У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого арбітражного суду України на запити щодо застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства.

1. У вирішенні спорів за участю органів державної податкової адміністрації виникли питання, що наводяться нижче разом з відповідями на них.

1.1. За яких підстав застосовуються пункти 5.1, 5.2, 5,3, 6 та 7 Інструкції про порядок застосування та стягнення фінансових санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 20.04.95 N 28 (далі - Інструкція)?

Згідно з пунктом 7 Інструкції відповідальність у вигляді фінансових санкцій настає і в тому разі, якщо порушення сталося через помилкове застосування законодавства про оподаткування, недбалість, недосвідченість чи розрахункову помилку.

Інструкцією (пункти 7, 8) передбачено випадки, у яких фінансові санкції не застосовуються, зокрема у разі переплати по одному виду податків чи зборів (обов'язкових платежів) у рахунок погашення належної до сплати суми іншого податку (збору, обов'язкового платежу).

1.2. Чи звільняється резидент від сплати фінансових санкцій за порушення строків надходження валютної виручки, передбачених Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 року, в зв'язку з тим, що двостороннім актом приймання встановлено неналежну якість експортованого товару?

Вищезгаданий Закон не ставить право податкової адміністрації стягувати санкції за порушення строків надходження валютної виручки у залежність від зазначеної причини, з якої нерезидент своєчасно не розрахувався. Таким чином двосторонній акт приймання може бути підставою для здійснення додаткових розрахунків між контрагентами, але не для звільнення від фінансових санкцій, передбачених вищезгаданим Законом.

1.3. Чи може арбітражний суд зупиняти провадження у справах у зв'язку з прийняттям платником податків рішення про реструктуризацію податкової заборгованості?

Прийняття платником податку рішення щодо реструктуризації податкової заборгованості (пункт 1 статті 4 Закону України "Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків за станом на 31 березня 1997 року") є його правом, а не обов'язком. Тому практично не реалізований намір платника податку звернутися з відповідним повідомленням до податкового органу не може бути підставою для зупинення провадження у справах.

Якщо під час вирішення спору між податковим органом і платником податку у зв'язку зі стягненням з останнього заборгованості шляхом звернення стягнення на його майно платник на підставі пункту 2 статті 4 згаданого Закону звертається до податкового органу з повідомленням про реструктуризацію податкової заборгованості, то арбітражний суд згідно зі статтею 79 Арбітражного процесуального кодексу України та з урахуванням матеріалів і обставин конкретної справи може вирішити питання про зупинення провадження у справі.

2. Коли страхове товариство, компанія набуває статусу юридичної особи: з моменту реєстрації у виконавчому комітеті місцевої ради чи з моменту внесення їх до єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) чи державного реєстру страхових та перестрахових брокерів?

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про господарські товариства" права юридичної особи ці товариства набувають з дня їх державної реєстрації. Названа стаття не ставить можливість реєстрації у залежність від характеру чи виду їх діяльності, крім заборонених чинним законодавством України. Проте страхові компанії або товариства, набувши статусу юридичної особи з дня державної реєстрації, вправі розпочати страхову діяльність лише за умови внесення їх до єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) чи державного реєстру страхових та перестрахових брокерів (пункт 1 статті 36 Закону України "Про страхування" та одержання ліцензії спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю (стаття 38 цього ж Закону).

3. Які підстави відповідальності комерційних банків за неналежне виконання розрахункових операцій за дорученням клієнтів банку згідно зі статтею 5.1 Указу Президента України від 16.03.95 N 227/95 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві" (далі - Указ)?

Статтею 5.1 Указу встановлено відповідальність комерційних банків, зокрема за виконання розрахункових операцій з порушенням порядку, передбаченого статтею 5 Указу.

За змістом статті 5 Указу усі грошові надходження підприємству в національній валюті України зараховуються банками тільки на розрахунковий (поточний) рахунок, за окремими винятками, зазначеними в Указі. Отже, у цьому Указі йдеться про ті кошти, які надходять даному підприємству від інших суб'єктів господарювання.

Що ж до коштів, які перераховуються підприємством, то чинне законодавство не покладає на банк, що здійснює касово-розрахункове обслуговування підприємства, обов'язку контролювати правомірність їх перерахування на рахунки інших суб'єктів господарювання.

Слід також мати на увазі, що відповідно до пункту 4 статті 24 Закону України "Про підприємства в Україні" (в редакції Закону України від 16.10.96 підприємства самостійно встановлюють черговість і напрями списання коштів з власних рахунків, яке здійснюється установами банків за дорученням таких підприємств, крім випадків, передбачених законами України.

Згідно з абзацом 4 пункту 18 розділу II Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001 N 135 визначено порядок виконання розрахункових документів. Спочатку виконуються платіжні вимоги, оформлені на підставі рішень судів, потім - розрахункові документи на сплату платежів до бюджетів, після цього - платіжні вимоги, оформлені на підставі інших виконавчих документів. Усі інші документи виконуються у порядку їх послідовного надходження.

4. Чи можливе застосування статті 148 Цивільного кодексу України у вирішенні спорів, пов'язаних з поверненням стягнутих банком у безспірному порядку коштів?

Об'єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, а не майно, що визначається родовими ознаками. До останнього, зокрема, належать грошові суми. Тому позови про повернення коштів з чужого незаконного володіння, в тому числі безпідставно стягнутих у безспірному порядку, не є віндикаційними, і правила статті 148 Цивільного кодексу України щодо них не застосовуються.

Якщо неправомірними діями банку організації завдано збитків або заподіяно шкоду, то, у залежності від конкретних обставин, вона не позбавлена права вимагати відшкодування збитків чи шкоди на підставі статей 203 або 440 Цивільного кодексу України.

5. Чи зобов'язане підприємство вносити платежі, передбачені статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (в редакції Закону України від 14.10.94), якщо норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів до них не доводився?