Закон України "Про засади запобігання і протидії корупції" (далі - Закон) набрав чинності 1 липня 2011 року, за винятком статей 11 "Спеціальна перевірка щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування" та 12 "Фінансовий контроль", які набрали чинності з 1 січня 2012 року.

Відносно невеликий період дії Закону засвідчив, що при практичному застосуванні окремих його положень виникають певні проблемні питання, які потребують надання додаткових роз'яснень, а в окремих випадках - удосконалення передбачених ним приписів.

Так, чимало труднощів виникає в процесі проведення спеціальної перевірки щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування.

Основні правила з реалізації зазначеного механізму передбачені статтею 11 Закону та Порядком організації проведення спеціальної перевірки відомостей щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим Указом Президента України від 25 січня 2012 року № 33.

Проблемні питання щодо своєчасності проведення вказаної перевірки пов'язані з організаційними недоліками її здійснення, що мають місце в окремих державних структурах.

Разом з тим окремі проблеми виникають і при опрацюванні результатів спеціальної перевірки. Зокрема, зустрічаються випадки різного розуміння терміна "неправдиві відомості", подання яких згідно із частиною третьою статті 11 Закону є перешкодою для прийняття на роботу (службу). Особливо це є актуальним з огляду на поширені випадки виявлення фактів подання таких відомостей (як правило, внаслідок помилки) у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру претендентів на зайняття посади.

Стосовно цього слід зауважити, що при визначенні неправдивості поданої інформації необхідно виходити із свідомого приховування чи перекручування тієї чи іншої інформації.

Тому в разі встановлення за результатами спеціальної перевірки факту подання кандидатом на зайняття посади у вказаній декларації неправдивої інформації, насамперед має враховуватися характер виявлених розбіжностей. При цьому незначні описки чи технічні помилки в декларації не варто розцінювати як недостовірні відомості.

Наприклад, достатньою для відмови у прийнятті на службу підставою можна розглядати виявлення суттєвих розбіжностей між поданими кандидатом відомостями в декларації та фактичними його доходами або ж наявність даних, які б підтверджували їх умисне приховування.

Водночас слід зазначити, що відповідно до абзацу другого пункту 15 згаданого Порядку кандидат, щодо якого проведена спеціальна перевірка, має право на ознайомлення з довідкою про результати спеціальної перевірки. У разі незгоди кандидата з результатами перевірки, він може подати свої зауваження у письмовій формі стосовно її результатів до відповідного органу. Пунктом 16 Порядку також передбачено, що органи (підрозділи), які проводили спеціальну перевірку, у разі надходження від кандидата зауважень стосовно результатів спеціальної перевірки надають йому письмову відповідь протягом десяти днів з дати надходження зауважень.

Таким чином, у разі виявлення за результатами спеціальної перевірки в деклараціях розбіжностей між відомостями про доходи, зазначеними кандидатом, та відомостями, наявними в органах державної податкової служби, кандидат має право звернутися до відповідного органу державної податкової служби з поясненням причин виникнення такої розбіжності та/або з доданням копій наявних у кандидата документів, які підтверджують відомості, зазначені ним у декларації.

Однак викладене бачення не спростовує потреби в удосконаленні положень Закону в частині регулювання проведення спеціальної перевірки з метою більш чіткого визначення порядку опрацювання її результатів.

Варто зауважити, що низка пов'язаних із проведенням спеціальної перевірки проблем на сьогодні вже усунута Указом Президента від 18 травня 2012 року № 333 "Про внесення змін до Указу Президента України від 25 січня 2012 року № 33". Зокрема, цим актом скасовано необхідність проведення спеціальної перевірки у випадку призначення особи в порядку переведення на роботу з одного органу державної влади (державного органу) чи органу місцевого самоврядування до іншого, а також призначення в порядку переведення особи, яка працювала в органі державної влади (державному органі), що припиняється, на роботу до іншого органу державної влади (державного органу), до якого переходять повноваження та функції органу державної влади (державного органу), що припиняється. Таким чином фактично усунуто будь-які неоднозначності в питанні застосування раніше встановленого згаданим Порядкомправила про те, що спеціальна перевірка не проводиться у випадку переведення кандидата на іншу посаду в межах одного і того ж органу державної влади чи органу місцевого самоврядування (в тому числі, наприклад, й при переведенні особи з одного територіального органу до іншого в рамках системи того ж органу державної влади).

Проблемним питанням при застосуванні Закону є також один із винятків із правила про заборону спільної роботи близьких осіб в умовах безпосереднього підпорядкування.

Мова йде про осіб, які працюють у галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту. Відсутність чіткого визначення кола таких осіб зумовлює чимало проблем на практиці, оскільки постає питання щодо віднесення до таких осіб лише працівників державних або комунальних установ у відповідних сферах чи також і посадових осіб органів державної влади або місцевого самоврядування, на яких покладено управлінські повноваження у цих сферах.