Федерація профспілок України впродовж своєї діяльності послідовно відстоює позицію про необхідність ліквідації бідності серед працюючих як найважливішого пріоритету в здійсненні економічних і соціальних реформ в Україні - соціальній державі, яка має на меті створення умов для гідної праці, в тому числі забезпечення поваги та дотримання прав людини у сфері праці, продуктивної, вільно обраної зайнятості та соціального захисту, а також розвитку та активізації соціального діалогу на всіх рівнях.

Проте проблема бідності до цього часу залишається вкрай актуальною і потребує подальшого розв'язання.

Моніторинг показників бідності в Україні за даними першого кварталу 2011 року свідчить, що межа бідності, визначена за відносним критерієм (75% медіанного рівня сукупних еквівалентних витрат), досягла 1025 гривень і збільшилась у порівнянні з відповідним періодом попереднього року на 110 гривень або на 12%. Відносно цієї межі 25,4% населення країни перебували у стані бідності.

По регіонах найвищий рівень бідності відмічається у Кіровоградській області, де він становить 39,7%, що в 1,6 рази вище за середній показник по країні. Понад 35% бідного населення спостерігається в Житомирській, Хмельницькій та Тернопільській областях. Також значно вищі за середньоукраїнське значення рівні бідності характерні для Львівської (33,3%), Рівненської (33,0%) та Чернівецької (31,7%) областей. Найнижчий рівень бідності склався в м. Києві, де значення досліджуваного показника становило 9,8%, що у три рази нижче за середній показник по країні. Низький рівень показника спостерігався в Харківській (15,5%), Полтавській (19,0%), Запорізькій (19,1%) та Миколаївській (19,7%) областях.

До основних негативних тенденцій щодо ситуації з бідністю в Україні та її регіонах слід віднести: погіршення становища домогосподарств з працюючих осіб, що свідчить про зниження рівня доходів від зайнятості; зростання бідності серед домогосподарств з дітьми, які входять до групи високого ризику бідності; а також зростання показників бідності по великих містах. Інформація про ситуацію з бідністю в Україні та її регіонах за даними перших кварталів 1999-2011 років додається.

ФПУ постійно заявляє про стурбованість цими процесами. Концентрація бідності в сім'ях з працюючими та дітьми веде до падіння якості людського потенціалу країни. По суті, в Україні відбувається процес постійного відтворення бідних з одночасним формуванням у них особливої субкультури бідності.

З 2010 року на міжнародному та державному рівнях прийнято ряд рішень, які покликані сприяти підвищенню добробуту населення, зниженню рівня бідності, подоланню бідності серед працюючих та сімей з дітьми, особливо багатодітних, інвалідів, пенсіонерів, у сільській місцевості та запобіганню хронічній бідності.

Мінекономіки України та Програмою розвитку ООН в Україні за активною участі представників соціальних партнерів підготовлено Національну доповідь "Цілі Розвитку Тисячоліття. Україна-2010", яка була презентована Президентом України В.Ф.Януковичем на Саміті ООН під час 65-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН наприкінці вересня 2010 року у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку. У доповіді висвітлено стан досягнення Цілей Розвитку Тисячоліття, уточнено матрицю завдань та індикаторів, встановлено реальні цільові орієнтири до 2015 року, проаналізовано перешкоди на шляху динамічного розвитку країни.

Із задоволенням і надією було сприйнято профспілками прийняття Указу Президента України від 26.02.2010 N 274 "Про невідкладні заходи з подолання бідності", відповідно до якого Кабінет Міністрів України мав розробити за участі соціальних партнерів у тримісячний строк проект загальнодержавної програми подолання та запобігання бідності в Україні на 2010-2015 роки, яка б відповідала стандартам Міжнародної організації праці в частині визначення конкретних законів і постанов, що необхідно ухвалити, а також соціальних завдань і механізмів для досягнення цих стандартів.

Проте ФПУ вважає незадовільним стан виконання зазначеного Указу, оскільки Кабінетом Міністрів України не було забезпечено своєчасно та належним чином розробку за участі соціальних партнерів та не внесено, як передбачено пунктом 2 цього Указу, у тримісячний строк проекту Загальнодержавної програми подолання та запобігання бідності в Україні до 2015 року.

Мінсоцполітики України, як головний розробник цього проекту, ігнорувало принципові пропозиції ФПУ, зокрема щодо реформування оплати праці, визначення прожиткового мінімуму, розвитку системи загальнообов'язкового державного соціального страхування. Ці пропозиції спрямовані на вирішення стратегічного завдання держави - подолання бідності серед працюючих.

Ігнорувались також неодноразові звернення профспілок про створення тристоронньої робочої групи з опрацювання проекту Закону України "Про затвердження Загальнодержавної програми подолання та запобігання бідності до 2015 року", з обов'язковим включенням до неї представників СПО профспілок і роботодавців. Тим самим Мінсоцполітики України не забезпечило виконання пункту 3 зазначеного Указу щодо участі соціальних партнерів у розробці проекту Загальнодержавної програми.

Не виконано також завдання Президента України стосовно передбачення в Програмі заходів з активізації соціального діалогу, хоча пропозиції, розроблені ФПУ у Національній профспілковій доповіді "Праця в Україні: необхідність якісних змін для суспільної ефективності та гідного життя", були підтримані Національною тристоронньою соціально-економічною радою при Президентові України.

На численні звернення ФПУ, СПО профспілок до Президента України, Кабінету Міністрів України щодо незадовільного стану виконання зазначеного Указу Президента України по суті поставлених профспілками питань відповіді не надходили. Лише 3 червня 2011 року Мінсоцполітики України організувало робочу нараду з обговорення пропозицій профспілок до чергового варіанту проекту Закону України "Про затвердження Загальнодержавної програми подолання та запобігання бідності до 2015 року". Слід зазначити, що окремі пропозиції та зауваження профспілок, висловлені на нараді, при доопрацюванні остаточного варіанту проекту нарешті були враховані.

Проте Кабінет Міністрів України замість схвалення та внесення на розгляд Верховної Ради України проекту Закону України "Про затвердження Загальнодержавної програми подолання та запобігання бідності до 2015 року" своєю постановою від 31 серпня 2011 року N 1057 затвердив Державну цільову соціальну програму подолання та запобігання бідності до 2015 року.

З метою реалізації права профспілок на участь у визначенні соціальних завдань і механізмів подолання та запобігання бідності, підвищення авторитету профспілок і затребуваності в реалізації заходів, спрямованих на виконання зобов'язань України щодо боротьби з бідністю, Президія Федерації професійних спілок України

1. Зазначити, що Кабінетом Міністрів України не забезпечено належне виконання Указу Президента України від 26 лютого 2010 року N 274 "Про невідкладні заходи з подолання бідності" щодо строків та залучення профспілок до розробки проекту Загальнодержавної програми подолання та запобігання бідності до 2015 року.

2. Керівництву ФПУ разом з народними депутатами, які підтримують профспілкову позицію:

2.1. Сприяти прийняттю законопроектів та державних цільових програм, спрямованих на викорінення бідності та впровадження європейських стандартів життя;

2.2. Домагатися реалізації принципових пропозицій ФПУ, які не були враховані Кабінетом Міністрів України при опрацюванні проекту Загальнодержавної програми подолання та запобігання бідності до 2015 року:

- відновлення з 2012 року функціонування в повному обсязі Єдиної тарифної сітки на базі встановлення тарифної ставки (посадового окладу) працівника першого тарифного розряду на рівні мінімальної заробітної плати (з поступовим підвищенням цього розміру);

- розгляду можливості переходу до двостороннього управління фондами соціального страхування;

- сприяння розвитку системи санаторно-курортного лікування застрахованих осіб та членів їхніх сімей, дитячих закладів оздоровлення;

- забезпечення щорічного перерахування з 1 березня суми щомісячних страхових виплат потерпілим внаслідок нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань на коефіцієнт зростання середньої номінальної заробітної плати в галузях національної економіки;

- забезпечення цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування, звільнення Фонду соціального страхування на випадок безробіття від повного утримання за рахунок страхових коштів державної служби зайнятості;

- забезпечення виплати державних соціальних допомог на рівні, не нижчому за прожитковий мінімум;

- вдосконалення Методики обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги шляхом врахування при обчисленні сукупного доходу для призначення всіх видів соціальної допомоги отриманої заробітної плати (доходу) та виплат, які передбачені системою оплати праці, без урахування загальнодержавних податків та внесків до державних страхових фондів.

2.3. Вимагати ратифікації Україною Європейської соціальної хартії (переглянутої) у повному обсязі, Європейського кодексу соціального забезпечення, Конвенції МОП N 102 про мінімальні норми соціального забезпечення, Конвенції МОП N 117 про основну мету та норми соціальної політики, інших основоположних конвенцій та рекомендацій МОП та внесення відповідних законопроектів до Верховної Ради України.

3. Рекомендувати членським організаціям ФПУ:

- консолідувати зусилля по виконанню рішень, спрямованих на підвищення добробуту населення, подолання бідності серед працюючих та запобігання хронічній бідності, прийнятих колегіальними органами ФПУ;

- залучати провідних учених та фахівців з питань бідності в Україні до розробки пропозицій щодо підвищення ефективності державної політики, шляхів прискорення розв'язання проблем у цій сфері;

- забезпечувати контроль за реалізацією заходів, передбачених Державною цільовою соціальною програмою подолання та запобігання бідності до 2015 року;

- брати активну участь у розробленні регіональних програм подолання та запобігання бідності;

- вимагати відображення питань подолання бідності та досягнення Україною Цілей Розвитку Тисячоліття на 2010-2015 роки у Стратегіях регіонального розвитку областей, міст і селищ України.

4. Керівництву ФПУ:

- посилити контроль за виконанням зобов'язань України щодо досягнення Цілей Розвитку Тисячоліття на 2010-2015 роки;

- здійснювати незалежний постійний моніторинг показників бідності та заходів, спрямованих на подолання бідності, з результатами якого ознайомлювати членські організації;

- домагатися відображення висновків і пропозицій ФПУ щодо подолання та запобігання бідності серед працюючих у відповідних розділах проекту Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік та проекту Генеральної угоди на новий термін;

- проводити експертизу заходів з виконання міжнародних зобов'язань України щодо досягнення Цілей Розвитку Тисячоліття та вносити відповідні пропозиції та зауваження відповідним органам виконавчої влади;

- забезпечити участь представників ФПУ в дослідженнях Програми розвитку ООН в Україні та в підготовці щорічних доповідей про стан досягнення Цілей Розвитку Тисячоліття в Україні.

5. З метою удосконалення та систематизації соціального законодавства, гармонізації вітчизняних систем соціального захисту з нормами міжнародного права керівництву ФПУ створити тимчасову робочу групу з підготовки проекту Концептуальних положень Соціального кодексу України за участі науковців Академії праці і соціальних відносин, Харківського соціально-економічного інституту та протягом першого кварталу 2012 року внести його на розгляд Президії ФПУ.

6. Контроль за виконанням постанови покласти на заступника Голови ФПУ Кондрюка С.М.

Дані першого кварталу 2011 року свідчать про незначне покращення ситуації з бідністю, визначеною за національним критерієм(1). Оскільки відносна бідність характеризує частку населення, чиє споживання є нижчим за певний середній стандарт суспільства, то падіння рівнів бідності та злиденності відповідно на 0,8 та 1,2 відсоткових пункти свідчить про певні позитивні зміни у суспільстві. Зниження значення коефіцієнта концентрації Джині вказує на зменшення загального розшарування населення за рівнем матеріального добробуту.

(1) Відносний критерій бідності - 75% медіанного рівня сукупних еквівалентних витрат.

Межа бідності, визначена за відносним критерієм (75% медіанного рівня сукупних еквівалентних витрат), досягла 1025 гривень і збільшилась у порівнянні з відповідним періодом попереднього року на 110 гривень або на 12,0%. Аналогічна тенденція простежується і стосовно межі злиденності. Так, зростання вказаного показника становило у I кварталі 2011 року (у порівнянні з відповідним періодом 2010 року) 88 гривень або 12,0%. Темпи зростання вартісного значення межі бідності та злиденності порівняно з попереднім періодом уповільнились (за аналогічний період 2010 року вони становили 15,5%).

При цьому доходи бідного населення зростали швидше, ніж межа бідності. Якщо за останній рік вартісне значення межі бідності зросло на 12%, то середньодушові сукупні витрати бідного населення збільшились відповідно на 13,4%. Отже, зростання номінальних доходів бідного населення перевищувало темпи зростання середніх доходів по країні.

У першому кварталі 2011 року межа бідності перевищила рівень прожиткового мінімуму (в середньому на одну особу, встановленого на 2011 рік) на 111 грн. або на 12,1% та рівень мінімальної заробітної плати на 62 грн. або на 6,4%. А межа злиденності у 2011 році була нижчою від прожиткового мінімуму лише на 94 грн. або на 11,5% та нижчою від мінімальної заробітної плати на 143 грн. або на 17,4%. Таким чином, вартісне значення межі бідності, визначеної за відносним критерієм, і надалі випереджає рівень державного соціального стандарту.

Сукупні еквівалентні витрати населення, яке опинилося за межею бідності, становили 797,3 грн. на місяць. Отже, в середньому одній бідній особі не вистачало 227,7 грн. на місяць або 28,6% від межі бідності. Відносно визначеної межі (1025 грн.) 25,4% населення країни перебували у стані бідності. При цьому сукупний дефіцит доходів бідного населення країни становив 2,5 млрд.грн. на місяць. Таким чином, саме такі кошти щомісячно були необхідні для підтягування бідного населення до межі бідності.

Майже половина бідних перебувала у стані крайньої бідності (49,0%), тобто мала сукупні еквівалентні витрати нижче 820 грн. на місяць(2). Отже, хоча різниця між межею бідності і межею злиденності становить 205 грн. на місяць або 25% від межі бідності, кожен другий бідний потрапляє до категорії злиденних. Серед бідного населення спостерігалося значне розшарування за показником сукупних еквівалентних витрат - коефіцієнт диференціації бідності становив 52,5%.

(2) Межа злиденності за критерієм 60% медіанного рівня сукупних еквівалентних витрат становила в першому кварталі 2011 року 797,3 грн.

Рівень бідності у першому кварталі 2011 року (у порівнянні з відповідним періодом 2010 року) знизився на 0,8 відсоткових пункти - з 26,2% до 25,4, а рівень злиденності - на 1,2 відсоткових пункти. Питома вага злиденних серед бідного населення знизилась за цей період на 3,0 в.п., а глибина бідності - відповідно на 0,9 в.п., що свідчить про зростання доходів бідного населення відносно встановленої межі. У першому кварталі 2011 року відбулось зменшення розшарування за рівнем витрат серед бідного населення: коефіцієнт диференціації бідності знизився на 1,5 в.п. Коефіцієнт концентрації Джині, який відображає диференціацію по суспільству в цілому, також знизився на 1,3 в.п. і становив у першому кварталі 2011 року 28,1%.

За перший квартал 2011 року, як і в попередні роки, спостерігалось незначне збільшення середнього і сукупного дефіциту доходу бідного населення. Середній дефіцит доходів за останній рік зріс на 16 грн. або на 7,6%, а сукупний - збільшився на 955,24 млн.грн. на місяць або на 3,9%.

Загалом слід відмітити, що значення основних показників бідності у I кварталі 2011 року стали найкращими за весь досліджуваний період (з 1999 року), особливо відчутне покращення спостерігається за показником рівня злиденності. Позитивні тенденції щодо зниження масштабів відносної бідності (за даними першого кварталу кожного року) розпочалися з 2009 року, а в останні 2 роки лише посилювалися. Це стосується і показників розшарування.

Оцінка рівня бідності за типами домогосподарств засвідчує, що у найгіршій ситуації, як і раніше, перебувають домогосподарства з дітьми, в яких у першому кварталі 2011 року цей показник хоча і знизився порівняно з попереднім періодом, проте залишився на досить високому рівні - 31,7% (у 1,2 рази вище за середньоукраїнський рівень).

Зі збільшенням кількості дітей в домогосподарствах з дітьми відповідно зростає і рівень бідності. Найнижчий рівень бідності спостерігається в домогосподарствах з однією дитиною - 26,3%, з двома дітьми рівень бідності становить вже 41,1%, а з трьома та більше - 61,4%. У першому кварталі 2011 року порівняно з аналогічним періодом 2010 року у домогосподарствах з однією дитиною та з двома дітьми відбулось незначне зменшення рівня бідності: на 1 та 2,1 в.п. відповідно, з дітьми до трьох років показник також зменшився - на 2,9 в.п. Натомість по домогосподарствах з трьома та більше дітьми зазначений показник зріс на 1,4 в.п. Також відбулося зростання рівня бідності по складних домогосподарствах (з подвійним демоекономічним навантаженням) - на 1,3 в.п. Позитивним можна вважати помітне зниження цього показника по домогосподарствах з дітьми, де всі дорослі працюють - на 3,8 в.п.

У домогосподарств без дітей спостерігаються аналогічні до минулих років тенденції: тут рівень бідності стабільно нижчий, ніж у цілому по Україні - 17,9%, що на 7,5 в.п. нижче загальноукраїнського рівня. У першому кварталі 2011 року він залишився без змін, однак по різних типах домогосподарств без дітей тенденції були неоднаковими. Якщо по пенсіонерських домогосподарствах рівень бідності знизився (на 0,8 в.п.), то по домогосподарствах з працюючих осіб - зріс на 0,9 в.п., по домогосподарствах, де є хоча б один безробітний зростання показника було менш відчутним - 0,3 в.п. Позитивним є зменшення бідності в пенсіонерських домогосподарствах у цілому (на 0,8 в.п.) та в домогосподарствах з осіб старших вікових груп (старше 75 років), які традиційно вважаються групою з високими ризиками бідності - на 3,9 в.п.

Позитивною тенденцією першого кварталу 2011 року слід вважати зниження рівня бідності сільського населення на 1 в.п. та населення малих міст на 1,2 в.п. При цьому також відбулося зменшення показника по великих містах, проте не таке суттєве - на 0,3 в.п. Показник глибини бідності знизився за всіма типами населених пунктів, причому найбільш суттєвим таке зниження було по сільській місцевості (на 1,5 в.п.).

Отже, у 2011 році продовжується тенденція двох попередніх років, викликана кризовими явищами в економіці, яка виражається у зменшенні рівня бідності по сільській місцевості не за рахунок зростання доходів селян, а через вирівнювання ситуації між містом та селом.

Дані першого кварталу 2011 року свідчать, що на фоні позитивних тенденцій у загальній ситуації з бідністю в групі ризику, як і раніше, перебувають домогосподарства з дітьми, особливо з двома та більше дітьми та з подвійним демоекономічним навантаженням - дітьми та непрацездатними дорослими. При цьому відчутно покращилась ситуація в домогосподарствах з дітьми до 3-х років. По домогосподарствах без дітей покращився стан пенсіонерських домогосподарств, у тому числі і з осіб старше 75 років. Викликає занепокоєння зростання показників бідності по домогосподарствах без дітей, де всі дорослі працюють, що може напряму свідчити про збільшення ризиків бідності працюючого населення внаслідок низьких стандартів оплати праці. Напруженою залишається ситуація в сільській місцевості, де рівень бідності, хоча і знизився за останній період, проте залишається доволі високим.

Аналіз ситуації з бідністю в регіонах України. Зниження показників бідності у першому кварталі 2011 року характерне лише для половини регіонів, тоді як в тринадцяти регіонах відбулось зростання рівня бідності. Причому погіршення по багатьох регіонах є суттєвим - як за рівнем, так і за глибиною бідності. Можна сказати, що відбувається процес поглиблення регіональної диференціації за ситуацією з бідністю.

"Лідером" за показником рівня бідності є Кіровоградська область - рівень бідності становить 39,7%, що в 1,6 рази вище середнього значення по країні. Понад 35% бідного населення спостерігається в Житомирській, Хмельницькій та Тернопільській областях. Також значно вищі за середньоукраїнське значення рівні бідності характерні для Львівської (33,3%), Рівненської (33,0%) та Чернівецької (31,7%) областей.

Найкраща ситуація за рівнем бідності у першому кварталі 2011 року традиційно спостерігалася в м. Києві, де значення досліджуваного показника становило 9,8%, що у три рази нижче за середнє по країні. Низький рівень показника спостерігався в Харківській (15,5%), Полтавській (19,0%), Запорізькій (19,1%) та Миколаївській (19,7%) областях.

За останній рік суттєво знизився рівень бідності в Херсонській (з 44,3% до 28,5%) та Волинській (з 42,3% до 29,2%) областях, помітне покращення ситуації відбулося у Закарпатській (з 33,7% до 28%), Кіровоградській (з 45,0% до 39,7%), Миколаївській (з 24,4% до 19,7%) та Запорізькій (з 23,3% до 19,1%) областях.

В Івано-Франківській та Львівській областях відбулось різке підвищення досліджуваного показника: на 5,7 в.п. Крім того, показник зріс на 3-5 відсоткові пункти у Рівненській, Хмельницькій, Чернігівській областях.

З урахуванням значень показника глибини бідності до регіонів з критичною ситуацією потрапляють Житомирська, Одеська, Кіровоградська та Хмельницька області. До найблагополучніших регіонів можна віднести Харківську, Миколаївську, Івано-Франківську, Запорізьку, Київську, Полтавську області та м. Київ.