Керуючись підпунктом 1 пункту 5 та пунктом 8 Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України , затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 500,

1. Затвердити Методичні рекомендації з питань забезпечення виконання антикорупційного законодавства для керівників державних підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінагрополітики України (далі - Методичні рекомендації), що додаються.

2. Керівникам державних підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінагрополітики України, ознайомити з Методичними рекомендаціями підлеглих службових і посадових осіб та забезпечити їх використання при плануванні та здійсненні заходів із запобігання і протидії корупції.

3. Сектору запобігання і протидії корупції (Дроздов С.В.) забезпечити опублікування Методичних рекомендацій на офіційному веб-сайті Мінагрополітики України.

4. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Міністра - керівника апарату Сеня О. В.

1.1. Методичні рекомендації з питань забезпечення виконання антикорупційного законодавства для керівників державних підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінагрополітики України (далі - Методичні рекомендації), розроблено з метою надання допомоги в організації планування і здійснення заходів, спрямованих на запобігання і протидію корупції.

1.2. Методичні рекомендації містять роз'яснення сутності обмежень, заборон, зобов'язань та інших вимог, установлених антикорупційним законодавством для посадових осіб юридичних осіб публічного права, та алгоритм дій їх керівників для забезпечення безумовного виконання і правильного застосування цих вимог, у тому числі в частині організації діяльності уповноважених підрозділів (осіб) з питань запобігання та виявлення корупції.

Методичні рекомендації не встановлюють нових правових норм щодо прав, свобод та законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій і не можуть використовуватися для визначення їх зобов'язань перед державою.

1.3. Нормативно-правову базу Методичних рекомендацій складають Конституція України , Закон України "Про засади запобігання і протидії корупції" , Указ Президента України від 21 жовтня 2011 року № 1001 "Про національну антикорупційну стратегію на 2011 - 2015 роки", постанови Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2011 року № 1240 "Про затвердження Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на 2011-2015 роки", від 04 вересня 2013 року № 706 "Питання запобігання та виявлення корупції", інші нормативно-правові акти антикорупційного законодавства.

Відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини першої статті 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" (далі - Закон) до суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення віднесено посадових осіб юридичних осіб публічного права, незалежно від того одержують вони заробітну плату за рахунок бюджету чи ні.

До юридичних осіб публічного права належать юридичні особи, які створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (абзац третій частини другої статті 81 Цивільного кодексу України ). Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, установлених Конституцією України та законом (частина друга статті 167 Цивільного кодексу України).

Головним критерієм віднесення особи до кола посадових осіб є наявність у неї організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій ( Роз'яснення Мін'юсту України від 10 липня 2012 року "Проблемні питання застосування Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції").

Організаційно-розпорядчими обов'язками є обов'язки із здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо) (постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 5 "Про судову практику у справах про хабарництво").

Адміністративно-господарські обов'язки - це обов'язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо (постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 5 "Про судову практику у справах про хабарництво").

Посадові особи державних підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінагрополітики України (далі - державні підприємства), є суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення, на них поширюються обмеження, установлені статтями 6 (Обмеження щодо використання службового становища), 8 (Обмеження щодо одержання дарунків (пожертв), 9 (Обмеження щодо роботи близьких осіб) Закону, а також вимоги фінансового контролю (стаття 12 Закону ), щодо прозорості інформації (стаття 16 Закону ) та обов'язок урегулювання конфлікту інтересів (стаття 14 Закону ).

За вчинення корупційних правопорушень винні особи притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності.

3.1. Обмеження щодо використання службового становища (стаття 6 Закону ).

3.1.1. Суть обмеження щодо використання службового становища.

Посадовим особам державних підприємств забороняється використовувати свої службові повноваження та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв'язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі:

1) неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти);

2) неправомірно сприяти призначенню на посаду особи;

3) неправомірно втручатися в діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб;

4) неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв'язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків.

Неправомірна вигода - це грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону ).

3.1.2. Відповідальність за порушення обмеження щодо використання службового становища.

За одержання неправомірної вигоди винні особи притягаються до кримінальної відповідальності, передбаченої частинами третьою, четвертою статті 354 (Підкуп працівника державного підприємства, установи чи організації), статтями 368 (Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою) та 368-2 (Незаконне збагачення) Кримінального кодексу України .

Так, працівник державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, притягається до відповідальності за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди в розмірі, що перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (установлюється на рівні податкової соціальної пільги, яка у 2013 році складає 573,5 гривні), для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення будь-яких дій з використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організації, в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, або в інтересах третьої особи (частини третя, четверта статті 354 Кримінального кодексу України).

Службова особа притягається до відповідальності за:

прийняття пропозиції чи обіцянки надати їй або третій особі неправомірну вигоду за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує або обіцяє неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища (частина перша статті 368 Кримінального кодексу України );

одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища (частини друга - п'ята статті 368 Кримінального кодексу України);

одержання неправомірної вигоди в значному розмірі (у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян), великому (у двісті і більше разів) чи особливо великому розмірах (у п'ятсот і більше разів) або передача нею такої вигоди близьким родичам за відсутності ознак, зазначених у статті 368 Кримінального кодексу України (стаття 368-2 Кримінального кодексу України).

Необхідно підкреслити, що в Кримінальному кодексі України під службовими особами розуміються особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом (абзац перший примітки 1 до статті 364 Кримінального кодексу України).

3.1.3. Запобігання одержанню неправомірної вигоди.

3.1.3.1. З метою попередження вчинення правопорушень, пов'язаних з одержанням неправомірної вигоди, керівник державного підприємства попереджає претендента на посаду про встановлені обмеження щодо використання службового становища (додаток 1) та контролює їх додержання.

3.1.3.2. Працівник у разі надходження йому пропозиції щодо неправомірної вигоди, незважаючи на особисті інтереси, повинен вжити таких заходів:

відмовитися від пропозиції;

за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію;

залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі колег по роботі;

письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) та/або одного з визначених Законом спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції.

Забороняється приймати неправомірну вигоду для використання в подальшому як доказу.

3.1.3.3. Якщо працівник виявив у своєму службовому приміщенні чи передану в інший спосіб неправомірну вигоду, йому необхідно невідкладно, але не пізніше одного робочого дня, письмово повідомити про цей факт свого безпосереднього керівника.

3.1.3.4. Про виявлення неправомірної вигоди складається акт, який підписується працівником, який виявив неправомірну вигоду, та його безпосереднім керівником.

У разі якщо неправомірну вигоду виявляє керівник державного підприємства, акт про виявлення неправомірної вигоди підписує ця особа та особа, яка обіймає посаду заступника керівника цього підприємства.

3.1.3.5. Предмети неправомірної вигоди зберігаються на підприємстві до їх передачі відповідним органам.

3.2. Обмеження щодо одержання дарунків (пожертв) (стаття 8 Закону ).

Дарунок - це рухомі речі, у тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі та майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути в нього в майбутньому (стаття 718 Цивільного кодексу України ).

Пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів для досягнення певної наперед обумовленої мети (стаття 729 Цивільного кодексу України).

3.2.1. Суть обмеження щодо одержання дарунків (пожертв).

Посадовим особами державних підприємств забороняється безпосередньо або через інших осіб одержувати дарунки (пожертви) від юридичних або фізичних осіб:

1) за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння іншими посадовими особами та органами;

2) якщо особа, яка дарує (здійснює) дарунок (пожертву), перебуває в підпорядкуванні такої особи.

Можна приймати дарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, та пожертви, крім випадків, передбачених частиною першою статті 8 Закону , якщо вартість таких дарунків (пожертв) не перевищує 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої на день прийняття дарунка (пожертви), одноразово, а сукупна вартість таких дарунків (пожертв), отриманих з одного джерела протягом року, - однієї мінімальної заробітної плати, установленої на 01 січня поточного року.

Стаття 9 Закону України "Про Державний бюджет на 2013 рік" встановлює такий розмір мінімальної заробітної плати в місячному розмірі: з 01 січня 2013 року - 1147 гривень, з 01 грудня 2013 року - 1218 гривень. У зв'язку з цим, упродовж 2013 року з одного джерела дозволяється отримувати як прояви гостинності дарунки не більше ніж на 1147 гривень. Вартість дарунка (пожертви) отриманого в період з 01 січня по 01 грудня 2013 року не може перевищувати 573,5 гривні, а з 01 грудня до кінця 2013 року - 609 гривень.

Крім того, обмеження щодо вартості дарунків (пожертв) не поширюється на дарунки (пожертви), які:

1) даруються (здійснюються) близькими особами;

2) одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.

Дарунки, одержані посадовими особами державних підприємств як подарунки цьому підприємству, є його власністю і передаються державному підприємству в порядку, установленому постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2011 року № 1195 "Про затвердження Порядку передачі дарунків, одержаних як подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним установам чи організаціям".

3.2.2. Дії керівника державного підприємства.

З метою недопущення порушення обмеження щодо одержання дарунків (пожертв) керівник попереджає претендента на посаду про встановлені обмеження (додаток 1) та контролює їх додержання, у тому числі передачу подарунка державному підприємству в установленому порядку.

3.2.3. Відповідальність за порушення обмеження щодо одержання дарунків (пожертв).

За порушення обмеження щодо одержання дарунків (пожертв) винні особи притягаються до відповідальності за статтею 172-5 (Порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка (пожертви) Кодексу України про адміністративні правопорушення .

3.3. Обмеження щодо роботи близьких осіб (стаття 9 Закону ).

3.3.1. Суть обмеження щодо роботи близьких осіб.

Посадові особи державних підприємств не можуть мати у безпосередньому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути безпосередньо підпорядкованими у зв'язку з виконанням повноважень близькими їм особами.

При цьому необхідно враховувати, що безпосереднє підпорядкування - це відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, у тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень, контролю за їх виконанням (абзац другий частини першої статті 1 Закону ).

До близьких осіб належать чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі (абзац третій частини першої статті 1 Закону ).

Обмеження стосовно роботи близьких осіб не поширюється на осіб, які працюють у сільських населених пунктах (крім тих, що є районними центрами), а також гірських населених пунктах (пункт 3 частини першої статті 9 Закону ), та осіб, які працюють в галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, соціального захисту (пункт 4 частини першої статті 9 Закону ).

При визначенні поняття "сільський населений пункт" необхідно враховувати, що такий населений пункт (сільське поселення) - це єдине компактне місце проживання людей, зайнятих переважно в сільському господарстві та інших територіально розосереджених галузях, забезпечене об'єктами соціального та виробничого призначення (примітка до пункту 1.4 ДБН Б.2.4-1-94 "Планування і забудова сільських поселень"), а "сільська місцевість" - це території, що знаходяться за межами міст і є переважно зонами сільськогосподарського виробництва та сільської забудови (абзац п'ятий статті 1 Закону України "Про сільськогосподарську дорадчу діяльність" ).

Вичерпний перелік гірських населених пунктів визначений постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 року № 647 "Про перелік населених пунктів, яким надається статус гірських".

3.3.2. Керівник з метою недопущення порушення зазначеного обмеження та його усунення в разі виникнення:

попереджає претендента на посаду про його обов'язок повідомити керівництво підприємства про працюючих на цьому підприємстві близьких йому осіб (додаток 1);

у разі виникнення обставин, пов'язаних з роботою близьких осіб, пропонує цим особам у п'ятнадцятиденний строк ужити заходів щодо усунення таких обставин;

якщо ці обставини добровільно не усунуто, у місячний строк з моменту їх виникнення переводить в установленому порядку відповідну особу або близьку їй особу на іншу посаду, що виключає безпосереднє підпорядкування;

у разі неможливості такого переведення звільняє особу, яка перебуває в підпорядкуванні, із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України .

3.3.3. Відповідальність за порушення обмеження щодо роботи близьких осіб.

За порушення обмеження стосовно роботи близьких осіб винні особи притягаються до відповідальності за статтею 172-7 (Порушення вимог щодо повідомлення про конфлікт інтересів) Кодексу України про адміністративні правопорушення .

У разі невжиття керівником державного підприємства заходів з усунення обставин, пов'язаних з роботою близьких осіб, цей керівник притягається до відповідальності за статтею 172-9 (Невжиття заходів щодо протидії корупції) Кодексу України про адміністративні правопорушення .

3.4. Фінансовий контроль (стаття 12 Закону ).

3.4.1. Суть вимог фінансового контролю:

посадові особи державних підприємств зобов'язані щороку до 1 квітня подавати за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до Закону (далі - декларація) (абзац перший частини першої статті 12 Закону );

особа, яка претендує на заняття посади, до призначення на відповідну посаду подає в установленому законом порядку декларацію за минулий рік (частина п'ята статті 12 Закону );

декларація подається при звільненні працівника з посади - за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, та протягом одного року після звільнення - за останнім місцем роботи (абзац другий частини першої статті 12 Закону );

у разі відкриття посадовою особою державного підприємства або членом сім'ї цієї особи валютного рахунка в установі банку-нерезидента така особа зобов'язана в десятиденний строк письмово повідомити про це орган державної податкової служби за місцем проживання із зазначенням номера рахунка і місцезнаходження банку-нерезидента (частина третя статті 12 Закону ).

До членів сім'ї належать особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі (абзац десятий частини першої статті 1 Закону ).

3.4.2. Керівник державного підприємства з метою забезпечення виконання вимог фінансового контролю:

попереджає претендента на посаду про необхідність подання в установленому законом порядку декларації за минулий рік до його призначення на посаду (додаток 1) та забезпечує подання ним такої декларації разом з іншими документами;