Високі Договірні Сторони взаємно зобов'язуються застосовувати правила, викладені в наступних статтях, для урегулювання колізій зазначених нижче законів про переказні та прості векселі.

Здатність особи бути зобов'язаною за переказним або простим векселем визначається її національним законом. Якщо в цьому національному законі є посилання на закон іншої країни, то застосовується цей останній закон.

Особа, яка відповідно до закону, зазначеного у попередньому абзаці, не здатна нести обов'язки, все ж таки несе відповідальність за свій підпис в межах будь-якої території, де, відповідно до її чинного закону, вона б мала належну здатність.

Кожна з Високих Договірних Сторін може відмовитися визнати дійсність зобов'язання, взятого за переказним або простим векселем одним з її громадян, яке б вважалося недійсним на території інших Високих Договірних Сторін інакше ніж у порядку застосування попереднього абзацу цієї статті.

Форма будь-якого зобов'язання, яке виникає із переказного або простого векселя, підпорядковується законам місця підписання зобов'язання.

Однак якщо зобов'язання, взяті за переказним або простим векселем, не є дійсними згідно з положенням попереднього абзацу, але відповідають законам місця прийняття наступного зобов'язання, то та обставина, що у попередніх зобов'язаннях не додержано форми, не робить недійсним наступне зобов'язання.

Кожна з Високих Договірних Сторін може встановити, що зобов'язання, взяті за переказним і простим векселем одним із її громадян за кордоном, є дійсними стосовно іншого її громадянина на її території за умови, що вони мають форму, встановлену національним законом.

Дія зобов'язань акцептанта за переказним векселем або векселедавця простого векселя визначається за законом місця, в якому ці документи підлягають оплаті.

Дія підписів інших осіб, які зобов'язані за переказним або простим векселем, визначається за законом країни, в якій знаходиться місце, де були поставлені підписи.

Строки для використання права регресу визначаються для всіх осіб, які поставили своЇ підписи, за законом місця складання документа.

Питання про те, чи мала місце уступка вимоги держателю, на основі якої був виданий переказний вексель, визначається за законом місця видачі документа.

Питання про те, чи може бути акцепт обмежений частиною суми або чи зобов'язаний держатель прийняти частковий платіж, визначається законом країни, в якій переказний вексель підлягає оплаті.

Таке саме правило застосовується до платежу за простим векселем.

Форма і строки для протесту, а також форма інших заходів, необхідних для використання або збереження прав за переказним або простим векселем, визначаються законами країни, в якій повинен бути здійснений протест або вжиті відповідні заходи.

Заходи, які вживаються у разі втрати чи викрадення переказного або простого векселя, визначаються за законом країни, в якій переказний або простий вексель підлягає оплаті.

Кожна з Високих Договірних Сторін залишає за собою право не застосовувати принципи міжнародного приватного права, що містяться в цій Конвенції, які стосуються:

(1) зобов'язання, взятого за межами території однією з Високих Договірних Сторін;

(2) будь-якого закону, який застосовується відповідно до цих принципів і який не є законом, чинним на території будь-якої Високої Договірної Сторони.

На території кожної з Високих Договірних Сторін положення цієї Конвенції не застосовуються до переказних або простих векселів, які вже видані на момент набуття чинності цією Конвенцією.

Ця Конвенція, французький і англійський тексти якої є рівною мірою автентичними, позначається сьогоднішнім числом.

Вона може бути підписана у подальшому до 6 вересня 1930 року від імені будь-якої держави-члена Ліги Націй або держави, що не є її членом.

Ця Конвенція підлягає ратифікації.

Ратифікаційні грамоти передаються до 1 вересня 1932 року на зберігання Генеральному Секретареві Ліги Націй, який негайно повідомляє про їхнє одержання всі держави-члени Ліги Націй і держави-сторони в цій Конвенції, які не є членами Ліги Націй.

Починаючи з 6 вересня 1930 року, будь-яка держава-член Ліги Націй і будь-яка держава, що не є її членом, можуть приєднатися до цієї Конвенції.

Таке приєднання здійснюється шляхом повідомлення Генерального Секретаря Ліги Націй, яке передається на зберігання до архіву Секретаріату.

Генеральний Секретар негайно повідомляє про таку передачу на зберігання всі держави, які підписали цю Конвенцію або приєдналися до неї.

Ця Конвенція набуває чинності після того, як вона буде ратифікована або до неї приєднаються сім держав-членів Ліги Націй або держав, що не є її членами, включаючи три держави-члени Ліги Націй, які постійно представлені у Раді.

Датою набуття чинності є дев'яностий день після одержання Генеральним Секретарем Ліги Націй сьомоЇ ратифікаційної грамоти або документа про приєднання відповідно до першого абзацу цієї статті.

Генеральний Секретар Ліги Націй, надсилаючи повідомлення, передбачені у статтях 13 і 14, зокрема, зазначає, що ратифікаційні грамоти або документи про приєднання, зазначені у першому абзаці цієї статті, були одержані.

Кожна ратифікація або кожне приєднання, які здійснюються після набуття чинності Конвенцією відповідно до статті 15, набувають чинності на дев'яностий день від дати їхнього одержання Генеральним Секретарем Ліги Націй.

Ця Конвенція не може бути денонсована до закінчення дворічного строку від дати набуття нею чинності для держави-члена Ліги Націй або держави, що не є її членом; така денонсація набуває чинності на дев'яностий день після одержання Генеральним Секретарем адресованого йому повідомлення.

Про кожну денонсацію Генеральний Секретар Ліги Націй негайно повідомляє всі інші Високі Договірні Сторони.

Кожна денонсація набуває чинності лише щодо тієї Високої Договірної Сторони, від імені якої вона здійснена.