Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича - доповідача,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Мачужак Ярослави Василівни,

Нікітіна Юрія Івановича,

Стецюка Петра Богдановича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості" від 18 грудня 2008 року N 694-VI (Урядовий кур'єр, 2009 р., 3 лютого).

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання Президента України.

Підставою для розгляду справи відповідно до статті 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" є твердження суб'єкта права на конституційне подання про неконституційність Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості".

Заслухавши суддю-доповідача Кампа В.М. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - Президент України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність Конституції України (конституційність) Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості" від 18 грудня 2008 року N 694-VI (далі - Закон), опублікований в газеті "Урядовий кур'єр" від 3 лютого 2009 року. Законом внесено зміни, зокрема, до статті 19 Закону України "Про Єдиний митний тариф" від 5 лютого 1992 року N 2097-XII, статті 5 Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР.

У конституційному поданні стверджується, що положення Закону щодо надання податкових пільг суб'єктам господарювання без відповідного компенсаційного механізму призведуть до розбалансування Державного бюджету України, а тому вони порушують частину третю статті 95 Конституції України.

Автор клопотання вважає, що положення Закону про надання Кабінету Міністрів України права встановлювати порядок ввезення, перелік промислових підприємств та товарів не відповідають частині першій статті 67, за якою кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, та пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України щодо законодавчого визначення системи оподаткування, податків і зборів.

За Законом до 1 січня 2011 року закупівля товарів, робіт і послуг за державні кошти здійснюється у вітчизняних виробників цих товарів, робіт і послуг (юридичних та фізичних осіб), крім товарів, які не виробляються в Україні. На думку глави держави, положення Закону стосовно надання товарам національного походження переваг порівняно з товарами іноземного походження суперечить частині третій статті 42 Конституції України.

У конституційному поданні Президент України стверджує, що пунктом 1 розділу II Закону порушена визначена частиною п'ятою статті 94 Основного Закону України процедура набрання ним чинності, оскільки цим пунктом Закону встановлено дату набрання ним чинності 1 січня 2009 року, а він опублікований і набув чинності 3 лютого 2009 року. Відтак, як вважає автор клопотання, Закон має зворотну дію, а це не відповідає частині першій статті 58 Конституції України.

2. Свої позиції стосовно предмета конституційного подання висловили Голова Верховної Ради України, Антимонопольний комітет України, Міністерство фінансів України, Державна податкова адміністрація України, вчені Академії муніципального управління, Донецького національного університету, Інституту економіко-правових досліджень НАН України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Львівського національного університету імені Івана Франка, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Одеської національної юридичної академії, фахівці Всеукраїнської громадської неприбуткової організації "Інститут бюджету та соціально-економічних досліджень".

3. За результатами дослідження матеріалів справи Конституційний Суд України дійшов висновку про необхідність першочергової перевірки додержання встановленої статтею 94 Конституції України процедури набрання чинності Законом.

3.1. Закон прийнято Верховною Радою України 18 грудня 2008 року. Однак Президент України повернув його зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Верховна Рада України повторно прийняла Закон 15 січня 2009 року не менш як двома третинами від її конституційного складу.

Голова Верховної Ради України 20 січня 2009 року знову прийнятий Закон направив Президенту України. Закон був підписаний Президентом України 30 січня 2009 року й опублікований у газеті "Урядовий кур'єр" від 3 лютого 2009 року та інших офіційних виданнях із зазначенням дати прийняття Закону - 18 грудня 2008 року.

3.2. За Конституцією України Голова Верховної Ради України підписує прийнятий закон і невідкладно направляє його Президентові України; Президент України має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх для повторного розгляду до Верховної Ради України зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями (частини перша, друга статті 94, пункт 30 частини першої статті 106) .

У частині четвертій статті 94 Основного Закону України закріплено обов'язок Президента України підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів закон, який під час повторного розгляду був прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу. Якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом.