ТИМЧАСОВА СЛІДЧА КОМІСІЯ ВЕРХОВНОЇ

РАДИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ З'ЯСУВАННЯ ОБСТАВИН

ПРИЙНЯТТЯ РАДОЮ СУДДІВ УКРАЇНИ РІШЕННЯ

ПРО ПРИЗНАЧЕННЯ СУДДІВ НА АДМІНІСТРАТИВНІ

ПОСАДИ ТА ЗВІЛЬНЕННЯ З ЦИХ ПОСАД

Попередній звіт

Тимчасової слідчої комісії Верховної

Ради України з питань з'ясування обставин

прийняття Радою суддів України рішення

про призначення суддів на адміністративні

посади та звільнення з цих посад

Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України з питань з'ясування обставин прийняття Радою суддів України рішення про призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад (далі - Тимчасова слідча комісія) утворена Постановою Верховної Ради України від 8 червня 2007 року N 1165-V ( 1165-16 ).

Цим нормативно-правовим актом Тимчасовій слідчій комісії поставлено такі завдання:

а) перевірити дотримання Радою суддів України законодавства України при підготовці та прийнятті рішення про призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад;

б) підготувати звіт щодо з'ясованих фактів та у разі виявлення порушень законодавства внести відповідні пропозиції.

Відповідно до цих завдань на першому засіданні Тимчасової слідчої комісії (12 червня 2007 року) згідно із затвердженим нею регламентом деталізовано напрямки роботи Тимчасової слідчої комісії, реалізація яких вимагала ґрунтовного аналізу ряду нормативно-правових актів та інших документів і матеріалів. Зокрема:

- відповідних положень Конституції України ( 254к/96-ВР );

- Рішення Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 ( v001p710-07 ) у справі за конституційним поданням Вищої ради юстиції про офіційне тлумачення положення частини п'ятої статті 20 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ), (справа про звільнення судді з адміністративної посади);

- Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року N 12-рп/98 ( v012p710-98 ) у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) (справа про тлумачення терміну "законодавство");

- Рішення Конституційного Суду України від 16 жовтня 2001 року N 14-рп/2001 ( v014p710-01 ) у справі за конституційним поданням Вищої ради юстиції щодо офіційного тлумачення положення пункту 1 частини першої статті 131 Конституції України ( 254к/96-ВР ) стосовно внесення Вищою радою юстиції подань про призначення суддів на посади (справа про призначення суддів);

- Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002 ( v017p710-02 ) у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (щодо повноважності Верховної Ради України);

- Рішення Конституційного Суду України від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004 ( v009p710-04 ) у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) положень підпункту "а" пункту 2 статті 5, статті 8, абзаців 1, 2 пункту 2 статті 23 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" ( 3341-12 ), указів Президента України "Про Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю" ( 561/93 ) та "Про підвищення ефективності діяльності Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю" ( 402/2003 ) (справа про Координаційний комітет);

- Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) від 7 лютого 2002 року;

- Закону України "Про Вищу раду юстиції" ( 22/98-ВР ) від 15 січня 1998 року;

- Закону України "Про статус суддів" ( 2862-12 ) від 15 грудня 1992 року;

- Постанови Верховної Ради України "Про тимчасовий порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад" від 30 травня 2007 року N 1098-V ( 1098-16 );

- Постанови Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України з приводу спроби присвоєння Радою суддів України владних повноважень щодо призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад" від 1 червня 2007 року N 1118-V ( 1118-16 );

- Положення про порядок розгляду питань щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції (крім адміністративних посад у Верховному Суді України) та звільнення з цих посад, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2003 року N 1425/2003 ( 1425/2003 );

- Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України від 10 травня 2006 року N 361/2006 ( 361/2006 );

- Указу Президента України "Про призначення першого заступника голови та заступника голови апеляційних загальних судів, голів та заступників голів місцевих загальних судів" від 18 травня 2007 року N 423/2007 ( 423/2007 ) (48 осіб);

- Указів Президента України: від 21 травня 2007 року NN 439/2007 ( 439/2007 ) - 447/2007 ( 447/2007 ) (всього 9 осіб); від 22 травня 2007 року NN 448/2007 ( 448/2007 ) - 458/2007 ( 458/2007 ) (11 осіб); від 23 травня 2007 року N 463/2007 ( 463/2007 ); від 1 червня 2007 року N 483/2007 ( 483/2007 ) (6 осіб);

- постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року N 8 ( v0008700-07 ) "Про незалежність судової влади";

- рішення Ради суддів України від 12 червня 2007 року N 67 "Щодо ініціативи Вищої ради юстиції про проведення "круглого столу" 13 червня 2007 року";

- рішення Ради суддів України від 31 травня 2007 року N 50 ( n0005414-07 ) "Щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення з цих посад";

- рішення Ради суддів України від 1 червня 2007 року про призначення за поданням Голови Верховного Суду України на посади голів та заступників голів у загальних судах (100 осіб);

- заяви Президії Верховного Суду України та президії Ради суддів України від 21 травня 2007 року ( n0001700-07 );

- Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня

1994 року N (94)12 "Незалежність, дієвість та роль суддів"

( 994_323 );

- Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року ( 994_236 );

- Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН 29 листопада та 13 грудня 1985 року ( 995_201 );

- Висновку експертів Ради Європи від 19 грудня 2002 року щодо Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 );

- регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого рішенням Вищої ради юстиції від 8 лютого 2006 року N 5;

- рішення Вищої ради юстиції від 6 червня 2007 року "Про

внесення подань Президенту України про звільнення Фінагєєва В.О.

і Козлова Р.Ю. та до Верховної Ради України - про звільнення

Волкової С.Я. з посад суддів Печерського районного суду м. Києва

за порушення присяги";

- звернення суддів Печерського районного суду м. Києва від 11 червня 2007 року, вих. N 383;

- проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" (щодо призначення суддів на адміністративні посади)" (реєстраційний N 3586 від 30 травня 2007 року) та стенограми засідання Верховної Ради України від 30 травня 2007 року, на якому ухвалено загалом аналогічну за змістом Постанову Верховної Ради України "Про тимчасовий порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад" N 1098-V ( 1098-16 ).

Системний аналіз цих документів і матеріалів дає підстави для

висновку, що реалізація визначених Конституцією України

( 254к/96-ВР ) нових демократичних стандартів судочинства і

відповідних їм засад здійснення правосуддя неможлива без належних

інстутиційних перетворень у судовій системі.

Важливим етапом її реформування відповідно до вимог Конституції України ( 254к/96-ВР ) мало б стати прийняття 7 лютого 2002 року комплексного Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ). Однак цей нормативно-правовий акт не забезпечив необхідних якісних змін у судоустрої та судочинстві.

Прагнучи зберегти діючі на той час засади судоустрою, у цьому Законі ( 3018-14 ), по суті, було лише перейменовано окремі ланки судової системи та встановлено контроль над нею з боку Президента України, що надало йому та його оточенню можливість прямо чи опосередковано впливати на суддів і використовувати ці важелі для домагання поза процедурою здійснення справедливого судочинства вигідних для них результатів при вирішенні принципових для подальшого демократичного розвитку держави справ. При цьому зазначеним Законом ( 3018-14 ) Президенту України були надані такі повноваження щодо судової гілки влади, які Конституцією України ( 254к/96-ВР ) не передбачені.

Водночас, як зазначено у заяві Президії Верховного Суду

України та президії Ради суддів України від 21 травня 2007 року,

окремим рішенням Президента України, які стосуються організації

діяльності судової влади, бракує належної юридичної

обґрунтованості. Зокрема, йдеться про Укази від 11 вересня

2006 року N 747/2006 ( 747/2006 ), 12 березня 2007 року N 190/2007

( 190/2007 ) та 23 березня 2007 року N 240/2007 ( 240/2007 ),

якими всупереч положенням частини другої статті 19 Конституції

України ( 254к/96-ВР ) та Закону України "Про судоустрій України"

( 3018-14 ) регламентовано повноваження Голови Верховного Суду

України, голів вищих спеціалізованих судів, Ради суддів України та

інших органів суддівського самоврядування і запроваджено не

передбачені законом процедури призначення суддів на

адміністративні посади в судах загальної юрисдикції. Викликала

велике занепокоєння і реалізація Президентом України наділеного

ним самого себе права одноособово, без участі голів відповідних

судів та органів суддівського самоврядування призначати виконуючих

обов'язки голів судів. Більше того, всупереч тому ж Указу від

23 березня 2007 року N 240/2007 ( 240/2007 ) за спрощеною

процедурою відбулися призначення не тільки виконуючих обов'язки

голів судів, а й їх заступників.

За цих обставин Конституційний Суд України своїм Рішенням від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 ( v001p710-07 ) визнав положення частини п'ятої статті 20 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ), згідно з якими голова суду, заступник голови суду призначалися на посаду та звільнялися з посади Президентом України, таким, що не відповідає Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є неконституційним). Водночас Конституційний Суд України вирішив, що зазначене положення втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення ( v001p710-07 ), яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Проте, грубо порушуючи цю вимогу, Президент України у період з

16 травня по 1 червня 2007 року видав ряд указів щодо призначення

суддів на адміністративні посади в судах, чого робити права не

мав. При цьому має місце і зволікання з переглядом Указу

Президента України від 10 грудня 2003 року N 1425/2003

( 1425/2003 ), яким затверджено Положення про порядок розгляду

питань щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах

загальної юрисдикції (крім адміністративних посад у Верховному

Суді України) та звільнення з цих посад, що не відповідає Рішенню

Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007

( v001p710-07 ), котрим питання про призначення судді на посаду

голови суду, заступника голови суду та звільнення його з цієї

посади рекомендовано врегулювати Верховній Раді України, при цьому

невідкладно, а отже, у законодавчому порядку.

Піддаючи це положення системному аналізу, Тимчасова слідча комісія поділяє висловлену під час обговорення і ухвалення Конституційним Судом України зазначеного Рішення ( v001p710-07 ) позицію, узагальнену в окремій думці судді Конституційного Суду України Бринцева В.Д., яка полягає у тому, що "конституційне положення частини другої статті 130, відповідно до якого "для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування", не дає підстав вважати, що до повноважень суддівського самоврядування може бути віднесено функцію наділення суддів адміністративними повноваженнями, тому що суддівське самоврядування якраз і започатковане як своєрідний контрольний механізм у тому числі і за судовим адмініструванням і воно ніяким чином не може підміняти реалізацію управлінських (організаційних) функцій, які по суті залишаються головними у відповідних голів судів та їх заступників".

Це належно обгрунтоване твердження з урахуванням того, що згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституція України ( 254к/96-ВР ) виключно законами України визначаються саме питання судоустрою, судочинства та статусу суддів, а судове адміністрування, яке є головним чином реалізацією управлінських (організаційних) функцій у суді як юридичній особі, співвідноситься з цими питаннями лише дотично, дає певні підстави вважати, що встановлення тимчасового порядку наділення судді цими повноваженнями в умовах невідкладності можливе і відповідною постановою Верховної Ради України.

Саме з цих міркувань, на думку членів Тимчасової слідчої комісії, Конституційний Суд України й уточнив своє попереднє Рішення від 16 жовтня 2001 року N 14-рп/2001 ( v014p710-01 ) (справа про призначення суддів), у пункті 8 якого з посиланням на пункт 14 частини першої статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) стверджувалося, що призначення на адміністративні посади голів судів загальної юрисдикції та їх заступників має визначатися виключно законом, рекомендувавши Рішенням від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 ( v001p710-07 ) (справа про звільнення судді з адміністративної посади) Верховній Раді України невідкладно врегулювати питання про призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з цієї посади саме в законодавчому порядку (тобто, не лише законом, а й, можливо, постановою Верховної Ради України, беручи до уваги невідкладність такого врегулювання). При цьому, як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року N 12-рп/98 ( v012p710-98 ) (справа про тлумачення терміну "законодавство"), постанови Верховної Ради України є важливим структурним елементом законодавства, що пов'язано з реалізацією парламентом як єдиним органом законодавчої влади установчої та контрольної функцій, і визначає їх обов'язковість для виконання на всій території України з моменту набрання ними чинності.

Проте вже наступного дня після набрання чинності Постановою Верховної Ради України від 30 травня 2007 року N 1098-V ( 1098-16 ) "Про тимчасовий порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад" Рада суддів України прийняла рішення від 31 травня 2007 року N 50 ( n0005414-07 ) "Щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення з цих посад", чим вийшла за межі повноважень, наданих їй Конституцією ( 254к/96-ВР ) і законами України, що незаперечно випливає із вже наведеного аналізу нормативно-правових актів та інших документів з цих питань.

Практичну необхідність прийняття такого рішення Рада суддів України мотивувала тим, що з 1 червня 2007 року закінчуються повноваження більше ніж 300 голів і заступників голів суддів загальної юрисдикції. Зволікання з призначенням суддів на вакантні посади до законодавчого врегулювання цього питання може призвести до дестабілізації судової системи, ускладнень в організаційному керівництві діяльністю судів, а отже - до погіршення стану правосуддя в державі та захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина". Проте питання виконання обов'язків голови відповідного суду або його заступника в разі їх відсутності (при цьому причини її не деталізуються, а тому й у разі звільнення, відставки, закінчення строку повноважень тощо) врегульовано відповідними нормами Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ). Так, частиною другою статті 24 цього Закону ( 3018-14 ) визначено, що у разі відсутності голови місцевого суду виконання його обов'язків здійснюється відповідно до встановленого ним розподілу обов'язків щодо організації діяльності суду. Згідно із частиною четвертою статті 28 цього ж Закону ( 3018-14 ) в разі відсутності голови апеляційного суду його обов'язки виконує перший заступник голови, а за його відсутності - старший за віком заступник голови апеляційного суду - голова судової палати. За відсутності заступника голови судової палати обов'язки голови судової палати виконує старший за віком суддя палати (частина п'ята статті 29 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ). Частиною п'ятою статті 41 зазначеного Закону ( 3018-14 ) передбачено, що у разі відсутності голови вищого спеціалізованого суду його обов'язки виконує перший заступник голови суду, а за його відсутності - один із заступників голови цього суду відповідно до розподілу обов'язків. За відсутності заступника голови судової палати обов'язки голови судової палати виконує старший за віком суддя палати (частина п'ята статті 42 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ).