Договір про заснування Європейської Спільноти (Договір про заснування Європейського економічного співтовариства)

Договір

про заснування Європейської Спільноти (консолідована версія станом на 1 січня 2005 року)

( Додатково див. Єдиний європейський акт від 17.02.86; Консолідовану версію Договору про Європейський Союз станом на 30.03.2010; Договір від 26.02.2001 Договір від 16.04.2003 Протоколи : від 25.03.57, від 25.03.57, від 25.03.57, від 25.03.57, від 17.04.57, від 13.11.62, від 08.04.65, від 13.03.84, від 07.02.92, від 07.02.92, від 07.02.92, від 07.02.92, від 07.02.92, від 07.02.92, від 07.02.92, від 07.02.92, від 07.02.92, від 07.02.92, від 07.02.92, від 07.02.92, від 07.02.92, від 02.10.97, від 02.10.97, від 02.10.97, від 02.10.97, від 02.10.97, від 02.10.97, від 02.10.97, від 02.10.97, від 02.10.97, від 02.10.97, від 02.10.97, від 26.02.2001, від 26.02.2001, від 26.02.2001 )

ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЬ БЕЛЬГІЙЦІВ, ПРЕЗИДЕНТ ФЕДЕРАТИВНОЇ РЕСПУБЛІКИ НІМЕЧЧИНИ, ПРЕЗИДЕНТ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ, ПРЕЗИДЕНТ ІТАЛІЙСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ, ЇЇ КОРОЛІВСЬКА ВИСОКІСТЬ ВЕЛИКА ГЕРЦОГИНЯ ЛЮКСЕМБУРЗЬКА, ЇЇ ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЕВА НІДЕРЛАНДІВ (1),

______________

(1) Згодом членами Європейської Спільноти стали також Чеська Республіка, Королівство Данія, Республіка Естонія, Грецька Республіка, Королівство Іспанія, Ірландія, Республіка Кіпр, Республіка Латвія, Республіка Литва, Республіка Угорщина, Республіка Мальта, Республіка Австрія, Республіка Польща, Португальська Республіка, Республіка Словенія, Словацька Республіка, Республіка Фінляндія, Королівство Швеція та Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії (прим. пер.).

З НЕПОХИТНИМ ПРАГНЕННЯМ закласти підвалини дедалі ближчого союзу народів Європи,

НАТХНЕННІ НАМІРОМ спільними діями сприяти економічному й соціальному поступові своїх країн, щоб ліквідувати бар'єри, що ділять Європу,

ВИЗНАЧАЮЧИ головну мету своїх зусиль - стале поліпшення умов життя та праці своїх народів,

ВИЗНАЮЧИ, що усунення наявних перешкод потребує узгоджених дій, щоб ґарантувати постійний розвиток, збалансовану торгівлю та чесну конкуренцію,

ПІКЛУЮЧИСЯ про зміцнення єдності своїх економік та забезпечення їхнього гармонійного розвитку, зменшуючи наявні відмінності між різними регіонами та долаючи відсталість регіонів, що перебувають у найменш сприятливих умовах,

БАЖАЮЧИ сприяти, через спільну торгівельну політику, поступовому скасовуванню обмежень міжнародної торгівлі,

З НАМІРОМ підтвердити солідарність, що єднає Європу та заморські країни, та бажаючи забезпечити їхнє процвітання й розвиток їхнього добробуту згідно з принципами Статуту Організації Об'єднаних Націй,

НАТХНЕННІ НАМІРОМ зберігати й зміцнювати мир та свободу, об'єднуючи свої ресурси та закликаючи інші народи Європи, що поділяють ці ідеали, об'єднувати свої зусилля,

З НЕПОХИТНИМ ПРАГНЕННЯМ сприяти розвиткові якнайвищого рівня знань своїх народів через широкий доступ до освіти та постійне оновлювання знань,

ВИРІШИЛИ заснувати ЄВРОПЕЙСЬКУ СПІЛЬНОТУ і з цією метою призначили своїх повноважних представників:

(перелік повноважних представників не відтворено)

ЩО, обмінявшися вірчими грамотами, які визнано чинними та виконаними в належній формі, погодилися про таке.

ЧАСТИНА ПЕРША

ПРИНЦИПИ

Стаття 1

Цим Договором ВИСОКІ ДОГОВІРНІ СТОРОНИ засновують ЄВРОПЕЙСЬКУ СПІЛЬНОТУ.

Стаття 2

Завданням Спільноти є, запроваджуючи спільний ринок, економічний та валютний союз, а також виконуючи спільні політики та діяльність, зазначені в статтях 3 та 4, поширювати в межах усієї Спільноти гармонійний, збалансований і стабільний розвиток економічної діяльності, високий рівень зайнятості й соціального захисту, рівність жінок і чоловіків, стабільне та безінфляційне зростання, високий рівень конкурентоспроможності й конвергенції економічних показників, високий рівень захисту й поліпшення стану довкілля, підвищення рівня та якості життя, економічну й соціальну згуртованість та солідарність держав-членів.

Стаття 3

1. На цілі, сформульовані в статті 2, діяльність Спільноти, як обумовлено в цьому Договорі та згідно з визначеними в ньому часовими межами, охоплює:

(a) заборону між державами-членами мита та кількісних обмежень на імпорт та експорт товарів і на всі заходи еквівалентної дії;

(b) спільну торгівельну політику;

(c) внутрішній ринок, що його характеристикою є скасування перешкод вільному пересуванню людей, товарів, послуг та капіталу між державами-членами;

(d) заходи щодо в'їзду та пересуванню осіб, як обумовлено в Розділі IV;

(e) спільну політику у сфері сільського господарства та рибальства;

(f) спільну політику у сфері транспорту;

(g) систему, що забезпечує неспотворену конкуренцію на внутрішньому ринку;

(h) зближення законодавств держав-членів до рівня, що його потребує функціювання спільного ринку;

(i) сприяння координації політик зайнятості держав-членів з метою підвищити їхню ефективність через розроблення скоординованої стратегії зайнятості;

(j) політику в соціальній сфері, зокрема Європейський соціальний фонд;

(k) посилення економічної та соціальної згуртованості;

(l) політику у сфері довкілля;

(m) посилення конкурентоспроможності промисловості Спільноти;

(n) сприяння дослідженням та технічному розвиткові;

(o) заохочення створювання та розвитку транс'європейських мереж;

(p) сприяння досягненню високого рівня охорони здоров'я;

(q) сприяння якості освіти й професійного навчання та розвиткові культур держав-членів;

(r) політику у сфері співпраці з розвитку;

(s) асоціацію з заморськими країнами та територіями з метою збільшити торгівлю та сприяти спільному економічному та соціальному розвиткові;

(t) сприяння посилюванню захисту прав споживачів;

(u) заходи у сферах енергетики, цивільного захисту й туризму.

2. Уся діяльність Спільноти, зазначена в цій статті, має на меті усунути нерівність та сприяти рівності жінок та чоловіків.

Стаття 4

1. На цілі, сформульовані в статті 2, діяльність держав-членів та Спільноти охоплює, як обумовлено в цьому Договорі та згідно з визначеними в ньому часовими межами, запровадження економічної політики на ґрунті внутрішнього ринку, визначення спільної мети, близької координації економічних політик держав-членів, що їх належить провадити згідно з принципом економіки відкритого ринку з вільною конкуренцією.

2. Паралельно до зазначеного вище, як обумовлено в цьому Договорі та згідно з визначеними в ньому часовими межами й процедурами, така діяльність незворотно фіксує обмінні курси, що приводить до впровадження єдиної валюти, екю, та визначає й впроваджує єдину грошово-кредитну політику та політику обмінного курсу з головною метою - підтримувати цінову стабільність та, без порушення цієї мети, сприяти загальним економічним політикам Спільноти згідно з принципом економіки відкритого ринку з вільною конкуренцією.

3. Цю діяльність держав-членів та Спільноти належить провадити, дотримуючися таких засадничих принципів: стабільні ціни, міцні національні фінансові системи та валютні умови, стабільний баланс платежів.

Стаття 5

Спільнота діє в межах повноважень, що їх надає їй цей Договір, та заради цілей, визначених в цьому Договорі.

У сферах, що не належать до її виключної компетенції, Спільнота діє згідно з принципом субсидіарності лише тоді й у такому обсязі, коли держави-члени не можуть належним чином досягти мети запланованого заходу, натомість це краще здійснити на рівні Спільноти з огляду на масштаби чи результати запропонованих заходів.

Будь-якій дії Спільноти не належить виходити за межі того, чого потребує досягнення мети цього Договору.

Стаття 6

Вимоги щодо охорони довкілля належить долучати до визначання та здійснювання політик і заходів Спільноти, зазначених у статті 3, зокрема з огляду на сприяння стабільному розвиткові.

Стаття 7

1. Завдання, доручені Спільноті, виконують такі інституції:

- ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ,

- РАДА,

- КОМІСІЯ,

- СУД,

- РАХУНКОВА ПАЛАТА.

Кожній інституції належить діяти в межах повноважень, що їх їй надає цей Договір.

2. Раді та Комісії допомагають Комітет регіонів та Економіко-соціальний комітет, що виконують дорадчі функції.

Стаття 8

Згідно з процедурами, закладеними в цьому Договорі належить заснувати Європейську систему центральних банків (далі - "ЄСЦБ") та Європейський центральний банк (далі - "ЄЦБ"); їм належить діяти в межах повноважень, що їх надає їм цей Договір та доданий до нього Статут ЄСЦБ та ЄЦБ (далі - "Статут ЄСЦБ").

Стаття 9

Цим засновано Європейський інвестиційний банк, якому належить діяти в межах повноважень, що їх надає йому цей Договір та доданий до нього Статут.

Стаття 10

Державам-членам належить вживати усіх належних заходів, окремих чи загальних, щоб забезпечити виконання зобов'язань, що випливають із цього Договору чи є наслідком заходів, що їх вживають інституції Спільноти. Їм належить сприяти виконанню завдань Спільноти.

Їм належить утримуватися від будь-яких заходів, що можуть перешкодити досягненню цілей цього Договору.

Стаття 11 (*)

1. Державам-членам, що прагнуть запровадити посилену співпрацю в одній зі сфер, зазначених у цьому Договорі, належить подати запит до Комісії, яка може подати до Ради відповідну пропозицію. Якщо Комісія не подає пропозиції до Ради, їй належить інформувати зацікавлені держави-члени про причини.

_______________

(*) Статтю змінено Ніццьким Договором.

2. Рада, на пропозицією Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, кваліфікованою більшістю надає, з дотриманням статей від 43 до 45 Договору про Європейський Союз, дозвіл на запровадження посиленої співпраці, як зазначено в частині першій. Якщо посилена співпраця дотична сфери, що підпадає під дію процедури, зазначеної в статті 251 цього Договору, потрібна згода Європейського Парламенту.

Член Ради може вимагати передати питання на розгляд Європейської Ради. Порушивши питання перед Європейською Радою, Рада може діяти згідно з абзацом першим цієї частини.

3. В актах та рішеннях, потрібних, щоб запровадити посилену співпрацю, належить враховувати всі дотичні положення цього Договору, хіба що в цій статті та статтях від 43 до 45 Договору про Європейський Союз обумовлено інакше.

Стаття 11a (*)

Будь-якій державі-членові, що має намір взяти участь у посиленій співпраці, що її започатковано згідно зі статтею 11, належить сповістити про свій намір Раду та Комісію. Комісії належить надати Раді свій висновок протягом трьох місяців після дати отримання цього сповіщення. Комісії належить ухвалити рішення щодо цього запиту та щодо окремих умов, які вона може вважати потрібними, протягом чотирьох місяців від дати отримання цього сповіщення.

_______________

(*) Статтю додано Ніццьким Договором (колишня частина третя статті 11).

Стаття 12

У сфері застосування цього Договору, без порушення окремих його положень, заборонено будь-яку дискримінацію на підставі державної належності.

Рада, діючи згідно з процедурою, зазначеною у статті 251, може прийняти правила, спрямовані на заборону такої дискримінації.

Стаття 13 (**)

1. Без порушення інших положень цього Договору та в межах повноважень, що він надає Спільноті, Рада, діючи одностайно на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, може вжити заходів, потрібних заради боротьби проти дискримінації на підставі статі, раси, етнічного походження, релігії чи віри, психічних чи фізичних вад, віку чи сексуальної орієнтації.

_______________

(**) Статтю змінено Ніццьким Договором.

2. Відступаючи від частини першої, Раді належить діяти згідно з процедурою, зазначеною у статті 251, за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів, коли вона ухвалює заохочувальні заходи Спільноти, аби підтримувати їхні дії, сприяючи цим досягненню мети, зазначеної в частині першій.

Стаття 14

1. Спільнота ухвалює заходи, спрямовані на поступове запровадження внутрішнього ринку, протягом періоду до 31 грудня 1992 року, згідно з положеннями цієї статті, а також статей 15, 26, частини другої статті 47, статей 49, 80, 93 та 95 без порушення інших положень цього Договору.

2. Внутрішній ринок охоплює простір без внутрішніх кордонів, де згідно з цим Договором забезпечено вільне пересування людей, товарів, послуг та капіталу.

3. Раді, діючи кваліфікованою більшістю на пропозицію Комісії, належить визначити настанови та умови, потрібні, щоб забезпечити збалансований поступ всіх дотичних секторів.

Стаття 15

Розробляючи пропозиції, спрямовані на досягнення мети, сформульованої в статті 14, Комісії належить враховувати обсяг зусиль, що їх деяким економікам з відмінним рівнем розвитку треба докласти, щоб запровадити внутрішній ринок, та в разі потреби пропонувати належні заходи.

Якщо ці заходи набувають форми відступів, вони повинні бути тимчасового характеру та мають спричиняти якнайменше завад функціюванню внутрішнього ринку.

Стаття 16

Без порушення статей 73, 86 та 87 та зважаючи на місце послуг загального економічного інтересу в спільних вартостях Союзу, а також на їхній сприятливий вплив на соціальне та територіальне гуртування, Спільноті й державам-членам, кожному в межах своїх відповідних повноважень та в межах застосування цього Договору, належить дбати про те, щоб ці послуги функціювали на принципах та умовах, що уможливлюють виконання їхньої місії.

ЧАСТИНА ДРУГА

ГРОМАДЯНСТВО СОЮЗУ

Стаття 17

1. Цим запроваджено громадянство Союзу. Кожен, хто має громадянство однієї з держав-членів, є громадянином Союзу. Громадянство Союзу є додатковим до національного громадянства, не заступаючи його.

2. Громадяни Союзу мають права й обов'язки, що їх надає цей Договір.

Стаття 18 (*)

1. Кожен громадянин Союзу має право на вільне пересування та перебування на території держав-членів, з урахуванням обмежень та умов, закладених у цьому Договорі та заходах, ухвалених на його виконання.

_______________

(*) Статтю змінено Ніццьким Договором.

2. Якщо діяльність Спільноти визнано потрібною, щоб досягти цієї мети, та якщо в цьому Договорі не обумовлено потрібних повноважень, Рада може ухвалити положення, що полегшують здійснювання зазначених у частині першій прав. Рада діє згідно з процедурою, зазначеною у статті 251.

3. Частину другу не належить застосовувати до положень щодо паспортів, ідентифікаційних посвідчень, дозволів на перебування чи будь-яких інших подібних документів чи до положень щодо соціального забезпечення та соціального захисту.

Стаття 19

1. Кожен громадянин Союзу, що перебуває в державі-члені, громадянином якої він не є, має право обирати та бути обраним на місцевих виборах у державі-члені перебування на таких самих умовах, як громадяни цієї держави. Це право належить здійснювати з урахуванням докладних положень, що їх ухвалює Рада, діючи одностайно на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом; ці положення можуть обумовлювати відступи на підставі специфічних проблем держави-члена.

2. Без порушення частини четвертої статті 190 та положень, ухвалених на її виконання, кожен громадянин Союзу, що перебуває в державі-члені, громадянином якої він не є, має право обирати та бути обраним до Європейського Парламенту в державі-члені перебування на таких самих умовах, як громадяни цієї держави. Це право належить здійснювати з урахуванням докладних положень, що їх ухвалює Рада, діючи одностайно на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом; ці положення можуть обумовлювати відступи на підставі специфічних проблем держави-члена.

Стаття 20

Кожен громадянин Союзу на території третьої країни, де немає представництва держави-члена, громадянином якої він є, має право користуватися захистом дипломатичних та консульських органів будь-якої держави-члена Союзу на таких самих умовах, як громадяни цієї держави. Державам-членам належить запровадити потрібні правила та почати міжнародні переговори, потрібні, щоб забезпечити такий захист.

Стаття 21

Кожен громадянин Союзу має право подавати петиції до Європейського Парламенту згідно зі статтею 194.

Кожен громадянин Союзу може звертатися до омбудсмана, призначеного згідно зі статтею 195.

Кожен громадянин Союзу має право звертатися до будь-яких інституцій чи органів, зазначених у цій статті чи в статті 7, однією з мов, зазначених у статті 314, та отримувати відповідь тією ж мовою.

Стаття 22

Комісія щотри роки доповідає Європейському Парламентові, Раді та Економіко-соціальному комітетові про застосування положень цієї Частини. У цій доповіді належить враховувати розвиток Союзу.

На цій підставі та без порушення інших положень цього Договору, Рада, діючи одностайно на пропозицію Комісії та після отримання згоди Європейського Парламенту, може ухвалити положення, що посилюють чи доповнюють права, що їх закладено в цій Частині. Рада рекомендує державам-членам ухвалити ці положення згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

ПОЛІТИКИ СПІЛЬНОТИ

РОЗДІЛ I

ВІЛЬНЕ ПЕРЕСУВАННЯ ТОВАРІВ

Стаття 23

1. Спільнота ґрунтується на митному союзі, що обіймає всю торгівлю товарами, містить заборону на ввізне та вивізне мито та всі збори еквівалентної дії між державами-членами та ухвалення спільного митного тарифу у відносинах із третіми країнами.

2. Положення статті 25 та Підрозділу 2 цього Розділу належить застосовувати до продукції, що походить з держав-членів, та продукції, що надходить з третіх країн і перебуває у вільному обігу в державах-членах.

Стаття 24

Продукцію, що надходить із третіх країн, належить вважати такою, що перебуває у вільному обігу в державі-члені, якщо стосовно неї дотримано всіх ввізних формальностей та стягнуто мито чи збори еквівалентної дії, та щодо неї не відбулося повного чи часткового повернення цього мита чи зборів.

ПІДРОЗДІЛ 1

МИТНИЙ СОЮЗ

Стаття 25

Заборонено ввізне та вивізне мито та збори еквівалентної дії між державами-членами. Цю заборону належить застосовувати також до мита фіскального характеру.

Стаття 26

Раді на пропозицію Комісії належить кваліфікованою більшістю встановити ставки Спільного митного тарифу.

Стаття 27

Виконуючи завдання, покладені на неї цим Підрозділом, Комісії належить керуватися:

(a) потребою сприяти торгівлі між державами-членами та третіми країнами;

(b) змінами умов конкуренції в Спільноті тою мірою, якою вони поліпшують конкурентоспроможність підприємств;

(c) потребами Спільноти в постачанні сировини та напівфабрикатів; у зв'язку з цим Комісії належить дбати про те, щоб не порушити умов конкуренції держав-членів щодо готових виробів;

(d) потребою уникати суттєвих збурень економік держав-членів і забезпечувати раціональний розвиток виробництва та зростання споживання в межах Спільноти.

ПІДРОЗДІЛ 2

ЗАБОРОНА КІЛЬКІСНИХ ОБМЕЖЕНЬ МІЖ ДЕРЖАВАМИ-ЧЛЕНАМИ

Стаття 28

Заборонено кількісні обмеження на імпорт та на всі заходи еквівалентної дії між державами-членами.

Стаття 29

Заборонено кількісні обмеження на експорт та на всі заходи еквівалентної дії між державами-членами.

Стаття 30

Положення статей 28 і 29 не виключають заборон чи обмежень на імпорт, експорт чи транзит товарів на підставі суспільної моралі, порядку чи безпеки; захисту здоров'я та життя людей, тварин чи рослин; захисту національних скарбів, що мають мистецьку, історичну чи археологічну вартість; захисту промислової та комерційної власності. Проте такі заборони чи обмеження не повинні бути засобами свавільної дискримінації чи прихованого обмеження торгівлі між державами-членами.

Стаття 31

1. Державам-членам належить пристосувати будь-які державні монополії торгівельного характеру таким чином, щоб запобігти будь-якій дискримінації стосовно умов, на яких громадяни держав-членів постачають та реалізують товари.

Цю статтю належить застосовувати до будь-якого органу, через який держава-член, de jure чи de facto, прямо чи опосередковано наглядає за імпортом чи експортом між державами-членами, визначає його чи істотно на нього впливає. Це положення належить також застосовувати до монополій, що їх держава передала іншим.

2. Державам-членам належить утримуватися від будь-яких нових кроків, що суперечать принципам, закладеним у частині першій, чи які обмежують сферу дії статей про заборону мита та кількісних обмежень між державами-членами.

3. Якщо державна монополія торгівельного характеру має правила, що полегшують реалізацію сільськогосподарської продукції чи сприяють отримуванню від неї більшого виторгу, застосовуючи цю статтю, належить ужити заходів, що забезпечують зацікавленим виробникам еквівалентні ґарантії щодо зайнятості та рівня життя.

РОЗДІЛ II

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

Стаття 32

1. Спільний ринок охоплює сільське господарство та торгівлю сільськогосподарською продукцією. "Сільськогосподарська продукція" - це продукція, вирощена на землі, продукти тваринництва та рибальства, а також продукти первинного обробітку, безпосередньо пов'язані з цією продукцією.

2. Якщо в статтях від 33 до 38 не обумовлено інакше, положення, закладені, щоб запровадити внутрішній ринок, належить застосовувати до сільськогосподарської продукції.

3. Продукцію, що підлягає дії статей від 33 до 38, перераховано в Додатку I до цього Договору.

4. Внутрішній ринок сільськогосподарської продукції має функціювати та розвиватися разом з вироблянням спільної сільськогосподарської політики.

Стаття 33

1. Метою спільної сільськогосподарської політики є:

(a) підвищити продуктивність сільського господарства через сприяння технічному прогресові, забезпечення раціонального розвитку сільськогосподарського виробництва та оптимальне використання виробничих чинників, зокрема робочої сили;

(b) забезпечити належний рівень життя сільськогосподарської спільноти, зокрема збільшуючи особистий прибуток людей, що працюють у сільському господарстві;

(d) забезпечити доступність постачання;

(e) забезпечити те, щоб постачання надходило до споживача за прийнятними цінами.

2. Під час розробляння спільної сільськогосподарської політики та окремих методів її застосовування належить враховувати:

(a) особливу природу сільськогосподарської діяльності, що випливає з соціальної структури сільського господарства та зі структурних та природних відмінностей між різними сільськогосподарськими регіонами;

(b) потребу здійснювати належне допасовування поступово;

Стаття 34

1. Щоб досягти мети, сформульованої в статті 33, належить запровадити спільну організацію сільськогосподарських ринків.

Залежно від того, про яку продукцію йдеться, ця організація набирає однієї з таких форм:

(a) спільні правила конкуренції;

(b) обов'язкова координація різноманітних організацій національних ринків;

2. Спільна організація, що її запроваджено згідно з частиною першою, може охоплювати всі заходи, потрібні, щоб досягти мети, сформульованої в статті 33, зокрема регулювання цін, допомогу виробництву та маркетингові різноманітної продукції, заходи щодо зберігання та транспортування, та спільний механізм стабілізації імпорту чи експорту.

Спільну організацію належить обмежити дотриманням мети, сформульованої в статті 33. Їй належить унеможливити будь-яку дискримінацію між виробниками та споживачами всередині Спільноти.

Будь-яку спільну цінову політику належить ґрунтувати на спільних критеріях та уніфікованих методах підрахунку.

3. Щоб уможливити досягнення мети спільної організації, зазначеної в частині першій, можна створити один чи кілька сільськогосподарських фондів керування та ґарантій.

Стаття 35

Щоб уможливити досягнення мети, сформульованої в статті 33, в рамках спільної сільськогосподарської політики можна запровадити положення про такі заходи:

(a) ефективна координація зусиль у сферах професійного навчання, досліджень та поширювання сільськогосподарських знань; це може охоплювати спільне фінансування проектів чи інституцій;

(b) спільні заходи, що сприяють споживанню певних продуктів.

Стаття 36

1. Положення Підрозділу про правила щодо конкуренції належить застосовувати до виробництва сільськогосподарської продукції та торгівлі нею лише в обсязі, що його, згідно з частинами другою та третьою статті 37 та згідно з процедурою, закладеною в них, належить визначити Раді з урахуванням мети, сформульованої в статті 33.

2. Рада може уповноважити надавати допомогу:

(a) на захист господарств, що зазнали шкоди, спричиненої структурними чи природними умовами;

(b) в рамках програм економічного розвитку.

Стаття 37

1. Щоб опрацювати загальні настанови спільної сільськогосподарської політики, Комісії належить негайно потому, як цей Договір набере чинності, скликати конференцію держав-членів, аби порівняти їхні сільськогосподарські політики, зокрема через зіставлення їхніх ресурсів та потреб.

2. Враховуючи роботу Конференції, що її обумовлено в частині першій, Комісії, після консультацій з Економіко-соціальним комітетом, належить впродовж двох років від часу, коли цей Договір набере чинності, подати пропозиції щодо розробляння та виконання спільної сільськогосподарської політики, зокрема заступання національних організацій однією з форм спільної організації, обумовлених у частині першій статті 34, та щодо виконання заходів, зазначених у цьому Розділі.

У цих пропозиціях належить враховувати взаємозалежність сільськогосподарських питань, зазначених у цьому Розділі.

Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, належить кваліфікованою більшістю виробити регламенти, видати директиви чи прийняти рішення без порушення будь-яких рекомендацій, що їх вона також може робити.

3. Рада, згідно з частиною другою, може кваліфікованою більшістю замінити організації національного ринку спільною організацією, що її обумовлено в частині першій статті 34, якщо:

(a) спільна організація пропонує державам-членам, що заперечують цей захід і мають власну організацію відповідного виробництва, еквівалентні ґарантії зайнятості та рівня життя зацікавлених виробників з урахуванням можливого допасовування та спеціалізації, потреба в якій може з часом постати;

(b) така спільна організація забезпечує в Союзі такі самі умови торгівлі, як ті, що наявні на національному ринку.

4. Якщо спільну організацію, пов'язану з певною сировиною, створено раніше, ніж спільну організацію, пов'язану з відповідною переробленою продукцією, то таку сировину, що її використовують для переробленої продукції, призначеної на експорт до третіх країн, можна імпортувати з-поза меж Союзу.

Стаття 38

Якщо в державі-члені продукція є предметом організації національного ринку чи внутрішніх правил еквівалентної дії, що впливають на конкурентне становище виробництва подібної продукції в іншій державі-члені, то державам-членам належить накласти компенсаційний збір на імпорт цієї продукції з держави-члена, в якій наявна така організація чи правила, хіба що ця держава накладає компенсаційний збір на експорт.

Комісії належить встановлювати обсяг цих зборів на рівні, потрібному, щоб відновити рівновагу; вона може також надавати повноваження вживати інших заходів, умови та деталі яких визначає вона.

РОЗДІЛ III

ВІЛЬНЕ ПЕРЕСУВАННЯ ЛЮДЕЙ, ПОСЛУГ ТА КАПІТАЛУ

ПІДРОЗДІЛ 1

ПРАЦІВНИКИ

Стаття 39

1. У межах Спільноти належить забезпечувати свободу пересування працівників.

2. Свобода пересування веде до скасування будь-якої дискримінації на підставі державної належності працівників держав-членів у питаннях зайнятості, оплати праці та інших умов праці й зайнятості.

3. З урахуванням обмежень на ґрунті суспільного порядку, суспільної безпеки та суспільного здоров'я із свободи пересування випливає право:

(a) зголошуватися на наявні пропозиції щодо працевлаштування;

(b) з цією метою вільно пересуватися в межах території держав-членів;

(c) перебувати в державі-члені з метою працевлаштування згідно з положеннями, що регулюють працевлаштування громадян цієї держави, закладеними в законах, підзаконних та адміністративних актах;

(d) після завершення праці в державі-члені залишатися на її території згідно з умовами, визначеними у виконавчих регламентах, що їх належить розробити Комісії.

4. Цю статтю не належить застосовувати до працевлаштування на державній службі.

Стаття 40

Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом, належить видати директиви чи виробити регламенти, що формулюють потрібні заходи, щоб втілити в життя свободу пересування працівників, як визначено в статті 39, зокрема:

(a) забезпечити близьку співпрацю національних служб зайнятості;

(b) скасувати ті адміністративні процедури та звичаї, а також ті визначальні строки набуття права доступу до наявних робочих місць, що випливають з національного законодавства чи угод між державами-членами, укладених раніше, та що перешкоджають лібералізації вільного пересування працівників;

(c) скасувати всі визначальні строки набуття права та інші обмеження, обумовлені в національних законодавствах чи угодах між державами-членами, укладених раніше, що запроваджують для працівників інших держав-членів умови вільного вибору місця праці, відмінні від умов для працівників зацікавленої держави;

(d) створити належні механізми, що координують пропозиції та запити щодо працевлаштування та сприяють досягненню балансу пропозицій та попиту на ринку зайнятості таким чином, щоб уникнути серйозної загрози рівневі життя та рівневі зайнятості в різних регіонах та галузях промисловості.

Стаття 41

Держави-члени, в рамках спільної програми, сприяють обмінові молодими працівниками.

Стаття 42

У сфері соціального забезпечення Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, належить ухвалювати заходи, потрібні, щоб втілити в життя свободу пересування працівників, через введення системи, що забезпечує працівникам-міґрантам, які працюють за наймом чи самостійно, та особам, що від них залежать, зокрема:

(a) зараховування всіх періодів, що їх враховують за правом кожної окремої країни, щоб набувати та зберігати право на соціальні виплати та допомогу;

(b) соціальні виплати та допомогу особам, що перебувають на території держав-членів.

Раді належить діяти одностайно згідно з процедурою, зазначеною в статті 251.

ПІДРОЗДІЛ 2

СВОБОДА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 43

У рамках положень, сформульованих нижче, заборонено обмежувати свободу підприємницької діяльності громадян однієї держави-члена на території іншої держави-члена. Цим також заборонено застосовувати до громадян будь-якої держави-члена обмеження на створення представництв, філій чи дочірніх підприємств на території будь-якої держави-члена.

Свобода підприємницької діяльності також охоплює право започатковувати та вести самостійну трудову діяльність, а також створювати підприємства й керувати ними, зокрема товариства, в сенсі частини другої статті 48, на умовах, установлених для своїх громадян правом держави-члена, де таку підприємницьку діяльність здійснювано, з урахуванням положень Підрозділу про пересування капіталу.

Стаття 44

1. Щоб досягти свободи підприємницької діяльності в окремих видах діяльності Рада, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом, ухвалює директиви.

2. Раді та Комісії належить виконувати обов'язки, що покладають на них попередні положення, зокрема:

(a) надавати здебільшого пріоритетний режим тим видам діяльності, де свобода підприємницької діяльності особливо вагомо сприяє розвиткові виробництва й торгівлі;

(b) забезпечувати близьку співпрацю компетентних органів держав-членів заради з'ясування конкретного стану різних видів діяльності в межах Союзу;

(c) скасовувати ті адміністративні процедури та звичаї, що випливають із національного законодавства чи угод між державами-членами, укладених раніше, та що перешкоджають свободі підприємницької діяльності;

(d) забезпечувати, щоб працівники однієї держави-члена, що працюють на території іншої держави-члена, могли там залишатися з метою започаткувати самостійну діяльність, якщо вони задовольняють умови, що їх мали б задовольнити, якби вони прибули до цієї держави в момент, коли виявили намір започаткувати цю діяльність;

(e) надавати громадянам однієї держави-члена змогу придбати й користуватися землею та нерухомим майном, розташованим на території іншої держави-члена, тією мірою, якою це не суперечить принципам, закладеним у частині другій статті 33;

(f) поступово скасувати в усіх дотичних видах діяльності обмеження свободи підприємницької діяльності стосовно створювання представництв, філій чи дочірніх підприємств на території держави-члена, та стосовно умов, за яких персонал основного підприємства може обіймати керівні чи наглядові посади в цих представництвах, філіях та дочірніх підприємствах;

(g) координувати потрібною мірою ґарантії, яких вимагають держави-члени від товариств, у сенсі частини другої статті 48, заради захисту інтересів членів та третіх осіб, щоб забезпечити еквівалентність цих ґарантій в усій Спільноті;

(h) пересвідчуватися, що допомога, яку надають держави-члени, не порушує умов підприємницької діяльності.

Стаття 45

Положення цього Підрозділу не належить застосовувати до діяльності, що в будь-якій зацікавленій державі-члені пов'язана, навіть епізодично, зі здійсненням державної влади.

Рада, кваліфікованою більшістю на пропозицію Комісії, може вилучати деякі види діяльності зі сфери застосування цього Підрозділу.

Стаття 46

1. Положення цього Підрозділу та заходи, ухвалені на їхній підставі, не порушують застосування положень, закладених у законах, підзаконних чи адміністративних актах держав-членів, що обумовлюють окремий режим для іноземних громадян з огляду на суспільний порядок, суспільну безпеку та суспільне здоров'я.

2. Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, належить видавати директиви, що координують зазначені вище положення.

Стаття 47

1. Щоб полегшити особам започаткування та ведення самостійної підприємницької діяльності, Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, належить видати директиви про взаємне визнання дипломів, сертифікатів та інших документів, що засвідчують кваліфікацію.

2. На ті самі цілі, Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, належить видати директиви про координацію положень, закладених у законах, підзаконних чи адміністративних актах держав-членів про започатковування та ведення самостійної діяльності. Раді, діючи одностайно за процедурою, зазначеною в статті 251, належить приймати рішення про директиви, виконання яких охоплює зміни принаймні в одній державі-члені наявних правових принципів, що регулюють професії, стосовно навчання та доступу до них фізичних осіб. В інших випадках Раді належить діяти кваліфікованою більшістю.

3. У разі медичних і споріднених та фармацевтичних професій поступове скасовування обмежень залежить від координації умов здійснення їх у різних державах-членах.

Стаття 48

На цілі цього Підрозділу, товариства, що їх створено згідно з правом держави-члена і що мають місце перебування, зазначене в статутних документах, головне управління чи основне місце здійснювання діяльності в межах Союзу, мають такий самий режим, як фізичні особи, що є громадянами держав-членів.

"Товариства" - це товариства, засновані за цивільним чи торговим правом, зокрема кооперативи та інші юридичні особи, крім неприбуткових, чию діяльність регулює публічне чи приватне право.

ПІДРОЗДІЛ 3

ПОСЛУГИ

Стаття 49

У рамках положень, сформульованих нижче, заборонено обмежувати свободу надавати послуги в межах Союзу щодо громадян держав-членів, що здійснюють підприємницьку діяльність у державі-члені іншій, ніж та, громадянам якої призначено послуги.

Рада, на пропозицію Комісії, може кваліфікованою більшістю поширити застосування положень цього Підрозділу на громадян третьої країни, що надають послуги та здійснюють підприємницьку діяльність у межах Союзу.

Стаття 50

"Послугами" у сенсі цього Договору є послуги, що їх надають зазвичай за винагороду, тією мірою, якою вони не підпадають під дію положень про свободу пересування людей, товарів та капіталу.

"Послугами", зокрема, є:

(a) діяльність промислового характеру;

(b) діяльність торгівельного характеру;

(d) діяльність осіб вільних професій.

Без порушення положень Підрозділу про право на підприємницьку діяльність, особа, що надає послуги, може заради цього тимчасово здійснювати свою діяльність у державі-члені, де надавано послуги, на таких самих умовах, як запроваджено в цій державі для своїх громадян.

Стаття 51

1. Свободу надавати послуги у сфері транспорту регулюють положення Розділу, що стосується транспорту.

2. Лібералізацію банківських та страхових послуг, пов'язаних із пересуванням капіталу, належить здійснювати узгоджено з лібералізацією пересування капіталу.

Стаття 52

1. Щоб досягти лібералізації окремої послуги, Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом та Європейським Парламентом, належить кваліфікованою більшістю видати директиви.

2. Щодо директив, зазначених в частині першій, пріоритет зазвичай належить надавати тим послугам, що безпосередньо впливають на витрати виробництва, чи лібералізація яких сприяє торгівлі товарами.

Стаття 53

Державам-членам належить декларувати готовність здійснити лібералізацію послуг ширшу, ніж вимагають директиви, видані на підставі частини першої статті 52, якщо це можливо з огляду на загальний економічний стан та ситуацію у відповідних секторах економіки.

З цією метою Комісія дає рекомендації зацікавленим державам-членам.

Стаття 54

Доки обмеження свободи надавати послуги не скасовано, кожній державі-членові належить застосовувати такі обмеження до всіх осіб, що надають послуги в сенсі частини першої статті 49, без розмежування на підставі державної належності чи перебування.

Стаття 55

Положення статей від 45 до 48 належить застосовувати до питань, охоплених у цьому Підрозділі.

ПІДРОЗДІЛ 4

КАПІТАЛ ТА ПЛАТЕЖІ

Стаття 56

1. У рамках положень, сформульованих у цьому Підрозділі, заборонено обмежувати пересування капіталу між державами-членами та між державами-членами й третіми країнами.

2. У рамках положень, сформульованих у цьому Підрозділі, заборонено обмежувати платежі між державами-членами та між державами-членами й третіми країнами.

Стаття 57

1. Положення статті 56 не порушують застосування щодо третіх країн будь-яких обмежень, що існували на 31 грудня 1993 року згідно з національним правом чи правом Спільноти, ухваленим щодо пересування капіталу до чи з третіх країн із залученням прямих інвестицій, зокрема інвестицій у нерухоме майно, щодо підприємницької діяльності, надавання фінансових послуг чи допуску цінних паперів на ринки капіталу. Щодо обмежень, що існували в національному праві Естонії та Угорщини, відповідною датою є 31 грудня 1999 року. (*)

_______________

(*) Речення додано Актом про умови приєднання Чеської Республіки, Республіки Естонії, Республіки Кіпр, Республіки Литва, Республіки Угорщина, Республіки Мальта, Республіки Польща, Республіки Словенія і Словацької Республіки та про узгіднення договорів, на яких засновано Союз.

2. Докладаючи зусиль, щоб якомога повнішою мірою, без порушення інших підрозділів цього Договору, досягти мети вільного пересування капіталу між державами-членами та третіми країнами, Рада може, на пропозицію Комісії, кваліфікованою більшістю ухвалити заходи щодо пересування капіталу до чи з третіх країн із залученням прямих інвестицій, зокрема інвестицій у нерухоме майно, щодо підприємницької діяльності, надавання фінансових послуг чи допуску цінних паперів на ринки капіталу. Щоб ухвалити згідно з цією частиною заходи, що є кроком назад у праві Спільноти в питаннях лібералізації пересування капіталу до чи з третіх країн, потрібна одностайність.

Стаття 58

1. Положення статті 56 не порушують права кожної держави-члена:

(a) застосовувати дотичні положення свого податкового права, що вирізняють платників податків із відмінним становищем, з огляду на місце їхнього перебування чи місце, де інвестовано їхній капітал;

(b) вживати всіх потрібних заходів, щоб запобігти порушенню національних законів та підзаконних актів, зокрема у сфері оподаткування та розсудливого нагляду за фінансовими установами, чи щоб закласти процедури декларування пересування капіталу на потреби адміністративної чи статистичної інформації, чи вживати заходів, виправданих з огляду на суспільний порядок та безпеку.

2. Положення цього Підрозділу не порушують застосовності обмежень на право підприємницької діяльності, якщо вони згідні з цим Договором.

3. Заходи та процедури, зазначені в частинах першій та другій, не повинні становити засобу свавільної дискримінації чи прихованого обмеження вільного пересування капіталу та платежів, як визначено в статті 56.

Стаття 59

Якщо, за виняткових обставин, пересування капіталу до або з третіх країн спричиняє чи може спричинити серйозні ускладнення у функціюванні економічного та валютного союзу, Рада, на пропозицію Комісії та після консультацій з ЄЦБ, може кваліфікованою більшістю вжити захисних заходів щодо третіх країн не більше, ніж на шість місяців, якщо такі заходи вкрай потрібні.

Стаття 60

1. Якщо у випадках, окреслених у статті 301, дії Спільноти визнано потрібними, Рада може, згідно з процедурою, обумовленою в статті 301, вжити потрібних термінових заходів щодо пересування капіталу та платежів стосовно зацікавлених третіх країн.

2. Без порушення статті 297, доки Рада не вжила заходів згідно з частиною першою, держава-член може, через серйозні політичні причини та на ґрунті терміновості, вжити однобічних заходів проти третьої країни стосовно пересування капіталу та платежів. Комісію та інших держав-членів належить інформувати про такі заходи не пізніше часу, коли вони набирають чинності.

Рада, на пропозицію Комісії, може кваліфікованою більшістю вирішити, що зацікавленій державі-членові належить виправити чи скасувати такі заходи. Голові Ради належить інформувати Європейський Парламент про будь-яке таке рішення, що його прийняла Рада.

РОЗДІЛ IV

ВІЗИ, ПРИТУЛОК, ІММІҐРАЦІЯ ТА ІНШІ ПИТАННЯ, ПОВ'ЯЗАНІ З ВІЛЬНИМ ПЕРЕСУВАННЯМ ОСІБ

Стаття 61

Щоб поступово запровадити простір свободи, безпеки та справедливості, Раді належить ухвалити:

(a) протягом п'яти років від дати набрання чинності Амстердамського договору, заходи, спрямовані на забезпечення вільного пересування осіб згідно зі статтею 14, у безпосередньому поєднанні з дотичними заходами щодо контролю на зовнішніх кордонах, притулку та імміґрації згідно з положеннями частин другої та третьої статті 62, абзацу (a) частини першої та абзацу (a) частини другої статті 63, а також заходи щодо запобігання злочинності та боротьби проти неї згідно з положеннями абзацу (e) частини першої статті 31 Договору про Європейський Союз;

(b) інші заходи у сферах притулку, імміґрації та охорони прав громадян третіх країн згідно з положеннями статті 63;

(d) доцільні заходи заохочування та зміцнювання адміністративної співпраці, як обумовлено в статті 66;

(e) заходи у сфері поліційної та судової співпраці у кримінальних справах, що мають на меті забезпечити високий рівень безпеки через запобігання злочинності та боротьбу проти неї в межах Союзу згідно з положеннями Договору про Європейський Союз.

Стаття 62

Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 67, належить, протягом п'яти років від дати набрання чинності Амстердамського договору, ухвалити:

1. заходи, що забезпечують, із дотриманням статті 14, відсутність будь-якого контролю осіб, громадян Союзу чи третіх країн, що перетинають внутрішні кордони;

2. заходи щодо перетину зовнішніх кордонів держав-членів, що запроваджують:

(a) стандарти й процедури, що їх належить дотримуватися державам-членам, здійснюючи перевірки осіб на цих кордонах;

(b) правила щодо віз на період перебування не більше трьох місяців, зокрема:

(i) перелік третіх країн, громадянам яких належить мати візу щоб перетнути зовнішні кордони, та тих країн, громадяни яких звільнені від цієї вимоги;

(ii) процедури та умови, за яких держави-члени видають візи;

(iii) єдиний формат віз;

(iv) правила щодо єдиної візи;

3. заходи, що формулюють умови, за яких громадяни третіх країн користуються свободою подорожувати територією держав-членів протягом не більше трьох місяців.

Стаття 63

1. заходи щодо притулку, згідно з Женевською конвенцією від 28 липня 1951 року та Протоколом від 31 січня 1967 року про статус біженців, а також згідно з іншими дотичними договорами, у таких сферах:

(a) критерії та механізми визначання держави-члена, відповідальної за розгляд звернень по притулок, що їх подає громадянин третьої країни в одній з держав-членів;

(b) мінімальні стандарти приймання осіб, що звернулися з проханням надати притулок у державах-членах;

(d) мінімальні стандарти щодо процедур надавання та позбавляння статусу біженця в державах-членах;

2. заходи щодо біженців та переміщених осіб у таких сферах:

(a) мінімальні стандарти надавання тимчасового захисту переміщеним особам із третіх країн, що не можуть повернутися до своїх країн походження, та особам, що з інших причин потребують міжнародного захисту;

(b) сприяння збалансовуванню зусиль держав-членів щодо приймання біженців та переміщених осіб та можливих наслідків такого приймання;

3. заходи щодо імміґраційної політики в таких сферах:

(a) умови в'їзду та перебування, норми, за якими держави-члени надають довгострокові візи та дозволи на перебування, зокрема дозволи, що сприяють об'єднанню сімей;

(b) нелегальна імміґрація та недозволене перебування, зокрема висилання та репатріація осіб, що перебувають на території держави-члена нелегально;

4. заходи щодо визначання прав та умов, за яких громадяни третіх країн, що на законних підставах перебувають на території держави-члена, можуть перебувати в інших державах-членах.

Заходи, що їх ухвалила Рада на підставі пунктів 3 та 4 [частини першої цієї статті], не перешкоджають будь-якій державі-членові зберігати чи впроваджувати в дотичних сферах національні положення, що є згідними з цим Договором та міжнародними угодами.

Заходи, що їх належить ухвалити на підставі абзацу (b) пункту 2, абзацу (a) пункту 3 та пункту 4 [частини першої цієї статті], не підпадають під зазначений вище п'ятирічний період.

Стаття 64

Цей Розділ не впливає на виконання обов'язків держав-членів стосовно підтримування правопорядку та охорони внутрішньої безпеки.

Якщо в одній чи кількох державах-членах виникає надзвичайна ситуація, пов'язана з раптовим припливом громадян третіх країн, Рада, без порушення частини першої, на пропозицію Комісії може кваліфікованою більшістю ухвалити тимчасові заходи, не довше, ніж на шість місяців, на користь зацікавлених держав-членів.

Стаття 65

Заходи у сфері судової співпраці в цивільних справах транскордонного змісту, що їх належить вживати згідно зі статтею 67 та тією мірою, якою це потрібно для належного функціювання внутрішнього ринку, охоплюють:

(a) поліпшення та спрощення:

- системи транскордонного надавання судових та позасудових документів,

- співпраці у збиранні доказів,

- визнання та виконання рішень у цивільних та торгівельних справах, зокрема рішень в позасудових справах;

(b) сприяння згідності норм щодо колізії права та юрисдикції, що їх застосовують у державах-членах;

(c) усування перешкод належному функціюванню цивільного провадження, в разі потреби - через сприяння узгоджуванню правил цивільного процесу, чинних у державах-членах.

Стаття 66

Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 67, належить вживати заходів, що забезпечують співпрацю дотичних служб держав-членів у сферах, охоплених цим Розділом, а також цих служб та Комісії.

Стаття 67 (*)

1. Протягом перехідного п'ятирічного періоду від дати набрання чинності Амстердамського договору Раді належить діяти одностайно, на пропозицію Комісії чи з ініціативи держави-члена та після консультацій з Європейським Парламентом.

_______________

(*) Статтю змінено Ніццьким Договором.

2. Після цього п'ятирічного періоду:

- Раді належить діяти на пропозицію Комісії; Комісії належить вивчати будь-який запит держави-члена про подання пропозиції до Ради,

- Раді, після консультацій з Європейським Парламентом, належить одностайно приймати рішення, що обумовлюють застосування процедури, зазначеної в статті 251, до всіх або частини сфер, охоплених цим Розділом, а також адаптують положення щодо повноважень Суду.

3. Як відступ від частин першої та другої, Раді належить, від дати набрання чинності Амстердамського договору, ухвалювати заходи, зазначені в підабзацах (i) та (iii) абзацу (b) пункту 2 статті 62, кваліфікованою більшістю, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом.

4. Як відступ від частини другої, Раді належить, після п'ятирічного періоду від дати набрання чинності Амстердамського договору, ухвалювати заходи, зазначені в підабзацах (ii) та (iv) абзацу (b) пункту 2 статті 62, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251.

5. Як відступ від частини першої, Раді належить ухвалювати, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251:

- заходи, обумовлені в пункті 1 та абзаці (a) пункту 2 статті 63, якщо Рада, згідно з частиною першою цієї статті, раніше ухвалила законодавство Спільноти, що визначає спільні норми та засадничі принципи, що регулюють ці питання,

- заходи, обумовлені в статті 65, за винятком аспектів, пов'язаних із сімейним правом.

Стаття 68

1. Статтю 234 належить застосовувати до цього Розділу за таких обставин та умов: якщо питання щодо тлумачення цього Розділу або чинності й тлумачення актів інституцій Спільноти, ґрунтованих на цьому Розділі, постає у справі, що її розглядає суд держави-члена, чиї рішення не можна оскаржити за допомоги правових засобів національного права; цей суд, якщо вважає, що розв'язок цього питання потрібен, щоб уможливити йому винести рішення, може звернутися до Суду із запитом дати розв'язок цього питання.

2. У будь-якому разі Суд не має юрисдикції давати розв'язки щодо заходів чи рішень, прийнятих на підставі частини першої статті 62, стосовно збереження правопорядку та охорони внутрішньої безпеки.

3. Рада, Комісія чи держава-член може звернутися до Суду із запитом дати розв'язок питання щодо тлумачення цього Розділу чи актів інституцій Спільноти, ґрунтованих на цьому Розділі. Розв'язок, що його дав Суд у відповідь на запит, не належить застосовувати до рішень судів держав-членів, що стали res judicata (1).

_______________

(1) Res judicata (лат.) - рішення суду, що не підлягає перегляду; правовий принцип, згідно з яким неприпустимо повторно розглядати справу, щодо якої вже винесено судове рішення (прим. пер.).

Стаття 69

Застосування цього Розділу підпадає під дію положень Протоколу про позицію Сполученого Королівства та Ірландії й Протоколу про позицію Данії та не порушує Протоколу про застосування деяких аспектів статті 14 Договору про заснування Європейської Спільноти до Сполученого Королівства та Ірландії.

РОЗДІЛ V

ТРАНСПОРТ

Стаття 70

Мети цього Договору у сфері, що її регулює ця секція, належить досягати в межах спільної транспортної політики.

Стаття 71

1. На цілі виконання статті 70 з урахуванням особливостей транспорту Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251 та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом та Комітетом регіонів, належить закласти:

(a) загальні правила для міжнародного транспорту, що прямує на територію чи з території держави-члена чи перетинає територію однієї чи кількох держав-членів;

(b) умови, за яких перевізники-нерезиденти можуть надавати транспортні послуги в межах держави-члена;

(d) будь-які інші доцільні заходи.

2. Відступаючи від процедури, обумовленої в частині першій, якщо застосування положень стосовно принципів регуляторної системи транспорту може серйозно вплинути на рівень життя, зайнятість у деяких сферах та функціювання транспортної інфраструктури, Раді належить закладати їх одностайно, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом та Економіко-соціальним комітетом. Водночас Раді належить враховувати потребу адаптації до економічного розвитку, що випливає з запровадження спільного ринку.

Стаття 72

Доти, доки буде закладено положення, зазначені в частині першій статті 71, жодна держава-член не може, без одностайної згоди Ради робити положення, що регулюють цю сферу станом на 1 січня 1958 року, а у випадку держав, що приєднуються, на дату їхнього вступу, прямо чи опосередковано менш сприятливими для перевізників інших держав-членів, ніж для перевізників цієї держави-члена.

Стаття 73

Допомога є згідною з цим Договором, якщо вона задовольняє потреби координації транспорту чи якщо вона відшкодовує виконання певних обов'язків, притаманних концепції суспільної послуги.

Стаття 74

У будь-яких заходах, що їх ухвалено в межах цього Договору стосовно транспортних тарифів та умов, належить враховувати економічний стан перевізників.

Стаття 75

1. Стосовно транспорту в межах Спільноти, заборонено дискримінацію, що набирає такої форми, що перевізники встановлюють різні тарифи та різні умови перевезення тих самих товарів тими самими транспортними шляхами на підставі держави-члена походження чи призначення товарів.

2. Частина перша не виключає ухвалення інших заходів згідно з частиною першою статті 71.

3. Раді належить, на пропозицію Комісії та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом, кваліфікованою більшістю закласти правила щодо виконання частини першої.

Рада може, зокрема, закладати положення, потрібні, щоб уможливити інституціям Спільноти нагляд за дотриманням правила, закладеного в частині першій, а користувачам транспорту - скористатися цими перевагами повною мірою.

4. Комісії, з власної ініціативи чи на звернення держави-члена, належить вивчати будь-які випадки дискримінації, що їх охоплює частина перша, та, після консультацій із зацікавленою державою-членом, ухвалювати потрібні рішення у межах правил, закладених згідно з положеннями частини третьої.

Стаття 76

1. Стосовно транспортних операцій, здійснюваних у межах Спільноти, державам-членам заборонено встановлювати тарифи та умови, що в будь-який спосіб підтримують чи захищають інтереси одного чи кількох конкретних підприємств чи галузей виробництва, хіба що Комісія уповноважує на це.

2. Комісії, з власної ініціативи чи на звернення держави-члена, належить вивчати тарифи та умови, зазначені в частині першій, зокрема враховуючи, з одного боку, запити належної регіональної економічної політики, потреби слаборозвинених регіонів та проблеми регіонів, що зазнали серйозного впливу політичних обставин, а з іншого - вплив таких тарифів та умов на конкуренцію різних видів транспорту.

Комісії належить ухвалювати потрібні рішення після консультацій з кожною зацікавленою державою-членом.

3. Заборону, що її обумовлено в частині першій, не належить застосовувати до тарифів, встановлених заради забезпечення конкуренції.

Стаття 77

Збори чи мита за перетин кордонів, що їх стягують перевізники додатково до транспортних тарифів, не повинні перевищувати розумного рівня з урахуванням реальних витрат.

Державам-членам належить прагнути поступово зменшити ці витрати.

Комісія може надавати державам-членам рекомендації щодо застосування цієї статті.

Стаття 78

Положенням цього Розділу не належить перешкоджати застосуванню заходів, що їх вжила Федеративна Республіка Німеччина, тою мірою, якою ці заходи потрібні, щоб скомпенсувати економікам деяких регіонів Федеративної Республіки, що зазнали впливу поділу Німеччини, несприятливі економічні наслідки, спричинені цим поділом.

Стаття 79

При Комісії створено Дорадчий комітет експертів, яких належить призначати урядам держав-членів. Комісія консультується з Комітетом з транспортних питань, коли вважає це за потрібне, без порушення повноважень Економіко-соціального комітету.

Стаття 80

1. Положення цього Розділу належить застосовувати до залізничного, дорожнього та внутрішнього водного транспорту.

2. Рада може кваліфікованою більшістю вирішувати, чи закладати, до якої міри та за якою процедурою, належні положення щодо морського та повітряного транспорту.

На цілі цієї статті належить застосовувати такі самі процедурні положення, як у статті 71.

РОЗДІЛ VI

СПІЛЬНІ ПРАВИЛА ЩОДО КОНКУРЕНЦІЇ, ОПОДАТКУВАННЯ ТА ЗБЛИЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА

ПІДРОЗДІЛ 1

ПРАВИЛА КОНКУРЕНЦІЇ

Секція 1

Положення щодо суб'єктів господарювання

Стаття 81

1. Заборонено, як несумісні з внутрішнім ринком, всі угоди між суб'єктами господарювання, рішення об'єднань суб'єктів господарювання та узгоджені практики, що можуть вплинути на торгівлю між державами-членами й метою чи наслідком яких є запобігання, обмеження чи спотворення конкуренції на внутрішньому ринку, зокрема ті, що:

(a) прямо чи опосередковано встановлюють ціни на купівлю чи продаж, чи будь-які інші торгівельні умови;

(b) обмежують чи контролюють виробництво, ринки, технічний розвиток чи інвестиції;

(d) застосовують неоднакові умови в еквівалентних правочинах з іншими торгівельними сторонами, створюючи цим невигідні для них умови конкуренції;

(e) обумовлюють укладання договорів прийняттям додаткових зобов'язань інших сторін, які, за своєю суттю чи згідно з торгівельними звичаями, не пов'язані з предметом цих договорів.

2. Будь-які угоди чи рішення, що їх заборонено на підставі цієї статті, належить автоматично вважати нікчемними.

3. Проте частину першу можна оголосити незастосовною до:

- будь-якої угоди чи категорії угод між суб'єктами господарювання,

- будь-якого рішення чи категорії рішень об'єднань суб'єктів господарювання,

- будь-якої узгодженої практики чи категорії узгоджених практик,

що сприяють поліпшенню виробництва чи розповсюдження продукції, технічному чи економічному поступові, водночас забезпечуючи, аби споживачі отримували належну частку користі, та які:

(a) не накладають на зацікавлені суб'єкти господарювання обмежень, що не є неодмінними для досягнення цієї мети;

(b) не надають таким суб'єктам господарювання змоги усунути конкуренцію стосовно істотної частини дотичної продукції.

Стаття 82

Заборонено, як несумісні зі спільним ринком, будь-які зловживання одного чи кількох суб'єктів господарювання своїм домінівним становищем на спільному ринку чи на істотній його частині, тією мірою, якою воно може вплинути на торгівлю між державами-членами.

Такі зловживання можуть полягати, зокрема, в:

(a) прямому чи опосередкованому встановленні невиправданих цін на купівлю чи продаж, чи інших невиправданих торгівельних умов;

(b) обмеженні виробництва, ринків чи технічного розвитку на шкоду споживачам;

(c) застосуванні неоднакових умов у еквівалентних правочинах з іншими торговими сторонами, що створює невигідні для них умови конкуренції;

(d) обумовлюванні укладання договорів прийняттям додаткових зобов'язань інших сторін, які, за своєю суттю чи згідно з торгівельними звичаями, не пов'язані зі предметом цих договорів.

Стаття 83

1. Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, належить закласти належні регламенти чи директиви, спрямовані на втілення принципів, сформульованих у статтях 81 та 82.

2. Регламенти чи директиви, зазначені в частині першій, призначені, зокрема:

(a) забезпечити дотримання заборони, закладеної в частині першій статті 81 та статті 82, вводячи положення про грошові стягнення та періодичні штрафи;

(b) закласти докладні правила застосовування частини третьої статті 81 з урахуванням потреби, з одного боку, забезпечити ефективний нагляд, а з іншого - зробити адміністрування якомога простішим;

(d) визначити відповідні функції Комісії та Суду в застосовуванні положень, закладених у цій частині;

(e) встановити зв'язок між національними законодавствами та положеннями, що їх містить ця секція чи що їх ухвалено на підставі цієї статті.

Стаття 84

До набрання чинності положень, ухвалених на підставі статті 83, органам влади держав-членів належить ухвалити рішення про прийнятність угод, рішень та узгоджених практик та про зловживання домінівним становищем на спільному ринку, згідно з їхнім національним правом та положеннями статті 83, зокрема її частини третьої, та статті 82.

Стаття 85

1. Без порушення статті 84, Комісії належить забезпечувати застосування принципів, закладених у статтях 81 та 82. За заявою держави-члена чи з власної ініціативи, та в співпраці з компетентними органами держав-членів, що надають їй допомогу, Комісії належить розслідувати випадки гаданого порушення цих принципів. Якщо встановлено, що порушення мало місце, їй належить пропонувати належні заходи його припинення.

2. Якщо порушення не припинено, Комісії належить визнати порушення принципів в обгрунтованому рішенні. Комісія може оприлюднити своє рішення й уповноважити держави-члени зробити кроки, потрібні, щоб виправити ситуацію, визначивши їхні умови та деталі.

Стаття 86

1. Щодо державних суб'єктів господарювання та суб'єктів господарювання, яким держави-члени надають окремі чи виключні права, державам-членам не належить вводити в дію чи зберігати чинність жодного положення, що суперечить положенням цього Договору, зокрема тих, що обумовлені в статті 12 та статтях від 81 до 89.

2. Суб'єкти господарювання, яким довірено бути операторами послуг загального економічного інтересу, чи які мають характер прибуткової монополії, підпадають під дію положень цього Договору, зокрема правил конкуренції, тією мірою, якою застосування таких правил не заважає, de jure чи de facto, виконувати особливі завдання, що їм їх доручено. Розвиток торгівлі не належить порушувати такою мірою, щоб це суперечило інтересам Спільноти.

3. Комісії належить забезпечувати застосування положень цієї статті та, в разі потреби, адресувати належні директиви чи рішення державам-членам.

СЕКЦІЯ 2

Допомога, що її надають держави-члени

Стаття 87

1. Якщо в цьому Договорі не обумовлено інакше, допомога, що її держава-член надає в будь-якій формі чи за рахунок державних ресурсів, якщо вона спотворює чи загрожує спотворити конкуренцію, надаючи переваги певним суб'єктам господарювання чи виробництву певних товарів, є несумісною з спільним ринком тою мірою, якою вона впливає на торгівлю між державами-членами.

2. Сумісною зі спільним ринком є:

(a) допомога соціального характеру, надана окремим споживачам, за умови, що її надано без дискримінації на підставі походження дотичних товарів;

(b) допомога заради ліквідації наслідків стихійних лих чи надзвичайних ситуацій;

(c) допомога економіці певних регіонів Федеративної Республіки Німеччини, що зазнали впливу поділу Німеччини, коли така допомога потрібна, щоб скомпенсувати несприятливі економічні наслідки, спричинені цим поділом.

3. Сумісною з внутрішнім ринком можна вважати:

(a) допомогу, що сприяє економічному розвиткові регіонів із надзвичайно низьким рівнем життя чи високим рівнем безробіття;

(b) допомогу, що сприяє здійсненню важливого проекту спільного європейського інтересу чи подоланню серйозного збурення економіки держави-члена;

(c) допомогу, що сприяє розвиткові певних видів економічної діяльності чи певних сфер економіки, якщо така допомога не чинить негативного впливу на умови торгівлі такою мірою, що це суперечить спільному інтересові;

(d) допомогу, що сприяє культурному розвиткові та збереженню культурної спадщини, якщо така допомога не впливає на умови торгівлі та конкуренцію в Спільноті такою мірою, що це суперечить спільному інтересові;

(e) інші категорії допомоги, що їх можуть окреслити рішення Ради, що їй належить діяти кваліфікованою більшістю на пропозицію Комісії.

Стаття 88

1. Комісії, у співпраці з державами-членами, належить постійно наглядати за всіма системами допомоги, наявними у цих державах. Їй належить пропонувати останнім будь-які належні заходи, що їх потребує прогресивний розвиток чи функціювання спільного ринку.

2. Якщо, після повідомлення зацікавлених сторін з пропозицією подати свої коментарі, Комісія встановлює, що допомога, що її надала держава-член чи отримано з державних ресурсів, є несумісною зі спільним ринком з огляду на статтю 87, чи що таку допомогу використовують неналежним чином, вона вирішує, що зацікавленій державі належить скасувати чи змінити таку допомогу протягом строку, що його належить встановити Комісії.

Якщо зацікавлена держава не дотримується цього рішення протягом установленого строку, Комісія чи будь-яка інша зацікавлена держава-член може, як відступ від положень статей 226 та 227, спрямувати питання безпосередньо на розгляд Суду.

Як відступ від положень статті 87 чи регламентів, обумовлених в статті 89, Рада, за заявою держави-члена, може одностайно вирішити, якщо таке рішення виправдане винятковими обставинами, що допомогу, що її ця держава надає чи планує надати, визнано сумісною зі спільним ринком. Якщо Комісія вже почала стосовно зазначеної допомоги процедуру, обумовлену в першому абзаці цієї частини, факт подання до Ради заяви зацікавленої держави має наслідком зупинення цієї процедури доти, доки Рада не оприлюднить своєї позиції.

Проте, якщо Рада не оприлюднює своєї позиції протягом трьох місяців від дати подання зазначеної заяви, Комісії належить прийняти рішення у справі.

3. Комісію належить інформувати про будь-які плани щодо надавання чи зміни допомоги достатньо завчасно, аби вона мала змогу подати свої коментарі. Якщо вона вважає, що будь-який такий план є несумісним зі спільним ринком з огляду на статтю 87, їй належить невідкладно почати процедуру, обумовлену в частині другій. Зацікавленій державі-членові не належить вживати запланованих заходів доти, доки цю процедуру не завершено остаточним рішенням.

Стаття 89

Рада, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, може кваліфікованою більшістю виробляти будь-які належні регламенти на застосування статей 87 та 88, зокрема на визначення умов застосування частини третьої статті 88 та категорій допомоги, що їх звільнено від цієї процедури.

ПІДРОЗДІЛ 2

ПОДАТКОВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 90

Жодній державі-членові не належить, прямо чи опосередковано, накладати на продукцію інших держав-членів будь-які внутрішні податки будь-якого типу, що перевищують податки, прямо чи опосередковано накладені на подібну продукцію національного виробництва.

Окрім того, жодній державі-членові не належить накладати на продукцію інших держав-членів жодних внутрішніх податків, які за своєю суттю надають непрямий захист іншій продукції.

Стаття 91

Якщо продукцію експортовано на територію будь-якої держави-члена, будь-яке відшкодування внутрішнього податку не може перевищувати внутрішнього податку, прямо чи опосередковано накладеного на цю продукцію.

Стаття 92

Не належить надавати звільнення від сплати та відшкодування стягнень, що не є податком з обігу, акцизними зборами та іншими формами непрямого оподаткування, стосовно експорту до інших держав-членів, та не належить накладати компенсаційні податки за імпорт із держав-членів, хіба що Рада, на пропозицію Комісії, кваліфікованою більшістю попередньо схвалила відповідні положення обмеженого строку дії.

Стаття 93

Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом та Економіко-соціальним комітетом, належить одностайно ухвалити заходи гармонізації законодавства щодо податків з обігу, акцизних зборів та інших форм непрямого оподаткування за умови, що така гармонізація потрібна, аби забезпечити запровадження та функціювання внутрішнього ринку в часових межах, що їх закладено в статті 14.

ПІДРОЗДІЛ 3

ЗБЛИЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА

Стаття 94

Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом та Економіко-соціальним комітетом, належить одностайно видавати директиви щодо зближення таких законодавчих, підзаконних чи адміністративних норм держав-членів, що безпосередньо впливають на запровадження чи функціювання спільного ринку.

Стаття 95

1. Без порушення статті 94 та якщо в цьому Договорі не обумовлено інакше, дальші положення належить застосовувати на досягнення мети, сформульованої в статті 14. Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом, належить ухвалити заходи щодо зближення законодавчих, підзаконних чи адміністративних норм держав-членів, спрямованих на запровадження та функціювання внутрішнього ринку.

2. Частину першу не належить застосовувати до податкових положень, положень про вільне пересування осіб чи положень, що стосуються прав та інтересів працівників.

3. Свої пропозиції щодо здоров'я, безпеки, охорони довкілля та захисту прав споживачів, подані на підставі частини першої, Комісії належить ґрунтувати на високому рівні захисту, враховуючи зокрема, будь-які нові досягнення на базі наукових фактів. У межах своїх відповідних повноважень, Європейському Парламентові та Раді належить прагнути досягти цієї мети.

4. Якщо держава-член, після того як Рада чи Комісія ухвалила захід із гармонізації, вважає за потрібне зберегти національні положення на підставі важливих потреб, зазначених у статті 30 чи пов'язаних із захистом довкілля чи умов праці, їй належить поінформувати Комісію про ці положення та підстави їх зберегти.

5. Окрім того, без порушення частини четвертої, якщо після того, як Рада чи Комісія ухвалила захід із гармонізації, держава-член, на ґрунті проблеми, властивої цій державі-членові та що постала після запровадження заходу з гармонізації, вважає за потрібне впровадити національні положення на підставі нового наукового доказу щодо захисту довкілля чи умов праці, їй належить повідомити Комісію про плановані положення та причини їх упровадження.

6. Комісії впродовж шести місяців після повідомлень, зазначених у частинах четвертій та п'ятій, належить схвалити або відхилити дотичні національні положення, попередньо перевіривши, чи не є такі положення проявом свавільної дискримінації чи прихованим обмеженням торгівлі між державами-членами, та чи не становлять вони перешкоди функціюванню внутрішнього ринку.

За браком рішення Комісії протягом цього строку, національні положення, зазначені в частинах четвертій та п'ятій, належить вважати схваленими.

Якщо складність питання є достатнім підґрунтям і якщо нема загрози здоров'ю людей, Комісія може повідомити зацікавлену державу-члена, що строк, зазначений в цій частині, може бути продовжено ще на строк до шести місяців.

7. Якщо, на підставі частини шостої, державу-члена уповноважено зберегти чи впровадити національні заходи з відступом від заходу з гармонізації, Комісії належить негайно перевірити, чи треба зробити пропозицію щодо адаптації до цього заходу.

8. Якщо держава-член порушує окрему проблему щодо охорони суспільного здоров'я у сфері, де попередньо проведено заходи з гармонізації, їй належить повідомити про це Комісію, якій належить негайно перевірити, чи треба запропонувати належні заходи.

9. Відступаючи від процедури, закладеної в статтях 226 та 227, Комісія чи будь-яка держава-член можуть подати справу безпосередньо на розгляд Суду, якщо вона вважає, що інша держава-член неналежним чином використовує повноваження, обумовлені в цій статті.

10. Заходам з гармонізації, зазначеним вище, належить, коли це доцільно, містити захисні застереження, що вповноважують держави-члени вживати, на підставі однієї чи кількох неекономічних причин, зазначених у статті 30, тимчасових заходів, які підлягають процедурі контролю Союзу.

Стаття 96

Якщо Комісія встановлює, що розбіжності між положеннями, закладеними в законах, підзаконних чи адміністративних актах держав-членів, спотворюють умови конкуренції на спільному ринку, і що таке спотворення треба усунути, їй належить провести консультації з зацікавленими державами-членами.

Якщо після консультацій сторони не дійшли згоди про усунення дотичних спотворень, Раді належить, на пропозицію Комісії, кваліфікованою більшістю видати потрібні директиви. Комісія та Рада можуть вживати інших доцільних заходів, обумовлених в цьому Договорі.

Стаття 97

1. Якщо є підстави побоюватися, що ухвалення чи зміни положень, закладених у законі, підзаконному чи адміністративному акті, можуть спричинити спотворення в значенні статті 96, то державі-членові, що має такий намір, належить провести консультації з Комісією. Після консультацій з державами-членами Комісії належить скерувати зацікавленим державам-членам рекомендацію про заходи, що їх, можливо, буде доцільно вжити, аби уникнути цього спотворення.

2. Якщо держава-член, що має намір впровадити чи змінити власні положення, не дотримується рекомендації Комісії, інші держави-члени не зобов'язані, на підставі статті 96, змінювати свої власні положення, щоб усунути такі спотворення. Статтю 96 не належить застосовувати, якщо держава-член, що проігнорувала рекомендацію Комісії, спричиняє спотворення, що завдає шкоди лише їй.

РОЗДІЛ VII

ЕКОНОМІЧНА ТА ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА

ПІДРОЗДІЛ 1

ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА

Стаття 98

Державам-членам належить провадити свої економічні політики, щоб сприяти досягненню мети Спільноти, визначеної в статті 2, та в контексті загальних настанов, зазначених у частині другій статті 99. Державам-членам та Спільноті належить діяти згідно з принципом економіки відкритого ринку з вільною конкуренцією, сприяючи ефективному використанню ресурсів та дотримуючися принципів, сформульованих у статті 4.

Стаття 99

1. Державам-членам належить вважати свої економічні політики предметом спільного інтересу та координувати їх у рамках Ради згідно зі статтею 98.

2. Раді, за рекомендацією Комісії, належить кваліфікованою більшістю розробити проект загальних настанов економічних політик держав-членів та Спільноти і доповісти Європейській Раді.

Європейській Раді, на підставі доповіді Ради, належить обговорити висновки щодо загальних настанов економічних політик держав-членів та Спільноти.

На підставі цих висновків Раді належить кваліфікованою більшістю ухвалити рекомендацію з формулюванням цих загальних настанов і повідомити Європейський Парламент про свою рекомендацію.

3. Щоб забезпечити ближчу координацію економічних політик та стабільну конвергенцію економічного функціювання держав-членів, Раді, на підставі поданих доповідей Комісії, належить стежити за економічним розвитком кожної держави-члена та Спільноти та за згідністю економічних політик із загальними настановами, зазначеними в частині другій, і систематично провадити загальне оцінювання.

На цілі такого різнобічного нагляду державам-членам належить надавати Комісії інформацію про свої важливі заходи у сфері економічної політики та іншу інформацію, яку вони вважають за потрібне надати.

4. Якщо за процедурою, зазначеною в частині третій, встановлено, що економічну політику держави-члена не погоджено з загальними настановами, зазначеними в частині другій, чи що вона загрожує належному функціюванню економічного та валютного союзу, Рада, за рекомендацією Комісії, кваліфікованою більшістю може надіслати потрібні рекомендації зацікавленій державі-членові. Рада, на пропозицію Комісії, кваліфікованою більшістю може вирішити оприлюднити свої рекомендації.

Голові Ради та Комісії належить доповідати Європейському Парламентові про результати різнобічного нагляду. Голову Ради може бути запрошено до компетентного комітету Європейського Парламенту, якщо Рада оприлюднила свої рекомендації.

6. Рада, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, може ухвалювати докладні правила процедури різнобічного нагляду, зазначеної в частинах третій та четвертій цієї статті.

Стаття 100 (*)

1. Без порушення будь-яких інших процедур, обумовлених у цьому Договорі, Рада, на пропозицію Комісії, кваліфікованою більшістю може прийняти рішення щодо заходів, доречних за даної економічної ситуації, зокрема у разі серйозних ускладнень у постачанні деяких товарів.

_______________

(*) Статтю змінено Ніццьким договором.

2. Якщо держава-член перебуває у складному становищі чи їй загрожує надскладне становище, спричинене стихійним лихом чи надзвичайними обставинами поза її контролем, Рада, на пропозицію Комісії, кваліфікованою більшістю може, за певних умов, вирішити надати зацікавленій державі-членові фінансову допомогу від Спільноти. Голові Ради належить повідомити Європейський Парламент про ухвалене рішення.

Стаття 101

1. Заборонено надавати кредит на покриття дефіциту чи будь-які інші кредити ЄЦБ чи центральних банків держав-членів (далі "національні центральні банки") інституціям чи органам Спільноти, центральним урядам, регіональним, місцевим чи іншим державним органам та органам, чию діяльність регулює публічне право, чи державним підприємствам держав-членів. ЄЦБ та національним центральним банкам заборонено купувати безпосередньо в них боргові зобов'язання.

2. Першу частину не належить застосовувати до кредитних установ, що є державною власністю та яким національні центральні банки та ЄЦБ надають, у контексті надання грошових резервів центральних банків, такий самий режим, як приватним кредитним установам.

Стаття 102

1. Заборонено будь-які заходи, не обґрунтовані розсудливим аналізом, та що надають привілейований доступ до фінансових установ інституціям чи органам Спільноти, центральним урядам, регіональним, місцевим чи іншим державним органам та органам, чию діяльність регулює публічне право, чи державним підприємствам держав-членів.

2. До 1 січня 1994 року Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 252, належить конкретизувати випадки застосування заборони, зазначеної в частині першій.

Стаття 103

1. Спільнота не несе відповідальності й не перебирає зобов'язань центральних урядів, регіональних, місцевих чи інших державних органів та органів, чию діяльність регулює публічне право, чи державних підприємств будь-якої держави-члена, без порушення взаємних фінансових ґарантій щодо спільного виконання окремого проекту. Держава-член не несе відповідальності і не перебирає зобов'язань центральних урядів, регіональних, місцевих чи інших державних органів та органів, чию діяльність регулює публічне право, чи державних підприємств іншої держави-члена, без порушення взаємних фінансових ґарантій щодо спільного виконання окремого проекту.

2. Якщо треба, Рада, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 252, може конкретизувати випадки застосування заборони, зазначеної в статті 101 та в цій статті.

Стаття 104

1. Державам-членам належить уникати надмірного державного дефіциту.

2. Комісії належить стежити за розвитком бюджетної ситуації в державах-членах та розміром їхнього державного боргу, щоб виявляти значні помилки. Зокрема, їй належить наглядати за дотриманням бюджетної дисципліни на підставі таких двох критеріїв:

(a) чи відношення запланованого чи фактичного державного дефіциту до валового внутрішнього продукту не перевищує контрольного значення, хіба що:

- це відношення істотно й тягло меншало й досягло значення, близького до контрольного значення,

- чи, навпаки, надвишок над контрольним значенням є випадковим і тимчасовим, а відношення лишається близьким до контрольного значення;

(b) чи відношення державного боргу до валового внутрішнього продукту не перевищує контрольного значення, хіба що таке співвідношення достатньою мірою меншає та в прийнятному темпі наближається до контрольного.

Контрольне значення визначено в Протоколі про процедуру щодо надмірного дефіциту, що його додано до цього Договору.

3. Якщо держава-член не виконує вимог за одним чи обома зазначеними критеріями, Комісії належить підготувати доповідь. У доповіді Комісії належить також враховувати, чи державний дефіцит не перевищує інвестиційних державних витрат, та враховувати всі інші дотичні фактори, зокрема середньостроковий економічний та бюджетний стан держави-члена.

Комісія може також підготувати доповідь, якщо вона вважає, що в державі-члені є ризик надмірного дефіциту попри те, що вимоги за цими критеріями виконано.

4. Комітетові, що його обумовлено в статті 114, належить підготувати висновок щодо доповіді Комісії.

5. Якщо Комісія вважає, що в державі-члені наявний чи може виникнути надмірний дефіцит, їй належить надіслати до Ради висновок.

6. Раді, за рекомендацією Комісії, після розгляду будь-яких зауваг, що їх зацікавлена держава-член може забажати зробити, та після загального оцінювання ситуації, належить кваліфікованою більшістю вирішити, чи існує надмірний дефіцит.

7. У разі, якщо згідно з частиною шостою вирішено, що існує надмірний дефіцит, Раді належить спрямувати зацікавленій державі-членові рекомендації, аби виправити цю ситуацію протягом визначеного строку. За винятком частини восьмої, ці рекомендації не належить оприлюднювати.

8. У разі, коли Рада встановить, що протягом закладеного строку не вжито ефективних заходів у відповідь на її рекомендації, вона може оприлюднити свої рекомендації.

9. Якщо держава-член далі не реалізує рекомендацій Ради, Рада може вирішити надіслати звернення до держави-члена про потребу, протягом визначеного строку, вжити заходів на зниження дефіциту, визнаних потрібними, щоб виправити ситуацію.

У такому разі Рада, щоб перевірити, чи зацікавлена держава-член докладає зусиль, спрямованих на виправлення ситуації, може вимагати від неї подавати доповіді за визначеним розкладом.

10. Права на подання позову, обумовлені в статтях 226 та 227, не можна здійснювати в рамках частин від першої до дев'ятої цієї статті.

11. Поки держава-член не дотримується рішення, прийнятого згідно з частиною дев'ятою, Рада може вирішити вжити чи, за певних обставин, підсилити дію одного чи кількох таких заходів:

- вимагати, щоб зацікавлена держава-член оприлюднила додаткову інформацію, яку визначає Рада, перед емісією облігацій та інших цінних паперів,

- закликати Європейський інвестиційний банк переглянути його позикову політику щодо зацікавленої держави-члена,

- вимагати, щоб зацікавлена держава-член внесла до Спільноти безвідсотковий депозит належного розміру, поки надмірного дефіциту, на думку Ради, не буде виправлено,

- накладати штрафи належних розмірів.

Голові Ради належить повідомити Європейський Парламент про прийняті рішення.

12. Раді належить скасувати деякі чи всі рішення, зазначені в частинах від шостої до дев'ятої та одинадцятій, тією мірою, якою, на думку Ради, надмірний дефіцит у зацікавленій державі-члені виправлено. Якщо Рада попередньо оприлюднила рекомендації, їй належить відразу по скасуванні рішення за частиною восьмою прилюдно повідомити, що в зацікавленій державі-члені більше нема надмірного дефіциту.

13. Ухвалюючи рішення, зазначені в частинах сьомій - дев'ятій, одинадцятій та дванадцятій, Раді, за рекомендацією Комісії, належить діяти кваліфікованою більшістю в дві третини голосів її членів, зважених згідно з частиною другою статті 205, без урахування голосу представника зацікавленої держави-члена.

14. Дальші положення стосовно виконання процедури, викладеної в цій статті, сформульовано в Протоколі про процедуру щодо надмірного дефіциту, який додано до цього Договору.

Відповідні положення, що скасовують зазначений Протокол, Раді належить ухвалювати одностайно, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом та ЄЦБ.

З урахуванням інших положень цієї частини, Раді належить, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, до 1 січня 1994 року кваліфікованою більшістю закласти докладні правила та означення щодо застосування зазначеного Протоколу.

ПІДРОЗДІЛ 2

ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА

Стаття 105

1. Головною метою ЄСЦБ є підтримувати цінову стабільність. Без порушення мети цінової стабільності, ЄСЦБ належить сприяти загальним економічним політикам Спільноти заради досягнення її мети, закладеної в статті 2. ЄСЦБ належить діяти згідно з принципом економіки відкритого ринку з вільною конкуренцією, сприяючи якнайефективнішому розподілові ресурсів та дотримуючися принципів, сформульованих у статті 4.

2. Засадничими завданнями ЄСЦБ є:

- визначати та виконувати грошово-кредитну політику Спільноти,

- провадити валютні операції, згідні зі статтею 111,

- утримувати офіційні валютні резерви держав-членів та керувати ними,

- сприяти усталеному функціюванню платіжних систем.

3. Абзац третій частини другої не перешкоджає урядам держав-членів утримувати обігові валютні активи та керувати ними.

4. Належить отримувати консультації ЄЦБ:

- стосовно будь-яких пропозицій щодо актів Спільноти у сферах його компетенції,

- національним органам влади стосовно будь-якого проекту законодавчого положення у сферах його компетенції, проте в межах та за умов, що їх належить сформулювати Раді згідно з процедурою, закладеною в частині шостій статті 107.

ЄЦБ може подавати висновки інституціям чи органам Спільноти чи національним органам влади з питань, що належать до сфер його компетенції.

5. ЄСЦБ належить сприяти усталеному впровадженню політик, що їх здійснюють компетентні органи стосовно розсудливого нагляду за діяльністю кредитних установ та стабільності фінансової системи.

6. Рада на пропозицію Комісії, після консультацій з ЄЦБ та отримання згоди Європейського Парламенту, може одностайно покладати на ЄЦБ окремі завдання з політик стосовно розсудливого нагляду за діяльністю кредитних та інших фінансових установ, за винятком страховиків.

Стаття 106

1. ЄЦБ має виключне право давати дозвіл на емісію банкнот у Спільноті. Такі банкноти можуть емітувати ЄЦБ та національні центральні банки. Лише банкноти, що їх емітували ЄЦБ та національні центральні банки, мають статус законного платіжного засобу в Спільноті.

2. Держави-члени можуть емітувати монети з урахуванням обсягу емісії, що його належить схвалювати ЄЦБ. Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 252, та після консультацій з ЄЦБ, належить ухвалювати заходи гармонізації номіналів та технічних характеристик усіх монет, призначених до обігу, в обсязі, потрібному, щоб забезпечити їх усталений обіг у межах Спільноти.

Стаття 107

1. ЄСЦБ складають ЄЦБ та національні центральні банки.

2. ЄЦБ є суб'єктом права.

3. ЄСЦБ керують органи Європейського Центрального Банку, уповноважені приймати рішення. Цими органами є Керівна Рада та Правління.

4. Статут ЄСЦБ закладено в Протоколі, доданому до цього Договору.

5. Рада, діючи або кваліфікованою більшістю за рекомендацією ЄЦБ та після консультацій з Комісією, або одностайно на пропозицію Комісії та після консультацій з ЄЦБ, може внести зміни до пунктів 5.1, 5.2 та 5.3 статті 5, статей 17 та 18, пункту 19.1 статті 19, статей 22, 23, 24, 26, пунктів 32.2, 32.3, 32.4 та 32.6 статті 32, абзацу (a) пункту 33.1 статті 33 та статті 36 Статуту ЄСЦБ. У кожному разі потрібна згода Європейського Парламенту.

6. Раді, або на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом та ЄЦБ, або за рекомендацією ЄЦБ та після консультацій з Європейським Парламентом і Комісією, належить кваліфікованою більшістю ухвалити положення, зазначені в статті 4, пункті 5.4 статті 5, пункті 19.2 статті 19, статті 20, пункті 28.1 статті 28, пункті 29.2 статті 29, пункті 30.4 статті 30 та пункті 34.3 статті 34 Статуту ЄСЦБ.

Стаття 108

Здійснюючи повноваження, завдання та обов'язки, що на них покладають цей Договір та Статут ЄСЦБ, ЄЦБ, національним центральним банкам та будь-яким членам їхніх органів, уповноважених ухвалювати рішення, не належить звертатися по чи виконувати вказівки інституцій чи органів Спільноти, будь-якого уряду держави-члена чи будь-якого іншого органу. Інституції та органи Спільноти та уряди держав-членів беруть на себе зобов'язання поважати цей принцип і не прагнути впливати на членів органів ЄЦБ чи національних центральних банків, уповноважених приймати рішення, під час виконання їхніх завдань.

Стаття 109

Кожній державі-членові належить забезпечити, щонайпізніше до дати заснування ЄСЦБ, сумісність свого національного законодавства, зокрема установчих документів національного центрального банку, з цим Договором та Статутом ЄСЦБ.

Стаття 110

1. Аби виконати завдання, що їх доручено ЄСЦБ, ЄЦБ, згідно з положеннями цього Договору та за умов, закладених у Статуті ЄСЦБ, належить:

- створити регламенти тою мірою, якою це потрібно, щоб виконати завдання, визначені в абзаці першому пункту 3.1 статті 3, пункті 19.1 статті 19, статті 22 та пункті 25.2 статті 25 Статуту ЄСЦБ, та у випадках, що їх закладають акти Ради, зазначені в частині шостій статті 107,

- прийняти рішення, потрібні, аби виконати завдання, що їх доручено ЄСЦБ за цим Договором та Статутом ЄСЦБ,

- робити рекомендації та надавати висновки.

2. Регламент має загальне застосування. Він є обов'язковим у всіх своїх елементах та має пряме застосування в усіх державах-членах.

Рекомендації та висновки не мають обов'язкової сили.

Рішення є обов'язковим в усіх своїх елементах для тих, кому його адресовано.

До регламентів та рішень, що їх ухвалює ЄЦБ, належить застосовувати статті 253, 254 та 256.

ЄЦБ може вирішити оприлюднити свої рішення, рекомендації та висновки.

3. ЄЦБ в межах та на умовах, що їх, згідно з закладеною в частині шостій статті 107 процедурою ухвалить Рада, буде уповноважений накладати штрафи чи періодичні грошові стягнення на підприємства за недотримання зобов'язань, що випливають з його регламентів та рішень.

Стаття 111 (*)

1. Як відступ від положень статті 300, Рада, за рекомендацією ЄЦБ чи за рекомендацією Комісії та після консультацій з ЄЦБ, заради досягнення консенсусу, згідного з метою цінової стабільності, після консультацій з Європейським Парламентом може одностайно укладати формальні угоди про систему курсів обміну екю на позаспільнотні валюти, згідно з процедурою, закладеною в частині третій щодо умов, зазначених у ній. Рада, за рекомендацією ЄЦБ, чи за рекомендацією Комісії та після консультацій з ЄЦБ, заради досягнення консенсусу, згідного з метою цінової стабільності, може кваліфікованою більшістю встановлювати, допасовувати чи скасовувати центральний курс екю в межах системи валютних курсів. Голові Ради належить інформувати Європейський Парламент про встановлення, узгіднення чи скасування центрального курсу екю.

_______________

(*) Статтю змінено Ніццьким договором ( 994_261).

2. За браком системи курсів обміну щодо однієї чи кількох позаспільнотних валют, як зазначено в частині першій, Рада, за рекомендацією Комісії та після консультацій з ЄЦБ, чи за рекомендацією ЄЦБ, може формулювати загальні орієнтири політики валютного курсу щодо цих валют. Ці загальні орієнтири не повинні порушувати головної мети ЄСЦБ, а саме, підтримування цінової стабільності.

3. Як відступ від положень статті 300, якщо угоди з питань, пов'язаних із валютним режимом чи режимом валютних курсів, мають бути предметом переговорів між Спільнотою та однією чи кількома державами чи міжнародними організаціями, Раді, за рекомендацією Комісії та після консультацій з ЄЦБ, належить кваліфікованою більшістю вирішити, якими мають бути умови переговорів про ці угоди та укладання їх. У цих умовах належить забезпечити дотримання єдиної позиції Спільноти. Комісії належить повною мірою брати участь у переговорах.

Угоди, укладені згідно з цією частиною, є обов'язковими для інституцій Спільноти, ЄЦБ та держав-членів.

4. З урахуванням частини першої, Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з ЄЦБ, належить кваліфікованою більшістю визначити позицію Спільноти на міжнародному рівні щодо питань особливого значення для економічного та валютного союзу та її представництва, із дотриманням розподілу повноважень, закладеного в статтях 99 та 105.

5. Без порушення компетенції та угод Спільноти стосовно економічного та валютного союзу, держави-члени можуть провадити переговори в міжнародних органах та укладати міжнародні угоди.

ПІДРОЗДІЛ 3

ІНСТИТУЦІЙНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 112

1. До складу Керівної Ради ЄЦБ входять члени Правління ЄЦБ та керівники національних центральних банків.

2. (a) До складу Правління входять Голова, Заступник голови та чотири інші члени.

(b) Голову, Віце-голову та інших членів Правління належить призначати урядам держав-членів за спільною згодою на рівні голів держав чи урядів, за рекомендацією Ради та після її консультацій з Європейським Парламентом та Керівною Радою ЄЦБ, з-поміж осіб, що мають визнаний статус та досвід професійної діяльності в грошово-кредитній та банківській сферах.

Їх належить призначати на строк вісім років без права переобрання.

Членами Правління можуть бути лише громадяни держав-членів.

Стаття 113

1. Голова Ради та член Комісії можуть брати участь у засіданнях Керівної Ради ЄЦБ без права голосу.

Голова Ради може подавати пропозиції до обговорення Керівній Раді ЄЦБ.

2. Голову ЄЦБ належить запрошувати взяти участь у засіданнях Ради, коли вона обговорює питання, дотичні до мети й завдань ЄСЦБ.

3. ЄЦБ належить подавати річну доповідь про діяльність ЄСЦБ та про грошово-кредитну політику в минулому та поточному роках Європейському Парламентові, Раді та Комісії, а також Європейській Раді. Голові ЄЦБ належить подавати цю доповідь Раді та Європейському Парламентові, що може на цій підставі провести загальну дискусію.

Голову ЄЦБ та інших членів Правління, на запит Європейського Парламенту чи з їхньої власної ініціативи, можуть заслухати компетентні комітети Європейського Парламенту.

Стаття 114

1. Цим створено Грошово-кредитний комітет, щоб сприяти координації політик держав-членів у повному обсязі, потрібному для функціювання внутрішнього ринку.

Його завдання є такими:

- стежити за економічною та фінансовою ситуацією в державах-членах та Спільноті та за загальними системами платежів держав-членів і регулярно доповідати Раді та Комісії,

- на запит Ради, Комісії чи з власної ініціативи, готувати висновки та подавати їх цим інституціям,

- без порушення статті 207, сприяти готуванню роботи Ради, зазначеної у статтях 59, 60, частинах другій, третій, четвертій та п'ятій статті 99, статтях 100, 102, 103, 104, частині другій статті 116, частині шостій статті 117, статтях 119, 120, частині другій статті 121 та частині першій статті 122,

- перевіряти, щонайменше один раз на рік, ситуацію у сфері пересування капіталу та свободи платежів, що є наслідком застосування цього Договору та заходів, що їх ухвалила Рада; перевірці належить охоплювати всі заходи, пов'язані з пересуванням капіталу та платежів; Комітетові належить доповідати Комісії та Раді про результати цих перевірок.

Державам-членам та Комісії належить призначити по два члени Комітету.

2. З початком третьої стадії належить створити Економіко-фінансовий комітет. Грошово-кредитний комітет, що його обумовлено в частині першій, належить ліквідувати.

Завдання Економіко-фінансового комітету є такими:

- на запит Ради, Комісії чи з власної ініціативи готувати висновки та подавати їх цим інституціям,

- стежити за економічною та фінансовою ситуацією в державах-членах та Спільноті та регулярно доповідати про неї Раді та Комісії, зокрема з питань фінансових відносин з третіми країнами та міжнародними установами,

- без порушення статті 207 сприяти готуванню роботи Ради, зазначеної у статтях 59, 60, частині другій, третій, четвертій та п'ятій статті 99, статтях 100, 102, 103, 104, частині шостій статті 105, частині другій статті 106, частинах п'ятій та шостій статті 107, статтях 111, 119, частині другій та третій статті 120, частині другій статті 122 та частинах четвертій та п'ятій статті 123, а також виконувати інші дорадчі й підготовчі завдання, що їх покладає на нього Рада,

Державам-членам, Комісії та ЄЦБ належить призначити не більше, ніж по два члени Комітету.

3. Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з ЄЦБ та Комітетом, зазначеним у цій статті, належить кваліфікованою більшістю закласти докладні положення щодо складу Економіко-фінансового комітету. Голові Ради належить поінформувати про це рішення Європейський Парламент.

4. Додатково до завдань, сформульованих у частині другій, якщо й доти, доки є зазначені у статтях 122 та 123 держави-члени, щодо яких чинний відступ, Комітетові належить стежити за грошово-кредитною й фінансовою ситуацією та загальною системою платежів у таких державах-членах і регулярно доповідати з цих питань Раді та Комісії.

Стаття 115

Щодо питань, що їх регулюють частина четверта статті 99, стаття 104 за винятком частини чотирнадцятої, статті 111, 121 та 122, частина четверта та п'ята статті 123, Рада чи держава-член можуть звернутися до Комісії з запитом надати рекомендацію чи пропозицію, як буде доцільно. Комісії належить вивчити цей запит та невідкладно подати свої висновки Раді.

ПІДРОЗДІЛ 4

ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 116

1. Другий етап створення економічного та валютного союзу належить почати 1 січня 1994 року.

2. До цієї дати:

(a) кожній державі-членові належить:

- ухвалити, в разі потреби, належні заходи на дотримання заборон, закладених у статтях 56, 101 та частині першій статті 102,

- ухвалити, в разі потреби та щоб уможливити оцінювання, обумовлене у абзаці (b), багаторічні програми, спрямовані на забезпечення тривалої конвергенції, потрібної, щоб досягти економічного та валютного союзу, особливо щодо цінової стабільності та міцних національних фінансів;

(b) Раді, на підставі доповіді Комісії, належить оцінювати поступ, що його досягнуто щодо економічної та валютної конвергенції, зокрема щодо цінової стабільності та міцних національних фінансів, та поступ у імплементації законодавства Спільноти щодо внутрішнього ринку.

3. Положення статті 101, частини першої статті 102, частини першої статті 103 та статті 104, за винятком частин першої, дев'ятої, одинадцятої та чотирнадцятої, належить застосовувати від початку другого етапу.

Положення частини другої статті 100, частин першої, дев'ятої та одинадцятої статті 104, статей 105, 106, 108, 111, 112, 113 та частин другої та четвертої статті 114 належить застосовувати від початку третього етапу.

4. На другому етапі державам-членам належить намагатися уникати надмірного урядового державного дефіциту.

5. Протягом другого етапу кожній державі-членові належить доцільним чином почати процес, що веде до незалежності її центрального банку, згідно зі статтею 109.

Стаття 117

1. Починаючи другий етап, належить створити Європейський валютний інститут (далі ЄВІ), якому належить почати виконувати свої обов'язки; він є суб'єктом права, ним належить керувати Раді, до складу якої входять Голова ЄВІ та керівники національних центральних банків, одному з яких належить бути Заступником голови ЄВІ.

Голову належить призначати урядам держав-членів за спільною згодою на рівні голів держав чи урядів, за рекомендацією Ради ЄВІ та після консультацій з Європейським Парламентом і Радою. Голову належить добирати з осіб, що мають визнаний статус та досвід професійної діяльності в грошово-кредитній та банківській сферах. Головою ЄВІ можуть бути лише громадяни держав-членів.

Статут ЄВІ закладено в Протоколі, доданому до цього Договору.

2. ЄВІ належить:

- зміцнювати співпрацю національних центральних банків,

- посилювати координацію грошово-кредитної політики держав-членів, щоб забезпечити цінову стабільність,

- стежити за функціюванням європейської валютної системи,

- провадити консультації щодо питань, що належать до компетенції національних центральних банків та впливають на стабільність фінансових установ та ринків,

- перебрати завдання Європейського фонду валютної співпраці, що його належить зліквідувати; умови ліквідації закладено в Статуті ЄВІ,

- сприяти використанню екю і наглядати за її розвитком, зокрема за усталеним функціюванням клірингової системи екю.

3. Щоб підготувати третій етап, ЄВІ належить:

- підготувати заходи та процедури, потрібні, щоб провадити єдину грошово-кредитну політику на третьому етапі,

- сприяти, в разі потреби, гармонізації правил та методів збирання, обробляння та поширення статистичних даних в межах своєї компетенції,

- підготувати правила операцій, що їх належить виконувати національним центральним банкам в рамках ЄСЦБ,

- сприяти ефективності транскордонних платежів,

- наглядати за технічним готуванням банкнот екю.

Не пізніше 31 грудня 1996 року ЄВІ належить окреслити регуляторну, організаційну та логістичну структуру, що її потребує ЄСЦБ, щоб виконувати свої завдання на третьому етапі. Цю структуру належить подати на затвердження ЄЦБ на дату його заснування.

4. ЄВІ може більшістю в дві третини членів своєї Ради:

- формулювати висновки чи рекомендації щодо загальної орієнтації грошово-кредитної політики та політики валютного курсу, а також щодо дотичних заходів, впроваджуваних у кожній державі-члені,

- подавати висновки чи рекомендації урядам та Раді щодо політик, що можуть впливати на внутрішню чи зовнішню грошово-кредитну ситуацію у Спільноті та, зокрема, на функціювання європейської валютної системи,

- давати рекомендації грошово-кредитним органам влади держав-членів щодо провадження їхньої грошово-кредитної політики.

5. ЄВІ може одностайно вирішити оприлюднити свої висновки та рекомендації.

6. Раді належить провадити консультації з ЄВІ щодо пропонованих актів Спільноти в межах його компетенції.

У рамках та за умов, що їх, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом та ЄВІ, належить кваліфікованою більшістю сформулювати Раді, органам влади держав-членів належить провадити консультації з ЄВІ щодо будь-якого проекту законодавчого положення в межах його компетенції.

7. Рада, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом та ЄВІ, може одностайно давати ЄВІ інші завдання щодо готування третього етапу.

8. У випадку коли цей Договір обумовлює консультативну роль ЄЦБ, посилання на ЄЦБ належить, до заснування ЄЦБ, читати як посилання на ЄВІ.

9. Протягом другого етапу термін ЄЦБ, використаний у статтях 230, 232, 233, 234, 237 і 288, належить читати як ЄВІ.

Стаття 118

Склад валют у кошику екю не належить змінювати.

Від початку третього етапу вартість екю належить незворотно зафіксувати згідно з частиною четвертою статті 123.

Стаття 119

1. Якщо держава-член зазнала труднощів, чи якщо є наявною серйозна загроза постання труднощів щодо балансу її платежів через нерівновагу сумарного балансу її платежів чи через тип валюти, що перебуває в її розпорядженні, та якщо такі труднощі можуть загрожувати функціюванню спільного ринку чи поступовій реалізації спільної торгівельної політики, Комісії належить негайно вивчити становище зацікавленої держави та дії, яких ця держава вживає чи може вжити згідно з положеннями цього Договору, використовуючи всі наявні засоби. Комісії належить визначити заходи, яких вона рекомендує вжити зацікавленій державі-членові.

Якщо заходів, що вживає держава-член, та тих, що запропонувала Комісія, не є досить, аби подолати труднощі, що вже виникли чи загрожують виникнути, Комісії, після консультацій з комітетом, зазначеним у статті 114, належить рекомендувати Раді надати взаємну допомогу та пропонувати належні методи допомоги.

Комісії належить регулярно інформувати Раду про стан та розвиток ситуації.

2. Раді належить кваліфікованою більшістю надавати таку взаємну допомогу; їй належить ухвалити директиви чи рішення, що закладають умови та деталі такої допомоги. Взаємна допомога може набувати форми:

(a) скоординованого підходу до чи в рамках будь-яких інших міжнародних організацій, до яких держави-члени можуть звернутися по допомогу;

(b) заходів, потрібних, щоб уникнути відхилень торгівлі, якщо держава-член, що зазнає труднощів, зберігає чи знову впроваджує кількісні обмеження щодо третіх країн;

3. Якщо Рада не надала взаємної допомоги, що її порекомендувала Комісія, чи якщо наданої взаємної допомоги та вжитих заходів не досить, то тоді Комісії належить уповноважити державу, що зазнала труднощів, вжити захисних заходів, умови й деталі яких належить визначити Комісії.

Рада може кваліфікованою більшістю скасувати це вповноваження й змінити умови й деталі.

4. З урахуванням частини шостої статті 122, дія цієї статті припиняється від початку третього етапу.

Стаття 120

1. Якщо держава-член зазнає раптової кризи балансу платежів і негайно не вжито заходів в сенсі частини другої статті 119, вона може, як запобіжний захід, вжити потрібних захисних заходів. Такі заходи повинні спричинити якнайменше збурення функціювання внутрішнього ринку; їхній обсяг не повинен перевищувати того, що вкрай потрібно, аби подолати посталі раптові труднощі.

2. Комісію та інші держави-члени належить інформувати про такі захисні заходи не пізніше часу, коли вони набирають чинності. Комісія може порекомендувати Раді надати взаємну допомогу згідно зі статтею 119.

3. Після того, як Комісія надала висновок, та після консультацій з комітетом, зазначеним у статті 114, Рада може кваліфікованою більшістю вирішити, що зацікавленій державі-членові належить виправити, зупинити чи скасувати захисні заходи, зазначені вище.

4. З урахуванням частини шостої статті 122, дія цієї статті припиняється від початку третього етапу.

Стаття 121

1. Комісії та ЄВІ належить доповідати Раді про поступ держав-членів у виконанні зобов'язань щодо руху до економічного та валютного союзу. Цим доповідям належить містити дослідження сумісності національних законодавств цих держав-членів, зокрема установчих документів їхніх національних центральних банків, зі статтями 108 і 109 цього Договору та Статутом ЄСЦБ. Доповідям належить також містити дослідження того, чи досягнуто високого рівня стабільної конвергенції, зазначаючи, якою мірою кожна з цих держав-членів задовольняє такі критерії:

- досягнення високого рівня цінової стабільності; підставою оцінювання є рівень інфляції, що має бути близьким до рівня щонайбільше трьох держав-членів, що мають найкращі показники цінової стабільності,

- стабільність державного фінансового становища; підставою оцінювання є досягнення стану державного бюджету без надмірного дефіциту, що його визначають згідно з частиною шостою статті 104,

- дотримання нормальних меж коливань, обумовлених механізмом валютних курсів європейської валютної системи, протягом щонайменше двох років без девальвації щодо валюти будь-якої іншої держави-члена,

- тривалість конвергенції, що її досягла держава-член, та її участі в механізмі валютних курсів європейської валютної системи, що відображено в рівні довгострокової процентної ставки.

Чотири критерії, зазначені в цій частині, та дотичні строки, протягом яких їх належить задовольнити, докладно викладено у Протоколі, доданому до цього Договору. В доповідях Комісії та ЄВІ належить також враховувати розвиток екю, результати інтеграції ринків, стан та розвиток балансів поточних платежів, дослідження розвитку витрат праці на одиницю продукції та інших цінових показників.

2. На підставі цих доповідей Раді, за рекомендацією Комісії, належить кваліфікованою більшістю оцінити:

- чи виконала кожна держава-член умови, потрібні, щоб упровадити єдину валюту,

- чи виконала більшість держав-членів умови, потрібні, щоб упровадити єдину валюту, та рекомендувати отримані результати Раді у складі голів держав чи урядів. З Європейським Парламентом належить провести консультації, йому належить передати свій висновок Раді у складі голів держав чи урядів.

3. Належно враховуючи доповіді, зазначені в частині першій, та висновок Європейського Парламенту, зазначеного в частині другій, Раді у складі голів держав чи урядів належить кваліфікованою більшістю не пізніше 31 грудня 1996 року:

- на підставі рекомендацій, зазначених у частині першій, вирішити, чи виконала більшість держав-членів умови, потрібні, щоб упровадити єдину валюту,

- вирішити, чи доцільно Спільноті починати третій етап, і якщо так, то:

- встановити дату початку третього етапу.

4. Якщо дату початку третього етапу не встановлено до кінця 1997 року, третій етап належить почати 1 січня 1999 року. До 1 липня 1998 року Раді у складі голів держав чи урядів, повторивши процедури, обумовлені в частинах першій та другій, за винятком абзацу другого частини другої, враховуючи доповіді, зазначені в частині першій, та висновок Європейського Парламенту, належить кваліфікованою більшістю, на підставі рекомендацій Ради, зазначених в частині другій, засвідчити, які держави-члени виконують умови, потрібні щоб упровадити єдину валюту.

Стаття 122

1. Якщо ухвалено рішення, що встановлює дату згідно з частиною третьою статті 121, Раді, на підставі рекомендацій, зазначених у частині другій статті 121, належить, за рекомендацією Комісії, кваліфікованою більшістю вирішити, чи є, та якщо так, то які держави-члени охоплено відступом, як визначено в частині третій цієї статті. Такі держави-члени в цьому Договорі надалі називано "держави-члени, щодо яких чинний відступ".

Якщо Рада підтвердила, які саме держави-члени виконують умови, потрібні, щоб запровадити єдину валюту згідно зі статтею четвертою статті 121, тих держав-членів, що не виконують цих умов, стосується відступ, як визначено в частині третій цієї статті. Такі держави-члени в цьому Договорі надалі називано "держави-члени, щодо яких чинний відступ".

2. Щонайменше один раз на два роки, або на запит держави-члена, щодо якої чинний відступ, Комісії та ЄЦБ належить доповідати Раді згідно з процедурою, зазначеною в частині першій статті 121. Після консультацій з Європейським Парламентом та обговорення в Раді у складі голів держав чи урядів, Раді, на пропозицію Комісії, належить кваліфікованою більшістю, на підставі критеріїв, сформульованих у частині першій статті 121, визначити, які з держав-членів, щодо яких чинний відступ, виконали потрібні умови, та скасувати відступ щодо зацікавлених держав-членів.

3. Відступи, зазначені в частині першій, охоплюють статті, що їх не належить застосовувати до зацікавлених держав-членів: частини дев'ята та одинадцята статті 104, частини перша, друга, третя та п'ята статті 105, статті 106, 110, 111 та абзац (b) частини другої статті 112.

Звільнення такої держави-члена та її національного центрального банку від прав та обов'язків у межах ЄСЦБ закладено в Підрозділі IX Статуту ЄСЦБ.

4. У частинах першій, другій та третій статті 105, статтях 106, 110, 111 та абзаці (b) частини другої статті 112 вислів "держави-члени" належить читати як "держави-члени, щодо яких не є чинним відступ".

5. Право голосу держав-членів, щодо яких чинний відступ, належить зупиняти, коли Рада ухвалює заходи, зазначені в статтях цього Договору, перелічених у частині третій.

У цьому разі, як відступ від статті 205 та частини першої статті 250, кваліфіковану більшість належить визначати як дві третини голосів представників держав-членів, щодо яких не є чинним відступ, зважених згідно з частиною другою статті 205. Якщо ухвалення певного акта потребує одностайності, то потрібна одностайність цих держав-членів.

6. Статті 119 та 120 належить далі застосовувати до держав-членів, щодо яких чинний відступ.

Стаття 123 (*)

1. Негайно потому, як, згідно з частиною третьою статті 121, ухвалено рішення про дату початку третього етапу чи, за певних обставин, негайно після 1 липня 1998 року:

_______________

(*) Статтю змінено Ніццьким договором.

- Раді належить ухвалити положення, зазначені в частині шостій статті 107,

- урядам держав-членів, щодо яких не є чинним відступ, належить, згідно з процедурою, сформульованою в статті 50 Статуту ЄСЦБ, призначити Голову, Заступника голови та інших членів Правління ЄЦБ. Якщо наявні держави-члени, щодо яких чинний відступ, то кількість членів Правління може бути меншою, ніж обумовлено в частині першій статті 11 Статуту ЄСЦБ, але за жодних обставин не може бути меншою за чотири.

Відразу по призначенні Правління належить заснувати ЄСЦБ та ЄЦБ, що їм належить готуватися до повного функціювання, як викладено в цьому Договорі та Статуті ЄСЦБ. Повне здійснення їхніх повноважень належить почати від першого дня третього етапу.

2. Відразу по тому, як створено ЄЦБ, йому належить, у разі потреби, перебрати завдання ЄВІ. Із заснуванням ЄЦБ ЄВІ належить ліквідувати; умови ліквідації закладено в Статуті ЄВІ.

3. Якщо та доти, доки є держави-члени, щодо яких чинний відступ, та без порушення частини третьої статті 107, Загальній Раді ЄЦБ, зазначеній у статті 45 Статуту ЄСЦБ, належить становити третій орган ЄЦБ, уповноважений приймати рішення.

4. У перший день третього етапу Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з ЄЦБ, одностайним голосуванням держав-членів, щодо яких не є чинним відступ, належить ухвалити курси обміну, що незворотно фіксують їхні валюти, та за незворотно зафіксованим курсом яких екю заступає ці валюти та стає самостійною валютою. Цей захід не змінює зовнішньої вартості екю. Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з ЄЦБ, кваліфікованою більшістю держав-членів, щодо яких не є чинним відступ, належить вжити інших заходів, потрібних, аби швидко впровадити екю в цих державах-членах як єдину валюту. Належить застосовувати друге речення частини п'ятої статті 122.

5. Якщо згідно з процедурою, сформульованою в частині другій статті 122, вирішено скасувати відступ, Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з ЄЦБ, належить одностайним голосуванням держав-членів, щодо яких не є чинним відступ, та зацікавленої держави-члена, ухвалити курс, за яким екю заступає валюту зацікавленої держави-члена, та вжити інших заходів, потрібних, щоб впровадити екю як єдину валюту в зацікавленій державі-члені.

Стаття 124

1. До початку третього етапу кожній державі-членові належить трактувати свою політику валютного курсу як питання спільного інтересу. Водночас державам-членам належить враховувати досвід співпраці в межах європейської грошово-кредитної системи та створення екю, а також шанувати наявні повноваження у цій сфері.

2. Від початку третього етапу та доти, доки є держави-члени, щодо яких чинний відступ, частину першу належить за аналогією застосовувати до політики валютного курсу цих держав-членів.

РОЗДІЛ VIII

ЗАЙНЯТІСТЬ

Стаття 125

Державам-членам та Спільноті, згідно з цим Розділом, належить розробити скоординовану стратегію зайнятості, зокрема сприяння висококваліфікованій, підготованій робочій силі, що здатна пристосовуватися до нових умов, а також ринкам праці, здатним реагувати на економічні зміни з огляду на досягнення цілей, визначених в статті 2 Договору про Європейський Союз та статті 2 цього Договору.

Стаття 126

1. Державам-членам належить через свої політики зайнятості сприяти досягненню мети, зазначеної в статті 125, у спосіб, узгоджений з загальними настановами економічних політик держав-членів та Спільноти, ухвалених згідно з частиною другою статті 99.

2. Державам-членам належить вважати сприяння зайнятості питанням спільного інтересу та в рамках роботи Ради координувати свої дії щодо цього згідно з положеннями статті 128, враховуючи національні звичаї стосовно функцій адміністрації та працівників (1).

_______________

(1) Англійською management and labour, французькою - partenaires sociaux, буквальний український відповідник - "соціальні партнери" (прим. пер.).

Стаття 127

1. Спільноті належить сприяти досягненню високого рівня зайнятості, заохочуючи до співпраці держави-члени та підтримуючи і, в разі потреби, доповнюючи їхні дії. Водночас належить шанувати компетенції держав-членів.

2. Завдання досягти високого рівня зайнятості належить брати до уваги під час формулювання й виконання політик та діяльності Спільноти.

Стаття 128

1. На підставі спільної річної доповіді Ради та Комісії, Європейській Раді належить щорічно розглядати ситуацію у сфері зайнятості в Спільноті та ухвалювати висновки з цього питання.

2. На підставі висновків Європейської Ради, Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, Економіко-соціальним комітетом, Комітетом регіонів та Комітетом з питань зайнятості, належить щороку кваліфікованою більшістю окреслювати настанови, що їх державам-членам належить враховувати у своїх політиках зайнятості. Цим настановам належить бути згідними з загальними настановами, що їх ухвалено згідно з частиною другою статті 99.

3. Кожній державі-членові належить подавати до Ради та Комісії річну доповідь щодо головних заходів із виконання політики зайнятості з огляду на настанови щодо зайнятості, зазначені в частині другій.

4. Раді на підставі доповідей, зазначених у частині третій, та діставши думку Комітету з питань зайнятості, належить щороку вивчати, як держави-члени виконують політики зайнятості з огляду на настанови щодо зайнятості. Рада, за рекомендацією Комісії, може, якщо вважає за доцільне з огляду на це вивчення, кваліфікованою більшістю робити рекомендації державам-членам.

5. На підставі результатів такого вивчення Раді та Комісії належить подавати спільну річну доповідь Європейській Раді про стан зайнятості у Спільноті та про виконання настанов щодо зайнятості.

Стаття 129

Рада, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251 та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом та Комітетом регіонів, може ухвалити стимулювальні заходи, що заохочують співпрацю держав-членів та підтримують їхні дії у сфері зайнятості через ініціативи, спрямовані на розвиток обміну інформацією та найкращим досвідом, забезпечення порівняльного аналізу та рекомендацій, а також на розповсюджування інноваційних підходів та досвіду оцінювання, зокрема з використанням дослідних проектів.

Ці заходи не повинні містити приписів щодо гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів.

Стаття 130

Раді, після консультацій з Європейським Парламентом, належить заснувати Комітет з питань зайнятості з дорадчим статусом, щоб сприяти координації держав-членів щодо політик зайнятості та ринку праці. Завданнями Комітету є:

- стежити за ситуацією у сфері зайнятості та політиками зайнятості в державах-членах та в Спільноті,

- без порушення статті 207, формулювати висновки на запит Ради чи Комісії або з власної ініціативи, та сприяти готуванню заходів Ради, зазначених у статті 128.

Виконуючи завдання, Комітетові належить консультуватися з адміністрацією та працівниками.

Кожній державі-членові та Комісії належить призначити по два члени Комітету.

РОЗДІЛ IX

СПІЛЬНА ТОРГІВЕЛЬНА ПОЛІТИКА

Стаття 131

Запроваджуючи митний союз, держави-члени мають на меті, заради спільного інтересу, сприяти гармонійному розвиткові світової торгівлі, поступовому скасовуванню обмежень міжнародної торгівлі та прямих іноземних інвестицій, а також знижуванню митних та інших бар'єрів.

У спільній торгівельній політиці належить враховувати сприятливий вплив на зростання конкурентоспроможності підприємств у державах-членах, що його може мати скасування мита між цими державами.

Стаття 132

1. Без порушення зобов'язань, що їх держави-члени взяли на себе в рамках інших міжнародних організацій, їм належить поступово гармонізувати системи надавання допомоги експортові до третіх країн тією мірою, якою це потрібно, щоб забезпечити неспотворену конкуренцію між підприємствами Спільноти.

На пропозицію Комісії Раді належить кваліфікованою більшістю видавати будь-які потрібні директиви.

2. Попередні положення не належить застосовувати до такого повернення мита чи зборів еквівалентної дії чи до такого відшкодування непрямих податків, зокрема податків з обігу, акцизних зборів чи інших непрямих податків, які дозволено у випадку, коли продукцію з держави-члена експортовано до третьої країни, тією мірою, якою таке повернення чи відшкодування не перевищує суми, прямо чи опосередковано накладеної на експортовану продукцію.

Стаття 133 (*)

1. Спільну торгівельну політику належить ґрунтувати на однакових принципах, зокрема стосовно змін тарифних ставок, укладання тарифних та торгівельних угод, досягнення однаковості заходів лібералізації, політики експорту та захисту торгівлі, таких як ті, що їх належить вживати у разі демпінгу чи субсидій.

_______________

(*) Статтю змінено Ніццьким договором.

2. Комісії належить подавати Раді пропозиції щодо реалізації спільної торгівельної політики.

3. У разі потреби провести переговори та укласти угоду з однією чи кількома державами чи міжнародними організаціями, Комісії належить подати рекомендації Раді, яка уповноважує Комісію почати потрібні переговори. Обов'язком Ради та Комісії є забезпечити узгодженість угод, що є предметом переговорів, із внутрішніми політиками та правилами Спільноти.

Комісії належить провадити ці переговори, консультуючися зі спеціальним комітетом, що його належить призначити Раді, щоб допомогти Комісії у виконанні цього завдання та в рамках директив, які Рада може йому дати. Комісії належить регулярно доповідати спеціальному комітетові про перебіг переговорів. Належить застосовувати дотичні положення статті 300.

4. Здійснюючи повноваження, які на неї покладає ця стаття, Раді належить діяти кваліфікованою більшістю.

5. Частини від першої до четвертої належить застосовувати до переговорів та укладання угод у сфері торгівлі послугами та торгівельних аспектів інтелектуальної власності тією мірою, якою зазначені частини не охоплюють таких угод та без порушення частини шостої.

Як відступ від частини четвертої, Раді належить діяти одностайно, коли вона провадить переговори та укладає угоду в одній чи кількох сферах, зазначених в абзаці першому, якщо така угода містить положення, що потребують одностайного ухвалення внутрішніх правил, чи коли вони дотичні до сфери, в якій Спільнота ще не здійснює, через ухвалення внутрішніх правил, повноваження, яких їй надає цей Договір.

Раді належить діяти одностайно щодо проведення переговорів та укладання горизонтальної угоди, тією мірою, якою вона дотична до попереднього абзацу чи абзацу другого частини шостої.

Ця частина не впливає на право держав-членів зберігати чинність наявних угод та укладати угоди з третіми країнами чи міжнародними організаціями тією мірою, якою такі угоди згідні з правом Спільноти та іншими дотичними міжнародними угодами.

6. Рада не може укладати угоди, якщо вони містять положення, що виходять за межі внутрішніх повноважень Спільноти, зокрема приводять до гармонізації законів чи підзаконних актів держав-членів у сферах, де цей Договір виключає таку гармонізацію.

З огляду на це, як відступ від абзацу першого частини п'ятої, угоди у сферах торгівлі культурними та аудіовізуальними послугами, освітніх послуг, соціальних послуг та послуг з охорони здоров'я належать до спільної компетенції Спільноти та держав-членів. Отже, проведення переговорів щодо таких угод, на додаток до рішення Спільноти, що його ухвалено згідно з дотичними положеннями статті 300, потребує спільної згоди держав-членів. Угоди, що є предметом таких переговорів, належить укладати Спільноті та державам-членам спільно.

Переговори та укладання міжнародних угод у сфері транспорту регулюють положення Розділу V та стаття 300.

7. Без порушення абзацу першого частини шостої, Рада, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, може одностайно поширити застосування частин від першої до четвертої на міжнародні переговори та угоди щодо інтелектуальної власності тією мірою, якою їх не охоплює частина п'ята.

Стаття 134

Аби забезпечити, щоб виконанню заходів торгівельної політики, що їх держави-члени вживають згідно з цим Договором, не перешкоджали відхилення торгівлі чи щоб відмінності між такими заходами не призводили до економічних труднощів в одній чи кількох державах-членах, Комісії належить рекомендувати методи потрібної співпраці держав-членів. За браком цього Комісія може вповноважити держав-членів вжити потрібних захисних заходів, умови та деталі яких їй належить визначити.

У термінових випадках державам-членам належить самостійно звертатися до Комісії із запитом про повноваження щодо потрібних заходів. Комісії належить ухвалити рішення якомога швидше. Зацікавленим державам-членам належить сповістити інших держав-членів про заходи. Комісія може в будь-який час вирішити, що зацікавленим державам-членам належить змінити чи скасувати зазначені заходи.

Добираючи таких заходів, належить надавати пріоритет тим, що завдають найменшого збурення функціюванню спільного ринку.

РОЗДІЛ X

МИТНА СПІВПРАЦЯ

Стаття 135

У межах сфери застосування цього Договору Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, належить вживати заходів, спрямованих на зміцнення митної співпраці держав-членів та їх з Комісією. Цим заходам не належить торкатися застосування національного кримінального права чи здійснювання національного правосуддя.

РОЗДІЛ XI

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА, ОСВІТА, ПРОФЕСІЙНЕ НАВЧАННЯ ТА МОЛОДЬ

ПІДРОЗДІЛ 1

СОЦІАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 136

Спільнота та держави-члени, пам'ятаючи про засадничі соціальні права, сформульовані в Європейській Соціальній Хартії, що її підписано в Турині 18 жовтня 1961 року, та в Хартії Спільноти від 1989 року про засадничі права працівників, мають на меті сприяти зайнятості, поліпшувати умови життя та праці, щоб уможливити гармонізацію цих сфер і водночас не втратити досягнутого поліпшення, дбати про належний соціальний захист, діалог між адміністрацією та працівниками та розвиток людських ресурсів заради досягнення тривалого високого рівня зайнятості та боротьби проти вилучання.

З цією метою Спільнота та держави-члени виконують заходи з урахуванням відмінності національних звичаїв, зокрема у сфері договірних відносин, та потреби підтримувати конкурентоспроможність економіки Спільноти.

Вони певні, що такий розвиток випливатиме не лише з функціювання спільного ринку, що сприяє гармонізації соціальних систем, а й з процедур, обумовлених у цьому Договорі, та зі зближення положень, закладених у законах та підзаконних чи адміністративних актах.

Стаття 137 (*)

1. Щоб досягти мети статті 136, Спільнота підтримує та доповнює діяльність держав-членів у таких сферах:

_______________

(*) Статтю змінено Ніццьким договором.

(a) поліпшення, зокрема, робочого довкілля, щоб захистити здоров'я та безпеку працівників;

(b) умови праці;

(d) захист працівників після закінчення трудового договору;

(e) інформування та консультування працівників;

(f) представництво та колективний захист інтересів працівників та роботодавців, зокрема право працівників брати участь у керуванні, з урахуванням частини п'ятої;

(g) умови працевлаштування громадян третіх країн, що на законних підставах перебувають на території Спільноти;

(h) інтеграція осіб, вилучених із ринку зайнятості, без порушення статті 150;

(i) рівність чоловіків та жінок щодо їхніх можливостей на ринку праці та ставлення до них на роботі;

(j) боротьба проти соціального вилучання;

(k) модернізація систем соціального захисту без порушення абзацу (c).

2. З цією метою Рада:

(a) може ухвалювати заходи, що заохочують співпрацю держав-членів через ініціативи, спрямовані на поглиблення знань, розвиток обміну інформацією та найкращим досвідом, розповсюджування інноваційних підходів та досвіду оцінювання, за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів;

(b) може видавати директиви, щоб ухвалювати мінімальні вимоги, що їх належить поступово впроваджувати у сферах, зазначених в абзацах від (a) до (i) частини першої з урахуванням умов та технічних норм, застосовуваних у кожній державі-членові. У таких директивах належить уникати накладання адміністративних, фінансових чи правових обмежень, що перешкоджають створенню та розвиткові малих та середніх підприємств.

Раді належить діяти згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, після консультацій з Комітетом регіонів та Економіко-соціальним комітетом, за винятком сфер, зазначених в абзацах (c), (d), (f) та (g) частини першої, коли Раді, на пропозицію Комісії, належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом та згаданими комітетами. Рада, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, може одностайно вирішити застосовувати процедуру, зазначену в статті 251, до абзаців (d), (f) та (g) частини першої цієї статті.

3. Держава-член може доручити адміністрації та працівникам, на їхній спільний запит, виконувати директиви, що їх ухвалено згідно з частиною другою.

У такому разі їй належить забезпечити, щоб адміністрація та працівники, за домовленістю, вжили потрібних заходів не пізніше дати транспонування директиви згідно зі статтею 249. Зацікавленій державі-членові належить робити будь-які потрібні кроки, що уможливлюють її будь-коли ґарантувати досягнення результатів, що їх обумовлює ця директива.

4. Положення, що їх ухвалено згідно з цією статтею,

- не впливають на право держав-членів визначати засадничі принципи своїх систем соціального забезпечення та не повинні істотно впливати на їхню фінансову рівновагу,

- не перешкоджають будь-якій державі-членові зберігати чи впроваджувати суворіші захисні заходи, сумісні з цим Договором.

5. Цю статтю не належить застосовувати до оплати праці, права збиратися, права страйкувати чи права застосовувати локаут.

Стаття 138

1. Комісія має завдання сприяти консультаціям між адміністрацією та працівниками на рівні Спільноти та ухвалювати всі дотичні заходи, що допомагають їхньому діалогові, забезпечуючи збалансовану підтримку сторін.

2. З цією метою, перш ніж подавати пропозиції у сфері соціальної політики, Комісії належить провадити консультації з адміністрацією та працівниками щодо можливих напрямів дій Спільноти.

3. Якщо після таких консультацій Комісія вважає певний захід Спільноти доцільним, їй належить провести консультації з адміністрацією та працівниками щодо змісту запланованої пропозиції. Адміністрації та працівникам належить передати до Комісії висновок чи, в разі потреби, рекомендацію.

4. З нагоди такої консультації, адміністрація та працівники можуть повідомити Комісію про свій намір ініціювати процес, обумовлений у статті 139. Процедура не повинна тривати довше, ніж дев'ять місяців, хіба що зацікавлені адміністрація і працівники та Комісія спільно вирішать продовжити цей період.

Стаття 139 (*)

1. Діалог між адміністрацією та працівниками на рівні Спільноти, за їхнім бажанням, може мати наслідком установлення договірних відносин, зокрема укладення угод.

_______________

(*) Статтю змінено Ніццьким договором.

2. Угоди, укладені на рівні Спільноти, належить виконувати згідно з процедурами та звичаями, притаманними соціальним партнерам та державам-членам, чи, у випадках, що їх охоплює стаття 137, на спільний запит сторін, що підписали угоду, згідно з рішеннями, що їх належить ухвалити Раді на пропозицію Комісії.

Раді належить діяти кваліфікованою більшістю, за винятком випадків, коли угода, про яку йдеться, містить одне чи більше положень стосовно однієї зі сфер, що згідно з частиною другою статті 137 потребують одностайності. У такому разі Раді належить діяти одностайно.

Стаття 140

Щоб досягти мети статті 136 та без порушення інших положень цього Договору, Комісії належить заохочувати співпрацю держав-членів і допомагати координувати їхню діяльність у всіх сферах соціальної політики згідно з цим Підрозділом, зокрема таких:

- зайнятість,

- трудове право та умови праці,

- професійне навчання та підвищування кваліфікації,

- соціальне забезпечення,

- запобігання виробничому травматизмові та професійним хворобам,

- гігієна праці,

- право збиратися та вести колективні переговори між роботодавцями та працівниками.

З цією метою Комісії належить близько контактувати з державами-членами, а саме, організовувати дослідження, видавати висновки, готувати консультації щодо проблем, які постають на національному рівні чи на рівні міжнародних організацій.

Перш ніж видавати висновки, обумовлені в цій статті, Комісії належить провадити консультації з Економіко-соціальним комітетом.

Стаття 141

1. Кожній державі-членові належить забезпечувати застосування принципу однакової плати працівникам чоловічої та жіночої статі за однакову роботу чи роботу, що має однакову вартість.

2. На цілі цієї статті, "плата" означає звичайну основну чи мінімальну заробітну платню, оклад чи будь-яку іншу винагороду готівкою чи в натуральній формі, що її працівник безпосередньо чи опосередковано отримує від роботодавця за свою роботу.

Однакова плата без дискримінації за ознакою статі означає:

(a) що плату за однакову роботу, оплачувану відрядно, обчислюють на підставі такої самої одиниці виміру;

(b) що плата за однакову роботу, оплачувану погодинно, є однаковою.

3. Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом, належить ухвалити заходи, щоб забезпечити застосування принципу однакових можливостей та однакового ставлення до чоловіків та жінок у питаннях праці та зайнятості, зокрема принципу однакової плати за однакову роботу чи за роботу, що має однакову вартість.

4. Маючи на меті забезпечити цілковиту рівність чоловіків та жінок на роботі, принцип однакового ставлення не повинен заважати будь-якій державі-членові зберігати чи запроваджувати заходи, що надають окремі переваги недостатньо представленій статі, щоб полегшити професійну діяльність, запобігти появі несприятливих умов професійної кар'єри чи скомпенсувати їх.

Стаття 142

Державам-членам належить докладати зусиль, щоб зберегти наявну еквівалентність систем оплачуваних відпусток.

Стаття 143

Комісії належить щороку складати доповідь про поступ у прямуванні до мети статті 136, зокрема про демографічне становище у Спільноті. Їй належить подавати доповідь Європейському Парламентові, Раді та Економіко-соціальному комітетові.

Європейський Парламент може закликати Комісію складати доповіді щодо особливих проблем, пов'язаних із ситуацією в соціальній сфері.

Стаття 144 (*)

Раді, після консультацій з Європейським Парламентом, належить заснувати Комітет соціального захисту з дорадчим статусом, щоб сприяти співпраці держав-членів та держав-членів і Комісії у сфері політик соціального захисту. Комітет має такі завдання:

_______________

(*) Статтю змінено Ніццьким договором.

- стежити за ситуацією в соціальній сфері та розвитком політик соціального захисту в державах-членах та Спільноті,

- сприяти обмінові інформацією, досвідом та практичними набутками між державами-членами та з Комісією,

- без порушення статті 207, на запит Ради чи Комісії, чи з власної ініціативи готувати доповіді, формулювати висновки та провадити іншу роботу в межах своєї компетенції.

Під час виконання завдань Комітетові належить провадити консультації з адміністрацією та працівниками.

Кожній державі-членові та Комісії належить призначити по два члени Комітету.

Стаття 145

Річна доповідь Комісії Європейському Парламентові має містити окремий розділ про соціальний розвиток у Спільноті.

Європейський Парламент може пропонувати Комісії складати доповіді щодо будь-яких окремих проблем, пов'язаних із соціальними умовами

ПІДРОЗДІЛ 2

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЦІАЛЬНИЙ ФОНД

Стаття 146

Щоб поліпшити можливості працевлаштування працівників на внутрішньому ринку і таким чином сприяти підвищенню рівня життя, цим, згідно з положеннями сформульованими вище, засновано Європейський соціальний фонд. Його метою є полегшити працівникам працевлаштування, підвищити географічну та професійну мобільність працівників у межах Союзу та полегшити їхню адаптацію до промислових змін та змін систем виробництва, зокрема через професійне навчання та перекваліфікацію.

Стаття 147

Фондом керує Комісія.

У виконанні цього завдання Комісії допомагає Комітет на чолі з членом Комісії, до складу якого входять представники держав-членів, професійних спілок та організацій роботодавців.

Стаття 148

Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом та Комітетом регіонів, належить ухвалити виконавчі рішення щодо Європейського соціального фонду.

ПІДРОЗДІЛ 3

ОСВІТА, ПРОФЕСІЙНЕ НАВЧАННЯ ТА МОЛОДЬ

Стаття 149

1. Спільнота сприяє розвиткові якості освіти, заохочуючи співпрацю держав-членів та, в разі потреби, підтримуючи й доповнюючи їхні дії, цілковито шануючи обов'язки держав-членів щодо змісту навчання та організації освітніх систем, а також їхнє культурне та мовне розмаїття.

2. Спільнота спрямовує свої дії на те, щоб:

- розвивати європейський вимір в освіті, зокрема через викладання та поширювання мов держав-членів,

- сприяти мобільності студентів та викладачів, зокрема заохочуючи академічне визнання дипломів та строків навчання,

- сприяти співпраці навчальних закладів,

- розвивати обмін інформацією та досвідом із питань, спільних у освітніх системах держав-членів,

- сприяти розвиткові обміну молоддю та фахівцями з соціоосвітніх питань,

- заохочувати розвиток дистанційного навчання.

3. Спільнота та держави-члени заохочують співпрацю у сфері освіти з третіми країнами та компетентними міжнародними організаціями, зокрема з Радою Європи.

4. Щоб досягти мети, зазначеної в цій статті, Раді належить:

- діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом і Комітетом регіонів, ухвалювати рішення про заохочувальні дії за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів,

- на пропозицію Комісії кваліфікованою більшістю ухвалювати рекомендації.

Стаття 150

1. Спільнота реалізує політику професійного навчання, що підтримує та доповнює дії держав-членів, цілковито шануючи обов'язки держав-членів щодо змісту та організації професійного навчання.

2. Спільнота спрямовує свої дії на те, щоб:

- полегшити адаптацію до промислових змін, зокрема через професійне навчання та перекваліфікацію,

- поліпшувати початкове та дальше професійне навчання, щоб полегшити професійну інтеграцію та реінтеграцію на ринку праці,

- полегшувати доступ до професійного навчання та заохочувати фахівців та учнів, зокрема молодих, до мобільності,

- заохочувати співпрацю у справах навчання між освітніми інституціями чи навчальними закладами та підприємствами,

- розвивати обмін інформацією та досвідом із питань, спільних у навчальних системах держав-членів.

3. Спільнота та держави-члени заохочують співпрацю у сфері професійного навчання з третіми країнами та компетентними міжнародними організаціями.

4. Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом і Комітетом регіонів, належить вживати заходів, що сприяють досягненню мети, зазначеної в цій статті, за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів.

РОЗДІЛ XII

КУЛЬТУРА

Стаття 151

1. Спільнота сприяє розквітові культур держав-членів, шанує їхнє національне та регіональне розмаїття й водночас підносить спільну культурну спадщину.

2. Дії Спільноти спрямовано на те, щоб сприяти співпраці держав-членів та, в разі потреби, підтримувати та доповнювати їхні дії, щоб:

- поглиблювати та поширювати знання культури та історії європейських народів,

- берегти й боронити культурну спадщину європейського значення,

- провадити некомерційний культурний обмін,

- сприяти мистецькій та літературній творчості, зокрема аудіовізуальному секторові.

3. Спільнота та держави-члени заохочують співпрацю у сфері культури з третіми країнами та компетентними міжнародними організаціями, зокрема з Радою Європи.

4. Спільнота враховує культурні аспекти в усіх діях згідно з іншими положеннями цього Договору, зокрема, щоб шанувати розмаїття своїх культур та сприяти йому.

................

Перейти до повного тексту