Рішенням Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 (оприлюднене 23 травня 2007 року) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини п'ятої статті 20 Закону України "Про судоустрій України", відповідно до якого голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України. Рішення набрало чинності і є обов'язковим до виконання.

Вказаним Рішенням Конституційного Суду України також рекомендовано Верховній Раді України врегулювати питання про призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з цієї посади в законодавчому порядку.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України судоустрій, судочинство та статус суддів визначаються виключно законами України. З огляду на це рекомендоване Конституційним Судом України врегулювання зазначеного питання судоустрою може бути здійснене лише шляхом прийняття відповідного закону України. На даний час такого закону Верховною Радою України не прийнято.

Таким чином, законом встановлено лише порядок і суб'єктів ініціювання питання про призначення та звільнення голови суду, його заступника, внесення подання та надання рекомендації щодо їх призначення і звільнення, але не передбачено суб'єкта, який призначає суддів на посаду голови суду, заступника голови суду та звільняє з таких посад (крім адміністративних посад у Верховному Суді України). Згідно з частиною п'ятою статті 20 Закону України "Про судоустрій України" (у частині, конституційність якої не поставлена під сумнів Конституційним Судом України) питання щодо призначення судді на посаду голови, заступника голови суду, а також звільнення його з цієї посади мають вирішувати Рада суддів України, Голова Верховного Суду України, рада суддів спеціалізованого суду, голова вищого спеціалізованого суду.

Конституцією та чинними законами України Президент України, Верховна Рада України, Вища рада юстиції, інші органи державної влади та їх посадові особи не наділені повноваженнями щодо призначення судді на адміністративну посаду та звільнення його з такої посади.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, як вказано у Рішенні Конституційного Суду України від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004 у справі про Координаційний комітет, повноваження Президента України, як і повноваження Верховної Ради України, визначаються Конституцією України. Конституційний Суд України також дійшов висновку, що із змісту положень Конституції України не випливає належність до відання Вищої ради юстиції навіть внесення подань про призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та про звільнення з цих посад (Рішення Конституційного Суду України від 16 жовтня 2001 року N 14-рп/2001 у справі про призначення суддів).

Разом з тим з 1 червня 2007 року закінчуються повноваження більше ніж 300 голів і заступників голів судів загальної юрисдикції. Зволікання з призначенням суддів на вакантні посади до законодавчого врегулювання цього питання може призвести до дестабілізації судової системи, ускладнень в організаційному керівництві діяльністю судів, а отже - до погіршення стану правосуддя в державі та захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина.

Системний аналіз чинного законодавства України, положень міжнародно-правових документів з питань судоустрою дозволяє зробити висновок про те, що за згаданих обставин єдиним повноважним суб'єктом здійснення функцій призначення та звільнення суддів з адміністративних посад є Рада суддів України.

Згідно з частиною другою статті 130 Конституції України для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування. Відповідно до частини другої статті 102 та частини першої статті 103 Закону України "Про судоустрій України" до питань внутрішньої діяльності судів належать питання:

- організаційного забезпечення судів та діяльності суддів;

- забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади;