З метою вдосконалення національної системи сертифікації авіаційної техніки та приведення її у відповідність до міжнародних стандартів, згідно зі статтею 19 Повітряного кодексу України та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 1997 року N 1095 "Про сертифікацію авіаційної техніки та її компонентів"

1. Затвердити Положення про сертифікацію типу надлегких та дуже легких повітряних суден, планерів, мотопланерів, мотопарапланів і пілотованих вільних аеростатів (далі - Положення), що додається.

2. Державному департаменту авіаційного транспорту (Максимов В.О.):

2.1. Забезпечити подання в установленому порядку цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

2.2. Довести зазначене Положення до відома керівників структурних підрозділів Укравіатрансу, підприємств, навчальних закладів цивільної авіації, що входять до сфери управління Мінтрансу та Укравіатрансу.

1.1. Положення про сертифікацію типу надлегких та дуже легких повітряних суден, планерів, мотопланерів, мотопарапланів і пілотованих вільних аеростатів (далі - Положення) розроблено у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 1997 року N 1095 "Про сертифікацію авіаційної техніки та її компонентів" і на підставі Авіаційних правил України, частина 21, "Процедури сертифікації авіаційної техніки", розділи A, B, C, D, E (далі - АПУ-21), з метою визначення порядку та робочої процедури Державіаслужби України з питань сертифікації типу надлегких та дуже легких повітряних суден, планерів, мотопланерів, мотопарапланів і пілотованих вільних аеростатів, а також схвалення змін, що вносяться до Типової конструкції.

1.2. Це Положення є обов'язковим для співробітників інженерного та льотного складу Державіаслужби України, експертів Сертифікаційних центрів, Заявників - Розробників, які беруть участь у сертифікації типу надлегких та дуже легких повітряних суден, планерів, мотопланерів, мотопарапланів і пілотованих вільних аеростатів, а також для організацій та установ, яким Державіаслужбою України делеговані повноваження щодо схвалення Типової конструкції.

1.3. Положення визначає порядок і процедури оформлення та розгляду Заявки на сертифікацію типу надлегких та дуже легких повітряних суден, планерів, мотопланерів, мотопарапланів і пілотованих вільних аеростатів, формування Сертифікаційного базису, проведення сертифікаційних робіт, видання Сертифіката типу та видачі його Заявнику, що встановлені АПУ-21.

1.4. Заявник має право на одержання Сертифіката типу на одиничний екземпляр повітряного судна за його бажанням.

1.5. Згідно з чинним законодавством сертифікація типу надлегких та дуже легких повітряних суден, планерів, мотопланерів, мотопарапланів і пілотованих вільних аеростатів є обов'язковою умовою для одержання Ліцензій на здійснення господарської діяльності при експлуатації повітряних суден Експлуатантами цивільної авіації України.

1.6. При розробці цього Положення використовувалися такі нормативно-правові акти:

Додаток 8 до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію - "Льотна придатність повітряних суден". Міжнародні стандарти;

Повітряний кодекс України;

постанова Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року N 819 "Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях" (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998 року N 889;

Авіаційні правила України, частина 21, "Процедури сертифікації авіаційної техніки", розділи A, B, C, D, E, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 3 листопада 2000 року N 611 та зареєстровані Міністерством юстиції України 28 грудня 2000 року за N 959/5180.

1.7. У цьому Положенні терміни мають такі визначення:

Повітряне судно - будь який апарат, що піддержується в атмосфері за рахунок його взаємодії з повітрям, виключаючи взаємодію з повітрям, відбитим від земної поверхні.

Літак - важче за повітря повітряне судно, що приводиться в рух силовою установкою, підйомна сила якого в польоті створюється в основному за рахунок аеродинамічних реакцій на поверхнях, що залишаються нерухомими в даних умовах польоту.

Мотодельтаплан - важче за повітря повітряне судно, що переміщується у повітрі за допомогою силової установки, підйомна сила якого в польоті створюється за рахунок аеродинамічних реакцій на крило з гнучкою аеродинамічною поверхнею на жорсткому каркасі, а керування в польоті здійснюється за рахунок переміщення центру мас (балансирне керування).

Гвинтокриле повітряне судно - важче за повітря повітряне судно, що переміщується у повітрі за допомогою силової установки, підйомна сила якого в польоті створюється, в основному, за рахунок аеродинамічних реакцій на одній або декількох поверхнях (несучих гвинтах), що обертаються навколо осі, яка перебуває приблизно у вертикальному положенні.

Пілотований вільний аеростат - це легше за повітря повітряне судно, підйомна сила якого створюється за рахунок газу, що легший за повітря (газовий аеростат), або нагрітого повітря (тепловий аеростат).

Надлегкі повітряні судна - надлегкі літаки, надлегкі мотодельтаплани.

До надлегких повітряних суден у цьому Положенні не належать повітряні судна, зліт яких здійснюється за допомогою ніг пілота.

Надлегкий літак - це літак, що має:

поршневий двигун (двигуни) внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або запалюванням від стиснення, або поршневий двигун (двигуни) зовнішнього згоряння;

не більше двох місць включно з місцями екіпажу.

Максимальна злітна маса, встановлена при сертифікації, не перевищує:

450 кг - для сухопутного літака;

495 кг - для гідролітака або амфібії, яка має колісне шасі, а також для сухопутного літака спецпризначення із встановленим обладнанням для виконання авіаційно-хімічних робіт, патрулювання, лісоохорони, аерофотозйомки тощо.

Максимальна швидкість звалювання в посадковій конфігурації (Vso) не повинна перевищувати 65 км/год.

Надлегкий літак призначений для виконання польотів тільки вдень за правилами візуальних польотів та поза умовами зледеніння і не призначений для виконання фігур вищого та складного пілотажу.

Надлегкий мотодельтаплан - це мотодельтаплан, що має:

поршневий двигун (двигуни) внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або запалюванням від стиснення, або поршневий двигун (двигуни) зовнішнього згоряння;

не більше двох місць включно з місцями екіпажу.

Максимальна злітна маса, встановлена при сертифікації, не перевищує:

450 кг - для сухопутного мотодельтаплана;

495 кг - для гідромотодельтаплана або амфібії, яка має колісне шасі, а також для сухопутного мотодельтаплана спецпризначення із встановленим обладнанням для виконання авіаційно-хімічних робіт, патрулювання, лісоохорони, аерофотозйомки тощо.

Максимальна швидкість звалювання в посадковій конфігурації (Vso) не повинна перевищувати 65 км/год.

Надлегкий мотодельтаплан призначений для виконання польотів тільки вдень за правилами візуальних польотів та поза умов зледеніння і не призначений для виконання фігур вищого та складного пілотажу.

Дуже легкі повітряні судна - дуже легкі літаки, дуже легкі мотодельтаплани, дуже легкі гвинтокрилі повітряні судна.

Дуже легкий літак - літак, що має:

поршневий двигун (двигуни) внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або запалюванням від стиснення, або поршневий двигун (двигуни) зовнішнього згоряння;

не більше двох місць включно з місцями екіпажу.

Максимальна злітна маса, встановлена при сертифікації, не перевищує 750 кг.

Максимальна швидкість звалювання в посадковій конфігурації (Vso) не повинна перевищувати 85 км/год.

Дуже легкий літак призначений для виконання польотів тільки вдень за правилами візуальних польотів та поза умовами зледеніння і не призначений для виконання фігур вищого та складного пілотажу.

Дуже легкий мотодельтаплан - мотодельтаплан, що має:

поршневий двигун (двигуни) внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або запалюванням від стиснення, або поршневий двигун (двигуни) зовнішнього згоряння;

не більше двох місць включно з місцями екіпажу;

максимальну злітну масу, встановлену при сертифікації, що не перевищує 750 кг.

Максимальна швидкість звалювання в посадковій конфігурації (Vso) не повинна перевищувати 85 км/год.

Дуже легкий мотодельтаплан призначений для виконання польотів тільки вдень за правилами візуальних польотів та поза умовами зледеніння і не призначений для виконання фігур вищого та складного пілотажу.

Дуже легке гвинтокриле повітряне судно - гвинтокриле повітряне судно, що має:

поршневий двигун (двигуни) внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або запалюванням від стиснення, або поршневий двигун (двигуни) зовнішнього згоряння;

не більше двох місць включно з місцями екіпажу;

максимальну злітну масу, встановлену при сертифікації, не більше ніж 600 кг.

Дуже легке гвинтокриле повітряне судно призначене для виконання польотів тільки вдень за правилами візуальних польотів та поза умовами зледеніння і не призначене для виконання фігур вищого та складного пілотажу.

Планер - важче за повітря повітряне судно, підйомна сила якого в польоті створюється, в основному, за рахунок аеродинамічних реакцій на поверхнях, що залишаються нерухомими в даних умовах польоту, яке не має силової установки та має:

не більше двох місць включно з місцями екіпажу;

максимальну злітну масу, встановлену при сертифікації, не більше 750 кг.

Максимальна швидкість звалювання в посадковій конфігурації (Vso) не повинна перевищувати 80 км/год.

Планер призначений для виконання польотів тільки вдень за правилами візуальних польотів та поза умов зледеніння.

Мотопланер - це планер, що має:

поршневий двигун (двигуни) внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або запалюванням від стиснення, або поршневий двигун (двигуни) зовнішнього згоряння;

не більше двох місць включно з місцями екіпажу;

максимальну злітну масу, встановлену при сертифікації, не більше 850 кг.

Максимальна швидкість звалювання в посадковій конфігурації (Vso) не повинна перевищувати 80 км/год.

Мотопланер призначений для виконання польотів тільки вдень за правилами візуальних польотів та поза умовами зледеніння.

У максимальній сертифікованій злітній масі вищезазначених повітряних суден не враховується маса рятувальної системи повітряного судна.

Мотопараплан - важче за повітря повітряне судно, підйомна сила якого в польоті створюється, в основному, за рахунок аеродинамічних реакцій на поверхнях, які не мають жорсткого каркаса, та яке має злітно-посадковий пристрій на жорсткому каркасі кабіни екіпажу, а також:

поршневий двигун (двигуни) внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або запалюванням від стиснення, або поршневий двигун (двигуни) зовнішнього згоряння;

не більше двох місць включно з місцями екіпажу;

не обмежену максимальну злітну масу.

Мотопараплан призначений для виконання польотів тільки вдень за правилами візуальних польотів та поза умовами зледеніння.

Авіаційні правила - звід процедур, правил, норм і стандартів, виконання яких є обов'язковою умовою забезпечення безпеки польотів і охорони навколишнього середовища від впливу авіації.

Авіаційна техніка - це повітряне судно і його компоненти.

Зразок авіаційної техніки - тип повітряного судна, тип авіаційного маршового двигуна, тип повітряного гвинта і тип допоміжного двигуна.

Заявка на видачу Сертифіката типу - Заявка будь-якої юридичної або фізичної особи (Заявника), що подана до Державіаслужби України для отримання Сертифіката типу на повітряне судно.

Заявник - Розробник, що подав до Державіаслужби України Заявку на отримання Сертифіката типу на повітряне судно, що ним створене або створюється.

Розробник - юридична чи фізична особа, що здійснює розробку авіаційної техніки.

Виробник - юридична чи фізична особа, що здійснює виробництво авіаційної техніки.

Сертифікація - встановлення відповідності авіаційної техніки вимогам до льотної придатності й охорони навколишнього середовища.

Сертифікаційний базис - комплекс вимог до льотної придатності й охорони навколишнього середовища, що поширені на дане повітряне судно.

Сертифікаційний центр - організація, що виконує сертифікаційні роботи і має на те відповідні повноваження від Державіаслужби України.

Кваліфікаційний базис - комплекс вимог до льотної придатності, що поширені на даний тип комплектувального виробу.

Типова конструкція - конструкція повітряного судна (включаючи його льотні характеристики й експлуатаційні обмеження), відповідність якої вимогам Сертифікаційного базису встановлюється за результатами сертифікації повітряного судна.

Типова конструкція складається з комплекту документації, що уточнена за результатами сертифікації і затверджена у встановленому порядку:

а) робочої конструкторської документації, що складається з креслень та специфікацій (включно з переліками цих креслень та специфікацій), які необхідні для визначення конструкції повітряного судна, для якого встановлена відповідність вимогам Сертифікаційного базису;

б) Технічних умов на приймання і постачання повітряного судна або еквівалентного документа, що забезпечує контроль відповідності серійних екземплярів схваленій Типовій конструкції повітряного судна;

в) технологічних процесів, методів виробництва та складання, що необхідні для забезпечення відповідності серійних екземплярів схваленій Типовій конструкції повітряного судна;

г) експлуатаційної документації повітряного судна.

Головна зміна - така зміна Типової конструкції повітряного судна, що істотно впливає на його льотну придатність.

Другорядна зміна - така зміна Типової конструкції повітряного судна, що несуттєво впливає на його льотну придатність і не є головною зміною.

Доказова документація - документація, що містить результати перевірок, випробувань й оцінок льотної придатності повітряного судна й установлює його відповідність вимогам Сертифікаційного базису.

Експлуатаційна документація - документація, що регламентує льотну й технічну експлуатацію повітряного судна, включаючи його технічне обслуговування, і містить експлуатаційні обмеження, процедури і рекомендації.

Льотна придатність - характеристика повітряного судна, яка забезпечується реалізацією норм льотної придатності в його конструкції та льотно-технічних характеристиках.

Модифікація - будь-яка головна, другорядна, акустична або емісійна зміна Типової конструкції авіаційної техніки, що стосується його льотної придатності або зачіпає його характеристики, які впливають на навколишнє середовище.

Норми льотної придатності - частина Авіаційних правил, що містить вимоги до конструкції, параметрів і льотних якостей повітряних суден і їхніх компонентів, спрямовані на забезпечення безпеки польотів.

Сертифікат типу - документ, що видається Державіаслужбою України і засвідчує відповідність Типової конструкції авіаційної техніки вимогам Сертифікаційного базису.

Свідоцтво про придатність виробу - документ, що засвідчує відповідність типу комплектувального виробу вимогам Кваліфікаційного базису.

Схвальний лист - документ, що видає Державіаслужба України Виробнику на право виготовлення обмеженої кількості авіаційної техніки тільки за наявності Сертифіката типу (з урахуванням доповнень до Сертифіката типу за їх наявності) або Свідоцтва про придатність на несертифікованому виробництві.

Технічні умови на приймання і постачання повітряного судна - документ, що містить інформацію про Типову конструкцію, параметри і характеристики екземпляра авіаційної техніки, що виготовляється серійно, які підлягають контролю й оцінці при прийманні екземпляра як готової продукції і встановленні його відповідності Типовій конструкції, зазначеній у Сертифікаті типу повітряного судна.

Утримувач Сертифіката типу - Заявник, що отримав від Державіаслужби України Сертифікат типу на авіаційну техніку.

1.8. У цьому Положенні скорочення мають такі значення:

АО - авіаційне обладнання;

АПУ - Авіаційні правила України;

АТ - авіаційна техніка;

ДД - доказова документація;

ДЛПС - дуже легке повітряне судно;

ЕД - експлуатаційна документація;

КЕ - керівництво з технічної експлуатації;

КЛЕ - керівництво з льотної експлуатації;

ЛП - льотна придатність;

МДП - мотодельтаплан;

МК град. - магнітний курс;

НЛП - норми льотної придатності;

НПС - надлегке повітряне судно;

ПС - повітряне судно;

РКД - робоча конструкторська документація;

РО - регламент технічного обслуговування;

СБ - сертифікаційний базис;

СТУ - спеціальні технічні умови;

ТК - типова конструкція;

ТО - технічне обслуговування;

ТУ - технічні умови.

2.1. Сертифікація типу ПС здійснюється на підставі Заявки Розробника ПС на отримання сертифіката типу ПС шляхом проведення сертифікаційних робіт: розрахунків, моделювання, аналізу досвіду експлуатації ПС або його прототипів, сертифікаційних (лабораторних, стендових, наземних, льотних) випробувань ПС тощо.

2.2. Двигун, повітряний гвинт та АО, що встановлені на ПС, повинні мати відповідно Сертифікати типу, Свідоцтва про придатність або Схвальні листи для АО категорії "A".

Вищезгадані комплектуючі вироби, які не мають відповідних Сертифікатів, Свідоцтв та Схвальних листів згідно з АПУ-21, можуть проходити сертифікацію та випробування в складі даного типу ПС на відповідність вимогам, що повинні бути включені у СБ ПС.

2.3. Сертифікаційні роботи проводяться комісією із сертифікації типу ПС під керівництвом та контролем Державіаслужби України та у повному обсязі забезпечуються Заявником.

2.4. Заявник відповідає за проведення робіт із сертифікації типу та за відповідність ТК ПС вимогам СБ до закінчення експлуатації типу ПС.

Витрати, пов'язані з сертифікацією типу ПС, несе Заявник.

2.5. Остаточне рішення про відповідність ТК ПС вимогам до льотної придатності приймає Державіаслужба України.

Державіаслужба України може вимагати від учасників сертифікаційних робіт надання всіх матеріалів, що підтверджують відповідність ТК ПС вимогам СБ та необхідні для прийняття зазначеного рішення.

2.6. Встановлюється така послідовність основних етапів сертифікації типу НПС та ДЛПС, планерів, мотопланерів, мотопарапланів і пілотованих вільних аеростатів:

подача Розробником ПС до Державіаслужби України Заявки на отримання Сертифіката типу ПС;

прийняття Державіаслужбою України рішення про проведення робіт з сертифікації типу ПС (наказ Державіаслужби України);

призначення Комісії з сертифікації типу ПС (наказ Державіаслужби України);

етап макета;

складання Висновку та затвердження рішення про допуск ПС до сертифікаційних льотних випробувань;

сертифікаційні випробування ПС (наземні та льотні);

аналіз результатів сертифікації типу ПС;

подача Заявником до Державіаслужби України Подання ПС на отримання Сертифіката типу;

прийняття Державіаслужбою України рішення про видання Сертифіката типу ПС;

сплата Заявником державних зборів;

видача Державіаслужбою України Сертифіката типу ПС.

2.7. Державіаслужба України має право припиняти перехід до наступного етапу сертифікації, якщо не досягнуто мети попереднього етапу.

2.8. У випадках, коли на час подачі Заявки на отримання Сертифіката типу ПС знаходиться у серійному виробництві та/або експлуатації, Державіаслужба України своїм рішенням може коригувати етапи та процедури сертифікації відповідно до основних вимог цього Положення.

3.1. Заявка на отримання Сертифіката типу ПС подається до Державіаслужби України Розробником ПС (Заявником) за встановленою формою (додаток 1).

3.2. Заявка подається із супровідним листом на ім'я Директора Державіаслужби України.

3.3. До заявки повинні бути додані:

а) креслення загального вигляду ПС у трьох проекціях на аркуші формату А3;

б) компоноване креслення ПС на аркуші формату А3;

в) Специфікація ПС;

г) План-проспект СБ ПС.

3.4. Усі документи, що подаються до Державіаслужби України, повинні подаватися у такому порядку:

титульний аркуш (перший аркуш документа, рекомендована форма наведена в додатку 2);

розділ "Зміст";

основний текст;

додатки (при потребі).

3.5. Заявка на отримання Сертифіката типу ПС приймається на розгляд Державіаслужби України тільки за наявності всіх документів, зазначених у пунктах 3.2 та 3.3 цього Положення.

3.6. Заявка на отримання Сертифіката типу ПС та подані документи розглядаються Державіаслужбою України протягом 20 робочих днів від дати їхнього надходження.

3.7. Під час розгляду поданих документів оцінюється достатність відомостей і обсягу для формування СБ ПС та прийнятність вимог до льотної придатності ПС.

3.8. У разі позитивних результатів попередньої експертизи поданих документів Державіаслужба України приймає рішення про реєстрацію Заявки та проведення робіт із сертифікації типу ПС, схвалює проект СБ та призначає Сертифікаційний центр для проведення робіт із сертифікації типу ПС, про що Заявнику та Сертифікаційному центру надсилається письмове повідомлення.

3.9. Заявка на одержання Сертифіката типу НПС та ДЛПС, планерів, мотопланерів, мотопарапланів і пілотованих вільних аеростатів дійсна на строк не більше трьох років, якщо Заявником не обґрунтовано необхідність більшого строку для сертифікації типу ПС.

3.10. Якщо Сертифікат типу не був виданий або якщо Заявник переконався в тому, що Сертифікат типу не буде ним отриманий у термін дії Заявки, то Заявник повинен подати до Державіаслужби України нову Заявку на отримання Сертифіката типу з урахуванням вимог пунктів 3.2 та 3.3 цього Положення.

3.11. Обсяг процедур подальшої сертифікації визначається Державіаслужбою України за розглядом виконаного обсягу робіт і наданих підсумкових документів та оформлюється додатковим Рішенням Державіаслужби України.

3.12. У разі негативних результатів попередньої експертизи поданих документів до Заявника надсилаються зауваження або аргументована відмова у прийнятті Заявки на отримання Сертифіката типу ПС.

4.1. Специфікація ПС розробляється Заявником, повинна відповідати вимогам пункту 3.4 цього Положення та містити відомості, достатні для формування СБ:

а) клас та категорія ПС згідно із відповідними НЛП, кількість місць, загальна (аеродинамічна) схема, тип, кількість і розташування двигунів та повітряних гвинтів (за наявності), призначення ПС;

б) основні характеристики ПС (геометричні характеристики, характеристики силової установки (за наявності), масові та центрувальні характеристики (розрахункові), льотні характеристики (розрахункові));

в) очікувані умови експлуатації ПС;

г) технічний опис ПС, в якому зазначаються особливості конструкції ПС, його агрегатів та систем, конструкційні матеріали, технологічні процеси тощо;

ґ) перелік обладнання, що встановлюється на ПС, з розподілом на обов'язкове і додаткове.

4.2. За наявності декількох моделей ПС складаються доповнення до Специфікації або окремі Специфікації на ці моделі. Ця інформація може бути наведена в одному документі.

5.1. Проект СБ ПС розробляється Заявником, повинен компонуватися згідно з вимогами пункту 3.4 цього Положення та повинен містити:

а) визначення НЛП, що є основою СБ, із зазначенням вимог (пунктів), що не поширюються на це ПС, в окремому розділі, та короткого мотивування такого вилучення (за потреби);

б) НЛП ПС;

в) перелік пунктів НЛП, відповідність вимогам яких забезпечується еквівалентним рівнем безпеки польотів, та обґрунтування цього рівня;

г) СТУ (за потреби).

5.2. Основою СБ НПС та ДЛПС, планерів, мотопланерів, мотопарапланів і пілотованих вільних аеростатів повинні бути НЛП зазначених ПС, що чинні в Україні на час подачі заявки.

5.3. У разі відсутності чинних в Україні НЛП за основу СБ НПС та ДЛПС, планерів, мотопланерів, мотопарапланів і пілотованих вільних аеростатів можуть бути прийняті інші вимоги до льотної придатності таких ПС, у тому числі закордонні НЛП, якщо Державіаслужбою України буде визначено, що такі вимоги забезпечують необхідний рівень безпеки польотів.

СБ повинен ураховувати особливості конструкції ПС та очікувані умови експлуатації.

5.4. Якщо Державіаслужбою України буде визначена недостатність запропонованих Заявником вимог до льотної придатності заявленого ПС внаслідок наявності нових або незвичних особливостей конструкції, характеристик, застосування, умов експлуатації або інших причин, то Заявником повинні бути розроблені Спеціальні технічні умови (СТУ), що включаються в СБ ПС окремим розділом.

6.1. Комісія із сертифікації типу ПС (далі - Комісія) формується та призначається відповідним наказом Державіаслужби України.

6.2. До складу Комісії входять експерти Державіаслужби України, фахівці Заявника, Сертифікаційного центру та інших організацій (за їхньою згодою), а також пілоти та спеціалісти, що призначаються для проведення сертифікаційних льотних випробувань.

6.3. Для проведення сертифікаційних льотних випробувань Заявник і Сертифікаційний центр подають до Державіаслужби України кандидатури пілотів та спеціалістів з льотних випробувань із зазначенням необхідних даних - стаж льотної роботи, кваліфікація, досвід польотів на ПС, зазначених у цьому Положенні, досвід та відповідна підготовка для проведення сертифікаційних льотних випробувань.

6.4. Державіаслужба України перевіряє кваліфікацію і готовність пілотів та спеціалістів для проведення льотних випробувань ПС заявленого типу, визначає можливість призначення пілота та спеціалістів з льотних випробувань як представників Державіаслужби України в цих випробуваннях.

За необхідності Державіаслужба України призначає пілота та спеціалістів з льотних випробувань, з урахуванням вищезазначених даних, зі свого штату спеціалістів.

6.5. Розпорядженням Державіаслужби України на безстроковий період із складу Комісії (Експертної групи) призначається співробітник Державіаслужби України - провідний фахівець із типу ПС (далі - менеджер проекту).

6.6. Голова комісії призначається зі складу експертів Державіаслужби України.

6.7. Склад Комісії та її Голова затверджуються відповідним наказом Державіаслужби України протягом 15 робочих днів від дати подання кандидатур Сертифікаційним центром та Заявником на термін сертифікаційних робіт. Зміна складу комісії відбувається у виняткових випадках за додатковим наказом Державіаслужби України.

6.8. Функціями Комісії є:

а) розгляд та узгодження:

1) СБ ПС;

2) проекту Таблиць відповідності;

3) Програм сертифікаційних випробувань;

4) плану робіт із сертифікації типу ПС;

5) Пред'явлення на льотні випробування ПС;

6) Актів із сертифікаційних робіт та випробувань;

7) Подання на отримання Сертифіката типу ПС;

б) складання Висновку щодо можливості допуску ПС до льотних випробувань;

в) участь у роботах із сертифікації типу ПС та випробуваннях, що проводяться Заявником, згідно з наказом Державіаслужби України.

6.9. Комісія проводить такі засідання:

а) на етапі макета:

1) ознайомлення з ПС, що заявлене на отримання Сертифіката типу, особливостями його конструкції, матеріалів, характеристик;

2) попереднє погодження СБ та проекту Таблиць відповідності;

3) погодження Програми (програм) сертифікаційних випробувань;

4) погодження Плану сертифікаційних робіт;

б) під час наземних випробувань (за необхідності);

в) під час встановлення відповідності ПС вимогам СБ, що потребують розгляду конструкції (за необхідності);

г) перед льотними випробуваннями:

1) аналіз результатів проведених наземних робіт із сертифікації типу та випробувань;

2) складання Висновку про можливість допуску ПС до льотних випробувань;

3) погодження Пред'явлення ПС на льотні випробування;

ґ) заключне:

1) аналіз результатів робіт із сертифікації типу та випробувань;

2) ухвалення СБ ПС та Таблиць відповідності;

3) погодження Пред'явлення ПС на отримання Сертифіката типу.

6.10. Засідання проводяться після попереднього опрацювання питань членами Комісії за напрямками їхньої роботи. Для вирішення питань, що виникають під час сертифікації, Комісія може проводити додаткові засідання, у тому числі й за вимогами Заявника.

6.11. У разі виявлення невідповідності конструкції ПС НЛП, усунення якої потребує додаткового дослідження, доробки конструкції та т. ін., оформляється Протокол встановлення відповідності. Типова форма протоколу наведена в додатку 3.

7.1. Проекти СБ ПС, Таблиць відповідності, план робіт із сертифікації типу ПС розробляються Заявником.

На етапі макета розглядаються та узгоджуються Комісією та схвалюються Державіаслужбою України:

а) проект СБ;

б) проект Таблиці відповідності;

в) план робіт із сертифікації типу.

7.2. У проекті Таблиць відповідності для кожного пункту СБ повинні бути визначені функціональні системи та характеристики, на які поширюються вимоги цього пункту СБ, метод встановлення відповідності.

7.3. Під час розгляду проекту Таблиць відповідності оцінюється прийнятність методів визначення відповідності ТК ПС вимогам СБ, достатність обсягу робіт із сертифікації типу ПС та випробувань, вид і форма ДД.

7.4. План робіт із сертифікації типу ПС розробляється на базі схваленого Державіаслужбою України проекту Таблиць відповідності і повинен відображати всі дії, необхідні в процесі сертифікації типу ПС.

План складається за довільною формою, прийнятною для Комісії та Державіаслужби України. У плані робіт із сертифікації типу ПС повинні бути відображені порядок дій під час сертифікації типу ПС, виконавці та строки виконання.

7.5. За результатами етапу макета комісією оформляється підсумковий Протокол, який схвалюється Державіаслужбою України.

Зазначені у пункті 7.1 документи приймаються Державіаслужбою України для схвалення тільки після їх узгодження Комісією.

7.6. У разі позитивних результатів розгляду зазначених документів Державіаслужба України схвалює їх, про що Заявнику надсилається письмове повідомлення; негативних - до Заявника надсилаються зауваження.

Після етапу макета на підставі схвалених Державіаслужбою України документів, зазначених у пункті 7.1, Заявник складає та затверджує:

а) Програму сертифікаційних випробувань на міцність конструкції ПС;

б) Програму сертифікаційних льотних випробувань ПС.

У загальному вигляді типова Програма сертифікаційних льотних випробувань ПС наведена в додатку 4.

Програми сертифікаційних випробувань ПС розглядаються та узгоджуються Комісією та схвалюються Державіаслужбою України.

Сертифікаційні випробування НПС та ДЛПС, планерів, мотопланерів, мотопарапланів і пілотованих вільних аеростатів проводяться в один етап.

Метою сертифікаційних випробувань ПС є:

а) встановлення відповідності ПС, його двигунів, повітряних гвинтів, обладнання, їхніх характеристик та ЕД вимогам СБ;

б) оцінка надійної роботи ПС, його функціональних систем, двигунів, повітряних гвинтів, обладнання та інших компонентів;

в) затвердження ТК ПС.

10.1. Відповідність ПС СБ у частині міцності конструкції може встановлюватися двома шляхами:

а) випробуванням конструкції ПС на дію навантажень від експлуатаційних до розрахункових навантажень.

Після зняття експлуатаційних навантажень конструкція ПС не повинна мати остаточних деформацій.

Під час дії розрахункових навантажень конструкція повинна витримати їхню дію без руйнування протягом не менш як три секунди, згідно із НЛП;

б) комбінацією випробувань конструкції ПС на дію експлуатаційних навантажень та розрахунків на дію розрахункових навантажень.

Вибір шляху випробувань вирішується окремо для кожного типу ПС за узгодженням із Комісією.

10.2. Випробування ПС на міцність проводяться згідно зі схваленою Державіаслужбою України програмою.

10.3. Програма випробувань ПС на міцність складається з трьох частин:

а) обґрунтування визначення критичних розрахункових випадків для проведення випробувань;

б) визначення експлуатаційних навантажень, що очікуються під час експлуатації ПС, та розрахункових навантажень;

в) методика проведення випробувань ПС на міцність.

10.4. Визначення експлуатаційних та розрахункових навантажень проводиться згідно з вимогами СБ у частині міцності конструкції із посиланням на пункти СБ.

Результати визначення експлуатаційних та розрахункових навантажень для всіх розрахункових випадків повинні бути зведені у підсумкові таблиці.

10.5. Методика проведення випробувань ПС на міцність повинна включати:

а) опис стенда (обладнання), що використовується під час випробувань на міцність;

б) заходи безпеки;

в) детальний опис методики проведення випробувань для кожного критичного розрахункового випадку;

г) опис, форму та порядок складання підсумкової документації (протоколів, актів тощо).

10.6. Розробка програми та проведення випробувань ПС на міцність може здійснюватися як Заявником (за участю членів Комісії), так і іншою організацією (Сертифікаційним центром), що повинно бути зазначено у проекті Таблиці відповідності.

10.7. У випадку, передбаченому пунктом 10.1.(б), розрахунки конструкції ПС на дію розрахункових навантажень повинні вестися з урахуванням додаткових коефіцієнтів безпеки, а результати цих розрахунків повинні показати, що запаси міцності (відношення руйнівних напружень елемента конструкції до діючих напружень у цьому елементі) більше 1.

10.8. На базі матеріалів випробувань ПС (протоколів, актів) та розрахунків Комісія спільно з Заявником складає Висновок про відповідність ПС поширеним на нього вимогам СБ у частині міцності конструкції.

11.1. Обсяг наземних випробувань визначається проектом Таблиць відповідності. У наземні випробування повинні бути включені роботи з установлення відповідності ПС вимогам до конструкції, систем, силової установки, обладнання, технологій виготовлення, що вимагають розгляду конструкції, та оцінка проекту експлуатаційної документації.

11.2. Наземні випробування ПС проводяться згідно зі схваленою Державіаслужбою України Програмою сертифікаційних випробувань ПС, яка повинна включати детальний опис методики проведення випробувань та обладнання, що використовується під час випробувань, заходи безпеки та порядок складання підсумкової документації (протоколів, актів тощо).

11.3. Обсяг наземних випробувань та підсумкових документів, необхідний для оформлення Висновку комісії із сертифікації типу ПС про можливість допуску ПС до проведення сертифікаційних льотних випробувань, визначається Комісією на етапі макета під час розгляду Програми.

12.1. Після проведення наземних випробувань згідно з розділами 10 та 11 цього Положення та інших робіт із сертифікації типу ПС, передбачених СБ та Таблицями відповідності, Комісія на підставі проведеної експертної оцінки ПС, а також вищезазначених документів складає "Висновок Комісії із сертифікації типу ПС про можливість допуску ПС до проведення сертифікаційних льотних випробувань".