З метою правильного і однакового застосування законодавства України з питань митної справи Вищий господарський суд України вважає за необхідне дати такі рекомендації.

1. Відповідно до статті 7 Митного кодексу України (далі - Митний кодекс) законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, Митного кодексу, законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно з частиною 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Господарські суди при розгляді спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства України з питань митної справи, повинні безпосередньо застосовувати норми міжнародного права, зокрема, статтю VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) та Угоду про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) 1994 року, Конвенцію про створення уніфікованої методології визначення митної вартості товару 1950 року, Міжнародну конвенцію про Гармонізовану систему опису та кодування товарів 1983 року, Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс", Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати" 2000 року, Угоду про принципи справляння непрямих податків під час експорту та імпорту товарів (робіт, послуг) між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав, двосторонні договори про вільну торгівлю за участю України тощо.

При цьому господарським судам слід враховувати положення частини 2 статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", відповідно до якої у випадку, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

2. Відповідно до статті 80 Митного кодексу у разі відмови у митному оформленні та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів митний орган зобов'язаний видавати заінтересованим особам письмове повідомлення із зазначенням причин відмови та вичерпним роз'ясненням вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення та пропуску цих товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

Таким письмовим повідомленням, у розумінні пункту 1 Порядку заповнення й використання Картки відмови у пропуску на митну територію України чи митному оформленні товарів та інших предметів, затвердженого наказом Державної митної служби України від 24.04.1999 N 239 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.05.1999 за N 300/3593, є Картка відмови у пропуску на митну територію України чи митному оформленні товарів та інших предметів (далі - картка) з відривним талоном відмови у пропуску на митну територію України чи митному оформленні товарів та інших предметів (далі - талон), яка заповнюється в усіх випадках відмови у пропуску на митну територію України чи митному оформленні товарів та інших предметів пред'явлених до митного контролю митному органу України підприємством або перевізником, що самостійно декларує товари, чи особою, уповноваженою на декларування.

Картка заповнюється уповноваженою на це посадовою особою митного органу за встановленою формою, має обов'язкову силу і породжує певні правові наслідки для власників товарів, а отже, є актом державного органу, у розумінні статті 12 Господарського процесуального кодексу України.

Після оформлення картки заповнений відривний талон відокремлюється та передається підприємству або перевізнику чи особі, уповноваженій на декларування.

Таким чином, на підставі оформленого митним органом талона підприємство або перевізник чи особа, уповноважена на декларування, має право на звернення до господарського суду з позовною заявою про оскарження дій митного органу та визнання недійсним талону як акту ненормативного характеру.

З підстав, передбачених пунктом 1.9 статті 1, підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 статті 2, пунктом 6.1 статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", митні органи, які є контролюючими органами, мають право надсилати податкове повідомлення про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання стосовно акцизного збору та податку на додану вартість, ввізного та вивізного мита, інших податків, зборів, які відповідно до законів справляються при ввезенні товарів і предметів на митну територію України. Це податкове повідомлення може бути оскаржене до господарського суду в порядку, передбаченому статтею 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

3. Загальні положення визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, методи її визначення передбачені статтями 266-275 Митного кодексу, статтею 16 Закону України "Про Єдиний митний тариф". Умови та форми декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України встановлені Порядком декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 N 1375 (далі - Порядок N 1375).

Статтями 259-265 Митного кодексу встановлено права та обов'язки декларанта та митниці при визначенні митної вартості товару.

Визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування методів, визначених у частині 1 статті 266 Митного кодексу. Виходячи із зазначеної норми, методами визначення митної вартості товарів, які возяться на митну територію України є:

метод оцінки за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1);

метод оцінки за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2);

метод оцінки за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3);

метод оцінки на основі віднімання вартості (метод 4);

метод оцінки на основі додавання вартості (метод 5);

резервний метод (метод 6).

Господарським судам потрібно враховувати, що відповідно до частин 2-4 статті 266 Митного кодексу основним методом визначення митної вартості товарів є метод оцінки за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються. У випадку, якщо основний метод при визначені митної вартості товару не можна використати, застосовується послідовно кожний із зазначених методів. Однак, методи віднімання та додавання вартості можуть застосовуватися у будь-якій послідовності за розсудом декларанта.

Для заявлення митної вартості товару застосовуються розділи декларації митної вартості за формами ДМВ-1 і ДМВ-2, кожна із яких заповнюється в залежності від методу визначення митної вартості товару, які передбачені статтями 266-275 Митного кодексу.

Господарським судам слід враховувати, що відповідно до абзацу другого пункту 12 Порядку N 1375, декларація митної вартості за формою ДМВ-1 подається для заявлення митної вартості товарів, яка визначена шляхом застосування методу оцінки за ціною угоди щодо товарів (метод 1) відповідно до статті 267 Митного кодексу.

Декларація митної вартості за формою ДМВ-2 подається для заявлення митної вартості товарів, визначеної шляхом застосування методів 2-6, передбачених статтями 268-273 Митного кодексу.

Господарським судам потрібно враховувати, що для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, декларантом подаються документи, передбачені пунктом 14, 15 Порядку N 1375, які підтверджують витрати, визначені у статті 267 Митного кодексу.

Господарським судам потрібно мати на увазі, що перелік, зазначений у вказаних пунктах, не є вичерпним, а отже митниця має право вимагати, а імпортер має право надати і інші докази, які підтверджують митну вартість товару.

У вирішенні питання про визначення митної вартості товару господарським судам слід керуватися положенням частини 1 статті 16 Закону України "Про Єдиний митний тариф". Виходячи з приписів цієї норми, до митної вартості товарів включається ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також інші фактичні витрати, якщо їх не включено до рахунку-фактури, зокрема:

на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України;

комісійні та брокерські;

плата за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належить до даних товарів та інших предметів і яка повинна бути оплачена імпортером (експортером) прямо чи побічно як умова їх ввезення (вивезення).

Господарським судам потрібно враховувати, що при визначенні митної вартості товару у випадках, передбачених частиною 2 статті 16 Закону України "Про Єдиний митний тариф", а саме, у випадку явної невідповідності заявленої митної вартості товарів або у разі неможливості перевірки її обчислення, митні органи України визначають митну вартість послідовно на основі ціни на ідентичні товари та інші предмети, на подібні товари та інші предмети, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених товарів та інших предметів.

Господарським судам слід мати на увазі, що пунктом 2.3 Порядку роботи відділу контролю митної вартості регіональної митниці, відділу контролю митної вартості та номенклатури митниці при вирішенні питань визначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 13.10.2003 N 685 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.10.2003 за N 969/8290 (далі - Порядок N 685) зазначено, що неможливість перевірки обчислення митної вартості виникає у випадках:

відсутності рахунку-фактури;

відсутності інших документів, потрібних для здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості;

якщо буде доведено, що заявлені в рахунку-фактурі чи інших документах відомості не відповідають дійсності;