть засуджених пiдлiткiв вчинили злочини вперше. Але залишається значною кiлькiсть неповнолiтнiх (16,1 %), якi до засудження ранiше вже вчиняли злочини i притягалися до кримiнальної вiдповiдальностi.

Понад 40 % засуджених неповнолiтнiх на момент вчинення злочинiв перебували поза контролем з боку суспiльства, оскiльки нiде не навчались i не працювали. У 2002 р. їх кiлькiсть зросла на 4,2 %. Непоодинокi випадки, коли тiльки в судовому засiданнi з'ясовується, що 14-рiчна дитина не ходить до школи i не вмiє нi читати, нi писати. Неефективною є профiлактична робота з так званими важкими дiтьми. У 2002 р. було засуджено за вчинення злочинiв 1910 неповнолiтнiх, якi перебували на облiку в мiлiцiї у справах неповнолiтнiх. Однiєю з причин вчинення злочинiв є п'янство неповнолiтнiх. У станi алкогольного сп'янiння вчинив злочин кожен шостий засуджений пiдлiток. Їх кiлькiсть збiльшилася минулого року на 11,5 %. Пiдлiткова злочиннiсть молодшає. Кожний третiй пiдлiток вчинив злочин у вiцi 14-15 рокiв. У зв'язку з цим набирає гостроти проблема вчинення злочинiв дiтьми у вiцi вiд 11 до 14 рокiв.

За 11 останнiх рокiв вiдмiчено стiйку тенденцiю до зростання кiлькостi неповнолiтнiх, якi на момент вчинення злочинiв виховувалися у неповних сiм'ях. Так, у 1992 р. було 38 % засуджених неповнолiтнiх, якi виховувались у неповнiй сiм'ї; в 2001 р. - 43,5 %, а у 2002 р. - 45,3 %. Постiйно збiльшується кiлькiсть засуджених неповнолiтнiх, якi виховувались поза сiм'єю, в iнтернатi, дитячому будинку. У 2002 р. їх кiлькiсть збiльшилася на 3,6 % i становить 1233 особи. Таких дiтей нерiдко використовують злочиннi угруповання для вчинення протиправних дiй.

Iз матерiалiв кримiнальних справ випливає, що вiковi особливостi неповнолiтнiх значно впливають на мотивацiю їхнiх вчинкiв. Такими особливостями є: недостатнiй життєвий досвiд; схильнiсть до наслiдування; вплив на них оточуючих, особливо дорослих осiб; бажання показати себе самостiйним i намагання звiльнитися вiд контролю та опiки з боку батькiв, вихователiв; специфiчне трактування таких понять, як смiливiсть, чеснiсть, дружба; неправильна оцiнка конкретних життєвих ситуацiй; недостатнiй розвиток, а iнколи i повна вiдсутнiсть критичного ставлення до своїх вчинкiв, вчинкiв iнших. Цi особливостi пiдлiткiв потрiбно враховувати слiдчим i суддям, на яких покладено обов'язок здiйснювати провадження справ про злочини неповнолiтнiх.

Значною мiрою сприяють вчиненню злочинiв неповнолiтнiми такi обставини, як безконтрольнiсть з боку батькiв, вiдсутнiсть профiлактичних заходiв у роботi з "важкими" пiдлiтками, їх незайнятiсть, вживання спиртних напоїв та наркотичних засобiв, проблеми в сiм'ях, безробiття батькiв i вiдсутнiсть у них коштiв на утримання дiтей.

Недосконалiсть державної системи соцiального захисту також iстотно впливає на стан злочинностi серед неповнолiтнiх. Протягом 10 останнiх рокiв розмiр заробiтної плати залишається за межею прожиткового мiнiмуму. У 2002 р. розмiр мiнiмальної заробiтної плати (165 грн.) вдвiчi менший за прожитковий мiнiмум (342 грн.). Як наслiдок, вiдбувається збiднення окремо взятої сiм'ї i дiтей, якi в нiй виховуються.

Тривалий час у державi не iснувало закону про орган, на який було б покладено обов'язок визначати державнi соцiальнi стандарти, вносити змiни щодо їх розмiрiв. Не були визначенi i забезпеченi чiткi механiзми введення їх у дiю, а головне - не було належного фiнансового забезпечення. Статтею 6 Закону вiд 5 жовтня 2000 р. № 2017-III "Про державнi соцiальнi стандарти та державнi соцiальнi гарантiї" прожитковий мiнiмум визнано базовим державним соцiальним стандартом, на основi якого мають визначатися мiнiмальна заробiтна плата, пенсiя та iншi соцiальнi гарантiї. Статтею 46 Конституцiї гарантовано, що соцiальнi виплати, якi є основним джерелом iснування, мають бути не нижче вiд прожиткового мiнiмуму. Невиконання конституцiйно закрiплених соцiальних гарантiй призводить до зубожiння частини громадян, у яких виховуються неповнолiтнi.

Узагальнення засвiдчило, що суди в основному забезпечують правильне застосування законодавства у справах про злочини неповнолiтнiх. Разом з тим є випадки, коли суди неналежно виконують вимоги процесуального закону, що визначають умови i порядок розгляду справ про злочини неповнолiтнiх, припускаються помилок при застосуваннi закону про кримiнальну вiдповiдальнiсть неповнолiтнiх та iстотно порушують вимоги кримiнально-процесуального закону. Деякi суддi намагаються розглядати справи щодо неповнолiтнiх у спрощеному порядку без додержання процесуальної процедури. Не в усiх справах належно з'ясовуються причини й умови, що сприяли вчиненню злочинiв, а постановленi щодо них окремi ухвали (постанови) не завжди виконуються. За матерiалами апеляцiйних судiв та Верховного Суду України, з використанням даних судової статистики було проаналiзовано судову практику щодо розгляду справ про злочини неповнолiтнiх.

Згiдно зi статистичними даними, кiлькiсть помилок та порушень закону, яких припускаються мiсцевi суди при розглядi справ про злочини неповнолiтнiх, не зменшується. У 2002 р. в апеляцiйному i касацiйному порядку було скасовано 200 вирокiв щодо неповнолiтнiх, що на 10,5 % бiльше, нiж у попередньому роцi. Найбiльше скасовано таких вирокiв в областях: Донецькiй - 28, Луганськiй - 16, Днiпропетровськiй - 13, Одеськiй - 13, Київськiй - 10. У зв'язку з неправильною квалiфiкацiєю або суворiстю призначеного покарання змiнено вироки щодо 316 неповнолiтнiх, або на 18,8 % бiльше, нiж у 2001 р.

Основними причинами скасування та змiни вирокiв були порушення права неповнолiтнiх на захист, а також призначення пiдсудним занадто м'якого або суворого покарання, порушення норм КК при призначеннi покарання, однобiчнiсть або неповнота досудового чи судового слiдства, невiдповiднiсть висновкiв суду фактичним обставинам справи, iстотнi порушення кримiнально-процесуального закону тощо.

Так, ухвалою Апеляцiйного суду Черкаської областi скасовано вирок Уманського мiського суду вiд 7 лютого 2002 р., згiдно з яким засуджено неповнолiтнiх М. та Б. за ч. 3 ст. 101 КК 1960 р., оскiльки висновки суду про те, що цi неповнолiтнi заподiяли потерпiлому умисне тяжке тiлесне ушкодження, суперечили мотивувальнiй частинi вироку, де зазначалося, що засудженi вчинили злочин у станi сильного душевного хвилювання, викликаного неправомiрними дiями потерпiлого.

Апеляцiйний суд Автономної Республiки Крим скасував вирок Євпаторiйського мiського суду стосовно неповнолiтнього О., якого було засуджено за ч. 2 ст. 143 КК 1960 р. (шахрайство), оскiльки вiн не є суб'єктом цього злочину, тому що на момент його вчинення О. ще не виповнилося 16 рокiв.

Апеляцiйний суд Сумської областi скасував вирок Бiлопiльського районного суду вiд 5 квiтня 2002 р., згiдно з яким було засуджено неповнолiтнього В. за ч. 3

ст. 185 КК. При цьому суддя, порушуючи вимоги ст. 320 КПК, не виходив до нарадчої кiмнати для постановлення вироку i усно оголосив засудженим покарання без складення вироку.

У зв'язку iз внесеними у ст. 318 КПК змiнами вiд 21 червня 2001 р. суди почали припускатися багатьох помилок щодо порядку судових дебатiв. Так, за новою редакцiєю ст. 318 КПК у дебатах виступають крiм прокурора та захисника (а за його вiдсутностi - сам пiдсудний), як було передбачено у старiй редакцiї цiєї статтi, також потерпiлий i його представник, цивiльний позивач, цивiльний вiдповiдач або їхнi представники та пiдсудний. Але деякi суди порушують порядок судових дебатiв i не надають слова для промови пiдсудному та потерпiлому. Апеляцiйнi суди, переглядаючи вироки, розцiнюють зазначене порушення вимог ст. 318 КПК як iстотне i на пiдставi п. 13 ч. 2 ст. 370 КПК скасовують вироки.

Так, ухвалою Апеляцiйного суду Житомирської областi скасовано вирок Черняхiвського районного суду щодо неповнолiтнiх Г. та iнших, адже на порушення вимог ст. 318 КПК потерпiлому i пiдсудним не було надано можливостi виступити в судових дебатах. Бiльшiсть вирокiв було скасовано Апеляцiйним судом Донецької областi в I пiврiччi 2002 р. у зв'язку з тим, що суд позбавив пiдсудних, потерпiлих, цивiльних позивачiв i вiдповiдачiв права виступати в судових дебатах.

Апеляцiйним судом Запорiзької областi 16 сiчня 2002 р. змiнено вирок Токмацького районного суду щодо засудженого Ю., 1984 року народження. Суд призначив Ю. покарання за ч. 1 ст. 296 КК - 6 мiсяцiв виправних робiт, хоча санкцiя цього закону такого виду покарання не передбачає. Апеляцiйний суд замiсть виправних робiт призначив Ю. штраф.

Обставини, що пiдлягають доказуванню в кримiнальнiй справi, визначаються статтями 64 i 23 КПК i є загальними для всiх справ, у тому числi й у справах про злочини неповнолiтнiх. Однiєю з особливостей провадження у зазначених справах є розширення меж предмета доказування. Тому крiм обставин, встановлення яких є обов'язковим пiд час провадження кожної кримiнальної справи, у справах про злочини неповнолiтнiх згiдно зi ст. 433 КПК необхiдно також з'ясувати: вiк неповнолiтнього; стан його здоров'я та загального розвитку; характеристику особи, умови життя i виховання неповнолiтнього; обставини, що негативно впливали на його виховання; наявнiсть дорослих пiдмовникiв та iнших осiб, якi втягнули неповнолiтнього в злочинну дiяльнiсть. Невстановлення зазначених обставин свiдчить про iстотну неповноту провадження у справi. У постановi Пленуму Верховного Суду вiд 26 червня 1981 р. № 5 зазначено, що в разi, коли не встановленi обставини, передбаченi ст. 433 КПК, i неможливо усунути таку неповноту досудового слiдства в судовому засiданнi, суд повинен повернути справу на додаткове розслiдування.

На судову практику позитивно вплинули змiни, внесенi до ст. 246 КПК Законом вiд 21 червня 2001 р., про обмеження пiдстав для повернення справ на додаткове розслiдування зi стадiї її попереднього розгляду. Наведений у ст. 246 КПК перелiк таких пiдстав є вичерпним. Тому суд iз цiєї стадiї не може повернути справу на додаткове розслiдування, наприклад, з мотивiв неповноти дiзнання чи досудового слiдства, у зв'язку з тим, що обвинувачений пiсля передачi справи до суду зник i мiсце його перебування невiдоме, тощо.

У 2002 р. судами повернуто на додаткове розслiдування 804 кримiнальнi справи стосовно неповнолiтнiх, що на 25,8 % менше, нiж у попередньому роцi. Але при цьому не враховано ще 140 кримiнальних справ, повернутих прокурору в порядку ст. 2491 КПК для усунення виявлених судом порушень.

Основними причинами повернення справ на додаткове розслiдування, за даними апеляцiйних судiв, є: неповнота досудового слiдства, для усунення якої потрiбне проведення слiдчих та розшукових дiй, спрямованих на збiр нових доказiв (обшук, виїмка, вiдтворення обставин подiї, розшук свiдкiв, пошук речових доказiв); iстотне порушення процесуальних прав неповнолiтнiх; вiдсутнiсть протоколу огляду мiсця подiї, медичного висновку про причину смертi потерпiлого; невиконання вимог суду, викладених у попереднiх судових рiшеннях про повернення справ на додаткове розслiдування; порушення права пiдсудного на захист, у тому числi коли вимоги статей 218 - 220 КПК виконанi без участi адвоката, тощо.

Так, справа щодо неповнолiтнього М. та iнших, якi обвинувачувалися за ч. 2 ст. 17, ч. 2 ст. 140 КК 1960 р., постановою Днiпровського районного суду м. Херсона направлена на додаткове розслiдування через те, що на досудовому слiдствi порушено право на захист. Вiдповiдно до вимог ст. 45 КПК участь у справi захисника є обов'язковою. Незважаючи на те, що до участi у справi за обвинуваченням неповнолiтнього був допущений адвокат, вимоги статей 218 - 220 КПК виконанi, але без його участi.

Проте є випадки помилкового повернення судами справ на додаткове розслiдування з мотивiв неповноти або неправильностi досудового слiдства, коли цi прогалини могли бути усунутi пiд час судового розгляду справи. Так, Апеляцiйний суд Черкаської областi скасував постанову Приднiпровського районного суду м. Черкаси вiд 5 лютого 2002 р. про направлення справи за обвинуваченням неповнолiтнього К. та iнших для проведення додаткового розслiдування з мотивiв неповноти досудового слiдства. Апеляцiйний суд зазначив, що постанова винесена безпiдставно, оскiльки суд взагалi не дослiдив доказiв у справi.

Нерiдко суди, повертаючи справи про злочини неповнолiтнiх на додаткове розслiдування, не зазначають у постановi (ухвалi) пiдстав для такого рiшення, у чому конкретно виявляється неповнота або неправильнiсть проведеного досудового слiдства, чому суд позбавлений можливостi усунути їх у судовому засiданнi, якi саме обставини мають бути з'ясованi пiд час додаткового розслiдування, якi iстотнi порушення КПК допущенi i як вони можуть вплинути на всебiчне, повне й об'єктивне з'ясування обставин справи. Наприклад, у постановi Єнакiївського мiського суду вiд 7 червня 2002 р. у справi щодо неповнолiтнього Б., обвинуваченого за ст. 187 КК, наголошується на наявностi порушень кримiнально-процесуального закону, але не зазначено, якi саме порушення мали мiсце. Постанову було скасовано.

Суди припускаються серйозних помилок, коли з посиланням на ст. 299 КПК, яка передбачає так званий спрощений порядок розгляду справи, не дослiджують безпосередньо в судовому засiданнi докази стосовно тих фактичних обставин справи, якi передбаченi ст. 433 КПК i пiдлягають обов'язковому встановленню у справах про злочини неповнолiтнiх, хоча, можливо, вони i не оспорюються сторонами.

Так, Зарiчненський районний суд Рiвненської областi 26 лютого 2002 р. засудив неповнолiтнього К. за ч. 3 ст. 185 КК. На пiдставi ст. 299 КПК з посиланням на ту обставину, що в судовому засiданнi пiдсудний визнав себе винним у вчиненнi злочину повнiстю, суд визнав недоцiльним дослiдження доказiв у справi. З протоколу судового засiдання вбачається, що пiсля допиту пiдсудного i пояснень його матерi суд вiдразу перейшов до судових дебатiв. Але у матерiалах цiєї справи був висновок судової психолого-психiатричної експертизи, яка встановила, що К. страждає на легку розумову вiдсталiсть з емоцiйно-вольовими порушеннями i неповною мiрою мiг усвiдомлювати свої дiї та керувати ними. Цей висновок суд не дослiджував, оскiльки сторони про це не просили, оцiнки йому, як i iншим даним про особу, у вироку не давалося. Вiдповiдно до ст. 20 КК суд мав визнати К. обмежено осудною особою i врахувати цю обставину пiд час призначення йому покарання або застосування примусових заходiв медичного характеру.

У зв'язку з такими фактами необхiдно звернути увагу судiв на неприпустимiсть прийняття рiшення про недоцiльнiсть дослiдження доказiв, у тому числi i висновкiв експертиз щодо обставин, передбачених ст. 433 КПК, що пiдлягають обов'язковому встановленню у справах про злочини неповнолiтнiх. При провадженнi у справах про злочини неповнолiтнiх суди мають без будь-яких обмежень виконувати вимоги ст. 433 КПК i з'ясовувати вiк неповнолiтнього, стан його здоров'я та загального розвитку, характеристику особи, умови життя та виховання, обставини, що негативно впливали на виховання неповнолiтнього, наявнiсть дорослих пiдмовникiв та iнших осiб, якi втягнули неповнолiтнього в злочинну дiяльнiсть.

У судах мають мiсце факти тяганини при розглядi справ щодо неповнолiтнiх. Вiдповiдно до ст. 40 Конвенцiї будь-яке рiшення щодо неповнолiтнього має невiдкладно прийматися компетентним чи судовим органом у ходi справедливого слухання згiдно iз законом. У 2002 р. з порушенням строкiв, передбачених статтями 241, 256 КПК, призначено до судового розгляду 1229 кримiнальних справ щодо неповнолiтнiх, або 8,2 % вiд розглянутих. Наприклад, Жовкiвським районним судом Львiвської областi справа про обвинувачення неповнолiтнього Н. за ч. 3 ст. 185 КК призначена до попереднього судового розгляду через 2 мiсяцi пiсля надходження її до суду (надiйшла 27 грудня 2001 р., а попереднiй розгляд проведено 4 березня 2002 р.); справа щодо неповнолiтнього К., обвинуваченого за ч. 3 ст. 185 КК, з одним епiзодом обвинувачення, за яким необхiдно було допитати самого пiдсудного i двох свiдкiв, надiйшла до Мелiтопольського мiського суду Запорiзької областi 14 лютого 2002 р., а розглянута через 3 мiсяцi, тобто 11 травня 2002 р.

Оцiнюючи дiї неповнолiтнiх, суди мають зважати на ту обставину, що в цiлому неповнолiтнi за рiвнем iнтелектуального i вольового розвитку вiдстають вiд дорослих. Життєвий досвiд у них ще недостатнiй, а якщо є упущення у вихованнi, то вони можуть неправильно оцiнювати конкретну ситуацiю та вибирати лiнiю поведiнки, помилятись у трактуваннi змiсту таких понять, як смiливiсть, дорослiсть, взiрець для наслiдування. Зважаючи на вiковi особливостi неповнолiтнiх, необхiдно посилювати їх правову захищенiсть. Для гарантування правового захисту неповнолiтнiх на досудовому слiдствi i в судовому розглядi законом передбачено спецiальнi норми, що встановлюють особливiсть провадження у цих справах:

1) участь законного представника, який має статус учасника судочинства (ст. 441 КПК);

2) обов'язкова участь захисника (п. 1 ст. 45 КПК);

3) доповнення предмета доказування у кримiнальнiй справi (ст. 433 КПК);

4) видiлення справи стосовно неповнолiтнього в окреме провадження за наявностi в нiй дорослих учасникiв (ст. 439 КПК);

5) вирiшення судом у вироку додаткових питань (ст. 445 КПК);

6) можливiсть застосування примусових заходiв виховного характеру замiсть кримiнального покарання (ст. 447 КПК);

7) порядок затримання та взяття вiд варту як запобiжний захiд щодо неповнолiтнього (ст. 434 КПК);

8) порядок виклику неповнолiтнього обвинуваченого (ст. 437 КПК);

9) участь у судовому розглядi справи представникiв служби у справах неповнолiтнiх, мiлiцiї у справах неповнолiтнiх (ст. 442 КПК), пiдприємств, установ i органiзацiй (ст. 443 КПК);

10) участь педагога або лiкаря, батькiв чи iнших законних представникiв у допитi неповнолiтнього обвинуваченого, коли йому не виповнилося 16 рокiв або якщо його визнано розумово вiдсталим (ст. 438 КПК);

11) видалення неповнолiтнього пiдсудного iз залу судового засiдання пiд час дослiдження обставин, що можуть вплинути на неповнолiтнього (ст. 444 КПК);

12) порядок пред'явлення обвинувачення i матерiалiв справи неповнолiтньому та його допит у присутностi захисника (статтi 438, 440 КПК).

Велике значення для iндивiдуалiзацiї особи обвинуваченого (пiдсудного) при вирiшеннi питань, пов'язаних iз застосуванням до нього кримiнального та кримiнально-процесуального закону, має з'ясування даних про його вiк. Статтею 22 КК встановлено вiк, з якого може настати кримiнальна вiдповiдальнiсть за вчинення злочину. Судам слiд мати на увазi, що вiк неповнолiтнього входить до перелiку обставин, якi вiдповiдно до вимог ст. 433 КПК необхiдно обов'язково з'ясувати. У справах стосовно неповнолiтнiх орган, який здiйснює провадження, зобов'язаний вжити заходiв до встановлення точної дати народження (число, мiсяць, рiк) особи, яка притягається до кримiнальної вiдповiдальностi. При цьому особа вважається такою, яка досягла певного вiку, починаючи з наступної доби пiсля дня народження. Данi про вiк неповнолiтнього мають пiдтверджуватися свiдоцтвом про його народження. За вiдсутностi документа, який пiдтверджує вiк, або є обгрунтованi сумнiви щодо оригiналу документа про народження, для встановлення вiку обвинуваченого необхiдно вiдповiдно до п. 5 ст. 76 КПК призначити судово-медичну експертизу. У випадках, коли рiк народження неповнолiтнього встановлюється судово-медичною експертизою, днем народження треба вважати останнiй день року, зазначеного експертами, а при визначеннi ними вiку мiнiмальною i максимальною кiлькiстю рокiв (наприклад, вiд 14 до 15 рокiв) необхiдно виходити iз передбачуваного експертизою мiнiмального вiку такої особи. За даними апеляцiйних судiв, у вивчених пiд час проведення узагальнення справах вiк неповнолiтнiх був встановлений за документами про їх народження, якими є свiдоцтва про народження; їх копiї, доданi до справ. У разi вiдсутностi свiдоцтва про народження до справи додається копiя запису державного органу про народження неповнолiтнього.

Органи досудового слiдства i суди в основному виконують вимоги закону щодо встановлення вiку неповнолiтнiх. Так, за повiдомленням Апеляцiйного суду Хмельницької областi, лише у двох випадках документи про народження неповнолiтнiх не були доданi органами досудового слiдства до кримiнальної справи, але це було зроблено в судi. У справi щодо обвинувачення неповнолiтнього Н., яка розглядалася Славутицьким мiським судом Київської областi, також не була додана копiя свiдоцтва про народження. У справi щодо обвинувачення неповнолiтнього П., яку розглянув Садгiрський районний суд м. Чернiвцiв, не було будь-яких даних про вiк неповнолiтнього, стан його здоров'я та загального розвитку.

Вiдповiдно до вимог ст. 433 КПК в кожнiй кримiнальнiй справi щодо неповнолiтнього необхiдно з'ясувати стан його здоров'я та загального розвитку, а за наявностi даних про розумову вiдсталiсть неповнолiтнього, не пов'язану з душевним захворюванням, має бути також з'ясовано, чи мiг вiн повнiстю усвiдомлювати значення своїх дiй i якою мiрою мiг керувати ними. Данi про стан здоров'я та загального розвитку неповнолiтнього можуть впливати на вирiшення таких важливих питань, як притягнення його до кримiнальної вiдповiдальностi, обрання запобiжного заходу, мiри покарання та iншi.

Для з'ясування стану здоров'я неповнолiтнього вiдповiдно до ч. 2 ст. 433 КПК мають бути допитанi як свiдки його батьки або особи, якi їх замiнюють (опiкун, пiклувальник), про те, чи не хворiв неповнолiтнiй тяжкими хворобами, чи немає у нього психiчних або фiзичних вад, якi його здiбностi щодо логiчного мислення, чи не вiдстає вiн у розвитку вiд однолiткiв. Якщо неповнолiтнiй перебував на облiку у зв'язку з психоневрологiчним захворюванням або перебував у лiкарнi, слiд витребувати вiдповiднi медичнi документи. За наявностi даних про розумову вiдсталiсть неповнолiтнього вiдповiдно до статей 76 i 433 КПК має бути призначена судово-психологiчна експертиза або комплексна психологiчно-психiатрична експертиза. Такi ж рекомендацiї дано судам постановою Пленуму Верховного Суду України вiд 30 травня 1997 р. № 8 (зi змiнами, внесеними постановою вiд 25 травня 1998 р. № 15) "Про судову експертизу в кримiнальних i цивiльних справах". Так, у п. 15 цiєї постанови зазначається, що для встановлення рiвня загального розвитку неповнолiтнього, ступеня його розумової вiдсталостi та для з'ясування питання, чи мiг вiн повнiстю усвiдомлювати значення своїх дiй i якою мiрою мiг керувати ними, може бути проведена вiдповiдно до вимог ст. 433 КПК судово-психiатрична, психологiчна або комплексна психологiчно-психiатрична експертиза.

У випадках, коли одержанi данi свiдчать про розумову вiдсталiсть неповнолiтнього, не пов'язану з психiчним розладом, необхiдно з'ясовувати рiвень його розумової вiдсталостi порiвняно з рiвнем розвитку осiб такого ж самого вiку. Пiдлiток з розумовим вiдставанням має менший запас знань i уявлень. Потрiбно також з'ясувати, рiвню розвитку якого вiку вiдповiдає фактичний розвиток неповнолiтнього.

До справ про злочини неповнолiтнiх, як правило, долучаються характеристики зi школи, iншого навчального закладу, з мiсця проживання, роботи, а також довiдки з мiлiцiї у справах неповнолiтнiх i служби у справах неповнолiтнiх про те, чи перебував неповнолiтнiй на облiку, коли i за якi правопорушення його взяли на облiк, коли служба у справах неповнолiтнiх його справу розглядала, чи притягувався вiн до адмiнiстративної вiдповiдальностi тощо.

Пiд час розгляду кожної справи також необхiдно з'ясовувати умови життя i виховання неповнолiтнього, тобто встановити факти щодо сiмейно-побутових умов, його контактiв з оточуючими. Це допомагає виявити безпосереднi причини, якi спонукали неповнолiтнього до вчинення злочину, i зробити висновки, чи злочин є випадковим, чи вiн зумовлений причинами, якi необхiдно усунути. Напруженi стосунки мiж батьками дуже негативно впливають на його виховання та поведiнку. Судова практика свiдчить, що у сiм'ї, в якiй неповнолiтнiй був свiдком пияцтва, злослiв'я, бiйок мiж батьками, вiн засвоює такi ж принципи поведiнки i надалi сам починає так ставитися до iнших.

При вирiшеннi питання про можливiсть призначення судового розгляду справи про злочини неповнолiтнiх судам потрiбно ретельно перевiряти пiдстави арешту (взяття пiд варту) неповнолiтнього. Вiдповiдно до ст. 434 КПК затримання та взяття пiд варту як запобiжний захiд можуть застосовуватися до неповнолiтнього лише у виняткових випадках, коли це зумовлено тяжкiстю злочину, у вчиненнi якого вiн звинувачується, за наявностi пiдстав i в порядку, що встановленi статтями 106, 148, 150, 155 i 157 цього Кодексу. Взяття пiд варту застовується до неповнолiтнiх лише за наявностi пiдстав вважати, що iншi, менш суворi, запобiжнi заходи можуть не забезпечити виконання пiдозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов'язкiв i його належної поведiнки. Згiдно з пр. 13.2 "Пекiнських правил" утримання пiд вартою до суду по можливостi повинно замiнюватись iншими альтернативними заходами. Виходячи з конкретних обставин справи та ступеня тяжкостi злочину, з урахуванням вiдомостей про особу неповнолiтнього, умов його життя i виховання, стосункiв з батьками, суд на пiдставi ст. 436 КПК може передати його пiд нагляд батькiв, опiкунiв чи пiклувальникiв, а неповнолiтнього, який виховується в дитячiй установi, - пiд нагляд адмiнiстрацiї цiєї установи. Проте iнколи не виконуються цi вимоги закону i в мотивувальнiй частинi постанови суду не зазначається, чому конкретний випадок взяття пiд варту неповнолiтнього розглядається як винятковий.

У ст. 434 КПК мiститься вимога, щоб в обов'язковому порядку були повiдомленi батьки чи особи, що їх замiнюють, про затримання i взяття пiд варту неповнолiтнього. Але органи досудового слiдства iнколи не виконують цiєї вимоги i нiкого не повiдомляють про затримання чи арешт неповнолiтнього пiдозрюваного. Такi випадки вiдмiчено майже в усiх областях.

В разi безпiдставностi арешту неповнолiтнього суд має негайно скасувати цей запобiжний захiд або замiнити його iншим. На факти порушення вимог закону щодо взяття пiд варту неповнолiтнiх суд повинен реагувати окремими ухвалами (постановами).

Органи досудового слiдства i суди вiдповiдно до вимог ст. 59 Конституцiї в усiх випадках повиннi забезпечити право неповнолiтнього пiдозрюваного, обвинуваченого, пiдсудного на одержання квалiфiкованої юридичної допомоги. Враховуючи вiковi особливостi неповнолiтнiх, закон надає таким особам можливiсть користуватися правовою допомогою фахiвця. Участь захисника при провадженнi досудового слiдства i в розглядi кримiнальної справи в судi про злочини неповнолiтнiх є обов'язковою (п. 1 ч. 1 ст. 45 КПК). Зазначена вимога закону є однiєю з найважливiших особливостей провадження справ про злочини неповнолiтнiх. Вiдповiдно до вимог ст. 44 КПК як захисники допускаються особи, якi мають свiдоцтво про право на заняття адвокатською дiяльнiстю в Українi, та iншi фахiвцi у галузi права, якi за законом мають право на надання правової допомоги. Як захисники допускаються також близькi родичi обвинуваченого, пiдсудного, засудженого, виправданого, його опiкуни або пiклувальники, але у випадках i в порядку, передбачених КПК. Захисник бере участь у справi з моменту пред'явлення обвинувачення, а якщо неповнолiтнього затримано до пред'явлення обвинувачення як пiдозрюваного або обрано щодо нього запобiжний захiд до пред'явлення обвинувачення - з моменту оголошення неповнолiтньому протоколу про затримання або постанови про застосування запобiжного заходу, але не пiзнiше 24 годин з моменту затримання.

Правильною вбачається пропозицiя деяких апеляцiйних судiв та юристiв-науковцiв про те, що з метою посилення гарантiй права неповнолiтнього на захист доцiльно передбачити в новому КПК обов'язкову участь захисника з моменту визнання неповнолiтнього пiдозрюваним - незалежно вiд того, було його затримано як пiдозрюваного чи нi, а також виду запобiжного заходу, який до нього застосовано, оскiльки незалежно вiд характеру застосованих заходiв процесуального примусу неповнолiтнiй пiдозрюваний потребує правової допомоги фахiвця.

Участь захисника в судовому розглядi є обов'язковою незалежно вiд того, чи виповнилося пiдсудному на той час 18 рокiв. Згiдно зi ст. 370 КПК порушення права обвинуваченого на захист є iстотним порушенням вимог кримiнально-процесуального закону. Порушення вимог ст. 44 КПК щодо моменту допуску до участi у справi захисника може мати наслiдком направлення судом справи прокурору для проведення додаткового досудового слiдства (статтi 246, 281 КПК), а при постановленнi судом вироку - пiдставою для скасування такого вироку (п. 3 ст. 370 КПК) судовою iнстанцiєю вищого рiвня. Наприклад, Центральний районний суд м. Миколаєва вироком вiд 10 травня 2002 р. засудив неповнолiтнього М., 1983 року народження, за ч. 1 ст. 249 КК до штрафу в сумi 510 грн. М. вчинив зазначений злочин до виповнення йому 18 рокiв. При провадженнi досудового слiдства його iнтереси захищав адвокат, якого було призначено на пiдставi п. 1 ч. 1 ст. 45 КПК. Однак пiд час розгляду справи судом неповнолiтньому пiдсудному не було надано захисника, чим грубо порушено вимоги закону.

На практицi суди iнколи визнають докази, одержанi з порушенням прав неповнолiтнiх обвинувачених на захист. Тому, готуючи справу до судового розгляду, суд має ретельно перевiрити, чи було неповнолiтньому надано допомогу захисника на стадiї досудового слiдства.

При затриманнi неповнолiтньому має бути роз'яснено його право на побачення iз захисником з моменту затримання (ст. 106 КПК). Вiдповiдно до ст. 21 КПК орган досудового слiдства, прокурор, суддя i суд зобов'язанi до першого допиту неповнолiтнього як пiдозрюваного, обвинуваченого чи пiдсудного роз'яснити їм право мати захисника i обов'язково скласти про це протокол. Таким чином, згiдно зi статтями 21, 43, 431, п. 1 ч. 1 ст. 45 i статтями 48, 106 КПК неповнолiтнiй пiдозрюваний або обвинувачений може дати перше пояснення тiльки пiсля зустрiчi iз захисником. Пiд час допиту такого пiдозрюваного, обвинуваченого, пiдсудного присутнiсть захисника є обов'язковою. Неповнолiтнiй згiдно зi ст. 46 КПК може вiдмовитися вiд конкретного захисника, але не вiд здiйснення його захисту. У цьому випадку захисника замiнють на iншого у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 46 КПК. Однак на практицi нерiдко зазначенi вимоги закону з рiзних причин не виконуються.

Наприклад, неповнолiтнiй К. був затриманий слiдчим Зарiчного районного вiддiлу мiлiцiї м. Сум 8 квiтня 2002 р. за пiдозрою у вчиненi злочину, передбаченого п. 3 ст. 185 КК. Але неповнолiтньому не були роз'ясненi права пiдозрюваного, йому також не забезпечили допомогу захисника. Через двi доби за участю К. було проведено вiдтворення обстановки та обставин подiї, але з порушенням п. 1 ч. 1 ст. 45 КПК без участi захисника. Крiм того, пiдозрюваного К. на порушення вимог ст. 63 Конституцiї, було попереджено про кримiнальну вiдповiдальнiсть за вiдмову вiд дачi показань та за дачу завiдомо неправдивих показань.

Судам слiд ретельно перевiряти, чи було роз'яснено пiдозрюваному, обвинуваченому право на побачення iз захисником до першого допиту i чи не були вони позбавленi цього. У разi, коли зазначенi вимоги закону були порушенi i неповнолiтнього пiдозрюваного чи обвинуваченого було допитано без участi захисника, то вiдповiдно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 7 липня 1995 р. № 10 "Про застосування законодавства, яке забезпечує пiдозрюваному, обвинуваченому, пiдсудному право на захист" на цi показання не можна посилатись у вироку як на пiдтвердження винностi пiдсудного у вчиненнi злочину.

Були виявленi випадки розгляду суддями справ щодо неповнолiтнiх без захисника у Хмельницькiй областi; у Хмельницькому районному судi у справi щодо Є., Iзяславському - у справi стосовно Т., Ярмолинецькому - у справi щодо О., а пiд час розгляду справи Старосинявським районним судом про застосування примусових заходiв виховного характеру щодо неповнолiтнього Л. останнiй на початку судового розгляду вiдмовився вiд адвоката, i той вийшов iз зали, а суд продовжував розгляд справи без захисника.

Вiдповiдно до ч. 5 ст. 44 КПК про допуск захисника до участi у справi слiдчий повинен виносити постанову. Однак у значнiй кiлькостi кримiнальних справ про злочини неповнолiтнiх цього не зроблено. Неповнолiтнiм лише роз'яснювалося право на захист i додавалися документи, що пiдтверджували повноваження захисника.

Пред'явлення обвинувачення неповнолiтньому та його допит мають вiдбуватися, як зазначено у ст. 438 КПК, у присутностi захисника. Проте органи досудового слiдства нерiдко порушують цi вимоги закону.

Захисник допускається до участi у справi на будь-якiй стадiї процесу, а близькi родичi обвинуваченого, його опiкуни або пiклувальники як захисники - з моменту пред'явлення обвинуваченому матерiалiв досудового слiдства для ознайомлення. Вiдповiдно до ст. 45 КПК участь захисника при провадженнi досудового слiдства i пiд час розгляду справи в судi першої iнстанцiї є обов'язковою у справах осiб, якi пiдозрюються або звинувачуються у вчиненнi злочину у вiцi до 18 рокiв, - з моменту визнання особи пiдозрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення. Тому у справах про злочини неповнолiтнiх близькi родичi обвинуваченого, його опiкуни або пiклувальники як захисники можуть брати участь у справi лише одночасно iз захисником - адвокатом чи iншим фахiвцем у галузi права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Так, у кримiнальнiй справi щодо неповнолiтнього Н., яку розглянув Корецький районний суд Рiвненської областi 13 серпня 2001 р. з постановленням вироку, захисником у судi був допущений лише його батько. У Хмельницькiй областi у справах щодо двох неповнолiтнiх суди визнали захисниками законних представникiв, у той час як вони могли виконувати цю функцiю лише разом з адвокатом чи iншим фахiвцем у галузi права, якi за законом мають право на надання правової допомоги. Аналогiчнi факти мали мiсце в iнших областях.

У багатьох випадках пiдозрюванi, обвинуваченi, якi вчинили злочини у неповнолiтньому вiцi, та їх законнi представники через вiдсутнiсть коштiв не в змозi запросити адвоката чи iншого фахiвця в галузi права, у зв'язку з чим слiдчi призначають захисникiв. У переважнiй бiльшостi кримiнальних справ про злочини неповнолiтнiх, де бере участь захисник за призначенням, за даними апеляцiйних судiв, його робота зводиться, як правило, до присутностi пiд час проведення обмеженого кола слiдчих дiй, де його участь обов'язкова, а також до пiдписання вiдповiдних процесуальних документiв, i лише подекуди - до подання клопотань.

У ст. 161 КПК проголошено змагальнiсть пiд час кримiнального процесу. Але механiзм реального забезпечення змагальностi у цьому Кодексi не закрiплений. Так, сформульоване у ч. 3 ст. 47 КПК положення про те, що "особа, яка провадить дiзнання, слiдчий чи суд можуть призначити захисника у встановленому законом порядку через адвокатське об'єднання", не узгоджується iз Законом вiд 19 грудня 1992 р. "Про адвокатуру". Нi в зазначеному Кодексi, нi в Законi не виписано порядку призначення захисника. У деяких областях адвокати реєструються як такi, що iндивiдуально займаються адвокатською дiяльнiстю. При цьому суди позбавляються можливостi "у встановленому законом порядку" призначити захисника неповнолiтньому обвинуваченому. Тому не випадково, що в деяких судах неповнолiтнiх захищає за призначенням, як правило, один i той же адвокат. Наприклад, в усiх надiсланих Сарненським районним судом Рiвненської областi справах неповнолiтнiх захищав за призначенням один адвокат.

У судовiй практицi трапляються непоодинокi випадки, коли декiлькох неповнолiтнiх без з'ясування можливих суперечностей щодо їх позицiй, рiзних ролей у вчиненнi злочинiв захищає один i той же адвокат. Iз матерiалiв кримiнальної справи щодо неповнолiтнього С.В., 1985 року народження, вбачається, що пiд час його затримання як пiдозрюваного, при його допитi, а також в iнших слiдчих дiях брав участь адвокат Б., але ця ж особа була адвокатом повнолiтнього С.С. Iз матерiалiв справи випливає, що пiд час очної ставки мiж неповнолiтнiм С.В. та його братом повнолiтнiм С.С. виявлено розбiжностi стосовно обставин справи. Через це їм при пред'явленнi органами попереднього слiдства обвинувачення з одним захисником було порушено їхнє право на захист. На пiдставi вищезазначеного судова колегiя у кримiнальних справах Апеляцiйного суду Чернiгiвської областi направила справу для додаткового розслiдування з призначенням пiдсудному повнолiтньому С.С. iншого адвоката. У цьому випадку, встановивши наявнiсть обставин, за яких одна й та ж особа не може бути захисником двох i бiльше пiдозрюваних, обвинувачених чи пiдсудних, якщо iнтереси захисту одного з них суперечать iнтересам захисту iншого, згiдно зi ст. 611 КПК слiдчий повинен винести постанову про усунення захисника вiд участi у справi та повiдомити про це захисниковi i пiдозрюваному, обвинуваченому, пiдсудному. Пiд час судового засiдання рiшення про це має прийняти суд.

Практичне значення має питання про те, чи повинен захисник брати участь у справах щодо осiб, якi вчинили злочин у неповнолiтньому вiцi, а на час провадження дiзнання, досудового слiдства чи судового розгляду вже досягли 18 рокiв. У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду вiд 26 червня 1981 р. № 5 дано вiдповiдне роз'яснення, що участь захисника у справi є обов'язковою, незалежно вiд того, чи досягла особа на час судового засiдання повнолiття.

Згiдно з даними апеляцiйних судiв багатьох областей, в органах внутрiшнiх справ поширена практика, коли неповнолiтнiх, щодо яких порушено кримiнальну справу, впродовж досудового слiдства до пред'явлення обвинувачення i застосування запобiжного заходу допитували як свiдкiв. При цьому їх попереджали про кримiнальну вiдповiдальнiсть за вiдмову вiд давання показань i за дачу завiдомо неправдивих показань, тобто фактично примушували cвiдчити проти себе. Таким чином порушувалося право на захист, гарантоване Конституцiєю i закрiплене статтями 43 - 48 КПК, про те, що пiдозрюваний чи обвинувачений має право вiдмовитися давати показання, мати захисника i побачення з ним до першого допиту, подавати докази, заявляти клопотання, подавати скарги, а за наявностi вiдповiдних пiдстав - на забезпечення безпеки, на що суди не завжди реагували.

У кримiнальнiй справi, що розслiдувалася Луцьким МВ УМВС Волинської областi стосовно неповнолiтнiх Д. та П. за ч. 3 ст. 186 КК пiд час затримання як пiдозрюваних у вчиненнi крадiжки їх допитали як свiдкiв, а також за їх участi, як зi свiдками було проведено вiдтворення обстановки та обставин подiї злочину. Кримiнальну справу порушено 11 вересня 2001 р., а оперативнi працiвники мiлiцiї за день до цього, 10 вересня 2001 р., провели обшук без вмотивованого рiшення суду. Про затримання неповнолiтнiх їхнiх родичiв не повiдомили взагалi.

Апеляцiйний суд Автономної Республiки Крим скасував вирок Феодосiйського мiського суду щодо неповнолiтнiх Н. i П., якi були засудженi за ч. 2 ст. 142 КК 1960 р. Затриманих за пiдозрою у вчиненнi злочину неповнолiтнiх Н. i П. допитували як свiдкiв. При цьому Н. було попереджено про кримiнальну вiдповiдальнiсть за вiдмову вiд давання показань (ст. 385 КК) i за дачу завiдомо неправдивих показань (ст. 384 КК), хоча на цей момент йому виповнилося тiльки 15 рокiв i вiн не був суб'єктом зазначених злочинiв. Крiм того, допит затриманих неповнолiтнiх було проведено без участi захисника.

З огляду на наведенi обставини цiлком слушною є пропозицiя юристiв-практикiв i науковцiв про доповнення ст. 431 чинного КПК ще однiєю ознакою, за якою особу визнають пiдозрюваною, - порушення стосовно неї кримiнальної справи.

Судам необхiдно враховувати, що пiд час розгляду справ про злочини неповнолiтнiх бажаною є участь законного представника. За його участю можна бiльш повно з'ясувати умови життя та виховання неповнолiтнього пiдсудного. Згiдно зi ст. 441 КПК суди повиннi викликати в судове засiдання законних представникiв неповнолiтнього, якi беруть участь у судовому розглядi справи щодо осiб, котрi не досягли 18-рiчного вiку. Пiсля досягнення пiдсудним цього вiку участь законного представника у справах не є обов'язковою. Так, у справах, що розглядалися судами Хмельницької областi, брали участь у судовому розглядi 85,7 % вiд загальної кiлькостi законних представникiв, якi в ходi досудового слiдства були визнанi учасниками процесу i залученi до участi у справi. Мали мiсце й такi факти, коли законнi представники з'являлися в судове засiдання, але суддi не роз'яснювали їм їхнi права в судовому засiданнi i не заслуховували їх як учасникiв процесу. Наприклад, такi випадки траплялись у Хмельницькому та Шепетiвському мiських судах цiєї областi.

При необхiдностi допитати батькiв або iнших законних представникiв неповнолiтнього як свiдкiв суд заслуховує їх показання. У цьому випадку законного представника попереджають про кримiнальну вiдповiдальнiсть лише за дачу завiдомо неправдивих показань.

Виявлено випадки, коли органи досудового слiдства призначали неповнолiтнiм обвинуваченим законних представникiв, якi не є такими, а суди на цi порушення не реагувати. Вiдповiдно до п. 10 ст. 32 КПК законними представниками можуть бути батьки, опiкуни, пiклувальники особи або представники тих установ i органiзацiй, пiд опiкою чи опiкуванням яких вона перебуває. Наприклад, розглядаючи кримiнальну справу за обвинуваченням неповнолiтнього С. за ч. 3 ст. 185 КК, Хотинський районний суд Чернiвецької областi не звернув уваги на ту обставину, що на порушення зазначеного закону досудове слiдство визнало законним представником брата пiдсудного, який не є нi опiкуном, нi пiклувальником неповнолiтнього.

Законний представник може бути усунутий вiд участi в судовому розглядi, якщо буде встановлено, що його дiї завдають шкоди iнтересам неповнолiтнього пiдсудного (ч. 4 ст. 441 КПК).

З метою забезпечення прав i законних iнтересiв неповнолiтнього та досягнення попереджувальних результатiв судового процесу суди повиннi повiдомляти мiлiцiю i службу у справах неповнолiтнiх, а також пiдприємства, установи та органiзацiї, в яких навчається чи працює неповнолiтнiй, про час i мiсце розгляду справи про вчиненi ним злочини. Суд також вправi викликати в судове засiдання представникiв зазначених органiв i органiзацiй. Апеляцiйнi суди повiдомили, що участь представникiв служби у справах неповнолiтнiх та мiлiцiї у справах неповнолiтнiх сприяє активiзацiї профiлактичної роботи з цiєю групою населення та забезпечує контроль за поведiнкою неповнолiтнiх у перiод вiдбування покарання, яке не пов'язане з позбавленням волi. На думку багатьох апеляцiйних судiв, слiд частiше викликати в судове засiдання цих представникiв, а також вiдповiдно до положень ст. 443 КПК залучати до участi представникiв пiдприємств, установ i органiзацiй за мiсцем навчання чи роботи пiдсудних неповнолiтнiх. Але у бiльшостi справ не вирiшувалося питання про виклик у судове засiдання представникiв комiсiї та мiлiцiї у справах неповнолiтнiх, а також з мiсця роботи чи навчання неповнолiтнього, як того вимагають статтi 442, 443 КПК. Так, у Харкiвськiй областi у бiльшостi справ про злочини, вчиненi неповнолiтнiми, представники мiлiцiї та комiсiї у справах неповнолiтнiх не викликалися для участi в судовому засiданнi навiть тодi, коли пiдсудний до вчинення злочину перебував у них на облiку. Цi недолiки в роботi судiв є перешкодою до всебiчного з'ясування даних про особу неповнолiтнього, виявлення причин i умов, що призвели до вчинення злочину, та дослiдження умов, у яких виховувалися чи навчалися неповнолiтнi. У багатьох матерiалах кримiнальних справ данi про повiдомлення служби у справах неповнолiтнiх та мiлiцiї у справах неповнолiтнiх про час i мiсце розгляду справи вiдсутнi.