У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого арбітражного суду України на запити щодо застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства.

1. У вирішенні спорів за участю державних податкових органів виникли питання, що наводяться нижче разом з відповідями на них.

1.1. Які санкції можуть застосовуватись до підприємців, що вже отримали ліцензію на право торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами і мають місце для зберігання оптових партій цих виробів, але не зареєстрували ці місця?

Відповідно до статті 3 Закону України "Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами", а також Тимчасового порядку видачі ліцензій на право імпорту, експорту, оптової торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.96 N 493 (з подальшими змінами), реєстрація органами податкової адміністрації місць зберігання оптових партій алкогольних напоїв та тютюнових виробів є однією з обов'язкових умов для отримання господарюючим суб'єктом спеціального дозволу (ліцензії) на право торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами.

Підприємці, які вже отримали ліцензію, за наявності місць зберігання оптових партій зазначеної продукції також повинні зареєструвати належні їм склади і бази (пункт 5 Положення про порядок обов'язкової реєстрації місць зберігання оптових партій алкогольних напоїв та тютюнових виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.97 N 89).

Отже невиконання суб'єктом господарювання цих вимог є порушенням обов'язкових правил реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів, і державні податкові органи не позбавлені права застосовувати до порушників фінансові санкції у вигляді штрафів на підставі абзацу 4 частини другої статті 17 Закону України від 19.12.95 "Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами".

1.2. Який порядок стягнення заборгованості за векселем, що видається на суму податку на додану вартість при ввезенні товарів на митну територію України, у разі його неоплати у встановлений строк?

Правовий режим податкового векселя є спеціальним порівняно з тим, що передбачений для векселя Женевською конвенцією 1930 року та Постановою Верховної Ради України від 17.06.92 "Про застосування векселів у господарському обороті України". Зокрема, пункт 11.5 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість", а також Порядок випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.97 N 1104, не передбачають надання платниками податку податкового векселя з відміткою "без протесту" чи іншою рівнозначною.

Згідно з пунктом 18 цього Порядку протест у неплатежі податкового векселя не здійснюється. У разі його неоплати у встановлений строк сума векселя підлягає стягненню з векселедавця державною податковою адміністрацією - векселедержателем у порядку, передбаченому для стягнення недоїмки за обов'язковими платежами до бюджету. У даний час такий порядок регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 8-93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів".

1.3. Чи підлягає списанню згідно із Законом України "Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків за станом на 31 березня 1997 року" заборгованість за пенею, штрафними та фінансовими санкціями, що була виявлена до 31 березня 1997 року?

Стаття 2 названого Закону не ставить списання заборгованості за пенею, штрафними та фінансовими санкціями у залежність від строку виявлення цієї заборгованості.

1.4. Чи вправі зацікавлене підприємство, установа чи організація оскаржити рішення керівника податкової міліції про застосування фінансових санкцій?

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" права, передбачені пунктом 7 частини першої цієї статті щодо застосування до підприємств, установ і організацій фінансових санкцій, надаються, зокрема, заступникам керівників податкових органів. Якщо керівник податкової міліції є заступником керівника відповідного податкового органу, то він користується згаданими правами у повному обсязі. Оскільки у такому разі він діє саме як заступник керівника податкового органу, зацікавлене підприємство, установа чи організація відповідно до статей 12 і 14 названого Закону не позбавлена права оскаржити рішення про застосування фінансових санкцій за підпорядкованістю або звернутися до арбітражного суду із заявою про визнання його недійсним.

1.5. Чи підлягають задоволенню позови державних податкових органів про скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності?

Відповідно до частини другої статті 1 АПК державні органи мають право звертатися до арбітражного суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Пункт 17 частини першої статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (в редакції Закону України від 21.09.2000 N 1987-III надає податковим органам право звертатися у передбачених законом випадках до суду або арбітражного суду з заявою про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. Підвідомчість відповідних спорів повинна визначатись на загальних підставах, виходячи з суб'єктного складу учасників спору.

1.6. В якому порядку здійснюється сплата ринкового збору?

За змістом статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 N 56-93 "Про місцеві податки і збори" (далі - Декрет N 56-93) ринковий збір є платою, яку вносить продавець власнику ринку за користування торговим місцем протягом робочого дня ринку. Торгове місце може бути як у павільйоні, так і на критих чи відкритих столах, майданчиках тощо. Сплата ринкового збору не надає особі, яка одержала торгове місце, права власності на нього.

Вноситься ринковий збір до початку торгівлі.

Що ж до окремих кіосків, павільйонів, лотків, палаток тощо, які розташовані на території ринку, але належать на праві власності іншим суб'єктам підприємницької діяльності, то вони не є торговим місцем у розумінні статті 4 Декрету N 56-93. Стосунки власників цих об'єктів торгівлі з адміністрацією ринку регулюються статтею 17 Декрету N 56-93, Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", Правилами торгівлі на ринках, затвердженими наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 12.03.96 N 157 (зареєстровано Мінюстом України 25.03.96 N 138/1163), та іншими актами законодавства, зокрема тими, що регулюють відносини оренди.

1.7. Чи стосується встановлення місцевого збору за видачу дозволу на розміщення стаціонарного об'єкта торгівлі тих об'єктів, які збудовані до набрання чинності Декретом України N 56-93?

За змістом пунктів 2 і 3 статті 15 Закону України "Про систему оподаткування" та статті 17 Декрету N 56-93 відповідний збір встановлюється сільськими, селищними та міськими радами не за діяльність з роздрібної торгівлі, а за дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі. Отже встановлення такого місцевого збору не може стосуватися тих об'єктів торгівлі, які збудовані до набрання чинності Декретом N 56-93.

Збір за видачу дозволу на розміщення стаціонарного об'єкта торгівлі повинен сплачуватись за кожний об'єкт, на розміщення якого такий дозвіл надається (стаття 17 Декрету N 56-93).

2. Чи може бути відповідачем у справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації товариство покупців, якщо останнє не виконало умов договору щодо внесення інвестицій?

Згідно з пунктом 7 Порядку створення та реєстрації товариства покупців у процесі приватизації, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 25.05.93 N 235, товариство покупців, створене з метою придбання об'єктів приватизації, припиняє свою діяльність після досягнення поставленої мети.

У разі якщо договорами, укладеними між відділенням Фонду державного майна України і товариствами покупців, було передбачено обов'язок останніх щодо внесення інвестицій і такий обов'язок не виконано, то мету діяльності відповідного товариства не можна вважати досягнутою, а його діяльність - припиненою. Отже таке товариство покупців може бути відповідачем у справі за позовом відділення Фонду державного майна України.

Що ж до відповідальності покупця за невиконання умов договору купівлі-продажу в частині внесення інвестицій, передбаченої пунктом 5 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", то вона застосовується протягом усього періоду чинності такого договору з урахуванням строків позовної давності (статті 71 і 72 Цивільного кодексу України), які обчислюються з дати, коли інвестиції повинні були бути внесені.

3. Чи вправі сільська, селищна, міська рада делегувати свої повноваження щодо відчуження об'єктів комунальної власності іншим органам?

Відповідно до частини першої пункту 10 розділу V Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон) суб'єктами права комунальної власності є територіальні громади сіл, селищ, міст, яких представляють відповідні ради. Останнім згідно з пунктом 30 статті 26 Закону надане право вирішувати на пленарних засіданнях питання пов'язані з приватизацією об'єктів комунальної власності. Разом з тим пункт 31 цієї ж статті дозволяє сільським, селищним, міським радам передачу іншим органам повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення. Зі свого боку обласна рада згідно з частиною другою пункту 10 розділу V Закону або сама управляє майном, переданим до комунальної власності, або може уповноважити на це певний орган.