Другий сенат Конституційного Суду України у складі:

Головатий Сергій Петрович (голова засідання),

Городовенко Віктор Валентинович,

Лемак Василь Васильович,

Мойсик Володимир Романович,

Первомайський Олег Олексійович (доповідач),

Юровська Галина Валентинівна,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційною скаргою Плескач Ганни Григорівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису частини першої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача Первомайського О.О. та дослідивши матеріали справи, зокрема позиції, що їх висловили: Президент України, Голова Верховної Ради України; науковці: Київського національного університету імені Тараса Шевченка - завідувач кафедри кримінального процесу та криміналістики Навчально-наукового інституту права, кандидат юридичних наук, доцент Костюченко О.Ю., Національної академії внутрішніх справ - провідний науковий співробітник наукової лабораторії з проблем протидії злочинності, доктор юридичних наук, професор Таран О.В., провідний науковий співробітник відділу аналітичної роботи та організації управління, доктор юридичних наук, професор Берестова І.Е., Національного університету "Одеська юридична академія" - завідувач кафедри кримінального процесу, детективної та оперативно-розшукової діяльності, доктор юридичних наук, професор Аркуша Л.І., доктор юридичних наук, доцент Торбас О.О., кандидат юридичних наук, доцент Волошина В.К., кандидат юридичних наук, доцент Стоянов М.М., кандидат юридичних наук Завтур В.В., Національної академії правових наук України - науковий співробітник відділу дослідження проблем кримінального процесу та судоустрою Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса, кандидат юридичних наук, доцент Пашковський М.І., а також члени Науково-консультативної ради Конституційного Суду України: доктор юридичних наук, професор Дроздов О.М., кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Сірий M.І.,

Конституційний Суд України

1. Суб’єкт права на конституційну скаргу - Плескач Г.Г. - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність Конституції України (конституційність) частину першу статті 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - Кодекс).

За частиною першою статті 459 Кодексу "судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами".

1.1. Зі змісту конституційної скарги Плескач Г.Г. та долучених до неї матеріалів убачається таке.

Плескач Г.Г. 1 червня 2021 року подала до Октябрського районного суду м. Полтави скаргу на бездіяльність прокурора в кримінальному провадженні № 12017170020003167, у якій просила суд зобов’язати прокурора Полтавської окружної прокуратури повторно розглянути скаргу на бездіяльність прокурора в зазначеному кримінальному провадженні в порядку статті 308 Кодексу, ухвалити й надіслати їй мотивовану постанову.

Слідчий суддя Октябрського районного суду м. Полтави ухвалою від 29 липня 2021 року відмовив Плескач Г.Г. у задоволенні її скарги з огляду на те, що дізнавач постановою від 25 червня 2021 року закрив кримінальне провадження в її справі.

У подальшому Плескач Г.Г. стало відомо, що прокурор Полтавської окружної прокуратури скасував постанову від 25 червня 2021 року про закриття кримінального провадження в її справі.

З огляду на це Плескач Г.Г. звернулася до Октябрського районного суду м. Полтави із заявою про перегляд ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 29 липня 2021 року в справі № 554/5236/2021 за нововиявленими обставинами.

Слідчий суддя Октябрського районного суду м. Полтави ухвалою від 23 листопада 2021 року залишив без задоволення заяву Плескач Г.Г. про перегляд ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 29 липня 2021 року в справі № 554/5236/2021 за нововиявленими обставинами.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 26 січня 2022 року залишив апеляційну скаргу Плескач Г.Г. без задоволення, а ухвалу слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 23 листопада 2021 року - без зміни.

Суд апеляційної інстанції своє рішення мотивував, зокрема, тим, що "відповідно до постанови Верховного Суду від 03.03.2021 по справі № 757/18911/17-к, ухвала, постановлена на стадії досудового розслідування, не належить до судових рішень, які можуть бути предметом перегляду за нововиявленими обставинами у порядку, передбаченому главою 34 КПК України <...> у постанові Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 522/1417070/17 зазначено, що перегляд за нововиявленими обставинами ухвал слідчого судді, а також рішень суду апеляційної інстанції щодо таких ухвал кримінальним процесуальним законодавством не передбачено". Отже, ухвала Полтавського апеляційного суду від 26 січня 2022 року не підлягає касаційному оскарженню, а тому є остаточним судовим рішенням у справі Плескач Г.Г.

1.2. Суб’єкт права на конституційну скаргу вважає, що частина перша статті 459 Кодексу містить законодавчу заборону "на перегляд за нововиявленими обставинами ухвал слідчих суддів - яка в частині першій статті 459 КПК України виражена шляхом визначення вичерпного кола актів, які підлягають такому перегляду".

Плескач Г.Г. твердить, що частина перша статті 459 Кодексу не відповідає частині першій статті 8, частині першій статті 24, частині другій статті 55, пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України, оскільки, зокрема, "неможливість перегляду за нововиявленими обставинами ухвали слідчого судді від 29.07.2021 року <...> призвела до того, що скарга на недотримання прокурором розумних строків досудового розслідування взагалі не була розглянута по суті. Адже відмова заснована виключно на тій обставині, що кримінальне провадження було закрито на час постановлення ухвали - хоча надалі ця обставина відпала (що становило собою "нововиявлену обставину")".

Отже, предметом конституційного контролю у цій справі є не частина перша статті 459 Кодексу в цілому, а лише її окремий припис, що внормовує перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, а саме: "судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами" (далі - оспорюваний припис статті 459 Кодексу).

2. Голова Верховної Ради України надав пояснення, у якому наведено обґрунтування конституційності оспорюваного припису статті 459 Кодексу та, зокрема, зазначено таке:

- "перегляду за нововиявленими обставинами підлягають не всі судові рішення, а лише ті, якими завершується розгляд кримінального провадження по суті в суді відповідної інстанції";

- "перегляд за нововиявленими обставинами є надзвичайною (екстраординарною) процедурою перегляду судових рішень у виняткових випадках, коли після завершення розгляду кримінального провадження в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій виявлено обставини, що могли суттєво вплинути на прийняте судове рішення, і внаслідок завершення кримінального провадження розгляд цих обставин у звичайному порядку кримінального провадження став недоступним".

На думку Голови Верховної Ради України, "відсутність можливості перегляду за нововиявленими обставинами рішення слідчого судді, ухваленого під час досудового розслідування, повною мірою компенсується іншими процесуальними механізмами, зокрема переглядом обґрунтованості подальшого застосування запобіжного заходу, можливістю подати слідчому судді клопотання про скасування чи зміну такого заходу, апеляційного оскарження окремих, визначених КПК України ухвал слідчого судді".

3. Розв’язуючи питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) оспорюваного припису статті 459 Кодексу, Конституційний Суд України виходить із такого.

3.1. За Конституцією України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (перше, третє речення частини другої статті 3 ); в Україні визнано і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 ); права і свободи людини і громадянина захищає суд (частина перша статті 55 ); кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 ); виключно закони України визначають, зокрема, судочинство (пункт 14 частини першої статті 92 ).

3.2. Конституційний Суд України у Рішенні від 6 квітня 2022 року № 2-р(II)/2022 наголосив на тому, що "приписи статті 8, частини першої статті 55 Конституції України зобов’язують державу гарантувати на законодавчому рівні кожному можливість реалізації його права на судовий захист. Законодавець має встановити такий обсяг права осіб на судовий захист, який забезпечував би його дієву реалізацію, а відмова судів у реалізації такої можливості може призвести до порушення гарантованого Конституцією України права на судовий захист" (перше, друге речення абзацу шостого пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України послідовно обстоює юридичну позицію, що "забезпечення права на судовий захист є однією з гарантій реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту, зокрема в спосіб відновлення в разі їх порушення. Тому є потреба в законодавчому внормуванні, яке повною мірою забезпечувало б дієву та ефективну реалізацію права на судовий захист" [ абзац перший пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 14 лютого 2024 року № 1-р(II)/2024].

У Рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 Конституційний Суд України зазначив, що "додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata ) є надважливим для забезпечення поваги до суду, його рішень та дієвості всієї системи правосуддя в державі, керованій правовладдям.

<...>

Додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata ) полягає, зокрема, у тому, що жоден із учасників справи або інших юридично заінтересованих у розгляді справи осіб не має права вимагати касаційного перегляду остаточного та обов’язкового судового рішення лише для повторного слухання справи та ухвалення нового судового рішення" (абзаци перший, третій підпункту 7.7 пункту 7 мотивувальної частини).

3.3. Приписи Конституції України та юридичні позиції Конституційного Суду України співвідносні з приписами актів міжнародного права, зокрема статтею 8 Усесвітньої декларації людських прав 1948 року, що її ухвалила Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року, за якою "кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основоположних прав, наданих їй конституцією або законом".

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом, який розв’яже спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального звинувачення (перше речення пункту 1).

3.4. Право на суд, гарантоване статтею 6 Конвенції, не є абсолютним. Обмеження такого права не буде сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо таке обмеження не має правомірної мети та якщо немає розумної домірності між ужитими засобами та метою, що її прагнуть досягти [рішення Європейського суду з прав людини у справі Ashingdane v. the United Kingdom від 28 травня 1985 року (заява № 8225/78), § 57].

Європейський суд із прав людини виснував, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує правовладдя як складову частину спільної спадщини Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів правовладдя є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного розв’язання спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не можна ставити під сумнів (див. рішення у справі Brumarescu v. Romania [GC], заява № 28342/95, § 61, ECHR 1999-VII )" [рішення у справі Христов проти України/Khristov v. Ukraine від 19 лютого 2009 року (заява № 24465/04), § 33].

Європейський суд із прав людини у своїх рішеннях послідовно обстоює позицію, згідно з якою "юридична визначеність полягає в додержанні принципу res judicata <...> тобто принципу остаточності судових рішень. Цей принцип встановлює, що жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового судового рішення просто для проведення повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі. Повноваження вищих судів на перегляд повинні використовуватися для виправлення судових помилок, неправомірних судових рішень, а не замінити перегляд <...>. Відступи від цього принципу виправдані, тільки якщо вони потрібні за обставин істотного та переконливого характеру" [рішення у справі Пономарьов проти України/Ponomaryov v. Ukraine від 3 квітня 2008 року (заява № 3236/03), § 40; рішення у справі Христов проти України/Khristov v. Ukraine від 19 лютого 2009 року (заява № 24465/04), § 33, § 34; рішення у справі Мітсопулос проти України/Mitsopoulos v. Ukraine від 9 грудня 2021 року (заява № 62006/09), § 21, § 22].

3.5. Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) у Спеціальному дослідженні "Мірило правовладдя", що, зокрема, стосується різних складників правовладдя, зазначила, що "res judicata означає: коли <...> ухвалено остаточне рішення, то подальші звернення <...> неможливі. Слід визнавати остаточні рішення і дотримуватись їх, за винятком того, що є незаперечні підстави для їх перегляду" [CDL-AD(2016)007, пункт II.В.8.63].

3.6. Конституційний Суд України бере до уваги практику інших конституційних судів Європи.

Федеральний Конституційний Суд Німеччини зазначив, що "правовладдя включає не лише справедливе судочинство, а й юридичну визначеність <...> додержання принципу юридичної визначеності означає, що перегляд судових рішень пов’язаний із вузько обмеженою кількістю особливих виняткових обставин" [рішення від 13 лютого 2019 року, № BVerfG 2 BvR 2136/17, 1 "а" "аа" (20)].

У рішенні Конституційного Суду Латвійської Республіки від 29 квітня 2016 року у справі № 2015-19-01, зокрема, зазначено, що "конституційне право на доступ до суду охоплює й процедуру перегляду кримінального провадження за нововиявленими обставинами"; "завданням перегляду акта за нововиявленими обставинами є "виправлення несправдливості", що слідує з факту неврахування в момент ухвалення відповідного судового рішення обставин, які не були відомі учасникам провадження"; "принцип res judicata створює зміст права на справедливий суд, визначеного статтею 92 Конституції. Відповідно до цього принципу ніхто не має права на перегляд остаточного та законного судового рішення з метою домогтися повторного розгляду справи" (підпункти 12.1-12.4 пункту 12 мотивувальної частини).

"Поновлення кримінального провадження за нововиявленими обставинами та перегляд ухвал, що набрали законної сили, у зв’язку з порушенням матеріальних чи процесуальних норм є юридичним інститутом, створеним як додаткова гарантія права на справедливий суд, установлений приписами права. Конституційний Суд уже визнав, що мета поновлення кримінального провадження за нововиявленими обставинами полягає у розв’язанні суперечності між принципами правосуддя та юридичної визначеності, що обидва випливають із ідеї держави, заснованої на правовладді. Забезпечити баланс між принципом res judicata та справедливим судовим рішенням у разі поновлення кримінального провадження за нововиявленими обставинами можливо лише у випадках, коли для цього є юридичне підґрунтя, тобто за нововиявленими обставинами можуть бути скасовані не всі судові рішення, а лише ті, що набрали законної сили і не відповідають критеріям справедливого судового рішення. Гарантія справедливого результату юридичного провадження вимагає, щоб особу не було засуджено за кримінальне правопорушення, якого вона не вчиняла, і щоб особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, отримала відповідне покарання" (пункт 8 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду Латвійської Республіки від 5 березня 2002 року у справі № 2001-10-01).

3.7. Конституція України є основним джерелом галузевого законодавства, зокрема кримінального процесуального, яке має розвивати, конкретизувати й деталізувати конституційні приписи.

Частиною першою статті 7 Кодексу визначено загальні засади кримінального провадження - це, зокрема, верховенство права, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, розумність строків.

Порядок здійснення перегляду судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами у кримінальному провадженні регулює глава 34 розділу V Кодексу.

3.8. Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - Закон № 2147) приписи Кодексу, що ними внормовано відносини з перегляду судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами у кримінальному провадженні, були істотно змінені.

Метою вказаних законодавчих змін було, зокрема, удосконалення системи перегляду справ за нововиявленими обставинами, також задля розгляду справи в розумні строки та забезпечення юридичної визначеності було запроваджено "розумні процесуальні фільтри для <...> направлення справи на новий розгляд", установлено присічні строки для заяв про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами [пункти 2, 3 Пояснювальної записки до проєкту Закону України про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (реєстр. № 6232)].

3.9. За оспорюваним приписом статті 459 Кодексу "судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами".

Згідно з частиною другою статті 459 Кодексу нововиявленими обставинами є: штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві покази свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких уґрунтовано вирок ( пункт 1 ); скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути ( пункт 3 ); інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду під час ухвалення судового рішення і які самі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути ( пункт 4).