На виконання Закону України "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992 р. № 2456-XII (стаття 43 Літопис природи територій та об'єктів природно-заповідного фонду України),

1. Затвердити Програму Літопису природи для заповідників та національних природних парків, що додається.

2. Директорам природних і біосферних заповідників та національних природних парків щорічно забезпечувати організацію робіт щодо ведення Літопису природи відповідно до даної Програми.

3. Контроль за веденням Літопису природи заповідників та національних природних парків покласти на Державну службу заповідної справи Міністерства екології та природних ресурсів України (Леоненко В.Б.).

4. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Державного секретаря Міністерства екології та природних ресурсів України Гриценка А.В. та академіка - секретаря Відділення загальної біології Національної академії наук України, академіка Національної академії наук України Гродзинського Д.М.

Ведення Літопису природи у заповідниках та національних природних парках України передбачене Законом України "Про природно-заповідний фонд України" (1994 рік). На виконання даного закону діють Положення про організацію наукових досліджень у заповідниках і національних природних парках України (1998 рік) та Положення про наукову діяльність заповідників та національних природних парків України (2000 рік), зареєстровані Міністерством юстиції України. Цими документами визначено норму, що Літопис природи є основною формою узагальнення результатів наукових досліджень, головною науковою темою, яка ведеться постійно, а результати досліджень щорічно оформлюються у вигляді окремих томів. Кожний том Літопису природи затверджується директором природно-заповідної установи, в якій зберігається оригінал тому, а копії до першого травня поточного року надсилаються до органу, в підпорядкуванні якого перебуває природно-заповідна установа, а також Міністерства екології та природних ресурсів України. Воно здійснює методичне забезпечення ведення Літопису природи у біосферних і природних заповідниках, а також національних природних парках. Тому Літопис природи ведеться відповідно до вимог вищезазначених документів.

Тривалий час співробітники заповідників України, як і інших республік Радянського Союзу, працювали при складанні Літопису за методичним посібником К.П. Філонова та Ю.Д. Нухімовської (1985). Мережі національних природних парків та біосферних заповідників в Україні тоді ще не існувало. Новий методичний посібник містить програму досліджень для природних заповідників, біосферних заповідників та національних природних парків. Безумовно необхідними для проведення досліджень в усіх цих категоріях є закладання наукових полігонів, проведення інвентаризаційних робіт по вивченню флори, рослинності, фауни заповідників і парків. Особлива увага повинна приділятися вивченню раритетної компоненти флори і фауни, в тому числі видів, занесених в чинні для України міжнародні переліки. Традиційними для природних заповідників є фенологічні дослідження, ведення календаря природи, які можуть проводитись і в біосферних заповідниках, національних природних парках. Загальний обсяг робіт по Літопису природи кожен природний заповідник, біосферний заповідник, національний природний парк планує в залежності від забезпеченості штатними працівниками та обладнанням, можливості запрошувати спеціалістів інших установ.

Щиро дякуємо співробітникам заповідників та національних природних парків України, які проводили апробацію попереднього варіанту Літопису природи і надіслали свої зауваження та пропозиції, які здебільшого враховані в цьому виданні.

Планується перевидання цього методичного посібника із врахуванням зауважень тих, хто ним користується, і будуть вдячні за зауваження та побажання.

Окремі розділи роботи написали:

1.1, 11 - д. б. н., проф. Т.Л. Андрієнко;

9, 1.2 - д. б. н. С.Ю. Попович;

2, 8 - д. б. н., проф. Т.Л. Андрієнко та д. б. н. С.Ю. Попович;

3, 7 - д. б. н., проф. Т.Л. Андрієнко та к. б. н. О.І. Прядко;

4.1 - д. б. н., проф. Т.Л. Андрієнко та к. б. н. І.А. Коротченко;

4.2 - д. б. н. С.Ю. Попович та к. б. н. О.І. Прядко;

5 - к. б. н. В.С. Гавриленко та В.П. Думенко;

6, 10 - к. б. н. Г.В. Парчук;

1.1. Територіальна структура

У першому томі Літопису вміщується текст документу про створення природного заповідника (ПЗ), національного природного парку (НПП), біосферного заповідника (БЗ). Наводиться картосхема, дані про його розміри, границі, адміністративне розташування. Вміщується зведена таблиця розподілу території за основними категоріями земель.

В кожному томі Літопису наводяться відомості про адміністративне розташування природно-заповідної території, зокрема, АРК, область, район, село, вказується місцезнаходження центральної садиби установи, садиб філіалів чи відділень, шляхи сполучення з ними, а також населені пункти, які входять до складу природно-заповідної території і які її безпосередньо оточують (подається картосхема розташування).

Окремо наводиться адміністративний поділ природно-заповідної території на лісництва, ділянки, кордони тощо. Наводиться їх кількісний і якісний склад, назви, площі. Для лісництв вказується кількість природоохоронних обходів (подається картосхема адміністративного поділу).

За результатами проектування, лісовпорядкування та інших документів інвентаризації земельних ресурсів вміщується зведена таблиця розподілу природно-заповідної території за основними групами угідь, наприклад, як показано в таблиці 1.

В кінці цього розділу наводиться місцезнаходження природно-заповідної території у системах фізико-географічного та геоботанічного районувань.

Для БЗ розподіл території за групами угідь наводиться окремо для кожної функціональної зони.

Якщо у створеному ПЗ, НПП, БЗ переважають лісові насадження, лісовпорядкувальні партії після проведення лісовпорядкування готують форму № 1 "Розподіл державного лісового фонду за категоріями земель, групами та категоріями захисності лісів". Такі дані вміщуються в першому томі Літопису.

В наступних томах Літопису наводяться відомості про зміни розмірів та границь ПЗ, НПП, БЗ, а також про зміни типів угідь, зведення нових будівель, кордонів тощо.

Якщо навколо ПЗ та НПП встановлена охоронна зона, наводиться її схема, дані про землекористування, площу та категорії земель в цій зоні.

При черговому лісовпорядкуванні території ПЗ, НПП, БЗ, оцінюють якість виконаних лісогосподарських заходів і проектують господарську діяльність на наступний ревізійний період.

1.2. Функціональне зонування

1.2.1. Біосферні заповідники

Головними завданнями в цьому аспекті є виділення, опис функціональних зон та фіксування змін, які відбулися в них за попередній період. Щодо величин співвідношення та взаємного розташування функціональних зон БЗ необхідно дотримуватися таких вимог:

1. Виділення функціональних зон здійснюється згідно із Законом України "Про природно-заповідний фонд України" на професійній основі, за рекомендаціями Севільської стратегії для біосферних резерватів (1996), а також за комплексом пропозицій вчених-созологів різного природничого фаху.

2. Функціональне зонування здійснюється для виконання БЗ таких трьох функцій: а) збереження ландшафтів, екосистем, видів та генетичних різновидів; б) сприяння економічному, соціально-культурному, екологічно збалансованому та загальнолюдському розвитку; в) підтримка демонстраційних проектів, освіти, просвіти, досліджень, фонового моніторингу у сфері моніторингу довкілля на глобальному, національному та регіональному рівнях.

3. Всі зони покликані виконувати завдання збереження та розвитку екосистем, а також забезпечувати досягнення наукових цілей. Тому найефективнішим для функціонального зонування є розташування зон концентричними колами. Центральне коло складає заповідна зона.

4. Небажаним для збереження екосистем є запровадження функціонального зонування за дрібномозаїчним малюнком, коли заповідна зона межує із зоною антропогенних ландшафтів.

5. Пріоритетне і визначальне значення для виконання біосферним резерватом першої і основної функції у функціональному зонуванні має заповідна зона, яка виділяється у першу чергу.

6. Пропозиції вчених-созологів щодо величин співвідношення та взаємного розташування функціональних зон повинні базуватися на науково-теоретичних положеннях про екологічний стан, динаміку, поширення, кількісний і якісний склад елементів екосистем, причому особлива увага має надаватися їх раритетним компонентам.

7. Величини площ функціональних зон визначаються залежно від необхідності збереження екосистем різного ступеня стабільності, який встановлюється за переважаючим у зоні типом ландшафту та рослинності і рівнем їх розвитку (збереженості). Ступінь стабільності визначається за співвідношенням природних та антропогенних змін екосистем.

8. Заповідна зона.

8.1. Заповідна зона створюється з метою довічного зберігання екосистем в абсолютно заповідному та регульовано заповідному режимах.

8.2. Абсолютно заповідний режим застосовується для екосистем, які не потребують втручання і можуть самостійно екологічно збалансовано розвиватися в недоторканому стані.

8.3. Регульовано заповідний режим застосовується для екосистем, в яких при абсолютно заповідному режимі відбуваються небажані негативні природні або антропогенні зміни, що призводять до деградації заповідних екосистем чи їх компонентів.

8.4 Залежно від необхідності застосування зазначених вище видів заповідного режиму на основі наукових обґрунтувань зона може поділятися на дві підзони - абсолютної заповідності та регульованої заповідності.

8.5 Оптимальною формою для збереження екосистем заповідної зони є компактна округла або овальна.

8.6. Межі заповідної зони проводяться здебільшого за природними контурами екосистем (басейни верхів'їв рік, їх русла, вододіли, гірські хребти, береги водойм, лісові виділи тощо), рідше за штучно створеними контурами (квартальні просіки, лінії електропередач, трубопроводи, старі ґрунтові дороги тощо).

8.7. Заповідна зона може мати ділянки особливо цінних природних комплексів у межах інших зон. У разі виділення таких комплексів у межах зони антропогенних ландшафтів вони оточуються ділянками буферної зони.

8.8. Особливо цінні природні комплекси можуть бути представлені заказниками, пам'ятками природи та заповідними урочищами. Заказники та пам'ятки природи відносяться до підзони регульованої заповідності.

8.9. В територіальному аспекті заповідна зона має охоплювати у БЗ всі корінні і найбільш збережені природно-територіальні комплекси, а також рідкісні для України типи ландшафтів.

8.10. Для витримання компактності зони до неї можуть бути віднесені і інші частково змінені або довготривало похідні екосистеми на незначних площах, що мають наукове або еколого стабілізуюче значення (ділянки відновлення екосистем, кормової бази для копитних тварин, невеликі сінокоси тощо).

8.11. В таксономічному аспекті до заповідної зони мають бути віднесені ділянки, де виявлені об'єкти біорізноманіття, які увійшли до червоних списків (Європейський Червоний список тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі; Червоний список Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів; Червона книга України), Зеленої книги України (1987), а також до конвенцій, міжнародних угод ( Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення переважно як середовища існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971, зміни - Париж, 1982, 1987; Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення - СІТЕС (Вашінгтон, 1973); Конвенція про охорону мігруючих видів дикої фауни (Бон, 1979 - Угода про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів (1996); Конвенція про збереження дикої фауни і флори та природних середовищ у Європі (Берн, 1979) тощо.

8.12. Величина площ заповідної зони визначається міжнародними стандартами для біосферних резерватів. Вони залежать від ступеня стабільності екосистем та рівня антропогенної зміненості природних ландшафтів у відповідній фізико-географічній зоні чи гірській країні.

8.13. Заповідна зона БЗ, який створено у відносно екологічно стабільних регіонах та малопорушених природних територіях на високогірних, гірсько-лісових, рівнинно-лісових, водно-болотних, зандрових, лиманних, солончакових і плавневих елементах ландшафтів та морських акваторій має становити не менше половини від всієї площі БЗ, або сімдесят п'ять відсотків від площі природних територій БЗ, оскільки повинна стати його репрезентативною для суворої охорони частиною.

8.14. Заповідна зона БЗ, який створено у екологічно малостабільних регіонах та середньопорушених природних територіях на лісостепових, лучно-лісових, заплавних, прісноводних та інших елементах ландшафтів має становити не менше сорока відсотків від всієї площі БЗ, оскільки повинна стати його репрезентативною для суворої охорони частиною.

8.15. Заповідна зона БЗ, який створено у екологічно нестабільних регіонах та сильнопорушених природних територіях на степових, лучних, байрачних, літоральних, піщано-черепашкових, скельних, подових та інших рідкісних елементах ландшафтів має становити не менше третини від всієї площі БЗ, або двадцять п'ять відсотків від площі природних територій БЗ, оскільки повинна стати його репрезентативною для суворої охорони частиною.

9. Буферна зона

9.1. Буферна зона створюється для запобігання негативному впливу природних чи антропогенних факторів на екосистеми заповідної зони.

9.2. Буферна зона чітко виділяється на плані зонування, де її контури повинні оточувати заповідну зону.

9.3. Ширина буферної зони визначається науковими рекомен-даціями, може збільшуватися залежно від виникнення загроз, але не може бути меншою одного кілометра.

9.4. Буферною зоною необхідно оточувати особливо цінні природні комплекси, що мають місце у зоні антропогенних ландшафтів. В цьому випадку її ширина також визначається науковими рекомендаціями.

10. Зона антропогенних ландшафтів.

10.1. Зона антропогенних ландшафтів виділяється для активізації та розвитку збалансованого менеджменту природних ресурсів.

10.2. Зона антропогенних ландшафтів оточує по периферії буферну зону, не обмежується у просторі, її розміри можуть змінюватись у зв'язку з проблемами, що виникають.

Згідно із Законом України "Про природно-заповідний фонд України" для природних заповідників проведення функціонального зонування не передбачене. Тому, вся територія ПЗ представляє заповідну зону, за винятком господарської ділянки, яка створюється для особистих потреб ПЗ. Вона може складати не більше 1 - 2 % всієї площі природно-заповідної території.

За результатами багаторічних досліджень багатьох вчених доведено, що у ПЗ часто виникає ситуація, коли необхідно втручатися шляхом регулювання процесів з метою збереження. В такому разі можна виділяти ділянки з регульовано заповідним режимом на фоні ділянок з абсолютно заповідним режимом. Це є елементами біосозологічного олігофункціонального зонування. В такому разі детально описуються основні об'єкти збереження, для яких встановилися ці ділянки, а також співвідношення їх площ, механізми збереження та регулювання, біотехнічні та созотехнічні заходи.

Окремо описується охоронна зона (площа, функції, характер розташування тощо).

1.2.2. Національні природні парки

Головними завданнями в цьому аспекті є виділення, опис та фіксування змін, які відбулися у співвідношенні функціональних зон. Щодо величин співвідношення та взаємного розташування функціональних зон НПП необхідно дотримуватися таких вимог:

1. Виділення функціональних зон здійснюється згідно із Законом України "Про природно-заповідний фонд України", за рекомендаціями Міжнародного Союзу охорони природи для національних парків, а також за комплексом пропозицій вчених-созологів різного природничого фаху.

2. Функціональне зонування здійснюється для виконання НПП таких функцій: а) збереження біорізноманіття на рівні ландшафтів, екосистем, видів, популяцій та генетичних різновидів; б) сприяння науковому, рекреаційному, туристичному, еколого-освітньому, культурно-виховному та іншому загальнолюдському розвитку; в) забезпечення сталого природокористування. При виділенні функціональних зон повинні враховуватися типові, репрезентативні та рідкісні для даного екорегіону екосистеми та їх екологічний стан.

3. Всі зони у різній мірі покликані виконувати завдання збереження та розвитку екосистем, а також забезпечувати досягнення наукових цілей. Тому найефективнішим методом функціонального зонування є розробка схеми розташування зон концентричними колами. Центральне коло складає заповідна зона.

4. У разі неможливості розташування зон концентричними колами запроваджуються інші созологічно доцільні модифікації функціонального зонування - крупномозаїчне, кластерне, паліативне та ін. Небажаним для збереження екосистем є запровадження функціонального зонування за дрібномозаїчним малюнком. Не бажано, щоб заповідна зона межувала із господарською зоною.

5. Функціональне зонування може мати і специфічні риси залежно від географічного місцерозташування НПП.

6. Пріоритетне і визначальне значення у функціональному зонуванні має заповідна зона, яка виділяється у першу чергу. За нею закріплюється виконання НПП першої і основної функції.

7. Пропозиції вчених-созологів щодо величин співвідношення та взаємного розташування функціональних зон повинні базуватися на науково-теоретичних положеннях про екологічний стан, динаміку, поширення, кількісний і якісний склад елементів екосистем, причому особлива увага має надаватися їх раритетним компонентам.

8. Величини площ функціональних зон визначаються залежно від необхідності збереження екосистем різного ступеня стабільності, який встановлюється за переважаючим у зоні типом ландшафту та рослинності і рівнем їх розвитку (збереженості). Ступінь стабільності визначається за співвідношенням природних та антропогенних змін екосистем. Залежно від ступеня трансформованості екосистем НПП розраховується співвідношення площ функціональних зон.

9. Заповідна зона.

9.1. Заповідна зона створюється з метою довічного зберігання екосистем в абсолютно заповідному та регульовано заповідному режимах відповідно до мети охорони.

9.2. Абсолютно заповідний режим застосовується для екосистем, які не потребують втручання і можуть самостійно екологічно збалансовано розвиватися в недоторканому стані.

9.3. Регульовано заповідний режим застосовується для екосистем, в яких при абсолютно заповідному режимі відбуваються негативні природні чи антропогенні зміни, що призводять до деградації заповідних екосистем чи їх компонентів.

9.4. Залежно від необхідності застосування зазначених вище видів заповідного режиму на основі наукових обґрунтувань зона може поділятися на дві підзони - абсолютної заповідності та регульованої заповідності.

9.5. Оптимальною для збереження екосистем формою заповідної зони є компактна округла або овальна.

9.6. Межі заповідної зони проводяться здебільшого за природними контурами екосистем (басейни верхів'їв рік, їх русла, вододіли, гірські хребти, береги водойм, лісові виділи тощо), рідше за штучно створеними контурами (квартальні просіки, лінії електропередач, трубопроводи, старі ґрунтові дороги тощо).

9.7. Заповідна зона як правило оточується зоною регульованої рекреації, зрідка зоною стаціонарної рекреації, якщо вона на межі із заповідною зоною представлена природними територіями шириною не менше в один кілометр.

9.8. Заповідна зона може мати ділянки особливо цінних природних комплексів у межах інших зон. У разі виділення таких комплексів у межах господарської чи зони стаціонарної рекреації, вони оточуються ділянками зони регульованої рекреації.

9.9. Особливо цінні природні комплекси можуть бути представлені заказниками, пам'ятками природи та заповідними урочищами в зонах - господарській, регульованої та стаціонарної рекреації. Заказники та пам'ятки природи відносяться до підзони регульованої заповідності.

9.10. В територіальному аспекті заповідна зона охоплює всі у НПП корінні і найбільш збережені природно-територіальні комплекси, праліси, а також рідкісні для України типи ландшафтів.

9.11. Для витримання компактності зони до неї можуть бути віднесені і інші частково змінені або довготривало похідні екосистеми на незначних площах, що мають наукове або еколого стабілізуюче значення (ділянки відновлення екосистем, кормова база для копитних тварин, дрібні сінокоси тощо).

9.12. В таксономічному аспекті до заповідної зони повинні бути віднесені об'єкти біорізноманіття з приналежністю їх до червоних списків (Європейський Червоний список тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі; Червоний список Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів; Червона книга України), Зеленої книги України (1987), а також до конвенцій, міжнародних угод ( Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення переважно як середовища існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971, зміни - Париж, 1982, 1987); Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення - СІТЕС (Вашінгтон, 1973); Конвенція про охорону мігруючих видів дикої фауни (Бон, 1979 - Угода про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів (1996); Конвенція про збереження дикої фауни і флори та природних середовищ у Європі (Берн, 1979) тощо.

9.13. У разі неможливості віднесення біорізноманіття зазначених вище категорій до основного ядра заповідної зони, їх місцезростання та знаходження набувають статусу особливо цінних природних комплексів у інших зонах.

9.14. Розміри величин площ заповідної зони визначаються міжнародними стандартами, які є характерними для національних парків (II категорія МСОП). Вони залежать від ступеня стабільності екосистем та рівня антропогенної зміненості природних ландшафтів у відповідній фізико-географічній зоні чи гірській країні.

9.15. Мінімальна величина ділянки заповідної зони при крупномозаїчній її структурі має бути більшою за площу в одну тисячу гектарів.

9.16. Заповідна зона НПП, який створено у відносно екологічно стабільних регіонах та малопорушених природних територіях на високогірних, гірсько-лісових, рівнинно-лісових, водно-болотних, зандрових, лиманних, солончакових і плавневих елементах ландшафтів та морських акваторій має становити більше третини від всієї площі НПП, оскільки повинна стати його репрезентативною для суворої охорони частиною, або сімдесят п'ять відсотків від площі природних територій НПП.

9.17. Заповідна зона НПП, який створено у екологічно мало стабільних регіонах та середньопорушених природних територіях на лісостепових, лучно-лісових, заплавних, прісноводних та інших елементах ландшафтів має становити більше двадцяти відсотків від всієї площі НПП, оскільки повинна стати його репрезентативною для суворої охорони частиною або п'ятдесят відсотків від площі природних територій НПП.

9.18. Заповідна зона НПП, який створено у екологічно нестабільних регіонах та сильнопорушених природних територіях на степових, лучних, байрачних, літоральних, піщано-черепашкових, скельних, подових та інших рідкісних елементах ландшафтів має становити більше третини від всієї площі НПП, оскільки повинна стати його репрезентативною для суворої охорони частиною, або двадцять п'ять відсотків від площі природних територій НПП.

10. Зона регульованої рекреації.

10.1. Зона регульованої рекреації створюється для запобігання негативному впливу природних чи антропогенних факторів на екосистеми заповідної зони, а також регулювання рекреаційних потоків.

10.2. Зона регульованої рекреації має бути виділена на плані зонування, де її контури повинні оточувати заповідну зону. Ширина оточуючої смуги визначається науковими рекомендаціями, але не меншою одного кілометра.

10.3. До зони регульованої рекреації відносяться лише природні території, що мають насамперед рекреаційне, еколого-освітнє, культурно-виховне та науково-пізнавальне значення.

10.4. Площа зони регульованої рекреації не бажано, щоб була більшою за площу заповідної зони, яка поряд із рекреаційним відіграє пріоритетне природоохоронне значення для установи природно-заповідного фонду. Вона може зменшуватися на користь заповідної зони.

11. Господарська зона.

11.1. Господарська зона виділяється для активізації та розвитку збалансованого менеджменту природними ресурсами.

11.2. Як правило вона може оточувати зони стаціонарної та регульованої рекреації, не обмежується у просторі, її розміри можуть мінятися у зв'язку з проблемами, що виникають.

11.3. Площа господарської зони має бути меншою за площу зони регульованої рекреації, яка також відіграє охоронну роль. Вона може зменшуватися на користь зони стаціонарної рекреації.

12. Зона стаціонарної рекреації.

12.1. Зона стаціонарної рекреації межує із зоною регульованої рекреації та господарською.

12.2. Площа зони стаціонарної рекреації є найменшою серед інших зон НПП.

В цьому розділі наводиться картосхема функціонального зонування, а в кожному томі подаються зміни меж, які відбулися протягом звітного року.

До наукових полігонів на природно-заповідних територіях належать стаціонарні ділянки спостережень, постійні пробні площі (далі - ппп), профілі та трансекти. Вони забезпечують вивчення природного розвитку екосистем та змін внаслідок антропогенного впливу.

2.1. Постійні пробні площі

Для закладання ппп ділянок, призначених для стеження за станом різних компонентів природних комплексів, доцільно використовувати ті самі ділянки, які можуть бути прилеглими одна до одної частинами одного угруповання. Це полегшить працю фахівців, які зможуть отримати всебічний опис даної ділянки, зменшить порушення наземного покриву, викликані закладанням площ, та проведенням на них спостережень, збільшить можливості для комплексного аналізу динаміки різних компонентів природних комплексів, в тому числі впливу рекреації.

Ппп мають відбивати всю сукупність основних варіантів корінних або близьких до них угруповань, представлених в ПЗ, НПП, БЗ. Тому вони мусять бути приурочені насамперед до основних елементів рельєфу (плакорів, схилів, долин тощо). В гірських місцевостях ці площі мусять закладатися в різних висотних поясах, в ПЗ, НПП, БЗ, розташованих в долинах річок - в заплаві, на терасах, міжрічкових просторах тощо.

Необхідно забезпечити системою постійних спостережень також похідні угруповання, динамічні процеси в яких виявляються особливо наглядно. Це можуть бути ділянки, на яких мають місце демутаційні процеси після зняття антропогенного пресу внаслідок створення ПЗ, НПП, БЗ. До таких ділянок належать і території, де відобразилася дія стихійних факторів (пожеж, повені тощо), і ділянки із різним ступенем впливу рекреації.

Мережа ппп повинна також забезпечити спостереження за станом популяцій окремих видів рослин та тварин, тому пробні площі мусять охоплювати місцезнаходження рідкісних та цінних видів із врахуванням різних екологічних умов їх зростання.

Ппп повинні бути чітко фіксовані на місцевості системою маркувальних знаків і мати свою нумерацію. Кожна них включається до мережі ділянок спостереження. Її місцезнаходження фіксується на схемі ПЗ, НПП, БЗ. Це ж стосується і ділянок, на яких проводять дослідження сторонні організації. Пересування, зміни нумерації ппп неприпустимі і можуть проводитися лише у виняткових випадках. Тоді площа, яка створюється, отримує свій номер, старий номер площі, яка закривається, ліквідується, а в архівах ПЗ, НПП, БЗ лишається весь матеріал, що стосується площі під цим номером. Щоб запобігти плутанині, новій ппп не можна присвоювати номер тієї площі, що ліквідується. Якщо закладається зовсім нова ппп, вона описується, наноситься на картографічну основу, дані про неї вміщуються у даному розділі чергового тому Літопису.

Якщо на природно-заповідній території не проводилася інвентаризація ппп, її слід здійснити і матеріали внести в черговий том Літопису.

Кількість ппп залежить від різноманітності природних умов і розміру природно-заповідної території, кількості науковців, можливостей діставатися до площ. Розміри площ визначаються метою дослідження (вони наводяться в ряді розділів далі), типом рослинності, складністю структури ценозів, але вони мусять підходити для спостережень протягом тривалого часу.

На кожну ппп мусить бути заведений паспорт, зразки яких наводяться далі.

1. Загальні відомості.

1.1. Призначення та об'єкти спостережень.

1.2. Дата закладання.

1.3. Розміри площі та її розміщення на території (із прив'язкою до лісотаксаційної або іншої картосхеми).

1.4. Маркування (із зображенням маркувальних знаків).

1.5. Методика спостережень (із вказівкою інструментарію).

1.6. Відповідальний виконавець.

2. Фізико-географічна характеристика.

2.1. Положення в рельєфі, висота над рівнем моря (для гірських). Форми мікрорельєфу.

2.2. Загальна характеристика ґрунту, підстилаючих та ґрунтоутворюючих порід.

2.3. Вірогідна глибина залягання ґрунтових вод (при можливості) та характер зволоження. Якщо велися заміри рівнів ґрунтових вод, наводяться межі коливань за ряд років. Якщо такі заміри не проводилися, наводиться разове визначення та його дата.

2.4. Ґрунт. Наводиться ґрунтовий розріз (вертикальний масштаб 1:20), виконаний із використанням умовних позначень, який відбиває механічний склад ґрунтів, ступінь виявленості горизонтів. Визначення ґрунту проводиться за схемою: тип, рід, вид. Можуть наводитися також підтип і варіанти виду ґрунту. При наявності фахівців робиться аналітична характеристика ґрунту за схемою, запропонованою В.С. Гельтманом із співавторами (Гельтман и др., 1988).

3. Екологічні фактори негативного впливу на природний комплекс (в минулому і нині).

3.1. Антропогенні (особлива увага приділяється впливу рекреації).

3.2. Пірогенні.

3.3. Інші види впливу.

4. Характеристика рослинного угруповання.

4.1. Назва угруповання за домінуючими видами.

4.2. Деревостан.

4.2.1. Формула видового складу.

4.2.2. Зімкненість крон (загальна).

4.2.3. Повнота.

4.2.4. Яруси.

4.2.5. Характеристика порід (включає для кожної породи чисельність, клас віку або абсолютний вік, життєвість, бонітет, висоту - максимальну та середню, діаметр - максимальний та середній).

4.3. Підріст: склад порід, зімкненість, характер розподілу по площі, віковий склад, висота - максимальна та середня, життєвість, походження.

4.4. Підлісок: видовий склад, зімкненість, характер розподілу, висота - максимальна та середня, життєвість.

4.5. Трав'яно-чагарничковий ярус: аспект, загальне проективне покриття, характер горизонтального розміщення на площі, вертикальної будови, видовий склад (для кожного з видів, які наводяться по вертикальних під'ярусах, вказуються - проективне покриття, висота, фенофаза).

4.6. Моховий або лишайниковий покрив - покриття, видовий склад та доля участі видів, характер розподілу.

4.7. Підстилка: потужність, ступінь розкладу, розміщення в мікрорельєфі.

5. Інвентарний номер журналу, в якому фіксуються дані по регулярних спостереженнях на пробній ділянці.

6. Джерела, які містять дані про науково-дослідні роботи на стаціонарній пробній ділянці, в тому числі роботи, виконані із використанням отриманих на ній даних.

7. Підпис виконавця.

Паспорт стаціонарів для ботанічних площ, які закладені на трав'яних та трав'яно-мохових ценозах (лучних, степових, болотних) відрізняється від попереднього характеристикою рослинного угруповання (п. 4). Наводимо схему опису п. 4 для такого паспорту.

4. Характеристика рослинного угруповання.

4.1. Назва угруповання за домінуючими видами.

4.2. Аспект.

4.3. Загальне проективне покриття.

4.4. Вертикальна будова по ярусах, висота ярусів.

4.5. Горизонтальна будова (мозаїчність), характер розміщення мікроугруповань та причина, що їх обумовлює.

4.6. Видовий склад по ярусах згори донизу. Для кожного з видів вказується проективне покриття, висота, фенофаза.

4.6. Моховий та лишайниковий покрив - покриття, видовий склад та доля участі кожного виду, характер розподілу. Для сфагнових боліт - потужність шару сфагнового покриву.

4.7. Вітош: потужність, ступінь розкладу, розміщення на площі.

Якщо пробна площа закладається в основному для зоологічних спостережень, в її паспорті приділяється основна увага спеціальним зоологічним відомостям, а характеристика рослинного покриву наводиться в узагальненому вигляді.

Наводимо зразок паспорта на ппп для зоологічних досліджень.

1. Загальні відомості.

1.1. Призначення площі та об'єкти спостережень.

1.2. Дата закладання площі.

1.3. Розміри площі та її розміщення на території (із прив'язкою до картосхеми).

1.4. Маркування (із зображенням маркувальних знаків).

1.5. Методика спостережень (із вказівкою інструментарію).

1.6. Відповідальний виконавець.

2. Характеристика природних умов.

2.1. Положення в рельєфі, висота над рівнем моря (для гірських). Форми мікрорельєфу.

2.2. Характеристика підстилаючих та ґрунтоутворюючих порід.

2.3. Характер зволоження.

2.4. Ґрунти (механічний склад, тип та вид ґрунту).

3. Фактори негативного впливу на природний комплекс (в минулому і нині).

3.1. Антропогенні.

3.2. Пірогенні.

3.3. Інші види впливу.

3.4. Рослинний покрив (назва синтаксономічної одиниці рослинного угруповання, для лісових ділянок - вік деревостану).

4. Спеціальні відомості.

4.1. Дата проведення спостережень.

4.2. Характеристика угруповання тварин (фауністичного комплексу). Тут наводиться кількість зареєстрованих видів і сумарна чисельність особин.

4.3. Характеристика стану популяцій окремих видів.

4.3.1. Розміщення популяцій на території пробної площі з картосхемами розміщення індивідуальних територій, а також гнізд, нір тощо.

4.3.2. Фенологія розмноження.

4.4. Випадки загибелі тварин, в тому числі кладок, пташенят, причини загибелі.

5. Інвентарний номер журналу, в якому фіксуються дані по регулярних спостереженнях на пробній ділянці.

6. Джерела, які містять дані про науково-дослідні роботи на стаціонарній пробній ділянці, в тому числі роботи, виконані із використанням отриманих на ній даних.

7. Підпис виконавця.

2.2. Профілі та трансекти

Профілі та трансекти закладаються з метою проведення різних видів спостережень - екологічних, фенологічних, зоологічних тощо - з тим, щоб ними були охоплені різні геоморфологічні елементи екосистем. Бажано, щоб вище охарактеризовані пробні ділянки розміщувалися на профілях або трансектах, що розширить можливості для порівняльних досліджень, комплексного аналізу динаміки природних комплексів.

Профілі, закладені в межах ПЗ, НПП, БЗ, бажано проводити через різні зони і виводити на суміжні території в тих випадках, коли наявний не весь динамічний ряд угруповань.

Фенологічні маршрути або профілі бажано хоча би частково "накладати" на екологічні, зоологічні та інші види профілів, щоб на останніх могли бути використані фенологічні дані.

Профілі та трансекти відмічаються стовпами - на відкритих територіях через 250-500 м, в лісі та гірських умовах через 100 - 250 м в залежності від рельєфу і типу лісу. На закладених трансектах проводиться картування рослинності (масштаб його залежить від ширини трансекти та типів рослинності), карта трансекти зберігається серед наукових матеріалів. Картування повторюється кожні 5 - 10 років в залежності від переважаючих типів рослинності (на трав'яних типах частіше). Бажано проводити картування в певний місяць при оптимальному розвиткові рослинності.

На профілі складаються паспорти. Наводимо узагальнений зразок паспорта, який має бути конкретизований відносно завдань профілю (маршруту).

1. Загальні відомості.

1.1. Призначення профілю, об'єкти спостережень. Дата закладання,

1.2. Стаціонарні ділянки, які є на профілі.

1.3. Загальна протяжність і розташування на території (наводиться розміщення на картосхемі заповідника, парку). Схема профілю (бажано з нівелюванням поверхні).

1.4. Маркування (наводиться зображення маркувальних знаків).

1.5. Методика спостережень (із вказівкою інструментарного обладнання).

1.6. Відповідальний виконавець.

2. Природні умови на профілі.

2.1. Загальна характеристика ландшафту (із наведенням положення території в схемі природного районування).

2.2. Рельєф та форми мікрорельєфу (можливо - по окремих частинах профілю).

2.3. Загальна характеристика рослинного покриву (можливо - по окремих частинах профілю).

3. Антропогенний вплив на територію профілю в минулому і нині.

4. Спеціальні відомості.

4.1. Періодичність спостережень на ділянках профілю, дати проведення спостережень.

4.2. Особливості погодних умов під час спостережень.

4.3. Результати спеціальних обліків на ділянках та відрізках профілю (цей пункт має бути розширений та диференційований в залежності від призначення профілю).

5. Інвентарний номер журналу, в якому фіксуються дані за результатами спостережень.

6. Джерела, які містять дані про науково-дослідні роботи на профілі і наукові праці, виконані із використанням цих матеріалів.

7. Підпис виконавця.

3.1. Клімат

3.1.1. Основні метеорологічні показники

Метеостанція є обов'язковою частиною природно-заповідної науково-дослідної установи. В рівнинних умовах метеостанцію бажано розташовувати в центрі території, в гірських, які охоплюються декілька вертикальних поясів - мати декілька метеостанцій в основних поясах.

Відбір та систематизація метеоданих повинні відповідати завданням, поставленим перед Літописом. Якщо в новостворених ПЗ, НПП, БЗ чи їх філіалах іще немає метеостанцій, можна тимчасово користуватися показниками найближчої метеостанції з обов'язковою вказівкою її місцезнаходження та номеру. Проте, віддаленість від об'єктів спостережень робить ці показники недостатньо точними.

Обов'язковим є отримання таких метеоданих:

1. Температура повітря (середньодобова, максимальна, мінімальна) по термометрах у стаціонарній будці.

2. Мінімальна температура на ґрунті (по мінімальному термометру на висоті 2 см над поверхнею ґрунту), бажано заміряти також максимальну та давати середньодобову температуру на поверхні ґрунту.

3. Відносна вологість (в %).

4. Опади (в мм за осадкоміром).

5. Кількість днів із дощем та снігом.

6. Висота снігового покриву біля постійної рейки в см.

Основні метеоелементи вміщуються в таблицю (табл. 2) по місяцях.

Характеристику метеоумов щомісячно доцільно давати не за календарним, а за так званим природним роком, при якому характеристика сезонів, насамперед зими, не є розірваною. Опис погоди слід починати із зими. На більшій території України вона настає у грудні. Початок природного року відліковується із місяця, яким починається зимовий сезон.

Обробка та групування показників, отриманих на метеостанції, проводяться таким чином, щоб дати характеристику погоди за кожен місяць року, причому так, щоб її можна було б представити за основними показниками за кожен день місяця. Ці показники потрібні для проведення цілорічних екологічних досліджень.

В залежності від природних умов та наявного метеообладнання ПЗ, НПП, БЗ можуть внести до переліку основних метеоелементів також деякі інші показники, наприклад, облік тиску повітря, суми позитивних температур тощо.

За отриманими протягом року даними метеоспостережень можуть бути побудовані циклограми середніх місячних температур, місячних опадів, відносної вологості, а також графік рози вітрів протягом року. Їх побудова зробить метеодані більш наочними (рис. 1-4).

Таблиця включає такий показник як відносна вологість повітря. Він залежить не лише від кількості опадів, а й від температури. Тому в різних кліматичних зонах (в умовах України - лісовій, лісостеповій та степовій) цифрові характеристики вологості відіграють різну біологічну роль.

В довільній формі дається інформація про аномальні явища: сильні бурі, дуже великі снігопади, сильні зливові дощі, грози, які заподіяли шкоду, зимові грози, незвичайні потепління, пилові бурі, суховії, шквали. Вміщуються також дані про наслідки цих явищ. Особлива увага звертається на кліматичні фактори поточного року, які викликали флюктуації - відміни у розвитку рослинності та тваринного світу, пов'язані із відмінностями погоди (наприклад, зміни в розвитку, викликані занадто пізньою або занадто ранньою весною, дощовим або посушливим літом тощо).

3.1.2. Метеорологічна характеристика сезонів року

Характеристика сезонів року (зими, весни, літа, осені) служить об'єктивним фоном, на якому відбивається розвиток рослинного та тваринного світу, зміни у неживій природі та ландшафтних комплексах. Критеріями початку та кінця цих періодів повинні бути термічні показники. Це можуть бути як середньодобові температури, так і екстремальні добові показники. Який з цих двох показників не був би обраний, другий також вміщується у календарі погоди. За кожен сезон метеорологічні показники узагальнюються в окремій таблиці за такими формами (табл. 3, 4).

__________

Примітка

Стійкий сніговий покрив - той, що покриває більше половини поверхні, частковий - менше половини, тимчасовий - коли сніг, що випав, розтав

При характеристиці зими слід враховувати, що в умовах України її початок не може відраховуватися від залягання снігового покриву, який нерідко буває нерегулярним та нетривалим. Звичайно початок зими збігається з переходом максимальних температур повітря нижче 0° C. Подаються виміри атмосферного тиску, хмарності (за п'ятиденки), дані про заметілі, ожеледицю. Вказуються напрямки найсильніших вітрів, їх швидкість, будується графік рози вітрів.

При характеристиці весни за її початок вважається стійкий перехід максимальних температур вище 0° C. Наводяться дані про хмарність та атмосферний тиск (по п'ятиденках), дані про тумани, роси, грози. Будується графік рози вітрів, характеризуються переважаючий напрямок та сила вітру. Важливою є дата останніх ранкових заморозків.

При характеристиці літа нерідко приймають за його початок перехід мінімальних температур через 10° C, але в ПЗ, НПП, БЗ необхідно уточнити цей показник в залежності від місцевих умов. Наводяться дані про хмарність та атмосферний тиск (по п'ятиденках), дані про грози, зливи, посухи. Будується графік рози вітрів, характеризується переважаючий напрямок та сила вітру.

При характеристиці осені слід враховувати, що в різних зонах температурний показник її початку може значно варіювати. Для лісової зони за показник її початку приймають перехід мінімальної температури нижче 10° C. Наводяться вищезгадані показники атмосферного тиску, хмарності, характер вітрів. Важливою є дата перших ранніх заморозків та мінусових середньодобових температур.

В кінці характеристик за сезонами подається коротка зведена характеристика року - "рік з ______ зимою, _____ весною, _____ літом, _____ осінню", з підкресленням особливостей року щодо кліматичних показників по сезонах.

3.2. Гідрологія

В першому томі Літопису вміщують детальну характеристику всіх водойм ПЗ, НПП, БЗ (озер, ставків, річок, боліт прилеглих частин моря та ділянок його узбережжя, виходів ґрунтових вод тощо). Наводяться всі дані, які є в розпорядженні ПЗ, НПП, БЗ про ступінь гідрологічної вивченості водойм при стаціонарному або експедиційному вивченні, про гідрологічні станції, в тому числі про строки їх існування, про програму станцій тощо.

Для річок наводяться дані щодо їх басейну, гідрологічної мережі, характеру живлення (дощове, снігове, підземними водами, мішане). Більша частина річок одночасно має три джерела живлення (снігове, дощове, ґрунтове), деякі - два з цих наведених. Характер живлення та вплив кліматичних факторів значною мірою визначають режим річок. Серед річок розрізняють річки із весняним розливом, річки із розливом протягом теплої пори року (найчастіше із літнім), річки із паводковим режимом. Найбільш поширені річки першої групи - із весняною повінню, проте, річки, що формуються в Карпатах, нерідко мають повінь влітку. Все це фіксується в Літопису, вказується орієнтовна кількість днів повені. Заплави річок за строками повені поділяються на довгозаливні (вода стоїть не менше 30 днів), короткозаливні (вода стоїть не більше 15 днів) та середньозаливні із проміжними показниками. В Літопису вказується характер заплави річок, виявленість її основних частин (прируслової, центральної, притерасної), стан русла річки (заростання, меандри тощо). Наводиться температура води в різні пори року (якщо такі дані є; якщо вони відсутні в перший рік, вони наводяться в подальших томах Літопису), льодовий режим річок. Відмічається заболоченість заплави та характер боліт (високотравні, купинноосокові, кореневищноосокові тощо). Вказується використання річок різними видами річкового транспорту.

Для озер, ставків, водосховищ додатково наводять дані про їх конфігурації (із схемою), прозорість води, її кольору, коливання рівня протягом року.

При наявності виходів ґрунтових вод подають схему розташування джерел, характеризують геоморфологічні умови цієї ділянки території, склад гірських порід, характеризують рослинні угруповання, в яких знаходяться джерела.

При наявності боліт подають схему їх розміщення, вказують геоморфологічні типи (заплавні, притерасні, улоговинні, схилові тощо), типи за живленням (низинні, переходові, верхові), ступінь обводненості, наявність на них тимчасових або постійних водойм та проток.

В першому томі Літопису доцільно вказати, де закладаються водомірні пости, стаціонарні ділянки для дальших гідрологічних спостережень.

Обсяг гідрологічних досліджень у ПЗ, НПП, БЗ залежить від наявності виконавців та обладнання. Для всіх заповідників та парків, де є водойми, необхідним є закладання водомірного посту, на якому проводиться замір висоти рівня води та її температури. Ці дані зводяться в таблицю (табл. 5).

__________

Примітка

Рік починають з місяця, коли з'являється ожеледиця біля берегів (забереги).

На водомірних постах відзначаються щорічно також строки появи заледеніння берегів (заберегів), першого льодоставу, перших ополонок, початку льодоходу, повне очищення від льоду, встановлення меженного рівня. Всі ці дані також можуть бути викладені у вигляді таблиці. Відзначається тривалість періоду льодоставу (у днях).

В ПЗ, НПП, БЗ значну площу яких становлять водойми, мають проводитися спеціальні гідрологічні та гідробіологічні дослідження за програмою, розробленою відповідними спеціалістами.

Там, де значні площі займають болота, необхідне проведення стаціонарних досліджень. Їх програма і методика розроблені М.І. П'явченком (1966, 1972). Необхідно на цій основі обрати ті напрямки досліджень, які є посильними для ПЗ, НПП, БЗ, поступово розширюючи їх.

3.3. Рельєф

Геоморфологічні зміни в природі є поступовими, тривалими. Спостереження за ними, реєстрацію змін, що відбуваються, необхідно проводити на стаціонарних площах. Для першого тому Літопису доцільно провести фіксацію основних елементів рельєфу заповідника чи парку - річкових долин, їх терас, горбів та інших підвищень, ярів та балок, карстових лійок тощо. Вони фіксуються на картосхемі - в перший рік схематично, далі щороку проводиться їх деталізація на різних ділянках. В перший рік важливо закласти ділянки для багаторічних спостережень в тих місцях, де більш активно відбуваються зміни рельєфу (у верхів'ях ярів, на піщаних островах, дельтових ділянках, сельових потоках тощо) і зафіксувати стан рельєфу та рослинного покриву на цих ділянках. Стаціонарні ділянки заносяться на загальну схему стаціонарів. Особливу увагу слід звернути на ділянки, де спостерігаються ерозійні явища, для дальших щорічних спостережень.

Спостереження за рельєфом значною мірою залежать від наявності відповідних фахівців. Якщо відповідного спеціаліста немає, доцільно реєструвати в цьому розділі добре помітні явища: землетруси, зсуви, карстові явища, сельові потоки, розмив річкових меандрів, в горах - лавини, обвали. Описи можуть проводитися за такими основними схемами, які в ПЗ, НПП, БЗ конкретизуються.

Яри: 1) місцезнаходження; 2) дата спостережень; 3) розміри (довжина, ширина, глибина); 4) стадія (молодий, частково або повністю задернований); 5) приблизна швидкість заростання, пора року, коли заростання посилюється; 6) причини заростання яру; 7) вплив утворення або заростання яру на оточуюче середовище.

Зсуви: 1) місцезнаходження зсуву; 2) його розміри; 3) час інтенсивного руху зсуву; 4) причини утворення зсуву; 5) шкода, заподіяна зсувом.

Обвали: 1) місцезнаходження; 2) дата; 3) розміри уламків; 4) причина обвалу.

Прорив шийок меандрів, утворення стариць та нових русел: 1) місцезнаходження; 2) дата; 3) розміри нового русла (ширина, довжина, глибина) 4) розміри стариці, що утворилася - ті ж показники; 5) зміни природного середовища, викликані утворенням стариці.

Виникнення островів, піщаних кіс в річковому руслі: 1) місцезнаходження острова (коси); 2) дата виникнення; 3) розміри - довжина, широта, висота над рівнем моря.

Сельові потоки: 1) місцезнаходження; 2) дата утворення конусу; 3) розмір конусу (довжина та ширина нижньої частини); 4) вплив на природне середовище; 5) потужність товщ винесеного матеріалу.

Лавини: 1) місцезнаходження (падіння) лавини; 2) дата; 3) розмір конусу виносу (довжина, ширина, потужність шару снігу); 4) дата повного зникнення; 5) вплив на природне середовище і заподіяна шкода (для рослинності - дати фенологічного запізнення).

Також за подібними схемами фіксуються такі явища як землетруси, утворення карстових лійок, зміни прибережної лінії та дельти, випадки зникнення річок або озер.

Якщо наявний фахівець - географ, що проводить дослідження рельєфу, або є можливість залучити до такого дослідження фахівців інших наукових установ, доцільно проводити складання орографічної карти та закладання топографічного маршруту через різні елементи рельєфу із проведенням топографічної зйомки. Бажано щоб топографічний маршрут (профіль) був основою загального екологічного профілю (див. розділ 2.2). В перспективі бажано виведення топографічного профілю на прилеглу територію, особливо в тих випадках, коли природно-заповідна територія заповідника або парку не охоплює всіх елементів рельєфу (скажімо, не доходить до заплави та русла річки або до вододілу).

4.1. Флора

4.1.1. Склад флори

При вивченні складу флори фіксуються всі види, які зростають на території ПЗ, НПП, БЗ і виявляються при інвентаризації флори. При початку цих робіт в НПП насамперед вивчається флора заповідної зони. Насамперед, проводиться інвентаризація судинних рослин, далі - мохів, лишайників, водоростей, окремо - грибів. Якщо є можливість одночасного збору матеріалу по всіх цих групах, дослідження їх проводиться паралельно. Здебільшого співробітниками заповідників та парків проводиться збір та визначення судинних рослин (іноді також мохів), а вивчення інших груп здійснюється запрошеними фахівцями.

При вивченні флори особлива увага приділяється видам, які є домінантами рослинних угруповань, типовим для певних екологічних умов видам, які складають флористичне ядро відповідних угруповань, рідкісним видам (реліктовим, ендемічним, пограничноареальним), видам із цікавою біологією - наприклад, комахоїдним, водним тощо.

Особлива увага серед групи рідкісних та зникаючих видів приділяється видам із "Червоної книги України", Європейського Червоного списку тварин та рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі. Необхідно фіксувати та досліджувати види флори, які підлягають регіональній охороні (внесені до списків видів, які охороняються в тих областях, де знаходиться ПЗ, НПП, БЗ).

Для першого тому Літопису наводяться попередні дані про відомі для території ПЗ, НПП, БЗ види рослин. Необхідно вказувати в списку, в яких зонах (можна їх пронумерувати) виявлений вид. Вказується, з яких джерел наводяться ці дані. Бажано відмітити, щодо яких із вказаних видів є гербарні збори та де вони зберігаються. Якщо наявний попередній список видів флори, він вміщується в першому томі Літопису. З першого року існування необхідне закладання гербарію ПЗ, НПП, БЗ та щорічне відзначення в томах Літопису кількості загербаризованих видів в поточному році та в цілому в гербарії.

Для подальших томів Літопису проводиться щорічна фіксація кількості видів, достовірно виявлених на природно-заповідній території різних груп рослин у вигляді таблиці (табл. 6).

Щороку в Літопис вміщуються списки видів, виявлених при дослідженнях поточного року із різних груп рослин (бажано в порядку, прийнятому у наведеній табл. 6). Обов'язковим є посилання на джерело, за яким наводиться назва рослин (для судинних рослин рекомендується "Определитель высших растений Украины", 1987). Детально відмічається точне місцезнаходження та дата. В перші роки, поки загального списку флори ще немає, доцільно кожні 5 років вміщувати в Літописі все зростаючі попередні списки флори (за станом на певний рік). Коли список в основному сформується, доцільно вміщувати в Літописах щорічно лише додатки до нього, а кожні 5 років - зведені додатки.

Види, виявлені лише в околицях ПЗ, НПП, БЗ, враховуються окремо від основного списку. Окремо реєструються випадки розселення інтродукованих раніше, або занесених нині (при ненавмисній інтродукції або господарській діяльності за межами ПЗ, НПП, БЗ) видів. Відзначаються вірогідні причини розселення рослин (дороги, повінь, життєдіяльність тварин тощо)*.

Для нещодавно створених ПЗ, НПП, БЗ першочерговим завданням є закладання фенологічних маршрутів. Вони наносяться на відповідну схему, обираються основні об'єкти рослинного та тваринного світу, на яких вивчається фенологія. Для рослин це типові для даного регіону види, в тому числі домінанти природних угруповань, а також рідкісні види. Для обраних видів рослин складаються феноспектри. Є різні способи та форми їх складання. Детально методика вивчення фенології рослин викладена в монографії І.М. Бейдеман (1974). Дані, отримані на фенологічних профілях та площах, вміщуються також у Літопис у розділі "Календар природи". Кількість видів, фенологія яких вивчається, залежить від можливостей природно-заповідних територій. Доцільно проводити комплексні фенологічні дослідження - ботанічні та зоологічні - із тісною прив'язкою до вивчення кліматичних параметрів.

4.1.2. Рідкісні види

Рідкісним, зникаючим, реліктовим та ендемічним видам необхідно приділяти першочергову увагу, оскільки лише в ПЗ, НПП, БЗ можливе вивчення всіх стадій розвитку рідкісних видів в природних умовах при тривалих стаціонарних дослідженнях.

В перші роки існування ПЗ, НПП, БЗ необхідне виявлення видів цих груп та складання їх списків із щорічним поповненням. Відразу слід починати складання крапкових карт поширення цих видів на природно-заповідній території.

Стаціонарні спостереження протягом кількох років включають:

1) спостереження на ппп із картуванням;

2) закладання змінних площ в різних ценозах;

3) вивчення просторової структури;

4) вивчення насіннєвої продуктивності та врожаю насіння на постійних трансектах;

5) дослідження сезонного розвитку рослин.

Обов'язковим у дослідженні стану популяцій (Серебряков, 1964) є опис життєвої форми виду, який проводиться по дорослому квітуючому екземпляру рослини з урахуванням таких ознак:

1) будова вегетативних та генеративних органів, тривалість їх життя;

2) співвідношення багаторічної та однорічної частин гонів;

3) розташування бруньок відновлення;

4) час та тривалість квітування;

5) характер кореневої системи.

Як фітоценотична підрахункова одиниця виступають особина, сукупність особин вегетативного походження - клон, а у довгокореневищних видів - гони або кущі. Якщо межі клонів нечіткі, у короткокореневищних рослин теж доводиться обмежуватись підрахунком гонів, оскільки розкопування рідкісних рослин небажане, а часто і неможливе.

Звичайно у практиці популяційних досліджень (дослідження школи А.А. Уранова, К.А. Малиновського та ін) виділяють 4 вікових періоди та 11 вікових груп (табл. 7), які позначаються відповідними індексами (Ценопопуляции растений ..., 1976, табл. 16).

Співвідношення в ценопопуляціях рослин різних вікових груп являє собою віковий спектр популяції, в якому участь кожної вікової групи рослин розраховується в % від їх числа. Спектри свідчать про різну життєвість популяцій. Скорочення кількості квітуючих, плодоносних рослин може поставити під загрозу існування популяції. Види з проміжним віковим спектром мають значні адаптивні можливості, високу енергію відновлення та значну тривалість життя. Бажано отримати ці показники для групи рідкісних видів із широким географічним ареалом для оцінки стану виду в межах ареалу. Вивчення популяцій рідкісних видів рослин дозволить розробити заходи щодо їх збереження.

4.2. Рослинність

4.2.1. Вивчення складу та будови ценозів

Під рослинністю розуміється сукупність рослинних угруповань певної території. Першочерговими завданнями при вивченні рослинності є дослідження складу та будови ценозів. У новостворених НЗ, НПП, БЗ необхідно зберігати попередні відомості про наявні угруповання, які тут були ще до створення цих установ. Якщо рослинність природно-заповідної території була попередньо достатньо вивчена (якщо ПЗ, НПП, БЗ був утворений на місці заказника або декількох заказників), бажано звести рослинні угруповання в попередній список (продромус). Порядок розташування синтаксонів в них бажано прийняти таким, як в "Зеленій книзі" України (Зеленая книга ..., 1987), а саме:

лісові угруповання;

чагарникові та чагарничкові угруповання;

степові угруповання;

лучні угруповання;

болотні угруповання;

водні угруповання;

інші.

У попередньому продромусі спочатку наводять вищі ранги синтаксонів (скажімо, формації або групи формацій) з тим, щоб при подальших геоботанічних дослідженнях він був деталізований до рангу асоціації.

У різних типах рослинності, наявних на природно-заповідній території, відразу ж необхідне закладання стаціонарних ділянок багаторічних спостережень. На ппп необхідно проводити спостереження, проводячи мінімум тричі на рік (навесні, влітку та на початку осені) геоботанічні описи. На трав'яних типах рослинності, які відзначаються значною сезонною мінливістю, доцільно проводити описи 5 - 6 разів щорічно в основні фази сезонного розвитку фітоценозів. Кожен опис повинен мати свій номер, номери не повинні повторюватися.

Зразок схеми геоботанічного опису пробних ділянок наведений у главі 2 у зразку паспорта для стаціонарів.

Кожні п'ять років за цими описами складається зведена таблиця геоботанічних описів (табл. 8). Для неї готується зведений список видів, які були зустрінуті в геоботанічних описах ділянки протягом всього часу, який аналізується. Види в угрупованнях наводяться по ярусах в алфавітному порядку в кожному ярусі, можуть застосовуватись або латинські, або українські назви рослин. На основі зведеної таблиці здійснюється аналіз динамічних змін угруповання. Якщо в ПЗ, НПП, БЗ немає геоботаніка, бажано залучити до цих досліджень фахівців відповідних наукових установ. За час проведення досліджень такими фахівцями заповідник та парк повинен отримати від них не лише генералізований, але й первинний науковий матеріал (насамперед геоботанічні описи), вміщувати його в томах Літопису.

Вищезгадана обробка матеріалу виконана за домінантною класифікацією рослинності. Проте, еколого-флористичний напрямок класифікації рослинності також має дедалі ширший розвиток в Україні. Наукові основи його та зразки методичних розробок можна знайти у збірці "Классификация ..." (1986) та інших працях школи проф. Б.М. Міркіна, які в цій збірці цитуються. Матеріали по використанню флористичної класифікації в Україні вміщені в "Українському фітоценологічному збірнику" (1996-2002). Обробка матеріалу цим методом (за школою Браун-Бланке) матиме найбільше значення для ПЗ, НПП, БЗ, території яких знаходяться в регіонах, що межують із країнами Центральної Європи, де класифікація Браун-Бланке є загальновживаною.

На особливому обліку мають бути рідкісні, зникаючі та типові, що потребують охорони, рослинні угруповання. Вони характеризуються у "Зеленій книзі" України (Зеленая книга ..., 1987), а лісові угруповання більш детально в "Зеленій книзі України. Ліси", 2002.

До угруповань, що підлягають охороні, належать угруповання із домінуванням та співдомінуванням рідкісних, реліктових або ендемічних видів; угруповання, домінанти або співдомінанти яких знаходяться на межі ареалу; угруповання зональні, найбільш типові для України, ареал яких скорочується.

ПЗ, НПП, БЗ повинен мати список рідкісних угруповань, що трапляються на його території, та картосхему їх розміщення. Бажано розміщувати на ділянках з рідкісними угрупованнями ппп, проводити в них фенологічні та популяційні дослідження. Всього до "Зеленої книги" України увійшло 127 рідкісних, зникаючих та типових синтаксонів різного рангу.

Оскільки проведення геоботанічного картографування є складною і трудомісткою операцією, при необхідності здійснення таких робіт в ПЗ, НПП, БЗ доцільним є залучення відповідних фахівців.

4.2.2. Едифікатори та домінанти

Едифікатор (лат. Едифікатор - будівельник): це вид рослин або тварин, який відіграє головну мікрокліматичну фонову роль у будівництві структури та функціональних зв'язків екосистеми, без якого вона не може довго існувати. Термін використовується в основному для рослинних угруповань.

Домінант (лат. Домінант - пануючий): вид, який кількісно переважає в угрупованні, а у рослинному - відповідно у кожному із ярусів. В рослинному угрупованні едифікатор є головним домінантом.

Під час підготовки цього розділу головним завданням є встановлення кількісного і якісного складу едифікаторів і домінантів рослинного покриву. Список едифікаторів і домінантів визначається із списків синтаксонів, продромусів, таксаційних описів тощо. Для початку складається первинний список рослинних асоціацій, із яких виділяється первинний список домінантів першого порядку або едифікаторів та список домінантів другого порядку або співдомінантів. В асоціаціях можливі і домінанти нижчих порядків. Таким чином формується продромус або анотований список рослинності, який доповнюється щороку і поміщається в черговому томі Літопису, тобто заносяться нові асоціації. Для асоціації продромусу наводяться такі показники: загальний характер поширення на території, кількість локалітетів, життєвий стан едифікаторів та домінантів, загрози, сукцесійний стан, заходи для стабілізації тощо. Анотований список рослинних асоціацій може виглядати, наприклад, таким чином:

1. Сосново-дубовий ліс жовторододендроново-політриховий (Pineto (sylvestris)-Quercetum (roboris) rhododendroso (lutei)-polytrichosum (juniperini) - поширений фрагментарно, життєвий стан сосни, рододендрона жовтого та моху-домінанта задовільний, дуба - пригнічений, стабільність порушується вибірковими санітарними рубками, спостерігається зміна порід, рододендрон жовтий має експансивну поведінку, фітоценоз потребує вжиття біотехнічних заходів (вказати яких - регулювання освітлення, вологості тощо).

4.2.3. Вивчення рекреаційних змін рослинного покриву

В НПП у зв'язку із напрямком їх діяльності найбільший вплив на рослинний покрив має здійснення рекреації, в основному в зонах регульованої та стаціонарної рекреації. Тому першочерговими для парку є дослідження рекреаційних змін рослинного покриву.

Насамперед, слід з'ясувати сучасний ступінь рекреаційної дигресії рослинного покриву зон регульованої та стаціонарної рекреації. В науковій літературі в найбільшій мірі це питання з'ясоване для лісової рослинності, на якій переважно проводились дослідження і яка переважає в більшості наших парків.

Рядом дослідників, серед яких насамперед слід назвати Л.П. Рисіна, Н.С. Казанську, С.А. Диренкова, М.П. Жижина, П.О. Полякову, В.П. Чижову та деяких інших встановлено стадії рекреаційної дигресії лісової рослинності помірної зони. В узагальненому вигляді, базуючись на результатах численних робіт вищеназваних дослідників, можна виділити п'ять стадій дигресії під впливом рекреації у вигляді шкали дигресії лісової рослинності.

I стадія (контроль або практично не порушене, умовно корінне насадження). Деревостан не розріджений, нерідко двоярусний. Природне поновлення задовільне. Добре розвинутий і рівномірно розміщений на площі підлісок. У трав'яному покриві виявлені типові для даної лісової формації угруповання та види (тіньовитривалі мегатрофні види з деякою домішкою мезотрофних видів). Підстилка непорушена. Моховий покрив, якщо він є, складається із типових лісових видів.

II стадія. Склад деревостану аналогічний попередньому, але повнота та зімкнутість його зменшуються. Зменшується також зімкнутість підліску. Внаслідок зменшення загальної зімкнутості крон всіх ярусів освітленість збільшується в 1,5-2 рази. Тому починається вкорінення світлолюбних видів, насамперед, видів узлісь, але під пологом лісу зберігається переважання лісових видів. Спостерігається ущільнення підстилки та зменшення проективного покриття мохового покриву (при його наявності).

III стадія. Знижується бонітет деревостану та кількість природного поновлення (особливо ценозоутворюючих порід). Підлісок розріджений, різко - до 3-5 разів - зростає освітленість трав'яного ярусу. В ньому лісові види поєднуються із лучними та видами узлісь. З'являються типові бур'яни. На ґрунті витоптані ділянки займають 10-15 % площі. Моховий покрив розріджений, значно зменшується потужність підстилки. Це - остання стадія, на якій можливе природне відновлення ценозів при припиненні рекреаційного навантаження.

IV стадія. Деревний та чагарниковий яруси дуже змінені. У зв'язку з погіршенням умов зростання масово випадають дерева другого та частково першого ярусів. Деревостан розріджений (0,3-0,5), більш низького, ніж вихідний, бонітету. Лісова ділянка має мозаїчний характер - куртини підліску та підросту чергуються із галявинами та стежками. На галявинах повністю порушена підстилка, відбувається задернування ґрунту. В трав'яному покриві переважають лучні мезофіти, в основному злаки, значну роль в ньому відіграють бур'яни. Площа вибитих ділянок досягає 20 %.

V стадія. Йде інтенсивний розпад деревостану, повнота знижується до 0,1-0,3. Розміщення стовбурів на площі куртиноподібне, дерева хворі або пошкоджені. Підросту та підліску вже немає. Трав'яний покрив значною частиною витоптаний (на 60-80 %), зберігається плямами, складається переважно із бур'янів та однорічників. Ґрунт ущільнений, вже є ділянки землі з оголеним ґрунтом.

Таким чином, найбільш чіткими показниками рекреаційної деградації ценозів є будова та флористичний склад лісових угруповань, показники ущільнення ґрунту та питомої ваги позбавлених рослинності ділянок.

Для боліт одним із найбільш діючих факторів, які впливають на зміну рослинного покриву (насамперед в зонах регульованої та стаціонарної рекреації парків), є вплив витоптування внаслідок значної кількості відвідувачів. Витоптані ділянки боліт відновлюються роками, болотна рослинність - один з найуразливіших типів. Швидше відновлюється рослинність болота під час весняного витоптування і повільніше під час літньо-осіннього, коли болото більш активно відвідується рекреантами.

Вченими встановлені (Боч, Мазинг, 1979) закономірності рекреаційної дигресії для боліт під впливом рекреаційного навантаження.

1 - При однаковому навантаженні найбільш вразливі і швидко порушуються угруповання із покривом гіпнових мохів. Ці зміни наступають після 60-кратного відвідування, ширина стежки при цьому становить 75 см.

2 - Зміни рослинного покриву у заліснених ділянках починаються при ширині витоптаної стежки 25 см.

3 - Ці зміни у драговинах починаються після 20 проходів рекреантів.

Доведено, що сліди відносно невеликого навантаження - від шестикратних проходів - зберігаються у трав'яно-гіпнових ценозах і в драговинах протягом року, а сліди від 60-кратних проходів зберігаються у всіх болотних угрупованнях.

Граничні навантаження на різні болотні комплекси складають для трав'яно-гіпнових ценозів - 40 проходів, для драговин - 20 проходів, для заліснених ділянок - 60 проходів. Після вказаної кількості проходів рекреантів болотне угруповання регресує (Боч, Мазинг, 1979).

В узагальненому вигляді можна виділити три основні стадії деградації болотної рослинності під впливом рекреації. Вони фіксуються в Літопису для кожної із досліджуваних ділянок боліт.

I стадія (корінне болотне угруповання). В залежності від типу болота (низинне, переходове, верхове), добре розвинутий деревний чи чагарниковий ярус. У трав'яному покриві переважають типові для визначеного типу болота рослини. Моховий покрив для низинних боліт складається із типових видів зелених мохів, для мезотрофних та евтровних - із сфагнових мохів.

II стадія. Зменшується зімкненість деревостану або чагарникового ярусу. Починається витоптування трав'яного покриву, зменшується проективне покриття трав'яного та мохового покриву болота. Знижується життєвий стан болотних рослин, з'являються стежки.

III стадія. Відбувається трансформація рослинного покриву болота. Деякі болотні види зникають зовсім. На витоптаних стежках з'являються лучні види та вкорінюються рудеральні. Відбувається заміна корінної болотної рослинності похідною, нерідко торф'янистими луками.

Особлива увага приділяється спостереженням над зміною рослинного покриву на болотах, де зростає журавлина. Аналіз літературних даних показав, що стежки, які утворилися в місцях збору журавлини, не зникають протягом року.

На болотах, що зазнали впливу рекреації, фіксується поява видів багатого мінерального живлення - вільхи, видів верб, мезоевтрофних видів осок, відмічається збільшення приросту дерев. Одним із аспектів вивчення зміни рослинного покриву боліт при дії рекреації є спостереження за синантропізацією флори боліт. Під впливом рекреаційного навантаження змінюється склад флори боліт. Фіксується поява рудеральних видів рослин на доріжках, ділянках вогнищ, на території таборів тощо.

В НПП вивчення рослинного покриву боліт під впливом рекреації можна проводити також на екологічних стежках, які знаходяться в зонах відвідування. Проводиться вивчення стійкості рослинного покриву вздовж стежки, визначення можливих навантажень (Чижова и др., 1979). Для порівняння впливу рекреації на екологічних стежках доцільно закласти пробні площі на оглядових зупинках, де наявне найбільше навантаження, тому ступінь витоптування рослинного покриву значно вища. На закладених площах фіксується видовий склад травостою. Проводяться постійні спостереження, які фіксують збіднення видового складу та зниження життєвого стану рослин, що призводить до зниження продуктивності фітоценозу. Відмічаються найбільш стійкі до витоптування рослини та фіксується їх життєвий стан. Фіксуються розміри рослин, початок грунтової ерозії, який визначає межі стійкості рослинного покриву рекреаційних ділянок.

В НПП вивчення рекреаційних змін рослинності можливо здійснювати декількома шляхами. Одним з них є закладання ппп з однаковою (або близькою) вихідною рослинністю у різних зонах парку - заповідній (де будуть знаходитися контрольні ділянки I стадії), регульованої та стаціонарної рекреації. Можливо також закладання профілів або трансект (переважно в зоні регульованої рекреації), які б охоплювали ділянки з різним рекреаційним навантаженням, але близьким рослинним покривом. Доцільним є також розміщення таких профілів або трансект так, щоб частково вони охоплювали територію поза межами парку із більшим рекреаційним навантаженням. На пробних площах проводяться регулярні геоботанічні описи (як мінімум тричі в сезон в різні пори року), показники яких потім порівнюються та аналізуються. При цьому значна увага звертається на життєвість видів, особливо дерев та чагарників, стан ґрунту, наявність мережі стежок тощо.

Науковцями НПП можуть бути розроблені свої методики вивчення рекреаційних змін, особливо при поєднанні лісознавчих, геоботанічних, зоологічних та ґрунтознавчих досліджень. У перспективі НПП. стануть основними науковими центрами з проведення досліджень впливу рекреації на всі компоненти біоти.

Цей розділ передбачає збір, накопичення і узагальнення даних про видове різноманіття тварин, особливості динаміки їх чисельності, територіального розміщення, розмноження, міграції, взаємодії з іншими видами, еколого-фауністичні комплекси. В основу вимог формування розділу покладено обсяг спостережень, обов'язковий для природного заповідника, біосферні заповідники та національні парки можуть використовувати ці вказівки в залежності від своїх можливостей. Враховуючи, що тваринний світ має найбільше видове різноманіття серед біоти, а кількість фахівців у заповідниках, як правило, обмежена, передбачено виконання науково-дослідних робіт фахівцями з широкою зоологічною ерудицією. Чисельність зоологів окремих спеціалізацій може мінятись. Але для кожного заповідника бажано мати в штаті маміолога, орнітолога, ентомолога чи іншого фахівця з безхребетних тварин, а для біосферних і природних заповідників та національних природних парків, в яких значну площу займають водойми - ще й іхтіолога та фахівця зі спеціалізацією по зоопланктону. Для біосферного заповідника "Асканія-Нова", на балансі якого знаходиться зоопарк з напіввільним утриманням диких тварин, які з весни до зими мешкають вільно на значній території цілинного степу чи вилітають із зоопарку в природне ядро та агро- екосистеми, створюючи на них відповідний зоологічний прес, потрібні також моніторингові спостереження. Тому в "Асканії Новій" потреби в зоологах мають свої особливості.

Для біосферних заповідників та національних парків, котрі мають зонування, передбачається використання методик, придатних для збору інформації як в природних, так і штучних екосистемах.

Уніфікованих для всіх заповідників методик не може бути, оскільки окремі об'єкти чи групи об'єктів ПЗФ репрезентують певну природну зону, ландшафт або групу екосистем. Тому при зборі інформації і її узагальненні можливе застосування методик, які враховують геоморфологічні, гідрологічні, фітоценотичні особливості біотопів. В межах заповідних об'єктів України виділяються гірські екосистеми, властиві для об'єктів ПЗФ Карпат та Криму, лісові та лісостепові, представлені в Поліссі, Придніпров'ї та ін., а також степові, водно-болотні, болотні. Виходячи з цього, в рекомендаціях буде звертатись увага на особливості збору і узагальнення інформації.

5.1. Інвентаризація фауни

Перша інвентаризація повинна проводитися спеціалізованим колективом, який подає проект створення природного заповідника або національного природного парку. Звичайно, вона не може бути повною, оскільки у завдання утворюючого заповідний об'єкт колективу входить, перш за все, показ пріоритетних комплексів та видів, заради яких здійснюється заповідання. Результати таких досліджень повинні складати основу першого тому Літопису, але методика збору інформації вже на час створення заповідної території повинна бути уніфікованою і застосовуватися при подальших зборах наукових даних для наступних Літописів. Тому подані у цих методичних вказівках методичні підходи повинні використовуватись з часу започаткування заповідного об'єкта. Відмітимо, що вони враховують напрацьовані методики, викладені в таких працях, як "Инструкция по ведению Летописи природы" (1940), "Летопись природы в заповедниках СССР" (1985), "Справочнике по заповедному делу" (1986) та ін.

Перші списки ссавців, птахів, плазунів, земноводних, безхребетних тощо заповідної території чи акваторії складаються із даних, зібраних з літературних джерел, а також шляхом застосування методів виявлення видового різноманіття. Для цього необхідно включити в обсяг обстежень максимальну кількість як характерних, так і інтразональних біотопів. Застосовуються методи спостережень далі детально охарактеризовані для різних груп тварин. Можна використовувати інформацію місцевого населення з її обов'язковою перевіркою досвідченим спеціалістом. Інвентаризаційні списки складаються українською та латинською мовами з дотриманням останніх класифікаційних систем.

Зібрані матеріали узагальнюються в першому томі Літопису у вигляді таблиці 9.

Інвентаризація може бути первинною, поточною та узагальнюючою (Филонов, Нухимовская, 1985). Узагальнюючу роботу слід проводити не рідше одного разу за 10 років, їй повинна передувати відповідна підготовка із залученням вузькоспеціалізованих фахівців.

Щороку ведеться наростаюче узагальнення результатів інвентаризаційних даних, які зводяться у таблицю 10, свого часу запропоновану працівниками Жигулівського заповідника.