Відповідно до Конституції України і Закону України "Про власність" право спадкування власності громадян охороняється державою. Важлива роль у забезпеченні охорони цього права належить судам.

Вивчення практики розгляду справ про спадкування свідчить про те, що суди в основному правильно їх вирішують. Разом з тим окремими судами у порушення підвідомчості приймаються до провадження заяви з питань спадкування, які підлягають вирішенню нотаріальними конторами, не додержуються правила підсудності, справи призначаються без ретельної підготовки, в судових засіданнях не завжди з достатньою повнотою з'ясовуються обставини, що мають значення для правильного розв'язання справи. Допускаються помилки при визначенні кола осіб, які мають право на спадкове майно чи на обов'язкову частку в спадщині, складу спадщини, частки того з подружжя, хто пережив іншого у спільній сумісній власності, при вирішенні питань, пов'язаних з прийняттям спадщини і продовженням строку на її прийняття, спадкуванням вкладів у кредитних установах, стягненням державного мита.

З метою усунення зазначених недоліків і забезпечення правильного застосування судами законодавства про спадкування, Пленум Верховного Суду України

1. При вирішенні справ про спадкування суди повинні вживати заходів до всебічного і повного з'ясування обставин справи, суворо керуватись цивільним законодавством, що регулює перехід майна померлого громадянина до спадкоємців, забезпечуючи ефективний захист права приватної власності громадян, законних інтересів організацій і держави.

2. Судам слід мати на увазі, що відповідно до гл. 7 Закону України від 2 вересня 1993 р. "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається громадянам, організаціям, державі нотаріальними конторами за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину у встановленому чинним законодавством порядку. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право спадщини вимоги про визначення права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Встановивши, що питання про право на спадщину може бути вирішено в нотаріальному порядку шляхом одержання свідоцтва про право на спадщину, суддя або суд відповідно на підставі п.1 ст. 136, п.1 ст. 227 ЦПК відмовляє у прийнятті заяви або закриває провадження у справі, роз'яснивши позивачеві це право.

3. Заяви по спорах про спадкове майно, в тому числі заяви про продовження строку на прийняття спадщини, розглядаються за правилами позовного провадження. В порядку окремого провадження розглядаються скарги на нотаріальні дії або відмову у їх вчиненні (ст. 285 ЦПК, заяви про встановлення факту прийняття спадщини, факту належності заповіту, перебування на утриманні (ст. 273 ЦПК), якщо при цьому немає спору про право на спадщину. Проте суд не вправі розглядати заяви про встановлення фактів складання заповітів.

4. Передбачений ст. 549 ЦК шестимісячний строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом за заявою заінтересованої особи при доведеності поважності причин його пропуску. Якщо у вказаний строк позивач вступив в управління або володіння спадковим майном або його частиною, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно, а не про продовження пропущеного строку.

Оскільки при продовженні зазначеного строку суд одночасно вирішує питання про визнання за позивачем права на належне йому майно, що збереглося в натурі, або на грошові суми, коли воно реалізоване, заява у таких випадках є позовом майнового характеру.

5. В силу ст. 525 ЦК часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, факт і дата якої стверджується свідоцтвом органів загсу або іншим документом у передбачених законодавством випадках. При оголошенні спадкодавця померлим таким часом є день, визнаний рішенням суду датою смерті громадянина, який пропав без вісті за обставин, що загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку, або день набрання законної сили рішенням про оголошення спадкодавця померлим, якщо дата його смерті судом не визначалася. Сам факт пропажі громадянина без вісті або визнання його судом безвісно відсутнім не тягне за собою відкриття спадщини.

Особи, які померли в один і той же день (незалежно від часу смерті), не спадкують один після другого.

6. При встановленні в справі про поділ спадщини, що до її складу включено майно, придбане спадкодавцем у шлюбі разом з тим з подружжя, хто пережив іншого, суд визначає частку останнього у спільній власності і майно, що на неї припадає, за правилами статей 28, 29 КпШС і виключає його з того, що підлягає поділу між спадкоємцями. Якщо до складу спадщини включено не все майно, придбане у шлюбі, питання про визначення розміру частки дружини, що пережив іншого, вирішується з урахуванням частини майна, яке залишилося у нього.

Вклади в кредитних установах, внесені подружжям у період спільного проживання на їм'я одного або кожного з них, становлять їх спільну сумісну власність, тому спадщина відкривається також лише на належну померлому дружині частку.

Шлюб, визнаний пізніше недійсним, не породжує права на спадщину для осіб, які перебували у цьому шлюбі. Однак, якщо дружина, що пережив іншого, не знав і не повинен був знати про наявність перешкод до укладення шлюбу, суд може визнати за ним на підставі статей 22-28, 49 КпШС право на майно, нажите за час цього шлюбу. Частка померлого включається до складу спадщини, а частка дружини, що пережив іншого, виключається з неї.

7. При вирішенні спорів про право на обов'язкову частку в спадщині, судам необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 535 ЦК право на таку частку за іншими, окрім неповнолітніх і непрацездатних дітей спадкодавця (включаючи усиновлення), непрацездатних дружини, батьків (усиновителів), особами, у тому числі онуками і правнуками, може бути визнано лише в разі, коли вони, будучи непрацездатними, перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті.

Обов'язкова частка у спадщині визначається з урахуванням усіх спадкоємців за законом тієї черги, котра при відсутності заповіту закликалася б до спадкування, а також утриманців спадкодавців, які мають право на спадщину. При цьому береться до уваги вартість усього спадкового майна, незалежно від того, чи проживав хто-небудь із спадкоємців разом із спадкодавцем. Проте вклад спадкодавця, на який зроблено розпорядження на випадок смерті чи складено заповіт, врахуванню не підлягає.

8. Вирішуючи позови спадкоємців про право власності на жилий будинок (квартиру), його (її) поділ в натурі, а також питання, пов'язані з визначенням вартості будівель, судам слід враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що є в постанові від 4 жовтня 1991 р. N 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок" та в постанові від 22 грудня 1995 р. N 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності".

9. Суди мають враховувати, що відповідно до ст. 553 ЦК відмова від спадщини на користь інших закликаних до спадкування спадкоємців допускається лише протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Після закінчення цього строку не може бути збільшена частка у спадщині з тих підстав, що хто-небудь з спадкоємців відмовляється від спадщини на користь інших спадкоємців. У таких випадках особа, яка прийняла спадщину, вправі передати право на все або на частину одержаного за спадщиною майна іншому спадкоємцеві на підставі загальноцивільних угод-договорів купівлі-продажу, дарування, міни.