Зі змінами, внесеними:

Директивою Європейського Парламенту та Ради 2000/28/ЄЕС від 18 вересня 2000 року

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства і, зокрема, першого і третього речення пункту 2 статті 47,

Беручи до уваги пропозицію Комісії,

Беручи до уваги висновок Економічного і соціального комітету,

Діючи у відповідності з процедурою, передбаченою в статті 251 Договору (2),

Враховуючи:

(1) Директиву 73/183/ЄЕС Ради від 28 червня 1973 р. щодо скасування обмежень свободи підприємництва та свободи надання послуг щодо самостійної діяльності банків та інших фінансових установ, перша Директива ( 77/780/ЄЕС) Ради від 12 грудня 1977 щодо узгодження положень законів, підзаконних та адміністративних актів, які стосуються започаткування діяльності кредитних установ та її ведення, Директива 89/299/ЄЕС Ради від 17 квітня 1989 р. щодо власних коштів кредитних установ, друга Директива ( 89/646/ЄЕС) Ради від 15 грудня 1989 щодо узгодження положень законів, підзаконних та адміністративних актів, які стосуються започаткування діяльності кредитних установ та її ведення, Директива 89/647/ЄЕС Ради від 18 грудня 1989 щодо коефіцієнту платоспроможності кредитних установ, Директива 92/30/ЄЕС Ради від 6 квітня 1992 щодо нагляду за кредитними установами на консолідованій основі і Директива 92/121/ЄЕС Ради від 21 грудня 1992 р. щодо здійснення нагляду і контролю за великими ризиками кредитних установ багато разів зазнавали суттєвих змін; зважаючи на раціональність і ясність, необхідно запровадити кодифікацію названих Директив, згрупувавши їх в єдиний текст.

(2) Відповідно до Угоди, забороняється будь-яке дискримінаційне відношення щодо підприємницької діяльності та надання послуг, яке грунтується на національній приналежності або на тому факті, що суб'єкт підприємницької діяльності не здійснює підприємницьку діяльність в державі-члені, де надаються послуги.

(3) Для того, щоб зробити простішим відкриття та подальше здійснення діяльності кредитних установ, необхідно ліквідувати розбіжності, що перешкоджають, між законодавствами держав-членів стосовно правил, які регулюють діяльність цих кредитних установ.

(4) З точки зору як свободи підприємництва, так і свободи надання послуг кредитними установами ця Директива є основним інструментом для формування внутрішнього ринку, що є курсом, визначеним Єдиним Європейським Актом та записаним у формі графіка в Білій Книзі Комісії.

(5) Заходи щодо координації кредитних установ, як для захисту заощаджень, так і для створення рівних конкурентних умов між цими установами, повинні застосовуватися до всіх таких установ; однак необхідно, коли це має місце, брати до уваги об'єктивні відмінності між їх статутами та власними функціями, як передбачено національними законодавствами.

(6) Таким чином, обсяг таких заходів має бути якомога ширшим, включаючи всі установи, діяльність яких полягає у залученні коштів від фізичних та юридичних осіб, які підлягають поверненню, як у формі вкладів, так і в інших формах, таких як постійний випуск облігацій та інших подібних цінних паперів, надання кредитів за власний рахунок. Однак, повинні бути передбачені виключення для деяких кредитних установ, до яких ця Директива не може застосовуватися. Положення цієї Директиви не повинні перешкоджати застосуванню правових норм національних законодавств, в яких передбачені спеціальні додаткові повноваження, що дозволяють кредитним установам здійснювати специфічну діяльність або проводити специфічні типи операцій.

(7) Обраний підхід полягає в досягненні суттєвої узгодженості, необхідної і достатньої для забезпечення взаємного визнання систем ліцензування та пруденційного нагляду, що зробить можливим надання єдиної ліцензії на здійснення діяльності на території всього Співтовариства та запровадження внутрішнього принципу пруденційного нагляду держави-члена. Таким чином, вимога щодо формування програми діяльності повинна розглядатися тільки як чинник, що дозволяє компетентним органам визначитися на основі більш точної інформації, використовуючи об'єктивні критерії; але, деяке пом'якшення є все ж таки можливим в тому, що стосується вимог до організаційно-правових форм кредитних установ та захисту банківських назв.

(8) Рівні фінансові вимоги для кредитних установ є необхідними для забезпечення однакової гарантії для вкладників та справедливих умов конкуренції між відповідними групами кредитних установ. Для кращої координації слід визначити відповідні структурні коефіцієнти, які б дозволили в рамках співробітництва між представниками національних органів влади, згідно із стандартними методами, вести нагляд за станом відповідних груп кредитних установ. Ця процедура повинна допомогти здійснити поступове зближення систем коефіцієнтів, визначених та запроваджених державами-членами. Однак, необхідно проводити різницю між тими коефіцієнтами, які використовуються для забезпечення надійного управління кредитними установами та тими, які було запроваджено для цілей економічної та монетарної політики.

(9) Принципи взаємного визнання і нагляду державою-членом походження вимагають, щоб представники компетентних органів влади кожної держави-члена не видавали або позбавляли ліцензії на діяльність у випадку, коли такі фактори, як географічний, зміст програми діяльності чи фактично проведена діяльність показують переконливим чином, що кредитна установа обрала правову систему однієї з держав-членів для того, щоб ухилятися від більш жорстких діючих норм в іншій державі-члені, на території якої вона має намір здійснювати або здійснює більшу частину своєї діяльності. Кредитна установа, яка є юридичною особою, повинна отримати ліцензію на діяльність в державі-члені, де знаходиться її зареєстрований офіс. Кредитна установа, яка не є юридичною особою, повинна мати свій головний офіс в державі-члені, де вона отримала ліцензію на здійснення діяльності. Крім того, держави-члени повинні вимагати, щоб головний офіс кредитної установи завжди був розташований в державі-члені походження, і щоб ця кредитна установа дійсно здійснювала свою діяльність в цій країні.

(10) Компетентні органи не повинні надавати чи продовжувати ліцензію на діяльність кредитній установі у випадку, коли є можливість того, що вони не зможуть ефективно здійснювати функції нагляду через тісні зв'язки, що поєднують кредитну установу з іншими фізичними або юридичними особами. Кредитні установи, які вже отримали ліцензію на діяльність, також повинні відповідати зазначеним вимогам компетентних органів. Визначення в цій Директиві "тісних зв'язків" передбачає мінімальний ряд критеріїв. Це не заважає державам-членам застосовувати цей термін і в інших ситуаціях ніж та, що передбачена названим визначенням. Лише одного факту набуття значної частини статутного фонду кредитної установи недостатньо для визначення таких взаємовідносин, як "тісні зв'язки", у випадку, якщо таке придбання частини статутного фонду було у формі тимчасової інвестиції, яка не дозволяє здійснювати вплив на структурну або фінансову політику установи.

(11) Посилання на ефективне здійснення наглядовими органами своїх наглядових функцій охоплює нагляд на консолідованій основі, який необхідно здійснювати за кредитною установою, коли правові положення Європейського Співтовариства передбачають такий тип нагляду. У такому випадку, органи, до яких звертаються за ліцензією на здійснення діяльності, повинні бути спроможними визначити компетентні органи для нагляду за цією кредитною установою на консолідованій основі.

(12) Держава-член походження може крім того встановлювати більш жорсткі правила ніж ті, що викладені в пункті 1 статті 5, першому абзаці пункту 2 статті 5 та статтях 7, 16, 30, 51 і 65 стосовно установ, яким ліцензії на здійснення діяльності були надані їхніми компетентними органами.

(13) Скасування вимоги щодо ліцензування структурних підрозділів кредитних установ Співтовариства робить необхідним скасування переданого капіталу.

(14) Через взаємне визнання, обраний підхід дозволяє кредитним установам, які отримали ліцензію на діяльність в державі-члені походження, здійснювати в усьому Європейському Співтоваристві повністю або частково діяльність, що зазначена в переліку Додатка I шляхом відкриття структурних підрозділів та надання послуг. Кредитна установа, що бажає здійснювати діяльність, що не зазначена в названому переліку, користується правом свободи підприємницької діяльності та надання послуг відповідно до загальних положень Угоди.

(15) Однак, слід поширювати дію взаємного визнання на діяльність, яка зазначена в Додатку I, коли така діяльність здійснюється фінансовими установами, які є дочірніми підприємствами кредитної установи, за умови, що за такими дочірніми підприємствами здійснюється нагляд на консолідованій основі їхнім материнським підприємством і вони відповідають певним чітким вимогам.

(16) У зв'язку із здійсненням права на здійснення підприємницької діяльності і свободу надання послуг, приймаюча держава-член може вимагати від установ, які не отримали ліцензію на діяльність як кредитні установи в своїх державах-членах походження, дотримуватись певних положень свого власного національного законодавства, та з огляду на діяльність, яка не зазначена в Додатку I, за умови, що, з одного боку, ці положення є сумісними із законодавством Європейського Співтовариства та передбачають захист загального блага, а з іншого боку, ці установи чи така діяльність не підпадають під аналогічні діючі правила законодавства цієї держави-члена, чи держави-члена походження такої кредитної установи.

(17) Держави-члени повинні слідкувати за тим, щоб не було жодної перешкоди для того, щоб діяльність, яка користується спільним визнанням, могла б здійснюватися так само, як і в державі-члені походження, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству щодо захисту загального блага приймаючої держави-члена.

(18) Існує необхідний зв'язок між завданням цієї Директиви і лібералізацією руху капіталів, що здійснюється за допомогою інших нормативних актів Європейського Співтовариства. У будь-якому випадку заходи по лібералізації банківських послуг повинні бути узгодженими із заходами по лібералізації руху капіталів.

(19) Правила, що регулюють діяльність структурних підрозділів кредитних установ, які мають свій головний офіс за межами Європейського Співтовариства, повинні бути аналогічними в усіх державах-членах. У даний час важливо передбачити, що такі правила не можуть бути більш сприятливими ніж ті, які застосовуються до філій установ з іншої держави-члена. Слід уточнити, що Європейське Співтовариство може укладати угоди з третіми країнами, передбачаючи застосування правил, які використовують однаковий підхід до таких структурних підрозділів на всій її території, враховуючи принцип взаємності. Структурні підрозділи кредитних установ, які отримали ліцензію на здійснення діяльності в третіх країнах, не користуються правом свободи надання послуг, на підставі другого абзацу статті 49 Договору або правом свободи підприємництва в інших державах-членах ніж в тих, де вони засновані. Однак, прохання щодо надання ліцензії на створення дочірніх підприємств або дозволу на придбання участі суб'єктом підприємницької діяльності, діяльність якого регламентована законодавством третіх країн, підлягає процедурі, яка має на меті гарантувати те, що кредитні установи Європейського Співтовариства користуються аналогічним обсягом прав у третіх країнах, про які йдеться.

(20) Ліцензії на здійснення діяльності кредитними установами, що видаються національними компетентними органами згідно з цією Директивою, мають своє застосування в межах всього Співтовариства, а не тільки однієї країни, як це було раніше. Тому існуючі положення про взаємність більше не діють. Таким чином, необхідна гнучка процедура, яка дозволить оцінити взаємність в межах Європейського Співтовариства. Метою цієї процедури є не закриття фінансових ринків Європейського Співтовариства (оскільки Співтовариство має намір, щоб його фінансові ринки були відкриті для решти країн світу), а скоріше покращення лібералізації глобальних фінансових ринків у третіх країнах. З цією метою Директива передбачає процедуру переговорів з третіми країнами, або, в крайньому випадку, можливість вживання заходів щодо призупинення подачі нових заяв на отримання ліцензії, або обмеження видачі нових ліцензій.

(21) Бажано, щоб договір між Співтовариством і третіми країнами, який здійснюється на основі принципу взаємності, укладався для того, щоб уможливити практичне здійснення консолідованого нагляду на якомога більшій географічній території.

(22) Відповідальність за нагляд за фінансовою міцністю кредитної установи, зокрема, її платоспроможністю, несуть компетентні органи держави-члена походження цієї установи. Компетентні органи приймаючої держави-члена відповідають за здійснення нагляду за ліквідністю і монетарною політикою. Нагляд за ринковим ризиком повинен здійснюватися шляхом тісного співробітництва між компетентними органами держави-члена походження кредитної установи та приймаючої держави-члена.

(23) Для гармонійного функціонування внутрішнього банківського ринку необхідно не лише законодавче регулювання, а й тісне і регулярне співробітництво між компетентними органами влади держав-членів. Для розгляду проблем відносно окремих кредитних установ, найбільш доцільним є створення контактної групи (groupe de contact), яка б складалася з посадових осіб органів банківського нагляду. Ця група являє собою відповідний орган для взаємного обміну інформацією, передбаченою в статті 28.

(24) Ця процедура взаємного обміну інформацією ні в якому разі не замінює двостороннього співробітництва, визнаного в статті 28. Компетентні органи приймаючої держави-члена без шкоди для своїх повноважень щодо здійснення належного контролю в разі негайного випадку можуть продовжувати як за своєю ініціативою, так і за ініціативою компетентних органів держави-члена походження цієї кредитної установи, здійснювати перевірку її діяльності стосовно відповідності законодавству, принципам належних адміністративних і бухгалтерських процедур та адекватному внутрішньому контролю.

(25) Слід дозволити обмін інформацією між компетентними органами та органами або організаціями, які завдяки своїм функціям сприяють посиленню стабільності фінансової системи. Для забезпечення конфіденційності інформації, що передається, список адресатів повинен залишатися суворо конфіденційним.

(26) Такі дії, як, наприклад, шахрайство і зловживання посадовим становищем, може негативно вплинути на стабільність фінансової системи, включаючи її цілісність, навіть коли це стосується інших не кредитних установ.

(27) Необхідно точно визначити умови, при яких дозволяється обмін вищеназваною інформацією.

(28) Коли передбачено, що інформація може бути розкрита лише у випадку отримання дозволу відповідних посадових осіб, то вони можуть, при необхідності, надати такий дозвіл за умови дотримання певних умов.

(29) Необхідно також отримати дозвіл для здійснення обміну інформацією між, з одного боку, компетентними органами і, з іншого, центральними банками та іншими органами аналогічного призначення, які виступають в якості органів монетарної політики, і, при необхідності, інших державних органів, які відповідають за здійснення нагляду за платіжною системою.

(30) З метою посилення пруденційного нагляду за кредитними установами та захисту клієнтів кредитних установ слід передбачити, що аудитор зобов'язаний негайно поінформувати компетентні органи, у випадках, передбачених цією Директивою, коли, при виконанні своїх обов'язків, він дізнається про деякі факти, які можуть мати серйозний вплив на фінансову ситуацію або організацію адміністративної і бухгалтерської роботи кредитної установи. З цією метою, є бажаним, щоб держава-член забезпечила виконання такого обов'язку за всіх обставин, коли аудитор виявляє такі факти під час виконання своїх обов'язків на установі, яка має тісні зв'язки з кредитною установою. Обов'язок аудиторів інформувати, при необхідності, компетентні органи про деякі виявлені факти або рішення щодо кредитної установи під час виконання своїх обов'язків на інших небанківських юридичних особах не змінює ні суть завдань аудиторів, ні методи, відповідно до яких вони повинні виконувати ці завдання на такій ж юридичній особі.

(31) Основні загальноприйняті стандарти, щодо застосовуються до власних коштів кредитних установ є ключовим фактором у створенні внутрішнього ринку банківських послуг, оскільки власні кошти виконують функцію забезпечення безперервності діяльності кредитних установ і захисту заощаджень. Гармонізація у цьому питанні посилює нагляд за кредитними установами і сприяє подальшій координації у банківській сфері.

(32) Такі норми повинні застосовуватися до всіх кредитних установ, що мають ліцензію на здійснення діяльності на території Європейського Співтовариства.

(33) Власні кошти кредитної установи можуть використовуватися для покриття витрат, які не були компенсовані достатнім обсягом прибутку. Власні кошти також можуть відігравати роль важливого критерію для компетентних органів, зокрема, при проведенні оцінки рівня платоспроможності кредитних установ і для інших цілей пруденційного нагляду.

(34) На внутрішньому ринку кредитні установи вступають в пряму конкуренцію між собою, тому вимоги до власних коштів повинні бути єдиними для всіх кредитних установ. У зв'язку з цим, визначення структури власних коштів не повинно залишатися тільки на розсуд держав-членів. Прийняття основних загальних норм найкращим чином слугуватиме інтересам Європейського Співтовариства шляхом створення єдиних конкурентних можливостей та посилення банківської системи Співтовариства.

(35) Визначення власних коштів, передбачене в цій Директиві, включає максимум пунктів та кваліфікаційних сум, а використання всіх, чи частини цих статей, або встановлення нижчого рівня кваліфікаційних сум залишається на розсуд держави-члена.

(36) Ця Директива уточнює кваліфікаційні критерії, яким повинні відповідати певні складові власних коштів, при цьому держави-члени можуть вільно застосовувати більш високі вимоги.

(37) На початковій стадії основні спільні норми визначаються в широкому розумінні, для того щоб охопити всі елементи, що входять до складу власних коштів у різних державах-членах.

(38) Виходячи з властивостей складових частин, з яких складаються власні кошти, ця Директива встановлює відмінність між складовими, що становлять основний капітал, з одного боку і складовими, що становлять додатковий капітал з іншого боку.

(39) Для того, щоб показати відмінність між складовими додаткового капіталу та основного капіталу, загальна сума складових додаткового капіталу не повинна перевищувати суму основного капіталу. Більше того, сума окремих складових додаткового капіталу не повинна перевищувати половину розміру основного капіталу.

(40) Для уникнення нерівних конкурентних умов, державні кредитні установи не повинні включати до складу своїх власних коштів гарантії, які їм надаються державами-членами або місцевими органами виконавчої влади.

(41) Якщо під час здійснення нагляду виникає необхідність визначити розмір консолідованих власних коштів групи кредитних установ, розрахунки здійснюються відповідно до цієї Директиви.

(42) Визначені методи бухгалтерського обліку, які використовуються для встановлення розміру власних коштів, коефіцієнта платоспроможності та для оцінки концентрації ризиків, повинні враховувати положення Директиви 86/635/ЄЕС від 8 грудня 1986 щодо річних бухгалтерських звітів та консолідованих звітів банків та інших фінансових установ, що містить деякі пристосування положень Директиви 84/349/ЄЕС Ради від 13 червня 1983 р., що грунтуються на пункті 2(g) статті 44 Угоди про консолідовані звіти.

(43) Положення про власні кошти є частиною більш широких міжнародних заходів, спрямованих на зближення діючих правил в більшості країн щодо відповідності власних коштів.

(44) Комісія повинна підготувати звіт і періодично розглядати положення про власні кошти, для його уточнення, досягаючи таким чином кращої узгодженості спільного визначення капіталу власних коштів. Така узгодженість дозволить вирівняти власні кошти кредитних установ Співтовариства.

(45) Положення про коефіцієнт платоспроможності є результатом роботи Консультативного Комітету з питань банківської діяльності, який відповідає за надання пропозицій Комісії щодо регулювання коефіцієнтів, які застосовуються у державах-членах.

(46) Встановлення належного коефіцієнта платоспроможності відіграє головну роль у нагляді за кредитними установами.

(47) Особливо корисним виміром платоспроможності є коефіцієнт, який зважує активи та позабалансові статті відносно ступеня кредитного ризику.

(48) Розроблення спільних норм для власних коштів стосовно активів та позабалансових статей, які підпадають під кредитний ризик є, відповідним чином, головним аспектом гармонізації, необхідної для досягнення спільного визнання методів нагляду і, відповідно, формування внутрішнього ринку банківських послуг.

(49) Відповідно до цього, положення про коефіцієнт платоспроможності повинні розглядатися разом з іншими специфічними інструментами, які також узгоджують основні методи нагляду за кредитними установами;

(50) На внутрішньому ринку банківських послуг кредитні установи повинні вступати в пряму конкуренцію, тому спільні норми мінімального коефіцієнта платоспроможності створюють рівні конкурентні умови і, таким чином, посилюють банківську систему Співтовариства.

(51) Ця Директива передбачає різні методи оцінки гарантій, наданих різними фінансовими установами. Отже Комісія бере на себе відповідальність слідкувати за тим, щоб ця Директива в цілому не створювала перешкод на шляху досягнення рівних конкурентних умов між кредитними і страховими установами і, враховуючи результати перевірки, визначити необхідність будь-яких уточнень.

(52) Додаток III дає трактування складових позабалансових статей в контексті визначення вимог до капіталу кредитних установ. Для кращого функціонування внутрішнього ринку, а саме, щоб забезпечити "рівні умови гри", держави-члени зобов'язані намагатися, щоб їхні компетентні органи однаково оцінювали угоди по взаємозаліках. Додаток III приділяє увагу роботі міжнародного форуму банківських інспекторів стосовно визнання наглядовими органами двосторонніх взаємозаліків, а саме, можливості розрахунку вимог до власних коштів для здійснення певних операцій на основі суми нетто, а не валової суми, при умові існування угод, що обов'язкові в силу закону, які гарантують, що кредитний ризик зводиться до суми нетто. Для кредитних установ та груп кредитних установ третіх країн, які активно діють на міжнародному рівні і конкурують з кредитними установами Співтовариства, згідно правил, принятих на більш високому міжнародному рівні, буде застосовуватися ретельний наглядовий підхід до позабіржових деривативних інструментів. Така ретельність проявляється через забезпечення більш відповідного обов'язкового покриття капіталом, враховуючи ефект зниження ризику угод (які були визнані наглядовими органами) про взаємозаліки на майбутні потенційні кредитні ризики. Кліринг позабіржових деривативних інструментів, який здійснюється кліринговими домами, що діють в якості центрального контрагента, відіграє важливу роль в деяких державах-членах. Слід визнати корисність такого клірингу щодо зниження кредитного ризику та пов'язаного з ним системного ризику в необхідному підході до кредитного ризику. Необхідно, щоб поточні і майбутні ризики, пов'язані з контрактами по позабіржовим деривативам, що пройшли кліринг, були повністю забезпечені і, щоб ризик накопичення ризиків клірингового дому, який є вище ринкової вартості наданого забезпечення, був ліквідований для того, щоб застосувати до позабіржових деривативів, які пройшли кліринг, такий же необхідний підхід, як і до біржових деривативів. Необхідний рівень початкової та варіаційної маржі та якість і рівень захисту забезпечення, повинні відповідати вимогам компетентних органів. Додаток III надає подібну можливість кредитним установам, які зареєстровані в державах-членах, на визнання компетентними органами двосторонніх взаємозаліків і, таким чином, створює рівні умови для конкуренції. Такі правила є добре узгодженими і відповідними для подальшого посилення застосування заходів пруденційного нагляду за кредитними установами. Компетентні органи держав-членів повинні гарантувати, що розрахунок додаткових вимог до капіталу базується швидше на реальній, ніж на номінальній вартості.

(53) Мінімальний коефіцієнт, передбачений цією Директивою, зміцнює капітал кредитних установ у Європейському Співтоваристві. В результаті статистичного дослідження стосовно вимог до капіталу, які діяли на початку 1988 року, було встановлено рівень у 8%.

(54) Необхідно узгодити основні правила по нагляду за великими ризиками кредитних установ. Держави-члени повинні мати право приймати більш жорсткі положення ніж ті, які передбачені у цій Директиві.

(55) Нагляд і контроль за ризиками кредитних установ є невід'ємною складовою частиною нагляду за ними. Надмірна концентрація ризиків стосовно одного клієнта, або однієї групи пов'язаних між собою клієнтів, може спричинити можливість неприпустимого ризику втрат. Така ситуація може розглядатися як така, що несе шкоду платоспроможності кредитної установи.

(56) На внутрішньому ринку банківських послуг, кредитні установи вступають в пряму конкуренцію між собою, і тому повинні бути єдині вимоги щодо нагляду, який здійснюється на всій території Співтовариства. Для цього критерії для визначення концентрації ризиків не можуть бути повністю залишеними на розсуд держав-членів і повинні міститися у правилах, прийнятих на рівні Співтовариства, які мають загальнообов'язкову силу. Застосування спільних правил найкращим чином послужить інтересам Співтовариства, так як це створюватиме рівні конкурентні умови під час посилення банківської системи Співтовариства.

(57) Положення про коефіцієнт платоспроможності кредитних установ містять перелік кредитних ризиків, яких можуть зазнавати кредитні установи. Таким чином слід використати цей перелік також для визначення ризиків з метою обмеження великих ризиків. Однак, не слід посилатися на принцип коефіцієнтів оцінки або ступенів ризику, визначеного названими положеннями. Ці коефіцієнти оцінки і ступені ризику були розроблені з метою встановлення загальних вимог платоспроможності для покриття кредитних ризиків кредитних установ. Метою, в контексті регулювання великих ризиків, є обмеження максимальних втрат, які кредитна установа може понести через одного клієнта або групи пов'язаних між собою клієнтів. Таким чином, слід застосовувати такий підхід, коли увага приділяється, як правило, номінальній вартості ризиків без застосування коефіцієнтів оцінки або ступенів ризику.

(58) Коли кредитна установа несе ризик стосовно своєї материнської компанії або її дочірніх компаній, необхідна особлива обережність. Управління ризиками, які несе кредитна установа, повинно здійснюватися у повному автономному режимі, згідно принципів належного банківського управління, не беручи до уваги інші принципи, крім зазначених. Положення цієї Директиви вимагають, що у випадку, коли особи, які прямо або опосередковано володіють значною часткою в кредитній установі, наносять шкоду належному і продуманому управлінню установою, компетентні органи повинні застосовувати відповідні заходи, щоб усунути таку ситуацію. У сфері великих ризиків потрібно передбачити специфічні норми щодо ризиків кредитної установи стосовно своєї власної групи, і в таких випадках більш жорсткі обмеження є виправданими ніж для інших ризиків. Більш жорсткі обмеження не повинні застосовуватися, коли материнська компанія є фінансовою холдинговою компанією чи кредитною установою або, коли інші дочірні компанії є кредитними чи фінансовими установами або компаніями, які надають додаткові банківські послуги, при умові, якщо такі компанії знаходяться під наглядом на консолідованій основі кредитної установи. У таких випадках, консолідований моніторинг групи компаній дозволяє таким чином досягти адекватного рівня нагляду і не вимагає більш жорстких обмежень стосовно ризиків. При такому підході банківські групи також будуть заохочені організувати свої структури таким чином, щоб дозволити здійснення консолідованого нагляду, що є бажаним результатом, оскільки таким чином може бути запроваджений більш повний нагляд.

(59) Для того, щоб бути ефективним, нагляд на консолідованій основі, повинен застосовуватися до всіх банківських груп, включаючи ті, материнські компанії яких не є кредитними установами. Компетентні органи повинні мати необхідні правові інструменти для здійснення такого нагляду;

(60) У випадках, коли існують групи, які здійснюють різносторонню діяльність, материнські підприємства яких контролюють принаймні одну дочірню компанію, що є кредитною установою, компетентні органи повинні мати можливість оцінювати фінансову ситуацію кредитної установи у такій групі. Очікуючи на подальшу координацію, держави-члени можуть визначити відповідні методи консолідації для досягнення мети цієї Директиви. Компетентні органи повинні мати принаймні засоби для отримання інформації, необхідної для здійснення своїх обов'язків, від всіх установ однієї групи. У випадку, коли групи компаній здійснюють цілий спектр фінансової діяльності, обов'язково потрібно налагодити співробітництво між компетентними органами, які відповідають за нагляд в різних фінансових секторах.

(61) Більше того, держави-члени можуть відмовити у наданні, або позбавити ліцензії на здійснення банківської діяльності, коли деякі структури не відповідають вимогам щодо здійснення такої діяльності, в тому числі тоді, коли за такими структурами не можливо ефективно здійснювати нагляд. У зв'язку з цим компетентні органи мають повноваження, зазначені в першому абзаці першого пункту статті 7, в другому пункті статті 7, в пункті (c) статті 14 (і) та в статті 16 цієї Директиви для забезпечення належного і необхідного управління кредитними установами.

(62) Держави-члени можуть в рівній мірі застосовувати відповідну техніку здійснення нагляду по відношенню до груп, структури яких не підпадають під положення цієї Директиви. Якщо такі структури стають поширеним явищем, ця Директива повинна бути доповнена для того, щоб їх враховувати.

(63) Нагляд на консолідованій основі повинен охоплювати всі види діяльності, визначені в Додатку I. Таким чином, будь-який суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює таку діяльність, повинен знаходитися під наглядом на консолідованій основі. Отже, визначення фінансових установ повинне бути розширене для того, щоб охопити таку діяльність.

(64) Директива 86/635/ЄЕС, разом з Директивою 83/349/ЄЕС встановили правила в сфері консолідації для консолідованих звітів, опублікованих кредитними установами. Таким чином, можливо більш точно визначити методи, згідно з якими буде здійснюватися пруденційний нагляд на консолідованій основі.

(65) Нагляд за кредитними установами на консолідованій основі повинен ставити за мету перш за все захист інтересів вкладників таких установ і забезпечення стабільності фінансової системи.

(66) Вивчення проблем, пов'язаних із питаннями в сферах, на які поширюється ця Директива, а також і інша Директива стосовно діяльності кредитних установ, потребує співпраці між компетентними органами та Комісією через Консультативний Комітет з питань банківської діяльності, особливо, коли таке вивчення здійснюється для більш ретельної координації. Консультативний Комітет з питань банківської діяльності компетентних органів держав-членів не виключає інші форми співробітництва між компетентними органами, які здійснюють нагляд за відкриттям і подальшим здійсненням діяльності кредитних установ, в тому числі співпрацю в межах контактної групи ("groupe de contact), до складу якої входять посадові особи органів банківського нагляду.

(67) Технічні зміни до детальних правил, що наведені в цій Директиві, можуть час від часу бути необхідними для врахування розвитку банківського сектора. Після консультацій з Консультативним Комітетом з питань банківської діяльності, Комісія вносить необхідні зміни в межах своїх повноважень, покладених на неї Договором. Заходи, необхідні для виконання цієї Директиви, повинні здійснюватися відповідно до Рішення Ради 1999/468/ЄЕС від 28 червня 1999, яке встановлює процедури для здійснення виконавчих повноважень, покладених на Комісію (12).

(68) У випадку, коли кредитна установа організована в якості кооперативного товариства або фонду, тоді стаття 36 (1) цієї Директиви дозволяє розглядати солідарні зобов'язання позичальників в якості статей власних коштів відповідно до статті 34 (2)(7). Уряд Данії виразив глибоку зацікавленість, щоб декілька датських іпотечних кредитних установ, заснованих у формі кооперативних товариств або фондів, були реорганізовані у державні товариства з обмеженою відповідальністю. Для того, щоб полегшити і уможливити таке, вимагається тимчасове виключення з правил, яке б дозволило їм включити частину своїх солідарних зобов'язань до власних коштів. Це тимчасове виключення з правил не повинно негативно впливати на конкуренцію між кредитними установами.

(69) Застосування 20% коефіцієнта оцінки по відношенню до кредитних установ, що є власниками іпотечних облігацій, може порушити баланс на національному фінансовому ринку, де такі інструменти відіграють головну роль. У цьому випадку, приймаються тимчасові заходи по застосуванню 10% коефіцієнта оцінки ризику. Ринок цінних паперів швидко розвивається. Таким чином, бажано, щоб Комісія разом з державами-членами розробила необхідний підхід до цінних паперів, забезпечених активами, і надала до 22 червня 1999 року пропозиції, спрямовані на пристосування чинного законодавства з цього питання. Компетентні органи можуть дати дозвіл на використання 50% коефіцієнта оцінки активів, забезпечених іпотекою під офіси та комерційні багатофункціональні приміщення до 31 грудня 2006 року. Нерухомість, яка є об'єктом іпотеки, повинна відповідати жорстким критеріям оцінки і підлягати регулярній переоцінці, щоб відповідати змінам на ринку комерційного майна. Це майно повинно використовуватись або здаватись в оренду власником. Позики на покращення майна виключаються з цього 50%-го коефіцієнта оцінки.

(70) З метою забезпечення узгодженого застосування положень щодо великих ризиків, державам-членам повинно бути дозволено використання нових обмежень в два етапи. Для невеликих кредитних установ може бути гарантовано більш тривалий перехідний період, оскільки надто швидке застосування 25%-го правила може дуже різко знизити їх кредитну діяльність.

(71) Крім того, узгодження умов стосовно заходів щодо відновлення платоспроможності та ліквідації кредитних установ продовжується.

(72) Заходи, необхідні для здійснення нагляду за можливими ризиками втрат при продажу активів також повинні бути узгодженими.

(73) Ця Директива не повинна перешкоджати обов'язкам держав-членів стосовно кінцевих строків імплементації, наведених в Додатку V, частина В.

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Для цілей цієї Директиви:

1. "кредитна установа":

(a) суб'єкт підприємницької діяльності, діяльність якого полягає в отриманні від громадськості депозитів або інших коштів на зворотній основі та надання кредитів за свій власний рахунок, або

(b) установа, яка проводить електронні розрахунки в значенні Директиви 2000/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 18 вересня 2000 щодо започаткування діяльності та її ведення установами, які проводять електронні розрахунки та пруденційного нагляду за ними.

З метою запровадження нагляду на консолідованій основі, кредитною установою вважається кредитна установа, згідно першого абзацу, а також будь-які суб'єкти підприємницької діяльності або державні установи, що відповідають визначенню, зазначеному в першому абзаці, і яке отримало ліцензію на здійснення діяльності в третій країні.

З метою запровадження нагляду і контролю за великими ризиками, кредитною установою вважається кредитна установа, як це зазначено в першому абзаці, включаючи філії структурні підрозділи кредитної установи в третіх країнах, та будь-які суб'єкти підприємницької діяльності або державні установи, включаючи їх філії, які відповідають визначенню, що наведене в першому абзаці, і які отримали ліцензію в третій країні.

2. "ліцензія" - документ, виданий у будь-якій формі відповідним органом державної влади, на підставі якого кредитна установа може здійснювати свою діяльність;

3. "структурний підрозділ" - відособлений юридично залежний підрозділ кредитної установи, який безпосередньо здійснює в цілому або частково банківську діяльність; будь-яка кількість відособлених підрозділів, створених кредитною установою в одній державі-члені, головний офіс яких знаходиться в іншій державі-члені, вважаються одним структурним підрозділом;

4. "компетентні органи" - державні органи, компетентні відповідно до закону або положення здійснювати нагляд за кредитними установами;

5. "фінансова установа" - суб'єкт підприємницької діяльності, який не є кредитною установою, основна діяльність якого полягає у придбанні участі, або здійсненні одного або більше видів діяльності, вказаних в пунктах 2-12 Додатка I;

6. "держава-член походження" - держава-член, в якій кредитна установа отримала ліцензію на здійснення діяльності згідно зі статтями 4-11;

7. "приймаюча держава-член" - держава-член, в якій кредитна установа має структурний підрозділ або надає послуги;

8. "контроль" - відносини між материнським і дочірнім компаніями, як визначено в статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС, або подібні відносини між будь-якою фізичною або юридичною особою та суб'єктом підприємницької діяльності;

9. "участь з метою здійснення нагляду на консолідованій основі" - означає пряме або непряме володіння 20% або більше прав голосу або частини капіталу суб'єкту підприємницької діяльності;

10. "істотна участь" - пряма або непряма дольова участь в суб'єкті підприємницької діяльності, що складає 10% або більше капіталу або права голосу, або яка дозволяє здійснювати суттєвий вплив на управління суб'єктом підприємницької діяльності, в якому здійснюється така участь;

11. "початковий капітал" - капітал, визначений в статті 34, пункт 2, підпункти 1 і 2;

12. "материнська компанія" - материнська компанія, як визначено в статтях 1 і 2 Директиви 83/349/ЄЕС.

З метою здійснення нагляду на консолідованій основі і контролю за великими ризиками, материнська компанія означає материнську компанію, як визначено в пункті 1 статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС, а також будь-який суб'єкт підприємницької діяльності, який, на думку компетентних органів, реально здійснює домінуючий вплив на іншого суб'єкта підприємницької діяльності;

13. "дочірня компанія" - дочірня компанія, як визначено в статтях 1 і 2 Директиви 83/349/ЄЕС.

З метою застосування положень нагляду на консолідованій основі і контролю за великими ризиками, дочірня компанія означає дочірню компанію, як визначено в пункті 1 статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС, а також будь-який суб'єкт підприємницької діяльності, на який, на думку компетентних органів, реально здійснюється домінуючий вплив материнської компанії.

Всі дочірні компанії дочірніх компаній також вважаються дочірніми компаніями суб'єкта підприємницької діяльності, який є їхньою первісною материнською компанією.

14. "Зона А" - до неї входять всі держави-члени і всі інші держави, які є повноправними членами Організації Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР), як і держави, що уклали спеціальні договори про позики з Міжнародним валютним фондом (МВФ) в рамках загальних договорів про позики (ЗДП) МВФ. Однак, будь-яка держава, що відстрочує погашення свого зовнішнього державного боргу, виключається із Зони А на період в п'ять років;

15. "Зона Б" - до неї входять всі інші держави, які не входять до Зони А;

16. "кредитні установи Зони А" - всі кредитні установи, які отримали ліцензію на здійснення діяльності в державах-членах у відповідності з статтею 4, включаючи їх структурні підрозділи в третіх державах та будь-які суб'єкти підприємницької діяльності або державні установи, що підпадають під визначення, наведене в першому абзаці пункту 1, і які мають разом з своїми структурними підрозділами ліцензію на здійснення діяльності в інших державах, що входять до Зони А .

17. "кредитні установи Зони Б" - будь-які суб'єкти підприємницької діяльності або державні установи, що отримали ліцензію на здійснення діяльності за межами Зони А, і які підпадають під визначення, наведене в першому абзаці пункту 1, включаючи їхні структурні підрозділи в Європейському Співтоваристві;

18. "небанківський сектор" - всі позичальники, які не є кредитними установами, як визначено в пунктах 16 і 17, центральні органи виконавчої влади і центральні банки, регіональні та місцеві органи виконавчої влади, Європейські Співтовариства, Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) і міжнародні банки розвитку, як визначено в пункті 19;

19. "міжнародні банки розвитку" - Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Міжамериканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Фонд Ради Європи з Розселення, Північний інвестиційний банк, Карибський банк розвитку, Європейський банк реконструкції і розвитку, Європейський інвестиційний фонд і Міжамериканська інвестиційна корпорація;

20. "позабалансові статті групи високого ризику, середнього ризику, середньо-низького ризику і низького ризику" - статті, описані в пункті 2 статті 43 і наведені в Додатку II;

21. "фінансова холдингова компанія" - фінансова установа, дочірні компанії, якої є виключно або в основному кредитними установами або фінансовими установами, коли принаймні одна з таких дочірніх компаній є кредитною установою;

22. "холдингова компанія зі змішаною діяльністю" - материнська компанія, яка не є фінансовою холдинговою компанією або кредитною установою, дочірні компанії якої включають принаймні одну кредитну установу;

23. "суб'єкт підприємницької діяльності, який надає додаткові банківські послуги" - суб'єкт підприємницької діяльності, основна діяльність якого полягає в утриманні або управлінні майном, управлінні послугами з обробки даних, або в будь-якій подібній діяльності, що має додатковий характер по відношенню до основної діяльності однієї чи більше кредитних установ;

24. "ризики" - з метою застосування статей 48, 49 і 50 означають активи і позабалансові статті, зазначені в статті 43 і Додатках II і IV, без застосування коефіцієнтів оцінки або ступенів ризику, передбачених цими положеннями; ризики, зазначені в Додатку IV повинні бути розраховані у відповідності з одним із методів, викладених в Додатку III, без застосування коефіцієнтів оцінки для ризику контрагента; всі елементи, повністю покриті власними коштами, можуть бути виключеними за згодою компетентних органів з визначення ризику при умові, якщо такі власні кошти не включається до розрахунків коефіцієнта платоспроможності та інших коефіцієнтів по нагляду, передбачених цією Директивою, а також іншими актами Європейського Співтовариства; ризики не включають:

- у випадку валютних операцій, ризики, понесені під час звичайних розрахунків протягом 48 годин після здійснення платежу, або

- у випадку операцій по придбанню або продажу цінних паперів, ризики, понесені під час звичайних розрахунків протягом п'яти робочих днів після здійснення платежу або передачі цінних паперів, в залежності, що відбулося раніше.

25. "група пов'язаних між собою клієнтів":

- дві або більше фізичні чи юридичні особи, які, якщо не вказано інше, мають відношення до єдиного ризику, тому що одна з них прямо або опосередковано здійснює контроль над іншою або іншими, або

- дві або більше фізичні або юридичні особи, між якими немає відносин щодо здійснення контролю, як визначено в першому абзаці, але які повинні розглядатися як такі, що відносяться до єдиного ризику, тому що вони настільки пов'язані, що, якщо одна з них зазнає фінансових проблем, то інша або всі інші також зазнають труднощів щодо повернення платежів;

26. "тісні зв'язки" - ситуація, коли дві або більше фізичні чи юридичні особи пов'язані:

(a) участю, що означає володіння, пряме або шляхом здійснення контролю, 20% або більше прав голосу або капіталу суб'єкта підприємницької діяльності, або

(b) контролем, що означає відносини між материнською компанією і дочірньою компанією, в усіх випадках, передбачених пунктами 1 і 2 статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС, або подібні відносини між будь-якою фізичною або юридичною особою та суб'єктом підприємницької діяльності; будь-яка дочірня компанія дочірньої компанії також вважається дочірньою компанією материнської компанії, яка стоїть на чолі цих компаній.

Тісним зв'язком також вважається ситуація, коли дві або більше фізичних або юридичних особи постійно пов'язані з однією і тією ж самою особою відносинами з приводу здійснення контролю.

27. "визнані ринки" - ринки (біржі), визнані компетентними органами, що:

(i) регулярно функціонують;

(ii) мають правила, встановлені чи затверджені відповідними органами країни походження ринку, які визначають умови діяльності ринку, умови доступу на нього, а також умови, що повинні виконуватись контрактом до того, як він буде діяти на ринку;

(iii) мають кліринговий механізм, який передбачає, що контракти, зазначені в Розділі IV, мають відповідати вимогам стосовно щоденної маржі, що, на думку компетентних органів, забезпечує відповідний захист.

1. Ця Директива регламентує започаткування діяльності кредитних установ та її ведення. Ця Директива застосовується до всіх кредитних установ.

2. Статті 25 і 52-56 також застосовуються до фінансових холдингових компаній і холдингових компаній зі змішаною діяльністю, які мають свої головні офіси в Співтоваристві.

Установи, виключені пунктом 3, за винятком центральних банків держав-членів, розглядаються як фінансові установи у відповідності з статтями 25 і 52-56.

3. Ця Директива не застосовується до:

- центральних банків держав-членів,

- поштових установ, які здійснюють жиророзрахунки,

- в Бельгії до "Institut de Reescompte et de Garantie/Herdiscontering- en Waarborginstituut",

- в Данії до "Dansk Eksportfinansieringsfond", "Danmarks Skibskreditfond", "Dansk Landbrugs Realkredifond",

- в Німеччині до "Kreditanstalt fer Wiederaufbau", а також організацій, визнаних згідно "Wohnungsgemeinnutzigkeitsgesetz" як органи державної політики в сфері житла, банківські операції яких не є основним видом діяльності, а також до організацій, які згідно цього закону визнані неприбутковими житловими організаціями,

- в Греції до "Elliniki Trapeza Viomichanikis Anaptyxeos", "Tamio Parakatathikon kai Danion" і "Tachidromiko Tamieftirio",

- в Іспанії до "Instituto de Credito Oficial",

- у Франції до "Caisse des depots et consignations",

- в Ірландії до кредитних спілок та товариств взаємодопомоги,

- в Італії до "Cassa depositi e prestiti",

- в Нідерландах до "Nederlandse Investeringsbank voor Ontwikkelingslanden NV", "NV Noordelijke Ontwikkelingsmaatschappij", "NV Industriebank Limburgs Instituut voor ontwikkeling en financiering" і "Overijsselse Ontwikkelingsmaatschfppij NV",

- в Австрії до організацій, що визнані як житлові кооперативи в суспільних інтересах і "Osterreichische Kontrollbank AG",

- в Португалії до "Caixas Econymicas", що існують з 1 січня 1986 р., за винятком тих, які створені в якості компаній з обмеженою відповідальністю, а також "Caixa Econymica Montepio Geral",

- в Фінляндії до "Teollisen yhteistyun rahasto Oy/Fonden fur industriellt samarbete AB", і "Kera Oy/Kera Ab",

- в Швеції до "Svenska Skeppshypotekskassan",

- у Великій Британії до "National Savings Bank", "Commonwealth Development Finance Company Ltd", "Agricultural Mortgage Corporation Ltd", "Scottish Agricultural Securities Corporation Ltd", "Crown Agents for overseas governments and administrations", кредитних спілок та муніципальних банків.

4. За пропозицією Комісії, яка з цього приводу консультується з Комітетом (надалі Консультативний Комітет з питань банківської діяльності), про який йдеться в статті 57, Рада приймає рішення про будь-які можливі зміни в списку, зазначеному в пункті 3.

5. Кредитні установи, розміщені в одній і тій самій державі-члені, і які з 15 грудня 1977 р. були афілійованими установами центрального органу, який здійснює за ними нагляд, і який здійснює діяльність в цій же самій державі-члені, можуть бути звільнені від виконання вимог, наведених в статті 6 (1), а також в статтях 8 та 59, якщо до 15 грудня 1979 року державне законодавство передбачало, що:

- зобов'язання центрального органу та його афілійованих установ є солідарними, або зобов'язання афілійованої установи є повністю гарантованими центральним органом,

- за платоспроможністю і ліквідністю центрального органу і всіх його афілійованих установ здійснюється єдиний нагляд на основі консолідованих звітів,

- управління центрального органу наділено повноваженнями надавати інструкції управлінням своїх афілійованих установ.

Кредитні установи, які діють в межах однієї держави, та які з 15 грудня 1977 року є афілійованими установами центрального органу в значенні першого абзацу, можуть користуватися умовами, передбаченими в цьому документі, якщо вони є нормальною частиною мережі цього центрального органу.

Для кредитних установ, крім тих, що були засновані на нових осушених морських територіях або були створені внаслідок поділу чи злиття існуючих установ, які підпорядковані центральному органу або звітують йому, Рада, діючи у відповідності з пропозицією Комісії, яка з цього питання консультується з Консультативним Комітетом з питань банківської діяльності, може встановлювати додаткові правила щодо застосування другого підпункту, включаючи скасування пільг, передбачених у першому пункті, коли, на її думку, приєднання нових установ, що користуються умовами, передбаченими у другому підпункті, може мати негативний вплив на конкуренцію. Рада приймає рішення кваліфікованою більшістю голосів.

6. Кредитна установа, яка, як визначено в першому підпункті пункту 5, є афілійованою установою центрального органу, що знаходиться на території тієї ж самої держави-члена, також може бути звільнена від виконання положень статті 5, а також статей 40-51 та 65 за умови, що без шкоди застосуванню цих положень до центрального органу, вищенаведені положення застосовуються до центрального органу разом з його афілійованими установами на консолідованій основі.

У випадках незастосування статті 13, 18 і 19, пункти з 1 по 6 статті 20, статті 21 і 22 застосовуються до центрального органу та його афілійованої установи як до єдиного цілого.

Заборона для суб'єктів підприємницької діяльності, які не є кредитними установами, здійснювати діяльність по отриманню від громадськості депозитів або інших коштів на зворотній основі. Держави-члени повинні заборонити особам або суб'єктам підприємницької діяльності, які не є кредитними установами, здійснювати діяльність по отриманню від громадськості депозитів або інших коштів на зворотній основі. Ця заборона не стосується отримання депозитів або інших коштів на зворотній основі державою-членом або регіональними чи місцевими органами виконавчої влади держави-члена або громадськими міжнародними організаціями, до яких входить одна або більше держав-членів, а також не стосується випадків, чітко врегульованих національним законодавством або законодавством Співтовариства, за умови, що така діяльність підлягає регулюванню та контролю, який здійснюється з метою захисту вкладників та інвесторів, та застосовується в таких випадках.

Держави-члени повинні вимагати від кредитних установ отримання ліцензії перед початком своєї діяльності. Вони повинні встановити вимоги щодо надання ліцензії відповідно до статей 5-9, та офіційно повідомити про них Комісії і Консультативному Комітету з питань банківської діяльності.

1. Без шкоди для інших загальних умов, встановлених національним законодавством, компетентні органи не повинні видавати ліцензію, коли кредитна установа не має окремих власних коштів, або у випадках, коли початковий капітал становить менше 5 млн. євро.

Держави-члени можуть вирішити, щоб кредитні установи, які не виконують вимоги стосовно їхніх окремих власних коштів, та які існували до 15 грудня 1979 р., могли продовжувати здійснювати свою діяльність. Вони можуть звільнити таких суб'єктів підприємницької діяльності від виконання вимог, передбачених в першому підпункті статті 6(1).

2. Однак, держави-члени повинні мати право вибору при наданні ліцензії певним категоріям кредитних установ, початковий капітал яких є меншим від розміру капіталу зазначеного в пункті 1. В таких випадках:

(a) початковий капітал не повинен бути меншим 1 млн. євро;

(b) зазначені держави-члени повинні повідомити Комісію про причини застосування такого права згідно положень цього пункту;

(c) при публікації списку, зазначеного в статті 11, відповідна примітка робиться навпроти назви кожної кредитної установи, розмір мінімального капіталу якої є меншим, ніж передбачено в пункті 1.

3. На момент отримання ліцензії власні кошти кредитної установи не можуть бути меншими за розмір початкового капіталу, який встановлений пунктами 1 і 2.

4. Держави-члени можуть вирішити, що кредитні установи, які вже існували до 1 січня 1993 року, власні кошти яких не досягають рівня, встановленого для початкового капіталу пунктами 1 і 2, можуть продовжувати здійснювати свою діяльність. В цьому випадку, їхні власні кошти не можуть знижуватися нижче найвищого рівня, який було досягнуто починаючи з 22 грудня 1989 року.

5. Якщо контроль за кредитною установою, яка відноситься до категорії установ, зазначених в пункті 4, переходить до фізичної або юридичної особи, яка до цього не здійснювала її контроль, регулятивний капітал цієї установи повинен принаймні досягати рівня, передбаченого для початкового капіталу, зазначеного в пунктах 1 і 2.

6. За певних специфічних обставин та за погодженням компетентних органів, при злитті двох або декількох кредитних установ, які відносяться до категорії, зазначеної в пункті 4, власні кошти установи, яка утворюється внаслідок цього, не можуть бути меншими суми власних коштів установ на момент їхнього злиття, якщо відповідні рівні власних коштів, згідно пунктів 1 і 2, не були досягнуті.

7. Якщо у випадках, зазначених в пунктах 3, 4 і 6, власні кошти знижуються, компетентні органи можуть, коли це виправдано обставинами, надати установі обмежений період часу для виправлення такої ситуації або припинення своєї діяльності.

1. Компетентні органи повинні видавати кредитній установі ліцензію лише за умови, якщо є принаймні дві особи, які здійснюють ефективне управління кредитною установою.

Крім того, зазначені органи не видають ліцензію, якщо ці особи не мають достатньої ділової репутації або відповідного досвіду для виконання таких обов'язків.

2. Держави-члени повинні вимагати, щоб:

- будь-яка кредитна установа, яка є юридичною особою, і яка, згідно свого національного законодавства, має юридичну адресу, мала свій головний офіс в тій же самій державі-члені, де знаходиться її юридична адреса;

- будь-яка інша кредитна установа мала свій головний офіс в державі-члені, яка видала ліцензію, і в якій вона дійсно здійснює свою діяльність.

1. Компетентні органи не повинні видавати ліцензію на започаткування діяльності кредитних установ та її ведення до отримання ними інформації про осіб, що є акціонерами або учасниками, прямими чи непрямими, фізичними чи юридичними, які мають істотну участь, та про розмір цієї участі.

З метою визначення терміну "істотна участь" в контексті цієї статті, повинні враховуватись "права голосу", зазначені в статті 7 Директиви Ради 88/627/ЄЕС (13).

2. Компетентні органи повинні відмовляти у видачі ліцензії, якщо, враховуючи необхідність забезпечення належного та необхідного управління кредитною установою, вони не будуть задоволені щодо відповідності вищезгаданих акціонерів або учасників.

3. Коли існують тісні зв'язки між кредитною установою та іншими фізичними або юридичними особами, компетентні органи видають ліцензію тільки тоді, якщо ці зв'язки не перешкоджатимуть ефективному здійсненню їхньої наглядової функції.

Компетентні органи повинні також відмовити у видачі ліцензії, якщо ефективному здійсненню наглядових функцій фізичними або юридичними особами, з якими кредитна установа має тісні зв'язки, перешкоджають закони, підзаконні або адміністративні положення держави, що не є членом Співтовариства, які регулюють діяльність цих фізичних або юридичних осіб, або труднощі, пов'язані із застосуванням таких законів і положень.

Компетентні органи повинні вимагати, щоб кредитні установи надавали їм необхідну інформацію для здійснення нагляду за дотриманням умов, зазначених в цьому пункті, на постійній основі.

Компетентні органи повинні вимагати, щоб заяви на отримання ліцензії супроводжувалися програмою діяльності, inter alia має зазначатися про види діяльності, які установа планує здійснювати, та організаційна структура установи.

Держави-члени не можуть вимагати, щоб заяви на отримання ліцензії розглядалися з точки зору економічних потреб ринку.

У випадку відмови у видачі ліцензії, компетентні органи пояснюють причини такої відмови та повідомляють про це заявника протягом шести місяців з моменту отримання заяви або, якщо остання була не повною, протягом шести місяців з моменту надсилання заявником інформації, необхідної для прийняття рішення. В будь-якому випадку рішення приймається протягом дванадцяти місяців з моменту отримання заяви.

Про кожну видачу ліцензії повинно повідомлятись Комісії. Кожна кредитна установа вноситься до списку, який опубліковується Комісією в Офіційному Журналі Європейських Співтовариств та постійно оновлюється.

Вимагається, щоб здійснювалася попередня консультація з компетентними органами іншої держави-члена щодо видачі ліцензії кредитній установі, яка:

- є дочірньою компанією кредитної установи, яка має ліцензію на здійснення діяльності в іншій державі-члені, або

- є дочірньою компанією материнської компанії кредитної установи, яка має ліцензію на здійснення діяльності в іншій державі-члені, або

- контролюється одними і тими ж особами, як фізичними, так і юридичними, що здійснюють контроль за кредитною установою, яка має ліцензію на здійснення діяльності в іншій державі-члені.

Приймаючі держави-члени не повинні вимагати отримання ліцензії або достатність переданого капіталу для філій кредитних установ, які мають ліцензію на здійснення діяльності в інших державах-членах. Здійснення діяльності таких філій і нагляд за ними здійснюються відповідно до статей 17, 20 (пункти 1-6), а також статей 22 та 26.

Компетентні органи можуть позбавити кредитну установу ліцензії тільки тоді, коли така установа:

(a) не використовує ліцензію протягом дванадцяти місяців, відкрито відмовляється від ліцензії, або не здійснює свою діяльність протягом більше шести місяців, якщо відповідна держава-член не передбачає, що в таких випадках ліцензія стає недійсною;

(b) отримала дозвіл на підставі сфальсифікованих документів або іншими незаконними шляхами;

(c) більше не відповідає умовам, згідно яких було видано ліцензію;

(d) більше не володіє достатнім розміром власних коштів або більше не може гарантувати виконання своїх зобов'язань перед кредиторами і, зокрема, більше не може забезпечити гарантію активів, які їй були доручені;

(e) підпадає під дію інших норм, згідно з якими національне законодавство передбачає позбавлення ліцензії.

2. В випадку будь-якого позбавлення ліцензії повинно надаватись роз'яснення причин такого позбавлення та усі, кого це стосується, повинні бути поінформовані про це; про позбавлення ліцензії повідомляється в Комісію.

З метою здійснення своєї діяльності, кредитні установи можуть, незважаючи на будь-які положення стосовно використання слів "банк", "ощадний банк" або інших банківських назв, які можуть існувати в приймаючій державі-члені, використовувати на території Співтовариства таку саму назву, яку вони використовують в державі-члені, в якій знаходиться їхній головний офіс. У випадках, коли можуть виникнути проблеми тлумачення назви, приймаючі держави-члени можуть вимагати, щоб назва супроводжувалася певними пояснюючими уточненнями.

1. Держави-члени повинні вимагати, щоб будь-яка фізична або юридична особа, яка намагається прямо або опосередковано мати істотну участь в кредитній установі, спочатку повідомляла про це компетентні органи, вказуючи розмір такої участі. Така особа повинна також інформувати компетентні органи про свої плани щодо збільшення істотної участі, в результаті чого кількість прав голосу або частка капіталу, що їй належить, може сягати або перевищувати 20%, 33% або 50%, або кредитна установа може стати її дочірньою компанією.

Без шкоди для положення пункту 2, компетентні органи мають максимальний строк три місяці з моменту повідомлення, передбаченого в першому абзаці, щоб перешкодити таким планам, якщо, зважаючи на необхідність гарантувати належне та необхідне управління кредитною установою, вони не задоволені щодо відповідності особи, передбаченої в першому абзаці. Якщо вони не заперечують здійсненню намірів, зазначених в першому підпункті, то вони можуть встановити максимальний термін для їх здійснення.

2. Якщо особа, яка набуває дольову участь, зазначену в пункті 1, є кредитною установою, що має ліцензію на здійснення діяльності в іншій державі-члені, або є материнською компанією кредитної установи, що має ліцензію на здійснення діяльності в іншій державі-члені, або є фізичною чи юридичною особою, яка здійснює контроль над кредитною установою, що має ліцензію на здійснення діяльності в іншій державі-члені, і якщо в результаті такої дольової участі установа, в якій ця особа передбачає мати таку участь, може стати дочірньою компанією або перейти під її контроль, рішення щодо такого набуття дольової участі повинно здійснюватись за попередньою консультацією, як зазначено в статті 12.

3. Держави-члени повинні вимагати, щоб будь-яка фізична або юридична особа, яка хоче прямо або опосередковано передати участь в кредитній установі, повинна спочатку повідомляти про це компетентні органи, вказуючи розмір передбаченої участі. Така особа повинна також повідомляти компетентні органи про наміри зменшити істотну участь, в результаті чого кількість прав голосу або частина капіталу, яким вона володіє, може знизитися нижче 20%, 33% або 50%, або дана установа може перестати бути її дочірньою компанією.

4. Як тільки кредитним установам стає про це відомо, вони повинні інформувати компетентні органи про будь-яке набуття або передачу дольової участі в їхньому капіталі, в результаті якої дольова участь може перевищувати або зменшуватись нижче одного з відсоткових порогів, зазначених в пунктах 1 і 3.

Вони також повинні принаймні один раз на рік повідомляти компетентним органам імена акціонерів та учасників, які мають істотну участь та розміри такої участі, у вигляді, наприклад, списків акціонерів або учасників, що складаються на щорічних загальних зборах, або відповідно до вимог, які застосовуються до компаній, для їх включення до списків на фондових біржах.

5. Держави-члени повинні вимагати, щоб у випадку здійснення впливу особами, зазначеними в пункті 1, який може завдати шкоди належному та необхідному управлінню установою, компетентні органи застосовують відповідні заходи для того, щоб покласти край такій ситуації. Такі заходи можуть включати, наприклад, накази, санкції по відношенню до керівників і менеджерів, а також позбавлення прав голосу, що закріплені за акціями, якими володіють акціонери або учасники, про яких йдеться.

Подібні заходи застосовуються до фізичних і юридичних осіб, які не виконують вимог щодо надання попередньої інформації, як зазначено в пункті 1. Якщо дольова участь набувається всупереч дій компетентних органів, держави-члени, незалежно від застосування інших санкцій, повинні передбачити припинення дії відповідних прав голосу або недійсність підрахунку голосів або можливість їх скасування.

6. З метою визначення кваліфікованої участі і інших видів дольової участі, передбачених в цій статті, повинні враховуватися положення статті 7 Директиви 88/627/ЄЕС щодо прав голосу.

Компетентні органи держав-членів походження повинні вимагати, щоб кожна кредитна установа мала належні адміністративні й бухгалтерські процедури та відповідні механізми внутрішнього контролю.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб види діяльності, зазначені в списку Додатка I, могли здійснюватись на їхній території відповідно до положень статті 20 (1-6), статті 21 (1-2), і статті 22, як шляхом заснування структурних підрозділів, так і шляхом надання послуг, будь-якою кредитною установою, яка має ліцензію на здійснення діяльності, і за якою здійснюється нагляд компетентними органами іншої держави-члена, за умови, що ліцензія поширюється на такі види діяльності.

Держави-члени також повинні забезпечити, щоб види діяльності, зазначені в Додатку I, могли здійснюватися на їхній території у відповідності з статтями 20 (1-6), статтею 21 (1-2), і статтею 22, як шляхом заснування структурних підрозділів, так і шляхом надання послуг, будь-якою фінансовою установою з іншої держави-члена, як в якості дочірньої компанії кредитної установи, так і в якості спільної дочірньої компанії двох або більше кредитних установ, статути яких дозволяють здійснювати такі види діяльності, і яка відповідає наступним вимогам:

- материнська компанія або компанії повинні мати ліцензію на здійснення діяльності в якості кредитних установ в державі-члені, законодавством якої керується дочірня компанія;

- така діяльність дійсно повинна здійснюватись в межах території тієї ж самої держави-члена;

- материнська компанія або компанії повинні володіти 90% або більше прав голосу, відповідно до часток у капіталі дочірньої компанії;

- материнська компанія або компанії повинні відповідати вимогам компетентних органів щодо належного управління дочірньої компанії і повинні оголосити, за погодженням з компетентними органами держави-члена походження, про те, що вони солідарно гарантують зобов'язання дочірньої компанії;

- дочірня компанія повинна підпадати, в тому числі стосовно згаданих видів діяльності, під консолідований нагляд материнської компанії або кожної з материнських компаній у відповідності з статтями 52-56, зокрема для розрахунку коефіцієнта платоспроможності, для контролю за великими ризиками і для обмеження дольової участі, передбаченої в статті 51.

Відповідність цим вимогам повинна перевірятися компетентними органами держави-члена походження і остання повинна видати дочірній компанії сертифікат відповідності, який має бути частиною повідомлення, зазначеного в статтях 20 (1-6) і 22 (1-2).

Компетентні органи держави-члена походження повинні забезпечити здійснення нагляду за дочірньою компанією у відповідності з статтями 5 (3), 16, 17, 26, 28, 29, 30 і 32.

Положення, передбачені в цій статті, повинні застосовуватися mutatis mutandis до дочірніх компаній з урахуванням відповідних змін. Зокрема, слова "кредитна установа" повинні читатися як "фінансова установа, яка відповідає умовам, що визначені в статті 19", а слово "ліцензія" як "статут".

Другий абзац статті 20 (3) повинен читатись наступним чином: "Компетентні органи держави-члена походження також повинні повідомляти про розмір власних коштів дочірньої компанії фінансової установи і про коефіцієнт консолідованої платоспроможності кредитної установи, яка є його материнською компанією".

Якщо фінансова установа, яка підпадає під дію цієї статті, припиняє виконувати будь-яку із встановлених умов, держава-член походження повідомляє про це компетентні органи приймаючої держави-члена і діяльність цієї установи в приймаючій державі-члені підпадає під пряму дію законодавчих норм останньої.

1. Кредитна установа, яка хоче заснувати структурний підрозділ на території іншої держави-члена, повинна повідомити про це компетентні органи своєї держави-члена.

2. Держава-член повинна вимагати, щоб кожна кредитна установа, яка хоче заснувати структурний підрозділ в іншій державі-члені, включала до повідомлення, зазначеного в пункті 1, наступну інформацію про:

(a) державу-члена, на території якої вона планує заснувати структурний підрозділ;

(b) програму діяльності, вказавши, inter alia, вид діяльності та організаційну структуру структурного підрозділу;

(c) адресу в приймаючій державі-члені, звідки можна отримати документи;

(d) імена осіб, які відповідають за управління структурним підрозділом.

3. Якщо компетентні органи держави-члена походження не мають причин для сумніву щодо відповідності адміністративної структури або фінансової ситуації кредитної установи, враховуючи її майбутню діяльність, вони протягом 3 місяців після отримання інформації, про яку йдеться в пункті 2, повинні передати її компетентним органам приймаючої держави-члена та повинні повідомити про це установу.

Компетентні органи держави-члена походження також повинні надавати інформацію про розмір власних коштів і коефіцієнт платоспроможності кредитної установи.

Коли компетентні органи держави-члена походження відмовляються надавати компетентним органам приймаючої держави-члена інформацію, зазначену в пункті 2, вони повинні пояснити даній установі причини своєї відмови протягом трьох місяців після отримання всієї інформації. Відмова або відсутність відповіді може бути оскаржена в суді в державі-члені походження.

4. До того, як філія структурний підрозділ розпочне свою діяльність, компетентні органи приймаючої держави-члена повинні протягом двох місяців після отримання інформації, зазначеної в пункті 3, підготуватися до здійснення нагляду за кредитною установою у відповідності з статтею 22 і, якщо необхідно, вказати умови, за яких, в інтересах спільного блага, ця діяльність повинна здійснюватися в приймаючий державі-члені.

5. Після отримання повідомлення від компетентних органів приймаючої держави-члена, або у випадку закінчення періоду, передбаченого в пункті 4, і неотримання будь-якого повідомлення від останніх, структурний підрозділ може бути засновано і розпочинати свою діяльність.

6. У випадку зміни будь-якої інформації, наданої відповідно до пунктів 2 (b), (c) або (d), кредитна установа повинна письмово повідомити про вказані зміни компетентні органи приймаючої держави-члена та держави-члена походження принаймні за місяць до внесення змін для того, щоб дати можливість компетентним органам держави-члена походження прийняти рішення відповідно до пункту 3, та компетентним органам приймаючої держави-члена винести рішення щодо здійснення зміни відповідно до пункту 4.

7. Структурні підрозділи, які розпочали свою діяльність у відповідності до діючих в приймаючій державі-члені положень, до 1 січня 1993 року повинні пройти процедуру, викладену в пунктах 1-5. З цієї дати вони повинні будуть керуватись положеннями пункту 6 і статтями 18, 19, 22, 29.

1. Будь-яка кредитна установа, яка хоче використати свободи надання послуг вперше на території іншої держави-члена, повинна поінформувати компетентні органи держави-члена походження про діяльність, зазначену в Додатку I, яку вона має на меті здійснювати.

2. Протягом одного місяця після отримання повідомлення, зазначеного в пункті 1, компетентні органи держави-члена походження повинні надіслати це повідомлення до компетентних органів приймаючої держави-члена.

3. Ця стаття не повинна впливати на права, набуті кредитними установами, що надають послуги, до 1 січня 1993 року.

1. Приймаючі держави-члени можуть вимагати для статистики, щоб всі кредитні установи, які мають структурні підрозділи на їх територіях, періодично звітували про свою діяльність в цих приймаючих державах-членах компетентним органам цих країн.

При виконанні покладених на них обов'язків, передбачених статтею 27, приймаючі держави-члени можуть вимагати, щоб структурні підрозділи кредитних установ з інших держав-членів надавали таку ж саму інформацію, яку вони вимагають для таких цілей від вітчизняних кредитних установ.

2. Якщо компетентні органи приймаючої держави-члена переконаються, що кредитна установа, яка має структурний підрозділ або надає послуги на її території, не відповідає чинним положенням законодавства цієї країни, прийнятих відповідно до положень цієї Директиви, які містять повноваження компетентних органів приймаючої держави-члена, ці органи повинні вимагати від цієї кредитної установи припинення такої незаконної діяльності.

3. Якщо зазначена установа не здійснює необхідні заходи, компетентні органи приймаючої держави-члена відповідно інформують про це компетентні органи держави-члена походження. Компетентні органи держави-члена походження при першій можливості повинні здійснити заходи для забезпечення того, щоб зазначена установа припинила таку незаконну діяльність. Про характер цих заходів повідомляється компетентним органам приймаючої держави-члена.

4. Якщо, незважаючи на заходи, здійснені державою-членом походження, або тому, що ці заходи виявилися невідповідними або не можуть застосовуватися в зазначеній державі-члені, установа продовжує порушувати положення законодавства, зазначені в пункті 2, які діють в приймаючій державі-члені, остання має право, після повідомлення компетентних органів держави-члена походження, вжити відповідних заходів для того, щоб запобігти або притягнути до відповідальності за наступні порушення законодавства, та, якщо це необхідно, не дозволити цій установі здійснювати подальшу діяльність на своїй території. Держави-члени повинні забезпечити, щоб на їх територіях було можливо підготувати юридичні документи, необхідні для здійснення таких заходів щодо кредитних установ.

5. Положення пунктів 1-4 не впливають на повноваження приймаючих держав-членів вживати відповідних заходів для того, щоб запобігти або притягнути до відповідальності за порушення, здійснені на їх територіях, які суперечать положенням законодавства, прийнятих цими країнами в спільних інтересах. Це включає можливість перешкоджати установам-порушницям здійснювати будь-які операції на їхніх територіях.

6. Будь-які заходи, здійснені відповідно до пунктів 3, 4 і 5, які передбачають штрафні санкції або обмеження на здійснення свободи надання послуг, повинні бути належним чином пояснені та доведені до відома зазначеної кредитної установи. Кожен такий захід може бути оскарженим в суді держави-члена, компетентні органи якої застосували його.

7. Перед тим як проводити процедуру, передбачену в пунктах 2, 3 і 4, компетентні органи приймаючої держави-члена можуть у випадку крайньої необхідності вживати запобіжних заходів, необхідних для захисту інтересів вкладників, інвесторів та інших осіб, яким надаються послуги. Комісія і компетентні органи інших держав-членів, яких це стосується, повинні бути поінформовані про такі заходи при першій можливості.

Після консультацій з компетентними органами держав-членів, яких це стосується, Комісія може вирішити, що зазначені держави-члени повинні змінити або скасувати ці заходи.

8. Приймаючі держави-члени можуть здійснювати повноваження, покладені на них відповідно до цієї Директиви, шляхом вжиття відповідних заходів з метою запобігання або покарання за порушення, здійснені на їхніх територіях. Це включає можливість заборонити установам здійснювати подальшу діяльність на їхніх територіях.

9. У випадку позбавлення установи ліцензії на здійснення діяльності, компетентні органи приймаючої держави-члена повинні бути поінформовані про це та вжити відповідних заходів, спрямованих на перешкоджання зазначеній установі проводити подальші операції на її території, з метою захисту інтересів вкладників. Кожні два роки Комісія повинна подавати звіт про такі випадки Консультаційному Комітету з питань банківської діяльності.

10. Держави-члени повинні інформувати Комісію про кількість та види випадків, в яких була надана відмова відповідно до статті 20 (1)-(6) або, по яких було вжито заходи у відповідності з пунктом 4 цієї статті. Комісія повинна подавати звіт про такі випадки Консультаційному Комітету з питань банківської діяльності кожні два роки.

11. Ніщо в цій статті не повинно перешкоджати кредитним установам, головні офіси яких знаходяться в інших державах-членах, рекламувати свої послуги, використовуючи всі наявні засоби комунікації в приймаючій державі-члені, які повинні відповідати будь-яким правилам, що регулюють форму і зміст такої реклами, прийнятих в інтересах спільного блага.

1. Компетентні органи держав-членів повинні інформувати Комісію:

(a) про будь-яке ліцензування прямої або непрямої дочірньої компанії, діяльність одної або більше материнських компаній якої регулюються законодавством третьої країни. Комісія відповідно повинна інформувати про це Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності;

(b) коли, така материнська компанія набуває дольової участі в кредитній установі Співтовариства, в результаті чого ця кредитна установа стає його дочірньою компанією. Комісія відповідно повинна інформувати про це Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності;

Коли ліцензія надається прямій або непрямій дочірній компанії однієї або більше материнських компаній, діяльність яких регулюється законодавством третіх країн, в нотифікації, яку компетентні органи повинні надіслати Комісії відповідно до статті 11, повинна бути точно вказана структура групи.

2. Держави-члени повинні інформувати Комісію про будь-які труднощі загального характеру, яких зазнають їхні кредитні установи під час заснування або здійснення діяльності в третій країні.

3. Комісія повинна періодично підготовлювати звіт щодо розгляду підходу, який застосовується до кредитних установ Співтовариства в третіх країнах, як викладено в пунктах 4 і 5, стосовно заснування та здійснення банківської діяльності і набування участі в кредитних установах третіх країн. Комісія повинна подавати такі звіти разом з будь-якими відповідними пропозиціями на розгляд Раді.

4. Якщо Комісія на основі звітів, зазначених в пункті 3, або на основі іншої інформації приходить до висновку, що третя країна не надає кредитним установам Співтовариства такого належного доступу до ринку, який надається кредитним установам третіх країн Співтовариством, Комісія може подати пропозиції на розгляд Ради для видачі доручення щодо проведення переговорів з метою отримання рівних конкурентних умов для кредитних установ Співтовариства. Рада приймає рішення на основі визначеної більшості голосів.

5. Якщо Комісія на основі звітів, зазначених в пункті 3 або на основі іншої інформації дійде до висновку, що до кредитних установ Співтовариства, які знаходяться в третіх країнах, не застосовується національний режим, який би надавав такі ж самі конкурентні можливості, які існують для вітчизняних кредитних установ та, якщо умови належного доступу до ринку не виконуються, Комісія може ініціювати переговори для того, щоб покращити цю ситуацію.

При обставинах, описаних в першому підпункті, в будь-який час також може бути вирішено, водночас з ініціюванням переговорів відповідно до процедури, викладеної в статті 60 (2), що компетентні органи держав-членів повинні обмежувати або призупиняти винесення своїх рішень по запитам, що надходять під час винесення рішення, або майбутніх запитів щодо надання ліцензії та набуття дольової участі прямими або непрямими материнськими компаніями, діяльність яких регулюється законодавством третьої країни, про яку йдеться. Тривалість зазначених заходів не повинна перевищувати трьох місяців.

До завершення цього трьохмісячного строку виходячи з результатів переговорів та діючи за пропозицією Комісії, Рада може вирішувати кваліфікованою більшістю чи потрібно продовжувати ці заходи.

Такі обмеження або призупинення не повинні застосовуватися до відкриття дочірніх компаній кредитними установами або їх дочірніми компаніями, які належним чином отримали дозвіл на здійснення діяльності в Співтоваристві, а також до набуття такими установами або дочірніми компаніями дольової участі в кредитних установах Співтовариства.

6. Якщо Комісія дійде висновку, що має місце одна із ситуацій, описаних в пунктах 4 і 5, то держави-члени повинні повідомляти Комісію за її проханням:

(a) про будь-який запит щодо надання ліцензії прямій або непрямій дочірній компанії однієї або більше материнських компаній, діяльність яких регулюється законодавством третьої країни;

(b) якщо їх інформують відповідно до статті 16 про те, що такий суб'єкт підприємницької діяльності пропонує набути дольову участь в кредитній установі Співтовариства таким чином, щоб ця кредитна установа стала його дочірньою компанією. Обов'язок надавати таку інформацію перестає діяти, коли з третьою країною досягається домовленість, зазначена в пункті 4 або 5, або коли заходи, зазначені в другому та третьому підпунктах пункту 5, перестають вживатися.

7. Заходи, прийняті відповідно до цієї статті відповідають обов'язкам Співтовариства за будь-якими міжнародними угодами, двосторонніми або багатосторонніми, які регулюють започаткування діяльності кредитних установ та її ведення.

1. Держави-члени не повинні застосовувати до структурних підрозділів кредитних установ, які мають свій головний офіс за межами Співтовариства, під час здійснення ними своєї діяльності, положення, які надають їм більш сприятливі умови порівняно з тими, що застосовуються до структурних підрозділів кредитних установ, головний офіс яких знаходиться в Співтоваристві.

2. Компетентні органи повинні повідомляти Комісію і Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності про всі випадки ліцензування структурних підрозділів кредитних установ, які мають свій головний офіс за межами Співтовариства.

3. Не порушуючи положень пункту 1, Співтовариство, відповідно до Договору, може шляхом укладання угод з однією або більше третіми країнами, погодитись застосовувати на основі принципу взаємності положення, згідно з якими на структурні підрозділи кредитної установи, яка має свій головний офіс за межами Співтовариства, поширюються однакові умови по всій території Співтовариства.

1. Комісія може подати пропозиції на розгляд Ради, як за проханням держави-члена, так і за своєї власною ініціативою, для обговорення угод або домовленостей з однією або більше третіми країнами стосовно засобів здійснення нагляду на консолідованій основі за:

- кредитними установами, материнськими компаніями, які мають свої головні офіси в третіх країнах та

- кредитними установами, розташованими в третіх країнах, материнськими компаніями, які, незалежно від того чи є вони кредитними установами чи фінансовими холдинговими компаніями, мають свої головні офіси в Співтоваристві.

2. Домовленості, зазначені в пункті 1, повинні забезпечувати дві умови:

- щоб компетентні органи держав-членів могли отримувати інформацію, необхідну для здійснення нагляду, на основі їхньої фінансової консолідованої ситуації, за кредитними установами або фінансовими холдинговими компаніями, які розміщені в Співтоваристві, та які мають в якості дочірніх компаній кредитні або фінансові установи, що знаходяться за межами Співтовариства, або які беруть участь в таких установах;

- щоб компетентні органи третіх країн могли отримувати інформацію, необхідну для здійснення нагляду за материнськими компаніями, головні офіси яких знаходяться на їх територіях, і які мають в якості дочірніх компаній кредитні або фінансові установи, що знаходяться в одній або більше державах-членах, або які беруть участь в таких установах.

3. Комісія та Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності повинні розглянути результати переговорів, зазначених в пункті 1, та ситуацію, яка виникає з цього приводу.

1. Компетентні органи держави-члена походження, без шкоди для положень цієї Директиви, які покладають обов'язки на компетентні органи приймаючої держави-члена, повинні здійснювати пруденційний нагляд за кредитною установою, в тому числі і пруденційний нагляд за діяльністю, яку вона здійснює у відповідності із статтями 18 і 19.

2. Пункт 1 не повинен перешкоджати здійсненню пруденційного нагляду на консолідованій основі відповідно до цієї Директиви.

Приймаючі держави-члени зобов'язані співпрацювати з компетентними органами держави-члена походження при здійсненні нагляду за ліквідністю структурних підрозділів кредитних установ при здійсненні подальшої координації. Без шкоди для заходів, необхідних для посилення Європейської Валютної Системи, приймаючі держави-члени повинні зберігати повну відповідальність за вжиття необхідних заходів під час реалізації своєї валютної політики. Такі заходи не можуть передбачати дискримінаційне або обмежуюче відношення на підставі того, що кредитна установа отримала ліцензію в іншій державі-члені.

Компетентні органи держав-членів, яких це стосується, повинні тісно співпрацювати з метою здійснення нагляду за діяльністю кредитних установ, які діють, зокрема, через заснування своїх структурних підрозділів в одній або більше державах-членах, в яких не знаходяться їхні головні офіси. Вони повинні забезпечувати один одного інформацією стосовно управління та володіння такими кредитними установами, що може сприяти здійсненню нагляду та вивченню умов щодо їх ліцензування, і всієї інформації, яка може сприяти моніторингу діяльності таких установ, а саме з огляду на ліквідність, платоспроможність, депозитні гарантії, обмеження великих ризиків, адміністративні і бухгалтерські процедури та механізми внутрішнього контролю.

1. Приймаючі держави-члени повинні забезпечити, щоб, у випадку, коли кредитна установа, яка отримала ліцензію в іншій державі-члені, здійснює свою діяльність через структурний підрозділ, компетентні органи держави-члена походження, після інформування компетентних органів приймаючої держави-члена, могли б здійснювати особисто або за допомогою посередників, яких вони призначають для цієї мети, перевірку на місцях інформації, зазначеної в статті 28.

2. З метою перевірки структурних підрозділів, компетентні органи держави-члена походження також можуть застосовувати одну із процедур, викладених в статті 56 (7).

3. Ця стаття не повинна впливати на право компетентних органів приймаючої держави-члена здійснювати, на виконання своїх обов'язків, відповідно до цієї Директиви, перевірки на місцях структурних підрозділів, заснованих на їх території.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб всі особи, які працюють або працювали на компетентні органи, так само, як і аудитори або експерти, які діють від імені компетентних органів, зберігали професійну таємницю. Це означає, що ніяка конфіденційна інформація, яку вони можуть отримувати під час виконання своїх обов'язків, не повинна розкриватися будь-якій особі або органу, за винятком інформації у вигляді резюме або в узагальненій формі таким чином, щоб не можна було визначити окремі установи. Така заборона не поширюється на випадки, передбачені кримінальним законодавством.

Незважаючи на це, якщо кредитна установа була проголошена банкрутом або примусово ліквідується, конфіденційна інформація, що не стосується третіх осіб, які намагаються врятувати цю кредитну установу, може бути розголошена в суді під час цивільних або арбітражних процесів.

2. Пункт 1 не повинен перешкоджати компетентним органам різних держав-членів обмінюватися інформацією відповідно до цієї Директиви та інших директив, які застосовуються до кредитних установ. Ця інформація повинна відповідати умовам професійної таємниці, зазначеної в пункті 1.

3. Держави-члени можуть укладати угоди про співробітництво, які передбачають обмін інформацією з компетентними органами третіх країн або з органами виконавчої влади третіх країн, як визначено в пунктах 5 і 6, тільки якщо розкрита інформація підпадає під гарантії професійної таємниці, принаймні еквівалентним тим, які зазначені в цій статті. Такий обмін інформацією повинен здійснюватися для виконання зазначеними органами своїх наглядових завдань.

Якщо інформація походить з іншої держави-члена, вона не може бути розкрита без прямої згоди компетентних органів, які її розкрили, та коли необхідно, повинна використовуватися лише у цілях, на які зазначені органи дали свою згоду.

4. Компетентні органи, які отримують інформацію згідно пункту 1 або 2, можуть використовувати її тільки під час виконання своїх обов'язків:

- для того, щоб перевірити виконання умов, які регулюють започаткування діяльності кредитних установ та для того, щоб сприяти здійсненню моніторингу діяльності таких установ на консолідованій або неконсолідованій основі, особливо з огляду на моніторинг ліквідності, платоспроможності, великих ризиків, адміністративних і бухгалтерських процедур та механізмів внутрішнього контролю, або

- для накладання санкцій, або

- під час адміністративної апеляції проти рішення компетентних органів, або

- під час судового провадження, розпочатого відповідно до статті 33, або спеціальних положень, передбачених в цій та інших прийнятих директивах стосовно кредитних установ.

5. Пункти 1 і 4 не повинні перешкоджати обміну інформацією на території держави-члена, якщо в тій же самій державі-члені існує два або більше компетентних органів, або між державами-членами, між компетентними органами та:

- органами, на яких покладено державний обов'язок здійснювати нагляд за діяльністю інших фінансових організацій і страхових компаній, та органами, які відповідають за нагляд за фінансовими ринками,

- органами, які займаються ліквідацією і банкрутством кредитних установ та іншими подібними процедурами,

- особами, які відповідають за проведення аудиту, що вимагається законом, рахунків кредитних та інших фінансових установ, під час виконання своїх наглядових функцій, і не повинні перешкоджати розкриттю інформації органам, які збирають інформацію про схеми гарантування депозитних вкладів, яка є необхідною для здійснення їхніх функцій. Отримана інформація повинна відповідати умовам професійної таємниці, зазначеним в пункті 1.

6. Незважаючи на положення пунктів з 1 по 4, держави-члени можуть надавати дозвіл на здійснення обміну інформацією між компетентними органами та:

- органами, які відповідають за нагляд за органами, що займаються ліквідацією і банкрутством кредитних установ та іншими подібними процедурами, або

- органами, які відповідають за нагляд за особами, що зобов'язані проводити встановлений законом аудит рахунків страхових компаній, кредитних установ, інвестиційних компаній та інших фінансових установ.

Держави-члени, які користуються положеннями першого підпункту, повинні вимагати виконання принаймні наступних умов:

- інформація повинна використовуватися з метою здійснення наглядових завдань, зазначених в першому підпункті;

- отримана інформація в даному контексті повинна відповідати вимогам професійної таємниці, зазначеним в пункті 1;

- якщо інформація походить з іншої держави-члена, вона не може бути розкрита без прямої згоди компетентних органів, які її розкрили, та, якщо така згода була отримана, інформація повинна використовуватися виключно в цілях, на які ці органи дали свою згоду.

Держави-члени повинні повідомити Комісії та іншим державам-членам назву органів, які можуть отримувати інформацію відповідно до цього пункту.

7. Незважаючи на положення пунктів 1-4, держави-члени можуть, з метою посилення стабільності, в тому числі цілісності, фінансової системи, дозволити здійснювати обмін інформацією між компетентними органами та органами, які відповідно до законодавства відповідають за виявлення та розслідування порушень законодавства про підприємництво.

Держави-члени, на які поширюється дія положень першого підпункту, повинні вимагати виконання принаймні наступних умов:

- інформація повинна використовуватися з метою здійснення наглядових завдань, зазначених в першому підпункті;

- отримана інформація в даному контексті повинна підлягати умовам професійної таємниці, зазначеним в пункті 1;

- коли інформація походить з іншої держави-члена, вона не може бути розкрита без прямої згоди компетентних органів, які її розкрили, та, якщо така згода була отримана, інформація повинна використовуватися виключно в цілях, на які ці органи дали свою згоду.

Якщо в державі-члені компетентні органи або органи, зазначені в першому підпункті, виконують своє завдання по виявленню та розслідуванню за допомогою осіб, враховуючи їхню особливу компетентність, призначених для цієї мети та які не перебувають на державній службі, таким особам може надаватися дозвіл здійснювати обмін інформацією, яка передбачена в першому підпункті за умов, визначених в другому підпункті.

Для виконання положення третього абзацу другого підпункту, органи, зазначені в першому підпункті, повинні повідомляти компетентним органам, які розкрили інформацію, імена та конкретні обов'язки осіб, яким надсилається така інформація.

Держави-члени повинні повідомляти Комісії та іншим державам-членам назву органів, які можуть отримувати інформацію відповідно до цього пункту.

До 31 грудня 2000 р., Комісія повинна підготувати звіт щодо застосування положень цього пункту.

8. Ця стаття не повинна перешкоджати компетентним органам надавати:

- центральним банкам та іншим органам, які виконують подібні функції в якості органів монетарної політики,

- коли необхідно іншим державним органам, відповідальним за здійснення нагляду за платіжними системами,

інформацію, призначену для виконання їхнього завдання, та не повинна перешкоджати таким органам надавати компетентним органам таку інформацію, яка може бути їм потрібна для виконання положень пункту 4. Отримана інформація в цьому контексті підпадає під вимоги професійної таємниці, визначені в цій статті.

9. Крім того, незважаючи на положення, зазначені в пунктах 1-4, держави-члени на основі положень, встановлених законодавством, можуть дозволяти розкриття певної інформації іншим департаментам адміністрацій їхнього центрального органу виконавчої влади, який відповідає за законодавство щодо нагляду за кредитними, фінансовими установами, компаніями, які надають послуги з інвестування, страховими компаніями, та інспекторам, які діють від імені цих департаментів.

Однак, таке розкриття інформації може здійснюватися тільки тоді, коли це необхідно для здійснення пруденційного контролю.

Проте, держави-члени повинні забезпечити, щоб інформація, отримана згідно пунктів 2 і 5, та отримана шляхом проведення перевірки на місцях, зазначена в статті 29 (1) та (2), ніколи не розкривалася у випадках, зазначених в цьому пункті, за виключенням, коли на це є пряма згода компетентних органів, які розкрили інформацію, або згода компетентних органів держав-членів, в яких здійснювалася перевірка на місцях.

10. Ця стаття не повинна перешкоджати компетентним органам передавати інформацію, зазначену в пунктах 1-4, кліринговому дому або іншому подібному органу, який визнається національним законодавством, для забезпечення одного з ринків їхніх держав-членів послугами по здійсненню клірингу та розрахунків, якщо вони вважають, що необхідно передавати інформацію для забезпечення належного функціонування цих органів у випадках дефолту або потенційного дефолту учасників ринку. Інформація, отримана з цього приводу, підпадає під вимоги професійної таємниці, визначеним в пункті 1. Однак, держави-члени повинні забезпечити, щоб інформація, отримана згідно пункту 2, не могла бути розкрита за обставин, зазначених в цьому пункті, без прямої згоди компетентних органів, які її розкрили.

1. Держави-члени повинні принаймні забезпечити, щоб: (a) будь-яка особа, яка має дозвіл в значенні Директиви Ради 84/253/ЄЕС (14), виконуючи в кредитній установі завдання, зазначене в статті 51 Директиви Ради 78/660/ЄЕС(15) або в статті 37 Директиви Ради 83/349/ЄЕС, або в статті 31 Директиви 85/611/ЄЕС (16), або будь-яке інше встановлене законом завдання, була зобов'язана негайно звітувати компетентним органам про будь-які факти або рішення цієї установи, про які їй стало відомо під час виконання свого завдання, яке полягає в тому, щоб: - встановлювати суттєві порушення законодавства, підзаконних або адміністративних положень, що встановлюють умови ліцензування, або які регулюють тільки здійснення діяльності кредитних установ, або

- впливати на безперервне функціонування кредитної установи,

- призводити до відмови затверджувати звіти або до затвердження звітів, але із застереженнями;

(b) така особа також повинна звітувати про будь-які факти або рішення, про які їй стає відомо під час виконання свого завдання, як описано в пункті (a), в установі, яка має тісні зв'язки з кредитною установою, в результаті відносин з приводу контролю, в якій вона виконує вищезазначене завдання.

2. Розкриття компетентними органами в установленому порядку інформації про будь-який факт або рішення, зазначені в пункті 1, особами, компетентними згідно з Директивою 84/253/ЄЕС, не є порушенням будь-якого обмеження щодо розкриття інформації, яке обумовлене контрактом або будь-яким законам, підзаконними або адміністративним положенням, та не призводить до притягнення таких осіб до будь-якої відповідальності.

Без шкоди для процедур щодо позбавлення ліцензії та положень кримінального законодавства, держави-члени повинні передбачити, щоб їхні відповідні компетентні органи могли приймати або накладати штрафи, або вживати заходи, направлені тільки на припинення виявлених порушень або усунення причин таких порушень, по відношенню до кредитних установ або тих, хто дійсно контролює діяльність кредитних установ, які порушують закони, підзаконні та адміністративні положення стосовно нагляду або здійснення їхньої діяльності.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб рішення, прийняті по відношенню до кредитної установи у відповідності із законодавством, регулюючими або адміністративними положеннями, прийнятих згідно цієї Директиви, могли бути оскаржені в суді. Таке ж саме застосовується, коли не було прийнято рішення протягом шести місяців після надання заяви щодо отримання ліцензії, яка містить всю інформацію, що вимагається згідно діючих положень.

Стаття 3 Директиви 2000/46/ЄС повинна застосовуватись до кредитних установ. (Доповнення статті 1 (2) Директиви 2000/28/ЄС)

1. Кожного разу, коли держава-член законом, підзаконними або адміністративними положеннями імплементує положення права Співтовариства щодо пруденційного нагляду за діючою кредитною установою, в яких використовуються термін "власні кошти" або є посилання на цей термін, вона повинна привести у відповідність цей термін або поняття, що надається в пунктах 2, 3 і 4, і в статтях 35-38.

2. За умови обмежень, викладених в статті 38, неконсолідовані власні кошти кредитних установ складаються з наступних статей:

1) капіталу в значенні статті 22 Директиви 86/635/ЄЕС по мірі того як він був внесений, до якого додаються рахунки емісійної різниці, однак, за виключенням, кумулятивних привілейованих акцій;

2) резервних фондів (резервів) в значенні статті 23 Директиви 86/635/ЄЕС та прибутки і збитки минулих років в результаті використання прибутків і збитків на кінець року. Держави-члени можуть дозволити включати тимчасові прибутки ще до прийняття формального рішення тільки якщо ці прибутки були перевірені особами, які мають повноваження на проведення аудиту рахунків і якщо компетентні органи переконаються, що сума, про яку йдеться, оцінена згідно з принципами, викладеними в Директиві 86/635/ЄЕС і не підлягає найближчим вирахуванням або виплаті дивідендів;

3) коштів для загальних банківських ризиків в значенні статті 38 Директиви 86/635/ЄЕС;

4) фондів на переоцінку в значенні статті 33 Директиви 78/660/ЄЕС;

5) уточнення вартості активів в значенні пункту (2) статті 37 Директиви 86/635/ЄЕС;

6) інших статей в значенні статті 35;

7) зобов'язань членів кредитних установ, створених в якості кооперативних товариств та солідарні зобов'язання позичальників деяких установ, організованих в якості фондів, як зазначено в пункті (1) статті 36;

8) кумулятивних привілейованих акцій з встановленим строком і субординованого боргу, як зазначено в пункті (3) статті 36;

Наступні статті повинні вираховуватися відповідно до статті 38:

9) власні акції за балансовою вартістю, якими володіє кредитна установа;

10) нематеріальні активи в значенні пункту 9 статті 4 "Актив" Директиви 86/635/ЄЕС;

11) суттєві втрати поточного фінансового року;

12) дольова участь в інших кредитних і фінансових установах, яка перевищує 10% їхнього капіталу, субординовані вимоги та інструменти зазначені в статті 35, якими кредитна установа володіє в кредитних і фінансових установах, де вона має дольову участь вищу за 10% їх капіталу, в кожному випадку.

Коли акції іншої кредитної або фінансової установи перебувають у тимчасовому володінні з метою проведення операції по здійсненню фінансової допомоги, яка призначена для реорганізації та рятування тієї установи, компетентні органи можуть відмовитися від застосування цього положення.

13) дольова участь в інших кредитних і фінансових установах на рівні до 10% їхнього капіталу, субординовані вимоги і інструменти зазначені в статті 35, які кредитна установа має по відношенню до кредитних або фінансових установ крім тих, що зазначені в пункті (12) стосовно загальної суми такої дольової участі, субординовані вимоги і інструменти, що перевищують 10% власних коштів тієї кредитної установи, розраховані до відрахування статей пункту (12) і цього пункту.

З метою подальшого узгодження положень щодо консолідації, держави-члени можуть забезпечити, щоб для розрахунку неконсолідованих власних коштів, материнським компаніям, які підлягають нагляду на консолідованій основі, не потрібно вираховувати свою дольову участь в інших кредитних чи фінансових установах, які включені до консолідації. Це положення застосовується до всіх правил пруденційного нагляду узгоджених нормативними актами Співтовариства.

3. Поняття власних коштів, як визначено в пунктах (1)-(8) пункту 2, включає максимальну кількість статей і сум. Використання цих статей і встановлення нижчого рівня обмежень, а також відрахування статей, які не перераховані в підпунктах (9)-(13) пункту 2 залишається на розсуд держав-членів. Держави-члени все одно зобов'язані зважати на краще узгодження з огляду на спільне визначення власних коштів.

В зв'язку з цим, не пізніше 1 січня 1996 р. Комісія повинна подати Європейському парламенту і Раді звіт про застосування цієї статті і статей 35-39, разом, де це необхідно, з пропозиціями щодо внесення змін, які вона вважає доцільними. Не пізніше 1 січня 1998 р. Європейський парламент і Рада, діючи у відповідності з процедурою, визначеною в статті 251 Договору і після консультацій з Економічним і соціальним комітетом, повинні розглянути визначення власних коштів з метою однакового застосування спільного визначення.

4. Статті, перераховані в підпунктах (1)-(5) пункту 2 повинні бути в наявності у кредитної установи для безперешкодного та негайного використання з метою покриття ризиків або збитків, як тільки вони з'являються. Сума не повинна підлягати у найближчому часі будь-яким податковим відрахуванням на момент її розрахунку або повинна бути належним чином скоригована залежно від податкових відрахувань до такого рівня, в межах якого ці статті можуть використовуватися для покриття ризиків або збитків.

1. Поняття власних коштів, що використовується державою-членом, може включати інші статті за умови, що, яким би не було їх юридичне або бухгалтерське призначення, вони мають наступні характеристики:

(a) вони можуть вільно використовуватися кредитною установою для покриття звичайних банківських ризиків, коли операційні та капітальні збитки ще не були визначені;

(b) їх існування розкрито у внутрішній бухгалтерській документації;

(c) їхній розмір визначається правлінням кредитної установи, перевіряється незалежними аудиторами, повідомляється компетентним органам та ставиться під нагляд останніх.

2. Середньострокові цінні папери та інші інструменти, які відповідають наступним умовам, також можуть вважатися іншими статтями:

(a) вони не можуть бути погашені за ініціативою пред'явника або без попередньої згоди компетентних органів;

(b) договір позики повинен передбачати, що кредитна установа може мати право вибору щодо відстрочення виплат процентів по позиці;

(c) вимоги позикодавця до кредитної установи повинні бути повністю субординовані до вимог всіх несубординованих кредиторів;

(d) документи, що регулюють випуск цінних паперів, повинні передбачати, щоб борг та невиплачені проценти могли покрити збитки, дозволяючи кредитній установі продовжувати здійснювати свою діяльність;

(e) враховуються тільки повністю сплачені суми.

Ці статті можуть бути доповнені іншими кумулятивними привілейованими акціями крім тих, що наведені підпункті (8) пункту (2) статті 34.

1. Зобов'язання членів кредитних установ, створених у формі кооперативних товариств, зазначених в підпункті (7) пункту (2) статті 34 повинні включати невитребовану від акціонерів частину підписного капіталу таких установ; у випадку, коли, кредитна установа несе збитки, разом із зобов'язаннями членів цих кооперативних товариств здійснювати додаткові платежі, що не підлягають поверненню, повинна бути можливість вимагати здійснення платежів без затримок.

У випадку, коли кредитні установи, організовані в формі фондів, до солідарних зобов'язань позичальників застосовується такий саме підхід, як і до попередніх статей.

Всі такі статті можуть бути включені до власних коштів, якщо відповідно до національного законодавства вони належать до власних коштів установ цієї категорії.

2. Держави-члени не повинні включати до власних коштів державних кредитних установ гарантії, які вони або їх місцеві органи виконавчої влади надають таким установам.

3. Держави-члени або компетентні органи можуть включати до власних коштів кумулятивні привілейовані акції, зазначені в підпункті 8 пункту 2 статті 34, та субординований позичковий капітал, зазначений в цьому ж положенні, коли існують зобов'язуючі угоди, відповідно до яких, у випадку банкрутства або ліквідації кредитної установи, вони займають останнє місце по відношенню до несплачених боргів всіх інших позикодавців і не можуть бути погашені поки всі інші наявні в цей момент борги не будуть сплачені.

Субординований позичковий капітал повинен відповідати наступним критеріям:

(a) до уваги можуть братися тільки повністю сплачений капітал;

(b) строк погашення позик повинен бути принаймні 5 років, після якого по ним можуть бути зроблені виплати; якщо строк погашення боргу не встановлений, то сплата по ньому здійснюється лише після попереднього повідомлення за п'ять років, крім випадків, коли ці позики більше не вважаються власними коштами, або якщо спеціально вимагається попередній дозвіл компетентних органів на передчасне погашення. Компетентні органи можуть видавати дозвіл на передчасне погашення таких позик при умові, якщо таке прохання здійснюється за ініціативи позикодавця і не впливає на платоспроможність даної кредитної установи;

(c) ступінь, до якої вони можуть вважатися власними коштами, повинна поступово знижуватись протягом принаймні останніх 5-ти років до дати погашення;

(d) договір позики не повинен містити жодного положення, яке передбачає, що при визначених умовах, крім ліквідації кредитної установи, борг буде погашено до узгодженої дати погашення.

1. Якщо розрахунок має здійснюватись на консолідованій основі, консолідовані суми, які відносяться до статей, перерахованих в статті 34(2), повинні використовуватися відповідно до правил, викладених в статтях 52-56. Крім того, наступні статті, якщо вони є кредитовими ("негативними") статтями, можуть вважатися консолідованими резервами для розрахунку власних коштів:

- будь-яка частка участі сторонніх власників в акціонерному капіталі дочірньої компанії у значенні статті 21 Директиви 83/349/ЄЕС, якщо застосовується метод глобальної інтеграції;

- різниця першої консолідації в значенні статей 19, 30 і 31 Директиви 83/349/ЄЕС;

- різниці при обміні валют, які включені до консолідованих резервних фондів відповідно до статті 39(6) Директиви 83/635/ЄЕС;

- будь-яка різниця, яка виникає в результаті включення певної участі у відповідності з методом, наведеним в статті 33 Директиви 83/349/ЄЕС.

2. Якщо вищенаведені статті є дебетовими ("позитивними"), вони повинні відраховуватись при розрахунку консолідованих власних коштів.

1. Статті, зазначені в п.п. 4-8 статті 34 (2) підлягають наступним обмеженням:

(a) сума статей в п.п. 4-8 не повинна перевищувати максимум 100% статей в п. 1 плюс п.п. 2 і 3 за мінусом п.п. 9, 10 і 11;

(b) сума статей в п.п. 7 і 8 не повинна перевищувати максимум 50% статей в п.1 плюс 2 та 3 за мінусом 9, 10 і 11;

(c) сума статей в п.п. 12 і 13 відраховується із загальної суми статей.

2. Компетентні органи можуть дозволити кредитним установам перевищувати обмеження, викладені в пункті 1, за тимчасових і виняткових обставин.

Дотримання умов, викладених в статті 34(2), (3) та (4) і статтях 35-38, повинне бути доведено у відповідності до вимог компетентних органів.

1. Коефіцієнт платоспроможності виражає власні кошти, як зазначено в статті 41, в якості пропорції суми активів і позабалансових статей, зважених за ступенями ризику відповідно до статті 42.

2. Коефіцієнти платоспроможності кредитних установ, які не є ні материнськими компаніями, як визначено в статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС, ні дочірніми компаніями таких компаній, повинні розраховуватись на індивідуальній основі.

3. Коефіцієнти платоспроможності кредитних установ, які є материнськими компаніями, розраховуються на консолідованій основі відповідно до методів, визначених в цій Директиві та в Директиві 83/635/ЄЕС.

4. Компетентні органи, які відповідають за видачу ліцензії та здійснення нагляду за материнською компанією, яка є кредитною установою, також можуть вимагати розрахунку субконсолідованого та неконсолідованого коефіцієнта відносно цієї материнської компанії та будь-якої з її дочірніх компаній, які підлягають нагляду з боку компетентних органів та видачі ними ліцензії на здійснення діяльності. Якщо такий моніторинг щодо задовільного розміщення капіталу в межах банківської групи не здійснюється, то повинні вживатись інші заходи для досягнення даної мети.

5. Без шкоди для виконання кредитною установою вимог, зазначених в пунктах 2, 3, 4 та в статті 52 (8) і (9), компетентні органи повинні забезпечити, щоб коефіцієнти розраховувались щонайменше два рази на рік самими кредитними установами, які повідомляють компетентним органам результати та будь-які необхідні складові дані, або компетентними органами на підставі даних, наданих кредитними установами.

6. Оцінка активів та позабалансових статей повинна проводитись відповідно до Директиви 83/635/ЄЕС.

Власні кошти, як визначено в цій Директиві, повинні формувати чисельник коефіцієнта платоспроможності.

1. Ступені кредитного ризику, виражені у вигляді коефіцієнтів зваження, повинні визначатися для активів відповідно до статей 43, 44 та виключно статтями 45, 62, 63. Балансова вартість кожного активу потім має бути помножена на відповідний коефіцієнт зваження для того, щоб визначити вартість з урахуванням ризику.

2. У випадку позабалансових статей, перерахованих в Додатку II, повинен застосовуватись розрахунок у два етапи, як визначено в статті 43(2).

3. У випадку позабалансових статей, зазначених в статті 43(3), потенційні витрати на відновлення контрактів у випадку дефолту контрагента повинні розраховуватись за допомогою одного з двох методів, наведених в Додатку III. Ці витрати мають бути помножені на відповідні коефіцієнти зваження контрагента, зазначені в статті 43 (1), за виключенням 100%-го коефіцієнта зваження, як зазначено в тій статті, який замінюється 50%-им коефіцієнтом зваження для визначення вартості з урахуванням ризику.

4. Сума вартостей активів з урахуванням ризику та позабалансових статей, зазначених в пунктах 2 і 3 є знаменником коефіцієнта платоспроможності.

1. Наступні коефіцієнти зваження повинні застосовуватись до різних категорій активів, хоча компетентні органи можуть встановлювати вищі коефіцієнти зваження, якщо вони вважають це за потрібне:

(a) нульовий коефіцієнт зваження:

(1) готівка в касі та еквівалентні статті;

(2) активи, які є вимогами до центральних органів виконавчої влади та центральних банків Зони А;

(3) активи, які є вимогами до Європейських Співтовариств;

(4) активи, які є вимогами, які забезпечені явними гарантіями центральних органів виконавчої влади або центральних банків Зони (А) або Європейських Співтовариств;

(5) активи, які є вимогами до центральних органів виконавчої влади і центральних банків Зони Б, деномінованих і забезпечених в національній валюті позичальників;

(6) активи, які є вимогами, які забезпечені явними гарантіями центральних органів виконавчої влади та центральних банків Зони Б, деномінованих та забезпечених в національній валюті гаранта та позичальника;

(7) активи, забезпечені заставою відповідно до вимог компетентних органів, у вигляді цінних паперів центральних органів виконавчої влади або центральних банків Зони (А) або у вигляді цінних паперів, випущених Європейськими Співтовариствами, або готівковими депозитами, розміщеними в кредитній установі, або депозитними сертифікатами, або подібними інструментами, випущеними та розміщеними в останній;

(b) 20% коефіцієнт зваження:

(1) активи, які є вимогами до ЄІБ;

(2) активи, які є вимогами до міжнародних банків розвитку;

(3) активи, які є вимогами, забезпеченими явними гарантіями ЄІБ;

(4) активи, які є вимогами, забезпеченими явними гарантіями міжнародних банків розвитку;

(5) активи, які є вимогами до регіональних або місцевих органів виконавчої влади Зони (А), як зазначено в статті 44;

(6) активи, які є вимогами, забезпеченими явними гарантіями регіональних або місцевих органів виконавчої влади Зони (А), зазначених в статті 44;

(7) активи, які є вимогами до кредитних установ Зони (А), але не є власними коштами таких установ;

(8) активи, які є вимогами зі строком погашення один рік або менше, до кредитних установ Зони Б, крім цінних паперів, випущених такими установами, що визнаються в якості компонентів їхніх власних коштів;

(9) активи, забезпечені явними гарантіями кредитних установ Зони А;

(10) активи, які є вимогами зі строком погашення один рік або менше, забезпечені явними гарантіями кредитних установ Зони Б;

(11) активи, забезпечені заставою у відповідності до вимог компетентних органів у вигляді цінних паперів, випущених ЄІБ або міжнародними банками розвитку;

(12) прирівняні до готівки цінності в процесі збору;

(c) 50%-ий коефіцієнт зваження:

(1) позики повністю забезпечені, відповідно до вимог компетентних органів, іпотекою на житлове майно, яке вже зайняте або буде зайнятим або орендованим позичальником, та позики повністю забезпечені, відповідно до вимог компетентних органів, акціями Фінських житлових компаній, що діють відповідно до Постанови Фінської Житлової Компанії від 1991 року або подальшого відповідного законодавства стосовно житлового майна, яке зайняте або буде зайнятим чи орендованим позичальником; "цінні папери забезпечені іпотекою", які можуть розглядатися як позики, зазначені в першому підпункті або в статті 62 (1), якщо, враховуючи діюче законодавство кожної держави-члена, компетентні органи вважають, що вони є еквівалентними з точки зору кредитного ризику. Без шкоди для видів цінних паперів, які можуть бути включеними та відповідати умовам цього пункту, "цінні папери, забезпечені іпотекою" можуть включати інструменти в значенні Частини B (1) (a) і (b) Додатка до Директиви Ради 93/22/ЄЕС. Компетентні органи повинні бути переконані, що:

(i) такі цінні папери повністю та прямо забезпечені пулом іпотек, які повністю відповідають іпотекам, визначеним в першому підпункті Статті 62 (1), та які відносяться до категорії низького ризику, коли випускаються цінні папери, забезпечені іпотекою;

(ii) відповідне першочергове право вимоги по об'єктам іпотеки належить безпосередньо власникам цінних паперів, забезпечених іпотекою, або довіреній особі, що діє від їх імені, або призначеному представнику, в такій самій пропорції до цінних паперів, якими вони володіють;

(2) передоплата та нарахований прибуток: ці активи підлягають зваженню, яке відповідає контрагенту, коли кредитна установа може визначити його відповідно до Директиви 86/635/ЄЕС. В інших випадках, коли кредитна установа не в змозі визначити контрагента, вона повинна застосовувати єдиний 50%-ий коефіцієнт зваження;

(d) 100%-ий коефіцієнт зваження:

(1) активи, які є вимогами до центральних органів виконавчої влади та центральних банків Зони Б, крім випадків, коли вони деноміновані і забезпечені в національній валюті позичальника;

(2) активи, які є вимогами до регіональних або місцевих органів виконавчої влади Зони Б;

(3) активи, які є вимогами до кредитних установ Зони Б зі строком погашення більше 1-го року;

(4) активи, які є вимогами до небанківських секторів Зони А і Зони Б;

(5) матеріальні "Активи" в значенні статті 4 (10) Директиви 86/635/ЄЕС;

(6) частка капіталу, участь та інші компоненти власних коштів інших кредитних установ, які не відраховуються з власних коштів кредитних установ, що надають позику;

(7) всі інші активи, за виключенням тих, що відраховуються з власних коштів.

2. До позабалансових статей, які не підпадають під дію пункту 3, має застосовуватись наступний підхід. Спочатку вони групуються відповідно до груп ризику, визначених в Додатку II. До уваги буде братися повна вартість статей групи високого ризику, 50% вартості статей групи середнього ризику і 20% вартості статей групи середньо-низького ризику, в той час як вартість статей низького ризику встановлюється на нульовому рівні. На другому етапі, позабалансові вартості, скориговані, як зазначено вище, помножуються на коефіцієнт зваження, який відповідає певному контрагенту у відповідності до підходу, який застосовується до активів, зазначеного в пункті і та в статті 44. У випадку "репо" угод, угод з продажу активів та покупки аутрайт на строк, коефіцієнт зваження застосовується до активів, про які йдеться, а не до контрагентів по операціям. Частина несплаченого капіталу, на який був підписаний Європейський Інвестиційний Фонд, може зважуватися за допомогою 20% коефіцієнта зваження.

3. Методи викладені в Додатку III застосовуються до позабалансових рахунків, перерахованих в Додатку IV, крім:

- контрактів, які торгуються на визнаних ринках,

- валютних контрактів (крім контрактів на золото) зі строком погашення 14 календарних днів або менше.

До 31 грудня 2006 року, компетентні органи держав-членів можуть звільняти від застосування методів, викладених в Додатку III, позабіржові контракти, які пройшли кліринг в кліринговому домі, якщо останній діє в якості законного контрагента, а всі учасники щоденно повністю забезпечують ризик, який вони приймають на кліринговий дім, таким чином забезпечуючи покриття як поточного ризику так і потенційного майбутнього ризику. Компетентні органи повинні слідкувати за тим, щоб надане забезпечення створювало такий самий рівень захисту, як і забезпечення, яке відповідає пункту 1(a) (7), а також за тим, щоб ризик нагромадження ризиків клірингового дому вище ринкової вартості наданого забезпечення був ліквідований.

Держави-члени повідомляють Комісію про те, як вони використовують положення цієї статті.

4. Якщо позабалансові статті забезпечені явними гарантіями, вони зважуються таким чином, ніби вони відносились до гаранта, а не до контрагента.

Якщо потенційний ризик, який виникає в результаті здійснення позабалансових трансакцій, повністю забезпечений відповідно до вимог компетентних органів будь-якими активами, які визнаються як забезпечення в пункті 1(a) (7) та (b) (11), застосовуються коефіцієнти зваження 0% або 20% в залежності від забезпечення, яке мається на увазі.

Держави-члени можуть застосувати 50%-ий коефіцієнт зваження до позабалансових статей, які є поруками або гарантіями, що носять характер замінників кредитних інструментів, і які повністю гарантовані відповідно до вимог компетентних органів іпотеками, згідно умов пункту 1 (c) (1), за умови, що гарант має безпосереднє право на таке забезпечення.

5. Коли активам та позабалансовими статтям надається нижчий коефіцієнт зваження через існування явних гарантій або забезпечення, яке відповідає вимогам компетентних органів, нижчий коефіцієнт зваження повинен застосовуватись лише до тієї частини, яка гарантована, або повністю покрита забезпеченням.

1. Незважаючи на вимоги статті 43 (1) (b), держави-члени можуть встановлювати 0% коефіцієнт зваження для своїх власних регіональних та місцевих органів виконавчої влади, якщо немає ніякої різниці в ризику між вимогами до останніх та вимогами до їх регіональних органів виконавчої влади через уповноваження регіональних і місцевих органів виконавчої влади по залученню зовнішніх ресурсів та існування специфічного організаційного регулювання, яке націлене на зниження можливості дефолту останніх. Нульовий коефіцієнт зваження, встановлений відповідно до цих критеріїв, має застосовуватись до вимог балансових і позабалансових статей, які відносяться до регіональних і місцевих органів виконавчої влади, про які йдеться, та до балансових і позабалансових вимог, які відносяться до інших контрагентів, і гарантованих цими регіональними або місцевими органами виконавчої влади або забезпечених у відповідності до вимог відповідних компетентних органів забезпеченням у вигляді цінних паперів, випущених цими регіональними і місцевими органами виконавчої влади.

2. Держави-члени повинні повідомляти Комісії про те, чи вважають вони, що нульовий коефіцієнт зваження є виправданим відповідно до критеріїв, викладених в пункті 1. Комісія має розповсюдити цю інформацію. Інші держави-члени можуть запропонувати кредитним установам, які знаходяться під наглядом їхніх компетентних органів, можливість застосування нульового коефіцієнта зваження, коли вони мають ділові стосунки з регіональними або місцевими органами виконавчої влади, про які йдеться, або, коли вони мають вимоги, гарантовані останніми, включаючи забезпечення у вигляді цінних паперів.

1. Не порушуючи положень статті 44 (1), держави-члени можуть застосовувати 20%-ий коефіцієнт зваження до активів, які гарантовані у відповідності до вимог компетентних органів, забезпеченням у вигляді цінних паперів, випущених регіональними або місцевими органами виконавчої влади Зони А, депозитами, розміщеними в кредитних установах, крім цієї кредитної установи, або депозитними сертифікатами, або подібними інструментами, випущеними такими кредитними установами.

2. Держави-члени можуть застосовувати 10%-ий коефіцієнт зваження стосовно вимог до установ, які спеціалізуються на міжбанківському ринку та ринку державного боргу в своїх державах-членах походження і підлягають пильному нагляду з боку компетентних органів, якщо ці активи повністю забезпечені, відповідно до вимог компетентних органів держав-членів походження, групою поєднаних активів, зазначених в статті 43(1)(a) та (b), які визнаються останніми як адекватне забезпечення.

3. Держави-члени повинні повідомляти Комісії про будь-які положення, прийняті відповідно до пунктів 1 і 2, та причини їх прийняття. Комісія має передати цю інформацію державам-членам. Комісія повинна періодично перевіряти результати застосування цих положень з метою запобігання дисбалансу в конкуренції.