Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого, судді Беспалова О. О., суддів: Грибан І. О., Губської О. А., при секретарі: Кравчук М. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2013 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про визнання незаконним та нечинним наказу N 113/5 від 15.01.2013 року, встановив:

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з вимогою про визнання незаконним та нечинним наказу Міністерства юстиції України від 15.01.2013 N 113/5 "Про затвердження Порядку контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)".

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2013 року позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутністю представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до статті 106 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та пунктів 3, 9 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року N 395, наказом Міністерства юстиції України від 15.01.2013 року N 113/5 затверджено Порядок контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) (далі - Порядок N 113/5).

Пунктом 1.2 Порядку N 113/5 встановлено, що цей Порядок поширюється на всіх фізичних осіб, які отримали в установленому порядку свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), у тому числі які отримали таке свідоцтво на заміну ліцензії на право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) відповідно до пункту 6 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 22 грудня 2011 року N 4212-VI "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказ Міністерства юстиції України від 15.01.2013 року N 113/5 "Про затвердження порядку контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)" є регуляторним актом, при прийнятті якого відповідачем допущено порушення. Зокрема, позивач зазначає, що проект оскаржуваного наказу, всупереч вимогам ст. 9 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", не було оприлюднено у встановленому порядку. Також позивач вказує, що проект наказу не було надано на погодження Державній службі України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, що є порушенням ст. 21 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Крім того, позивач зазначає, що положення п. 2 оскаржуваного наказу, яким встановлено, що контроль за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) до заміни ними ліцензії на право здійснення діяльності на відповідне свідоцтво здійснюється відповідно до Порядку контролю за додержанням ліцензійних умов провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14.10.2011 року N 3177/5, який втратив чинність 19.01.2013 року на підставі наказу Міністерства юстиції України від 07.09.2012 року N 1328/5, що, на думку позивача, суперечить основоположним принципам дії нормативно-правових актів у часі.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11.09.2003 року N 1160-IV регуляторний акт - це, зокрема, прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання.

Також у статті 1 Закону N 1160-IV законодавцем в якості регуляторних органів визначено, зокрема, центральний орган виконавчої влади.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року N 395/2011, Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Згідно Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензіат - суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Відповідно до ст. 1 - 3 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній до 19.01.2013) арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) може бути призначено фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну або економічну освіту, володіє спеціальними знаннями та не є зацікавленою особою щодо боржника в кредиторів.

Отже, оскаржуваний наказ має регуляторний вплив (контролює діяльність) арбітражних керуючих, які отримали свідоцтво на заміну ліцензії арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та на даний час зареєстровані як фізичні особи - підприємці відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Враховуючи, що Порядок N 113/5 спрямований на регулювання адміністративних відносин між перевіряючим органом та, зокрема, арбітражними керуючими (необмежним колом осіб), прийнятий центральним органом виконавчої влади, отже, наказ Міністерства юстиції України від 15.01.2013 року N 113/5, яким затверджено Порядок контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), є регуляторним актом в розумінні ст. 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Враховуючи викладене, твердження відповідача, що оскаржуваний наказ не є регуляторним актом, є необґрунтованим.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 8 Закону N 1160-IV стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу. Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в порушення ст. 8 Закону N 1160-IV при розробці проекту оскаржуваного наказу не було підготовлено аналіз його регуляторного впливу.

Згідно ст. 9 Закону N 1160-IV кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань. Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону.

Судом першої інстанції було встановлено, що проект оскаржуваного наказу відповідачем оприлюднено не було, що є порушенням ст. 9 Закону N 1160-IV.

Відповідно до ст. 21 Закону N 1160-IV проекти регуляторних актів, які розробляються центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади, підлягають погодженню із уповноваженим органом.

Для погодження до уповноваженого органу разом з проектом регуляторного акта подаються аналіз регуляторного впливу цього проекту та копія оприлюдненого повідомлення про оприлюднення проекту з метою одержання зауважень і пропозицій.

Згідно Указу Президента України від 30.03.2012 N 237/2012 "Деякі питання діяльності Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва" органом, уповноваженим проводити аналіз проектів регуляторних актів, що подаються для погодження, є Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва.

Відповідно до підпункту "г" пункту 9 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 р. N 731 (у редакції, чинній на момент державної реєстрації спірного наказу Мін'юсту), для державної реєстрації нормативно-правового акта разом з таким актом до органу державної реєстрації подається, зокрема, оригінал та дві копії рішення Держпідприємництва чи його територіального органу про погодження проекту регуляторного акта (для регуляторних актів).

Отже, в силу вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" та Указу Президента України від 30.03.2012 року N 237/2012 "Деякі питання діяльності Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва" Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва наділена повноваженнями щодо погодження проектів регуляторних актів.