З метою встановлення єдиного порядку організації та виконання робіт, пов'язаних із прийманням, зберіганням та обліком нафтопродуктів у Збройних Силах України,

1. Затвердити Керівництво з роботи центрів забезпечення пальним, баз, складів пального Збройних Сил України, що додається.

2. Наказ заступника Міністра оборони по тилу - начальника тилу Збройних Сил України від 8 червня 2001 року № 86 "Про затвердження Керівництва по роботі складів нафтопродуктів" визнати таким, що втратив чинність.

3. Наказ розіслати згідно з розрахунком розсилки.

1.1. Цим Керівництвом встановлюються вимоги щодо організації роботи центрів забезпечення пальним, баз та складів пального Збройних Сил України (далі - склади пального), експлуатації та розміщення технологічного обладнання, обов'язки посадових осіб тощо.

Під час експлуатації аеродромних складів пального, складів пального військово-морських баз та відділів зберігання пального об'єднаних центрів забезпечення зі стаціонарними резервуарами, трубопроводами і технологічним обладнанням слід також керуватися цим Керівництвом.

1.2. У цьому Керівництві наведені терміни та поняття слід вживати у такому значені:

базова висота горизонтальних резервуарів - відстань по вертикалі від площини, прийнятої за початок відліку, до верхнього краю горловини резервуара або вимірювальної трубки;

базова висота вертикального резервуара - відстань по вертикалі від точки дотику днища вантажем рулетки до верхнього краю замірного люка направляючої планки замірного люка;

градуювальна таблиця - таблиця, розрахована за результатами інструментального визначення залежності місткості резервуара від рівня його наповнення при нормованому значенні температури;

засіб вимірювальної техніки - технічний засіб, який застосовується під час вимірювань і має нормовані метрологічні характеристики;

міра повної місткості - засіб вимірювання об'єму, який має свідоцтво про повірку і обладнаний покажчиком рівня наповнення (автоцистерна, причіп-цистерна, напівпричіп-цистерна);

норма природних втрат - це гранично допустима величина безповоротних втрат нафтопродуктів, які виникають безпосередньо при товарно-транспортних операціях унаслідок супроводжуючих їх фізико-хімічних процесів, а також втрат, що є неминучими на даному рівні стану технологічного обладнання, яке використовується (втрат від випаровування через нещільності насосів, засувок, технологічного обладнання), а також втрат від налипання на внутрішні поверхні і обладнання резервуарів, транспортних засобів і трубопроводів;

повірка засобів вимірювальної техніки - установлення придатності засобів вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний нагляд, до застосування на підставі результатів контролю їх метрологічних характеристик;

повірка резервуара - сукупність операцій, які виконуються з метою визначення місткості і градуювання резервуара, складання і затвердження градуювальної таблиці;

природні втрати нафтопродуктів - це втрати (зменшення маси при збереженні якості в межах вимог нормативних документів), визначені якісними властивостями нафтопродуктів, впливом метеорологічних факторів і недосконалості існуючих на даний час засобів захисту нафтопродуктів від випаровування і налипання під час транспортування, приймання, зберігання і відпуску.

1.3. Центр забезпечення пальним, база пального та склад пального - це військова частина, призначена для приймання, зберігання, видачі (відвантаження) пального, мастильних матеріалів, спеціальних рідин (далі - пальне), технічних засобів служби пально-мастильних матеріалів для забезпечення військ (сил) у мирний час і в особливий період.

У залежності від місткості резервуарних парків та (або) кількості одиниць техніки, що знаходиться на зберіганні, створюються:

центри забезпечення пальним - з обсягом зберігання від 25 до 60 тисяч тонн пального та (або) від 300 до 700 одиниць техніки, змонтованої на автомобільному базовому шасі;

бази пального - з обсягом зберігання понад 60 тисяч тонн пального та (або) від 300 до 700 одиниць техніки, змонтованої на автомобільному базовому шасі;

бази технічних засобів служби пального (центри забезпечення технічними засобами служби пального) - з обсягом зберігання від 6 до 25 тисяч тонн пального та (або) понад 700 одиниць техніки, змонтованої на автомобільному базовому шасі;

склади пального - з обсягом зберігання від 6 до 25 тисяч тонн пального та (або) до 300 одиниць техніки, змонтованої на автомобільному базовому шасі.

Крім цього, на центр забезпечення пальним покладаються завдання щодо здійснення контролю якості пального, ревізійної роботи та ремонту (обслуговування) технічних засобів служби пального баз, складів пального, а також інших військових частин за територіальним принципом.

1.4. Склади пального укомплектовуються особовим складом, озброєнням та військовою технікою згідно зі штатами, табелями до штатів і нормами забезпечення та розташовуються на спеціально відведеній території, з урахуванням можливості використання залізничних, водних і автомобільних шляхів.

1.5. Організація роботи складів пального здійснюється на підставі законів України, наказів Міністерства оборони України, директив Міністра оборони України і начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, наказів і розпоряджень начальника Тилу Збройних Сил України, розпоряджень та вказівок начальника Центрального управління забезпечення пально-мастильними матеріалами Збройних Сил України Тилу Збройних Сил України.

На склади пального покладено такі основні завдання:

планування та виконання заходів щодо забезпечення пально-мастильними матеріалами і технічними засобами служби пального військових частин, що знаходяться на забезпеченні;

здійснення приймання, обліку, зберігання і видачі пально-мастильних матеріалів і технічних засобів служби пального;

виконання заходів плану бойової і спеціальної підготовки особового складу;

розроблення та проведення заходів щодо забезпечення високої бойової та мобілізаційної готовності;

утримання непорушних запасів пально-мастильних матеріалів і технічних засобів служби пального;

розроблення та втілення в життя заходів щодо економного і раціонального витрачання пально-мастильних матеріалів у закріплених за складом пального військових частинах;

проведення перевірок окремих питань фінансово-господарської діяльності з питань служби пального;

ведення претензійно-позовної роботи щодо постачальників, що не виконують договірних зобов'язань;

забезпечення технічної справності технологічного обладнання, резервуарного парку і технічних засобів на складі пального, його готовності до роботи;

охорона матеріальних запасів, дотримання режиму секретності та забезпечення належної служби військ;

провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею;

контроль за економною і раціональною витратою пально-мастильних матеріалів у військових частинах, що знаходяться на забезпеченні складу пального, та надання їм практичної допомоги в усуненні недоліків;

виконання заходів щодо забезпечення вимог протипожежної охорони і організації охорони природного середовища від забруднення;

контроль якісного стану пального та поновлення запасів.

Усі склади пального повинні бути готові до масової видачі пального в автомобільний транспорт.

1.6. Робота складу пального

1.6.1. Робота складу пального організовується на підставі таких основних планувальних документів:

план бойової підготовки;

річний виробничо-господарський план;

річний і місячні плани централізованого перевезення матеріальних засобів;

перспективний план розвитку складу пального (на 5 років);

річний план економічної роботи;

річний та місячні плани експлуатації та ремонту технічних засобів;

план-графік технічного обслуговування та випробування технічних засобів, які утримуються на тривалому зберіганні (на 10 років);

план пожежної безпеки;

план охорони та оборони;

план локалізації і ліквідації аварійних ситуацій та аварій;

план заходів з підготовки складу до роботи у весняно-літній та осінньо-зимовий період;

план проведення паркових та господарських днів.

1.6.2. Планами передбачається проведення таких основних робіт на складах пального:

приймання, збереження та видача пального та технічних засобів;

перевірка правильності зберігання пального та технічних засобів;

перевірка якісного стану пального та своєчасність його поновлення;

перевірка наявності пального і технічних засобів та їх відповідності обліковим даним;

ведення облікової і звітної документації та перевірка її стану;

проведення заходів щодо обслуговування та ремонту технічних засобів і споруд складу пального;

контроль за технічним станом мір та вимірювальних приладів, своєчасна доставка їх для перевірки;

проведення заходів для попередження забруднення навколишнього середовища пальним;

перевірка правильності експлуатації технічних засобів, обладнання складу та блискавкозахисних пристроїв;

приймання, зберігання і видавання (відвантаження) нафтопродуктів та технічних засобів;

консервація (переконсервація) технічних засобів;

перевірка якості, комплектності і правильності зберігання нафтопродуктів і технічних засобів;

поновлення нафтопродуктів і технічних засобів;

перевірка відповідності наявних нафтопродуктів, технічних засобів та інших матеріальних цінностей обліковим даним;

заходи щодо економії нафтопродуктів, теплової і електричної енергії;

поточний і капітальний ремонт будівель, споруд і доріг, а також будівництво, яке виконується господарським способом;

ремонт технічних засобів, технологічного обладнання та інвентарю;

перевірка блискавкозахисних пристроїв і обладнання захисту від статичної електрики;

будівництво, ремонт та обслуговування блискавкозахисних пристроїв, пожежних водойм, пожежних гідрантів і під'їздів до них, внутрішнього протипожежного водогону; обвалування місць зберігання пально-мастильних матеріалів, обладнання об'єктів автоматичними установками пожежної сигналізації та автоматичними установками пожежогасіння, їх перевірка, ремонт та обслуговування, протипожежна підготовка об'єктів до літнього та зимового періодів експлуатації, проведення вогнезахисної обробки дерев'яних конструкцій будівель і споруд, придбання пожежного обладнання, вогнегасників та інвентарю, діагностування, технічне обслуговування, зарядка (перезарядка) вогнегасників тощо.

1.6.3. Інші документи, що регламентують діяльність складів пального, розробляються на підставі вимог законів України, наказів Міністерства оборони України, директив Міністра оборони України і начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, наказів і розпоряджень начальника Тилу Збройних Сил України.

1.6.4. Річним виробничо-господарським планом передбачаються:

заходи з підвищення бойової готовності;

приймання, зберігання і видача (відвантаження) пального та технічних засобів;

консервація (переконсервація) технічних засобів;

перевірка наявності, якості, комплектності та правильності зберігання пального та технічних засобів;

освіження пального та технічних засобів;

перевірка відповідності наявності пального, технічних засобів та інших матеріально-технічних засобів обліковим даним;

заходи з економії пального, теплової та електричної енергії;

будівництво, поточний та капітальний ремонт будівель, споруд та внутрішньо-складських доріг;

ремонт (обслуговування) технічних засобів, резервуарного парку та технологічного обладнання;

уточнення калібрувальних таблиць стаціонарних резервуарів і трубопроводів, повірка та клеймування мір та вимірювальних пристроїв;

перевірка близкавкозахисних пристроїв та обладнання захисту від статичної електрики;

проведення санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та протипожежних заходів, заходів безпеки;

заходи з охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки;

заходи з підготовки складу до роботи у весняно-літніх та осінньо-зимових умовах.

1.7. Розташування на території споруд, будівель та інших об'єктів складів пального

1.7.1. Територія, споруди, будівлі та інші об'єкти складів пального розташовуються відповідно до вимог ВБН В.2.2-58.1-94 "Проектування складів нафти і нафтопродуктів з тиском насиченої пари не вище 93,3 кПА".

Для забезпечення чіткої організації робіт, а також пожежної безпеки будівлі і споруди складів пального розміщуються на суміжних територіях - технічній та адміністративно-господарчій.

На технічній території розміщуються: резервуари, насосні станції для перекачування пального, сховища, навіси, зливно-наливні і роздавальні пристрої, пожежні водойми, приміщення для зберігання піноутворювача, майданчики навантаження і розвантаження та інші технологічні об'єкти. Об'єкти, розміщені на технічній території складів пального, відносяться до споруд спеціального призначення.

На адміністративно-господарчій території розміщуються лабораторія, майстерні, службові будівлі, гаражі, пожежне депо, продовольчий та речовий склади, казарми, їдальня, клуб, житлові будинки та інші будівлі і споруди адміністративно-господарчого призначення. Об'єкти, розміщені на адміністративно-господарчій території складів пального, відносяться до споруд господарчого, технічного і медичного призначення.

Підземні технологічні трубопроводи, мережі водопроводу, каналізації і теплопостачання, кабельні й інші комунікації, споруди і колодязі на поверхні землі повинні мати позначки та покажчики з відповідною прив'язкою.

Для забезпечення належного утримання ділянки технічної та адміністративно-господарчої територій закріплюються за окремими підрозділами складу.

Навколо зовнішньої огорожі території складу пального встановлюється заборонена зона шириною від 200 до 400 метрів у межах відведеної земельної ділянки. Внутрішня огорожа повинна бути віддалена від об'єктів складу на відстань не менше 25 метрів.

У межах забороненої зони не дозволяється ведення будівництва, земляних робіт, прокладання інженерних мереж без погодження з начальником складу.

1.7.2. Територія складу пального в нічний час освітлюється. Штучне освітлення території, споруд, виробничих і адміністративних будівель повинно відповідати вимогам охорони та гігієни праці, пожежної безпеки. Зовнішнє освітлення облаштовується автономним ручним або автоматичним управлінням, незалежним від управління освітленням усередині будівель. Уздовж меж територій, які охороняються в нічний час, за відсутності спеціальних технічних засобів охорони передбачається освітлення з ручним або автоматичним управлінням.

Для освітлення резервуарних парків, як правило, застосовуються прожектори, встановлені на місцях, розташованих безпосередньо за межами обвалування резервуарів.

1.7.3. Для озеленення вільних ділянок території складу пального використовуються дерева і кущі тільки листяних порід. Використання для озеленення листяних порід дерев і кущів, які виділяють під час цвітіння пух, волокнисті речовини або опушене насіння, а також насаджування дерев і кущів у вигляді щільних груп та смуг, які спричиняють нагромадження парів, не допускається. Розміщувати зелені насадження слід на відстані не менше 5 м від будівель та споруд.

На ділянках приймання (відвантажування) залізничного і автомобільного транспорту, а також у зоні резервуарного парку для озеленення застосовуються тільки газони.

Граничний розмір ділянок, призначених для озеленення технічної території складу, не повинен перевищувати 10% площі складу пального.

1.7.4. Територія складів пального регулярно очищається від сміття, сухої трави, опалого листя, виробничих відходів, які необхідно вивозити у визначені місця.

Для проїзду пожежних машин по території складу та до відкритих пожежних водоймищ облаштовується не менше двох виїздів (в'їздів).

1.7.5. На складах пального складається технічний паспорт за встановленою формою. Він містить показники діяльності, перелік і коротку характеристику споруд та встановленого обладнання. Технічний паспорт є обліковим документом для матеріальних засобів служби пального, встановлених стаціонарно та не облікованих за іншими видами обліку. До технічного паспорта заносяться всі зміни, які відбувалися з будівлями, спорудами, резервуарними парками, технологічним обладнанням тощо. Про зміни, внесені до технічного паспорта, повідомляється за підпорядкованістю складу один раз на рік, разом із звітом про наявність резервуарів, сховищ, навісів, продуктивність та вантажообіг складу пального. Відповідальність за достовірність даних і своєчасне внесення уточнень за підсумками року несе заступник начальника складу - головний інженер. Технічний паспорт зберігається відповідно до Інструкції з діловодства у Збройних Силах України.

1.7.6. Під час експлуатації складу пального здійснюється постійний контроль за утриманням протипожежних розривів у належному стані між складом та сусідніми промисловими, громадськими та житловими будинками. У разі будівництва на цій території будь-яких об'єктів начальник складу письмово попереджує забудовника, місцеві органи влади та орган державного пожежного нагляду про необхідність припинення будівництва, а також доповідає за підпорядкованістю.

1.7.7. Для забезпечення належної експлуатації будівель, споруд і території складу необхідно утримувати у справному стані: систему відведення поверхневих і ґрунтових вод (канали, кювети, водостічні труби, відводи тощо); автомобільні дороги, під'їзди до пожежних гідрантів і водоймищ, пожежні пірси, пожежні водоймища та гідранти, мости, переходи тощо; системи водопостачання, пожежогасіння, промислової і господарчо-фекальної каналізації, дренажу та теплопостачання; джерела питної води, водоймища і санітарні зони охорони джерел водопостачання; обвалування резервуарних парків, очисні споруди; огорожу території тощо.

Відповідно до Класифікації вибухонебезпечних та пожежонебезпечних зон (додаток 1) на кожній будівлі наносяться позначки щодо вибухонебезпечних та пожежонебезпечних зон

1.7.8. Загальна місткість складів пального визначається як сумарна величина об'ємів резервуарів для зберігання нафтопродуктів. Об'єм резервуарів приймається за їх номінальним об'ємом. Під час визначення загальної місткості складу не враховуються:

зачисні резервуари (зливно-наливних естакад, ділянок масової видачі пального);

витратні резервуари котелень та дизельних станцій;

витратні резервуари пунктів заправлення;

резервуари збирання витоків стічних вод;

резервуари пунктів збирання відпрацьованих нафтопродуктів.

1.7.9. На складі пального влаштовуються під'їзні і складські автомобільні дороги, а також дороги до ділянок масової видачі пального в автотранспорт із твердим покриттям.

Внутрішньоскладські автомобільні дороги закільцьовуються з метою виключення зустрічних потоків автотранспорту. Між групами резервуарів передбачаються пожежні проїзди, а до всіх споруд складів - під'їзди.

Внутрішньоскладські дороги приєднуються до під'їзних доріг складу, а останні - до доріг загального користування. На складі передбачається не менше двох виїздів на дороги загального користування.

Будівництво доріг загального користування через територію складу не дозволяється.

Перед в'їздом на територію складу (ділянку масової видачі) обладнуються майданчики для стоянки автомобілів (окремо для завантажених і порожніх автомобілів).

Внутрішньоскладські, під'їзні дороги і пожежні проїзди повинні постійно утримуватися у справному стані. Кювети регулярно очищаються для вільного витоку дощової води і тої, що утворилася під час танення снігу, льоду тощо.

На узбіччі доріг встановлюються загальнодержавні дорожні знаки, плакати з правилами пожежної безпеки і заходами безпеки.

Усі дороги та проїзди повинні своєчасно ремонтуватися, у зимову пору року очищуватися від снігу, а в темний період доби освітлюватися.

Можливість закриття окремих переїздів та ділянок доріг для ремонту (або з інших причин) узгоджується із службою пожежної безпеки. На період проведення ремонтних та інших робіт на дорогах залишаються проїзди шириною не менше 3,5 м або облаштовуються містки через траншеї (об'їзди).

Дороги, переїзди і протипожежні розриви між окремими будівлями та спорудами не можна захаращувати і використовувати для складування матеріалів, обладнання тощо.

Під'їзди і підходи до пожежного обладнання та пожежних гідрантів утримуються завжди вільними. Біля пожежних гідрантів і пожежних водоймищ встановлюються покажчики, які дозволяють швидко визначити місце їх розташування.

2.1. Посадові особи складу з питань бойової та спеціальної підготовки особового складу, його виховання та військової дисципліни, організації внутрішнього порядку, а також організації фінансової та господарської діяльності керуються законами України, статутами Збройних Сил України, наказами Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, наказами і розпорядженнями начальника Тилу Збройних Сил України, розпорядженнями та вказівками начальника Центрального управління забезпечення пально-мастильними матеріалами Збройних Сил України Тилу Збройних Сил України.

Із спеціальних питань щодо роботи складів пального Збройних Сил України посадові особи складу керуються вимогами положень, викладених у цьому Керівництві.

2.2. З урахуванням особливостей покладених завдань та організаційно-штатної структури на кожному складі пального для всіх посадових осіб начальником складу пального за участю начальників структурних підрозділів складу розробляються функціональні обов'язки.

Ці обов'язки затверджуються начальником складу пального та оголошуються всім посадовим особам під підпис. Функціональні обов'язки начальника складу пального затверджуються безпосереднім начальником, якому підпорядкований склад. Один примірник обов'язків із підписом посадових осіб про ознайомлення зберігається в управлінні складу. У міру необхідності обов'язки уточнюються.

2.3. Начальник складу пального

2.3.1. Начальник складу пального є прямим начальником особового складу і особисто відповідає перед державою за:

бойову та мобілізаційну готовність складу пального, бойову та спеціальну підготовку особового складу, його виховання, військову та трудову дисципліну, морально-психологічний стан, за внутрішній порядок;

виконання річного виробничо-господарського плану та інших поставлених завдань;

стан і збереження зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів;

організацію ведення обліку наявності та руху запасів матеріально-технічних засобів на складі пального та надання відповідної звітності;

забезпечення заходів з охорони державної таємниці відповідно до вимог режиму секретності;

стан охорони і оборони об'єктів складу пального, а також охорону навколишнього середовища, організацію і стан пожежної безпеки;

стан фінансової та господарської діяльності складу пального. Забезпечує законне та ефективне витрачання коштів та матеріально-технічних засобів у суворій відповідності з вимогами чинного законодавства.

2.3.2. Начальник складу пального зобов'язаний:

забезпечити своєчасну розробку та уточнення планувальних документів бойової та мобілізаційної готовності;

організовувати і контролювати виконання заходів бойової і спеціальної підготовки особового складу;

організовувати вчасне забезпечення військових частин і установ, що знаходяться на забезпеченні за територіальним принципом, пально-мастильними матеріалами та технічними засобами, згідно з затвердженими планами;

організовувати приймання, зберігання і видачу (відвантаження) пального і технічних засобів;

особисто перевіряти не менше одного разу на три місяці технічний стан і правильність експлуатації резервуарів, трубопроводів, насосних станцій, зливно-наливних пристроїв та іншого технологічного обладнання складу;

особисто перевіряти не менше одного разу на шість місяців технічний стан та правильність експлуатації технічних засобів;

особисто перевіряти не менше одного разу на три місяці (вибірково) фактичну наявність матеріально-технічних засобів у відділах зберігання, а також стан їх зберігання;

особисто не менше одного разу на три місяці перевіряти організацію та стан протипожежної охорони складу, проводити навчальні пожежні тривоги;

вживати заходів щодо своєчасного освіження запасів пально-мастильних матеріалів на складі пального і у військових частинах, що знаходяться на забезпечені за територіальним принципом;

організовувати роботу внутрішніх перевіряльних комісій;

контролювати хід і якість робіт щодо будівництва, а також поточного та капітального ремонту об'єктів складу;

у межах своїх повноважень укладати господарські угоди або договори;

укладати угоди з матеріально відповідальними посадовими особами складу про повну матеріальну відповідальність за наявність, комплектність та якісний стан підзвітних їм матеріальних засобів;

організувати дотримання вимог техногенної та екологічної безпеки;

забезпечувати охорону праці і виконання заходів техніки безпеки;

організувати захист, охорону та оборону складу.

2.4. Заступник начальника складу пального - головний інженер (головний інженер, заступник командира з технічної частини - начальник технічної частини)

2.4.1. Заступник начальника складу пального - головний інженер (головний інженер, заступник командира з технічної частини - начальник технічної частини) підпорядковується начальнику складу пального та є його першим заступником і прямим начальником усього особового складу. За відсутності начальника складу пального виконує його обов'язки.

Заступник начальника складу пального - головний інженер (головний інженер, заступник командира з технічної частини - начальник технічної частини) відповідає:

за правильну експлуатацію, своєчасний ремонт і технічну готовність споруд, обладнання і технічних засобів;

за охорону навколишнього природного середовища від забруднення пально-мастильними матеріалами;

за дотримання заходів безпеки;

за бойову, технічну та спеціальну підготовку особового складу;

за впровадження найбільш досконалих засобів механізації та автоматизації виробничих процесів;

за загальний порядок на технічній території.

2.4.2. Заступник начальника складу пального - головний інженер (головний інженер, заступник командира з технічної частини - начальник технічної частини) зобов'язаний:

організувати правильне використання, експлуатацію і ремонт усіх споруд, обладнання і технічних засобів складу (резервуарів, трубопроводів, насосних станцій, зливно-наливних і роздавальних пристроїв, транспортних і спеціальних машин, силових установок, засобів механізації тощо), зв'язку і сигналізації, забезпечити їх постійну технічну готовність;

особисто перевіряти (проводити огляд) не менше одного разу на місяць стан резервуарів, трубопроводів, насосних станцій, зливно-наливних пристроїв, іншого технологічного обладнання, а також допоміжних споруд та негайно вживати заходів щодо усунення виявлених недоліків;

особисто перевіряти не менше одного разу на три місяці технічний стан та правильність експлуатації технічних засобів;

особисто перевіряти не менше одного разу на три місяці фактичну наявність матеріально-технічних засобів у відділах зберігання, а також стан їх зберігання;

особисто вести паспорт складу;

забезпечити безпеку експлуатації зливно-наливних пристроїв, резервуарів, трубопроводів, насосних станцій, технічних засобів, а також виконання протипожежних заходів;

організовувати своєчасне і якісне проведення робіт із консервації і переконсервації технічних засобів, що знаходяться на зберіганні;

забезпечити ведення технічної документації на резервуари, трубопроводи, насосні станції, зливно-наливні та роздавальні пристрої, транспортні та спеціальні засоби, силові установки, засоби механізації тощо, а також технічні засоби довгострокового зберігання;

здійснювати контроль за технічним станом і випробуванням технічних засобів, що надходять, зберігаються і видаються (відвантажуються);

організовувати проведення випробувань дослідних зразків технічних засобів - за спеціальним завданням керівництва;

розробляти плани та забезпечувати впровадження нових засобів механізації і автоматизації виробничих процесів, а також вантажно-розвантажувальних робіт;

складати інструкції з питань експлуатації обладнання складу і заходів безпеки;

організовувати правильну експлуатацію і перевірку блискавкозахисних пристроїв і обладнання захисту від статичної електрики;

здійснювати технічний нагляд за будівництвом, капітальним і поточним ремонтом;

організовувати у визначені терміни огляд машин і обладнання, що підлягають перевірці підрозділами управління державного нагляду за охороною праці;

складати річний виробничо-господарський та місячні плани роботи складу, а також плани виконання окремих завдань;

складати заявки на експлуатаційні матеріали, запасні частини і обладнання, а також забезпечити економне їх витрачання;

забезпечувати своєчасну повірку, ремонт і таврування мір та вимірювальних приладів, що перебувають в експлуатації;

здійснювати контроль за загальним порядком на технічній території складу;

забезпечувати захист навколишнього природного середовища від забруднення нафтопродуктами та іншими шкідливими речовинами.

2.5. Начальник обліково-операційного відділу - заступник начальника складу пального (начальник обліково-операційного відділу)

2.5.1. Начальник обліково-операційного відділу - заступник начальника складу пального (начальник обліково-операційного відділу) підпорядковується начальнику складу та є прямим начальником особового складу відділу.

Начальник обліково-операційного відділу - заступник начальника складу пального (начальник обліково-операційного відділу) відповідає за:

відпрацювання планувальних документів бойової та мобілізаційної готовності складу, плану охорони та оборони складу пального та плану локалізації і ліквідації аварійних ситуацій та аварій;

відпрацювання та виконання заходів плану бойової підготовки складу пального;

стан обліку і звітності з приймання, зберігання і видачі пально-мастильних матеріалів і технічних засобів служби пального;

своєчасне і правильне оформлення, пред'явлення і розгляд претензій;

організацію та стан служби військ;

ведення діловодства;

військову та трудову дисципліну, морально-психологічний стан підпорядкованого особового складу.

2.5.2. Начальник обліково-операційного відділу - заступник начальника складу пального (начальник обліково-операційного відділу) зобов'язаний:

організувати відпрацювання планувальних документів бойової та мобілізаційної готовності, плану бойової підготовки та інших планувальних документів складу пального;

організовувати на складі пального облік наявності, руху і зберігання пально-мастильних матеріалів і технічних засобів та систематично контролювати його ведення;

не рідше одного разу на місяць звіряти дані обліку пально-мастильних матеріалів і не рідше одного разу на три місяці дані обліку технічних засобів, зброї та іншого майна у відділах (відділеннях) зберігання з обліком складу пального;

відпрацьовувати та своєчасно надавати встановлені по службах забезпечення звітні документи згідно з табелем термінових донесень;

відпрацьовувати документи по виявлених нестачах та надлишках пально-мастильних матеріалів і технічних засобів, вести претензійно-позовну роботу;

надавати заявки на подачу залізничного рухомого складу під завантаження;

своєчасно оформлювати документи на пально-мастильні матеріали і технічні засоби, що приймаються (відвантажуються) залізничним, трубопровідним, водним, автомобільним транспортом;

брати участь у проведенні інвентаризації матеріальних засобів;

організовувати і контролювати ведення нетаємного діловодства;

вести облік особового складу, організовувати відпрацювання документів із кадрових питань;

вести книгу наказів, стройову записку та історичну довідку.

2.6. Заступник начальника складу пального - начальник відділу територіального забезпечення військ

2.6.1. Заступник начальника складу пального - начальник відділу територіального забезпечення військ підпорядковується начальнику складу та є прямим начальником усього особового складу.

Заступник начальника складу пального - начальник відділу територіального забезпечення військ відповідає за:

своєчасне та повне забезпечення відповідно до призначених ресурсів матеріально-технічними засобами за номенклатурою служби пально-мастильних матеріалів закріплених на постачання військових частин та установ;

організацію ведення обліку наявності та руху запасів матеріально-технічних засобів у відділах забезпечення та надання відповідної звітності;

організацію централізованого підвезення пально-мастильних матеріалів військовим частинам, прикріпленим на забезпечення;

економне, раціональне та правильне використання матеріально-технічних засобів у військових частинах і підрозділах, які прикріплені на забезпечення;

збір та узагальнення заявок на матеріально-технічні засоби від військових частин, які стоять на забезпеченні;

організацію та ведення претензійно-позовної роботи.

2.6.2. Заступник начальника складу пального - начальник відділу територіального забезпечення військ зобов'язаний:

керуватися діючими державними законами, наказами Міністерства оборони України, директив Міністра оборони України і начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, наказами і розпорядженнями начальника Тилу Збройних Сил України;

вживати заходи щодо запобігання незаконному витрачанню матеріальних засобів, використанню їх не за прямим призначенням чи іншим порушенням;

знати потребу та забезпеченість військ у пально-мастильних матеріалах та технічних засобах служби пального за основною номенклатурою, наявність та стан матеріально-технічної бази служби;

забезпечувати своєчасне надання встановленої звітності по службі пально-мастильних матеріалів, узагальнювати річну потребу за всі військові частини, які знаходяться на забезпеченні, та надавати за підпорядкованістю у встановлені табелем термінових донесень строки;

брати участь у розробленні планів забезпечення військових частин, які знаходяться на забезпеченні пально-мастильними матеріалами та технічними засобами служби в мирний і воєнний час;

організовувати перевірку служб тилу у військових частинах і установах, що знаходяться на забезпеченні, за вказівками та планами начальника Центрального управління забезпечення пально-мастильними матеріалами Збройних Сил України Тилу Збройних Сил України;

надавати пропозиції щодо удосконалення системи забезпечення матеріально-технічними засобами по службах тилу;

здійснювати листування з військовими частинами, які знаходяться на забезпеченні, з усіх питань діяльності відділів забезпечення, що не потребують рішення вищого командування або з яких прийнято відповідні рішення;

проявляти високу вимогливість до особового складу щодо дотримання заходів з забезпечення охорони державної таємниці, вживати заходів щодо запобігання випадкам розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, втрат матеріальних носіїв секретної інформації;

здійснювати контроль за повнотою оприбуткування пального, одержаного військовими частинами, які знаходяться на забезпеченні;

контролювати заходи щодо економного і раціонального витрачання військами пально-мастильних матеріалів, здійснювати постійний контроль за дотриманням лімітної дисципліни військовими частинами, які знаходяться на забезпеченні;

контролювати правильність застосування пально-мастильних матеріалів на військовій техніці військових частин, які знаходяться на забезпеченні;

організовувати проведення перевірок окремих питань фінансово-господарської діяльності з питань служби пального.

2.7. Помічник начальника складу пального з матеріально-технічного забезпечення - начальник відділу (відділення) матеріально-технічного забезпечення (начальник адміністративно-господарчої частини)

2.7.1. Помічник начальника складу пального з матеріально-технічного забезпечення - начальник відділу (відділення) матеріально-технічного забезпечення (начальник адміністративно-господарчої частини) підпорядковується начальнику складу пального і є прямим начальником підпорядкованого особового складу та відповідає за:

своєчасне і повне забезпечення підрозділів складу матеріальними засобами;

організацію експлуатації, зберігання, ремонту і обліку майна підпорядкованих служб;

утримання казармено-житлового фонду та його протипожежний стан;

бойову та мобілізаційну готовність підпорядкованих йому служб, бойову підготовку, виховання, військову та трудову дисципліну підпорядкованого особового складу.

2.7.2. Помічник начальника складу пального з матеріально-технічного забезпечення - начальник відділу (відділення) матеріально-технічного забезпечення (начальник адміністративно-господарчої частини) зобов'язаний:

брати участь у відпрацюванні планувальних документів бойової та мобілізаційної готовності, плану бойової підготовки та інших планувальних документів складу пального;

організовувати і своєчасно забезпечувати матеріальними засобами підрозділи складу пального і підпорядковані служби, контролювати якість харчування особового складу, контролювати доведення норм забезпечення матеріальними засобами до кожного військовослужбовця, працівника;

здійснювати контроль за виконанням правил пожежної безпеки на об'єктах підпорядкованих служб;

організовувати підвезення матеріальних засобів підлеглим службам;

організовувати правильну експлуатацію і своєчасний ремонт казармено-житлового фонду, комунальних споруд, обладнання, утримання в чистоті і порядку адміністративно-господарчої території;

перевіряти не рідше одного разу у квартал наявність, стан (вибірково), комплектність майна, що утримується на складі і в підрозділах, організовувати проведення інвентаризацій майна підлеглих служб;

контролювати утримання і освіження майна підпорядкованих служб;

організовувати лазне-пральне обслуговування особового складу;

розробляти і здійснювати заходи з забезпечення дотримання техніки безпеки під час ремонтно-будівельних робіт, а також під час експлуатації транспортних засобів підлеглими службами.

2.8. Начальник відділу (відділення) зберігання (ракетного палива, пального та мастильних матеріалів, технічних засобів, технічного майна)

2.8.1. Начальник відділу (відділення) зберігання (ракетного палива, пального та мастильних матеріалів, технічних засобів, технічного майна) підпорядковується начальнику складу пального та є прямим начальником особового складу відділу (відділення).

Начальник відділу (відділення) зберігання (ракетного палива, пального та мастильних матеріалів, технічних засобів, технічного майна) відповідає за:

кількісне і якісне збереження пально-мастильних матеріалів і технічних засобів під час приймання, зберігання і видачі;

правильну організацію зберігання та комплектність технічних засобів;

дотримання правил і термінів навантаження і вивантаження;

правильну експлуатацію споруд, технологічного обладнання і технічних засобів, які знаходяться у відділі (відділені).

2.8.2. Начальник відділу (відділення) зберігання (ракетного палива, пального та мастильних матеріалів, технічних засобів, технічного майна) зобов'язаний:

організовувати приймання, зберігання і видачу (відвантаження) пально-мастильних матеріалів і технічних засобів, а також вживати заходів щодо забезпечення їх належного якісного стану та комплектності;

вести книгу замірів пального;

організовувати випробування і перевірку технічних засобів, що надходять та (або) відвантажуються, а також їх консервацію і переконсервацію;

особисто перевіряти (проводити огляд) не менше одного разу на місяць стан сховищ, резервуарів, трубопроводів, насосних станцій, зливно-наливних пристроїв, іншого технологічного обладнання, а також допоміжних споруд відділу та негайно вживати заходів щодо усунення виявлених недоліків;

щомісячно перевіряти фактичну наявність пально-мастильних матеріалів, що знаходяться на зберіганні у відділі, стан їх обліку;

щомісячно перевіряти фактичну наявність та один раз на три місяці комплектність і якісний стан технічних засобів;

не менше одного разу на місяць звіряти облікові дані пально-мастильних матеріалів, не менше одного разу у квартал звіряти облікові дані технічних засобів у відділі (відділенні) з даними обліково-операційного відділу;

надавати до обліково-операційного відділу розрахунок потреби в рухомому складі для запланованих відвантажень;

контролювати справність мір і вимірювальних приладів, які знаходяться в експлуатації у відділі; брати участь у складанні та (або) уточненні калібрувальних таблиць на резервуари і трубопроводи, визначати

поправки на нахил та (або) корекцію днищ резервуарів;

забезпечувати правильну експлуатацію споруд, обладнання і засобів перекачування (резервуарів, трубопроводів, насосних станцій, зливно-наливних і роздавальних пристроїв, спеціальних машин, сховищ, засобів механізації тощо), що знаходяться у відділі (відділенні), і своєчасно подавати заявки на їх ремонт;

забезпечувати чистоту, порядок і виконання особовим складом правил пожежної безпеки і техніки безпеки на ділянках приймання, зберігання і видавання, а також контролювати постійну готовність первинних засобів пожежогасіння.

2.9. Начальник технічного відділення

2.9.1. Начальник технічного відділення підпорядковується заступнику начальника складу пального - головному інженеру і є прямим начальником для особового складу технічного відділення.

Начальник технічного відділення відповідає за:

експлуатацію і ремонт споруд, обладнання і технічних засобів, пристроїв, транспортних і спеціальних машин, засобів механізації вантажно-розвантажувальних робіт, енергосилових установок та іншого обладнання складу пального;

за безперебійну роботу зв'язку і сигналізації; за дотримання заходів безпеки і виконання правил пожежної безпеки підлеглим особовим складом;

за ведення технічної документації складу пального.

2.9.2. Начальник технічного відділення зобов'язаний:

здійснювати контроль за правильністю експлуатації споруд, технологічного обладнання (резервуарів, трубопроводів, насосних станцій, зливно-наливних і роздавальних пристроїв, транспортних і спеціальних машин, силових установок, засобів механізації, залізничної під'їзної колії тощо) та технічних засобів складу, вести технічну документацію, а також облік їх роботи;

особисто проводити у встановлені терміни технічний огляд споруд та технологічного обладнання складу;

керувати експлуатаційним підрозділом та заправним пунктом;

контролювати справність мір та вимірювальних приладів, що знаходяться в експлуатації, вести облік і своєчасно надавати їх на повірку;

забезпечувати виконання правил пожежної безпеки і техніки безпеки під час роботи підлеглих йому осіб.

2.10. Начальник відділу ремонту (начальник майстерні)

2.10.1. Начальник відділу ремонту (начальник майстерні) підпорядковується начальнику складу пального і є прямим начальником особового складу відділу (майстерні).

Начальник відділу ремонту (начальник майстерні) відповідає за:

стан бойової та мобілізаційної готовності відділу (майстерні), бойову підготовку підлеглого особового складу, його виховання, військову та трудову дисципліну, морально-психологічний стан;

правильну експлуатацію споруд, обладнання та технічних засобів, що знаходяться у відділі (майстерні);

підтримання внутрішнього порядку, виконання правил додержання заходів пожежної безпеки та техніки безпеки;

стан збереження матеріально-технічних засобів, що знаходяться у відділі (майстерні), їх облік та надання встановленої звітності;

виконання заходів плану виробничо-господарчої діяльності складу пального в частині, що стосується.

2.10.2. Начальник відділу ремонту (начальник майстерні) зобов'язаний:

керувати роботою відділу;

розробляти перспективний і річний плани роботи відділу та забезпечувати своєчасне подання їх на затвердження начальнику складу пального;

організовувати своєчасне забезпечення відділу обладнанням, технологічною оснасткою, інструментом та приладами;

організовувати своєчасне забезпечення відділу ремонтним фондом;

витребовувати матеріали, оборотні збірні одиниці та запасні частини для ремонту технічних засобів служби пального;

організовувати контроль за обліком, збереженням, правильним витрачанням та використанням усіх матеріальних цінностей відділу, у тому числі техніки;

забезпечувати ритмічну роботу відділу для виконання виробничого плану;

організовувати забезпечення відділу ремонтно-технічною документацією;

організовувати ремонт технічних засобів служби пального виїзними бригадами у військах і на складах пального;

організовувати навчання особового складу відділу та підвищення ним професійної кваліфікації;

забезпечувати правильну експлуатацію будівель та споруд;

організовувати і контролювати безпеку праці у відділі, планувати заходи, що забезпечують техніку безпеки і виробничу санітарію; своєчасно забезпечувати їх грошовими та матеріальними засобами в межах наявних асигнувань і лімітів;

знати будову, порядок і правила експлуатації і ремонту технічних засобів служби пального;

не менше двох разів на місяць особисто перевіряти стан верстатного, технічного обладнання і допоміжних споруд, негайно вживати заходів щодо усунення виявлених недоліків;

організувати та контролювати ведення технічної документації на обладнання.

2.11. Технік (технік - начальник сховища)

2.11.1. Технік (технік - начальник сховища) підпорядковується начальнику відділу (відділення) зберігання та відповідає за:

збереження і якісний стан прийнятих на зберігання пально-мастильних матеріалів і технічних засобів, їх своєчасну видачу (відвантаження);

правильне використання, своєчасне обслуговування технічних засобів;

правильне ведення паспортів, формулярів та іншої технічної документації технічних засобів, облік їх роботи;

виконання заходів плану технічного обслуговування та випробування технічних засобів, які знаходяться на зберіганні;

виконання правил техніки безпеки та пожежної безпеки.

2.11.2. Технік (технік - начальник сховища) зобов'язаний:

постійно знати наявність, технічний стан та комплектність технічних засобів;

знати та виконувати правила і інструкції з приймання, зберігання і видачі технічних засобів;

знати будову технічних засобів та обладнання, забезпечувати їх постійну технічну готовність, правильну експлуатацію, ремонт і консервацію;

здійснювати випробовування всіх технічних засобів, які надійшли на зберігання, та своєчасну їх консервацію (переконсервацію);

підтримувати в робочому стані засоби механізації вантажно-розвантажувальних робіт;

не допускати забруднення навколишнього середовища, слідкувати за справністю очисних споруд;

щоденно перед закриттям перевіряти всі сховища та інші небезпечні в пожежному відношенні об'єкти разом з особами пожежного наряду.

2.12. Начальник сховища

2.12.1. Начальник сховища підпорядковується начальнику відділу (відділення) зберігання та відповідає за:

збереження і якісний стан прийнятих на зберігання пально-мастильних матеріалів і технічних засобів, їх своєчасну видачу (відвантаження);

упаковку і комплектність технічних засобів; за утримання у справному стані резервуарів і сховищ;

виконання правил пожежної безпеки і наявність первинних засобів пожежогасіння.

2.12.2. Начальник сховища зобов'язаний:

постійно знати наявність і якість пального, а також наявність і комплектність технічних засобів, що знаходяться в нього на відповідальному зберіганні, для чого проводити зняття залишків із визначеною періодичністю;

знати і виконувати правила і інструкції з приймання, зберігання і видачі пального і технічних засобів;

керувати роботою підлеглих комірників, а також виділених у його розпорядження робочих команд;

здійснювати приймання та видачу (відвантаження) пального і технічних засобів;

вести облік пально-мастильних матеріалів та технічних засобів, що знаходяться в нього на відповідальному зберіганні;

не менше одного разу на місяць звіряти облікові дані пально-мастильних матеріалів, не менше одного разу на квартал звіряти облікові дані технічних засобів з обліковими даними обліково-операційного відділу;

щоденно перевіряти стан резервуарів, трубопроводів, справність тари з пальним, а також стан приміщень, обладнання та інвентарю сховищ;

знати норми і порядок розташування пального і технічних засобів по резервуарах і сховищах, а також схему технологічного трубопроводу;

у кінці робочого дня оформляти прибутково-видаткові документи, за якими протягом дня надійшло або видано пальне, технічні засоби, і здавати до обліково-операційного відділу;

слідкувати за виконанням правил пожежної безпеки, за наявністю пожежного інвентарю; уміти користуватися засобами пожежогасіння і знати способи виклику пожежного наряду;

щоденно перед закриттям перевіряти всі сховища та інші важливі в пожежному відношенні об'єкти сумісно з особами пожежного наряду; електричні мережі вимикати за допомогою зовнішніх вимикачів.

3.1. Основні об'єкти складу пального

3.1.1. Посадові особи складу пального повинні:

здійснювати постійний контроль за технічним станом та правильною експлуатацією резервуарів, насосних станцій, технологічних трубопроводів, зливно-наливних пристроїв, сховищ, інших будівель та споруд;

особливу увагу приділяти несучим частинам конструкцій, обладнанню та механізмам, які зазнають динамічних навантажень, перекриттям та фундаментам, наявності тріщин, підтікань, механічних пошкоджень та інших несправностей (пошкоджень), які впливають на безпеку експлуатації об'єктів складу пального. У разі виявлення пошкоджень і несправностей негайно вживати заходів щодо їх усунення;

за осіданням фундаментів найбільш відповідальних будівель і споруд (резервуарів, насосних, естакад, водонапірних башт, димових труб, котелень тощо) у перший рік їх експлуатації встановлювати спостереження із щомісячним вимірюванням осідання. У наступні роки осідання фундаменту вимірювати кожні 6 місяців до його припинення. Після стабілізації осідання фундаментів здійснювати контрольне нівелювання не рідше одного разу на п'ять років.

Для вимірювання осідання будівель та споруд на території складу закладається постійний репер нижче глибини промерзання ґрунту або здійснюється прив'язка до існуючого репера. У зовнішніх стінах, колонах, найбільш відповідальних спорудах постійні репери закладають на висоті не більше 20 см від вимощень.

3.1.2. На кожному складі пального ведеться Журнал огляду резервуарів, трубопроводів, насосних станцій, сховищ, зливно-наливних і роздавальних пристроїв та інших об'єктів складу (далі - Журнал огляду) (додаток 2) для записування дат оглядів та їх результатів з описом усіх відзначених пошкоджень; виконаних ремонтних робіт із зазначенням дати початку і кінця ремонту, його характеру та обсягу; даних про аварії конструкцій і їх ліквідацію; результатів вимірювань осідання фундаменту; даних про тріщини, які з'явились у стінах та фундаментах (дати виявлення тріщин). Записи виконуються посадовою особою, відповідальною за експлуатацію та утримання технологічного обладнання, споруд і будівель, яка призначається наказом начальника складу пального. Журнал зберігається відповідно до Інструкції з діловодства у Збройних Силах України.

3.1.3. Обсяги витрат матеріалів на експлуатаційні потреби складу пального викладені в додатку 3.

3.2. Резервуари

3.2.1. Резервуари призначені для зберігання нафтопродуктів. Вони розміщуються, як правило, групами. Група резервуарів обладнується для зберігання одного сорту нафтопродукту.

3.2.2. Резервуари поділяються:

за конструкцією - на вертикальні та горизонтальні. До вертикальних резервуарів відносяться резервуари, циліндричний корпус яких розташовано вертикально, до горизонтальних відносяться резервуари, циліндричний корпус яких розташовано горизонтально;

за матеріалом, з якого вони виготовлені, - на металеві, залізобетонні (бетонні) та гумотканинні, також можуть використовуватися підземні сховища, побудовані в покладах кам'яної солі;

за способом встановлення - на укриті (заглиблені, напівзаглиблені) та наземні. До заглиблених відносяться резервуари, у яких верх покрівлі вертикального резервуара або верхня утворююча горизонтального резервуара знаходиться нижче планувальної відмітки прилеглого майданчика не менш як на 0,2 м або які мають обсипку не менш як на 0,2 м вище покрівлі вертикального резервуара або верхньої утворюючої горизонтального резервуара. До напівзаглиблених відносяться резервуари, які заглиблені в ґрунт не менше ніж на половину їх висоти, причому покрівля вертикального резервуара знаходиться вище планувальної відмітки прилеглої території не більш як на половину його висоти. До наземних відносяться резервуари, у яких днище вертикального резервуара або нижня утворююча горизонтального резервуара знаходиться на одному рівні або вище планувальної відмітки прилеглої території, а також коли резервуар заглиблений менше ніж на половину його висоти;

за типом виготовлення - на стаціонарні та пересувні. До стаціонарних резервуарів відносяться резервуари, які будуються (монтуються) безпосередньо на місці їх майбутньої експлуатації. До пересувних резервуарів відносяться резервуари, які будуються в заводських умовах, з подальшим їх транспортуванням до місця встановлення.

Прилеглою до резервуара вважається ділянка, яка знаходиться на відстані 3 м від стінки резервуара або внутрішньої стінки каземату.

3.2.3. Забороняється постійно утримувати пересувні резервуари, тару, інші технічні засоби та сторонні предмети на території розміщення стаціонарних резервуарів. Для пересувних резервуарів відводяться окремі ділянки.

3.2.4. Вибір того або іншого типу виготовлення та способу встановлення резервуара для зберігання нафтопродукту обґрунтовується техніко-економічним розрахунком у залежності від характеристик нафтопродуктів, кліматичних умов, умов експлуатації, а також з урахуванням максимального зменшення природних втрат.

3.2.5. При заглибленому способі встановлення горизонтальних резервуарів над їх горловинами влаштовуються оглядові колодязі з негорючих матеріалів.

3.2.6. Резервуар, будівництво якого закінчено або на якому проводилися ремонтні роботи, дозволяється заповнювати нафтопродуктом лише після приймання його в експлуатацію.

Порядок приймання в експлуатацію збудованого резервуара або який ремонтувався, наведено в додатку 4.

3.2.7. Кожному резервуару надається порядковий номер згідно з генеральним планом складу пального. Порядковий номер наземного резервуара наноситься стійкою до впливу нафтопродуктів фарбою на його корпус над корінною засувкою та зі сторони пожежного проїзду. Номери заглиблених і напівзаглиблених резервуарів вказуються на табличках білого кольору. Таблички розміщуються біля резервуарів із боку пожежного проїзду. Номери резервуарів повинні добре проглядатися з боку пожежного проїзду, порядок виконання таблички встановлено Інструкцією з контролю якості пально-мастильних матеріалів, спеціальних рідин та компонентів ракетного палива у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 16 грудня 2011 року № 777.

3.2.8. Фундамент (основа) резервуара захищається від розмивання атмосферними водами, для чого забезпечується безперешкодне відведення води з майданчика резервуарного парку та (або) окремого резервуара до каналізаційних пристроїв.

3.2.9. Резервуари необхідно захищати від корозії шляхом нанесення захисного покриття на внутрішню і зовнішню поверхні. За наявності підтоварної води з концентрацією солей не менше 0,3% для протикорозійного захисту днища рекомендується застосовувати катодний захист. Захист днищ резервуарів від ґрунтової корозії і корозії блукаючими струмами треба здійснювати за допомогою катодних станцій або групових протекторів.

До основних методів захисту внутрішніх поверхонь металевих резервуарів від корозії відносять нанесення лакофарбового і металоізоляційного покриття, застосування електрохімічного, катодного захисту, а також використання інгібіторів корозії. Вибір того чи іншого методу захисту визначається швидкістю корозії, умовами експлуатації, видом нафтопродукту та іншими техніко-економічними показниками.

Під час вибору лакофарбового покриття необхідно, щоб воно не впливало на якість нафтопродукту, мало стійкість до впливу води і атмосферного повітря в умовах експлуатації резервуара. Воно повинно мати адгезію ґрунтовок до металу резервуара і сумісність ґрунтовок та емалей. Це покриття повинно задовольняти вимогам електростатичної безпеки та не утворювати іскру.

Перед проведенням фарбувальних робіт новий резервуар необхідно піддавати гідравлічним випробуванням і градуювати. Під час підготовки до внутрішнього фарбування резервуара, що експлуатується, він повинен бути звільнений від нафтопродукту і зачищений.

Поверхню резервуара готують безпосередньо перед фарбуванням, при цьому здійснюють його механічне очищення від продуктів корозії, знежирення, додаткову обробку модифікаторами за наявності щільного зчеплення іржі з поверхнею металу.

Роботи з захисту резервуарів від корозії виконуються фахівцями, що мають відповідну кваліфікацію. При цьому роботи проводяться з дотриманням правил техніки безпеки і пожежної безпеки, фахівці оснащуються відповідним устаткуванням і механізмами.

Якість нанесеного покриття необхідно контролювати візуально після закінчення повного часу формування покриття (сушіння) згідно з технічними умовами, у тому числі за такими параметрами: товщина покриття, цілість та адгезія.

По закінченні роботи з нанесення покриття складають акт приймання резервуара в експлуатацію. До акта приймання прикладаються: паспорт на використані матеріали, акт на приховані роботи, журнал провадження робіт із антикорозійного захисту.

Стан покриття перевіряють під час проведення оглядів, ремонтних і очисних робіт, але не рідше одного разу на рік. Стан покриття контролюють візуально.

Покриття, що має здуття, розтріскування, відшарування або інші виражені дефекти, вважається ушкодженим.

Зруйноване покриття видаляють механічним способом, поверхню зачищають і фарбують.

Для запобігання іржавінню резервуарів і трубопроводів, особливо в місцях зіткнення з ґрунтом, їх поверхня покривається протикорозійною ізоляцією, яка складається з одного шару праймеру (ґрунтовки) і двох шарів нафтобітуму марки № 4 або суміші марок № 3 і № 5. Покриття наноситься шаром 3 - 4 мм.

У разі тимчасового встановлення резервуарів та укладання трубопроводів у сухих ґрунтах (на 1 - 2 роки) допускається нанесення лише 2 - 3-шарового покриття праймером без шару нафтобітуму.

Для приготування праймеру береться одна частина нафтобітуму на три частини бензину (за об'ємом). Нафтобітум нагрівається до температури 170 – 200° C, добре перемішується, після охолодження до 50 – 70° C в нього наливається бензин і суміш перемішується до повного розчинення нафтобітуму.

Бітумна ізоляція готується із 85% бітуму № 4 і 15% каоліну або молотого вапняку. Ізоляція наноситься у два шари товщиною 1,5 - 2,0 мм кожний.

3.2.10. Устаткування стаціонарних вертикальних резервуарів

3.2.10.1. Кожний діючий резервуар повинен постійно мати повний комплект відповідного устаткування, передбаченого проектом, і бути у справному стані. Розукомплектування резервуарів у процесі експлуатації не допускається.

Залежно від сорту нафтопродукту, який зберігається, конструкції резервуара і кліматичних умов, кожний резервуар забезпечується спеціальним обладнанням: світловим люком, люком-лазом, замірним люком, дихальним і захисним клапанами тощо.

Огляд та обслуговування спеціального обладнання резервуарів проводяться згідно з термінами, наведеними в додатку 5.

3.2.10.2. Світловий люк призначений для освітлення резервуара під час зачищення і ремонту всередині нього, а також для провітрювання резервуара.

До світлового люка кріпиться запасний трос керування хлопавкою (підіймальною трубкою), за допомогою якого забезпечується піднімання її кришки в разі обриву робочого троса керування.

У період експлуатації резервуара світловий люк щільно закривається кришкою на прокладці.

3.2.10.3. Люк-лаз призначений для доступу обслуговуючого персоналу всередину резервуара під час його зачищення і ремонту, а також для провітрювання.

Особливу увагу слід звертати на справність прокладки кришки. У разі виявлення підтікання через прокладку люка-лазу необхідно терміново вжити заходів для його усунення, для цього рівномірно й обережно підтягнути болти, не допускаючи зриву різьби. Застосовувати додаткові важелі до ключів для полегшення затягування гайок не дозволяється.

За неможливості усунення підтікання шляхом підтягування болтів дозволяється тимчасово встановлювати струбцини або хомути на кришці люка-лазу. Для повного усунення підтікання необхідно звільнити резервуар від нафтопродукту і замінити прокладку.

3.2.10.4. Замірний люк використовується для замірювання рівня нафтопродукту в резервуарі, а також під час відбору проб нафтопродукту.

Щоб запобігти іскроутворенню під час вимірювання рівня нафтопродукту і відбору проб направляючі колодки люка виготовляються з кольорового металу (бронзи).

Під час експлуатації резервуара люк щільно закривається кришкою з прокладкою і опечатується (опломбовується).

3.2.10.5. Дихальний (механічний) і захисний (гідравлічний) клапани призначаються для автоматичного регулювання тиску в паровому просторі резервуара та для зменшення втрат пального від випаровування, вони повинні завжди бути справними. Несправні клапани або їх неправильна робота можуть спричинити аварію резервуара.

Під час експлуатації дихального клапана необхідно регулярно очищати від продуктів корозії і бруду сідла тарілок і направляючі стержні клапанів, слідкувати за тим, щоб не було заїдання або примерзання тарілок клапана, а також забруднення і обмерзання захисної сітки дихального клапана.

На кожному резервуарі місткістю понад 50 куб.м, обладнаному дихальним клапаном, повинен встановлюватися захисний клапан для підтримування допустимого вакууму або надлишкового тиску парів нафтопродуктів усередині резервуара у разі відмови в роботі дихального клапана.

Під час огляду захисного клапана за допомогою щупа перевіряється рівень дизельного палива в ньому, за необхідності дизельне паливо доливають до встановленого рівня. Якість дизельного палива в корпусі клапана перевіряється не рідше одного разу на квартал; загусле дизельне паливо замінюється, виявлена у клапані вода зливається.

Якщо захисний клапан викидає дизельне паливо, то це означає, що він працює неправильно або не справний дихальний клапан. У такому разі необхідно перевірити роботу клапанів, усунути несправність і долити дизельне паливо в захисний клапан. Огляд і очищення дихального клапана, а також дизельного палива в захисному клапані виконуються при відкритому замірному люці.

У разі замерзання дихальний та (або) захисний клапан відігрівається за допомогою невеликих мішечків із щільної тканини з гарячим піском.

У разі несправності дихального і захисного клапанів, під час звільнення резервуара від пального, необхідно відкрити замірний люк, а після закінчення операції закрити його.

3.2.10.6. Вентиляційний патрубок встановлюється на резервуарах, призначених для зберігання темних нафтопродуктів, для з'єднання парового простору резервуара з атмосферою.

Під час експлуатації резервуара необхідно слідкувати за тим, щоб сітка вентиляційного патрубка не забруднювалася пилом і не вкривалась інеєм.

3.2.10.7. Хлопавка призначається для запобігання витіканню пального з резервуара в разі несправності, аварії корінної засувки або приймально-роздавального патрубка. Хлопавку відкривають лише на період видавання (приймання) пального з резервуара, в інший період вона утримується закритою. Опускати і піднімати кришку хлопавки слід плавно, не допускаючи ривків та ударів. Після наповнення або вивільнення резервуара необхідно опломбувати місце керування хлопавкою.

Для зручності визначення положення кришки хлопавки на штурвалі керування і стінці резервуара позначаються крайні положення штурвала, при яких хлопавка відкрита та закрита. Кришка хлопавки повинна бути старанно притертою до торцевої частини корпусу і випробувана на щільність прилягання. Одночасно з випробуванням хлопавки необхідно старанно перевірити:

кріплення робочого і запасного тросів до кришки хлопавки. Для запобігання іскроутворення кінці робочого і запасного тросів повинні бути спаяні;

роботу керування хлопавкою - правильність намотування робочого тросу на барабан, плавність піднімання кришки хлопавки, вільне (без заїдання) обертання вала, а також легкість ходу шарнірних з'єднань.

У процесі експлуатації хлопавки з боковим керуванням необхідно перевіряти герметичність сальника приводу.

3.2.10.8. Гідравлічний затвор встановлюється на резервуарах для зберігання світлих нафтопродуктів у тих випадках, коли керування хлопавкою здійснюється через покрівлю резервуара. Гідравлічний затвор заповнюється дизельним паливом. У процесі експлуатації необхідно слідкувати за рівнем дизельного палива у затворі.

3.2.10.9. Пропускне пристосування призначається для полегшення піднімання кришки хлопавки шляхом пропускання частини нафтопродукту з резервуара в приймально-розподільний патрубок.

У процесі експлуатації пропускного пристрою слідкують за тим, щоб не було підтікання через вентилі та на фланцевому з'єднанні. У разі несправності запірного вентиля пропускного пристрою і неможливості його відкриття, а також примерзання кришки до торцевої частини корпусу хлопавки для запобігання обриванню основного і запасного тросів хлопавки потрібно підняти її кришку шляхом створення тиску у приймально-роздавальному патрубку за допомогою насосів.

3.2.10.10. Підіймальна труба з управлінням призначається для видачі пального з верхніх шарів, а також для запобігання його втрати в разі несправності, аварії корінної засувки або приймально-роздавального патрубка. Підіймальна труба з управлінням установлюється в резервуарах для темних нафтопродуктів. Верхній кінець підіймальної труби повинен знаходитись у резервуарі над нафтопродуктом та опускатися лише під час його перекачування.

3.2.10.11. Приймально-роздавальний патрубок призначається для приєднання до нього трубопроводу зовні резервуара і хлопавки або підіймальної труби всередині резервуара.

3.2.10.12. Стаціонарна пінокамера (піногенератор) призначається для подачі піни всередину резервуара під час гасіння пожежі. Для зменшення втрати нафтопродуктів від випаровування під час експлуатації резервуара пінокамера перекривається діафрагмою з прооліфленого паперу.

3.2.10.13. Вогневий запобіжник встановлюється на резервуари для світлих нафтопродуктів під дихальним і запобіжним клапанами для запобігання проникненню полум'я або іскор усередину резервуара. Для запобігання виникненню корозії (особливо під час зберігання сірковміщуючих продуктів) пакети з гофрованими пластинами вогневих запобіжників слід періодично промивати в 10% розчині азотної кислоти з подальшим промиванням їх у гарячій воді.

3.2.10.14. Драбина резервуара повинна бути міцною, стійкою і безпечною для працюючих. У зимовий період драбину резервуара і робочу площадку на покрівлі необхідно очищати від снігу і льоду.

3.2.10.15. Змійовикові парові підігрівачі призначаються для підігрівання темних нафтопродуктів. Вони встановлюються в резервуарах для темних нафтопродуктів і призначені забезпечити їх підігрів або підтримання оптимальної температури для створення необхідної швидкості перекачування. Під час експлуатації змійовикових парових підігрівачів повинна бути відпрацьована окрема інструкція з користування ними.

Випробування змійовикових парових підігрівачів необхідно проводити не менше одного разу на рік шляхом опресування.

3.2.10.16. Прилади для замірювання рівня нафтопродукту призначаються для визначення висоти наливання нафтопродукту в резервуарі. Ці прилади можуть бути як з місцевим підрахунком, так і з дистанційною передачею показників вимірювань.

Під час експлуатації приладів необхідно суворо дотримуватись інструкцій з їх експлуатації. Монтаж приладів, усунення несправностей, пов'язаних з їх роботою в резервуарах, дозволяється виконувати лише після повного видалення парів із резервуара.

3.2.10.17. Обмежувачі наповнення призначені для автоматичного припинення подачі нафтопродукту в резервуар в разі досягнення в ньому гранично допустимого рівня наливу. Обмежувачі встановлюються на резервуарах у разі, якщо в насосній станції обладнуються система автоматичного управління насосними агрегатами і сигналізація.

3.2.10.18. Знижений пробовідбірник призначається для відбору проб пального з наземних вертикальних резервуарів. Він може встановлюватися на кришці люка-лазу резервуара.

Після відбору проб пального або перевірки роботи пробовідбірника його кран необхідно опломбувати.

Пробовідбірники цього типу встановлюються і на заглиблених резервуарах.

3.2.10.19. Крім вищезазначених пристроїв та обладнання, з метою вдосконалення технології експлуатації резервуара, можуть встановлюватись інші сучасні засоби автоматики, прилади та пристрої, які повинні мати відповідні дозвільні та сертифікаційні документи.

3.2.11. На кожному складі пального розробляється технологічна схема, в якій передбачаються варіанти перекачування нафтопродукту під час приймання, видавання та внутрішньоскладських операцій. На схемі показуються резервуари, технологічні трубопроводи, насосні станції, зливно-наливні пристосування та інші технологічні комунікації.

3.2.12. На кожний резервуар місткістю більше 60 куб.м складається та ведеться технічний паспорт. До паспорта додається перший екземпляр затвердженої калібрувальної таблиці.

Технічний паспорт резервуара відображає основні дані щодо його технічних та експлуатаційних характеристик, а також їх зміни, прийняті в результаті огляду під час експлуатації та (або) технічного діагностування (експертного обстеження). У технічному паспорті вказуються: дата і види технічного діагностування (експертного обстеження), відомості про аварії (пошкодження), дати і види ремонтних робіт та обслуговування.

Як додаток до технічного паспорта надається вся наявна документація на резервуар, що відноситься до проектування, виготовлення, монтажу та експлуатації резервуара.

Технічний паспорт складається за формою, що наводиться в додатку 6.

Якщо за давністю будівництва технічна документація на резервуар відсутня, технічний паспорт резервуара складається на основі детальної інвентаризації всіх його конструктивних елементів і обладнання, а також на основі результатів оглядів (технічних оглядів), інших обстежень.

Ведення технічного паспорта резервуара покладається на посадову особу, яка призначається наказом начальника складу пального, паспорт резервуара є юридичним документом.

Експлуатація резервуара без технічного паспорта категорично забороняється.

3.2.13. На кожному складі пального утримується резервний стаціонарний резервуар або група пересувних резервуарів, вільних від нафтопродукту, на випадок аварії або пожежі. Місткість резервного стаціонарного резервуара або групи пересувних резервуарів повинна бути не менше місткості найбільшого завантаженого пальним резервуара.

У разі аварії резервуарів начальник складу пального зобов'язаний вжити заходів щодо збереження нафтопродукту, з'ясувати причини аварії і розміри втрат нафтопродукту, призначити проведення службового розслідування та за його результатами прийняти рішення. Про кожну аварію начальник складу пального негайно доповідає старшому начальнику за підпорядкованістю. Про аварію резервуара складається акт за довільною формою.

3.2.14. Технічний нагляд за експлуатацією резервуарів

3.2.14.1. З метою недопущення аварій резервуарів та підтримання їх у справному стані на кожному складі пального ведеться технічний нагляд за їх експлуатацією, для чого проводяться такі планові роботи:

огляд резервуарів та їх обладнання;

технічне діагностування резервуарів (експертне обстеження).

Технічний нагляд за експлуатацією резервуарів організовується начальником складу пального, виконання технічного нагляду покладається на посадових осіб складу пального наказом начальника складу пального.

3.2.14.2. Огляд резервуарів та їх обладнання проводиться щоденно, а в зимову пору року при температурі навколишнього середовища мінус 20° C та нижче - двічі на добу посадовою особою (особами), призначеною наказом начальника складу пального.

Результати огляду відображаються в Журналі огляду (додаток 2).

3.2.14.3. Під час огляду особлива увага звертається на стан швів нижніх поясів корпуса, наявність запотівань і підтікань на зварних швах або в металі корпуса резервуара, стан та справність кожного виду резервуарного устаткування, стан відмосток (чи немає осідання, рослинного покриву, глибоких тріщин) тощо.

Під час огляду казематних резервуарів необхідно перевіряти відсутність поверхневих та ґрунтових вод у казематі. У разі виявлення води негайно вживаються заходи щодо її видалення. Каземати перед оглядом старанно провітрюються.

Про недоліки (появу підтікань по швах корпуса або з-під днища резервуара, переливи тощо) негайно повідомляють начальника складу пального з одночасним вживанням відповідних заходів щодо їх усунення. Зазначене заноситься в Журнал огляду (додаток 2).

3.2.14.4. Резервуари, що перебувають в експлуатації, з метою контролю щодо можливих змін їх технічного стану, оцінки фактичної справності та можливості їх подальшої експлуатації підлягають обов'язковому періодичному технічному діагностуванню (експертному обстеженню).

Технічне діагностування (експертне обстеження) резервуарів та їх обладнання виконується незалежною експертною (уповноваженою) організацією, що має акредитацію в центральному органі виконавчої влади з охорони праці на виконання комплексу діагностичних робіт. Предметом акредитації є система технічного діагностування, створена в експертній (уповноваженій) організації. Допускається можливість залучення експертною (уповноваженою) організацією інших спеціалізованих організацій, уповноважених на виконання окремих видів робіт.

3.2.14.5. За обсягами робіт, що виконуються, технічне діагностування (експертне обстеження) поділяється на повне та часткове експертне обстеження резервуара.

Для виконання повного обстеження резервуар повинен бути виведений з експлуатації та підготовлений до проведення обстеження. Підготовка резервуара до обстеження включає вивільнення його від нафтопродукту, зачистку та дегазацію з наданням актів про виконані роботи.

Для виконання часткового обстеження виведення резервуара з експлуатації та додаткова підготовка його до обстеження не потрібні.

Повне та часткове технічне діагностування (експертне обстеження) проводиться за програмою обстеження резервуара, яка відпрацьовується експертною (уповноваженою) організацією перед початком проведення діагностування. Програма обстеження резервуара повинна містити склад робіт, які виконуються під час проведення технічного діагностування резервуара, вимоги до складу робіт наведено в додатку 7.

Типова програма обстеження резервуара наведена в додатку 8.

3.2.14.6. За термінами виконання робіт із технічного нагляду технічне діагностування (експертне обстеження) поділяється на первинне, чергове та позачергове.

Допустимо не виконувати первинне обстеження резервуара за умови, якщо обсяг і склад виконавчих та інших технічних документів, наданих комісії з приймання резервуара в експлуатацію, є достатніми для підготовки висновку експертизи та якщо до складу комісії входить представник експертної (уповноваженої) організації (технічний експерт).

3.2.14.7. Чергове технічне діагностування (експертне обстеження), повне або часткове, потрібно проводити в термін, зазначений у висновку за результатом попереднього обстеження або доданому до акта приймання резервуара в експлуатацію.

Час експлуатації резервуара між суміжними обстеженнями, що встановлюється експертною (уповноваженою) організацією, не повинен перевищувати максимально допустимий термін виконання чергового обстеження, зазначений у пункті 3.2.14.9.

3.2.14.8. Чергове технічне обстеження проводиться в об'ємі повного або часткового, первинне та позачергове технічне обстеження проводяться в об'ємі повного експертного обстеження.

3.2.14.9. Терміни виконання заходів технічного нагляду під час експлуатації резервуарів:

3.2.14.10. На підставі визначених термінів майбутніх експертних обстежень на складі пального складається план-графік проведення повних і часткових обстежень, який затверджується начальником складу пального. Зазначений план-графік є підставою для відпрацювання проектів договорів між складом пального та експертною (уповноваженою) організацією на проведення технічного діагностування (експертного обстеження).

3.2.14.11. Результати технічного діагностування (експертного обстеження) оформляються висновком експертизи (звітом), який повинен містити рекомендації експертної (уповноваженої) організації щодо безпечної та безвідмовної експлуатації резервуара в майбутньому.

Пропозиції повинні бути чіткими і конкретними, а також такими, що не допускають двояких тлумачень.

Відповідальність за виконання зазначених рекомендацій покладається на склад пального. За результатами технічного обстеження резервуари, за необхідності, плануються до обслуговування та (або) проведення ремонту.

Вимоги до висновку експертизи (звіту) за результатами технічного діагностування резервуара наведено в додатку 9.

3.2.14.12. За результатами технічного діагностування (експертного обстеження) визначається вид технічного стану та приймається одне із таких рішень:

продовжити експлуатацію резервуара протягом обумовленого у висновку експертизи терміну без виконання будь-яких умов;

продовжити експлуатацію резервуара протягом обумовленого у висновку експертизи терміну при виконанні певних умов з обмеження навантажень і впливів (як технологічних, так і природних) та (або) з підтримкою технічного стану шляхом проведення поточного ремонту;

вивести резервуар з експлуатації як такий, що підлягає відновленню технічного стану шляхом проведення капітального ремонту;

вивести резервуар з експлуатації як такий, що не підлягає відновленню, або як такий, що підлягає демонтажу.

Показником експлуатаційної придатності резервуара (придатності до використання за призначенням) є вид технічного стану. Встановлюється два види технічного стану резервуара: допустимий і недопустимий до експлуатації. Технічний стан резервуара, визначений під час технічного діагностування, повинен відноситись до одного із двох зазначених видів.

Вимоги до оцінки технічного стану резервуара наведено в додатку 10.

3.2.14.13. Поточний ремонт резервуара проводиться без виведення з експлуатації складу пального (виробничих можливостей складу пального). Роботи виконуються спеціалізованими проектними і будівельними організаціями за результатами огляду посадовими особами складу пального та (або) за результатами технічного діагностування (експертного обстеження), проведеного експертною (уповноваженою) організацією.

Капітальний ремонт резервуарів проводиться з виведенням їх з експлуатації відповідно до рішення експертної (уповноваженої) організації, викладеного у висновку експертизи (звіті), складом пального (за наявності виробничих можливостей) та (або) спеціалізованими проектними і будівельними організаціями.

Види робіт, які відносяться до поточного та капітального ремонту, наведено в додатку 11.

3.2.14.14. Вогневі роботи з ремонту резервуарів організовуються та проводяться у відповідності з ДНАОП 0.00-5.12-01 (Інструкція з організації безпечного ведення вогневих робіт на вибухопожежонебезпечних та вибухонебезпечних об'єктах ), НАПБ А.01.001-2004 (Правила пожежної безпеки в Україні ), наказом Міністра оборони України від 25 червня 2007 року № 372 "Про затвердження Правил пожежної безпеки для військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України".

3.2.14.15. Рішення про реконструкцію резервуара приймається начальником складу пального з урахуванням рекомендацій експертної (уповноваженої) організації, викладених у висновку експертизи (звіті). До виконання реконструкції резервуара можуть залучатися спеціалізовані проектні та будівельні організації.

3.2.15. Періодичність зачищення резервуарів

3.2.15.1. У процесі експлуатації не допускається накопичення на дні резервуарів води, бруду, іржі та смолистих відкладень пального, інакше це може призвести до псування пального, корозії внутрішньої поверхні резервуарів та їх псування. Чистота резервуарів забезпечується періодичним їх зачищенням.

Зачищення резервуарів і тари здійснюється посадовими особами складу пального.

3.2.15.2. Усі металеві резервуари в залежності від виду пального, яке в них зберігається, зачищаються з періодичністю:

не менше ніж двічі на рік - для авіаційного палива (палива для реактивних двигунів, авіаційного бензину, авіаційних олив та їх компонентів);

не менше одного разу на рік - для олив із присадками;

не менше одного разу на два роки - для автомобільних бензинів, дизельного палива, решти олив та інших аналогічних їм за властивостями нафтопродуктів.

Зачищення резервуарів з авіаційним паливом у разі виявлення в них забруднень проводиться негайно, незалежно від строку їх останнього зачищення.

Металеві резервуари, в яких зберігається пальне довготривалого зберігання, зачищаються після їх вивільнення.

Металеві резервуари, крім того, зачищаються під час підготовки до повного технічного діагностування (експертного обстеження), ремонту та підготовки до заповнення нафтопродуктом іншого сорту та (або) якості, ніж ті, які зберігалися в них раніше.

3.2.15.3. Зачищення резервуарів передбачає:

звільнення їх від залишків нафтопродукту;

видалення з дна резервуарів накопичених води, бруду, продуктів корозії та смолистих відкладень нафтопродуктів;

очищення внутрішньої поверхні резервуара.

Видалення залишків пального з резервуара здійснюється через люк-лаз (горловину) за допомогою мотонасосних установок, зачисних агрегатів або ручних насосів.

3.2.15.4. Очищення внутрішньої поверхні резервуара від залишків бруду і продуктів корозії здійснюється за допомогою спеціального обладнання для механізованого очищення. За відсутності обладнання механізованого очищення резервуарів їх зачищають вручну. При цьому рідкі залишки відкачують за допомогою агрегатів для зачищення (ручних насосів), а бруд, який залишився, і продукти корозії збирають дерев'яними лопатами, шкребками, совками, мітлами або трав'яними щітками, після чого їх видаляють із резервуара. Остаточне зачищення резервуара здійснюється шляхом протирання днища сухою тирсою, з подальшим протиранням ганчір'ям.

3.2.15.5. Зачищення резервуарів, як правило, проводиться у світлу пору доби і в теплу пору року. Для освітлення резервуарів дозволяється використовувати електричне освітлення або акумуляторні ліхтарі у вибухобезпечному виконанні.

Під час зачищення резервуара з-під нафтопродукту, який містить сполуки сірки, щоб запобігти самозапалюванню сірковмісних сполук (пірофорне залізо), залишки продуктів корозії весь час підтримують у вологому стані до повного їх видалення з резервуара та з території резервуарного парку в безпечне в пожежному відношенні місце (не ближче 100 м від резервуарів).

3.2.15.6. Усі роботи з зачищення тари з-під нафтопродукту на складі пального повинні проводитися на спеціально відведеному майданчику. Дозволяється виконувати зачищення тари у спеціальних приміщеннях, обладнаних вибухобезпечним освітленням і примусовою вентиляцією.

3.2.15.7. Під час підготовки резервуарів до ремонту, крім їх зачищення, проводиться видалення парів пального до вибухобезпечної концентрації.

Перед роботами з повного видалення парів пального необхідно від'єднати трубопроводи від приймально-роздавальних патрубків резервуара і заглушити трубопроводи.

3.2.15.8. Видалення парів пального з резервуара до безпечної концентрації досягається:

промиванням його спеціальними водними розчинами за допомогою спеціального обладнання для механізованого зачищення або пропарюванням;

ретельною вентиляцією (примусовою або природною).

3.2.15.9. Пропарювання резервуара здійснюється насиченою парою спочатку при закритих верхніх люках і відкритому люкові-лазу, а потім (коли температура всередині резервуара досягне 60 – 70° C) - при всіх відкритих люках. У разі відсутності на складі пального парового господарства резервуар промивають кілька разів сильним струменем води.

3.2.15.10. Вентиляція може не здійснюватися, якщо аналіз проби повітря з резервуара та казематного простору не покаже перевищення гранично допустимих норм вмісту парів пального. Вентиляція резервуара здійснюється при всіх відкритих люках. У разі обладнання примусовою вентиляцією вентилятор кріпиться на резервуар так, щоб не було вібрації. Для цього між корпусом вентилятора і люком встановлюється м'яка прокладка, корпус вентилятора заземлюється. Вентиляція закінчується після того, як вміст парів пального у пробах повітря з резервуара та казематного простору не буде перевищувати гранично допустимі норми. Проба повітря відбирається з нижньої частини резервуара.

Під час підготовки зачищеного резервуара до ремонту з веденням вогневих робіт здійснюються аналіз повітря в резервуарі та казематного простору з метою контролю вмісту шкідливих парів та газів, біля резервуара заздалегідь зосереджуються необхідний інвентар та засоби пожежогасіння.

3.2.15.11. Результати аналізу повітря в резервуарі оформлюються довідкою за формою, наведеною в додатку 12.

3.2.15.12. Гранично допустимі концентрації шкідливих парів пального наведені в додатку 13.

3.2.15.13. Керівник та виконавці робіт із зачищення резервуара призначаються наказом начальника складу пального. Особовий склад, призначений для зачищення резервуара, приступає до роботи всередині резервуара виключно в присутності керівника робіт тільки після одержання Акта про готовність резервуара до робіт із зачищення (додаток 14).

Перед початком робіт із зачищення особовий склад проходить інструктаж про правила безпечного ведення робіт та методи надання першої допомоги при нещасних випадках. Склад бригади, відмітка про проходження інструктажу та інші відомості заносяться в наряд-допуск.

3.2.15.14. Без оформленого наряду-допуску ведення вогневих робіт на вибухопожежонебезпечних та пожежонебезпечних об'єктах не дозволяється. Наряд-допуск оформляється відповідно до вимог додатка 15 .

3.2.15.15. Працівники, які виконують роботи всередині резервуара, забезпечуються засобами індивідуального захисту: шланговими протигазами, рятувальними поясами з мотузками, брезентовими костюмами, рукавицями та гумовими чоботами. Перед початком робіт протигази перевіряються на герметичність.

Під час роботи в резервуарі дозволяється використовувати тільки інструмент із матеріалу, який не може бути джерелом утворення іскор, або у відповідному вибухопожежобезпечному виконанні. Переносні ліхтарі перед застосуванням перевіряються на справність, вмикати їх дозволяється тільки перед входом у резервуар, а вимикати після виходу з нього.

3.2.15.16. Термін безперервного перебування працівника у шланговому протигазі не повинен перевищувати 30 хвилин з подальшим відпочинком не менше 15 хвилин.

Приймальний кінець повітряного рукава протигаза закріплюється в попередньо вибраному місці в зоні чистого повітря. Працівники, що знаходяться всередині і зовні резервуара, слідкують за тим, щоб рукав протигаза не мав згинів та крутих вигинів, під час виконання робіт необхідно мати запасний шланговий протигаз, аптечку з медикаментами для надання першої допомоги.

При довжині повітряного рукава протигаза понад 10 метрів повітря подається примусово.

Зверху спецодягу вдягається рятувальний пояс із хрестоподібними лямками і прикріпленою до нього сигнальною мотузкою. Виведений з люка кінець сигнальної мотузки довжиною не менше 5 м утримується руками працівника, що спостерігає та, посмикуючи її і подаючи голос, зобов'язаний періодично пересвідчуватись у нормальному самопочутті працівника, який знаходиться всередині резервуара.

Роботи за відсутності працівника, який спостерігає за працюючим усередині резервуара, виконувати забороняється.

Робітники, які постійно працюють на зачищенні резервуарів, повинні періодично, але не рідше 1 разу на рік, проходити медичний огляд.

3.2.15.17. Під час зачищення резервуарів категорично забороняється:

користуватися відкритим вогнем;

використовувати освітлювальні прилади напругою вище 12 вольт, електросилове та інше обладнання, яке не є вибухобезпечним;

користуватися фільтруючими протигазами;

залишати працюючого в резервуарі без нагляду;

заходити в резервуар без засобів індивідуального захисту;

застосовувати для провітрювання резервуара витяжну вентиляцію.

У період зачищення проводяться контрольні аналізи повітря в резервуарі. У разі збільшення концентрації шкідливих парів вище санітарних норм зачищення припиняється, а робочі виводяться з небезпечної зони. Зачищення може бути продовжене тільки після виявлення причин збільшення концентрації шкідливих парів, вжиття заходів для зниження концентрації парів до санітарних норм, після аналізу повітря і використання захисних засобів, які забезпечують безпеку роботи.

Контрольні аналізи повітря проводяться в перервах робіт із зачищення у разі виявлення ознак надходження шкідливих парів у резервуар. У казематних резервуарах проба повітря на вибухонебезпечність береться як з резервуара, так і з його каземата.

3.2.15.18. Якість проведеного зачищення резервуара приймається комісією, призначеною начальником складу пального, яка перевіряє обсяг та якість виконаних робіт із зачищення резервуара.

Приймання оформляється актом, форма акта наведена в додатку 16. Акт є підставою для списання використаних на зачищення резервуара матеріалів у межах встановлених норм.

Крім того, готовність резервуара до проведення ремонту, оформляється актом за формою, наведеною в додатку 17.

3.2.16. Періодичність та порядок повірки резервуарів на міцність

3.2.16.1. Резервуари підлягають первинній, періодичній та позачерговим повіркам на місткість.

Первинна повірка проводиться після завершення будівництва, капітального ремонту та його гідравлічних випробувань.

Періодична повірка проводиться після вичерпання терміну міжповірочного інтервалу.

Позачергова повірка проводиться в разі зміни базової висоти (висотного трафарету) більше ніж на 0,1%, у разі внесення в резервуар конструктивних змін, які можуть вплинути на його місткість, та після чергового повного технічного діагностування (експертного обстеження).

Міжповірочний інтервал для всіх типів вертикальних і горизонтальних резервуарів становить не більше 5 років, для вертикальних резервуарів та горизонтальних пересувних резервуарів, що застосовуються для тривалого зберігання пального, - не більше 10 років.

Повірка резервуара полягає у визначенні його місткості, що відповідає даній висоті наповнення нафтопродуктом.

Результати повірки резервуара оформлюються свідоцтвом про повірку, до якого додається: градуювальна таблиця, протокол градуювання, ескіз резервуара, журнал опрацювання результатів вимірів під час градуювання.

3.2.16.2. Під час проведення повірки, для визначення кількості нафтопродуктів на кожний резервуар, що використовується для їх приймання, зберігання і відвантаження, незалежно від його форми і місткості, складається градуювальна таблиця, яка розрахована за результатами інструментального визначення залежності місткості резервуара від рівня його наповнення при нормованому значенні температури.

У градуювальній таблиці зазначається місткість резервуара в кубічних метрах або літрах через кожний сантиметр висоти рівня зростаючим підсумком.

Градуювання резервуарів виконують організації, які зареєстровані в органах Держспоживстандарту України та мають право на проведення цих робіт.

Під час здавання резервуарів в експлуатацію після їх будівництва або випуску їх із заводу будівельно-монтажна організація або завод складають на ці резервуари калібрувальні таблиці у двох примірниках.

3.2.16.3. Повірку вертикальних та горизонтальних циліндричних металевих резервуарів проводять геометричним або об'ємним методом.

Об'ємний метод повірки виконують двома способами: з використанням зразкових мірників і зразкового рівнеміра (об'ємно-статичний метод) та з використанням зразкового лічильника рідини та зразкового рівнеміра (об'ємно-динамічний метод). При об'ємному методі повірки вимірюють об'єм нафтопродукту, поданого в резервуар, і висоту наповнення після кожної або декількох доз.

Геометричний метод повірки полягає у вимірюванні розмірів резервуарів і проведенні розрахунків.

Допустимі похибки градуювання вертикальних циліндричних металевих резервуарів геометричним методом залежно від їхньої місткості становлять не більше:

±0,2% - для резервуарів від 100 до 3000 куб.м включно;

±0,15% - для резервуарів від 3000 до 5000 куб.м включно;

±0,1% - для резервуарів від 5000 до 50 000 куб.м.

Допустимі похибки градуювання вертикальних циліндричних металевих резервуарів об'ємним методом становлять ±0,2%.

Градуювальні таблиці на стаціонарні резервуари, що перебувають в експлуатації, затверджує керівник територіального органу Держспоживстандарту України або керівник повірочної лабораторії, організації, уповноваженої на здійснення повірки резервуарів.

3.2.16.4. До градуювальних таблиць додаються всі необхідні дані та розрахункові величини: повна місткість, площа дзеркала, а також відповідні поправки на нерівності днища і корпуса, внутрішні конструкції тощо. Значення поправок на нерівності днища і корпуса перевіряються під час кожного вивільненні резервуара. Акт вимірювань базової висоти резервуара додається до градуювальних таблиць.

3.2.16.5. Під час повірки резервуара визначається його базова висота - відстань по вертикалі від точки дотику вантажем рулетки днища до верхнього краю замірного люка.

Базова висота резервуара повинна вимірюватися щорічно комісією, призначеною начальником складу пального. Результати вимірювань базової висоти оформлюються актом, який додається до градуювальної таблиці, форма акта наведена в додатку 18.

Результат щорічного вимірювання базової висоти не повинен відрізнятися від відповідного результату вимірювання, проведеного під час останньої повірки, більше ніж на 0,1%.

У разі зміни базової висоти більше ніж на 0,1% негайно вживають заходів щодо встановлення причин зміни та усувають їх. За неможливості усунути причини зміни базової висоти експлуатацію резервуара припиняють та призначають позачергове технічне діагностування (експертне обстеження) в об'ємі повного.

Значення базової висоти резервуара також перевіряють перед проведенням кожного заміру пального.

3.2.16.6. Під час експлуатації горизонтальних резервуарів необхідно визначати поправку на нахил резервуара.

Поправку на нахил резервуара можливо розрахувати декількома способами.

Перший - за допомогою оптичного нівеліра. Нівелір встановлюється таким чином, щоб було видно у прямій видимості якомога більше резервуарів; резервуари, що не входять у зону видимості, виміряються з іншого місця установки нівеліра. Рейка нівеліра встановлюється на верхню утворюючу горизонтального резервуара поблизу місць зварних швів із днищем резервуара (точки A і C). У подальшому визначають відмітки H1 і H2 (відносно горизонту) на рейці в точках A і C.

Виміряють:

відстань між точками встановлення рейки - Z;

відстань від середини довжини резервуара до точки установки метроштока - L.

Визначають Дельта H = H2 - H1. За подібністю трикутників поправка на ступінь нахилу резервуара визначається:

Дельта h = D H · L / Z (см).

Другий - за допомогою водяного рівня - аналогічно способу з використанням нівеліра.

Третій - за допомогою рівня будівельного - аналогічно способу з використанням нівеліра, водяного рівня. Найбільш точний результат можна мати, використовуючи рівень будівельний довжиною 1,5 - 2 м.

Для визначення нахилу заглиблених резервуарів із протилежного до горловини кінця та біля горловини знімають ґрунт, щоб була можливість встановити рейку нівеліра або трубки водяного рівня на верхню утворюючу горизонтального резервуара.

Якщо отримані значення мають знак "+", поправку треба додавати до визначеного рівня пального, якщо "-" - віднімати.

3.2.17. На кришці світового люка або в іншому місці поблизу замірного люка стійкою до пального фарбою наносять: номер резервуара, значення базової висоти, значення максимального рівня наливу, дату проведення повірки, номер свідоцтва про повірку, скорочене найменування установи, що проводила повірку.

3.2.18. Для попередження розтікання пального у разі пожежі або аварії навколо груп наземних і напівзаглиблених резервуарів та біля резервуарів, які стоять окремо, влаштовуються обвалування.

У разі розміщення резервуарних парків на майданчиках, що мають більш високі відмітки, у порівнянні з відмітками території сусідніх підприємств, населених пунктів, залізничних доріг загальної мережі, розташованих на відстані до 200 м від резервуарного парку, передбачаються аварійні споруди (аварійні земляні сховища, відвідні канави тощо). Зазначені споруди передбачаються також під час розміщення резервуарних парків на відстані до 200 м від меж водоймищ при максимальному рівні води.

3.2.19. Обвалування резервуара

3.2.19.1. Кожна група наземних резервуарів обваловується суцільним земляним валом з висотою обвалування та мінімальною відстанню від стінок резервуарів, викладеними в додатку 19. Для переходу через обвалування або стіну огородження, а також для входу на обсипку резервуарів на протилежних боках обвалування (огороджувальної стіни) або обсипки передбачаються сходи-переходи (входи) шириною 0,7 м у кількості не менше:

чотирьох переходів або входів на обсипку - для групи резервуарів;

двох переходів - для резервуарів, що стоять окремо, та одного входу на обсипку.

Резервуаром, що стоїть окремо, вважається також блок наземних резервуарів місткістю до 4000 куб.м (включно), розташований окремо, якщо відстань між переходами не перевищує 150 м.

Між зблокованими резервуарами допускається улаштування негорючих перехідних містків та спільних площадок за умови спорудження не менше двох сходів з протилежних боків блоку. При довжині блоку більше 60 м у його середній частині передбачаються додаткові сходи. Сходи виводяться за обвалування. Ухил сходів не повинен перевищувати 45° C.

Обвалування резервуарів постійно утримується в повній справності. Для транспортування важкого обладнання або матеріалів до резервуарів під час ремонтних робіт улаштовуються переїзди через обвалування за допомогою підсипання ґрунту. Допускається улаштовувати постійні переїзди через обвалування шляхом підсипання ґрунту зовні та всередині обвалування, забезпечивши при цьому нормативний об'єм всередині обвалування.

3.2.19.2. Якщо висота земляного обвалування 2 і більше метрів, допускається передбачати заїзди для пересувної пожежної техніки в кожну групу наземних вертикальних резервуарів таких об'ємів:

10000 куб.м та більше, розташованих у два ряди;

менше 10000 куб.м (до 1000 куб.м включно), розташованих у три або чотири ряди. При цьому тупикові заїзди улаштовуються довжиною не менше 20 м по верху розширеного обвалування без заїзду автомобілів на нульову позначку території груп резервуарів усередині обвалування. Заїзди передбачаються з протилежних боків обвалування.

3.2.19.3. Порушене у зв'язку з роботами з прокладання і ремонту комунікацій обвалування після закінчення цих робіт негайно відновлюється.

Заповнювати пальним резервуари до відновлення обвалування забороняється.

Для попередження збирання води всередині обвалування резервуарів необхідно регулярно виводити талі і дощові води. Весною і восени посилюється контроль за справністю дренажної труби з хлопавкою. Замірний пристрій, після видалення з обвалування талих і дощових вод, закривається.

Вузли засувок, колодязі і камери керування засувками розташовуються з зовнішнього боку обвалування (огороджувальної стіни) груп або резервуарів, які стоять окремо. Корінний запірний пристрій розташовується безпосередньо біля резервуарів.

Усередині обвалування групи резервуарів допускається прокладання інженерних комунікацій, які обслуговують тільки резервуари даної групи.

Трубопроводи, прокладені всередині обвалування, виконуються без фланцевих з'єднань, за винятком місць приєднання арматури з застосуванням негорючих прокладок. Трубопроводи не повинні перетинати обвалування майданчиків, крім тих, до резервуарів яких вони підведені. Під час прокладання трубопроводів крізь обвалування в місцях проходження труб забезпечується герметичність.

Встановлення електрообладнання і прокладання кабельних ліній усередині обвалування не допускається, за винятком електроприводу корінного запірного пристрою та інших пристроїв (які є обладнанням власне резервуара) контролю і автоматики, приладів місцевого освітлення. Ці пристрої облаштовуються у вибухозахищеному виконанні.

Транзитне прокладання трубопроводів, електропроводок і кабельних ліній через сусідні обвалування групи резервуарів не допускається.

3.2.20. Властивості пального

3.2.20.1. Під час робіт на території резервуарного парку враховуються специфічні властивості пального: токсичність, випаровуваність, здатність до вибуху та електризування.

Здатність пального переходити з рідкого стану в газоподібний оцінюється за тиском насичених парів та фракційним складом. З підвищенням температури або пониженням тиску випаровуваність збільшується. Випаровуваність пального призводить до значних втрат легких фракцій та забруднення довкілля.

3.2.20.2. Під час визначення вибухонебезпечності речовин розрізняють:

гази - речовини, тиск насичених парів у яких при температурі 25° C і тиску 101,3 кПа перевищує 101,3 кПа;

рідини - речовини, тиск насичених парів у яких при температурі 25° C і тиску 101,3 кПа менше 101,3 кПа. До рідин відносять також тверді, здатні до плавлення речовини, температура плавлення або каплепадіння яких не менша за 50° C;

тверді речовини - речовини, температура плавлення (каплепадіння) яких перевищує 50° C;

пил - дисперговані тверді речовини розміром часток менше 850 мкм.

3.2.20.3. Під час перекачування, зливання-наливання нафтопродуктів враховується їх здатність електризуватися.

Для збереження якості і кількості легкозаймистих нафтопродуктів необхідно забезпечувати максимальну герметизацію всіх операцій під час зливання-наливання і зберігання.

3.2.21. Для зберігання насипного фундаменту (піщаної подушки) резервуара від пошкодження і розмивання фундаменти повинні мати вимощення. Для зберігання вимощення від руйнування сніг навколо нього розчищається. Насипний фундамент резервуара, за необхідності, утрамбовується, особливо біля приймально-роздавального патрубка.

Для запобігання пошкодженню в зимовий період необхідно своєчасно видаляти сніг із покрівель наземних вертикальних металевих резервуарів.

3.2.22. З території резервуарного парку у виробничо-стічну каналізацію відводяться стічні води:

підтоварні (крім резервуарних парків нафтопродуктів, що надходять магістральними продуктопроводами), що утворюються у процесі відстоювання, а також у результаті конденсації вологи повітря;

атмосферні, що утворюються в період атмосферних опадів;

що витрачаються на охолодження резервуарів під час пожеж.

З цією метою здійснюється відповідне планування території в напрямку стічних приймальних колодязів.

Не допускається скидання в мережу виробничо-стічної каналізації стічних вод, що утворюються під час зачищення резервуарів. Вони збираються у шламонакопичувачі і після відстоювання направляються по мережі виробничої або виробничо-стічної каналізації на очисні споруди.

Надходження пального в мережу виробничо-стічної каналізації навіть в аварійних випадках не допускається.

Дощові колодязі, розміщені на території резервуарного парку, обладнуються запірними пристроями (хлопавками), що приводяться в дію з валу, який огороджується, або місць, що знаходяться поза обвалуванням. Нормальне положення хлопавки - закрите. Колодязі каналізаційних мереж, розташовані в резервуарних парках, нумеруються відповідно до технологічної схеми обов'язки очисних споруд.

З метою збереження розрахункової пропускної здатності каналізаційних мереж резервуарного парку здійснюється їх профілактичне прочищення не рідше двох разів на рік.

3.2.23. Територія резервуарного парку повинна бути спланована і своєчасно очищена від сміття, сухої трави та листя. Місця розливання пального негайно зачищаються шляхом зняття шару землі глибиною, яка перевищує на 1 - 2 см проникнення у ґрунт пального. Вибраний ґрунт видаляють у спеціально відведене місце, а виїмку, що утворилася, засипають свіжим ґрунтом або піском.

3.2.24. Категорично забороняється складувати на території резервуарного парку матеріали, які горять. Ями і траншеї, вириті під час ремонтів, огороджуються, за необхідності в нічний час освітлюються. Після закінчення робіт ці ями засипаються.

3.3. Насосні станції

3.3.1. Насосні станції складів пального призначаються для зливання (наливання) пального з залізничних цистерн і наливних суден, внутрішньо-складського перекачування пального, а також для заповнення автоцистерн і тари під час його масової видачі.

Насосні агрегати для перекачування пального можуть розташовуватись в одноповерхових наземних, заглиблених будівлях, під навісами з негорючих матеріалів, а також на відкритих майданчиках.

Насосні станції обладнуються насосами, до яких підводяться трубопроводи, двигунами для приводів насосів, контрольно-вимірювальними приладами і системами автоматичного управління процесами перекачування, електропусковою апаратурою, освітленням, телефонним зв'язком, установками автоматичного пожежогасіння або системами автоматичної пожежної сигналізації, відповідно до діючих нормативних документів, в окремих випадках - паровим або водяним опаленням.

3.3.2. Для перекачування пального застосовуються:

насоси для основних технологічних операцій (основні насоси), які забезпечують зливання-наливання залізничних цистерн, наливних суден, перекачування по трубопроводах тощо;

насоси для допоміжних операцій (допоміжні насоси), які забезпечують виконання зачищення технологічних трубопроводів, залізничних цистерн, резервуарів, видачу пального в автотранспорт, затарювання бочок та іншої дрібної тари; заповнення технологічних трубопроводів;

внутрішньо-складське перекачування, а також створення підпору для роботи основних насосів.

Основні насоси також можуть використовуватися для виконання допоміжних операцій.

3.3.3. Вибір типів насосів здійснюється залежно від таких показників:

в'язкість, температура, густина та корозійні властивості пального;

необхідна продуктивність і напір;

необхідна висота всмоктування або підпір;

коефіцієнт корисної дії;

умови вибухопожежонебезпеки.

Продуктивність насосів для зливання-наливання залізничних цистерн визначається з розрахунку кількості залізничних цистерн в одній подачі з

урахуванням діючих нормативних строків зливання (наливання) і часу на

допоміжні операції.

Необхідний напір насосів визначається гідравлічним розрахунком з урахуванням виконання передбачених проектом технологічних операцій у найбільш холодний період року.

3.3.4. За основні насоси рекомендується приймати:

для рідин, які мають в'язкість до 3 х 10--4 м-2/с при температурі перекачування, - центробіжні або поршневі насоси;

для рідин, які мають в'язкість більше 3 х 10--4 м-2/с при температурі перекачування, - ротаційно-зубчаті, гвинтові, шестеренчасті та поршневі насоси.

Для основних насосних агрегатів повинно передбачатись їх дублювання, з використанням пересувних засобів перекачування, з подачею не менше 50% основних насосів.

Пересувні засоби перекачування (дублюючі) повинні встановлюватися від насосних станцій на відстані не менше: 0,8 м - від глухої стіни, 3 м - від вікон, 5 м - від входу в насосну станцію, 10 м - від входу у трансформаторні підстанції або розподільчі пристрої.

За відсутності на складі пального стаціонарної насосної станції всі операції з приймання, відвантаження і видачі пального виконуються пересувними засобами перекачування.

Монтаж, налагоджування і випробування насосних агрегатів необхідно виконувати згідно з проектом та інструкціями заводів-виробників, гідравлічні випробування трубопровідних комунікацій насосів проводити після кожного монтажу або ремонту.

Під час використання несамовсмоктуючих центробіжних насосів для верхнього зливу залізничних цистерн або при малому перепаді значень між рівнем рідини в залізничній цистерні та віссю насоса передбачаються пристрої для заповнення пальним всмоктувальної лінії трубопроводу.

Як допоміжні насоси для малов'язких легкозаймистих рідин можуть застосовуватися самовсмоктуючі центробіжні насоси або поршневі насоси.

3.3.5. Обладнання приміщень насосних станцій

3.3.5.1. Ширина проходів між частинами насосів, що виступають, а також між насосами і стіною повинна бути не менше 1 м. Ширину проходів між насосами з габаритними розмірами 0,6 м (ширина) та 0,5 м (висота) дозволяється зменшувати до 0,7 м. У разі дворядного розташування насосів ширина проходу між рядами повинна бути не менше 1,5 м.

Перекриття насосної станції повинно бути без горища, внутрішні стіни суміжних з насосною станцією приміщень повинні бути газонепроникні та поштукатурені вапняно-цементним розчином. Підлога в насосній станції повинна бути з негорючих і таких, що є непроникними і не вбирають пальне, не утворюють іскор, легко миються, не спричиняють ковзання, матеріалів та мати нахил у бік приймальника стоків. Підлоги і лотки регулярно промиваються водою. Накопичення і застоювання пального не допускаються.

Приміщення насосних станцій обладнують примусовою припливно-витяжною і витяжною природною вентиляцією. Усі роботи особового складу у приміщенні насосної станції повинні виконуватися при ввімкнутій вентиляції. Вентиляція насосної станції повинна забезпечувати кратність обміну повітря відповідно до додатка 20.

3.3.5.2. Насосні станції повинні мати достатнє освітлення, необхідне для роботи всередині приміщення. Штучне освітлення насосної станції повинно бути тільки електричним у вибухонебезпечному виконанні.

Трубопроводи в насосних станціях улаштовуються в лотках. У місцях проходження труб через внутрішні стіни насосних станцій передбачаються ущільнюючі пристрої. У насосних станціях насоси і трубопроводи повинні розташовуватися так, щоб їх зручно було обслуговувати. На переходах через трубопроводи влаштовують перехідні містки.

3.3.6. Встановлення додаткового обладнання

3.3.6.1. Зовні приміщень або площадок насосних станцій на всмоктуючих і напірних трубопроводах встановлюються аварійні засувки на відстані 10 - 15 м від насосної станції, як аварійні можуть використовуватися засувки біля зливно-наливних пристроїв або технологічних трубопроводів, якщо вони розташовані на відстані не більше 50 м від насосної станції.

Вузли засувок розміщуються зовні будівель насосної станції на відстані (до найближчої засувки) не менше 3 метрів від стін будівель з отворами та 1 метра від стіни будинку без отворів.

3.3.6.2. Допускається розміщення вузлів засувок в одному приміщенні з насосами при кількості основних робочих насосів (не враховуючи резервних, зачисних, вакуумних та інших допоміжних насосів) у цьому приміщенні:

на складах пального загальною місткістю до 20 тис.куб.м - не більше 6 насосів для рідин із температурою спалаху 120° C і нижче або не більше 10 насосів для рідин із температурою спалаху вище 120° C;

на складах пального загальною місткістю від 20 тис.куб.м і більше - не більше 10 насосів для рідин з температурою спалаху 120° C і нижче та будь-яка кількість насосів для рідин з температурою спалаху вище 120° C;

під час перекачування масел, що підігріваються до температури на 10° C нижче температури спалаху, - не більше 6 на складах загальною місткістю від 20 тис.куб.м і більше, і більше 10 на складах пального загальною місткістю до 20 тис.куб.м.

У разі розміщення вузлів засувок в окремому приміщенні вони повинні відділятись від приміщення для насосів протипожежною перегородкою в будівлях I і II ступеня вогнестійкості та мати вихід назовні.

У місцях розташування вузлів засувок передбачається лоток для відведення стоків у закритий збірник.

3.3.7. Правила безпеки

3.3.7.1. Під час експлуатації насосів необхідно дотримуватись основних правил, пов'язаних з особливостями конструкції насосів.

Пуск центробіжних насосів здійснюється при відкритій засувці на всмоктувальному трубопроводі і закритій засувці на напірному трубопроводі. Перед пуском насоса всмоктувальний трубопровід і корпус насоса заповнюють нафтопродуктом, контроль за заповненням виконують, спостерігаючи за повітряним краном на корпусі насоса. Ввімкнувши насос, слід дочекатися, доки манометр не покаже наростання тиску, після чого повільно відкрити засувку на напірному трубопроводі.

За необхідності зупинки насоса закривають засувку на напірному трубопроводі і вимикають двигун, після чого закривають засувку на всмоктувальному трубопроводі і перекривають крани манометра та вакуумметра.

3.3.7.2. Пуск поршневих насосів здійснюється при відкритих засувках на всмоктувальному та напірному трубопроводах. Останні повинні бути з'єднані між собою патрубком через запобіжний клапан і відрегульовані на відповідний тиск.

3.3.7.3. Пуск гвинтових та ротаційно-зубчатих насосів виконується після заповнення корпуса нафтопродуктом і при відкритих засувках на всмоктувальній і напірній лініях. Зупиняють насос вимкненням двигуна, після чого закривають засувки на всмоктувальному та напірному трубопроводах.

3.3.8. У разі виявлення несправностей, які порушують нормальний режим роботи насосного агрегату, необхідно зупинити насос, встановити та усунути причину несправності. Під час переключення з працюючого насоса на запасний необхідно перевірити правильність відкриття відповідних засувок та готовність запасного насоса до роботи.

Система змащення підшипників насосних агрегатів експлуатується відповідно до інструкції заводу-виробника.

Не допускається перегрівання підшипників вище температури, зазначеної в заводських паспортах насосів; нагрівання підшипників і сальників насосів, до яких є вільний доступ, слід перевіряти на дотик і не рідше одного разу на годину.

Змащувати рухомі частини насосів у період роботи дозволяється лише за наявності відповідних пристроїв, які гарантують безпеку для обслуговуючого персоналу.

3.3.9. З метою недопущення аварій насосних станцій та підтримання їх у справному стані на кожному складі пального ведеться технічний нагляд за їх експлуатацією, для чого проводяться такі планові роботи:

огляд насосних станцій та їх обладнання;

технічний огляд насосних станцій.

Технічний нагляд за експлуатацією насосних станцій організовується начальником складу пального, виконання технічного нагляду покладається на посадових осіб складу пального наказом начальника складу пального.

Огляд насосних станцій здійснюється щоденно, під час якого візуально визначається технічний стан будівлі та спеціального обладнання (насосних агрегатів, вентиляції, засувок, трубопроводів, електромережі тощо).

Технічний огляд насосної станції проводиться перед кожним перекачуванням пального, але не рідше одного разу на місяць. Під час технічного огляду необхідно перевіряти роботу насосів, електродвигунів, вентиляторів, переконатись у наявності мастила в маслянках і масла в редукторах (двигунах), а також у плавності ходу шпинделів засувок.

Результати огляду та технічного огляду заносяться в Журнал огляду (додаток 2).

3.3.10. Для контролю за роботою насосів використовуються манометри і вакуумметри. На патрубках насосів, до яких приєднуються манометри і вакуумметри, повинні бути встановлені вентилі для відключення приладів під час перерв у роботі насосів.

Залишати манометр і вакуумметр при непрацюючих насосах невідключеними, навіть на короткий проміжок часу, забороняється.

Вакуумметр підключається до системи лише в період роботи насоса. Якщо насос постійно працює з підпором з боку всмоктувальної лінії, замість вакуумметра ставиться мановакуумметр.

3.3.11. Управління насосними агрегатами може бути автоматизоване, якщо це обумовлено виробничою доцільністю. У таких випадках управління процесами з перекачування нафтопродуктів насосними агрегатами виводиться на пульт пункту управління оператора, а безпосередньо для насосних агрегатів і на інших робочих місцях встановлюються дублюючі прилади управління та контролю.

3.3.12. Усі вимірювальні прилади, встановлені на об'єктах складу пального, піддаються державній перевірці в строки.

3.3.13. Технічне обслуговування і ремонт насосних агрегатів проводяться згідно з затвердженим графіком відповідно до інструкцій заводів-виробників. Під час виведення насосного агрегата в ремонт всмоктуючі і напірні засувки закриваються, при необхідності насос звільняється від продукту, від'єднується від комунікацій, на щиті управління агрегатом вивішується плакат "Не вмикати, працюють люди" та робиться запис у Журналі огляду (додаток 2).

3.3.14. Насос і двигун, з редуктором включно, вважаються одним агрегатом. Кожному агрегату насосної станції надається порядковий номер. На двигуні, насосі та редукторі наносяться стрілки, які вказують напрям обертання їх рухомих частин, а також написи з назвою агрегату.

На комутаційних апаратах (вимикачах, контакторах, магнітних пускачах, пускорегулювальних пристроях, запобіжниках тощо) повинні бути нанесені написи, до якого електродвигуна вони належать, а на пусковому пристрої - написи "Пуск" і "Стоп".

3.3.15. На кожний агрегат насосної станції ведеться формуляр, в який вносять підсумкові дані обліку роботи агрегату, його ремонту і випробування. Формуляр заповнює відповідальний за експлуатацію насосного агрегату.

Насосні агрегати експлуатують у суворій відповідності з виробничими інструкціями, інструкціями заводу-виробника та цим Керівництвом.

3.3.16. У приміщенні насосної станції на видному місці вивішують:

технологічну схему резервуарів, насосної станції та трубопроводів із зазначенням номерів резервуарів, насосів, засувок і трубопроводів;

технологічну схему управління засувками;

схему електричної частини насосної станції;

інструкцію з обслуговування насосів та іншого технологічного обладнання;

інструкцію з охорони праці та пожежної безпеки.

Для насосних, змонтованих на площадках, ця документація розміщується під склом у рамках.

У приміщенні насосної станції повинні бути:

запас сальникової набивки та готових прокладок, болтів та гайок, чисте ганчір'я в металевому ящику;

комплект інструменту, що не дає іскри під час використання;

пожежний інвентар та обладнання (відповідно до встановлених норм).

3.3.17. Черговий персонал веде журнал експлуатації насосних агрегатів, де обліковується робота насосних агрегатів, завдання на перекачування, в якому зазначаються номери насосів, трубопроводів, резервуарів, які повинні включитися в роботу, час роботи агрегатів, показники вимірювальних приладів, виявлені несправності та їх усунення.

3.3.18. У насосних станціях черговий персонал здійснює аварійну зупинку насосного агрегату та відключення електродвигуна від мережі в разі:

нещасного випадку з людиною чи загрози його виникнення;

появлення диму, вогню або запаху горілої ізоляції з корпусу електродвигуна або його пускорегулювальної апаратури;

значного витоку пального на працюючому агрегаті;

понаднормової вібрації;

виходу з ладу привідного механізму;

нагрівання підшипників або інших вузлів, які підлягають постійному контролю, понад допустиму температуру, зазначену в інструкції заводу-виробника;

значного зниження частоти обертів, яке супроводжується швидким нагрівом електродвигуна;

виникнення коротких замикань в електричній схемі;

швидкого зростання температури обмоток або сталі статора.

Після аварійної зупинки насосного агрегату з'ясовується причина його аварійного стану і до її усунення даний агрегат у роботу не включається. Про аварійну зупинку агрегату доповідається начальнику складу пального.

3.3.19. Кожний насосний агрегат перед пуском ретельно оглядається і готується до запуску черговим машиністом. Виявлені під час огляду несправності негайно усуваються.

Усі рухомі частини агрегату захищаються надійно закріпленою огорожею.

Під час роботи насосного агрегату необхідно:

систематично спостерігати за показаннями манометрів, вакуумметрів. Робота з несправними манометрами або без них не допускається;

не допускати роботу агрегату при сторонніх шумах і стуках;

контролювати температуру нагріву підшипників, сальників;

перевіряти масляні фільтри.

У разі раптового припинення подачі електроенергії або пари необхідно негайно відключити двигуни насосів від ліній живлення і закрити засувки на всмоктуючих і напірних трубопроводах насосів.

Випадково розлите пальне негайно прибирається.

Для запобігання руйнуванню фундаментів пальним насоси встановлюються в металевих піддонах з бортами.

Не допускається попадання пального під фундаментні рами, обладнання і механізми та використання фундаментів агрегатів як опори вантажопідйомних пристроїв.

3.3.20. У насосних, де управління двигуном здійснюється з іншого приміщення, забезпечується двосторонній зв'язок за допомогою світлових, звукових сигналів або окремим телефоном у вибухозахищеному виконанні.

Забороняється захаращувати проходи між агрегатами матеріалами, обладнанням або іншими предметами.

3.4. Трубопроводи

3.4.1. Трубопроводи поділяються: за призначенням - на технологічні (для перекачування пального) і на допоміжні (для води, пари, стічних вод тощо);

за конструкцією - на стаціонарні і збірно-розбірні;

за способом прокладання - на наземні, заглиблені і підводні.

Трубопроводи для легкозаймистих і горючих рідин виконуються із сталевих труб (безшовних або електрозварних), а їх діаметри вибираються такими, щоб забезпечувати максимально допустиме перекачування нафтопродуктів з урахуванням виконання норм навантаження та вивантаження транспортних засобів. Діаметр підземних трубопроводів приймається не меншим ніж 50 мм.

3.4.2. До складу технологічних трубопроводів входять внутрішньо-складські трубопроводи, з'єднувальні деталі трубопроводів, запірна, регулююча і запобіжна арматура, вузли обліку і контролю, фільтри-брудоуловлювачі та інші пристрої. Фасонні з'єднувальні деталі, фланці, прокладки і кріпильні вироби, що застосовуються для технологічних трубопроводів, за якістю та технічними характеристиками матеріалу повинні відповідати вимогам відповідних стандартів, діючих норм машинобудування або спеціальних технічних умов.

Під час вибору траси трубопроводу виходять з умов рельєфу місцевості, рівня ґрунтових вод, можливості прокладання труб з ухилом, монтажу і демонтажу під час ремонту та перспективи розширення. Прокладання може бути наземним або підземним. Спосіб прокладання вибирається з урахуванням кліматичних і геодезичних умов, рельєфу місцевості, рівня ґрунтових вод, довжини трубопроводу, а також мінімальних витрат на їх спорудження.

Наземні стаціонарні технологічні трубопроводи для пального в межах території резервуарних парків і зливно-наливних пристроїв прокладають на вогнетривких опорах або підкладках. Висота прокладання трубопроводів визначається місцевими умовами, але в місцях перетинання пішохідних доріжок і тротуарів повинна бути не менше 2,2 м, автодоріг - 4,5 м, залізниць - 6 м.

Під час перетинання високими естакадами залізничних колій, автодоріг відстань по горизонталі від грані найближчої опори естакади повинна бути не менше 3,45 м до залізничної колії та 1 м до бордюру автодороги.

Розміщення арматури, фланцевих і різьбових з'єднань, лінзових і хвилястих компенсаторів і дренажних пристроїв на ділянках трубопроводів, розташованих під залізничними коліями, автодорогами та пішохідними доріжками, не дозволяється.

Підземні трубопроводи для пального прокладаються у ґрунті або спеціальних каналах. Прокладання трубопроводів під і над спорудами і установками не допускається. Підземні трубопроводи у ґрунті прокладаються на глибині не менше 0,8 м від планувальної позначки землі до верха труби та у спеціальних каналах 0,6 м поверх каналу. Трубопроводи із вмістом, що замерзає, прокладаються на 0,1 м нижче глибини промерзання ґрунту (до верха труби).

На перетинах із внутрішньоскладськими залізничними коліями, автомобільними дорогами та проїздами підземні трубопроводи закладаються у футлярах зі сталевих труб, діаметр яких на 100 - 200 мм більше зовнішніх діаметрів трубопроводів, які в них прокладаються, а кінці труб повинні виступати на 0,5 м у кожний бік від крайньої рейки, але не менше ніж на 0,5 м у кожний бік за межі перетину. Кінці футляра необхідно ущільнити і залити бітумом. На ділянках трубопроводів, які поміщають у захисні футляри, передбачають мінімальну кількість зварних стиків, перевірених фізичними методами контролю.

Глибина закладання від верха сталевих футлярів повинна бути не менше 1 м від підошви шпали, а під автодорогами та проїздами - не менше 0,8 м від поверхні дорожнього покриття.

При одночасному прокладанні в одній траншеї двох або більше трубопроводів їх слід розташовувати в один ряд (в одній горизонтальній площині) з відстанями між ними: не менше 0,4 м при умовних діаметрах трубопроводів до 300 мм; не менше 0,5 м при умовних діаметрах трубопроводів більше 300 мм.

Підземні трубопроводи виконуються зварними, за винятком приєднання фланцевої або муфтової арматури та фланцевих заглушок. Арматура і фланцеві заглушки на підземних трубопроводах встановлюються у спеціальних підземних камерах або колодязях. Поза камерами і колодязями можуть встановлюватися тільки приварні заглушки.

3.4.3. У виняткових випадках допускається прокладання трубопроводів у прохідних каналах, при цьому ширина проходу повинна бути не менше 700 мм, а висота 2000 мм. При прокладанні декількох трубопроводів необхідно враховувати можливість ремонту та заміни окремих частин трубопроводів.

Укладання трубопроводів для в'язких нафтопродуктів може бути підземним у каналах спільно з паропроводами або наземним з теплоізоляцією (пінополіуретаном тощо).

Для масел та інших горючих рідин із високою температурою застигання рекомендується прокладання трубопроводів із теплоізоляцією та підігріванням (електрикою, гарячою водою або парою). При цьому прокладання може бути як наземним, так і підземним. Передбачається можливість витіснення з труб пального з високою температурою застигання пальним, яке не застигає при температурах експлуатації.

На ділянках довжиною до 15 метрів допускається прокладання трубопроводів із теплоізоляцією без теплоносіїв, якщо передбачена можливість витіснення нафтопродукту з високою температурою застигання.

Теплоізоляція виконується з негорючих матеріалів.

У деяких випадках разом з трубопроводами, по яких перекачують темні нафтопродукти, прокладається паропровідна лінія для підігрівання.

Необхідно систематично слідкувати за тим, щоб теплоізоляція трубопроводів не руйнувалася, а з'єднання і обладнання паропроводів не пропускали пари.

3.4.4. Ухили трубопроводів до місця їх випорожнення повинні становити не менше 0,003 метра на метр погонний для високов'язких нафтопродуктів та 0,02 метра на метр погонний для малов'язких нафтопродуктів. У верхніх точках трубопроводів встановлюються повітряні крани, а в нижніх - зливні крани.

Трубопроводи, які прокладено всередині обвалування, виконуються без фланцевих з'єднань, за винятком місць приєднання арматури із застосуванням прокладок, які не горять.

Трубопроводи не повинні перетинати обваловані площадки, крім тих резервуарів, до яких вони підведені.

Під час прокладання трубопроводів крізь обвалування в місці проходження труб забезпечується герметичність.

3.4.5. Забороняється укладати трубопроводи в загальних траншеях із газопроводами, трубопроводами зовнішнього протипожежного водопостачання, кабелями високої і низької напруги, а також під і над будинками.

Фланцеві з'єднання трубопроводів повинні бути щільно затягнуті на всі болти або шпильки і мати перекладки. Перекладний матеріал для технологічних трубопроводів повинен бути стійким до дії нафтопродукту.

При фланцевому з'єднанні трубопроводів для забезпечення герметичності після встановлення прокладок слід поступово затягувати болти, розташовані на діаметрально протилежних боках фланців.

Обладнання заглиблених трубопроводів розміщується в колодязях (камерах) управління, які повинні розташовуватись за межами обвалування резервуарів і мати стійкі водонепроникні стінки та кришки. Для огляду і ремонту обладнання в колодязях (камерах) влаштовуються драбини. Воду, яка проникає в колодязі (камери), необхідно регулярно відкачувати, а колодязі (камери) провітрювати.

3.4.6. При наземному прокладанні трубопроводів передбачається самокомпенсація температурних деформацій трубопроводів за рахунок використання поворотів трас. Повороти рекомендується виконувати переважно під кутом 90° C. Якщо неможливо обмежитись самокомпенсацією (наприклад, на прямих ділянках значної довжини), встановлюють компенсатори; тип компенсатора визначається розрахунковим шляхом. Під час експлуатації сальникових компенсаторів слідкують за тим, щоб не було протікання нафтопродукту через сальник, а також його заїдання.

У разі встановлення компенсатора в паспорт трубопроводу вносять такі дані: технічна характеристика, завод-виробник та рік виготовлення компенсатора, відстань між нерухомими опорами, необхідна величина компенсації, величина попереднього розтягу, температура навколишнього повітря під час монтажу компенсатора і дата.

3.4.7. З метою запобігання гідравлічним ударам, які можуть призвести до аварії трубопроводу і його обладнання, засувки необхідно закривати і відкривати повільно. Забороняється перекачувати пальне по трубопроводах при тиску, вищому за допустимий.

На технологічних трубопроводах для продування і дренажу передбачаються спеціальні пристрої.

По трасі прокладання труб на низьких опорах передбачається планування території і відведення зливних вод.

У місцях проходу обслуговуючого персоналу через трубопроводи улаштовуються перехідні площадки або містки.

Постійної уваги потребує стан сальникових ущільнень.

Для герметизації сальникових з'єднань слід застосовувати сальникову набивку (азбестову, лляну або із прядива), просочену спеціальною сумішшю.

Несправності запірних пристроїв необхідно усувати негайно.

У період монтажу і ремонту трубопроводи перевіряються, щоб у трубах не залишались будь-які сторонні предмети.

На технологічні трубопроводи, що транспортують легкозаймисті рідини, складаються паспорти (додаток 21). На інші технологічні трубопроводи заводяться експлуатаційні журнали, в яких відображаються дати і дані щодо проведених ревізій та ремонтів.

3.4.8. Технологічні трубопроводи всередині споруд фарбуються масляною фарбою в захисний колір із розпізнавальними смугами, які установлюються для:

авіаційного бензину - білі;

автомобільного бензину неетилованого - жовті;

реактивного палива - блакитні;

дизельного палива - коричневі;

масла - сині.

Довжина смуг дорівнює трьом - чотирьом діаметрам трубопроводу, ширина 1 - 2 см, залежно від діаметра трубопроводу. Кількість смуг на трубопроводі повинна відповідати кількості сортів пального, що перекачується по ньому.

Розпізнавальні смуги наносяться на відгалуження, у місцях відбору проб, біля запірної арматури, біля стін або перегородок, але не рідше як через кожні 5 м.

У холодний період і при різких змінах температури навколишнього повітря (заморозки, відлиги) встановлюється посилене спостереження за станом трубопроводів. При різкій зміні температури навколишнього середовища необхідно слідкувати за опорами трубопроводу, звертаючи особливу увагу на те, щоб кріплення трубопроводу не перешкоджало зміні його довжини.

Пробки загущеного продукту у трубопроводі можуть витіснятися гасом, дизельним паливом, а також водою (при температурі зовнішнього повітря вище нуля) або стисненим повітрям. Витіснення пробок із застосуванням рідин здійснюється за допомогою насосів, які вмикають при мінімальній частоті обертання вала і при відкритій засувці обвідної лінії. Прикриваючи засувку на обвідній лінії, доводять тиск до гранично допустимого для даного трубопроводу і підтримують його постійним до витіснення пробки.

3.4.9. Захист трубопроводів від корозії передбачається:

при наземному і канальному прокладанні - захисними фарбами;

при прокладанні у ґрунті - протикорозійною ізоляцією, яка в залежності від питомого електричного опору ґрунтів може бути нормальною - якщо питомий опір 20 Ом та вище - і посиленою - якщо питомий опір менше 20 Ом. При підводних переходах річок та боліт застосовується посилена ізоляція.

Трубопроводи обов'язково обладнуються пристосуваннями для відведення статичної електрики. У разі проходження в районі складу пального електрифікованих залізниць або інших джерел блукаючих струмів передбачається спеціальний електрозахист трубопроводів.

Надійна безаварійна робота трубопроводів і безпечність їх експлуатації забезпечується постійним наглядом за станом труб, арматури, зварних швів, їх деталей; своєчасним ремонтом у обсязі, визначеному під час огляду і ревізії, відновленням усіх елементів у міру їх зношення та структурних змін металу.

3.4.10. Організація технічного нагляду за технологічними трубопроводами

3.4.10.1. Трубопроводи під час експлуатації повинні бути під постійним технічним наглядом, а саме: щоденний огляд, технічний огляд, періодичні ревізії.

3.4.10.2. Під час щоденного огляду трубопроводу перевіряється стан зварювальних швів, фланцевих з'єднань із кріпильними деталями включно; герметичність усіх з'єднань; стан опорних конструкцій, їх фундаментів, підвісок, правильність роботи опор; стан та робота компенсуючих пристроїв; стан дренажних пристроїв, арматури. Результати огляду заносяться в Журнал огляду (додаток 2).

Заземлюючі пристрої технологічних трубопроводів перевіряє на працездатність спеціалізоване підприємство (організація), яке має право на здійснення відповідного виду діяльності.

3.4.10.3. Технічний огляд трубопроводів виконується перед кожним перекачуванням пального, але не рідше двох разів на місяць. Під час технічного огляду перевіряється легкість і плавність ходу засувок, кранів, вентилів, стан опор і компенсаторів (чи немає перекосів у сальникових компенсаторах); правильність розташування труб на опорах, а також чистота фільтрів-відстійників (особливо в зимовий період року), особлива увага приділяється стану фланцевих з'єднань і установленого на трубопроводі обладнання.

Під час технічного огляду обслуговують обладнання трубопроводів, результати огляду заносяться в Журнал огляду (додаток 2).

3.4.10.4. Основним методом контролю надійної і безпечної роботи технологічних трубопроводів є періодичні ревізії. Результати ревізії є підставою для оцінки стану трубопроводів.

Ревізія технологічних трубопроводів проводиться перед його випробуванням, але не рідше одного разу на два роки.

Ревізію і ремонт трубопровідної арматури, як правило, проводять у період ревізії трубопроводів, а також під час їх зупинок на ремонт. Результати ремонту і випробувань арматури оформляються актом.

Під час ревізії технологічних трубопроводів проводиться зовнішній огляд трубопроводу, перевіряється стан зварювальних швів і фланцевих з'єднань, включаючи кріпильні деталі, герметичність усіх з'єднань, стан опор і фундаментів, компенсаторів, підвісок, правильність роботи дренажних пристроїв; оглядається внутрішня поверхня ділянки трубопроводу, звільненого від відкладень (розбираються або вирізаються зазначені ділянки), установлюється наявність корозії, тріщин, зменшення товщини стінок труб і деталей трубопроводів, прокладок, зварних швів, фланців, арматури.

Зварювальні стики, якість яких під час ревізії викликала сумніви, підлягають гамма-просвічуванню або ультразвуковій дефектоскопії; за необхідності ці стики піддаються металографічним і механічним випробуванням.

3.4.10.5. Після завершення ревізії технологічного трубопроводу він підлягає випробуванню.

Після порівняння результатів ревізії з початковими даними (результатами приймання або попередньої ревізії) складають акт ревізії трубопроводу, який затверджується начальником складу пального (головним інженером). У паспорті трубопроводу робиться відповідний запис про проведення ревізії з посиланням на акт (додаток 18).

Надійність роботи технологічних трубопроводів перевіряють гідравлічними або пневматичними випробуваннями не рідше одного разу на 2 роки.

Результати випробувань повинні фіксуватись у паспорті трубопроводу.

Усі технологічні трубопроводи підлягають випробуванню на міцність і щільність після їх монтажу.

Після розбирання, пов'язаного з одиничною заміною прокладок, арматури або елемента трубопроводу, випробування проводять тільки на щільність. При цьому арматура або елемент трубопроводу, які встановлюються, попередньо випробовуються на міцність пробним тиском.

Короткі трубопроводи (до 20 м), які працюють без надлишкового тиску, випробуванням не підлягають.

Під час випробування монтажні стики і місця зварювання повинні бути відкритими.

Тиск випробування на міцність визначається проектом і повинен бути:

під час гідравлічного випробування:

для сталевих трубопроводів при робочих тисках до 0,5 мПа - 1,5 робочого, але не менше 0,2 мПа;

для сталевих трубопроводів при робочих тисках вище 0,5 мПа, - 1,25 робочого, але не менше 0,3 мПа.

Трубопровід утримується під випробувальним тиском протягом п'яти хвилин, після чого тиск понижують до робочого. Під час випробування під робочим тиском трубопровід оглядають, а зварювальні шви обстукують молотком масою 1,5 кг. Результати вважають задовільними, якщо під час випробувань протягом 10 хвилин не сталося падіння тиску на манометрі більше ніж на 0,02 мПа, а у зварних швах, фланцевих з'єднаннях та сальниках не виявлено течі та потіння.

Під час пневматичного випробування тиск у трубопроводі слід піднімати поступово з оглядом на такі ступені:

у разі досягнення 60% випробувального тиску для трубопроводів, що експлуатуються при робочому тиску до 0,2 мПа;

у разі досягнення 30 та 60% випробувального тиску для трубопроводів, що експлуатуються при робочому тиску 0,2 мПа та вище. Величина випробувального тиску відповідає величині при гідравлічному випробуванні.

Остаточний огляд виконується при робочому тиску і, як правило, поєднується з випробуванням на герметичність.

Перед початком пневматичних випробувань повинна бути розроблена інструкція з безпечного ведення випробувальних робіт для конкретних умов, з якою ознайомлюються всі учасники випробувань. Під час пневматичних випробувань обстукування трубопроводу і його зварних швів забороняється. Результати вважаються задовільними, якщо під час випробувань протягом 10 хвилин не сталося падіння тиску на манометрі більше ніж на 0,02 мПа, а у зварних швах, фланцевих з'єднаннях та сальниках не виявлено течі та потіння.

Результати випробування трубопроводів оформлюються актом.

3.4.11. Запотівання і протікання пального із трубопроводів повинні усуватися негайно такими способами:

накладання аварійних хомутів (як тимчасовий захід);

зварювання (у такому разі трубопровід необхідно підготувати до ремонту);

підтягування болтів або заміна прокладок у фланцевих з'єднаннях;

ремонт із використанням епоксидних смол.

Усі виявлені нещільності і дефекти усуваються з дотриманням необхідних заходів, передбачених правилами охорони праці та вимогами безпечного ведення вогневих робіт.

Усунення несправностей під час перекачування пального забороняється.

3.5. Зливно-наливні та роздавальні пристрої

3.5.1. Зливно-наливні і роздавальні пристрої в залежності від кліматичних і місцевих умов розташовують у будівлях або на відкритих майданчиках чи під навісом.

У залежності від виду пального вони розташовуються:

на одному майданчику (під спільним навісом) - для легкозаймистих і горючих нафтопродуктів;

безпосередньо біля зливно-наливних пристроїв для масел та інших нафтопродуктів з температурою спалаху вище 12° C;

з зовнішнього боку огорожі складу пального - згідно з вимогами технології.

Зливно-наливні і роздавальні пристрої обладнуються:

розподільними кранами;

лічильниками і фільтрами, а також водогазовідділювачами, які обов'язково встановлюються перед лічильниками;

вагами;

природною або примусовою вентиляцією у вибухобезпечному виконанні, яка забезпечує кратність обміну повітря;

електричним освітленням у вибухобезпечному виконанні;

засобами пожежогасіння.

Крім цього, у розподільній утримуються: запас пробок і прокладок до бочок, ключі до пробок з матеріалу, який не може бути джерелом утворення іскор або у відповідному вибухопожежобезпечному виконанні тощо.

3.5.2. Залізничні естакади

3.5.2.1. Залізничні естакади розташовують на прямих ділянках залізничних тупиків, які примикають до стаціонарної магістралі.

Довжина залізничних зливно-наливних естакад визначається у залежності від обсягу зливно-наливних операцій, але не повинна перевищувати довжину одного маршрутного ешелону залізничних цистерн.

Довжина тупикової залізничної колії із зливно-наливною естакадою збільшується до 30 м починаючи від крайньої цистерни розрахункового маршрутного ешелону до упорного брусу для можливого розчеплення ешелону в разі пожежі.

Відстань від залізничних колій до частин зливно-наливних естакад, що виступають, приймається у відповідності з габаритами найближчих будівель.

3.5.2.2. Для завантаження-розвантаження залізничних цистерн і вагонів з нафтопродуктами в тарі залізничні тупики облаштовуються такими пристроями:

естакади, які складаються з пристроїв для верхнього і нижнього зливання і наливання цистерн, сифонних стояків, нижніх зливних приладів, міжрейкових або бокових жолобів, вантажних, зачисних та повітряно-вакуумних колекторів, з'єднаних системою трубопроводів з насосами і резервуарами, напівавтоматичними пристроями, автоматизованими системами наливання, пристроями зачищення тощо;

стаціонарні або пересувні насосні установки;

пристрої для підігрівання в'язких і застигаючих нафтопродуктів у цистернах;

заглиблені прирейкові резервуари для зливання в'язких і застигаючих нафтопродуктів;

засоби механізації вантажно-розвантажувальних робіт;

ежектори, засоби механізованого зачищення, підігрівальні та інші пристрої;

вантажно-розвантажувальні платформи для нафтопродуктів у тарі;

зв'язок, освітлення і пожежний інвентар.

На складах пального загальною місткістю більше 100 тис.куб.м зливно-наливні естакади для легкозаймистих нафтопродуктів і горючих рідин робляться відокремленими.

На складах пального загальною місткістю до 100 тис.куб.м зливно-наливні естакади можуть бути спільними для легкозаймистих і горючих рідин, при цьому зливно-наливні пристрої, як правило, розташовуються в одну лінію в послідовності, що відповідає зменшенню вибухопожежної та пожежної небезпеки нафтопродуктів.

На складах пального загальною місткістю до 20 тис.куб.м зливання і наливання масел та вивантаження горючих нафтопродуктів у тарі допускається здійснювання на одній ділянці тупикової колії в різний час.

3.5.2.3. Під час приймання пального з залізниці допускається їх самопливне зливання у проміжні підземні резервуари. При цьому передбачається одночасне відкачування з них пального в резервуари. Проміжний резервуар розраховується на 75% сумарного об'єму цистерн, що зливаються одночасно. Продуктивність відкачування повинна становити не менше 50% продуктивності їх заповнення. При цьому передбачається захист від переливання.

3.5.2.4. На складах пального загальною місткістю від 20 тис.куб.м проміжні резервуари для масел, як правило, розташовуються з зовнішнього боку залізничних колій із зливно-наливною естакадою.

На складах пального загальною місткістю до 10 тис.куб.м проміжні резервуари для нафтопродуктів з температурою спалаху вище 120° C допускається розташовувати як з зовнішнього боку залізничних колій із зливно-наливними пристроями, так і під залізничними коліями.

Зливно-наливні пристрої для пального з температурою спалаху 120° C і нижче обладнуються закритими, а для пального з температурою спалаху вище 120° C - відкритими.

Жолоби, лотки і плити перекриття жолобів і лотків виконуються з неспалимих матеріалів.

Естакади, наливні стояки обладнуються майданчиками, перехідними містками, які забезпечують обслуговуючому персоналу безпечність роботи при зливанні-наливанні цистерн. На залізничній естакаді для світлих нафтопродуктів перехідні містки повинні мати дерев'яні або гумові подушки з потайними болтами для опори на цистернах.

Майданчики зливно-наливних пристроїв вирівнюються, на них облаштовується ухил для стікання рідини у відвідні лотки, труби і канали, з'єднані із збірником через гідравлічні або іншого типу затвори. У торцях зливно-наливних естакад, а також уздовж естакад на відстані не більше 100 м одна від одної встановлюють негорючі сходи.

Сходи виконуються шириною не менше 0,7 м і ухилом не більше 45° C. Східці сходів виготовляються з просічно-витяжного листа або штабової сталі на ребро. Східці з просічно-витяжного листа по передньому обрізу окантовуються кутовим залізом. Передній обріз сходинки, що знаходиться вище, розташовується над заднім обрізом сходинки, що знаходиться нижче.

Естакади і сходи майданчика обслуговування облаштовуються перилами висотою 1 м з суцільною обшивкою знизу, висотою не менше 80 мм. З метою забезпечення переходу обслуговуючого персоналу на залізничну цистерну естакади обладнуються перехідним містком або відкидними майданчиками.

Майданчик (відкритий або під навісом), зайнятий естакадою або одиночними зливно-наливними пристроями, виконується з твердого водонепроникного покриття, яке огороджується по периметру бортиком висотою 200 мм та облаштовується нахилом не менше 2% у бік лотків, на яких, у свою чергу, передбачається нахил не менше 0,5% до збірних колодязів (приямків), розташованих на відстані не більше 50 м. Ці лотки, як правило, розташовуються із зовнішнього боку залізничної колії, виконуються з неспалимих матеріалів і перекриваються знімними металевими решітками.

Труби, засувки і пристрої зливання і наливання пального на залізничній естакаді не повинні заважати вільному проходженню. Маховики засувок, вентилів, ручки підйомних механізмів зливно-наливних рукавів розташовуються на зручній для обслуговування висоті.

3.5.2.5. Насоси, пристрої автоматизованого наливання, зливно-наливні стояки, пристрої нижнього зливу, трубопроводи та засувки нумеруються та фарбуються в різні кольори.

На зливно-наливних трубопроводах необхідно встановити аварійні засувки на відстані 10 - 50 м від зливно-наливних естакад.

Залізничні зливно-наливні стояки для нафтопродуктів обладнуються гнучкими бензостійкими рукавами з наконечниками, телескопічно або шарнірно з'єднаними трубами з матеріалів, які не можуть бути джерелом утворення іскор або у відповідному вибухопожежобезпечному виконанні. Наконечники і труби заземлюють. За станом заземлення встановлюється постійний нагляд. Довжина рукава з наконечником або труби повинні забезпечувати спускання їх до дна залізничної цистерни.

3.5.2.6. Колектори зливно-наливних естакад виконуються з ухилом у бік відвідних труб. Підземні колектори звільняються від нафтопродуктів під час зміни сорту, а також від в'язких нафтопродуктів з метою запобігання їх змішуванню, застиганню та псуванню. На кожний трубопровід і колектор складається градуювальна таблиця, яка затверджується начальником складу пального.

Підйомні механізми зливно-наливних пристроїв забезпечуються запобіжними пристроями, які виключають самочинне обертання механізмів. Зливні стояки слід повертати поворотним механізмом. Допускається застосовувати троси, тяги, прикріплені до верхньої частини стояка. Забороняється використовувати з цією метою зливно-наливний рукав або трубу.

Зливно-наливні пристрої, трубопроводи і засувки необхідно регулярно оглядати і за необхідності ремонтувати. Виявлені несправності негайно усуваються.

З обох боків від зливно-наливних пристроїв або стояків, що стоять окремо (на відстані одного чотиривісного вагона), встановлюються сигнальні знаки - контрольні стовпчики, що забороняють заходження за них тепловозів.

Не допускається застосування як важелів сталевих ломів або інших сталевих предметів для зрушення з місця та підкочування залізничних цистерн до місця зливання-наливання.

На залізничних під'їзних коліях, які примикають до електрифікованих залізниць, встановлюються два ізолюючих стики: перший - за межами фронту зливання, другий - біля стрілки тупика.

3.5.3. Система наливання

3.5.3.1. Пункт наливання в автомобільний транспорт складається з постів наливання, де розміщені системи наливання. Число систем наливання визначається вантажообігом складу пального або іншим встановленим завданням. На кожному посту для одночасного наливання автоцистерни і причепа встановлюють два стояки з відповідним обладнанням. У залежності від потужності наливного пункту використовуються наливні стояки з ручним управлінням, установки автоматизованого наливання з місцевим або дистанційним управлінням.

Наливання пального в бочки, бідони й іншу тару здійснюється в розливочних (фасувальних) та роздавальних. Наливання в бочки здійснюється спеціальними пристроями на майданчиках для наливання автоцистерн, на окремих майданчиках, розташованих у розливочних. Перелив ємностей, що наливаються, повинен виключатися.

Стояки для наливання пального в автотранспорт обладнуються телескопічними трубами з металу, який не може бути джерелом утворення іскор або у відповідному вибухопожежобезпечному виконанні.

Під'їзди автотранспорту до стояків повинні бути зручними і безпечними та позначені відповідними знаками і дороговказами. На території зливно-наливних пристроїв зустрічні та такі, що перетинаються, потоки автомашин забороняються.

3.5.3.2. На ділянках автоматизованого наливання пального в автоцистерни передбачають:

організацію видавання за замкнутим вантажопотоком;

централізоване управління системою і контроль за її роботою з операторної;

встановлення в одному відділенні двох стояків з обладнанням для одночасного наливання автоцистерни і цистерни причепа та систем нижнього наливання.

Автоматизовані системи наливання пального в автоцистерни повинні забезпечувати: дистанційне завдавання дози пального, що видається; неможливість наливу без відома оператора; запобігання переливання; блокування наливання в тому разі, якщо патрубок стояка не спущений у цистерну або порушене заземлення; виключення зловживань.

Догляд за системою, її профілактика і ремонт здійснюються працівниками, які мають відповідну підготовку, а також пройшли навчання та склали іспит в обсязі програми, затвердженої начальником складу пального.

Стояки, а також автоматизовані станції наливання утримуються у справному стані, виявлені течі пального негайно усуваються. Категорично забороняється залишати прилади систем відкритими, розкривати їх до того, як вони знеструмлені, користуватися під час розкривання замість ключів різними слюсарними інструментами. Прилади у вибухозахищеному виконанні розкриваються тільки спеціальними ключами. Усі ключі від приладів зберігаються у відповідальної особи.

Для керування процесом наливання пального в автоцистерни на території зливно-наливних пристроїв обладнується оперативний гучномовний зв'язок, а в операторній встановлюється телефон. На невеликих пунктах наливання застосовуються неавтоматизовані наливні стояки з ручним управлінням.

Для наливання в'язких нафтопродуктів стояк обладнується паровою оболонкою.

Біля суцільних (без отворів) стін на відстані менше 2 м (зовні будівлі) допускається розміщення роздавальних резервуарів місткістю до 25 куб.м кожний і загальною місткістю не більше 200 куб.м. Відстань між роздавальними резервуарами приймається не менше 1 м.

3.5.3.3. Роздавальні резервуари з об'ємом кожного до 25 куб.м включно, у залежності від виду нафтопродукту, що видається, допускається розташовувати:

у приміщенні роздавальної - резервуари, призначені для підігрівання і видавання масел, за умови забезпечення відведення парів із резервуарів за межі приміщення;

зовні будинку роздавальної на відстані 2 м від суцільної (без отворів) стіни - резервуари для інших легкозаймистих та горючих нафтопродуктів, при загальній місткості роздавальних резервуарів до 200 куб.м.

Роздавальні резервуари з об'ємом кожного від 25 до 100 куб.м, призначені для підігрівання та видачі масел, допускається розташовувати так, щоб їхні торці знаходились у приміщенні розливальної.

Перед розливальною необхідно улаштовувати навантажувальний майданчик шириною 3 м і висотою 1,2 м. Під час встановлення бочкопідйомників і вантажопідйомних пристроїв висота майданчика може бути зменшена.

Підключати роздавальні пристрої до основних трубопроводів необхідно зовні будівель та навантажувальних майданчиків. Засувки слід ставити на відпускних пристроях у місці приєднання їх до основних трубопроводів. Роздавальні крани повинні легко відкриватися і закриватися та не протікати.

За станом роздавальних кранів, патрубків для рукавів, трубопроводів та іншого обладнання зливно-наливних та роздавальних пристроїв встановлюється постійний контроль.

Огляд зливно-наливних і розподільних пристроїв проводиться щоденно, особлива увага звертається на відсутність протікання пального. Виявлене протікання усувається негайно.

Щоденно, після закінчення робіт, приміщення розподільної і місця наливання пального в автопаливоцистерни і тару ретельно прибираються.

Для масової видачі пального в автотранспорт на складах пального обладнуються ділянки масової видачі.

3.5.3.4. Розміри майданчиків на ділянках масової видачі повинні забезпечувати заповнення пальним автоцистерн з причепами. Відстань між автоналивними стояками при послідовному їх розміщенні - 18 - 24 м. Допускається спарене розташування двох стояків. При паралельному розміщенні спарених стояків відстань між машинами повинна бути не менше 5 м.

Місця наливання обладнуються пристосуванням для заземлення автоцистерн і автопаливозаправників.

Для керування масовою видачею пального обладнується пункт керування масового видавання, який повинен мати стійкий зв'язок із районом очікування автотранспорту, контрольно-пропускним пунктом, майданчиками видачі, насосною станцією, рухомими засобами перекачування і керівництвом складу пального.

Порядок масової видачі пального в автотранспорт визначається окремою інструкцією.

3.5.4. Водний транспорт

3.5.4.1. Для приймання і відвантаження пального водним транспортом на складах пального передбачаються вантажні та бункерувальні причали.

Причали для зливання-наливання пального за розташуванням і видом конструктивного виконання розподіляються на берегові та пірсові. Надалі берегові причали іменуються "причали", а пірсові причали - "пірси".

У залежності від гідрологічних умов, умов навігації та вантажообігу складу пального, вантажні та бункерувальні причали передбачаються стаціонарними або плавучими.

На вантажних причалах і пірсах передбачається можливість бункерування суден, які обробляються біля цих причалів, а на бункерувальних - заправлення плавбункерувальників, призначених для бункерування суден. Бункерування суден, зливання баластної води та зливно-наливні операції можуть здійснюватись одночасно.

3.5.4.2. Причальні споруди за своїм устроєм і режимом повинні відповідати вимогам Статуту внутрішнього водного транспорту та мають бути оснащені у відповідності з проектом побудови, у тому числі:

швартовими пристроями для упора і надійного швартування суден;

рукавними пристроями з автоматизованим або ручним приводом для з'єднання трубопроводів причалу із зливно-наливними пристроями суден;

стаціонарними, пересувними або плавучими насосними установками;

засобами механізації швартування;

засобами подачі електроенергії, а також стаціонарним або переносним освітленням;

засобами зв'язку з суднами, а також пожежним інвентарем і рятувальними засобами;

пристроєм для заземлення суден;

приміщенням для персоналу;

огорожею з боку берега.

Для групового заправлення малих кораблів застосовуються пересувні комплекти обладнання, які складаються з засобів перекачування, трубопроводу, фільтрів, лічильників та рукавів.

У разі коли відсутні стаціонарні причали і пірси, створюються безпричальні пристрої для приймання пального з наливних суден в берегові резервуари складу пального і для їх видавання з резервуарів складу пального в наливні плавучі засоби, а також для заправлення кораблів на рейді.

Під час спорудження безпричальних пристроїв прокладаються підводні або надводні трубопроводи. Підводний трубопровід застосовується, як правило, зварюваний із зовнішньою гідроізоляцією; в окремих випадках для безпричального видавання можуть використовуватися збірно-розбірні трубопроводи.

3.5.4.3. Для захисту від промерзання, а також від пошкодження під час шторму і просування льоду підводний трубопровід, у межах берегової частини (у середньому до глибини 3 м), доцільно прокладати в траншеї. Кінець підводного трубопроводу кріпиться до бетонного оголовка. При тимчасовому прокладанні підводного трубопроводу облаштовувати траншею і бетонний оголовок не обов'язково. У цьому разі трубопровід у найвразливіших місцях (біля берегової смуги оголовка) обсипають камінням.

Рукав, приєднаний до кінця підводного трубопроводу, повинен бути довжиною більше глибини моря біля оголовка трубопроводу, щоб захистити його від розривання при видаванні пального в наливне судно (корабель).

Рукав оголовка трубопроводу, заглушений фланцем, з'єднується за допомогою троса з буєм. Цей трос призначений для піднімання рукава на наливне судно (корабель).

Безпричальне видавання (приймання) пального, з використанням надводних трубопроводів, застосовується при крутому схилі морського дна і великій глибині прибережної смуги моря.

Надводний трубопровід робиться, як правило, збірно-розбірним із труб, з'єднаних муфтами, або звичайних труб складського розбірного трубопроводу. Як надводний трубопровід може бути використаний гумотканинний трубопровід. За необхідності замість трубопроводів можуть застосовуватися спеціальні понтони або бочки. Під час хвилювання моря понад 3 - 4 бали надводний трубопровід розбирається і складається на березі.

Плавучі причали, крім того, облаштовуються засобами малої механізації, якщо є місце для їх розташування.

Для ліквідації наслідків розливання пального і потрапляння його у водоймище встановлюються бонові загородження.

3.5.4.4. При великих коливаннях горизонту води і при утворенні льодових навантажень улаштовуються "бичкові" залізобетонні причали або причальні стінки. Причали такого типу являють собою комплекс гідротехнічних споруд: причальні "бички" для підходу суден, відбійно-швартові палі для швартування суден, пішохідні містки, підводні естакади для всіх комунікацій, які з'єднують причал із береговим господарством; льодозахисні пристрої. У бичках встановлюються насосні станції. При необхідності установки плавучої насосної станції споруджуються причали з нішею в середній частині.

Причали і пірси повинні мати ширину, що забезпечує прокладання всіх трубопроводів та улаштування проїзду шириною не менше 3,5 м для пожежних автомобілів; у кінці тупикового проїзду повинен бути майданчик розміром не менше 12 х 12 м для розвороту автомобілів. На пірсах, зв'язаних з берегом перехідними містками, які призначені тільки для прокладання трубопроводів і пішохідного сполучення, та пірсах довжиною до 120 м включно, за умови прокладання на них трубопроводів пожежогасіння (розчинопроводів) улаштування зазначеного проїзду для пожежних автомобілів не потрібне.

Причали і пірси з боку берега обмежуються, якщо вони не примикають до суміжної території, яка охороняється.

Настили причалів і пірсів повинні бути суцільними, конструкція пірсів і причалів має бути такою, щоб виключити можливість попадання під них нафтопродуктів; прокладання трубопроводів під настилами не допускається.

Персонал складу пального, який обслуговує причал, слідкує за технічним станом трубопроводів, арматури і обладнання на причалах, не допускає розливання нафтопродуктів у водоймища. Виявлена негерметичність негайно усувається.

У разі наявності ґрунтів з недостатньою несучою здатністю, підвищеним розмивом берега, необхідності забезпечення великих глибин використовуються плавучі причальні споруди.

На стаціонарних і плавучих причалах відбійні пристрої виконуються з еластичних матеріалів, які зменшують жорсткі удари та виключають утворення іскор під час швартування суден, а також вивантаження або навантаження.

Відстань від зливно-наливних причалів у портах морських, озерних та на водосховищах (крім річкових ділянок) слід приймати:

до суховантажних, пасажирських і службових причалів (за винятком причалів для пожежних суден) - не менше 300 м під час перевантаження легкозаймистих та 200 м при перевантаженні горючих нафтопродуктів, але в усіх випадках - не менше довжини найбільшого розрахункового судна на причалах (берегових) і не менше відстані, що дорівнює сумі довжини та подвійної ширини найбільшого розрахункового судна на пірсах;

до житла, зон масового відпочинку населення, пристаней, рейдів та місць постійної стоянки флоту, мостів, водозаборів, гідроелектростанцій, судноремонтних заводів - не менше 500 м, незалежно від марки нафтопродуктів, що перевантажуються.

3.5.4.5. Під час визначення відстаней слід враховувати:

на причалах (берегових) - відстань у просвіті між розрахунковими суднами;

на пірсах - відстань у просвіті між сусідніми пірсами.

Відстані між зливно-наливними причалами (пірсами) у портах морських, озерних і на водосховищах (крім річкових ділянок) приймаються не менше 200 м під час перевантаження нафтопродуктів із температурою спалаху 28° C та нижче і не менше 150 м під час перевантаження нафтопродуктів із температурою спалаху вище 28° C, але в обох випадках не менше довжини найбільшого розрахункового судна, з урахуванням умов безпеки навігації (швартування, стоянки і відшвартування судна).

Відстань між зливно-наливними причалами (на одному пірсі), між цими причалами і причалами службово-допоміжного флоту, який обслуговує нафтоналивні судна, призначається виходячи з умов безпеки навігації, за нормами технологічного проектування морських портів з урахуванням вимог правил перевезень нафтопродуктів на танкерах морського флоту.

Рукавні пристрої експлуатуються у відповідності з інструкціями заводів-виготовлювачів. Особливо необхідно контролювати герметичність шарнірних і фланцевих з'єднань, своєчасно змащувати шарніри рекомендованим мастилом.

Причали обладнуються достатньою кількістю трубопроводів відповідних діаметрів для забезпечення необхідної продуктивності навантаження-розвантаження пального. Берегові трубопроводи для зливання-наливання пального обладнуються засувками, які встановлюються на відстані 30 м від причалу, пірса.

Приєднання зливного або наливного трубопроводу нафтоналивного судна до шлангового пристрою, а також спостереження за цими трубопроводами до причалу входить в обов'язки вахтового персоналу наливних суден.

Рукави, шлангові пристрої повинні мати довжину, яка забезпечує можливість руху судна біля причалу, а гумотканинні рукави підтримуються за допомогою м'яких стропів або дерев'яних підставок. Підвіска і кріплення рукавів повинні бути надійними і такими, що не допускають їх падіння та тертя.

У місцях переходу через трубопроводи влаштовуються містки з негорючих матеріалів.

Паропроводи, які прокладаються на причальних спорудах, ізолюються термоізоляційними матеріалами, у низьких точках встановлюються крани для відведення конденсату.

Під час експлуатації причальних і безпричальних пристосувань особлива увага звертається на герметичність і надійність з'єднань трубопроводів та рукавів.

Для контролю за перекачуванням під час приймання, видавання нафтопродукту на трубопроводі біля берегової смуги, насосної станції встановлюються манометри. Різкі зміни показань манометра у процесі перекачування нафтопродукту свідчать про пошкодження трубопроводу.

3.5.4.6. Підводний і надводний трубопроводи для запобігання забрудненню моря (водоймища) після припинення перекачування звільняються від нафтопродукту. Під час застосування безпричальних пристроїв нафтопродукт із трубопроводу витискується в берегові резервуари або плавучі цистерни повітрям за допомогою компресора або води.

У міжнавігаційний період плавучі споруди від'єднують від берегової естакади або берега та відводять у затон у спеціальні місця, де виключене їх пошкодження під час льодоходу.

3.5.4.7. На складах пального, що мають причали, у весняно-літній (навігаційний) період необхідно:

відремонтувати причали і їх обладнання;

провести ревізію і опресування рукавних пристроїв, металевих піддонів;

відремонтувати бонові загородження;

підготувати пристрої для збирання випадково розлитого нафтопродукту;

обновити протипожежні, водоохоронні споруди і суднохідні знаки;

перевірити зв'язок причалів із товарними насосними;

відремонтувати освітлення причалів;

перед початком навігації технологічні трубопроводи необхідно ретельно оглянути, опресувати, а виявлені дефекти усунути.

3.5.5. Щоденно по завершенні робіт у приміщенні роздавальної та в місцях наливання пального в автоцистерни здійснюється ретельне прибирання.

3.5.6. Огляд зливно-наливних і роздавальних пристроїв здійснюється щоденно, особлива увага звертається на відсутність течі пального. Знайдена теча усувається негайно.

3.5.7. Технічний огляд зливно-наливних і роздавальних пристроїв виконується перед кожним зливанням, наливанням нафтопродуктів, але не рідше двох разів на місяць: перевіряється щільність фланцевих з'єднань, сальників, випробовується легкість, плавність ходу шпинделів, засувок, обертальних сальників, а також справність заземлення. Результати огляду заносяться в Журнал огляду (додаток 2).

Перевірка герметичності всього зливно-наливного і роздавального обладнання (без рукавів) проводиться один раз на 2 роки шляхом гідравлічного або пневматичного опресування.

3.6. Сховища, навіси та майданчики

3.6.1. Сховища, навіси та майданчики призначені для зберігання пального в тарі, технічних рідин, технічних засобів та майна, з дотриманням встановлених правил та порядку їх розміщення.

3.6.2. За способом встановлення сховища розподіляються на заглиблені, напівзаглиблені та наземні.

До заглиблених відносяться сховища, у яких підлога заглиблена в ґрунт на всю висоту сховища, а верх покриття будівлі сховища знаходиться нижче планувальної позначки прилягаючого майданчика не менш як на 0,2 м.

До напівзаглиблених відносяться сховища, у яких підлога заглиблена в ґрунт не менш як на половину висоти сховища, а верх покриття сховища знаходиться вище планувальної позначки прилягаючого майданчика не більш як на 2 м.

До наземних відносяться сховища, у яких підлога знаходиться на одному рівні або вище планувальної позначки прилягаючого майданчика.

3.6.3. Сховище повинно мати:

хорошу вентиляцію для провітрювання і просушування приміщення і матеріальних засобів, які в ньому зберігаються. Вентиляція у приміщеннях повинна забезпечувати необхідну кратність обміну повітря, яка наведена в додатку 20;

під'їзди, зручні для приймання і видавання технічних засобів (пального в тарі) і для використання засобів механізації;

не менше двох дверей для швидкої евакуації матеріальних засобів на випадок пожежі або іншого стихійного лиха. Ворота і двері сховища повинні закриватися лише ззовні.

3.6.4. Дах, стеля і двері сховищ повинні бути справними, а вікна засклені та обладнані металевими ґратами. Віконне скло, із сонячного боку сховища, фарбується в білий колір. Навколо сховища влаштовуються вимощення, із твердим покриттям і водовідвідні канави.

Будівлі для зберігання легкозаймистих і горючих рідин у тарі будуються без горища.

Ворота і двері складських будівель виконуються розгорнутими (що розкриваються на один або два боки), розсувними або шторними.

Двірні отвори у стінах складських будівель для пального в тарі виконуються за розмірами, які забезпечують проїзд засобів механізації, але в будь-якому разі не менше: ширина - 2,1 м, висота - 2,4 м. У дверних отворах передбачаються пороги (з пандусами) висотою 0,15 м.

Метрологічні умови у складських приміщеннях - температура, відносна вологість і швидкість руху повітря - повинні відповідати вимогам технології зберігання майна.

Не дозволяється транзитне прокладання кабелів через складські приміщення.

Підлоги у складських будівлях для пального в тарі виконуються з негорючих та не поглинаючих нафтопродукти матеріалів, а в разі зберігання легкозаймистих нафтопродуктів - з покриттям, що не може утворювати іскру. Поверхня підлоги повинна бути гладкою з ухилом для стікання рідини до приямків. Виявлені вибоїни, тріщини в підлогах складських приміщень негайно усуваються.

3.6.5. У кожному сховищі повинні бути:

план сховища зі схемами розміщення стелажів, завантажених піддонів, технічних засобів та майна;

картотека на технічні засоби (пальне в тарі), які зберігаються;

паспорт із зазначенням типу сховища, його розмірів, площі та місткості;

дошка пожежної обслуги;

дошка документації;

медична аптечка;

шафа для робочого інструменту, інвентар для підтримання чистоти (мітли, щітки, совки), пожежний інвентар;

металеві ящики з кришками для чистого і використаного ганчір'я;

комплект піддонів, стелажів і підкладок у залежності від виду технічних засобів, майна і тарних нафтопродуктів, які зберігаються;

робочий стіл із письмовим приладдям, табуретка (стілець);

прилади для вимірювання температури, а за необхідності - вологості повітря;

Журнал огляду (додаток 2);

інструкції особовому складу про порядок допуску у сховище, про правила зберігання і видачі технічних засобів і пального в тарі, а також по заходах пожежної безпеки, інші документи (розміщуються на дошці документації).

3.6.6. Залежно від виду матеріальних засобів, які зберігаються, сховища, крім того, повинні забезпечуватися:

засобами механізації і пристосовуваннями для завантаження (завантажувачами, карами, кранами-штабелерами, тельферами, талями, конвеєрами, лебідками, роликовими ломами);

засобами зважування і вимірювання (вагами, рулетками, метрами, щупами);

переносними драбинами для зручності доступу до верхніх полиць стелажів і до верхніх рядів штабелів.

3.6.7. Сучасні сховища можуть забезпечуватися рухомими стелажами з ящиковими піддонами, а також спеціальними кранами-штабелерами або завантажувачами-штабелерами.

3.6.8. Сховища для зберігання отруйних технічних рідин обладнуються у відповідності з вимогами наказу заступника Міністра оборони України по тилу - начальника Тилу Збройних Сил України від 2 лютого 1994 року № 7.

3.6.9. Кожному сховищу призначається номер відповідно до генерального плану складу пального. На кожному сховищі, з лівої сторони, на відстані 50 см від кута, вивішується табличка з номером та шифром сховища на висоті 2,5 метра від землі до її нижньої сторони. Номер наземного сховища наноситься чорною фарбою на фоні квадрату білого кольору із стороною 400 мм усередині круга діаметром 390 мм, висота цифр - 100 мм, риска під кутом 45 градусів, довжиною 200 мм, товщина лінії круга, риски та цифр - 15 мм. Для заглиблених сховищ - на видному місці, біля входу або на окремих табличках. Номери сховищ повинні бути добре видимі з пожежного проїзду.

3.6.10. Вентиляція і провітрювання сховищ повинні проводитись з урахуванням температури зовнішнього повітря і стану погоди. Улітку для провітрювання відкриваються всі вікна і двері, витяжні труби (дефлектори) сховищ. На зиму зовнішні душники і підпілля закладаються цеглою і обмазуються глиною або закриваються щитами. Узимку сховища провітрюються за необхідності - не більше 30 хвилин, щоб не промерзли підлога і стіни. Весною і восени для запобігання зволоженню сховища провітрюються лише в сонячну погоду.

3.6.11. Підвищена вологість повітря і вологість у сховищах призводять до корозії металевих виробів та псування майна, що зберігається. Розрізняють вологість абсолютну та відносну. Абсолютна вологість виражає вагову кількість водяної пари, яка може утримуватися у повітрі в стані повного насичення при даній температурі. Відносна вологість виражає відношення дійсної кількості водяних парів, що утримуються в повітрі при даній температурі, до абсолютної вологості при тій самій температурі. Абсолютна вологість виражається в грамах на квадратний метр або в грамах на 1 кг повітря. Відносна вологість виражається в процентах. Практичне значення має відносна вологість, яка визначається гідрометром або психрометром.

Психрометр складається з двох однакових термометрів. Кулька одного з них обгорнута тканиною, кінець якої опущений у посуд із водою. Завдяки цьому вода, випаровуючись із тканини, безперервно охолоджує кульку цього термометра. Таким чином, показники сухого термометра завжди будуть вище показників "вологого" термометра. Випаровування, а також і охолодження будуть більші в тому разі, коли повітря сухіше. Знаючи різницю показань обох термометрів, можливо визначити відносну вологість повітря у сховищі.

3.6.12. Територія навколо сховища, навісів та майданчиків утримується в чистоті. Стеля, стіни, вікна, двері, стелажі (піддони), технічні засоби і тара з нафтопродуктами, розміщені у сховищі, регулярно протираються. Використовувати для протирання легкозаймисті і горючі рідини забороняється.

3.6.13. Дозволяється розміщувати у складських приміщеннях робочі місця начальників сховищ (комірників) з обгородженням їх заскленими перегородками з негорючих матеріалів заввишки 1,8 м, які не повинні перешкоджати евакуації людей та матеріальних цінностей.

Для тимчасового зберігання технічних засобів і пального в тарі, а також для постійного зберігання порожніх бочок і технічних засобів, які не потребують захисту від атмосферного впливу, пересувних металевих резервуарів, труб з комплектів трубопроводів споруджуються навіси або обладнуються майданчики з твердим покриттям.

3.6.14. Відкриті майданчики для зберігання пального в тарі огороджуються земляним валом висотою не менше 0,5 м. Порожні металеві бочки (з-під пального) зберігаються на відкритих майданчиках, з дотриманням відстаней, встановлених для зберігання пального в тарі на відкритих майданчиках.

3.6.15. Завантаження і вивантаження вантажів, які надходять залізничним та автомобільним транспортом, можна виконувати на закритих, з навісом або відкритих вантажних платформах (рампах) виходячи з вимог технології зберігання вантажів та захисту їх від атмосферного впливу.

Довжину вантажних платформ (рамп) визначають розрахунком у залежності від місткості складу пального та вантажообігу.

Висота вантажних платформ для автомобільного транспорту і залізничних платформ з боку під'їзду автомобілів приймається 1,2 м від рівня поверхні проїжджої частини дороги або вантажно-розвантажувального майданчика.

Ширина вантажних платформ визначається з урахуванням вимог технології та повинна бути кратною 1,5 м.

Підлога вантажних платформ (рампи) повинна мати поперечний ухил 1% (від будівлі). Вантажні платформи (рампи) для залізничного і автомобільного транспорту виконуються з негорючих матеріалів.

Навіс над залізничними платформами повинен на 0,5 м перекривати вісь залізничної колії, а над автомобільними платформами - мати ширину на 1,5 м більше ширини платформи.

3.6.16. Для запобігання псуванню сховищ та навісів і розміщених у них матеріальних засобів застосовується система їх технічного обслуговування і ремонту, яка являє собою сукупність організаційно-технічних заходів із нагляду за їх технічним станом та ремонту, що здійснюються у плановому порядку.

3.6.17. Заходи щодо системи технічного обслуговування

3.6.17.1. До системи технічного обслуговування і ремонту відносяться такі заходи:

періодичний огляд (щоденний) за станом сховищ та навісів і розміщених у них матеріальних засобів;

періодичний технічний огляд (щорічний) за станом сховищ та навісів і розміщених у них матеріальних засобів, який проводиться у строки, що визначаються начальником складу пального, але не рідше одного разу на рік;

придбання та підготовка необхідних агрегатів, вузлів, деталей і матеріалів для виконання запланованих ремонтів;

своєчасне прибирання, видалення води та провітрювання сховищ;

проведення поточного або капітального ремонтів.

3.6.17.2. Основними завданнями з експлуатації і ремонту сховищ та навісів є:

забезпечення відповідності параметрів експлуатаційних середовищ, навантажень і впливів на будівельні конструкції величинам, прийнятим під час проектування будівлі, або застереженими діючими нормативними документами;

своєчасне виявлення і правильна оцінка несправностей будівельних конструкцій;

своєчасне очищення будівельних конструкції від забруднень і льоду.

Під час підготовки і проведення всіх робіт з експлуатації і ремонту будівельних конструкцій вживаються заходи, які запобігають аварійним руйнуванням конструкцій та забезпечують безпеку людей і справність обладнання.

3.6.17.3. Будівельні конструкції сховищ та навісів охороняють від руйнівної дії кліматичних факторів (дощу, снігу, почергового зволоження і висихання, заморожування і відтавання), для чого необхідно:

утримувати у справному стані вологоізолюючі шари і пристрої (дренувальні і повітряні прошарки тощо), в огороджувальних конструкціях (стінах, покриттях, цоколях, карнизах), а також фундаментах;

утримувати у справному стані пристрої для відведення атмосферних і талих вод (жолобки, водостічні труби та внутрішні водостоки, карнизи, зливи, вимощення та мережі дощової каналізації);

не допускати нагромадження снігу біля стін будівлі, видаляючи його на відстань не менше 2 м від стін з настанням відлиг;

для захисту від промерзання утепляти на зиму мілко закладені фундаменти, трубопроводи, канали та інші інженерні мережі.

3.6.17.4. У процесі експлуатації конструкцій змінювати конструктивні схеми несучого каркасу будівлі не допускається.

Послаблення несучих конструкцій шляхом вирізів в окремих елементах або частинах, пробивання борозен та отворів у перекриттях, фермах, балках, колонах, зовнішніх стінах та інших несучих конструкціях не допускається.

3.6.17.5. У період експлуатації інженерних комунікацій періодично здійснюється очищення від забруднень та обслуговування систем опалення, водопроводу, каналізації, електрообладнання, протипожежного обладнання тощо.

3.6.17.6. Основи і фундаменти будівель охороняються від впливу дощових і талих поверхневих вод, для чого необхідно:

забезпечити обов'язкову наявність вимощень навколо будівель - просідання, вибоїни і тріщини, які утворились у зимовий період, замуровувати з настанням стійких позитивних температур;

систематично очищати (від мулу, трави, сміття і наносів) зливостоки (відкриті лотки, кювети і дренажі), які збирають та відводять воду з території, підтримуючи достатні для пропускання вод перерізи та ухили в бік водоскиду; покриття зливостоків не повинно допускати розмивів;

розміщати біля водостічних труб водовідвідні лотки, які систематично очищуються від засмічення;

прочищати не рідше двох разів на рік - до початку весняного розтавання снігу та осінніх дощів систему дощової каналізації (з колодязями);

весною перед розтаванням снігу відкрити всі загородження, забезпечуючи скидання води в головний колектор, а в період розтавання снігу постійно контролювати та своєчасно прибирати намерзлий лід;

на зимовий період всі оглядові колодязі надійно утепляти;

захищати дренажну мережу від пошкоджень, засмічення та промерзання, оглядові колодязі тримати завжди закритими.

3.6.17.7. Для запобігання усадочним деформаціям фундаментів будівель не допускається:

складування на підлозі першого поверху або на перекриттях біля стін або колон будівлі матеріалів, виробів, які спричиняють навантаження на фундаменти або ґрунти основи будівлі, більше встановлених проектом;

проникнення рідин у ґрунти основи будівлі в результаті стікання її з покрівлі, водопроводу, технологічних комунікацій та обладнання (течі в зазначених системах повинні усуватися негайно);

залишення поблизу фундаментів відкритих ям або котлованів;

залишення розкритими фундаментів без зворотного засипання і без відновлення прилеглих ділянок вимощення та підлоги.

Не допускається влаштування у стінах отворів для воріт, дверей, вікон, вводів комунікацій тощо; закладання віконних або дверних отворів без проекту, розробленого проектною організацією.

Підвищенню вологості стінових матеріалів будівлі запобігають шляхом підтримання у справному стані покрівлі, водостічних труб, жолобів, покриття карнизів, зовнішніх відливів віконних отворів.

3.6.17.8. Перебування людей на покрівлях, за винятком випадків очищення покрівлі від снігу, сміття і бруду, підготовки поверхні до фарбування, засклення ліхтарів, ремонту покриттів та ліхтарів, проведення монтажних робіт, не допускається. Виходи на покрівлю утримуються постійно зачиненими, а ключ зберігається в установленому місці з можливістю одержання в будь-який час доби.

До робіт з очищення покрівлі допускаються особи, не молодші 18 років. Виконання робіт при температурі нижче мінус 30° C та вітрі більше 11 м/с, а також у грозу і при ожеледиці не допускається. Робочі, що доглядають за покрівлею, проходять спеціальний інструктаж з безпечного виконання робіт.

Переносні дерев'яні драбини або драбинки, які використовуються під час робіт на покрівлі, повинні мати дерев'яні башмаки, підбиті повстю, гумою або іншими неслизькими матеріалами.

Під час очищення покрівель з рулонним покриттям слід залишати шар снігу товщиною біля 10 см, на інших - біля 5 см. Очищення покрівлі від намерзлого льоду не допускається. Намерзлий лід видаляють тільки з карнизів покрівель, жолобів та водостічних труб. Намерзлий лід і бурульки, що звисають із карнизів покрівель, своєчасно збивають, користуючись драбинами. Місця виконання робіт обгороджуються, а прохід для пішоходів і проїзд для транспорту закриваються.

3.6.18. Не дозволяється виконувати без проектів, розроблених спеціалізованою проектною організацією, такі роботи:

земляні роботи, крім поверхневого планування, на відстані менше 2 м від обрізів підошви фундаментів існуючих будівель;

зрізання землі навколо будівель;

прибудування тимчасових будівель;

улаштування у стінах отворів для воріт, дверей, вікон, відводів комунікацій тощо;

закладання віконних або дверних отворів.

3.6.19. Для забезпечення безперебійної експлуатації складів пального в осінньо-зимовий період необхідно:

відремонтувати і підготувати до експлуатації систему опалення будівель та підігріву масел;

утеплити колодязі водопровідної системи, пожежні гідранти і пожежні водоймища;

вогнегасники (за необхідністю) перенести до опалюваних приміщень і вивісити плакати з написом "Тут знаходяться вогнегасники";

утеплити дверні і віконні отвори будівель;

підготувати інвентар для прибирання території під час ожеледиці.

Вода з трубопровідних комунікацій видаляється, а в засувках, які знаходяться поза опалюваними приміщеннями і не мають спускних пристроїв, встановлюються спускні пробки; трубопровідна арматура, за необхідності, утеплюється.

3.7. Виробничі та допоміжні споруди, інженерні мережі

3.7.1. До виробничих та допоміжних споруд складу пального відносяться: об'єкти електоро-, тепло- та водозабезпечення, каналізації, очисні споруди, укриття для особового складу, засоби зв'язку і сигналізації, залізничні та автомобільні під'їзні дороги.

Порядок експлуатації виробничих та допоміжних споруд, інженерних мереж встановлюється інструкцією з їх експлуатації, яка розробляється на підставі відповідних нормативних документів та затверджується начальником складу пального.

3.7.2. Водопостачання

3.7.2.1. Система водопостачання облаштовується для безперебійного постачання води належної якості і в необхідній кількості у відповідності з діючими нормами на виробничі і побутові потреби об'єктів складу пального (споруд, обладнання) і побутово-господарських потреб, а також забезпечення потреби у воді на зовнішнє пожежогасіння, поповнення пожежного запасу та поливання зелених насаджень.

Водопостачання складів пального здійснюється окремими системами водопроводів: господарчо-питними, технічними, протипожежними.

Господарчо-питні водопроводи, які живляться від міського водопроводу, не повинні мати безпосереднього з'єднання з водопроводами від інших джерел водопостачання.

Водопровідні мережі, як правило, виконуються кільцевими з розташуванням на них гідрантів на відстані не більше 130 м один від одного.

Водопостачання на складах пального при протипожежному витрачанні понад 60 л/с повинно передбачатися від пожежного водопроводу високого тиску, при меншому витрачанні води - від водопроводу низького тиску або насосами пожежних автомобілів із водоймищ або резервуарів.

3.7.2.2. Для зберігання води передбачається не менше двох водоймищ (резервуарів). Розміщуються вони на відстані не більше 150 м від обслуговуючих споруд. Відстань між гідрантами повинна бути 100 м, від гідранта або пожежного водоймища до резервуара з легкозаймистими та горючими рідинами - не менше 40 м, а до будівель і споруд - не менше 20 м.

3.7.2.3. Систему внутрішнього пожежогасіння в будівлях розливних, розподільних, насосних, будівлях для зберігання легкозаймистих та горючих рідин у тарі та інших, з огляду на економічну доцільність, слід застосовувати таку саму, як і для резервуарного парку даного складу пального.

При стаціонарній системі гасіння пожеж у резервуарному парку, уздовж залізничних і автомобільних зливно-наливних пристроїв, а також до річкових і морських причалів слід прокладати трубопроводи для подачі розчинів на гасіння пожеж за допомогою рухомих піногенераторів.

3.7.2.4. Приблизне витрачання води на піноутворення, охолодження наземних і заглиблених резервуарів, а також тривалість гасіння й потрібну кількість засобів пожежогасіння слід попередньо розраховувати.

3.7.2.5. У разі коли охолодження сусідніх резервуарів не потрібне, недоторканний запас води для пожежегасіння береться з розрахунку необхідності гасіння і охолодження резервуара, який горить, протягом 3 годин. За необхідності охолодження сусідніх резервуарів запас води приймається з розрахунку гасіння резервуара, який горить, протягом 1 години.

3.7.2.6. Недоторканний протипожежний запас води у водоймищах (після пожежі) повинен відновлюватися не пізніше 72 годин.

При водопостачанні складу пального з відкритих водоймищ, вода, яка йде для побутових потреб, повинна хлоруватися і піддаватися бактеріологічному аналізу у строки, визначені органами санітарного нагляду.

3.7.2.7. Побутовий контроль якості води проводиться через місцеву санітарно-епідеміологічну станцію, виробничий - через лабораторію складу пального. Контроль за якістю питної води покладається на лікаря (фельдшера) - начальника лабораторії (лаборанта).

3.7.2.8. Усе обладнання водонасосної станції і зовнішніх мереж (насоси, двигуни, оглядові колодязі, гідранти, пожежні крани і водоймища) повинне бути пронумероване.

Резервні водяні насоси завжди утримуються готовими до пуску. Не рідше одного разу на 10 днів їх необхідно вмикати на 5 - 10 хвилин для випробування на повну подачу.

Насосні агрегати під'єднують від двох незалежних джерел електропостачання. При відсутності іншого джерела електропостачання резервні насоси приводяться в дію від двигунів внутрішнього згоряння.

У насосній вивішується загальна схема водопостачання й інструкції з експлуатації обладнання насосної.

3.7.2.9. За станом водозабірних споруд, колодязів, закритих і відкритих водоймищ встановлюється систематичний нагляд, щорічно в літній період вони детально обстежуються і очищаються від сміття та мулу.

Входи в об'єкти водопостачання, а також люки наземних і підземних водяних резервуарів замикаються. Ключі від замків зберігаються в установлених місцях під відповідальність осіб, призначених наказом начальника складу пального.

3.7.2.10. Оглядові колодязі водонапірної мережі, колодязі гідрантів і забірні колодязі відкритих й закритих водоймищ на зимовий період утеплюються.

Під час відключення у зимовий період яких-небудь частин системи водопостачання, розташованих не в приміщеннях або в неопалюваних приміщеннях, вони повинні бути негайно звільнені від води.

3.7.2.11. Пожежні водойми для зберігання запасів води утримуються у справному стані, з визначеним запасом води. Під'їзди до пожежних водойм облаштовуються твердим покриттям. Насипи і схили водоймищ покриваються дерном. Забірні колодязі обладнуються кришками. Вода у водоймищах періодично оновлюється.

3.7.2.12. На складі пального ведуть окремий облік води, яка використовується на виробничі потреби (технічної води), і питної води на господарсько-питні потреби.

3.7.2.13. Експлуатація артезіанських свердловин (колодязів) здійснюється відповідно до інструкції з експлуатації, яку зобов'язана скласти та прикласти до виконавчої документації організація, яка спорудила артезіанську свердловину.

3.7.3. Електропостачання

3.7.3.1. Основним видом енергії на складах пального є електрична енергія, яка поступає від об'єднаної енергетичної системи України. В окремих випадках електропостачання організовується від обладнаних пунктів резервного електропостачання (військових електроустановок).

3.7.3.2. Система електропостачання складів пального складається із систем зовнішнього, внутрішнього та автономного електропостачання.

До системи зовнішнього електропостачання відносяться комплектні розподільчі установки та лінії електропередавання.

Електроустановки зовнішньої системи електропостачання, як правило, знаходяться на балансі електропередавальної (електропостачальної) організації (КЕЧ районів).

До системи внутрішнього електропостачання відносяться електроагрегати і силові електростанції резервного живлення; комплектні трансформаторні підстанції; повітряні або кабельні лінії електропередавання від джерел живлення системи зовнішнього електропостачання (джерел автономного або резервного електропостачання) до об'єктів складу пального; живлячі та розподільчі силові й освітлювальні мережі, внутрішні електромережі будівель та споруд.

До системи автономного електропостачання відносяться стаціонарні електроагрегати і силові електростанції автономного живлення; їх комплектні розподільчі установки; комплектні військові кабельні мережі; перетворювачі струму, напруги, частоти тощо.

3.7.3.3. Розподіл електричних мереж за балансовою належністю та експлуатаційною відповідальністю визначається спільним актом розмежування між складом пального, квартирно-експлуатаційним органом та електропередавальною (електропостачальною) організацією.

Крім того, начальник складу пального своїм наказом визначає осіб, відповідальних за експлуатацію внутрішніх електромереж та електроустановок. Цей наказ встановлює зони відповідальності між посадовими особами, відповідальними за електрогосподарство.

3.7.3.4. Службові (посадові) особи, які несуть відповідальність за електроустановки, зобов'язані організувати і забезпечити правильну та безпечну їх експлуатацію.

3.7.3.5. Службові (посадові) особи, яким безпосередньо підпорядкований особовий склад електротехнічних спеціальностей, відповідають за підготовку та інструктаж підлеглого особового складу із правил і заходів безпеки та зобов'язані забезпечити безпечні умови проведення робіт безпосередньо на електроустановках.

3.7.3.6. До самостійної роботи на електроустановках допускається особовий склад, який пройшов медичний огляд, має відповідну групу з електробезпеки та вік не менше 18 років.

Особовий склад, допущений до експлуатації електроустановок, повинен:

знати вимоги правил безпеки, керівних і експлуатаційних документів відповідно до займаної посади та своїх обов'язків;

знати будову та принципи роботи електроустановок, що знаходяться в експлуатації, а також машин, механізмів і пристосувань, які при цьому застосовуються;

твердо знати умови забезпечення безпеки під час виконання конкретних робіт на електроустановках;

мати необхідні практичні навички виконання штатних технологічних операцій на електроустановках;

знати будову, призначення та порядок використання засобів захисту і пожежогасіння, уміти користуватися ними;

уміти надавати першу допомогу потерпілому від ураження електричним струмом.

Для виконання роботи в електроустановках, розміщених у вибухонебезпечних або пожежонебезпечних зонах, особовий склад повинен пройти спеціальне навчання за програмою пожежно-технічного мінімуму відповідно до НАПБ Б.02.005-2003 (Типове положення про інструктажі, спеціальне навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України). Порядок організації навчання визначається НАПБ Б.06.001-2003 (Перелік посад, при призначенні на які особи зобов'язані проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки, та порядок їх організації).

Технічне обслуговування та ремонт електроустаткування електротехнічний склад не проводить.

3.7.3.7. Електрообладнання підстанцій, електричних мереж, електроустановок, повітряні та кабельні лінії електропередавання повинні бути захищені від коротких замикань і порушень нормальних режимів пристроями релейного захисту, автоматичними вимикачами або запобіжниками і оснащені засобами електроавтоматики та телемеханіки відповідно до Правил улаштування електроустановок, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 13 лютого 2012 року № 91, та інших чинних нормативних документів.

3.7.3.8. Монтаж, випробування, налагодження, експлуатацію і ремонт електроустановок, установлених у вибухонебезпечних зонах, необхідно виконувати з дотриманням вимог Правил технічної експлуатації , затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 25 липня 2006 року № 258, Правил безпечної експлуатації електроустановок , затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 9 січня 1998 року № 4, інструкцій заводів-виробників електрообладнання та санітарних норм, правил і інструкцій.

3.7.3.9. Вибухозахищене обладнання повинно відповідати класові вибухонебезпечної зони, у якій воно встановлене, а також категорії та групі вибухонебезпечної суміші, за якими установка (об'єкт) класифікується як вибухонебезпечна (додатки 22, 23).

3.7.3.10. У вибухонебезпечних зонах застосовуються стаціонарні та переносні світильники, рівень вибухозахисту або ступінь захисту яких відповідає таблиці 2.

У разі проведення ремонтних робіт в умовах тісноти, можливої загазованості, у тому числі усередині технологічних апаратів, освітлення забезпечується за допомогою переносних вибухозахищених акумуляторних світильників у відповідному до середовища виконанні або переносних світильників у вибухобезпечному виконанні.

Для сухих вибухонебезпечних приміщень необхідно застосовувати переносні світильники напругою не вище 42 В, а для вологих - не вище 12 В.

Вибухозахищені світильники зберігаються у відповідальних осіб у справному стані та видаються тільки на час виконання робіт. Після закінчення робіт світильники обслуговуються та повертаються відповідальній особі з відповідним оформленням.

3.7.3.11. Усі електричні машини, апарати, а також інше електрообладнання та електропроводки у вибухонебезпечних зонах періодично підлягають зовнішньому огляду. Терміни проведення оглядів залежать від місцевих умов, але не рідше одного разу на три місяці.

Огляд, залежно від кордонів розподілу між електроустановками, проводить енергетик (відповідальний за військові електроустановки) або відповідальний за електрогосподарство.

Результати огляду фіксуються в оперативному або спеціальному журналі, його форма наведена в додатку 24.

3.7.3.12. Періодичність профілактичних випробувань вибухозахищеного електрообладнання встановлює особа, відповідальна за електрогосподарство, з урахуванням інструкцій заводів-виробників, виробничих умов.

Профілактичні випробування здійснюються відповідно до вимог нормативних документів та інструкцій заводів-виробників, при цьому використовуються вибухозахищені прилади.

3.7.3.13. Організаційними заходами, якими досягається безпека робіт в електроустановках, є:

затвердження переліку робіт, що виконуються за нарядами, розпорядженнями та в порядку поточної експлуатації;

призначення осіб, відповідальних за безпечне проведення робіт;

оформлення робіт нарядом або розпорядженням;

підготовка робочих місць;

допуск до роботи;

нагляд під час виконання робіт;

переведення на інше робоче місце;

оформлення перерв у роботі та її закінчення.

3.7.3.14. Технічними заходами, що створюють безпечні умови виконання робіт, є:

підготовка робочих місць;

вимикання (зняття напруги);

вивішування плакатів безпеки, обгородження робочого місця;

перевірка відсутності напруги;

установлення заземлень.

3.7.3.15. Особовий склад, який обслуговує електроустановки, повинен бути забезпечений усіма необхідними засобами захисту для виконання робіт, навчений правилам користування ними та вміти застосовувати їх для створення безпечних умов робіт. Засобами захисту повинні бути укомплектовані всі електроустановки. Без укомплектування засобами захисту експлуатація електроустановок забороняється. Засоби захисту необхідно розміщувати як інвентарні в розподільчих установках, трансформаторних підстанціях тощо. Крім того, засоби захисту можуть також видаватись для індивідуального користування.

Випробування засобів захисту проводиться в акредитованих лабораторіях. Засоби захисту, що пройшли випробування, засвідчуються штампом встановленого зразка.

3.8. Очисні каналізаційні мережі

3.8.1. Для відведення стічних вод улаштовують такі системи каналізації: виробничу або виробничо-дощову, спецканалізацію та побутову.

3.8.1.1. У виробничу або виробничо-дощову каналізацію відводяться: підпродуктова вода з резервуарів; вода після миття бочок з-під нафтопродуктів, площадок із зливно-наливними пристроями, підлог у продуктових насосних станціях тощо; вода після охолодження резервуарів під час пожежі; дощові води з відкритих площадок для зливно-наливних пристроїв, обвалувань території резервуарного парку та інших місць, де ці води можуть бути забруднені нафтопродуктами; виробничі стоки від лабораторії.

3.8.1.2. Побутовою каналізацією відводяться господарські стоки від будівель і споруд складу пального, які не містять нафтопродуктів.

3.8.2. Стічні води, що утворюються під час зачищення резервуарів, не дозволяється скидати в мережу каналізації. Вони відводяться збірно-розбірними трубопроводами у шламонакопичувачі і після відстоювання направляються мережею виробничої або виробничо-дощової каналізації на очисні споруди складу пального.

Виробничі стічні води від продуктових насосних дозволяється відводити в резервуари для скидання технологічних витоків.

Скидання пального в мережу виробничо-дощової каналізації забороняється.

У разі попадання пального в колодязь (у результаті аварії) його необхідно відкачати в окремий резервуар.

Приводи запірних пристроїв (хлопавок) на випусках виробничо-дощових вод з обвалованих територій резервуарних парків повинні встановлюватися на огороджувальному валу або за його межами.

Для запобігання накопиченню різних осадів, які забивають колектори, необхідно постійно стежити за рівнем води в колодязях з гідравлічними затворами. У разі підвищення рівня води необхідно прочистити забиту ділянку труби та колодязь.

З метою збереження розрахункової пропускної здатності каналізаційних мереж здійснюється їх профілактичне прочищення не рідше двох разів на рік.

3.8.3. Вимоги і умови, при яких можливе відведення стічних вод у водні об'єкти, порядок контролю і відповідальність за виконання цих вимог визначені Правилами охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами , затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1999 року № 465.

Випуск виробничих стічних вод у міську каналізаційну мережу здійснюється відповідно до вимог житлово-комунальних органів.

Склад споруд для очищення виробничих стічних вод і ступінь їх очищення вибираються з урахуванням подальшого використання очищених вод: оборотного водопостачання, випаровування, скидання у водоймище або на очисні споруди інших підприємств для подальшого очищення тощо.

3.8.4. Для очищення стічних вод від нафтопродуктів можуть застосовуватися механічні (відстоювання, фільтрування, центрифугування), фізико-хімічні (флотація, коагуляція, сорбція), хімічні (окислення хлором, окислення озоном), біологічні методи. Середні статистичні дані щодо ступеня очищення стічних вод від нафтопродуктів, який досягається на різних очисних спорудах, наведені в додатку 25.

3.8.5. Основними умовами ефективної експлуатації очисних споруд є:

організація режиму роботи, який забезпечує якість очищення, передбачену проектом;

систематичний контроль (технічний і лабораторний) за станом і роботою очисних споруд;

регулярне збирання уловленого нафтопродукту і видалення осаду;

своєчасний ремонт очисних споруд.

3.8.6. Для обслуговування каналізаційної мережі і очисних споруд виділяються необхідні посадові особи. Чисельність персоналу визначається виходячи із складності комплексу очисних споруд, їх територіального розміщення, оснащення робочих місць необхідним інвентарем і обладнанням стосовно характеру виконуваної роботи, рівня механізації та автоматизації робіт.

Експлуатаційний персонал зобов'язаний:

регулярно слідкувати за роботою і справністю всіх об'єктів очисних споруд і вузлів (засувок, лотків, жолобів, водозливів, труб для збирання та видалення нафтопродуктів, механізмів для згрібання осадів, реагентного господарства, вимірювальних пристроїв);

забезпечувати технічний нагляд, а також контроль за якістю стічної води, яка надходить і виходить з окремих очисних споруд стічної води;

здійснювати постійний контроль за роботою буферних резервуарів або інших нейтралізаторів (з метою максимального вирівнювання витрати і складу стічних вод, які надходять на наступне очищення), герметичністю всього обладнання і трубопроводів.

3.8.7. Щодо всього комплексу споруд та кожного об'єкта окремо необхідно визначати:

кількість стічних вод, які надходять на очищення і скидаються після очищення;

витрату реагентів, повітря, електроенергії, води, тепла та інших ресурсів;

кількість та якість виділених із стічних вод нафтопродуктів;

ефективність очищення за даними фізико-хімічних аналізів стічної води, яка надходить на очищення та очищеної.

Перелічені показники записуються у відповідний Журнал реєстрації аналізів стічних вод (додаток 26).

Для контролю якості стічних вод організовуються відбір проб цих вод та їх хімічний аналіз. Під час поточного контролю за якістю стічних вод показники, які повинні визначатися, узгоджуються з контролюючими органами.

Винятково ретельний контроль за роботою очисних споруд здійснюється в зимовий період, коли внаслідок пониження температури стічних вод процеси очищення уповільнюються.

Очисні споруди, робота яких у зимовий період не передбачена, консервуються.

На споруди для очищення і знешкодження стічних вод складаються паспорти встановленої форми.

3.8.8. Під час підготовки очисних споруд і каналізаційної мережі до зими необхідно:

провести ревізію скидових колекторів, запірної арматури, контрольно-вимірювальних приладів, насосного обладнання, яке використовується для перекачування стічних вод, шламу і нафтопродуктів, виділених із стічних вод, та усунути виявлені несправності;

очистити споруди від шламу і нафтопродуктів, що накопичились;

перевірити стан колодязів із гідравлічними затворами; у разі необхідності очистити їх від шламу та відремонтувати;

відремонтувати паливозбірні пристрої (поворотні труби, лотки тощо) та інше механічне обладнання з очисних споруд;

перевірити паропідігрівальні пристрої на спорудах, опресувати їх та, при необхідності, відремонтувати.

У зимовий період року своєчасно видаляється сніг з оперативних площадок, проїздів, доріг, тротуарів, а також з тих ділянок території, де він може заважати виробничим операціям або діям пожежних машин. Під час ожеледиці площадки і під'їзні дороги посипаються піском.

Для боротьби з паводковими водами заготовлюється запас інструменту й інвентарю (лопати, мішки з піском, човни тощо). Період проходження весняного паводка уточнюється в місцевих відділеннях гідрометеорологічної служби.

Зливовідвідна мережа до настання паводка оглядається і готується до пропускання води; проходи для кабелів, труб та інші канали, розташовані нижче рівня ґрунтових вод, повинні бути закриті і ущільнені, а механізми для відкачування перевірені та підготовлені до роботи.

З настанням відлиги покрівлі і вимощення необхідно очищати від снігу, а водовідвідні лотки, труби та жолоби - від криги.

У весняний період особливо уважно стежать за станом тарних сховищ і вживаються заходи, що запобігають попаданню в них води.

Перед початком паводку прибирається будівельне сміття, матеріали, обладнання тощо з берегової акваторії, що затоплюється. Берегові укріплення ремонтуються з урахуванням максимальної позначки паводкових вод.

3.9. Ремонт об'єктів складу пального

3.9.1. Об'єкти, розміщені на технічній території складу пального, відносяться до спеціальних споруд, утримання, обслуговування та ремонт яких здійснюється за статтею витрат 1935 Класифікації видатків за кошторисом Міністерства оборони України.

3.9.2. Об'єкти технічної території повинні утримуватися в постійній технічній придатності, для чого вони піддаються періодичним оглядам та технічному діагностуванню.

За результатом проведених оглядів та технічного діагностування визначається необхідність виконання обслуговування та (або) ремонту.

Ремонт, який проводиться на складах пального, поділяється на оглядовий, поточний та капітальний.

3.9.2.1. Оглядовий ремонт включає роботи, пов'язані з приведенням до належного стану та підтримання технічної справності резервуарів та іншого технологічного обладнання без їх виведення з експлуатації. Оглядовий ремонт проводиться силами та засобами складу пального.

3.9.2.2. Поточний ремонт резервуарів та іншого технологічного обладнання проводиться без їх виведення з експлуатації складом пального (при наявності виробничих можливостей) та (або) спеціалізованими проектними та будівельними організаціями за результатом огляду посадовими особами складу пального та (або) за результатом технічного діагностування (експертного обстеження), проведеного експертною (уповноваженою) організацією.

3.9.2.3. Капітальний ремонт резервуарів та іншого технологічного обладнання проводиться з виведенням їх з експлуатації відповідно до рішення експертної (уповноваженої) організації складом пального (при наявності виробничих можливостей) та (або) спеціалізованими проектними та будівельними організаціями.

3.9.2.4. Визначення виду ремонту будівель та споруд технічної території проводиться на підставі нормативних документів Міністерства оборони України.

Види робіт, які відносяться до поточного та капітального ремонту резервуарів та технологічних трубопроводів, наведено в додатку 11.

3.9.2.5. Контроль за якістю виконання ремонту резервуарів, технологічного обладнання, будівель та споруд покладається на посадових осіб складу пального.

Приймання після ремонту резервуарів, технологічного обладнання, будівель та споруд проводиться комісією складу пального з залученням виконавців робіт, а також інших зацікавлених служб та організацій.

Порядок оформлення прийому та введення в експлуатацію резервуарів після ремонту наведено в додатку 4.

4.1. Про майбутнє надходження або відвантаження транспорту з пальним, технічними засобами склад пального повідомляється органом постачання. Після одержання повідомлення необхідно слідкувати за прибуттям транспортів через військового коменданта (начальника) залізничної станції (порту, пристані). Для відвантаження пального або технічних засобів зі складу пального слід своєчасно подати заявку на подачу рухомого складу (водного тоннажу).

4.1.2. При неможливості злити пальне з транспортів, що прибули під розвантаження, через відсутність вільних резервуарних ємностей або з інших причин начальник складу негайно доповідає про це начальнику вищого органу забезпечення та діє за його вказівкою.

4.1.3. Приймання і відвантаження пального склад пального здійснює через спеціальні зливні та наливні пристрої, у тому числі:

у залізничні цистерни - на спеціальних естакадах, через окремі стояки або зливні пристрої;

у морські і річкові судна - біля причальних споруд або безпричальним наливанням;

в автомобільні цистерни - на ділянках масового наливу, автомобільних естакадах і через окремі стояки;

у бочки, бідони та іншу тару - через розливальні і фасувальні пристрої;

по відводах від магістральних продуктопроводів.

Приймання і відвантаження пального також може здійснюватися за допомогою пересувних технічних засобів перекачування пального.

Технологія зливання-наливання пального, що перевозиться в залізничних цистернах, залежить від вантажообігу складу пального, їх фізико-хімічних властивостей, інтенсивності вантажно-розвантажувальних робіт тощо.

Операції із зливання-наливання, як правило, здійснюються на під'їзних залізничних коліях складу пального, обладнаних спеціальними зливно-наливними пристроями, установками наливання цистерн, розрахованими в залежності від вантажообігу на маршрутне, групове або одиночне зливання-наливання цистерн.

4.1.4. До надходження чи відвантаження транспорту з пальним (технічними засобами) необхідно:

визначити місце зливання, наливання пального, а також вивантаження, навантаження пального в тарі;

підготувати резервуари, тару і трубопроводи для приймання, відвантаження пального;

перевірити підготовку сховищ, навісів, площадок для приймання пального в тарі;

перевірити наявність і стан пожежного інвентарю на місцях зливання (вивантаження) і наливання (навантаження);

призначити пожежний пост з осіб пожежного наряду;

підготувати засоби перекачування або механізації вантажно-розвантажувальних робіт;

підготувати засоби транспортування для переміщення пального в тарі;

перевірити справність споруд для збирання і очищення стоків, забруднених пальним, провести заходи з попередження забруднення навколишнього середовища;

у зимовий період підготувати засоби підігрівання темних нафтопродуктів;

підготувати засоби для усунення можливих аварій (прокладки, аварійні хомути, болти, плавучі бонові загородження тощо);

перевірити освітлення зливно-наливних естакад і площадок для вивантаження, підготувати вибухобезпечні електричні ліхтарі;

підготувати засоби вимірювання або зважування пального;

розподілити по робочих місцях особовий склад (персонал), ознайомити його з характером подальших робіт, провести інструктаж із правил техніки безпеки та пожежної безпеки;

дати завдання на перекачування пального, визначивши, в який (з якого) резервуар перекачати пальне, яким насосом, по якому трубопроводу, які засувки відкрити; завдання дається начальником відділу зберігання пального (технічних засобів) і заноситься в журнал обліку роботи насосних агрегатів насосної станції;

прослідкувати, щоб усі засувки, крім визначених у завданні, були закриті й опломбовані;

провести контрольне замірювання пального в резервуарах, перевірити справність дихального клапана і рівень дизельного палива в запобіжному клапані.

4.1.5. Обслуговуючий персонал, який проводить технологічні операції з приймання і відвантаження пального, зобов'язаний:

знати технологічні схеми трубопровідних комунікацій і керуватися даними, наведеними в технологічних картах;

уміти безпомилково переключати засувки в будь-яких ситуаціях, у тому числі під час аварій та пожеж;

знати розміщення, устрій і порядок обслуговування обладнання, споруд та трубопроводів;

уміти вимірювати і визначати масу пального, яке приймається, зберігається та видається;

забезпечити збереження якості і кількості пального;

знати вимоги охорони праці і виробничої санітарії.

4.1.6. Для скорочення часу простою цистерн на складі зливання (наливання) пального повинно проводиться в максимально короткий строк. Строки зливання (наливання) визначаються договором складу пального з залізницею з урахуванням існуючих нормативів.

4.1.7. Під час вантажно-розвантажувальних робіт на водному транспорті слід керуватися нормами обробки суден, оголошеними в наказі Міністерства інфраструктури України від 1 листопада 2011 року № 487 , а також у збірниках правил перевезень і тарифів.

Для збереження кількості і якості пального під час транспортування, приймання, зберігання і видачі необхідно застосовувати технічно справні і підготовлені залізничні цистерни, наливні судна, резервуари, автомобільні цистерни і тару, не допускати змішування одного сорту пального з іншим, а також потрапляння в пальне води, льоду, бруду й інших домішок.

4.1.8. Перед наливанням пального залізничні цистерни, наливні судна, резервуари, автомобільні цистерни і тара повинні старанно оглядатися. Наливання пального у засоби транспортування, які не підготовлені і не відповідають установленим вимогам, забороняється.

Перед заповненням, вивільненням наливних суден і перед заправкою кораблів навколо них для локалізації випадкового проливання пального повинні встановлюватися плавучі бонові загородження.

4.1.9. Контроль якості пального на складах пального під час приймання, зберігання і видачі здійснюється відповідно до вимог Інструкції з контролю якості пально-мастильних матеріалів, спеціальних рідин та компонентів ракетного палива у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 16 грудня 2011 року № 777.

4.1.10. Прийом пального і технічних засобів, які надійшли на склад пального, та оформлення прибуткових документів повинні бути завершені:

по пальному - у день прибуття вантажу;

по технічних засобах, що не потребують випробування або які надійшли дрібними партіями, - не пізніше 5 діб після його прибуття, а ті, що потребують випробувань або які надійшли великою партією, - не пізніше 10 діб після його прибуття.

4.1.11. З метою освіження запасів пального та технічних засобів, які зберігаються на складі пального, у першу чергу видаються технічні засоби, які надійшли раніше, і пальне, показники якості якого досягли гранично допустимих значень за державним стандартом (ГОСТ, ДСТУ, ОСТ, ТУ).

Видавати зі складу пального неякісне пальне, несправні чи некомплектні технічні засоби забороняється.

Про необхідність виправлення якості пального, ремонту і доукомплектування технічних засобів складом пального доповідається начальнику органу забезпечення.

4.1.12. Для скорочення втрат пального під час приймання, зберігання і видачі необхідно:

під час зливання, наливання пального з залізничних цистерн їх ковпаки закривати брезентовими чохлами;

кришки ковпаків цистерн, які очікують зливання, повинні бути герметично закриті;

зберігати пальне в резервуарі і тарі із щільно закритими кришками, пробками, прокладками;

забезпечити повну герметичність зварювальних швів покрівлі резервуарів і справну роботу дихальних клапанів;

перекачувати пальне з резервуара в резервуар лише в разі крайньої потреби;

під час зберігання пального, яке легко випаровується, резервуари максимально (до допустимого рівня наливання) заповнювати нафтопродуктами;

проводити контрольні заміри пального в літній період в ранкові години;

підтримувати повну технічну справність і герметичність резервуарів;

утримувати в справному експлуатаційному стані все резервуарне устаткування;

постійно контролювати герметичність клапанів, сальників, фланцевих і муфтових з'єднань і негайно усувати виявлені недоліки;

зберігати пальне в резервуарах більшої місткості;

фарбувати наземні резервуари у світлі тони.

4.1.13. Перекачування пального починається тільки з вказівки відповідальної особи з оформленням вказівки у Журналі розпоряджень щодо підготовки до перекачування нафтопродуктів (додаток 27). Дозвіл на перекачування (під час заповнення або вивільнення резервуарів) дається після того, як обслуговуючий персонал переконається в тому, що засувки, пов'язані з даним перекачуванням, відкриті правильно.

Відкривати і закривати резервуарні засувки необхідно плавно. У разі наявності засувок з електроприводом, що мають місцеве або дистанційне управління, передбачається сигналізація, що вказує положення запірного пристрою засувки.

При переключанні резервуарів під час перекачування пального необхідно спочатку відкривати засувки у вільному резервуарі, а потім закривати у заповненому та переконатися, що пальне надходить у підключений резервуар. Під час заповнення резервуара необхідно ретельно контролювати закінчення наливання, не допускаючи переливання пального. Рівень пального під час заповнення резервуарів встановлюється за проектом з урахуванням розташування піногенераторів, пінокамер та температурного розширення рідини під час нагрівання.

4.1.14. Забороняється одночасно приймати і відвантажувати пальне з одного й того самого резервуара. Умови пакування, маркування, зберігання і транспортування встановлюються стандартами та технічними умовами.

4.1.15. Максимальна продуктивність наповнення (випорожнення) резервуарів не повинна перевищувати величини, вказані в додатку 28 .

4.1.16. Особовому складу, робота якого не пов'язана із зливно-наливними операціями, знаходитись у зоні зливання-наливання пального забороняється.

Зливання-наливання пального під час грози забороняється.

Розлите пальне під час зливно-наливних операцій прибирається, а зачищені місця засипаються піском. Територія зливно-наливних пристроїв, залізничні під'їзні шляхи утримуються в чистоті, у зимовий час очищаються від снігу.

Будь-яке переміщення залізничних цистерн на естакадах обов'язково узгоджується з особою, що відповідає за зливання-наливання пального.

4.1.17. Для освітлення фронту зливання-наливання застосовуються прожектори, а також стаціонарні світильники підвищеної надійності проти вибуху. Для місцевого освітлення під час зливно-наливних операцій на естакадах необхідно застосовувати тільки акумуляторні ліхтарі у вибухозахищеному виконанні.

Час зливання-наливання, маршрутів, груп і одиничних цистерн встановлюється договором із залізницею.

4.2. Порядок приймання пального

4.2.1. Приймання пального провадиться комісією, яка призначається наказом начальника складу пального. Ці особи несуть відповідають за дотримання правил приймання пального.

4.2.2. У процесі зливання замірюються рівні пального в резервуарах, в які приймається пальне, через 5 хв. після початку перекачування, а далі, через кожну годину (під час приймання пального з наливного судна замірювання в резервуарах складу пального і судні проводиться через 30 хв.); перед закінченням заповнення резервуара для запобігання переливанню замірювання пального проводиться в коротші проміжки часу.

4.2.3. Під час проведення замірювань необхідно зіставляти кількість пального, перекачаного з цистерн, наливних суден, з кількістю, яка надійшла в резервуар. Якщо під час контрольного замірювання виявиться, що наповнення або вивільнення резервуара відбувається ненормально, слід негайно зупинити перекачування, з'ясувати причини і усунути несправності.

У процесі перекачування слід вести спостереження за станом резервуарів, трубопроводів і засувок.

Проведення лабораторного аналізу не повинно затримувати залізничну цистерну, наливне судно під зливанням понад встановлений строк.

4.2.4. Дозволяється зливати пальне в окремий, повністю звільнений, зачищений і підготовлений до наливання резервуар (тару) до одержання результатів аналізу; у такому разі результати аналізу повинні бути представлені лабораторією до часу оформлення приймальних документів.

Для зменшення втрат пального від випаровування і більш повного використання вмісту резервуарів складу пальне слід зливати, у першу чергу, у ті резервуари, які не заповнені до визначеного рівня.

4.2.5. У разі надходження некондиційного пального, а також пального невідомої марки або якості воно зливається в окрему ємність.

За відсутності на складі пального вільної ємності для зливання некондиційного пального начальник складу негайно доповідає про це постачальнику і діє за його вказівкою.

Вагони з пальним у тарі розвантажуються після їх розкривання і звірки кількості місць з даними супроводжуючих документів. Зважування бочок і складання акта приймання проводиться після розвантаження вагонів. Перед розвантажуванням необхідно старанно перевіряти стан тари з пальним і виявлені під час огляду недоліки усунути.

Тара з пальним вивантажується з вагона, автомобілів, суден обережно, без ударів. При одночасному розвантаженні кількох вагонів тара з пальним розміщується на вантажно-розвантажувальних майданчиках штабелями, повагонно.

Під час приймання спирту або його сумішей резервуари і тара, а також використане обладнання (насоси, рукави, відра тощо) повинні бути абсолютно чисті, сухі і не містити залишків інших продуктів. Наливання спирту в резервуари і тару з оцинкованою (лудженою) внутрішньою поверхнею забороняється. Кришки горловин, пробки резервуарів, тари із спиртом повинні мати шкіряні або картонні прокладки.

4.2.6. Розігрівати пальне, яке застигло в залізничних цистернах, а також у зливно-наливних пристроях цистерн, можна тільки парою, гарячою водою, нагрітим пальним (циркуляційний метод), піском або електронагрівачами. Застосовувати з цією метою відкритий вогонь (вогнища, жаровні, факели, паяльні лампи тощо) категорично забороняється.

Парові змійовики та електричні грілки включаються в роботу тільки після занурення їх у пальне на глибину не менше 50 см від рівня рідини до верхньої кромки нагрівача. Під час підігрівання необхідно стежити за тим, щоб із підвищенням температури при розширенні пального не сталося викиду з цистерни. Температура підігрівання рідини в цистернах повинна бути нижче температури спалаху парів даного пального на 10° C.

Електричні грілки дозволяється застосовувати під час підігрівання пального з температурою спалаху не нижче плюс 80° C. Застосування електричних грілок узгоджується з Управлінням пожежної безпеки Збройних Сил України.

Перед установкою грілок необхідно перевірити їх справність. Несправні і незаземлені електричні грілки експлуатувати забороняється.

У разі досягнення заданої температури підігрівання грілки виключаються. До цього припиняють подачу пари і вимикають струм. Категорично забороняється зливати пальне при включених грілках.

У разі зливання в'язких нафтопродуктів і тих, що застигають, та необхідності їх розігрівання вантажоодержувачу надається додатковий час на розігрівання таких вантажів.

4.2.7. Межі відносної похибки вимірювань обумовлюються договором і не мають перевищувати значення, наведені в ДСТУ 7094 для методу вимірювання маси, що застосовується вантажовідправником та вантажоодержувачем.

4.2.8. У разі надходження вантажу в технічно справних цистернах зі справними пломбами вантажовідправника і виявлення в них під час приймання пального нестач, що перевищують норми природних втрат і межі відносної похибки методу вимірювання маси згідно з договором, спір стосовно відшкодування нестач вирішується в порядку, передбаченому відповідним договором та діючим законодавством України.

4.2.9. У разі якщо під час приймання пального виявлено надлишки, які перевищують межі відносної похибки методу вимірювання маси згідно з договором, вантажовідправнику направляється повідомлення щодо оприбуткованих надлишків, якщо інше не передбачено умовами договору.

4.2.10. Нестача пального в межах норм природних втрат, що виникла в процесі їх транспортування, покладається на вантажоодержувача, якщо інше не зазначено у відповідному договорі.

4.2.11. У разі якщо під час приймання пального встановлено, що вантаж надійшов з нестачею з вини транспортної організації, спір стосовно відшкодування нестачі вирішується в порядку, передбаченому законодавством України.

4.2.12. Забороняється здійснювати одночасно приймання та відвантаження пального під час проведення замірів резервуарів.

4.2.13. Приймання пального

Приймання пального може здійснюватись маршрутами, окремими партіями (від двох і більше цистерн) та окремими цистернами.

4.2.13.1. Маса пального визначається вантажоодержувачем у кожній цистерні.

4.2.13.2. Під час надходження залізничних цистерн вантажоодержувач до приймання пального має перевірити:

відповідність фактичного номера і типу залізничної цистерни номеру і типу, зазначеним у накладній;

технічний стан залізничної цистерни на відсутність механічних ушкоджень (вм'ятин, тріщин), справність зливних пристроїв. У разі виявлення несправності цистерни, через яку можлива втрата вантажу, слід вимагати від адміністрації залізничної станції перевірки маси вантажу в цистерні, а в разі встановлення нестачі - складання технічного акта за встановленою формою;

наявність і цілість пломб запірно-пломбувальних пристроїв (далі - ЗПП) і відбитків на них, відповідність відбитків на пломбах відбиткам, зазначеним у перевізних документах;

відповідність градуювальної таблиці на залізничну цистерну номеру залізничної цистерни.

4.2.13.3. Маса пального визначається вантажоодержувачем спільно з представником залізниці в разі:

надходження пального в несправній цистерні;

надходження пального з несправною пломбою ЗПП чи без пломби ЗПП за наявності позначки в залізничній накладній, що вантаж прийнятий до перевезення під пломбою ЗПП;

надходження пального зі справною пломбою ЗПП, але з ознаками нестачі, виявленої за допомогою засобів вимірювання техніки, без порушення ЗПП.

У разі виявлення нестачі пального понад норми природних втрат або надлишків складається претензія.

4.2.13.4. Комісійне приймання пального за кількістю здійснюють призначені наказом начальника складу пального особи, які мають відповідну освіту, кваліфікацію та досвід роботи з питань визначення кількості пального в залізничних цистернах, на яких покладено відповідальність за дотримання правил приймання пального.

Комісійне приймання пального відбувається за участі представників охоронної організації, що супроводжували пальне (у разі якщо згідно з відповідним договором вантаж супроводжується охоронною організацією).

За потреби до приймання пального можуть залучатися представники незалежної експертної організації, якщо її визначено у відповідному договорі.

4.2.13.5. Результати комісійного приймання пального оформлюються актом приймання пального за кількістю, який складається одразу після приймання вантажу та затверджується начальником складу пального не пізніше наступного дня після його складання.

Акт приймання пального за кількістю є підставою для оприбутковування пального у складському обліку та відображення на відповідних рахунках бухгалтерського обліку в підзвіт матеріально відповідальних осіб.

Результати приймання пального однієї марки, яке надійшло маршрутами або групами цистерн (від двох і більше) за однією залізничною накладною, визначаються за абсолютною величиною з урахуванням різниці між сумою надлишків та нестач пального одного типу і однієї марки, установлених для кожної цистерни.

4.2.13.6. Якщо приймання відбувалось у вихідний або святковий день, акт приймання пального за кількістю необхідно затвердити в перший робочий день після вихідного або святкового дня.

4.2.13.7. У разі встановлення нестачі пального з вини вантажовідправника, яка після списання природних втрат перевищує гранично допустиме відхилення між результатами вимірювання маси пального вантажовідправником і вантажоодержувачем (якщо це обумовлено умовами договору), приймання пального припиняється, про що повідомляється вантажовідправник. При цьому матеріально відповідальна особа має забезпечити зберігання всього одержаного пального, а також ужити заходів, що унеможливлюють погіршення його якості. Одночасно з припиненням приймання вантажоодержувач зобов'язаний викликати представника вантажовідправника для участі в прийманні пального і складанні акта приймання пального за кількістю, якщо інше не передбачено умовами договору.

4.2.13.8. У разі перебування вантажовідправника з вантажоодержувачем в одному населеному пункті представник вантажовідправника за викликом вантажоодержувача зобов'язаний прибути для участі в прийманні пального не пізніше наступного дня після отримання повідомлення, якщо в договорі не зазначено інший термін.

4.2.13.9. Представник вантажовідправника, який перебуває з одержувачем у різних населених пунктах, зобов'язаний прибути не пізніше триденного строку після отримання повідомлення, за винятком випадків, коли для прибуття транспортом необхідно більше часу (у такому разі строк для прибуття дорівнює часу, необхідному для безпечного руху транспорту), якщо більший строк не обумовлений відповідним договором. Представник вантажовідправника зобов'язаний мати довіреність на право участі в прийманні пального, що надійшло, за кількістю.

У добовий строк після отримання повідомлення вантажовідправник зобов'язаний повідомити вантажоодержувача про виїзд представника.

Вантажовідправник може уповноважити інших осіб на участь у прийманні пального за кількістю. У цьому разі на довірену особу видається довіреність.

4.2.13.10. У разі відсутності в добовий строк повідомлення про виїзд представника вантажовідправника приймання пального відбувається за участю представника незалежної експертної організації, що обумовлено у відповідному договорі. У разі якщо у відповідному договорі не було обумовлено незалежної експертної організації, приймання пального здійснюється самостійно.

4.2.13.11. У представника, уповноваженого брати участь у прийманні пального за кількістю, має бути відповідна довіреність за підписом уповноваженої особи підприємства, скріплена гербовою печаткою підприємства.

У довіреності має бути зазначено найменування, марку та кількість пального, які прийматиме уповноважений представник.

Довіреність надається голові комісії і після приймання пального зберігається разом з актом приймання.

4.2.14. Маса пального під час зливання з нафтоналивних суден визначається вантажоодержувачем згідно з вимірюваннями за береговими системами вимірювань кількості та показників якості нафти (СВКН) за наявності чинних градуювальних таблиць резервуарів, свідоцтв про повірку або атестацію засобів вимірювання техніки (ЗВТ), що використовуються для обліку.

Як резервний засіб вимірювання можуть використовуватися танки нафтоналивних суден за наявності чинних градуювальних таблиць і відомого значення суднового експериментального фактора (Vessel experience factor - VEF), який враховує відхилення повної місткості танкера від його розрахункового градуйованого значення за рахунок різних факторів (неточність градуювальних таблиць, наявність невидалених залишків, деформація танків тощо).

Перед завантаженням (вивантаженням) танкера пальним необхідно визначити об'єм трубопроводу від берегового резервуара до суднового фланця. До і після завантаження/вивантаження танкера визначається маса пального у трубопроводі. У разі зміни маси у трубопроводі різниця враховується під час складання акта приймання-здавання пального.

При цьому похибка визначення кількості пального засобами вимірювальної техніки має відповідати ДСТУ 7094. Похибка балансу при завантаженні/вивантаженні судна пальним не має перевищувати суму похибок основної і резервної схеми, що безпосередньо забезпечують облік.

Перед перекачуванням до резервуара в танках суден здійснюється вимірювання маси пального з відбиранням проб з них згідно з ДСТУ 4488. Відібрані проби опечатуються представниками пароплавства та підприємства і зберігаються на підприємстві протягом терміну, установленого ДСТУ 4488.

Методи визначення маси пального в пунктах завантаження і відвантаження мають бути рівноцінними. У разі визначення вантажовідправником маси пального за вимірюваннями в судні вантажоодержувач, крім вимірювань у судні, здійснює вимірювання прийнятої маси пального в резервуарі.

Залишок пального після зливання вимірюється в танках судна за присутності вантажоодержувача і представника пароплавства з оформленням відповідного акта.

Маса пального в берегових резервуарах і трубопроводах визначається до і після зливання.

Під час визначення маси пального в суднах вимірюються рівень і об'єм, а також температура і густина пального в кожному танку судна аналогічно вимірюванням у резервуарі.

На вимогу вантажоодержувача заявлене до початку вивантаження пальне приймається за участю пароплавства, якщо:

пальне прибуло в судні з пошкодженими вантажними відсіками або пломбами;

на шляху проходження нафтоналивного судна здійснювалася перевалка або часткове здавання пального у проміжних пунктах;

у пункті відправлення маса пального визначалася за участю пароплавства.

З прибуттям судна з пальним до пункту призначення склад пального узгоджує план розвантаження судна.

Представники складу пального і пароплавства:

вимірюють рівень пального (у судні та/або резервуарі);

вимірюють рівень підтоварної води і визначають її масу;

відбирають проби пального з танків судна згідно з ДСТУ 4488;

вимірюють температуру і густину пального;

визначають масу пального.

У разі якщо підтоварної води виявиться більше кількості, зазначеної в накладній, то з обводнених танків відбираються проби, які випробовуються окремо. За даними лабораторних випробувань цих проб визначається маса обводненого пального в танках.

Якщо судно з пальним прибуло під вивантаження в аварійному, вантажостічному або водостічному стані, то склад пального приймає пальне лише за вимірюваннями в резервуарах незалежно від того, яким методом визначалась маса пального в пункті завантаження, про що пароплавству повідомляється до вивантаження.

Якщо пальне після викачування з судна або під час здавання з перевіркою маси і якості в резервуарах виявиться нестандартним за вмістом води та механічних домішок і вимагатиме відстоювання, то вимірювальний люк, усі крани і засувки пломбуються пломбами пароплавства на терміни відстоювання, наведені в таблиці 3.

4.2.15. Перевезення пального автомобільним транспортом

4.2.15.1. Перевезення пального автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами дорожнього перевезення небезпечних вантажів , затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 липня 2004 року № 822.

З прибуттям пального на склад пального в автоцистерні перевіряється наявність і цілість пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини пального в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на пальне, відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) пального, зазначених у товаро-транспортних документах і паспорті якості на відвантажене пальне. Відповідність густини пального під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20° C відповідно до ГОСТ 3900.

4.2.15.2. Маса пального в автоцистерні визначається зважуванням на автомобільних вагах або об'ємно-масовим методом.

4.2.15.3. Маса пального, розфасованого в тару, визначається зважуванням на вагах або за трафаретами на тарі (якщо нафтопродукти в заводській упаковці). Про прийняте пальне матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад.

4.2.16. Визначення маси пального

4.2.16.1. Масу пального, отриманого з трубопровідного транспорту, вимірюють за допомогою СВКН із застосуванням потокових вимірювачів об'ємної витрати, потокових густиномірів, потокових обчислювачів витрат (об'ємно-масовий динамічний метод) або потоковими вимірювачами маси (масовий динамічний метод).

4.2.16.2. На кожну СВКН розробляється інструкція з експлуатації системи вимірювання кількості та показників якості пального.

4.2.16.3. Акт приймання-здавання пального оформлюється з додаванням паспорта якості пального в кількості примірників, установленій договором або іншою домовленістю між сторонами, які здають і приймають пальне.

4.2.16.4. Посадові особи, відповідальні за приймання-здавання пального, складання і підписання приймально-здавальних документів, призначаються наказами начальника складу пального.

4.3. Видача пального

4.3.1. Видача пального зі складу

4.3.1.1. Видача пального зі складу може проводитись у залізничні і автомобільні цистерни, у наливні судна, на бортові автомобілі та відвантажуватися залізничними вагонами і суднами; флотські склади, крім того, видають пальне для заправлення кораблів. Видача пального зі складу пального проводиться в дні, установлені розпорядком роботи складу пального, у виняткових випадках - цілодобово.

Пальне перевозиться в залізничних цистернах, бункерних напіввагонах, а розфасоване в тару - у критих вагонах відповідно до вимог ДСТУ 4454.

Для перевезення пального використовуються залізничні цистерни:

з універсальним зливальним приладом (трафарети "Бензин-нафта", "Мазут"), а також 4- і 8-вісні цистерни вантажопідйомністю 60, 90, 120 тонн (трафарет "Бензин");

з верхнім зливанням (трафарет "Бензин").

У цистернах, що мають трафарет "Бензин", дозволяється перевозити тільки світлі нафтопродукти.

4.3.1.2. Цистерни під наливання пального, бункерні напіввагони і криті вагони перед завантаженням підготовлюються згідно з ДСТУ 4454. Їх придатність для перевезення пального визначається вантажовідправником, який відповідає за збереження якості пального. Під наливання пального подаються справні цистерни.

4.3.1.3. Пальне наливається в залізничні цистерни до рівня наповнення, передбаченого Правилами перевезення наливних вантажів , затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644 , зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 року за № 861/5082 (далі - Правила перевезення наливних вантажів).

Для зменшення втрат світлих нафтопродуктів від випаровування у процесі наливання та з метою запобігання утворенню піни і зарядів статичної електрики верхнє наливання в цистерну необхідно здійснювати за допомогою рукавів (труб), що сягають дна цистерни.

4.3.1.4. Пальне відвантажується маршрутами, окремими партіями та окремими цистернами.

Маса пального в кожній цистерні, а також маса пального, розфасованого в бочки, бідони та іншу тару, у критих вагонах або контейнерах визначається вантажовідправником. Тара має бути маркована відповідно до ДСТУ 4454 із зазначенням маси брутто і нетто, найменування і марки пального з написом "Вогненебезпечно".

4.3.1.5. Після завершення наливання і визначення маси налитого (завантаженого) пального залізничні цистерни пломбуються вантажовідправником згідно з Правилами перевезення наливних вантажів.

4.3.1.6. Під час визначення маси пального об'ємно-масовим методом вантажовідправник зазначає в накладній тип цистерн, найменування і марку пального, фактичну густину за температури його вимірювання, густину за температури 20° C, рівень наповнення та рівень підтоварної води, і масу нетто для кожної цистерни.

На кожну завантажену цистерну, групу цистерн або маршрут оформляються залізнична накладна, дорожня відомість, її корінець і квитанція про приймання вантажу. До накладної додаються паспорт якості пального, копія сертифіката відповідності або свідоцтво про визнання іноземного сертифіката (якщо продукт підлягає обов'язковій сертифікації в Україні), у накладній зазначається номер аварійної картки згідно з Правилами безпеки та порядку ліквідації наслідків аварійних ситуацій з небезпечними вантажами при перевезенні їх залізничним транспортом , затвердженими наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 5 листопада 2009 року № 1135 .

4.3.1.7. Корінець дорожньої відомості залишається у працівників залізниці. Квитанція, яку станція призначення видає вантажовідправнику, разом з одним примірником відвантажувальної відомості є первинними документами для бухгалтерського обліку.

4.3.2. Відвантаження/завантаження пального

4.3.2.1. Судно подається під завантаження в технічно справному стані та підготовленим для наливання пального відповідно до вимог ДСТУ 4454, а також після перевірки наявності в танках судна залишків баласту або залишків вантажу від попереднього рейсу.

4.3.2.2. Маса пального під час завантаження нафтоналивних суден визначається вантажовідправником згідно з вимірюваннями за береговими СВКН за наявності чинних градуювальних таблиць резервуарів, свідоцтв про повірку або атестацію ЗВТ, що використовуються для обліку.

4.3.2.3. Перед завантаженням/вивантаженням танкера має бути визначений об'єм трубопроводу від берегового засобу вимірювальної техніки до суднового фланця. До і після завантаження/вивантаження танкера визначається маса пального у трубопроводі. У разі зміни маси в трубопроводі різниця враховується під час складання коносамента (акта приймання-здавання).

При цьому похибка визначення маси пального має відповідати ДСТУ 7094. Похибка балансу не має перевищувати сумарну похибку ЗВТ (танка або резервуарів).

4.3.2.4. У разі визначення маси пального під час завантаження за вимірюваннями в судні проби відбираються з танків наливного судна.

4.3.2.5. Із відібраних проб складається сукупна проба, яка розливається до трьох пляшок. Упаковка та маркування проб проводяться встановленим порядком. Етикетки підписуються представниками вантажовідправника та пароплавства.

Одна пляшка з пробою пального призначається для лабораторних випробувань під час приймання (здавання), друга - з печаткою пароплавства - передається для зберігання як арбітражна в лабораторію підприємства (на випадок виникнення необхідності в арбітражному випробуванні), а третя - з печаткою підприємства-вантажовідправника - вручається капітану (шкіперу) судна для передачі вантажоодержувачу.

4.3.2.6. У разі визначення маси під час завантаження за вимірюваннями в резервуарах проби пального відбираються з резервуарів.

4.3.2.7. Відвантаження пального оформлюється перевізними документами.

Дані щодо вимірювань пального в резервуарах і танках судна до і після навантаження зазначаються в накладній або в акті з посиланням на метод вимірювання.

До перевізних документів додаються паспорт якості навантаженого пального, сертифікат відповідності і відібрана проба пального.

4.3.3. Відпуск пального

4.3.3.1. Пальне вантажоодержувачам автомобільним транспортом постачається централізовано або вивозиться самостійно вантажоодержувачем. Контролювання наливання пального здійснює оператор автоматизованої системи наливання, а кількість налитого до міри повної місткості продукту здійснюється водієм автоцистерни.

4.3.3.2. Відпуск пального до мір повної місткості здійснюється лише за наявності свідоцтва про повірку. У разі якщо свідоцтво про повірку прострочене, відпуск пального до мір повної місткості забороняється.

4.3.3.3. Пальне відпускається в технічно справну та чисту тару після пред'явлення представником вантажоодержувача доручення і свідоцтва про калібрування автоцистерни.

4.3.3.4. На вимогу вантажоодержувача може застосовуватися вибіркове контрольне зважування розфасованого пального. За відсутності розбіжностей у вимірюванні маси брутто із зазначеною на тарі маса пального визначається за трафаретом на тарі.

4.3.4. Приймання та здавання пального

4.3.4.1. Приймання та здавання пального з магістрального трубопроводу здійснюється в резервуарах вантажоодержувача.

Забороняється здійснювати одночасно приймання та здавання пального з одного й того самого резервуара.

4.3.4.2. Приймання та здавання пального здійснюється за наявності паспорта якості на залишок пального в резервуарі, який підтверджує його відповідність вимогам нормативних документів.

4.3.4.3. Приймання і здавання пального в резервуарах здійснюється уповноваженими представниками вантажовідправника та вантажоодержувача не раніше ніж після двогодинного відстоювання.

4.3.4.4. Вантажоодержувач у присутності вантажовідправника перевіряє закриття і герметичність видаткових та інших засувок резервуарів, технологічно сполучених з приймальною лінією, пломбує їх та відображає це в журналі реєстрації пломб.

Після завершення здавання пального та оформлення акта приймання-здавання пального з трубопроводів пломби знімаються.

Засувки, розташовані в кінці трубопроводів та відведень, після завершення здавання пального закриваються та пломбуються вантажовідправником і вантажоодержувачем.

4.3.4.5. Маса пального, що надійшло з трубопроводів та їх відведень, визначається представниками вантажовідправника та вантажоодержувача.

4.3.4.6. Приймання-здавання пального здійснюється шляхом закачування їх із магістрального нафтопродуктопроводу через відведення до резервуарів складу пального.

4.3.4.7. Контроль за рівнем наповнення пального в резервуарі здійснюється через кожні дві години спільно представниками вантажовідправника і вантажоодержувача за показниками об'ємного лічильника або шляхом вимірювання рівня за допомогою стаціонарних або переносних засобів вимірювальної техніки.

Дані про надходження пального на склад пального за кожні дві години повідомляються перекачувальній станції.

4.3.4.8. Кінцевий вузол засувок відведень на території складу пального незалежно від його належності вантажовідправнику або вантажоодержувачу має огороджуватися і замикатися.

4.3.4.9. Об'єм і масу пального, прийнятого з відведення магістрального трубопроводу, представники вантажовідправника і вантажоодержувача визначають шляхом спільних вимірювань рівня, густини і температури пального, а також підтоварної води в резервуарі вантажоодержувача до і після закачування і оформлюють актом приймання-здавання пального.

4.4. Зберігання пального

4.4.1. Пальне кожного сорту або марки зберігається в окремих, призначених для них справних резервуарах, для кожного сорту або марки пального на складі пального повинно бути встановлено не менше двох резервуарів. Використання одного резервуара на кожний сорт пального дозволяється на пунктах заправлення та як допоміжного технологічного трубопроводу резервуарного парку.

Кожний діючий резервуар повинен відповідати типовому проекту, мати технічний паспорт та дозвіл на його експлуатацію (за висновком технічного діагностування (експертного обстеження)).

4.4.2. Резервуари заповнюють з урахуванням об'ємного розширення пального в результаті коливання температури, способу встановлення і типу резервуара. Вертикальні резервуари заповнюються на 95% місткості (норма завантаження 95% та більше), горизонтальні резервуари не доливаються до верхньої твірної обичайки резервуара на 15 - 20 см (норма завантаження менше 95%), контейнери - на 7 - 10 см, бочки - на 5 - 7 см, каністри - на 3 - 4 см.

4.4.3. Кришки люків, засувки та інше обладнання резервуарів герметично закривається і пломбується.

У разі виявлення пошкоджень резервуарів, трубопроводів або відсутності пломб з'ясовуються причини, а також перевіряється кількість і якість пального в резервуарах.

Під час проведення перекачування пального по трубопроводу необхідно дати завдання на перекачування; перевірити, чи відкриті потрібні засувки, і виконати контрольні заміри рівня нафтопродукту в резервуарах, що випорожнюються, і заповнених резервуарах.

4.4.4. Для забезпечення збереження пального і запобігання його втрат посадовими особами складу пального (відповідно до посадових обов'язків) проводяться щоденні огляди стану резервуарів і періодичні заміри пального в них. Результати щоденних оглядів відображаються в Журналі огляду форма якого наведена в додатку 2, а результати заміру пального заносяться до Книги обліку замірів пального в резервуарах (цистернах), наведеної в додатку 1 до Тимчасового керівництва з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 1 липня 2011 року № 690 (далі - Книга обліку замірів пального).

Заміри пального під час його зберігання, у залежності від типів резервуарів та способу їх встановлення, необхідно проводити:

у вертикальних резервуарах, а також у напівзаглиблених і заглиблених горизонтальних резервуарах місткістю 50 куб.м та більше за наявності автоматичних засобів вимірювання пального - щоденно, а за їх відсутності - не рідше 1 разу на тиждень;

у наземних горизонтальних резервуарах - не рідше 1 разу на місяць;

у напівзаглиблених і заглиблених горизонтальних резервуарах місткістю менше 50 куб.м - не рідше 2 разів на місяць.

Заміри пального також проводяться:

під час щомісячної або позапланової інвентаризації та інвентаризації під час здавання посад посадовими особами, відповідальними за зберігання та облік пального;

у разі виявлення несправності, а також при підозрі на несправність резервуара для перевірки його стану і виявлення протікання. Періодичність замірювання визначається начальником складу пального.

Усі отримані результати замірювань пального заносяться до Книги обліку замірів пального та аналізуються шляхом порівняння з результатами попередніх замірів у відповідних резервуарах.

Книга обліку заміру пального ведеться у відділі зберігання пального начальником відділу.

4.4.5. Пальне в тарі зберігається в закритих сховищах, на майданчиках під навісами з негорючих матеріалів. Бочки з пальним укладаються у сховище або під навісами партіями (повагонно) в штабелі або на стелажі ярусами.

4.4.6. Бочки з пальним у разі ручної укладки на підлозі розміщуються не більше ніж у два яруси, та під час механізованої укладки кількість ярусів не повинна перевищувати п'ять, а для горючих та легкозаймистих рідин - три яруси. Між ярусами бочок кладуться прокладки (піддони).

Укладка бочок на стелажі повинна проводитися в один ярус незалежно від виду рідини. Відстань від верха бочок до стелі сховища повинна бути не менше одного метра.

Штабелі з бочок повинні бути в ширину не менше 2 і не більше 20 метрів у довжину.

Центральні проходи, призначені для транспортування бочок, повинні бути шириною не менше 1,8 - 2,0 метрів, а решта проходів між штабелями або стелажами - не менше 0,8 - 1,0 метра.

4.4.7. Бочки, каністри з пальним встановлюються пробками доверху. Перед укладкою на зберігання вони вичищаються, протираються, якщо потрібно, підфарбовуються. На кожний штабель бочок з пальним одного сорту та на окремі бочки, контейнери, каністри встановлюється стелажний ярлик.

4.4.8. Тара з пальним підлягає щоденному огляду начальником сховища. Під час огляду перевіряється стан закупорки тари. За наявності течі негайно вживаються заходи щодо її усунення.

Контрольні зважування пального в тарі проводяться під час інвентаризації, результати зважування порівнюються з обліковими даними.

4.5. Заміри та визначення кількості пального

4.5.1. Методи та засоби визначення кількості (маси та об'єму) пального під час його приймання, зберігання та видачі

Точність визначення маси пального під час товарно-транспортних операцій, проведення інвентаризації забезпечується:

правильним складанням градуювальних таблиць на резервуари і транспортні засоби (нафтоналивні судна, залізничні і автомобільні цистерни, трубопроводи);

правильним визначенням нерівностей днищ і нахилів резервуарів;

використанням справних і повірених засобів вимірювальної техніки (рулеток, метрштоків тощо);

похибкою вимірювань рівня пального, густини і температури в резервуарах після відстою пального не менше двох годин;

правильним визначенням вмісту води і підтоварної води в пальному;

відповідною підготовкою робітників, що займаються обліком пального.

4.5.2. Проведення інвентаризації пального на складі пального включає визначення фактичної наявності (в одиницях маси) всіх марок пально-мастильних матеріалів, що знаходяться в резервуарах, технологічних трубопроводах, тарі, а також порівняння даних про наявність з обліковими даними.

4.5.3. Інвентаризація з визначенням кількості пального здійснюється:

на 25 число кожного місяця;

під час перевірки господарської діяльності, документальної ревізії фінансово-господарської діяльності складу пального;

під час приймання (здавання) посади матеріально-відповідальними особами, а також під час їх вибуття у відпустку (відрядження);

під час зміни підлеглості, переходу на забезпечення в іншу військову частину, розформування;

у разі встановлення фактів зловживань, втрати якості;

після надзвичайних ситуацій (аварій, стихійного лиха);

в інших необхідних випадках.

Для проведення інвентаризації і визначення кількості пального призначається комісія у відповідності з Положенням про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України , затвердженим наказом Міністра оборони України від 16 липня 1997 року № 300 (зі змінами).

Усі прибутково-видаткові документи до проведення інвентаризації проводяться за обліком.

Проведення інвентаризації здійснюється за обов'язковою участю матеріально відповідальних осіб.

Перед проведенням інвентаризації (зняттям залишків) технологічні трубопроводи повністю заповнюються пальним, для цього у присутності комісії відкриваються відсічні засувки. Контроль здійснюється за допомогою повітряних кранів, що встановлюються на підвищеннях технологічного трубопроводу.

4.5.4. Порядок вимірювання пального

4.5.4.1. Для забезпечення достовірності і єдності вимірювань маси та об'єму пального склади пального зобов'язані користуватися технічними засобами вимірювання, що мають чинні відбитки повірочних тавр та/або свідоцтва про їх повірку чи державну метрологічну атестацію.

4.5.4.2. Для визначення кількості пального в резервуарах застосовуються такі засоби вимірювань: рулетки з вантажем 2-го і 3-го класів точності, метрштоки розсувні і складні, рівнеміри, ареометри скляні, термометри ртутні скляні лабораторні, донні пробовідбірники, ручні пробовідбірники, лічильники рідини, автоматичні вимірювачі густини, ваги настільні з межами зважування 5 - 20 кг, товарні загального призначення з межею зважування до 3000 кг, стаціонарні і пересувні загального призначення вантажопідйомністю 10 - 30 тонн залежно від типу за відповідними стандартами, електронні 200-тонні, для визначення ваги пального в кожній залізничній цистерні під час руху.

4.5.4.3. Діючі градуювальні таблиці і акти замірів зберігаються в діловодстві складу пального. У повсякденній роботі використовуються копії калібрувальних таблиць. Перехід на нові калібрувальні таблиці, зберігання або списання попередніх таблиць здійснюються в порядку, встановленому старшим начальником.

4.5.5. Облік пального

4.5.5.1. Облік пального на складах пального ведеться в одиницях маси.

Для виміру маси пального в резервуарах та мірах повної місткості використовують прямий метод статистичного вимірювання, скісний метод статистичного вимірювання та скісний метод, заснований на гідростатичному принципі. Методи вимірювання маси пального, що зберігається та перекачується в трубопроводі, визначено ДСТУ 7094.

4.5.5.2. Прямий метод статистичного вимірювання

При статистичному вимірюванні визначають масу пального за результатами зважування на вагонних, автомобільних вагах відповідно до ГОСТ 29329 або ГОСТ 30414 залізничних і автомобільних цистерн із пальним та без нього. Межі відносної похибки методу не мають перевищувати:

±0,40% - при прямому методі статистичних вимірювань зважуванням на вагах роз'єднаних цистерн;

±0,50% - при прямому методі статистичних вимірювань зважуванням на вагах рухомих нероз'єднаних цистерн та залізничних потягів.

Маса брутто пального має бути в межах діапазону зважування ваг. Умови експлуатації ваг мають відповідати вимогам експлуатаційних документів на конкретні типи ваг.

Маса нетто пального визначається як різниця між масою брутто і масою води та тари.

Маса пального залізничних цистерн визначається як різниця між виміряною масою навантажених цистерн і масою порожніх цистерн, визначеною за результатами їх зважування.

Визначення маси пального в цистернах під час руху допускається тільки на вагонних вагах для зважування під час руху за методикою, викладеною в інструкції з експлуатації ваг, або за окремою методикою, атестованою в установленому порядку.

Визначення маси пального, що перевозиться залізничним транспортом, має здійснюватись з урахуванням вимог Інструкції про порядок застосування засобів ваговимірювальної техніки на залізничному транспорті , затвердженої наказом Міністерства транспорту і зв'язку України від 5 квітня 2004 року № 279.

4.5.5.3. Скісний метод статистичного вимірювання

При скісному методі статистичного вимірювання здійснюють вимірювання рівня пального, густини, температури та об'єму продукту в резервуарі. Результати вимірювання густини та об'єму продукту приводять при температурі 15° C або 20° C.

Межі відносної похибки не мають перевищувати:

±0,50% - під час вимірювання маси нетто пального від 120 т і більше;

±0,65% - під час вимірювання маси нетто пального до 120 т.

Дана похибка застосовується під час вимірювання мастил, спеціальних рідин та відпрацьованих нафтопродуктів, які зберігаються в резервуарах. Величини відносної похибки методу в конкретних випадках його застосування мають визначатись відповідно до ДСТУ 7094. Похибка методу не поширюється на визначення об'єму пального в мірах повної місткості (автоцистернах, причепах-цистернах, напівпричепах-цистернах).

4.5.5.4. Скісний метод, заснований на гідростатичному принципі

При скісному методі, заснованому на гідростатичному принципі, масу пального в резервуарах визначають за результатами вимірювання:

гідростатичного тиску стовпа продукту - стаціонарним вимірюванням гідростатичного тиску;

рівня продукту - пересувним або іншим засобом вимірювання рівня.

Межі відносної похибки методу застосовуються такі ж самі, що і для скісного методу статистичного вимірювання.

4.5.6. Об'єм та маса пального

4.5.6.1. Об'єм та масу пального визначають у стаціонарних резервуарах, залізничних цистернах, танках суден, мірах повної місткості та технологічних трубопроводах, градуйованих відповідно до вимог чинних нормативних документів Держспоживстандарту України, та/або за допомогою об'ємних і масових лічильників.

4.5.6.2. Рівень пального та підтоварної води або льоду в резервуарах має вимірюватися металевими рулетками з вантажем, метрштоками, стаціонарними рівнемірами або іншими засобами вимірювання, допущеними до застосування Держспоживстандартом України. Межі допустимої похибки вимірювання рівня пального та підтоварної води не повинні перевищувати ±2 мм.

Перед кожним вимірюванням рівня пального у вертикальних і горизонтальних резервуарах здійснюється перевірка базової висоти.

Після завершення приймання пального вимірювання здійснюється при закритих вхідних і вихідних засувках після 30-хвилинного відстоювання в горизонтальних резервуарах і годинного - у вертикальних резервуарах.

Щоб уникнути псування лінії змочування на стрічці рулетки або на шкалі метрштока під час вимірювання рівня, стрічку рулетки або метршток необхідно опускати повільно, поки вантаж рулетки чи метршток не торкнеться дна, не допускаючи при цьому відхилення від вертикального положення, не торкаючися внутрішнього обладнання і зберігаючи спокійний стан поверхні пального. Відлік на стрічці рулетки або шкалі метрштока здійснюють із точністю до 1 мм одразу після появи змоченої частини стрічки рулетки чи метрштока над замірним люком. Для визначення рівня світлих нафтопродуктів допускається застосування спеціальних чутливих паст.

У разі вимірювання рівня пального в горизонтальних циліндричних резервуарах нижній кінець метрштока чи вантажу рулетки має потрапляти на нижню твірну резервуара.

Вимірювання рівня пального здійснюються двічі. У разі виявлення розбіжностей між результатами двох вимірювань понад допустиму похибку (±2 мм) вимірювання необхідно повторювати доти, доки різниця між результатами трьох поспіль проведених вимірювань не буде в межах допустимої похибки вимірювання. При цьому за результат вимірювань береться середнє арифметичне значення результатів трьох найближчих вимірювань.

4.5.6.3. Одночасно з перевіркою базової висоти резервуара визначається рівень підтоварної води за допомогою водочутливої пасти, яка наноситься на поверхню вантажу рулетки або нижній кінець метрштока з двох протилежних боків тонким шаром. Використання пасти дає змогу визначати рівень підтоварної води за 1 - 2 хвилини. Перед застосуванням водочутливої пасти необхідно перевірити її придатність.

Вимірювання рівня підтоварної води необхідно повторити, якщо на пасті рівень позначається нечітко, косою лінією або на неоднаковій висоті з двох боків, що свідчить про похиле положення стрічки рулетки або метрштока під час вимірювання.

У зимовий час за низької температури навколишнього середовища в резервуарах можуть одночасно міститися лід і підтоварна вода. Товщину льоду визначають як різницю між значенням базової висоти і фактичним результатом вимірювання відстані від верхнього зрізу замірного люка (або спрямувального патрубка) до поверхні льоду.

Визначивши рівень підтоварної води та/або льоду, за градуювальною таблицею резервуара визначають їх об'єм.

4.5.6.4. Об'єм пального в резервуарі визначають за різницею загального об'єму та об'єму підтоварної води та/або льоду.

4.5.6.5. Для розрахунку маси пального визначають їх густину у відібраних пробах за фактичної температури.

Для відбирання проб із стаціонарних резервуарів застосовують знижені пристрої для відбирання проб згідно з ГОСТ 13196-93 "Устройства автоматизации резервуарных парков. Средства измерения уровня и отбора проб нефти и нефтепродуктов. Общие технические требования и методы испытаний", а в разі їх відсутності - ручні пробовідбірники для відбирання проб згідно з ДСТУ 4488:2005 Нафта і нафтопродукти. Методи відбирання проб (далі - ДСТУ 4488).

Температура пального у пробі вимірюється термометрами з межами допустимої похибки ±0,5° C.

Густина у відібраних пробах визначається ареометрами з межами допустимої похибки ±0,5 кг/куб.м.

Температуру і густину пального вимірюють одночасно з вимірюванням рівня за допомогою стаціонарних пристроїв або шляхом вимірювання їх у відібраній пробі.

Для визначення з належною точністю температури та густини пального безпосередньо на місці відбирання проби обладнуються робочі місця з рівним горизонтальним майданчиком, який не піддається струсам, коливанням і є зручним для виконання вимірювань. Технічні засоби вимірювання мають бути повністю захищені від впливу вітру, атмосферних опадів та сонячних променів.

Для визначення густини і температури пального його наливають у скляний або металевий циліндр відповідного розміру. Перед цим необхідно перевірити чистоту циліндра й ареометра та за потреби ретельно протерти їх. Ареометр занурюють у рідину плавно і вертикально, утримуючи його за верхню частину і пильнуючи за тим, щоб він не торкався стінок та дна циліндра.

Після того, як шкала ареометра прийме стійке положення, виконується відлік значень густини та температури згідно з вимогами ГОСТ 3900-85 "Нефть и нефтепродукты. Методы определения плотности" (далі - ГОСТ 3900) або ДСТУ 31072:2006 Нафта і нафтопродукти. Метод визначення густини, відносної густини та густини в градусах АРІ ареометром (далі - ДСТУ 31072).

Вимірювання температури і густини за допомогою інших технічних засобів вимірювання здійснюють відповідно до інструкцій з їх експлуатації.

Температура і густина вимірюються відразу ж після відбирання кожної точкової проби або в сукупній пробі, яку відібрано зниженим пристроєм для відбирання проб. Термометр і ареометр слід занурювати в пальне на глибину, зазначену в технічному паспорті на даний засіб вимірювання, і витримувати в пробі одну - три хвилини.

Температура і густина обчислюються як середнє арифметичне значення температур і густин точкових проб, взятих у співвідношенні, прийнятому для складання сукупної проби згідно з ДСТУ 4488.

4.5.6.6. Точкові проби пального з вертикального резервуара відбираються з трьох рівнів (верхнього, середнього та нижнього) і змішуються у співвідношенні 1:3:1.

У цьому разі середня температура і густина обчислюються за формулами

де tВ - температура точкової проби верхнього рівня,° C;

tС - температура точкової проби середнього рівня,° C;

tН - температура точкової проби нижнього рівня,° C;

де (po)В - густина точкової проби верхнього рівня, кг/куб.м;

(po)С - густина точкової проби середнього рівня, кг/куб.м;

(po)Н - густина точкової проби нижнього рівня, кг/куб.м.

Точкові проби за висотою рівня пального в резервуарі не вище 2000 мм відбирають з верхнього і нижнього рівнів. Середня температура і густина пального обчислюються за формулами

де tВ - температура точкової проби верхнього рівня,° C;

tН - температура точкової проби нижнього рівня,° C;

де (po)В - густина точкової проби верхнього рівня, кг/куб.м;

(po)Н - густина точкової проби нижнього рівня, кг/куб.м.

За висотою рівня пального в резервуарі менше 1000 мм відбирається одна точкова проба з нижнього рівня, за якою визначаються густина і температура продукту.

Для горизонтальних циліндричних резервуарів діаметром понад 2500 мм температура і густина пального обчислюються за формулою:

де tВ - температура точкової проби верхнього рівня,° C;

tС - температура точкової проби середнього рівня,° C;

tН - температура точкової проби нижнього рівня,° C.

де (po)В - густина точкової проби верхнього рівня, кг/куб.м;

(po)С - густина точкової проби середнього рівня, кг/куб.м;

(po)Н - густина точкової проби нижнього рівня, кг/куб.м.

Для горизонтальних циліндричних резервуарів діаметром менше 2500 мм незалежно від ступеня заповнення, а також резервуарів діаметром понад 2500 мм, заповнених до половини і менше, густина та температура пального, що міститься в резервуарі, розраховуються за формулами:

де tС - температура точкової проби середнього рівня,° C;

tН - температура точкової проби нижнього рівня,° C;

де (po)С - густина точкової проби середнього рівня, кг/куб.м;

(po)Н - густина точкової проби нижнього рівня, кг/куб.м.

За висотою рівня пального в резервуарі менше 500 мм відбирається одна точкова проба з нижнього рівня, за якою визначаються його густина та температура.

4.5.6.7. Масу пального в ємності визначають за формулою:

де M - маса пального, кг;

V - об'єм пального за фактичної температури, куб.м;

(po) - густина пального за фактичної температури, кг/куб.м.