Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни - доповідача,

Мачужак Ярослави Василівни,

Нікітіна Юрія Івановича,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

за участю представників суб'єкта права на конституційне подання - Представника Президента України у Конституційному Суді України Ставнійчук Марини Іванівни, Постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України Селіванова Анатолія Олександровича

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України" від 4 вересня 2008 року N 374-VI (Голос України, 2009 р., 17 лютого) та Регламенту Верховної Ради України від 19 вересня 2008 року N 547-VI (Голос України, 2008 р., 26 вересня).

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання Президента України.

Підставою для розгляду справи відповідно до статті 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору щодо конституційності Закону України "Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України" та Регламенту Верховної Ради України.

Заслухавши суддю-доповідача Маркуш М.А., пояснення Селіванова А.О., Ставнійчук М.І. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - Президент України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), Закон України "Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України" від 4 вересня 2008 року N 374-VI (далі - Закон) та Регламент Верховної Ради України від 19 вересня 2008 року N 547-VI (далі - Регламент).

Глава держави вважає, що Закон не відповідає частині другій статті 6, частинам першій, другій статті 8, частині другій статті 19, частині п'ятій статті 83, пункту 15 частини першої статті 85, пункту 21 частини першої статті 92 Конституції України.

Автор клопотання наголошує, що при прийнятті Закону було порушено процедуру ухвалення та набрання ним чинності, передбачену частиною четвертою статті 94 Конституції України, що є підставою для визнання його неконституційним (частина перша статті 152 Конституції України) , а саме: діючий Голова Верховної Ради України, не підписавши Закон для офіційного оприлюднення, опублікував його за підписом попереднього Голови Верховної Ради України. На думку глави держави, дії щодо підписання Головою Верховної Ради України закону відповідно до частини четвертої статті 94 Конституції України мають інші правові наслідки, ніж за частиною першою статті 94 цієї Конституції.

Суб'єкт права на конституційне подання зазначає, що Закон містить тільки бланкетну норму, яка відсилає до інших джерел права і не створює належної правової бази для роботи парламенту, як це закріплено в Конституції України. За своїм змістом стаття 1 Закону передбачає можливість визначити організацію і порядок діяльності парламенту підзаконним актом - Регламентом. Сам же Регламент не прийнято як закон за встановленою Конституцією України процедурою розгляду, ухвалення законів і набрання ними чинності. Автор клопотання констатує, що Регламент унормовує організацію і порядок діяльності Верховної Ради України, а тому має прийматися виключно як закон України і за визначеною статтями 84, 93, 94 Конституції України процедурою його розгляду, ухвалення і набрання ним чинності.

2. Свої позиції стосовно предмета конституційного подання висловили Кабінет Міністрів України, Голова Верховної Ради України, науковці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Львівського національного університету імені Івана Франка, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Одеської національної юридичної академії.

3. Конституційний Суд України, розглядаючи порушені у конституційному поданні питання, виходить з такого.

3.1. За Конституцією України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України ( стаття 75) ; Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти ( стаття 91) ; Голова Верховної Ради України підписує акти, прийняті Верховною Радою України (пункт 3 частини другої статті 88) , зокрема закон, і невідкладно направляє його Президентові України (частина перша статті 94) . Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Якщо Президент України не підписав повторно прийнятий Верховною Радою України закон, то такий закон невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом (частини друга, четверта статті 94 Конституції України) .

3.2. За результатами дослідження матеріалів справи Конституційний Суд України дійшов висновку про необхідність перевірки додержання встановленої статтею 94 Конституції України процедури набрання чинності Законом.

Закон, прийнятий Верховною Радою України 4 вересня 2008 року і підписаний Головою Верховної Ради України А. Яценюком, Президент України повернув зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

Юридичним наслідком застосування права вето є, зокрема, відкриття конституційної процедури повторного розгляду закону у Верховній Раді України (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 1998 року N 11-рп/98 у справі щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України).

Верховна Рада України 3 лютого 2009 року під головуванням Голови Верховної Ради України В. Литвина повторно прийняла Закон відповідно до частини четвертої статті 94 Конституції України. Однак 17 лютого 2009 року Закон було опубліковано у газеті "Голос України" за підписом попереднього Голови Верховної Ради України із зазначенням дати прийняття Закону - 4 вересня 2008 року.

З наведеного вбачається, що опубліковано закон, щодо якого Президент України застосував право вето, а не той, який Верховна Рада України прийняла за результатами його повторного розгляду.

Конституційний Суд України враховує правові позиції, викладені в його рішеннях від 7 липня 2009 року N 17-рп/2009, від 14 липня 2009 року N 18-рп/2009, від 10 вересня 2009 року N 20-рп/2009, згідно з якими у разі прийняття Верховною Радою України закону повторно після застосування до нього права вето та відмови Президента України його підписати офіційному оприлюдненню та опублікуванню підлягає саме повторно прийнятий закон з датою його повторного прийняття та підписом діючого Голови Верховної Ради України.

Відповідно до частини четвертої статті 94 Конституції України повинен бути невідкладно офіційно оприлюднений діючим Головою Верховної Ради України і опублікований за його підписом Закон, прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу під час його повторного розгляду.

Отже, відсутність під текстом Закону, прийнятого за результатами повторного розгляду, належної дати та підпису діючого Голови Верховної Ради України є порушенням встановленої частиною четвертою статті 94 Основного Закону України процедури набрання ним чинності, що згідно з частиною першою статті 152 Конституції України є підставою для визнання Закону неконституційним повністю.

4. За частиною другою статті 8 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

До повноважень Верховної Ради України, зокрема, належить прийняття Регламенту Верховної Ради України (пункт 15 частини першої статті 85 Основного Закону України) . Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України встановлюється порядок роботи Верховної Ради України, а також засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України (частини п'ята, дев'ята статті 83 Конституції України) . Крім того, Голова Верховної Ради України здійснює свої повноваження у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України (частина третя статті 88 Конституції України) . У пункті 21 частини першої статті 92 Конституції України закріплено, що виключно законами України визначаються організація і порядок діяльності Верховної Ради України.

Верховна Рада України 19 вересня 2008 року прийняла Регламент.

Як зазначено у статті 1 Регламенту, порядок роботи Верховної Ради України, її органів та посадових осіб, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій, коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України, законами України та Регламентом. Цією ж нормою передбачено, що Регламент визначає порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради України, її засідань, формування державних органів, законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради України.

Конституційний Суд України, проаналізувавши положення частини п'ятої статті 83, пункту 15 частини першої статті 85 Конституції України в їх системному зв'язку із положеннями частини другої статті 6, частини другої статті 19, пункту 21 частини першої статті 92 Основного Закону України, дійшов висновку, що Регламент, який, зокрема, унормовує організацію і порядок діяльності Верховної Ради України, має прийматися виключно як закон України за встановленою статтями 84, 93, 94 Конституції України процедурою його розгляду, ухвалення і набрання ним чинності.

Аналогічні правові позиції Конституційний Суд України визначив у своїх рішеннях від 1 квітня 2008 року N 4-рп/2008 у справі про Регламент Верховної Ради України, від 17 вересня 2008 року N 16-рп/2008 у справі про коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді України. Зважаючи на наведене, Конституційний Суд України констатує, що Регламент не відповідає Конституції України, зокрема частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, частині п'ятій статті 83, пункту 21 частини першої статті 92.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, частинами першою, другою статті 152, статтею 153 Конституції України, статтями 51, 61, 63, 65, 67, 69, 73 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

в и р і ш и в:

1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними):

- Закон України "Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України" від 4 вересня 2008 року N 374-VI;

- Регламент Верховної Ради України від 19 вересня 2008 року N 547-VI.

2. Закон України "Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України" від 4 вересня 2008 року N 374-VI, Регламент Верховної Ради України від 19 вересня 2008 року N 547-VI, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

3. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" висловлюю окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України" від 4 вересня 2008 року N 374-VI та Регламенту Верховної Ради України від 19 вересня 2008 року N 547-VI (далі - Рішення).

Рішенням Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), Закон України "Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України" від 4 вересня 2008 року N 374-VI (далі - Закон) та Регламент Верховної Ради України від 19 вересня 2008 року N 547-VI (далі - Регламент).

Вважаю, висновки Суду, викладені у пункті 1 резолютивної частини Рішення необґрунтованими та такими, що не підтверджені вичерпними аргументами, які були б зроблені на підставі детального дослідження положень частин п'ятої, дев'ятої статті 83, статті 84, пункту 15 частини першої статті 85, частини третьої статті 88, статті 91, пункту 21 частини першої статті 92, статей 93, 94 Конституції України з урахуванням змін, внесених Законом України від 8 грудня 2004 року N 2222-IV(1) (далі - Закон N 2222) в Основний Закон України, що мало б змогу дати повну відповідь на конституційне подання.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. За Конституцією України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України ( стаття 75) ; Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти ( стаття 91) . Конституція України та Регламент є найвищими джерелами права з парламентської процедури. Конституція України містить набір правил, які містять основні засади управління Верховною Радою України, тоді як Регламент охоплює більш детальне регулювання внутрішніх правил процедури, пов'язаних із порядком роботи, веденням справ та правилами розпорядку парламенту.

У статті 85 Конституції України, зокрема в пункті 3 частини першої, закріплено повноваження Верховної Ради України приймати закони, а в пункті 15 цієї частини - інший вид правового акта - Регламент. Законодавець таким чином, закріпивши в різних положеннях Конституції України повноваження Верховної Ради України щодо прийняття законів та Регламенту, визначив його як окремий, відмінний від закону нормативно-правовий акт Верховної Ради України, який вона має право приймати в межах своєї компетенції. Отже, на підставі аналізу окремих положень Конституції України (пунктів 3, 15 частини першої статті 85) Регламент визначений як нормативно-правовий акт окремої, відмінної від закону правової форми, який уповноважений приймати парламент.

Виходячи з процесуальної складової Регламенту також можна сказати, що він в цілому є процесуальним джерелом конституційного права, яке значною мірою деталізує норми Конституції України, детально визначає процедуру роботи вищого законодавчого органу.

За загальним правилом регламент можна віднести до похідного виду нормативно-правового акта, місце якого в ієрархії визначається рівнем акта основного виду, яким він приймається чи затверджується, тобто юридична сила регламенту залежить від юридичної сили останнього. До внесення змін в Конституцію України, зокрема у статтю 82, Законом N 2222, порядок роботи Верховної Ради України, здійснення повноважень Головою Верховної Ради України встановлювався Конституцією України та законом про Регламент Верховної Ради України. Законом N 2222 в статтю 82 Конституції України внесено зміни, якими зазначене положення вилучено, а статтю 83 викладено в новій редакції, в частині п'ятій якої визначено, що порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Основним Законом України та Регламентом, а частиною дев'ятою - що засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом. У статтю 88 Основного Закону України внесено зміни: частину третю викладено в новій редакції, за якою Голова Верховної Ради України здійснює свої повноваження, передбачені Конституцією України, у порядку, встановленому Регламентом, а не законом про Регламент Верховної Ради України, як це було до внесення зазначених змін. Частину першу статті 85 Конституції України, що визначає повноваження Верховної Ради України, доповнено пунктом 15, яким парламент наділено новим повноваженням - приймати Регламент.