1. Цей Регламент установлює спільну організацію ринків сільськогосподарських продуктів, під якими розуміють усі продукти, наведені в додатку I до Договорів, за винятком продуктів рибальства та аквакультури, визначених у законодавчих актах Союзу щодо спільної організації ринків продуктів рибальства та аквакультури.

2. Сільськогосподарські продукти, визначені в параграфі 1, поділяються на такі сектори, наведені у відповідних частинах додатка I:

(a) зернові культури, частина I;

(b) рис, частина II;

(c) цукор, частина III;

(d) сухі корми, частина IV;

(e) насіння, частина V;

(f) хміль, частина VI;

(g) оливкова олія та оливки столові, частина VII;

(h) льон і коноплі, частина VIII;

(i) фрукти та овочі, частина IX;

(j) продукти перероблення фруктів та овочів, частина X;

(k) банани, частина XI;

(l) вино, частина XII;

(m) живі дерева та інші рослини, цибулини, коріння та аналогічні частини рослин, зрізані квіти та декоративна зелень, частина XIII;

(n) тютюн, частина XIV;

(o) яловичина та телятина, частина XV;

(p) молоко та молочні продукти, частина XVI;

(q) свинина, частина XVII;

(r) баранина та козлятина, частина XVIII;

(s) яйця, частина XIX;

(t) м'ясо свійської птиці, частина XX;

(u) етиловий спирт сільськогосподарського походження, частина XXI;

(v) продукти бджільництва, частина XXII;

(w) шовкопряди, частина XXIII;

(x) інші продукти, частина XXIV.

Регламент (ЄС) № 1306/2013 та ухвалені відповідно до нього положення застосовуються щодо інструментів, установлених у цьому Регламенті.

1. Для цілей цього Регламенту застосовуються терміни та означення для деяких секторів, установлені в додатку II.

3. Терміни та означення, установлені в Регламенті (ЄС) № 1306/2013, Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1307/2013 (- 1) і Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1305/2013 (- 2), застосовуються для цілей цього Регламенту, якщо інше не передбачено цим Регламентом.

4. Для врахування специфічних характеристик сектора рису, Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 227 про внесення змін до термінів та означень для сектора рису, установлених у частині I додатка II, тією мірою, якою необхідно оновлювати терміни та означення у зв'язку зі змінами на ринку.

5. Для цілей цього Регламенту:

(a) "менш розвинуті регіони" означає регіони, визначені такими в пункті (a) першого підпараграфа статті 90(2) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1303/2013 (- 3).

(b) "несприятливе кліматичне явище, яке може бути прирівнене до стихійного лиха" означає погодні умови, як-от мороз, град, ожеледиця, дощ або посуха, які знищують більш ніж 30% середньорічного виробництва певного фермера, що обчислюють на основі попереднього трирічного періоду, або середнього виробництва за три роки, що обчислюють на основі попереднього п'ятирічного періоду без урахування найбільшого та найменшого значення.

За необхідності, для врахування змін до комбінованої номенклатури, Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 227 про коригування опису продуктів і покликань у цьому Регламенті на товарні позиції чи товарні субпозиції комбінованої номенклатури.

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких встановлено коефіцієнти перетворення для рису на різних етапах оброблення.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Установлено такі маркетингові роки:

(a) з 1 січня до 31 грудня певного року для секторів фруктів та овочів, перероблених фруктів та овочів і бананів;

(b) з 1 квітня до 31 березня наступного року для сектора сухих кормів і сектора шовкопрядів;

(c) з 1 липня до 30 червня наступного року для:

(i) сектора зернових культур;

(ii) сектора насіння;

(iii) сектора льону і конопель;

(iv) сектора молока та молочних продуктів;

(d) з 1 серпня до 31 липня наступного року для сектора вина;

(e) з 1 вересня до 31 серпня наступного року для сектора рису та стосовно столових оливок;

(f) з 1 жовтня до 30 вересня наступного року для сектора цукру та стосовно оливкової олії.

1. Установлено такі референтні граничні значення:

(a) щодо сектора зернових культур: 101,31 євро за тонну - на етапі оптової торгівлі для товарів, які постачають на склад, до розвантаження;

(b) щодо рису-сирцю: 150 євро за тонну у випадку стандартної якості, визначеної в пункті А додатка III, на етапі оптової торгівлі для товарів, які постачають на склад, до розвантаження;

(c) щодо цукру стандартної якості, визначеного в пункті В додатка III, для неупакованого цукру, на умовах франко-завод:

(i) для білого цукру: 404,4 євро за тонну;

(ii) для цукру-сирцю: 335,2 євро за тонну;

(d) щодо сектора яловичини й телятини: 2224 євро за тонну для туш самців великої рогатої худоби, що належать до класу екстер'єру/жирового покрову R3, установленого в шкалі Союзу для класифікації туш великої рогатої худоби віком від восьми місяців, зазначеній в пункті А додатка IV;

(e) щодо сектора молока та молочних продуктів:

(i) 246,39 євро за 100 кг масла;

(ii) 169,80 євро за 100 кг сухого знежиреного молока;

(f) щодо свинини: 1509,39 євро за тонну для туш свиней стандартної якості, визначеної на основі маси та вмісту пісного м'яса, установлених у шкалі Союзу для класифікації свинячих туш, зазначеній у пункті В додатка IV:

(i) туші масою від 60 до 120 кг: клас E;

(ii) туші масою від 120 до 180 кг: клас R;

(g) щодо сектора оливкової олії:

(i) 1779 євро за тонну для оливкової олії холодного пресування першого віджиму екстра класу;

(ii) 1710 євро за тонну для оливкової олії холодного пресування першого віджиму;

(iii) 1524 євро за тонну для лампової оливкової олії з кислотністю 2 градуси; ця сума знижується на 36,70 євро за тонну за кожний додатковий градус кислотності.

2. Комісія регулярно переглядає референтні граничні значення, передбачені в параграфі 1, ураховуючи об'єктивні критерії, а саме, розвиток виробництва, витрати на виробництво (особливо на засоби виробництва) та ринкові тенденції. За необхідності, референтні граничні значення оновлюють відповідно до звичайної законодавчої процедури у зв'язку з розвитком виробництва та ринків.

Ця глава встановлює правила ринкової інтервенції, що стосуються:

(a) державної інтервенції, коли продукти закуповують і складують компетентні органи держав-членів, доки їх не збудуть; та

(b) надання допомоги на зберігання продуктів приватними операторами.

Продукти, прийнятні для закупівлі в рамках державної інтервенції або для надання допомоги на приватне зберігання, повинні походити із Союзу. Крім того, якщо їх отримано із сільськогосподарських культур, такі сільськогосподарські культури повинні бути зібрані в Союзі, а якщо їх отримано з молока, таке молоко повинне бути вироблене в Союзі.

Шкали Союзу для класифікації туш застосовують згідно з пунктами А та В додатка IV, відповідно, у секторі яловичини й телятини щодо туш великої рогатої худоби віком вісім місяців або старше і в секторі свинини щодо свиней, яких не використовували для розведення.

У секторі баранини та козлятини держави-члени можуть застосовувати шкалу Союзу для класифікації туш овець відповідно до правил, установлених у пункті С додатка IV.

Державна інтервенція, відповідно до умов, установлених у цій секції та будь-яких додаткових вимог та умов, які може визначити Комісія за допомогою делегованих актів згідно зі статтею 19 та імплементаційних актів згідно зі статтею 20, застосовується щодо таких продуктів:

(a) м'яка пшениця, тверда пшениця, ячмінь і кукурудза;

(b) рис-сирець;

(c) свіже або охолоджене м'ясо сектора яловичини та телятини, зазначене під кодами КН 0201 10 00 та з 0201 20 20 по 0201 20 50;

(d) масло, вироблене безпосередньо і виключно із пастеризованих вершків, отриманих безпосередньо і виключно з коров'ячого молока на затвердженому в Союзі підприємстві, у якому мінімальний вміст молочного жиру становить 82 мас. %, а максимальний вміст води - 16 мас. %;

(e) сухе знежирене молоко найвищої якості, виготовлене з коров'ячого молока на затвердженому в Союзі підприємстві методом розпилення, у якому мінімальний вміст білка становить 34,0 % знежиреної сухої речовини.

Державна інтервенція здійснюється щодо:

(a) м'якої пшениці, з 1 жовтня до 31 травня;

(b) твердої пшениці, ячменю і кукурудзи протягом усього року;

(c) рису-сирцю протягом усього року;

(d) яловичини та телятини протягом усього року;

(e) масла та сухого знежиреного молока з 1 лютого до 30 вересня.

1. Протягом періодів, зазначених у статті 12, державна інтервенція:

(a) повинна бути відкрита для м'якої пшениці, масла і сухого знежиреного молока;

(b) може бути відкрита Комісією на підставі імплементаційних актів для твердої пшениці, ячменю, кукурудзи та рису-сирцю (у тому числі конкретних сортів і видів рису-сирцю), якщо цього вимагає ситуація на ринку. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

(c) може бути відкрита Комісією для сектора яловичини і телятини на підставі імплементаційних актів, ухвалених без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3), якщо впродовж репрезентативного періоду, визначеного відповідно до пункту (c) першого параграфа статті 20, середня ринкова ціна в державі-члені або в регіоні держави-члена, яку було зафіксовано на основі шкали Союзу для класифікації туш великої рогатої худоби, зазначеної в пункті А додатка IV, є нижчою ніж 85% референтного граничного значення, установленого в пункті (d) статті 7(1).

2. Комісія може ухвалити імплементаційні акти про закриття державної інтервенції для сектора яловичини та телятини, якщо впродовж репрезентативного періоду, визначеного відповідно до пункту (c) першого параграфа статті 20, умови, передбачені в пункті (c) параграфа 1 цієї статті, більше не виконуються. Такі імплементаційні акти ухвалюють без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3).

Якщо державну інтервенцію відкрито згідно зі статтею 13(1), заходи щодо встановлення закупівельних цін на продукти, зазначені в статті 11, а також, у відповідних випадках, заходи щодо кількісних обмежень, якщо закупівлю здійснюють за фіксованою ціною, ухвалює Рада відповідно до статті 43(3) ДФЄС.

1. Ціна в рамках державної інтервенції означає:

(a) ціну, за якою повинні бути закуплені продукти в рамках державної інтервенції, якщо їх закуповують за фіксованою ціною; або

(b) максимальну ціну, за якою продукти, прийнятні для державної інтервенції, можуть бути закуплені, якщо їх закуповують у рамках тендера.

2. Заходи щодо фіксування рівня ціни в рамках державної інтервенції, у тому числі сум підвищень та знижень, ухвалює Рада відповідно до статті 43(3) ДФЄС.

1. Збут продуктів, закуплених у рамках державної інтервенції, здійснюють таким чином, щоб:

(a) уникнути будь-якого порушення рівноваги на ринку,

(b) забезпечити рівний доступ до товарів та однакове ставлення до покупців, та

(c) дотримуватись зобов'язань, що випливають з міжнародних угод, укладених згідно з ДФЄС.

2. Продукти, закуплені в рамках державної інтервенції, можна збувати шляхом надання їх у розпорядження системи заходів з постачання харчових продуктів для найзнедоленіших осіб у Союзі, передбаченої у відповідних правових актах Союзу. У таких випадках, облікова вартість таких продуктів повинна бути на рівні відповідної встановленої в рамках державної інтервенції ціни, зазначеної в статті 15(2) цього Регламенту.

2a. Держави-члени повідомляють Комісії всю інформацію, необхідну для моніторингу дотримання принципів, установлених у параграфі 1.

3. Щороку Комісія публікує інформацію щодо умов, на яких закуплені в рамках державної інтервенції продукти було закуплено або продано попереднього року. Така інформація повинна включати відповідні обсяги, а також ціни купівлі та продажу.

Допомогу на приватне зберігання можна надавати відповідно до умов, установлених у цій секції, та будь-яких додаткових вимог та умов, які ухвалює Комісія за допомогою делегованих актів згідно зі статтею 18(1) або статтею 19 та імплементаційних актів згідно зі статтею 18(2) або статтею 20, щодо таких продуктів:

(a) білий цукор;

(b) оливкова олія та оливки столові;

(c) лляне волокно;

(d) свіже чи охолоджене м'ясо великої рогатої худоби віком вісім місяців або старше;

(e) масло, вироблене з вершків, отриманих безпосередньо і виключно з коров'ячого молока;

(f) сир;

(g) сухе знежирене молоко, виготовлене з коров'ячого молока;

(h) свинина;

(i) баранина та козлятина.

Пункт (f) першого параграфа обмежується сиром, що має охоронювану назву місця походження або охоронюване географічне зазначення відповідно до Регламенту Ради (ЄС) № 1151/2012, зберігання якого триває довше за період дозрівання, установлений у специфікації продукту, зазначеній у статті 7 указаного регламенту, та/або період дозрівання, що сприяє підвищенню цінності сиру.

1. Щоб забезпечити прозорість ринку, Комісію уповноважено, коли це необхідно, ухвалювати згідно зі статтею 227 делеговані акти про встановлення умов, на яких вона може вирішити надати допомогу на приватне зберігання продуктів, наведених у статті 17, з урахуванням:

(a) середніх зафіксованих ринкових цін Союзу, а також відповідних референтних граничних значень і виробничих витрат для відповідних продуктів; та/або

(b) необхідності вчасно реагувати на особливо складну ринкову ситуацію або економічні зміни, які мають значний негативний вплив на маржу у секторі.

2. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про:

(a) надання допомоги на приватне зберігання продуктів, наведених у статті 17, з урахуванням умов, зазначених у параграфі 1 цієї статті;

(b) обмеження надання допомоги на приватне зберігання.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

3. Заходи щодо встановлення фіксованого розміру допомоги на приватне зберігання, передбачені в статті 17, ухвалює Рада відповідно до статті 43(3) ДФЄС.

1. Щоб гарантувати, що продукти, які закуплені в рамках державної інтервенції або до яких застосовується допомога на приватне зберігання, є придатними для довгострокового зберігання і мають належну, прийнятну і товарну якість, а також щоб урахувати особливі характеристики різних секторів для цілей забезпечення результативного за витратами здійснення державної інтервенції та приватного зберігання, Комісію уповноважено згідно зі статтею 227 ухвалювати делеговані акти про встановлення вимог та умов, яким повинні відповідати такі продукти, додатково до вимог, установлених у цьому Регламенті. Такі вимоги і умови повинні бути націлені на те, щоб гарантувати стосовно закуплених і складованих продуктів:

(a) їхню якість з точки зору параметрів якості, груп якості, класів якості, категорій, характеристик і віку продуктів;

(b) їх прийнятність з точки зору кількості, пакования, включно з маркованням, збереження, попередніх договорів про зберігання, затвердження підприємств і стадії продуктів, до яких застосовується ціна в рамках державної інтервенції та допомога на приватне зберігання.

2. Щоб урахувати особливі характеристики сектора зернових культур і сектора рису-сирцю, Комісія повинна бути уповноважена відповідно до статті 227 ухвалювати делеговані акти про встановлення критеріїв якості, які стосуються як закупівлі, так і продажу м'якої і твердої пшениці, ячменю, кукурудзи та рису-сирцю.

3. Щоб забезпечити належну місткість складських приміщень та ефективність системи державної інтервенції з огляду на результативність витрат, розповсюдження та доступ для операторів, а також щоб підтримувати якість продуктів, закуплених у рамках державної інтервенції для збуту наприкінці періоду зберігання, Комісію уповноважено відповідно до статті 227 ухвалювати делеговані акти про встановлення:

(a) вимог, яким повинні відповідати складські приміщення для всіх продуктів, на які поширюється державна інтервенція;

(b) правил зберігання продуктів у межах і поза межами держави-члена, відповідальної за такі продукти, та правил поводження з ними з огляду на митні збори і будь-які інші суми, що їх надають чи стягують відповідно до Спільної аграрної політики.

4. Щоб забезпечити бажаний вплив допомоги на приватне зберігання на ринок, Комісію уповноважено відповідно до статті 227 ухвалювати делеговані акти про встановлення:

(a) правил та умов, які застосовують, якщо кількість складованих продуктів є меншою за кількість, указану в договорі;

(b) умов здійснення авансової виплати такої допомоги;

(c) умов, відповідно до яких може бути вирішено, що продукти, на які поширюються договори про приватне зберігання, можна повторно реалізовувати чи збувати.

5. Щоб забезпечити належне функціонування систем державної інтервенції та приватного зберігання, Комісія повинна бути уповноважена, відповідно до статті 227, ухвалювати делеговані акти, які:

(a) передбачають застосування тендерних процедур, що гарантують рівний доступ до товарів та однакове ставлення до операторів;

(b) установлюють додаткові умови, які повинні виконувати оператори, щоб полегшити дієве управління системою та її контролювання для держав-членів та операторів;

(c) установлюють для операторів вимогу вносити забезпечення, що гарантує виконання їхніх зобов'язань.

6. Щоб ураховувати технічний прогрес і потреби секторів, зазначених у статті 10, а також потребу стандартизувати представлення різних продуктів для цілей підвищення прозорості ринку, запису цін і застосування заходів ринкової інтервенції, Комісію уповноважено відповідно до статті 227 ухвалювати делеговані акти, які:

(a) адаптують та оновлюють положення додатка IV про шкали Союзу для класифікації, ідентифікації та представлення туш;

(b) установлюють додаткові положення щодо класифікації, у тому числі кваліфікованими класифікаторами, щодо визначення класів якості, у тому числі автоматизованими методами, щодо ідентифікації, зважування та маркування туш, а також щодо розрахунку середніх цін Союзу та зважувальних коефіцієнтів, що їх використовують для розрахунку таких цін;

(c) установлюють у секторі яловичини та телятини відступи від положень і спеціальні відступи, що їх держави-члени можуть дозволяти бойням, на яких забивають незначну кількість великої рогатої худоби, та додаткові положення для відповідних продуктів, у тому числі щодо класів екстер'єру/жирового покрову, а в секторі баранини - додаткові положення, які стосуються маси, кольору м'яса та жирового покрову, і критеріїв класифікації легких ягнят;

(d) надають державам-членам дозвіл не застосовувати шкалу класів якості для класифікації свинячих туш та дозвіл використовувати критерії оцінювання, додаткові до маси та очікуваного вмісту пісного м'яса, або встановлюють відступи від такої шкали.

Комісія ухвалює імплементаційні акти про встановлення заходів, необхідних для однакового застосування цієї глави. Такі інструменти можуть, зокрема, стосуватися:

(a) сум, які повинен сплатити оператор, якщо продукти, постачені в рамках державної інтервенції, не відповідають мінімальним вимогам якості;

(b) установлення мінімальної місткості складських приміщень, використовуваних у рамках інтервенції;

(c) репрезентативних періодів, ринків та ринкових цін, необхідних для застосування цієї глави;

(d) доставки продуктів, які будуть закуплені в рамках державної інтервенції, транспортних витрат, які покладаються на оферента, приймання продуктів організаціями-платниками та оплати;

(e) різних операцій, пов'язаних з процесом обвалювання м'яса для сектора яловичини та телятини;

(f) практичних заходів, пов'язаних з пакуванням, реалізацією та маркуванням продуктів;

(g) процедур затвердження підприємств, які виробляють масло та сухе знежирене молоко, для цілей цієї глави;

(h) надання будь-яких дозволів на зберігання за межами території держави-члена, у якій продукти були закуплені та складовані;

(i) продажу або збуту продуктів, закуплених у рамках державної інтервенції, зокрема з огляду на ціни продажу, умов вилучення зі зберігання, подальшого використання чи призначення вилучених зі зберігання продуктів, у тому числі процедур, які стосуються продуктів, наданих на ринку для використання в програмі, зазначеній у статті 16(2), включно з передачею між державами-членами;

(j) у випадку продуктів, закуплених у рамках державної інтервенції, положень щодо можливості для держав-членів продавати під свою власну відповідальність невеликі кількості залишків, що зберігаються, або кількості, які більше не можна повторно упаковувати чи стан яких погіршився;

(k) щодо приватного зберігання, укладення та змісту договорів між компетентним органом держави-члена і заявниками;

(l) розміщення та утримання продуктів у рамках приватного зберігання і їх вилучення зі зберігання;

(m) тривалості періоду приватного зберігання та положень, відповідно до яких такі періоди, якщо вони визначені в договорах, можуть бути скорочені чи продовжені;

(n) процедур, яких необхідно дотримуватися у випадку закупівлі за фіксованою ціною, включно з порядком внесення та розміром забезпечення, або у випадку надання заздалегідь фіксованої допомоги на приватне зберігання;

(o) використання тендерних процедур для державної інтервенції і для приватного зберігання, зокрема щодо:

(i) подання оферт або тендерних пропозицій та мінімальної кількості для заявки чи подання;

(ii) порядку внесення та розміру забезпечення; та

(iii) вибору оферт, що забезпечує надання переваги тим з них, які є найвигіднішими для Союзу, і залишає при цьому можливість не визначати переможця для укладення договору;

(p) впровадження шкал Союзу для класифікації туш великої рогатої худоби, туш свиней та овець;

(q) представлення туш та половин туш, відмінне від представлення, визначеного в пункті А.IV додатка IV для встановлення ринкових цін;

(r) коригувальних коефіцієнтів, що їх держави-члени повинні застосовувати і використовувати для інакшого представлення туш великої рогатої худоби та овець у випадку, якщо еталонне представлення не використовується;

(s) практичних заходів щодо маркування класифікованих туш та розрахування Комісією середньозваженої ціни на туші великої рогатої худоби, туші свиней та овець в Союзі;

(t) надання дозволу державам-членам передбачати щодо свиней, забитих на їхній території, інакше представлення туш свиней, ніж зазначено в пункті B.III додатка IV, якщо виконано одну з таких умов:

(i) звичайна комерційна практика на їхній території відрізняється від стандартного представлення, визначеного в першому підпараграфі пункту B.III додатка IV;

(ii) це гарантовано технічними вимогами;

(iii) всі шкури з туш знято в однаковий спосіб;

(u) положень про перевірку на місцях застосування класифікації туш в державах-членах комітетом Союзу, до складу якого входять експерти Комісії та експерти, призначені державами-членами, для забезпечення точності та надійності класифікації туш. Такі положення передбачають, що витрати, пов'язані з діяльністю з перевірки, повинен нести Союз.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Комісія ухвалює імплементаційні акти для надання державам-членам дозволу на використання щодо ягнят з масою туш менше ніж 13 кг, як відступ від пункту C.III додатка IV, таких критеріїв класифікації:

(a) маса туші;

(b) колір м'яса;

(c) жировий покрив.

Такі імплементаційні акти ухвалюють без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3).

Схема допомоги для покращення розповсюдження сільськогосподарських продуктів та покращення харчових звичок, спрямована на дітей, які регулярно відвідують дитячі садочки, підготовчі групи або початкові та середні школи, що перебувають під управлінням компетентних органів держав-членів або визнані такими органами.

1. Допомога Союзу надається для дітей у навчальних закладах, зазначених у статті 22:

(a) на постачання та розповсюдження прийнятних продуктів, зазначених у параграфах 3, 4 та 5 цієї статті;

(b) на супутні освітні заходи; і

(c) на покриття певних супутніх витрат, пов'язаних із обладнанням, інформуванням громадськості, моніторингом та оцінюванням, а також, якщо такі витрати не підпадають під дію пункту (a) цього підпараграфа, логістикою та розповсюдженням.

Рада відповідно до статті 43(3) ДФЄС установлює обмеження на частку допомоги Союзу, що покриває заходи та витрати, зазначені в пунктах (b) та (c) першого підпараграфа цього параграфа.

2. Для цілей цієї секції:

(a) "фрукти і овочі для шкіл" означає продукти, зазначені в пункті (a) параграфа 3 та в пункті (a) параграфа 4;

(b) "молоко для шкіл" означає продукти, зазначені в пункті (b) параграфа 3 та в пункті (b) параграфа 4, а також продукти, зазначені в додатку V.

3. Держави-члени, які бажають взяти участь у схемі допомоги, запровадженої відповідно до параграфа 1 ("програма для шкіл"), та які подають запит на надання відповідної допомогу Союзу, з урахуванням національних обставин, надають пріоритет розповсюдженню продуктів, що належать до однієї з чи обох таких груп:

(a) фрукти і овочі, а також свіжі продукти сектора бананів;

(b) питне молоко, а також види такого молока, що не містять лактозу.

4. Незважаючи на параграф 3, для сприяння споживанню окремих продуктів та/або задоволення особливих харчових потреб дітей на своїй території, держави-члени можуть передбачити розповсюдження продуктів, що належать до однієї чи обох таких груп:

(a) продукти перероблення овочів і фруктів, окрім продуктів, зазначених у пункті (a) параграфа 3;

(b) сир, сир кисломолочний, йогурт та інші кисломолочні продукти без додання смако-ароматичних добавок, фруктів, горіхів або какао, окрім продуктів, зазначених у пункті (b) параграфа 3.

5. У випадках, коли держави-члени вважають це необхідним для досягнення цілей програми для шкіл та цілей, викладених у стратегіях, зазначених у параграфі 8, вони можуть доповнювати розповсюдження продуктів, зазначених у параграфах 3 та 4, продуктами, перелік яких подано в додатку V.

У таких випадках допомога Союзу виплачується тільки за молочний компонент розповсюдженого продукту. Такий молочний компонент повинен становити не менше ніж 90 мас. % для продуктів, що належать до категорії I додатка V, та 75 мас. % для продуктів, що належать до категорії II додатка V.

Рівень допомоги Союзу, яку виплачують за молочний компонент, фіксує Рада відповідно до статті 43(3) ДФЄС.

6. Продукти, що їх розповсюджують за програмою для шкіл, не повинні містити будь-який з таких складників:

(a) додані цукри;

(b) додана сіль;

(c) додані жири;

(d) додані підсолоджувачі;

(e) додані штучні підсилювачі смаку та аромату Е 620-Е 650, визначені в Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1333/2008 (- 4).

Незважаючи на перший підпараграф цього параграфа, будь-яка держава-член, після отримання відповідного дозволу від своїх національних органів, відповідальних за охорону здоров'я та харчування, згідно зі своїми національними процедурами може вирішити, що прийнятні продукти, зазначені в параграфах 4 та 5, можуть містити обмежені кількості доданого цукру, доданої солі та/або доданих жирів.

7. Окрім продуктів, зазначених у параграфах 3, 4 та 5 цієї статті, держави-члени можуть передбачити включення інших сільськогосподарських продуктів в рамках супутніх освітніх заходів, зокрема тих, що зазначені в пунктах (g) та (v) статті 1(2).

8. Умовою участі в програмі для шкіл є складення державою-членом перед тим, як вона братиме участь у програмі для шкіл, і в подальшому кожні шість років, на національному або регіональному рівні, стратегії реалізації програми. Орган, відповідальний за розроблення стратегії на національному або регіональному рівні, може вносити до стратегії зміни, зокрема з урахуванням моніторингу і оцінювання, а також досягнутих результатів. У стратегії повинні щонайменше бути визначені потреби, які необхідно задовольнити, градація потреб з точки зору пріоритетів, цільова група, очікувані результати та, якщо це можливо, кількісні показники, яких необхідно досягнути відносно початкової ситуації, а також визначені найдоцільніші заходи та дії для досягнення зазначених цілей.

Стратегія може містити конкретні елементи, що стосуються реалізації програми для шкіл, зокрема елементи, призначені для спрощення управління нею.

9. Держави-члени повинні визначити у своїх стратегіях список усіх продуктів, що їх будуть постачати за програмою для шкіл шляхом звичайного розповсюдження або в рамках супутніх освітніх заходів. Без обмеження параграфа 6, вони також повинні забезпечити належне залучення своїх національних органів, відповідальних за охорону здоров'я та харчування, до складання такого списку, або належне затвердження такими органами такого списку відповідно до національних процедур.

10. Держави-члени повинні, для забезпечення дієвості програми для шкіл, передбачити супутні освітні заходи, які можуть включати, між іншим, заходи та діяльність, спрямовані на відновлення зв'язку дітей із сільським господарством за допомогою певних видів діяльності, як-от відвідування ферм, та розповсюдження більшої різноманітності сільськогосподарських продуктів, зазначених у параграфі 7. Такі заходи також можуть бути спрямовані на поширення серед дітей знань про пов'язані питання, такі як здорові харчові звички, місцеві харчові ланцюги, органічне землеробство, стале виробництво або боротьба з харчовими відходами.

11. Держави-члени вибирають продукти, що їх розповсюджуватимуть або включатимуть до супутніх освітніх заходів, на основі об'єктивних критеріїв, серед яких повинен бути один або декілька з таких: міркування щодо здоров'я та довкілля, сезонність, різноманітність та наявність місцевого чи регіонального виробництва - надаючи пріоритет, наскільки це можливо, продуктам, що походять із Союзу. Держави-члени можуть заохочувати, зокрема, місцеві або регіональні закупівлі, органічні продукти, короткі ланцюги постачання або екологічні вигоди, включно зі сталим пакованням, та, у відповідних випадках, продукти, визнані в рамках схем якості, встановлених Регламентом (ЄС) № 1151/2012.

Держави-члени можуть у своїх стратегіях враховувати пріоритетність раціонального використання природних ресурсів та міркування щодо справедливої торгівлі.

1. Без обмеження параграфа 4 цієї статті, допомога за програмою для шкіл, виділена на розповсюдження продуктів, супутні освітні заходи та пов'язані витрати, зазначені в статті 23(1), не повинна перевищувати 220804135 євро на навчальний рік. У межах цієї загальної суми допомога не повинна перевищувати:

(a) для фруктів та овочів для шкіл: 130608466 євро на навчальний рік;

(b) для молока для шкіл: 90195669 євро на навчальний рік.

2. Допомогу, зазначену в параграфі 1, виділяють кожній державі-члену з урахуванням:

(a) кількості дітей віком від шести до десяти років у відповідній державі-члені;

(b) ступеня розвитку регіонів у відповідній державі-члені, щоб забезпечити виділення більшої допомоги менш розвиненим регіонам та малим Егейським островам у розумінні статті 1(2) Регламенту (ЄС) № 229/2013; та

(c) стосовно молока для шкіл, окрім критеріїв, згаданих у пунктах (a) та (b), - історичного використання допомоги Союзу для постачання молока та молочних продуктів дітям.

Кошти, виділені державам-членам, повинні забезпечити виділення більшої допомоги найвіддаленішим регіонам, зазначеним у статті 349 ДФЄС, щоб урахувати специфічну ситуацію таких регіонів з постачанням продуктів та сприяти такому постачанню між найвіддаленішими регіонами, які знаходяться в географічній близькості один до одного.

Кошти, виділені на молоко для шкіл на основі застосування критеріїв, установлених у цьому параграфі, повинні забезпечувати право держав-членів отримувати принаймні мінімальну суму допомоги Союзу на одну дитину у віковій групі, зазначеній у пункті (a) першого підпараграфа.

Заходи щодо встановлення орієнтовних та остаточних сум виділених коштів та перерозподілення допомоги Союзу на фрукти і овочі та молоко для шкіл вживаються Радою відповідно до статті 43(3) ДФЄС.

3. Держави-члени, які бажають взяти участь у програмі для шкіл, повинні щорічно подавати запит на отримання допомоги Союзу із зазначенням суми, необхідної на фрукти і овочі для шкіл, та суми, необхідної на молоко для шкіл, які вони хочуть розповсюдити.

4. Не перевищуючи загальної суми 220804135 євро, установленої в параграфі 1, будь-яка держава-член може перерахувати один раз на навчальний рік до 20 % одної або іншої орієнтовної суми виділених їй коштів.

Такий відсоток може бути збільшений до 25 % для держав-членів, до складу яких входять найвіддаленіші регіони, зазначені в статті 349 ДФЄС, а також в інших, належним чином обґрунтованих випадках, як-от тих, у яких державі-члену потрібно вирішити конкретну ринкову ситуацію в секторі, на який поширюється програма для шкіл, приділяючи особливу увагу низькому споживанню однієї з двох груп продуктів або іншим суспільним змінам.

Перерахування можна здійснити або:

(a) до встановлення остаточних сум виділених коштів на наступний навчальний рік між орієнтовними сумами виділених державі-члену коштів; або

(b) після початку навчального року між остаточними сумами виділених державі-члену коштів, якщо такі суми було встановлено для відповідної держави-члена.

Перерахування, зазначені в пункті (a) третього підпараграфа, не можна здійснювати з орієнтовної суми виділених коштів для групи продуктів, щодо яких відповідна держава-член подала запит на отримання суми, яка перевищує орієнтовну суму виділених їй коштів. Держави-члени повідомляють Комісії суму будь-яких перерахувань між орієнтовними сумами виділених коштів.

5. Програма для шкіл не повинна обмежувати будь-які окремі національні програми для шкіл, які не суперечать законодавству Союзу. Допомогу Союзу, передбачену в статті 23, можна використовувати для розширення сфери застосування чи дієвості будь-яких наявних національних програм для шкіл або систем заходів з розповсюдження для шкіл, що забезпечують фрукти та овочі для шкіл і молоко для шкіл, але така допомога не повинна замінити собою фінансування існуючих національних програм, за винятком програми з безкоштовного розповсюдження харчування для дітей у навчальних закладах. Якщо держава-член вирішує розширити сферу застосування існуючої національної програми для шкіл або зробити її дієвішою шляхом подання запиту про надання допомоги Союзу, вона повинна вказати в стратегії, зазначеній у статті 23(8), як саме це буде досягнуто.

6. Держави-члени можуть окрім допомоги Союзу надавати національну допомогу для фінансування програми для шкіл.

Держави-члени можуть фінансувати таку допомогу за рахунок оподаткування відповідного сектора або за рахунок будь-якого іншого внеску приватного сектора.

7. Союз також може фінансувати, відповідно до статті 6 Регламенту (ЄС) № 1306/2013, інформаційні заходи, заходи з інформування громадськості, моніторингу і оцінювання, що стосуються програми для шкіл, включно із заходами з підвищення обізнаності громадськості про цілі програми, а також пов'язані заходи з мережевої співпраці, спрямовані на обмін досвідом та кращою практикою для полегшення реалізації програми та управління нею.

Комісія може розробити відповідно до статті 24(4) цього Регламенту загальний ідентифікатор чи графічні елементи для покращення наочності програми для шкіл.

8. Держави-члени, що беруть участь у програмі для шкіл, повинні інформувати громадськість на території шкіл або в інших відповідних місцях про свою залученість до програми і той факт, що вона субсидується Союзом. Держави-члени можуть використовувати будь-які відповідні рекламні інструменти, які можуть включати плакати, тематичні веб-сайти, інформаційні графічні матеріали та інформаційні і просвітницькі кампанії. Держави-члени забезпечують додану вартість і наочність програми для шкіл Союзу відносно надання інших харчових продуктів у навчальних закладах.

1. Щоб сприяти здоровим харчовим звичкам дітей та забезпечити спрямування допомоги в рамках програми для шкіл на дітей, що належать до цільової групи, зазначеної в статті 22, Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227 стосовно правил щодо:

(a) додаткових критеріїв стосовно відповідності цільової групи, зазначеної у статті 22, встановленим вимогам;

(b) затвердження та відбору державами-членами заявників на отримання допомоги;

(c) розроблення національних або регіональних стратегій та супутніх освітніх заходів.

2. Щоб забезпечити ефективне та цільове використання коштів Союзу та сприяти реалізації програми для шкіл, Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227, які стосуються:

(a) визначення витрат та заходів, які є прийнятними для допомоги Союзу;

(b) зобов'язання держав-членів здійснювати моніторинг та оцінювання дієвості їхньої програми для шкіл.

3. Щоб ураховувати науковий прогрес, Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227 для доповнення списку штучних підсилювачів смаку та аромату, зазначених у пункті (e) першого підпараграфа статті 23(6).

Щоб забезпечити відповідність продуктів, розповсюджуваних відповідно до статті 23(3), (4) та (5), цілям програми для шкіл, Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227 для визначення максимальних рівнів доданого цукру, доданої солі та доданих жирів, які держави-члени можуть дозволяти відповідно до другого підпараграфа статті 23(6) і які є технічно необхідними для підготування або виготовлення перероблених продуктів.

4. Щоб підвищити обізнаність про програму для шкіл та збільшити наочність допомоги Союзу, Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227, що зобов'язують держави-члени, які беруть участь у програмі для шкіл, чітко інформувати громадськість про той факт, що вони отримують підтримку Союзу для реалізації програми, у тому числі стосовно:

(a) у відповідних випадках, встановлення конкретних критеріїв щодо представлення, композиції, розміру та дизайну загального ідентифікатора або графічних елементів;

(b) конкретних критеріїв, пов'язаних з використанням інструментів інформування громадськості.

5. Щоб забезпечити додану вартість та наочність програми для шкіл, Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227 щодо правил розповсюдження продуктів у зв'язку із забезпеченням навчальних закладів іншим харчуванням.

6. Беручи до уваги необхідність забезпечити відображення допомоги Союзу в ціні, за якою продукти є доступними в рамках програми для шкіл, Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227, що зобов'язують держави-члени пояснювати в своїх стратегіях, яким чином цього буде досягнуто.

Комісія може за допомогою імплементаційних актів ухвалювати заходи, необхідні для застосування положень цієї секції, зокрема стосовно:

(a) інформації, яка повинна міститися в стратегіях держав-членів;

(b) заяв на отримання допомоги та платежів, у тому числі спрощення процедур, що випливають із загальних рамок програми для шкіл;

(c) методів інформування громадськості і заходів з мережевої співпраці стосовно програми для шкіл;

(d) подання, формату та змісту щорічних заяв на отримання допомоги, звітів про моніторинг та оцінювання державами-членами, які беруть участь у програмі для шкіл;

(e) застосування статті 23а(4), у тому числі щодо термінів для перерахувань, а також подання, формату та змісту повідомлень про перерахування.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

1. Союз фінансує трирічні робочі програми, що їх повинні розробити організації виробників, визнані згідно зі статтею 152, асоціації організацій виробників, визнані згідно зі статтею 156, або міжгалузеві організації, визнані відповідно до статті 157, в одній або декількох з таких сфер:

(a) моніторинг ринку та управління ринком у секторі оливкової олії та столових оливок;

(b) поліпшення впливу вирощування оливок на довкілля;

(c) підвищення конкурентоспроможності вирощування оливок за допомогою модернізації;

(d) покращення якості виробництва оливкової олії та столових оливок;

(e) система простежуваності, сертифікація та охорона якості оливкової олії та столових оливок, зокрема моніторинг якості оливкової олії, яку продають кінцевим споживачам, під управлінням національних адміністрацій;

(f) поширення інформації про заходи, які проводять організації виробників, асоціації організацій виробників або міжгалузеві організації для покращення якості оливкової олії та столових оливок.

Робочі програми, розроблені на період з 1 квітня 2021 року, повинні закінчуватися до 31 грудня 2022 року.

2. Фінансування Союзом робочих програм, зазначених у параграфі 1, на 2020 рік, становить:

(a) 11098000 євро для Греції;

(b) 576000 євро для Франції;

(c) 35991000 євро для Італії.

Фінансування Союзом робочих програм, зазначених у параграфі 1, як для 2021, так і для 2022, становить:

(a) 10666000 євро для Греції;

(b) 554000 євро для Франції;

(c) 34590000 євро для Італії.

3. Максимальне фінансування Союзом робочих програм, зазначених у параграфі 1, дорівнює сумам, що їх утримують держави-члени. Максимальне фінансування прийнятних витрат становить:

(a) 75 % для діяльності в галузях, зазначених у пунктах (a), (b) та (c) параграфа 1;

(b) 75 % для інвестицій в основний капітал та 50 % для інших видів діяльності у сфері, зазначеній у пункті (d) параграфа 1;

(c) 75 % для робочих програм, що здійснюються щонайменше в трьох третіх країнах або державах-членах, що не є виробниками, визнаними організаціями, зазначеними в параграфі 1, з щонайменше двох держав-членів, які є виробниками у сферах, зазначених у пунктах (e) та (f) параграфа 1, а також 50 % для інших видів діяльності в зазначених сферах.

Додаткове фінансування в розмірі до 50 % витрат, що їх не покриває фінансування Союзу, забезпечує держава-член.

Для забезпечення ефективного та дієвого використання допомоги ЄС, передбаченої в статті 29, а також для поліпшення якості виробництва оливкової олії та столових оливок Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227 стосовно:

(a) по відношенню до сфер, зазначених у статті 29(1), спеціальних заходів, які можуть бути профінансовані за рахунок допомоги Союзу, а також діяльності та витрат, які не можуть бути профінансовані за рахунок такої допомоги;

(b) мінімальної суми коштів з фінансування Союзу, які держава-член виділяє на конкретні сфери;

(c) вимоги вносити забезпечення у випадках, коли подають заявку на затвердження робочої програми і коли здійснюють авансову виплату допомоги;

(d) критеріїв, що їх повинні враховувати держави-члени під час відбору і затвердження робочих програм.

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про встановлення заходів, необхідних для застосування положень цієї секції, стосовно:

(a) реалізації робочих програм та внесення змін до таких програм;

(b) виплат допомоги, включно з виплатами допомоги авансом;

(c) порядку внесення та розміру забезпечення у випадках, коли подають заявку на затвердження робочих програм і коли здійснюють авансову виплату допомоги.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

1. Організації виробників у секторі фруктів та овочів та/або асоціації таких організацій можуть створювати операційний фонд. Такий фонд фінансується за рахунок:

(a) фінансових внесків від:

(i) членів організації виробників та/або власне організації виробників; або

(ii) асоціацій організацій виробників через членів таких асоціацій;

(b) фінансової допомоги Союзу, що може бути надана організаціям виробників або асоціаціям таких організацій, якщо вони представляють операційну програму або часткову операційну програму, управляють нею та реалізують її відповідно до умов, які Комісія повинна ухвалити за допомогою делегованих актів згідно зі статтею 37 та імплементаційних актів згідно зі статтею 38.

2. Операційні фонди необхідно використовувати виключно для фінансування операційних програм, що були подані на розгляд державам-членам та затверджені ними.

1. Тривалість операційних програм у секторі фруктів та овочів становить мінімум три роки і максимум п'ять років. Вони повинні містити щонайменше дві з цілей, зазначених в пункті (c) статті 152(1), або дві з таких цілей:

(a) планування виробництва, включаючи прогнозування та подальше відстежування виробництва і споживання;

(b) поліпшення якості продуктів, свіжих або перероблених;

(c) збільшення комерційної вартості продуктів;

(d) просування продуктів, свіжих або перероблених;

(e) екологічні заходи, особливо ті, що стосуються води, та методи виробництва, які є безпечними для довкілля, включно з органічним землеробством;

(f) запобігання кризам та управління ними, включаючи надання консультаційної підтримки іншим організаціям виробників, асоціаціям виробників, групам виробників або окремим виробникам.

Операційні програми необхідно подавати на затвердження державам-членам.

Операційні програми, для яких після 29 грудня 2020 року буде ухвалено продовження відповідно до максимальної тривалості п'ять років, як зазначено у першому підпараграфі, можуть бути продовжені лише до 31 грудня 2022 року.

Як відступ від першого підпараграфа, нові операційні програми, ухвалені після 29 грудня 2020 року, повинні мати максимальну тривалість три роки.

2. Асоціації організацій виробників також можуть подавати цілісні або часткові операційні програми, які складаються із заходів, що їх визначають, але не здійснюють, організації-члени в рамках їхніх операційних програм. Операційні програми асоціацій організацій виробників регулюються тими ж правилами, що й операційні програми організацій виробників, і розглядаються з операційними програмами організацій-членів.

З цією метою держави-члени забезпечують:

(a) фінансування заходів, передбачених операційними програмами асоціацій організацій виробників, повністю за рахунок внесків організацій-членів такої асоціацій, і отримання таких коштів з операційних фондів згаданих організацій-членів;

(b) визначення в операційній програмі кожної з організацій-членів заходів та відповідних фінансових внесків;

(c) відсутність подвійного фінансування.

3. Запобігання кризам та управління ними, як зазначено в пункті (f) першого підпараграфа параграфа 1, повинно бути пов'язаним з уникненням кризових ситуацій та подоланням таких ситуацій на ринках фруктів та овочів, і в цьому контексті повинно охоплювати:

(a) інвестиції, спрямовані на ефективніше управління введеними в обіг обсягами;

(b) навчальні заходи та обмін кращою практикою;

(c) просування та комунікацію, включаючи дії та діяльність, спрямовані та диверсифікацію і консолідацію на ринках фруктів і овочів, як у превентивних цілях, так і під час кризи;

(d) надання підтримки для покриття адміністративних витрат на створення пайових інвестиційних фондів та грошових внесків для поповнення пайових інвестиційних фондів після сплати компенсацій членам-виробникам, що зазнали значного скорочення доходів в результаті несприятливих ринкових умов;

(e) повторне насаджування фруктових садів, якщо воно є необхідним після обов'язкового викорчовування з санітарних або фітосанітарних причин відповідно до інструкції компетентного органу держави-члена;

(f) вилучення з обігу;

(g) збирання зеленого врожаю або не збирання фруктів та овочів;

(h) страхування врожаю;

(i) надання консультативної підтримки іншим організаціям виробників, асоціаціям організацій виробників, групам виробників або окремим виробникам.

Підтримка страхування врожаю сприяє убезпеченню доходів виробників у разі збитків, спричинених стихійними лихами, несприятливими кліматичними умовами, хворобами або нашестями шкідників.

Договори страхування повинні вимагати, щоб бенефіціари уживали необхідних заходів із запобігання ризикам.

Заходи із запобігання кризам та управління ними, включаючи будь-яке погашення основної суми та відсотків, зазначених у п'ятому підпараграфі, не повинні перевищувати одну третину витрат у рамках операційної програми.

Для фінансування заходів із запобігання кризам та управління ними організації виробників можуть брати позики на комерційних умовах. У такому випадку погашення основної суми та відсотків за такими позиками може становити частину операційної програми і, отже, може бути прийнятним для фінансової допомоги Союзу згідно зі статтею 34. Будь-які конкретні заходи в рамках запобігання кризам та управління ними можна фінансувати як за рахунок таких позик, так і безпосередньо, або використовуючи обидва варіанти.

4. Для цілей цієї секції:

(a) "збирання зеленого врожаю" означає повне збирання на певній території недозрілих, непридатних для продажу продуктів, які не були пошкоджені до збирання зеленого врожаю через кліматичні причини, хвороби чи інші причини;

(b) "незбирання" означає припинення поточного виробничого циклу у відповідному секторі, коли продукт добре розвинений і має належну, прийнятну і товарну якість. Руйнування продуктів через кліматичне явище або хворобу не вважається незбиранням.

5. Держави-члени повинні забезпечити, щоб:

(a) операційні програми включали два або більше природоохоронних заходи, або

(b) щонайменше 10 % витрату рамках операційних програм спрямовували на природоохоронні заходи.

Природоохоронні заходи повинні враховувати вимоги щодо агро-екологічно-кліматичних зобов'язань або зобов'язання щодо органічного землеробства, установлені в статті 28(3) та статті 29(2) та (3) Регламенту (ЄС) № 1305/2013.

Якщо щонайменше 80 % виробників, які є членами організації виробників, повинні дотримуватись одного або декількох однакових агро-екологічно-кліматичних зобов'язань або зобов'язань щодо органічного землеробства, передбачених у статті 28(3) та статті 29(2) та (3) Регламенту (ЄС) № 1305/2013, кожне з таких зобов'язань розглядають як природоохоронний захід, зазначений у пункті (a) першого підпараграфа цього параграфа.

Підтримка природоохоронних заходів, зазначених у першому підпараграфі цього параграфа, включає відшкодування додаткових витрат та недоотриманого доходу, що є наслідками такого заходу.

6. Держави-члени повинні забезпечити, щоб інвестиції, які підвищують тиск на довкілля, дозволялися лише в ситуаціях, коли існують дієві гарантії захисту довкілля від такого тиску.

1. Фінансова допомога Союзу дорівнює фактично сплаченій сумі фінансових внесків, зазначених у пункті (a) статті 32(1), і обмежується у розмірі 50 % фактично понесених витрат.

2. Фінансова допомога Союзу обмежується 4,1 % вартості реалізованої продукції кожної організації виробників або асоціації організацій виробників.

Однак, у випадку організацій виробників такий відсоток можна збільшити до 4,6 % вартості реалізованої продукції, за умови що суму, яка перевищує 4,1 % вартості реалізованої продукції, використовують лише для заходів із запобігання кризам та управління ними.

У випадку асоціацій організацій виробників такий відсоток можна збільшити до 4,7 % вартості реалізованої продукції, за умови що суму, яка перевищує 4,1 % вартості реалізованої продукції, використовують лише для заходів із запобігання кризам та управління ними, що їх здійснює асоціація організацій виробників від імені її членів.

3. На прохання організації виробників, обмеження в розмірі 50 %, передбачене у параграфі 1, збільшують до 60% для операційної програми або частини операційної програми, яка задовольняє щонайменше одну з таких умов:

(a) її подали на розгляд декілька організацій виробників Союзу, що провадять свою діяльність у різних державах-членах у рамках транснаціональних програм;

(b) її подали на розгляд одна чи кілька організацій виробників, залучених до програм, що їх реалізують на міжгалузевій основі;

(c) вона поширюється лише на конкретну підтримку виробництва органічних продуктів, що підпадають під сферу регулювання Регламенту Ради (ЄС) № 834/2007 (- 5);

(d) вона є першою програмою, поданою на розгляд визнаною організацією виробників, яка виникла в результаті злиття двох визнаних організацій виробників;

(e) вона є першою програмою, поданою на розгляд визнаною асоціацією організацій виробників;

(f) її подали на розгляд організації виробників у державах-членах, у яких організації виробників реалізують менш ніж 20 % фруктової та овочевої продукції;

(g) її подала на розгляд організація виробників в одному з найвіддаленіших регіонів Союзу, зазначених у статті 349 ДФЄС.

4. Обмеження в розмірі 50 %, передбачене у параграфі 1, збільшують до 100 % у таких випадках:

(a) вилучення з обігу фруктів та овочів, обсяг яких не перевищує 5 % обсягу реалізованої продукції кожної організації виробників і які збувають шляхом:

(i) безкоштовного розповсюдження серед благодійних організацій та фондів, затверджених для такої мети державами-членами, для використання у їхній діяльності з надання допомоги особам, права яких на отримання державної допомоги визнані в національному праві, зокрема через брак необхідних засобів існування; або

(ii) безкоштовного розповсюдження в пенітенціарних закладах, школах, публічних закладах освіти, установах, зазначених у статті 22, дитячих оздоровчих таборах, лікарнях та будинках для людей похилого віку, визначених державами-членами, які повинні вжити всіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб кількості продуктів, що їх розповсюджують таким чином, були додатковими до кількостей, які зазвичай закуповують такі установи;

(b) дії, пов'язані з наданням консультаційної підтримки іншим організаціям виробників або групам виробників, визнаним відповідно до статті 125е Регламенту (ЄС) № 1234/2007 або статті 27 Регламенту (ЄС) № 1305/2013, за умови, що такі організації або групи походять з регіонів держав-членів, зазначених у статті 35(1) цього Регламенту, або окремим виробникам.

1. У регіонах держав-членів, у яких ступінь організованості виробників сектору фруктів та овочів є суттєво нижчим за середні показники у Союзі, держави-члени можуть надавати організаціям виробників національну фінансову допомогу, що дорівнює максимум 80 % фінансових внесків, зазначених у пункті (a) статті 32(1), в розмірі до 10 % вартості реалізованої продукції такої організації виробників. Ця допомога є додатковою до операційного фонду.

2. Ступінь організації виробників у регіоні держави-члена вважається суттєво нижчим за середні показники у Союзі, якщо середній рівень організації становив менше 20 % протягом трьох послідовних років, що передують імплементації операційної програми. Ступінь організації розраховують як вартість фруктової та овочевої продукції, отриманої у відповідному регіоні та реалізованої організаціями виробників, асоціаціями виробників, організаціями груп виробників, визнаними відповідно до статті 125e Регламенту (ЄС) № 1234/2007 або статті 27 Регламенту (ЄС) № 1305/2013, поділену на загальну вартість фруктової та овочевої продукції, отриманої в регіоні.

3. Держави-члени, що надають національну фінансову допомогу відповідно до параграфа 1, повинні інформувати Комісію про регіони, що задовольняють критерії, зазначені в параграфі 2, та національну фінансову допомогу, надану організаціям виробників у таких регіонах.

1. Держави-члени встановлюють національні рамки, що містять загальні умови щодо природоохоронних заходів, зазначених у статті 33(5). Такі рамки передбачають, зокрема, що такі заходи повинні відповідати обумовленим вимогам, зазначеним у Регламенті (ЄС) № 1305/2013, зокрема вимогам, установленим у статті 3 зазначеного регламенту.

Держави-члени подають свої запропоновані рамки на розгляд Комісії, яка за допомогою імплементаційних актів, ухвалених без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3), може протягом трьох місяців після подання вимагати внесення змін, якщо вважає, що пропозиція не сприяє досягненню цілей, поставлених у статті 191 ДФЄС та в сьомій екологічній програмі Союзу. Інвестиції в приватні господарства, що їх підтримують у рамках операційних програм, повинні також відповідати згаданим цілям.

2. Кожна держава-член розробляє національну стратегію щодо сталих операційних програм на ринку фруктів та овочів. Така стратегія включає:

(a) аналіз ситуації з точки зору сильних і слабких сторін та потенціалу розвитку;

(b) обґрунтування обраних пріоритетів;

(c) цілі операційних програм та інструментів, а також показники ефективності;

(d) оцінювання операційних програм;

(e) зобов'язання організацій виробників щодо звітування.

Національна стратегія також інтегрує в себе національні рамки, зазначені в параграфі 1.

3. Параграфи 1 та 2 не застосовують до держав-членів, у яких немає визнаних організацій виробників.

Для забезпечення ефективної, цільової та сталої підтримки організацій виробників та їх асоціацій у секторі фруктів та овочів Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про встановлення правил щодо:

(a) операційних фондів та операційних програм, що стосуються:

(i) розрахункових сум, рішень організацій виробників та їх асоціацій щодо грошових внесків та використання операційних фондів;

(ii) заходів, дій, витрат, а також адміністративних витрат та витрат на персонал, які повинні бути включені або виключені в рамках оперативних програм, зміни таких програм та додаткових вимог, що їх визначатимуть держави-члени;

(iii) запобігання подвійному фінансуванню між операційними програмами і програмами розвитку сільських територій;

(iv) операційних програм асоціацій організацій виробників;

(v) спеціальних правил, застосовних у випадках, коли асоціації організацій виробників повністю або частково керують операційними програмами, опрацьовують, реалізують та представляють їх;

(vi) зобов'язання використовувати спільні показники для моніторингу та оцінювання операційних програм;

(b) національних рамок та національної стратегії для операційних програм стосовно зобов'язання здійснювати моніторинг та оцінювати дієвість національних рамок та національних стратегій;

(c) фінансової допомоги Союзу стосовно:

(i) основи для розрахунку фінансової допомоги Союзу та вартості реалізованої продукції, зазначених у статті 34(2);

(ii) застосовних референтних періодів для розрахування допомоги;

(iii) надання авансових виплат та вимоги внести забезпечення у випадках, коли здійснюють авансову виплату допомоги;

(iv) спеціальних правил, застосовних до фінансування операційних програм асоціацій організацій виробників, особливо правил, пов'язаних із застосуванням обмежень, передбачених у статті 34(2);

(d) заходів із запобігання кризам та управління ними стосовно:

(i) можливості для держав-членів не застосовувати один або більше заходів із запобігання кризам та управління ними;

(ii) умов, що стосуються пунктів (a), (b) та (c) першого підпараграфа статті 33(3);

(iii) дозволених місць призначення, що їх визначатимуть держави-члени для вилучення продуктів з обігу;

(iv) максимального рівня підтримки у разі вилучення з обігу;

(v) вимоги щодо попередніх повідомлень у разі вилучення з обігу;

(vi) основи для розрахунку обсягу реалізованої продукції для безкоштовного розповсюдження, зазначеного в статті 34(4), а також визначення максимального обсягу реалізованої продукції у разі вилучення з обігу;

(vii) вимоги розміщувати емблему Союзу на пакованнях продуктів, призначених для безкоштовного розповсюдження;

(viii) умов для одержувачів вилучених з обігу продуктів;

(ix) використання термінів та означень для цілей цієї секції;

(x) умов, які повинні бути ухвалені державами-членами щодо збирання зеленого врожаю та незбирання;

(xi) страхування врожаю;

(xii) пайових інвестиційних фондів;

(xiii) умов, пов'язаних з повторним насаджуванням фруктових садів через санітарні або фітосанітарні причини відповідно до пункту (e) першого підпараграфа статті 33(3), та встановлення граничних значень витрат на таке повторне насаджування;

(e) національної фінансової допомоги стосовно:

(i) ступеня організованості виробників;

(ii) вимоги внесення забезпечення у випадках, коли здійснюють авансову виплату;

(iii) максимальної частки відшкодування Союзом національної фінансової допомоги.

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про встановлення заходів щодо:

(a) управління операційними фондами;

(b) інформації, яка повинна міститися в операційних програмах, національних рамках та національних стратегіях, зазначених у статті 36, подання на розгляд операційних програм державам-членам, часових обмежень, супровідних документів та затвердження державами-членами;

(c) реалізації операційних програм організаціями виробників та асоціаціями організацій виробників;

(d) подання, формату та змісту звітів про моніторинг та оцінювання національних стратегій та операційних програм;

(e) заяв на отримання допомоги та виплат допомоги, включаючи авансові виплати та часткові виплати допомоги;

(f) практичних заходів щодо розміщення емблеми Союзу на пакованнях продуктів, призначених для безкоштовного розповсюдження;

(g) дотримання стандартів реалізації в разі вилучення з обігу;

(h) витрат на транспортування, сортування та пакування в разі безкоштовного розповсюдження;

(i) заходів щодо просування, інформування, проведення навчання та консультативної підтримки в разі запобігання кризам та управління ними;

(j) реалізації операцій з вилучення з обігу, збирання зеленого врожаю, незбирання та заходів зі страхування врожаю;

(k) заявки на надання, дозволу на отримання, виплати та відшкодування національної фінансової допомоги;

(l) порядку внесення та розміру забезпечення у випадках, коли здійснюють авансову виплату.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Ця секція визначає правила виділення коштів Союзу державам-членам та використання таких коштів державами-членами в рамках п'ятирічних національних програм підтримки ("програми підтримки") для фінансування конкретних заходів підтримки сектора вина.

1. Програми підтримки повинні бути сумісними із законодавством Союзу та відповідати діяльності, політиці і пріоритетам Союзу.

2. Держави-члени є відповідальними за програми підтримки та повинні забезпечити, щоб вони були внутрішньо узгодженими, а також складеними та реалізованими на об'єктивній основі з урахуванням економічної ситуації відповідних виробників і необхідності уникати невиправданого нерівного ставлення до виробників.

3. Підтримку не надають:

(a) дослідницьким проектам та заходам, що підтримують дослідницькі проекти, іншим ніж ті, що зазначені в пунктах (d) та (e) статті 45(2);

(b) заходам, що містяться в програмах розвитку сільських територій держав-членів згідно з Регламентом (ЄС) № 1305/2013.

1. Кожна держава-член, яка є виробником, зазначена в додатку VI, повинна подати Комісії проект п'ятирічної програми підтримки, яка містить щонайменше один з прийнятних заходів, передбачених у статті 43.

2. Заходи з підтримки в проектах програм підтримки розробляють на тому географічному рівні, який відповідна держава-член вважає найдоцільнішим. Перед тим як подати проект програми підтримки Комісії, держава-член проводить консультації зі своїми компетентними органами та організаціями на відповідному територіальному рівні.

3. Кожна держава-член подає єдиний проект програми підтримки, у якому можуть бути враховані регіональні особливості.

4. Застосування програм підтримки починається через три місяці після подання проекту програми підтримки Комісії.

Однак, Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, які встановлюють невідповідність поданого проекту програми підтримки правилам, передбаченим у цій секції, і повинна інформувати про це відповідну державу-члена. У такому випадку держава-член подає Комісії переглянутий проект програми підтримки. Застосування переглянутої програми підтримки починається через два місяці після подання проекту переглянутої програми підтримки, крім випадків, коли невідповідність зберігається, у разі чого застосовується цей підпараграф.

Такі імплементаційні акти ухвалюють без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3).

5. Параграф 4 застосовують mutatis mutandis до змін, внесених до застосовних програм підтримки, поданих державами-членами.

Програми підтримки повинні включати принаймні такі елементи:

(a) докладний опис запропонованих заходів разом з їхніми кількісно вираженими цілями;

(b) результати проведених консультацій;

(c) оцінку, що виражає очікуваний технічний, економічний, екологічний та соціальний вплив;

(d) графік реалізації заходів;

(e) загальну таблицю фінансування, яка містить інформацію про ресурси, що їх використовуватимуть, та орієнтовне розподілення ресурсів на заходи відповідно до бюджетних обмежень, передбачених у додатку VI;

(f) критерії та кількісні показники, що їх необхідно застосовувати для моніторингу та оцінювання, а також кроки, що їх уживають для забезпечення належної та дієвої реалізації програм підтримки; та

(g) зазначення компетентних органів та органів, відповідальних за реалізацію програми підтримки.

Програми підтримки можуть передбачати один або більше з наведених нижче заходів:

(a) просування, відповідно до статті 45;

(b) реструктуризація та перетворення виноградників, відповідно до статті 46;

(c) збирання зеленого врожаю, відповідно до статті 47;

(d) пайові інвестиційні фонди, відповідно до статті 48;

(e) страхування врожаю, відповідно до статті 49;

(f) інвестиції, відповідно до статті 50;

(g) інновації в секторі вина, відповідно до статті 51;

(h) дистиляцію побічних продуктів, відповідно до статті 52.

1. Доступні кошти Союзу виділяють відповідно до бюджетних обмежень, зазначених у додатку VI.

2. Підтримку Союзу надають лише для компенсації прийнятних понесених витрат після подання відповідного проекту програми підтримки.

3. Держави-члени не беруть участь у витратах на заходи, що фінансуються Союзом в рамках програм підтримки.

1. Підтримка згідно з цією статтею поширюється на заходи з інформування та просування стосовно вин Союзу:

(a) у державах-членах з метою інформування споживачів про відповідальне споживання вина та про системи назв місця походження та географічних зазначень Союзу; або

(b) у третіх країнах з метою підвищення конкурентоспроможності таких вин.

2. Заходи, зазначені в пункті (b) параграфа 1, застосовуються до вин, що мають охоронювану назву місця походження чи охоронюване географічне зазначення, або вин із зазначенням винного сорту винограду та повинні передбачати один або більше з наведених нижче видів діяльності:

(a) зв'язки з громадськістю, заходи з просування або рекламування, зокрема, висвітлення високих стандартів продуктів Союзу, особливо з точки зору якості, безпечності харчових продуктів та охорони довкілля;

(b) участь у міжнародних заходах, ярмарках або виставках;

(c) інформаційні кампанії, зокрема щодо систем назви місця походження, географічних зазначень та органічного виробництва Союзу;

(d) дослідження нових ринків, необхідні для розширення ринків збуту;

(e) дослідження для оцінювання результатів заходів з інформування та просування.

3. Внесок Союзу у заходи з інформування та просування, зазначені в параграфі 1, не може перевищувати 50 % суми прийнятних витрат.

1. Метою заходів, пов'язаних з реструктуризацією та перетворенням виноградників, є підвищення конкурентоспроможності виробників вина.

2. Підтримку на реструктуризацію та перетворення виноградників надають, якщо держави-члени подають опис свого виробничого потенціалу відповідно до статті 145(3).

3. Підтримка на реструктуризацію та перетворення виноградників, яка також може сприяти вдосконаленню сталих систем виробництва та покращенню впливу на екологію в секторі вина, може поширюватися лише на один або декілька з таких видів діяльності:

(a) перетворення на інші сорти, у тому числі шляхом прищеплювання;

(b) пересаджування виноградників;

(c) повторне насаджування виноградників, якщо воно є необхідним після обов'язкового викорчовування з санітарних або фітосанітарних причин за вказівкою компетентного органу держави-члена;

(d) удосконалення технологій управління виноградниками, зокрема шляхом запровадження новітніх систем сталого виробництва.

На звичайне оновлення виноградників, що означає повторне насаджування того ж сорту винограду на тій же ділянці землі за таким же методом вирощування наприкінці природного життєвого циклу виноградної лози, підтримку не надають.

Держави-члени можуть установлювати додаткові специфікації, зокрема, щодо віку виноградників, які потрібно оновити.

4. Підтримку на реструктуризацію та перетворення виноградників, включно з покращенням технологій управління виноградниками, можна здійснювати лише в одній з таких форм:

(a) компенсація виробникам за втрату доходу внаслідок реалізації заходу;

(b) участь у витратах на реструктуризацію та перетворення.

5. Компенсація виробникам за втрату доходу, зазначена в пункті (a) параграфа 4, може покривати до 100 % відповідних втрат і бути здійснена в одній з таких форм:

(a) незважаючи на положення підсекції II секції IVa глави III розділу I частини II Регламенту (ЄС) № 1234/2007, що встановлює перехідний режим прав на насаджування, дозвіл на одночасне існування старих і нових виноградників до закінчення перехідного режиму, максимальний строк якого не повинен перевищувати трьох років;

(b) фінансова компенсація.

6. Участь Союзу у фактичних витратах на реструктуризацію та перетворення виноградників не може перевищувати 50 %. У менш розвинутих регіонах участь Союзу у витратах на реструктуризацію та перетворення виноградників не може перевищувати 75 %.

1. Для цілей цієї статті "збирання зеленого врожаю" означає повне знищення або видалення ще незрілих виноградних грон і, таким чином, зменшення виходу продукту на обумовленій ділянці до нуля.

Залишення винограду, придатного для реалізації, на рослинах наприкінці нормального виробничого циклу (незбирання) не вважається збиранням зеленого врожаю.

2. Підтримка на збирання зеленого врожаю сприяє відновленню балансу попиту і пропозиції на ринку вина в Союзі для запобігання ринковим кризам.

3. Підтримку на збирання зеленого врожаю можна надавати як компенсацію у формі фіксованої виплати на гектар, яку визначає відповідна держава-член. Виплата не повинна перевищувати 50% від суми прямих видатків на знищення або зривання грон винограду та втрати доходу, пов'язаної з таким знищенням або зриванням.

4. Відповідні держави-члени повинні встановити систему, яка грунтується на об'єктивних критеріях, з метою забезпечення того, щоб захід зі збирання зеленого врожаю не призводив до отримання індивідуальними виробниками вина компенсації, яка перевищує граничне значення, установлене в параграфі 3.

1. Підтримка на створення пайових інвестиційних фондів надає допомогу виробникам, які бажають убезпечити себе від коливань на ринку.

2. Підтримка на створення пайових інвестиційних фондів може надаватися у формі тимчасової та пропорційно зменшуваної грошової допомоги на покриття адміністративних видатків фондів.

1. Підтримка страхування врожаю сприяє убезпеченню доходів виробників у разі збитків, спричинених стихійними лихами, несприятливими кліматичними умовами, хворобами або нашестями шкідників.

Договори страхування повинні вимагати, щоб бенефіціари уживали необхідних заходів із запобігання ризикам.

2. Підтримка на страхування врожаю може бути надана у формі фінансового внеску Союзу, який не перевищує:

(a) 80% від вартості страхової премії, яку виробники сплачують за страхування від збитків, спричинених несприятливими кліматичними умовами, які можуть бути прирівняні до стихійних лих;

(b) 50% від вартості страхової премії, яку виробники сплачують за страхування:

(i) від збитків, зазначених у пункті (a), та інших збитків, спричинених несприятливими кліматичними явищами;

(ii) від збитків, спричинених тваринами, хворобами рослин або нашестями шкідників.

3. Підтримку на страхування врожаю можна надавати, якщо відповідні страхові виплати не компенсують виробникам більш ніж 100% понесених втрат доходу з урахуванням будь-якої компенсації, яку виробники могли одержати в рамках інших програм підтримки, пов'язаних із застрахованим ризиком.

4. Підтримка на страхування врожаю не повинна викривляти конкуренцію на ринку страхування.

1. Підтримку можна надавати на матеріальні та нематеріальні інвестиції в обладнання для перероблення та інфраструктуру виробництва вина, а також маркетингові структури та інструменти. Такі інвестиції повинні бути спрямовані на поліпшення загальної продуктивності підприємства та його адаптування до вимог ринку, а також підвищення його конкурентоспроможності, і стосуватися виробництва або реалізації продуктів виноградарства, зазначених у частині II додатка VII, зокрема з метою збільшення заощадженої енергії, глобальної енергоефективності та сталих процесів.

2. Підтримка згідно з параграфом 1 у максимальному розмірі:

(a) застосовується лише до мікро-, малих та середніх підприємств у розумінні Рекомендації Комісії 2003/361/ЄС (- 6);

(b) може додатково застосовуватися до всіх підприємств для найвіддаленіших регіонів, зазначених у статті 349 ДФЄС, та малих Егейських островів, визначених у статті 1(2) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 229/2013 (- 7).

Для підприємств, які не підпадають під дію статті 2(1) розділу I додатка до Рекомендації 2003/361/ЄС, які мають менш ніж 750 працівників або обіг яких не перевищує 200 млн. євро, максимальна інтенсивність допомоги зменшується вдвічі.

Підтримку не надають підприємствам, які перебувають у скрутному становищі у розумінні настанов Співтовариства щодо державної допомоги на порятунок та реструктуризацію підприємств, які перебувають у скрутному становищі (- 8).

3. До прийнятних витрат не повинні належати неприйнятні витрати, зазначені в статті 69(3) Регламенту (ЄС) № 1303/2013.

4. До участі Союзу у витратах застосовуються наведені нижче максимальні розміри допомоги, пов'язаної з прийнятними інвестиційними витратами:

(a) 50 % у менш розвинутих регіонах;

(b) 40 % у регіонах, інших ніж менш розвинуті;

(c) 75 % у найвіддаленіших регіонах Союзу, зазначених у статті 349 ДФЄС;

(d) 65% на малих Егейських островах, визначених у статті 1(2) Регламенту (ЄС) № 229/2013.

5. Статтю 71 Регламенту (ЄС) № 1303/2013 застосовують mutatis mutandis до підтримки, зазначеної в параграфі 1 цієї статті.

Підтримку можна надавати на матеріальні та нематеріальні інвестиції в розроблення нових продуктів, процесів і технологій, пов'язаних із продуктами, зазначеними в частині II додатка VII. Ця підтримки повинна бути спрямована на підвищення конкурентоспроможності продуктів виноградарства Союзу та їхньої здатності бути реалізованими і може включати елемент передання знань. Максимальні розміри допомоги, що застосовуються до участі Союзу в підтримці, передбаченій згідно з цією статтею, є такими ж як розміри допомоги, установлені в статті 50(4).

1. Підтримку можна надавати на добровільну або обов'язкову дистиляцію побічних продуктів виноробства, яку було здійснено відповідно до умов, установлених у секції D частини II додатка VIII.

Суму допомоги встановлюють на % об'єму та на гектолітр виробленого спирту. Допомогу не можна сплачувати за об'єм спирту, що міститься в побічних продуктах, призначених для дистиляції, який перевищує 10% об'єму спирту, що міститься у виробленому вині.

2. Допомогу виплачують спиртзаводам, які переробляють побічні продукти виноробства, що їх постачають для перегонки в спирт-сирець міцністю щонайменше 92 % за об'ємною часткою спирту.

Держави-члени можуть встановити для надання підтримки умову внесення забезпечення бенефіціаром.

3. Максимальні застосовні рівні допомоги базуються на вартості збору та перероблення і фіксуються Комісією за допомогою імплементаційних актів відповідно до статті 54.

4. Відповідна допомога включає одноразову виплату суми, яка компенсує витрати на збір побічних продуктів виноробства. Таку суму спиртзавод передає виробнику, якщо останній несе відповідні витрати.

5. Спирт, отриманий в результаті дистиляції, зазначеної в параграфі 1, на яку була надана підтримка, повинен використовуватися лише для промислових або енергетичних цілей, щоб уникнути викривлення конкуренції.

Щоб забезпечити реалізацію цілей програм підтримки сектора вина держав-членів та ефективне і дієве використання коштів Союзу, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про встановлення:

(a) правил щодо відповідальності за витрати, понесені в період із дня отримання Комісією програм підтримки та внесення змін до програм підтримки до дати їх застосування;

(b) правил щодо змісту програм підтримки та витрат, адміністративних витрат та витрат на персонал, а також операцій, які можуть бути включені до програм підтримки держав-членів, а також умов платежів та можливості здійснювати їх через посередників у випадку підтримки на страхування врожаю, передбачене в статті 49;

(c) правил щодо вимоги вносити забезпечення у випадках, коли здійснюють авансову виплату;

(d) правил використання термінів для цілей цієї секції;

(e) умов фіксування граничних значень витрат на повторне насаджування виноградників через санітарні або фітосанітарні причини відповідно до пункту (c) першого підпараграфа статті 46(3);

(f) правил щодо уникнення подвійного фінансування між:

(i) різними операціями у рамках програми підтримки вина держави-члена, і

(ii) програмами підтримки вина держави-члена і її програмами розвитку сільських територій або програмами просування;

(g) правил, згідно з якими виробники повинні вилучати побічні продукти виноробства, та винятки з цього зобов'язання, щоб уникнути додаткового адміністративного тягаря, а також правил добровільної сертифікації спиртзаводів;

(h) правил, що дозволяють державам-членам установлювати умови для належного функціонування заходів підтримки в рамках їхніх програм.

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про встановлення заходів щодо:

(a) подання програм підтримки та відповідного фінансового планування, а також перегляду програм підтримки;

(b) порядку подання заяв, відбору та оплати;

(c) подання, формату та змісту звітів і оцінювань програм підтримки держав-членів;

(d) встановлення державами-членами обсягу допомоги на збирання зеленого врожаю та дистиляцію побічних продуктів;

(e) фінансового менеджменту та положень щодо застосування заходів з підтримки державами-членами;

(f) порядку внесення та розміру забезпечення у випадках, коли здійснюють авансову виплату.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

1. Для поліпшення загальних умов виробництва та реалізації продуктів бджільництва держави-члени можуть розробляти національні програми для сектора бджільництва на трирічний період ("програми бджільництва"). Такі програми необхідно розробляти у співпраці з представницькими організаціями в галузі бджільництва.

Як відступ від першого підпараграфа, національні програми, розроблені на період з 1 серпня 2019 року до 31 липня 2022 року, продовжуються до 31 грудня 2022 року. Держави-члени повинні внести зміни до своїх національних програм для урахування такого продовження і повідомити змінені програми Комісії для з метою їх затвердження.

2. Участь Союзу в програмах бджільництва повинна бути еквівалентною 50 % витрат держав-членів на такі програми, затверджені відповідно до пункту (c) першого параграфа статті 57.

3. Щоб претендувати на фінансування Союзу, передбачене в параграфі 2, держави-члени повинні провести дослідження структур виробництва та маркетингу в секторі бджільництва на своїй території.

4. Програми бджільництва можуть включати такі заходи:

(a) технічна допомога бджолярам та організаціям бджолярів;

(b) боротьба зі шкідниками та хворобами бджіл, особливо з варроозом;

(c) раціоналізація сезонного переміщення вуликів;

(d) заходи з підтримки лабораторій, які здійснюють аналіз продуктів бджільництва, щоб допомагати бджолярам реалізовувати і підвищувати вартість їхніх продуктів;

(e) заходи щодо підтримки відновлення популяції бджіл у Союзі;

(f) співпраця зі спеціалізованими органами для реалізації програм прикладних досліджень у галузі бджільництва та продуктів бджільництва;

(g) моніторинг ринку;

(h) підвищення якості продукту з метою використання потенціалу продуктів на ринку.

1. Щоб забезпечити дієве та ефективне використання коштів Союзу для бджільництва, Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227, які стосуються:

(a) уникнення подвійного фінансування між програмами у сфері бджільництва і програмами розвитку сільських територій держав-членів;

(b) підстав для виділення фінансового внеску Союзу кожній державі-члену, яка бере участь, що базується, серед іншого, на загальній кількості вуликів у Союзі.

2. Щоб забезпечити адаптування схеми допомоги Союзу до останніх змін, а також дієвість заходів у рамках такої програми з точки зору вдосконалення загальних умов виробництва та реалізації продуктів бджільництва, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти для оновлення списку заходів, зазначених у статті 55(4), які можна включати до програм бджільництва держав-членів, шляхом додавання інших заходів або адаптування таких заходів, не вилучаючи жодного з них. Таке оновлення списку заходів не повинно впливати на національні програми, ухвалені до набуття чинності делегованим актом.

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про встановлення заходів, необхідних для застосування положень цієї секції, стосовно:

(a) змісту національних програм та досліджень держав-членів щодо структури виробництва та реалізації в їхніх секторах бджільництва;

(b) процедури перерозподілу невикористаних коштів;

(c) затвердження програм бджільництва, представлених державами-членами, включаючи виділення фінансового внеску Союзу кожній державі-члену, що бере участь, та максимальний рівень фінансування державами-членами.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

1. Союз надає допомогу організаціям виробників у секторі хмелю, визнаним відповідно до статті 152, для фінансування досягнення цілей, зазначених у пунктах (c)(i), (ii) або (iii) статті 152(1).

2. Фінансування Союзу в рамках надання допомоги організаціям виробників, передбаченої в параграфі 1 на 2020 рік, становитиме для Німеччини 2277000 євро.

Фінансування Союзу в рамках надання допомоги організаціям виробників, передбаченої в параграфі 1, як на 2021, так і на 2022 рік, становитиме для Німеччини 2188000 євро.

Для забезпечення того, щоб допомогу, зазначену в статті 58, спрямовували на фінансування досягнення цілей, зазначених у статті 152, Комісія повинна бути уповноважена відповідно до статті 227 ухвалювати делеговані акти стосовно:

(a) заяв на надання допомоги, зокрема правил щодо термінів та супровідних документів;

(b) правил щодо прийнятних для вирощування хмелю територій та розрахунку сум, що їх сплачуватимуть кожній організації виробників.

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про встановлення заходів, необхідних для застосування цієї секції стосовно виплати допомоги.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Система дозволів на виноградні насадження, встановлена в цій главі, застосовується з 1 січня 2016 року до 31 грудня 2045 року; Комісія повинна здійснити два проміжні перегляди у 2028 та 2040 роках, щоб оцінити роботу системи та, у разі доцільності, надати пропозиції.

1. Винні сорти винограду, класифіковані відповідно до статті 81(2), можна насаджувати або повторно насаджувати лише у випадку отримання дозволу відповідно до статей 64, 66 та 68 згідно з умовами, установленими в цій главі.

2. Держави-члени надають дозволи, зазначені в параграфі 1, для конкретної площі, вимірюваної в гектарах, після подання виробниками заявки, яка відповідає об'єктивним і недискримінаційним критеріям прийнятності. Виробникам такий дозвіл надають безкоштовно.

3. Дозволи, зазначені в параграфі 1, є дійсними протягом трьох років з дати видачі. На виробника, який не використав виданий дозвіл протягом його строку дії, накладають адміністративні санкції, передбачені в статті 89(4) Регламенту (ЄС) № 1306/2013.

Як відступ від першого підпараграфа, держави-члени можуть вирішити, що у випадках, коли повторне насаджування відбувається на тій самій ділянці чи тих самих ділянках, на якій чи на яких було виконане викорчовування, дозволи, згадані у статті 66(1), дійсні протягом шести років із дати їх надання У таких дозволах повинно бути чітко вказано ділянку чи ділянки, на якій чи на яких буде виконано викорчовування та повторне насаджування.

Як відступ від першого підпараграфа, строк дії дозволів, які надано згідно зі статтею 64 та статтею 66(1) та строк дії яких закінчується у 2020 та 2021 роках, продовжують до 31 грудня 2022 року.

На виробників, які мають дозволи відповідно до статті 64 та статті 66(1) цього Регламенту, строк дії яких закінчується у 2020 та 2021 роках, не накладаються адміністративні санкції, згадані у статті 89(4) Регламенту (ЄС) № 1306/2013, за умови, що до 28 лютого 2022 року вони поінформують компетентні органи про те, що вони не мають наміру використовувати свій дозвіл і не бажають скористатися можливістю продовження його строку дії, як зазначено у третьому підпараграфі цього параграфа. Якщо виробники, які мають дозволи, строк дії яких було продовжено до 31 грудня 2021 року, до 28 лютого 2021 року подали компетентному органу заяву про те, що вони не мають наміру використовувати такі дозволи, їм буде дозволено відкликати свої заяви, надіславши письмове повідомлення компетентному органу до 28 лютого 2022 року, та використовувати свої дозволи протягом їхнього продовженого строку дії, передбаченого у третьому підпараграфі.

4. Ця глава не застосовується до насаджування або повторного насаджування на ділянках, призначених для експериментальних цілей, для створення колекцій сортів винограду з метою збереження генетичних ресурсів або для розсадників для вирощування прищеплених саджанців, або на ділянках, вина або продукти виноградарства з яких призначені виключно для споживання в домогосподарстві виноградаря, або на ділянках, призначених для нових насаджень у результаті обов'язкових купівель в суспільних інтересах відповідно до національного права.

5. Держави-члени можуть застосовувати цю главу до регіонів, що виробляють вино, придатне для вироблення винних спиртних напоїв з географічним зазначенням, зареєстрованим відповідно до додатка III Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 110/2008 (- 9). Для цілей цієї глави такі регіони можна розглядати як регіони, де можна виробляти вина з охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням:

1. Держави-члени повинні щорічно видавати дозволи на нові насадження, площа яких становить:

(a) 1 % від загальної площі, фактично засадженої виноградом на їхній території, згідно з вимірами станом на 31 липня попереднього року; або

(b) 1 % від площі, що становить площу, яка фактично засаджена виноградом на їхній території, згідно з вимірами станом на 31 липня 2015 року, та площу, на яку поширюються права на насаджування, які надано виробникам на їхній території відповідно до статті 85h, статті 85i або статті 85k Регламенту (ЄС) № 1234/2007 та які були доступні для перетворення в дозволи 1 січня 2016 року, як зазначено у статті 68 цього Регламенту.

2. Держави-члени можуть:

(a) застосовувати на національному рівні відсоток, нижчий за відсоток, установлений у параграфі 1;

(b) обмежити видачу дозволів на регіональному рівні для конкретних ділянок, прийнятних для виробництва вин з охоронюваною назвою місця походження, для ділянок, прийнятних для виробництва вин із охоронюваним географічним зазначенням, або ділянок без географічного зазначення.

Держави-члени, які обмежують видачу дозволів на регіональному рівні для конкретних ділянок, прийнятних для виробництва вин із охоронюваною назвою місця походження, або для ділянок, прийнятних для виробництва вин із охоронюваним географічним зазначенням відповідно до пункту (b) першого підпараграфа, можуть вимагати використовувати такі дозволи в таких регіонах.

3. Кожне з обмежень, зазначених у параграфі 2, повинне сприяти впорядкованому зростанню виноградних насаджень, повинне бути встановлено на рівні, що перевищує 0 %, і повинне бути обгрунтовано однією або більше з наведених нижче конкретних підстав:

(a) потреба уникнути належним чином продемонстрованого ризику виникнення надлишкової пропозиції продуктів винної галузі, пов'язаного з ринковими перспективами для таких продуктів, не виходячи за межі того, що є необхідним для задоволення цієї потреби;

(b) потреба уникнути належним чином продемонстрованого ризику знецінення певної охоронюваної назви місця походження або охоронюваного географічного зазначення;

(c) бажання сприяти розвитку відповідних продуктів, зберігаючи водночас якість таких продуктів.

3a. Держави-члени можуть вживати будь-яких регуляторних заходів, необхідних для запобігання ухилянню операторами від обмежувальних заходів, вживаних відповідно до параграфів 2 та 3.

4. Держави-члени оприлюднюють будь-які рішення, ухвалені відповідно до параграфа 2; такі рішення повинні бути належним чином обґрунтовані. Держави-члени негайно інформують Комісію про такі рішення та їх обґрунтування.

1. Якщо в певному році загальна площа, указана в прийнятних заявках, не перевищує площу, виділену відповідною державою-членом, усі такі заявки приймаються.

Для цілей цієї статті держави-члени можуть застосовувати один або декілька із зазначених нижче об'єктивних та недискримінаційних критеріїв прийнятності на національному чи регіональному рівні:

(a) заявник має сільськогосподарську площу, яка є не меншою за площу, щодо якої він звертається за дозволом;

(b) заявник має відповідну фахову кваліфікацію та компетенцію;

(c) заявка не тягне за собою значний ризик незаконного присвоєння репутації конкретної охоронюваної назви місця походження, що презумується, якщо органи публічної влади не продемонструють існування такого ризику;

(ca) заявник не має винограду, насадженого без дозволу, зазначеного у Статті 71 цього Регламенту, або без прав на насаджування, зазначених у Статтях 85а та 85b Регламенту (ЄС) № 1234/2007;

(d) у належним чином обґрунтованих випадках, один або більше критеріїв, зазначених у параграфі 2, якщо вони застосовуються об'єктивно та недискримінаційно.

2. Якщо в конкретний рік загальна площа, указана в прийнятних заявках, зазначених у параграфі 1, перевищує площу, виділену відповідною державою-членом, дозволи надають згідно з пропорційним розподілом гектарів серед усіх заявників залежно від площі, щодо якої вони звернулися за дозволом. Такий дозвіл може також встановлювати мінімальну та/або максимальну площу для заявника та частково або повністю базуватись на одному або декількох із зазначених нижче об'єктивних та недискримінаційних критеріях пріоритетності, які можуть застосовуватися на національному чи регіональному рівні:

(a) виробники, які вперше започатковують виноградні насадження і які керують господарством (нові учасники ринку);

(b) ділянки, на яких виноградники сприяють збереженню довкілля або збереженню генетичних ресурсів винограду;

(c) ділянки, призначені для нових насаджень у рамках проектів, спрямованих на укрупнення земельних ділянок;

(d) ділянки з природними обмеженнями або іншими особливими обмеженнями;

(e) сталість проектів розвитку або повторних насаджень на основі економічної оцінки;

(f) ділянки, які призначені для нових насаджень та які сприяють збільшенню виробництва господарств у секторі виноградарства, які демонструють збільшення економічної ефективності чи конкурентоспроможності або присутності на ринках;

(g) проекти, що мають потенціал для покращення якості продуктів з географічними зазначеннями;

(h) ділянки, призначені для нових насаджень у рамках збільшення розміру малих і середніх виноградних господарств;

2a. Якщо держава член приймає рішення про застосування одного або декількох критеріїв, зазначених в параграфі 2, держава-член може додати додаткову умову, щоб заявник був фізично особою віком не старше 40 років у рік подання заявки.

2b. Держави-члени можуть вживати будь-яких необхідних регуляторних заходів для запобігання ухилянню операторами від обмежувальних заходів, вживаних відповідно до параграфів 1, 2 та 2a.

3. Держави-члени оприлюднюють критерії, зазначені в параграфах 1, 2 та 2a, і негайно повідомляють про них Комісію.

Застосовуючи статтю 63(2), держава-член повинна враховувати рекомендації, надані визнаними професійними організаціями, що діють у секторі вина, зазначеними у статтях 152, 156 та 157, зацікавлених груп виробників, зазначених у статті 95, або інших типів професійних організацій, визнаних на основі законодавства такої держави-члена, за умови що таким рекомендаціям передує укладення угоди між відповідними представницькими сторонами у відповідному географічному регіоні.

Рекомендації надають не більш ніж на три роки.

1. Держави-члени автоматично надають дозвіл виробникам, які з 1 січня 2016 року викорчували площу, засаджену виноградом, та подали заявку на отримання дозволу. Такий дозвіл повинен поширюватися на еквівалент площі в умовах чистої культури. Території, на які поширюються такі дозволи, не враховуються для цілей статті 63.

2. Держави-члени можуть надавати дозвіл, зазначений у параграфі 1, виробникам, які беруть на себе зобов'язання викорчувати ділянку, засаджену виноградом, якщо викорчовування заявленої ділянки відбудеться щонайпізніше до кінця четвертого року з дати насадження нового винограду.

3. Дозвіл, зазначений у параграфі 1, застосовується до того ж господарства, у якому було проведене викорчовування. На територіях, прийнятних для виробництва вин з охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням, держави-члени можуть, за рекомендацією професійної організації відповідно до статті 65, обмежити повторне насаджування лише тим виноградом, який відповідає тій самій охоронюваній назві місця походження або охоронюваному географічному зазначенню, що й виноград на викорчуваній ділянці.

4. Ця стаття не застосовується до викорчовування незаконних насаджень.

1. Система дозволів на виноградні насадження, установлена в цій главі, не застосовується в державах-членах, якщо перехідний режим прав на насаджування, установлений у підсекції II секції IVa глави III розділу I частини II Регламенту (ЄС) № 1234/2007, не застосовувався станом на 31 грудня 2007 року.

2. Держави-члени, до яких режим, зазначений в параграфі 1, застосовувався станом на 31 грудня 2007 року і в яких засаджена виноградною лозою площа не перевищує 10000 га, можуть ухвалити рішення не впроваджувати систему дозволів на виноградні насадження, установлену в цій главі.

1. Права на насаджування, надані виробникам відповідно до статті 85h, статті 85i або статті 85k Регламенту (ЄС) № 1234/2007 до 31 грудня 2015 року, що не були використані зазначеними виробниками і ще є чинними на зазначену дату, можна перетворити на дозволи згідно з цією главою з 1 січня 2016 року.

Таке перетворення здійснюють на запит таких виробників, поданий до 31 грудня 2015 року. Держави-члени можуть прийняти рішення про можливість для виробників подавати такий запит щодо перетворення прав на дозвіл до 31 грудня 2022 року.

2. Дозволи, надані згідно з параграфом 1, мають той же строк дії, що й права на насаджування, зазначені в параграфі 1. Якщо такі дозволи не були використані, їхній строк дії закінчується щонайпізніше 31 грудня 2018 року або, якщо держава-член ухвалила рішення, зазначене в другому підпараграфі параграфа 1, щонайпізніше 31 грудня 2025 року.

2a. Із 1 січня 2023 року ділянка, що є еквівалентною ділянці, на яку поширюються права на насаджування, які були прийнятними для перетворення у дозволи на насаджування 31 грудня 2022 року, але ще не перетворені в дозволи відповідно до параграфа 1, лишаються в розпорядженні відповідних держав-членів, які можуть надавати дозволи відповідно до статті 64 не пізніше 31 грудня 2025 року.

3. Ділянки, на які поширюються дозволи, надані відповідно до параграфів 1 та 2a цієї статті, не враховуються для цілей статті 63.

Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227 стосовно:

(a) умов застосування виключення, зазначеного в статті 62(4);

(b) правил, що стосуються критеріїв, зазначених у статті 64(1) та (2);

(c) додавання критеріїв до критеріїв, наведених у статті 64(1) та (2);

(d) співіснування виноградних лоз, які виробник зобов'язався викорчувати, разом із новими посадженими виноградними лозами згідно зі статтею 66(2);

(e) підстав для рішень держави-члена згідно зі статтею 66(3).

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про встановлення необхідних заходів щодо:

(a) порядку надання дозволів;

(b) записів, що їх повинні вести держави-члени, та повідомлень, які необхідно надсилати Комісії.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

1. Виробники повинні за свій рахунок викорчувати ділянки, засаджені виноградом без дозволу.

2. Якщо виробники не проведуть викорчовування протягом чотирьох місяців з дати отримання відповідного повідомлення про порушення, держави-члени повинні забезпечити викорчовування незаконних насаджень протягом двох років після закінчення вказаного чотиримісячного періоду. Відповідні витрати покладають на таких виробників.

3. Держави-члени повинні повідомляти Комісії не пізніше 1 березня кожного року інформацію про загальну площу ділянок, щодо яких установлено, що вони засаджені виноградом без дозволу після 1 січня 2016 року, а також ділянок, викорчуваних відповідно до параграфів 1 та 2.

4. До виробника, який не виконав зобов'язання, установлене в параграфі 1 цієї статті, застосовують санкції, які повинні бути встановлені відповідно до статті 64 Регламенту (ЄС) № 1306/2013.

5. Щодо ділянок, засаджених виноградом без дозволу, не можна застосовувати будь-які національні заходи з підтримки або заходи з підтримки Союзу.

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про встановлення необхідних заходів із зазначенням детальних вимог щодо повідомлень, яких повинні дотримуватися держави-члени, включно з можливим скороченням бюджетних обмежень, передбачених у додатку VI, у випадку недотримання.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Без обмеження інших положень, застосовних до сільськогосподарських продуктів, а також положень, ухвалених у ветеринарному, фітосанітарному та харчовому секторах, для забезпечення відповідності продуктів гігієнічним та санітарним стандартам, а також для охорони здоров'я тварин, рослин та людей, у цій секції встановлено правила, що стосуються стандартів реалізації. Такі правила поділяються на обов'язкові правила та необов'язкові зарезервовані позначення для сільськогосподарських продуктів.

Продукти, для яких стандарти реалізації для секторів або окремих продуктів були встановлені відповідно до цієї секції, можна реалізовувати в Союзі, лише якщо вони відповідають зазначеним стандартам.

1. Стандарти реалізації можуть застосовуватися до одного або декількох з наведених нижче секторів та продуктів:

(a) оливкова олія та оливки столові;

(b) фрукти та овочі;

(c) продукти з перероблених фруктів та овочів;

(d) банани;

(e) живі рослини;

(f) яйця;

(g) м'ясо свійської птиці;

(h) пастоподібні жири, призначені для споживання людиною;

(i) хміль.

2. Щоб урахувати очікування споживачів та поліпшити економічні умови виробництва та реалізації, а також якість сільськогосподарських продуктів, зазначених у параграфах 1 та 4 цієї статті, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про стандарти реалізації для окремих секторів або продуктів на всіх етапах реалізації, а також відступи від таких стандартів та виключення з їх застосування з метою адаптування до ринкових умов, що постійно змінюються, до мінливих вимог споживачів, до змін у відповідних міжнародних стандартах та з метою запобігання утворенню перешкод для розроблення інноваційних продуктів.

3. Без обмеження статті 26 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1169/2011 (- 10), стандарти реалізації, зазначені в параграфі 1, можуть поширюватися на один або декілька з наведених нижче пунктів, що повинні бути визначені на основі сектора або продукту і базуватися на характеристиках кожного сектора, необхідності регулювати введення в обіг та умовах, визначених у параграфі 5 цієї статті:

(a) технічні терміни та означення, зазначення та загальні назви для секторів, інші ніж ті, що наведені в статті 78;

(b) критерії класифікації, як-от за класами, масою, розміром, віком та категорією;

(c) види, сорти рослин, породи тварин або торговельний тип;

(d) представлення, марковання, пов'язане з обов'язковими стандартами реалізації, паковання, правила, які повинні застосовуватися щодо центрів пакування, маркування, рік збору врожаю і використання конкретних позначень, без обмеження статей з 92 по 123;

(e) критерії, як-от зовнішній вигляд, консистенція, структура, характеристики продукту та відсоток вмісту води;

(f) конкретні речовини, що їх використовують у виробництві, або компоненти чи складники, зокрема їхній кількісний вміст, чистота та ідентифікація;

(g) тип фермерської діяльності та методи виробництва, включно з енологічними практиками та новітніми системами сталого виробництва;

(h) купажування сусла та вина, включно з означеннями цих понять, змішування та обмеження щодо нього;

(i) частота збирання, збереження та поводження, методи та температура консервування, зберігання та транспортування;

(j) місце вирощування та/або походження, за винятком м'яса свійської птиці та пастоподібних жирів;

(k) обмеження щодо використання деяких речовин і практик;

(l) спеціальне використання;

(m) умови, що регулюють збут, зберігання, обіг та використання продуктів, які не відповідають стандартам реалізації, ухваленим відповідно до параграфа 1, або термінам і означенням, зазначенням та загальним назвам, вказаним у статті 78, а також умови, що регулюють збут побічних продуктів.

4. Додатково до параграфа 1, стандарти реалізації можуть застосовуватися до сектора вина. До вказаного сектора застосовуються пункти (f), (g), (h), (k) та (m) параграфа 3.

5. Стандарти реалізації для окремих секторів або продуктів, ухвалені відповідно до параграфа 1 цієї статті, необхідно встановлювати без обмеження положень статей з 84 по 88 та додатка IX, і в таких стандартах враховують:

(a) конкретні характеристики відповідного продукту;

(b) необхідність забезпечити умови, які полегшуватимуть введення продуктів в обіг;

(c) зацікавленість виробників у наданні інформації про характеристики продукту та його вирощування, а також зацікавленість споживачів в отриманні достатньої і прозорої інформації про продукт, у тому числі про місце вирощування, яке визначається у кожному випадку окремо на відповідному географічному рівні, після проведення оцінювання, зокрема, витрат і адміністративних тягарів для операторів та вигод для виробників і кінцевих споживачів;

(d) доступні методи визначення фізичних, хімічних і органолептичних характеристик продуктів;

(e) стандартні рекомендації, ухвалені міжнародними органами;

(f) потребу зберегти природні та істотні характеристики продуктів і запобігти спричиненню істотних змін у складі відповідного продукту.

6. Щоб урахувати очікування споживачів та необхідність поліпшити якість і економічні умови виробництва та реалізації сільськогосподарських продуктів, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти для внесення змін до списку секторів, наведеного в параграфі 1. Такі делеговані акти суворо обмежуються продемонстрованими потребами, що виникають внаслідок зміни споживчого попиту, технічного прогресу або необхідності інноваційних продуктів, і є предметом звіту Комісії перед Європейським Парламентом і Радою, у якому оцінюють, зокрема, потреби споживача, витрати та адміністративні тягарі для операторів, включаючи вплив на внутрішній ринок та міжнародну торгівлю, а також вигоди для виробників та кінцевого споживача.

1. У відповідних випадках, окрім вимоги відповідати застосовним стандартам реалізації, зазначеним у статті 75, продукти сектора фруктів і овочів, які необхідно продавати свіжими, можна реалізовувати, лише якщо вони мають належну, прийнятну і товарну якість та якщо вказано країну походження.

2. Стандарти реалізації, зазначені в параграфі 1, а також будь-які стандарти реалізації, застосовні до сектора фруктів і овочів, установлені відповідно до цієї підсекції, застосовуються до всіх етапів реалізації, включаючи імпорт і експорт, і можуть охоплювати якість, класифікацію, масу, розмір, паковання, пакування, зберігання, транспортування, представлення та реалізацію.

3. Власник продуктів сектора фруктів і овочів, на які поширюються стандарти реалізації, не може виставляти такі продукти, пропонувати їх до продажу чи постачати або реалізовувати їх у Союзі в будь-який спосіб, який не відповідає зазначеним стандартам, і несе відповідальність за забезпечення такої відповідності.

4. Щоб забезпечити належне застосування вимог, установлених у параграфі 1 цієї статті, та врахувати деякі конкретні ситуації, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо конкретних відхилень від цієї статті, необхідних для її належного застосування.

1. У відповідних випадках окрім вимоги відповідати застосовним стандартам реалізації продукти сектора хмелю, зібрані або підготовлені в Союзі, підлягають процедурі сертифікації згідно з цією статтею.

2. Сертифікати можна видавати лише для продуктів, які мають мінімальні якісні характеристики, передбачені для конкретного етапу реалізації. У випадку порошкоподібного препарату хмелю з підвищеним вмістом лупуліну, екстракту хмелю та змішаних продуктів з хмелю сертифікат можна видати, лише якщо вміст альфа-кислот у таких продуктах не менший за вміст хмелю, з якого їх було виготовлено.

3. У сертифікаті повинно бути зазначено принаймні:

(a) місце (місця) виробництва хмелю;

(b) рік (роки) збору; і

(c) сорт або сорти.

4. Продукти сектора хмелю можна реалізовувати або експортувати, лише якщо на них поширюється сертифікат, виданий відповідно до цієї статті.

У випадку імпортованих продуктів сектора хмелю сертифікат, зазначений у статті 190(2), уважається еквівалентним такому сертифікату.

5. Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про встановлення заходів, які відступають від положень параграфа 4 цієї статті:

(a) для задоволення торговельних вимог деяких третіх країн; або

(b) щодо продуктів, призначених для спеціального використання.

Заходи, зазначені в першому підпараграфі:

(i) не повинні обмежувати нормальну реалізацію продуктів, для яких було видано сертифікат; і

(ii) повинні супроводжуватися гарантіями, призначеними для уникнення будь-якого переплутування з такими продуктами.

1. У відповідних випадках окрім застосовних стандартів реалізації, терміни і означення, зазначення та загальні назви, передбачені в додатку VII, застосовуються до таких секторів або продуктів:

(a) яловичина та телятина;

(b) вино;

(c) молоко та молочні продукти, призначені для споживання людиною;

(d) м'ясо свійської птиці;

(e) яйця;

(f) пастоподібні жири, призначені для споживання людиною; та

(g) оливкова олія та оливки столові.

2. Терміни і означення, зазначення та загальні назви, передбачені в додатку VII, можна використовувати в Союзі лише для реалізації продукту, який відповідає обумовленим вимогам, зазначеним у згаданому додатку.

3. Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо змін, відступів або звільнення від застосування термінів і означень та загальних назв, передбачених у додатку VII. Такі делеговані акти суворо обмежуються продемонстрованими потребами, які виникають внаслідок розвитку споживацького попиту, технічного прогресу або необхідності розробити інноваційні продукти.

4. Для забезпечення чіткого та правильного розуміння операторами та державами-членами термінів і означень та загальних назв, передбачених у додатку VII, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, які стосуються правил щодо специфікації та застосування таких термінів і означень та загальних назв.

5. Щоб урахувати очікування споживачів та зміни на ринку молочних продуктів, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти для визначення молочних продуктів, для яких необхідно вказувати види тварин, від яких походить молоко, якщо воно не коров'яче, та для встановлення необхідних правил.

1. Щоб урахувати специфічні характеристики кожного продукту або сектора, різні етапи реалізації, технічні умови, будь-які можливі значні практичні труднощі, а також точність та повторюваність методів аналізу, Комісія уповноважена ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про прийнятні відхилення від одного або декількох конкретних стандартів, перевищення яких призводить до того, що вся партія продуктів вважається невідповідною такому стандарту.

2. Ухвалюючи акти, зазначені в параграфі 1, Комісія повинна враховувати необхідність не змінювати притаманні характеристики продукту та уникати зниження його якості.

1. На території Союзу для виробництва та консервування продуктів, зазначених у частині II додатка VII, необхідно використовувати лише енологічні практики, дозволені відповідно до додатка VIII та передбачені в пункті (g) статті 75(3) та в статті 83(2) і (3).

Перший підпараграф не застосовується до:

(a) виноградного соку та концентрованого виноградного соку; і

(b) виноградного сусла та концентрованого виноградного сусла, призначених для приготування виноградного соку.

Дозволені енологічні практики застосовуються лише з метою забезпечення належної виніфікації, належного збереження або належного дозрівання продукту.

Продукти, список яких наведено в частині II додатка VII, повинні вироблятися на території Союзу відповідно до правил, установлених у додатку VIII.

2. Продукти, список яких наведено в частині II додатка VII, не можна реалізовувати на ринках Союзу, якщо:

(a) до них застосовувалися енологічні практики, не дозволені на рівні Союзу;

(b) до них застосовувалися енологічні практики, не дозволені на національному рівні; або

(c) вони не відповідають правилам, установленим у додатку VIII.

Продукти виноградарства, які не підлягають реалізації відповідно до першого підпараграфа, повинні бути знищені. Як відступ від цього правила, держави-члени можуть дозволити використання деяких таких продуктів, визначивши характеристики таких продуктів, на спиртзаводах або підприємствах з виробництва оцту або для промислових цілей, за умови що такий дозвіл не стане стимулом для виробництва продуктів виноградарства за допомогою недозволених енологічних практик.

3. Схвалюючи енологічні практики для вина, зазначені в пункті (g) статті 75(3), Комісія:

(a) ураховує рекомендовані та опубліковані Міжнародною організацією виноградарства і вина (OIV) енологічні практики та методи аналізу, а також результати експериментального використання енологічних практик, ще не дозволених на поточний момент;

(b) ураховує необхідність охорони здоров'я людей;

(c) ураховує потенційні ризики введення в оману споживачів через їхнє звичне сприйняття продукту та їхні відповідні очікування, беручи до уваги наявність та придатність інформаційних засобів для усунення таких ризиків;

(d) уможливлює збереження природних та істотних властивостей вина та не спричиняє суттєвих змін у складі відповідного продукту;

(e) забезпечує прийнятний мінімальний рівень піклування про довкілля;

(f) дотримується загальних правил щодо енологічних практик та правил, установлених у додатку VIII.

4. Для забезпечення правильного поводження з непридатними для реалізації продуктами сектора вина Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо правил, які стосуються національних процедур, зазначених у другому підпараграфі параграфа 2 цієї статті, та відступів від них, що мають відношення до вилучення з обігу або знищення продуктів сектора вина, які не відповідають вимогам.

5. За необхідності Комісія ухвалює імплементаційні акти про встановлення методів, зазначених у пункті (d) статті 75(5), для продуктів, перелік яких наведено в частині II додатка VII. Такі методи повинні базуватися на будь-яких відповідних методах, рекомендованих та опублікованих Міжнародною організацією виноградарства і вина (OIV), крім випадків коли вони були б недієвими чи недоречними в контексті цілі, яку переслідує Союз. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

До ухвалення таких імплементаційних актів використовують методи і правила, дозволені у відповідній державі-члені.

1. Продукти, список яких наведено в частині II додатка VII і які вироблено в Союзі, повинні бути виготовлені з винних сортів винограду, що їх можна класифікувати відповідно до параграфа 2 цієї статті.

2. Згідно з положеннями параграфа 3, держави-члени повинні класифікувати винні сорти винограду, які можна насаджувати, повторно насаджувати або прищеплювати на їхній території для виробництва вина.

Держави-члени можуть класифікувати лише винні сорти винограду, які відповідають таким умовам:

(a) відповідний сорт належить до виду Vitis vinifera або походить від схрещування виду Vitis vinifera з іншими видами роду Vitis;

(b) сорт не є одним з таких сортів: Ной, Отелло, Ізабель, Жакес, Клінтон та Гербемон.

Якщо сорт винограду вилучають з класифікації, зазначеної в першому підпараграфі, викорчовування такого сорту повинно відбутися протягом 15 років після його вилучення.

3. Держави-члени, чий рівень виробництва вина не перевищує 50000 гектолітрів на рік, розрахований на основі середнього рівня виробництва за останні 5 років, звільняються від зобов'язання щодо класифікації, передбаченого в першому підпараграфі параграфа 2.

Однак і в таких державах-членах для виробництва вина можна насаджувати, повторно насаджувати або прищеплювати лише винні сорти винограду, які відповідають вимогам другого підпараграфа параграфа 2.

4. Як відступ від першого та третього підпараграфів параграфа 2 та другого підпараграфа параграфа 3, держави-члени надають дозвіл на насаджування, повторне насаджування або прищеплювання наведених нижче винних сортів винограду для проведення наукових досліджень та експериментальних цілей:

(a) винних сортів винограду, які не є класифікованими, у випадку держав-членів, інших ніж ті, що зазначені в параграфі 3;

(b) винних сортів винограду, які не відповідають другому підпараграфу параграфа 2, у випадку держав-членів, зазначених у параграфі 3.

5. Ділянки, засаджені винними сортами винограду з метою виробництва вина, які були насаджені з порушенням параграфів 2, 3 та 4, повинні бути викорчувані.

Однак зобов'язань щодо викорчовування таких ділянок немає, якщо відповідне виробництво призначене лише для власного використання у домогосподарстві винороба.

6. Ділянки, насаджені для цілей, що не включають виробництво вина із сортів винограду, які, у випаду з державами-членами, не згаданими в параграфі 3, не класифіковані або які, у випадку з державами-членами, згаданими в параграфі 3, не відповідають другому підпараграфу параграфа 2, не підлягають обов'язковому викорчовуванню.

На насаджування та повторне насаджування сортів винограду, згаданих у першому підпараграфі, для цілей, які не включають виробництво вина, не поширюється система дозволів на насаджування винограду, встановлена у главі III розділу I частини II.

За винятком вина у пляшках, щодо якого існують докази того, що розлив у пляшки здійснили до 1 вересня 1971 року, вино, виготовлене з винних сортів винограду, наведених у класифікаціях, розроблених відповідно до першого підпараграфа статті 81(2), яке, однак, не відповідає жодній з категорій, установлених у частині II додатка VII, повинно використовуватися лише для споживання в домогосподарствах індивідуальних виноробів, для виробництва винного оцту або для дистиляції.

1. Незважаючи на статтю 75(2), держави-члени можуть ухвалювати або надалі застосовувати національні правила, що встановлюють різні рівні якості для пастоподібних жирів. Такі правила повинні уможливлювати оцінювання рівнів якості на основі критеріїв, що стосуються, зокрема, сировини, яку використовують, органолептичних характеристик продуктів та їхньої фізичної і мікробіологічної стабільності.

Держави-члени, які користуються можливістю, передбаченою в першому підпараграфі, забезпечують, щоб для продуктів інших держав-членів, які відповідають критеріям, установленим у таких національних правилах, можна було в недискримінаційний спосіб використовувати позначення, які підтверджують, що зазначені критерії були задоволені.

2. Держави-члени можуть обмежити або заборонити використання певних енологічних практик та передбачити суворіші правила для вин, дозволених згідно із законодавством Союзу, які вироблено на їхній території, щоб сприяти збереженню істотних характеристик вин з охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням, а також ігристих вин та лікерних вин.

3. Держави-члени можуть дозволити експериментальне використання недозволених енологічних практик.

4. Для забезпечення правильного і прозорого застосування цієї статті Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, у яких визначено умови застосування параграфів 1, 2 та 3 цієї статті, а також умови утримання, обігу та використання продуктів, отриманих в результаті застосування експериментальних практик, зазначених у параграфі 3 цієї статті.

5. Держави-члени можуть ухвалювати або надалі застосовувати додаткові національні положення щодо продуктів, які підпадають під дію стандарту реалізації Союзу, якщо такі положення є сумісними із законодавством Союзу, зокрема з принципом вільного руху товарів, і до них застосовується Директива Європейського Парламенту і Ради 98/34/ЄС (- 11).

Систему необов'язкових зарезервованих позначень за секторами або продуктами встановлюють, щоб полегшити для виробників сільськогосподарських продуктів, які мають характеристики або властивості, що підвищують вартість продукту, інформування про такі характеристики або властивості на внутрішньому ринку і, зокрема, щоб підтримати та доповнити конкретні стандарти реалізації.

Ця підсекція не застосовується до продуктів сектора вина, зазначених у статті 92(1).

1. Необов'язкові зарезервовані позначення, на які поширюється ця система станом на 20 грудня 2013 року, наведені в додатку IX, а умови їхнього використання встановлюють відповідно до пункту (a) статті 86.

2. Необов'язкові зарезервовані позначення, зазначені в параграфі 1 цієї статті, залишаються чинними з урахуванням будь-яких змін, якщо їх не скасовано відповідно до статті 86.

Для врахування очікувань споживачів, у тому числі стосовно методів виробництва та сталості в ланцюгу постачання, розвитку наукових і технічних знань, ситуації на ринку та змін у стандартах реалізації і міжнародних стандартах Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, що:

(a) резервують додаткове необов'язкове зарезервоване позначення, установлюючи умови його використання;

(b) вносять зміни до умов використання необов'язкового зарезервованого позначення; або

(c) скасовують необов'язкове зарезервоване позначення.

1. Позначення є прийнятним для резервування його як необов'язкового зарезервованого позначення, лише якщо воно відповідає усім наведеним нижче вимогам:

(a) позначення пов'язане із характеристикою продукту або властивістю процесу вирощування або перероблення, а також стосується певного сектора чи продукту;

(b) використання позначення уможливлює чіткіше інформування про додану вартість продукту, що виникає через його специфічні характеристики або властивості процесу вирощування чи перероблення;

(c) на момент введення продукту в обіг споживачі в декількох державах-членах зможуть ідентифікувати характеристику або властивість, зазначену в пункті (a);

(d) умови застосування позначення відповідають положенням Директиви Європейського Парламенту і Ради 2000/13/ЄС (- 12) або Регламенту (ЄС) № 1169/2011.

Вводячи додаткове необов'язкове зарезервоване позначення, Комісія повинна враховувати всі відповідні міжнародні стандарти та наявні зарезервовані позначення для відповідних продуктів або секторів.

2. Для врахування характеристик певних секторів та очікувань споживачів Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про встановлення детальних вимог щодо введення додаткового зарезервованого позначення, зазначеного в параграфі 1 цієї статті.

1. Необов'язкове зарезервоване позначення можна використовувати лише для опису продуктів, які відповідають застосовним умовам використання.

2. Держави-члени вживають відповідних заходів для забезпечення того, щоб маркування продукту не призводило до переплутування з необов'язковими зарезервованими позначеннями.

3. Для забезпечення відповідності продуктів, описаних за допомогою необов'язкових зарезервованих позначень, застосовним умовам використання Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про встановлення додаткових правил, що стосуються використання необов'язкових зарезервованих позначень.

Для врахування специфіки торгівлі між Союзом і деякими третіми країнами та особливостей окремих сільськогосподарських продуктів Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо:

(a) умов, згідно з якими імпортовані продукти вважаються такими, що мають еквівалентний рівень відповідності стандартам реалізації Союзу, та умов, які дозволяють відступ від статті 74; та

(b) правил, які стосуються застосування стандартів реалізації до продуктів, експортованих із Союзу.

1. Якщо інше не передбачено в міжнародних угодах, укладених відповідно до ДФЄС, положення, які стосуються назви місця походження та географічних зазначень і маркування вина, визначені в секції 2 цієї глави, а також терміни й означення, зазначення і загальні назви, згадані у статті 78 цього Регламенту, застосовуються до продуктів, які імпортують до Союзу і які охоплені кодами КН 2009 61, 2009 69, 2204 та, у відповідних випадках, ех 2202 99 19 (інше, деалкоголізоване вино міцністю за об'ємною часткою спирту не більше 0,5 %)

2. Якщо інше не передбачено міжнародними угодами, укладеними відповідно до ДФЄС, продукти, зазначені у параграфі 1 цієї статті, необхідно виробляти відповідно до енологічних практик, дозволених Союзом згідно з цим Регламентом, або, до надання дозволу відповідно до статті 80(3), виробляти відповідно до енологічних практик, рекомендованих та опублікованих Міжнародною організацією виноградарства і вина (OIV).

3. Крім випадків, коли в міжнародних угодах, укладених відповідно до ДФЄС, передбачено інше, імпорт продуктів, зазначених в параграфі 1, здійснюють із наданням:

(a) сертифікату, що засвідчує відповідність положенням, зазначеним у параграфах 1 та 2, виданого компетентним органом, включеним до списку, що його публікує Комісія, у країні походження продукту;

(b) аналітичного звіту, складеного органом або департаментом, призначеним країною походження продукту, якщо продукт призначений для безпосереднього споживання людиною.

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про:

(a) установлення списку для молока та молочних продуктів, зазначених у другому параграфі пункту 5 частини III додатка VII, та пастоподібних жирів, зазначених у пункті (a) шостого параграфа пункту I частини VII додатка VII, на основі індикативних списків продуктів, які держави-члени вважають такими, що на їхній території відповідають таким положенням, і які держави-члени надсилають Комісії;

(b) установлення правил впровадження стандартів реалізації для окремих секторів або продуктів;

(c) установлення правил визначення того, чи був продукт підданий процесам, що суперечать дозволеним енологічним практикам;

(d) установлення правил щодо методів аналізу для визначення характеристик продуктів;

(e) визначення правил установлення рівня прийнятних відхилень;

(f) установлення правил впровадження заходів, зазначених у статті 89;

(g) установлення правил ідентифікації або реєстрації виробника та/або промислових об'єктів, на яких продукт приготували або переробили, правил щодо процедур сертифікації та комерційних документів, супровідних документів та записів, які необхідно зберігати.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

1. Правила щодо назви місця походження, географічних зазначень та традиційних позначень, установлені в цій секції, застосовуються до продуктів, зазначених у пунктах 1, з 3 по 6, 8, 9, 11, 15 та 16 частини II додатка VII.

Однак правила, встановлені в цій секції, не застосовуються до продуктів, зазначених у пунктах (1), (4), (5), (6), (8) та (9) частини II додатка VII, якщо такі продукти пройшли процедуру повної деалкоголізації відповідно до секції Е частини I додатка VIII.

2. Правила, зазначені в параграфі 1, повинні базуватися на таких принципах:

(a) захист законних інтересів споживачів та виробників;

(b) забезпечення належного функціонування внутрішнього ринку відповідних продуктів; та

(c) сприяння виробництву якісних продуктів, зазначених у цій секції, і одночасне уможливлення національних заходів у рамках політики щодо якості.

1. Для цілей цієї секції застосовують такі терміни та означення:

(a) "назва місця походження" означає назву, включно з традиційно використовуваною назвою, яка ідентифікує продукт, зазначений у статті 92(1), як такий:

(i) якість чи характеристики якого суттєво або виключно зумовлені певним географічним середовищем і притаманними йому природними та людськими факторами;

(ii) що походить із конкретного місця, регіону чи, у виняткових випадках, країни;

(iii) що вироблено з винограду, який походить виключно з такого географічного регіону;

(iv) виробництво якого відбувається в такому географічному регіоні; та

(v) що його отримують із сортів винограду, які належать до виду Vitis vinifera, або шляхом схрещування виду Vitis vinifera з іншими видами роду Vitis.

(b) "географічне зазначення" означає" означає назву, включно з традиційно використовуваною назвою, яка ідентифікує продукт, зазначений у статті 92(1), як такий:

(i) конкретна якість, репутація чи інші характеристики якого зумовлені його географічним походженням;

(ii) що походить із конкретного місця, регіону чи, у виняткових випадках, країни;

(iii) у якому щонайменше 85 % винограду, який використовують для його виробництва, походить виключно із такого географічного регіону;

(iv) виробництво якого відбувається в такому географічному регіоні; та

(v) що його отримують із сортів винограду, які належать до виду Vitis vinifera, або шляхом схрещування виду Vitis vinifera з іншими видами роду Vitis.

3. Назви місця походження та географічні зазначення, включно з тими, що стосуються географічних районів у третіх країнах, мають право на охорону в Союзі відповідно до правил, установлених у цій підсекції.

4. Виробництво, зазначене в пунктах (a)(iv) та (b)(iv) параграфа 1, охоплює всі виконані операції від збирання винограду до завершення процесів виноробства, за винятком збирання винограду, що походить із відповідного географічного регіону, зазначеного в пункті (b)(iii) параграфа 1, та за винятком будь-яких на пост-виробничих процесів.

5. З метою застосування пункту (b)(ii) параграфа 1, щонайбільше 15 % винограду, який може походити з-поза меж визначеного району, повинні походити з держави-члена або третьої країни, у якій розташований цей район.

1. Заявки на охорону найменувань як назв місця походження або географічних зазначень повинні включати:

(a) назву, яка потребує охорони;

(b) найменування та адресу заявника;

(c) специфікацію продукту, зазначену в параграфі 2; та

(d) єдиний документ, у якому стисло викладено специфікацію продукту, зазначену в параграфі 2.

2. Специфікація продукту повинна дозволяти заінтересованим сторонам верифікувати відповідні умови виробництва у зв'язку з назвою місця походження або географічним зазначенням.

Специфікація продукту включає щонайменше:

(a) назву, яка підлягає охороні;

(b) опис вина або вин:

(i) для назви місця походження - найважливіші аналітичні та органолептичні характеристики;

(ii) для географічного зазначення - найважливіші аналітичні характеристики, а також оцінку або зазначення його органолептичних характеристик;

(c) у відповідних випадках, конкретні енологічні практики, використовувані для виготовлення вина або вин, а також пов'язані обмеження на виготовлення вина або вин;

(d) визначення меж відповідного географічного району;

(e) максимальний врожай на гектар;

(f) зазначення винного сорту або винних сортів винограду, з яких було виготовлено вино або вина;

(g) деталі, що вказують на зв'язок, зазначений у статті 93(1), пункті (a)(i), або, відповідно до обставин, у пункті (b)(i);

(i) щодо охоронюваної назви місця походження - зв'язок між якістю чи характеристиками продукту та географічним середовищем, згаданим у пункті (a)(i) статті 93(1); дані стосовно людських факторів такого географічного середовища можуть, у випадках, коли це доцільно, обмежуватися описом ґрунту, рослинного матеріалу та управління ландшафтом, практик вирощування та будь-якого іншого важливого впливу людини на збереження природних факторів географічного середовища, згаданого в указаному пункті;

(ii) щодо охоронюваного географічного зазначення - зв'язок між конкретною якістю, репутацією або іншою характеристикою продукту та географічним походженням, згаданим у пункті (b)(i) статті 93(1);

(h) застосовні вимоги, установлені в законодавстві Союзу або національному законодавстві або, якщо таке передбачено державами-членами, установлені організацією, яка здійснює управління охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням, з урахуванням того, що такі вимоги повинні бути об'єктивними, недискримінаційними і сумісними із законодавством Союзу;

(i) найменування та адресу установ або органів, які перевіряють відповідність положенням специфікації продукту, та їхні конкретні завдання.

Специфікація продукту може містити опис впливу назви місця походження або географічного зазначення на сталий розвиток.

У випадках, коли вино або вина можуть бути частково деалкоголізовані, специфікація продукту повинна містити опис частково деалкоголізованого вина або частково деалкоголізованих вин відповідно до пункту (b) другого підпараграфа mutatis mutandis та, у відповідних випадках, конкретних енологічних практик, використаних для виробництва часткового деалкоголізованого вина або частково деалкоголізованих вин, а також відповідних обмежень щодо їх виробництва.

3. Якщо заявка на охорону стосується географічного району в третій країні, крім елементів, передбачених у параграфах 1 та 2, така заявка повинна містити докази того, що відповідне найменування є охоронюваним у його країні походження.

1. Будь-яка заінтересована група виробників або, у конкретних та належним чином обґрунтованих випадках, єдиний виробник може подати заявку на охорону зазначення походження або географічного зазначення. До такої заявки можуть долучатися інші заінтересовані сторони.

2. Виробники можуть подавати заявки на охорону лише тих вин, які вони виробляють.

3. У випадку назви, яка позначає транскордонний географічний район, або традиційної назви, пов'язаної з транскордонним географічним районом, можна подавати спільну заявку.

1. Заявки на охорону назви місця походження або географічного зазначення для вин, що походять із Союзу, повинні пройти попередню національну процедуру.

2. Заявку на охорону подають у державі-члені, з території якої походить назва місця походження або географічне зазначення.

3. Держава-член, у якій подають заявку на охорону, розглядає її, щоб верифікувати, чи відповідає вона умовам, установленим у цій підсекції.

Така держава-член здійснює національну процедуру, забезпечуючи відповідне оприлюднення заявки і передбачаючи строк щонайменше у два місяці з дати публікації, протягом якого кожна фізична або юридична особа, яка має законний інтерес і має місце проживання або заснована на території такої держави-члена, може висунути заперечення проти пропонованої охорони шляхом подачі належним чином обґрунтованої заяви такій державі-члену.

4. Якщо держава-член, яка здійснює оцінювання заявки, вважає, що назва місця походження або географічне зазначення не відповідають умовам, установленим у цій підсекції, або є несумісними із законодавством Союзу, вона відхиляє заявку.

5. Якщо держава-член, яка оцінює заявку, вважає, що вимоги виконано, вона проводить національну процедуру, що забезпечує належну публікацію специфікації продукту принаймні в Інтернеті, і направляє таку заявку Комісії.

Направляючи заявку на охорону Комісії згідно з першим підпараграфом цього параграфа, держава-член повинна включити декларацію про те, що, на її думку, заявка, подана заявником, відповідає умовам для охорони згідно з цією секцією та положенням, ухваленим відповідно до цієї секції, та що вона засвідчує, що єдиний документ, згаданий у пункті (d) статті 94(1), становить достовірний огляд специфікації продукту.

Держави-члени повинні інформувати Комісію про будь-які допустимі заперечення, подані згідно з національною процедурою.

6. Держава-член повинна невідкладно поінформувати Комісію у випадку ініціювання будь-яких проваджень у національному суді чи іншому національному органі стосовно заявки на охорону, які така держава-член направила Комісії, відповідно до параграфа 5, та у випадку анулювання заявки на національному рівні судовим рішенням, що підлягає негайному застосуванню, але не є остаточним.

1. Комісія оприлюднює дату подання заявки на охорону назви місця походження або географічного зазначення.

2. Комісія вивчає заявки на охорону, які вона отримає, відповідно до статті 96(5). Комісія повинна перевіряти, чи містять заявки обов'язкову інформацію та чи не містять вони явних помилок, із урахуванням результату попередньої національної процедури, проведеної відповідною державою-членом. Таке ретельне вивчення повинне бути зосереджене, зокрема, на єдиному документі, згаданому в пункті (d) статті 94(1).

Строк перевірки Комісією не повинен перевищувати шести місяців із дати отримання заявки від держави-члена. Якщо цей строк перевищено, Комісія повинна письмово поінформувати заявників про причини такої затримки.

3. Комісія повинна бути звільнена від обов'язку дотримуватися строку для ретельного вивчення, зазначеного в другому підпараграфі параграфа 2, та інформувати заявника про причини такої затримки, якщо вона отримає повідомлення від держави-члена стосовно заявки на реєстрацію, поданої Комісії відповідно до статті 96(5), в якій або:

(a) Комісію інформують про те, що заявку було анульовано на національному рівні судовим рішенням, що підлягає негайному застосуванню, але не є остаточним; або

(b) міститься запит до Комісії з проханням призупинити ретельне вивчення, згадане в параграфі 2, оскільки ініційовано національне судове провадження для оскарження дійсності заявки, а держава-член вважає, що таке провадження основане на обґрунтованих підставах.

Таке звільнення діє, допоки держава-член не поінформує Комісію про те, що початкову заявку було відновлено або що держава-член відкликала свій запит про призупинення.

4. Якщо за результатами ретельного вивчення, проведеного відповідно до параграфа 2 цієї статті, Комісія вважає, що умови, встановлені у статтях 93, 100 та 101, виконано, вона ухвалює імплементаційні акти щодо публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу єдиного документа, згаданого в пункті (d) статті 94(1), та покликання на публікацію специфікації продукту, здійсненої в ході попередньої національної процедури. Такі імплементаційні акти ухвалюють без застосування процедури, зазначеної у статті 229(2) або (3).

Якщо за результатами ретельного вивчення, проведеного відповідно до параграфа 2 цієї статті, Комісія вважає, що умови, встановлені у статтях 93, 100 та 101, не виконано, вона ухвалює імплементаційні акти про відхилення заявки.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

1. Протягом трьох місяців із дати публікації єдиного документа, згаданого в пункті (d) статті 94(1), в Офіційному віснику Європейського Союзу органи влади держави-члена чи третьої країни або будь-яка фізична чи юридична особа, яка проживає чи має осідок у третій країна та має законний інтерес, може подати до Комісії обґрунтоване заперечення стосовно запропонованої охорони.

Будь-яка фізична чи юридична особа, яка проживає чи має осідок у державі-члені, яка не є державою-членом, що направила заявку на охорону, та має законний інтерес, може подати заяву про заперечення через органи держави-члена, в якій вона проживає чи має осідок, протягом строку, дозволеного для подання заяви про заперечення відповідно до першого підпараграфа.

2. Якщо Комісія вважає, що заперечення є прийнятним, вона запрошує орган або фізичну чи юридичну особу, який/яка подав/подала заперечення, та орган або фізичну чи юридичну особу, який/яка подав/подала заявку на охорону, до участі у належних консультаціях протягом розумного періоду, що не перевищує трьох місяців. Таке запрошення надають протягом п'яти місяців із дати публікації заявки на охорону, якої стосується обґрунтована заява про заперечення, в Офіційному віснику Європейського Союзу. До такого запрошення повинна бути додана копія обґрунтованої заяви про заперечення. У будь-який час протягом цих трьох місяців Комісія може подовжити строк для проведення консультацій на щонайбільше три місяці на запит органу або фізичної чи юридичної особи, який/яка подав/подала заявку.

3. Орган або особа, який/яка подав/подала заперечення, та орган або особа, який/яка подав/подала заявку на охорону, повинні розпочати консультації, згадані в параграфі 2, без необґрунтованої затримки. Вони повинні надати одне одному інформацію, необхідну для оцінювання того, чи заявка на охорону відповідає цьому Регламенту та положенням, ухваленим відповідно до цього Регламенту.

4. Якщо орган або особа, який/яка подав/подала заперечення, та орган або особа, який/яка подав/подала заявку на охорону, досягають згоди, або заявник, що має осідок у третій країні, або органи держави-члена чи третьої країни, з якої було подано заявку на охорону, повинні повідомити Комісію про результати консультацій та про всі фактори, які уможливили досягнення згоди, включно з думками сторін. Якщо дані, опубліковані відповідно до статті 97(4), зазнали суттєвих змін, Комісія повинна провести повторне ретельне вивчення, згадане у статті 97(2), після проведення національної процедури, що забезпечує належне опублікування таких змінених даних. Якщо після досягнення згоди до специфікації продукту не вносяться жодні зміни або якщо зміни до специфікації продукту є несуттєвими, Комісія повинна ухвалити рішення відповідно до статті 99(1) щодо запровадження охорони назви місця походження або географічного зазначення, незважаючи на отримання прийнятної заяви про заперечення.

5. Якщо згоди не досягнуто, або заявник, що має осідок у третій країні, або органи держави-члена чи третьої країни, з якої було подано заявку на охорону, повинні повідомити Комісію про результати проведених консультацій та надати їй всі відповідні інформацію і документи. Комісія повинна ухвалити рішення відповідно до статті 99(2) або про запровадження охорони, або про відхилення заявки.

1. Якщо Комісія не отримала прийнятної заяви про заперечення відповідно до статті 98, вона ухвалює імплементаційні акти про запровадження охорони. Такі імплементаційні акти ухвалюють без застосування процедури, зазначеної у статті 229(2) або (3).

2. Якщо Комісія отримала прийнятну заяву про заперечення, вона ухвалює імплементаційні акти або про запровадження охорони, або про відмову у запровадженні охорони. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

3. Охорона, запровадження згідно з цією статтею, не обмежує обов'язку виробників дотримуватися інших правил Союзу, зокрема щодо введення продуктів в обіг та маркування харчових продуктів.

1. Назву, щодо якої була подана заявка і яка є повністю чи частково омонімічною назві, вже зареєстрованій згідно з цим Регламентом, необхідно реєструвати з належним урахуванням місцевого та традиційного використання, а також будь-якого ризику сплутування.

Омонімічну назву, яка створює у споживача оманливе враження, що продукт походить з іншої території, не можна реєструвати, навіть якщо ця назва точно відповідає фактичній території, регіону чи місцю походження такого продукту.

Зареєстровану омонімічну назву можна використовувати лише за умови, що на практиці існує достатня відмінність між омонімом, зареєстрованим пізніше, і вже наявною в реєстрі назвою, ураховуючи необхідність однаково ставитися до відповідних виробників і необхідність уникати введення в оману споживача.

2. Параграф 1 застосовують mutatis mutandis, якщо назва, щодо якої подано заявку, повністю або частково омонімічна географічному зазначенню, охоронюваному відповідно до національного права держав-членів.

3. Якщо назва винного сорту винограду містить охоронювану назву місця походження або охоронюване географічне зазначення чи складається з охоронюваної назви місця походження або охоронюваного географічного зазначення, таку назву не можна використовувати для маркування сільськогосподарських продуктів.

Для врахування існуючої практики маркування Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про встановлення винятків з такого правила.

4. Охорона назв місця походження та географічних зазначень продуктів, на які поширюється дія статті 93 цього Регламенту, не обмежує охоронювані географічні зазначення, що застосовуються до спиртних напоїв, визначених у статті 2 Регламенту Європейського Парламенту та Ради (ЄС) № 110/2008 (- 13).

1. Назва, яка стала родовою назвою, не може бути охоронювана як назва місця походження чи географічне зазначення.

Для цілей цієї секції, "назва, яка стала родовою назвою" означає назву вина, яка, хоча й пов'язана з місцем чи регіоном, де продукт спочатку виробляли чи реалізовували, стала загальною назвою вина в Союзі.

Щоб встановити, чи стала назва загальною, необхідно врахувати всі відповідні фактори, зокрема:

(a) поточну ситуацію в Союзі, зокрема в районах споживання;

(b) відповідне законодавство Союзу або національне право.

2. Назва не може бути охоронювана як назва місця походження чи географічне зазначення, якщо, з огляду на репутацію торговельної марки та її відомість, охорона може ввести споживача в оману щодо справжньої ідентичності вина.

1. Якщо назву місця походження або географічне зазначення зареєстроване відповідно до цього Регламенту, у реєстрації торговельної марки, використання якої суперечило би статті 103(2) і яка стосується продукту, що належить до однієї з категорій із переліку в частині II додатка VII, відмовляють, якщо заявку на реєстрацію торговельної марки подано після дати подання до Комісії заявки на реєстрацію назви місця походження або географічного зазначення.

Торговельні марки, зареєстровані з порушенням першого підпараграфа, визнаються недійсними.

2. Без обмеження статті 101(2) цього Регламенту, торговельну марку, використання якої суперечить статті 103(2) цього Регламенту і щодо якої було подано заявку, яку зареєстровано або, якщо така можливість передбачена відповідним законодавством, установлено в результаті добросовісного використання на території Союзу до дати подання до Комісії заявки на охорону назви місця походження або географічного зазначення, можна продовжувати використовувати й поновлювати, незважаючи на реєстрацію назви місця походження або географічного зазначення, за умови відсутності підстав для визнання такої торговельної марки недійсною або для її відкликання відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/2436 (- 14) або Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1001 (- 15).

У таких випадках використання назви місця походження або географічного зазначення дозволено разом із використанням відповідних торговельних марок.

1. Охоронювану назву місця походження та охоронюване географічне зазначення може використовувати будь-який оператор, що займається реалізацією вина, яке було вироблено згідно з відповідною специфікацією продукту.

2. Охоронювана назва місця походження та охоронюване географічне зазначення, а також вино, для якого використовують таку охоронювану назву згідно із специфікаціями продукту, є охоронюваними від:

(a) будь-якого прямого чи опосередкованого комерційного використання такої охоронюваної назви, включно з використанням продуктів, використовуваних як інгредієнти:

(i) у порівнянних продуктах, які не відповідають специфікації продукту з охоронюваною назвою; або

(ii) тією мірою, якою таке використання експлуатує, послаблює або руйнує репутацію назви місця походження або географічного зазначення;

(b) будь-якого зловживання, імітації або згадування, навіть якщо справжнє походження продукту чи послуги вказано або якщо охоронювану назву перекладено, транскрибовано чи транслітеровано або її супроводжують такі вирази, як "стиль", "тип", "метод", "вироблений у", "імітація", "смак і аромат", "подібний" або подібні, в тому числі якщо такі продукти використовують як інгредієнти;

(c) будь-якого неправдивого чи оманливого зазначення джерела та місця походження, характеру або суттєвих властивостей продукту на внутрішньому чи зовнішньому пакованні, у рекламному матеріалі чи документах, пов'язаних з відповідним винним продуктом, а також від пакування продукту в контейнер, який може створити хибне уявлення про його походження;

(d) будь-якої іншої практики, яка може ввести споживача в оману щодо справжнього походження продукту.

3. Охоронювані назви місця походження та охоронювані географічні зазначення не повинні ставати загальними назвами в розумінні статті 101(1).

4. Охорона, зазначена в параграфі 2, також поширюється на:

(a) товари, які ввозять на митну територію Союзу без випуску їх у вільний обіг у межах митної території Союзу; та

(b) товари, які продають шляхом дистанційного продажу, наприклад, електронної комерції.

Стосовно товарів, які ввозять на митну територію Союзу без випуску їх у вільний обіг у межах такої території, група виробників або будь-який оператор, які мають право використовувати охоронювану назву місця походження або охоронюване географічне зазначення, мають право запобігати ввезенню, в ході торгівлі, товарів будь-якими третіми сторонами до Союзу без випуску їх у вільний обіг у межах Союзу, якщо такі товари, включно з пакованням, походять із третіх країн та якщо на них без дозволу зазначено охоронювану назву місця походження або охоронюване географічне зазначення.

Комісія створює та веде загальнодоступний електронний реєстр охоронюваних назв місця походження та охоронюваних географічних зазначень для вина. До реєстру можна вносити назви місця походження та географічні зазначення, що стосуються продуктів з третіх країн і є охоронюваними в Союзі відповідно до міжнародної угоди, договірною стороною якої є Союз. За винятком випадків, коли вони окремо визначені в такій угоді як охоронювані назви місця походження в розумінні цього Регламенту, такі назви вносять до реєстру як охоронювані географічні зазначення.

1. Заявник, який відповідає умовам, установленим у статті 95, може подати заявку на затвердження зміни в специфікації продукту з охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням, зокрема для врахування розвитку наукових та технічних знань або для коригування визначення меж географічного району, зазначеного в пункті (d) другого підпараграфа статті 94(2). Заявки повинні містити опис та обґрунтування змін, щодо яких подають таку заявку.

2. Зміни у специфікації продукту класифікують за однією з двох категорій залежно від їхньої важливості: Зміни на рівні Союзу, які вимагають проведення процедури заперечення на рівні Союзу, і стандартні зміни, рішення щодо яких ухвалюють на рівні держави-члена або третьої країни.

Для цілей цього Регламенту "зміна на рівні Союзу" означає зміну у специфікації продукту, яка:

(a) включає зміну найменування охоронюваної назви місця походження або охоронюваного географічного зазначення;

(b) полягає у зміні, вилученні чи доданні категорії продуктів виноградарства, зазначеної в частині II додатка VII;

(c) створює ризик зникнення зв'язку, згаданого в пункті (a)(i) статті 93(1), для охоронюваних назв місця походження або зв'язку, згаданого в пункті (b)(i) статті 93(1), для охоронюваних географічних зазначень; або

(d) призводить до встановлення додаткових обмежень щодо реалізації продукту.

"Стандартна зміна" означає будь-яку зміну у специфікації продукту, яка не є зміною на рівні Союзу.

"Тимчасова зміна" означає стандартну зміну, що стосується тимчасової зміни у специфікації продукту в результаті запровадження органами публічної влади обов'язкових санітарних та фітосанітарних заходів або у зв'язку зі стихійними лихами чи несприятливими погодними умовами, офіційно визнаними компетентними органами.

3. Зміни на рівні Союзу затверджує Комісія. Така процедура затвердження повинна відповідати процедурі, встановленій у статті 94 та статтях 96-99 mutatis mutandis.

Заявки на затвердження змін на рівні Союзу, які подають треті країни або виробники третіх країн, повинні містити підтвердження того, що запитані зміни відповідають чинному законодавству відповідної третьої країни про охорону назв місця походження або географічних зазначень.

Заявки на затвердження змін на рівні Союзу повинні стосуватися виключно змін на рівні Союзу. Якщо заявка на затвердження змін на рівні Союзу також стосується стандартних змін, частини, що стосуються стандартних змін, вважають такими, що не подані, а процедура затвердження змін на рівні Союзу стосуватиметься тільки тих частин, що стосуються таких змін на рівні Союзу.

Ретельне вивчення таких заявок повинне зосереджуватися на запропонованих змінах на рівні Союзу.

4. Стандартні зміни затверджують та оприлюднюють держави-члени, на території яких знаходиться географічний регіон відповідного продукту, та доводять до відома Комісії.

Що стосується третіх країн, зміни затверджують відповідно до застосовного законодавства відповідної третьої країни.

Комісія може з власної ініціативи або на належним чином обґрунтований запит держави-члена, третьої країни чи фізичної або юридичної особи, яка має законний інтерес, ухвалювати імплементаційні акти про скасування охорони назви місця походження або географічного зазначення в разі існування однієї або декількох із зазначених нижче обставин:

(a) якщо відповідність специфікації відповідного продукту більше не гарантована;

(b) якщо протягом принаймні семи років поспіль не введено в обіг жодного продукту, на якому зазначають назву місця походження або географічне зазначення;

(c) якщо заявник, який відповідає умовам, установленим у статті 95, заявляє про те, що він більше не бажає підтримувати охорону назви місця походження або географічного зазначення.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Після направлення Комісії заявки на охорону назви місця походження або географічного зазначення виробники можуть зазначати в маркованні та представленні продукту інформацію про те, що заявку подано, і використовувати національні логотипи і зазначення відповідно до права Союзу, зокрема Регламенту (ЄС) № 1169/2011.

Символи Союзу, що вказують на охоронювану назву місця походження або охоронюване географічне зазначення, та зазначення Союзу "охоронювана назва місця походження" або "охоронюване географічне зазначення" можуть бути включені до марковання лише після публікації рішення щодо запровадження охорони такої назви місця походження або такого географічного зазначення.

Якщо заявку відхилено, будь-які продукти виноградарства, на які було нанесено марковання згідно з першим параграфом, можуть реалізовуватися, допоки їх запаси не буде вичерпано.

1. Назви вин, зазначені в статтях 51 та 54 Регламенту Ради (ЄС) № 1493/1999 (- 16) та статті 28 Регламенту Комісії (ЄС) № 753/2002 (- 17) є автоматично охоронюваними відповідно до цього Регламенту. Комісія вносить їх до реєстру, передбаченого в статті 104 цього Регламенту.

2. Комісія здійснює відповідні формальні кроки щодо видалення назв вин, до яких застосовується стаття 118s(3) Регламенту (ЄС) № 1234/2007, з реєстру, передбаченого в статті 104 цього Регламенту, за допомогою імплементаційних актів, ухвалених без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3) цього Регламенту.

3. Стаття 106 не застосовується до наявних охоронюваних назв вин, зазначених у параграфі 1 цієї статті.

До 31 грудня 2014 року Комісія може за власною ініціативою ухвалювати імплементаційні акти про скасування охорони наявних охоронюваних назв вин, зазначених у параграфі 1 цієї статті, якщо вони не відповідають умовам, установленим у статті 93.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

4. У випадку Хорватії, назви вин, опубліковані в Офіційному віснику Європейського Союзу (- 18), є охоронюваними відповідно до цього Регламенту за умови сприятливого результату процедури заперечення. Комісія вносить їх до реєстру, передбаченого в статті 104.

Держави-члени можуть стягувати збори для покриття своїх витрат, у тому числі витрат на розгляд заявок на охорону, заяв про заперечення, заявок на внесення змін і запитів про скасування на підставі цієї підсекції.

1. Для врахування конкретних характеристик виробництва у визначених географічних районах, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про встановлення:

(a) додаткових критеріїв визначення меж географічного району; і

(b) обмежень та відхилень, які стосуються виробництва у визначеному географічному районі.

2. Для забезпечення якості та простежуваності продуктів Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про встановлення умов, згідно з якими специфікації продукту можуть включати додаткові вимоги.

3. Для забезпечення захисту законних прав та інтересів виробників та операторів Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227 щодо: