РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про Європейський Союз, зокрема його статтю 31 (a) і (b) та статтю 34 (2)(b),

Беручи до уваги пропозицію Комісії (- 1),

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту (- 2),

Оскільки:

(1) Відповідно до Висновків Європейської Ради в Тампере від 15 та 16 жовтня 1999 року, зокрема їх пункту 35, офіційна процедура екстрадиції між державами-членами повинна бути скасована стосовно осіб, що уникають правосуддя після винесення щодо них остаточного судового вироку, а процедури екстрадиції стосовно підозрюваних у вчиненні злочину осіб повинні бути прискорені.

(2) Програма заходів щодо реалізації принципу взаємного визнання кримінальних рішень, передбачена в пункті 37 Висновків Європейської Ради в Тампере та ухвалена Радою 30 листопада 2000 року (- 3), спрямована на вирішення питання взаємного виконання ордерів на арешт.

(3) Усі або деякі держави-члени є учасниками низки конвенцій у сфері екстрадиції, в тому числі Європейської конвенції про передачу правопорушників від 13 грудня 1957 року та Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом від 27 січня 1977 року. Скандинавські країни мають ідентичні положення законодавства про екстрадицію.

(4) Крім того, держави-члени узгодили такі три конвенції, що повністю або частково стосуються екстрадиції та становлять частину acquis Союзу: Конвенція від 19 червня 1990 року, що імплементує Шенгенський договір від 14 червня 1985 року про поступове скасування перевірок на їхніх спільних кордонах (- 4) (стосовно відносин між державами-членами, що є учасниками цієї Конвенції), Конвенція від 10 березня 1995 року про спрощену процедуру екстрадиції між державами-членами Європейського Союзу (- 5) та Конвенція від 27 вересня 1996 року стосовно екстрадиції між державами-членами Європейського Союзу (- 6).

(5) Означена мета перетворити Союз на простір свободи, безпеки та правосуддя призводить до скасування екстрадиції між державами-членами та заміни її системою передачі правопорушників між судовими органами. Крім того, впровадження нової спрощеної системи передачі засуджених чи підозрюваних осіб для цілей виконання кримінальних вироків або притягнення до відповідальності за ними дає змогу усунути складність та ймовірність затримки, притаманні теперішнім процедурам екстрадиції. Традиційні відносини співпраці, що до цього часу існували між державами-членами, повинні бути замінені системою вільного руху судових рішень у кримінальних справах, що охоплює як попередні, так і остаточні судові рішення в просторі свободи, безпеки та правосуддя.

(6) Європейський ордер на арешт, передбачений цим Рамковим рішенням, є першим конкретним заходом у галузі кримінального права, що реалізує принцип взаємного визнання, що його Європейська Рада назвала "наріжним каменем" судової співпраці.

(7) Держави-члени, діючи самостійно, не можуть достатньою мірою досягти цілі замінити систему багатосторонньої екстрадиції, що побудована на Європейській конвенції про передачу правопорушників від 13 грудня 1957 року, а отже, враховуючи її масштаби та наслідки, її може бути краще досягнуто на рівні Союзу, тому Рада може ухвалювати заходи відповідно до принципу субсидіарності, що про нього йдеться в статті 2 Договору про Європейський Союз та статті 5 Договору про заснування Європейського Співтовариства. Відповідно до викладеного в останній статті принципу пропорційності, це Рамкове рішення не виходить за рамки необхідного для досягнення цієї мети.

(8) Рішення про виконання європейського ордера на арешт повинні піддаватися достатньому контролю, що означає, що судовий орган держави-члена, де заарештовано розшукувану особу, повинен буде ухвалити рішення про її передачу.

(9) Роль центральних органів у виконанні європейського ордера на арешт повинна обмежуватися практичною та адміністративною допомогою.

(10) Механізм європейського ордера на арешт ґрунтується на високому рівні довіри між державами-членами. Призупинити його реалізацію можна лише у випадку вчинення однією з держав-членів серйозного і систематичного порушення принципів, викладених у статті 6(1) Договору про Європейський Союз, що встановлене Радою відповідно до статті 7(1) зазначеного Договору з наслідками, викладеними в його статті 7(2).

(11) У відносинах між державами-членами європейський ордер на арешт повинен замінити собою всі попередні інструменти щодо екстрадиції, в тому числі положення розділу III Конвенції, що імплементує Шенгенський договір, які стосуються екстрадиції.

(12) Це Рамкове рішення поважає фундаментальні права і дотримується принципів, визнаних у статті 6 Договору про Європейський Союз та відображених у Хартії фундаментальних прав Європейського Союзу (- 7), зокрема в її главі VI. Ніщо в цьому Рамковому рішенні не має тлумачитись як заборона відмови у передачі особи, щодо якої видано європейський ордер на арешт, коли є підстави вважати з огляду на об’єктивні чинники, що зазначений ордер на арешт видано з метою переслідування або покарання особи через її стать, расову приналежність, віросповідання, етнічне походження, громадянство, мову, політичні переконання чи сексуальну орієнтацію, або що становище такої особи може зазнати шкоди з будь-якої з цих причин.

Це Рамкове рішення не перешкоджає державі-члену застосовувати свої конституційні норми щодо належного процесу, свободи об’єднань, свободи преси та свободи вияву поглядів в інших засобах масової інформації.

(13) Жодна особа не повинна бути переміщена, вислана або передана до держави, де існує серйозний ризик того, що вона буде піддана смертній карі, катуванню або іншому нелюдському чи принизливому поводженню чи покаранню.

(14) Усі держави-члени ратифікували Конвенцію Ради Європи від 28 січня 1981 року про захист фізичних осіб у зв’язку з автоматизованим опрацюванням персональних даних, тому персональні дані, що їх опрацьовують у контексті імплементації цього Рамкового рішення, повинні бути захищені відповідно до принципів зазначеної Конвенції,

УХВАЛИЛА ЦЕ РАМКОВЕ РІШЕННЯ:

1. Європейський ордер на арешт - це судове рішення, винесене державою-членом з метою арешту та передачі іншою державою-членом розшукуваної особи для цілей ведення кримінального переслідування або виконання покарання у вигляді позбавлення волі чи тримання під вартою.

2. Держави-члени повинні виконувати будь-який європейський ордер на арешт на основі принципу взаємного визнання та відповідно до положень цього Рамкового рішення.

3. Це Рамкове рішення не призводить до зміни зобов’язання щодо дотримання фундаментальних прав та фундаментальних правових принципів, закріплених у статті 6 Договору про Європейський Союз.

1. Європейський ордер на арешт може бути виданий щодо діянь, за які законодавство держави-члена, що його видає, передбачає покарання у вигляді позбавлення волі або тримання під вартою на максимальний строк не менше 12 місяців, або, якщо вже винесено вирок чи видано наказ про тримання під вартою, щодо вироків про позбавлення волі на строк не менше чотирьох місяців.

2. Наведені нижче злочини, як вони означені в законодавстві держави-члена, що видає ордер, якщо в державі-члені, що видає ордер, вони караються позбавленням волі або триманням під вартою на максимальний строк не менше трьох років, згідно з умовами цього Рамкового рішення та без перевірки подвійної караності діяння, є підставою для передачі особи відповідно до європейського ордера на арешт:

- участь у злочинній організації,

- тероризм,

- торгівля людьми,

- сексуальна експлуатація дітей і дитяча порнографія,

- незаконна торгівля наркотичними засобами та психотропними речовинами,

- незаконна торгівля зброєю, боєприпасами та вибуховими речовинами,

- корупція,

- шахрайство, в тому числі шахрайство, що зачіпає фінансові інтереси Європейських Співтовариств у розумінні Конвенції від 26 липня 1995 року про захист фінансових інтересів Європейських Співтовариств,

- відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом,

- підроблення грошей, у тому числі євро,

- комп’ютерні злочини,

- екологічні злочини, в тому числі незаконна торгівля тваринами таких видів, що перебувають під загрозою вимирання, а також рослинами таких видів і сортів, що перебувають під загрозою знищення,

- сприяння в’їзду та проживанню без дозволу,

- вбивство, завдання тяжких тілесних ушкоджень,

- незаконна торгівля органами та тканинами людини,

- викрадення, незаконне позбавлення волі та захоплення заручників,

- расизм та ксенофобія,

- організоване або збройне пограбування,

- незаконна торгівля культурними цінностями, в тому числі антикваріатом і витворами мистецтва,

- шахрайство,

- рекет і вимагання,

- виготовлення контрафактної та піратської продукції,

- підроблення адміністративних документів і торгівля ними,

- підроблення платіжних засобів,

- незаконна торгівля гормональними речовинами та іншими стимуляторами росту,

- незаконна торгівля ядерними або радіоактивними матеріалами,

- торгівля викраденими транспортними засобами,

- зґвалтування,

- підпал,

- злочини, що підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду,

- незаконне захоплення повітряних/морських суден,

- саботаж.

3. Рада може в будь-який час ухвалити рішення, діючи одностайно після проведення консультацій із Європейським Парламентом за обставин, викладених у статті 39 (1) Договору про Європейський Союз (ДЄС), доповнити наведений у параграфі 2 список іншими категоріями злочинів. Рада вивчає, беручи до уваги поданий Комісією відповідно до статті 34(3) звіт, чи слід розширювати або змінювати цей список.

4. Щодо злочинів, що не вказані в параграфі 2, передача може здійснюватися за тієї умови, що діяння, щодо яких видано європейський ордер на арешт, становлять злочин за законодавством держави-члена, що виконує ордер, незалежно від складу або означення такого злочину.

Судовий орган держави-члена, що виконує ордер (надалі - "судовий орган, що виконує ордер"), відмовляє у виконанні європейського ордера на арешт у таких випадках:

1. якщо на злочин, щодо якого видано ордер на арешт, поширюється амністія в державі-члені, що виконує ордер, і ця держава мала юрисдикцію переслідувати злочин за своїм кримінальним законодавством;

2. якщо судовий орган, що виконує ордер, поінформовано про те, що щодо розшукуваної особи держава-член ухвалила остаточне судове рішення за ті самі діяння, за умови, в разі засудження до покарання, що покарання було відбуто або наразі відбувається чи більше не може бути виконане згідно із законодавством держави-члена, що виносить вирок;

3. якщо особа, щодо якої видано європейський ордер на арешт, не може через свій вік нести кримінальну відповідальність за діяння, щодо яких видано ордер на арешт відповідно до законодавства держави, що виконує ордер.

Судовий орган, що виконує ордер, може відмовити у виконанні європейського ордера на арешт:

1. якщо в одному з випадків, зазначених у статті 2(4), діяння, щодо якого видано європейський ордер на арешт, не становить злочину за законодавством держави-члена, що виконує ордер; утім, що стосується податків чи зборів, митної та біржової діяльності, не допускається відмова у виконанні європейського ордера на арешт на тій підставі, що законодавство держави-члена, що виконує ордер, не встановлює аналогічного податку чи збору або не містить аналогічних правил стосовно податків, зборів і митної та біржової діяльності, що передбачені в законодавстві держави-члена, що видає ордер;

2. якщо особа, щодо якої видано європейський ордер на арешт, переслідується в державі-члені, що виконує ордер, за те саме діяння, щодо якого видано європейський ордер на арешт;

3. якщо судові органи держави-члена, що виконує ордер, вирішили або не переслідувати за злочин, щодо якого видано європейський ордер на арешт, або призупинити провадження чи якщо щодо розшукуваної особи в державі-члені стосовно тих самих діянь ухвалено остаточне судове рішення, що перешкоджає подальшому провадженню;

4. якщо кримінальне переслідування або покарання розшукуваної особи неможливе внаслідок завершення строку давності за законодавством держави-члена, що виконує ордер, і діяння підпадають під юрисдикцію цієї держави-члена відповідно до її кримінального законодавства;

5. якщо судовий орган, що виконує ордер, поінформований про те, що щодо розшукуваної особи було ухвалено остаточне судове рішення третьою державою за ті самі діяння, за умови, в разі засудження до покарання, що покарання було відбуто або наразі відбувається чи більше не може бути виконане згідно із законодавством країни, де винесено вирок;

6. якщо європейський ордер на арешт видано для цілей виконання покарання у вигляді позбавлення волі або тримання під вартою, за умови, що розшукувана особа перебуває в державі-члені, що виконує ордер, або є її громадянином чи резидентом, і ця держава зобов’язується виконати це покарання або наказ про тримання під вартою відповідно до свого внутрішнього законодавства;

7. якщо європейський ордер на арешт стосується злочинів, що:

(a) за законодавством держави-члена, що виконує ордер, розглядаються як такі, що були вчинені повністю або частково на території держави-члена, що виконує ордер, або в місці, що вважається такою територією; або

(b) були вчинені за межами території держави-члена, що видає ордер, а законодавство держави-члена, що виконує ордер, не дозволяє переслідувати за ті самі злочини, якщо вони вчинені за межами її території.

1. Судовий орган, що виконує ордер, може також відмовитися виконувати європейський ордер на арешт, виданий з метою виконання покарання у вигляді позбавлення волі або тримання під вартою, якщо особа не з’явилася особисто на судовий розгляд, у результаті якого було ухвалено рішення, якщо тільки в європейському ордері на арешт не зазначено, що особа, згідно з додатковими процесуальними вимогами національного законодавства держави-члена, що видає ордер:

(a) своєчасно:

(i) була викликана до суду особисто і тим самим повідомлена про заплановану дату і місце судового розгляду, в результаті якого було ухвалено рішення, або в інший спосіб фактично отримала офіційну інформацію про заплановану дату і місце судового розгляду таким чином, що було однозначно встановлено, що їй було відомо про запланований судовий розгляд;

та

(ii) була повідомлена, що рішення може бути ухвалене, навіть якщо вона не з’явиться на судовий розгляд;

або

(b) знаючи про запланований судовий розгляд, надала доручення адвокату, що був призначений відповідною особою або державою, захищати її в суді, і цей адвокат дійсно захищав її під час судового розгляду;

або

(c) після того, як їй було вручено це рішення та прямо повідомлено про право на повторний судовий розгляд чи апеляційне оскарження, в яких ця особа має право брати участь і в рамках яких дозволяється повторний розгляд справи по суті, включаючи нові докази, та в результаті яких первісне рішення може бути скасоване:

(i) прямо заявила, що вона не оскаржує рішення;

або

(ii) не подала заяву про повторний судовий розгляд чи апеляційне оскарження протягом відповідного строку;

або

(d) не отримала рішення особисто, але:

(i) негайно отримає його особисто після передачі та буде прямо повідомлена про її право на повторний судовий розгляд чи апеляційне оскарження, в яких особа має право брати участь і в рамках яких дозволяється повторний розгляд справи по суті, включаючи нові докази, та в результаті яких первісне рішення може бути скасоване;

та

(ii) їй буде повідомлено про строк, протягом якого вона повинна подати заяву про такий повторний судовий розгляд чи апеляційне оскарження, що зазначений у відповідному європейському ордері на арешт.

2. У випадку якщо європейський ордер на арешт виданий з метою виконання покарання у вигляді позбавлення волі або тримання під вартою відповідно до умов параграфа 1(d), а відповідна особа раніше не отримала офіційної інформації про існування кримінального процесу проти неї, вона може, отримавши інформацію про зміст європейського ордера на арешт, вимагати одержання копії судового рішення перед тим, як вона буде передана. Негайно після отримання інформації про вимогу орган, що видає ордер, надає відповідній особі копію судового рішення через орган, що виконує ордер. Вимога відповідної особи не повинна затримувати ні процедуру передачі, ні рішення про виконання європейського ордера на арешт. Судове рішення надається відповідній особі тільки для цілей інформування; це не вважається ні офіційним врученням судового рішення, ні підставою для початку будь-яких строків для подання заяви про повторний судовий розгляд чи апеляційне оскарження.

3. Якщо особа передається згідно з умовами параграфа (1)(d) і вона подала заяву про повторний судовий розгляд чи апеляційне оскарження, то питання тримання під вартою особи до завершення такого повторного судового розгляду чи апеляційного провадження повинне бути переглянуте відповідно до законодавства держави-члена, що видає ордер, у звичайному порядку або на вимогу відповідної особи. Такий перегляд повинен, зокрема, передбачати можливість зупинення або переривання тримання під вартою. Після передачі повторний судовий розгляд або апеляційне провадження повинні бути розпочаті в належний строк.

Виконання європейського ордера на арешт судовим органом, що виконує ордер, може залежати від таких умов, згідно із законодавством держави-члена, що виконує ордер:

2. якщо злочин, на підставі якого видано європейський ордер на арешт, карається довічним позбавленням волі або довічним триманням під вартою, то виконання зазначеного ордера на арешт може бути обумовлене наявністю в правовій системі держави-члена, що видає ордер, положень щодо перегляду застосованої санкції або заходу на вимогу або не пізніше ніж через 20 років або щодо застосування заходів помилування, на які особа має право відповідно до закону чи практики держави-члена, що видає ордер, з метою невиконання такої санкції або заходу;

3. якщо особа, щодо якої видано європейський ордер на арешт для цілей переслідування, є громадянином або резидентом держави-члена, що виконує ордер, передача може здійснюватися за умови, що особу після того, як її буде заслухано, буде повернено до держави-члена, що виконує ордер, для відбування покарання у вигляді позбавлення волі або тримання під вартою, призначеного їй у державі-члені, що видає ордер.

1. Судовий орган, що видає ордер, повинен бути судовим органом держави-члена, що видає ордер, компетентним видавати європейський ордер на арешт згідно із законодавством цієї держави.

2. Судовий орган, що виконує ордер, повинен бути судовим органом держави-члена, що виконує ордер, компетентним виконувати європейський ордер на арешт згідно із законодавством цієї держави.

3. Кожна держава-член повинна інформувати Генеральний секретаріат Ради про компетентний судовий орган за своїм законодавством.

1. Кожна держава-член може призначати центральний орган або, якщо це передбачено її правовою системою, більше ніж один центральний орган для надання допомоги компетентним судовим органам.

2. Держава-член може, якщо це необхідно з огляду на структуру її внутрішньої судової системи, покладати відповідальність на свої центральні органи за адміністративне пересилання та отримання європейських ордерів на арешт, а також за всю іншу офіційну кореспонденцію, що стосується їх.

Держава-член, що бажає скористатися передбаченими в цій статті можливостями, повинна повідомити Генеральному секретаріату Ради інформацію про призначений центральний орган або центральні органи. Ці приписи є обов’язковими для всіх органів держави-члена, що видає ордер.

1. Європейський ордер на арешт повинен містити таку інформацію, викладену відповідно до форми, наведеної в додатку:

(a) особисті дані та громадянство розшукуваної особи;

(b) ім’я, адреса, номери телефону і факсу та електронна адреса судового органу, що видає ордер;

(c) підтвердження наявності судового рішення, що підлягає примусовому виконанню, ордера на арешт або будь-якого іншого судового рішення, що підлягає примусовому виконанню та має ту саму силу і підпадає під дію статей 1 та 2;

(d) характер та правова класифікація злочину, особливо стосовно статті 2;

(e) опис обставин, за яких було вчинено злочин, у тому числі час, місце та ступінь участі в злочині розшукуваної особи;

(f) застосована санкція, якщо є остаточне судове рішення, або передбачені види покарань за злочин, згідно із законодавством держави-члена, що видає ордер;

(g) якщо можливо, інші наслідки злочину.

2. Європейський ордер на арешт повинен бути перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов держави-члена, що виконує ордер. При ухваленні цього Рамкового рішення або пізніше будь-яка держава-член може заявити в декларації, наданій на зберігання Генеральному секретаріату Ради, що вона прийме переклад однією або декількома іншими офіційними мовами установ Європейських Співтовариств.

1. Якщо перебування розшукуваної особи відоме, то судовий орган, що видає ордер, може відправити європейський ордер на арешт безпосередньо судовому органу, що виконує ордер.

2. Судовий орган, що видає ордер, може в будь-якому разі вирішити розмістити попередження в Шенгенській інформаційній системі (SIS) щодо розшукуваної особи.

3. Таке попередження видається згідно з положеннями статті 95 Конвенції від 19 червня 1990 року, що імплементує Шенгенський договір від 14 червня 1985 року про поступове скасування контролю на спільних кордонах. Попередження в Шенгенській інформаційній системі прирівнюється до європейського ордера на арешт, що супроводжується інформацією, викладеною у статті 8(1).

Протягом перехідного періоду, поки SIS не буде здатна передавати всю зазначену в статті 8 інформацію, попередження прирівнюється до європейського ордера на арешт до отримання оригіналу в належній формі судовим органом, що виконує ордер.

1. Якщо судовий орган, що видає ордер, не знає компетентного судового органу, що виконує ордер, він повинен здійснити необхідні запити, в тому числі через контактні пункти Європейської судової мережі (- 8), щоб отримати цю інформацію від держави-члена, що виконує ордер.

2. За бажанням судового органу, що видає ордер, пересилання може здійснюватися через захищену телекомунікаційну систему Європейської судової мережі.

3. Якщо немає можливості звернутися до служб SIS, судовий орган, що видає ордер, може звернутися для пересилання європейського ордера на арешт до Інтерполу.

4. Судовий орган, що видає ордер, може пересилати європейський ордер на арешт будь-якими безпечними засобами, здатними створювати письмові підтвердження, якщо завдяки їм держава-член, що виконує ордер, може встановити його справжність.

5. Усі труднощі щодо пересилання або справжності будь-якого документа, необхідного для виконання європейського ордера на арешт, вирішуються шляхом прямих контактів між відповідними судовими органами або, якщо необхідно, за участю центральних органів держав-членів.

6. Якщо орган, що отримує європейський ордер на арешт, не уповноважений виконувати відповідні дії щодо нього, він автоматично пересилає європейський ордер на арешт компетентному органу у своїй державі-члені та повідомляє про це судовому органу, що видає ордер.

1. При арешті розшукуваної особи компетентний судовий орган, що виконує ордер, повинен згідно з національним законодавством повідомити цій особі про європейський ордер на арешт та його зміст, а також про можливість надання згоди на передачу судовому органу, що видає ордер.

2. Розшукувана особа, що її заарештовано з метою виконання європейського ордера на арешт, має право на допомогу адвоката і перекладача відповідно до національного законодавства держави-члена, що виконує ордер.

Якщо особа заарештована на підставі європейського ордера на арешт, судовий орган, що виконує ордер, ухвалює рішення про те, чи повинна розшукувана особа залишатися під вартою відповідно до законодавства держави-члена, що виконує ордер. Особа може в будь-який час бути тимчасово звільнена відповідно до внутрішнього законодавства держави-члена, що виконує ордер, за умови що компетентний орган зазначеної держави-члена вживатиме всіх заходів, що їх він вважає необхідними для запобігання втечі особи.

1. Якщо заарештована особа заявляє, що вона погоджується бути переданою, ця згода та, у відповідних випадках, пряма відмова від передбаченого статтею 27(2) права на "правило конкретності" повинні надаватися судовому органу, що виконує ордер, відповідно до внутрішнього законодавства держави-члена, що виконує ордер.