1.1. При розвитку та реконструкції існуючих і проектуванні нових сільських населених пунктів України належить дотримуватись Державних будівельних норм з питань планування і забудови сільських поселень.

1.2. Ці норми обов'язкові для всіх державних, кооперативних і громадських підприємств, організацій і установ, незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території сільських населених пунктів, а також для фермерських (селянських) господарств та індивідуальних забудовників.

1.3. При проектуванні сільських населених пунктів України, поряд з положеннями цих норм слід керуватись ДБН 360-92*, СанПіНом по плануванню і забудові населених місць України, а також вимогами інших діючих нормативно-інструктивних документів.

1.4. Реконструкція і розвиток сільських населених пунктів повинні здійснюватися у відповідності з затвердженими проектами; схемами генеральних планів території сільської Ради (сільськогосподарського підприємства), генеральними планами сільських населених пунктів, проектами детального планування сільських населених пунктів, проектами планування і забудови громадського центру або інших фрагментів населених пунктів, що ув'язані з проектами територіального розвитку сільських адміністративних районів.

Примітка. Сільський населений пункт (сільські поселення) - єдине компактне місце проживання людей, зайнятих переважно в сільському господарстві та інших територіально розосереджених галузях, забезпечене об'єктами соціального та виробничого призначення.

1.5. Основним напрямком переулаштування сільських населених пунктів є їх розвиток і реконструкція. Будівництво нового селища допускається як виняток через винесення сіл із зон затоплення або у зв'язку з промисловою розробкою корисних копалин на його території, а також відселенням із зони екологічних катастроф та стихійних лих. Зайняття нових територій вимагає відповідних обґрунтувань та оформлення відведення земельних ділянок за установленим порядком.

Примітки:

1. В особливих випадках, зв'язаних з відведенням земельних ділянок під нове будівництво у зонах екологічних та стихійних лих, термінове рішення приймає Кабінет Міністрів України (чи призначена ним Надзвичайна комісія).

2. Планувальна організація території сільських Рад, ведення господарства громадянами чи організаціями, відшкодування завданого збитку здійснюється у відповідності з діючим законодавством.

1.6. Сільські населені пункти за чисельністю населення поділяються на групи (табл. 1.1).

1.7. За територіальною ознакою згідно з законодавством виділяються такі групи: село, селище, хутір.

Село - сільське поселення, що характеризується усіма або більшістю ознак, указаних в примітці до п. 1.4.

Селище - велике або значне сільське поселення, що є адміністративно-господарським центром.

Хутір - відокремлене від села самостійне сільське поселення, що мас назву, в якому проживає сім'я або кілька селянських сімей, які займаються переважно сільським господарством.

1.8. Перспективи розвитку кожного сільського населеного пункту незалежно від чисельності жителів визначаються місцем, яке він займає у системі розселення, територіальної організації виробництва і соціальної інфраструктури. При цьому враховуються плани розвитку сільськогосподарських та інших підприємств, їх виробнича спеціалізація, рішення проектів землеустрою, територіального розвитку сільських районів і іншої містобудівної документації.

1.9. В містобудівній документації для сільських населених пунктів необхідно передбачати заходи щодо охорони навколишнього природного середовища, поліпшення санітарно-гігієнічних умов проживання населення, раціонального використання і органічного включення до забудови пам'яток історії і культури, садово-паркового мистецтва, територій і об'єктів природно-заповідного фонду з упровадженням для них необхідних охоронних зон, по регулюванню кількості поверхів у будинках і висоти споруд, враховуючи культурно-етнічні ознаки і прогресивні історичні традиції формування поселень (за погодженням з органами санітарно-епідеміологічного нагляду, охорони пам'яток, навколишнього природного середовища і місцевими Радами, в компетенції яких використання і охорона цих об'єктів).

2.1. Концепція територіального розвитку населених пунктів та планувальної організації території сільських Рад розроблюється в проекті схеми генерального плану відповідної території, який в умовах приватизації землі повинен бути первинним і обов'язковим містобудівним документом.

2.2. При вирішенні питань удосконалення розселення на території сільської Ради належить вважати її як первинну систему розселення, а населені пункти, в тому числі хуторські поселення фермерів, як складові елементи цієї системи.

2.3. В межах сільського адміністративного району розрізняють системи розселення трьох типів: районну, кущову і первинну (одиниця сільського розселення).

2.4. Кущова система розселення формується в значних сільських адміністративних районах за наявністю на їх території додаткових міських поселень або великих сіл з розвинутими промисловими і обслуговуючими функціями.

2.5. Первинні системи розселення формуються на основі спільності повсякденних виробничих, трудових, культурно-побутових, транспортних та інших зв'язків між поселеннями. Центром у них вважаються села - центри сільських або селищних Рад. Межі первинних систем розселення повинні співпадати з межами сільських Рад.

2.6. Функціональне зонування території сільської Ради здійснюється на основі комплексної містобудівної оцінки природних та інших ресурсів, аналізу перспективної програми, удосконалення виробництва з урахуванням нових форм господарювання, в тому числі фермерських господарств, та видів власності, в тому числі на землю, розвитку перероблювальних галузей і допоміжних промислів, а також можливостей організації туризму і масового відпочинку.

2.7. На території сільської Ради виділяються такі функціональні зони:

сільськогосподарського використання (земельні, лісові угіддя);

виробнича;

території комунального призначення;

сельбищна;

рекреації, об'єктів природно-заповідного фонду та історико-культурної спадщини.

Примітки:

1. При наявності на території сільської Ради промислових запасів корисних копалин місця їх залягання виділяються в спеціальну зону.

2. Території, цінні в рекреаційному відношенні і які мають районне чи обласне значення, також виділяються в самостійну зону, для якої розроблюється спеціальна проектна документація.

2.8. При розміщенні сільськогосподарських виробничих об'єктів, а також фермерських та індивідуальних господарств ("малі ферми") слід керуватися санітарними вимогами та нормами.

При визначенні території майданчиків сільськогосподарських комплексів і окремих об'єктів необхідно забезпечувати раціональне використання землі у відповідності з земельним законодавством України.

2.9. При розробці загальної концепції соціального і територіального розвитку сільських населених пунктів у межах базової адміністративно-територіальної одиниці - сільської (селищної) Ради:

намічаються заходи щодо удосконалення розселення і організації системи культурно-побутового обслуговування, розвитку транспортних та інженерних комунікацій з розрахунком місткості, потужності і обґрунтуванням розміщення відповідних об'єктів;

прогнозується проектна кількість населення;

вносяться пропозиції щодо організації перебудови сільських населених пунктів, першочергові завдання і необхідні обсяги містобудівної документації на першу чергу будівництва;

визначаються перспективи розвитку і раціональне розміщення виробничих підприємств і об'єктів агропромислового комплексу, а також фермерських господарств (на основі Державного земельного кадастру);

передбачаються заходи щодо охорони навколишнього середовища, пам'яток історії, культури, а також територій і об'єктів з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами у відповідності з порядком використання земель рекреаційного та історико-культурного призначення.

2.10. Чисельність населення, яке прогнозується на перехідний період(*), повинна визначатися методом експертної оцінки з урахуванням тенденцій розвитку і місця населеного пункту в системі розселення.

2.11. Територію до розвитку та реконструкції існуючих і будівництва нових населених пунктів належить вибирати на підставі Державного земельного кадастру, а також Містобудівного кадастру населених пунктів. Першочерговому освоєнню підлягають вільні від забудови землі, що знаходяться у межах населеного пункту, включаючи ділянки, на яких потрібно провести спеціальні інженерні заходи, а також землі, на яких розташовані старі будівлі, у відповідності з відведенням земельних ділянок на підставі діючого законодавства.

Примітки:

1. На перехідний період першочергові задачі розвитку і реконструкції сільських поселень визначаються: інвентаризацією земель сільських населених пунктів; встановленням меж сільських поселень.

2. Фермерські та індивідуальні господарства можуть бути упоряджені на землях сільськогосподарського призначення та сільських населених пунктів з дотриманням земельного законодавства.

2.12. При розміщенні нового будівництва необхідно передбачати:

максимальне використання існуючого будівельного фонду і зелених насаджень;

дбайливе використання землі, створення умов, що виключають забруднення ґрунту, повітряного басейну, джерел водопостачання;

дотримання санітарно-захисних, зооветеринарних і протипожежних вимог;

створення умов для раціональної організації сільськогосподарського виробництва, в тому числі фермерських господарств;

організацію зручного зв'язку між сельбищною і виробничою зонами населеного пункту, а також фермерських господарств з зовнішніми магістралями;

можливості раціонального розміщення місць прикладення праці, проживання і відпочинку населення;

можливість забезпечення населених пунктів, а також фермерських господарств на перспективу достатньою кількістю води, що відповідає вимогам ГОСТ "Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль за качеством".

2.13. Розміщення об'єктів виробничого, житлово-цивільного і комунального будівництва не допускається:

на площі промислового залягання корисних копалин без погодження з органами Держкомітету України по нагляду за охороною праці, а також без якісної характеристика лісних копалин за розділом "Радіаційно-гігієнічна оцінка гірських порід";

у небезпечних зонах відвалів породи вугільних і сланцевих шахт, а також збагачувальних фабрик;

в зонах активних карстових явищ;

в зонах радіоактивного забруднення, визначених діючим законодавством;

в зонах зсувів, селевих потоків та снігових лавин, що загрожують експлуатації будівель і споруд;

в першому поясі зони санітарної охорони джерел водопостачання;

в першій зоні округів санітарної охорони курортів, якщо об'єкт, що проектується, не пов'язаний з експлуатацією курорту;

на ділянках зелених зон міст і селищ міського типу, де знаходяться ліси, лісопарки й зелені насадження, які виконують захисні і санітарно-гігієнічні функції або є місцями відпочинку населення;

на ділянках закритих кладовищ (навіть після закінчення строку їх дії);

на ділянках, забруднених органічними і радіоактивними відходами, до закінчення строків, що встановлені органами санітарно-епідеміологічної служби;

на землях заповідників і в межах, які встановлюються навколо охоронних зон;

в зонах охорони пам'яток історії і культури.

2.14. При виборі території для забудови необхідно забезпечувати збереження природного середовища, передбачати заходи щодо запобігання ерозійним процесам, забрудненню ґрунтів і водних джерел. Майданчик для будівництва при наявності радіоекологічного паспорта повинен мати достатні розміри з урахуванням розвитку об'єктів, які розміщуються на перспективу, налагодження систем водопостачання, каналізації, електропостачання і упорядкування транспортного обслуговування.

2.15. Вибір території для будівництва повинен бути підтверджений техніко-економічними розрахунками шляхом порівняння варіантів можливого розміщення будівництва, що намічається, з урахуванням раціонального використання земельних ділянок, відшкодування землекористувачам збитків, що спричиняються вилученням земельних ділянок і витрат сільськогосподарського виробництва, пов'язаних з вилученням сільськогосподарських угідь.

3.1. Територія сільського населеного пункту в залежності від функціонального призначення ділиться на сельбищну і виробничу зони. При формуванні функціональних зон сільського поселення необхідно керуватись основними положеннями Державного земельного і Містобудівного кадастрів населених пунктів.

Сельбищна зона включає громадський центр, територію житлової забудови, вулиці, бульвари, проїзди, майданчики для стоянки автомобілів, парки, сквери, водоймища.

Виробнича зона включає ділянки підприємств для виробництва і переробки сільськогосподарської та іншої продукції, ремонту, технічного обслуговування і зберігання сільськогосподарської техніки і автотранспорту, комунально-складські та інші об'єкти, дороги, проїзди і майданчики для стоянки автомобілів, інші території.

Примітки:

1. У межах населеного пункту знаходяться виробничі і комунально-складські об'єкти, що віддалені від сельбищної зони на відстань не більше 300 м. Генеральні плани на виробничі об'єкти, а також фермерські господарства, що розміщені поза межами населеного пункту, розробляються окремо.

2. До території сільського населеного пункту належать також присадибні землі, в тому числі землі фермерських і індивідуальних господарств, а також майданчики комунальних об'єктів, що знаходяться в межах населеного пункту.

3. На перехідний період територіальні резерви сельбищної та виробничої зон поселень намічаються виходячи з концепції зростання чисельності населення на перспективу при збереженні колективних (кооперативних) форм ведення господарства в галузях тваринництва.

3.2. При розвитку та реконструкції сільських населених пунктів належить передбачати:

упорядкування функціонального зонування, що склалося, з метою поліпшення санітарно-гігієнічних умов;

винесення сільськогосподарських підприємств з сельбищної зони (при відповідному обґрунтуванні - за межі поселень);

винесення транзитних автомобільних шляхів;

заходи щодо захисту від затоплення, зсувів, селів, підтоплення підґрунтовими водами тощо;

упорядкування і благоустрій мережі вулиць і проїздів з максимально можливим збереженням планувальної структури, що склалася;

удосконалення забудови на основі збереження існуючих капітальних і придатних до тривалої експлуатації будинків і споруд, поступову заміну старого житлового фонду;

забезпечення найсприятливіших умов для ведення всіх форм сільськогосподарської діяльності (включаючи оренду, фермерське, особисте підсобне та інші види господарювання) всіма жителями, зокрема тими, що проживають у безсадибних житлових будинках;

поліпшення культурно-побутового обслуговування і завершення формування громадського центру поселення шляхом будівництва об'єктів, яких не вистачає;

найбільш ефективне використання території населеного пункту за рахунок освоєння земель, непридатних для сільськогосподарського використання;

здійснення заходів щодо інженерного обладнання, зовнішнього благоустрою і озеленення території.

3.3. Генеральні плани сільських поселень, фермерських господарств, проекти окремих виробничих, комунальних, транспортних, інженерних об'єктів і споруд слід розробляти на основі схеми генерального плану території сільської Ради. При удосконаленні планувальної структури та організації вуличної мережі сільських поселень належить керуватись діючими нормами.

3.4. Проектування самостійної мережі доріг для прогону особистої худоби, підвезення добрив і проїзду вантажного транспорту до ділянок сельбищної території сільських населених пунктів допускається з відповідним обґрунтуванням.

3.5. В умовах реконструкції сільських населених пунктів будівництво і капітальний ремонт житлових будинків, що знаходяться у межах нормативних санітарно-захисних зон, не допускається; існуючий житловий фонд передбачається до виносу на території, що резервуються з цією метою.

3.6. Громадський центр сільського населеного пункту є найважливішим структурним елементом, де концентруються органи управління, установи культурно-побутового призначення, упорядковується площа для проведення масових громадських заходів.

3.7. Виходячи з умов сприятливого сприймання забудови громадського центру сільського населеного пункту (висота 1-2 поверхи) і оптимального співвідношення між висотою будинків і довжиною площі 1:6-1:8 відкритий простір повинен бути в межах 0,15 га в малих населених пунктах і 0,5-0,6 га у великих.

3.8. Розміри вільної площі з твердим покриттям для проведення масових громадських заходів повинні складати 700-750 кв.м на 1000 жителів.

3.9. Територію громадського центру необхідно зонувати в залежності від функціонального призначення установ і підприємств, які розміщуються.

3.10. У значному населеному пункті, в громадському центрі якого розташовані будівлі культурно-побутових установ, що мають не тільки внутрішньоселищне, але й міжселищне значення, установи повсякденного обслуговування розміщуються у підцентрах на шляху пішохідного руху до виробничої зони і громадського центру. При цьому обов'язкове дотримання нормативних радіусів обслуговування.

3.11. Важливим елементом реконструкції громадського центру сільського населеного пункту є архітектурно-планувальні заходи щодо охорони і використання пам'яток архітектури, історії і культури, які передбачають створення необхідних умов для їх сприйняття.

3.12. Забудова території для заселення сільських населених пунктів може здійснюватись садибними та безсадибними будинками різних типів.

Будівництво секційних житлових будинків передбачається за умов відповідного обґрунтування, але, як правило, не вище 4-х поверхів.

Тип, кількість поверхів та довжина будинків визначаються згідно з містобудівною документацією.

3.13. Розміри присадибних земельних ділянок у сільських населених пунктах приймаються згідно з діючим земельним законодавством України та завданням на проектування, з урахуванням регіональних правил забудови населених пунктів.

Для підвищення компактності забудови частина виділеного громадянам земельного наділу може бути винесена за межі сельбищної території.

В умовах сформованої забудови присадибна ділянка навколо будинку повинна зберігатися в існуючих розмірах, якщо вона не перевищує норм, встановлених законодавством, й не перешкоджає вдосконаленню планувальної структури населеного пункту.

3.14. Для попереднього визначення потреби у сельбищній території сільського населеного пункту рекомендується прийняти такі показники на один будинок (квартиру), га, при забудові:

3.15 При розміщенні будинків та споруд слід додержуватись санітарних і протипожежних вимог. У випадку розходження вимог архітектурно-містобудівних, протипожежних та санітарно-захисних розривів приймається найбільший із них.

3.16. Житлові будинки слід розміщувати з відступом від червоної лінії селищних доріг та головних вулиць поселень не менше 6 м, а житлових вулиць та проїздів - не менше 3 м.

В умовах реконструкції населених пунктів допускається зменшувати відступ або зводити житлові будинки по червоній лінії, зважаючи на сформовану містобудівну ситуацію.

3.17. Розміщення господарських будівель перед лінією забудови не допускається.

Відстань від гаража до сусідніх житлових будинків, територій шкіл та дошкільних закладів має бути не менше 10 м, до лікарняно-профілактичних закладів із стаціонарами - 25 м.

Примітка. В умовах реконструкції допускається розміщувати господарські будівлі (за винятком приміщень для утримання худоби та птахів) по лінії забудови, якщо це викликано сталими національно-побутовими традиціями.

3.18. Для жителів багатоквартирних будинків з опаленням, колонками та кухонними плитами на твердому паливі слід передбачати приміщення для зберігання палива. Сараї проектуються з розрахунку:

при пічному опаленні - не менше 6 кв.м на одну квартиру;

при центральному опаленні та наявності газових плит і колонок - з розрахунку 0,8 кв.м на одну людину, але не менше 4 кв.м на одну квартиру.

3.19. Господарські та побутові будівлі та споруди для мешканців багатоквартирних секційних будинків слід розміщувати на спеціально виділених ділянках та по можливості згруповувати. Розриви між групами господарських будівель слід приймати згідно протипожежних норм.

3.20. Санітарно-захисні розриви (м) між житловими будинками, сараями для худоби, кролів, нутрій та інших тварин, а також іншими господарсько-побутовими будівлями та спорудами слід приймати згідно положень ДБН 79-92*.

3.21. Відстань від стін індивідуального будинку з вікнами житлових кімнат і кухонь, а також від головних входів в будинок (квартиру) до інших житлових будинків та господарських будівель має бути не менше 6 м.

3.22. Між довгими сторонами багатоквартирних житлових будинків заввишки 2-3 поверхи слід приймати відстань (містобудівні розриви) не менше 15 м, а висотою 4 поверхи - не менше 20 м; між довгими сторонами і торцями або між торцями цих же будинків з вікнами з житлових кімнат - за протипожежними нормами, але не менше 10 м. Містобудівні розриви можуть бути зменшені у межах 20% за умов додержання норм інсоляції та освітленості, якщо виключається можливість проглядання житлових кімнат з вікна у вікно.

3.23. На території безсадибної забудови слід передбачити майданчики: загального користування, дитячі, для занять фізкультурою, господарські та місця для відпочинку. Розміри майданчиків приймаються у відповідності з пп. 4.28 і 4.29, а відстань від них до житлових та громадських будівель слід приймати не менше наведених у табл. 3.1.

Примітка. Відстань від майданчиків для занять фізкультурою встановлюється в залежності від їхніх шумових характеристик; відстань від майданчиків для сушіння білизни не нормується; відстань від майданчиків для сміттєзбірників та інших господарських цілей до вікон житлових і громадських будівель, майданчиків для гри дітей, відпочинку дорослих та занять фізкультурою слід приймати не менше 20 м, а від майданчиків для господарських цілей до найбільш віддаленого входу в житловий будинок - не більше 100 м.

3.24. Будинки гуртожитків, як правило, слід розміщувати: для учнів середніх спеціальних і професійно-технічних учбових закладів - на земельних ділянках відповідних учбових закладів; для працівників сільського господарства, робітників та службовців - на відокремлених ділянках житлової території.

3.25. Норму площі земельної ділянки на одного проживаючого в гуртожитку слід приймати залежно від кількості проживаючих. При місткості гуртожитків 50, 100, 200 чол. площа ділянки має бути відповідно: 45, 35, 30 кв.м/люд., якщо інше не обумовлено завданням на проектування.

3.26. На земельних ділянках гуртожитків мають бути передбачені майданчики для відпочинку, ігор та занять фізкультурою, склад яких визначається завданням на проектування з урахуванням особливостей контингенту проживаючих.

3.27. Виробничі зони є невід'ємною складовою частиною сільських населених пунктів, їх розташування та проектування здійснюється у відповідності з вимогами ДБН 360-92*. Забудова і благоустрій виробничих зон здійснюється згідно з ДБН "Генеральні плани сільськогосподарських підприємств".

3.28. У виробничих зонах розміщуються агропромислові підприємства і цехи, об'єкти виробничо-технічного обслуговування і будівництва, а також підприємства сільськогосподарських галузей.

3.29. При розробці документації з планування і забудови сільських населених пунктів склад, потужність і спеціалізацію підприємств в межах виробничих зон належить погоджувати з державними і регіональними схемами розміщення і розвитку галузей агропромислового комплексу України і проектами розвитку території адміністративного району.

3.30. При проектуванні виробничих зон належить виходити з умов розміщення та їх розвитку на землях, найменш придатних для використання в сільському господарстві.

3.31. При проектуванні виробничих зон сільських населених пунктів віддається перевага розвиткові діючих виробничих потужностей, їх розширенню, реконструкції і технічному переобладнанню за умови дотримання організаційно-господарських, санітарно-гігієнічних, зооветеринарних, протипожежних та інших вимог.

3.32. Виробничі зони повинні бути територіально компактними, їх планування повинно забезпечувати кооперацію розміщених виробництв, створення загальних систем інженерного забезпечення, транспортних комунікацій і об'єктів побутового обслуговування.

3.33. Розміри санітарних розривів між виробничими об'єктами і межею житлової забудови сільських поселень належить приймати відповідно до санітарних норм (СанПіН). Розміщення об'єктів в санітарно-захисних зонах належить здійснювати відповідно до санітарних і протипожежних вимог.

3.34. При розташуванні біля сельбищної зони підприємств, установ, складів та відкритих майданчиків, що не є вибухо- та пожежонебезпечними, не виділяють шкідливих речовин більш, ніж допускається нормативами, не створюють шуму та інших негативних впливів на навколишнє середовище, повинні бути встановлені санітарно-захисні зони за розміром не менше 50 м.

3.35. Об'єкти виробничого призначення належить розміщувати нижче за рельєфом і з підвітряної сторони відносно сельбищної зони населених пунктів.

4.1. На території сільських Рад і сільських поселень необхідно передбачати систему озеленених територій та інших відкритих просторів, що можуть бути використані для тривалого і короткочасного відпочинку населення.

Зони тривалого відпочинку належить розміщувати за межами населених пунктів в найсприятливіших умовах.

4.2. Розміщення зон відпочинку сільського населення належить передбачати відповідно до порядку використання рекреаційних земель на ландшафтно-рекреаційних територіях населених пунктів (внутрішньоселищні), території сільських Рад і в системах розселення (міжселищні).

4.3. Розрахункову кількість одночасних відвідувачів території парків, лісопарків, лісів, зелених зон належить приймати не більше, чол./га:

Примітка. При кількості одночасних відвідувачів 10-15 чол./га необхідно передбачати дорожньо-стежкову мережу для організації руху, а також ґрунтовозахисні насадження, при кількості одночасних відвідувачів 50 чол./га і більше - заходи щодо перетворення лісового ландшафту на парковий.

4.4. На територіях з високим ступенем збереження природних ландшафтів, що мають естетичну і пізнавальну цінність, належить створювати національні природні парки. Архітектурно-просторова організація національних природних парків повинна передбачати використання їх території з науковими, культурно-освітніми і рекреаційними цілями з виділенням заповідно-рекреаційної, заповідної, рекреаційної і господарської зон.

4.5. Розміщення зон масового короткочасного відпочинку належить передбачати з урахуванням пішохідної доступності. Розміри територій зон відпочинку належить приймати із розрахунку 500-1000 кв.м на одного відвідувача. Площу ділянки зони масового короткочасного відпочинку належить приймати не менше 50 га. Зони відпочинку належить розміщувати на відстані не менше 500 м від санаторіїв, таборів відпочинку школярів, дошкільних санаторно-оздоровчих установ, садівницьких товариств, автомобільних доріг спільної мережі і залізниці, а від будинків відпочинку - не менше 300 м.

4.6. Розміри території пляжів, що розміщуються в курортних зонах і зонах відпочинку, належить приймати на одного відвідувача не менше, кв.м:

Розміри річкових і озерних пляжів, що розміщуються на землях, придатних для сільськогосподарського використання, належить приймати із розрахунку 5 кв.м на одного відвідувача. Мінімальну протяжність берегової смуги пляжу на одного відвідувача належить приймати не менше, м:

Розраховувати кількість одночасних відвідувачів на пляжах належить з урахуванням коефіцієнтів одночасного завантаження пляжів:

4.7. Зона короткочасного відпочинку на території сільських населених пунктів включає території лісопарків, що прилягають до них, парків, скверів, бульварів.

Громадські центри сільських населених пунктів належить формувати у комплексі з зонами короткочасного відпочинку.

4.8. Парки культури та відпочинку формуються переважно у центральних селах сільських Рад і розраховуються на жителів даного села або групи сіл (за наявністю достатньої площі).

4.9. Найменша величина площі парку чи загальноселищного саду повинна складати 2,0 га (без фізкультурно-спортивних споруд), скверу - 0,5 га. Під зелені насадження парку, саду чи скверу повинно відводитись не менше 70% території (без фізкультурно-спортивних споруд).

4.10. В умовах реконструкції сільських населених пунктів, завершення забудови і благоустрою їх громадських центрів необхідно передбачати улаштування окремих скверів або парку у складі культурного комплексу на території громадського центру.

Рекреаційне навантаження ландшафту зон короткочасного відпочинку належить приймати за табл. 1, додаток 3.

4.11. Зелені насадження на території сільських Рад і населених пунктів підрозділяються на такі категорії:

спільного користування (на території парку, скверу, бульварів);

обмеженого користування (на територіях безсадибної житлової забудови, виробничої зони, ділянок установ громадського призначення, приквартирних і присадибних ділянок);

спеціального призначення (санітарно-захисні, в тому числі шумо-, вітро- і снігозахисні, протиерозійні, меліоративні).

4.12. Норма площі зелених насаджень спільного користування на одного сільського жителя складає, кв.м:

Примітки:

1. Для сіл, що прилягають до лісових масивів, площу зелених насаджень спільного користування належать зменшувати до 5-6 кв.м на одного жителя.

2. При визначенні площі зелених насаджень спільного користування враховується тільки площа зелених насаджень парків і скверів; при цьому не враховуються величини площ дзеркала водоймищ, смуги пляжу, ділянок установ і підприємств обслуговування (крім зелених насаджень культурно-освітніх установ).

3. Площі зелених смуг на вулицях, проїздах і майданчиках до складу зелених насаджень спільного користування не включаються.

4.13. Відстань від будинків і споруд до дерев і чагарників належить приймати за табл. 4.1.

Примітка. Наведені нормативи стосуються дерев з діаметром крони не більше 5 м і повинні бути відповідно збільшені для дерев з кроною більшого діаметра, при цьому дерева не повинні заважати проїзду і роботі пожежних автомобілів.

4.14. Бульвари слід передбачати поза транспортними магістралями у напрямку масових потоків пішохідного руху. Ширина бульварів з однією поздовжньою пішохідною доріжкою приймається не менше 10 м. Зелені насадження на вулицях, дорогах і майданах населених пунктів повинні забезпечувати захист населення від шуму, пилу, вітрів, відпрацьованих автомобільних газів та надмірної інсоляції, а також безпеку руху транспорту і пішоходів.

4.15. Для озеленення вулиць вживаються такі способи посадок:

однорядкова посадка дерев в ямках на тротуарі (через неможливість влаштування газонових смуг на вузькому тротуарі або при наявності підземних комунікацій під газоновою смугою);

рядкова посадка дерев на газонових смугах уздовж проїзної частини вулиць з чергуванням чагарників;

бульвари з рядковою посадкою дерев і чагарників;

ділянки і смуги газонів, квітників,

окремих груп дерев і чагарників.

4.16. Озеленення майданів здійснюється у вигляді газонів, сумісних рядкових посадок дерев з груповими або рядковими посадками чагарників. Відстань між осями стовбурів дерев з рядковою посадкою повинна бути не менше 5 м. При посадці саджанців дерев, що повільно ростуть, відстань між деревами може бути зменшена з урахуванням наступного розріджування.

4.17. Ширину смуг зелених насаджень належить приймати не менше вказаної у табл. 4.2.

Примітка. При багаторядковій посадці чагарників зазначену ширину смуги належить збільшити на 40-50% для кожного додаткового рядка посадки.

4.18. На території санітарно-захисної зони завширшки 100 м і більше з боку сельбищної території належить передбачати смугу деревно-чагарникових насаджень завширшки не менше 50 м, а з шириною зони до 100 м - не менше 20 м.

4.19. Вздовж межі території виробничої зони, а також для ізоляції окремих виробничих комплексів один від одного належить передбачати улаштування зелених смуг завширшки не менше 5 м.

4.20. Зелені насадження для захисту водозабірних споруд з підземних джерел необхідно розміщувати на межі першого поясу зони санітарної охорони на відстані не менше 30 м від підземного джерела і водозабірних споруд.

4.21. Шумозахисні зелені насадження слід передбачати у вигляді смуг як з боку джерела шуму, так і з боку об'єктів, що захищаються від шуму (у комплексі з іншими заходами).

4.22. Зовнішній благоустрій - це комплекс заходів з ландшафтної, архітектурно-просторової та естетичної організації території населеного пункту, що забезпечують комфортні умови для праці, побуту й відпочинку жителів. Вони включають в себе вирішення та розміщення малих архітектурних форм, формування системи зелених насаджень (у тому числі декоративне озеленення й квіткове оформлення, геопластику рельєфу - брукування майданів і майданчиків, улаштування підпірних стінок, сходів, пандусів, створення штучного рельєфу) та ін.

4.23. Розміщення всіх елементів візуально-просторової інформації повинно бути підпорядковане об'ємно-просторовому вирішенню забудови з урахуванням масштабності й архітектурно-художньої композиції та здійснюватися за межами червоних ліній або бокової видимості вулиці. Перед фасадами стендів улаштовується оглядовий майданчик завширшки до 5.

4.24. Місця відпочинку для відвідувачів громадських закладів передбачаються на рекреаційних майданчиках перед входами в будівлю або у сквері, що розміщується в межах головної площі. Орієнтовний розмір майданчиків відпочинку - 30-50 кв.м.

4.25. Загальна площа брукування (плити, асфальт) у громадському центрі не повинна перевищувати 1,1 кв.м на одного жителя, включаючи розподільні майданчики із твердим покриттям перед входами до громадських будівель і виходами з них. Ці майданчики влаштовуються з розрахунку 0,15-0,3 кв.м на одного відвідувача.

4.26. Господарські подвір'я передбачені при Будинку культури (клубі), торговому комплексі, готелі, школі, комбінаті побутового обслуговування, гуртожитку. На них улаштовуються спеціальні майданчики з контейнерами для сміття і навісом від дощу. Господарські подвір'я повинні мати тверде покриття з мінімальним ухилом 4-5% для скиду води та розворотний майданчик для транспорту.

4.27. Зовнішній благоустрій ділянок садибної забудови включає у себе влаштування огорож, проїздів, доріжок, майданчиків відпочинку, дитячих і господарських майданчиків, декоративне озеленення та квіткове оформлення. Воно здійснюється господарями садиб у відповідності із загальними архітектурно-планувальними й санітарно-гігієнічними вимогами.

4.28. Майданчики для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку проектуються із розрахунку 0,5-0,6 кв.м на одного жителя.

Майданчики для активного відпочинку дітей середнього та старшого шкільного віку проектуються із розрахунку не менше 0,8-1,2 кв.м на одного жителя.

Розміри майданчиків для відпочинку дорослих і для настільних ігор приймаються із розрахунку не менше 0,05 кв.м на одного жителя, але всього не більше 100 кв.м. Вони обладнуються лавками, столами, альтанками, перголами, світильниками, урнами.

4.29. У внутрішньоквартальному просторі секційної житлової забудови слід влаштовувати господарські майданчики різного призначення не далі ніж за 100 м від найвіддаленішого входу до житлового будинку. До майданчиків для сміттєзбірників передбачають під'їзди завширшки 3-5 м з розворотним майданчиком для транспорту. Розмір господарських майданчиків різного призначення приймають (в кв.м на 1000 жителів) не менше:

Допускається суміщення майданчиків для чищення одягу й килимів з майданчиками для сміттєзбірників.

Майданчики повинні мати тверде покриття. Майданчики для відпочинку і для заняття спортом не допускається розміщувати поряд із господарськими.

4.30. При в'їзді в сільський населений пункт установлюється дорожній знак із назвою цього населеного пункту.

В'їзний знак установлюється на відстані не менше 3 м бід краю обочини дороги на розширенні або за кюветом на придорожній смузі. При установці декоративного знаку влаштовується майданчик розміром 10 х 15 кв.м із плиточним брукуванням, лавками та квітником.

На підходах до майданчика влаштовуються перехідно-швидкісні смуги для розгону й гальмування автотранспорту, а також спеціальний майданчик для короткочасної зупинки транспорту.

4.31. На автобусних зупинках у сільських населених пунктах споруджуються автопавільйони напівзакритого типу з майданчиком для відпочинку площею не менше 30-40 кв.м, на якому розміщуються 2-3 лавки, урна для сміття, декоративна ваза, криниця або фонтанчик для пиття.

Якщо автобусна зупинка розташована за межами населеного пункту, то її обладнують надвірним туалетом, який розміщують із підвітряного боку не ближче 15 м від автопавільйону та відокремлюють від нього смугою зелених насаджень.

4.32. Для попереджування раптового виходу дітей на проїзну частину вулиць перед ділянками дитячих закладів слід передбачати огорожі заввишки до 1 м. Конструкція огорожі приймається відповідно з ГОСТ (на проектування огорож).

4.33. Велодоріжки з покриттям тротуарного типу передбачаються для одностороннього руху зі смугами зелених насаджень або смугами безпеки завширшки не менше 0,8 м.

4.34. Під'їзди до будинків проектуються завширшки не менше 3,5 м. Звичайно вони суміщуються із тротуарами.

Біля торгових і побутових будівель повинні влаштовуватись майданчики розміром не менше 12 х 5,5 м.

4.35. Водорозбірні колонки і криниці розміщуються вздовж житлових вулиць через кожні 200 м із відступом від червоної лінії на 2,5-3 м на майданчиках розміром 2,5 х 3 м із твердим покриттям та ухилом не більше 4-5%.

5.1. Система культурно-побутового обслуговування сільського населення здійснюється на міжселищній основі і повинна забезпечувати необхідний комплекс послуг мешканцям усіх населених пунктів, незалежно від їх розміру, та сприяти скороченню часу, необхідного для одержання послуг і придбання товарів. Заклади та підприємства обслуговування об'єднуються за галузевою ознакою у територіальні мережі:

дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл;

лікувально-профілактичних закладів;

закладів культури, мистецтва та спорту;

підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового та комунального обслуговування;

органів управління та підприємств зв'язку.

5.2. Система культурно-побутового обслуговування населення формується у межах сільського адміністративного району з урахуванням диференціації населених пунктів за людністю, характером розміщення та функціональним призначенням, що обумовлює склад закладів обслуговування.

Залежно від віддаленості населеного пункту від центру більш високого рангу структурний склад установ обслуговування може бути: скороченим (в межах пішохідної доступності), стандартним (при відстані 8-10 км) та розширеним (при відстані більш 10 км).

5.3. Мережа установ і підприємств кожного виду обслуговування розглядається як єдина просторово-територіальна структура, яка доповнюється пересувними засобами обслуговування.

Пересувні засоби обслуговування базуються при стаціонарних підприємствах і закладах відповідного призначення, які є для них опорними пунктами.

5.4. Тип, місткість закладів, потужність підприємств для кожного населеного пункту необхідно установлювати залежно від особливостей розселення та наявності міжміських транспортних зв'язків, специфіки окремих видів обслуговування - можливостей надання послуг до місця проживання, на основі диференційованих розрахункових показників, наведених у відповідних розділах для кожного виду обслуговуючих підприємств та закладів.

5.5. Розрахунок мережі дитячих дошкільних закладів необхідно здійснювати для адміністративного району, групи сіл або населеного пункту, враховуючи варіанти організації обслуговування:

один заклад на один населений пункт;

один заклад на групу населених пунктів;

кілька закладів у населеному пункті, на основі статистичних даних про кількість дітей дошкільного віку по групах:

до 3 років;

від 3 до 5 років;

6 років.

Допускається розрахунок мережі на підставі середніх для даної області показників кількості дітей дошкільного віку на 1000 жителів.

5.6. Дошкільні заклади необхідно розміщувати у кожному сільському населеному пункті, де є 12 і більше дітей дошкільного віку. Для обслуговування сіл з меншою кількістю дітей передбачаються місця в дитячих яслах-садках в найближчих, більш великих селах, і організовується підвіз дітей спеціальним транспортом.

Пішохідно-транспортна доступність закладів не новина перевищувати 15 хвилин.

5.7. Місткість ясел-садків встановлюється із розрахунку не менше 65 місць на 100 дітей дошкільного віку при навчанні в школі з 6-річного віку, не менше 75 місць при навчанні з 7-річного віку. Загальна кількість сезонних місць приймається за необхідністю. У яслах-садках на одну-дві, чотири групи вона не повинна перевищувати 100%, а на 5 і більше груп - 75% від загальної кількості стаціонарних місць.

Збільшення місткості на літній період здійснюється за рахунок літніх павільйонів.

5.8. У сільській місцевості застосовуються дитячі ясла-садки на 1-6 (основні типи), 8, 10, 12 і 14 груп (без урахування збільшення місткості на літній період). Вікові групи дітей в дитячих дошкільних закладах визначаються за додатком 1 ДБН 364-92.

У малих селах рекомендується застосовувати кооперовані заклади, які включають дитячі ясла-садки з кількістю не менше 8 місць, початкові школи та житло для персоналу.

Ясла-садки припускається кооперувати з однокомплектними загальноосвітніми школами.

5.9. На території дошкільного закладу з житлом для персоналу також слід передбачати присадибну ділянку, відокремлену від інших зон територій закладу живоплотом. Площа ділянки приймається у відповідності з нормами для житлової садибної забудови. Допускається зміна площі у відповідності з місцевими умовами.

5.10. При розміщенні будівель на ділянці та їх орієнтації необхідно дотримуватись санітарних норм по інсоляції, освітленню та захисту від шуму приміщень і території. Відстань від будівель дитячих дошкільних закладів до червоної лінії і до стін житлового будинку з вікнами повинна бути не менше 25 м, а до глухої стіни - не менше 15 м, при цьому відстань від ділянки закладу повинна бути відповідно 10 і 5 м.

Виходячи з містобудівних потреб (в умовах реконструкції), за узгодженням з місцевими установами санітарного нагляду та державтоінспекції, допускається відстань від будівель ясел-садків до червоної лінії зменшувати до 10 м, передбачаючи зелену захисну смугу завширшки не менше 6 м.

5.11. Площа земельних ділянок приймається із розрахунку на одне місце (при максимальній місткості) не менше: в яслах-садках на 1-2 групи - 45 кв.м, на 3-5 груп - 40 кв.м, на 6 і більше груп - 35 кв.м, але не менше ніж 0,2 га.

У дошкільних закладах із збільшенням місткості на літній період площу ділянок слід приймати виходячи з максимальної місткості.

Площу земельних ділянок допускається зменшувати (але не більше ніж на 25%) в умовах реконструкції, а при розміщенні їх на території з ухилом понад 20% - не більше ніж на 15%.

Площа ділянки при об'єднанні ясел-садка з початковою школою визначається як сума площ ділянок для кожного закладу.

У цих випадках на ділянці повинні бути виділені зони: для дітей дошкільного віку, школярів, загального користування і господарський двір.

5.12. Розміщення загальноосвітніх шкіл у сільській місцевості ґрунтується на міжселищній організації шкільної мережі, сформованої в межах адміністративного району. Мережа вирішується з урахуванням формування єдиної взаємопов'язаної системи, яка включає мікрорайони обслуговування старшими, основними та початковими школами.

5.13. При реформуванні мікрорайонів обслуговування школами необхідно враховувати:

місцеві особливості структури розселення;

роль населених пунктів у міжселищній системі обслуговування;

структуру існуючої шкільної мережі та її перспективну зміну;

оптимізацію шкільної мережі на основі застосування нових типів і раціонального використання існуючого капітального фонду шкільних будівель;

можливість максимального наближення шкіл до місця проживання населення, яке вони обслуговують;

умови доступності і наявність транспортних зв'язків між населеними пунктами.

5.14. Розрахунок мережі слід проводити на основі статистичних даних про кількість дітей шкільного віку у I-IV; V-IX; X-XI класах, а також дошкільного віку (до 5 років) з урахуванням тенденції зміни чисельності на розрахункову перспективу.

5.15. Пішохідно-транспортна доступність будівлі школи не повинна перевищувати 20 хв.; для учнів, які проживають у віддалених селах, або якщо неможлива організація щоденного підвозу, передбачаються пришкільні інтернати.

5.16. Кількість учнівських місць в загальноосвітніх школах приймається з розрахунку охоплення 100% дітей до 15 років(*) загальною освітою. Процент охоплення старшого шкільного віку (15-16 років(*) допускається коригувати у відповідності з конкретними господарськими потребами регіону (але приймати не менше ніж 50%).

5.17. Основними типами сільських шкіл є школи з наповненням класів 30, 24, 18, 12 учнів і організаційно-педагогічною структурою відповідно 2:2:2, 1:1:1 (старші школи), 1:1:0 (основні школи) та 1:0:0 (початкові школи)(*).

При виборі типу шкільних будівель слід приймати до уваги необхідність максимального наближення проектної місткості будівель з урахуванням загальної кількості учнів (у тому числі, при необхідності, із тяжіючих сіл), кількості класів та їх наповнення.

5.18. Доцільно укрупняти шкільні заклади шляхом блокування чи кооперування їх з:

яслами-садками;

музичними школами;

художніми школами;

школами мистецтв;

дитячими спортивними комплексами;

дитячими центрами дозвілля;

сільськими професійно-технічними училищами та технікумами.

5.19. Загальноосвітні школи-інтернати, а також ліцеї, гімназії, оздоровчі, санаторно-лісові, спеціалізовані школи та школи-інтернати для поглибленої підготовки дітей у різних галузях знань та мистецтва, школи для дітей, які мають фізичні та розумові вади, проектуються за спеціальним завданням з урахуванням вимог, викладених у цьому розділі.

5.20. При розміщенні будівель на ділянці та їх орієнтуванні необхідно дотримуватись санітарних норм по інсоляції, освітленню та захисту від шуму приміщень і території. Будівлі шкіл розміщуються на земельних ділянках з відступом від червоної лінії на відстані не менше 25 м. При розміщенні шкільної будівлі в громадському центрі села цю відстань допускається зменшувати до 10 м, виходячи з містобудівних потреб, за погодженням з місцевими установами санітарного нагляду та державтоінспекції. Відстань від межі земельної ділянки до житлової забудови приймається не менше 10 м, від навчальних будівель до житлових та громадських - за нормами інсоляції та освітленості.

5.21. Площа земельної ділянки приймається в залежності від місткості школи з розрахунку на 1 учня (табл. 5.1).

5.22. Фізкультурно-спортивна зона школи може бути об'єднана з фізкультурно-оздоровчим комплексом сільського населеного пункту.

Земельна ділянка школи, що входить до складу кооперованого закладу, повинна мати планувальну зону школи і зону загального користування з іншими закладами (господарський двір, господарські будівлі). Склад і площа зон обумовлюються завданням на проектування.

5.23. Основними типами закладів, призначених для трудового навчання та професійної орієнтації учнів VIII-XI класів сільських середніх загальноосвітніх шкіл, є сільські міжшкільні навчально-виробничі комбінати та міжшкільні навчально-виробничі майстерні. Професійне навчання здійснюється у професійно-технічних училищах, технікумах та курсовій мережі на виробництві.

5.24. Місткість сільських міжшкільних навчально-виробничих комбінатів і майстерень встановлюється в залежності від демографічної структури населення і приймається відповіло 2, 4, 6, 8 та 1, 2, 3, 4 групи учнів VIII-XI класів, які обслуговуються сільськими загальноосвітніми школами в день. Наповнення навчальної групи 20 учнів.

5.25. Сільські міжшкільні навчально-виробничі комбінати на 2, 4, 6 і 8 учнівських груп слід розміщувати в кущових або районних центрах з населенням у зоні обслуговування відповідно до 6, 8, 13, 22 тис. чоловік. Сільські міжшкільні навчально-виробничі майстерні на 1, 2, 3, 4 учнівські групи слід розміщувати при середніх загальноосвітніх школах у сільських населених пунктах з розвинутим виробничим потенціалом та кущових центрах з населенням відповідно до 2, 4, 6 та 8 тис.чол. в зоні обслуговування. При розміщенні будівель сільських міжшкільних навчально-виробничих комбінатів необхідно враховувати можливість їх кооперування з сільськими училищами і технікумами відповідного профілю професійного навчання для спільного використання будівель і споруд.

Максимальна відстань до сільських міжшкільних навчально-виробничих комбінатів і майстерень не повинна перевищувати 30 хвилин транспортно-пішохідної доступності.

5.26. Площі земельних ділянок сільських міжшкільних навчально-виробничих комбінатів на 2, 4, 6 і 8 учнівських груп слід приймати відповідно не менше ніж 1,8, 2,0, 2,3 та 2,5 га.

На земельних ділянках необхідно передбачати такі зони: навчально-дослідну з ділянками польових та овочевих культур і теплицею, навчально-виробничу з навчальними гаражами і з навісами для сільськогосподарської техніки (при наявності відповідного профілю), пунктами технічного обслуговування, відпочинку та господарську зі складськими спорудами і гаражем. Ділянки середніх шкіл, при яких організуються міжшкільні навчально-виробничі майстерні, і середніх шкіл з трудовим сільськогосподарським навчанням учнів старших класів повинні бути збільшені за рахунок розширення навчально-дослідної зони (не менше ніж на 0,5 га), а також навчально-дослідної зони з навчальним гаражем, секційним навісом для сільськогосподарської техніки та пунктом технічного обслуговування (не менше ніж на 0,1 га).

При організації трактородрому або автодрому площі ділянок міжшкільного комбінату і майстерні слід збільшувати (не менше ніж на 1 га), при організації обох - на 2 га. Розміщувати їх слід на суміжній або окремій ділянці в межах нормативного розриву, що забезпечує шумозахист.

5.27. Мережа сільських професійно-технічних училищ і технікумів формується з розрахунком обслуговування групи адміністративних районів за галузевим принципом з урахуванням потреб і чисельності трудових ресурсів у сільській місцевості.

5.28. Основними типами сільських професійно-технічних училищ і технікумів є училища на 360, 540, 720 учнів, технікуми на 720, 960, 1440 учнів і навчально-виробничі об'єднання:

училища - сільгосппідприємства на 540, 720, 960 учнів;

технікуми - сільгосппідприємства на 960, 1440 учнів. Наповнення навчальної групи - 30 учнів.

5.29. Сільські професійно-технічні училища і технікуми слід розміщувати при навчальних господарствах у сільських населених пунктах з розвинутим виробничим потенціалом, кущових і районних центрах, а навчально-виробничі об'єднання (училища-сільгосппідприємства і технікуми-сільгосппідприємства) - в центральних селах сільськогосподарських підприємств за узгодженням з органами народної освіти і місцевою адміністрацією.

5.30. Будівлі сільських міжшкільних навчально-виробничих комбінатів, професійно-технічних училищ, технікумів і навчальні корпуси навчально-виробничих об'єднань розміщуються на відокремлених ділянках з відступом від червоної лінії не менше ніж на 15 м, а від краю проїжджої частини селищних доріг і головних вулиць поселень - не менше 50 м. При розміщенні будівель на ділянці та їх орієнтуванні необхідно дотримуватись санітарних норм по інсоляції, освітленню та захисту від шуму приміщень і території.

5.31. В сільських училищах і технікумах, що розміщуються в одному населеному пункті на суміжних ділянках, слід створювати єдині спортивні, спеціалізовані навчально-виробничі, житлові та господарські зони.

5.32. Площу земельних ділянок сільськогосподарських професійно-технічних училищ і технікумів на 360, 540, 720, 960, 1440 учнів слід приймати відповідно з розрахунку не менше 75, 60, 50, 40, 32 кв.м на 1 учня.

Площу земельних ділянок в залежності від місцевих умов допускається збільшувати, але не більше ніж на 50%. Площі земельних ділянок господарств, полігонів, автотрактородромів, навчально-виробничих ветеринарних клінік не входять у загальну норму земельних ділянок навчальних закладів і визначаються спеціальним завданням. Полігони, автотрактородроми та ветеринарні клініки слід розміщувати поза сельбищною територією в межах нормативного розриву, що забезпечує шумозахист та відповідає санітарним вимогам.

5.33. В навчально-виробничих об'єднаннях слід створювати єдину систему культурно-побутового обслуговування учнів і населення в межах землекористування сільськогосподарського підприємства. Споруди культурно-побутового обслуговування учнів допускається розміщувати у складі громадського центру центрального села сільськогосподарського підприємства за принципом блокування та кооперування з культурно-просвітницькими закладами та спорткомплексами.

5.34. Основними типами позашкільних закладів в сільських поселеннях, призначених для розвитку і виховання дітей у вільний від занять в загальноосвітній школі час, є: музичні, художні школи, школи мистецтв, дитячі спортивні комплекси, дитячі центри дозвілля.

5.35. Мережа позашкільних закладів формується на міжселищній основі в межах адміністративного району з урахуванням розвитку транспортних зв'язків між населеними пунктами і мережею загальноосвітніх шкіл.

Радіус обслуговування позашкільними закладами має бути не більше 30-хвилинної транспортно-пішохідної доступності.

5.36. Кількість учнів у сільських позашкільних закладах залежить від кількості учнів в загальноосвітніх школах, яку вони обслуговують:

музичні школи - 15-20% кількості учнів;

художні школи - 5-10%;

школи мистецтв - 20-30%;

дитячі спортивні комплекси - 25-30%;

дитячі центри дозвілля - 35-40%.

5.37. Позашкільні заклади слід передбачати при такій кількості учнів:

дитячі музичні та художні школи - не менше 90;

дитячі школи мистецтв - не менше 120;

дитячі центри дозвілля - не менше 150.

Дитячі центри дозвілля слід розміщувати в районних або кущових центрах, в значних селах.

5.38. При розміщенні будівель позашкільних закладів слід приймати до уваги можливість, де це доцільно, їх блокування чи кооперування з загальноосвітніми школами або клубами (будинками культури).

5.39. Вимоги до розмірів земельних ділянок і розташування будинків відносно червоної лінії і житлової забудови відповідають вимогам до будівель загальноосвітніх шкіл з урахуванням потреб шумозахисту (для будівель музичних шкіл та відділень шкіл мистецтв), інсоляції та освітлення приміщень.

Ділянки позашкільних закладів упорядковуються і озеленяються. На них передбачаються зони відпочинку (тихого, рухливого), проїзди і проходи, майданчики технічного і господарського призначення.

5.40. Медичне обслуговування сільського населення здійснюється мережею медичних закладів, основною ланкою якої є центральна районна лікарня з поліклінікою та санітарно-епідеміологічною станцією. Крім того, сільські мешканці одержують медичну допомогу в обласних лікарнях з консультаційними поліклініками, а також у спеціалізованих міських лікарнях і диспансерах.

5.41. Мережа лікувально-профілактичних закладів у сільській місцевості формується у межах адміністративного району на міжселищній основі. До неї входять центральна районна лікарня, районні та дільничні лікарні, лікарські амбулаторії, а також фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти, центральні районні аптеки, госпрозрахункові аптеки загального типу, аптечні кіоски та аптечні пункти I та II груп, профілакторії та санаторії.

5.42. Місткість лікарень, лікарських амбулаторій та інших закладів, розміри їх земельних ділянок приймаються відповідно до нормативів, наведених в табл. 5.2.

Примітка. Розрахунковій норматив стаціонарного обслуговування ліжками у лікарнях зменшено на 14-15 ліжок, які припадають на обласні, міські спеціалізовані лікарні та міжрайонні диспансери.

5.43. Мережа стаціонарних закладів для престарілих формується у межах адміністративного району і пов'язана з мережею медичних, культурно-побутових та інших обслуговуючих установ.

До стаціонарних установ для престарілих належать: будинки-інтернати загального типу, будинки-інтернати для інвалідів, будинки для престарілих квартирного типу з елементами громадського обслуговування (первинним, обмеженим та розвинутим рівнем обслуговування), а також будинки-інтернати квартирного типу з покімнатним заселенням (без елементів обслуговування).

5.44. Для розміщення установ охорони здоров'я та соціального забезпечення вибираються ділянки, найсприятливіші за санітарно-гігієнічними умовами. При розміщенні будівель на ділянці та їх орієнтуванні необхідно дотримуватись санітарних норм по інсоляції, освітленню та захисту від шуму приміщень і території. Корпуси лікарень і будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів слід розміщувати на відстані від селищних шляхів і вулиць, з відступом від червоних ліній не менше ніж на 30 м.

5.45. На земельній ділянці лікарні повинні бути виділені зони: лікувальних неінфекційних корпусів, лікувального інфекційного корпусу, поліклініки, садово-паркова, господарська. Між зонами передбачаються смуги зелених насаджень завширшки не менше 15 м.

В'їзди у зону лікувальних корпусів та господарську зону повинні бути роздільними.

5.46. Щільність забудови ділянок лікарень, будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів приймається у межах 12-15%.

Площа під зеленими насадженнями повинна складати не менше 60% площі ділянки. Розміри садово-паркової зони лікарні, пологового будинку та диспансеру зі стаціонарами приймаються з розрахунку не менше 25 кв.м на кожне ліжко. Навколо радіологічного та інфекційного корпусів, а також уздовж розміщених на першому поверсі рентгенівських кабінетів слід передбачати висадження смуги зелених насаджень з важкопрохідного чагарнику завширшки не менше 5 м.

Ділянки лікувально-профілактичних закладів з стаціонарами та санітарно-епідеміологічних установ огороджуються огорожею висотою не менше 1,6 м, для психіатричних лікарень - 2,5 м.

5.47. Перед головними входами в будинки лікарень, поліклінік або будинків-інтернатів слід передбачати упорядковані майданчики для відпочинку площею не менше 50 кв.м (з розрахунку 0,2 кв.м на одне ліжко або відвідування у зміну).

Біля в'їзду на територію лікарні, будинку-інтернату необхідно передбачати окремий майданчик для стоянки автотранспорту співробітників установ та відвідувачів на відстані не менше 100 м від палатних корпусів. Біля входів у роздаточні пункти молочних кухонь та дитячих поліклінік слід передбачати майданчики з легким покриттям для дитячих колясок з розрахунку 10 кв.м на 1000 реалізованих порцій на добу, але не менше ніж 20 кв.м.

5.48. Дитячі оздоровчі табори в сільській місцевості проектуються місткістю не більше 400 місць.

Кількість місць у таборах визначається за місцевими умовами з розрахунку не менше 15 чол. на 1000 жителів за погодженням з органами народної освіти.

5.49. Площі ділянок оздоровчих таборів приймаються з розрахунку не менше 175 кв.м на одне місце.

У нормовану площу ділянки не входять водойми і пляжі, території, відведені для підсобного господарства табору та очисних споруд, а також непридатні для забудови і обладнання спортивних майданчиків (яри, обсипи, кар'єри, скельні та заболочені ділянки, смуги відводу під лінії електропередач).

5.50. При розташуванні оздоровчих таборів у гірських районах і курортних зонах, де є можливість використання парків, садів і лісопарків, площу ділянок табору припускається зменшувати, але не менше ніж до 100 кв.м на одне місце.

5.51. Дитячі оздоровчі табори слід розташовувати на спеціально відведених територіях (в лісних масивах, на берегах водойм), забезпечених водо- і електропостачанням з урахуванням наявності зручних транспортних зв'язків, сприятливого екологічного стану місцевості, можливостей відводу каналізаційних вод та обладнання очисних споруд.

Розташування таборів у місцях масового відпочинку та курортних зонах для дорослих можливе при погодженні з органами санітарно-епідеміологічної служби.

5.52. Дитячі оздоровчі табори слід розташовувати з навітряного боку відносно джерел шуму і забруднення атмосферного повітря та вище за течією ріки відносно джерел її забруднення.

Санітарні розриви від меж ділянки дитячого оздоровчого табору приймаються згідно з санітарно-гігієнічними нормами. При розміщенні будівель на ділянці необхідно дотримуватись санітарних норм по інсоляції, освітленню та захисту від шуму приміщень і території.

Ділянка табору повинна мати не менше двох в'їздів: головного і господарського.

5.53. Площу пляжу дитячого табору відпочинку слід визначати з розрахунку 4 кв.м на одне місце. Кількість місць на пляжі повинна складати 50% місткості табору. Душові сітки та туалети на пляжі слід передбачати з розрахунку: одна душова сітка на 40 місць та один унітаз на 75 місць.

5.54. Фізкультурні і спортивні споруди є складовими елементами районних і сільських культурних і спортивно-оздоровчих комплексів.

До них належать:

сільські стадіони з набором площинних спортивних споруд, у т.ч. футбольне поле розміром 100 х 69 м з біговою доріжкою завдовжки 400 м, або розміром 90 х 60 м чи 75 х 50 м з біговою доріжкою завдовжки 333,3 м, а також 60 х 40 м з біговою доріжкою завдовжки 250 м;

спортивні зали універсального призначення розміром 36 х 18 м, 30 х 15 м, 24 х 12 м;

плавальні басейни:

відкриті - з ваннами розміром 50 і 25 м, закриті - з ваннами 25 і 16,7 м;

стрілкові тири з довжиною вогневого рубежу 50 і 25 м;

водні станції і лижні бази у відповідних умовах.

5.55. Норми і розрахункові показники фізкультурних і спортивних споруд наведені в табл. 5.3.

Примітка. Стрілкові тири, водні станції, велолижні бази, криті басейни для дошкільнят проектуються за окремим завданням при відповідному обґрунтуванні.

5.56. В сільському населеному пункті слід передбачати один спортивний зал при загальноосвітній школі, що обслуговує доросле населення і школярів.

Стадіон з площинними спортивними спорудами також варто суміщати із спортивними спорудами школи і розташовувати на суміжній зі школою ділянці. Склад фізкультурно-спортивних споруд, що розташовуються в сільських населених пунктах, наведений в табл. 5.4.

5.57. Майданчики і поля для спортивних ігор рекомендується розташовувати поздовжніми осями вздовж меридіана. Майданчики для городків орієнтуються з валом на північ.

Примітка. При розташуванні кількох майданчиків для одного виду спортивних ігор не більше 1/3 з них допускається розташовувати з широтною орієнтацією чи з відхиленням від меридіальної орієнтації.

Біля входів і виходів з трибун відкритих площинних споруд передбачаються розвантажувальні майданчики для глядачів з розрахунку 0,5 кв.м на одне місце; біля входів і виходів із будівель спортивних споруд з місцями для глядачів - з розрахунку 0,3 кв.м на одне місце.

5.58. На ділянці відкритого басейну, крім ванн і будівель з допоміжними приміщеннями, розташовуються майданчики для підготовчих занять з розрахунку 4,5 кв.м на кожного, хто одночасно займається.

Ванни відкритих басейнів доцільно розташовувати в місцях з можливістю достатньої інсоляції з відступом від червоної лінії на відстань не менше 15 м, а від межі житлової забудови - не менше 50 м.

Спортивні заклади слід розташовувати з відступом від червоної лінії вулиць на відстань не менше 6 м.

5.59. Загальна площа озеленення території площинних споруд (враховуючи газонні покриття полів, вітро- і пилозахисні смуги зелених насаджень) повинна складати не менше 30, а відкритих басейнів - не менше 35% їх території.

Примітка. При розташуванні спортивних споруд в парках і садах рівень озеленення не нормується.

5.60. Культурне обслуговування сільського населення здійснюється культурно-просвітніми закладами, що входять в районний культурний комплекс: районний Будинок культури, кінотеатр (відеотека), районна бібліотека, музей та інші заклади, що утворюють територіальні мережі.

5.61. Мережі культурно-просвітніх закладів формуються на міжсельбищній основі в межах адміністративних районів з урахуванням розвитку транспортних зв'язків між населеними пунктами. В селах - адміністративних центрах організуються сільські культурні комплекси, що поєднують всі культурно-просвітні заклади на їх території.

Примітка. При наявності на території сільського адміністративного району, крім районного центру, інших міст чи селищ міського типу, в них створюються кущові культурні комплекси культури, комплекси.

5.62. Місткість культурно-просвітніх закладів приймається у відповідності з диференційованими розрахунковими показниками, наведеними в табл. 5.5.

Примітки:

1. Філії районних бібліотек, а також музею, що розташовуються в селах, як правило, включають в склад клубних будинків.

2. На території сільських населених пунктів може бути розташовано кілька клубних (дозвільних) закладів.

3. Загальна місткість клубного закладу включає місткість глядачевого залу.

4. Відеозал приймається з розрахунку 30 місць, не менше 40 кв.м площі.

5.63. Основні об'єкти культурно-дозвільних комплексів - будинки культури і клуби належить розміщати в громадських центрах населених пунктів, де вони є ведучими елементами архітектурно-просторової композиції забудови.

На ділянках клубних будинків передбачаються зони відпочинку, літні споруди для клубної роботи, майданчики для спортивних ігор, дитячі майданчики, майданчики технічного обслуговування. В сільській місцевості південних областей України, а також населених пунктів, розташованих в рекреаційних зонах, на ділянках будинків культури і клубів можливе розташування літніх кіноконцертних майданчиків місткістю, що становить 100-150% місткості клубних залів.

5.64. Кіноконцертні і танцювальні майданчики на клубних ділянках варто розташовувати так, щоб головне розповсюдження звуку було спрямоване в протилежний бік від вікон приміщень клубного будинку, призначених для тихих занять, і житлових будинків, що розташовуються на суміжних з клубною ділянках.

У випадках, коли клубний будинок розташований поруч з парком чи садом, літні споруди для клубної роботи і спортивні майданчики дозволяється розташовувати на території парку, відповідно зменшуючи площу клубної ділянки.

Перед входами в клубні будинки і кінотеатри варто організовувати майданчики для накопичення відвідувачів з розрахунку 0,2 кв.м на одне місце в залі для глядачів; перед концертними майданчиками передбачаються майданчики з розрахунку 0,3 кв.м на одне місце.

5.65. До споруд культового призначення належать парафіяльні храми, молитовні доми, каплиці християнських конфесій, а також об'єкти сакрального призначення (мечеті, синагоги, тощо) інших релігійних об'єднань.

Створення територіальної мережі культових установ здійснюється на парафіяльній основі і передбачає обслуговування населення групи сіл одним культовим закладом.

5.66. Розміщення і розрахунок місткості культових споруд визначаються під впливом кількох факторів: існування та чисельності релігійної громади: забезпечення умов постійної діяльності потрібного штату з представників духовенства; характеру релігійно-культорологічних та історичних традицій населеного пункту.

Прийняті рішення належить погоджувати у територіальних органах адміністративного управління відповідних конфесій.

5.67. Споруди культового призначення слід розташовувати на переважаючих височинах у структурі поселень, які забезпечать їх розкриття з основних візуальних напрямків. Перевагу слід віддавати розташуванню будівель на території громадських центрів.

Ділянка повинна задовольняти потреби проведення літургічних дій за межами простору храму і забезпечувати розміщення віруючих із розрахунку 0,3 кв.м на 1 людину на момент пікового скупчення відвідувачів.

5.68. Торговельне обслуговування в сільській місцевості здійснюється роздрібними торговельними підприємствами і складається із таких основних груп:

підприємства комплексного характеру у складі кількох магазинів, а також об'єкти громадського харчування та побутового обслуговування (торговельні центри);

універсальні, спеціалізовані магазини, а також підприємства торгівлі товарами повсякденного попиту (ТПП).

5.69. Мережа роздрібних торговельних підприємств формується з урахуванням часової доступності окремих підприємств і центрів різного функціонального призначення.

Підприємства безпосереднього обслуговування охоплюють населення, яке проживає в межах 25-30-хвилинної пішохідної доступності, на відстані близько 2 км.

Тимчасова доступність підприємств міжселищного обслуговування у місцевих кущових центрах обмежується 2-годинною транспортною доступністю, в адміністративному центрі - 1-годинною, в центральних селах - 30-хвилинною.

Районний комплекс торговельних підприємств надає повний асортимент товарів стандартного та нестандартного набору повсякденного, періодичного й епізодичного попиту.

Сільські торговельні центри, розташовані в місцевих центрах, селах - адміністративних центрах, центральних селах, забезпечують жителів товарами повсякденного та періодичного попиту скороченого асортименту.

Магазини, розташовані в селах з кількістю жителів більше 50 чол., забезпечують жителів товарами повсякденного попиту.

Населені пункти з населенням менше 50 чол. обслуговуються пересувними торговельними підприємствами (автолавками).

Мережа стаціонарних торговельних підприємств доповнюється дрібнороздрібними (павільйони, кіоски, лотки).

5.70. Розрахунок місткості підприємств роздрібної торгівлі проводиться за диференційованими нормативними показниками у відповідності з основними принципами побудови мереж.

Потужність торговельних підприємств установлюється у відповідності з розрахунковими показниками, наведеними в табл. 5.6.

Примітки:

1. Кількість парків, кіосків, павільйонів та інших дрібнороздрібних підприємств визначається в залежності від місцевих умов, їх торговельна площа при розрахунку та плануванні мережі не враховується.

2. Приватизовані та приватні заклади торговельного обслуговування під час розрахунку мережі не враховуються.

3. Розрахункові норми приймаються як мінімально необхідні і можуть бути збільшені з урахуванням соціально-економічних вимог.

При розрахунку потужності підприємств торгівлі, розташованих поблизу автошляхів, слід передбачати їх збільшення з метою обслуговування транзитних пасажирів та населення, яке приїжджає у населений пункт на відпочинок, користуючись головними розрахунковими нормативами, наведеними в табл. 5.6, з введенням поправочних коефіцієнтів 1,2 та 1,3.

Для підприємств торгівлі, розташованих в курортних зонах, передбачається розширення торговельної площі у літній період за рахунок сезонних підприємств: для курортів місцевого значення - до 80%, державного значення - в 3 рази.

5.71. Головним типом сільських роздрібних торговельних підприємств для безпосереднього обслуговування є магазин товарів повсякденного попиту, що розміщується у населених пунктах з чисельністю населення не менше 50 чол. В ньому в єдиному залі представлений асортимент продовольчих і непродовольчих товарів першої потреби.

Враховуючи специфіку сільського розселення, віддаленість від райцентрів, підприємства повсякденного торговельного обслуговування можуть здійснювати торгівлю товарами складного асортименту за попередніми заявками магазину в оптовій ланці.

5.72. При вибірковому будівництві в населених пунктах торговельна площа магазинів товарів повсякденного попиту повинна бути не менше 30 кв.м.

Для обслуговування населення значних населених пунктів головним підприємством місцевого значення є універсам - магазин самообслуговування продовольчих та непродовольчих товарів з перевагою за структурою асортименту продовольчих товарів. Мінімальна площа підприємства - 250 кв.м.

Спеціалізовані магазини продовольчого профілю (залежно від місцевих умов та організованих, як правило, на базі реконструкції та використання діючих) підрозділяються на магазини по продажу: хліба, молока та молочних виробів, риби, овочів, м'яса і м'ясопродуктів, комісійні магазини по закупівлі сільгосппродуктів у населення. Мінімальна площа підприємств - 60 кв.м.

5.73. Головним типом магазину непродовольчого профілю є універсальний магазин "Універмаг" - підприємство з розширеним асортиментом непродовольчих товарів, що належить до підприємств міжселищного обслуговування та виконує обов'язки базового підприємства-розподільника. Мінімальна торговельна площа - 400 кв.м.

Спеціалізовані магазини непродовольчого профілю складаються з роздрібних підприємств по продажу промислових товарів, культтоварів, книжок, меблів, товарів для дітей, магазинів по продажу технічно складних товарів, комісійних, магазинів будівельних матеріалів. У спеціалізованих магазинах, розташованих у міжгосподарських центрах, центральних садибах та найбільш значних селах, зосереджені товари періодичного попиту. Мінімальна торговельна площа - 90 кв.м.

5.74. Для реалізації продовольчих товарів, живої худоби й фуражу в населених пунктах - центрах первинних систем розселення та районних центрах передбачається організація сільськогосподарських продовольчих і ското-фуражних ринків. Продовольчі ринки розміщуються також у селах, розташованих у рекреаційних зонах.

Місткість продовольчого ринку визначається виходячи з чисельності населення первинної групової системи розселення із розрахунку 5-8 торговельних місць на 1000 мешканців з урахуванням відпочиваючих у рекреаційній зоні.

Продовольчі ринки слід розміщувати поблизу вже сформованих торговельних центрів. Вони повинні мати добрий зв'язок з зупинками міжселищного транспорту.

Ското-фуражні ринки слід розміщувати біля доріг, що з'єднують ринок з іншими населеними пунктами, на спеціально виділеній території, не зв'язаній з продовольчим ринком і яка знаходиться від його межі та сельбищної території не менше ніж на 200 м.

Територія ринку повинна знаходитись на відстані не менше 1,5 км від місця знезараження відходів та на відстані не менше 500 м від промислових підприємств і складів, в яких виробництво та зберігання пов'язане з виділенням пилу та міцних запахів, а також від інших об'єктів, які можуть бути джерелами забруднення.

5.75. Розміри земельних ділянок підприємств торгівлі приймаються згідно з табл. 5.7.

5.76. Мережа сільських підприємств громадського харчування згідно з виконуваними функціями та з урахуванням фактора часу обслуговування розподіляється на два типи: стандартне (повсякденне) та вибіркове (індивідуальне).

Потужність загальнодоступних підприємств громадського харчування визначається з розрахунку 40 посадкових місць на 1000 жителів для сіл з числом жителів до 1000 чоловік і 43 місця на 1000 жителів для сіл з числом 1000 і більше чоловік, також диференційованих в залежності від чисельності населення села.

При розміщенні підприємств на автотрасах державного значення приймається коефіцієнт 1,2. Для населених пунктів, що знаходяться в рекреаційних зонах, передбачається збільшення кількості підприємств за рахунок сезонного розширення в літній період: для курортів місцевого значення - до 80%, для курортів державної ваги - у 3 рази.

5.77. Диференційовані нормативні розрахунки підприємств громадського харчування наведені в табл. 5.8.

5.78. Основними типами сільських підприємств громадського харчування є універсальні заклади харчування (їдальні, увечері - кафе), заготівельні та доготівельні на 25-150 місць, уніфіковані кафе-бари на 25-75 місць, ресторани на 75-150 місць.

У значних сільських населених пунктах доцільно розміщувати базові їдальні-заготівельні, розраховані на виготовлення напівфабрикатів для універсальних підприємств харчування, доготівельних, шкільних буфетів і їдалень, магазинів кулінарії та інших підприємств в межах первинної системи розселення.

5.79. Розміри земельних ділянок підприємств громадського харчування необхідно встановлювати у відповідності з їх місткістю та умовами розміщення згідно з табл. 5.9.

5.80. При підприємствах торгівлі та громадського харчування у зоні для відвідувачів передбачаються майданчики для сезонного розширення, добре зв'язані основними пішохідними шляхами усередині селища та з шляхами руху населення до зупинок міжселищного транспорту.

Стоянки автомобілів і мотоциклів необхідно організовувати не далі ніж 150 м від підприємств торгівлі та громадського харчування, велосипедні стоянки - у безпосередній близькості.

5.81. При підприємствах торгівлі та громадського харчування передбачаються господарські подвір'я з сараями, навісами та складами тари (з урахуванням можливості сезонного розширення торгівлі). Ширина господарського подвір'я повинна бути не менше 18 м, а ширина проїздів на його території - 5 м. Господарський двір повинен мати огорожу.

На ділянках базових їдалень-заготівельних допускається розміщувати овочесховища з розрахунку 2 т овочів на кожну тисячу порцій готових страв на добу та склади палива площею до 20 кв.м.

5.82. Мережа підприємств побутового обслуговування населення організовується на міжселищній основі, що забезпечує максимальне наближення послуг до замовника з концентрацією спеціалізованих послуг у районних і обласних підприємствах. Підприємства служби побуту мають таку структуру:

підприємства обласного та міжрайонного значення, як правило, спеціалізовані, розраховані на централізоване виконання замовлень;

підприємства районного обслуговування, що виконують послуги як для жителів районного центру, так і для населених пунктів району;

районний будинок побуту, що надає населенню побутові послуги складного асортименту;

сільські будинки побуту, що забезпечують виконання послуг простого асортименту, розміщуються, як правило, в місцевих (кущових) центрах: центральних селах сільських Рад та забезпечують часткове виконання замовлень КПП, мережі майстерень пошиву та ремонту одягу, надають послуги простого асортименту невідкладного попиту;

мережа територіально відокремлених майстерень-ательє в населених пунктах району;

сільські комплексні приймальні пункти, що приймають замовлення на всі види побутових послуг і виконують деякі послуги простого асортименту (КПП), розміщуються в рядових (допоміжних) селах.

Побутове обслуговування жителів сіл з населенням менше 200 чол. виконується з допомогою пересувних приймальних пунктів, майстерень і перукарень.

Примітки:

1. При наявності в районі кількох значних міських поселень в них створюються міські комбінати побутового обслуговування зі своїми зонами тяжіння сільського населення. Потужність їх установлюється з розрахунку 7-8 робочих місць на 1000 власних жителів сіл та 2-3 місця на 1000 жителів сіл, які тяжіють до центру.

2. При розміщенні підприємств побутового обслуговування в рекреаційних зонах передбачається збільшення їх потужності на 80-120%.

3. У всіх сільських населених пунктах належить розміщувати лазні з розрахунку: 7 помивочних місць на 1000 жителів та пральні - 40 кг сухої білизни в зміну на 1000 жителів. Площа земельної ділянки приймається 0,06-0,12 га. Пральні бажано розміщувати в одній будівлі з лазнею.

5.83. Основними типами сільських підприємств побутового обслуговування є комплексні приймальні пункти на 3 робочих місця, комплексні приймальні пункти з майстернями на 5-10 робочих місць, сільські будинки побуту на 10-20 робочих місць, спеціалізовані підприємства побутового обслуговування, лазні та пральні.

5.84. Потужність підприємств побутового обслуговування установлюється у відповідності з розрахунковими показниками, наведеними в табл. 5.10.

5.85. Будинки побуту та комплексні приймальні пункти можуть бути розміщені в складі торговельних центрів або в самостійних блоках.

На ділянці будинку побуту необхідно передбачати господарський сарай з гаражем для автомашин або мотоциклів, які використовуються для збору замовлень в малих селах, що входять в первинну систему розселення.

5.86. До підприємств комунального господарства в сільській місцевості належать: комунгоспи, готелі, пожежні депо та пости, а також кладовища й громадські вбиральні. Комунгоспи створюються в центральних селах сільських Рад для експлуатації житлового фонду, громадських будівель, інженерного устаткування (водопроводу, каналізації, систем газозабезпечення і теплофікації) та санітарної очистки населених пунктів. Майстерні, складські приміщення, адміністративні приміщення комунальної служби розміщуються у виробничій зоні з урахуванням санітарно-гігієнічних вимог.

5.87. Готелі розміщуються в селах - адміністративних центрах у складі торговельних центрів або самостійно з орієнтовного розрахунку 3-6 місць на 1000 жителів.

5.88. Пожежні депо розміщуються з розрахунку на 1 машину(*) в селах з населенням до 1 тис. жителів, 2 машини - в селах з населенням більше 1 до 7 тис. жителів; 8 і більше тис.чол. - 1 машина на 4 тис. чоловік. Радіус обслуговування пожежних депо необхідно приймати 3 км по дорогах загального користування.

Будівлі пожежних депо необхідно розміщувати з відступом від червоної лінії не менше ніж на 10 м.

Площа ділянки пожежного депо 0,3-0,6 га. Допускається розміщення пожежного депо на території машинно-тракторного двору сільгоспвиробництва.

5.89. Кладовища розміщуються за межами сельбищної території з розрахунку - 0,1 га на 1 тис. жителів, з обов'язковим улаштуванням під'їздів з твердим покриттям і санітарно-захисної зони розміром 300 м.

Після закриття кладовищ традиційних поховань (25 років після останнього поховання) відстань до житлової забудови може бути скорочена до 100 м.(**)

5.90. Громадські вбиральні розміщуються на території парків та інших місць накопичення населення з розрахунку одне місце на 100 відвідувачів, але не менше двох місць.

5.91. Приймальні пункти вторинних ресурсів потрібно розміщувати на відстані не менше 20 м від вікон житлових будинків та меж ділянок громадських будівель.

5.92. До органів управління та зв'язку в сільській місцевості належать: виконкоми сільських та селищних Рад народних депутатів, сільські комітети (комітети старійшин), адміністративні будинки сільгоспвиробництва, філії ощадних банків, відділення зв'язку.

Органи управління розміщуються у відповідності з адміністративним та господарським статусом населених пунктів: виконкоми сільських Рад - в селах - центрах сільських Рад, адміністративні будинки сільгоспвиробництва - в центрах сільськогосподарських виробництв, відділення зв'язку та філії ощадних банків - в селах - центрах сільських Рад та інших селах з кількістю жителів 500 чол. та більше.

5.93. Місткість будівель органів управління та потужність відділень зв'язку визначається штатним розкладом цих установ. Для містобудівних розрахунків вони можуть прийматися за розрахунковими показниками, наведеними в табл. 5.11.

Примітки:

1. В розрахункових показниках для виконкому сільської Ради включено також робоче місце дільничного інспектора міліції, для відділення зв'язку - робочі місця листонош і робітників електрозв'язку.

2. Місткість адміністративних будинків сільгосппідприємств, розташованих в районних центрах, селищах міського типу або спільно з іншими підприємствами сільськогосподарського виробництва, уточнюється за фактичними штатами.

3. Площа АТС наведена в дужках.

4. Сільський комітет (комітет старійшин) та апарат управління виробничого підрозділу сільгоспвиробництва розміщуються в бригадному будинку (конторі бригади або відділення).

В таблицю 5.11 внесені зміни, пов'язані з урахуванням відомчих нормативів Міністерства зв'язку (структурними змінами мережі).

Органи управління та підприємства зв'язку доцільно групувати в одному адміністративному будинку на принципах блокування та кооперування у відповідності з місцевими умовами. Адміністративну будівлю необхідно розміщувати в громадському центрі населеного пункту.

На ділянці адміністративного будинку необхідно передбачати зону для відвідувачів і господарський двір з майданчиком для розвороту та розвантаження автотранспорту.

6.1. Мережа автомобільних шляхів на території сільської Ради повинна проектуватися у вигляді єдиної раціональної схеми шляхів сполучення з урахуванням існуючих комунікацій, природних умов, спеціалізації сільськогосподарських підприємств та перспектив їх розвитку і забезпечувати:

нормальне і безперебійне виконання всіх виробничих процесів;

зручні зв'язки населених пунктів між собою і господарських центрів з полями сівообігу, польовими станами, токами, а також з мережею доріг загального користування і спорудами інших видів зовнішнього транспорту;

необхідні швидкості руху і вантажопідйомність транспортних засобів;

взаємозв'язок з мережею доріг, прилеглих територій сільських Рад;

безпеку руху пішоходів і транспортних засобів.

6.2. При плануванні заходів щодо організації транспортного обслуговування сільського населення потрібно виходити з завдань забезпечення круглорічних регулярних зв'язків населених пунктів з місцями праці та відпочинку, а також адміністративно-культурними і виробничими центрами.

Граничні витрати часу на пересування повинні бути не більшими по трудових цілях 30-45 хв.; культурно-побутових 20-30 хв. в межах господарства і 30-45 хв. в межах району; по рекреаційних - 1,5 год.

6.3. При проектуванні основні параметри плану, поперечного і поздовжнього профілів сільськогосподарських і автомобільних шляхів загальної мережі, що використовуються в сільському господарстві, необхідно приймати за табл. 6.1.

6.4. Автомобільні шляхи загальної мережі I, II, III категорії, як правило, слід проектувати в обхід населених пунктів відповідно з СНиП 2.05.02-85. Відстань від бровки земляного полотна визначених доріг до забудови необхідно приймати не менше: до житлової забудови 100 м, до садових товариств 50 м, для доріг IV категорії слід приймати відповідно 50 і 25 м. Для захисту від шуму і вихлопних газів автомобілів слід передбачати вздовж дороги смугу зелених насаджень завширшки не менше 10 м.

В умовах реконструкції відстань від краю проїзної частини магістральних доріг по лінії регулювання житлової забудови слід приймати не менше 50 м, а при застосуванні шумозахисних пристроїв - не менше 25 м.

Відстань від краю головної проїзної частини вулиць, місцевих чи бокових проїздів до лінії забудови слід приймати не більше 25 м. При більшій відстані слід передбачати не ближче 5 м від лінії забудови смугу завширшки 6 м для проїзду пожежних машин.

6.5. Норми розривів від автошляхів різних категорій до тваринницьких та птахівницьких підприємств наведено в таблиці 6.2.

6.6. На ділянках доріг I-III категорій, що проходять через населений пункт, в насипах висотою більше 1,5 м слід передбачати скотопрогони завширшки 4,5 м і заввишки 2,5 м, поєднуючи їх з водопропускними спорудами не рідше ніж через 1 км.

6.7. Внутрішньогосподарські шляхи для руху тракторів, тракторних поїздів, сільськогосподарських, будівельних та інших самохідних машин на гусеничному ходу потрібно передбачати:

на окремому земляному полотні - при інтенсивності руху більше 10 одиниць транспортних засобів і самохідних машин на гусеничному ходу в середньомісячну добу напруженішого протягом року місяця; ці дороги повинні розміщуватися поруч з відповідними господарськими автомобільними шляхами, і, як правило, з підвітряного боку в розрахунку на пануючі влітку вітри;

на суміщеному земляному полотні з роздільними смугами руху для автомобілів і транспортних засобів (і самохідних машин) на гусеничному ходу при нерегулярному (не більше 10 одиниць на добу) їх русі, на підходах до водних перешкод, які потребують будівництва мостів, на ділянках боліт, при прокладанні доріг по цінних сільськогосподарських землях; у цих випадках допускається використовувати одне з укріплених узбіч автомобільної дороги завширшки не менше ніж 4,5 м.

Внутрішньогосподарські шляхи для руху транспортних засобів, сільськогосподарських та інших машин на гусеничному ходу необхідно проектувати відповідно до вимог СНиП 2.05.11-83.

Примітки:

1. В чисельнику наведені норми для рівнинної місцевості, в знаменнику - для важких ділянок пересіченої і гірської місцевості(*). В дужках наведений норматив, який допускається застосовувати при відповідному техніко-економічному обґрунтуванні.

2. Для під'їзних доріг у разі необхідності дозволяється збільшувати ширину узбіч до 2,5 м.

3. В обмежених умовах допускається зменшувати ширину узбіч до 1,5 м, якщо при цьому забезпечується рух сільськогосподарських машин і механізмів.

6.8. Для руху сільськогосподарських машин і гужового транспорту уздовж доріг I-III категорій повинні бути влаштовані літні шляхи, розташовані на смузі відводу або поєднані з місцевими дорогами, віддаленими від автомобільних не менше ніж на 1 км.

На підходах літніх доріг до штучних споруд повинні бути обладнані виїзди на основну дорогу, а її проїзна частина збільшена за рахунок розширення узбіччя на 3,75-4 м.

6.9. В місцях можливого виходу на дорогу людей і тварин необхідно забезпечити бокову видимість не менше 15 м від кромки проїзної частини.

6.10. В сільських населених пунктах при наявності більше 30 відправлень автобусів на добу необхідно передбачати автостанції V класу місткістю 10, 15, 25 і 50 пасажирів одночасно (в залежності від обсягу відправлень).

6.11. Автостанції слід розміщувати на відстані не менше 10 м від кромки проїзної частини. Розміри ділянки автостанції - 0,3-0,5 га. На території, прилеглій до автостанції, повинні бути влаштовані перони для посадки та виходу пасажирів, а також майданчики для відстою автобусів.

6.12. Нормативи для проектування ділянок автостанцій наведені в табл. 6.3.

6.13. Вздовж доріг необхідно передбачати посадки снігозатримувальних смуг, при більшій довжині снігозатримувальних смуг на сільськогосподарських угіддях через кожні 800-1000 м слід робити розриви завширшки 10-15 м для проїзду сільськогосподарських машин.

6.14. Залізничні колії, в залежності від їх значення, слід розподіляти на 3 категорії:

I - магістралі;

II - колії для міжрайонних вантажних і пасажирських перевозок;

III - колії місцевого значення.

6.15. Смуги відводу залізничних колій повинні бути:

Якщо залізнична колія проходить по насипу або у виїмці заввишки (глибиною) до 12 м, ширину смуги відводу збільшують на 1,5 H з кожного боку, де H - висота насипу або глибина виїмки. В межах населеного пункту ширина смуги відводу може бути зменшена до 20 м. Санітарно-захисну зону до житлової забудови треба приймати згідно з ДБН 360-92*.

6.16. В місцях інтенсивного пішохідного руху через залізничні колії слід (при відповідному обґрунтуванні) передбачати пішохідні тунелі або мости.

6.17. Перетини автомобільної дороги та залізниці в одному рівні повинні проектуватися на прямих ділянках доріг, що перетинаються, під прямим кутом, при цьому повинна забезпечуватись видимість з транспортного засобу, що знаходиться від крайньої рейки на відстані 50 м і менше, поїзда, який наближується з будь-якої сторони, на відстані не менше ніж:

при швидкості руху поїздів:

6.18. Ширину проїзної частини автомобільних доріг на перетині з залізницею слід передбачати не менше 6 м, а ширину настилу у місцях перегону худоби - не менше 4 м. При реконструкції та будівництві нових автодоріг підходи автомобільної дороги до перетину на відстані 50 м повинні мати поздовжній ухил не більше ніж 30 проміле і влаштовуватись таким чином, щоб на протязі не менше 2 м від крайньої рейки автомобільна дорога в поздовжньому профілі мала горизонтальний майданчик, а в кривих - ухил, обумовлений перевищенням однієї рейки над іншою. На існуючих переїздах горизонтальний майданчик автомобільної дороги повинен влаштовуватися на протязі не більше 10 м від крайньої рейки. Поздовжній ухил підходів автомобільної дороги до переїзду на протязі не менше 20 м перед майданчиком повинен бути не більше 50 проміле.